Бесіда на псалом 11
Псалом Давида
1. «Спаси мене, Господи, бо не стало праведного, бо нема вірних між синами людськими» (Пс. 11, 2). Чеснота і сама по собі є важкою, а особливо тоді, коли той, хто її сповняє, знаходиться серед людей, які у своїй більшості є недобрими. Як подорож буває особливо важкою тоді, коли мандрівник один і не має супутника, так і тут. Справді, немаловажною справою є співчуття і втіха братів. Тому і Павло говорить: «Будемо уважними один до одного, заохочуючи до любові і добрих діл» (Євр. 10, 24). Тому і стародавніх праведників особливо треба звеличувати не тільки за те, що вони звершували чесноти, але й за те, що звершували їх при великому зубожінні чеснот, коли ніде не було видно доброчесних. Це виражає і Писання, коли говорить: «Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму» (Бут. 6, 9). Ми дивуємося Авраамові, Лотові, Мойсеєві тому, що вони були наче зірками серед глибокої ночі, трояндами серед терня, вівцями серед безлічі вовків, ішли шляхом, протилежним усім, і не зупинялися. Якщо це буває важко в юрбі, коли більшість іде у протилежному напрямку, то один, який іде всупереч юрбі, натрапляє на численні труднощі; якщо під час мореплавання, коли хвилі несуть в протилежний бік, буває важко спрямовувати корабель їм назустріч, — то тим більше в чеснотах.
Ось тому і цей праведник, який ішов шляхом чеснот, тоді як інші йшли в протилежному напрямку, прибігає до Божої допомоги і говорить: «Спаси мене, Господи». Він виражає не що інше, як наступне: мені потрібна вища правиця, небесна допомога, Божественне сприяння, бо йдучи шляхом, протилежним усім, я потребую великої допомоги. Не сказав: спаси мене, бо немає преподобного, але: «… бо не стало праведного», виражаючи цим те, що й ті, котрі були, загинули, оскільки стало панувати зло, підсилилася хвороба. Від цього застерігає і Павло: «Хіба не знаєте, — говорить, — що мала закваска заквашує все тісто?» (1 Кор. 5, 6). І далі: «Лихі товариства псують добрі звичаї» (1 Кор. 15, 33). Що означає «нема вірних»? Є багато істин. Як між квітами й іншими предметами одні є правдивими, а інші неправдивими: наприклад, є багряниця справжня і є багряниця підроблена, так само і шафран, і так є серед дорогоцінного каміння, і серед пахощів, і серед інших подібних речей, — так само й у чеснотах. Праведним є те, що є справжнім.
Отже, правда спотворилася і затьмарилася не в тому розумінні, начебто вона пошкоджена у своїй суті, а в тому, що відкинута людьми. Тому він не тільки сказав: «Нема вірних», а бажаючи висловити саме це, додав: «Між синами людськими». Поглянь: є прикраса правдива, є і неправдива. Яка прикраса є правдивою? Духовна. Яка неправдива? Тілесна. Є багатство правдиве, є і неправдиве. Неправдиве — у майні, а правдиве — у добрих ділах. Є і радість неправдива і правдива, так само і краса, і влада, і слава. Але багато хто з людей, залишивши правдиве, ганяються за неправдивим. Бо і сама людина буває правдивою і неправдивою. Правдивим є той, хто живе і діє, а неправдивим, — котрий зображений на картині. Саме так буває і з чеснотами.
2. «Неправду говорить кожен ближньому своєму; уста улесливі говорять від серця лукавого» (Пс. 11, 3). Пророк говорить про два види зла: про те, що вони говорять неправду, і про те, що говорять ближньому. А під неправдою має на увазі або обман, або зайве і марне. Те ж саме виражає і Павло, коли говорить: «Не говоріть неправди один одному» (Кол. 3, 9). І особливо важким є те, що розбестилися всі. Він не сказав: такий-то і такий-то, а кожен. Зло було не тільки зовні, але й усередині, в серці: «говорять від серця лукавого», — велике лукавство. Це гірше за всіх ворогів. Є вороги явні і відкриті, яких можна легко остерегтися, і є вороги, які зовні виставляють одне, а в собі тримають інше. Таких важко зловити тим, на кого вони нападають, — вони набагато небезпечніші за людей, які потай носять при собі мечі.
«Погубить Господь вуста облесливі та язик гордовитий, тих, що говорять: «Язиком нашим переможемо, уста наші з нами, хто нам є Господь?» (Пс. 11, 4-5). Чи бачиш, як пророк турбується і про них? Не проти них сказано це, а за них. Він не сказав, що вони загинуть, але що зло буде погублене; не сказав, що Господь погубить їх, але «вуста облесливі».
3. Тут знову він бажає, щоби погублені були не вони особисто, а їхня бесіда, гордість, підступність, щоби знищена була їхня зарозумілість. І насміхаючись над їхнім божевіллям, говорить: «Уста наші з нами, хто нам є Господь?» Слова, властиві біснуватим і божевільним! Тому і Павло, заперечуючи їм, наставляє: «Хіба не знаєте.., що ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною» (1 Кор. 6, 19-20), і велить жити не для себе (Рим. 16, 7). Ці вуста, каже, належать не тобі, а Господу. Він створив їх, Він улаштував їх, Він вдихнув у них життя. Але ти володієш ними? Не все те, чим ми володіємо, є нашим. Так ми володіємо грошима, які інші доручили нам; володіємо землею, яку винайняли в інших. Так і вуста Бог дав тобі не для того, щоб ти вирощував терня, а щоб сіяв корисне насіння, щоби поширював ними не марнославство і підступність, а смиренну мудрість, благословення і любов. І очі Він дав тобі не для того, щоб ти хтиво дивився ними, а щоб прикрашав їх цнотливістю. І руки дав не для того, щоб ти бив, а щоб подавав милостиню.
Як же ти говориш: «Уста наші з нами», коли ти робиш їх знаряддям гріха, перелюбу, нечистоти? «Хто нам є Господь?» О диявольське слово, о бісівська душа! Хіба ти, людино, не бачиш, як усе творіння сповіщає про силу, премудрість, піклування і провидіння твого Владики, як твоє тіло, душа, життя, все видиме і невидиме, майже все виголошує і проповідує могутність Творця, а ти говориш: «Хто нам є Господь?» Це слова божевілля, несамовитості, душевного розбещення, від цього і безліч лих. Такі люди говорять: «Хто нам є Господь?», а інші, хоч сповідують Господа, однак відкидають вчення про Суд і покарання і заради короткого задоволення здобувають собі великі муки, і, бажаючи заспокоїти себе забуттям про геєну, через таку безстрашність непомітно кидають себе в безодню погибелі.
Тому заповідаю тобі пам’ятати про геєну, говорити про неї і таким добропристойним чином прикрашати свою душу, бо багато буває користі від такої бесіди. Не даремно Бог погрожує нам геєною і через це робить її безсумнівною, а для того, щоби страхом зробити нас кращими. Тому і диявол намагається використовувати всі засоби для того, щоби знищити пам’ять про геєну. Тож не забувай про неї, не кажи: для чого мені засмучуватися передчасно? Хіба це засмучення передчасне? Воно буде передчасним тоді, коли ти будеш мучитися в геєні. Тут час журби, а не там. Це засвідчує багач, який жив із Лазарем, якому незліченні страждання не принесли жодної користі. А якби він журився завчасно, то не зазнав би того, що зазнав.
«Ради страждання вбогих і зітхання бідних нині воскресну, — говорить Господь, — стану спасінням людей і відкриюся в ньому» (Пс. 11, 6). Інший перекладач (Симмах) говорить: «…звершу явне спасіння». Поглянь, яка сила смирення. Сила вбогих, а під убогими я маю на увазі смиренних серцем, — це Боже заступництво у їхніх стражданнях. Пророк тут не говорить про їхнє життя, про чесноти, а говорить, що їхні страждання прихиляють Бога і спонукають до покарання і помсти (кривдникам). Ось що означає мужньо переносити образи, ось як Бог піклується про тих, яких скривджено несправедливо! Нещастя і страждання служать для них найбільшим захистом. Велику силу мають зітхання: вони закликають вищу допомогу.
Бійтеся ви, які кривдите бідних. Ви маєте владу, багатство, гроші, прихильність суддів; але вони мають зброю, яка сильніша за все, — зітхання, сльози і терпіння образ, чим і залучають собі небесну допомогу. Ця зброя руйнувала доми, нищила основи, знищувала міста, потопляла цілі народи: я маю на увазі зітхання несправедливо скривджених. Сам Бог споглядає на їхнє смирення, коли вони, переживаючи страждання, не вимовляють жодного злого слова, а тільки зітхають та оплакують свої прикрощі. Що означає «стану спасінням людей і відкриюся в ньому»? Сміливо, відкрито і явно, каже, буду захищати їх так, щоб це побачили всі. Але хіба Він коли-небудь рятує не явно? Іноді і не явно, а таємно, бо Він не потребує людської слави. Тепер же, коли вороги вочевидь нападали на них, ображали і безчестили їх так, ніби вони не мають Бога своїм помічником, тому, щоб і самі вороги напоумились і стали кращими, явно побачивши допомогу Господа, Я влаштую, каже, їхнє спасіння явно.
«Слова Господні — слова чисті, срібло, очищене від землі, сім разів переплавлене» (Пс. 11, 7). Яка послідовність між цими словами і вищесказаними? Велика і безпосередня. Не думайте, каже, що це сказано просто так, що ця погроза даремна, — слова Його чисті й далекі від неправди. Як розплавлене срібло не має нічого зайвого і нечистого, так і слова Божі, які б Він не сказав, мають неодмінно звершитися. Тому й говорить: «Срібло, очищене від землі». Інший перекладач (Акила) говорить: «… розплавлене, що йде по землі». А в єврейському тексті замість «випробуване в землі» — «розплавлене, яке тече в землі». «Сім разів переплавлене».
4. Чи бачиш, як пророк на прикладі речовини виражає Божу непомильність, істинність? Як срібло розплавлене, розпечене, яке піддавалося цьому неодноразово, після старанного очищення вже не має будь-якої сторонньої речовини, так і Божественні слова.
«Ти, Господи, збережеш нас і захистиш нас від роду цього і повік» (Пс. 11, 8). Інший перекладач (невідомий, про якого задує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…збережеш їх». Ще інші (Акила і Феодотіон): «збережеш це і захистиш нас від роду цього і повік». «Навкруги нечестиві ходять. За висотою Твоєю Ти примножив піклування про синів людських» 1 (Пс. 11, 9). Інші перекладачі (Акила, Симмах, Феодотіон): «…будуть ходити». «Ти, Господи, збережеш нас і захистиш нас». Поглянь, як він часто чи, краще сказати, постійно звертається до Бога і в Нього шукає допомоги, оскільки ця допомога всесильна і не обмежується будь-яким часом. Ми, каже, не потребуємо будь-чого людського — Ти зберігаєш нас постійно. Що означає «навкруги нечестиві ходять»? За перекладом Сімдесяти (перекладачів) потрібно розуміти так: хоч би нечестиві оточили нас, ми ніскільки не постраждаємо, бо Ти зберігаєш нас, піднімаєш і робиш славними. За іншим перекладом потрібно розуміти так: нечестиві відійдуть, коли Ти піднімеш знедолених людських синів, тобто коли нас, яких вважають знехтуваними і низькими, Ти прославиш, а їх віддалиш і відженеш.
Що означає «за висотою Твоєю Ти примножив піклування про синів людських»? Інакше кажучи: Ти зробив їх подібними до Себе, наскільки для людини можливо бути подібною до Тебе. «Створимо людину, — сказав Господь, — за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). Ким Він є на небі, тим ми є на землі; і як на небі немає нікого вищого за Нього, так на землі немає істоти подібної до людини за її достоїнством. «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5, 48). Навіть ім’я Своє Він сповістив нам: «Я сказав: ви — боги і сини Всевишнього всі» (Пс. 81, 6). І ще: «Я поставив тебе Богом фараону» (Вих. 7, 1). Він навіть зробив людину творцем тілесного і безтілесного. Так Мойсей перемінив одну стихію, а інші перемінили інші стихії. Нам же Він велів самих себе творити храмом Його. Хоч ти не твориш неба, але твориш храм Божий. І як саме небо славне від того, що в ньому живе Бог, то тим більше ми через Христа (Який живе в нас). «І воскресив із Ним, — говорить Апостол, — і посадив на небесах» (Еф. 2, 6).
Він дав нам владу творити більше, ніж Він сам творив: «Діла, — каже Він, — які творю Я, і він створить, і більше цих створить» (Ін. 14, 12). І в Старому Завіті один змінив стихію моря (Вих. 14, 21), другий затримав сонце і повелів зупинитися місяцю (Нав. 10, 13), третій повернув назад сонячне проміння (4 Цар. 20, 11), юнаки в печі затримали силу вогненної стихії і шалене полум’я не діяло, а стогнало, мов зв’язане (Дан. 3, 23), і звірі вміли шанувати друзів Божих і, незважаючи на голод, що мучив їх, залишалися розсудливими (Дан. 6, 22).
Нехай посоромляться ненажери такою стриманістю звірів! Леви побачили Даниїла і зробилися розсудливими, а ми, бачачи Сина Божого, Який прийшов до нас, не робимося розсудливими. Вони готові були краще померти з голоду, ніж торкнутися тіла святого, а ми, бачачи Христа оголеним і знемагаючим від голоду, не подаємо навіть від своїх надлишків, але, живучи в достатку, нехтуємо святими. Іншому другу Божому земля виростила із власних надр свої дари з такою щедрістю, з якою раніше ніколи не вирощувала (Іов. 42, 10). Та хіба дивним є те, що вони були звеличені, коли навіть їхній одяг і тінь були страшними для бісів, смерті і хвороб (Діян. 5, 15; 19, 12)? Навіть ангели поважали таких людей і виявляли їм особливу честь (Бут. 18, 5; 19, 3). І як могли вони не поважати тих, кому виявляв честь Сам Господь? Це було і в Старому, і в Новому Завіті. Тому пророк і говорить: «За висотою Твоєю Ти примножив піклування про синів людських».
Отже, зважаючи на велич цієї честі, будемо належно відплачувати Йому за неї, щоби велич честі не стала для нас причиною для покарання, якого щоб уникнути нам усім: як тим, хто повчає цього, так і тим, які повчаються у Христі Ісусі, Господі нашому, Якому належить усяка слава, честь і поклоніння навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 10 | Зміст | Бесіда на псалом 12
- Переклад за церковнослов’янським текстом, який відповідає наступному тлумаченню Святителя. За Синодальним перекладом: «Коли підносяться нікчемні із синів людських». [↩]
