Бесіда на псалом 109
1. Устаньмо, прошу вас, і напружмо увагу. Цей псалом сповіщає нам дуже великі істини і спростовує не один якийсь вид єресі, а різні й багатоманітні. Він заперечує вчення і юдеїв, і Павла Самосатського, й аріан, і маркіонітів, і манихеїв, і всіх тих, які не вірують у воскресіння. Якщо ж він спрямований проти такої великої кількості людей, то і нам необхідно мати багато очей, щоб якнайкраще помітити способи цієї боротьби. У світській боротьбі, якщо дещо й буде опущено, то від цього глядач не має жодної шкоди, бо там видовище влаштовується не для повчання, а для задоволення. А тут, якщо ти чітко не помітиш, як саме супротивник нападає і яким чином ми можемо його поборювати, то зазнаєш чималої шкоди. Отже, щоб ти цього не зазнав, то пробуди твій розум, відкрий твій слух.
Насамперед ми будемо вражати юдеїв і виступимо проти них, взявши союзником собі пророка із вищесказаними словами. Коли ми стверджуємо, що це яскраво сказано про Христа, то юдеї не сприймають цього, а вигадують дещо інше. Тож спростуємо насамперед їхнє вчення, а потім викладемо і наше. Запитаємо їх: хто є Цим Господом праведника? «Сказав, — говорить він, — Господь Господу моєму» (Пс. 109, 1). Тут згадується не про одну Особу, а подається бесіда одного з іншим. Хто ж, за їхніми словами, говорить тут? Бог. А хто слухає? Авраам. Інші вважають, що Зоровавель, ще інші бачать іншу особу, нічого відповідного не кажучи, мов п’яні чи, краще сказати, наче ті, що блукають у темряві і штовхають один одного. Скажи мені, невже Зоровавель є Господом Давида? Хіба це має якесь підґрунтя, коли він сам вважав великою честю для себе називатися Давидом? Та й наступне показує, що тут нічого не сказано ані про Зоровавеля, ані про Давида, бо жоден із них не був наділений священством, а тут йдеться про певну Особу, Яка має надзвичайне і дивне священство: «Ти священик повік за чином Мелхиседековим» (Пс. 109, 4).
Але розкриємо все це. Говорять вони і ще дещо більш безпідставне, а саме стверджують, начебто це сказано про народ (юдейський). Але ж народ не був священиком, та й все інше, що сказано тут, ніяк не може бути віднесене до нього. Отже, залишивши це як несуттєве і не варте спростування, вкажемо на те, що вони ще говорять. Що ж саме? Інші з них стверджують, начебто тут говорить син Авраама про свого господаря. Що може бути більш безпідставне за це? Справді, що тут хоче сказати син Авраама, коли його господар, будучи священиком, сам звертався до священика Мелхиседека і просив у нього благословення? Чи буде обґрунтованим відносити до Авраама слова «із утроби раніше віків Я породив Тебе» (Пс. 109, 3)? Як можна віднести це і до Давида, чи Зоровавеля, чи народу?
Те, що сказано тут, перевершує людську природу. І який зміст мали би слова «сиди праворуч Мене», якби тут малися на увазі ці особи? Ніякого. Як можна сказати: «Сиди праворуч Мене» про Авраама, який сам вважав для себе найбільшою честю стояти перед ангелами? Але яка в них є підстава? Вони говорять: як ти допускаєш іншого Господа, коли Писання чітко говорить: «Господь, Бог наш, Господь єдиний є… Йому одному служи… І немає ще крім Нього» (Втор. 6, 4. 13; 4, 39)? Але заради кого, скажи мені, це сказано? Насамперед заради твого неуцтва, юдею. Чому нічого подібного не було сказано ні Авраамові, ні Ісаакові, ні Якову, ні Мойсею, а тільки тобі, коли ти, вийшовши з Єгипту, зробив собі тельця? Чому, скажи мені?
Якщо ж ти не знаєш, то довідайся про причину від мене. Оскільки ти, вийшовши з Єгипту, зробив собі тельця, став служити Веельфегору і звертатися до безлічі богів, допускаючи беззаконне багатобожжя, то, бажаючи вилікувати твою хворобу, Бог і сказав: «Єдиний», для відмінності від вигаданих богів, а не для того, щоб відкинути Єдинородного. Бо чому тоді на початку було сказано: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26), і ще: «Зійдемо ж і змішаємо там мову їхню» (Бут. 11, 7). І Давид говорить: «Тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радості більше, ніж спільників Твоїх» (Пс. 44, 8)? Якщо ж Мойсей говорить: «Господь, Бог наш, Господь єдиний є», то причиною цього була ваша немічність. Та й хіба дивним є те, що так було з догматами, якщо з огляду на ваші немочі Бог і в ділах зводив мову від найдосконалішого до менш досконалого? Так Він дозволив відпускати одну дружину і брати іншу, хоч спочатку дав не такий закон. І щодо їжі Він зробив неабияке розмежування, хоч спочатку говорив навпаки: «Як зелень трав’яну даю вам усе» (Бут. 9, 3). І щодо місця (богослужіння) Він установив багато законів, не дозволяючи скрізь звершувати молитви, хоч спочатку не дав такого закону і являвся Авраамові й у перській землі, і в Палестині, і скрізь, і згодом Мойсею являвся в пустелі.
2. Що ж, скажеш, Писання суперечить саме собі? Ні, але воно відповідно до часу все розподіляє задля користі, виправляючи немочі кожного покоління. Тому тобі і було сказано: «Господь, Бог наш, Господь єдиний є». А що Він має і Сина, про це ще пророки говорили у своїх книгах, однак говорили ще не зовсім чітко, щоби через твою немічність не нашкодити тобі, але й не приховували, щоб дати тобі можливість згодом напоумитись і з їхніх книг пізнати догмати істини. То коли ми будемо говорити з язичниками, саме цим зможемо довести, що пророки є справжніми пророками, і показати істинність Старого Завіту. А коли ти це відкинеш, то як тоді заткнеш уста язичникові? На що вкажеш? Може, на вихід із Єгипту і на пророцтва про тебе? Але він не сприйме їх. А коли ти вкажеш на провіщене в Старому Завіті про Христа і покажеш істинні події, які свідчать про звершення пророцтва, тоді він не буде в змозі противитися.
А якщо ти, юдею, будеш відкидати наші Писання, то як тоді захистиш Старий Завіт? Коли хтось запитає тебе: звідки видно, що Мойсеєве писання істинне, то що ти тоді скажеш? Чи не скажеш: ми увірували в них? Тоді й є достовірними наші писання, адже і ми увірували в них. Причому ви — це один тільки народ, а ми — весь світ, і не настільки вас переконав Мойсей, як нас — Христос; усе ваше минуло, а наше перебуває. Чи вкажеш на пророцтва? Але в нас їх більше. Отже, якщо ти відкидаєш наше, тоді кидаєш тінь і на своє. Чи, може, на чудеса? Але ви тепер не можете показати жодного Мойсеєвого знамення — вони були і минулися, а ми маємо Христових знамень багато і різних, які ще й тепер звершуються, та й пророцтва, які сяють яскравіше за сонце. Чи, може, на закони? Але наші містять у собі більше мудрості. Чи на те, що ви вийшли з Єгипту, тоді як єгиптяни перешкоджали? Але не одне і те ж перемогти світ, який противиться, чи подолати одних єгиптян.
Однак я говорю це не для того, щоби протиставити Старий Завіт Новому, ні, а щоби приборкати невдячність юдеїв. І той, і цей Завіт дані Єдиним Богом і від Нього вийшли; але я хочу довести, що юдей, відкидаючи пророцтва про Христа, спотворює значну частину пророцтв, що він не зможе довести вагомості Старого Завіту, якщо не буде сприймати Нового. А що вище наведені слова сказані не про людину, то це для тих, які мають розум, є очевидним зі слів «сиди праворуч Мене», і з того, що Він називається «Господом», як і Господь, Який звертається до Нього, і з того, що Він народжений «із утроби раніше віків», і з того, що Він є «священик повік за чином Мелхиседековим», і зі слів: «з Тобою народ Твій у день сили Твоєї» (Пс. 109, 3).
Тепер перед нами є інший юдей, хоч він і носить вигляд християнина, а саме Павло Самосатський, — і проти нього можна говорити з Нового Завіту. Але, щоби комусь не здавалося, начебто ми, залишивши одну, переходимо до іншої частини супротивників, будемо звідси ж спростовувати і його. Що ж говорить він? Говорить, начебто Христос є простою людиною й існує тільки відтоді, як народився від Марії. Але, скажи мені, що ти скажеш проти цих слів: «Із утроби раніше віків Я породив Тебе»? Можна і все те, що було сказано проти юдеїв, сказати і проти його послідовників. У цьому винні не ми, а вони самі, більше уподібнившись до юдеїв своїм вченням. Тому ми і можемо використовувати проти них одну і ту ж зброю, — тих, які однаково нападають, потрібно і відбивати однаковими стрілами.
Отже, що означає спільність престолу? Цим визначається рівність честі (Отця і Сина). Це може заткнути вуста і тим, що тримаються думок Арія. Тому і Христос юдеям, які говорили, що Він є сином Давида, сказав: «Як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх?» (Мф. 22, 43-44). А згодом апостол Павло, викладаючи вчення про спасіння і більш яскраво розкриваючи це місце, завдає смертельного удару і Маркіону, і Манихею, і всім тим, котрі страждають подібною хворобою. Він із притаманною йому мудрістю пояснює, як Христос став ієреєм за чином Мелхиседековим (Євр. 7 розд.). Але повернемося до нашої теми.
«Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене». Чи бачиш рівність честі? Престіл — це знак царювання. Де один престіл, там однакова честь однакового царювання. Тому і Павло говорить: «Про ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і служителями Своїми вогненне полум’я». А про Сина: «Престіл Твій, Боже, навіки-віків» (Євр. 1, 7-8). І Даниїл бачив усі створіння, ангелів і архангелів, які стоять, а Сина Людського, як Він ішов на хмарах і доходив навіть до «Ветхого днями» (Дан. 7, 9). Якщо ці слова спокушають деяких, то нехай вони подивляться, що Він «сидить праворуч», і перестануть спокушатися. Як ми не говоримо, що Він є більшим за Отця, хоч має почесне сидіння «праворуч», так і ти не говори, що Він є меншим і нижчим, а є рівним за честю і в усьому рівний Отцю. Саме це й означає спільність сидіння.
3. «Доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх». Яких ворогів? Послухай Павла, який говорить: «Первісток Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його. А потім кінець… Йому належить царювати, доки покладе всіх ворогів під ноги Свої» (1 Кор. 15, 23-25). Чи бачиш взаємність між пророчими й апостольськими словами? Там сказано: «Доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх»; а тут: «Доки покладе всіх ворогів під ноги Свої». Але ні там, ані тут слово «доки» не означає межу часу. Інакше, чого вартували б пророчі слова: «Володарювання Його — володарювання вічне…, і царство Його не зруйнується… Царству Його не буде кінця» (Дан. 7, 14; Лк. 1, 33), якби Він мав царювати тільки до якогось певного часу? Чи бачиш, що потрібно звертати увагу не тільки на висловлювання, але і вникати в їхній зміст? Чуючи слова пророка про те, що Отець кидає ворогів під ноги Його, не бентежся, — це сказано не тому, начебто Син не має сили. Павло говорить, що Він Сам кидає ворогів під ноги Свої: «Йому належить царювати, доки покладе всіх ворогів під ноги Свої» (1 Кор. 15, 25). І взагалі все приписує Йому: «Коли Він передасть Царство Богу й Отцю, коли скасує всяке начальство і всяку владу і силу» (1 Кор. 15, 24), тобто коли влаштує Царство, тоді припинить будь-яку владу. Таким є зміст слова «скасує». Але, приписуючи все Синові, він не відокремлює від Нього Отця, так само як не відокремлює і Сина від Отця, бо все, що належить Синові, належить і Отцеві, і приналежне Отцеві належить і Синові. Так і Сам Христос сказав: «Все Моє — Твоє, і Твоє — Моє» (Ін. 17, 10). Отже, коли чуєш, що Отець підкорив, то не думай, що Син не бере участі у цій справі; і коли чуєш, що Син підкорив, то не говори, що Отець не причетний до цього, бо ці справи є спільними для Них, так само як і всі справи загалом.
«Жезл сили Твоєї пошле Господь із Сіону; царюй посеред ворогів Твоїх» (Пс. 109, 2). Жезлом сили пророк називає саму силу, а про Сіон згадує тому, що звідти одержали початок ці справи: там Він дав закон, там звершив чудеса, звідти почалася проповідь і поширилася по усьому світу. Якщо ж хочеш сприймати ці слова в переносному значенні, то послухай Павла, який говорить: «Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного…, до торжества собору й Церкви первородних» (Євр. 12, 22). «Жезл сили Твоєї пошле Господь із Сіону». «Жезл» іноді означає покарання, іноді благодіяння, іноді втіху, а іноді є ознакою царства. А що все це справді так, то послухай пророка, який говорить: «Жезл Твій і палиця Твоя — вони потішили мене» (Пс. 22, 4); і ще: «Будеш пасти їх жезлом залізним і, як посуд глиняний, розіб’єш їх» (Пс. 2, 9). Подібно говорить Павло: «Чого ви хочете? З палицею прийти до вас чи з любов’ю і духом лагідності?» (1 Кор. 4, 21) Бачиш, як він буває жезлом покарання; поглянь, як буває і жезлом царства. Ісая говорить: «І вийде паросток (жезл) від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його» (Іс. 11, 1). І Давид: «Престіл Твій, Боже, навіки-віків, жезл правоти — жезл Царства Твого» (Пс. 44. 7). Тут він назвав жезлом ту силу, з якою учні обійшли весь світ, виправляючи характери, відхиляючи людей від нерозумного гріха і спрямовуючи до розумної людської природи, за велінням Христа: «Ідіть, навчайте всі народи» (Мф. 28, 19). Так само мав жезл Мойсей, але він одержав силу від Бога, за допомогою якої і звершував усе. Його жезл розділяв води, а цей розтрощив безчестя світу.
Не погрішив би той, хто б назвав і жезлом сили хрест, бо цей жезл змінив землю і море і наповнив їх великою силою. Із цим жезлом апостоли пройшли по всьому світу і звершили все, з ним вони мали успіх у всьому, почавши від Єрусалима.
«І царюй посеред ворогів Твоїх». Поглянь на пророцтво, яке сяє яскравіше за сонце. Що ж означає «царюй посеред ворогів Твоїх»? Інакше кажучи, серед язичників, серед юдеїв. Так церкви були засновані у містах, так апостоли боролися і перемагали. Це знак славної перемоги — споруджувати жертовники серед ворогів, бути наче вівцями серед хижих звірів і ягнятами серед вовків. Так і Христос сказав, посилаючи їх: «Я посилаю вас, як овець поміж вовків» (Мф. 10, 16). Це не менше чудо: якщо перемагають ті, які оточені зі всіх боків, то це ніскільки не менше за те, ніж коли вівці перемагають вовків, а навіть набагато більше, бо вони в кількості дванадцяти здобули весь світ. «І царюй посеред ворогів Твоїх». Не сказав: перемагай серед ворогів Твоїх, але: «Царюй», щоби показати, що це — не трофей, здобутий у бою, а володарювання, що отримується велінням. Справді, так перемагали апостоли, маючи в собі Христа і звершуючи все, мовби за велінням. Тому і кожний дім був відкритий для них, і віруючі корилися їм більше за будь-якого раба, продаючи свої маєтки і покладаючи гроші за них до ніг апостолів, не сміючи навіть брати дещо для своїх потреб і виявляючи до них таку повагу, що не насмілювалися навіть приєднуватися до них (Діян. 5, 13).
4. І мали вони таку силу не тільки над вірними, але й над невірними. Справді, скажи мені, якими є ознаки раба? Чи не робити те, що наказує його господар? Якою є ознака господаря? Чи не робити через рабів те, чого він хоче? Хто ж робив з тодішніми царями і володарями те, що хотів? Чи не апостоли? Вочевидь, що так. Царі і володарі хотіли тримати весь світ у безчесті й наказували служити бісам, а апостоли бажали протилежного і їхні бажання звершувалися. Якщо ж укажеш мені на їхні кайдани, бичування, муки, то цим ще більше доведеш їхнє володарювання. Як і яким чином? Тому, що і при всьому цьому їхні бажання звершувалися. Вони досягли цього володарювання, яке не мало потреби в будь-яких зовнішніх засобах, не за законом, властивим багатьом володарям, а торжествували за допомогою чеснот серед загальної підступності. Часто раби своїми підступами доводили звичайних господарів до смерті, оскільки їхнє володарювання було недосконалим і досить слабким. А володарювання апостолів ніхто не міг знищити, та й самі підступи робили його ще яскравішим. Який же господар є славнішим: чи той, який потребує безлічі засобів, щоб тримати рабів у покірності, чи той, котрий без усього цього владно діє і розпоряджається підлеглими? Вочевидь, що останній.
Господарі, які мають владу, властиву для багатьох, часто разом із владою могли б втратити і життя, якби не мали для допомоги собі законів і не жили в містах, а Павло володарював і в пустелях, і скрізь. Чи хочеш бачити, як він був навіть славніший за царів? Він увів закони у всьому світі, так що люди, залишивши закони царів, стали коритися його розпорядженням. Причому царі мають владу тільки над тілами, а апостоли мали владу над душами. Який раб чи підданий царя корився господареві з такою охотою, з якою віруючі — Павлові, котрий писав до них тільки послання? Хто висловить їхню любов і відданість йому, коли вони готові були вирвати для нього навіть свої очі? Чи мав будь-хто будь-коли таких рабів?
Ось тому пророк, вказуючи на все це, — як вони підкоряли собі вірних, якими страшними були для невірних, яких своєю владою змушували втікати, і як через них царював Христос, — не просто сказав: будь господарем серед ворогів Твоїх, але: «Царюй», виражаючи цим особливо сильну владу. Вороги, бачачи це, не могли нічого зробити проти них, хоч мали на своєму боці і закони, і катів, і всю владу. Однак вони були надзвичайно могутні силою Того, Хто жив у них. Він панував через них. Не просто був господарем, а панував, мав велику владу. Силою Того, Хто перебував у них, вони сміливо йшли і на вогонь, і на залізо, і на диких звірів, і на все. Так, з ними завжди був Христос, і тому вони так раділи і втішалися, несучи подвиг, ніби в чужих тілах, відкинувши всі життєві скорботи, підкоряючись володарюванню Христа, не жаліючи ані майна, ані тіла, ані цього життя. Так чинили і ті, котрі колись були ворогами і супротивниками. Непереможна сила Христова не тільки звільнила їх від ворожнечі, але й довела до такої покірності і відданості.
Ось тому, хоч і сказано, що Отець кладе ворогів під ноги Його, однак сказано не в тому розумінні, начебто Син ніскільки не діє, — все це було справою Єдинородного, — але, як я вже сказав, щоб ти шанував Отця і Сина єдиним Богом, із притаманними кожному з Них особливостями, і не вважав двох Осіб ненароджених. А що все це було звершено Сином, то ти переконайся в цьому із самих справ і не сприймай сказаного просто в людському розумінні, бо інакше вийде багато безглуздих наслідків. А щоб ти переконався в цьому, то послухай те, що я хочу сказати.
Одні із людей, які колись були ворогами, стали друзями, а інші й досі залишаються ворогами. Те, що Він зробив ворогів друзями, це пояснює Павло словами: «Коли Він передасть Царство Богу й Отцю» (1 Кор. 15, 24). Пояснює це і Сам Спаситель, коли говорить Своєму Отцеві: «Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати» (Ін. 17, 4). А підкорення ворогів — це справа Отця. Однак перше є важливішим, ніж останнє, бо не одне і те ж покарати завзятих ворогів і зробити ворогів друзями. Але ані Син від цього не є меншим за Отця, ані Отець не менший за Сина. А щоб ти знав, що й останнє так само властиво Сину, як і перше Отцю, то послухай. «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелам його» (Мф. 25, 41). І Той, Хто посилає ангелів зібрати плевели, є так само Єдинородний (Мф. 13, 30), і ми бачимо, як Він скрізь карає диявола. Це визнають і самі біси, коли говорять: «Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8, 29), — отже, Він буде мучити їх.
Чи бачиш, що все це, хоч і приписується Отцеві, все ж є справами і Сина? А що справи Сина належать так само й Отцеві, послухай, як про це говорить Він Сам: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його» (Ін. 6, 44); і ще: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14, 6). Отже, все це не потрібно сприймати за людським сприйняттям. Тому і слова «ворогів Твоїх» не потрібно сприймати так, начебто вони є ворогами тільки Сина, бо «хто не шанує Сина, той не шанує і Отця» (Ін. 5, 23).
5. Отже, юдеї є ворогами не тільки Сина, але й Отця. Тому Бог і віддав їх надзвичайним прикрощам, зруйнував їхнє місто і перетворив його на руїни. Але не відразу після розп’яття Христа, а дав їм чимало часу для покаяння, аби тільки вони захотіли покаятися, і послав апостолів, щоби через них пізнали Його силу і коли-небудь, бодай пізно, навернулися. Та оскільки вони мали невиліковну хворобу, тому Бог і послав на них надмірні нещастя, бажаючи і через це закликати їх до покаяння, щоб вони, бачачи, що Тому, Кого вони ображали, поклоняються, а все те, що належало їм, зруйнувалося, тепер, відкинувши своє колишнє життя, усвідомили необхідність навернутися до істини. Якщо ж і після цього вони не стануть кращими, то, як недостойні будь-якого помилування, будуть віддані на вічне покарання. Чуючи слово «підніжжя», май на увазі не щось чуттєве, а покірність. А що вороги підкоряться й Отцю, це видно із наступних слів, бо як престіл один, так і підніжжя одне.
«З Тобою народ Твій у день сили Твоєї» (Пс. 109, 3). Оскільки пророк перед цим сказав: «Доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх», тому щоби хтось не подумав, начебто Син не сильний і потребує допомоги, як будь-хто із апостолів, то послухай, як він позбавляє від такої думки: «З Тобою, — каже, — народ Твій у день сили Твоєї». Що означає «у день сили»? У Тобі, каже, начальство появилося не згодом, а перебуває завжди. Те ж саме висловив й Ісая, коли сказав: «Владарювання на раменах Його» (Іс. 9, 6), тобто в Ньому Самому, в Його єстві, в Його природі, а не так, як у (звичайних) царів. Влада царів ґрунтується на безлічі війська, а в апостолів не так. Однак і їхня влада походила від зовнішньої сили, яка сприяла їм, а Христос має владу за Своєю природою, у Своєму єстві, отримав її не після народження і не ззовні, але й народившись з нею. Ось тому, коли Його запитали про Його Царство, Він сказав: «Я на те народився і на те прийшов» (Ін. 8, 37).
«З Тобою народ Твій у день сили Твоєї». Слова «з Тобою влада» означають не тільки те, що начальство Його не залежить від іншого, але й те, що воно незмінне і вічне. Люди часто втрачають владу ще за життя, а коли не за життя, то неодмінно після смерті чи, краще сказати, і за життя їхня влада знаходиться не в них, а, як я вже говорив, у війську, охоронцях, багатстві, в укріпленнях та в усьому іншому. А в Бога немає нічого подібного, Його влада в Ньому і причому постійно. Як неможливо, щоб не було Його єства, так неможливо, щоби не було і Його Царства. «У день сили Твоєї». Під «днем сили» можна розуміти і день минулий, і день майбутній. І той, і другий засвідчують найбільшу силу Христову. Хіба не найбільшим доказом Його сили є те, що Його смертю перемагається смерть, руйнуються мідні ворота, знищується гріх, руйнується клятва, коли все зло, яке було, знищується, а замість того подаються нові блага?
Що може зрівнятися із цією силою, — чи поглянеш на чудеса, чи на інші Його діла? Мертві встають, прокажені очищаються, біси виганяються, море приборкується, гріхи відпускаються, розслаблені зціляються, рай відкривається, каміння розпадається, завіса роздирається, сонячні промені ховаються і темрява покриває світ, тіла покійних святих встають, розбійник повертається до стародавньої батьківщини, небозвід розкривається, принижене людське єство підноситься вище неба небес і, що найважливіше, сідає на Царському Престолі, і перед Ним стоять ангели і сили, будь-який гріх виганяється, чеснота повертається, благодать Духа подається, рибалки, митарі і виготовлювач наметів затикають уста філософів, приборкують язики риторів, руйнують панування бісів; скасовуються жертовники, храми, свята і торжества язичницькі, сморід і дим і всі нечестиві жертвоприношення рішуче припиняються, всі віщуни, святотатці, чародії та всі знаряддя диявола втікають, церкви зростають по всьому світу, збираються сонми дівствениць і лики ченців, разом з містами благочестям наповняється і пустеля, лики праведних і святих мужів злагоджено співають, стоячи разом з небесними ангельськими силами, по всьому світу являються сонми мучеників і сповідників, чесноти звершуються із великою легкістю, варварські народи повчаються мудрості, ті, які були лютішими за диких звірів, наслідують життя ангелів. Скрізь, де тільки сонце освітлює землю, після хреста і воскресіння поширюється вчення Христове. Вказуючи на це, пророк і говорить: «З Тобою народ Твій у день сили Твоєї» (Пс. 109, 3).
6. Якщо ти хочеш побачити майбутній день і довідатися, що і цей день є днем Його сили, то уяви, як небеса згортаються, вся спотворена природа воскресає, всі являються за одним помахом, диявол осоромлюється, біси впадають у відчай, праведники отримують вінці, кожний дає звіт за свої гріхи, а за добрі справи одержує нагороди; як починається інше життя, у якому вже нема ні смерті, ні хвороби, ні старості, ні бідності, ні наклепів, ані підступів, ані домів, ані міст, ані мистецтв, ані мореплавства, ані одягу, ані їжі, ані питва, ані покривал, ані постель, ані столів, ані світильників, ані злих намірів, ані битв, ні судилищ, ані шлюбів, ані болю пологів, ані народжень, а все зникає, розвівається, мов порох, і настає інший, кращий стан життя, — тілу дарується нетління, безсмертя і велика сила. Пояснюючи це, і Павло сказав: «Минає образ світу цього» (1 Кор. 7, 31). Якщо ж ти не віриш сказаному через те, що не бачиш цього сьогодні, то із теперішнього бери доказ щодо майбутнього. Осягни думкою весь світ: землю і море, Грецію і землю варварів, населену і ненаселену, на суші — міста, на морі — острова, гори і ліси, і, побачивши, як скрізь сяє Христова сила, як усі прославляють Його величне ім’я, подумай, що Він же, Який мав можливість все це звершити, обіцяв нам і майбутнє.
А коли ти хочеш мати особливий доказ, то подумай, чому весь світ спішить побачити гріб, у якому вже немає тіла Христового, яка сила тягне людей зі всіх кінців землі побачити, де Він народився, де похований, де був розіп’ятий. Подумай і про сам хрест — яку силу він знаменує. Цей хрест колись був знаком проклятої смерті, смерті ганебної, смерті особливо ганебної. Але ось тепер він зробився ціннішим за саме життя і славнішим за діадему, так що всі ми носимо його на чолі, не тільки не соромлячись, а вважаючи його своєю прикрасою. Не тільки прості люди, але й ті, котрі одягають діадеми, на чолі вище діадем носять хрест, і цілком справедливо, бо він є вищим за безліч діадем. Діадема прикрашає голову, а хрест захищає душу. Він — гроза для бісів, ліки для хвороб душі, непереможна зброя, неприступна стіна, нездоланний захист. Він відбиває не тільки навали варварів, не тільки напади ворогів, але й полчища найбільш лютих бісів.
«У світлостях святих Твоїх» (Пс. 109, 3). Інший перекладач (Феодотіон) говорить: «… у благоліпності святого». Ще інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «…у славі святих». І це так само сказано про теперішні та майбутні дні. Світлостями тут пророк називає велич святих. Хто є більш славний за Павла, хто більш знаменитий за Петра, які обійшли весь світ, сяючи світліше за сонце, сіючи насіння благочестя? Вони, мов ангели, що зійшли з неба, були для всіх неприступним предметом благоговіння. Виражаючи це, письменник книги Діянь говорить, що «із сторонніх же ніхто не наважувався прилучатися до них» (Діян. 5, 13). Сам одяг їхній був наповнений великою благодаттю, і тіні від їхніх тіл виявляли велику силу. Якщо ж вони були такими тут, то уяви — у той день, коли вони отримають тіла нетлінні і безсмертні, сяючі світліше за всяке видиме світло, якими будуть вони і подібні їм пророки, апостоли, праведники, мученики, сповідники і всі ті, які відзначилися побожним життям з вірою в Христа. Уяви це зібрання, ці світила, ці промені, цю славу, благоліпність, світлість, торжество.
Хто може зобразити все це? Не може жодне слово. Тільки сам досвід може пояснити цю «світлість» (людям) гідним такого видовища. Тоді, я думаю, буде дещо подібне до того, якби засяяло на небі багато сонць чи постійні блискавки. А краще сказати, скільки б я не намагався зобразити словами цю красу, я не зможу належно висловити її. Усі подібні порівняння є чуттєвими, а та світлість, та слава, яка буде сяяти там, вона світліша за всяку подібну красу. Тоді самі тіла не тільки будуть нетлінними і безсмертними, але й одягнуться в невимовну славу. «У світлостях святих». Щоби не представляти Бога тільки страшним, пророк зображує Його і лагідним, і благодійним і говорить: «У світлостях святих Твоїх». І це ознака Його сили, щоб зробити їх настільки світлими, про що і Павло говорить: «Перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його» (Флп. 3, 21).
7. Сказавши про настільки велике й невимовне, далі Апостол додає: «Силою, якою Він діє і підкорює Собі все» (Флп. 3, 21). Не запитуй, каже, як це і яким чином. Для Бога можливим є все, чого Він захоче. Чому ж пророк не сказав: у світлості святих, але: «У світлостях святих»? Тому, що їхні нагороди будуть численними й різноманітними. «Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих» (1 Кор. 15, 41). І Христос сказав: «У домі Отця Мого осель багато» (Ін. 14, 2). Причому ця світлість не має кінця. Вона не змінюється вночі і не дає місця пітьмі, але, будучи невимовно великою і незрівнянно прекраснішою за всяке видиме світло, відрізняється і тією особливою перевагою, що не має кінця. І це, знову ж таки, є справою невимовної сили Царя — надавати смертним і тлінним тілам таку силу і могутність.
Сказавши про настільки високі речі, окриливши слухача надіями, пророк далі показує, що це сказано не без підстави, а тому, що таким є Той, Хто це звершує. Хто ж звершує це? Єдиносущий Отцю. Виражаючи це, він і продовжує: «Із утроби раніше віків Я породив Тебе» (Пс. 109, 3). Ті, котрі на свій лад тлумачать ці слова, стверджують, начебто тут ідеться про народження Христа у плоті. Але як же, скажи мені, «раніше віків»? Так назвав він, кажуть, ту ніч, якої народився Христос, бо Він народився до світанку. Але тут не про це йшла мова, і не про історичні події говорить пророк. А з іншого боку, вони не можуть довести, що пророки, які про багато чого говорять утаємничено, говорили тільки про те, про що розповідали євангелісти. Тут сказано: «Раніше віків». Не раніше сходу зірниці, а раніше самого початку, раніше створення зірниці. Писання зазвичай розрізняє, коли воно говорить про час ще до буття чого-небудь, чи про час раніше діяльності. Так, коли говорить Премудрий: «Щоб було відомо, що треба попереджати сонце подякою Тобі і звертатися до Тебе на схід світла» (Прем. 16, 28), то тут має на увазі світанок. Він не сказав: раніше світла, але: раніше сходу (світла), не раніше його буття, — раніше буття сонця нічого не було, — але раніше сходу сонця, чим і вказує на світанок. В іншому місці, коли йдеться про буття сонця, то не сказано: раніше сходу, а: раніше сонця. Так, наприклад: «Він раніше сонця, раніше місяця з роду в рід» (Пс. 71, 5). Отже, не одне і теж означають слова «раніше сонця» і «раніше сходу сонця»; друге відноситься до діяльності сонця й означає світанок, а перше — до його існування. Саме так і тут. Якби пророк хотів указати на ніч, то не сказав би: «Раніше віків», але: раніше сходу зірниці.
З іншого боку, і Сам Христос відносить цей псалом не до плотського Свого народження, а до духовного. Коли Він запитав юдеїв: «Що ви думаєте про Христа, чий Він Син?», і коли вони відповіли: «Давидів», тоді Він указав на цей псалом і сказав: «То як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене… Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?» (Мф. 22, 42-45). Що ж означають ці слова? Тут зображується Його істинне народження (від Бога Отця). Що ж, чи Він існує тільки раніше за зірницю? Ні. І в іншому місці сказано: «Він раніше сонця, раніше місяця з роду в рід» (Пс. 71, 5), але це не означає, начебто тільки раніше за місяць. І про Отця сказано: «Перш, ніж з’явилися гори і створилися Земля і Всесвіт, — од віку і довіку Ти є» (Пс. 89, 3). Але ж Він існує не тільки від віку, а раніше віків, і не тільки до віку, а безконечно. Не спокушайся словами, а сприймай усе із побожністю.
Але поглянь на мудрість пророка: він не на самому початку псалма сказав: «Із утроби раніше віків Я породив Тебе», а насамперед показав Його діла, а вже потім, коли показав Його в ділах, прямо виражає Його Божественну гідність. Так і Сам Христос сказав: «Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені; а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм» (Ін. 10, 37-38). Це для того, щоб ти, побачивши, що Він сидить праворуч Отця, називається Господом так само, як і Отець, має начальство в самому Собі, виявляє таку ж світлість і володарює серед народів, не дивувався, коли почуєш, що Він є Сином Божим й існує раніше за всяке створіння. Заслуговує подиву і те, як пророк одне говорить від імені Божого, а інше — від себе. У словах «сиди праворуч Мене» і «із утроби раніше віків Я породив Тебе», які є вищими за нього, він представляє Самого Бога, а все інше говорить сам. А ще зверни увагу на те, які чіткі вислови він використовує. Досить було сказати: «Породив Тебе», однак для людей, які плазують по землі, він додав: «Із утроби», бажаючи показати їм Його істинне народження. І як тоді, коли говорить про руку Божу, він говорить так не для того, щоб ми уявляли собі Божі руки, а виражає Його творчу силу; так і тут згадує про утробу для того, щоб висловити Його істинне народження.
8. Далі, бажаючи висловити пророцтво у вигляді вироку судді, він звертається до Самого Христа на знак особливо великої любові й надзвичайної радості душі, цілковито охопленої Духом Божим, і говорить: «Клявся Господь і не розкається: «Ти священик повік за чином Мелхиседековим» (Пс. 109, 4). Чи бачиш, як він знову повертається до речей дещо нижчих, коли говорить то про Божество, то про людську природу Христа? Так чинять і євангелісти, щоб і той, і інший догмати зберегти неушкодженими. Чому він сказав: «За чином Мелхиседековим»? І через таїнство, що ознаменував Мелхиседек, коли запропонував Авраамові хліб і вино, і через те, що це священство є незалежним від закону, і через те, що воно не має ні кінця, ні початку, як говорить Павло. Те, що в Мелхиседекові було тільки тінню, в Ісусі Христі звершилося, як істина. І як імена Ісус і Христос були і колись, так і це. Мелхиседек представляється таким, що не має ні початку днів своїх, ні кінця життя, не тому, що він насправді не мав їх, а тому, що невідомим був його родовід. А Ісус Христос не має ні початку днів, ні кінця життя, не в тому розумінні, що й Мелхиседек, а в тому, що Він узагалі не має ні початку в часі, ні кінця. Там тінь, а тут істина. Подібно до того, як почувши ім’я Ісус (у Старому Завіті), ти маєш на увазі не істинного Ісуса, а сприймаєш це ім’я тільки як прообраз і більше нічого не шукаєш, так і почувши про Мелхиседека, який не має ані початку, ані кінця, не шукай у ньому істини, але задовольняйся тільки ім’ям, а істину знаходь у Христі.
Слухаючи тут про клятву, не май на увазі справжню клятву. Як гнів у Бога не є гнівом чи пристрасним рухом, а караючою дією, так і клятва. Бог не клянеться, а виголошує те, що неодмінно збудеться. Саме так пророк, сказавши про світлість святих, про підкорення ворогів під ноги Його, про день сили, говорить тепер про теперішнє. Зверни увагу на те, які слова він використовує, бажаючи зворушити грубого слухача. Спочатку навіявши йому страх словами про суд і цим пом’якшивши його впертість, далі він говорить і про теперішнє. Для цього він і використовує змішаний склад мови. Поглянь. «Доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх», — це про майбутнє. Потім про теперішнє: «Жезл сили Твоєї пошле Господь із Сіону; царюй посеред ворогів Твоїх» (Пс. 109, 2). Далі про майбутнє: «З Тобою народ Твій у день сили Твоєї у світлостях святих Твоїх». Після цього знову про теперішнє, але таке, в якому буде вже не покарання, а благодіяння: «Ти священик повік за чином Мелхиседековим». Тут ідеться про прощення гріхів і примирення з Богом. Зупинившись на цьому стільки, скільки хотів, він знову торкається домобудівництва (спасіння Христового), повертаючись до нижчих речей. «Господь, — каже, — праворуч Тебе» (Пс. 109, 5), хоча вище сказав, що Він сидить праворуч Отця.
Чи бачиш, що не потрібно триматися тільки одних висловів? Що означає «Господь праворуч Тебе»? Торкнувшись спасіння, він говорить про плоть (Христову), Яка одержувала підкріплення. Ми бачимо, що Христос був «у борінні…, і був піт Його, як краплі крові, що падають на землю», і був укріплений (Лк. 22, 44), — такою є природа плоті. «Він у день гніву Свого уразить царів» (Пс. 109, 5). Не погрішить той, хто віднесе це і до теперішніх ворогів Церкви, і до майбутніх, що дадуть відповідь за свої гріхи і безчестя. «Він учинить суд над народами, покриє землю трупами, знищить голови багатьох у великій країні» (Пс. 109, 6). Що означає «Він учинить суд над народами»? Буде судити, говорить, і засудить самих бісів. А що Він справді судив їх, то послухай, що говорить Сам Христос: «Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть. І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе» (Ін. 12, 31-32). Якщо ж він використовує дещо чуттєві вислови, то не спокушайся цим: такі висловлювання часто використовуються в Писанні. «Знищить голови багатьох у великій країні». Якщо сприймати це в переносному значенні, то можна сказати, що Він скине гордість, а коли сприймати буквально, то під цим можна розуміти важку долю юдеїв, яких Він уразив із великою силою.
«І з потоку в дорозі буде пити, тому високо піднесе голову» (Пс. 109, 7). Тут пророк указує на скромний спосіб життя Христа, на Його смирення, на те, що Він звершував усі ці справи без будь-якої пишності, не маючи біля Себе зброєносців, не звеличуючи Себе зовнішньою пишнотою, а проводячи життя найпростіше, настільки просте, що навіть пив з потоку. Якою була в Нього їжа, таким же був напій. Їжею Його був ячмінний хліб, а напоєм — вода з потоку. Так смиренне життя Він вів для того, щоби навчити й інших утримуватися від перенасичення, нехтувати пишністю, відвертатися від марнославства. Далі, бажаючи показати плоди такого життя, пророк говорить: «Тому високо піднесе голову». Таким є плід смиренної мудрості і суворого життя.
9. Це сказано не про Божество, а про плоть Христову, яка пила з потоку, яка і звеличена. Простота життя не тільки не заподіяла їй будь-якої шкоди, але й піднесла її на невимовну висоту. І ти, улюблений, маючи такі приклади, нехтуй життям, яке наповнене марнославством і пишнотою; якщо хочеш бути славним і великим, то веди життя просте й невишукане. Господь Твій приходив для того, щоб навчити тебе йти цим шляхом. Тому і пророк, сказавши про Його діла, додає і це і ніби так говорить: коли ти чуєш про перемогу і здобутки, то не очікуй побачити зброю, воїнів, колісниці, коней, вершників, щитоносців, почути шум і сум’яття. Той, Хто звершує такі справи, настільки смирний, настільки скромний, що п’є воду з потоку. Однак, будучи таким, Він звершить усе це.
Нехай вислухають це ті, котрі мають пишні столи, вигадують усілякі страви і приправи, збирають звідусіль різних кухарів, відправляють матросів, керманичів і веслярів привозити їм надзвичайних ґатунків вина, пахощі та солодощі, однак разом із цим робляться смішними більше за всіх і себе скидають у прірву. Не те робить людину високою, що вона має великі потреби, і не те робить її низькою, що вона задовольняється малим. Якщо хочете, то ми покажемо приклади тих й інших. Нехай хто-небудь має безліч людей, які забезпечують його всім: матросів і керманичів, художників і домашніх служителів, ткачів і фарбувальників, пастухів і погоничів худоби, конюхів і доглядачів за кіньми, і нехай усі вони виявляють йому великі послуги. А інший нехай не має нічого такого і задовольняється тільки хлібом, водою і простим одягом. Хто з них є високим, а хто низьким? Хіба не очевидним є те, що високим є той, який має тільки одяг? Він може ніскільки не відчувати залежності навіть від самого царя. А той є рабом усіх, хто забезпечує його необхідним. Він принижується, лестить, услуговує всім, побоюючись, щоб хто-небудь не залишив його і цим не заподіяв йому істотної шкоди. Справді, ніщо так не робить людину рабом, як безліч потреб; і ніщо так не робить її вільною, як задоволення необхідним. Те ж саме можна бачити і серед безсловесних тварин. Яка користь для осла бути обтяженим важкою ношею, хоч би він міг користатися нею безліч разів? І яка втрата для іншого осла, який звільнений від усякого вантажу, коли він має необхідну їжу?
Тому Христос, бажаючи зробити учнів Своїх високими, оскільки вони готувалися проповідувати по всьому світу, звільнив їх від усіх турбот і цим окрилив їх і зробив твердішими за адамант. Справді, ніщо не надає душі стільки сили, як звільнення від турбот, і ніщо не робить її настільки немічною, як тягар турбот. Як там не можливо швидко зустріти печаль, так тут не можливо швидко знайти задоволення. Один має безліч жорстоких і нелюдських господарів та господинь, а інший не служить нікому, — сам панує над усім, насолоджуючись із цілковитою свободою сонячним промінням, користаючись повітрям і не маючи нікого, хто б його засмучував. Не мучить його ані гнів, ані заздрість, ані ненависть; не мучить його ані турбота, ані ревнощі, ані марнославство, ані гордість, ані будь-що інше подібне. Але як тиха пристань, вільна від хвилювання, так і його душка перебуває в спокійному стані і легко прагне до неба, не затримуючись нічим земним.
Отже, щоб і нам насолоджуватися такою свободою, спокоєм у цьому житті й безтурботністю при відході звідси, будемо проводити таке життя, щоби сподобитися вічних благ, які перевершують усяке слово, всякий розум і думки, у Христі Ісусі, Господі нашому, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 108 | Зміст | Бесіда на псалом 110
