«Наша Парафія»

1. Тут потрібна велика уважність, бо сказані слова при їхньому ж висловлюванні з першого погляду бентежать багатьох неуважних. Весь цей псалом наповнений прокляттями, уся мова перейнята ними, і в тому, хто це висловлює, показує сильний і палаючий гнів, який не зупиняється на самому нечестивцеві, а поширює покарання і на дітей, і на батька, і на матір його, і не задовольняється одним лихом, а додає лихо до лиха. Справді, поглянь, чого він просить. «Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього» (Пс. 108, 6), тобто нехай будуть його обвинувачами люди безчесні і підступні, і нехай він не здолає їх. Це й означає: «Коли стане на суд, нехай вийде осудженим». Однак не задовольняється і цим покаранням, а при такому осуді просить ще, щоб його гідність після нього отримав будь-хто інший. «І достоїнство його, — каже, — нехай перейме інший». Не зупиняється і на цьому, але закриває для нього єдину пристань, яка залишилася, — просить, щоб він не сподобився будь-якої милості від Бога: «І молитва його, — каже, — буде йому за гріх» (Пс. 108, 7). Причому ще просить, щоб він зазнав передчасної смерті: «Діти його, — каже, — хай будуть сиротами» (Пс. 108, 9).

І на цьому не зупиняється, хоч і цього було б достатньо, а продовжує далі. Для душі, яка дуже запалилася, властиво не задовольнятися одним чи двома покараннями, а просить до безмежності. Далі наступне ще важче: просить сирітства і вдівства для тих, які залишаться після нього. Хоч після його смерті це неодмінно має статися, але, палаючи гнівом, додає і це до переліку проклять. Не зупиняється і на сирітстві, але й після таких нещасть іде далі, збільшує тягар, просить, щоб нащадки його були вигнанцями і переселенцями: «Будуть вони блукати та просити», тобто нехай блукають, не зупиняючись, нехай не мають навіть необхідної їжі і не перестають переходити з місця на місце, будучи гнаними й переслідуваними на всій землі і ніде не знайдуть місця для пристановища.

Водночас просить для них убогості, і то вбогості крайньої і нестерпної, щоб вони не отримували допомоги навіть від рідних, але, поневірячись, шукали її в чужоземців і незнайомців. І послухай, як виражає це. Сказавши: «Будуть вони блукати та просити», — додає: «І будуть вони вигнані із домів своїх. Хай позикодавець його забере в нього все, і чужі розтягнуть добро його» (Пс. 108, 10-11). Це — новий вид лиха, щоб майно його було розкрадене, щоб він піддавався нападам лихварів, терпів усілякі образи і, що найтяжче, серед таких прикрощів не мав захисника, адже і цього просить: «Хай не буде, — говорить, — йому заступника» (Пс. 108, 12). Нещастя і самі по собі нестерпні; але коли немає захисника, тоді вони стають ще важчими.

«Ніхто не приголубить сиріт його». О, який великий гнів, коли навіть передчасне сирітство не знаходить для себе співчуття, і не тільки співчуття, а ще й засуджується на крайню погибель: «Нехай загинуть, — каже, — всі нащадки його, і вже в наступному поколінні ніхто не згадає й імені його» (Пс. 108, 13). Чи бачиш слова, переповнені гнівом, який ні на чому не зупиняється? Просить, щоби вони жили серед різноманітних прикрощів, щоб зазнали всякого лиха і загинули в невідомості.

І ніби недостатньо було нещастя його дітей, додає ще: «Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його, і гріх матері його не буде очищений. Нехай будуть вони повсякчас перед Господом, і Він знищить і спомин про них на землі» (Пс. 108, 14-15). Це особливо властиве для гніву — докладно розкривати прикрощі, про які говорять загалом, і часто повторювати одне і те ж. Сказавши: «Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його», додає: «І гріх матері його не буде очищений». Хоч це — одне і те ж, але гнів спонукав сказати і те, й інше. А зміст цих слів наступний: умертви його, убий, знищ.

Чи бачиш, яка безліч проклять? Якщо хочеш, то я знову спочатку перерахую їх. Нехай, каже, потрапить він до злих людей, буде обвинувачений, відданий їхній владі, засуджений, зазнає передчасної смерті, позбудеться честі і побачить, що вона перейшла не до його нащадків, а до когось чужого; нехай дружина його загине, і діти терплять убогість і сирітство, проводять життя в жебракуванні, будуть засудженими й звідусіль гнаними, нехай не мають жодного захисника, будуть позбавлені і благовоління Божого, нехай не знаходять для себе будь-якого ні пристановища, ні притулку; нехай зникне ім’я його із землі, і він загине у невідомості; нехай і батько, і мати його будуть покарані за свої гріхи і загинуть жахливо і трагічно.

2. Хіба не вражає слухача все те, що було сказано? Може, хочеш довідатися, хто є тим чоловіком, якого так засуджено? Якщо ми чуємо, що якусь людину викривають, то в присутніх запитуємо, про кого це йдеться, то тим більше, слухаючи такі прокляття від пророка, необхідно довідатися (і довідатися зі страхом та упокореним серцем), хто є цим чоловіком, який зазнав такого сильному гніву, який так засмутив Святого Духа, що на нього накликають стільки таких страшних лих. Тому, якщо бажаєте, знову прочитаємо цей псалом з початку з великою уважністю. Не шуміть. Я буду читати його зі всією старанністю, наскільки можу.

Предмет дослідження не маловажний. По-перше, коли засуджується той, хто згрішив, то чому разом з ним караються і діти, і дружина, і батьки? По-друге, хто є цей, що піддається прокляттям? По-третє, як саме верховний серед апостолів доводить, що цей псалом стосується Юди, чи, краще сказати, не весь псалом, а частина псалма? «У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому; і гідність його нехай перейме інший» (Діян. 1, 20). І тут знову перед нами виникає інше питання, оскільки не все написано тільки в цьому псалмі, тому він і вказав не тільки на цей псалом, а на всю книгу. Саме слова «нехай житло їхнє стане порожнім» знаходяться в іншому псалмі (Пс. 68, 26), а в цьому: «І гідність його нехай перейме інший». Однак Петро поєднав те й інше в одне свідчення. Так і Павло часто чинить, наприклад, коли говорить: «Прийде від Сіону Визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене завіт, коли зніму з них гріхи їхні» (Рим. 11, 26-27). Що ж скаже хто-небудь, вищесказане є пророцтвом чи прокляттям? Пророцтвом у вигляді прокляття. Те ж саме ми можемо знайти і в інших місцях. Так зробив і Яків. Оскільки слухачів потрібно напоумляти тим, що трапилося з іншими, тому багато пророцтв складено так, щоби самою формою висловлювання збільшити страх у суспільстві. Справді, не одне і те ж сказати, що такий-то постраждає так і так, чи висловити те ж саме у вигляді гніву й обурення. А що я говорю небезпідставно, то поясню вам це пророчими словами.

Коли Яків готувався померти, тоді синам своїм сказав: «Зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні» (Бут. 49, 1). І маючи намір пророкувати, він спочатку ніби запалюється гнівом і починає пророцтво з прокляття: «Рувиме, — каже, — первістку мій! Ти — кріпкість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутності; але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги» (Бут. 49, 3-4), — провіщаючи у вигляді прокляття його майбутню загибель. А коли говорить про блага (Йосифові), то вимовляє у вигляді молитви: «Нехай благословить тебе благословеннями небесними звище…, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних» (Бут. 49, 25-26), — хоч і це є пророцтвом. Але очевидним є і те, що все це відбувається не від людської пристрасті. Те ж саме робить із Ханааном його дід: «Ханаан, — каже, — буде рабом» (Бут. 9, 26), — щоб ти знав, що Бог, Який захищає скривджених, карає кривдників. І Христос використовував такий же стиль мови, закликаючи до Себе людей під виглядом пророцтва і печалі: «Горе тобі, Хоразине, — говорив Він, — горе тобі, Вифсаїдо!»; і знову: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків» (Лк. 10, 13; 13, 34).

Про кого ж говорить псалом? Частково тут Дух через Давида провіщав про Юду, а в іншій частині — про інших. Пророцтво буває й таким. Ми неодноразово побачимо такий склад псалмів, коли початок його відноситься до однієї особи, а решта — до іншої. На вищесказане можна подивитися і з іншого місця. Коли юдеї вступили в землю обітовану, то син Навина одержав від Бога веління розділити дванадцять колін на дванадцять частин і виголосити частково благословення, а частково прокляття. Ці благословення і прокляття були провіщенням майбутнього. «Проклятим ти будеш, — говорив він, — у місті і проклятим ти будеш на полі» (Втор. 28, 16), і далі безліч подібних проклять, які стосувалися колін, утворили довгу промову.

Те ж саме можна сказати і тут, тобто під виглядом прокляття подане пророцтво, яке визначає і провіщає ті події, які мали трапитися з Юдою, а далі стосується й інших, а саме: йдеться проти деяких людей, які повстають проти священства, щоб ми знали, яким великим злом є повставати проти священиків Божих і використовувати проти них підступність і неправду. Сказане тут є нічим іншим, як наставленням про те, що спіткає тих, котрі кривдять ближніх і повстають з підступністю і злобою проти людей, які не вчинили нічого злого. Якщо ж Псалмоспівець просить, щоб і діти його були покарані, то не бентежся цим, улюблений. Дітьми він називає тут тих, котрі беруть участь у безчесті таких людей. Писання часто називає дітьми і природних синів, і співучасників у безчесті, хоч би вони і не були природними синами, як, наприклад, коли говорить: «Ваш батько є диявол» (Ін. 8, 44). Хоч юдеї не були синами диявола за природою (як одягнені в плоть могли бути синами безтілесного?), однак вони поріднилися з ним через участь у безчесті. Тому називає їх далекими для Авраама. «Якби ви, — говорить, — були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові» (Ін. 8, 39). А що син не карається за батька, так само як і батько за сина, то це будь-кому відомо, і в законі сказано про це. Хіба що батько зле виховував сина, але й тоді він карається не за сина, а за власне недбальство, як, наприклад, Ілій (1 Цар. 3, 13).

3. Якщо бажаєте, то повторимо цей псалом спочатку. «Боже хвали моєї! Не мовчи» (Пс. 108, 1), тобто не залиши без покарання, а покарай за такі справи, бо Ти славний, великий і сильний виправити їх. «Бо відкрилися на мене уста нечестиві й уста підступні; говорять про мене слова неправди. Словами ненависті звідусіль оточують мене і повстають проти мене без причини; за любов мою вони ворогують проти мене, я ж молюся» (Пс. 108, 2-4).

Чи бачиш сильну злість? Чи бачиш підступний задум? Чи бачиш зловмисників? Бога особливо гнівить і те, коли грішник чинить зло з наміром, навмисне і з великим зусиллям. Одна справа, коли хтось упав через захоплення і спокусу; інше, коли хтось, роблячи зло, робить це, ніби (звичайну) справу; а ще інше — і це є найбільший злочин, — коли замишляють проти того, хто не замишляє зла. Сказавши: «За любов мою», Псалмоспівець виражає не що інше, як те, що благодійникові, який заслуговує любові, якому варто було б відплачувати добром, вони відплачували протилежним. «Я ж молюся». Чи бачиш мудрість? Чи бачиш смирення? Чи бачиш лагідність? Чи бачиш благоговіння душі? Я не повставав, говорить він, не вступав у боротьбу, а прибігав до Тебе, закликав Твою допомогу і Твою підтримку, — це найсильніша зброя і непереможне заступництво.

Далі, сказавши про Юду, як він сам віддав себе осуду, сам виголосив проти себе смертний вирок, як повісився, як його апостольство перейшло до іншого, він знову повертається до попереднього. Такою є властивість пророцтва, що в ньому іноді переривається мова, вноситься інша подія і після її викладення знову повертається до попереднього. А сокровенним було це пророцтво через невдячність юдеїв. Воно вказує, як я вже раніше сказав, на якусь людину, яка після повернення юдеїв із вавилонського полону замишляє зло проти священства. Більше цікавого відомо про це з історії. Саме йому Псалмоспівець провіщає великі нещастя, позбавлення захисників, просить, щоби для нього був недоступний будь-який притулок, щоб йому не було виявлено жодного співчуття, ні жалю, ні прощення.

Це вочевидь є прокляттям, як я вже сказав і не перестану часто говорити, однак насправді є пророцтвом, що доводить те, як гнівається Бог, коли замишляють зло проти священства. Далі він достеменно викладає прикрощі й говорить: «За те, що не виявив він милості, а переслідував людину бідну, беззахисну, засмучену серцем, щоб убити її» (Пс. 108, 16). Це — найвища жорстокість, велика нелюдяність, коли хтось не тільки замишляє зло, але замишляє проти того, хто може схилити на милість і викликати жаль. Така людина дійшла до звірячої лютості і навіть стала ще гіршою. Звірам властива лютість від природи, а вона, будучи обдарованою розумом, віддала свою шляхетність гріху. І звірі виявляють деяку приязнь і лагідність до одноплемінних й однорідних з ними, а ці люди не посоромилися навіть єдності природи і того, кого варто було б милувати, підтримувати і схвалювати, вони відігнали і відкинули. «Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення — і воно відійшло від нього» (Пс. 108, 17). Оскільки Псалмоспівець просив для нього багато лих, тому і показує, що початок і причина їх не в комусь іншому, а тільки в ньому, бо він своїми ділами відкидав поміч Божу і цим накликав на себе гнів Божий.

«Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кістки його» (Пс. 108, 18). Тут показується сила покарання і тривалість мук, а водночас подається повчання про те, що нещастя у всіх людей спричиняються тільки ними, їхніми провинами, коли вони своїми справами і вчинками самі відкидають добро і самі себе віддають покаранням. «І нехай буде воно йому, як одіж, у яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується» (Пс. 108, 19). Так говорить для того, щоби показати невимовний Божий гнів, який осягне таких людей. Зміст цих слів такий: нещастя так охоплять їх, що не буде жодного полегшення, вони особливо охоплять їх і залишаться з ними постійно. Далі наставляючи, що Бог карає за безчестя і виправляє гріх, і що такий вирок упаде не тільки на цього грішника, а й на всіх, хто так само провинився, додає: «Ось така відплата від Господа ворогам моїм і тим, що говорять зло на душу мою!» (Пс. 108, 20), тобто така кара, такий суд на тих, які повстають, замишляють зло, які ворогує проти мене, «і тим, що говорять зло на душу мою!». Отже, покарання впаде і за слова, і покарання найжорстокіше.

4. Завершивши мову про це, він знову прибігає до Бога, благаючи Його заступництва. Не зупиняється на покаранні зловмисників, але, бажаючи показати, що страждальці мають Месника за отримані образи й отримують неабияке заступництво, додає: «Ти ж, Господи, Господи, захисти мене заради імені Твого, бо блага милість Твоя» (Пс. 108, 21). Зверни увагу на його вдячність, поглянь на смирення. Хоч він мав достатньо причин, щоби випрошувати заступництва у своєму стражданні, — адже в багатьох місцях Писання можна побачити, що ті, які страждали несправедливо від людей, мали велику відвагу просити для себе допомоги від Бога, — однак він, не вказуючи на це, звертається тільки до Божого людинолюбства і говорить: «Захисти мене заради імені Твого», тобто мовби говорить: не тому, що я гідний цього, але заради Себе Самого, заради того, що Ти людинолюбний і милостивий. Тому і додає: «Бо блага милість Твоя». Добре сказав він: «Бо блага милість Твоя». У людей милість часто буває не такою, а іноді служить шкоді та загибелі, а в Бога — завжди на користь.

«Спаси мене, бо я знеможений і вбогий і серце моє поранене в мені» (Пс. 108, 22). Чи бачиш, як він знову просить спасти його не як достойного, не як праведного, а як цілковито виснаженого, як змученого, як такого, що перетерпів незліченні прикрощі? «І серце моє поранене в мені». Такою є сила прикрощів: вони не тільки руйнують тіло, але й виснажують душу. «Я зникаю, як та тінь, що відхиляється, стрясаюся, як та сарана, що гонять її» (Пс. 108, 23). Зображує силу підступності зловмисників, їхню невимовну злобу і те, що він сам виявляв серед таких обставин. «Коліна мої знесилилися від посту, і тіло моє сохне без поживи» (Пс. 108, 24). Чи бачиш, яку зброю він використовував проти підступності і злоби, спрямованої проти нього?

«І став я посміховиськом для них: ті, що дивляться на мене, похитують головами» (Пс. 108, 25). Такою є натура злочестивих: вони не тільки не відступають, коли бачать, що праведник протиставляє їм благочестя, а ще й осуджують, насміхаються, безчестять. Що ж він? Він удається до непереможної допомоги і нездоланного захисту. «Допоможи мені, — говорить, — Господи, Боже мій! Спаси мене з милості Твоєї. Нехай пізнають, що це — Твоя рука і що це Ти, Господи, вчинив» (Пс. 108, 26-27). Що означає «що це — Твоя рука»? Твоя допомога, Твій захист. Я хочу не тільки спастися, а спастися так, щоб і вони знали, Ким я врятований, щоб я мав подвійний трофей, подвійний вінець, вищу славу. «Вони проклинають, а Ти благослови. Вони нападають, але нехай будуть посоромлені; а раб Твій нехай возрадується» (Пс. 108, 28). Тут він повчає слухача мудрості, показує, що хоч би люди виголосили на праведника безліч проклять, від цього для нього не буде ніякої шкоди, бо його благословляє Бог, а на них самих повернеться сором і безчестя.

«Раб Твій нехай возрадується». Добре сказав він: «Возрадується», виражаючи те, що ця радість звідти ж, звідки подаються блага. Коли в мені буде перебувати радість, яка подається від Тебе, — каже, — тоді вже ніщо печальне не може мене засмутити. «А ворогів моїх нехай покриє безчестя і, як одежею, нехай вони покриються соромом своїм» (Пс. 108, 29). Зверни увагу, як він просить ще, щоб вони були не тільки покарані, але й зазнали сорому та безчестя для того, щоб це послужило для них уроком для виправлення і приводом для зміни на краще.

«А я голосно буду славити Господа устами моїми і серед багатьох буду прославляти Його, бо Він стоїть праворуч бідного, щоби спасти його від тих, що шукають душу мою» (Пс. 108, 30-31). Як відплату за все це він підносить Богові славослів’я, подяку, хвалу, сповіщає перед усіма про Його справи, стає серед усіх проповідником дарованих йому благ. Це і є жертва, це — приношення, щоби постійно берегти в пам’яті Божі благодіяння, закарбовувати їх у пам’яті, проповідувати устами, робити багатьох слухачами Його благодіянь. Отже, той, хто отримав благодіяння, отримає і відплату за свою подяку й удостоїться від Бога ще більшої милості; і ті, що слухають, стануть більш ревними від того, що трапилося з іншими; і благодіяння, вчинені для інших, стануть для них найбільшою спонукою до ще більших успіхів у чеснотах.