Слово 8

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том ІV. Книга 2

Про хмарний день і зібрання єпископів.
Про заповідь, дану Адамові. Про те, що отримання
закону було ознакою великого піклування

1. Скупчення хмар зробило день темним, однак присутність учителя 1 робить його дуже світлим. Справді, не так сонце, випускаючи з небесної висоти проміння, освітлює предмети, як погляд батьківської любові осяює наші душі, посилаючи проміння від єпископського сідалища. Знаючи це, він прибув до нас не сам, а прийшов у сонмі світил 2, щоби було більше світла. Тому і Церква в нас красується, й стадо радіє, і ми з великою старанністю приступаємо до бесіди. Де буває зібрання пастирів, там і вівці насолоджуються безпекою. Так і мореплавці радіють, коли в них багато керманичів, бо вони під час тиші і штилю за допомогою стерна полегшують їхні труди плавання на веслах, а коли хвилюється море, тоді своїм умінням і зусиллями багатьох рук зменшують напір хвиль. Подібно і ми, довіривши все їхнім молитвам, сміливо приступимо до повчання. А щоб наставленім було для вас більш зрозумілим і чітким, нагадаємо коротенько про те, що було сказано вам учора.

Я говорив про те, що людина знала про добро і зло ще до споживання від древа, а не отримала це пізнання після споживання. Пояснював те, чому (так) називається древо пізнання добра і зла, і як Писання має звичай називати час і місце відповідно до тієї події, яка звершилася на тому місці й у той час. Сьогодні ж варто усвідомити саму заповідь, якою (Бог) заборонив споживання від древа. У чому вона полягала? «І заповів Господь Бог людині (Адамові), сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти» (Бут. 2, 16). Це — Божественний закон, будьмо ж уважними. Якщо люди, читаючи царські грамоти, змушують усіх, що зібралися, вставати, то тим більше ми, готуючись читати не людські, а Божественні закони, повинні піднятися розумом й уважно слухати те, про що йдеться.

Знаю, що деякі звинувачують Законодавця і говорять, що закон був причиною падіння. Тому насамперед необхідно звернутися до цього й на досвіді показати, що (Бог) дав закон не із ненависті до людини і не з бажання образити нашу природу, а з любові й піклування. Про те, що Він дав його нам для допомоги, послухай, що говорить Ісая: «Закон же дав для допомоги» 3 (Іс. 8, 20). А хто ненавидить, той не допомагає. Знову інший пророк волає: «Закон Твій — світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх» (Пс. 118, 105). А той, хто ненавидить, не проганяє темряву світильником і не направляє того, хто заблудив, на шлях за допомогою світла. Ще Соломон говорить: «Заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя» (Притч. 6, 23). Ось (закон) не тільки допомагає, не тільки є світильником, але й світлом, і життям. А (виявляти) це властиво не тому, хто ненавидить і бажає погубити, а тому, хто подає руку й допомагає. Тому і Павло, викриваючи юдеїв і вказуючи, скільки користі приніс закон і що він для нашої природи служить заспокоєнням, а не обтяженням, сказав: «Ось ти звешся юдеєм і заспокоюєш себе законом» (Рим. 2, 17). Чи бачиш, що Бог дав закон не для обтяження, а для заспокоєння нашої природи?

Чи хочеш побачити, що й заради честі? Цілком достатньо може засвідчити про честь та піклування те, що вже було сказано, однак я зроблю це ще більш відкритим за допомогою інших свідчень. «Прославляй, — говорить Давид, — Єрусалиме, Господа! Хвали Бога твого, Сіоне! Бо Він укріпив засуви воріт твоїх і благословив синів твоїх у тобі. Він утвердив у межах твоїх мир і поживною пшеницею насичує тебе» (Пс. 147, 1-3). Сказавши згодом і про благодіяння, які виявляє Бог через інші творіння, тут указав на особливе і найважливіше (благодіяння): «Він сповістив слово своє Якову і суди Свої — Ізраїлю. Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають» (Пс. 147, 8-9). Поглянь, скільки перелічив благ: безпека міста: «Укріпив, — каже, — засуви воріт твоїх»; звільнення від війн: «Утвердив у межах твоїх мир»; достаток, необхідний для життя: «І поживною пшеницею насичує тебе».

Однак на дар закону він указав як на найцінніший. Бажаючи показати, що отримання закону і пізнання повелінь Божих є даром набагато важливішим, ніж безпека, мир, відсутність воєн, добрі діти та багатодітність і достаток необхідного для життя, він, поставивши цей дар після усього, як вінець і сукупність благ, додав: «Не вчинив Він цього нікому іншому з народів». «Нікому іншому», — тобто як? Достатком та іншими вище перерахованими благами часто насолоджувалися і багато інших (народів), однак не про вищесказане, говорить, тут йдеться, а про закон, що «не вчинив Він цього нікому іншому з народів. Тому і додав: «І судів Його вони не знають». Ти бачиш, що закон важливіший за всі перераховані блага.

2. Це показав і Єремія. Оплакуючи тих, які були в неволі, він говорив: «Що це значить, Ізраїлю, що ти перебуваєш у землі ворогів?… Залишив джерело премудрості» (Вар. 3, 10, 12), маючи на увазі закон. Як джерело виливає багато струмків в усі боки, так і закон дає всюди багато заповідей, напоюючи нашу душу. Далі, вказуючи на особливу честь, виявлену через дарування закону (пророк) говорив: «(Ця премудрість.) 4 Не було чутно про неї в Ханаані і не було видно її у Фемані. Сини Агарі шукали земного знання, водночас і купці, і байкослови, і дослідники знання; але премудрості не пізнали і не помітили стежок її» (Вар. 3, 22-23). І показуючи те, що вона духовна і Божественна, говорить: «Хто зійшов на небо і взяв її?» (Вар. 3, 29). Далі додав: «Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним. Він знайшов усі путі премудрості і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю» (Вар. 3, 36-37). Тому і Давид сказав: Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають» (Пс. 147, 9).

На це ж указуючи, і Павло писав: «Отже, яка перевага бути юдеєм або яка користь від обрізання? Велика перевага у всіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже» (Рим. 3, 1-2). Чи бачиш, як і він пояснив сказане: Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають»? Якщо перевага юдейського народу полягає в тому, що він єдиний зі всіх ушанований даруванням йому писаного закону, то Бог дав закон, який не обтяжує нашу природу, а робить їй честь. І не тільки тим ушанував, що дав закон, але й тим, що дав його Сам. І справді — це найвищий вид честі, що Він не тільки дарував (а дарував Сам). А що це є великим даром, послухай Павла, який на це вказує. Бачачи, як юдеї пишалися тим, що до них прийшли пророки, й упокорюючи їхню гордість та вказуючи на те, що ми сподобилися більшої честі, прийнявши повчання не через раба, а через Господа, так говорить у посланні до євреїв: «Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина» (Євр. 1, 1). І знову в іншому місці: «І не тільки це, але й хвалимося у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення» (Рим. 5, 11). Чи бачиш, як він хвалиться не тільки примиренням, але й тим, що примирення одержав через Христа? І знову, прославляючи воскресіння, говорить: «Сам Господь зійде з неба» (1 Сол. 4, 16).

Зверни увагу: як там усе звершується через Господа, так і тут дав заповідь Адамові не через будь-якого раба, не через ангела й архангела, а Сам особисто, і таким чином виявив людині подвійну честь: і тим, що дав закон, і тим, що дав Сам. Як же він (Адам) упав? Через власну байдужість. Це підтвердили ті, які отримали закон і не упали, а звершили ще більш, ніж їм було велено.

Але, зважаючи на те, що в нас обмаль часу, тому відкладу слово до іншої бесіди. А ви поки що зберігайте і пам’ятайте сказане, передавайте тим, котрі не чули, і нехай кожний роздумує про це і в церкві, і на ринку, і вдома. Немає нічого приємнішого за Божественне повчання. Послухай, що про нього говорить пророк: «Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103). Цей мед виставляй на вечірній трапезі, щоби всю її наповнити духовною насолодою. Чи не бачите, як багаті після обіду запрошують до себе співаків і флейтистів? Вони свій дім роблять театром, а ти зроби свій дім небом. А зробиш це не тоді, коли переміниш стіни чи переставиш фундамент, а тоді, коли покличеш до своєї трапези Самого Владику Небесного. Бог не нехтує такими вечерями. Де духовне повчання, там і смирення, і чесність, і скромність. Де чоловік, і дружина, і діти в злагоді і любові поєднані путами чеснот, там між ними Христос. Він шукає не золотого даху, не блискучих колон і не красивих мармурів, а краси душі, духовної краси, трапези, багатої праведністю, і милостині, яка має плоди. Коли Він побачить таку трапезу, то негайно приходить і бере участь у зібраннях. Він сам сказав: ви бачили Мене голодним і наситили (Мф. 25, 35).

Отже, коли почуєш, що внизу голосно кричить жебрак, і згодом даси йому дещо з того, що знаходиться на столі, то в особі раба ти запросив до своєї трапези Господа, щедро наповнив її благословенням і цим заклав дуже важливу основу для того, щоби твої житниці наповнилися безліччю благ. Бог же миру і любові, Який дає хліб для їжі і насіння сівачеві, нехай проростить посіяне вами і примножить плоди правди в усіх вас, подаючи Свою благодать, і так сподобить Царства Небесного, якого щоб осягнути всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, честь, держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово 7 | Зміст | П’ять слів про Анну. Слово 1