Слово 7
Про те, що означають слова «сьогодні ж будеш
зі Мною в раю» (Бут. 2, 9; Лк. 23, 43)
1. Учора я щиро просив вашу любов пам’ятати сказане і запропонувати ввечері двояку трапезу: звичайну зі страв і словесну. Що ж? Чи зробили ви це і чи запропонували цю двояку трапезу? Знаю, що ви зробили і спожили не тільки тієї, але й цієї. Подбавши про гіршу, ви не повинні були зневажити кращою. І справді, ця краща за ту. Ту приготували руки кухарів, а цю — вуста пророків; одна складається із плодів землі, а друга — із плодів Духа; їжа із тієї трапези незабаром псується, а ця — нетлінна; та підтримує теперішнє наше життя, а ця веде нас до майбутнього. А що ви разом з тією трапезою приготували і цю, про це я довідався не від слуги вашого чи домочадця, а від достовірного вісника. Від якого ж? Це ваші оплески сказаному, похвала почутому. Коли я сказав учора: нехай кожний з вас зробить свій дім церквою, то ви голосно викликнули, виражаючи задоволення від цих слів. А хто із задоволенням слухає те, що говорять, той виявляє готовність виявити це й насправді. Тому я сьогодні зі ще більшою ретельністю приступаю до бесіди.
Але будьте уважними й сьогодні. Не тільки проповідникові необхідно бути пильним, але й слухачі повинні бути уважними, і слухачі навіть більше, ніж проповідник. Адже в нас одна турбота — передати панське срібло, а для вас (має бути) більше трудів: і прийняти, і зберегти його з неабияким старанням. Отже, після почутого (повчання), поставте на двері замки й запори, відгородіть душу зі всіх боків грізними помислами, наче якимись стражами. Злодій зухвалий, завжди пильнує і постійно нападає, і хоч часто зазнає невдачі, однак знову докладає свіжі зусилля. Тож нехай стануть грізні стражі і, коли побачать, що диявол прийшов і хоче викрасти що-небудь із покладеного, нехай проганяють його геть голосним криком; чи нападуть життєві турботи, — нехай видаляють їх; чи буде спричиняти труднощі забудькуватість через (немічність) природи, — нехай пробуджують пам’ять до діяльності.
Утратити майно господаря — немаловажна небезпека. Якщо ті, які отримали це добро й розтратили довірене, часто караються смертю, то якої кари зазнають ті, котрі, отримавши це дорогоцінне вчення, втратять його? Ті, які отримують це майно, відповідають тільки за його цілість і більше ні за що, — скільки вони одержали, стільки ж сповна і повинні віддати, і ніхто більшого не жадає від них. А щодо Божественного вчення ми відповідальні не тільки за його збереження, але й за більше примноження. Нам велено не тільки повернути те, що ми одержали, але й віддати це Господу подвійно. Якщо тільки саме збереження його вимагає великої боротьби й старання, але коли Господь велить нам ще помножити його, то подумай, які труди і турбота вимагаються від нас, кому (це) довірено?
Тому-то той, який отримав п’ять талантів, приніс не тільки те, що було йому довірене, але і ще стільки ж (Мф. 25, 16). Ті були даром людинолюбства господаря, однак і рабові необхідно було показати свою старанність. Подібно і той, який отримав два таланти, придбав інші два і за це удостоївся від свого господаря такої ж честі. А той, який отримав один талант і приніс те, що йому було дано, хоч і не зменшив, не розтратив довіреного, та оскільки не виявив старанності й не подвоїв того, що йому було дано, тому зазнав тяжкої кари, і цілком справедливо. Якби я хотів, каже (господар), тільки зберегти їх, а не отримати від них прибутку, то не віддав би їх рабам. Ти ж зверни увагу на людинолюбство господаря. Той, який отримав п’ять талантів, приніс ще п’ять, і той, який отримав два таланти, придбав ще стільки ж, й обидва отримали однакову нагороду. Як цьому сказав: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому був вірним, над великим тебе поставлю» (Мф. 25, 21), так і тому, який приніс два: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому був вірним, над великим тебе поставлю» (Мф. 25, 23). Прибуток неоднаковий, а нагорода та сама, оскільки і цього (другого) сподобив такої ж честі. Чому так? Тому, що Бог дивився не на кількість принесеного, а на старанність тих, які трудяться. Кожний з них зробив те, що міг. А більша і менша кількість принесеного залежала не від байдужості цього і не від старанності того, а від неоднаковості того, що їм було дано. Той одержав п’ять і приніс інші п’ять, а цей одержав два і приніс (інші) два, ніскільки не уступивши в старанності першому, — як той подвоїв довірене, так і цей подвоїв. А той, який отримав один талант, приніс тільки його, тому й покараний.
2. Отже, ви чули, яке покарання очікує тих, котрі не використовують гроші господарів для прибутку? Будемо берегти їх, належно використовувати і здобувати на них великий прибуток. Не кажи: я людина проста, я учень, не маю здібностей учити, будучи невченим і не маючи вагомості. Нехай ти людина проста, нехай невчена, нехай ти одержав один талант — належно використай те, що отримав, і будеш мати таку ж нагороду, як і вчитель. Однак я цілком упевнений, що ви зберігаєте сказане і бережете дуже ретельно. Тому не будемо присвячувати цьому всієї бесіди і до сказаного вчора приєднаємо для вас, улюблені, наступне, віддаючи вам нагороду за збереження. Той, хто отримав і зберіг, заслуговує того, щоб отримати ще.
Про що ж була в нас мова вчора? Йшлося про древо і ми показали, що чоловік (Адам) знав добро і зло ще до споживання від древа і виявив велику мудрість у тому, що дав імена звірам, у тому, що впізнав свою дружину, у тому, що сказав: «Ось це кістка від кісток моїх», а також у тому, що сказав він про подружнє життя, про народження дітей та співжиття, про батька й матір, — у тому, що отримав заповідь, бо тому, хто не знає добра і зла, ніхто не дає заповіді і закону про те, що робити і чого не робити. Сьогодні потрібно сказати про те, чому це древо назване древом пізнання добра і зла, якщо людина це знання одержала не від нього. Немаловажним є знати, чому воно носить таку назву. Адже ж і диявол сказав: «Коли ви з’їсте їх (плодів від древа), розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3, 5). Як же, скажуть, ти говориш, що воно не подало пізнання добра і зла? Хто ж, скажи мені, вселив це? Чи не диявол? Так, кажуть, він, коли сказав: «Будете, як боги, що знають добро і зло». То ти подаєш мені свідчення ворога й наклепника? Хоч він і сказав: «Будете, як боги», але чи стали вони богами? Як не стали богами, так і не одержали вони тоді пізнання добра і зла. Він обманщик і не говорить нічого істинного: «Не стоїть, — сказано, — в істині» (Ін. 8, 44).
Тож не будемо вказувати на свідчення ворога, — ми на досвіді побачимо, чому воно називається древом пізнання добра і зла. І насамперед, якщо бажаєте, розглянемо, що таке добро і зло.
Що ж таке добро? Слухняність. А що таке зло? Неслухняність. А далі, щоб ми не помилялися щодо самої суті добра і зла, уважно розглянемо це на підставі Писання. Про те, що в цьому насправді є добро і зло, послухай, як говорить пророк: «Що — добро і чого жадає від тебе Господь» (Мих. 6, 8). Скажи, що таке добро? Любити Господа Бога твого. Бачиш, що слухняність — це добро (яке йде) від любові. І ще: «Два зла, — говорить Господь, — зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води» (Єр. 2, 13). Бачиш, що зло — це неслухняність і залишення? 1
Отже, будемо пам’ятати те, що добро — це слухняність, а зло — неслухняність, і так будемо сприймати те й інше. Тому так назване древо пізнання добра і зла, що заповідь, яка повчала, що таке слухняність і неслухняність, була поєднана з цим деревом. Адам і раніше знав, що слухняність — це добро, а неслухняність — зло, однак згодом він пізнав (це) насправді у всій повноті, як і Каїн, перш ніж убив свого брата, знав, що братовбивство — це зло. А про те, що він знав це, послухай, що він говорить: «Підемо в поле» (Бут. 4, 8). Для чого ти, вирвавши брата із батьківських обіймів, ведеш у поле? Що ти починаєш у пустому місці? Для чого робиш беззахисним? Для чого ведеш його далі від очей батька? Для чого ховаєш зухвалий задум, якщо не боїшся гріха? Для чого і після звершення вбивства, коли тебе запитують, обурюєшся й обманюєш? А саме тоді, коли Бог запитав: «Де Авель, брат твій?» — ти відповів: «Хіба я сторож братові моєму?» (Бут. 4, 9). З цього видно, що (він) приступив до цієї справи із чітким усвідомленням. Тож, як він ще до звершення справи знав, що вбивство — це зло, і більш чітко довідався (про це) згодом, коли отримав покарання і почув: «Ти будеш вигнанцем і мандрівником на землі» (Бут. 4, 12), так і батько його усвідомлення добра і зла мав ще до споживання, хоч і не настільки чітке, як після споживання від древа. Але, що тут говорити?
Що таке зло, всі ми знаємо ще до його звершення, однак більш чітко пізнаємо після звершення, а найбільш яскраво, — коли отримуємо покарання. Так і Каїн знав, що братовбивство — це зло, ще до його звершення, однак пізніше особливо чітко пізнав це через покарання. І ми знаємо, що здоров’я — це добро, а хвороба — тяжка річ, ще до того, як відчуємо це насправді, однак набагато краще пізнаємо відмінність між тим та іншим тоді, коли перенесемо хворобу.
3. Так само й Адам знав, що слухняність — добро, а неслухняність — зло, однак згодом, коли, споживши від древа, був вигнаний із раю і втратив те блаженство, тоді пізнав яскравіше. Коли він зазнав кари за те, що всупереч божественній забороні вкусив від древа, тоді покарання на досвіді більш чітко показало йому, яким злом є неслухняність перед Богом і яким добром є покірність. Тому і називається це дерево деревом пізнання добра і зла.
Чому ж воно називається деревом пізнання добра і зла, якщо в самій своїй природі воно не містило цього пізнання, і людина у всій повноті довідалася про це із покарання за неслухняність щодо цього дерева? Це тому, що Писання зазвичай дає назви місцям і часам відповідно до тих подій, які в певний час мали там місце. А щоб це було для вас більш зрозумілим, то наведу приклад. Ісаак колись викопав колодязі, сусіди надумали зруйнувати ці колодязі, внаслідок чого сталася ворожнеча, й Ісаак назвав колодязь «Ворожнечею» («Ситна»), однак не тому, що сам колодязь ворогував, а тому, що він став причиною ворожнечі. Так і дерево пізнання добра і зла називається так не тому, що воно мало знання, а тому, що через нього звершилося виявлення пізнання добра і зла.
Далі Авраам викопав колодязь, Авимелех чинив йому підступи. Вони зійшлися, припинили ворожнечу, заприсяглися один одному і назвали цей колодязь «клятвеним (Вирсавія)» (Бут. 21, 31), але не тому, що колодязь клявся, а тому, що біля нього була дана клятва. Чи бачиш, що не місця бувають причиною подій, хоча назви одержують від подій? Необхідно ще продовжити приклади, щоби сказане було більш зрозумілим. Знову, Яків побачив ангелів, які зустріли його і полк Божий, і назвав те місце «Полком (Маханаїм)» (Бут. 32, 1-2). Хоч місце не було полком, але воно названо так, бо там побачив (Яків) полк. Бачиш, як він назвав місце відповідно до події, яка трапилася на тому місці? Так називається і дерево пізнання добра і зла не тому, що мало пізнання добра і зла, а тому, що через нього виявилося пізнання добра і зла, воно (послужило) вправою в слухняності й неслухняності. Знову, Яків бачив Бога, наскільки це можливо для людини, і дав тому місцю найменування «Видіння Боже (Пенуел)». Чому? «Я бачив Бога» (Бут. 32, 30), — сказано. Місце не було видінням Божим, однак назву отримало від події, яка сталася на ньому. Бачиш, скільки є доказів того, що Писання має звичай давати назви місцям відповідно до подій, які вчинилися на них? Теж саме робить воно і щодо часу. Але, щоби вас не затрудняти, то повернемо розмову від темного до світлого. Ваші думки втомилися, займаючись тонкими речами, тому доречно дати їм відпочинок і перейти до речей більш простих і зрозумілих.
Отже, звернемося до спасенного дерева Хреста, бо воно, саме воно знищило всі нещастя, які принесло те древо 2, а краще сказати — не воно принесло нещастя, а тільки людина, що згодом з великим надлишком знищив Христос, Який дарував набагато більші блага. Саме тому Павло говорить: «Коли примножився гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5, 20), тобто дар більший за гріх. Тому він знову говорить: «Не так із злочином, як із даром благодаті» (Рим. 5, 15), — не в такій мірі дарував Бог, у якій згрішила людина, прибуток не такий, як утрата; не таке надбання, як аварія корабля; блага більші, ніж сталося лиха. І це справедливо. Лихо спричинив раб, і його було менше, а блага дарував Господь, тому їх і більше. Тому сказано: «Не так із злочином, як із даром». Далі вказує і на саму відмінність: «Бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів» (Рим. 5, 16). Слова ці не зовсім зрозумілі, тому необхідно їх пояснити. Суд означає покарання, відплату, смерть. «За один злочин», тобто гріх, бо один гріх, каже, спричинив таке зло; а «дар» знищив не тільки цей один гріх, але й багато інших. Тому говорить: «Дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів». Тому й Іоан Хреститель волав: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе (не гріх Адама, але) гріхи світу» (Ін. 1, 29). Чи бачиш, що «не так із злочином, як із даром». Навпаки, це древо принесло благ більш, ніж було введено зла спочатку?
4. Це сказав я для того, щоби ти не вважав себе скривдженим прабатьками. Диявол вигнав Адама (з раю), а Христос увів розбійника. Поглянь на відмінність. Той вигнав людину, яка не мала (іншого) гріха, крім плями неслухняності, а Христос увів у рай розбійника, обтяженого незліченними гріхами. Але чи тільки це є дивним, що ввів у рай розбійника і більше нічого? Можна вказати й на інше, більше. Не тільки ввів розбійника, але (увів) раніше за всіх, навіть раніше за апостолів, — щоби ніхто згодом не заперечував вхід (до раю), не впадав у відчай щодо свого спасіння, бачачи, що той, який вчинив незліченні гріхи, живе в царських чертогах.
Але подивимося, чи виявив розбійник деякі труди, подвиги й плоди? Цього сказати не можна. Навпаки, увійшов він до раю раніше за апостолів тільки за одне слово, за одну віру, щоб ти знав, що не стільки вартувала його праведність, скільки все вчинило людинолюбство Боже. Що сказав розбійник? Що зробив? Постився? Плакав? Журився? Каявся довгий час? Ніскільки. Він отримав спасіння на самому хресті після (своїх) слів. Ось як відразу: із хреста — на небо, від осуду — до спасіння! Які ж це слова? Чому вони мають таку силу, що принесли йому стільки благ? «Пом’яни, — сказав, — мене у Царстві Твоєму» (Лк. 23, 42). Що це означає? Він просив про дарування благ, не виявивши старанності насправді, однак Той, Хто бачив його серце, зважав не на слова, а на настрій душі.
Ті, які знали вчення пророків, які бачили знамення і споглядали чудеса, говорили про Христа: «Чи не біс у Тобі… Він зваблює народ» (Ін. 7, 20, 12). А розбійник, який не чув пророків, який не бачив чудес, побачивши розіп’ятого на хресті, не звертав уваги на це безчестя, не дивився на це безслав’я, але, проникаючи в саме Божество, сказав: «Пом’яни мене у Царстві Твоєму». Це є надзвичайним і дивним! Бачиш хрест — і згадуєш про Царство? Кого ти бачиш гідним Царства? Чоловіка розіп’ятого, побитого, осміяного, зганьбленого, опльованого, скатованого. Хіба це гідне Царства, скажи мені? Чи бачиш, що він (розбійник) дивився очима віри і судив не за зовнішністю? Тому і Бог визнав ці слова не порожніми, але як той розбійник побачив Божество, так і Бог бачив серце розбійника і сказав: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43).
Тут прошу бути уважними, бо виникає немаловажне питання. Ось манихеї, ці німі і скажені пси, які мають вигляд зовнішньої лагідності, а всередині носять люту скаженість псів і під шкірою вівці приховують вовка. Але не дивися на зовнішність, а побач прихованого всередині звіра. Тож вони, вхопившись за це місце, стверджують: Христос сказав: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю», — то виходить, що нагорода благ уже була, і воскресіння зайве. Якщо розбійник у той же день одержав блага, а тіло його ще не воскресло й донині, тоді воскресіння тіл не буде взагалі. Ви зрозуміли сказане чи потрібно ще повторити це? «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Отже, кажуть, розбійник увійшов до раю без тіла, бо як (інакше), коли його тіло не було поховане, не зруйнувалося і не стало порохом. І ніде не сказано, що Христос воскресив його. А коли Він увів розбійника, і той став насолоджуватися блаженством без тіла, тоді зрозуміло, що немає воскресіння тіла. Якби було воскресіння тіла, то сказав би: зі Мною будеш у раю не сьогодні, а при кінці (світу), коли буде воскресіння тіл. Якщо ж розбійника увів, а тіло його, зотлівши, залишилося назовні, то зрозуміло, що немає воскресіння тіл.
Це говорять вони. Тепер послухайте і наші слова, а краще сказати — не наші, а Божественного Писання, бо ми говоримо не свої слова, а Святого Духа. Що ти говориш? Плоть не бере участі у вінцях? Але вона брала участь у трудах, то (як же) позбавляється нагород? Коли потрібно було нести подвиг, тоді вона несла значну частину трудів; а коли прийшов час вінців, тоді увінчується тільки душа? Хіба не чуєш слів Павла, який говорить: «Усім нам належить стати перед судом Христовим, щоби кожному одержати згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2 Кор. 5, 10)? Хіба не чуєш, як він же говорить: «Тлінному цьому належить одягтися в нетління, і смертному цьому одягтися в безсмертя» (1 Кор. 15, 53)? «Смертному» — чому? Душі чи тілу? Очевидно, що тілу, бо душа за природою безсмертна, а тіло за природою смертне. Однак вони 3 чимало із цього заперечують, хоч і в тому, що залишається, можемо побачити спільність між тим, що заперечується. Розбійник увійшов до раю, кажуть вони. То й що ж з цього? Хіба це ті блага, які Бог нам обіцяє?
Хіба не знаєш, що говорить Павло про ці блага? «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило» (1 Кор. 2, 9). А рай і око Адамове бачило, і вухо чуло, і серце людське відчувало, і про нього ми стільки часу і розмовляємо. Які ж блага отримав розбійник? Бог обіцяє ввести нас не в рай, а в саме небо; і проповідував Він не царство райське, а Царство Небесне. «Почав, — сказано, — проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо (не царство райське, а) Царство Небесне» (Мф. 4, 17). Ти втратив рай, а Бог дав тобі небо, щоб виявити і Своє людинолюбство, й уразити диявола, показавши, що скільки б він не чинив зла проти людського роду, успіху не матиме ні в чому, оскільки Бог постійно підносить нас до більшої честі. Так, ти втратив рай, а Бог відкрив для тебе небо; ти засуджений на тимчасові труди, а сподобишся вічного життя. Він повелів землі родити «терня й осот» (Бут. 3, 18), а душа проростила для тебе плід Духа.
Бачиш, наскільки придбання більше за втрату, наскільки перевищує багатство? Я говорю таке: Бог створив людину із землі і води й оселив її в раю. Створений не залишався добрим, але спокусився. Тоді (Бог) відроджує його вже не із землі і води, але з води і Духа, й обіцяє йому вже не рай, а Царство Небесне. А як, — послухай. Коли Никодим, князь юдейський, помилявся і, маючи на увазі земне народження, говорив, що доросла людина не може народитися знову, то поглянь, як Христос чітко відкриває перед ним образ народження: «Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3, 5). Коли ж Він так обіцяв Царство Небесне, а розбійника увів до раю, тоді ще не дав йому благ.
Але вони, крім того, говорять і дещо інше. Раєм, кажуть, (Христос) назвав тут не рай, а Царство Небесне. Оскільки Він говорив розбійникові, людині, яка не чула високих догматів і не знала пророцтв, а весь час провела в пустелях, яка чинила вбивства, яка не заглядала до церкви, не слухала Божественного повчання і не знала, що таке Царство Небесне, тому, вимовляючи слова: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43), під раєм, як назвою більш відомою і звичною, Христос мав на увазі Царство Небесне і про нього сказав розбійникові. Із цим можу погодитися. Отже, кажуть, розбійник увійшов до Царства Небесного. Звідки це видно? Зі слів: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Якщо це рішення не зовсім чітке, тоді наведемо більш зрозуміле. Яке ж це? Христос сказав: «Хто не вірує (в Сина), вже осуджений» (Ін. 3, 18). Що ж? Уже осуджений? Однак ще немає воскресіння, немає покарання і мук, то як же осуджений? За гріх. Знову Господь говорить: «Хто вірить (у Сина, той) перейшов від смерті до життя» (Ін. 5, 24). Не сказав: перейде, але вже «перейшов», і знову ж таки, як цей за подвиг, так той — за гріх. Як перший засуджений, ще не будучи судимим, так другий перейшов у життя, ще не перейшовши (видимо), — як цьому за подвиги, так тому за гріх (Христос) говорить про справу, яка ще не звершилася, як про таку, що вже звершилася. У такому ж розумінні Він сказав це і розбійникові.
І лікарі, коли побачать когось у безнадійному стані, говорять, що він уже помер і мертвий, хоч знають, що він ще дихає. Як він помер з погляду лікарів, оскільки не має надії на одужання, так і розбійник увійшов до неба, оскільки обминув небезпеку загибелі. У такому ж розумінні було сказано й Адамові: «У той день, коли ви з’їсте від нього (древа), смертю помрете» (Бут. 2, 17). Що ж, хіба він помер того ж дня? Ні, він прожив після того дня більше дев’ятисот років (Бут. 5, 5). Як же Бог сказав: «У той день помрете»? Відповідно до вироку, а не насправді. Так і розбійник увійшов до неба. Послухай, що говорить Павло, вказуючи, що ніхто ще не отримав нагороди благами. Вказуючи на пророків і праведників, він додав: «Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи… Тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості» (Євр. 11, 13, 40).
Цього тримайтесь і пам’ятайте та повчайте тих, котрі не чули. Про це нехай кожний роздумує і в церкві, і на ринку, і вдома. Немає нічого приємнішого за Божественне повчання. Послухай, що про нього говорить пророк: «Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103). Цей мед виставляй на вечірній трапезі, щоби всю її наповнити духовною радістю. Хіба не бачите, як багаті люди після обіду запрошують співаків та флейтистів? Вони свій дім роблять театром — ти зроби свій дім небом. І зробиш це не тоді, коли переміниш стіни чи переставиш фундамент, а тоді, коли покличеш до своєї трапези Самого Владику Небесного. Бог не нехтує такими вечерями. Де духовне повчання, там і смиренна мудрість, і чесність, і скромність. Де чоловік, і дружина, і діти в злагоді і любові поєднані путами чеснот, там між ними Христос. Він шукає не золотого даху, не блискучих колон і не красивих мармурів, а краси душі, духовної краси, трапези, багатої праведністю, і милостині, яка має плоди. Коли Він побачить таку трапезу, то негайно приходить і бере участь у зібраннях. Він сам сказав: ви бачили Мене голодним і наситили (Мф. 25, 35).
Отже, коли почуєш, що внизу голосно кричить жебрак і даси йому дещо з того, що знаходиться на столі, то в особі раба ти запросив до своєї трапези Господа, щедро наповнив її благословенням і цим заклав дуже важливу основу для того, щоби твої житниці наповнилися безліччю благ. Бог же миру, Який дає хліб для їжі і насіння сівачеві, нехай проростить посіяне вами і примножить плоди правди в усіх вас, подаючи Свою благодать (2 Кор. 9, 10), і так сподобить Царства Небесного, якого щоб сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцеві і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Слово 6 | Зміст | Слово 8
