Слово 6
добра і зла, чи він мав це знання ще до споживання.
Про піст і про те, що вдома необхідно роздумувати
над тим, що було сказано в церкві
1. Люблю піст, бо він — мати смирення і джерело всякої мудрості. Люблю його і завдяки вам, і завдяки вашій любові, бо він привів до мене це священне і поважне ваше зібрання і дозволяє мені знову бачити любі обличчя, дає можливість вільно насолодитися цим прекрасним торжеством і святом. І справді, не помилиться той, хто назве ваші зібрання торжеством, і святом, і великим благом. Якщо дехто нерідко звільняється від деякої печалі, прийшовши на ринок і зустрівши одного товариша, то як нам не звільнитися від усякої печалі, коли ми приходимо до церкви, а не на площу, і зустрічаємося не із одним товаришем, а із такою кількістю братів й отців? Як же тут не отримати цілковитого задоволення? І ці зібрання кращі від збіговиська на ринку не тільки через багатолюдність, але й через сутність самої бесіди.
Ті, що збираються на ринку і розмовляють між собою, часто ведуть бесіду про марні речі, ведуть непотрібні розмови і говорять про те, що їх ніскільки не стосується. Ми зазвичай більшою мірою з особливою ретельністю займаємося і роздумуємо про чужі справи. Я тепер не буду торкатися того, наскільки небезпечно й шкідливо говорити і слухати такі розмови і захоплюватися ними, як часто і як багато бур піднімалося в домах через такі зібрання. Ніхто не буде заперечувати, що все це марні, порожні і життєві розмови, що в таких зібраннях навряд чи буває інколи розмова про щось духовне.
А тут не так, а зовсім навпаки. Звідси вигнане всяке марне слово і уведене всяке духовне повчання. Ми розмовляємо і про нашу душу, і про блага, необхідні для душі, і про речі, приготовлені на небесах, і про славні житія, і про Боже людинолюбство, і про Провидіння над всесвітом, і про все інше, особливо близьке для нас, і про те, для чого ми створені, яка доля жде нас після відходу звідси і яким буде тоді наш стан. І в цих зібраннях беремо участь не тільки ми, але й пророки, й апостоли, а що найважливіше, — серед нас знаходиться Сам Владика всього, Ісус. Він Сам говорить: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 20). Якщо Він знаходиться там, де зібралися двоє чи троє, то тим більше присутній там, де стільки чоловіків, стільки жінок, стільки отців, — де апостоли й пророки.
Тому і ми, користуючись допомогою звідси, говоримо з великим старанням і поспішаємо виконати обіцянку, яку дали вам. Колись ми обіцяли розповісти про древо, — чи від нього Адам одержав знання добра і зла, чи мав це знання ще до споживання. Ми тепер можемо сміливо сказати, що він мав це знання ще до споживання. Якби він не знав, що таке добро і що таке зло, то був би більш нерозумним, ніж самі безсловесні, і господар був би безглуздішим за рабів. Хіба не дивно (уявити собі), що кози й вівці знають, яка трава для них корисна, яка шкідлива, і не кидаються на все, що тільки побачать, а вибирають і добре бачать, що для них є смертоносним, а що корисним, а людина такого спасенного знання не має? Якби він (Адам) не мав його, то нічого не вартував би і був би мізернішим за все. Набагато краще було для нього жити в темряві, втратити зір, позбутися світла, ніж не знати, що таке добро і що таке зло.
Якщо відібрати це із нашого життя, тоді все воно спотвориться і в усьому буде велике безладдя. Адже в тому й полягає наша відмінність від безсловесних і наша перевага над звірами, що ми бачимо гріх і чесноту, знаємо, що таке зло, і знаємо, що таке добро. Якщо ми знаємо це тепер, і не тільки ми, але й скіфи, і варвари, то тим більше знав це чоловік тоді, до гріхопадіння. Відзначений такою перевагою, як (створення) за образом і подобою, та іншими благодіяннями, він не міг бути позбавленим головного блага. Добро і зло не розрізняють тільки ті, котрі не мають розуму від природи, а Адам володів великою мудрістю і міг розпізнавати те й інше. А що він був сповнений духовною мудрістю, то поглянь на її виявлення. «Привів, — сказано, — (Бог звірів) до Адама, щоб бачити, як він назве їх; і як назве Адам всяку душу живу, так було ім’я їй» (Бут. 2, 19). Подумай, яку мудрість мав той, хто міг давати імена, і причому власні, настільки незліченним, різним і всіляким породам тварин, плазунів і птахів. Сам Бог настільки прийняв ці найменування, що не змінив їх, і навіть після гріхопадіння не захотів скасувати назви тварин. Сказано: «І як назве Адам всяку душу живу, так було ім’я їй».
2. Тож, хіба він не знав, що таке добро і що таке зло? Як таке могло бути? Знову ж таки, коли Бог привів до нього дружину, то він, побачивши її, тут же впізнав, що вона з ним однієї природи. І що говорить? «Ось це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї» (Бут. 2, 23). Оскільки щойно перед тим Бог приводив до нього всіх тварин, тому Адам, бажаючи показати, що ця жива істота не із їхнього числа, сказав: «Ось це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї». Деякі навіть говорять, що тут він указує не тільки на це, але і на сам спосіб створення; а оскільки такий спосіб народження для жінки вже не повториться, тому він говорить: «Ось це» 1. Інший перекладач, пояснюючи це з більшою старанністю, сказав: «Ось одного разу» 2, мовби вказуючи: тільки тепер жінка створена від одного чоловіка, а надалі цього вже не буде, а (буде появлятися) від обох. «Кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї». Взявши частину із цілого, створив так, щоб вона в усьому мала спільність із чоловіком. «Вона, — говорить Адам, — буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка» (Бут. 2, 23). Бачиш, як і саме ім’я дає для того, щоби воно вказувало на спільність природи, а вказівка на спільність природи і сам спосіб створення були б основою повсякчасної любові і союзом єдності. Що говорить далі? «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї». Не сказав просто: поєднається, але «пристане», ознаменовуючи цим особливо тісне єднання: «І стануть два однією плоттю» (Бут. 2, 24).
Тож, скажи мені, невже той, хто стільки знав, не знав, що таке добро і що таке зло? Як таке могло бути? Якщо він (Адам) до споживання від древа не знав, що таке добро і що таке зло, а довідався після споживання, тоді, виходить, що гріх був для нього вчителем мудрості, і змій був не звабником, а корисним радником, зробивши його зі звіра людиною. Але це неможливе! Це не так, ні. Якщо він не знав, що таке добро і що таке зло, то як міг отримати заповідь? Закон не дається тому, хто не знає, що злочин є злом. А Бог і (закон) дав, і покарав за порушення (закону). Він не зробив би ні того, ні іншого, якби не створив Адама від початку здатним розрізняти між чеснотами й гріхом. Чи бачиш, як у всьому нам відкривається, що (Адам) пізнав добро і зло не після споживання від древа, а знав це і раніше?
Усе це, улюблені, зберігаймо в пам’яті і, повернувшись додому, запропонуймо двояку трапезу: одну зі страви, а іншу із почутого. Чоловік нехай передає сказане, а дружина нехай повчається, нехай слухають і діти, та й домочадці нехай не будуть позбавлені цього повчання. Зроби свій дім церквою: адже ти відповідаєш за спасіння і дітей, і домочадців. Як ми маємо дати звіт за вас, так і кожний з вас несе відповідальність і за слугу, і за дружину, і за сина. Від таких розмов і сновидіння будуть у нас особливо приємні, позбавлені всяких уявлень, бо зазвичай, чим душа буває зайнята впродовж дня, те являється й уві сні. А коли ми будемо зберігати в пам’яті те, що говориться (в церкві) щодня, тоді для нас не буде виникати особливих труднощів, — тоді для вас більш зрозумілими будуть наступні повчання, і ми будемо більш старанно повчатися.
Отже, щоби були належні плоди і для вас, і для нас, — для нас від повчання, а для вас від слухання, то нехай подається у вас разом із тілесною трапезою і духовна. Це послужить вам опорою і прикрасою, і діла цього життя Бог улаштує для блага, і все для вас буде досить зручним і легким. «Шукайте ж, — говорить Він, — спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6, 33). Тож будемо, улюблені, шукати його, щоб ми отримали і теперішні, і майбутні блага за благодаттю і людинолюбством Господа Нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцеві і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Слово 5 | Зміст | Слово 7
- За церковнослов’янським текстом – «се нині». [↩]
- Св. Іоан Золотоустий, очевидно, має на увазі переклади Симмаха і Феодотіона. [↩]