Слово 4

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том ІV. Книга 2

До тих, що залишають священні зібрання і йдуть
на видовища. Про те, що бути в церкві не тільки
корисніше, ніж бути на видовищах, але й приємніше.
Про другу молитву Анни і про те, що потрібно
молитися безупинно і всюди: чи будемо на площі,
чи в дорозі, чи в ліжку

1. Не знаю, що мені говорити сьогодні. Бачачи, що церковні зібрання зменшуються, пророків ображають, апостолами нехтують, отців зневажають, а через рабів образа переходить і на Господа, тому хотів би я сказати викриття, але не бачу тут тих, котрі повинні б вислухати його, а (бачу) тільки вас, для яких таке повчання й умовляння не потрібне.

Однак і тепер ми не можемо мовчати, бо так і своєму обуренню проти них дамо вихід назовні, виразивши його словами, і їх змусимо червоніти і соромитися, виставивши проти них стільки викривачів — усіх вас, які слухаєте. Якби вони прийшли сюди, то вислухали б викриття тільки від нас, а тепер, утікаючи від нашого викриття, вони почують усе це від вас. Так роблять і друзі: коли не знайдуть самих винних, то скаржаться їхнім друзям, щоб ці пішли і передали їм сказане. Так зробив і Бог: залишивши тих, які згрішили проти Нього, він звертається із жалобою до безвинного Єремії і говорить: «Чи бачив ти, що відступниця дочка Ізраїля?» (Єр. 3, 6). Так і ми скаржимося вам на тих, котрі тепер відсутні, щоб ви, пішовши звідси, напоумили їх. Хто, справді, може терпіти таке нехтування? Один раз на тиждень збираємося ми сюди, і в цей день вони не хочуть залишити життєві турботи! А почне будь-хто докоряти їм, то вони відразу вказують на бідність, на необхідність їжі, на невідкладні справи, вигадуючи собі виправдання, які є гіршими за всяке звинувачення.

Справді, що може бути гіршим за звинувачення, коли дещо інше вам здається більш важливим і необхідним, ніж справи Божі? Отже, якби ця відмовка навіть була справедливою, то й тоді їхнє виправдання служило б, як я сказав, для їхнього звинувачення. Адже це тільки одна відмовка, пошуки причини і прикриття лінощів, у чому ви переконаєтеся і без моїх слів: викриє тих, які висловлюють такі вибачення за завтрашній день, коли все місто переселиться в цирк, коли і доми, і площі спорожніють через злочинне видовище. Тут, як бачите, навіть головна частина храму не заповнена (народом), а там займають не тільки цирк, але й верхні кімнати будинку, і покрівлі, і крутосхили, і безліч інших підвищених місць. Ані бідність, ані брак часу, ані тілесна слабість, ані біль у ногах, ані будь-що подібне не вгамовує цієї неприборканої пристрасті. Старі біжать гуди швидше за молодих юнаків і соромлять свою сивину, ганьблять вік, віддають на сміх саму старість. Коли вони приходять сюди, то, ніби відчуваючи нудоту, скаржаться на неспокій і обтяжуються слуханням слова Божого, посилаючись на тісноту, духоту тощо. А там, стоячи під сонцем з відкритою головою і незважаючи на те, що їх зневажають ногами, штовхають, завдають їм сильних ударів та безліч інших неприємностей, вони бувають веселими, ніби на лузі.

Тому-то в нас міста і розбестилися, що негідні наставники юнацтва. Справді, як ти можеш напоумити непорядного й розпусного юнака, коли сам на старості років чиниш так легковажно, коли сам за своє довге життя не наситився ще цим огидним видовищем? Як можеш ти втримати сина чи покарати раба, який провинився, чи напоумити ближнього, байдужого до своїх обов’язків, коли сам в глибокій старості поводишся так непорядно? Коли станеться так, що юнак образить старого, то цей зараз же вказує на свій вік, і безліч (інших старих) розділяють його обурення. А коли потрібно напоумляти юнаків і бути для них зразком доброчинності, тоді в них (старих) немає і згадки про літа. Навпаки, вони ще несамовитіше за юнаків пориваються до злочинного видовища.

2. Я говорив зараз про старих не для того, щоби звільнити від викриття і докорів юнаків, а щоб через тих застерегти цих. Звичайно, що негоже для старого, то тим більше негоже для юнака. І де для старого велика ганьба і великий сором, то для юнака тим більше там жахлива загибель і глибока прірва, оскільки в юнаках більш живе бажання, більш сильний у них вогонь, який, як тільки одержить бодай трохи речовини із-зовні, тут же запалює все. Справді, юнак дуже легко віддається похоті й задоволенням, тому й потребує більшого нагляду, найміцнішої вузди, надійного захисту й застереження. Не кажи мені, людино, що видовище приносить приємність, а краще скажи мені, чи не приносить воно разом із задоволенням і шкоди.

Але що я говорю про шкоду? Воно навіть і задоволення не приносить, як це можеш яскраво побачити із наступного. Повертаючись із цирку, зустрінься з тими, що вийшли із церкви, і дізнайся докладно, хто одержав більше задоволення: чи той, хто послухав пророків, прийняв благословення (від священнослужителя), насолодився повчанням, помолився Богу за свої гріхи, полегшив совість і не усвідомлює за собою нічого злочинного, чи ти, який залишив матір 1, знехтував пророків, образив Бога, радів з дияволом, слухав богохульників і лихословів, витратив час даремно і не приніс звідти додому жодної користі — ані тілесної, ані духовної? Отже, і для задоволення краще приходити сюди. Адже після театру відразу ж з’являється осуд, викриття совісті, каяття про вчинене, сором і така ганьба, що не смієш і очей підняти. А в церкві все навпаки: сміливість, вільна бесіда і невимушена розмова зі всіма про все, що тут почули. Отже, коли вийдеш на площу і побачиш, що всі біжать на те видовище, ти негайно біжи до церкви і, пробувши в ній небагато часу, надовго втішайся словом Божим. Навпаки, якщо слідом за натовпом підеш у цирк, то, повеселившись трохи, будеш печалитися весь той день і наступний, і впродовж багатьох інших, засуджуючи себе (за свою провину). А коли трохи втримаєшся, то будеш веселим весь день.

Так зазвичай буває не тільки в цій справі, але й у всіх інших. Гріх приносить короткочасну приємність і тривалу скорботу, а чеснота — короткочасний труд і тривалу користь, а водночас задоволення. Наприклад, ти помолився Богу, поплакав і попечалився деякий час за молитвою чи навіть витратив цілий день, але потім подав милостиню, попостив, зробив деяку іншу добру справу або, будучи ображеним, не відплатив образою, стримавши себе і приборкавши свою пристрасть на одну мить, ти потім веселишся і постійно радієш, згадуючи про свої добрі діла. А з гріхом зовсім інакше: образив хтось (інший), відплатив (іншому) образою. Прийшовши додому, з’їдає сам себе, роздумуючи про свої слова, які не раз заподіювали великої шкоди.

Отже, якщо шукаєш задоволення, то «юнацьких похотей уникай» (2 Тим. 2, 22), зберігай цнотливість і слухай уважне слово Боже. Говоримо вам це для того, щоб ви, переказуючи це тим, які не прийшли тепер до церкви, і постійно наставляючи їх цими словами, відволікали від усякої негідної звички і переконували все робити з належною мудрістю. Адже в цих людей, які захоплюються просто і без роздумів, навіть саме бажання (до добра) не можна назвати похвальним. Це виявиться на наступному зібранні. Коли ми будемо святкувати святу П’ятидесятницю, тоді збереться така безліч народу, що тут буде в нас крайня тіснота. Але я не похвалю такого зібрання, бо це буде справою звички, а не побожності. Отже, що може бути більш жалюгідне за цих людей, коли і недбальство їхнє настільки злочинне, і вдавана ретельність не заслуговує похвали? Той же, хто бере участь у цих Божественних зібраннях з любов’ю та належним розумінням, той, звичайно, повинен робити це постійно, а не (приходити тільки) разом з тими, котрі являються сюди тільки у свято, а потім знову відходять, захоплюючись без розуму, подібно до овець.

3. Це вступне слово я міг би і далі продовжити, та оскільки добре знаю, що ви і без мого наставлення зробите все, що необхідно, і скажете їм навіть більше, ніж сказав я, тому, щоб не надокучити вам спрямованими проти них викриттями, я, передавши всю решту вам, візьмуся за звичайне наставляння і повернуся до історії Анни. Не дивуйтеся, що я ще не залишив цього: не можу я викинути зі своєї пам’яті цю жінку, — настільки дивуюся красі її душі і красі серця.

Я люблю очі, які сльозяться під час молитви і є постійно уважними; (люблю) губи й уста, які не розмальовані якими-небудь притираннями, а красуються вдячністю перед Богом, які і були в Анни. Дивуюся їй з того, що вона виявила терпіння, а ще більше дивуюся з того, що виявила терпіння, будучи жінкою, жінкою, яку часто лихословили. «Від жінка, — сказано, — початок гріха, і через неї всі ми помираємо» (Сир. 25, 27). І знову: «Усяка злість мала у порівнянні зі злістю дружини» (Сир. 25, 21). І Павло: «Не Адам був спокушений; а жінка, спокусившись, вдалася до переступу» (1 Тим. 2, 14). Тому особливо і дивуюсь їй, що вона відхилила ці обвинувачення, відкинула осуд і, належачи до статі, яку обвинувачували і якій дорікали, спростувала всі ці дорікання, повчаючи своїми діями, що жінки стали злими не від природи, а через свою свавільність і недбальство, і, належачи до цієї статі, можна досягти високої чесноти. Ця істота (жінка), справді, є наполегливою і рішучою: якщо прихилиться до зла, то чинить великі злодіяння; а коли візьметься за доброчинність, тоді скоріше віддасть своє життя, ніж відійде від свого наміру.

Так і Анна здолала природу, перемогла долю і старанністю до молитви зробила те, що із безплідної утроби народила дитя. Та й одержавши (сина), вона знову звернулася до молитви і говорить: «Зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму» (1 Цар. 2, 1). Що означає «зраділо серце моє в Господі», вам уже відомо — це я вже пояснив вашій любові 2, а тепер потрібно пояснити наступні слова. Сказавши: «Зраділо серце моє в Господі, — вона додала: — Піднісся ріг мій у Бозі моєму». Що означає «ріг мій»? Цей вираз часто використовується у Священному Писанні; наприклад, сказано: «Не підносьте високо ріг ваш» (Пс. 74, 6); і: «Піднесе ріг помазаника Свого» (1 Цар. 2, 10). Що ж означає «ріг»? Цей спосіб висловлювання запозичений від безсловесних тварин і означає силу, славу, знаменитість. Їм замість слави і зброї Бог дарував тільки роги; втративши роги, вони втрачають дуже багато своєї сили. Як беззбройним воїном, так і безрогим волом можна легко опанувати.

Отже, жінка сказала цим не що інше, як те, що піднялася слава її. Як же піднялася? «У Бозі моєму», — каже. Тому й безпечним є це піднесення, бо воно має тверду і непохитну основу! Слава від людей така ж ненадійна, як і ті, що прославляють, — тому й пропадає незабаром. А слава, яку дарує Бог, не така — вона перебуває непохитною назавжди. Зображуючи те й інше: ненадійність першої (слави) і непохитність другої, (пророк) говорив так: «Усяка плоть — трава, і вся краса її — як цвіт польовий. Засихає трава, цвіт в’яне». Але про славу Божу говорить не те, а що? «Слово Бога нашого перебуватиме вічно» (Іс. 11, 6-8). Це видно і на прикладі цієї жінки.

Царі, полководці і володарі, які іноді докладали великих зусиль, щоб увіковічнити свою пам’ять, які побудували величаві гробниці, які споруджували в багатьох місцях статуї і безліч зображень, і залишили після себе незліченні пам’ятники своїх діянь, — вони забуті і нікому невідомі навіть їхні імені. А ця жінка прославляється у всьому світі. Чи підеш у Скифію, у Єгипет, в Індію і навіть на кінець світу — почуєш, як усі прославляють чесноту цієї жінки. Слава Анни охоплює всю землю, де тільки світить сонце. І дивним є не тільки те, що вона прославляється у всьому світі, але й те, що через такий тривалий час слава її не тільки не померкла, а все більше й більше зростає і збільшується. Її мудрість, смирення і терпіння знають усі: і в містах, і в селах, і в домах, і у військових станах, і на кораблях, і в майстернях, тобто скрізь можна почути похвалу цій жінці. Коли Бог захоче когось прославити, тоді слава ця, незважаючи ані на смерть, що може спіткати, ані на безліч років, і ані на будь-що інше, залишається назавжди квітучою, і її сяйва ніхто не в змозі затьмарити.

Тому і вона, бажаючи навчити всіх слухачів, що необхідно прибігати не до тлінного, а до Того, від Кого подаються нам блага надійні і незмінні, вказала на винуватця своєї слави. Сказавши: «Зраділо серце моє в Господі, — вона додала: — Піднісся ріг мій у Бозі моєму» (1 Цар. 2, 1). І в цьому зіставленні вказала нам на двоякі блага, які рідко бувають разом.

— Я, — каже, — позбулася хвилювання, звільнилася від безчестя, досягла безпеки і здобула славу.

А все це рідко поєднується разом. Багато хто є вільним від небезпек, але не має слави. Інші досягають слави й популярності, однак задля цієї слави мусять наражатися на небезпеки. Наприклад, часто буває так, що багато перелюбників, отруйників, грабіжників могил та інших подібних злочинців, будучи ув’язненими у в’язницю, потім випускалися звідти через милосердя царя. Так вони рятувалися від покарання, однак не очищалися від ганьби, навпаки, сором переслідував їх усюди. Інші, шляхетні воїни, вели славне і знамените життя, нехтуючи небезпекою, брали участь у боях, часто одержували безліч ран і нарешті помирали передчасною смертю. Ці, забажавши слави, втрачали безпеку.

4. Але з цією жінкою відбулося те й інше: вона опинилася в безпеці і водночас здобула славу. Так було і з трьома юнаками. Вони позбулися небезпеки, уникнувши вогню, і зробилися славними, перемігши надприродну силу цієї стихії. Такими є дії Бога: Він дає життя славне і водночас безпечне! Вказуючи на те й інше, Анна і сказала: «Зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму» (1 Цар. 2, 1). Не просто сказала: «У Бозі», але: «У Бозі моєму», — назвала своїм Владику всього світу. Це зробила вона не для того, щоби применшити Його владарювання, а щоб показати і виразити свою любов до Нього. Таким є звичай у люблячих: вони не хочуть любити разом із багатьма іншими, а бажають виражати свою любов особисто й винятково. Так робить і Давид, коли говорить: «Боже, Боже мій, до Тебе зранку лину я» (Пс. 62, 1), — сказавши про загальне Його панування, він сказав і про особливе панування над святими. І в іншому місці: «Боже, Боже мій! Зглянься на мене. Нащо Ти покинув мене?» (Пс. 21, 2). І ще: «Каже він до Господа: Ти пристановище і захист мій» (Пс. 90, 2). Це слова полум’яніючої душі, зігрітої й палаючої любов’ю! Так учинила і ця жінка.

Однак зовсім не дивно, що так роблять люди, але коли ти побачиш, що і Сам Бог чинить так, тоді-то дивуйся. Справді, як ці люди не називають Його (Богом) загальним для багатьох, а хочуть, щоб Він був їхнім особистим Богом, так і Він називає Себе не тільки загальним Богом, Богом для всіх, але й саме їхнім Богом. Тому Він говорить: «Я Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6), — не обмежуючи цим Своє панування, а ще більше поширюючи. Його влада підноситься не стільки численністю, скільки чеснотою підвладних; і не так приємно Йому називатися Богом неба, і землі, і моря, і всього, що в них є, як приємно називатися Богом Авраама, Ісаака і Якова. І чого не буває в людей, те можна бачити в Бога. А саме: у людей раби називаються за іменами господарів і всі зазвичай говорять так: такий-то повірений такого-то, такий-то домобудівник такого-то воєначальника чи градоначальника; і ніхто не скаже: такий-то градоначальник такого-то повіреного. Ні, нижчих ми зазвичай називаємо завжди відповідно до вищих.

А в Бога виявляється навпаки: не тільки Авраам називається Божим, але й Бог — Авраамовим, Господь називає Себе по імені раба. Дивуючись саме цьому, Павло говорить: «Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом» (Євр. 11, 16). Не соромиться, каже, Господь називатися по імені Своїх рабів. Поясни, чому не соромиться? Тому, щоб і ми наслідували Його. Але вони, каже, були «подорожні і прибульці» (Євр. 11, 13). Саме цього, здавалось би, і потрібно було соромитися, бо мандрівник сприймається людиною мізерною і знехтуваною. Однак святі були мандрівниками не в тому розумінні, яке містить це слово, а в іншому, особливому. Ми називаємо мандрівниками людей, які залишили свою батьківщину і прийшли в чужу землю. А святі були не такими мандрівниками, ні. Знехтувавши всім світом і визнавши землю мізерною, вони звертали погляд до небесного міста, і не з гордості, а з великодушності, і не через звеличування, а з любові до мудрості. Поглянувши на все земне, вони побачили, що воно досить швидко минає і гине, що тут немає нічого надійного й постійного, — ані багатство, ні влада, ні слава, ні саме життя, — все має кінець і прагне до своєї межі, тоді як небесне не таке, а навпаки: безконечне і вічне. Тоді-то вони й побажали бути мандрівниками стосовно швидкоплинного і минущого, щоб отримати блага незмінні.

Отже, вони були мандрівниками не тому, що не мали батьківщини, а тому, що прагнули до батьківщини вічної. Пояснюючи це, Павло говорить: «Бо ті, які говорять так, показують, що вони шукають батьківщини» (Євр. 11, 14). Скажи, якої батьківщини? Чи не колишньої, яку вони залишили? Ні, каже: «Коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися; але вони прагнули кращого, тобто небесного…, художником і будівничим якого є Бог… Тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом» (Євр. 11, 15, 10, 16).

5. Тож, прошу, будемо і ми наслідувати їх, знехтуємо теперішнім і будемо прагнути до майбутнього. Візьмемо цю жінку за вчительку собі, будемо завжди прибігати до Бога й у Нього просити всього. Немає нічого, що б зрівнялося з молитвою. Вона неможливе уможливлює, важке робить легким, незручне — зручним. Її звершував і блаженний Давид, про що говорив так: «Семикратно кожного дня я прославляв Тебе за суди правди Твоєї» (Пс. 118, 164). Якщо ж цар, обтяжений безліччю турбот і, маючи зі всіх боків розваги, стільки разів на день молився Богу, то яке виправдання чи прощення можемо отримати ми? Адже ми маємо стільки вільного часу і не молимося Йому постійно, незважаючи навіть на те, що можемо отримати надзвичайно велику користь. Бо ж неможливо, зовсім неможливо, щоби людина, яка молиться з належною щирістю і постійно звертається до Бога, впала коли-небудь у гріх. А чому це так, я скажу.

Хто запалив свій розум, пробудив душу, переселився на небо і так Господа назвав своїм, хто, згадавши про свої гріхи, розмовляє з Ним про їхнє прощення і молить Його бути милостивим і лагідним, той, віддаючись такому спілкуванню, відкладає всякі життєві турботи, окриляється і стає вище людських пристрастей. Чи побачить він після молитви ворога — вже не буде дивитися на нього, як на ворога; чи красиву жінку — не спокуситься, побачивши її, бо полум’я, запалене молитвою, ще залишається в ньому всередині і відганяє всяку негідну думку. Та оскільки нам, як людям, властиво впадати і в байдужість, тому, коли мине година, друга, третя після молитви, і ти побачиш, що запалений у тобі жар починає поступово охолоджуватися, тоді негайно поспішай знову на молитву і зігрій свою охололу душу. І якщо будеш робити це впродовж усього дня, зігріваючи частим повторенням молитов самі проміжки між ними, то не даси дияволу доступу і входу до твоїх думок. Коли ми, приступаючи до обіду, бачимо, що нагріта для питва вода охолола, тоді знову ставимо її на вогнище, щоб вона скоріше нагрілася. Так будемо робити і тут: на молитву, мов на гаряче вугілля, будемо ставити свої вуста і так знову запалювати свою душу для благоговіння.

Так само будемо наслідувати й будівничих. Вони, коли будують (будинок) із цегли, то, не надіючись на міцність цього матеріалу, зв’язують будівлю довгими колодами, причому кладуть їх не на великій, а на малій відстані одна від одної, щоби таким чином зробити зв’язок між цеглинами більш надійним. Так зроби і ти: перекладай усі свої життєві справи частими молитвами, ніби зв’язками із колод, і так зі всіх боків захисти своє життя. Якщо будеш так робити, то, хоч би подули незліченні вітри, хоч би напали спокуси, скорботи, всілякі гіркі думки чи деяке горе, — вони не зможуть зруйнувати будинок, який скріплений частими молитвами.

Але ти скажеш: чи можливо людині світській, зайнятій службою, молитися по три години на день і приходити до церкви? Можливо і дуже легко. А коли неможливо прийти до церкви, тоді можна помолиться, не залишаючи своєї служби, а стоячи там перед дверима. Адже для молитви потрібне не стільки слово, скільки думка, не стільки рухи рук, скільки напруженість душі, не стільки певне положення тіла, скільки настрій. І Анна була почута не тому, що голосно і сильно волала, а тому, що сильно волала внутрішньо, серцем. «Не було чути голосу її» (1 Цар. 1, 13), — говорить Писання, однак Бог почув її. Цього часто досягали і багато інших. Коли начальник усередині (судилища) кричав, грозився, виходив із себе, біснувався, тоді вони 3, захистивши себе перед входом (хресним знаменням) і вимовивши в думці коротку молитву, входили (до судилища) і змушували суддю перемінитися, приборкували його і з лютого робили лагідним. І ані місце, ані час, ані мовчання не було для них перешкодою для такої молитви.

6. Так зроби і ти: зітхни гірко, згадай про свої гріхи, поглянь на небо, скажи в думці: «Помилуй мене, Боже», — і твоя молитва звершена. Хто сказав: «Помилуй», той сповідався, усвідомив свої гріхи, оскільки бажати помилування властиве для грішників. Хто сказав: «Помилуй мене», той одержав відпущення гріхів, бо помилуваний не карається. Хто сказав: «Помилуй мене», той одержав Царство Небесне, адже Бог, кого милує, того не тільки звільняє від покарання, але й наділяє майбутніми благами.

Тож не будемо задля свого виправдання говорити, що дім молитви не близько: благодать Духа нас самих зробила храмами Божими, якщо тільки ми перебуваємо пильними. Отже, (молитися) для нас досить зручно скрізь. Наше богослужіння не таке, яким воно було колись в юдеїв, яке містило в собі багато чуттєвого й було обставлене безліччю обрядів. Там для того, хто молився, потрібно було прийти до храму, купити горлицю, принести дрова і вогонь, взяти ніж і стати перед жертовником, та виконати безліч інших постанов. Тут же (не потрібно) нічого такого, але, де б ти не був, скрізь з тобою і жертовник, і ніж, і жертва, бо ти сам є і жерцем, і жертовником, і жертвою. Де б ти не був, скрізь можеш поставити жертовник, тільки вияви щире бажання, і тобі не перешкодить ані місце, ані час. І хоч ти не схилиш коліна, не станеш бити себе в груди і не простягнеш рук до неба, а тільки покажеш щиру душу, і цим звершиш усе (необхідне для) молитви. Можна і жінці, сидячи за прядкою або займаючись тканням, підносити думку до неба і гаряче закликати Бога. Можна і чоловікові, виходячи на площу чи йдучи у своїх справах, звершувати щирі молитви. І будь-кому, сидячи в майстерні і зшиваючи шкіри, (можна) підносити душу до Господа. І слузі, купуючи, піднімаючись нагору й опускаючись униз, займаючись на кухні, (коли немає можливості піти до церкви), можна звершувати щиру і старанну молитву. Бог не гребує місцем: Він вимагає тільки гарячого серця і смиренної душі.

А щоб ти переконався, що (для молитви) потрібне не (якесь певне) положення тіла, місце або час, а добра і піднесена думка, то послухай, як Павло, лежачи розпростертим у в’язниці, а не стоячи прямо, (бо цього йому не дозволяла колода, в яку були забиті його ноги), як він, лежачи, помолився зі щирістю і потряс в’язницю, похитнув її основу, налякав в’язничного сторожа і потім привів його до святого Таїнства. Так само Єзекія, не стоячи прямо і не нахиливши коліна, а лежачи на постелі через хворобу і повернувшись до стіни, зі щирістю і смиренною душею закликав Бога і цим скасував уже винесений вирок, прихилив до себе велике благовоління (Боже) і повернув собі попереднє здоров’я. Це бувало не тільки зі святими і великими мужами, але і з грішниками. Так розбійник, не стоячи в домі молитви, не нахиливши коліна, а будучи розпростертий на хресті, декількома словами придбав Царство Небесне. (Або ось ще приклади). Один у багнюці і в рові, другий у рові зі звірами, третій навіть у череві кита — (всі вони), закликаючи Бога, припиняли всі прикрощі й прихиляли до себе небесне благовоління.

Кажу це для того, щоби переконати вас частіше приходити до церкви і вдома молитися в тиші, у вільний час і коліна прихиляти, і руки підносити. Якщо ж інколи в будь-якому місці ви будете знаходитися серед безлічі людей, то й тоді не потрібно залишати звичайні молитви, а так, як я вже сказав вашій любові, моліться і закликайте Бога з надією отримати не меншу користь і від такої молитви. Це я сказав не для того, щоб ви мені аплодували і дивувалися, а щоб виконували це насправді, звершуючи молитви і моління і вночі, і вдень, і за роботою. Якщо ми так налаштуємо себе, тоді і це життя проведемо в спокою, і Царство Небесне отримаємо, якого щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово 3 | Зміст | Слово 5