«Наша Парафія»

Чому про сонце, місяць, небо та інші створіння (Бог)
сказав: «Нехай буде», а про людину: «Створімо»,
і що означає «за образом»?

1. Чи пам’ятаєте про не так давно запропоновані вам дослідження? 1 Так, ви настільки підняли наш дух, (пробудили) таку сміливість, що ми наважилися і на досліджування. Однак це справа не сміливості і не безрозсудної відваги. Не на свою силу ми надіялись, а вийшли на це поприще, цілком віддавшись молитвам предстоятелів і вашим. А молитва Церкви є настільки сильною, що, якби ми були навіть безмовніші за каміння, то вона зробить наш язик легшим за всяку пір’їну. Як побіжний вітер, спрямувавшись прямо на вітрила корабля, рухає судно вперед швидше за стрілу, так і молитва Церкви, будучи спрямованою на мову проповідника, підхоплює його слово сильніше за вітер.

Тому і ми щодня сміливо виходимо (на поприще проповіді). Якщо на світських змаганнях дехто, маючи серед народної юрби тільки десять чи двадцять друзів, відважно виходить на місце боротьби, то тим з більшою відвагою зробимо це ми, коли в нас не тільки десять і не двадцять (друзів), а все зібрання складається із братів та отців. Причому на світських змаганнях борець отримає від глядача не велику користь, хіба тільки хтось вигукне і виразить подив щодо його подвигу, а сидячий угорі посперечається із супротивниками; однак зійти на місце боротьби, подати руку (борцеві), потягнути за ногу супротивника чи вчинити дещо подібне їм не дозволено 2. Відповідно до того, як було встановлено від початку, розпорядники змагань, застромивши гострі коли і простягнувши навкруги мотузки, таким чином стримують напір глядачів. І що тут дивного, коли глядачеві не дозволяється зійти вниз, якщо навіть учителя гімнастики 3 саджають поза ареною і велять йому подавати допомогу борцям своїми наставляннями здалеку, а близько підходити не дозволяють.

А тут не так. Навпаки, і вчитель, і глядач можуть зійти до нас, стати близько, своєю прихильністю й молитвами підкріпити сили. Тож вступимо у змагання подібно до тих борців. Коли вони, схопивши один одного посередині, але через тісноту місця в запалі боротьби відсунуться до народу, який стоїть біля (арени), то, звільнивши сплетені руки, знову повертаються на місце, призначене для боротьби; однак, повернувшись, не відразу починають боротьбу, а стають у такому ж положенні, в якому вони були тоді, коли розійшлися. Оскільки і нас тіснота місця примусила перервати слово 4, тому тепер, повернувшись на місце боротьби, звільнимо від сплетіння те, що сьогодні прочитано нам.

«І сказав Бог,  — йдеться далі: — Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут, 1, 26). Тут, по-перше, заслуговує розгляду те, чому тоді, коли створювалося небо, не було сказано: створімо, але: «Нехай буде небо…, нехай буде світло…», і так про кожну частину творіння. І тільки тут додано: «Створімо», — (чим виражається) рада, розгляд і спілкування з кимсь іншим, рівним за честю? Хто ж це має бути створений, що сподобляється такої честі? Це — людина, велика і дивна жива істота, цінніша для Бога за всі творіння, заради якої були створені небо, і земля, і море, і вся інша сукупність творіння. Це — людина, спасіння якої так жадав Бог, що не пожалів для неї і Єдинородного. Він доти не перестав усе робити і влаштовувати, поки не підніс її (до неба) і не посадив праворуч Себе. І Павло волає, промовляючи: «І воскресив з Ним, і посадив (нас праворуч Себе) на небесах у Христі Ісусі» (Еф. 2, 6).

Тому (була) рада, споглядання і спілкування. Але не тому, начебто Бог потребує ради — цього бути не може — а тому, щоби через сам вираз показати нам гідність створюваного. Але якщо людина дорожча за весь світ, то чому ж вона створюється після цього світу? Саме тому, що вона дорожча за світ. Коли цар має намір прибути до будь-якого міста, то перед ним ідуть воєначальники, правителі, зброєносці і всякі служителі, щоб, приготувавши царський палац і влаштувавши все необхідне, можна було прийняти царя з великою честю. Так і тут: ніби в очікуванні прибуття царя, спочатку появилося сонце, розпростерлося небо, виникло світло. І коли все було зроблено і влаштовано, тоді з великою честю вводиться людина.

«Створімо людину за образом». Слухай, юдею. Кому Бог говорить: «Створімо»? Це написав Мойсей, якому вони, за їхніми словами, хоч і брехливими, вірять. А що вони брешуть і (насправді) не вірять, то послухай, як Христос викриває їх у цьому й говорить: «Якби ви вірили Мойсеєві, то вірили б і Мені» (Ін. 5, 46). Тепер у них книги 5, а скарб цих книг у нас; у них письмена, а в нас — і письмена, і розуміння. Кому ж, скажи, Бог говорить: «Створімо людину»? Він, скажуть, просто говорить ангелові або архангелові. Як негідні слуги, коли господарі їх картають, а вони, не маючи можливості дати прямої відповіді, говорять усе, що попало, так і ви говорите: Бог сказав це ангелові й архангелові. Якому ангелові? Якому архангелу? Не справа ангелів творити, і не справа архангелів робити це. Чому ж, коли творив небо, не сказав (цього) ангелові й архангелові, а творив усе Сам, а коли створював живу істоту, ціннішу за небо й увесь світ, тобто людину, то бере рабів співучасниками творіння?

2. Ні, це не так! Ангельська справа стояти, а не творити; архангельська — служити, а не брати участь у рішенні і раді. Послухай, що говорить Ісая про серафимів, які є вищими за архангелів. «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному… Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє» (Іс. 6, 1-2), тобто вони закривали свої обличчя, бо не могли винести сяйва, що виходило від престолу. Що скажеш? Серафими стоять і перебувають у такому подиві і захопленні, коли бачать дію Божого Провидіння, а ангели беруть участь з Богом у рішенні і раді 6. Але це безглуздо.

Хто ж є Тим, Кому говорить Бог: «Створімо людину»? Це — «Дивний, Радник, Володар, Бог кріпкий, Князь миру, Отець майбутнього віку» (Іс. 9, 6), — Сам Єдинородний Син Божий. Саме Йому Він говорить: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Не сказав: за Моєю і Твоєю, чи: за Моїм і вашим, але: «За образом Нашим», указуючи на один образ і одну подобу. А в Бога й ангелів не один образ і не одна подоба. Як, справді, може бути один образ і одна подоба у Владики й у служителів? Отже, ваше поняття спростовується з кожного боку. Тут (під образом) мається на увазі володарювання, як це видно із наступного. Сказавши: «За образом Нашим і за подобою Нашою,  — додав: — І нехай володарює над рибами морськими» (Бут. 1, 26). А володарювання не може бути однаковим у Бога й ангелів. Справді, як (воно може бути однаковим) у рабів і у Владики, у служителів і Володаря?

Але нам заперечують ще й деякі інші, які, неправильно розуміючи сказане, говорять, що Бог має такий же вигляд, як і ми. (Писання) говорить не про образ особи, а про образ владарювання, що ми й доведемо тепер. А що Божество справді не людиноподібне, то послухай слова Павла: «Чоловік не повинен покривати голову, бо він є образ і слава Божа, а жінка є слава чоловіка… Тому жінка і повинна мати на голові своїй знак влади над нею» (1 Кор. 11, 7, 10). Якби тут під образом мався на увазі той незмінний вигляд, який має Бог, і людина тому називалася б образом Божим, що Бог має такий же вид, як і вона, тоді, згідно із тими 7, варто було б назвати образом не тільки чоловіка, але й жінку, бо й у жінки, і в чоловіка однаковий вигляд, властивості й одна подоба.

То чому ж чоловік називається образом Божим, а жінка ні? Бо (Апостол) говорить про образ не за зовнішнім виглядом, а за володарюванням, яке має тільки чоловік, а не жінка. Він нікому не підвладний, а вона підвладна йому, як сказав Бог: «До чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16). Чоловік є образом Божим тому, що не має нікого вищого за себе 8, як і немає нікого вищого за Бога, але над усім володарює Він. А жінка — слава чоловіка, оскільки підвладна чоловікові. І знову в іншому місці говорить: «Ми не повинні думати, що Божество подібне до золота або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський» (Діян. 17, 29). Зміст цих слів такий: Божество не тільки перевершує видимі образи, але навіть думкою неможливо уявити собі, Яким є Бог. Як Бог може мати образ людини, коли Павло говорить, що навіть жодна думка не в змозі уявити істоту Божу, а наш вигляд і образ усі ми можемо легко відобразити в пам’яті?

І сьогодні знову хотів поговорити про милостиню, але час нам не дозволяє. Тому завершимо слово і тільки порадимо вам: уважно зберігати все сказане і старанно піклуватися про добре життя, щоб ми не даремно і не без користі збиратися тут. Якщо будемо пам’ятати правильні догмати, а справ чеснот не буде, то цілком утратимо вічне життя. «Не кожен, — сказано, — хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде у Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого небесного» (Мф. 7, 21). Отже, будемо чинити волю Божу зі всією ретельністю й ревністю, щоб увійти нам на небеса й отримати блага, які приготовлені для тих, які люблять Бога, і яких щоб досягти усім нам за благодаттю і людинолюбством Господа Нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Слово 1 | Зміст | Слово 3

1. Святитель має на увазі попередню бесіду, в якій йшлося про створення неба, землі та інших створінь. [↩]
2. Тобто глядачам. [↩]
3. Були вчителі гімнастичних вправ (бігу, боротьби і т. ін.), яких навчалися грецькі юнаки у школах, що називалися палестрами і гімназіями. [↩]
4. Святитель тут під тіснотою місця має на увазі обмеженість часу. [↩]
5. Священні книги Старого Завіту. [↩]
6. Святитель говорить від імені тих ангелів, які брали участь у раді Божій про створення людини. [↩]
7. Котрі заперечують. [↩]
8. Тобто серед земних створінь. [↩]

Опубліковано: 20.05.2016.