«Наша Парафія»

І пішли (Йосифові брати) з Єгипту,
і прийшли в землю Ханаанську до Якова,
батька свого, і сповістили його,
сказавши: Йосиф, син твій, живий і тепер володарює
над усією землею Єгипетською. Але серце його
збентежилося, тому що він не вірив їм (Бут. 45, 25-26)

1. У вчорашній нашій бесіді ви побачили мудрість Йосифа і невимовну незлобливість, яку він виявив до своїх братів. Він не тільки не нагадав їм про їхні вчинки щодо нього, а ще й їх самих при поверненні до батька переконував і радив не звинувачувати один одного в тому, що вони вчинили проти нього, але, відкинувши всякий гнів, звершувати подорож у єдності. Тепер розглянемо подальші події, щоби бачити повернення Йосифових братів до батька і переселення Якова в Єгипет, а також те, як він, довідавшись про Йосифа, знову розцвів і зробився, так би мовити, зі старця юнаком.

Хто може висловити словами ту радість, яка була в Якова, коли він довідався, що Йосиф живий і досяг такої великої знатності? Ви знаєте, що несподіване щастя приносить особливо велику радість. Як він від такої великої радості не втратив розуму, довідавшись, що той, кого він уже стільки років вважав здобиччю звірів, тепер начальствує над усім Єгиптом? Адже надзвичайна радість часто спричиняє такі ж наслідки, як і надмірна скорбота. Можна бачити, як чимало людей від надмірної радості і сльози проливають, а інші, коли бачать те, чого не очікували, коли раптом зустрічають живими тих, кого вважали померлими, то нерідко доходять до безумства. Але, щоб наші слова були більш зрозумілими, ми знову послухаємо прочитані місця (зі Священного Писання). «І пішли, — сказано, — вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого, і сповістили його, сказавши: «Йосиф, син твій, живий і тепер володарює над усією землею єгипетською». Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм» (Бут. 45, 25-26). Бачиш, як я вже сказав, звістка про Йосифа Якову здавалася неймовірною, так що він бентежився в думках і розповідь братів вважав обманом.

Так, колись вони самі принесли одяг Йосифа, обагрений у крові козла, і запевняли батька, що син його став здобиччю звірів, а тепер говорять, що він живий і начальствує над усім Єгиптом. Збентежившись духом, Яків міркував собі: що б це мало означати? Якщо правдою є колишнє, тоді неймовірним є сьогоднішнє; а коли сьогоднішнє вірне і правдиве, тоді обманом було колишнє. Бентежило його особливо те, що колись він чув від своїх дітей одне, а тепер довідується від них про інше. Але вони, бачачи зніяковілість батька і бажаючи запевнити його у правдивості своїх слів, «переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм» (Бут. 45, 27). А після слів показали колісниці й дари, прислані від Йосифа, і ледве змогли переконати батька, що їхня розповідь правдива.

Побачивши прислані колісниці, щоби йому відправитися в Єгипет, «ожив, — сказано, — дух Якова» (Бут. 45, 27). Старий, у похилому віці, зігнений, Яків, сказано, раптом помолодів духом, «ожив». Що означає «ожив»? Як вогонь у лампаді, коли закінчується єлей, починає гаснути, але як тільки хтось додасть в лампаду бодай трохи єлею, то вогонь, який уже був готовим згаснути, тут же спалахує яскравим світлом. Так і цей старець, який був уже готовим згаснути від скорботи [«він не хотів, — сказано, — втішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло» (Бут. 37, 35)], тепер, довідавшись, що Йосиф живий і начальствує над Єгиптом, і побачивши колісниці, «ожив» духом, — зі старця зробився юнак, він розвіяв хмару скорботи, втихомирив бурю помислів і нарешті заспокоївся.

А все це влаштував Бог, щоби праведник після таких страждань знайшов нарешті втіху і став учасником благоденства свого сина. А з іншого боку, — щоб звершилося і сновидіння, яке він сам же розтлумачив, сказавши: «Невже я і мати твоя, і брати твої прийдемо поклонитися тобі до землі?» (Бут. 37, 10). Повіривши побаченому й почутому, Яків вигукнув: «Досить цього для мене, ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру» (Бут. 45, 38). Це дуже важливо, каже, це перевищує всяке розуміння і затьмарює всяку людську радість, що син мій Йосиф ще живий, — «піду й побачу його». Тож поспішаймо, щоб я побачився з ним ще до того, як помру. Ця вістка воскресила мій дух, прогнала немочі старості, укріпила мій розум. Якщо мені доведеться побачитися, то я вмру, насолодившись найвищою радістю.

Отже, ніскільки не гаючи часу, праведник відправився в дорогу. Він підганяв, поспішав подивитися на свого улюбленого сина, побачити царем Єгипту того, кого він вважав уже давно померлим і здобиччю звірів. Прийшовши до клятвеного колодязя, він підніс Господу подячну молитву «і приніс жертви Богу батька свого Ісаака» (Бут. 46, 1).

2. Слухаючи про це, повчімося перед тим, як починати що-небудь чи братися за яку-небудь справу, чи відправлятися в подорож, насамперед підносити молитовну жертву Господу і не інакше починати справу, як попросивши в Нього допомоги, і таким чином наслідувати благочестя стародавніх праведників. «І приніс, — сказано, — жертви Богу батька свого Ісаака», щоби було видно, що він йшов слідами свого батька і це виявляв у служінні Богові, подібно до Ісаака. А оскільки він попередньо подячною молитвою виявив свою вдячність Богові, тому відразу ж пішли і знамення небесного благовоління.

Знаючи, наскільки далекою буде дорога, і зважаючи на свою старість, він боявся, щоби раптова смерть не позбавила його радості побачити сина, а тому благав Господа продовжити його вік, щоби він зміг насолодитися повною радістю. І поглянь, як благий Бог обнадіює праведника. «І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: «Якове! Якове!» Він сказав: «Ось я». Бог сказав: «Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий; Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої» (Бут. 46, 2-4). Ось як Господь обіцяє праведникові те, чого він бажав, і навіть ще більше. Його щедрість завдяки Його людинолюбству часто перевищує наші бажання. «Не бійся, — каже, — йти в Єгипет». Оскільки (Ізраїля) лякала далека дорога, тому й говорить йому Бог: ти не дивися на немічність старості: «Там породжу від тебе народ великий; Я піду з тобою в Єгипет». Я Сам буду супроводжувати тебе і усе влаштую для тебе. Зверни увагу (на Божественну) поблажливість у словах: «Я піду з тобою в Єгипет». Хто ще може бути більш щасливим за того, хто супутником має Самого Бога? А далі виражає й втіху, якої особливо потребував старець: «Йосиф своєю рукою закриє очі твої». Він, улюблений твій, він сам приготує тіло твоє для поховання і покладе руки свої на очі твої. Тож з радістю і без будь-якого побоювання починай шлях.

Тепер уяви собі, з якою благодушністю праведник звершує подорож, одержавши таке посвідчення із Божественної обітниці . «Яків, — сказано, — вирушив; і повезли сини Ізраїлеві Якова… І взяли вони майно своє, що придбали…, і прийшли в Єгипет» (Бут. 46, 5-6). У шістдесяти шести душах прийшов Яків у Єгипет, а Йосиф зі своїми синами, які були в нього, був дев’ятим. Тож разом з Йосифом усіх душ було сімдесят п’ять (Бут. 46, 5-6). Для чого Божественне Писання з такою чіткістю вказало нам кількість осіб? Для того, щоб ми могли бачити, як звершилося Боже провіщення Якову: «Там породжу від тебе народ великий». Від цих сімдесяти п’яти душ потомство Ізраїля розмножилося до шестисот тисяч. Бачиш, як не даремно і не без мети Писання показало нам кількість тих, які переселилися в Єгипет, а для того, щоб ми побачили, від якої мізерної кількості вийшла настільки велика кількість (душ), і щоб, зважаючи на це, завжди вірували Божественним обітницям. Коли згадаєш, як після смерті Якова і Йосифа єгипетський цар докладав усі зусилля, щоби зменшити їхнє потомство і не дати йому розмножитися, однак успіху в цьому не домігся, і (рід Якова) все більше й більше примножувався і збільшувався, то зворушись і подивуйся провидінню Божому і (знай), що не може не звершитися те, що визначено Ним, хоч би будь-хто вигадував тисячі перешкод.

Але розглянемо все за порядком, щоб побачити, як відбулася зустріч Якова із сином. Коли Яків наблизився до землі єгипетської, то «Юду, — сказано, — послав він перед собою до Йосифа», щоби сповістити його про прибуття батька. Довідавшись про це і запрягши колісниці, Йосиф «виїхав назустріч батькові своєму і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його» (Бут. 46, 28-29). Відбулося те, про що я спочатку говорив вам, — що нерідко і надзвичайна радість змушує проливати сльози, — «упав на шию його, і довго плакав», і не просто плакав, а «довго плакав». Він відразу пригадав, скільки сам вистраждав і скільки витерпів через нього батько, уявив собі й те, скільки часу минуло після їхньої розлуки, і як понад усяке очікування і він бачить батька, і батько бачить сина. І він проливав потоки сліз, показуючи цим найбільшу радість, і дякував Господу за те, що звершилося.

«І сказав,  — йдеться далі, — Ізраїль Йосифові: «Помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий» (Бут. 46, 30). Я насолодився, каже, тим, чого бажав, досяг того, чого вже ніколи і не очікував. Зі мною сталося те, чого я ніколи не сподівався. Тож досить уже мені жити. Я побачив мого улюбленого, і для моєї цілковитої втіхи достатньо бачити, що ти ще живий, — ти, якого я давно уже вважав померлим і здобиччю звірів. Батьківський голос, переповнений любов’ю, вповні розкриває душевний стан. «І сказав Йосиф братам своїм: «Я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої прийшли до мене; ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони. Якщо фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше? То ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були… Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець» (Бут. 46, 31-34).

3. Зверни увагу на розсудливість, з якою Йосиф дає пораду братам, наставляючи їх не просто й не випадково, а бажаючи надати їм більшу безпеку і не допустити їхнього змішання з єгиптянами. Оскільки єгиптяни гидували людьми, які вели пастушаче життя, і нехтували ними, а водночас брати Йосифа не мали єгипетської освіти, тому Йосиф і радить їм наперед вказувати на свої заняття, щоби завдяки цій принагідній причині вони змогли отримати для себе кращу землю, де б вони могли жити безпечно. Так Йосиф «із братів своїх узяв п’ять чоловік і представив їх фараону. І сказав фараон братам його: «Яке ваше заняття?» Вони сказали фараонові: «Пастухи овець раби твої… Дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем». І сказав фараон Йосифові: «Осели батька твого і братів твоїх…, і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою» (Бут. 47, 1-6). Як Йосиф радив, так брати його і відповіли фараонові й таким чином одержали дозвіл жити на землі Гесем. Але фараон зі своєї прихильності до Йосифа говорить ще: «Якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою».

Після цього Йосиф увів до фараона і свого батька Якова. «Фараон сказав Якову: скільки років життя твого?» (Бут. 47, 7-8). Оскільки фараон бачив перед собою старця в особливо глибокій старості, тому й запитує про його роки. «Яків сказав фараону: днів подорожування мого…» (Бут. 47, 9). Ось як усі праведники проводили це життя — ніби на чужій стороні і так у ній подорожували. Послухай, як і Давид говорив: «Бо я подорожній перед Тобою і захожий» (Пс. 38, 13). Так і Яків говорить: «Днів подорожування мого». Тому і Павло сказав про стародавніх праведників, що вони усвідомлювали, «що вони подорожні і прибульці на землі» (Євр. 11, 13). «Днів подорожування мого,  — каже Яків, — сто тридцять років; малі й нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх» (Бут. 47, 9). Ті, які виділені для мене, каже, і нечисленні, і важкі. Тут він має на увазі роки рабства, яке він терпів у Лавана після втечі, яку вчинив через брата, А потім, після повернення звідти, надзвичайно тривала скорбота через (уявну) смерть Йосифа, та ще чимало інших прикрощів, які він пережив. Уяви собі, який страх він пережив після того, коли Симеон і Левій у помсті за свою сестру винищили ціле місто і взяли в полон усіх жителів Сихема?! Він тоді, виявляючи неспокій, у якому опинився, сказав: «Ви обурили мене, зробивши ненависним для всіх жителів цієї землі. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене і знищений буду я і дім мій» (Бут. 34, 30-31).

Тому й говорить тепер він фараонові: «Малі й нещасні дні життя мого…» І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон. І забезпечував Йосиф батька свого і братів своїх, і весь дім батька свого хлібом, за потребою кожної родини» (Бут. 47, 11-12). Так звершилося те, що він говорив братам: «Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас па землі… Бог послав мене перед вами для збереження життя» (Бут. 45, 7, 5). «І забезпечував, — сказано, — хлібом, за потребою кожної родини» (Бут. 47, 12). Що означає «за потребою кожної родини»? Тобто, скільки було необхідно для кожного. У Писанні зазвичай інколи всяка людина називається душею, інколи — тілом. І як вище було сказано: «Всіх душ, що прийшли з Яковом у Єгипет, сімдесят п’ять» (Бут. 46, 27), замість того, щоб сказати: сімдесят п’ять чоловіків і жінок. Так і тут сказано відповідно до осіб, тобто на кожну людину. Отже, у той час, коли весь Єгипет і земля ханаанська страждали від голоду, дім Якова, маючи продовольство, ніби із якогось джерела, благоденствував. «І не було, — говорить Писання, — хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля єгипетська і земля ханаанська» (Бут. 47, 13).

4. Зверни увагу на невимовне провидіння Господа. Ще до того, як навести голод, Він увів у Єгипет праведника, щоби він ніскільки не зазнав того нещастя, яке загрожувало землі ханаанській. І коли усі туди спішили, Йосиф, — сказано, — зібрав усе срібло» від тих, що жили в Єгипті та Ханаані, і так роздавав їм хліб. «І срібло (нарешті) вичерпалося… (Бо) вніс Йосиф срібло в дім фараонів… Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: «Дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?» (Бут. 47, 14-15). У нас, кажуть, немає вже грошей, щоби купити, тому ми гинемо від голоду. Не відкинь же нас, яким загрожує смерть. Дай нам хліба, щоб ми змогли вижити й не померти. «Йосиф сказав: «Приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам хліб» (Бут. 47, 16). Якщо немає у вас грошей, каже, то я прийму ваші отари. Коли все ваше срібло вже закінчилося, то приведіть ваших домашніх тварин й одержите хліб. «І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб за всю худобу їхню… І прийшли до нього на другий рік і сказали йому: «Щоб не загинути нам», бо не маємо ані срібла, ані худоби, бо все в тебе, господаря нашого, вже нічого «не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших. Для чого нам гинути на очах твоїх, і нам, і землям нашим? Купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля» (Бут. 47, 17-19). 1

Вони віддали в рабство і самих себе, віддали і землю, щоб тільки прогодуватися: настільки сильним був голод. «І купив Йосиф усю землю єгипетську для фараона» (Бут. 47, 20). Єгиптяни віддали її, будучи вимушеними до цього голодом. «І дісталася земля фараону. І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого. Тільки землі жерців не купив Йосиф, тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї» (Бут. 47, 20-22). Ось яку розсудливість і яку мудрість мав Йосиф: він і їх не залишив страждати від голоду, і всією землею придбав для фараона водночас із поневолюванням у рабство всіх єгиптян. Але тут зверни увагу і на те надзвичайне піклування, яке він виявляв задля них. «І сказав Йосиф народу: «Ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю; коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим» (Бут. 47, 23-24). Яка щедрість, яка передбачливість, яка надзвичайна дбайливість! Тому і ті, відчуваючи благодіяння, говорять Йосифові: «Ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона» (Бут. 47, 25). Чи бачиш щедрість (Йосифа)? Знаючи, як єгиптяни обтяжені нуждою, знаючи, скільки трудів та зусиль вони повинні були докладати при обробітку землі, він говорить їм:

— Насіння я вам буду давати, а про все інше піклуйтеся ви самі, і коли будуть плоди, то віддавайте одну частину, а чотири частини будуть залишатися вам як нагорода за труди й для запасу вашого прожитку.

«І поставив за закон землі єгипетській: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців» (Бут. 47, 26).

Нехай чують нинішні люди, які переваги в стародавності надавалися служителям ідолів, і нехай навчаться бодай таку ж честь виявляти тим, кому довірене служіння Богові всіх. Якщо древні, помиляючись і звершуючи служіння ідолам, думали, що вони віддають особливу повагу ідолам, коли такої честі сподобляли їхніх служителів, то якого осуду заслуговують ті, які нині не виявляють піклування про служителів Божих? Хіба не знаєте, що ця честь переходить до Господа всіх? Отже, не дивися на того, хто приймає честь. Не заради нього ти повинен робити те, що потрібно від тебе, але заради Того, Кому він служить, щоб ти зміг отримати від Нього щедру нагороду. Тому-то й сказав Господь: «Зробивши це одному з цих…, Мені зробили» (Мф. 25, 40); і ще: «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка» (Мф. 10, 41). Хіба Господь посилає тобі Свої нагороди відповідно до достоїнства чи немічності Своїх служителів? Він нагороджує тебе або засуджує відповідно до твоєї прихильності. І як честь подає нам велику відвагу, якою відплачується через них 2, (бо те, що робиться для Його служителів, Він відносить до Себе). Так само і зневага до них спричинить звище велику кару. Господь відносить до Себе як честь, так і зневагу 3.

Знаючи це, ніколи не будемо нехтувати піклуванням про ієреїв Божих. Говорю це я, не стільки піклуючись про них, скільки про вашу любов, бажаючи, щоб ви через усе це здобували блага для себе. Хіба ти чиниш стільки, скільки одержуєш від Господа? Яке служіння ти звершуєш? Однак і за це незначне служіння, обмежене цим життям, ти можеш отримати нетлінні нагороди і невимовні блага.

5. Пам’ятаючи про це, будьмо уважними до цих служінь, зважаючи не на витрати, а на ту користь і надбання, які можемо завдяки цьому отримати. Якщо ми, бачачи декого наближеного до людини, наділеної світською величністю, намагаємося виявляти йому усілякі послуги, знаючи, що честь, яку виявляємо йому, переходить до його покровителя, і що він, зробивши це відомим для свого покровителя, може таким чином ще більше привернути його для вашої користі, то тим більше так буде в Господа всіх. Якщо хтось виявить деяке людинолюбство й співчутливість до людини, яку зустріне, чи того, хто впав на роздоріжжі, то Господь, привласнюючи це Собі, обіцяє ввести тих, які вчинили дещо добре, у Царство Небесне і сказати: «Прийдіть, благословенні Отця Мого… Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти» (Мф. 25, 34, 36). Тим більше той, хто виявляє свої послуги для тих, які несуть подвиг заради Господа й наділені священним саном, одержить не тільки таку ж нагороду, а набагато більшу, бо людинолюбний Господь завжди з великою щедрістю винагороджує за зроблене нами. Отож не будемо гіршими за невірних, які, ще перебуваючи в омані щодо ідолів, виявляли таке піклування про своїх служителів. Але, наскільки більшою є відмінність між тими, які перебувають в омані, й істиною, між служителями ідолів і служителями Божими, таку ж відмінність покажемо й у самій повазі, щоби тим більшу нагороду одержати звище.

«І жив Ізраїль у землі єгипетській…, і плодилися, і дуже розмножились» (Бут. 47, 27). Такою була обітниця Божа Якову: «Там породжу від тебе народ великий» (Бут. 46, 3). «І жив Яків у землі єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років» (Бут. 47, 28). Бог визначив для Якова стільки часу життя, щоби він залишив це життя, отримавши достатню втіху за ті нещастя, які перетерпів упродовж усього життя.

Але, якщо хочете, щоби не обтяжувати вашу пам’ять безліччю сказаного, тоді решту залишимо до наступного часу і на цьому завершимо нашу бесіду. При цьому переконуємо вашу любов уважно слухати те, про що говориться, постійно зберігати це в пам’яті і невпинно тримати у свідомості, роздумуючи над подвигами і терпінням праведників, над великодушністю, над їхньою вірою у Божі обітниці, коли вони не вагалися в думках через те, що відбувалося після обітниць, але, непохитно уповаючи на всемогутність Того, Хто обіцяв їм, смиренно переносили все і через це звеличувалися. Ось і цей праведник, який стільки років оплакував Йосифа як померлого, нарешті побачив його управляючим єгипетським царством. І прекрасний Йосиф після рабства, після ув’язнення у в’язниці, після всіх інших страждань, які він перетерпів, одержав начальство над цілою країною. І коли ми простежимо всі розповіді, які поміщені в Писанні, то побачимо, що всі доброчесні мужі йшли шляхом спокус і тільки так отримували звище велику допомогу.

Тож і ми, якщо хочемо сподобитися Божого милосердя, не будьмо нетерплячими під час спокус, не будемо сумувати, коли вони осягають нас, а краще будемо радіти й веселитися, укріплюючи себе вірою і знаючи, що тим більшим піклуванням Божим будемо насолоджуватися, коли зважимося все переносити з подякою. Тож нехай буде дано всім нам і це життя провести в чесноті, і майбутніх благ досягти через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Бесіда 64 | Зміст | Бесіда 66

1. Тут і далі Святитель передає біблійні слова коротко, опускаючи деякі вислови або заміняючи їх своїми словами. [↩]
2. Через служителів Божих. [↩]
3. Його служителям. [↩]

Опубліковано: 19.05.2016.