Бесіда 62
ім’я Шуа (Сава), і взяв її, і ввійшов до неї. Вона зачала
і народила сина, і він нарік йому ім’я Ір (Бут. 38, 2-3)
1. Минулого разу розповідь про Йосифа достатньо повчила нас, наскільки згубною є заздрість і як ця згубна пристрасть псує насамперед душу, в якій вона зароджується. Ви так само бачили, як брати Йосифа, будучи поневоленими цією пристрастю, забули про родинність і проти свого брата, який нічим їх не образив, виявили жорстокість диких звірів. Однак, виявивши цим своє озлоблення, не стільки зашкодили братові, скільки покрили безчестям себе. Хоч вони продали його чужоземцям, а ті перепродали архимагіру фараона, та оскільки Йосиф у всьому мав поміч звище, то для нього все виявлялося стерпним і легким. Я хотів і сьогодні продовжити цю розповідь і знову почерпнути із неї наставляння для вас. Але до неї долучена ще й інша розповідь, яку неможливо залишити без уваги. Пояснивши це, наскільки можливо, ми знову повернемося до історії Йосифа.
Яка ж розповідь входить сюди? Це про Юду. Він, узявши собі за дружину дочку хананеянина Шуа (Сави), мав від неї трьох синів. «І взяв, — сказано в Писанні, — дружину Ірові, первісткові своєму, ім’я їй Фамар» (Бут. 38, 6). Але Ір виявився «неугодним перед очима Господа, й умертвив його Господь» (Бут. 38, 1). І заповів Онану (Авнану), який узяв дружину брата, відродити нащадків братові. Саме так велів закон, щоби після смерті брата, який не залишив дітей, інший брат узяв його дружину і відродив сім’я брата (Втор. 25, 5). Але й Онан виявився злим, тому Бог і його уразив смертю. Юда, побачивши раптову смерть двох своїх синів, налякався, але щоб утішити Фамар, обіцяв дати їй свого третього сина. Однак, побоюючись, щоб і цей, подібно до братів, не зазнав кари, не виконував обіцянки.
Водночас Фамар, утішаючись обіцянкою, «стала жити в домі батька свого», очікуючи виконання обіцяного свекром. Хоч вона і зауважувала, що Юда не хоче виконати обіцянки, однак смиренно терпіла, не бажаючи виходити заміж за іншого, а перебувала у вдівстві, очікуючи свого часу, бо сподівалася народити дітей від самого свекра свого. І коли Фамар довідалася, що її свекруха померла, а Юда пішов до Фамни стригти овець, то зважилась обманом розділити ложе зі свекром і від нього народити дітей, — не заради похоті плотської, ні, а для того, щоб не залишитися без імені 1. Однак у цій справі було і (Боже) Провидіння, завдяки чому її намір і звершився насправді. «І зняла вона із себе, — сказано, — одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт» (Бут. 38, 14). Далі, мовби для її виправдання, Божественне Писання говорить: «Бо бачила, що Шела (Силом) 2 виріс, і вона не дана йому за дружину», тому вона і зважилася на такий обман. Юда подумав, що це блудниця (бо вона закрила обличчя, щоб її не впізнали), і «повернувся до неї… Вона сказала: що ти даси мені?» (Бут. 38, 16). Він обіцяв надіслати їй «козеня з отари. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?» (Бут. 38, 17). «І дав він їй» перстень, гривню і жезл, «і ввійшов до неї, і вона зачала від нього» (Бут. 38, 18).
Однак нехай ніхто, слухаючи це, не засуджує Фамар. Як я вже сказав, вона служила в цьому випадку знаряддям Провидіння, через що й не зазнала будь-якого осудження, і Юда не відданий осуду. Ідучи далі, побачиш, що від дітей, які народилися від нього, веде родовід Ісус Христос. Крім того, два сини, народжені від Юди, утворили два народи і були знаменням життя юдейського і духовного.
Але тепер поглянемо, як після відходу Юди, незабаром справа вияснилася, і Юда обвинувачує себе, а Фамар виправдує. Вона, як тільки досягла того, чого бажала, знову перемінивши одяг, повернулася звідти і прийшла до свого дому. А Юда, нічого не знаючи про це, виконав свою обіцянку — послав до Фамари козла, щоби забрати назад віддану їй заставу. Але посланець, не знайшовши ніде цієї жінки, повернувся й сказав Юді, що не зміг знайти її. Тоді Юда сказав: як би не засудили нас за те, що ми виявилися невдячними (Бут. 38, 23), — він ще не знав, що сталося. Але коли минуло три місяці і вигляд живота виявляв зачаття, однак ніхто не знав про таємне злягання, тоді Юді сповістили, що Фамар «вагітна від блуду». А він, довідавшись про це, «сказав: виведіть її і нехай вона буде спалена» (Бут. 38, 24). Велике обурення! Жахлива кара, бо й гріх здавався великим. Що ж Фамар? Відіславши Юді речі, які одержала від нього під заставу, вона сказала: «Чиї ці речі», від того я й отримала плід утроби.
2. Зверни увагу, як мовчазна (досі) приводить найбільш достовірних свідків, які можуть подати голос і достатньо засвідчити про її невинність. Оскільки обвинувачувана в такій справі повинна подати трьох свідків, тому вона й посилає три речі, які були віддані їй у заставу, і могли яскраво свідчити на її користь: перстень, гривня і жезл. Так, залишаючись вдома, не промовивши жодного слова, вона здобула перемогу. Юда, впізнавши ці речі, сказав: «Вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму» (Бут. 38, 26). Що означає «вона правіша за мене?» Означає те, що вона невинна, а я сам себе віддаю осуду й відкриваю свій злочин, хоч ніхто і не викриває мене, або краще сказати — у мене є сильний викривач: застава, яку я дав їй. Далі, вже вибачаючи Фамар, говорить: «Тому що я не дав її Шелі, синові моєму».
Можливо, що так сталося і з певної причини, про яку я вам скажу. А саме: Юда думав, що причиною смерті Іра й Онана була Фамар, тому, побоюючись цього й щодо Шели, він не віддав їй цього сина, хоча й обіцяв. Щоби він насправді переконався, що не вона була причиною смерті його дітей, а вони самі отримали кару за свою лиху вдачу (бо сказано: «Умертвив його Господь» (Бут. 38, 7); і далі про іншого сина: «Він умертвив і його»), задля цього він через незнання впадає в кровозмішання зі своєю невісткою і тоді насправді переконується, що сини його покарані не з її вини, а через свою злу вдачу. Усвідомивши свій гріх і звільнивши від покарання Фамар, Юда «не пізнавав її, — сказано, — більше» (Бут. 38, 26). Цим він показав, що й раніше не поєднався б з нею, якби впізнав її.
Нарешті, після такої детальної розповіді про обман Фамари, Божественне Писання показує нам і те, які діти народилися від неї. «Під час пологів її, — сказано, — виявилося, що в утробі в неї близнюки. І під час пологів її з’явилася рука одного; і взяла повитуха, і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим». Зверни тут увагу на тайну і на провіщення про майбутні події. Після того, як повитуха перев’язала дитині руку червоною ниткою, щоби цим виділити його, він «повернув руку свою, і ось вийшов брат його» (Бут. 38, 28-29), — тобто він пропустив брата вийти першим (із угроби матері), і таким чином той, кого вважали останнім, вийшов першим, а кого вважали першим, появився після нього. «І сказала (повитуха): як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я Фарес» (Бут. 38, 29), бо це ім’я означає «припинення», або ще можна сказати: «розділення». І після нього «вийшов брат його з червоною ниткою (на правій) руці. І наречено йому ім’я Зара» (Бут. 38, 30), що означає «схід».
А що сталося це не просто так, а було образом майбутнього, то на це вказує сама справа: це відбулося не за природним порядком. Хіба можливо, щоби рука, перев’язана червоною ниткою, знову сховалася і залишила шлях для іншого, якби це не влаштувала Божественна сила і, ніби в тіні, не провіщала, що спочатку показався Зара, тобто схід (який є образом Церкви); а коли він трохи виступив і відступив, то почалося дотримання закону (ознаменованого Фаресом); після того, як він тривалий час мав силу, знову появився той, хто спочатку відступив, тобто Зара, і тоді весь юдейський порядок поступився місцем Церкві? Але можливо, що потрібно знову переказати це вам короткими і більш зрозумілими словами.
Подібно, як Зара перший простяг руку, так Ной і Авраам, а ще раніше за Ноя Авель і Енох почали чимало піклуватися про служіння Богові. Потім, коли люди, розмножившись, зібрали на себе безліч гріхів, для них було необхідним бодай деяке на-ставлення. І був даний закон, мов якась тінь, але не для того, щоб він міг згладжувати гріхи, а щоб указував на них і робив їх очевидними для людей, які, подібно до малих дітей, що годуються молоком, могли таким чином зростати до дорослого віку. Але коли вони й цього не взяли для своєї користі й, незважаючи на те, що закон указував на безліч гріхів, продовжували ними розтлівати себе, тоді явився на землі загальний для всіх Господь і дарував людському роду духовний і досконалий засіб, образ якого явив Зара. Тому і Євангеліст згадує про Фамар і народжених від неї дітей і говорить: «Юда породив Фареса і Зару від Фамари» (Мф. 1, 3).
3. Отже, не будемо залишати без уваги того, що міститься в Божественному Писанні, чи зупинятися поверхово на його висловах, але, проникаючи в його глибини й пізнаючи багатство, яке там міститься, будемо славити нашого Господа, Який усе влаштовує з такою великою мудрістю. Якщо ми не захочемо усвідомити і причину, і мету кожної події, яка тут описана, то не тільки засудимо її (Фамар) за кровозмішення зі свекром, але й Авраамові поставимо за провину те, що він за наміром зробився дітовбивцею, і Фенеєса, що він одного разу вчинив два вбивства. А коли будемо уважно вивчати діла кожного з них, тоді й їх не станемо осуджувати, і самі одержимо від цього велику користь. Але що стосується цієї історії (з життя Юди і Фамари), то ми, наскільки це можливо, розкрили її для вашої любові.
Тепер, якщо ви не стомилися і ще бажаєте (слухати), ми торкнемося наступних подій і знову звернемося до розповіді про дивного Йосифа, щоб і зі сказаного сьогодні ви побачили, скільки терпів цей мужній борець після тих снів, які провіщали йому панування і начальство над братами, як він переходив від однієї боротьби до іншої, як осягали його спокуси за спокусами: були аварії корабля одна за одною, а керманич не потопав і, коли настала найтяжча буря, він керував своїм кораблем, ніби сидячи біля керма. Але послухаймо саму розповідь, щоби довідатися про все достеменно.
«Йосиф же, — говорить Писання, — відведений був до Єгипту, і купив його з рук ізмаїльтян царедворець фараонів, начальник охоронців» (Бут. 39, 1). Оскільки ті, які купили його у братів, були, за своїми вдачами, людьми дикими й грубими і перепродали його єгиптянину, архимагіру фараона, і так син, вихований в обіймах батька, переходив від одних господарів до інших, то, щоб для нас не було незрозумілим, як він, ще юний, який не звик до такого тяжкого способу життя, вихований вдома зі всією батьківською любов’ю, переносив це жорстоке рабство, Божественне Писання додає: «І був Господь з Йосифом, і він був успішним» (Бут. 39, 2). Що означає «був Господь з Йосифом»? Те, що його супроводжувала небесна благодать і всі труднощі робила для нього легкими. Вона влаштовувала все, що стосувалося його. Вона і купців зробила лагідними і надихнула їх продати його архимагіру, щоби він, ідучи поступово вперед цим шляхом і зазнаючи таких спокус, міг наблизитися до царського престолу.
А ти, улюблений, слухаючи, що він терпів рабство у купців, а потім перейшов у рабство до архимагіра, подумай про те, як він не бентежився духом, не віддавався сумнівам у роздумах про себе і не говорив: які обманливі ті сни, які передвіщали мені славу! Ось після цих снів рабство і рабство тяжке. Господарі в мене міняються, і я переходжу від одного до другого, від другого до іншого і змушений пристосовуватися до їхніх диких удач. Чи ми не покинуті вже? Чи не позбавлені допомоги Всевишнього? Нічого такого він не сказав і не подумав, а все переносив зі смиренням і покірністю. «І був Господь з Йосифом, і він був успішним». Що означає «успішним?» Те, що все в нього йшло успішно, всюди йому передувала благодать звище і так яскраво виявлялася на ньому, що це помітив і його господар, архимагір. «І побачив, — говорить Писання, — господар його, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь у руках його дає успішним. І здобув Йосиф благовоління в очах його і служив йому. І поставив його над домом своїм, і все, що мав, віддав до його рук» (Бут. 39, 3-4).
Чи бачиш, що означає мати допомогу від небесної правиці? Ось він і юнак, і мандрівник, і невільник, і раб, однак отримує від господаря весь дім. «І все, — сказано, — віддав до його рук». Чому? Тому, що з небесною допомогою він приніс свою (добру) вдачу. «І здобув Йосиф благовоління в очах його» (господаря), сказано, тобто все робив для нього з великою ретельністю. Далі людинолюбець Бог, бажаючи привести його ще до більшого благополуччя, ще не звільняв його від рабства і не давав йому волі. Так завжди угодно Богові — не звільняти від небезпеки людей побожних і не звільняти їх від спокус, але в самих спокусах виявляти їм таку Свою допомогу, що й самі спокуси стають причиною для торжества. Тому і блаженний Давид говорив: «У тісноті Ти дав мені простір» (Пс. 4, 1). Ти, каже, не відвернув скорботу, не дав мені спокою, звільнивши від неї, але, що є дивним і надзвичайним, — серед самих скорбот подав безпеку.
Те саме творить людинолюбець Господь і тут. «Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа» (Бут. 39, 5). Вже і чужоземець переконався, що уявний раб — один із тих, які угодні Богові. «І залишив він, — сказано, — усе, що мав, у руках Йосифа, і не знав він при цьому нічого, крім хліба, який їв» (Бут. 39, 6). Майже господарем поставив його над усім своїм домом. Отже, раб, невільник, мав у своїх руках усе надбання свого господаря. Такою є чеснота! Де б вона не з’явилася, скрізь усе перемагає і над усім панує. Як зникає пітьма з появою світла (сонячного), так тікає всяке зло, як тільки появляється чеснота.
4. Але лютий звір, диявол, бачачи успіхи праведника і що через самі скорботні його обставини, вочевидь, стає тільки більш славним, скреготав зубами, шаленів і, будучи не в змозі дивитися на праведника, як він щодня здобував усе більшу славу, риє для нього глибоку прірву, готує стромовину, з якої замислив скинути його в повну загибель, піднімає бурю, яка змогла б спричинити для нього страшну аварію корабля. Однак незабаром він переконався, що йде проти рожна й замишляє все тільки на свою голову.
«Йосиф же, — сказано, — був красивий станом і красивий лицем» (Бут. 39, 6). Для чого сказано про тілесну вроду? Щоб ми знали, що він мав не тільки душевну красу, але й тілесну. Він був у розквіті юності, мав гарний вигляд і вродливе обличчя. А попередньо Божественне Писання говорить про це для того, щоби пояснити нам, як єгиптянка, захоплена вродою юнака, схиляла його до беззаконного спілкування з нею. «І сталося, — сказано, — після цього» 3 (Бут. 39, 7). Що означає «після цього»? Після надання йому влади над усім домом й отримання ним такої честі від господаря. «Звернула погляди на Йосифа дружина господаря його» (Бут. 39, 7). Яка безсоромність неприборканої жінки! Вона не брала до уваги ані те, що вважається господинею в домі, ані те, що він — раб, але, зачарувавшись його красою і віддавшись сатанинському вогню, вона має намір напасти на юнака і, маючи на меті цей порочний намір, вишукує тільки час й усамітненість, коли б можна було здійснити свій злочинний задум.
Але Йосиф, сказано, не хотів цього, не підкорявся, не слухав її слів. Він знав, що це принесе йому загибель. І думав не тільки про себе, але й намагався, наскільки можливо, і її втримати від такого божевілля і злочинного побажання. Він наводить її на думку, яка могла б і присоромити її, й привести до тями задля її власної користі. «І сказав, — йдеться, — дружині господаря свого (господиня отримує пораду від раба!): ось господар мій не знає при мені нічого в домі своєму, і все, що має, віддав у руки мої» (Бут. 39, 8)… Яка відданість людини! Зверни увагу, як він перераховує благодіяння свого господаря, щоби показати, яку невдячність вона виявляє своєму чоловікові.
— Я, — каже він, — раб, чужоземець, невільник, користуюся в нього такою довірою, що в моїх руках усе, і він нічого не виключив з-під моєї влади, тільки, крім тебе. Я начальствую тут над усіма і тільки тобі одній підлеглий, тільки ти знаходишся поза моєю владою.
Далі, щоби завдати їй рішучого удару, він нагадує їй про любов до неї чоловіка, переконує не бути невдячною до нього і говорить:
— Ти не під моєю владою, «тому що ти дружина його». А коли ти його дружина, то «як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?» (Бут. 39, 9).
Оскільки вона шукала нагоди бути з ним наодинці і вичікувала зручного часу, намагаючись утаїтися від чоловіка і всіх домашніх слуг, тому він говорить:
— Як я зможу вчинити це зло і згрішити перед Богом? Про що ти думаєш? Хоч би ми змогли заховатися навіть від усіх людей, однак не зможемо утаїтися від всевидячого Ока. Якраз Його й потрібно боятися, страшитися й тремтіти, щоб перед Його поглядом не зробити чогось злочинного.
А щоб ми знали всю висоту чеснот цього праведника і те, що він не раз і не двічі, а багато разів витримував цю боротьбу, вислухував такі слова і не переставав перестерігати, Божественне Писання говорить: «Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її» (Бут. 39, 10)… Спостерігаючи за домашніми справами, вона, як звір, що скрегоче зубами, напала на цього юнака і, схопивши за одяг, утримувала його. Не залишимо цього без уваги і подумаємо про те, яку боротьбу повинен був витримати праведник. Не настільки дивним було, здається мені, залишитися неушкодженими й ніскільки не постраждати від вогню серед вавилонської печі трьом юнакам, як дивним і надзвичайним є те, що цей дивний юнак, будучи затримуваний за одяг цією безчесною й невгамовною жінкою, не віддався їй, а втік, навіть залишивши в її руках одяг. І як ті три юнаки, одержавши за свою чесноту небесну поміч, явилися переможцями вогню, так і цей за те, що доклав зі свого боку всі зусилля і виявив велику непохитність у подвигах цнотливості, одержав і небесну велику поміч, щоби при сприянні правиці Божої отримати цю перемогу й уникнути сітей розпусної жінки. Після того можна було бачити, як дивний юнак вийшов оголеним без одягу, зате одягнений в одіяння цнотливості, і як він тікав, наче від вогню і полум’я, не зазнавши жодної шкоди, — він не тільки не був обпаленим, а став ще більш чистим і світлим.
5. Але зверни увагу на те, що після такої перемоги, після такої мужності, за що він мав би бути увінчаним, мав би бути прославленим, він знову, мов винуватець, зазнає тисячі прикрощів. Ця єгиптянка, не виносячи сорому й безчестя, на яке сама себе наразила, замислила справу неможливу. Насамперед скликавши домашніх, обвинувачує юнака й, приписуючи своє божевільне бажання йому, намагається таким чином обманути всіх. Так зазвичай діє гріх: постійно ворогуючи проти чесноти, він намагається свої злочини приписувати їй. Так учинила і ця жінка: вона обмовляла юнака, як розпусного, а себе прикривала маскою цнотливості й говорила, що саме тому він й одяг свій залишив, а вона його схопила. А людинолюбець Бог зі Свого довготерпіння попустив це для того, щоби ще більше прославити Свого раба. Коли прийшов чоловік, вона все це розповіла з неабиякою підступністю і, обвинувачуючи юнака, говорила: «Раб єврей, якого ти привів до нас, приходив до мене насміятися наді мною» (Бут. 39, 17). Нещасна і жалюгідна! Не він увійшов до тебе, щоб обезчестити тебе, а тобою керував диявол, щоби ти не тільки зробилася перелюбницею, але, якщо тобі потрібно, то вчинила б і вбивство. А для підтвердження своїх слів вона показала одяг юнака.
Подумай тут, який людинолюбний наш, усіх людей, Господь. Як колись Він урятував Йосифа від тих братів, які хотіли його вбити, і влаштував так, що спочатку за порадою Рувима він був укинутий у рів, а потім за порадою Юди був проданий купцям, щоби звершення сновидінь переконало праведника, що не даремно й не без мети це було йому відкрито, так і тепер рука Всевишнього утримала чужоземця й не допустила його негайно кинутися і вбити юнака. Справді, що перешкоджало йому це зробити, коли він довідався, що юнак спокусився навіть обезчестити його ложе? Але благий Бог так улаштував, що господар виявив таку лагідність, щоби Йосиф, будучи вкинутим у в’язницю, і тут знову виявивши свою чесноту, таким чином досяг управління (єгипетським) царством. «Спалахнув гнівом, — сказано, — господар його і віддав його у в’язницю, де утримувалися в’язні царя» (Бут. 39, 19-20).
Однак, якщо він не вірив, то не випадало кидати його до в’язниці, а коли повірив, що слова єгиптянки правдиві, тоді Йосиф заслуговував уже не ув’язнення, а страти, найвищої кари. Та коли небесна правиця виявляє своє піклування, тоді все робиться легким і стерпним, і люди жорстокі виявляються смиренними. А допомога звище приходить із щедрістю тоді, коли і ми виявляємо чимало чеснот. Оскільки цей (праведник) ніс неабиякий подвиг, тому й отримав великі нагороди. І після такого мужнього подвигу він був відведений у в’язницю й усе переносив безмовно. Ви знаєте, як люди, які не знають за собою нічого злого, зазнаючи осуду, як винні, зберігають усю твердість духу, говорять вільно і виступають з усвідомленням своєї гідності проти тих, котрі зводять на них, невинних, обвинувачення. А цей не так: він мовчить і все сприймає зі смиренням і з великим терпінням очікує допомоги Божої.
І поглянь, як і в самій в’язниці він знову отримав усю владу від в’язничного сторожа. І справедливо, бо говорить Писання: «Господь був з Йосифом і простягнув до нього милість» (Бут. 39, 21). Що означає «простягнув до нього милість»? Означає те, що Господь викликав співчуття у начальника в’язниці і прихилив виявляти до нього велике милосердя. «І дарував йому благовоління» перед ним. Справді, немає більш щасливої людини, як та, що має благовоління звище. «І віддав, — сказано, — начальник в’язниці в руки Йосифові всіх в’язнів» (Бут. 39, 22). Ось як в’язничний сторож уступає (свої права), дає йому самостійність і всім ув’язненим у в’язниці велить бути під його владою. «Начальник в’язниці і не дивився ні за чим, що було в нього в руках, тому що Господь був з Йосифом, і в усьому, що він робив, Господь давав успіх» (Бут. 39, 23). Зверни увагу на те, як з ним завжди була благодать Божа, і як усе, що він робив, було сповнене благодаттю.
Будемо і ми піклуватися про те, щоб завжди мати з собою Господа і щоб Він завжди піклувався нашими справами. Хто удостоївся цієї допомоги, той і серед прикрощів посміється з них і буде мати їх за ніщо, бо Господь для нього все робить і влаштовує, в усьому допомагає йому і тяжке робить легким. Як же ми можемо завжди мати біля себе Господа й отримувати від Нього поміч у всьому? Якщо ми завжди будемо тверезими й пильними, будемо наслідувати цнотливості цього юнака та інші його чесноти, й непохитність його духу, будемо пам’ятати, що все необхідно робити з таким старанням, щоби ніколи не зазнати осуду від Господа, що нікому неможливо заховатися від Його невсипучого Ока, і що грішник неодмінно повинен отримати покарання.
Не будемо страх людський ставити вище за гнів Божий, а будемо завжди пам’ятати слова Йосифа: «Як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?» (Бут. 39, 9). Якщо яка-небудь думка бентежить нас, то пригадаймо собі ці слова, і тоді всяке негідне бажання негайно зникне. Якби хтось захоплювався плотськими бажаннями чи пристрастю до грошей, чи іншим будь-яким безрозсудним задоволенням, то нехай негайно уявить собі, що є в нас Суддя, від Якого не можуть заховатися навіть потаємні бажання. Так живучи, ми цілком уникнемо підступів диявола й отримаємо звище велику допомогу, якої щоб сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
