«Наша Парафія»

Ось житіє Якова. Йосиф сімнадцяти років пас худобу
(батька свого) разом з братами своїми (Бут. 37, 2)

1. Знову хочу вести вас до звичайної трапези і, поступово продовжуючи те, що вже було сказано, запропонувати вам ду­ховну їжу із Писання, прочитаного сьогодні. А прочитаного сьогодні достатньо для того, щоби навчити всіх нас, наскіль­ки шкідливою є заздрість і як ця згубна пристрасть виявила всю свою силу, поширившись навіть на рідних. Але, щоб наша бесіда йшла за порядком, тому потрібно торкнутися самого початку читання.

«Ось, — говорить Писання, — житіє Якова». Поглянь, як дивний пророк (Мойсей), обіцяючи розповісти нам про родовід Якова, раптом перейшов до історії його сина. Сказавши: «Ось житіє Якова» і залишивши той порядок, за яким варто було б розповідати про дітей, народжених від Якова, і далі про тих, що народилися від його дітей (як це зробив щодо Ісава), він відразу ж поспішив до Йосифа, юнака, майже останнього зі всіх братів, і говорить: «Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу разом з братами своїми» (Бут. 37, 2). Для чого він вказує нам і вік? Щоб навчити тебе, що юність ніскільки не може бути перешкодою для чеснот, — щоби вповні показати тобі і покірність юнака батькові, і прихильність до братів, і їхню жорстокість у тому, як, незважаючи на всю його прихильність до них і сам вік його, здатний викликати співчуття до себе, вони не зберегли братньої любові, але від самого початку, зауважуючи в ньому прихильність до чеснот і любов до нього батька, почали йому заздрити. «Приносили ж, — сказано, — на Йосифа Ізраїлеві, батькові своєму, злі наклепи» 1 (Бут. 37, 2). Поглянь, яка озлобленість! Вони замишляють і любов батька похитнути, і на брата вигадують те, чого не було, і цим зробили тільки те, що показали свою заздрість.

Щоби переконатися в тому, що вони досягли тільки того, що виявили свій прихований намір, то поглянь, що батько і після їхніх наклепів любить сина і навіть віддає йому перевагу перед усіма його братами. «Ізраїль,  — говорить Писання, — любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старості його, — і зробив йому різнобарвний одяг» (Бут. 37, 3). Що означає «любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старості його»? Оскільки Йосиф народився в нього вже під кінець і в самій старості, тому він і любив його більше за інших. Справді, оскільки на старості літ діти бувають більш милими, тому більше й прихиляють до себе батьківську любов. Але щоб ми знали, що не тільки це прихиляло батька й спонукало віддавати йому перевагу перед братам, Божественне Писання, зауважуючи, показує нам, що після Йосифа народився ще один син. Якби любов наслідувала тільки природний порядок (за яким народилися сини), то останній син був би для нього ще більш милим, бо він справді був уже син старості і народився тоді, коли праведник досяг уже крайнього віку. То що ж сказати? Те, що юного сина робила батьковим улюбленцем особлива небесна благодать, і за його душевні чесноти ставила вище за усіх (братів). А те, що він любив його за те, що той був у нього сином старості, ця причина, яка зазначена в Писанні, була для того, щоби не викликати явної заздрості у братів 2.

Це — небезпечна пристрасть. Коли вона опановує душею, то не залишає її доти, поки не доведе аж до крайньої нерозсудливості. Вражаючи душу, у якій народилася, вона уявляє того, проти кого направлена, інакше, ніж того хотіла б. Вона ще вище підносить його славу, знатність і популярність, а це новий, ще тяжчий удар для заздрісника. Поглянь тут, як цей дивний юнак 3, нічого не знаючи про те, що відбувається між братами, ставиться до них як до братів, і причому як до єдинокровних. Він у всьому довіряє їм, говорить з неабиякою простотою, а вони, будучи наповненими заздрістю, доходять до ненависті. «І побачили, — сказано, — брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх синів своїх, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним дружньо» (Бут. 37, 4). Поглянь, наскільки вони починають ненавидіти того, хто нічим їх не образив?! «І не могли говорити з ним дружньо».

Що означає «не могли говорити з ним дружньо»? Оскільки пристрасть опанувала ними, і ненависть з кожним днем зростала, то вони, як наповнені й поневолені цією пристрастю, почали спілкуватися з ним підступно — вони вже нічого не могли навіть говорити з ним спокійно. І зверни увагу на те, що (Писання) вказало, що самим джерелом ненависті є заздрість. «І побачили, — сказано, — брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх синів своїх». Любов батька збудила заздрість до Йосифа. Однак цю любов до юнака спричиняла його чеснота, їм варто було б наслідувати брата, наслідувати його вдачу, щоб і самим здобути любов батька, але їм це навіть на гадку не приходило. Навпаки, вони усі виявляли загальну ненависть до брата, якого любив батько. І, мов вороги, тримаючи приховану всередині злобу, не могли навіть говорити з ним мирно, а ставилися з підступністю. Але цей дивний (юнак), зберігаючи братерську любов до них і не підозрюючи нічого, довірявся їм як братам, і робив для них усе, що міг.

2. Саме ця пристрасть (заздрість) на самому початку довела Каїна до братовбивства. Як Йосифові брати за ту любов, яку виявляв до нього батько, стали його ненавидіти, замишляти проти нього зло і щодня готові були його вбити, так і Каїн за те, що дари брата були більш приємними для Бога (ніж дари його), зважився вбити брата і говорить йому: «Підемо в поле» (Бут. 4, 8). Бачиш, що і цей (Авель) без будь-якої підозри, в усьому довіряючи братові, йде з ним і понад усяке очікування стає жертвою злочинної руки.

Так само і дивний Йосиф, не знаючи про злі задуми братів, ставиться до них як до братів і розповідає їм свої сни, в яких Бог відкривав йому його майбутню велич і підпорядкування йому братів. «І бачив,  — говорить Писання, — сон, і розповів його братам своїм… Він сказав їм: вислухайте сон, який я бачив. Ось ми в’яжемо снопи посередині поля; і ось мій сніп устав і став прямо; і ось ваші снопи стали навкруги і поклонилися моєму снопові. І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? Невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його» (Бут. 37, 5-8). Для того, щоб ми не подумали, що їхня ворожнеча до нього почалася тільки від цього, тому Писання наперед пояснило нам, що ненависть до нього появилася ще раніше. «І зненавиділи його ще більше», тобто ненависть і ворожнеча до нього у них зросла ще більше.

І поглянь, яке крайнє засліплення! Вони самі розтлумачили його сон. Тож не можна сказати, що вони стали ненавидіти брата, не знаючи про майбутнє. Навпаки, саме тому й зростала в них ненависть, що зі сновидінь вони пізнавали майбутнє. Велике божевілля! Довідавшись про це, вони повинні були тим більше виявляти до нього прихильність, вирвати із себе корінь ненависті й цілковито викинути із себе почуття заздрості. Але їхня свідомість затьмарилася, і вони стали відчувати до нього ще більшу ненависть, не звертаючи уваги на те, що усе роблять самі проти себе. То чому ж ви, жалюгідні, нещасні, виявляєте таку ненависть, коли знаєте і характер його, і те, що одкровення уві сні вказує на очевидне Боже благовоління до нього? Не думайте, що можна змінити те, що провіщено йому Самим Богом. Як ви самі розтлумачили сон, так незабаром і збудеться, хоч би ви придумали тисячі (перешкод). Всесильний і премудрий Владика всього, виявляючи могутність Своєї сили, часто допускає всілякі труднощі в справах для того, щоби, звершивши Свої наміри, показати велич Своєї всемогутності. Але такою є заздрість: вона вже не може бодай трохи думати про це. Людина, будучи, так би мовити, цілком заполоненою нею, все робить всупереч своєму спасінню. Так і ці через тлумачення сну стали ще більше ненавидіти.

А дивовижний Йосиф, побачивши й інший сон, розповів про нього не тільки братам, але й батькові. «Ось сонце,  — говорив він, — і місяць, й одинадцять зірок поклоняються мені… І насварив батько його, і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? Невже я і мати твоя, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі? Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово» (Бут. 37, 10-11). Батько, знаючи, що брати відчувають до нього заздрість, зробив докір синові, однак сам, усвідомлюючи значення сну й здогадуючись, що це було одкровення Боже, звернув увагу на сказане. Але не так повелися брати. А що ж? Вони ще більш стали заздрити. Чого ви біснуєтеся? Чому ви чините, як навіжені? Хіба ви не бачите, що повторення сну відбулося не випадково і не даремно, а задля вашого переконання в тому, що ознаки вповні збудуться, щоб ви відкинули свої задуми щодо вбивства (брата) і подумали про те, що ви замишляєте неможливе? Вам належало, перейнявши собі характер і думки брата, вважати його майбутню велич за вашу власну славу. А коли ви вже не хотіли про це подумати, то принаймні вам належало б подумати про те, що ваша ворожнеча відноситься не до брата, а до Самого Господа, Який уже відкрив його майбутню славу. Але вони, як я вже сказав, не соромлячись самої природи і не звертаючи уваги на небесну милість до нього, щодня тільки підсилювали свою ненависть і таємно в собі розпалювали полум’я.

Водночас ані батько, ані юнак нічого не підозрювали і не допускали думки, що вони можуть дійти до такого безумства. Тому, коли брати відправилися до отар, батько сказав Йосифові: «Брати твої чи не пасуть у Сихемі? Піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я» (Бут. 37, 13). Бачиш, як батько любив дітей? Бачиш, який слухняний син? «Ізраїль сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь» (Бут. 37, 14).

3. Усе це сталося для того, щоби виявилися і прихильність Йосифа до братів, і їхній смертельний намір проти нього. При цьому мався на увазі й образ майбутнього: у цих подіях, ніби через тінь, змальовувалися події (євангельської) істини. Як Йосиф прийшов відвідати братів, а вони, не зваживши ані на братерство, ані на причину його відвідування, спочатку хотіли його вбити, а потім продали чужоземцям, так і Господь наш зі Свого людинолюбства прийшов відвідати людський рід, прийнявши нашу плоть і благоволивши стати нашим братом. Про це і Павло виголошує, кажучи: «Бо не ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове. Тому Він повинен був у всьому уподібнитися братам» (Євр. 2, 16-17). Але невдячні юдеї замислили вбити Лікаря душ і тіл, Який щодня звершував незліченні чудеса, і здійснили свій смертельний задум — розіп’яли Того, Хто заради нашого спасіння зволив прийняти вигляд раба.

Але ці, віддавши Господа на розп’яття, виконали свій намір, а брати Йосифа, хоч і мали задум, однак не звершили його. Образ повинен містити в собі всю істину (яку він знаменує), інакше це не був би образ майбутнього. Тому тут (майбутнє) було визначене тільки ніби в тіні. Але зверни увагу на дивну справу. Вони не вбили, а продали й принесли батькові його одяг, вимазавши його кров’ю козла, бажаючи переконати (батька), що юнак роздертий. Чи бачиш, що все це відбувалося так, щоби, мов у тіні, був образ речей і водночас відображалась істина?

Але повернемося до подальшої розповіді. «І послав його (батько), — сказано, — і він прийшов у Сихем. І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, кажучи: чого ти шукаєш? Він же сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть» (Бут. 37, 14-16). Поглянь, з якою старанністю він відшукує своїх братів: трудиться, розвідує, робить усе, щоб їх побачити. «І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, що вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми, і знайшов їх. І побачили вони його здаля, і раніше, ніж він наблизився до них, стали замишляти проти нього, щоб убити його» (Бут. 37, 17-18). Зверни тут увагу на благу премудрість Божу: вони мали намір убити його, а Той, Хто все влаштовує і всім управляє, допускає появитися всіляким перешкодам для того, щоб, ще більше прославивши Свого подвижника, звершити його сновидіння. «І побачили вони його, — сказано, — і стали замишляти проти нього, щоб убити його. І сказали вони один одному: ось іде сновидець; підемо тепер і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів» (Бут. 37, 18-20).

Чи бачиш, що вони зважилися вбити його, побоюючись звершення його снів? Але вони повинні були навчитися, що провіщене Самим Богом не може не звершитися. Вони радяться між собою, планують задум, виявляючи свою злобу, а премудрий і благий Бог влаштовує так, що самі ж зловмисники мимоволі сприяють звершенню майбутніх подій. Коли вони домовлялися про вбивство й у своєму намірі вже вчинили злочин, «почув це, — сказано, — Рувим, і врятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо…, не проливайте крові; киньте його в рів, що в пустелі, а руки не покладете на нього. Це говорив він з тим наміром, щоби врятувати його від рук їхніх і повернути його до батька» (Бут. 37, 21-22). Поглянь, навіть цей не насмілюється відкрито вирвати брата (із їхніх рук), але, бажаючи поки що втримати їхній порив до убивства, говорить: «Не проливайте крові; киньте його в рів». Бажаючи пояснити нам намір Рувима, Божественне Писання говорить: це він зробив, «щоби врятувати його від рук їхніх і повернути його до батька».

Тоді, коли між ними відбувалася така рада, Йосифа ще не було з ними. Після завершення їхньої розмови «Йосиф, — сказано, — прийшов до братів своїх». Їм варто було б поспішити до брата, обняти його, довідатися, що велів їм батько, а вони кидаються, як люті звірі, побачивши ягня. «Зняли з Йосифа одежу різнобарвну…, і взяли його, і кинули у рів; рів же той був порожнім, води в ньому не було». Як радив Рувим, так вони й зробили. Кинувши його, «сіли вони їсти хліб» (Бут. 37, 23-15). О жорстокість! О нелюдськість! Він пройшов такий довгий шлях, з такою турботою шукав їх, щоб побачити їх і сповістити про них батькові, а вони, наче якісь варвари й дикуни, послухавши поради Рувима не проливати братньої крові, задумали умертвити його голодом. Але людинолюбний Бог незабаром врятував його від несамовитості братів. «І сіли,  — говорить Писання, — їсти хліб, і, глянувши, побачили» караван ізмаїльтян, які йшли до Єгипту. «І сказав Юда: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його? Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша» (Бут. 37, 25-27).

4. Зверни увагу: як Рувим меншим злом перед цим відвернув більше, так тепер Юда радить продати брата, щоби врятувати його від смерті. А все це було для того, щоби Божественне провіщення звершилося навіть проти їхньої волі, — щоби (брати Йосифа) послужили Божому провидінню. Прийнявши пораду Юди, «витягли Йосифа з рову і продали ізмаїльтянам за двадцять срібників» (Бут. 37, 27-28). Який злочинний обмін! Яка згубна користь! Яка беззаконна продаж! Ви зважилися продати того, хто пов’язаний з вами кревними путами, кого так любить батько, хто прийшов на побачення з вами, хто ні багато, ні мало ніколи не кривдив вас, і продати його варварам, які направляються до Єгипту?

Яке це божевілля! Яка ненависть! Яка заздрість! Якщо ви це робите, злякавшись його сновидінь, будучи переконаними в тому, що вони сповняться, то для чого ж прагнете неможливого і своїми вчинками починаєте боротьбу з Богом, Який провістив йому це? А коли ви не надаєте снам будь-якого значення і вважаєте їх дурницею, то для чого починаєте те, що накликає на вас вічну й постійну ганьбу, а батькові принесе безперестанну скорботу? Але, о сила пристрасті, чи краще — заплямованої кров’ю рішучості! Коли хтось віддається беззаконній справі й поринає в беззаконні задуми, тоді вже не бачить перед собою неусипного Ока, не соромиться самої природи ані будь-чого іншого, що може викликати в ньому жаль, як це сталося і з цими. Вони не думали ані про те, що він є їхнім братом, ані про те, що такий молодий, що такий милий для батька, ані про те, що він, який ніколи не знав життя на чужині серед чужоземців, повинен іти в таку країну і жити з варварами. Відкинувши весь здоровий глузд, вони думали тільки про одне, — щоби так, як задумали, задовольнити свою заздрість. І в намірі вони стали братовбивцями, а страждалець терпів усе смиренно.

Але зберігала його небесна правиця і всі скорботи робила для нього стерпними і легкими. Так, коли ми маємо небесне благовоління, тоді, хоч би ми знаходилися серед варварів, у чужій землі, — ми можемо проводити життя краще за тих, котрі живуть вдома й насолоджуються всілякими послугами. І навпаки, хоч би жили й у своєму домі й вочевидь насолоджувалися повним спокоєм, але, будучи позбавленими небесної допомоги, — ми нещасливіші за всіх. Великою є сила чеснот, і безсиллям є гріх, і це особливо яскраво показує ця розповідь. Кого, скажи мені, ти вважаєш жалюгідним і гідним багатьох сліз, — чи тих, що чинили братові стільки зла, чи того, хто був відданий у рабство чужоземцям? Звичайно, що тих. Уяви ж собі, як цей дивний юнак, вихований серед безлічі слуг, який постійно перебував в обіймах батька, раптово змушений нести тяжке рабство, і причому в людей диких, які не кращі за звірів. Але Владика всіх і людей цих зробив лагідними, і йому дав велике терпіння. Продавши брата, брати Йосифа перебували в стані таких людей, які досягли своєї мети, бо позбулися ненависного їм брата.

«Рувим же,  — говорить Писання, — прийшов знову до рову, і ось немає Йосифа в рові. І роздер він одяг свій, і повернувся до братів своїх, і сказав: отрока нема, а я, куди я дінуся?» (Бут. 37, 29-30). Божественне Писання вище показало нам, що Рувим дав пораду кинути Йосифа в рів з тим наміром, щоби врятувати його від братовбивчих рук і повернути батькові. Тепер, коли, як сказано, Рувим побачив, що не досяг своєї мети, він розірвав свій одяг і сказав: «Отрока нема, а я, куди я дінуся?» Тобто, що ми скажемо (батькові) для свого виправдання, і особливо я, який вважаюся старшим серед вас? Він думав, що Йосиф убитий. Та коли їхнє бажання вже звершилося і, відправивши в чужу землю ненависного брата, вони задовольнили свою пристрасть, то ось тепер вони стали придумувати всі способи, як би обдурити батька й приховати від нього свій злочин. «І закололи, — сказано, — козла, і вимазали одяг (Йосифа) кров’ю…, і послали до батька свого, і сказали: ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні» (Бут. 37, 31-32).

Що ви, божевільні, обманюєте самих себе? Хоч би ви й зуміли обдурити батька, але ж не сховаєтеся від того невсипного Ока, Якого вам варто було б найбільше боятися. Але такою є людська природа, особливо такою є байдужість багатьох людей! Вони вважають важливим тільки страх і сором перед людьми в цьому житті і не думають про майбутній страшний Суд і вічні нестерпні муки, — вони піклуються тільки про те, як би уникнути дорікання від людей. Так думали і ці й зважилися обманути батька. «Він упізнав його, — сказано, — і сказав: це одяг сина мого; хижий звір з’їв його, очевидно, розтерзаний Йосиф» (Бут. 37, 33). І справді, він жорстоко постраждав від них, мов від звірів. «І розірвав Яків одяг свій, і одягнув веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів» (Бут. 37, 34). А яких сліз заслуговували ці не тільки тому, що продали брата чужоземцям, але й батька вже в глибокій старості кинули в таку прикрість! «І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло» (Бут. 37, 35).

5. Думаю, що й це для них було новим ударом. Бачачи, яку сильну любов виражає батько до того, якого вже нема, який вважався роздертим звірами, брати ще більш мучилися заздрістю. Але вони через свою жорстокість до брата і до батька не заслуговують жодної поблажливості. Що ж стосується мадіамських купців, то й вони у свою чергу стають знаряддям Божого провидіння і перепродують Йосифа Потифару, архимагіру фараона 4. Чи бачиш, як Йосиф поступово йде вперед, в усьому виявляє свою чесноту й терпіння, щоби, подібно до борця, який мужньо змагається, увінчатися царським вінцем, і щоби звершення сновидінь насправді показало тим, які його продали, що вся їхня підступність не принесла їм жодної користі. Такою є сила чеснот, що через гоніння вони досягають ще більшої слави.

Справді, немає нічого більш сильного, немає нічого більш могутнього за чесноти. І не тому, що вони самі від себе мають таку силу, а тому, що той, хто осягнув їх, користується небесною допомогою. А з такою допомогою й таким сприянням він стає сильнішим за всіх. Він непереможний, він невловимий не тільки для людських наклепів, але й для бісівських підступів.

Знаючи це, будемо уникати не прикрощів, а злодіянь. Злі справи і спричиняють справжні прикрощі. Хто задумує вчинити зло ближньому, той йому ніскільки не шкодить, а якщо й скільки-небудь шкодить, то тільки в цьому житті, а собі готує безконечні кари, нестерпні муки. І ми не зможемо уникнути їх інакше, як тільки тоді, коли налаштовуватимемо себе бути готовими переносити зло і, за словами Господа, будемо молитися за тих, які роблять нам зло. Це приготує для нас велику нагороду і зробить гідними Царства Небесного, яке щоб успадкували всі ми за благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Бесіда 60 | Зміст | Бесіда 62

1. Переклад за церковнослов’янським текстом. За Синодальним пере­кладом зміст цілком протилежний: «І доносив Йосиф недобрі про них чут­ки до Ізраїля, батька їх», що не відповідає словам св. Іоана Золотоустого. [↩]
2. Зміст тут такий: Яків любив Йосифа більше за інших дітей через його душевну доброту, однак він цього не відкривав, а робив вигляд, що любить його більше за інших дітей тому, що Йосиф був сином його старості. Насправді ж Яків побоювався, щоб, явно показавши, що Йосиф душею кращий за них, а тому особисто заслуговує більшої любові, ніж вони, цим ще більше не підсилити в душах братів ненависті до Йосифа. [↩]
3. Йосиф. [↩]
4. Начальнику охоронців, начальнику воїнів, якого Святитель називає Пентефрієм, а в Синодальному перекладі він названий Потифаром. [↩]

Опубліковано: 19.05.2016.