Бесіда 59
і купив частину поля в Еммора, батька Сихемового,
за сто овець (монет). І поставив там жертовник,
і закликав Бога Ізраїлевого 1 (Бут. 33, 18-20)
1. Учора ви бачили і безмірне людинолюбство нашого Господа, і мудрість учнів, і безумство юдеїв. Бачили, з якою незлобливістю приборкав Він їхню безсоромну зухвалість, виправдовуючи своїх учнів, і показав, що якраз вони, намагаючись захистити закон, не знають суті закону і, коли вже засяяла істина, хочуть ще сидіти в тіні. Бачили, як Він від самого початку намагався знищити домагання щодо закону 2, напоумляючи юдеїв, що після явлення Сонця правди сяйво світильника вже не може мати сили, адже сяйво сонячного світла затьмарює його і робить непотрібним 3. Ви розумієте, як можна завжди святкувати і бути вільним від дотримання часів. Для того й прийшов Господь наш, щоби звільнити нас від необхідності (дотримуватися) певних часів і направити нас до вищих прагнень, щоб ми мали батьківщину на небі, — будучи людьми, наслідували життя ангелів і нехтували всіма людськими справами.
Однак тепер, якщо бажаєте, повернемося до продовження того, що вже було прочитано зі слів блаженного Мойсея, і з цього запропонуємо вам трапезу. Пам’ятаєте, що ми зупинилися на тому, як Яків, прийшовши із Месопотамії і зустрівшись зі своїм братом, потім розлучившись із ним, коли Ісав направився в Сеїр, поставив намети на тому місці, яке з цієї нагоди назвав Сукхофом (Курені). Далі, звертаючись до подальших подій, ми повинні, відповідно до наших можливостей, дати вам духовне повчання.
Отримавши нарешті безпеку і звільнившись від усякого неспокою, (Яків) «прийшов, — сказано, — у місто Сихемське…, і купив частину поля в Еммора, батька Сихемового, за сто овець (монет). І поставив там жертовник, і призвав Бога Ізраїлевого» (Бут. 33, 18-20). Не пропустимо без уваги те, що поміщено в цьому Божественному Писанні. Якщо люди, які викопують із землі частинки золота, терплять усякі труди й долають усякі труднощі, щоби відокремити золото від землі, то тим більше необхідно нам заглиблюватися у висловлювання Духа й, витягши з них користь, виходити звідси. Тож прошу, задумайся над мудрістю цього дивного мужа, як він, користуючись настільки великою допомогою звище і бачачи зростання свого майна, тобто отар, маючи таку кількість дітей, не став займатися будівництвом красивих будинків, купівлею полів і селищ, щоб їх вистачило розділити дітям.
А як за цим і тому подібним ганяються наші сучасники?! Дехто, маючи одного сина, намагається зібрати тисячі талантів золота, купує землі, будує величаві будинки. І нехай би таке багатство збирав праведними трудами, без образи для інших. Однак важким й особливо жахливим є те, що привласнюють собі чуже майно, викрадаючи в інших, обманюючи, заводячи судові позови. А коли хтось запитає, для чого ця божевільна пристрасть до грошей, то відразу вкаже на сина: усе це робиться, скаже, з піклуванням про нього. Але цей, хоч дарма і марно заспокоюючи свою совість, принаймні вказує на сина, а є й такі, котрі, не маючи дітей, несамовито прагнуть збирати гроші і тисячі разів краще погодилися б витерпіти нестерпні прикрощі, ніж виділити бодай один овол нужденному.
Навпаки, цей праведник (Яків) не мав на увазі нічого подібного і не думав про таке. Навіть тоді, коли потрібно було йому придбати невелике поле, він купив частину поля в Еммора, батька Сихемового, за сто монет. І зверни увагу на благочестя цього чоловіка і на те, заради чого він намагався придбати поле. «І поставив там, — сказано, — жертовник, і закликав Бога Ізраїлевого» (Бут. 33, 20). Він купив частину поля не для будь-чого іншого, а для того, щоби там піднести подячні жертви нашому Господу. Цього праведника, який жив раніше закону, повинні б наслідувати ті, які живуть під благодаттю, а не біснуватися так, збираючи багатство. Для чого, скажи мені, ти і для себе збираєш такий тернистий тягар, і своїм дітям, сам не зауважуючи того, залишаєш і речі, і привід для всякого зла? Хіба не знаєш, що (Господь) більше, ніж ти, піклується про твого сина. А ти, намагаючись виявляти про нього неабияке піклування, водночас намагаєшся влаштувати для нього привід для того, щоби погубити його душу?
Хіба не знаєш, що юність і сама по собі немічна й легко схиляється до зла, а коли отримує велике багатство, тоді ще стрімкіше поринає у всяке зло? Як вогонь, знайшовши горючу речовину, спалахує сильним полум’ям, так і юність, одержавши купу грошей, наче легкозаймисту речовину, запалює таке полум’я, що загорається вся душа юнака. Хіба може такий юнак думати про цнотливість, уникати непомірності, починати будь-які подвиги чеснот чи дещо інше духовне?
2. Хіба не чуєш, що говорить Христос: «Турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним» (Мф. 13, 22), — хіба не це назвав Він терням? Сказавши, що одне насіння впало серед терня, і, пояснюючи учням, що таке терня, Господь говорить: «Турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним». Він турботи віку цього належно уподібнив до терня: як терня не дає насінню сходити, а своєю густотою заглушує посів, так і життєві турботи не дозволяють приносити плоди духовному насінню, коли воно, будучи посіяним у душу, заглушується і винищується, наче терням, яке не дає виживати духовному посіву. «І спокуса багатством», — каже. Він добре приписує спокусливість багатству, адже воно насправді є обманом. Яка користь від такої безлічі талантів, від такого надлишку грошей? Але ж придбання їх, кажуть, приносить чимале задоволення! Яке задоволення? Що говорить про задоволення? Хіба це не спричиняє передчасні печалі та всілякі неприємності? Не кажу вже про загрозу за це покараннями. Бо навіть у цьому житті ця справа не може принести жодного задоволення, а супроводжується щоденними тривогами і неприємностями 4.
Не так море здіймається хвилями, як така душа терпить напади від помислів та пристрастей, і до всіх: і своїх, і чужих відчуває ворожість. І коли хтось утратить бодай якусь частину свого багатства (а буває чимало різних випадків, чимало підступів рабів й утисків людей владних), ось тоді-то якраз і побачиш, що життя для них стає нестерпним. Яких же сліз заслуговують такі люди, які намагаються все робити всупереч своїй користі і стараються збирати це на шкоду своїй душі!
Але, якщо бажаєте, то залишимо їх і, повернувшись до розповіді про праведника, подивимося, що було далі. «Поставив, — сказано, — жертовник (на частині поля) і закликав Бога Ізраїлевого» (Бут. 33, 20). А далі він хотів улаштувати в Сихемі помешкання. Але поглянь знову, як праведник і тут виявив своє смирення. Що сталося? «Діна, дочка Лії, вийшла подивитися на дочок землі тієї. І побачив її Сихем, син Еммора…, і взяв її, і спав з нею…, і він полюбив дівчину, і говорив до серця дівочого» (Бут. 34, 1-3). Бачиш, яким злом є юність, коли її не приборкує благочестивий розум? Лише побачив, говорить, дівчину і від одного погляду весь був охоплений пристрастю любові, і звершив своє прагнення. «І говорив до серця дівочого». Що це означає? Оскільки дівчина була молодою, то він говорив їй те, що могло її заманити й заполонити. І говорить своєму батькові: «Візьми мені цю дівчину за дружину» (Бут. 34, 4).
Яків почув про те, що сталося, і поки що зі смиренням переносив це, очікуючи приходу братів Діни, які пасли отари. «То Яків, — сказано, — мовчав, поки не прийшли вони» (Бут. 34, 5). Коли ж прийшов до Якова Еммор, прийшли і брати Діни і, почувши про те, що трапилося із їхньою сестрою, «засмутилися» (Бут. 34, 1). Що означає «засмутилися»? Були засмучені, їм здавалося це нестерпним, цілком нестерпним, і було причиною їхньої печалі. «Запалали гнівом, тому що безчестя зробив він (Сихем) Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова» (Бут. 34, 7). Бачиш цнотливість дітей (Якова)? Вони вважали цю справу найбільшою образою. Бачиш, як праведник виховував своїх дітей для чесноти. А син Еммора, вчинивши своє прагнення, став причиною загибелі свого батька і всього міста? Але спочатку вислухаймо, що говорить їм Еммор, а потім ви довідаєтеся про лукавство братів Діни, як вони намагалися помститися за безчестя своєї сестри.
«Еммор став говорити їм і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої» (Бут. 34, 8). Зверни увагу, як він сам уже передвіщає погибель, яка його очікує. «Приліпився душею», говорить він, тобто віддав свою душу за вашу дочку. Він говорив так, виражаючи любов свого сина до дівчини, однак скоро переконався, що ця любов буде причиною загибелі і його самого, і всіх, хто там проживав. Оскільки Сихем полум’яніє любов’ю до дівчини, то «дайте її, — говорить, — за дружину йому; порідніться з нами; віддайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі за синів ваших; і живіть з нами; земля ця простора перед вами, живіть і промишляйте на ній, і здобувайте її у володіння» (Бут. 34, 9-10). Поглянь, яку прихильність виявляє батько до прибульців з любові до сина, як намагається прихилити їх до себе, віддаючи у їхнє володіння свою землю. Так чинив батько. А син, бачачи таке піклування про себе з боку батька, бачачи, що він готовий зробити все, щоби задовольнити бажання сина, приєднує й дещо від себе і говорить Якову і братам дівчини: «Тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені; призначте найбільше віно; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину» (Бут. 34, 11-12). Чи бачиш, як батько через піклування про сина використовує особливі переконання, і юнак з готовністю зважується на все, щоб тільки отримати дівчину?
3. Саме ця згубна пристрасть спонукує людину, поневолену нею, зважуватися на все, аж поки не зведе її до дна пекла. І зверни увагу: старець Яків, чуючи це 5, мовчить, за своєю смиренною звичкою нічого не говорить і терпляче переносить вчинене над його дочкою насилля. Але сини Якова відповіли Сихему й Еммору, батькові його, «з лукавством, — як сказано в Писанні, — а говорили так тому, що він збезчестив сестру їхню» (Бут. 34, 13). Поглянь, як через нестриманість одного лихо падає на всіх жителів того міста. Як тоді, коли палає полум’я, наражаються на небезпеку ті, які знаходяться поблизу, бо вогонь пожирає все, так і тепер нестриманість юності губить не тільки батька, але й усіх жителів міста.
Що ж діти Якова? Вони відповідають з лукавством. Це заслуговує уваги. Ви побачите, як вони печалилися через сестру. «І сказали їм, — йдеться далі, — Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний». Отже, якщо обріжете вашу крайню плоть, то «будемо віддавати за вас дочок наших і брати за себе ваших дочок, і будемо жити з вами, і складемо один народ» (Бут. 34, 14-16). Така пропозиція була доброю і відповідною, однак вона була зроблена «з лукавством», як Говорить Писання. Л коли не хочете, сказано, цього зробити, «то ми візьмемо дочку нашу і відійдемо» (Бут. 34, 17). Це пропонували Симеон і Левій, замишляючи убити всіх жителів того місця. А ті, маючи на увазі тільки своє домагання — одержати дівчину, прийняли сказане й погодилися на таку пропозицію. «І сподобалися слова ці (їм). Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова» (Бут. 34, 18-19), тобто він весь віддався пристрасті до дівчини.
Прийшовши до воріт (свого міста), він і батько стали говорити його жителям і радити їм усім прийняти обрізання за пропозицією синів Якова, і прийняти їх для співжиття (Бут. 34, 20). Жителі негайно виконали слова Еммора і Сихема, й тут же всі звершили на своєму тілі знак обрізання. А Симеон і Левій, довідавшись про це, зважилися привести в дію проти них свій задум. «Взяли, — сказано, — кожен свій меч і сміливо напали на місто» (Бут. 34, 25). Що означає сміливо? Те, що хоч вони виступили проти такої безлічі вдвох, однак неабиякої сміливості їм додавало те, що ті всі лежали, мовби поранені. Щоб пояснити нам це, Божественне Писання зауважує: «На третій день, коли вони хворіли». Ця обставина надавала безпеку Симеону і Левію і робила їх двох сильнішими за багатьох. «І умертвили всю чоловічу стать», тобто всіх чоловіків, які лежали хворими після обрізання і, так би мовити, уже приготовлених для вбивства. Разом з іншими напали й на юнака, який образив їхню сестру. Але, не задовольнившись такою помстою, ще захопили й овець, і всю худобу їх, і всіх дітей і, винищивши разом з людьми місто, повернулися. Бачиш, улюблений, до якого зла привела нерозсудливість одного юнака? Бачиш, яку загибель принесла вона всім жителям міста?
Знаючи це, будемо утримувати пориви наших дітей, будемо приборкувати юність то страхом, то переконаннями. Будемо піклуватися про їхню цнотливість. Будемо все робити і влаштовувати так, щоб юнацький вік міг уникати недоречних прагнень. Тому наш Господь, знаючи немічність людського єства, і встановив шлюб, щоби відвести нас від беззаконного змішання. Тож не будемо залишати юнаків без піклування, але, знаючи про вогонь, який спалахує в них, перш ніж вони віддадуться нестриманості, подбаймо про їхнє подружнє єднання за законом Божим. Нехай і почуття цнотливості в них збережуться, і не зазнають вони шкоди від неприборканості, маючи достатню розраду і будучи в змозі приборкувати плотські похоті й уникати кари.
Але подивимося, як подіяв на старця вчинок синів його. «І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши ненависним для всіх жителів цієї землі» (Бут. 34, 30). Для чого, каже, ви вчинили таку помсту? Ваш учинок підніме проти мене неабияку ненависть усіх жителів цієї землі. Далі, виявляючи той страх, який напав на нього, додає: «У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я» (Бут. 34, 30). Він ніби говорить: хіба не знаєте, що нас небагато і ми самі легко можемо зазнати того ж, що ви зважилися вчинити їм. І як Сихем став причиною такої загибелі для батька і для всіх жителів міста, так і ви для мене. Через вас і я зроблюся ненависним, і ніщо не завадить їм через вашу зухвалість убити й мене. «Вони ж сказали: а хіба можна чинити із сестрою нашою, як з блудницею?» (Бут. 34, 31). Отже, сини Якова вчинили помсту через почуття цнотливості. Вони виправдовуються перед батьком і говорять: жителі осоромили нас, вони вчинили із нашою сестрою, можна сказати, як із блудницею. Ми змушені були вчинити так для того, щоб і для інших надалі був урок — не дозволяти собі такої зухвалості.
4. Але зверни увагу і тут на невимовне Боже піклування над праведником. Бачачи, що через учинок синів він боїться залишатися тут, «сказав Бог: встань, піди у Вефиль і живи там» (Бут. 35, 1). Ти боїшся тих, що живуть тут? Піди звідси, живи у Вефилі «і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого. І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш; встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною, й оберігав мене в путі, якою я ходив» (Бут. 35, 2-3). Зверни увагу і на слухняність та благочестя праведника. Як тільки почув: «Піди у Вефиль…, зроби там жертовник», — негайно, скликавши всіх своїх домашніх, говорить їм: «Киньте богів». Яких же богів, запитає хто-небудь? Адже ніколи не було видно, щоб у нього були які-небудь боги: праведник споконвіку, від самого початку був благочестивим. Але, можливо, він мав на увазі богів Лаванових, яких узяла Рахиль, і тому сказав:
— Оскільки ми повинні принести подячні жертви істинному Богові, Який завжди виявляє мені Своє заступництво, то киньте ідолів, якщо вони є у вас; «очистіться, і перемініть одяг ваш», і так направимося до міста. Очистивши себе ззовні й усередині, так підете. Ми ввійдемо до Вефиля, показуючи чистоту не тільки світлим одягом, але й очистивши душевні помисли знищенням ідолів.
«І віддали, — сказано, — Якову всіх богів чужих (бо не були їхніми) і серги, що були у вухах їхніх». Можливо, що й це були якісь знаки (символи) ідольські, а тому принесли до Якова разом з ідолами і їх. «І закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня» (Бут. 35, 4). Сховав їх, сказано, і знищив, щоб і самі раби уникли омани, і ніхто вже не зазнав від них шкоди. Зробивши все це, праведник «вирушив від Сихема» і направився до Вефиля.
Але знову поглянь, яким було Боже піклування про нього і як чітко все це розкриває перед нами Писання. Коли праведник вийшов із Сихема «і був, — сказано, — жах Божий на навколишніх містах; і не переслідували синів Ізраїлевих» (Бут. 35, 5). Бачиш, яке піклування, наскільки очевидною була допомога Божа? Напав на жителів страх, і вони не переслідували їх.
Оскільки саме цього побоювався праведник і говорив: «У мене людей мало…, і знищений буду я» (Бут. 34, 30), тому і напав на жителів страх, як зауважує Писання, «і не переслідували» їх. Так, коли Бог благоволить виявити Свою допомогу, тоді і слабких робить сильнішими за сильних, і нечисленних — сильнішими за численних, і немає більш щасливої людини за ту, яка отримує допомогу звище.
«І прийшов Яків у Луз, що в землі Ханаанській, тобто у Вефиль, сам і всі люди, що були з ним, і влаштував там жертовник, і назвав це місце Вефиль, бо тут явився йому Бог, коли він тікав від лиця Ісава, брата свого» (Бут. 35, 6-7). Прибувши, сказано, у Вефиль, він зробив те, що було велено: спорудивши жертовник, назвав це місце Вефиль. «І померла Девора, годувальниця Ревеккина, і поховали її нижче Вефиля під дубом, який назвав Яків дубом плачу» (Бут. 35, 8). Бачиш, що він завжди давав місцям найменування відповідно до тих подій, які там траплялися, щоби пам’ять про них зберігалася постійно.
Але яким чином, може хто-небудь запитати, годувальниця Ревекки могла знаходитися з Яковом, коли він щойно повернувся з Месопотамії і ще не зустрічався з батьком? На це можемо відповісти так, що вона, ймовірно, побажала супроводжувати Якова, коли він пішов від Лавана, щоби побачити Ревекку після тривалої розлуки з нею. Але, так і не побачивши її, завершила своє життя там.
5. Тут, якщо хочете, і ми завершимо своє слово, задовольняючись тим, що сказано. Але заповідаємо вашій любові подбати і про власні чесноти, і про цнотливість юнаків. Саме тут і народжується, можна сказати, всяке зло. Погані навики, з часом підсилюючись, роблять таку шкоду, що люди, які раз віддалися розпусті, вже не можуть підкоритися жодним переконанням і, наче невільники, тягнуться туди, куди направляє їх диявол. А тоді вже він управляє ними і робить ті згубні навіювання, за якими юнаки йдуть із задоволенням, зважаючи тільки на теперішні задоволення і не думаючи про скорботи в майбутньому. Отже, благаю вас, подавайте руку (допомоги) дітям, щоби через їхні вчинки і ми не зазнали кари. Хіба не знаєте, як постраждав старець Ілій за те, що не виправляв належним чином недоліки своїх дітей (1 Цар. 4, 18)? Коли хвороба вимагає розтину, а лікар хоче вилікувати її якою-небудь маззю, то хвороба може зробитися невиліковною, оскільки не було використано належного лікування. Подібно і той старець замість того, щоби впливати на своїх дітей заходами, відповідними до їхніх провин, допускав зайву лагідність, а тому разом з ними і сам зазнав кари.
Бійтеся цього прикладу, прошу вас. Маючи дітей, будемо піклуватися про їхнє виховання. І взагалі, нехай кожний, хто з ким живе, виявляє піклування заради користі ближнього і вважає це найбільшим надбанням для самого себе, щоби кожний, хто покликаний до чеснот, міг уникати спокуси зла і, досягти чеснот, отримати велике благовоління звище, якого щоб змогли досягти всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві і Святому Духові слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 58 | Зміст | Бесіда 60
- Переклад за церковнослов’янським текстом [↩]
- Мається на увазі нерозумна ревність юдеїв щодо дотримання суботи, обмивань і т. ін. [↩]
- Ця вказівка Святителя не стосується його попередньої бесіди на книгу Буття, яка має зовсім інший зміст. Тож тут йдеться про окрему бесіду. Темою тієї бесіди, яка не дійшла до нас, очевидно було пояснення євангельської розповіді про апостолів, які суботнього дня зривали колоски, за що були звинувачувані фарисеями в порушенні закону (Мф. 12, 1-2; Лк. 6, 1-2). [↩]
- Тобто користолюбство. [↩]
- Тобто слова Еммора і Сихема, які були сказані ними перед цим. [↩]
