Бесіда 58
що ополчилося. І зустріли його ангели Божі.
Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже.
І нарік ім’я місцю тому Маханаїм (Полки) (Бут. 32, 1-2)
1. Знаю, що вчора наша тривала бесіда втомила вас. Але будьте ласкаві: ваш труд не даремний, він звершується заради Господа, Який і короткочасні труди удостоює великих нагород. Якщо тіло й втомилося, то тим більше укріпилася душа. Я й сам уже хотів скоротити повчання, але, побачивши ваше сильне бажання і збуджену ревність, не зважився припинити слово, поки не закінчив (розпочату розповідь), знаючи, що цим я принесу вам більше задоволення. Тривала бесіда особливо чітко показала велику вашу старанність і ненаситну спрагу слухати. Тому і я, зауважуючи щодня вашу зростаючу ревність, з більшою готовністю приступаю до виголошення вам повчання.
Отже, і сьогодні, продовживши, відповідно до можливості, те, що йде далі після сказаного вчора, запропонуємо вашій любові звичайну трапезу і подивимося, як праведник (Яків) після відходу Лавана починає подорож. Із того, що викладено в Божественному Писанні, нічого не сказане просто так, але все, що звершується праведниками, має для нас дуже велику користь. Оскільки Господь постійно супроводжував їх і полегшував для них труднощі подорожувань, тому навіть із одного простого описання їхньої подорожі можна отримати велику користь.
Коли Лаван, сказано, відправився до свого дому, «Яків пішов шляхом своїм, і, глянувши, Яків побачив ополчення Боже, що ополчилося. І зустріли його ангели Божі». Оскільки припинився і вже минув його страх перед Лаваном, а на його місце прийшов страх перед братом, то людинолюбець Господь, бажаючи підбадьорити праведника і розвіяти весь його острах, дав йому побачити полк ангелів. «І зустріли його, — сказано, — ангели Божі. Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому Маханаїм (Полки)» (Бут. 32, 1-2), щоб це найменування служило постійним нагадуванням про те, яке видіння він там отримав. Після ж видіння «послав, — сказано, — Яків перед собою вісників до брата свого Ісава і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву…» (Бут. 32, 3-4).
Поглянь, який був страх у праведника і після видіння. Він боявся роздратування брата, журився тим, чи не підштовхне (брата) пам’ять про його колишні вчинки до нападу на нього. «Так скажіть, — наказує, — добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині; і є в мене воли, й осли, і вівці, і раби, і рабині; і я послав сповістити добродія мого Ісава, щоб придбати рабу твоєму благовоління перед очима твоїми» (Бут. 32, 4-5). Поглянь, як він боявся брата, а тому, бажаючи прихилити його до себе, попередньо посилає до нього зі звісткою про своє повернення, і про майно, яке було в нього, і про те, де він провів весь той час, щоби таким чином зм’якшити його гнів і зробити лагідним.
Так і сталося, оскільки Бог усмирив його серце, загасив його гнів і вселив йому лагідність. Якщо Лавана довели до такого страху слова, сказані йому (Богом), Лавана, який так стрімголов переслідував Якова, то тим більше потрібно було прихилити до лагідності брата у його ставленні до праведника. «І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловіків» (Бут. 32, 6). А це ще збільшувало страх праведника. Адже він не знав конкретно про намір брата, а довідавшись про безліч людей, які були з ним, злякався, підозрюючи, чи не до війни з ним він приготувався і хоче зробити таку зустріч. «Яків дуже злякався і схвилювався» (Бут. 32, 7). Страх тривожив його душу, він опинився перед великими труднощами і не знав, що робити. Тому, будучи охопленим цілковитим страхом і бачачи перед очима смерть, він розділяє людей та отари, які були з ним «на два стани і сказав: якщо Ісав нападе на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися» (Бут. 32, 7-8).
Ось що вселив йому страх і сильне побоювання. Бачачи себе ніби в сітях, він прибігає до непереможного Господа і просить Бога всіх про звершення тих обітниць, які були йому дані, ніби промовляючи: нині прийшов час, коли і заради чеснот предків, і даної Тобою обітниці нехай я буду визнаний гідним отримати всю (Твою) допомогу. «І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, — говорить, — Боже, Який сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою» (Бут. 32, 9). Ти, каже, Який покликав мене із чужого краю і звелів мені повернутися до батька свого, у землю народження мого: «Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму» (Бут. 32, 10). Подай, каже, допомогу, яка відповідає цьому часу. Ти, Який донині виявляв про мене таке велике піклування, маєш силу й тепер вирвати мене із небезпеки, яка мені загрожує. Я пам’ятаю, що «з посохом перейшов цей Йордан, а тепер у мене», завдяки Твоєму піклуванню про мене, я, який колись мав один посох, коли відправлявся в чужий край, «тепер у мене два стани» (Бут. 32, 10). Тож, Господи, Який дарував мені такі успіхи, що так помножив моє надбання, «визволи мене від руки брата мого Ісава: тому що я боюся його, щоби він, прийшовши, не вбив мене і матерів з дітьми. Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі» (Бут. 32, 11-12).
2. Зверни увагу на побожні почуття і глибоку вдячність праведника в тому, як він у Господа не просить нічого більше, крім звершення Його обітниць. Відплачуючи Богові вдячністю за Його попередні милості й визнаючи, що Він з наготи й убогості привів його до такого добробуту, тепер молить (Бога) врятувати його від небезпеки. «Ти сказав, — говорить, — Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати». Звертаючись до Господа з таким проханням і підносячи до Нього таке моління, він і зі свого боку вживає необхідні заходи. «І взяв, — сказано, — з того, що в нього було, і послав у подарунок Ісаву» (Бут. 32, 13), розділивши те, що посилав, і давши наставляння щодо того, як і самими словами прихилити брата, і сповістити йому про своє прибуття. «І скажіть, — говорить, — ось і раб твій іде за нами» (Бут. 32, 20), тобто, щоби спочатку прихилити до себе (брата), а відтак уже особисто зустрітися з ним. «І потім, — каже, — побачу лице його; можливо, і прийме мене. І пошли дари перед ним» (Бут. 32, 20-21).
Тут знову зверни увагу на невимовне людинолюбство Боже і на те, як завжди, в залежності від обставин, Він виявляє Своє піклування. Так щодо Лавана, коли праведник ще нічого не підозрював і не знав, що Лаван, щоби помститися праведникові за його таємний відхід, має намір з лютістю напасти на нього, тоді Бог, явившись Лавану, приборкує порив його гніву і велить нічим, навіть словом, не ображати Якова. «Не говори, — сказав, — Якову злого» (Бут. 31, 24). І це відкрив для праведника саме через того (Лавана), щоби, побачивши таке велике піклування про себе, мав ще більше бадьорості духу. А тепер, коли брат завдяки тривалості часу заспокоївся і вже не мав гніву й обурення проти Якова, а цей водночас переживав, боявся й тремтів перед зустріччю з братом, то благий Господь уже не дає особливих велінь Ісаву, бо той не мав жодних задумів проти брата, а тільки втішає праведника.
Після того, як він відправив посланих з дарами, то, переспавши і вставши, сказано, тієї ночі перевів обох дружин і дітей у брід через Іавок. «І взявши їх, перевів через потік… І залишився Яків один, і боровся Хтось з ним» (Бут. 32, 23-24). Велике людинолюбство Господнє! Оскільки він мав намір йти назустріч братові, тому, щоби насправді переконався в тому, що не зазнає жодної неприємності, (Господь) в образі людини вступає з праведником у боротьбу. Потім, бачачи Себе подоланим, міцно взявся, сказано, за «суглоба стегна його». А все це робилося із поблажливістю, щоби вигнати з душі праведника страх і спонукати його йти назустріч братові без будь-якого побоювання. Тоді Він міцно торкнувся, сказано, «суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна Якова, коли він боровся з Ним» (Бут. 32, 25). Далі, щоби праведник пізнав силу Того, Хто вочевидь боровся з ним, Він каже йому: «Відпусти Мене, бо зійшла зоря» (Бут. 32, 26). Праведник, усвідомлюючи велич сили Того, Хто вимовив ці слова, говорить Йому: «Не відпущу Тебе, доки не благословиш мене» (Бут. 32, 26). Великого, каже, я сподобився і такого, що перевершує мою гідність, тому не відпущу Тебе, поки не отримаю Твоє благословення.
Після цього запитує: «Як ім’я твоє?» (Бут. 32, 27). Знову зверни увагу на милість. Невже Він не знав імені праведника, що запитує його? Звичайно, що знав, але через таке запитання хотів тільки укріпити його у вірі й показати, Хто розмовляє з ним. Коли ж (праведник) відповідав: Яків, тоді (Той, Хто явився) сказав: «Відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш» (Бут. 32, 28). Бачиш, як (Той, Хто явився) вказав конкретну причину, з якої Він виявив праведникові таку милість. А водночас через надання йому імені Він навчає праведника і того, Хто є Той, Кого він бачив перед собою й сподобився торкатися. «Відтепер, — говорить, — ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль. Слово Ізраїль означає Той, хто бачить Бога. Оскільки ти сподобився бачити Бога, наскільки можливо бачити людині, тому Я дав тобі це ім’я, щоби всі наступні покоління знали, якого великого видіння ти сподобився. І додав: «Тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш». Отже, нічого не бійся і не очікуй для себе жодної шкоди від кого б то не було. Отримавши силу таку, що й з Богом міг боротися, то тим більше будеш долати людей і станеш непереможним.
3. Слухаючи це й будучи ураженим величчю Того, Хто розмовляв з ним, праведник сказав: «Скажи мені ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо ти запитуєш про ім’я Моє? І благословив його там» (Бут. 32, 29). Тримайся, каже, визначених для тебе меж і не переступай міру. Ти хочеш одержати від Мене благословення? Ось Я даю тобі благословення. «І благословив його там. І нарік Яків ім’я місцю тому Пенуел (вид Божий); тому що я бачив Бога лицем до лиця і збереглася душа моя» (Бут. 32, 30). Бачиш, яку відвагу отримав він від того видіння, яке було йому. «Збереглася, — каже, — душа моя», яка вже майже вмирала від страху. Оскільки сподобився бачити Бога лицем до лиця, то «збереглася душа моя. І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел» (Бут. 32, 31). Чи бачиш, як Господь, виявляючи милість до людської немічності, все творить й влаштовує так, щоб виявити Своє людинолюбство? І не дивуйся, улюблений, величі такої милості, а згадай, що і праведному патріархові, коли він сидів біля дуба, (Бог) явився в людському образі, у вигляді мандрівника, з ангелами, провіщаючи нам від початку, що Він колись справді прийме образ людини і через це, звільнивши від влади диявола все людське єство, приведе його до спасіння.
Але тоді 1, оскільки був час починання і приготування, Він являвся кожному (із праотців) у видимому образі, про що Сам говорить через пророка: «Я говорив до пророків, і примножував видіння, і через пророків уживав притчі» (Ос. 12, 10). А коли Він благоволив прийняти вигляд раба і зробитися нашим початком, тоді одягнувся в плоть не у видінні, не в образі, а насправді. Для того Він захотів перейти через усі наші стани: і народитися від Жінки, і бути дитиною, і повиватися пеленами, й годуватися молоком, і все інше випробувати, щоби підтвердити істину домобудівництва й закрити вуста єретикам. Для того Він і спить на кораблі, і подорожує, і стомлюється, і терпить усе людське, щоби самими справами переконати всіх (у Своєму втіленні). Для того Він стає перед судом, і розпинається на хресті, і зазнає найганебнішої смерті, і покладається до гробу, щоб справа домобудівництва була явною для всіх. А якщо Він не насправді прийняв нашу плоть, тоді й розп’ятий не був, і не помер, і не був похований, і не воскрес. А коли не воскрес, тоді все вчення про домобудівництво відкидається.
Чи бачиш, у яке безглуздя впадають люди, які не хочуть наслідувати вчення Божественного Писання, а в усьому віддаються власному розумінню? Але як тут дійсність (втілення) є очевидною, то праведникові тому 2 (відкритий) був тільки деякий образ, через який він мав переконатися в тому, яким піклуванням він користується звище, і яким нездоланним він буде для усіх, хто здумає влаштовувати йому підступи. А щоб і від нащадків не утаїлося те видіння, яке було йому, «і кульгав він, — сказано, — на стегно своє. Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова» (Бут. 32, 31-32). Оскільки праведник після завершення свого життя повинен був переселитися із цього світу, а Боже піклування про нього і настільки велика милість повинна була стати відомою для всього роду людського, тому і сказано: «І донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна». Знаючи їхню (євреїв) крайню невдячність, знаючи, як легко вони забувають благодіяння Божі, тому, піклуючись про те, щоби вони постійно пам’ятали виявлені для них милості, Він улаштував так, щоб вони зберігали пам’ять (про це) через такі обряди (чи звичаї). Це можна знайти у всьому Писанні. Причиною більшості обрядів служить саме той намір, щоби майбутні покоління постійно пам’ятали про Божі благодіяння і щоб через забуття про їх не поверталися знову до своєї омани, що було особливо звичним серед юдейського народу. Цей народ, який так часто виявляв свою невдячність за певні благодіяння, без таких установлень тим скоріше міг викинути зі своєї пам’яті все, що зроблено для нього Богом.
Однак поглянемо, як відбувалася зустріч Якова із його братом. Оскільки він із тих подій, які вже звершилися, отримав чимало втіхи й одержав обітницю про те, що буде сильним і нездоланним з людьми, то, «глянув, — сказано, — і побачив, і ось іде Ісав, брат його, і з ним чотириста чоловіків. І розділив Яків дітей Лії, Рахилі і двох служниць. І поставив двох служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ними, а Рахиль і Йосифа позаду. А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого» (Бут. 33, 1-3). Зверни увагу, як він, зробивши розділення, насамперед сам йде назустріч. «І поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого», залучаючи прихильність до себе брата і виглядом, і поклонінням. Так і сталося. «І побіг, — сказано, — Ісав до нього назустріч, і обійняв його, і впав на шию його, і цілував його, і плакали обидва» (Бут. 33, 4).
4. Поглянь, яке провидіння Боже! Що я вчора говорив, те й тепер скажу: коли Владика всіх хоче виявити Своє піклування про нас, тоді й людей, вороже налаштованих, неприязних до нас робить смиреннішими, ніж вівці. Зверни увагу, яку переміну виявляє в собі Ісав. «І побіг, — сказано, — до нього назустріч, і обійняв його, і цілував його, і плакали обидва». Нарешті-то праведник вільно зітхнув, відкинув свій страх і, звільнившись від побоювань, став сміливішим. «І глянув Ісав, і побачив дружин і дітей, і сказав: хто це у тебе?» (Бут. 33, 5). Бачачи численність братового сімейства, він вразився і здивувався, а тому й захотів запитати. Що ж праведник? «Діти, — каже, — яких Бог дарував рабу твоєму» (Бут. 33, 5). Поглянь, наскільки великою була сила в його смиренні і як смиренням у словах він пом’якшував гнів брата. «І підійшли служниці і діти їхні, й поклонилися…, і Лія…, і Рахиль… І сказав Ісав: для чого у тебе така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб рабу твоєму придбати благовоління в очах господаря мого» (Бут. 33, 7-8).
Зверни увагу на те, як силою смирення він підкорив брата і в тому, хто, на його думку, мав до нього ворожі почуття, знайшов стільки лагідності, що той зі свого боку готовий був зробити для нього будь-яку послугу. Він сказав: «У мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе» (Бут. 33, 9). Однак Яків не зупинився на цьому, але, бажаючи показати, як він особливо піклується про його прихильність до себе, говорить: «Якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже» (Бут. 33, 10). Прийми, каже, принесені тобі від мене дари, бо я з такою радістю побачив твоє обличчя, якби хтось побачив обличчя Боже. Праведник сказав це з особливою догідливістю, щоби пом’якшити його й прихилити до братньої любові. «І ти був доброзичливим до мене (тобто зробив бажане мені); прийми благословення моє, яке я приніс тобі, тому що Бог дарував мені, і є у мене все» (Бут. 33, 10-11). Не відмовляйся, каже, прийняти це, все це дароване мені Богом; Він Податель усього, що я маю. Так Яків непомітно давав йому зрозуміти, якого Божественного піклування він сподобився, і цим схиляв його до того, щоби й він виявив до нього велику повагу. «І вблагав його, і той узяв» (Бут. 33, 11). Бачиш, яка пішла переміна?
«І сказав Ісав: піднімемося й підемо» (Бут. 33, 12), тобто будемо звершувати подорож разом. Але (Яків), знайшовши принагідну причину, просить: «Господар мій, — каже, — знає, що діти ніжні, а дрібна і велика худоба у мене дійна: якщо погнати її один день, то помре вся худоба» (Бут. 33, 13). Я не можу, каже, поспішати в подорожі, я вимушений іти тихо й потроху заради дітей та отар, щоби через великий труд не заподіяти їм шкоди. Отже, ти йди, каже, а я, розділяючи труд дітей та отар, наздожену тебе в Сеїрі. Вислухавши це, брат сказав: якщо хочеш, то «залишу я з тобою кількох людей, які при мені» (Бут. 33, 15), виявляючи цим свою повагу і послужливість. Але (Яків) і цього не прийняв. «Тільки б мені, — каже, — прийняти благовоління в очах твоїх!». Я тільки про одне найбільше піклувався, — щоб знайти твою прихильність. Коли я досяг цього, то вже ні в чому більше не маю потреби. «Яків, — сказано, — рушив…, і побудував собі дім, і для худоби своєї зробив курені. Тому він назвав ім’я місцю Сокхоф (Курені)» (Бут. 33, 17).
5. Слухаючи це, будемо наслідувати цього праведника і виявляти таке ж смирення. І коли хтось буде ставитися до нас із ворожістю, то не станемо ще більше розпалювати його ворожість, а лагідністю і смиренням у словах і ділах будемо примиряти ворожнечу і так лікувати озлоблену душу. Поглянь, якою була мудрість цього праведника, як він сильною дією своїх слів настільки пом’якшив серце Ісава, що той готовий був виявляти йому послуги й виконувати все задля його честі. І воістину найбільшою чеснотою є те, коли ми любимо не тільки тих і не тільки тим всіляко догоджаємо, які щиро до нас прихильні, але коли прихиляємо до себе ласкою і людей, які бажають шкодити нам. Немає нічого більш могутнього за лагідність. Як вилита вода гасить сильно палаюче полум’я, так і слово, сказане з лагідністю, гасить гнів, розпалений сильніше за вогонь у печі, завдяки чому ми отримуємо для себе двояку користь: цим і самі виявляємо в собі лагідність, і, заспокоївши роздратований дух брата, рятуємо від потрясіння його розум.
Та й скажи, будь ласка: хіба ти не гудиш, хіба не засуджуєш брата, який гнівається, вороже налаштований до тебе? Чому ж не намагаєшся сам чинити інакше, а ще більше дратуєшся? Адже вогонь не можна загасити вогнем — це неприродно. Так само й гнів у будь-якому випадку неможливо приборкати гнівом. Чим для вогню є вода, тим для гніву є смирення і лагідність. Тому-то й Христос сказав учням: «Коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода?». І бажаючи переконати прикладом і вплинути на людей байдужих, додав: «Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5, 46). Тобто, кого б не взяти навіть із байдужих, то хіба вони не те ж саме роблять? Хіба не так роблять з ретельністю і самі митарі? Що гірше за митаря? Однак ти побачиш, що й у митарів це цілком дотримується, та й неможливо, щоб улюблений не любив (того, хто його любить). А я, бажаючи, щоб ви були вищими й мали дещо більше, заповідаю вам не тільки це, а хочу, щоб ви любили і ворогів. Так і цей блаженний (Яків, який жив) раніше закону, раніше всякого наставляння від інших, за внутрішнім настроєм своїм надзвичайним смиренням спершу переміг Лавана, а тепер і брата. Якщо він і мав поміч звище, то все ж таки насамперед показав власні зусилля.
Так і ми повинні бути впевненими в тому, що, скільки б не намагалися, однак ніколи і нічого не зможемо зробити, якщо не будемо мати допомоги звище. Але як без небесної допомоги ми не в змозі нічого робити, як належить, так, з іншого боку, без докладання власних зусиль не зможемо сподобитися небесної допомоги. Тому будемо і зі свого боку докладати старання, щоби здобути небесне піклування, щоб завдяки і нашим старанням, і людинолюбству Божому наші чесноти щодня збільшувалися, і ми таким чином здобували благовоління звище. І цього щоби досягти всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 57 | Зміст | Бесіда 59
