Бесіда 57
Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я
у своє місце й у свою землю (Бут. 30, 25)
1. Сьогодні потрібно передати вашій любові залишки вчорашньої бесіди, щоби, пізнавши зі сповіщеного сьогодні і піклування Боже про Якова, й особисте благочестя праведника, ми наслідували його чесноти. Не без мети благодать Святого Духа зберегла для нас у письменах всі ці розповіді, а для того, щоби спонукати нас до змагання і наслідування побожних мужів. І справді, коли ми чуємо про терпіння одного, про смирення другого, про гостинність третього і про велику побожність кожного із них, чуємо про те, як усі вони прославилися і звеличилися, то підштовхуємось наслідувати їх в цьому. Тож подамо сьогодні іншу розповідь про цього праведника і цим завершимо нашу бесіду. «Після того, — сказано, — як Рахиль народила Йосифа, Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я у своє місце й у свою землю; віддай мені дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі» (Бут. 30, 25-26).
Зверни увагу, яка розсудливість у цього праведного мужа: бачачи явне благовоління Боже до себе, він не загордився перед Лаваном, але з неабияким смиренням говорить: «Відпусти мене, і піду». Воістину, немає нічого сильнішого за смирення, нічого немає могутнішого за нього. Ось поглянь: коли Яків спочатку сам виявив смирення, тоді змусив і Лавана відповідати з доброю сердечною прихильністю. «І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! Я помічаю, що за тебе Господь благословив мене. І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам тобі» (Бут. 30, 27-28). Не можу не визнати, каже, що після твого прибуття я отримав велике благовоління Боже. Отже, як я відчуваю благодіяння, які отримав завдяки твоєму приходу, то запропонуй нагороду, яку хочеш для себе, і я з готовністю дам. Тож зверни увагу на те, що означає лагідність, і не залишимо без уваги цієї розповіді.
Поглянь на те, що тоді, коли праведник не нагадував і не шукав нагороди за служіння, а тільки сказав: «Віддай мені дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду», Лаван, поважаючи велику лагідність праведника, сам говорить: скажи, яку хочеш одержати від мене нагороду, і я дам її охоче. Але ж хіба жінки й діти Якова не були з ним? Для чого ж він говорив: «Віддай мені дружин моїх і дітей моїх»? Яків так говорив, віддаючи йому належну честь, у всьому виявляючи свою вдачу і бажаючи мирно розійтися з Лаваном. І ось бачиш, як цими словами він прихилив Лавана до себе так, що той обіцяв дати йому нагороду, і право її вибору надав йому.
Що ж праведник? Поглянь знову на його велику лагідність, як він і при цьому не хоче бути неприємним і нечемним перед Лаваном. Що ж він робить? Він знову закликає його самого собі у свідки щодо прихильності до нього і виявленої йому відданості за весь час служіння. «Ти знаєш, — каже, — як я служив тобі і якою стала худоба твоя при мені; бо мало було в тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?» (Бут. 30, 29-30). Тебе, кажу, кличу бути свідком моїх трудів. Ти сам знаєш, з якою ретельністю я все робив зі свого боку. Прийнявши від тебе нечисленні отари, я своїм старанням і невсипним піклуванням збільшив їх до безлічі. Далі, виявляючи своє благочестя, продовжує: «Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?» Ти ж сам знаєш, що із моїм приходом до тебе благодать звище примножила твоє надбання. І оскільки я, виконуючи служіння, зі свого боку робив для тебе все з повною відданістю, і Божа допомога явно подана тобі, то тепер, за справедливістю, і мені потрібно влаштувати дім для себе. Що означає «працювати для свого дому»? Означає — жити на волі і зайнятися власними справами.
Вислухавши це, Лаван сказав йому: «Що дати тобі?» (Бут. 30, 31), тобто скажи, що ти хочеш отримати від мене? Я і сам усвідомлюю це і не заперечую. Знаю, як багато мені дано від Бога і що з твоїм приходом благословив мене Бог. «Яків сказав йому, — йдеться далі: — Не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх» (Бут. 30, 31). Нічого, каже, я не хочу від тебе у вигляді плати, а дай мені тільки те, що скажу, і я знову буду пасти твоїх овець. Ось чого саме я хочу. Поглянь, яку пропозицію подає праведник Лаванові, будучи впевненим у Божій допомозі. «Я пройду сьогодні, — каже, — через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені. І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене» (Бут. 30, 32-33).
2. Зверни увагу на розсудливість праведника! Знаючи, яке велике до нього благовоління небесне, він просить у Лавана того, що, за природою речей, або здавалося важким, або й зовсім неможливим (бо рідко буває, щоб народжувалися тварини з різним кольором вовни). А Лаван саме з цієї причини не забарився пристати на вимогу Якова і сказав: «Добре, нехай буде за твоїм словом. І відокремив у той же день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, віддав у руки синам своїм. І призначив відстань між собою і між Яковом на три дні путі» (Бут. 30, 34-36). Тобто, розділивши свої отари за пропозицією Якова, він (одну частину) доручив своїм синам. «Яків же пас іншу дрібну худобу Лаванову (Бут. 30, 36). Яку ж саме? Саме ту, котра не мали ніякої строкатості в кольорі вовни… А все це робилося для того, щоб і праведник на самому досвіді побачив велич Божого піклування про себе, і Лаван побачив, якою небесною допомогою користується Яків.
«І взяв Яків, — сказано, — свіже пруття із тополі, мигдалю та явора, і повирізував на ньому Яків білі смуги, знявши до білизни кору, що на прутті, і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям. І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами» (Бут. 30, 37-39). Так праведник чинив не за своїм власним наміром, а так підказала його розуму благодать звище, бо в тому, що відбувалося, було не звичайне природне явище, а було чимало дивного і надприродного. «І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо, і не ставив їх разом з худобою Лавана» (Бут. 30, 40). Оскільки вся худоба, яка народжувалася, була вся саме такою, яку він визначив (для себе), тому він і відокремлював їх і таким чином зібрав для себе особливу отару. «Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям. А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна — Якову. І ставала ця людина дуже, дуже багатою» (Бут. 30, 41-43). Що означає повторення цього останнього слова? Це виражає великий достаток — те, що Яків не тільки значно, а дуже розбагатів. «І було в нього, — сказано, — безліч худоби дрібної і великої худоби, і рабинь, і рабів» (Бут. 30, 43).
Але поглянь, як це знову породило заздрість до праведника. «І почув Яків слова синів Лаванових, які говорили: Яків заволодів усім, що було у батька нашого, і з маєтку батька нашого склав усе багатство це» (Бут. 31, 1). Зверни увагу, як заздрість доводить їх до невдячності, та й не тільки їх, але й самого Лавана. «І побачив, — сказано, — Яків обличчя Лавана, і ось воно не таке до нього, як було вчора і третього дня» (Бут. 31, 2). Слова синів стривожили дух Лавана і змусили забути те, що він колись сказав Якову в розмові з ним: «Господь благословив мене з приходом твоїм» (Бут. 30, 30). Чоловік, який дякував Господу за те, що з приходом праведника Він благоволив примножити його багатство, тепер, під впливом дітей перемінивши свої думки, запалився заздрістю і, бачачи праведника у великому достатку, вже не хотів спілкуватися з ним так, як раніше. «І побачив, — сказано, — Яків обличчя Лавана, і ось воно не таке до нього, як було вчора і третього дня». Чи бачиш, яка велика лагідність праведника і скільки невдячності в тих; як вони, не думаючи придушити в собі заздрість, збентежили і дух батька?
Поглянь же далі, яке невимовне піклування Боже, яку поміч виявляє Він, коли бачить, що ми зі свого боку робимо все можливе. Бог, бачачи їхню ненависть до праведника, говорить Якову: «Повернися в землю батьків твоїх і на батьківщину твою; і Я буду з тобою» (Бут. 31, 3). Ти, каже, досить пожив на чужині. Тепер Я хочу виконати те, що обіцяв тобі колись, коли говорив: «Поверну тебе в цю землю (твою)» (Бут. 28, 15). Отже, повертайся без усякого страху, бо Я буду з тобою. Саме для того, щоби праведник не барився зі своїм поверненням, а сміливо починав зворотний шлях, Господь і говорить: «Я буду з тобою». Я, Який досі влаштовував твоє життя й примножував твоїх нащадків, Я і надалі буду з тобою.
Праведник, почувши це від Бога, вже не барився, а став готуватися до подорожі. «І послав Яків, — сказано, — і покликав Рахиль і Лію в поле до отари дрібної своєї худоби і сказав їм…». Він хоче сповістити дружинам свій намір щодо подорожі, оголосити Боже веління і (сказати) про ненависть до нього батька. «І сказав їм: я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня; але Бог батька мого був зі мною. Ви самі знаєте, що я всіма силами служив батькові вашому, а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло. Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих. І відібрав Бог усю худобу у батька вашого і дав мені» (Бут. 31, 4-9).
3. Поглянь, як він говорить їм і про невдячність до нього батька, і про свою старанність, яку виявляв у служінні йому. Ви знаєте, каже, що я всіма силами служив вашому батькові. Водночас він говорить їм про Боже піклування про нього, вказуючи, що все робила небесна поміч, яка і багатство Лавана передала йому. «Відібрав Бог, — каже він, — усю худобу батька вашого і дав її мені. Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли і барани, що піднялися на кіз і овець, строкаті, з цятками і плямами. Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я. Він сказав мені: зведи очі твої і подивися: усі козли і барани, що піднялися на кіз і овець, строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою» (Бут. 31, 9-12).
Чи бачиш, що все це звершила небесна сила, винагороджуючи праведника за труди? Оскільки той був невдячний до нього, то щедрий Господь щедро нагороджує праведника. «Я бачу все, — говорить, — що Лаван робить з тобою». Повчімося із цього, що коли ми будемо смиренно й терпляче переносити образи від кого б то не було, то тим більшої і щедрої допомоги сподобимося звище. Тому не будемо противитися тим, які намагаються шкодити нам, а будемо покірно переносити все, знаючи, що Господь не знехтує нами, якщо тільки ми зі свого боку виявимо розсудливість. «Мені, — каже Він, — помста, Я віддам, говорить Господь» (Рим. 12, 19). Тому і Яків сказав: «Але Бог не попустив йому зробити мені зло». Коли Лаван хотів позбавити мене, каже, нагороди за труди, то Господь виявив для нас таку Свою щедру милість, що все його надбання передав нам. Бачачи, що я виконував роботу сумлінно, а той чинив зі мною неналежним чином, то Господь і виявив таке піклування про нас. А що я говорю це не без причини, і не просто хочу обвинуватити Лавана, свідком усіх учинків батька вашого зі мною маю Бога. «Я бачу все, — каже Він, — що Лаван робить з тобою», бо він не тільки позбавив тебе нагороди, але й не такий прихильний тепер до тебе, як колись, і змінився у своїх намірах. «Я Бог, Який явився тобі у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник» (Бут. 31, 13).
Господь хоче таким чином пригадати Якову те, що обіцяв йому тоді, сказавши: дуже розмножу тебе і буду зберігати тебе до землі твоєї (Бут. 28, 14-15). Я, каже, Той, Який явився тобі і дав тобі Свої обітниці. І нині Я, оскільки настав час, звершую обіцяне тобі тоді і велю тобі повернутися без побоювання, бо Я буду з тобою. «Я Бог, Який явився тобі у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю» (Бут. 31, 13). Господь нагадує Якову його молитву й дану ним обіцянку. У чому ж полягала молитва? «Зі всього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину» (Бут. 28, 22). Оскільки Яків дав цю обітницю в той час, коли нічого не мав і мандрував як утікач, тому тепер Господь і говорить йому: коли Я явився тобі, ти дав Мені обітницю, сказавши: «Зі всього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину», сповідуючи цією молитвою й обітницею Мою всемогутність й очима віри споглядаючи свій майбутній добробут; то нині, коли мають звершитися виголошені Мною обітниці, прийшов час і тобі виконати свою обітницю. Отже, «тепер встань, вийди, — сказано, — із землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї, і Я буду з тобою» (Бут. 31, 13). Я скрізь буду з тобою, зроблю безпечною для тебе твою дорогу, і ти ні від кого не зазнаєш жодної шкоди, бо покровом для тебе буде всюди правиця Моя.
Почувши це, Рахиль і Лія сказали йому: «Чи є ще нам частка і спадщина в домі батька нашого? Чи не за чужих він нас вважає? Бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше; тому все багатство і слава, що Бог відібрав у батька нашого, (тобі дав) є наше і дітей наших. Отже, роби все, що Бог сказав тобі» (Бут. 31, 14-16). Ось і вони підкоряються волі Божій і висловлюють незаперечну думку. Що в нас є ще спільного, кажуть вони, з нашим батьком? Він раз і назавжди віддав нас тобі. А «багатство і слава, що Бог відібрав у батька нашого, (тобі дав) є наше і дітей наших». Тож не барися. Не відкладай, а роби те, що велів тобі Бог. «Отже, роби все, що Бог сказав тобі». Вислухавши це, «встав Яків і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів і взяв із собою всю худобу свою, і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, і все своє, щоб іти до Ісаака, батька свого» (Бут. 31, 17-18).
4. Зверни увагу, яку мужність духу мав праведник, і як, відкинувши всякий страх і побоювання, підкорявся велінню Господа. Бачачи вже нечистоту совісті в Лавана, він не став тепер, як колись, радитися з ним, а тільки виконував веління Господа і, взявши дружин та дітей, відправився в дорогу.
«І коли Лаван, — сказано, — пішов стригти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були в батька її» (Бут. 31, 19). Не без мети і це замічено, а з певним наміром — показати, що (дочки) ще трималися батьківського звичаю і виявляли неабияку повагу до ідолів. Справді, подумай, з якою метою вона це зробила? Не забрала в батька що-небудь інше, а тільки ідолів, причому зробила це таємно і від чоловіка, бо він, звичайно, не дозволив би цього зробити.
«Яків же, — сказано, — украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить. І пішов зі всім, що в нього було; і, вставши, перейшов ріку і попрямував до гори Галаад» (Бут. 31, 20-21). Прошу звернути увагу і тут на велике провидіння Боже саме в тому, що Бог не попустив Лавану довідатися про відхід Якова доти, аж поки праведник був уже далеко. Лаван довідався про це, сказано, аж через три дні. «Тоді взяв він з собою (синів і) родичів своїх і гнався за ним сім днів, і наздогнав його на горі Галаад» (Бут. 31, 22-23).
Ось знову видно невимовне піклування Боже. Той, хто сказав: «Повернися в землю батьківщини твоєї, і Я буду з тобою» (Бут. 31, 13), і тепер Сам виявляє Своє піклування. Бачачи, що Лаван із сильним обуренням переслідує праведника і хоче зірвати з нього, так би мовити, пеню за втечу, Бог являється Лавану вночі уві сні. «І прийшов, — сказано, — Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні і сказав йому…» (Бут. 31, 24). Поглянь, як Бог у Своєму піклуванні про праведника доходить до того, що розмовляє навіть з Лаваном, щоби, потрясши його душу, втримати від нападу (на Якова). «Бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого» (Бут. 31, 24). Велика доброта Господа! Він бачив, що Лаван поспішає на битву, хоче напасти на праведника, тому Своїм словом Він зупиняє його намір і говорить: «Бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого». Не намагайся, каже, засмутити Якова навіть словами. Бережися, втримайся від свого злого наміру, приборкай гнів, приборкай свій роздратований дух і не дозволяй собі навіть словом засмутити Якова.
І зверни увагу на людинолюбство Господа: Він не повелів Лавану повернутися до свого дому, а тільки повелів йому не говорити праведникові нічого тяжкого, нічого образливого. Чому ж це і для чого? Для того, щоби праведник насправді, з досвіду бачив, якого надзвичайно піклування сподобляє його Бог. Якби Лаван повернувся, то звідки б Яків чи його дружини довідалися про це? І тому Бог дозволяє Лавану йти і своїми вустами переказати Якову те, що було сказано йому від Бога, щоб і сам праведник з більшою поспішністю й сміливістю продовжував подорож, і його дружини, побачивши, якого піклування сподобляється Яків від Бога, відкинули батьківську оману, наслідували праведника й одержали від цього достатнє повчання для богопізнання. Для них, звичайно, не настільки достовірними були слова Якова, як слова Лавана, ще відданого ідолопоклонству, бо свідчення (про віру) невіруючих і ворогів благочестя завжди мають особливу вагомість. І це є справою надзвичайної премудрості Божої, коли вона навіть ворогів істини робить свідками істини і змушує їх власними вустами її підтверджувати.
«І наздогнав Лаван Якова. Яків же поставив намет свій на горі, і Лаван з родичами своїми поставив на горі Галаад. І сказав Лаван Якову: що ти зробив?» (Бут. 31, 25-26). Поглянь, як веління Боже приборкало його запал, приборкало лють! Тому він звертається зі смиренням, ніби виправдуючись і виявляючи батьківську любов до нього. Так, коли ми користуємося піклуванням звище, то не тільки можемо уникати наклепів злих людей, але якщо навіть люті звірі нападуть на нас, то ми не зазнаємо ніякого лиха.
Владика всіх Своєю безмірною силою змінює єство звірів і вкладає в них покірність ягняти, не відбираючи в них природної лютості, але, залишаючи в тій же природі, змушує виявляти властивості овець. І це можна бачити не тільки на звірах, але й на стихіях. Коли Він хоче, тоді й самі стихії забувають властиву їм силу і вогонь не виявляє властивостей вогню. У цьому може переконатися кожний на прикладі трьох отроків і Даниїла. Даниїл, будучи серед левів, не зазнав жодної шкоди, ніби знаходився серед овець, бо небесна сила утримувала їхню лють. А в тому, що вони залишилися звірами, не виявляючи тільки своїх звірячих властивостей, в цьому насправді переконалися ті, які були більш лютими, ніж безсловесні звірі.
5. І це було для більшого викриття останніх, бо вони, будучи наділеними розумом, однак жорстокістю перевершили нерозумних звірів. І вони пізнали на досвіді, що за дією Божого провидіння і люті звірі боялися праведника і не насмілилися торкнутися його тіла, тоді як самі вони хотіли вчинити з ним гірше, ніж звірі. А щоб вони не вважали таке явище тільки якоюсь примарою, то приклад тих, які були вкинуті потім у рів, переконав їх, що леви виявили лагідність овець і забули про свою природу тільки у ставленні до праведника; а над тими, які були потім вкинуті, показали притаманну їм лють.
Подібне ж відбулося й у вогненній печі. Ця стихія злякалася тих, які були в печі, серед вогню, і не вчинила над ними звичайної дії вогню: її сила, будучи ніби зв’язаною, зберегла тіла цих юнаків непошкодженими, не торкнулася навіть їхнього волосся, начебто чиєсь веління перешкодило стихії виявити властиву їй дію, однак тих, які знаходилися поза піччю, вона знищила, виявляючи в тому й іншому випадку велич сили Божої. Як у тому, що ті, які знаходилися всередині печі, залишилися непошкодженими, так і в тому, що ті, які знаходилися поза нею, загинули. Так, коли ми користуємося благоволінням звище, то не тільки рятуємося від наклепів людей, які ворогують проти нас, але й тоді, коли навіть зазнаємо нападу звірів, не потерпимо ніякої шкоди, бо рука Божа могутніша за все, — вона звідусіль захищає нашу безпеку і робить нас нездоланними.
Так сталося і з Яковом. Той, хто з таким роздратуванням хотів наздогнати праведника і покарати його за втечу, не тільки не говорить йому нічого грубого й неприємного, але, мов батько в розмові із сином, лагідно звертається до нього й говорить: «Що ти зробив? Для чого ти обманув мене?» (Бут. 31, 26). Поглянь, яка переміна! Поглянь, як той, який шаленів подібно до звіра, тепер лагідністю подібний до овець! «Для чого ти обманув мене і повів дочок моїх, як полонених зброєю?» Навіщо, каже, ти це зробив? Для чого ти це задумав? Чому так потай улаштував свій відхід? «Я відпустив би тебе з веселощами й піснями» (Бут. 31, 27). Якби я, каже, знав про це, то проводив би тебе «з піснями, з тимпанами і з гуслями; ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти зробив» (Бут. 31, 28).
Поглянь, як він сам себе викриває і власними устами зізнається, що готувався вчинити з праведником зле, однак Боже провидіння перешкодило його наміру. «Є в руці моїй, — каже, — сила вчинити вам зло; але Бог батька твого вчора говорив до мене і сказав: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого» (Бут. 31, 29). Уяви собі, якою втіхою були ці слова для праведника, і поглянь, як Лаван відкрив перед ним і свої наміри, і мету, з якою хотів його наздогнати, і те, що страх Божий утримав його від звершення своїх злих намірів: «Бог батька твого», — каже. Бачиш, що й сам Лаван отримав від цього чималу користь, одержавши з того, що було йому сказано (Богом), неабияке свідчення про Божу всемогутність.
Та оскільки ти, продовжує він, цього захотів, і Бог виявляє настільки велике про тебе піклування. «Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого; але навіщо ти вкрав богів моїх?» (Бут. 31, 30). Нехай так, каже, тобі це заманулося, ти зважився повернутися до дому батька твого, але навіщо ж украв богів моїх? О крайнє безглуздя! Такі-то вже твої боги, що їх і вкрасти можна? Тобі не соромно говорити: «Навіщо ти вкрав богів моїх?» Поглянь, якою надзвичайною була омана, що люди, наділені розумом, поклонялись дереву й камінню. То боги твої, Лаване, не в змозі були захистити себе і тоді, коли їх захотіли украсти?! Та й як могли це зробити, коли були зроблені з каменю? А Бог праведника приборкав твою лють, навіть без його відома. І ти не думаєш про те, наскільки великим є твоє осліплення, а ще обвинувачуєш праведника у викраденні! Для чого ж праведник зважився б викрасти твоїх богів, якими він гидує, та й, крім того, про них він знав, що вони — бездушний камінь?
Але Яків, вислухавши слова Лавана з великою лагідністю, спочатку виправдовується щодо висловлених проти нього обвинувачень, а потім пропонує шукати богів. «Я боявся, тому що я думав, — говорить він, — не відняв би ти в мене дочок своїх і все моє» (Бут. 31, 31). Оскільки я бачив, що ти до мене недобре налаштований, то став переживати, щоб ти не надумав відняти в мене своїх дочок й усе те, що в мене є, — позбавити мене моєї власності, як ти вже робив. Ця причина і страх спонукали мене таємно піти від тебе. Але «у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живий; при родичах наших дізнавайся» (Бут. 31, 32). Бачиш, що Яків не знав про викрадення, вчинене Рахиллю, і поглянь, яку строгу кару він визначає для того, хто вчинив крадіжку: «У кого знайдеш, — каже він, — той не буде живий; при родичах наших дізнавайся». Не тільки за те, каже, що вкрав, але й за те, що таким викраденням він дає явний доказ власної омани 1. «Дізнавайся, що є твого в мене, і візьми собі» (Бут. 31, 32). Обшукай, чи я справді вкрав дещо з того, що мені не належить. Ти не можеш обвинуватити мене ні в чому, крім того, що я потай пішов від тебе, але й на це я зважився не зі своєї волі, а передбачаючи образу і боячись, щоб ти, довідавшись про це, не захотів відняти в мене своїх дочок та все інше, що я маю.
«Але він, — сказано, — нічого від нього не дізнався. Яків не знав, що Рахиль, дружина його, украла їх. І ходив Лаван у намет Якова і в намет Лії, і обшукав, але не знайшов; увійшов у намет Рахилі. Рахиль же взяла ідолів і поклала їх під верблюже сідло, і сіла на них… Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І Лаван шукав у всьому наметі, але не знайшов» (Бут. 31, 32-35).
6. Неабиякий розум мала Рахиль, оскільки встигла перехитрити Лавана. Нехай чують люди, які ще досі віддані омані й дорожать ідолопоклонством. «Поклала їх (ідолів), — сказано, — під верблюже сідло і сіла на них». Що може бути смішніше від цього? Люди, будучи наділеними розумом, наділеними Божим людинолюбством, настільки великими перевагами, хочуть вшановувати бездушне каміння і не приховують цього, не думають, наскільки це безглуздо, а живуть тільки за звичкою, мов тварини. Тому Павло і пише: «Знаєте, що коли ви були язичниками, то ходили до ідолів безмовних, ніби вас вели» (1 Кор. 12, 2). І він добре сказав: «Безмовних». Ви, каже він, які маєте голос, наділені слухом і словом, ви, мов безсловесні, прагнете до того, що не має жодного відчуття. І яка поблажливість може бути виявлена до таких людей?!
Але глянемо, що говорить праведник, підбадьорений визнанням Лавана, як і тим, що Лаван не знайшов будь-якої переконливої причини для його осуду. «Яків, — сказано, — розсердився і вступив у суперечку з Лаваном…, і сказав…». Зверни увагу, як і в самій суперечці він виявляє чесноту своєї душі. «Яка, — каже він, — провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?» (Бут. 31, 36). Тобто, чому ти з таким стремлінням погнався за мною? У якій несправедливості можеш обвинуватити мене? У якій провині? Більше того, ти завдав нам ще й тієї образи, що обшукав усе моє майно! «Що знайшов ти зі всіх речей твого дому? Покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома» (Бут. 31, 37). Тобто, зробивши такий обшук, чи зміг ти знайти дещо таке, що не належить мені, або що-небудь твоє? Якщо знайшов, винеси на середину; і нехай усі, які знаходяться зі мною, і ті, які прибули з тобою, розсудять між нами.
Оскільки він бачив, що ні в чому не винний, тому з великою відвагою нагадує й про відданість, з якою служив йому весь час, і говорить: «Ось двадцять років я був у тебе» (Бут. 31, 38). Після служіння стільки років невже я заслуговую на таку образу? «Ось двадцять років». До цього часу я повних двадцять років жив у твоєму домі. «Вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв; роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало. Я знемагав удень від спеки, вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх» (Бут. 31, 38-40). Чи ти забув труди мої, які я ніс, пасучи твоїх овець і кіз? Невже можеш звинуватити мене бодай у тому, що твої вівці чи кози були коли-небудь безплідними?
Поглянь, як він указує на благовоління Боже, яке було на домі Лавана завдяки його перебуванню в ньому. Це те саме, що він і раніше говорив: «Господь благословив тебе з приходом моїм» (Бут. 30, 30), бо ніхто не може вимагати цього від пастуха, і залежить це не від догляду пастушого, а є справою природи. Тому Яків насамперед вказує Лавану на це, даючи йому зрозуміти, що про його отари було особливе піклування звище. «Баранів отари твоєї я не їв». Чи можеш ти сказати, щоб я коли-небудь з’їв барана із твоїх овець, як це зазвичай роблять багато пастухів? «Роздертого звіром я не приносив до тебе». Тобто ані я сам ніколи не з’їв, ані звір не міг у мене коли-небудь викрасти. Чи приносив я тобі коли-небудь роздерте звіром? А хіба ти не бачиш щодня, як інші, котрі пасуть отари, приносять господарям роздерте звіром? Однак мене ти в будь-чому такому звинуватити не можеш чи вказати на подібний випадок зі мною впродовж двадцяти років. Та й що говорити про роздерте звірами? Якщо інколи й була пропажа, яка завжди може трапитися, я не сповіщав про неї тобі, а повертав украдене від себе, чи то було вдень, чи вночі. І постійно терпеливо переносив я і нестерпну спеку, і нічний холод, тільки б зберегти в цілості твої отари. Більше того: навіть сон тікав від мене через велику турботу.
Чи бачиш невсипність пастиря? Чи бачиш особливу старанність? Яке ж виправдання можуть мати ті, яким довірені словесні отари, які виявляють байдужість і щоденно, за словами пророка, одних овець заколюють, а інших залишають без будь-якого піклування (Єз. 34, 3-4), хоч і бачать, що їх то звірі пожирають, то викрадають чужі люди, хоч тут трудів менше і турбота легша, бо (тут) керується душа, а там багато трудів і для тіла, і для душі.
7. Послухай, що говорить: «Я знемагав удень від спеки, вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх» (Бут. 31, 40). А чи може нині хтось сказати, що заради спасіння своєї пастви він наражає себе на небезпеку й нещастя? Із нинішніх (пастирів) ніхто не може наважитися на те, щоби це сказати. Тільки один Павло, учитель світу, міг з відвагою говорити це і навіть більше цього. Але де ж, скаже хто-небудь, Павло зазнав таких трудів? Послухай, що він говорить: «Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?» (2 Кор. 11, 29). Ось пастирська любов! Падіння інших, говорить він, підсилюють мої власні страждання; спокуси інших підсилюють мою скорботу. Його повинні наслідувати всі ті, яким довірено пасти словесних овець, і нехай вони не будуть гіршими за того, котрий виявляв таке невсипуще піклування про безсловесних, і причому впродовж стількох років! Там якби й була деяка недбалість, то не було б лиха, а тут, коли бодай одна словесна вівця гине чи буде викрадена звіром, — це велика втрата, надзвичайна шкода, невимовна кара! Якщо Господь наш не відрікся пролити за неї власну Кров, то чи буде заслуговувати будь-якої поблажливості той, хто байдужий до того, кого так ушанував Сам Господь, і не виконує свого обов’язку щодо піклування про вівцю?
Але повернемося до продовження (біблійної) розповіді. «Такі мої двадцять років, — говорить Яків, — у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою. Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора» (Бут. 31, 41-42). Поглянь, як підбадьорило праведника визнання Лавана, і з якою сміливістю він продовжує своє викриття!
— Ти знаєш, — каже він, — що я служив тобі впродовж двадцяти років: чотирнадцять років за дочок твоїх, а всі решту пас твоїх овець. Однак ти хотів позбавити мене нагороди, і все ж таки я не скаржився на це. А з того, що ти сам сказав, я бачу, що якби Бог Авраама й Ісаака не був мені помічником, то тепер ти відпустив би мене взагалі ні з чим, — ти відняв би в мене все і звершив би ту кривду, яку задумав учинити. Але Бог, Який побачив «недолю мою і працю рук моїх…»
Що це означає «недолю мою і працю рук моїх»? Означає таке: оскільки Богові відомо, з яким старанням я служив тобі і які труднощі терпів, пасучи твоїх овець, проводячи в турботах день і ніч, тому, зглянувшись на це, Він, як людинолюбний Господь, учора викрив тебе, відвернув від мене несправедливий і нерозумний замах з твого боку. Своїм виправданням Яків належно вплинув на Лавана, викриваючи несправедливість до нього й перераховуючи свої благодіяння, які він виявив йому. Тому той, будучи присоромленим його словами, вже відчуває страх і бажає укласти із праведником союз.
Ось що значить піклування Боже! Той, хто сам це влаштував і з такою поспішністю переслідував праведника, впадає в такий переляк, що шукає з ним союзу. «І відповів Лаван, і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти, худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє (і дочок моїх). Чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми моїми, які народжені ними?» (Бут. 31, 43). Я знаю, каже, що і дочки мої, і все, що в тебе є, перейшло до тебе від мого надбання: що ж я можу зробити їм чи їхнім дітям? «Тепер укладімо союз, я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою» (Бут. 31, 44).
Укладемо, каже, договір, і він «буде свідоцтвом між мною і тобою», тобто буде служити підставою, доказом. «При цьому Яків сказав: (якщо хто зважиться порушити ухвалене нами тепер, то) ось з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою» (Бут. 31, 44).
8. Зверни увагу, як поступово Лаван приходить і до богопізнання. Той, хто недавно обвинувачував праведника у викраденні своїх богів і вчинив через них такий обшук, тепер говорить йому: оскільки немає з нами нікого, хто зміг би при потребі засвідчити цей наш договір, то «свідок між мною і тобою», — Він присутній тут, Він усе бачить і від Нього ніщо не може сховатися, Він знає наміри кожного.
«І взяв, — сказано, — Яків камінь і поставив його пам’ятником… І зробили пагорб, і їли там на пагорбі. І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою» (Бут. 31, 45-46). Що означає «пагорб цей»? Означає те, що слова, які були сказані тут, на цьому пагорбі, нехай завжди будуть у нашій пам’яті. «І назвав (його Лаван) Ієгар-Сагадуфа (пагорб свідчення)» (Бут. 31, 47). А далі сказав: «Нехай наглядає Господь за мною і за тобою». Поглянь, як Лаван знову закликає суд Божий. Він говорить: «Нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного» (Бут. 31, 49). Тепер, каже, ми розійдемось. Ти відправляйся у свою землю, а я повернуся до свого дому. «Якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то хоч немає людини між нами, яка б бачила, але дивися, Бог свідок» (Бут. 31, 50). Зверни увагу, як раз, і двічі, і багато разів Лаван закликає у свідки Бога. Боже піклування про Якова напоумило Лавана щодо того, якою великою є сила Господа і як неможливо заховатися від всевидющого Ока. Тому він і говорить: хоча ми й розійдемося, хоч і немає жодного свідка, однак свідком буде Сам Всюдисущий. Так він кожним словом виражає те, що є Господь Всесвіту. «І сказав Лаван: ось пам’ятник…, цей пам’ятник свідок» (Бут. 31, 51-52).
Далі Лаван знову говорить: «Що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ані ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник для зла; Бог Авраама і Бог Нахорів нехай судить між нами» (Бут. 31, 52-53). Зверни увагу, як після батька він приєднав і ім’я діда, який був братом патріарха, а йому — дідом. «Бог Авраама, і Бог Нахорів нехай судить між нами. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака. І заколов Яків жертву на горі, і покликав родичів своїх їсти хліб; і вони їли хліб, і пили, і ночували на горі» (Бут. 31, 53-54). «І заколов Яків жертву на горі, тобто подякував Богові за те, що вчинилося. «І вони їли хліб, і пили, і ночували на горі. І встав Лаван рано-вранці, і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх. І пішов, і повернувся Лаван у своє місце» (Бут. 31, 55). Бачиш, улюблений, яка велика премудрість Божа, як в одній і тій же справі Господь виявив і Своє піклування про Якова, і Лавана втримав від несправедливості щодо праведника, і саме через те, що наказав йому не говорити Якову поганого, поступово привів його на шлях богопізнання, і той, хто нападав, наче звір, наміряючись схопити й розтерзати, повернувся додому, принісши виправдання і поцілувавши своїх дочок та їхніх дітей. Можливо, що ми вже занадто розтягнули своє слово, але нас поставив перед цією необхідністю сам порядок розповіді.
Отже, завершуючи на цьому слово, просимо вашу любов так робити і так влаштовувати всі свої справи, щоби сподобитися небесного благовоління. Якщо Бог буде до нас милосердним, тоді все буде для нас зручним і легким, і ніщо не зможе засмутити нас у цьому житті, хоч би й дещо здавалося печальним. Такою є надмірність Його могутності, що Він, коли благоволить, то й печаль перетворює на радість. Так і Павло, перебуваючи серед скорбот, радів і веселився від того, що окриляється очікуванням приготовлених для нього нагород. Тому і пророк сказав: «У тісноті Ти дав мені простір» (Пс. 4, 2), напоумляючи нас, що Бог навіть серед прикрощів дарував йому насолоджуватися безпекою і спокоєм. Маючи такого Владику, настільки могутнього, настільки благого і премудрого, настільки людинолюбного, докладаймо свої старання і виявляймо великі піклування про чесноти, щоб отримати і земні, і майбутні блага через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві і Святому Духові слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 56 | Зміст | Бесіда 58
- Тобто прив’язаності до ідолопоклонства. [↩]
