Бесіда 54
сказала йому… (Бут. 27, 42)
1. Бачили ви вчора і велику розсудливість митаря, і невимовне людинолюбство Господа, і крайню бездушність юдеїв? Бачили, як блаженний Матфей своєю пильною слухняністю (перед Господом) і такою важливою переміною (життя) повчає усіх нас, що після отримання небесної благодаті наша воля може бути причиною і чесноти, і гріха, що при власній старанності ми можемо стати доброчесними, а при недбальстві — знову падаємо в безодню гріха 1? Саме тим ми й відрізняємося від безсловесних, що людинолюбний Бог обдарував нас розумом і в нашу природу заклав пізнання добра і зла.
Отже, ніхто не повинен виправдувати себе тим, що нехтує чеснотами через незнання, або тим, що не має на цьому шляху керівника. У нас є достатнє керівництво — совість, і не може такого бути, щоби будь-хто був позбавлений її допомоги. Уже під час створення людини в неї закладено й пізнання того, що вона повинна робити, щоб, виявивши свою розсудливість через вправи в подвигах чеснот в цьому житті, ніби в якійсь школі боротьби, одержала за добрі подвиги нагороду, — потрудившись короткий час, сподобилась би вінців у віці нескінченному, зібравши чесноти в цьому скороминущому житті, насолоджувалась би нетлінними благами у віці безмежному й нескінченному. Знаючи це, улюблені, не принижуймо своєї гідності, не будьмо невдячними за таке благодіяння і, ганяючись за тимчасовими уявними задоволеннями, не будемо готувати собі вічні муки. Будемо влаштовувати своє життя як такі, що постійно мають перед собою недремне Око, Яке бачить наші таємні думки. Будучи захищеними зброєю Духа і показавши добрий настрій свого серця, ми прихилимо для себе допомогу звище, щоби за її сприянням перемігши ворога й супротивника і зробивши його підступи нешкідливими, ми могли насолодитися тими благами, які Господь обіцяв тим, які люблять Його. Тому ніхто не повинен зважати на труднощі в чеснотах, але, зважаючи на користь, яка йде від них, нехай кожний з готовністю береться за труди заради цього.
Якщо ті, котрі займаються життєвими справами і безумно прагнуть зібрати багатство, з готовністю зважуються на все і, хоча передбачають і небезпеку на морі, й аварії корабля, і напади морських розбійників, однак від цього не стають бездіяльними навіть тоді, коли не є впевненими в успішному завершенні своїх справ. То яке ж виправдання будемо мати ми, коли не із цілковитою уважністю й ревністю віддаємося подвигам чеснот заради вічних благ? Чому ми такі невдячні своєму Благодійникові? Чому не думаємо ні про те, що вже нам дано, ні про те, що обіцяно, але, забувши, так би мовити, все, проводимо все життя без мети й нерозважливо, подібно до тварин, не виявляючи жодного піклування про душу, а тільки своє черево ніби розриваємо (від пересичення), чим і бідному нашому тілу завдаємо великої шкоди. І тоді, як через непомірності та переїдання, ми намагаємося приготувати для себе безліч речей, душу залишаємо томитися в голоді? Але ж душа важливіша за тіло, і коли вона виходить із тіла, то тіло стає мертвим.
Отже, ми повинні і для душі подавати властиву їй і відповідну (до її природи) їжу, бо, не дотримуючись міри ні в тому, ні в іншому, тобто одне (тіло) насичуючи понад потребу, а іншу (душу) примушуючи гинути від голоду, так ми шкодимо обом. Те, чим Владика всіх погрожував колись юдейському народу як найбільшим гнівом: «Я пошлю на землю голод — не голод хліба, не спрагу води, а спрагу слухання слів Господніх» (Ам. 8, 11), навчаючи цим нас, що той голод може зморити тіло, а цей уражує саму душу, — саме те, що тоді Господь погрожував навести на них замість покарання, ми тепер добровільно беремо на себе, і причому тоді, коли Бог виявив таке велике піклування про нас, і за Його влаштуванням ми під час читання Писань отримуємо ще й напоумлення від наставників.
Тому благаю вашу любов відкласти всякі лінощі, бодай трохи піднятися і всі старання спрямувати на спасіння душі. Так і ви заслужите велике благовоління від Бога, і ми, коли побачимо, що наші умовляння звершуються насправді, станемо ще більш ревними для вашого повчання. І хлібороб, коли бачить, що земля придатна для обробітку і приносить йому чималий урожай, тоді й сам з великим старанням береться до трудів землеробства. Так і ми, коли побачимо ваші успіхи в благочесті, ваше старання виконувати наші повчання, тоді й ми будемо докладати ще більше трудів для вашого наставлення, знаючи, що сіємо не на камінні, а кидаємо насіння в родючий і глибокий ґрунт.
2. Для того ми й пропонуємо вам щодня повчання, щоб ви виходили звідси, одержавши бодай якусь користь, і примножували ваші добрі справи, а ми раділи, бачачи ваші успіхи. Хіба ми без потреби й без мети хочемо розмовляти з вами тільки для того, щоб отримати від вас похвалу, щоб ви з оплесками розходилися звідси? Не для того — цього не буде, а для вашої користі. Для мене найбільшою і достатньою похвалою є та, коли хтось від гріха навернеться до чеснот, коли хтось, який раніше був безтурботним, від нашого наставляння зробиться старанним. Це і мені принесе найбільшу похвалу й втіху, і вам велику користь і духовне багатство. Але я і не сумніваюся, що ви виявите неабияку старанність, бо знаю, що ви навчені Богом так, що й інших можете наставляти. Тому, зупинивши на цьому своє умовляння про це, продовжу звичайне повчання зі слів блаженного Мойсея, чи краще — зі слів Святого Духа, висловлених нам через Мойсея, і, запропонувавши вашій увазі бодай дещо, влаштую для вас сьогодні частування.
Ви недавно чули, як Яків, у всьому вчинивши за порадою Ревекки, одержав благословення від батька, звершивши це похвальне викрадення, через що отримав від Бога сприяння і в своїх стараннях досяг успіху. Але після того в Ісава зародилася сильна заздрість до нього, так що Ісав задумав убивство. Такою згубною є ця пристрасть: вона не зупиниться, поки людину, захоплену нею, не скине в безодню, поки не доведе до гріха — вбивства, бо корінь убивства — заздрість. Так спочатку було і між Каїном та Авелем. І той, не маючи нічого, ані малого, ані великого, у чому б зміг обвинуватити свого брата, але як тільки побачив, що Господь за приношення дарів благоволить (до Авеля), а його відкинув через власне недбальство, тут же запалився заздрістю і, породивши в думці корінь убивства, незабаром породив і згубний плід і звершив убивство насправді. Так і тепер Ісав, побачивши, що брат одержав благословення від батька, запалав гнівом і заздрістю аж до вбивства, задумав погубити брата.
Але дивна мати, відчуваючи це, знову виявляє свою материнську любов до сина й дає пораду, за якою зможе вирвати його із рук брата. Покликавши, сказано, «молодшого сина свого, сказала йому: ось Ісав, брат твій, погрожує вбити тебе; і тепер послухайся слів моїх» (Бут. 27, 42-43). Досвід покаже тобі, — говорить вона, — що я раджу тобі корисне. Як ти, послухавшись моїх слів, отримав велике благословення від батька, так і тепер послухай мене, щоб уникнути тобі рук брата. Так ти і себе врятуєш від небезпеки, і мене від печалі. Звичайно, що коли він наважиться на це, то зазнає кари, і тоді в мене тяжка скорбота примножиться зі всіх боків. Отже, «послухайся слів моїх, встань, біжи до Лавана, брата мого, у Харран, і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють і гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому; тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?» (Бут. 27, 43-45).
— Піди, — каже, — до брата мого Лавана і поживи там з ним. Звичайно, що і відхід, і тривалість часу зроблять добру дію: пристрасть угамується, заздрість згасне, і він забуде про твій учинок щодо викрадення благословення — «забуде, що ти зробив йому». Природно, що він гнівається, — каже вона. Тому краще піти від його люті, а коли згодом він забуде це, тоді ти зможеш уже безпечно оселитися тут.
А щоби син не засмучувався, будучи змушений іти на чужину, поглянь, як вона заспокоює дух юнака. По-перше, каже, йди «до Лавана, брата мого». Хіба, — каже, — я змушую тебе йти до когось чужого? «До брата мого…, і поживи в нього трохи часу». Деякий час, — говорить, — небагато днів поживи, поки втихне гнів. Тепер гнів його в повній силі. Будучи опанованим пристрастю, він не має ніякої поваги до батька, а про братерську любов і не думає, а зайнятий тільки єдиним, — задовольнити свою лють. «Тоді я пошлю, — ще каже вона, — і візьму тебе звідти». Я поверну тебе. Тому йди сміливо, бо, пославши, «я пошлю і візьму тебе». Я усього побоююся і боюся за обох вас, щоб не втратити мені і того, й другого.
Зверни увагу на розсудливість матері, — як вона, будучи спонуканою власним почуттям, а краще сказати, служачи й у цьому випадку (звершенню) Божого провіщення, радить синові те, чого Христос повчав Своїх учнів, коли радив їм не наражати себе даремно на небезпеку, а відходом приборкувати несамовитість пристрасті. Те саме пропонує і вона синові, насамперед радячи йому і підбадьорюючи його дух, щоб він не печалився через свій відхід, а далі подає і відповідний привід для подорожі, щоб не зрозуміли, що він відходить через ненависть до нього брата, та й щоб і батько не знав ані істинної причини його відходу, ані обурення на нього Ісава. І прийшовши, «сказала Ревекка Ісааку: я життю нерада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину із дочок цієї землі, то для чого мені і життя?» (Бут. 27, 46).
3. Поглянь, яку знайшла вона пригожу причину! Це те, коли нам сприяє небесна правиця і важке робиться зручним, а важке — легким. Оскільки її намір відповідав волі Божій, тому Бог і вклав у її розум усе, що могло сприяти майбутньому домобудівництву і спасінню її сина. «Я життю, — говорить вона, — не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину із дочок цієї землі, то для чого мені і життя?» Тут, мені здається, що вона мала на увазі негідні вдачі Ісавових дружин, — саме те, що ті були для них причиною багатьох засмучень. Попередньо Божественне Писання казало нам, що Ісав узяв дружин від хеттеїв та евеїв, «і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки» (Бут. 26, 35). Бажаючи нагадати саме про це Ісааку, Ревекка мовби говорить йому: ти знаєш, яким гірким зробили для мене життя жінки Ісава і як через їхній злий характер я тепер із неприязню дивлюся на всіх дочок синів Хеттеєвих і через них зненавиділа весь цей народ. А коли станеться так, що і Яків візьме з них собі дружину, то яка мені залишиться надія на спасіння? «То для чого мені і життя?» Якщо і цих ми не можемо терпіти, а тут ще і Яків поспішить узяти собі дружину з дочок цієї землі, тоді життю нашому кінець.
Ісаак, почувши це і згадавши образи від дружин Ісава, «покликав Якова і благословив його, і заповідав йому, і сказав: не бери собі дружин із дочок ханаанських; встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї» (Бут. 28, 1-2). І на цьому не зупинився, але, бажаючи ще більше заохотити його до подорожі, знову виголошує йому благословення й говорить: «Бог же (мій) Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів, і нехай дасть тобі благословення Авраама, батька мого, тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!» (Бут. 28, 3-4). Зверни увагу, як праведник йому наперед все провіщає й подає достатньо засобів для втіхи, провіщаючи йому і повернення, й успадкування землі, й те, що він не тільки розмножиться до безлічі (нащадків), але й багато народів піде від нього. Почувши це, син виконав веління батька й пішов у Месопотамію до Лавана, брата матері своєї.
Але Ісав, коли довідався про це, а водночас і про те, що Яків разом із благословенням батька отримав від нього наказ не брати дружини із ханаанських дочок і відправився в Месопотамію, ніби бажаючи виправити свою провину й умилостивити батька, додав до цього те, сказано, що «взяв собі дружину, дочку Ізмаїла сина Авраамового, понад інших дружин своїх» (Бут. 28, 9). Бачиш, улюблений, з якою розсудливістю ця любляча мати вирвала Якова із небезпеки, вибравши переконливу причину для його відходу, і при цьому не викликала обурення в Ісава, і не відкрила перед батьком (істинну) причину, а синові подала пораду, відповідну до обставин, щоби через страх схилити його сприйняти її слова, і відповідні думки вселила й батькові? А тому праведник погодився із її словами і відпустив Якова, настановивши його своїм благословенням.
Але якщо бажаєте і ще не втомилися, то поглянемо, як Яків звершує свою подорож. Якщо будемо уважними, то і звідси зможемо взяти для себе чималу користь, бо дії праведних мужів містять у собі особливо повчальну мудрість. Поглянь же тепер на цього юнака, вихованого в домі, який ніколи не відчував ані труднощів подорожі, ані життя на чужині, ані будь-яких інших негараздів. Поглянь, як він починає свою подорож, і повчися високій мудрості. «Яків же, — сказано, — вийшов із Вирсавії (від колодязя клятвеного) і пішов у Харран, і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці» (Бут. 28, 10-11). Бачиш невимовну мудрість? Бачиш, як стародавні звершували подорож? Чоловік, вихований вдома (знову скажу те ж саме), який користувався всіма вигодами, був «людиною лагідною, що живе в наметах» (Бут. 25, 27), сказано, відправляючись у дорогу, не зажадав ані в’ючних тварин, ані свити, ані дорожніх запасів, а йде в дорогу, ніби вже за апостольським прикладом. Коли зайшло сонце, він заснув там, де його застала ніч. «Взяв, — сказано, — один із каменів і поклав собі під голову». Зверни увагу на мужність юнака: використав камінь замість подушки і заснув на голій землі. За те, що він мав смиренну душу, твердий розум і був далеким від будь-якої життєвої суєтності, тому й сподобився дивного видіння. Таким є наш Господь: коли бачить розумну душу, яка не надто піклується про земне, тоді виявляє про неї велике піклування.
4. Поглянь же на цього праведника, який лежить на голій землі й бачить видіння, а краще — сподобляється явлення Самого Бога. «І побачив сон, — сказано, — ось ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось Господь стоїть на ній, і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака, не бійся» (Бут. 28, 12-13). У цьому зверни увагу на дивне піклування людинолюбного Бога. Він бачив, що Яків почав ці мандри за порадою матері, боячись брата, і пішов у дорогу, ніби якийсь блукач, не маючи нізвідки жодної розради, а покладаючись у всьому на допомогу звище. І відразу ж, на самому початку шляху, бажаючи укріпити його намір, являється йому й говорить: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака». Я зробив те, що і патріарх, і батько твій досягли такої великої слави, а тому «не бійся», а віруй, що Я, Який виконав обітниці, які давав їм, і тебе наділю Своїм піклуванням. Отже, не бійся, а будь бадьорим і, відкинувши всякий страх, віруй у те, що Я говорю тобі, бо «землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству; і буде потомство твоє, як пісок земний (морський)» (Бут. 28, 13-14). Не думай, що коли ти йдеш тепер у чужу країну, то позбудешся цієї землі, де ти народився, де вихований і виріс. Її «Я дам тобі і твоєму потомству; і буде потомство твоє, як пісок морський; і поширишся ти до моря і Ливу, і на північ, і на схід, і благословляться в тобі й у твоєму потомстві всі племена земні» (Бут. 28, 14-15).
Зверни увагу, як Бог уже провіщає йому те, що буде через досить тривалий час. Так Господь зазвичай робить стосовно кожного праведника: дає обітниці, однак звершує їх не відразу, а випробовує слухняність і довготерпіння праведників, і вже потім звершує обіцяне з великою щедрістю. Оскільки він обіцяв йому те, що має звершитися згодом, а для праведника в тодішньому його становищі потрібна була особлива втіха, то поглянь, як благий Владика разом з обітницею про майбутнє обнадіював його в цьому тим, що тепер йому сповіщав.
— Не думай, — каже Він, — що Я обіцяю тобі тільки майбутнє; але і нині «ось Я з тобою і збережу тебе всюди, куди б ти не пішов» (Бут. 28, 15). Тому не думай, що ти будеш звершувати свій шлях на самоті, — супутником будеш мати Мене. Мене будеш мати Охоронцем на всьому шляху, Який полегшить для тебе всі труднощі й важке зробить легким.
Далі, ще додаючи йому втіхи, Він провіщає йому й повернення у свою землю. «І поверну тебе, — говорить, — у цю землю». Не бійся, що ти назавжди залишишся в чужій країні. «Поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі» (Бут. 28, 15). Не залишу тебе, говорить, а все, що Я обіцяв тобі, здійсню. Хто може вповні надивуватися невимовному людинолюбству Божому й надзвичайній поблажливості? Поглянь на безліч обітниць, які дав Він праведникові, і як підбадьорив його дух. Але, дивуючись людинолюбству Божому, уяви собі і розсудливість цього праведника, — як він після таких обітниць, провівши двадцять років у трудах у Лавана, не печалився, не впадав у відчай від такої тривалості часу, а все смиренно переносив, очікуючи звершення обітниць і знаючи, що не може не звершитися сказане Богом, особливо, якщо і ми самі зі свого боку намагаємося приєднувати до цього віру, терпіння й цілковиту впевненість у тому, що хоч обітниці й не звершилися, та оскільки вони дані Богом, то вважати їх як уже звершеними. У тому й полягає істинна віра, щоб не звертати уваги на видимі події, хоч би вони були й протилежними обітниці, а надіятися на всемогутність Того, Хто обіцяв.
Насамперед поглянемо на розсудливість праведника. «Яків, — сказано, — прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці, а я не знав! І налякався він, і сказав: яке страшне це місце! Це не що інше, як дім Божий, це ворота небесні» (Бут. 28, 16-17). Будучи ураженим великим Божим людинолюбством, праведник налякався і сказав: «Це не що інше, як дім Божий, це ворота небесні». Це місце я тепер буду вважати домом Божим. Сподобившись такого явлення і побачивши самі, так би мовити, ворота небесні, я справедливо повинен принести тут належну подяку Господу. «І встав Яків, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його. І нарік Яків ім’я місцю тому Вефіль (Дім Божий)» (Бут. 28, 18-19). Колись це місце називалося інакше. Та оскільки він сподобився видіння високих речей, тому хоче самою назвою надати цьому місцю достопам’ятність і зробити його знаменним на майбутні часи, поставивши замість стовпа камінь і зливши єлей (імовірно, що тільки один єлей він і ніс із собою, знаходячись у дорозі), і підніс людинолюбному Богу молитву, сповнену любові.
5. Якщо бажаєте, то послухаймо й самі слова Писання. Помолився, сказано, молитвою, «сказавши: якщо Господь Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду» (Бут. 28, 20). Оскільки Господь сказав: Я з тобою і збережу тебе на шляху, яким ти йдеш, тому і він говорить: якщо зробиш мені те, що обіцяв. Далі й від себе додає прохання такими словами: «І дасть мені (Господь) хліб їсти й одяг одягтися» (Бут. 28, 20). Не багатства і не чогось зайвого просить, а хліба й одягу, — одягу для прикриття тіла, а хліба для необхідної їжі.
Зверни увагу, як цим проханням він ознаменував для нас апостольський дух. Настільки великою мудрістю була наповнена душа праведника! Те, що Христос говорив: «Не беріть із собою ні золота, ні срібла…, ні двох одежин» (Мф. 10, 9), він це вже знав, ще будучи ніким не навчений, а сам від себе — від учителя, який знаходиться в нашій природі, і бажав отримати для себе від Господа тільки «хліб їсти й одяг одягтися». Якщо, каже він, це буде в мене на чужині, а потім «я в мирі повернуся в дім батька мого (як Господь обіцяв), і буде Господь моїм Богом, то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде у мене домом Божим; і зі всього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину» (Бут. 28, 21-22). Зверни увагу на вдячність праведника! Коли він виражав своє прохання, то нічого цінного просити не хотів, а тільки хліба й одягу. А коли дає від себе обітницю Господу, то, знаючи Його щедрість у дарах, знаючи, що Його нагороди перевершують усяку думку нашу, говорить: «То цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде у мене домом Божим, і від усього, дарованого мені Тобою, «я дам Тобі десяту частину». Чи бачиш боголюбивий намір? Він ще нічого не одержав, а вже обіцяє приносити Богові десятину від усього, що йому буде дано.
Не залишаймо без уваги, улюблені, сказаного, а будемо всі наслідувати цього праведника; ми, які живемо у (час) благодаті, будемо наслідувати тих, які жили ще до закону, і не будемо просити в Господа нашого нічого із земного. Він і не очікує нашого нагадування, і хоч би ми й не просили, Сам дарує нам необхідне. «Бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45). Послухаймо Його, коли Він, переконуючи нас, говорить: «Шукайте спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6, 33). Чи бачиш, що Він Сам готовий дарувати вам те 2, й обіцяє, у вигляді додатку, дарувати це 3? Тож не проси, як головного, того, що маєш одержати у вигляді додатку. Не будемо псувати порядку, а будемо, як Він заповідав, шукати насамперед те, щоб одержати й інше. Тому Господь і в словах молитви, подаючи для нас правила й межі, до яких повинні сягати наші прохання про земні речі, велів нам говорити наступні слова, сповнені всякої мудрості: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» (Мф. 6, 11), — тобто денну їжу. Саме про це молився і той праведник, хоч і не чув ще цих слів, промовляючи: «І дасть мені (Господь) хліб їсти й одяг одягтися» (Бут. 28, 20).
Отже, не будемо просити в Нього нічого із земного. Досить негоже від настільки щедрого, Який володіє такою всемогутністю, просити того, що руйнується разом із цим життям і є залежним від багатьох перемін і випадків. А таким є все людське: чи вкажеш на багатство, чи на владу, чи на людську славу. Будемо просити того, що не минається, не зменшується, не підвладне перемінам. І знаючи милосердя нашого Господа, не будемо думати про теперішнє, а всі наші зусилля і бажання будемо спрямовувати до небесного. Якщо «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних», то тим більше не знехтує тими, які відходять від зла, які тікають від неправди, а сподобить їх особливого заступництва й у всьому виявить Своє піклування.
Знаючи це, улюблені, будемо вірувати обітницям Божим і не будемо йти всупереч Його заповідям. Що стосується нинішніх наших справ, то в них ми нічим не відрізняємося від невіруючих. Якщо Він обіцяє майбутнє, а ми не хочемо прагнути до цього і прив’язуємося до земного, то якого шукати ще іншого доказу невір’я, коли самі справи так яскраво свідчать про це? І знову ж таки, якщо Він заповідає не просити в Нього нічого із тимчасових і земних благ, а шукати інших, а ми, навпаки, звертаючись до Нього, шукаємо того, чого Він заповідав не шукати, і не шукаємо того, що Він велів шукати. І так діючи, настільки безтурботно ведучи своє життя і прогнівляючи лагідного й милосердного Господа, ми ніби забуваємо про те, що самі робимо, а шукаємо причини Його гніву на нас, — чому Він часто залишає нас, коли ми впадаємо в різні спокуси, і не задумуємося над тягарем наших гріхів, а добровільно вдаємося до самообману.
Тому благаю: відкинувши все це, не будемо нічого ставити вище за власне спасіння. «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мф. 16, 26). Зайве багатство витрачаймо на бідних, в усьому виявляймо неабияку мудрість через зневагу до суєтної слави, приниження людської гордості, через виявлення взаємної любові один до одного, щоб одержати і земні, і майбутні блага за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 53 | Зміст | Бесіда 55
- Бесіди про митаря Матфея, який, не вагаючись, пішов за Господом, про яку згадує тут Святитель, не видно серед бесід на книгу Буття. Отже, це може бути або одна із бесід на Євангеліє від Матфея, або одна із тих, які не збереглися. [↩]
- Тобто Царство Боже. [↩]
- Тобто земні блага. [↩]
