Бесіда 53
хеттеянина (евеянина) 1; і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки (Бут. 26, 34-35)
1. Будемо й сьогодні, якщо бажаєте, продовжувати за порядком те, що йде далі після сказаного вчора, і наскільки для нас буде доступним розтлумачити кожне зі слів (Писання), щоби повернутися звідси додому із користю. Отже, розглянемо початок прочитаного місця. «І був, — говорить Писання, — Ісав сорока років, і взяв собі за дружин Ієгудифу, дочку Беера хеттеянина, і Васемафу, дочку Елона хеттеянина (евеянина); і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки» (Бут. 26, 34-35). Зверни увагу, як із цих декількох слів можна багато чого навчитися. Для чого (Писання) вказало нам вік Ісава? Не без мети, а для того, щоби звідси ми довідалися про старість Ісаака. Видно, що він був уже в похилому віці. Якщо пригадаємо сказане раніше, що коли він узяв Ревекку, то йому було сорок років, а коли народилися в нього діти, — шістдесят, то побачимо, що тепер він був у досить глибокій старості, доживши вже до ста років. Оскільки (священний письменник) має намір після цього розповісти нам, як від старості в Ісаака погіршився зір, то для цього і вказав нам вік Ісава, щоб із цього ми змогли побачити конкретне число років життя Ісаака. Тому і сказав: «І був Ісав сорока років».
Далі, щоб ми побачили нерозсудливість цього сина, який узяв собі дружин із племен, з яких не слід було брати, (Писання) показує нам, що одна із його дружин була від племені хеттеїв, а друга — евеїв, хоч він не повинен був цього робити, знаючи те, з якою ретельністю патріарх (Авраам) наказував своєму слузі привести дружину для Ісаака із родинного племені, і те, що мати їхня, Ревекка, прийшла із Харрана. Але Ісав, поспішивши взяти собі таких дружин, уже від самого початку показав негідність своєї вдачі. А щоб показати й негідність удач самих його дружин, Писання говорить: «Вони були тягарем для Ісаака і Ревекки». Що може бути гіршим за таку негідну вдачу, коли ті, які повинні віддавати всяку честь (старшим у домі), не тільки цього не роблять, а ще й спричиняють розлад? І на все це в описанні Буття вказується нам не без мети, а для того, щоби після цього бачачи Ревекку, яка виявляє особливу прихильність до Якова, ти зрозумів, що вона робила це справедливо.
Однак, щоб не випереджати порядок (подій), будемо йти за словами Писання. «Коли Ісаак постарів і притупився зір очей його (від старості, говорить, він уже не міг бачити), він покликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: сину мій!… Ось я постарів; не знаю дня смерті моєї; візьми тепер знаряддя твоє, сагайдак твій і лук твій, піди в поле і налови мені дичини, і наготуй мені страву, яку я люблю, і принеси мені її, щоб благословила тебе душа моя, раніше ніж я помру» (Бут. 27, 1-4). Зверни тут увагу, улюблений, на невимовну премудрість Божу і на те, як батько дає таке веління Ісаву, виявляючи природну любов. Але премудрий і всемогутній Господь через Ревекку влаштовує звершення Свого провіщення, повчаючи нас, якою великою є сила чеснот і лагідної вдачі. Той, який і через первородство, і через прихильність до нього батька думав мати перевагу, раптом позбувся всього, бо не хотів робити те, що належало. А цей, оскільки і сам по собі був доброчесним, і мав звище допомогу, здобуває благословення батька проти його волі. Немає сильнішого за того, кому допомагає небесна правиця!
Тож уважно слідкуй за всім, щоби побачити дивне влаштування (Боже), — як одному за допомогою звище все вдається, так що до нього переходить і благословення батька, а другий утрачає все, погубивши сам себе розбещенням своєї вдачі. «Ревекка, — сказано, — чула, коли Ісаак говорив синові своєму Ісаву. І пішов Ісав у поле дістати і принести дичини (батькові своєму); а Ревекка сказала молодшому синові своєму» (Бут. 27, 5-6). Для чого тут додано «молодшому»? Попередньо було сказано, що Ісаак «покликав старшого сина свого». Тому, щоб ми знали, кому тепер говорить Ревекка, і відмічено, що «молодшому», тобто Якову. «Ось я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісаву: принеси мені дичини і приготуй мені страву; я поїм і благословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю моєю». Це я чула, як говорив батько твій братові твоєму Ісаву. «Тепер, сину мій, послухайся слів моїх у тому, що я накажу тобі: піди в стадо і візьми мені звідти двох козенят молодих, гарних, і я приготую з них батькові твоєму страву, яку він любить, а ти принесеш батькові твоєму, і він поїсть, щоб благословити тебе перед смертю своєю» (Бут. 27, 6-10).
2. Зверни увагу на любов матері, чи краще — на влаштування Боже, бо сам Бог напоумив її на такий намір і так усе влаштував. Чи бачиш прекрасний намір матері? Поглянь же, яким обережним є і Яків, як він у своїй відповіді виявляє лагідність своєї вдачі. «Яків, — говорить Писання, — сказав Ревецці, матері своїй: Ісав, брат мій, людина кошлата, а я людина гладенька; може статися, обмацає мене батько мій, і я буду в очах його обманщиком і наведу на себе прокляття, а не благословення» (Бут. 27, 11-12). Великою була в цьому синові і благородність духу, і повага до батька!
— Боюся, — каже він, — щоби мої старання не привели мене до протилежного, — щоб не виявитися мені супротивником батьківського наміру і замість благословення накликати на себе прокляття.
Що ж Ревекка, ця дивна жінка, яка так любила свого сина? Оскільки вона так робила не тільки із власної волі, а була знаряддям для звершення небесного провіщення, тому й докладає всіх зусиль для того, щоби відкинути страх сина і вселити сміливість настільки, щоби він звершив цю пораду. Вона не обіцяє йому, що він зможе обманути батька й утаїтися, а що? «На мені, — каже, — нехай буде прокляття твоє, сину мій, тільки послухайся слів моїх і піди, принеси мені» (Бут. 27, 13).
— Якби, — каже, — і трапилося щось таке, то сам ти не зазнаєш жодної шкоди. Тому не бійся, а сміливо «послухайся слів моїх» і зроби те, що я тобі раджу.
Воістину, саме в цьому і є сутність материнської любові, щоби бути готовою перенести за сина все. Такими словами вона змогла ліквідувати страх сина. «Він пішов, і взяв, і приніс матері своїй; і мати його приготувала страву, яку любив батько його. І взяла Ревекка багатий одяг старшого сина свого Ісава, що був у неї в домі, й одягла в нього молодшого сина свого Якова; а руки його і гладеньку шию його обклала шкурою козеняти; і дала страву і хліб, які вона приготувала, і дала в руки Якову, синові своєму. І він увійшов до батька свого» (Бут. 27, 14-18). Зверни тут увагу, разом з любов’ю, і на велику мудрість Ревекки. Вище було сказано, що один (із її синів) був «кошлатий», а другий — «гладенький». Тому вона й одягла Якова, як говорить Писання, в одяг Ісава, обклала шкірками, надавши йому зі всіх боків такого вигляду, щоб обман був успішним, дала йому в руки страву й хліби і таким чином приготувала його, щоб він увійшов до батька.
Але й тут знову поглянь, як усе це було справою небесної благодаті. Коли ми робимо усе, що залежить від нас, тоді отримуємо й достатню Божу допомогу. Саме для того, щоб ми не лінувалися і не залишалися бездіяльними, (Бог) хоче, щоб ми докладали й дещо від себе, після чого вже і Він виявляє Своє сприяння. Не все буває від допомоги звище, а потрібно й нам дещо докладати. Бог, знаючи нашу крайню неміч, не вимагає від нас усього, а, відповідно до Свого людинолюбства, бажаючи мати бодай якийсь привід для того, щоби виявити Свою щедрість, Він очікує посильних трудів і з нашого боку.
Так було і тепер. Як тільки Яків і Ревекка зробили те, що було потрібно з їхнього боку: Яків послухався поради матері, а вона виконала все, що залежало від неї, — тоді й благий Господь допоміг їм легко зробити те, що було найважчим, а саме, щоби справа обману не відкрилася перед Ісааком. Отже, коли Яків приніс батькові страву, він запитав його: «Хто ти, сипу мій? Яків сказав батькові своєму: я Ісав, первісток твій; я зробив, як ти сказав мені; встань, сядь і поїж дичини моєї, щоб благословила мене душа твоя» (Бут. 27, 18-19). Уяви собі, з яким неспокоєм вимовляв ці слова Яків. Якщо він від самого початку говорив матері: боюся, щоб не накликати на себе прокляття замість благословення, то в якому страху він повинен був знаходитися тепер, виконуючи цю справу? Та оскільки цьому сприяв Бог, тому й звершилося все успішно.
Що ж, скаже хто-небудь, невже Бог сприяв і такій неправді? Не просто досліджуй, улюблений, те, що сталося, а довідайся про мету. Бо це робилося не заради якоїсь життєвої вигоди, а намагався (Яків) одержати батьківське благословення. Бо інакше, тобто, коли будеш просто скрізь судити про події і не будеш виясняти мету, то дивися, як би ти й патріарха не назвав убивцею сина, і Финеєса — людиновбивцею. Але як той не був убивцею сина, а навпаки, був люблячим батьком більше, ніж будь-хто інший, так і цей не був людиновбивцею, а тільки надзвичайним ревнителем. Кожний із них робив бажане Богові, а тому один за слухняність сподобився великої нагороди звище, а другий прославляється за ревність. «І встав Финеєс, — сказано, — й умилостивив» (Пс. 105, 30) 2. Отже, якщо вбивство й заколення дітей було схвалене в них, оскільки звершувалося з волі Божої, і ми звертаємо увагу не на самі події, а на їхню мету й на намір тих, хто звершував такі справи, то тим більше так потрібно все сприймати тут (в історії Якова).
3. Отже, не на те дивися, що Яків сказав неправду, а подумай про те, що так влаштував усе Сам Бог, бажаючи звершити Своє провіщення. А щоби переконатися в тому, що всьому цьому сприяв Бог і важке робив легким, то поглянь, як праведник не зміг помітити обману, але, повіривши словам Якова й із задоволенням споживши принесені страви, нагороджує його благословенням. Та й Ісав повертається із полювання не раніше, аж як уже все звершилося, і таким чином усе показує нам, що ця справа відбувалася за наміром Божим. «І сказав, — говорить Писання, — Ісаак синові своєму: як це ти так швидко знайшов, сину мій? Він же сказав: тому що Господь Бог твій послав мені назустріч» (Бут. 27, 20). Ще зі страхом стояв Яків, і страх його збільшувався. А все було так для того, щоби ми через це пізнали, як людинолюбний Господь не безумовно виявляє Своє піклування, а тоді, коли і з нашого боку бачить чимало ревності.
Не залишай, улюблений, це зніяковіння (Якова) без уваги, а поглянь, що небезпека для нього була зі всіх боків: він боявся і тремтів, щоби через благословення не зазнати прокляття. «І сказав, — йдеться далі, — Ісаак: підійди до мене, я обмацаю тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні?» (Бут. 27, 21). Судячи з голосу (Якова), праведник трохи сумнівався, та оскільки влаштуванню (Божому) необхідно було звершитися, то Він і не допустив, щоби той відкрив обман. «Яків, — сказано, — підійшов…, і він обмацав його, і сказав: голос, голос Якова; а руки, руки Ісавові. І не впізнав його» (Бут. 27, 22). Чи бачиш, як (Писання) показує, що все це було справою благодаті Божої, яка влаштувала так, що й Ісаак не довідався нічого про підставу, і Яків одержав батьківське благословення?
«І не впізнав його, — говорить (Писання), — тому що руки його були, як руки Ісава… І сказав: чи ти син мій Ісав?» (Бут. 27, 24). Ось знову Божественне Писання показує, що праведник ще вагався, він говорив: «Чи ти син мій Ісав?». Це для того, щоб ми знову бачили, як батько все робив, будучи підвладним природній любові, а Бог так усе влаштовував, передбачаючи майбутнє і визначаючи та являючи Своїх обранців через доброчесні вдачі. І Яків «сказав: я». Після того, як (Ісаак) запитав: «Чи ти син мій Ісав?» і Яків «сказав: я», (Ісаак) говорить: «Подай мені, я поїм дичини сина мого, щоб благословила тебе душа моя» (Бут. 27, 25). Аж тепер звільнився Яків від переживання і приніс батькові їжу, приніс також вино, і (батько) пив і сказав йому: «Підійди до мене, поцілуй мене, сину мій. Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його, і сказав:…» (Бут. 27, 26-27). Зверни увагу на обережність Божественного Писання. Коли Ісаак запитав: «Чи ти син мій Ісав?», і Яків «сказав: я», і батько обмацав його, і все ще трохи вагався, виявляючи деякий подив і підозру щодо його голосу; і знову запитав: «Чи ти син мій Ісав?» Той відповідав: «Я», і приніс йому (їжі), і він їв, — аж тоді вже, сказано: «І поцілував його…, і благословив його». А щоби хтось не подумав, начебто Ісаак відносив своє благословення до обличчя Ісава, а не до особи того, кого він поцілував, тому Божественне Писання і згадало, що він і цілував, і благословив того, кого сам цілував.
«І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його, і сказав: ось запах від сина мого, як запах від поля повного, яке благословив Господь; нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина» (Бут. 27, 27-28). Нехай дасть, каже, тобі, який приніс їжу, якого я поцілував. «І нехай послужать тобі народи». Зверни увагу, як він спочатку випрошує для нього достаток необхідного, а потім і панування над народами, провіщаючи цим і його майбутнє благоденство, і розмноження його нащадків. «І нехай поклоняться тобі князі» 3 (Бут. 27, 29). Не тільки підкорення народів, але й князів випрошує для нього. «Будь господарем над братами твоїми». Поглянь, як праведник, сам не знаючи того, служить Божому наміру. А влаштувалося все це так для того, щоби благословення одержав саме син, гідний цього за своїми чеснотами. «І нехай поклоняться тобі сини батька твого». Синами Писання зазвичай називає всіх нащадків. Тож і тут слова «сини батька твого» означають і те, як ніби хтось сказав, що це будуть і ті, які підуть від Ісава, бо Ісаак не мав інших дітей, крім цих двох. «Ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!» (Бут. 27, 29). Ось вінець благословення, ось головне зі всіх благ — те, щоб бути благословенним!
Чи бачиш людинолюбство Боже? Той, хто боявся, щоб замість благословення не накликати на себе прокляття, не тільки здобуває від батька такий достаток благословення, але за нього проклинаються й ті, котрі наважились би проклинати його. Повчімося звідси, що коли хтось захоче влаштовувати свої справи відповідно з волею Божою, той отримує з вище таку поміч, яку відчуває вже в самому ході своїх справ. Хто не захопиться і не здивується невимовному Божому Провидінню в тому, що Ісав повернувся з полювання не раніше, як уже мета цього наміру була досягнута, і Яків, одержавши благословення від батька, вже пішов від нього. Саме на це вказує нам блаженний Мойсей, коли тут додає: «Як тільки Ісаак благословив Якова, сина свого, і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, і Ісав, брат його, прийшов з полювання свого» (Бут. 27, 30).
4. Зверни увагу, як після відходу того, тут же приходить цей. І не просто так, не без мети, а для того, щоб і він, нічого не знаючи, приніс їжу й довідався від самого батька про весь хід справи. Якби він устиг застати брата, то, можливо, охоплений люттю, і вбив би його. Бо коли він хотів (зробити) це вже після всього, то тим більше зробив би це під час самої події. Але правиця Божа вберігала юнака, зробивши його гідним благословення, а того (Ісава) позбавила і благословення, і першості. Прийшовши ж, сказано, «приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя» (Бут. 27, 31). Поглянь, як праведник знову в неспокої, як бентежиться духом. Почувши (слова Ісава), він сказав: «Хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій Ісав» (Бут. 27, 32). Зверни увагу, як він, багато думаючи про (свої) справи, не задовольняється відповіддю: я Ісав, але ще додав: первісток.
«І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав мені дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його, і він буде благословенний?» (Бут. 27, 33). Ось як праведник, опинившись у скрутному становищі й розповідаючи йому про те, що трапилося, завдає йому жорстокої рани словами, які додає: «Я благословив його, і він буде благословенний». А зробив це праведник тому, що вустами його керувала премудрість Божа, щоб Ісав, точно про все довідавшись, сам побачив, що для нього вже не може бути жодної користі ані від первородства, ані від цієї дичини. Ісав, почувши ж це, говорить Писання, «підняв голосне і дуже гірке волання» (Бут. 27, 34). Що означає «голосне і дуже гірке волання»? Цими словами Писання виражає досаду і надзвичайний гнів, яким переповнився (Ісав), довідавшись про те, що сталося. «І сказав: батьку мій! Благослови й мене. Але він сказав йому: брат твій прийшов з хитрістю і взяв благословення твоє» (Бут. 27, 35). Брат твій, каже батько, випередивши тебе, захопив велике багатство всіх благословень.
Але щоб ти знав, що помилці праведника сприяла благодать звище, то поглянь, як він сам визнає це, кажучи: «Брат твій прийшов з хитрістю». Він мовби виправдовується перед сином і пояснює йому: саме через незнання вилив благословення на того, хоч готовий був дати їх тобі. Але він, прийшовши з обманом, і взяв твоє благословення твоє, він одержав те, що було приготовлене для тебе; не з моєї вини це сталося. «Сказав Ісав, — йдеться далі: — Чи не тому дано йому ім’я Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє і ось тепер узяв благословення моє» (Бут. 27, 36). Недаремно, каже, він отримав таке найменування: його ім’я означає запинання, що він і зробив мені, позбавивши мене і першості, і благословення. Що ж далі Ісав (говорить) Ісааку? «Невже ти не залишив і мені благословення?» (Бут. 27, 36). Ісаак відповів йому:
— Знай, що все благословення я вилив на нього, чим зробив його господарем над тобою.
Зверни увагу, як Ісаак тут же після цього вже нічого більше не говорить, а тільки провішує Ісаву рабство і підкорення: «Ось я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?» (Бут. 27, 37). Уже нічого не залишається. Якщо я зробив його господарем твоїм, а всіх братів його — рабами і бажав йому достатку в усьому необхідному, то що ще залишається? «Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? Благослови і мене» (Бут. 27, 38). Після того, як батько сказав: «Я благословив його, і він буде благословенний», і пояснив йому все про благословення (дане Якову), Ісав говорить:
— Благослови й мене, отче. Невже в тебе є тільки одне благословення? Невже ти не можеш удостоїти свого благословення і мене, настільки любимого тобою первістка, якого послав ти на полювання?
Він розчулив батька такими словами: «І оскільки, — сказано, — Ісаак мовчав, підняв Ісав голос свій і заплакав». Він побачив, що його батько в розгубленості й не може, і не хоче перемінити того, що вже зроблено, тож до волання приєднує плач, бажаючи цим батька сильніше зворушити. Тоді Ісаак, змилосердившись над ним, сказав йому: «Ось від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище; і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї» (Бут. 27, 39-40). Оскільки ти сам, каже, бажаєш отримати від мене благословення, то знай, що я не можу зробити супротивне волі Божій. Однак і для тебе я прошу (від Бога) насолоди від роси небесної. Знай, що ти будеш вести військове життя. «Ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму».
5. Але, слухаючи це, нехай ніхто не дивується, що Яків після цього, боячись брата, стає мандрівником і тікає в чужу (землю). Ніхто, судячи з такого початку, не повинен думати, що пророцтво не звершилося. Якщо Господь що-небудь обіцяє, то хоч би ми й бачили спочатку які-небудь випадки, протилежні обітницям, — не будемо бентежитися, адже неможливо, щоб (обітниці Божі) взагалі не звершилися. А буває так для того, щоби праведники, в усіх випадках все більше й більше прославляючись, усім нам яскраво показували велич Божої сили (яка діє в них). І це ти можеш бачити в житті кожного праведника, якщо тільки будеш уважно слідкувати за всіма розповідями про них. Так сталося й тепер. Не на те дивися, що (Яків) відразу ж втікає, а подумай про його наступну славу, — про те, що через деякий час цей, який зробився для нього страшним, брат виявить йому надзвичайну повагу, і після прикрощів у чужій країні він дійшов до такої великої слави, що його нащадки незліченно розмножилися, і цілий народ став називатися його ім’ям.
Тепер же Божественне Писання, вказуючи нам на такий надзвичайний гнів його брата, що він навіть замислив убивство, говорить: «І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його» (Бут. 27, 41). А що це був не просто тимчасовий гнів, (Писання) вказує нам на особливо велику силу його ненависті: «І зненавидів», — говорить, тобто був постійно вороже налаштований, був незворушним у ненависті, так що вже із самих його слів ставав очевидним і приховуваний у глибині душі його намір. «І сказав, — йдеться далі, — Ісав у серці своєму: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого» (Бут. 27, 41).
Справді, гнівний божеволіє не менше за тих, котрі біснуються. Поглянь, як цей демон, увійшовши, робить божевільними, подібно до біснуватих, і спонукує їх робити все всупереч здоровому глузду. Вони вже й не бачать нічого нормально, і не роблять нічого так, як належить, а роблять усе так, як люди зі спотвореними почуттями, які втратили навіть здатність думати. Так і запалені гнівом не впізнають присутніх, не пам’ятають уже ані про рідню, ані про дружбу, ані пристойність, ані про гідність і взагалі нічого не беруть до уваги, але, будучи цілком охопленими гнівом, несуться в безодню. Що може бути більш жалюгідне за таких, коли вони, будучи подоланими й поневоленими пристрастю, доходять навіть до убивства? Тому блаженний Павло, бажаючи вирвати сам корінь зла, пише таке наставляння: «Усяке роздратування, і лють, і гнів, і клич, і лихослів’я зі всякою злобою нехай будуть знищені у вас» (Еф. 4, 31). Не тільки, каже, я не хочу, щоб ви гнівались і приходили в роздратування, але не хочу й того, щоб ви говорили що-небудь ближньому із криком, маючи тут на увазі той крик, який спричиняється гнівом. Коли усередині збуджується пристрасть і набундючується серце, тоді вже й язик не може вимовляти слова тихо, а, виявляючи настрій, починає говорити до ближнього з криком.
Отже, цей блаженний, бажаючи, щоб усі, хто його слухає, жили в постійному мирі, говорить: «Усякий гнів, тобто всяке засмучення, незалежно, чим би воно не спричинялося, «і всяка лють, і всякий крик нехай будуть знищені у вас». Далі, бажаючи знищити сам корінь зла і зробити його безплідним, говорить: «… зі всякою злобою». Хто живе в такому настрої, той завжди знаходиться в пристані, вільний від земних хвилювань, не боїться ані бурі, ані аварії корабля, але, ніби плаваючи під час тиші або залишаючись у безпечній пристані, проводить це життя поза усяким хвилюванням. І більше того, він ще готує собі насолоду від нескінченних і невимовних благ, яких щоби сподобитися і всім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 52 | Зміст | Бесіда 54
- Святитель, цитуючи тут Біблію за Александрійським кодексом, називає Елона евеянином, тоді як у всіх інших текстах Священного Писання він названий хеттеянином. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
