Бесіда 52
ячменю у стократ (Бут. 26, 12)
1. Сьогодні потрібно віддати вашій любові решту вчорашньої бесіди і, пригадавши послідовність (біблійної) розповіді, звернути увагу на те, яким піклуванням звище користувався праведний Ісаак. Той, Хто заборонив йому йти до Єгипту і сказав: «Подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою» (Бут. 26, 3), так прославив його в усьому, що через деякий час цар герарський став йому заздрити. Бачачи, як його майно щодня все збільшувалося, стали боятися поселення там цього чоловіка й змушували його переселитися звідти. Але краще послухаймо самі слова Божественного Писання, щоби ясно побачити те благовоління, яке Бог виявляв Своїм рабам.
«І посіяв, — сказано, — Ісаак на землі тій і одержав у той рік ячменю у стократ» (Бут. 26, 12). Прошу звернути увагу на премудрість Божу: щоб показати праведникові, що Він — Творець природи і може зробити можливим неможливе, бо Він і на початку Своїм велінням пробудив землю до плодючості, (Бог) зробив те, що праведник одержав стократні плоди від посіяного ним на тій землі, чим подав йому неабиякий добробут, так що він уже ні в чому не відчував потреби, та й тим (жителям Герари) показав, якою насправді допомогою звище користується праведник. Благий і премудрий (Господь) часто одними й тими ж справами й обранцям Своїм допомагає, і тим, що ще перебувають в омані, дає можливість пізнати силу Його провидіння. Згодом Він зробив це і в Єгипті, коли на його жителів наводив кари, а народ ізраїльський зберігав неушкодженим. (Єгиптяни) не тільки в гніві Божому на них, але й у Божому піклуванні про тих (ізраїльтян) навчалися пізнавати силу Бога і Творця всього. Але й ці, у свою чергу, не тільки через провидіння й піклування Боже про них, але й через сам вид кар, які щодня падали на Єгипет, бачили дивну Божу любов до них. Так одними й тими ж справами Він і для Своїх, і для супротивників виявляв велич Своєї сили. І самі стихії зі свого боку виявляють служіння й покірність рабам (Божим), коли Владика благоволить до них.
Це можна бачити на досвіді в житті цього праведника (Ісаака): чого в інші часи природа землі не виявляла, тепер з волі Божої це робить і приносить такі плоди, що Ісаак раптом стає дуже багатим: «Так благословив його Господь, і став великим чоловік цей, і звеличувався більше й більше до того, що став дуже великим» (Бут. 26, 12-13). Оскільки багатство в праведників тоді — це родючість землі й численність отар, тому і сказано: «Так благословив його Господь, і став великим чоловік цей», тобто зробився багатим, і не просто багатий, а «звеличувався більше й більше до того, що став дуже великим». Подумай, як багато значило отримати стократні плоди від посіяного.
Якщо ж це здається тобі важливим, то зверни увагу на ту велику силу Божого людинолюбства, яку згодом Він явив для тих, які живуть побожно, після Його приходу (на землю). Він обіцяє не тільки тут віддати їм сторицею, але й дати насолоджуватися вічним життям і Царством Небесним. Чи бачиш щедрість Владики? Чи бачиш велич благодіянь? Чи бачиш, скільки дарувало нам пришестя Єдинородного? Яку невимовну зміну в справах (нашого життя) воно звершило? Тому кожний, роздумуючи про це сам із собою і бачачи відмінність між тим, що обіцяв (Бог) тим, котрі жили ще до благодаті, і тим, котрі живуть після благодаті, нехай хоч би за це прославить безмежне людинолюбство Боже і нехай не приписує все це тільки переміні часів.
Але варто повернутися до розповіді й розглянути те, як герарські жителі, побачивши багатство праведника, запалилися заздрістю і зважилися вигнати його звідти. «І филистимляни, — сказано, — почали заздрити йому» (Бут. 26, 14). Далі Божественне Писання, бажаючи показати, як вони виявили свою заздрість, додає: «І всі колодязі, що їх викопали раби батька його за життя батька його Авраама, филистимляни завалили і засипали землею» (Бут. 26, 15). Поглянь, яка в них ненависть: вони і через воду позаздрили праведникові. Навіть цар, маючи сам у всьому достаток, не в змозі був утриматися від заздрості й сказав: «Відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас» (Бут. 26, 16). Велика недоброзичливість! За що ти виганяєш праведника? Хіба він зашкодив чим-небудь тобі? Хіба скривдив тебе чим? Але такою є заздрість: вона нічого не робить із розумом. Коли цар бачив, що праведник користується такою милістю від Бога всіх, то повинен був ще більше поважати його, ще більше догоджати йому, щоби через пошану до праведника й самому придбати небесне благовоління. А він не тільки не робить цього, а ще й намагається вигнати, і говорить: «Відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас» (Бут. 26, 16).
Такою є ненависть: не терпить благодушно щастя інших, добробут ближнього вважає особистим нещастям і знемагає, зважаючи на блага ближнього. Так було й тут. Цар, який має під своєю владою все місто, всіх тримає під страхом, говорить мандрівникові, прибульцеві, який переходить туди й сюди: «Відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас».
І справді він був сильнішим за них, бо в усьому мав небесну поміч і був захищений правицею Божою. Куди ж ти гониш праведника? Хіба не знаєш, що куди б не випало йому піти, він скрізь буде під рукою свого Владики? Хіба не напоумив тебе самий досвід, що рука Божа так прославляє праведника? Чому ж ти, виганяючи праведника, виявляєш невдячність до його Владики? Навіть велика лагідність цього мужа не змогла здолати твоєї заздрості, але, будучи переможеним пристрастю, ти намагаєшся задовольнити свою ненависть і змушуєш до нового переселення того, хто тебе нічим не скривдив. Хіба не знаєш, що хоч би ти примусив його відійти в саму пустелю, то в нього є настільки благий Владика, що й там прославить його ще більше? Немає сили, яка змогла б здолати того, хто користується сприянням звище, як немає більш безсилої людини за ту, яка позбавлена небесної допомоги.
2. Бачиш, улюблений, моральну ницість і царя герарського, і всіх тамтешніх жителів? Поглянь і на велику лагідність праведника, як він не підносився і, незважаючи на те, що бачив насправді велику милість Божу до себе, не спротивився проти царя в надії на (небесну) силу, яка допомагає йому, а, будучи водночас простою беззахисною людиною, яка нізвідки не має будь-якої (земної) допомоги, не суперечив цареві навіть словами, а з великою лагідністю виконав його повеління: негайно вийшов звідти і своїм відходом загасив полум’я пристрасті, виявляючи і свою надзвичайну лагідність і водночас приборкуючи роздратування (царя).
«І відійшов звідти, і розташувався наметами в долині герарській» (Бут. 26, 17). І що Христос, прийшовши (на землю), заповів Своїм учням словами: «Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше» (Мф. 10, 23), саме це Ісаак уже тоді звершив насправді. І як Давид, приборкуючи сильну ненависть Саула, тікав і відхиляв себе від небезпеки, втихомирюючи його сильне роздратування, таким же чином і той праведник виконав апостольське слово: «Дайте місце гніву Божому» (Рим. 12, 19). Залишивши місто, він пішов (й оселився) у долині. Але поглянь, як і там він поводився з великою покірністю, бо на цьому його скорботи не закінчилися, але коли він був там і хотів викопати колодязі, то жителі почали повставати проти нього. «І знову викопав, — говорить (Писання), — колодязі…, які завалили филистимляни…, і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх батько… І копали раби Ісаакові…, і знайшли там колодязь води живої (тобто такої, яка знизу б’є нагору джерелом). І сперечалися пастухи герарські…, кажучи: наша вода» (Бут. 26, 18-20).
Але й тут праведник не сперечається, не противиться, а уступає навіть пастухам. Це і є істинною лагідністю, коли хтось смиренно переносить образи не тільки від сильніших за себе, але й уступає у випадку образ від людей, які вважаються нижчими за нього. Якраз тоді й відкривається цілковито лагідність того, кого ображають. Бо в іншому випадку будь-хто може сказати, що він виявляє лагідність тому, що не в змозі противитися силі того, хто ображає. А щоб ти знав, що й перед царем він виявляв лагідність не через його могутність, а за своїм характером, то поглянь: він саме так чинить і з пастухами. І тоді, коли цар сказав йому: «Відійди від нас», він негайно відійшов, сприйнявши це як веління, так і тепер, коли пастухи почали ображати його і привласнювати колодязь собі, він уступає і їм. А щоби ця образа була пам’ятною і для нащадків, він дає колодязю назву від того, що тут відбувалося. Оскільки (пастухи) заподіяли йому явну образу, то він, за свідченням Писання, «нарік колодязю (чи місцю) ім’я Есек (образа)» (Бут. 26, 20).
Отже, сама назва місця, ніби (написана) на мідному стовпі, послужила для наступних часів пам’ятником лагідності праведника і несправедливості тих жителів. Кожний, довідавшись із назви місця про причину такої назви, бачив чесноту одного і крайню злобу інших. І зверни увагу, як він сам підносить свою чесноту, виявляючи в усьому свою лагідність, так і ті навіть проти волі своєї самою надмірністю своєї злоби сприяють його прославленню. Не задовольняючись (однією образою), вони знову повстають проти нього, коли він викопав інший колодязь. «Коли рушив звідти Ісаак, — сказано, — викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього, і він нарік йому ім’я Ситна (ворожнеча) (Бут. 26, 21). Знову зверни увагу на розсудливість праведника! Тут вони, здається, не зовсім відняли в нього колодязь, а тільки сперечалися і, вже ясно побачивши свою несправедливість, відступили. Тому він і назвав те місце ворожнечею, бо воно зробилося причиною ворожнечі.
Але, терплячи такі образи кожного, так би мовити, дня від навколишніх жителів, він не печалився, не виявляв малодушності, не подумав про себе й не сказав: ось у мене немає навіть змоги, щоби користуватися колодязями, то ж чи не залишила мене допомога звище, чи не втратив я піклування Господа? Нічого такого він не думав і не говорив, а все переносив із цілковитим смиренням. Зате тим більшу допомогу мав у всьому звище. Такі випадки були, так би мовити, деякою вправою для чеснот праведника. «І він рушив, — сказано, — звідти, і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я Реховоф (простір), тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце і ми розмножимося на землі» (Бут. 26, 22).
3. Зверни увагу на розсудливість праведника. Коли хотіли відняти в нього перші колодязі, то він не засмучувався, не противився, а тільки назвою колодязів залишив незгасну пам’ять про злобу жителів. А тепер, коли вже ніхто не перешкоджав йому і він з цілковитою свободою насолоджувався своїми трудами, то все це приписує Богу. «І нарік, — сказано, — йому ім’я простір». Далі пояснює цю назву: тому, каже, я називаю його простором, що «тепер Господь дав нам просторе місце і ми розмножимося на землі». Чи бачиш боголюбиву душу, як вона, ніскільки не згадуючи про колишні неприємності, а тільки пам’ятаючи про благо, приносить за це подяку й говорить: «Тепер Господь дав нам просторе місце і ми розмножимося на землі»? Ніщо не є таким приємним Богові, як душа віддана і вдячна. Щодня виявляючи для всіх нас незліченні благодіяння, незважаючи на те, бажаємо ми їх чи не бажаємо, знаємо їх чи не знаємо, (Бог) не жадає від нас нічого більше, крім вдячності Йому за все, що Він дарує нам, щоб і за це знову дати нам ще більші нагороди.
Щоби переконатися в цьому, поглянь на того ж праведника, як він за свою вдячність знову сподобляється явлення звище. Оскільки він виявив достатні свідчення своєї чесноти перед герарськими жителями і перед царем, який виганяв його, і перед пастухами, які відбирали в нього колодязі, тому людинолюбний Господь, бажаючи укріпити його благодушність і схвалити його велику лагідність, у той час, коли він «вийшов звідти до колодязя клятвеного, в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе, і розмножу нащадків твоїх, заради Авраама, батька твого» (Бут. 26, 23-24).
Явився йому, сказано, Господь у ту ніч. Зверни увагу на Боже піклування про нього! Щоб укріпити його й підбадьорити, Бог являється йому й говорить: «Я Бог Авраама, батька твого», Який прославив батька твого, підняв його до такої величності, і його, мандрівника, зробив славнішим за місцевих жителів. Я Той, Хто обіцяв надзвичайно розмножити його нащадків, у всьому виявляв особливе піклування про нього. Це — Я, «не бійся». Що означає «не бійся»? Не бентежся тим, що Авимелех вигнав тебе і пастухи скривдили. Багато такого перетерпів і твій батько, однак через це став ще більш славним. Отже, нехай це не лякає тебе, «бо Я з тобою». Я попускаю цьому бути, бажаючи, щоб і ти своєю лагідністю показав свої чесноти, і щоби злі наміри тих стали відомими для всіх, — щоб і за це тебе увінчати. «Я з тобою», тому будеш нездоланним, сильнішим за всіх, що повстають (проти тебе) й ображають тебе. Моє піклування про тебе зробить тебе навіть предметом заздрості. «Я з тобою; і благословлю тебе, і розмножу нащадків твоїх, заради Авраама, батька твого» (Бут. 26, 24).
Зверни увагу на Боже людинолюбство! Сказавши: «Я Бог Авраама, батька твого», цим Бог показував, як наблизив Він до себе патріарха, благозволивши назвати Себе Самого Богом Авраама, — Владика і Творець світу називає Себе Богом однієї людини, але не в тому розумінні, начебто одним патріархом Він обмежує Своє панування, а з тією метою, щоби показати Своє велике благовоління до нього. Я, каже, так наблизив його до Себе, що переді Мною він є вартим усіх інших людей. Тому «і розмножу нащадків твоїх заради Авраама, батька твого». Багато нагород він повинен отримати від Мене за свою слухняність переді Мною, тож заради нього помножу твоїх нащадків. Так Бог і підбадьорив праведника, і нагадуванням про батька пробудив у ньому ревність до прояву подібних чеснот.
Після того, як Бог обіцяв йому стільки благ, «влаштував, — сказано (Ісаак), — там жертовник і закликав ім’я Господнє. І розкинув там намет свій» (Бут. 26, 25). Що означає «влаштував там жертовник»? Означає те, що він приніс там Господу подячні жертви за виявлене настільки велике піклування про нього. «І викопали там раби Ісаакові колодязь». Тепер уже праведник у безпеці. Той, хто сказав йому: «Я з тобою; і благословлю тебе, і розмножу нащадків твоїх», раптом дав йому і славу, і зробив його високоповажним для всіх.
Ось поглянь, як той же Авимелех, який зважився вигнати його, і говорив: «Відійди від нас», тепер сам приходить до нього. «Прийшов, — сказано, — до нього Авимелех і Ахузаф, друг його, і Фихол, воєначальник його. Ісаак сказав їм: для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе?» (Бут. 26, 26-27). Поглянь, яка велика лагідність праведника! Бачачи, що ті, котрі гнали його і виявляли таку ненависть до нього, а тепер приходять до нього у вигляді прохачів, він не загордився перед ними, не звеличився в думках, маючи ще у свіжій пам’яті сказані йому від Бога слова й уповаючи на силу Господа, він не повстав проти царя, але, знову виявляючи звичайну лагідність, говорить їм з неабиякою скромністю: «Для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе?» Навіщо, каже, ви надумали прийти до мене, чоловіка, вигнаного вами й зненавидженого? «Вони сказали: ми ясно побачили, що Господь з тобою, і тому ми сказали: поставимо між нами і тобою клятву й укладемо з тобою союз, щоб ти не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе, а робили тобі тільки добре і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Господом» (Бут. 26, 28-29).
4. Зверни увагу, якою великою є сила лагідності, і якою великою є могутність чеснот! Ті, котрі колись вигнали його, тепер приходять до мандрівника, який не має батьківщини, до прибульця, і не тільки просять прощення за свої попередні вчинки з ним, просять прощення в гріхах (своїх проти нього), але й прославляють праведника, виявляють свій страх, який охопив їх, зізнаються у власному безсиллі й визнають велику могутність праведника. Та й хто може бути сильнішим за того, хто має із собою Бога? «Ми ясно побачили, — говорять, — що Господь з тобою». А звідки ви це знаєте?
— Так, — кажуть вони, — самі події стали для нас уроком. Ми побачили, що ти, будучи вигнаним, став сильнішим за тих, котрі вигнали, скривджений, одержав верх над тими, що скривдили, із самого ходу подій зрозуміли, що ти користуєшся великою допомогою звище.
Справа Божественного провидіння в тому, щоб їхній розум перейнявся подивом до праведника і щоб вони все це усвідомили.
— Ми пізнали, — кажуть вони, — «що Господь з тобою, і тому ми сказали: поставимо між нами і тобою клятву».
Поглянь, як, будучи спонукувані власного совістю, вони поспішають викрити себе самих, тоді як ніхто їх не примушує до цього й не пояснює того, що відбулося. Якщо ви не скривдили праведника, чому, говорить, ви просите в нього союзу? Але такою є неправда: щодня мучить совість, і годі як скривджений мовчить, кривдники, думаючи, що їм загрожує кара, щодня хвилюються так, ніби самі собі підписують вирок за злочин. Так і (ті жителі Герари), знаючи це, кажуть: «Поставимо між нами і тобою клятву». Далі пояснюють, якої клятви вони хочуть. «І укладемо з тобою союз, щоб ти не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе». Поглянь, як від зніяковілості й мук (совісті) вони самі собі суперечать, коли говорять: «Щоб ти не чинив нам зла». Чому ви так боїтеся праведника, коли бачите, що він навіть своїм кривдникам виявляє таку лагідність? Але непідкупний судія — совість — пробудилася в них, і вони усвідомили, яку несправедливість вчинили праведникові. Тепер від страху й зніяковілості вони не зауважують, як суперечать самі собі. «Щоб ти, — говорять вони, — не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе». То чому ж ви вигнали його?
Однак праведник не вимагає від них звіту і не викриває їхніх слів. «Як і ми, — говорить Писання, — не доторкнулися до тебе, а робили тобі тільки добре і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Господом» (Бут. 26, 28-29).
Бачиш, що вони налякалися кари звище? Вони бачили, що хоч праведник зі своєї лагідності сам не мстить за вчинене йому, але Той, Хто виявляв таке піклування про нього, зажадає в них звіту за їхні вчинки із праведником. Тому вони умилостивлюють праведника і просять союзу, водночас просячи прощення за свої попередні справи й утверджуючи свою безпеку на майбутнє.
«Він зробив їм, — сказано, — вечерю, і вони їли й пили. І, вставши рано-вранці, поклялися один одному; і відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром» (Бут. 26, 30-31). Зверни увагу на дружелюбність праведника, як він без будь-якого злопам’ятства розмовляв з ними і не тільки забув про їхні вчинки з ним, а ще й влаштував для них велику гостинність. «Він зробив їм, — сказано, — вечерю, і вони їли й пили». Такою гостинністю він хоче довести їм, що ніскільки не пам’ятає вчинених йому образ. «І відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром». Божественне Писання цими словами дає розуміти, що вони прийшли до нього з великим страхом, очікуючи лиха собі й побоюючись за все, поспішали принести вибачення перед праведником. Чи бачиш, що немає нічого більш сильного й могутнього за чесноти, і немає безпечнішої людини за ту, яка має допомогу звище?
Далі сказано, що «у той самий день прийшли раби Ісаакові і сповістили його про колодязь, який копали вони, і сказали йому: ми знайшли воду 1. І він назвав його Шива (клятва). Тому ім’я місту тому Беершива (Вірсавія) (колодязь клятвений) до цього дня» (Бут. 26, 32-33). Ось і тут він дає місцю найменування від події. Ті, що копали колодязь, нічого не знайшли, та оскільки це було того ж дня, коли вони уклали між собою союз, тому Ісаак і назвав це місце «колодязь клятвений» (Вірсавія), щоб залишити пам’ять про те, що трапилося. Бачиш, як праведник, який ще не мав наставлень від закону, який не бачив перед собою прикладу в будь-кому, а тільки наслідуючи батька і будучи керований учителем, який знаходиться в самій природі людини, тобто в його совісті, виявляв настільки велику мудрість? Події, що відбувалися з ним, відкривали не тільки лагідність праведника, але й те, що він уже насправді виконував заповіді Христові. Те, що Христос заповів Своїм учням, заповідаючи їм любити не тільки тих, які їх люблять, але виявляти любов і до ворогів, це вже наперед виконував Ісаак, коли виявляв настільки велику гостинність людям, які так ненавиділи його, і виганяв зі своєї душі гріх злопам’ятства.
5. Якої ж поблажливості гідні будемо ми, якщо вже після явлення благодаті, після такого повчання й заповідей Спасителя не можемо дійти навіть до міри цього праведника? Але що я кажу: до тієї ж міри? Ми не в змозі навіть наблизитися до неї. До такої крайності зросла нині людська ненависть, що рідко вже люблять і люблячих. Звідки ж буде для нас надія на спасіння, коли ми стаємо гіршими за митарів, бо говорить Христос: «Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5, 46)? Христос хоче, щоб ми досягли вершини чеснот, щоб були вищими за митарів, а ми намагаємося бути навіть нижчими за них. Але що я кажу: митарів? Ми стаємо гіршими навіть за розбійників, і грабіжників, і вбивць. Бо серед них кожний любить того, хто з любов’ю ставиться до нього, а часто й наражається на небезпеку за того, кого любить. Хто ж ще може заслуговувати більшого співчуття, коли ми, будучи удостоєними настільки великого Божого людинолюбства, виявляємося гіршими за людей, які вчинили тисячі лих?
Отже, благаю вас: пам’ятаючи про велику кару, про крайнє посоромлення, що очікує нас там, пізнаймо, бодай пізно, своє достоїнство, скорімося вченню Христовому і будемо щиро любити не тільки тих, які люблять нас, але, якби навіть дехто був і вороже налаштований проти нас, будемо намагатися й таких любити, вигнавши зі свого серця всяку злобу й ненависть. Для нас неможливо інакше спастися, якщо не підемо таким шляхом. Постараймося тих, які сприяють нам у досягненні незліченних благ, любити навіть більше за тих, які люблять нас. Так ми зможемо і прощення гріхів отримати, і молитви до Бога підносити смиренним розумом і покірною душею. Коли розум насолоджується спокоєм і душа вільна від усякої ворожнечі, тоді вона з великим піднесенням закликає Владику і залучає для себе велику допомогу звище, якої щоб сподобилися всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 51 | Зміст | Бесіда 53
- У церковнослов’янському тексті, у відповідності до грецького, — «не обретохом води». Відповідно до цих слів подає свої тлумачення і Святитель. [↩]
