Бесіда 48
посеред нас; у кращому із погребальних місць
поховай померлу твою (Бут. 23, 5-6)
1. Ви бачили вчора, улюблені, мужність праотця. Бачили душу, міцнішу за адамант. (Бачили), як він, наскільки це від нього залежало, зі своєї любові до Бога зробився жерцем власного сина, свідомо обагрив у крові свою руку і приніс жертву. Але через невимовне людинолюбство Боже отримав сина живим і здоровим, а за свою готовність був прославлений і прикрашений світлим вінцем. Таким був його найвищий подвиг, який він звершив, — тут повністю виявилася його боголюбива душа. Подивимося тепер на силу (батьківської) любові цього праведника — на те, яке піклування він виявляє про свого сина.
Після того надзвичайного й дивного жертвоприношення, коли він повернувся (з гори), його охопила скорбота через Сарру. Випросивши у Хетових синів собі у володіння одну гробницю і купивши те місце, він поховав там свою померлу дружину. І так зі смертю Сарри праотець започатковує своє перше придбання. Божественне Писання, показуючи у всьому чесноти цього праведника і те, що взагалі він увесь час проводив як мандрівник і прибулець, відмітило також і це для того, щоб ми знали, що, користуючись такою допомогою зви-ще, ставши настільки славним й отримавши обітницю щодо настільки численних нащадків, він не мав навіть власного місця (для поховання). Не так, як нині багато хто робить, піклуючись про придбання полів і сіл та всякого іншого багатства без міри. Він мав велике багатство душевне, а про матеріальне не виявляв жодної турботи. Нехай чують це ті, котрі раптом, за одну мить, хотіли б захопити у свої руки все, котрі на усе простягають, так би мовити, пристрасть свого користолюбства. Нехай вони краще наслідують праотця, який навіть не мав місця для поховання смертних останків Сарри, і тільки в цьому випадку, спонуканий крайньою необхідністю, купив у Хетових синів поле і печеру.
А те, що він користувався повагою у хананейських жителів, то послухай, як говорять йому Хетові сини: «Ти князь Божий посеред нас; у кращому із наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто із нас не відмовить тобі в погребальному місці» (Бут. 23, 6). Але поглянь, як і їх повчає праведник самими своїми діями, не погоджуючись узяти в них гробницю доти, поки не заплатив за неї належну ціну. Хоч ви, каже він, і виявляєте до мене таку прихильність, але я не згідний взяти у вас гробницю доти, поки не віддам за неї належну ціну. І давши, сказано, гроші, взяв гробницю, «поховав Сарру, дружину свою, в печері поля в Махпелі, навпроти Мамре» (Бут. 23, 19).
Отже, (муж) настільки славний і шанований, який був таким близьким до Бога і серед усіх, що жили в тому місці, користувався такою повагою, що сини Хетові називали його навіть князем, такий чоловік не володів навіть п’яддю землі. Тому й блаженний Павло, прославляючи чесноти цього праведника, писав: «Вірою жив він на землі обітованій, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком і Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці» (Євр. 11, 9). Далі, повчаючи нас, як він з вірою мандрував, Апостол додає: «Бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог» (Євр. 11, 10). У надії на майбутнє він нехтував теперішнім і, очікуючи великих (благ), мало піклувався про блага земного життя. І так (чинив він) ще раніше закону й раніше благодаті.
Скажи ж мені, яке виправдання будемо мати ми, якщо після таких великих благовістувань і обітниць невимовних благ маємо стільки пристрасті до благ тимчасових, купуючи поля, намагаючись завжди й у всьому виставлятися, здобуваючи все це із пожадливістю й хижацтвом і насправді виконуючи те, про що блаженний пророк, ридаючи, говорив: «Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця» (Іс. 5, 8)? Хіба не це ми бачимо щодня насправді, хіба не віднімається майно у вдів, хіба не оббираються сироти, хіба немічні не гнобляться сильними? Але не так (чинив) той праведник. Бажаючи купити гробницю, хоч він і бачив, що ті, у кого він просив її, готові були йому віддати, однак погодився взяти не раніше, як заплатив належну ціну.
Пам’ятаючи про це, улюблені, будемо ми, які живемо під благодаттю, наслідувати його до кінця. Не будемо розпалюватися пристрастю до великих і неосяжних надбань і через це готувати собі тільки більший і найжорстокіший вогонь, вогонь невгасимий, полум’я нестерпне. Якщо ми залишимося в такому хижацтві й пожадливості, то почуємо сказане тому багачеві: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть від тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12, 20). Та й для чого, улюблений, ти намагаєшся зібрати стільки всяких благ? Через небагато часу, будучи взятим звідси, ти залишиш їх тут, не тільки не отримавши від них будь-якої користі, а ще й понісши на собі тягар гріхів із уже даремним каяттям. Скарби, які ти із жадністю збирав, можливо, перейдуть до рук твоїх ворогів, а сам ти зазнаєш за них осуду й кари. Яке ж божевілля — трудитися для інших, а самому за свої труди терпіти кару!
2. Але якщо вже ми були такими байдужими дотепер, то принаймні відтепер подбаймо про належне. Постараймося не тільки примножувати своє майно, але й піклуватися про справедливість. Справи наші не обмежаться цим життям, і не завжди ми будемо в цій, далекій для нас країні, а трохи згодом переселимося до своєї батьківщини. Тож будемо все робити так, щоби там не відчути втрат. Звичайно, яка користь: залишити багатство в чужій стороні, а в своїй істинній батьківщині не мати навіть необхідного? Отже, благаю вас, поспішаймо, поки ще є час, перенести туди те, що придбали тут, у чужій землі. Хоч віддаль між місцями й велика, однак перенести звідси туди досить зручно, бо готовими є люди, які для нас можуть перенести туди, — люди, які йдуть туди праведним шляхом і в надійній скарбниці складають усе, що тільки ми захотіли б туди через них послати. Саме руками бідних складається в небесних сховищах те, що ми даємо їм. А коли це так зручно і надійно, то чому ми баримося, чому не робимо цього зі всією старанністю, щоби знайти своє майно там, де воно найбільше буде нам потрібне?
Тому-то й праотець (Авраам) жив у хананейській землі, як чужій для нього, очікуючи того «міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог» (Євр. 11, 10). Тож якби ми захотіли наслідувати цього праведника, то й ми досягли б того міста і незабаром оселилися б у надрах праотця, бо єдність у ділах подає нам спілкування й блаженство.
Але повернемося, якщо бажаєте, до продовження слова і подивимося, як після смерті Сарри праведник піклується про сина, маю на увазі Ісаака. Послухаймо, що розповідає нам про це Божественне Писання. «Авраам, — говорить воно, — був уже старий і в літах похилих. Господь благословив Авраама всім» (Бут. 24, 1). Для чого Писання вказує нам на це? Оскільки в той час праотець спрямовував свої турботи щодо Ісаака на те, щоби знайти йому дружину, тому (Писання) і вказує тепер вік праотця. Коли, говорить воно, він досяг глибокої старості, тоді, бажаючи не допустити споріднення Ісаака з хананеями, щоб він не взяв собі дружину із їхнього середовища, (праотець) кличе найрозумнішого зі своїх домочадців і, доручаючи йому цю справу, говорить: «Поклади руку твою під стегно моє» (Бут. 24, 2). Грецькою мовою написано: «Під стегно моє», а єврейською читається: «Під чресла 1».
Чому ж так говорить праотець? Такий був звичай у стародавніх, а також тому, що тут був початок народження Ісаака. А щоби переконатися, що справді був такий звичай, то поглянь, як він, повелівши рабові покласти туди руку, тут же додає: «І клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі» (Бут. 24, 3). Зверни увагу, як і раба він повчає пізнавати Творця всього, бо, сказавши: «Богом неба і Богом землі», він позначив (цими словами) все творіння. Якою ж була клятва? «Що ти не візьмеш сину моєму Ісааку дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу; але підеш у землю мою, на батьківщину мою і до племені мого, і візьмеш звідти дружину синові моєму Ісааку» (Бут. 24, 3-4).
Бачиш, яку заповідь дав праотець своєму слузі? Не залиши ж без уваги цих слів, а задумайся над наміром праведника; подумай, як у стародавні часи не піклувалися про те, щоби здобувати багато грошей, багатства, рабів, чи стільки-то й стільки-то землі, не шукали тільки зовнішньої величності, а шукали душевної краси і чистоти вдачі. Праотець, знаючи розбещеність жителів Хананеї і знаючи те, яким великим благом є мати дружину однакової вдачі (з чоловіком), із клятвою заповідає слузі привести Ісаакові дружину із його рідного племені. Не зупиняла його при цьому ані відстань, ані інші незручності, але, будучи переконаним у необхідності цієї справи, він докладає (задля цього) всіх старань і посилає слугу.
Праотець так робить через своє піклування про чесноту душі й через відразу до пороків місцевих жителів. А нині навряд чи хтось захоче бодай подумати про дещо подібне. Навпаки, хоч би дружина мала тисячі пороків, нині шукають тільки одного — безлічі грошей, а все інше вважається в них справою другорядною. І не думають про те, що коли розбещене серце, то хоч би прийшло безмірне багатство, людина дуже легко може дійти до крайньої вбогості; і що не може бути жодної користі від багатства, коли немає душі, здатної належним чином його використовувати.
3. Отже, праотець дав рабові чітке наставляння і зв’язав його клятвою. Подивимося тепер на мудрість цього домочадця, як він наслідував побожність свого господаря. Побачивши, що праведник заповідає йому з такою силою, він говорить до праотця: «Можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?» (Бут. 24, 5).
— Якщо зустрінеться, — каже він, — яка-небудь перешкода в цій справі, то, щоб мені не порушити твого веління, я запитую тебе, як я маю вчинити в такому випадку і чи згідний ти, щоб Ісаак сам пішов туди і, взявши там дружину, знову повернувся звідти, якщо дружина не погодиться йти зі мною, як ти заповів?
Що ж праведник? Він не погоджується на це і говорить: «Бережися, не повертай сина мого туди» (Бут. 24, 6).
— Але тобі й не буде в цьому потреби, — говорить він, — бо Той, Хто дав мені обітницю й обіцяв надзвичайно розмножити сім’я його (Ісаака), Той і в цій справі допоможе тобі. Отже, «не повертай сина мого туди. Господь, Бог неба і Бог землі, Який узяв мене з дому батька мого…, Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму (Ісааку) звідти» (Бут. 24, 7).
Зверни увагу, як і перед цим праотець, заклинаючи раба, повчав його про Творця всього, так і тепер, виражаючи молитовний дух, повторює ті ж слова — повчає таким чином слугу відправлятися в дорогу із непохитною надією на Бога і бути впевненим у благополучному завершенні справи. Він наставляє його, яким великим благоволінням Божим користався він від самого початку, і що Той, Хто покликав його із рідного краю й дотепер так піклується про його справи, і вже в старості дарував йому сина Ісаака, Той допоможе йому й у цій справі. «Господь, Бог неба і Бог землі, — каже він, — Який узяв мене із дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: тобі і нащадкам твоїм дам землю цю, — Той, Який виявив настільки велике піклування про мене, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму (Ісааку) звідти» (Бут. 24, 7-8).
— Іди, — говорить він, — із впевненістю. Я непохитно вірю, що Той, Хто виявив для мене стільки благодіянь, до попередніх милостей додасть і цю (нову), і «пошле ангела Свого перед тобою». Він усе влаштує для тебе; Він тобі і дружину вкаже, а ти, взявши її, повернешся. Якщо ж трапиться так (чого нехай не буде), що жінка не погодиться йти з тобою, тоді ти будеш вільний від клятви. Тільки «не повертай сина мого туди». Але я не сумніваюся, що Господь допоможе тобі.
Показуючи таким чином, наскільки він надіється на силу Божу, (праотець) забороняє рабові відвести туди (Ісаака). Після того, як він із такою конкретністю дав рабові своє повеління і звільнив його від сумнівів (бо раб боявся порушити клятву, не виконавши веління), «поклав, — сказано, — раб руку свою під стегно Авраама і поклявся йому в цьому» (Бут. 24, 9), тобто в тому, що не відведе туди Ісаака. Чи бачиш, як із самого початку раб виявив свою відданість господареві?
Тож поглянь далі, як від настановлень праотця він зробився ще кращим і став наслідувати благочестя праведника. «І взяв, — сказано, — раб десять верблюдів…, також різні скарби господаря його…, і встав, і пішов у Месопотамію, в місто Нахора, і зупинив верблюдів за містом біля колодязя води надвечір, у той час, коли виходять жінки брати воду, і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама» 2 (Бут. 24, 10-12). Зверни увагу на мудрість раба: Господа всесвіту він називає Богом праотця, кажучи: «Господи, Боже господаря мого Авраама», — Ти, Який виявив йому стільки благодіянь. Що ж ти дивуєшся, що раб називає його Богом Авраама? І Сам Бог, показуючи, як високо Він цінує чесноти праведників, говорить: «Я Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6).
Отже, той раб говорить: «Господи, Боже господаря мого Авраама! Пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом» (Бут. 24, 12). Він ніби говорив так: учини так, щоби звершилося його бажання, влаштуй усе за його наміром, «вчини милість з господарем моїм Авраамом». Що означає «вчини милість»? Означає — виконай його бажання.
І далі говорить: «Ось я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду; і дівчина, якій я скажу: нахили глек твій, я нап’юся, і яка скаже мені: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, поки не нап’ються, — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм Авраамом» (Бут. 24, 13-14). Зверни увагу на розсудливість раба: він знав гостинність праотця і те, що дівчина, яку він повинен привести до нього, повинна мати таку ж удачу, як і праведник. Тому раб не шукає будь-якої іншої ознаки, а хоче побачити характер дівчини через її гостинність, тому й говорить: якщо вона нахилить мені водонос, коли я попрошу в неї води, і не тільки виконає моє прохання, але й виявить свою гостинність і скаже: «Я й верблюдам твоїм дам пити, поки не нап’ються», — то цим, через подання води, вона достатньо засвідчить доброту своєї вдачі.
4. Подумай, улюблений, наскільки це було важливим, що ніжна дівчина, яка черпала воду, не тільки не відмовила (рабові) у проханні, але й зняла з плеча водонос і дозволила напитися з нього прохачеві, причому чужоземцеві й зовсім не відомому їй; та й не тільки його напоїла, але й усіх верблюдів, і таким вчинком подала доказ своєї душевної шляхетності. Хіба ви не знаєте, що й чимало чоловіків часто відмовляють у таких проханнях? Але що я кажу про милостиню води? Іноді люди, які тримають у руках запалені свічки, на прохання інших людей, які підходять до них, — трохи почекати й дати їм запалити свою свічу, не хочуть навіть цього зробити, тоді як вогню від цього ніскільки не зменшиться, хоч би бажаючих запалити були тисячі. А тут — жінка, дівчина, яка несе водонос на плечах, не тільки не спротивилася проханню, а зробила навіть понад прохання: і мандрівника напоїла, і верблюдів добровільно поспішила напоїти.
А все це влаштував людинолюбний Бог, Який почув молитви праотця і послав перед ним ангела Свого, щоби все вчинилося так, як просив раб. Таким чином раб насправді пізнав силу молитви праотця, знайшов дівчину, яку бажав, і побачив її надзвичайну гостинність. «І негайно, — сказано, — вилила воду із глека свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути води, і набрала для всіх верблюдів його» (Бут. 24, 20). Поглянь, яка старанна послужливість! У тому, що вона «негайно вилила воду із глека свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути води» — саме в тому і є надзвичайна послужливість дівчини. Вона не побігла геть від раба, як від незнайомого, і не відмовила в проханні під виглядом цнотливості, але з великою покірністю сказала: «Пий, господарю мій» (Бут. 24, 18). Подумай тільки: у такому віці яка строгість цнотливості, яка велика покірність, яка старанна гостинність! Хіба це не цінніше за всяке багатство? Яким скарбам будь-хто з нас дасть перевагу перед цим? Ось найкраще придане, ось незліченне багатство, ось скарб, який ніколи не зменшується.
Отже, розсудливий раб, бачачи в цьому явне Боже Провидіння, «дивився на неї, — як сказано, — зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Бог путь йому, чи ні» (Бут. 24, 21). Що означає «дивився на неї зі здивуванням»? Виходить, що він спостерігав і за самими словами дівчини, і за поглядом, за ходою, за одягом і за всім іншим і вичікував нагоди, щоби зрозуміти, «чи благословив Бог путь йому, чи ні». Все, що було дотепер, уже виявляло велику й надзвичайну чесноту дівчини. А тому винагородою за її слухняність та милостиню води раб запропонував, як сказано в Писанні, «золоту сергу і два зап’ястя», і далі старанно вивідуючи те, що стосувалося її, запитав у неї: «Чия ти дочка? Скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати?» (Бут. 24, 22-23). Зверни увагу й тепер на відповідь дівчини. Як раніше, коли він просив у неї води, вона не тільки виконала прохання, але, давши напитися йому, потім напоїла й верблюдів, так і тепер на запитання раба: чи є місце і чия вона дочка, дівчина відповідає: «Я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору» (Бут. 24, 24). Вона згадує про батька й діда, щоби раб, довідавшись про них, став (до них) більш довірливим. Зверни увагу на добродушність дівчини: на питання про батька вона каже не тільки про нього, але й про діда. І коли раб запитав тільки про те, «чи є місце, щоб нам переночувати», то вона відповідає, що є не тільки місце, але і є «у нас багато соломи і корму» (Бут. 24, 25).
Раб, почувши це і здивувавшись настільки великій гостинності дівчини, а водночас довідавшись, що він прийшов не до незнайомого, а в дім Нахора, який був братом праотця, «схилився чоловік той, — сказано, — і поклонився Господу» (Бут. 24, 26). Зрадівши від того, що довідався, і від слів дівчини, він «поклонився Господу», тобто виразив вдячність Владиці, Який виявив таке благовоління праотцеві й таке піклування про нього і що все так щасливо влаштував для нього, сказав: «Благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого без милості Своєї й істини Своєї» (Бут. 24, 27).
Після того, як раб побачив добродушність дівчини і про все докладно від неї довідався, він нарешті й сам відкриває дівчині, хто він, і своєю подякою Богові пояснює їй, що прийшов не із чужого дому, а що той, хто послав його, є брат Нахора. Довідавшись це, дівчина з великою радістю «побігла», як говорить Писання. Поглянь, як свою старанність у гостинності вона виявляє всіма своїми вчинками: і бігцем, і словами, і своєю скромною поведінкою. «І побігла, — сказано, — розповіла про це у домі матері своєї» (Бут. 24, 28). Усе, що почула від раба, вона переказала батькам. «Лаван вибіг до тієї людини до джерела» (Бут. 24, 29). Ось і цей своїм бігом показує свою старанність. Побачивши ж чоловіка, який стояв з верблюдами біля колодязя, сказав до нього: «Ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? Я приготував дім і місце для верблюдів» (Бут. 24, 30). Зверни увагу, як і цей благословляє Господа в присутності чужоземця і виявляє йому ще до гостинності насправді вже велику люб’язність (словами). «Увійди, — говорить він, я вже наперед приготував дім і місце для верблюдів. Потім, коли той увійшов, «розсідлав, — сказано, — верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому» (Бут. 24, 32).
5. Ось як навіть ті люди, які ще помилялися, чимало піклувалися про гостинність. «І дав води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним; і запропонована була йому їжа» (Бут. 24, 33). Але тут зверни увагу на розсудливість раба. Що говорить він? «Не буду їсти, поки не скажу про діло своє».
— Ви, — каже він, — зробили свою справу. Але я не буду мати спокою для себе, поки не поясню вам причину, з якої я посланий у таку (далеку) дорогу, і навіщо я прийшов сюди із Хананеї, і як був уведений до вашого дому, щоб, довідавшись про все, і ви виявили свою прихильність до мого господаря.
І почав розповідати так: «Я раб Авраамів, Господь дуже благословив господаря мого… Він дав йому овець і волів, срібло і злато, рабів і рабинь, верблюдів й ослів. Сарра, дружина господаря мого, вже будучи старою, народила господарю моєму одного сина, якому він віддав усе, що є в нього» (Бут. 24, 33-36). Поглянь, з якою старанністю він розповідає їм про все.
— Я, — каже, — раб Авраама, якого ви знаєте. Тож знайте і те, що він одержав благословення від Господа всіх і живе у великому багатстві.
Далі, вказуючи на достаток цього багатства, говорить, що він має «овець і волів, срібло і злато, рабів і рабинь, верблюдів й ослів». Слухайте це ви, багаті, які щодня купуєте по декілька ділянок землі, будуєте лазні й розважальні місця, і прекрасні будинки, погляньте, яким було майно праведника. Немає в нього ніде полів, немає ніде будинків і будь-якої зайвої розкоші, а тільки «вівці і воли, верблюди й осли, раби й рабині». А щоб знати, звідки в нього була така безліч рабів, (Писання) в іншому місці говорить, що всі вони були «народжені в домі його» (Бут. 14, 14).
— Отже, цей господар мій, який живе серед такого багатства й заслужив великої допомоги звище, вже на старості літ отримав від Сарри сина. Маючи тільки цього єдиного сина, він поставив його спадкоємцем усього — «віддав йому все, що є в нього».
Так розповівши про славу свого господаря й про народження Ісаака, раб далі говорить і про те повеління, яке отримав від свого господаря і з яким прийшов у Харран. «І взяв з мене, — говорить він, — клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму Ісааку з дочок хананеїв, у землі яких я живу, а піди в дім батька мого і до родичів моїх, і візьмеш звідти дружину синові моєму» (Бут. 24, 37-38). Так заповів він мені. Тоді я, уявляючи собі незручності в цій справі й роздумуючи про труднощі, запитав свого господаря: «Можливо, не піде жінка зі мною?» (Бут. 24, 39). Він сказав мені на це: «Господь Бог, перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого». Якщо ж не погодиться жінка йти з тобою сюди, «тоді будеш ти вільний від клятви моєї» (Бут. 24, 40-41).
Отже, господар мій, — говорить (раб), — давши мені таке повеління і наставивши цими молитвами, послав мене. І я, підбадьорений його молитвами, коли прийшов до колодязя, то вимовив такі слова: «Господи, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштовуєш путь, яку я звершую, то ось я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду; і дівчина, яка вийде черпати, якій я скажу: дай мені напитися трохи із глека твого, і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму» (Бут. 24, 42-44). Саме так, каже він, я внутрішньо молився і просив Бога, і ще не завершилася моя молитва, як негайно ж вона звершилася, і слово стало дійсністю. «І ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її…, і я сказав їй: напій мене. Вона негайно спустила з себе глечик свій і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою» (Бут. 24, 45-46). Побачивши в цьому явне провидіння Боже, я запитав її, чия вона дочка. І довідавшись із її слів, що прийшов не до чужих, а до дому Нахора, брата господаря мого, я насмілився запропонувати їй «серги і зап’ястя на руки її. І схилився я, і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого» (Бут. 24, 47-48). Очевидно, що так улаштовано Богом, що молитви господаря мого зійшли до Нього. Тепер, якщо ви зі свого боку згодні, то «скажіть мені, чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму, чи ні? Скажіть мені» (Бут. 24, 49). Дайте мені знати про це, говорить він, щоб я знав, що маю робити. Якщо ви не будете згодні, то я піду в інше місце й «обернуся праворуч або ліворуч» (Бут. 24, 49).
Та коли вже Сам Бог улаштував усе за молитвами праотця, то батько і брат дівчини відповідали (рабові): «Від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго» (Бут. 24, 50). Розповідь твоя, говорять вони, показує, що все це відбулося за Божим провидінням. Тож не думай, що ми стали б противитися волі Божій: цього з нашого боку бути не може. Ось дівчина перед тобою; «візьми її й піди; нехай буде вона дружина синові господаря твого, як сказав Господь» (Бут. 24, 51).
6. Бачите, як у стародавні часи піклувалися про вибір дружин для своїх синів? Як перед багатством надавали перевагу душевній гідності? Не було в них ані записів, ані договорів, ані дечого іншого, що буває нині; не було всіляких умов, які вносяться нині в (шлюбні) записи, як, наприклад, на той випадок, якщо чоловік помре бездітним, якщо трапиться те чи інше. У стародавніх не було нічого такого, а був запис набагато важливіший і надійніший — вдача нареченої. Не було в них також ані музики, ані танців. Ти побачиш це, коли довідаєшся, як ця дівчина була приведена до нареченого.
Раб, почувши слова її батька й брата, «поклонився Господу до землі» (Бут. 24, 52). Ось як він у всіх випадках підносить подяку Господу всіх, бо Сам Господь допомагав йому в усьому і, за словами праотця, послав перед ним ангела, який для нього все влаштував. Нарешті раб, переконавшись, що мета його старань досягнута, «вийняв срібні й золоті речі, й одяг і дав Ревецці» (Бут. 24, 53). Тепер він сміливо прислуговує їй, як уже зарученій на словах Ісааку, так само вшановує дарами і брата, і матір, і коли побачив повеління свого господаря виконаним, тоді нарешті дозволяє й собі відпочити. «І їли, — сказано, — і пили він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж устали вранці, то він сказав: відпустіть мене, і я піду до господаря мого» (Бут. 24, 54). Коли вже все так успішно для мене облаштувалося, говорить він, і для мене вже більше нічого не залишається, та й ви це бачите, то «відпустіть мене, і я піду до господаря мого». Але брати її і мати її сказали: «Нехай побуде з нами дівчина днів хоч десять, потім підеш». Він сказав їм: «Не затримуйте мене, тому що Господь благовлаштував путь мою; відпустіть мене, і я піду до господаря мого» (Бут. 24, 55-56).
Для чого, каже він, відкладати й відводити, коли Бог дав мені в усьому такий успіх? «Відпустіть мене, щоб я пішов до господаря мого. Вони сказали: покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже. І покликали Ревекку, і сказали їй: чи підеш з цим чоловіком? Вона сказала: піду. І відпустили Ревекку, сестру свою, і годівницю її, і раба Авраамового, і людей його. І благословили Ревекку, і сказали їй: сестро наша! Нехай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володіють нащадки твої оселями ворогів твоїх!» (Бут. 24, 57-59). Поглянь, як ці люди, не усвідомлюючи того, провішують дівчині майбутнє, — адже Сам Бог направляв на це їхні помисли. Вони провіщали їй дві події: те, що від неї «народяться тисячі тисяч», і те, що заволодіють «нащадки твої оселями ворогів твоїх». Чи бачиш, як у всьому виявляється явне провидіння Боже, і як Господь Бог навіть через невірних провіщає майбутні події?
«І встала, — сказано, — Ревекка, і служниці її, і сіли на верблюдів» (Бут. 24, 61). Ось яку наречену бере праотець! Вона ходить по воду, на плечах носить водоноси, а тепер сідає на верблюда. Не було там мулів із гривами, оздоблених сріблом, не було юрби слуг, не було тієї зніженості, яку бачимо нині. У стародавніх жінок була така сила, що вони і на верблюдів самі сідали, і так звершували свої подорожі. «І поїхали, — сказано, — за тим чоловіком… Коли настав вечір, Ісаак вийшов у поле пороздумувати, і звів очі свої, і побачив: ось ідуть верблюди» (Бут. 24, 63). Прогулюючись, говорить Писання, в полі, Ісаак побачив верблюдів. «Ревекка глянула і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда. І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам?» (Бут. 24, 64-65). Зверни увагу на шляхетність дівчини: побачивши Ісаака, вона запитує, хто це. І довідавшись, що це саме той, котрий хоче взяти її за себе, вона одягається, як зазначено в Писанні, в літній одяг; а раб, підійшовши, все докладно розповів Ісаакові. Поглянь, улюблений, як немає тут нічого зайвого й непотрібного, немає суєтної пишності, немає кімвалів, труб і танців, немає ані непристойних бенкетів, ані жартів, переповнених всякою безсоромністю, а все чесно, все мудро, все скромно.
«І ввів її, — сказано, — Ісаак у шатро матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за Саррою, матір’ю своєю» (Бут. 24, 67). Ось кого нехай наслідують жінки. Ось за ким нехай ідуть чоловіки, — нехай подбають таким же чином знаходити наречених для себе. Ну скажи мені, для чого ти від самого початку (одруження) дозволяєш наповняти слух дівчини соромом безсоромних пісень і недоречного шуму? Хіба не знаєш, як юність легко піддається спокусі? Для чого ганьбиш поважне таїнство шлюбу? Усе це необхідно виганяти і від самого початку привчати дівчину до соромливості. Треба покликати священиків і молитвами та благословенням закріпити в спільному житті однодумність, щоби завдяки цьому і любов нареченого підсилювалася, і цнотливість нареченої укріплювалася, — щоби все сприяло запровадженню в їхньому домі побожності, а диявольські підступи викорінювалися. І щоби подружжя провело життя в радості, будучи поєднаним з Божою допомогою, одержати яку щоби сподобилися і всі ми за благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 47 | Зміст | Бесіда 49
