Бесіда 45
Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі
(Бут. 20, 1)
1. Радію, зважаючи, як ви збираєтеся для слухання (слова) і з великим задоволенням приймаєте наше повчання. А від цього і сам з великим старанням щодня намагаюся пропонувати вам свою убогу й небагату трапезу. Ваша підсилена ревність прикриває вбогість трапези і малому надає вигляду великого. Подібне можна бачити й у земних стравах. Так, хто приймає в себе гостей уже пересичених, то хоч би й пропонував їм безліч страв, пересичення гостей зменшує цінність частування, так що й велике часто здається нічого не вартим, оскільки гості беруться за страви без задоволення. Навпаки, хто приймає голодних, які мають сильне бажання до частування, то хоч би пропонував убогу трапезу, вона здається великою, бо гості з великим задоволенням споживають запропоноване. Так само і ми, будучи впевненими у вашому духовному голоді, не сумніваючись, постійно пропонуємо вашій любові нашу трапезу, хоч просту і вбогу. Так і премудрий сказав: «Краще блюдо зелені і при ньому любов, ніж відгодований бик і при ньому ненависть» (Притч. 15, 17), виражаючи цим те, що любов інакше дивиться на запропоноване, бо її очам навіть убоге здається розкішним і мале — великим.
Отже, який стан може бути більш щасливий за наш, коли ми розмовляємо серед такої безлічі слухачів, які мають таку полум’яну й діяльну любов до нас? Ніщо не є настільки необхідним для того, хто говорить, як прихильність слухачів. Коли він бачить у слухачах полум’яну щирість, тоді й сам укріплюється і ніби отримує велику силу, знаючи, що чим більш щедрою запропонує він духовну трапезу, тим більше й сам отримає прибутку для себе. У цьому відношенні духовне протилежне чуттєвому. Там достаток трапези спричиняє збитки й зменшує надбання господаря, а тут зовсім навпаки, — чим більше беруть участь у трапезі, тим більше примножується наше надбання, бо ми говоримо не своє, а те, що благодать Господа подає нам від Його людинолюбства заради вашого повчання.
Отже, якщо ви з таким задоволенням й уважністю приступаєте до слухання, то продовжимо пояснення недавно прочитаних місць із Писання і візьмемо звідти задля своєї користі плоди. Велика заповідь Христова: «Дослідіть Писання» (Ін. 5, 39) показує, що в Писаннях поміщено й заховано в його глибині багато скарбів. Тому й необхідно досліджувати, щоби, пізнавши силу, заховану в глибині Писань, ми змогли отримати від того для себе всю користь. Для того благодать Духа і благоволила показати в Писанні чесноти всіх праведників, щоби ми мали постійне повчання і через наслідування прикладу праведників проводили власне життя. Тож послухаймо, що Божественне Писання і сьогодні хоче сповістити нам про праотця (Авраама).
«Авраам, — сказано, — піднявся звідти на південь й оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі» (Бут. 20, 1). «Піднявся, — говорить Писання, — звідти». Звідки він піднявся? Із того місця, де жив у наметі, де сподобився прийняти Господа з ангелами. «Піднявся звідти і був тимчасово в Герарі». Поглянь, яким простим і невишуканим був спосіб життя праведників, як легко вони звершували свої переселення, влаштовували своє життя, як мандрівники і прибульці, то тут, то там розкидаючи свої намети, ніби все життя проводили в чужій країні. Не так робимо ми. Живучи в чужій країні, начебто у своїй землі, ми будуємо красиві будинки, з портиками й галереями, заволодіваємо маєтками, будуємо розкішні лазні й чимало іншого без рахунку. Поглянь же, як у праведника все майно — це домочадці й отари, як він ніде не має постійного житла, але ставить свій намет то у Вефілі, то під дубом мамврійським, то переходить у Єгипет, а тепер переселяється в Герар. І все це переносить зі смиренням, і за все віддає щиру подяку своєму Господу. Після таких великих обітниць і благовістей, які були дані йому від Бога, бачачи себе серед таких (важких) обставин, зазнаючи чимало різноманітних спокус, він залишався непохитний, як адамант, постійно виявляв у собі дух благочестя і серед усіх перешкод ніскільки не слабшав у діяльності.
Тепер поглянь, улюблений, яка спокуса спіткала його в Герарі, й подивуйся непохитності праведника в чесноті. Це спокуса нестерпна для будь-кого, так що інший не міг би й слухати про неї, а він переніс її без печалі, не запитуючи в Господа, чому так сталося, як роблять чимало людей, будучи при цьому обтяженими безліччю гріхів. Вони, коли зазнають яких-небудь скорбот, тут же впадають у неспокій і запитують: чому трапилося те й те? Для чого Бог попустив це? Але не таким був праведник, за що й отримав велику поміч звище. Саме такою є властивість по-справжньому мудрого раба — не вивідувати того, що подається від Господа, а приймати від Нього все в безмовності і з подякою.
2. Зверни увагу й на те, як у самих спокусах чеснота праведника все більше й більше сяяла, оскільки Бог виявляв її в усіх ситуаціях. Як колись, прийшовши мандрівником до Єгипту, нікому не відомим і не знайомим, праведник раптом повернувся звідти з великою честю, так і тепер, оселившись у Герарі, спочатку сам робить те, що від нього залежало, а потім отримує від Бога настільки велику допомогу, що й цар, і всі тамтешні жителі зі всією старанністю виявляють праведникові послуги.
«І сказав, — говорить Писання, — Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. Тому що він боявся сказати, що ще дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї» (Бут. 20, 2). Поглянь, які важкі почуття засмучували душу праведника і який страх уражав його. Попередній, хоч і дуже сильний страх утратити дружину тепер поступився місцем перед страхом смерті. І щоб уникнути смерті, він повинен був власними очима дивитися, як його співмешканка опинилася в руках царя. А наскільки це є нестерпним, про це знають ті, які мають дружин. Тому й премудрий сказав: «Ревнощі — лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти, не прийме ніякого викупу» (Притч. 6, 34-35). Але поглянь, як праведник зі страху перед смертю великодушно переніс цей важкий і для будь-кого нестерпний випадок. Так зазвичай буває й у тілесних стражданнях. Коли одночасно дві хвороби уражають наше тіло, тоді підсилення однієї приглушує іншу, і ми цілком віддаємося відчуттю сильнішого болю, а часто навіть зовсім не відчуваємо іншого, бо нами оволодіває відчуття сильнішого болю і не дає відчувати меншу хворобу. Саме так цей праведник, відчуваючи загрозливий страх смерті, все інше вважав більш стерпним.
Однак, слухаючи це, улюблений, не обвинувачуй праведника в малодушності за те, що він боявся смерті. Краще подивуйся, яке велике людинолюбство виявив нам Господь у тому, що смерть, яка за тих часів була страшною навіть для праведних і святих, Христос зробив для нас зневаженою, що саме над тою смертю, якої боялися доброчесні мужі, які мали таку відвагу перед Богом, тепер сміються юнаки й діви. Смерть тепер уже не та, яка була колись, а сон, відхід і переселення із гіршого світу в кращий. Смерть Господа дарувала нам безсмертя. Зійшовши в пекло, Він знищив його силу й зруйнував його могутність. І це пекло, колись страшне й нездоланне, Христос зробив тепер настільки знехтуваним, що деякі люди (не боячись його) прагнуть і поспішають переселитися звідси. Так і Павло вигукує, промовляючи: «Маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп. 1, 23).
Але все це є вже нині, після пришестя Христового, після того, як розтрощені ворота мідні й Сонце правди засяяло на весь світ. А в ті (давноминулі) часи (смерть) мала ще страшний вигляд і потрясала душі тодішніх праведних мужів так, що все інше, хоч би й вочевидь було нестерпним, вони переносили легко. Так і цей праведник, побоюючись підступу герарських жителів, видавав (Сарру) не за дружину, а за сестру, і так там жив. І як Бог попустив був йому переселитися в Єгипет з тією метою, щоби тамтешні неосвічені і бездушні (жителі) пізнали чесноту праведника, так і тут Господь виявляє Своє довготерпіння, щоб і терпіння праведника просяяло у всьому, і Боже благовоління до нього зробилося явним для всіх.
«І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру» (Бут. 20, 2). Уяви собі ту бурю в душі, яку повинен був витерпіти праведник, бачачи викрадення своєї дружини і не маючи будь-якої можливості захистити її. Однак він усе переносив безмовно, будучи впевненим, що Господь не залишить його, а подасть швидку допомогу. Потрібно дивуватися й великій любові Сарри, — як вона хотіла врятувати праведника від загрози смерті. Адже вона могла, відкривши таємницю, безсумнівно уникнути безчестя, яке їй загрожувало. Але вона зважилася перенести усе смиренно, щоби врятувати праведника. І звершилося сказане: «Стануть два однією плоттю» (Бут. 2, 24). Вони так піклувалися про спасіння одне одного, мовби складали єдину плоть, і виявляли таку однодумність, ніби мали одне тіло й одну душу. Нехай чують це чоловіки, нехай чують і жінки: жінки для того, щоби мати таку ж любов до чоловіків і не вважати нічого більш важливим, як їхнє спасіння; а чоловіки, щоб мали таку ж велику прихильність до жінок, і в усьому поводились так, ніби мають одну душу й одне тіло.
3. Ось істинне подружжя, коли між ним панує така згода, коли між ним настільки тісний союз, коли вони поєднані такою взаємною любов’ю. Як тіло ніколи не може бути в незгоді саме із собою, так само й душа сама із собою, так і між чоловіком і дружиною не повинно бути суперечностей, а мають жити в єднанні. Від цього вони можуть отримати безліч благ. Усі блага збираються там, де є така єдність, — там мир, там любов, там душевна радість, там немає ані сварки, ані образ, ані ворожнечі, ані сварливості. Все це зникає, бо корінь усіх благ, тобто однодумність, знищує все це.
«І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру. І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні, і сказав йому: ось ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка» (Бут. 20, 2-3). Поглянь, яким людинолюбним є Бог. Знаючи, що праведник зі страху перед смертю смиренно переніс викрадення Сарри і що цар узяв її, як сестру праведника, Бог виявляє Своє піклування, водночас і праведника ще більш прославляючи, і Сарру рятуючи від безчестя, і царя втримуючи від злочину. «І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні». Бог, говорить Писання, бажаючи вберегти царя від злочину, під час сну надав його душі свідомість, відкрив йому таємне і водночас навів на нього великий страх через погрозу смертю. «Ось ти вмреш, — говорить, — за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка. Авимелех же не доторкався до неї» (Бут. 20, 3_4). А це все зроблено для того, щоби Божа обітниця, яка була дана праотцеві, звершилася. Оскільки незадовго перед цим йому було обіцяно, що народиться від нього син, Ісаак, і цей час уже наближався, тому, щоби Божа обітниця не піддалася будь-якому оскверненню, Бог наводить на Авимелеха такий страх, що він, будучи ураженим, не насмілився доторкнутися до Сарри. Саме тому Божественне Писання й добавило, що «Авимелех не доторкався до неї». Однак цар ще виправдується у своїй зухвалості й говорить: «Господи, невже Ти погубиш того, хто не знав цього, і невинний народ?» (Бут. 20, 4)?
— Хіба я, — каже, — зробив це, знаючи, що вона дружина? Хіба я хотів скривдити мандрівника? Хіба взяв її, як його дружину? Я хотів узяти її, як його сестру, маючи намір цим виявити честь і їй, і йому. Тож «невже Ти погубиш того, хто не знав цього, і невинний народ?» Невже, — каже, — погубиш мене, який учинив це із праведним наміром?
Далі, пояснюючи слова свої, говорить ще: «Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій» (Бут. 20, 5). Поглянь, яка в них була однодумність і злагода.
— Він сам, — говорить (Авимелех), — сказав мені це, і вона підтвердила його слова. «Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх», — говорить він, — не маючи наміру зробити що-небудь беззаконне, а зробив це, як справу дозволену, можливу, в якій немає нічого негідного.
Що ж людинолюбний Господь? «І сказав йому Бог уві сні». Поглянь, яку поблажливість виявляє Господь, у всьому виявляючи Своє милосердя. «І Я знаю, — говорить, — що ти зробив це у простоті серця твого» (Бут. 20, 6).
— Знаю, — говорить, — що вони самі влаштували цей задум, і що ти зробив це, будучи обманутим їхніми словами. І саме тому, щоб їхній обман не ввів тебе в гріх, «і стримав тебе від гріха переді Мною».
Велика поблажливість у цих словах, велике людинолюбство Господа! «Проти Мене, — каже, — повернувся б цей гріх». Як серед людей, коли хто-небудь образить раба, який користається неабиякою честю у свого господаря, то господар відносить цю образу до самого себе й говорить: тим, що так учинив з моїм рабом, ти мене образив, — що роблять з ним, те стосується мене. У такому ж розумінні говорить і благий Господь: «Стримав тебе від гріха переді Мною».
— Вони, — каже, — Мої раби, і Я настільки піклуюся про них, що все те, що трапляється з ними, добре чи зле, відношу до Себе. «Тому й не допустив тебе доторкнутися до неї». Оскільки Я дуже піклуюся про них, тому, знаючи, що ти вчинив їм цю образу несвідомо, «і стримав тебе від гріха переді Мною». Не дивися на цього чоловіка просто, як на звичайну людину. Щоб ти знав, що вони із тих, про яких Я найбільше піклуюся і які є найближчими до Мене. «Тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий» (Бут. 20, 7).
Поглянь, як Бог відкриває чесноту праведника, — називає його пророком і мовби самого царя спонукає просити його про помилування. «Помолиться, — каже, — за тебе, і ти будеш живий». Він, побоюючись від тебе смерті, влаштував такий задум і ледь сам не сприяв безчестю Сарри. Але знай, що його молитви збережуть тобі життя. Однак щоби цар, запалений пристрастю й спокушений вродою Сарри, не зневажив велінням, Бог наводить на нього страх і погрожує тяжко покарати. «А якщо не повернеш, — говорить, — то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої» (Бут. 20, 7). Не тільки ти сам, каже, отримаєш кару через непослух, але через тебе смерть спіткає і весь твій дім. Тому Бог і сповіщав йому все це в нічний час, щоби, прийнявши напоумлення в тиші, він з великим страхом виконав веління. «І встав Авимелех рано-вранці, — говорить Писання, — і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні» (Бут. 20, 8).
4. Поглянь, як цар сам стає провісником чесноти праведника й усім повідомляє про нього. Покликавши, говорить Писання, всіх слуг своїх, розповів їм усе, що було відкрито йому Богом, щоб усі довідалися про Боже благовоління до нього і про те піклування, якого він сподобився від Господа за своє доброчесне життя. «І люди ці всі дуже злякалися» (Бут. 20, 8). Чи бачиш, як не даремно й не без користі праведник звершував свої переселення? Якби він залишався на попередньому місці, то звідки всі герарські жителі змогли б довідатися, яким благоволінням користається від Бога цей праведник? «І люди ці всі дуже злякалися». Великий страх охопив їх; усе те, що сталося, вразило їх.
Після цього «покликав, — говорить Писання, — Авимелех Авраама» (Бут. 20, 9). Уяви, з якими почестями тепер приводять до царя праведника, — того, якого щойно перед цим вважали не вартим жодної уваги, мали за приблуду й мандрівника. Негайно, як тільки всі зібралися, запрошується праотець, який нічого не знав про це, і тільки вже від самого царя довідався про те, що Бог заради нього створив цареві. «І сказав йому: що ти з нами зробив? Чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять… Що ти мав на увазі, коли чинив цю справу?» (Бут. 20, 9-ю). Для чого, говорить цар, ти хотів увести мене в такий гріх? Для чого і з яким наміром ти зробив це? Поглянь, як цар власними словами змальовує погрозу, почуту ним від Бога. Як Бог сказав йому: «А якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої» (Бут. 20, 7), так й Авимелех, передаючи те ж саме, говорить: «Чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх?» Хіба тільки на мене одного мало впасти покарання? Усе царство моє могло загинути від придуманого тобою обману. З яким наміром ти зробив це?
Але тепер, улюблений, зверни увагу на мудрість праведника, з якою він задля свого виправдання перед ними подає їм повчання про богопізнання. «Я подумав, — говорить, — що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою» (Бут. 20, 11). Тобто я побоювався, що ви, ще залишаючись в омані 1, ніскільки не піклуєтеся про справедливість, і тому я вчинив так, жаліючи вас же, щоб ви, довідавшись, що вона є моєю дружиною, через пристрасть до неї не надумали вбити мене. Поглянь, як цими декількома словами він і викрив їх, і навчив, що людина, яка постійно пам’ятає про Бога, не повинна робити нічого беззаконного, а боятися Його недрімаючого ока і під страхом кари від Нього завжди піклуватися про справедливість. Далі, бажаючи виправдати самого себе, праотець говорить:
— Не подумайте, начебто я і в цьому випадку сказав неправду; «та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною» (Бут. 20, 12). Я, — каже, — і вона маємо одного батька, тому я і назвав її сестрою. Тож не засуджуйте мене, хоч страх смерті й поставив мене перед такою необхідністю, бо я боявся, щоб ви через неї не вбили мене, а її не привласнили собі, однак же й у цьому випадку я не сказав неправди.
Поглянь, як намагається праведник довести, що він і тут не обманув. Якщо, каже, ви хочете знати від мене все достеменно, то послухайте й про саму нараду, яку ми мали між собою. «Коли Бог повів мене подорожувати із дому батька мого…» (Бут. 20, 13). Зверни тут увагу на велику мудрість праведника, з якою він, розповідаючи про себе, показує їм, що він від самого початку був одним з обраних Богом, що Сам Бог покликав його з дому і привів до їхньої країни для того, щоби цар пізнав, що він є одним із тих людей, які мають велику відвагу перед Богом. «Коли, — каже, — Бог повів мене подорожувати із дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій» (Бут. 20, 13). Бо перед цим він сказав: «Я подумав, що немає на місці цьому страху Божого», і йому здавалося, що цими словами він уже занадто вразив їх. Тому, бажаючи зм’якшити силу цього дорікання, він тепер говорить:
— Не подумайте, начебто ми зважилися вчинити так тільки з вами. Ні, ще тоді, «коли Бог повів мене подорожувати із дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце». Я зробив їй, — каже він, — таке застереження щодо всіх, які живуть на цій землі, і попри все цей намір не містить у собі неправди, а вдатися до цього примусив нас страх смерті.
Сказавши це, праведник і гнів їх приборкав, і власну чесноту відкрив, і дав їм достатнє наставляння щодо богошанування. Після цього цар, поважаючи таке велике смирення праведника, винагороджує праотця із притаманною для царя щедрістю. «І взяв, — говорить Писання, — Авимелех срібла тисячу сиклів і дрібної та великої худоби, і рабів, і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його» (Бут. 20, 14). Чи бачиш, улюблений, надзвичайну премудрість Божу? Той, хто боявся смерті й використовував усі засоби, щоб уникнути її, не тільки уник смерті, але ще й отримав велике схвалення і прославився більше, ніж очікував.
5. Такими є справи Божі! Бог не тільки рятує від скорбот тих, хто намагається великодушно переносити випробовування, які посилаються, але й у самих скорботах подає таку втіху, що ми зовсім забуваємо про них й отримуємо безліч благ. Поглянь же далі, які послуги робить цар праведникові. Він не тільки вшанував праведника багатими дарами, але й дозволяє йому жити на своїй землі. «Ось, — каже, — земля моя перед тобою, живи, де тобі завгодно» (Бут. 20, 15). Коли цар переконався, що заради праведника й за його молитвами йому дароване життя, тоді чужоземцеві, мандрівникові, досі зовсім не відомому чоловікові починає прислуговувати, як своєму благодійникові й заступникові. «І Саррі (говорить Писання) сказав: ось я дав братові твоєму тисячу сиклів срібла» (Бут. 20, 16). Поглянь, як він, отримавши від праведника напоумлення і повіривши його словам, уже сам називає його її братом.
— Те, що я, — каже, — дав брату твоєму, «ось це тобі покривало для очей перед усіма, хто з тобою, і перед усіма ти виправдана» (Бут. 20, 16).
Що це означає: «Це тобі покривало для очей перед усіма, хто з тобою, і перед усіма ти виправдана»?
— За те, що я через незнання спокусився ввести до свого дому тебе, дружину праведника, то тільки за це, що я зробився винуватцем твого безчестя, я дав тисячу сиклів срібла, бажаючи винагородити тебе за те, що я вчинив тобі. Але «перед усіма ти виправдана».
Що означає «перед усіма ти виправдана»?
— Нехай, — каже, — довідаються від тебе, що з мого боку не вчинено жодного злочину, що ти вийшла з мого дому незайманою. Переконай, — каже, — свого чоловіка, що я не винний у гріху. Нехай він довідається від тебе, що я нічого не зробив з тобою.
Для чого ж він говорить це? Для того, щоби праведник, довідавшись від неї й переконавшись у цьому, підніс за нього молитви до Господа. І справді, негайно після його слів «перед усіма ти виправдана», тобто: скажи чоловікові своєму усе, як було, Писання додає: «І помолився Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха, і дружину його, і рабинь його, і вони стали народжувати; бо закрив Господь усяку утробу в домі Авимелеха за Сарру, дружину Авраамову» (Бут. 20, 17-18). Поглянь, як Господь, все більше й більше прославляючи праведника через усі такі випадки, за молитвами праотця дарує спасіння цареві й усьому його домові. «І помолився, — говорить Писання, — Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха, і дружину його, і рабинь його, і вони стали народжувати; бо закрив Господь усяку утробу в домі Авимелеха». Хоч цар й утримався від гріха, але благий Господь послав на нього цю кару для того, щоби потім, зглянувшись на молитви праведника, дарувати цареві спасіння й таким чином ще більш прославити і возвеличити праведника. Так Господь завжди діє і творить, і направляє кожну подію так, що ті, які вірно служать Йому, сяють, мов світила, і їхня доброчинність стає відомою всюди.
Нарешті поглянь, улюблений, як після звільнення від скорбот праведник отримує вінець усіх благ — звершення обітниці, здійснення того, що було давно провіщене йому Богом. «І споглянув, — говорить Писання, — Господь на Сарру, як сказав; і зробив Господь Саррі, як говорив. Сарра зачала і народила Аврааму сина в старості його, в час, про який говорив йому Бог» (Бут. 21, 1-2). Що означають вирази «як сказав, як говорив»? Означають: як обіцяв Господь тоді, коли у вигляді мандрівника з ангелами був прийнятий праотцем під дубом мамврійським і коли сказав: «Я знову буду в тебе у цей же час у наступному році, і буде син у Сарри» (Бут. 18, 10), саме це й звершилося. Те, чого не могла зробити природа, те побачили вони уже звершеним, але не за звичайним порядком людських діл, а за Божественною благодаттю.
«І нарік Авраам ім’я синові своєму, який народився від нього, якого народила йому Сарра, Ісаак» (Бут. 21, 3). Не без причини Божественне Писання додало: «Якого народила йому Сарра». Воно не сказало просто: нарік ім’я синові своєму, а додало: «Якого народила йому Сарра», тобто дружина, яка досі не народжувала, безплідна, стара. «І обрізав (його), — говорить Писання, — у восьмий день, як заповідав Бог» (Бут. 21, 4). Так було велено (Богом), щоби немовлят обрізували восьмого дня.
Далі, щоб ми ще більше усвідомили невимовну силу Божу, за якою «людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19, 26), Божественне Писання вказує нам і сам час (цієї події) і, сказавши про народження (Ісаака), зауважує: «Авраам був ста років, коли народився йому Ісаак, син його. І сказала Сарра: сміх зробив мені Бог; хто не почує про мене, зрадіє зі мною» (Бут. 21, 5-6). Що означають ці слова «сміх зробив мені Бог»? Означають: народження сина є для мене радістю. Але що тут було б дивного, якби тільки для мене? Всі, хто тільки почує про це, будуть радіти разом зі мною. Але не тому, що я народила, а тому, що народила таким (надзвичайним) чином. Надзвичайність події викличе у всіх подив і всім принесе ще більшу втіху, коли довідаються, що я, у моєму стані, будучи ніскільки не кращою за мертвих, раптом стала матір’ю, народила дитя з утроби, яка омертвіла, і ще можу годувати його грудьми і виливати молоко; я, яка вже не мала жодної надії народити. «І сказала: хто сказав би Аврааму: Сарра буде годувати дітей грудьми?» (Бут. 21, 7). Для того й дані їй джерела молока, щоби засвідчити дійсність народження, щоби будь-хто не став вважати дитя підкинутим. Потоки молока всім ясно показували, що подія звершилася понад усякі людські сподівання. «Хто сказав би: Сарра буде годувати дітей грудьми», — що я народила сина в старості моїй? Що я, стара, в таких літах змогла народити й ще можу годувати дитя грудьми? «Дитя виросло, — говорить Писання, — і було відлучене від грудей; і Авраам зробив велику вечерю у той день, коли Ісаак, син його, був відлучений від грудей» (Бут. 21, 8).
6. Чи бачиш невимовну премудрість Божу, — як Бог, випробувавши всіма засобами терпіння праведника, аж тоді звершив Свою обітницю, коли і сам праотець, і всі, які бачили його, судячи з людської природи, здавалося, вже не могли мати жодної надії? Так і ми, улюблені, за прикладом праведника виявімо таке ж терпіння, ніколи не будемо впадати у відчай, а будемо жити благими надіями, знаючи, що ані труднощі в справах, ані будь-що інше людське не зможе надто перешкоджати нам, коли благодать Божа благоволить виявити для нас власну щедрість. Мановінню Божому все підвладне й підкоряється, і тоді важке стає легким, а неможливе — можливим. Тільки б ми мали тверду віру в Нього і, зважаючи на велич Його сили, ставали вище всього людського. Той, хто обіцяв людям, які проводять земне життя в побожності, невимовні блага в майбутньому, то хіба Він не дарує тим більше благ тимчасових, особливо тоді, коли ми, прагнучи перших, будемо менш бажати останніх (земних)? Саме тоді якраз і будемо насолоджуватися цими благами в достатку, коли зважимося нехтувати ними.
Отже, знаючи це, будемо прагнути постійних, незмінних і нескінченних благ, щоб і це життя провести безпечально, й ті блага осягнути, чого щоб сподобилися всі ми за благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 44 | Зміст | Бесіда 46
- Тобто щодо богопізнання. [↩]
