«Наша Парафія»

І встали ті мужі, і вирушили
до Содому і Гоморри (Бут. 18, 16)

1. У вчорашньому читанні ми бачили, улюблені, велику гостинність праведника. Сьогодні, продовжуючи далі, довідаємося про силу любові та співчутливість праотця. Всяка чеснота в цього праведника досягала найвищої досконалості. Він був не тільки велелюбним, не тільки гостинним і співчутливим, але й виявляв у собі з надлишком усі інші чесноти. Може, потрібно представити для тебе приклад терпіння? Ти побачиш, що він досяг тут крайньої висоти. Чи (приклад) смиренності? Знову побачиш, що й тут він ні від кого не відстає, а скоріше всіх перевершує. Може, потрібно показати віру? Знову і в цьому він прославився більше, ніж будь-хто інший. Його душа в живих образах розкриває в собі різні види чеснот.

Яке ж виправдання знайдемо для себе ми, коли цей муж сам має в собі всі чесноти, а ми — такі порожні в собі, бо не піклуємося про жодну? Адже ми вбогі на добрі діла не тому, що не можемо, а тому, що не хочемо (робити добро), і тут яскравим доказом є те, що чимало людей, подібних до нас за природою, сяють чеснотами. Та й те, що праотець, який жив ще до благодаті й раніше закону, сам від себе, тільки за допомогою природного розуму досяг такої висоти чеснот, — саме це позбавляє нас будь-якого виправдання. Правда, можливо, хто-небудь скаже, що цей муж користувався особливим піклуванням від Бога, що Господь усіх виявляв до нього особливе піклування? Дійсно так, і я це визнаю. Але якби він сам зі свого боку попередньо не зробив те, що від нього залежало, то не міг би й від Господа отримати таке піклування.

Отже, не дивися тільки на це 1, але у кожній обставині його життя зверни увагу на те, як попередньо сам праотець в усьому виявляв власну чесноту, а вже потім удостоювався благовоління і допомоги від Бога. На це я не раз звертав вашу увагу. Так, при переселенні його з рідної землі, не одержавши від батьків будь-яких задатків благочестя, він сам у собі виявив велику любов до Бога. І потім, як тільки переселився із Халдеї і тут же, отримавши веління вийти зі своєї землі в чужу, він не завагався, не став відкладати (на пізніше), а негайно виконав веління і, не знаючи навіть того, де завершиться його подорожування, прагнув до невідомого, як до відомого, шануючи вище за все веління Боже. Бачиш, як він від самого початку першим робив зі свого боку те, що було необхідне, а вже потім приходила щораз щедріша нагорода благами від Бога.

Так само і ми, улюблені, якщо хочемо користуватися благоволінням звище, то наслідуймо праотця й не ухиляймося від чеснот, але, обираючи для себе кожну з чеснот, будемо пильнувати в них з такою старанністю, щоби прихилити звище недремне Око відплатити нагородою. А Той, Хто знає наші таємні думки, як тільки побачить, що ми виявляємо здоровий розум і старанно несемо подвиг у чеснотах, тут же подає і від Себе допомогу, полегшуючи наші труди, укріплюючи немічність нашого єства і подаючи нам щедрі нагороди.

Нічого подібного ти не побачиш на олімпійських змаганнях. Там учитель боротьби стоїть, залишаючись тільки глядачем, і вже нічого не може зробити, а тільки вичікує, на чиєму боці буде перемога. Не так Господь наш: Він Сам допомагає нам і руку Свою простягає, і разом з нами бореться, і, ніби Сам зі всіх боків долаючи супротивника, віддає його в наші руки, все робить і влаштовує так, щоб ми могли вистояти в боротьбі й отримати перемогу, а Він — покласти на нашу голову нев’янучий вінець. «Тому що це, — сказано, — прекрасний вінок для голови твоєї і прикраса для шиї твоєї» (Притч. 1, 9). Вінець, який отримують після перемоги на олімпійських змаганнях, складався не хтозна із чого, а тільки із лаврового листя, оплесків та вигуків народу, і все це з настанням вечора в’януло й гинуло. А вінець за чесноти й труди заради них не є матеріальним, не руйнується, як все інше в цьому світі; це — вінець незмінний, безсмертний, який перебуває на усі віки. Труди тільки на короткий час, а нагорода за труди не має кінця, не підвладна силі часу, не в’яне. А щоб ви переконалися в цьому, то подивіться, скільки років і скільки поколінь минуло відтоді, як жив праотець (Авраам), однак вінці його за чесноти сяють так, начебто тільки вчора чи сьогодні почали сяяти, і буде він служити повчанням для всіх благочестивих людей до країв світу.

2. Отже, маючи в особі патріарха такий приклад чеснот, будемо наслідувати його. Згадаймо нарешті, хоч і пізно, своє достоїнство і, наслідуючи праотця, подумаймо про своє спасіння, докладаймо всіх зусиль, щоби здорове було не тільки наше тіло, а щоб і душа зцілилася від її різноманітних недуг. А недуги душі для нас ще зручніше лікувати, ніж хвороби тіла, якщо тільки ми захочемо бути стриманими й уважними. Так, коли нас тривожить яка-небудь пристрасть, а ми побожним розумом уявимо собі майбутній день страшного Суду і будемо зважати не на теперішні задоволення, а майбутні після них муки, то пристрасть тут же відступить від нашої душі й залишить її. Тож не будьмо байдужими, але, знаючи, що перед нами подвиги й боротьба, що ми повинні бути готовими до битви, будемо постійно зберігати свій дух сильним і пильним, щоби, користуючись допомогою звище, ми змогли стерти голову лукавого звіра, тобто я маю на увазі наклепника і противника нашого спасіння. Це обіцяв нам Сам Господь, кажучи: «Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу ворожу» (Лк. 10, 19).

Тож благаю, будемо пильнувати, щоби, йдучи в чеснотах слідами цього праотця, ми змогли сподобитися таких же вінців, як і він, знайти спокій у його лоні й, уникнувши вічного вогню, сподобитися майбутніх невимовних благ. А щоби додати вам більше ревності й спонукати вас до наслідування цього праведника, то знову почнемо бесіду, звернену до вашої любові, про події у його житті, які змінюють одна одну. Отже, після тієї щедрої гостинності, яка оцінюється не якістю чи кількістю страв, а щирістю, Господь, прийнявши з гостинністю відданість праведника, відразу ж і відплатив йому за гостинність.

Праотець тут же впізнав, Хто був Той, Який прийшов, і якою є Його могутність. І коли Мандрівники мали намір відправитися від нього на зруйнування Содома, він пішов за ними, як сказано, «провести їх» (Бут. 18, 16). Поглянь тепер, Яким людинолюбним є Господь, яку милість Він виявляє праведникові, виявляючи йому честь і водночас бажаючи розкрити всі чесноти, які приховані в його душі. «І встали,  — сказано, — ті мужі, і вирушили до Содому і Гоморри» (Бут. 18, 16). Це сказано про ангелів, бо тут, перед наметом Авраама, явилися разом і ангели, і їхній Господь. Але потім ангели, як служителі, послані були на знищення тих міст, а Господь залишився розмовляти з праведником, як друг розмовляє з другом, про те, що має намір зробити.

Отже, коли ангели пішли, «сказав Господь,  — йдеться в Писанні: — Чи утаю Я від Авраама, раба Мого, що хочу вчинити?» (Бут. 18, 17). Яка велика поблажливість Божа, наскільки ця шана, виявлена праведникові, перевершує всяке слово! Поглянь, Він розмовляє з праведником саме так, як людина із подібною до неї людиною, показуючи нам, якої честі удостоюються від Бога побожні люди. А щоб ти не подумав, що настільки велика шана для праведника — це виключна справа Божої милості, то поглянь, як Божественне Писання повчає нас, що праведник сам заслужив такої честі, з цілковитою слухняністю виконуючи веління Божі. Якраз Господь, сказавши: «Чи утаю Я від Авраама, раба Мого, що хочу вчинити», все ж таки не відразу говорить про те, що мало звершитися. Бо тоді Йому варто було б додати й сказати, що Він має намір віддати Содом вогню.

Однак потрібно звернути увагу ще й ось на що (бо зі всього того, що поміщено в Божественному Писанні, не потрібно залишати без уваги жодного слова, жодної риски): скільки, думаєш, шани саме в цих словах «Авраама, раба мого»? Яка любов, яке благовоління! Саме в цих словах виявляється вся перевага і вся честь праведника. Далі (як я вже згадував), сказавши: «Чи утаю», не відразу ж додає і говорить про те, що буде, а як? Щоб ми знали, що не без причини і не даремно Він показує настільки велике піклування про праотця, Господь говорить: «Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі: бо знаю, що він заповість синам своїм і дому своєму після себе ходити дорогами Господа Бога, творячи правду і суд, щоби здійснив Господь над Авраамом усе, що сказав про нього» 2 (Бут. 18, 18-19).

О, яке велике людинолюбство Господа! Оскільки після цього Він мав намір сказати й про руйнування Содому, тому попередньо підбадьорює праотця, сповіщаючи йому найбільше благословення, тобто, що від нього «дійсно піде народ великий», і водночас говорить йому, що таку нагороду він одержить за своє боголюбиве серце. Подумай же, яка чеснота праотця, коли сам Бог говорить: «Бо знаю, що він заповість синам своїм ходити дорогами Господа Бога». Ось велика нагорода за чесноту! Не тільки за те одержує праотець нагороди, що сам трудився в чесноті, але удостоюється щедрої нагороди й за те, що заповів виконувати ті ж чесноти своїм нащадкам. Так він зробився наставником для всіх і на майбутнє, бо хто першим розпочинає і започатковує справу, той буде винуватцем і того, що згодом вийде із цієї справи.

3. Бачиш милосердя Господа?! Він нагороджує праведника не тільки за чесноти, які вже були звершені, але й за очікувані в майбутньому. «Бо знаю,  — каже, — що він заповість синам своїм». Я, говорить, наперед знаю наміри цього праведника й випереджаю його нагородою. Так, Господь знає і наші таємні думки і, коли бачить, що ми бажаємо доброго й виявляємо розсудливість, тоді протягує нам Свою руку, й нагороджує нас до наших трудів, спонукаючи цим до більшої ревності. І це можна бачити в житті всіх праведників. Знаючи неміч людської природи, Він задля того, щоб ми у важких трудах не падали духом, часто ще до завершення трудів подає нам і допомогу, і нагороди, — і наші труди полегшує, і ревність підсилює. «Бо знаю, — говорить, — що він заповість синам своїм ходити дорогами Господа». Не тільки про нього провіщає, що він «заповість», але і про його синів, маючи на увазі Ісаака і Якова, які будуть «ходити дорогами Господа». «Дорогами Господа», тобто будуть виконувати веління, заповіді, «творячи, — говорить, — правду і суд», — нічого не ставити вище за правду, бути далеким від усякої неправди. Це є найбільша чеснота, і саме за це мало звершитися все, що сповістив йому Господь.

Однак думаю, що Він мав на увазі й дещо інше, коли говорив: «Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний». Він ніби сказав: ти, який полюбив чесноти, який коришся всім Моїм велінням і виявляєш усяку слухняність, ти будеш «народом великим і сильним»; а ті беззаконні, які живуть у країні Содомській, усі будуть знищені; бо як чеснота служить засобом спасіння для тих, котрі в ній трудяться, так гріх буває причиною загибелі. Тепер, збудивши праведника благословенням і похвалами до ще більшої відваги (віри), Бог починає відкривати перед ним Свої присуди й говорить: «Крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він; зійду й подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся» (Бут. 18, 20-21). Страшний вирок! «Крик, — говорить, — содомський і гоморрський». Хоч разом із цими містами були знищені й деякі інші, та оскільки ці були більш величні, тому Господь і згадав про них особливо. «Крик — великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він». Зверни увагу, як там примножилося зло! Безліч не тільки крику, але й неправди, бо слова «крик содомський і гоморрський, великий він», означають, я думаю, те, що разом із відомим невимовним беззаконням, яке не заслуговує жодного прощення, вони чинили чимало іншої неправди: сильніші повставали проти слабких, багаті — проти бідних.

Отже, сказано, що не тільки крик їхній великий, але й їхній гріх не якийсь звичайний, а «дуже тяжкий він». Вони вигадали досі невідоме беззаконня, винайшли протиприродне негідне змішання і були настільки захоплені злом, що всі переповнилися всякою розпустою і вже не виявляли надалі будь-якої можливості для виправлення, тому мусили зазнати цілковитого знищення. Їхні пристрасті, зробившись невиліковними, вже не приймали жодних ліків.

Однак, напоумляючи весь людський рід, що хоч би гріхи в декого були надто великими й відомими, все ж таки не потрібно виносити над ним вироку раніше, ніж виявляться очевидні докази, (Господь) говорить: «Зійду й подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся» (Бут. 18, 21). Що це за слова? «Зійду, — говорить, — подивлюся». Невже Бог переходить з місця на місце? Ні, так не буває! Не те Він виражає, але, як я вже часто говорив, через прості вирази Він хоче напоумити нас, що потрібно бути особливо обережними і не засуджувати тих, які згрішили тільки через чутки, не виносити вироку без доказів.

Почуймо це всі. Адже дотримуватися цього закону зобов’язані не одні тільки ті, що сидять у судилищах, але й кожний із нас ніколи не повинен засуджувати ближнього лише через безпідставні наклепи. Тому згодом і блаженний Мойсей, який надихався Духом Святим, перестерігав, кажучи: «Не прислухайся до пустих чуток» (Вих. 23, 1). І блаженний Павло в посланні волав: «А ти чого осуджуєш брата твого?» (Рим. 14, 10). І Христос, даючи заповіді Своїм учням і повчаючи юдейський народ, книжників і фарисеїв, говорив: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7, 1). Для чого, каже Він, передчасно відбираєш достоїнство у Судді? Для чого випереджаєш той (майбутній) страшний день? Хочеш бути суддею? Будь суддею над самим собою і над своїми гріхами. У цьому тобі ніхто не перешкоджає, а водночас таким чином ти й гріхи свої виправиш, і не зазнаєш від цього жодної шкоди. Якщо ж, забуваючи про себе, ти ставиш себе на місце судді над іншими, тоді невідчутно збираєш сам для себе тільки більший тягар гріхів. Так і ми, благаю вас, будемо всіляко уникати осуду ближніх. Хоч ти й не маєш судової влади, а засуджуєш тільки в думці, то все одно робишся винним у гріху, бо, не маючи ніяких доказів, засуджуєш, як часто буває, тільки через підозру й безпідставний наклеп. Тому-то й блаженний Давид волав: «Того, хто потай очорнює ближнього свого, я прожену» (Пс. 100, 5).

4. Бачиш велич чесноти? Давид не тільки не приймав того, хто наговорював йому на інших, але й відганяв того, хто хотів обмовляти брата. Отже, якщо і ми хочемо зменшити свої гріхопадіння, то будемо все більше піклуватися про те, щоб не осуджувати наших братів, а тих, які вигадують наклепи на них, не допускати до себе або — ще краще — відганяти їх від себе, за прикладом пророка, і взагалі від них відвертатися. Це ж, думаю, виражає і пророк Мойсей словами: «Не прислухайся до пустих чуток» (Вих. 23, 1).

Тому-то й у цьому випадку задля користі наших душ Господь усіх використав такий природний вираз і сказав: «Зійду й подивлюся». А як же інакше? Невже Він не бачив? Невже не знав усієї безлічі гріхів? Невже не розумів цілковитої непоправності тих, які зав’язнули у гріхах? Але Він виявив таке довготерпіння, ніби заздалегідь виправдуючись перед тими, котрі потім захотіли б безсоромно обвинувачувати Його 3, викриваючи цим їхню легковажність і велику вбогість у чеснотах. А можливо, що (Він учинив так) не тільки для цього, але ще й для того, щоби дати праведникові нагоду виявити у своїй душі співчутливість і силу любові (до ближнього).

Отже, ангели, як уже було сказано, відправилися в Содом, а праотець стояв перед Господом (Бут. 18, 22). «І підійшов,  — сказано, — Авраам, і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим, і з праведником буде те саме, що з нечестивим?» (Бут. 18, 23). О відвага праведника! Або вірніше — о співчутливість душі! Він через надмірну співчутливість навіть сам не розуміє, що говорить. І Божественне Писання, показуючи, що він виявляє своє клопотання з великим страхом і трепетом, говорить: «І підійшов Авраам, і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим?» Що ти робиш, блаженний праотче? Хіба Господь потребує твого клопотання, щоби цього не зробити? Але не будемо так думати. Насправді Авраам не говорить так, начебто Господь дійсно хотів це зробити; але, не насмілюючись прямо говорити про свого племінника, він виражає загальне благання за всіх, бажаючи разом з іншими врятувати його, а з ним інших спасти (від загибелі). І ось він починає клопотати й говорить: «Може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? Невже Ти погубиш і не пощадиш усього місця цього ради п’ятдесятьох праведників, якщо вони перебувають у ньому? Не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб погубити праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; Не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?» (Бут. 18, 24-25).

Зверни увагу, як він висловлює свій благочестивий дух і в самому своєму клопотанні: сповідує Бога Суддею всієї землі і визнає справедливим, що праведник не повинен загинути разом з нечестивим. І милосердний, людинолюбний Бог зважає на його моління й говорить:

— Зроблю так, як ти кажеш, приймаю твоє клопотання. «Якщо Я знайду в місті п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу все місце це» (Бут. 18, 26). Заради п’ятдесятьох праведників, — говорить, — якщо вони знайдуться, дарую спасіння іншим і прохання твоє виконаю.

Тоді праведник, відчувши сміливість і користуючись людинолюбством Божим, йде далі у своєму проханні й говорить: «Ось я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл» (Бут. 18, 27). Не суди мене, Господи, так, каже він, начебто я не знаю самого себе і переступаю межу, дозволяючи собі таку велику відвагу. Знаю, що я порох і попіл. Але як це я знаю й добре розумію, так мені відомо й те, що великим є Твоє людинолюбство, що Ти багатий милосердям і хочеш, щоби всі люди спаслися. Створивши (людей) з небуття, невже коли-небудь Ти захотів би погубити їх, уже сущих, якби не була великою безліч їхніх гріхів? Тому знову прошу і благаю: «Можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять» (Бут. 18, 28).

Хто в змозі звеличувати Бога всіх за таке довготерпіння й поблажливість, або хто належно звеличить праведника, який отримав таку відвагу? «Авраам продовжував говорити з Ним, — йдеться далі, — і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того й заради сорока» (Бут. 18, 29). Далі, мовби боячись уже випробувати невимовне довготерпіння Боже і побоюючись, щоб не виявитися таким, що вже переступає межі, і не зайти зі своїм клопотанням далі належного, говорить: «Нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять?» (Бут. 18, 30). Оскільки він бачив, що Бог схиляється до милосердя, тому вже поступово почав зменшувати і, зменшивши кількість праведників ще не на п’ять, на десять, продовжує таким чином своє клопотання й говорить: «Може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять» (Бут. 18, 30).

Поглянь, яка наполегливість у праведника?! Він так щиро піклується про те, щоби врятувати содомський народ від смерті, яка загрожувала йому, начебто сам мав зазнати цього вироку. «Ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти» (Бут. 18, 31). Вище за всякі слова і за всяку мудрість таке милосердя Господа! Хіба хтось із нас, які живемо серед незліченних прикрощів, звершуючи суд над подібними до себе людьми, виявив би таку поблажливість і людинолюбство?

5. Але цей праведник, бачачи таке багатство Божого людинолюбства, не зупиняється, а знову говорить: «Нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз» (Бут. 18, 32). Випробувавши невимовне Боже довготерпіння і побоюючись, як би далі вже не підняти проти себе гнів Того, перед Ким клопотав за інших, праотець говорить: «Нехай не прогнівається Владика». Може, я не нерозважливо чиню? Може, дещо виявив безсоромно? Може, негідно вчиню, коли «скажу ще один раз»? Але із Твого великого милосердя прийми від мене ще одне моління: «Можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти». А оскільки праотець сказав перед цим, «що я скажу ще один раз», тому «і пішов,  — сказано, — Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місце» (Бут. 18, 33). Чи бачите всю поблажливість Господа? Чи бачите гарячу любов праведника? Чи розумієте тепер, яку силу мають люди, які несуть подвиг у чеснотах? «Не винищу, — говорить (Господь), — заради десяти» праведників, — заради них дарую прощення гріхів усім.

Отже, хіба не правду я сказав, що все це відбувалося для того, щоб не залишити жодної причини для дорікання тим, які стали б безсоромно мудрувати (про ці події)? Адже є багато безумців, які мають неприборкані язики, які хочуть ганити (суд Божий) і говорять:

— Чому спалений Содом? Вони 4, можливо, й покаялися б, якби їм було виявлене довготерпіння.

Саме тому Бог і виявляє таке примноження зла й таке зубожіння чеснот серед такої безлічі людей, що потрібний був другий такий же потоп, який колись покрив увесь світ. Однак через обітницю Божу, що така кара вже не повториться, Бог використовує тепер інший вид кари, водночас і содомлян караючи, і всім майбутнім поколінням подаючи в цьому повсякчасний урок. Вони спотворили закони природи, вигадали дивне і протизаконне змішання. Тому Бог і навів на них надзвичайний вид кари, вразивши за їхні беззаконня самі надра землі 5 і залишивши постійний пам’ятник для майбутніх поколінь, щоб вони не наважувалися на подібні речі й не зазнали такої ж кари. Хто захоче, той може відвідати ці місця й бачити цю землю, яка, так би мовити, волає і виявляє на собі сліди кари. Через стільки років так очевидно відкривається на ній гнів (Божий), начебто кара вразила її тільки вчора чи сьогодні вранці.

Тому, благаю, напоумляймося прикладом інших, поглядаючи на кару, яка їх спіткала. Але, можливо, дехто скаже: що ж це, якщо вони так покарані, то хіба немає нині чимало таких, які чинять таке ж, як і вони, однак не отримують покарання? Можливо, але за те таких беззаконників очікує ще більша кара. Звичайно, якщо ми не напоумимось ані тим, що спіткало содомлян, ані довготерпіння Боже не беремо собі на користь, то подумай, у скільки разів сильніше ми розпалюємо пекучий вогонь самі для себе в майбутньому і якого лютого черв’яка готуємо собі!? А з іншого боку, і нині є, за благодаттю Божою, чимало побожних людей, які можуть умилостивляти Господа так, як годі праотець. І коли ми, зважаючи на себе і бачачи власну байдужість, справедливо визнаємо (у світі) велике збідніння чеснот, то завдяки чеснотам цих людей Бог виявляє довготерпіння й для інших. А що відвага таких людей справді є для нас причиною довготерпіння Божого, переконайся з того, що говорить Бог до праотця саме в цій історії: «Не винищу заради десяти». Але що я кажу — десять праведників? У Содомі не знайшлося нікого непідвладного беззаконню, крім одного праведного Лота й двох його дочок. Його дружина, можливо, могла уникнути кари в місті заради нього, але через своє недбальство зазнала кари згодом.

Нині завдяки невимовному Божому людинолюбству примножилися справи благочестя. У містах знайдеться чимало людей, які можуть умилостивити Бога, інші ж ховаються в горах і печерах. І доброчинність цих людей, хоча й не багатьох, може покрити гріхи багатьох, бо великим є милосердя Господа і Він часто заради декількох праведників благоволить дарувати спасіння багатьом. Але що я кажу — заради декількох праведників? Часто, коли не знаходить жодного праведника в цьому житті, Він виявляє милосердя над живими заради чеснот померлих і виголошує: «Я буду охороняти місто це, щоб спасти його заради Себе і заради Давида, раба Мого» (4 Цар. 19, 34). Хоч вони, каже, й не варті спасіння і нічим не заслуговують звільнення від напасті, та оскільки Мені властиво виявляти людинолюбність і Я завжди готовий милувати й спасати (людей) від бід, то заради Себе й Давида, раба Мого, подам їм спасіння. Так цей муж 6, який уже так давно відійшов із цього життя, стає підставою для спасіння людей, які гинули через власну байдужість.

Чи бачиш людинолюбство Господа, як Він ушановує мужів, які сяють доброчинністю, як підносить їх і ставить вище за всю безліч інших людей?! Тому і Павло сказав: «Тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення ті, яких весь світ не був достойний» (Євр. 11, 37-38). Весь цей світ, каже він, зі всім всесвітом не міг рівнятися цінністю з тими, котрі заради Бога проводять життя в скорботах, у наготі, зазнаючи озлоблення, у поневірянні чи в печерах.

6. Отже, улюблений, коли побачиш людину, яка зовнішньо одягнена в убогий одяг, а всередині одягнена доброчинністю, то не зневажай її через зовнішність, а споглядай на її душевне багатство і внутрішнє світло, і тоді побачиш у ній доброчинність, яка сяє звідусіль. Таким був блаженний Ілля: у нього був тільки один плащ, однак його плаща потребував одягнений у порфіру Ахав. Чи бачиш тепер Ахавову вбогість і багатство Іллі? Поглянь же, яка відмінність і в їхній могутності. Плащ Іллі замкнув небо, зупинив дощі, й одне слово пророка стало для неба ніби путами, так що впродовж трьох років і шести місяців не було дощу. А одягнений у порфіру й діадему ходив, шукаючи пророка, й від своєї настільки великої влади не міг отримати жодної користі. Але зверни увагу, яким людинолюбним є Господь. Як тільки Він побачив, що пророк, спонукуваний ревністю й великою запопадливістю, навів таку велику кару на всю землю, то, щоб він сам не зазнав прикрощів від цієї кари й не постраждав, подібно до нечестивих, говорить йому: «Встань і піди 7 в Сарепту Сидонську; Я повелів там жінці-вдовиці годувати тебе. І встав він, і пішов» (3 Цар. 17, 9-10).

Зверни увагу, улюблений, на благодать Духа. І вчора вся наша бесіда обмежилася гостинністю; ось і сьогодні ця гостинна вдова завершить наше слово. І прийшов, сказано, до вдовиці, й побачив, що вона збирала дрова, і сказав їй: «Дай мені трохи води в посудині напитися» (3 Цар. 17, 10). Вона послухалася. І говорить їй знову: зроби мені опріснок, щоб мені поїсти (3 Цар. 17, 11). А вона тут відкриває свою крайню вбогість, а краще (сказати) — невимовне багатство, бо особлива вбогість відкрила велич багатства. Вона сказала: «У мене нічого немає, а тільки є жменя борошна в діжці і трохи олії в глечику… З’їмо це (я і діти) і помремо» (3 Цар. 17, 12). Жалісні слова, здатні зворушити навіть найбільш закам’янілу душу!

— Для нас не залишається вже, — каже вона, — жодної надії на порятунок, смерть біля дверей. Це єдине 8, що залишилося в нас для підтримки життя, та й то навряд чи вистачить для мене та для моїх дітей. Що було можливим, те я зробила: води подала.

Але щоб ми пізнали і гостинність цієї жінки, і велику силу (віри) праведника, то поглянь, що сталося. Коли пророк довідався про все це, то, щоб відкрити перед нами чесноти жінки (адже Бог, Який сказав: «Я повелів там жінці-вдові годувати тебе» (3 Цар. 17, 9), у цьому випадку діяв через пророка), говорить до неї: «Раніше із цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і для свого сина зробиш після» (3 Цар. 17, 13).

Слухайте це ви, жінки, які живете в достатку й багатстві. Ви витрачаєте своє багатство на безліч марних речей і серед усіх ваших насолод не хочете кинути двох оволів нужденним чи бодай комусь із побожних мужів, які терплять убогість заради Бога. А ця жінка не мала нічого, крім жмені борошна, й очікувала, за своїм міркуванням, незабаром побачити смерть своїх дітей, але почула від пророка: «Раніше із цього зроби для мене; а для себе і для свого сина зробиш після», — і не засмутилася, не стала баритися. Вона негайно виконала наказ, повчаючи всіх нас ставити слуг Божих вище за власний спокій і не залишати без уваги таких приємних випадків, а пам’ятати, що за це для нас буде велика нагорода.

Поглянь на цю вдову: вона за одну жменю борошна й трохи олії придбала для себе невичерпну житницю. Адже, після того, як нагодувала пророка, ані жменя борошна, ані глечик олії в неї не зменшувалися, тоді як уся земля гинула від голоду. Дивним і вражаючим також є і те, що вона тоді не мала потреби й трудитися, а постійно мала готове борошно й олію. Для неї не потрібно було ані землю обробляти, ані волів використовувати, не знала будь-якої іншої турботи, — все в неї вочевидь відбувалося надприродно. І тоді як цар, одягнений в діадему, був у безвихідному становищі, — під гнітом голоду, бідна вдова, сама не маючи нічого, стала жити в постійному достатку за те, що прийняла до себе пророка. Тому й Христос сказав: «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка» (Мф. 10, 41). Ти бачив учора, яких благ удостоївся праотець, виявивши із великою увагою щиру гостинність. Поглянь і на цю сидонську жінку, яка в одну мить придбала невимовне багатство, коли слово пророка, яке тримало у своїй владі небо, робило для неї невичерпними жменю борошна і глечик олії.

7. Тож будемо наслідувати її всі ми — і чоловіки, і жінки! Бажав би я спонукати вас наслідувати ревність і чесноти пророка, але це для вас буде вищим за ваші сили. Хоч і він був людиною, одягненою в таку ж, як і ми, плоть, і мав однакову з нами природу; а сподобився благодаті звище за те, що все, від нього залежне, звершував з надлишком і (найбільше) полюбив чесноти. Отже, насамперед будемо наслідувати, принаймні, цю жінку (сарептську), а потім поступово дійдемо й до наслідування пророка. Будемо наслідувати її гостинність, і нехай ніхто не вказує на свою вбогість. Яким би будь-хто не був бідним, однак не зможе бути біднішим за цю жінку: вона мала їжі тільки на один день, але й за такого становища не завагалася звершити прохання праведника, виявивши велику старанність, і за це скоро отримала нагороду.

Саме такими є справи Божі: за мале Бог зазвичай дарує багато чого. Скажи, невже вона стільки пожертвувала, скільки потім отримала? Але Господь наш зазвичай цінує не кількість (принесеного), а сердечну відданість, коли навіть мале стає великим, і навпаки: велике часто зменшується, коли робиться не зі щирою відданістю. Так і вдова, про яку згадується в Євангелії, коли багато хто клали в скарбницю (церковну) багато, поклавши дві лепти, перевершила всіх не тому, що пожертвувала більше за інших, а тому, що від щирої душі виявила свою ревність. Інші, сказано, робили це від надлишку свого, а вона поклала все, що мала.

Тож будемо і ми, чоловіки, наслідувати принаймні жінок і не будемо гіршими за них. Будемо піклуватися не тільки про те, щоби все своє надбання витрачати на власні задоволення, а подбаємо й про піклування над нужденними, і будемо робити це зі старанністю й задоволенням. Хлібороб, кидаючи в землю насіння, робить це не зі скорботою, а з радістю й задоволенням, і з такою впевненістю залишає в землі своє насіння, начебто вже бачить самі снопи. Так і ти, улюблений, не дивися на те, що отримує від тебе бідолаха і в які витрати тебе вводить, а уявляй собі, як Інший приймає із твоїх рук те, що ти робиш для бідного, який стоїть перед тобою, і Цей Інший не якась проста людина, а Владика всіх, Господь усіх, Творець неба й землі. І твої витрати стають надбанням, і не тільки не зменшують твого майна, а ще й примножують, якщо тільки ти робиш це з вірою і радісною старанністю. Скажу про найвище благо: крім інших надбань від таких витрат, подається тобі й відпущення гріхів. А що може зрівнятися з цим благом?

Отже, якщо ми бажаємо збагатитися істинним багатством, а разом з багатством отримати й прощення гріхів, то передаймо своє майно в руки нужденних, перешлімо його на небо, де ані злодій, ані розбійник, ані лиходійство раба, ані будь-що інше не взмозі зашкодити нашому багатству. Та Країна вища від усякого подібного зла. Тільки будемо робити це не з марнославства, а відповідно до заповідей Божих, намагаючись не від людей отримати похвалу, а від нашого Господа. Бо інакше і втрати зазнаємо, й придбаного позбудемося, бо багатство, яке переноситься на небо руками бідних, роблячись недоступним для всіх наклепів, може бути знищене одним марнославством. Як тут міль і черв’як шкодять одягу, так багатству, зібраному на небі милостинею, шкодить марнославство. Тому й благаю: не тільки будемо творити милостиню, але будемо творити її з обережністю, щоби за мале отримати великі блага, за тлінне — нетлінне, за тимчасове — вічне, і щоб, крім усього цього, ми змогли отримати й відпущення гріхів, і вічні невимовні блага, яких щоб сподобилися успадковувати всі ми за благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким слава Отцеві зі Святим і Животворчим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Том ІV. Книга 1. Бесіда 41 | Зміст | Бесіда 42

1. Тобто те, що Авраам бачив над собою Боже Провидіння. [↩]
2. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
3. Тобто через брак довготерпіння й правосуддя. [↩]
4. Тобто жителі Содома. [↩]
5. Мається на увазі видимі донині на берегах Мертвого моря, де знаходилися Содом і Гоморра, які були знищені вогнем, безпліддя землі й омертвіння природи. [↩]
6. Давид. [↩]
7. Події із життя пророка Іллі Святитель передає тут не буквально за текстом книги Царств, а скорочено: частково своїми словами, частково словами Писання, тому й помітними є такі відмінності. [↩]
8. Тобто жменя борошна й трохи олії. [↩]

Опубліковано: 09.05.2016.