Розділ II. Вірші моральні

Увінчаємо дівство нашими вінцями, від чистого серця оспівавши його в чистих піснях! Це прекрасний дар нашого життя, дар блискучіший за золото, ілектр 1 і слонячу кістку, — дар тим, 5. у кому вогонь любові до дівства скинув додолу земне життя, піднімаючи звідси крила їх розуму до пренебесного Бога.

Охоронителі чистоти нехай слухають з радістю пісню мою, тому що вона є спільна нагорода всім цнотливим; а заздрі нехай закриють двері слуху! 10. Якщо ж хто хоче відчинити їх, то очисти серце вченням!

Вітаю тебе, велике, богодароване дівство — подателько благ, мати безбідного життя, Христовий жеребе, співмешканко небесної краси, яким невідомі подружні узи! А не знають цих уз, по-перше, Бог, потім — лик присносущного Бога; Бог — 15. це джерело світил, Світло неіменоване, незбагненне, яке тікає від швидкості розуму, що наближається до Нього, завжди попереджає всяку думку, щоб ми у своїх бажаннях простягалися безперестанно до нової висоти, і Божий собор, ці вторинні світла після Тройці, що мають царствену славу.

20. Перша Діва є чиста Тройця. Від безначального Отця, не збудженого ким-небудь (тому що Сам Він для всіх є путь, корінь і начало), що й народжує не щось подібне до смертних чад, як від світла світло, виходить Син Цар. 25. Від Сина ж немає іншого улюбленого сина, що отримує подібну славу, так що Отець цілком є Отцем, а Син тільки Сином і єдиним Сином єдиного Отця, які мають те спільне з великим Духом, що Обидва однаково є від Отця. Єдиний Бог, що відкривається в трьох Світлах, — 30. таке чисте єство Тройці!

Після ж Тройці — світлозарні, невидимі ангели. Вони вільно ходять навколо великого престолу, тому що є уми швидкорухомі, полум’я і божественні духи, що швидко переносяться повітрям. Вони старанно служать високим повелінням.35. У них немає подружжя, ні скорботи, ні турбот, ні страшного й злочинного заколоту пристрастей. Їх не відділяють один від одного ні члени, ні обителі. Усі вони єдиномисленні, і кожний тотожний сам із собою. Одне єство, одна думка, одна любов навколо великого Царя-Бога. 40. Вони не шукають радості ні в дітях, ні в подружжі, ні в тому, щоб заради них нести солодкі труди; не жадане для них багатство, не жадані й ті думки на зле, які смертним приносить земля. Вони не сіють, не плавають морями на догоду неприборканому череву — цьому джерелу гріха. У всіх у них одна найдосконаліша їжа — 45. насичувати розум величчю Божою і у світлій Тройці черпати безмірне світло. Самотнє життя проводять ці чисті служителі чистого Бога. Вони прості, духовні, перейняті світлом, 50. не від плоті беруть начало (бо всяка плоть, тільки-но густішає, як тут же руйнується) і не входять у плоті, але перебувають, якими створені. Для них у дівстві готовий шлях богоподібності, що веде до Бога, згодний з намірами Безсмертного, Який премудро править кормилом великого світу, а також і кріпкодушним смертним, небесним і земним, — 55. цим священним родом бідуючих людей, цією славою Господа.

Але тепер сповіщу вельмишановані таємниці Божі, як дівство засяяло в останні часи.

Було колись, що все покривала чорна ніч, ще не сяяло лагідне світло зорі, 60. сонце не прокладало зі сходу вогненного шляху, не був рогоносний місяць — ця прикраса ночі; але все, одне з одним змішане й зв’язане похмурими путами первісного хаосу, блукало без мети. Ти, блаженний Христе, підкоряючись мудрій думці великого Отця, 65. прекрасно визначив кожній речі своє місце у світі й насамперед наказав бути світлу, щоб всі діла Твої, сповнені світла, були прекрасні; а потім округлив найбільше із чудес — зоряне небо, перейняте світлом сонця й місяця, яким Ти сказав, 70. щоб одне з ранньої зорі потоками безмірного світла освітлювало людей і своїм рухом визначало години, а другий освітлював темряву й робив другий день. У підніжжя ж неба поклав мою землю; потім жменями землі зв’язав море, а морем — землю, 75. яка омивалася водами океану, так що все це, і земля, і небо, і море (небо, що прикрашається небесними світилами, море — рибами, велика земля — земними тваринами), склало світ.

Толі одягнувши і потім побачивши все гармонійним, 80. Отець радів ділам Сина Господа, що відповідали Його порадам. Потрібний був ще глядач Премудрості — матері всього, і побожний цар земний. І Він сказав: «Велике небо населяють уже чисті й присноживучі служителі, непорочні розуми, добрі ангели, 85. піснесловці, що постійно оспівують Мою славу. Але земля прикрашається тільки нерозумними тваринами. Тому угодно Мені створити такий рід тварин, у яких би змішувалося те й інше, рід тварин середніх між смертними й безсмертними, розумну людину, яка б радувалася Моїми ділами, 90. була мудрим таїнником небесного, великим владикою землі, новим ангелом із землі, піснесловцем Моєї могутності й Мого розуму». Так сказав і, взявши частину новоствореної землі, безсмертними руками склав мій образ і вділив йому від Свого життя, тому що вдихнув у нього 95. дух, який є струмінь невидимого Божества. Так із землі й подиху була створена людина — образ Безсмертного, тому що в обох царює єство розуму. Тому, як земля, я прив’язаний до тутешнього життя і, як частка Божественного, ношу в груді любов до життя майбутнього.

100. Але коли божественне творіння з’явилося на землі і на земних долинах вічноцвітучого раю, у людини, однак, не було ще помічника в житті, подібного до неї, тоді премудре Слово вчинило справді найбільше чудо: створеного бути глядачем світу, 105. тобто мій корінь і насіння різноманітного життя, розділивши на дві частини, могутньою й животворчою рукою вилучило з боку одне ребро, щоб створити жінку, і, в надра обох вливши любов, спонукало їх прагнути одне до одного. 110. Але щоб не кожна жінка прагнула до всякого чоловіка, поклало межу прагненням, яка називається шлюбом, — цю вузду для не знаючих міри речовини, щоб при його прагненнях і неприборканих поривах, коли б люди купами зваблювали одне одного, від незаконних злягань не припинився священний людський рід, 115. і хіть, переможена нестримною нерозважливістю, не зумовила у всіх воєн і прикростей.

Поки матір земля не побачила на собі людину, доти вона не мала вищої своєї окраси, яку мала одержати. Але й найперший з людей, 120. через власну нерозважливість і через заздрість злого змія був вигнаний з раю за злочинне споживання з людиновбивчого дерева, став тяжіти шкіряними ризами до землі. Втім, тоді була краща пара у людей, і шлюб, давши початок людському роду, послужив спасінням від загибелі, 125. тож, коли одні вмирають, а замість них виступають інші покоління, покоління людей, що змінюється як ріка, яка і не стоїть на одному місці через пануючу смерть, і завжди повна внаслідок нових народжень.

Але як тільки і надра, і широкі краї землі, схід і захід, і південна й північна країна 130. наповнилися цими одноденними істотами, і скверна юдоль закипіла зарозумілістю; творіння упокорювалися багатьма уроками: розділенням мов, повенями, вогненними дощами, постановами писаного закону, пророками. Оскільки ж вона не прагла скинути із себе кайдани первородного гріха, 135. навпаки, безперестанно обплутувалася найміцнішими ланцюгами плоті, віддаючись хтивості, пияцтву й ідолослужінню, то наостанок за помахом безсмертного Отця і дією Сина улюблений рід одержав у долю таку шану.

140. Христос, бачачи, як душозгубний гріх поїдає в смертному тілі все, що Він вклав у нього з небесної частки, і як хитрий змій панує над людьми, — для оновлення Свого надбання не іншим помічникам дав лікувати хворобу, тому що легкого лікування недостатньо у великих стражданнях, але виснажив ту славу, 145. яку Він Сам мав — небесний і незмінний Образ Небесного. Разом за людськими і не людськими законами втілившись у пречистій утробі безмужньої Жони (о чудо неймовірне для найбільш немічних!), 150. Він прийшов до нас, будучи разом Бог і смертний, з’єднавши воєдино два єства (з яких одне таємниче, а друге очевидне для людей, одне — Бог, а друге народилося для нас наостанок часів, коли в людській утробі з’єднався з ним Бог) і в обох єствах перебуваючи єдиним Богом; бо людина, що з’єдналася з Божеством, і з Божества людина є Цар і Христос. 155. Відбулося нове з’єднання, тому що я не подбав про перше. У першому ж я був сподоблений Божого подиху, а в останньому Христос прийняв на Себе мою душу і всі мої члени, прийняв того Адама, спочатку свобідного, який ще не одягнувся гріхом, поки не узнав змія, і не спожив плоду 160. і смерті, живив же душу простими, небесними помислами, був світлим знатником Бога й божественного. Для цього саме відтворення прийшов у єство людське Бог, щоб, подолавши в боротьбі і перемігши вбивцю смертю, за споживу [забороненого плода] прийнявши жовч, за нестриманість рук — цвяхи, 165. за дерево [райське] — хрест, за землю — вознесіння на хрест, знову привести Адама до життя й слави. І розпростерши святе тіло [своє] відповідно до країв світу, від усіх країв Він зібрав людський рід, з’єднав у єдину людину і помістив у лоні великого Божества 170. кров’ю агнця очистивши всі нечистоти і відняв скверну яка смертним перепиняла шлях від землі до неба.

Але хто відкриє розум і глибини його в Тобі, Царю? Ти знаєш кількість дощових краплин і морського піску, Тобі відомі шляхи вітру. 175. Хто пізнає також сліди Твоєї ради, Блаженний? Ти, царюючи в горніх, усе бачиш і всім управляєш, не приховуєш в собі безмежний вік. Людський же розум, простягаючись до Тебе, бачить тільки мале сяйво і ніби швидкоплинну блискавку, що пробігає по повітрю. 180. Але, втім, те безсумнівно, що Ти Своїми стражданнями взяв людину звідси і поставив у нове життя: замість гріховного — свобідне. Раніше було багатоскорботне життя на землі і вельми хворобливий світ; земного царя оточував численний народ, підступно викрадений у великого Царя. 185. Але тепер Христос, звільнившись з-під влади жахливого гріха, знову приводить нас до великого Царя і в кращий світ. І перше було для людей плодом шлюбу, а друге — богоподібного дівства. Шлюб послужив окрасою землі, а дівство — Божого неба.

190. Як живописець, зображуючи на картині бездушні подоби речей, спочатку легкими і нечіткими штрихами відтіняє образ, а потім виводить повне зображення різними фарбами, так і дівство, надбання присносущного Христа, було раніше в невеликому числі людей 195. і, поки царював закон, відтінене легкими фарбами, в деяких рисах сяяло таємним світлом. Але коли Христос прийшов через чисту, дівственну, що не пізнала шлюбу, богобоязливу, непорочну Матір без шлюбу і без батька і, оскільки Йому належало народитися, 200. очистив жіноче єство, відкинув гірку Єву і відкинув плотські закони, у великих же уставах буква поступилася духу, і явно виявилася благодать, — тоді засяяло для людей світле дівство, відокремлене від світу, і відкидаюче від себе немічний світ, 205. яке настільки переважає шлюб і життєві узи, наскільки душа важливіша за плоть і широке небо — за землю, наскільки незмінне життя блаженних краще за життя швидкоплинне, наскільки Бог досконаліший за людину. І навколо світлосяйного Царя предстоїть непорочний, 210. небесний сонм, — це ті, які поспішають із землі, щоб стати богами, це христоносці, служителі хреста, нехтувачі світу, які померли для земного і піклуються про небесне, світила світу, ясні дзеркала світла. Вони бачать Бога, Бог — їх, і вони Божі.

215. Приступіть же тепер ви, які перебуваєте в єдності зі своїм ребром, що освятили себе в таємниці шлюбу, високо піднімаєте голову і сміливо звертаєте погляди, прикрашаєтеся золотом, перемішаним із самоцвітами, і ніжні члени одягаєте в пишний одяг, приступіть і покажіть нам, 220. які вигоди отримують смертні від шлюбних уз і шлюбу! Потім покличемо і тих, які не знають шлюбних уз.

І перші не забаряться сказати велично: «Шановні діти шлюбу, цього царя землі! Послухайте нас, для яких святий шлюб і життєві узи! Який закон для людського роду і для нашої крові установив 225. Син безсмертного Отця в той час, коли з’єднував першого Адама з ребром його, щоб плодом людини була людина і щоб той, хто сам по собі смертний, продовжував свій рід, як колосся, вирощуючи дітей, — той же самий закон і те ж любе ярмо шлюбу шануючи, 230. і ми живемо разом і, як ті, що походять від землі, діємо за найдавнішим законом землі чи Самого Бога. Правда ті, що не знають шлюбу, вищі за пристрасті й тяжкі турботи природи, яким у долю дано широке небо; 235. але нам, одноденному творінню, корисні шлюб і узи; це корінь милих гілок і улюблених плодів, це добра опора солодкого життя. По-перше, Бог — батько всього; і прости мені, Христе! спочатку або насамперед місце Твоїм чистим законам, а потім — узи любові; тому що і земля, і ефір, 240. і море цвітуть дітонародженням — дарами шлюбу. Якщо ж правда, що й для високорослих пальм є закон любові, чоловіча й жіноча гілка, з’єднані руками садівника у весняний час, приносять рясні плоди; якщо, як кажуть випробувавши природу каміння, з двох каменів, що зійшлися разом, 245. народжується новий камінь, то і в неживих тварин є шлюб і узи любові.

Але що мені до любові інших, до невідомих мені розповідей і прихильностей! Дивися, що приніс людям благорозумний шлюб. Хто навчив жаданої мудрості? 250. Хто відкрив глибини, які замикали в собі і земля, і море, і небо? Хто дав закони містам і ще раніше цього побудував міста і винайшов мистецтва? Хто наповнив торговища, дома й арени? Хто на війнах створює воїнства і на бенкетах столи? 255. Хто в запашному храмі зібрав піснеславлячий хор? Хто знищив звіроподібне життя, навчив обробляти землю й насаджувати дерева? Хто пустив по морях гнаний вітрами чорний корабель? Хто однією стежкою зв’язав і сушу, і вологе моря? 260. Хто, як не шлюб? Хто, крім нього, з’єднував воєдино між собою найбільш віддалене?

Такі дари шлюбу стосовно цього; але вони ще дивовижніші, якщо візьмемо вище. Зв’язані узами шлюбу, замінюємо одне одному і руки, і слух, і ноги. 265. Шлюб і малосильного робить удвічі сильнішим, приносить велику радість доброзичливцям і сум недоброзичливцям. Спільні турботи подружжя полегшують їхні скорботи; і спільні радощі для обох чудовіші. Для єдинодушного подружжя і багатство робиться приємнішим, а в убогості сама єдність приємніша за багатство. Для них подружні узи служать ключем цнотливості й бажань, 270. печаткою необхідної прив’язаності. Одне «дитя любові» (Притч. 5, 19) зігріває дух скаканнями; у них одне пиття з домашнього джерела, якого не споживають сторонні, яке нікуди не витікає і нізвідки не прибуває.

Складаючи одну плоть, вони мають і одну душу і взаємною любов’ю однаково викликають 275. одне у одного старанність до благочестя. Тому що шлюб не віддаляє від Бога, а, навпаки, більше прив’язує, бо більше має спонук. Як малий корабель і при слабкому вітрі рухається вперед, швидко носиться по водах розгорнутими вітрилами, 280. навіть і руки без зусиль примушують його до бігу ударами весел; великого ж корабля не зрушить легкий вітер, навпаки, коли він з вантажем виходить в море, тільки сильний і попутний вітер може дати йому хід; так і ті, що не вступили в шлюб, як не обтяжені життєвими турботами, потребують менше допомоги великого Бога; 285. а хто зобов’язаний бути піклувальником милої подруги, маєтків і дітей, хто розсікає широке море життя, тому потрібна більша допомога Божа, той взаємно і сам більше любить Бога.

Ось плоди шлюбу! А життя без любові неповне, суворе, невидне, бездомне і любить поневірятися по горах; 290. воно не рятує від страждань, не лікує старезної старості, не робить, щоб батьки оживали у своїх дітях, воно не скріплює життя приємними зв’язками. Ті, що не зобов’язалися шлюбом, не знаходять собі втіхи ні в народних зборах, ні на бенкетах, але похмурі, далекі для світу; народившись для життя, 295. не люблять самого кореня життя і в серці у них немає єдності з людьми.

Якщо ж хто із старанності до чесноти нехтує подружню любов, то нехай знає, що чеснота не цурається цієї любові. У давнину не тільки всім благочестивим був любим шлюб, але навіть плодом ніжної подружньої любові були 300. тайноглядачі Христових страждань або пророки, патріархи, ієреї, переможні царі, прикрашені всякими чеснотами, тому що добрих не земля із себе породила, як це говорять про дивовижне плем’я велетнів, але всі вони — і породження, і слава шлюбу.

305. Хто Вседержителя Бога указав людям, які вийшли від Нього? Хто наповнив розум божественною любов’ю і привів нас звідси в життя інше? Хто очистив душу всіх світлоносних мужів? Віра перевела [на небо] Еноха (Бут. 5, 24). Великий Ной з малим числом душ і в плаваючому насінні 310. врятував від потоплення цілий світ (Бут. 6, 8-9, 1). Авраам був батьком міст і народів і в жертву Христу підніс на вівтар зв’язаного сина (Мф. 22, 1-13). Мойсей великими чудесами перевів народ із тяжкого Єгипту (Вих. 3-14), 315. прийняв з небес закон на кам’яних скрижалях і бачив Бога віч-на-віч (Вих. 31, 18; Втор. 34, 10). Аарон був відданим священиком у прадавніх. Мужній Ісус [Навин] продовжив рух місяця й сонця, щоб уразити й поховати ворогів (Нав. 10, 12-13). І ти, блаженний, непорочний Самуїле, що підносиш ріг помазаних (1 Цар. 2, 10)! 320. Давид, найславніший з усіх царів! Соломон — перша слава мудрості! Не забуду й пророків. Іллю взяла колісниця на небо (4 Цар. 2, 11). Хто ж не дивувався середовищу закону й Духа, великому голосу Предтечі Вишнього Світла — Іоану! 325. Хто не дивувався потім дванадцятьом славним ученикам! Хто не дивувався ревності високого духом небожителя Павла! Чи говорити про інших дивних мужів, які були і яких маємо нині, — про цю опору слова, славу світу, про це утвердження людей? Усі вони даровані людям Христом і шлюбом. 330. Та й жінки, які прославилися благочестям і яких багато бачимо в Богонатхненних книгах, не поза шлюбом і плотськими узами досягли своєї слави. Наводжу найсильніший свій доказ на користь подружньої любові. І Христос втілився хоча в чистій, однак у людській утробі 335. і народився від Жінки зарученої, половину людського шлюбу прийнявши в єднання з Божеством. Але найголовніша моя перевага перед усіма в тому, що якщо і дівственники беруть верх, то вони так само, як і всі, мій рід, тому що не від тих, що непосягають, посягаючі 2, але від подружжя походять дівственники. І я раджу дітям припинити суперечку. Якщо ви не батьки, то від батьків одержали життя».

Так сказав шлюб; потім з’являється 345. дівство із сумним видом, у зношеній волосяниці, з виснаженими членами, без взуття, висохле, з потупленими в землю очима; ледь відкриває вуста із соромливістю, тим часом як щоки червоніють від припливу чесної крові; зсуваючи з голови покривало, воно закутується ним мовчки. І я звертаюся до нього з такими благальними словами: «Дочко неба, сповнена внутрішньої слави, 350. вже предстояча у великому соборі піснеславлячих небесного Царя, хоча плоть і земля утримують тебе тут, — прийди й скажи слово! Я сам буду твоїм захисником. Бо ти, богодана царице, приходила вже до мене, приходила; і, о, якби відвідувала мене частіше і була до мене прихильною!»

355. «Хто зводить мене проти волі на це сідалище? Хто втягує в порожнє змагання й суперечку, коли згораю бажанням служити в безмовності моєму Богові своїми ділами, присвячуючи Йому денну працю, нічні пісні, джерела сліз і святе очищення? 360. Не в колі людей моя могутність; я не легка на словах, не ходжу в народні збори, не захоплююся вироками прихильних суддів, які мало і для небагатьох дотримуються правосуддя, а найчастіше туди й сюди схиляються ваги справедливості. 365. Надаю іншим вигоди тутешнього життя; а в мене один закон, одна думка — перейнявшись любов’ю, переселятися звідси до Світлодавця Бога, що царює в вишніх. Бажання ж інших благ, про які високо думають люди порожні, переймаючись суєтним, 370. які швидко здобуваються і ще швидше гинуть, стільки ж займає моє серце, як і дим, або пара, або повітря, або пісок, що здіймається і всюди носиться вітрами, або слід корабля на морі. 375. Не бачити собі шани серед людей, але мати хоча малу славу, що вічно перебуває на небесах, для мене бажаніше, ніж усім володіти, але бути далеко від Бога. Однак приходжу в тремтіння і страх, щоб хто з тих, що літають і носяться в ефірному просторі на новоперних крилах дівства, почувши ці міркування, не упав на землю. 380. Тому й виступаю на середину, дати допомогу дітям своїм, при сприянні Божому захистивши праве слово. Щонайперше скажу матері моїй, що тільки пристойно мені сказати.

Справедливо сказане тобою на користь подружнього життя: і я погоджуюся 385. (бо почну з того, чим ти недавно закінчила слово), що шлюб є корінь цнотливих. Дійсно, він корінь і початок. Тому що хто з тих, що мають здоровий глузд, зрікатиметься своїх батьків? Втім, не все із сказаного тобою правильне. Хоча ти й матір, однак прийми мудре й розумне слово і про народження вислухай 390. таємниці високої мудрості, відкриті мені в тайниках великого Бога.

Людина буває батьком не цілої людини, як говорять це, але тільки плоті й крові — того, що є в людині, гинучого; душу ж — подих Вседержителя Бога, 395. приходячи ззовні, влаштовує землю, як знає це Той, Хто з’єднав, Який вдихнув душу спочатку і поєднав образ Свій із землею. Підтвердженням моїх слів є твоя любов, яка неповна, оскільки ти любиш у дітях не душу, а тільки тіло; сумуєш, коли тіло знемагає, і радієш, коли воно цвіте. 400. Батько і вельмишанована матір більше уболівають серцем за неважливі тілесні вади в дітях, ніж про важливі пороки і великі душевні недоліки. Бо тілу вони батьки, а душі — ні. Якщо і я називаю тебе матір’ю, то це стосується гіршої частини. 405. Чому ж ти заздриш дітям у тому, що вони мають кращого Отця? Отже, поступися добровільно великому Отцеві людей, ушанувавши дівство, яке належить Отцю Богові. Так кажу тобі, як матері; і достатньо досі мною сказаного.

А я, любі діти всіх Царя — Бога, вступаю ніби в спілкування з Богом і залишаю любов до землі з поваги 410. до того закону жаданої згоди, який у давнину Син безсмертного Отця (народжений від не зв’язаного шлюбними узами, Нетлінний від Отця, що не підлягає руйнуванню) постановляв у той час, коли вводив у рай першого Адама, 415. не зобов’язаного шлюбом, потім, даючи закон, пропонував очищення народу, народжуваних очищав законом і храм вшанував тим, що ті священики, які звершували в ньому чергу, дотримувалися тілесної чистоти. Свідком мені в цьому великий батько Іоана, який не раніше, як у чистоті звершивши Божі таємниці, зачав улюбленого сина, про якого він одержав обітування всередині храму, — 420. цього предтечу Христового. Кінець же закону — Христос для того вступив у спілкування з людством у дівочій утробі, аби шлюб схилив до землі голову й щоб він поступився своїм місцем, а з’явилася краща прикраса. 425. І смерть, через легкоруйнівну плоть первородного [Адама], що ввійшла в народжуваних від вологого сім’я, і які підлягають руйнуванню, приступила до дівства і загинула, як величезна хвиля від прибережного каменю, або напоєне водою полум’я.

Крім того, хто захоплюється містами і безсильними законами, народними зборами й заворушеннями? 430. Хто захоплюється боротьбою, які встановило байкарство на згадку про передчасно померлих юнаків? Хто хвалить воїнство в битвах і рясноту страв на бенкетах? Хто звеличує марнославну мудрість, яка полягає у вправності рук або в павутинних словах і тканинах, 435. сплетених з ниток, що рвуться і розпадаються в повітрі? Хто захоплюється працею садівника або бігом швидкорухливого корабля під сильним вітром? Усьому цьому не шлюб навчив, але це мала частина первісного покарання, яке спіткало Адама; 440. в цьому прокрадається злісний змій, який стереже мою п’яту. Але якщо це й дари шлюбу, то геть від мене з ними! Вони не супутники мої, бо я поспішаю звідси в інше життя, а всі ці тутешні вигоди загинуть або нині ж, або разом з непостійним рухом світу. І сама ти становиш щось рухливе, перепливаєш потік швидкоплинного життя, 445. ледь його торкаючись і пробігаючи по чомусь, що біжить.

Якщо захоплюєшся мудрими, тому що вони від тебе народилися, то уяви і пороки негідних, для яких ти також становиш корінь! У тобі корінь Каїна, Содому і тих безрозсудних, яких Христос розсіяв при стовпотворінні (Бут. 11, 6-9), а також і тих, гординю яких погасив 450. небесний дощ [у часи Ноя], що очистив усю землю і все на ній живе (Бут. 6, 9). Хто вигодував нічим не напоумленого фараона, зухвалість Ахаава (3 Цар. 16-22) і найтяжчих царів ассирійських? Хто вигодував згубника і дітовбивцю Ірода (Мф. 2, 16), в нагороду хтивим рухам дочки, хто дав праведну кров [Іоана Хрестителя], або вбивць 455. Всецаря Христа, а також усіх гонителів, які були раніше, і після, і в теперішні часи, з останніх же перше зло — цей рів веліарів, жахлива могутність згубника душ Юліана, який був уражений з небес за те, що поклявся боротися з Христом, 460. і якого порох досі ще не охолонув, вселяючи великий жах нечестивцям? Хто ж перелічить усіх неправдомовців, людиновбивць, підступних, клятвопорушників, викрадачів власності ближнього, осквернителів чужого ложа, яких народив або ще народить на світ шлюб? Тому що кожному відомо, 465. що в якій мірі більше пороху, ніж золота, в такій же і порочних набагато більше за доброчесних, бо ті й інші йдуть нерівними шляхами: шлях порочних і низький, і швидкопроходячий, а добрі пробираються тяжким шляхом, і тому злі набагато перевершують кількістю добрих.

470. Але якщо перестанеш захоплюватися дітьми і життя, проведене в спілкуванні з Божеством, називати недостатнім, то закінчимо цим слово. Користуйся сумнівною славою. Я ніскільки, ніскільки не заздрю земній матері. Якщо ж ти, одержавши в долю від Бога другорядне місце, простягаєш погляди на першість, 475. то скажу тобі справедливе, хоча й сумне для тебе слово.

Хто з людей докладав своє піклування про те, щоб зачати найкращого сина? І що за мистецтво дати початок негідному синові? Живописець із картини пише іншу, не гіршу за оригінал; скульптор ріже статуї, подібні до зразка; 480. мистецтво виробляє із золота все, що замислив розум; хлібороб від доброго насіння пожинає добре колосся, і бажання не залишається, не зодягнувши очікуваного кінця. А смертний, ні поганий, ні добрий, не знає властивостей свого народження, що з нього вийде. І добрий не заручиться в тому, що зробить кращого. 485. Інший, будучи Павлом, породить на світ сина христовбивцю — беззаконного Анну, або Каїафу, або навіть якого-небудь Іуду. А інший, сам увесь у гріху, як Іуда, але називається батьком божественного Павла або Петра — незламного каменю, якому поверяються ключі. І того не знає батько, 490. чи народить він шанованого сина або дочку, але тільки повстання плоті угашає на подружньому ложі. Бід одного первородного походить і заздрий Каїн, і доброчесний Авель, який приносить богоугодну жертву. І злостивий Ісав, і ґречний Яків — Ісаакові діти; і що найдивніше, 495. близнюки й діти одного батька ні в чому не схожі один до одного. А Соломон — спочатку мудрець, потім став найбільш порочним, пішовши за вдачами злочестивих дружин. Сила ж Павлова велика в обох випадках: і коли принижував він Христа, 500. і коли свою полум’яну ревність змінивши на добру любов, почав проповідувати Христа всім. Що ж із усього цього припишемо шлюбу? Принаймні, я не припишу нічого, бо у тих, що єднаються, не той вдається образ, який був їм бажаний. Хто забавляється грою в зерна 3, від того залежить тільки кинути кості, а щоб вийшов чіт або лишка, 505. це роблять не руки гравця, а випадкове розташування костей; так і шлюб, народжуючи дітей, не зароджує їх розсудливими або поганими, але природа або наука наставляють їх у цьому.

А якщо хочеш знати ще істинну причину, то досконаліші бувають досконалими тому, що утворює їх Дух або Слово. 510. Тому що в людині прихована іскра благочестя, як у деяких каменях — сила вогню. Ударами заліза виточується світло із кременів; так і Слово виводить зі смертних приховане в них благочестя. Але гірші, в більшості, запозичать цю властивість від шлюбу, бо він у більшості народжує поганих. 515. І в цьому плинному світі в усіх однаковий цвях прицвяховує плоть до землі й однаковий свинцевий тягар гнітить душу, однакова спадщина дістається всім, що народжуються на землі.

Але перестанемо говорити про дітей; і ти не виставляй мені добрих, і я не вказуватиму на поганих. 520. І з інших причин наскільки краще життя чисте! Узнаєш це, якщо розглянеш любов до Бога і любов до тяжкої плоті, а також природу і двояку межу світу. Бо якщо хоч трохи очистиш свої очі від гною, 525. яким вони закриваються при сяйві світла, або від затьмарення, і будеш в стані відкритим оком дивитися на світлість нашого сонця, бачити все чистим розумом, то побачиш, що дівство, взяте в усій його цілості, є таке приношення Богові, яке світліше за золото, ілектр і слонячу кістку, що воно благорозумне, ясне як день, 530. легкокриле, високойдуче, легке, пресвітле, вище за земне, не утримується земними юдолями, живе у просторому небесному граді й далеко від плоті, однією рукою тримається за нестаріюче життя, а другою приймає багатство і невпинну славу, 535. не уподібнюється черепасі, яка під тягарем свого кістяного дому повільними кроками ледь тягне своє вологе тіло, не ділиться між Христом і володіючою плоттю, за законом водоземних, які то тримаються суші, то день і ніч залишаються у водах, 540. але спрямовує до Бога весь розум, квітне ж народженнями з небес, які кращі за земних дітей, — надією і чистими помислами, що посилаються від Чистого. Навпаки, шлюб або зовсім віддаляється від Христа через згубні потяги плоті і всякого роду мирські турботи, 545. або злегка торкається божественного. Як той, хто дивиться раптом на дві голови, або на дві особи, або бачить на сторінках подвійно написані букви, не сприймає правильно цілого образу, хоча й бажає, але одну частину обіймає, а друга тікає від слабкого, 550. розсіяного зору, — так слабка і любов, якщо розділена між світом і Христом, а, навпаки, тверда, якщо спрямована до Єдиного. Людина або, володіючи цілком Христом, не дбає про дружину, або, давши в собі місце любові земній, забуває про Христа. Траплялося бачити, як каменяр 555. або, той, хто виробляє що-небудь із дерева, якщо він людина розумна й розважлива, коли потрібно обсікти по прямій лінії, заплющує одне око, а другим напружує весь зір, з’єднаний воєдине, і правильно визначає, де погрішило знаряддя. 560. Так і зосереджена любов набагато ближче ставить нас до Христа, Який любить люблячого, бачить того, хто звертає до Нього погляди, бачить і виходить назустріч тому, хто наближається. Чим більше хто любить, тим постійніше дивиться на улюбленого, і чим постійніше дивиться, тим сильніше любить. Так утворюється прекрасне коло.

565. І я, що полюбила Христа, залишила тутешнє життя, не можу звертати поглядів на інші предмети. Мене втримують солодкі узи, зачаровуючи красою, яка дивує кожну споглядаючу думку, а в мені виникає пресвітле полум’я і всю мене робить прекрасною й світлосяйною. 570. Бо тільки люблячий Христа в самій любові до улюбленого черпає для себе красу; і блаженний, хто приймає. Навпаки, ти і в грудях маєш іншу любов, і думаєш про себе багато, нібито більше наближаєшся до неба через, як кажеш, турботи про дітей, про майно або ж про батьків, 575. тому що це легко. Але мудра любов не те має на увазі, що легко.

Корабель малий, шлях недалекий, і неважливе придбання чого-небудь тлінного. Але для тебе це — нескінченне плавання; і якщо перепливеш затоку, то, згорнувши вітрила, похваляєшся мореплавством по водах іонійських. 580. Тут усім рухає віяння вітру, і чим благоприємніший вітер, тим плавання краще. А якщо вітер і противний, невелике лихо померти у водах. Але плавання душі віддалене, для нього потрібний добрий вітер. А тому приходжу я в тремтіння і ще міцніше тримаюся за Христа, і не тільки в бурю, але й під час тиші, шукаю Його — моє чисте бажання, 585. бо Христос — тверде пристановище тим, що люблять Його. Хто тільки в труднощах звертає погляд на Божу правицю, той залишає свою тимчасову любов, як тільки вважатиме себе ненужденним. Але якщо Христос з небес уразить твоє серце і наскрізь простромить спасительною стрілою, 590. то, розглянувши кожну любов порізно, узнаєш, наскільки солодше бути ураженим Царем.

Що ще кажеш? Батьки живуть новим життям, бачачи навколо себе синів, які піклуються про них; розквітає дружина біля чоловіка, який піклується про неї, і чоловік — при дбайливій дружині. У них спільні радощі, а скорботи і турботи легші. 595. Кульгавому ж більша опора той, у кого здоровіші ноги.

Але для мене ті батьки, які навчили добру, і ті діти, які мною навчені. Чоловіком же маю в себе єдиного Христа, Який переважно любить дівственників, хоча й за всіх став людиною, за всіх поніс хрест. 600. З радістю дивлюся на Нього, навіть коли посилає мені скорботи; радію, що через печалі Він робить мене легшим, як золото, яке було змішане з порохом і потім очищене. І якщо цнотливість огорожується в тебе шлюбом і шлюбними узами, то я охоронителем її поставила не плоть, а Слово й любов, яка, володіючи мною, 605. відігнала всяку сторонню прихильність, як лев відганяє від себе слабших звірів. У плоті із плоттю однакові пристрасті, а тому вони і уміють в іншому догоджати одна одній. У тебе стіл переповнений стравами, а мене насичує невеликий шматок хліба, 610. яким великий Христос наситив і тисячі в пустелях. У тебе — майстерно приготовлене питво, а мій напій завжди рясно виливають джерела, ріки й глибокі колодязі. У тебе лице повне й одяг світлий, а моя окраса — нечесане волосся й темна риза. 615. Зато маю одяг, у якого бряжчать золоті рясна 4, — це Христос, краща внутрішня окраса душі моєї. У тебе м’яке ложе, а мені постіллю служить веретище, віття з дерев і земля, змочена сльозами. Ти високо цінуєш золото, а для мене жаданіший порох землі. 620. Ти неприборканіший за тельця, я потуплюю в землю сором’язливий погляд. Ти надриваєшся від сміху, у мене й посмішка ніколи не була на щоках. Ти жадаєш слави, а моя слава не на землі.

Але, розглянувши й побачивши все це, подивися ще, скільки в шлюбі труднощів для служителів плоті. 625. Дружина купує собі чоловіка, а що найгірше, часто й недоброго. І в чоловіка дружина куплена і нерідко ненависна; це таке зло, яке сам він на себе наклав і який скинути не може. Бо якщо подружжя добре, то й одностайне, оскільки все в них спільне; 630. а якщо погане, то у них домашня біда, постійні сварки. Припустимо, що вони непогані та однодумні, але тяжка доля судилася нерідко й молодим. Нині наречений, а завтра мрець; нині шлюбне ложе, а завтра гріб; скорботи перемішані з радощами; весела пісня незадовго буває до нарікання. 635. Одним запалений шлюбний світильник, а іншим уже погашений. Одного крихітка почала кликати батьком, а інший обездітнив раптово, як віття, оббите вітром. Спочатку діва, потім дружина, а потім і вдова; і все це іноді за одну ніч і за один день. 640. Зриває із себе кучері, відкидає далеко вбрання нареченої, слабкими руками терзає ланіти, у гірких стражданнях забуває дівочий сором, кличе нещасного чоловіка, оплакує опустілий дім і жереб вдівства, і передчасне горе. 645. Промовчу про біль дітонародження, про носіння в утробі мертвого тягаря, про нещасний плід, що і не має матері, котра, коли народжує, стає для нього спочатку гробом, а потім народжує; про смерть дітей до їх народження, про черевоношення безплідне; промовчу про народження на світ недоношених, недоумкуватих і виродків, 650. про це викривлення людського роду, про цю гру плоті. Якщо хто зважить це й подивиться, куди схиляться терези, то кожному благорозумному ясно відкриється, що моє життя сильно тягне вгору, до царюючого в небі Бога.

Про ганебне ж для нас і не говоритимемо, тому що 655. чесні вуста дівства звикли уникати докорів. Якщо ж ти на докір богоподібному дівству вкажеш на того, хто посоромив мій шлях і нескверний Христовий хітон покрив ганьбою, у гріховній звабі обрав перше із твоїх благ, утік від чистого, високого життя 660. і вступив у пізній шлюб, то і я нагадаю про мерзенні зради шлюбному ложу, коли беззаконно порушують подружню вірність, потоптавши Божі погрози. Бо це одне із найбільших зол для смертних і поїдає внутрішність сильніше за всепожираючий вогонь, 665. коли злохитрий перелюбник, наближаючись до чужого ложа, робить сумнівними і рід, і узи любові. Але тебе не втримують від шлюбних уз перелюбники й беззаконники. Одружується і той, хто ще не змив із себе людської крові, устромивши в серце ворогу меч помсти за перелюбство, і той, хто ледь уник кинджала.

670. Мене ж чи відніме від Христа яка-небудь божевільна пристрасть? Невже малий камінь перегородить широку ріку? Це було б і непристойно, і несправедливо. Набагато краще, якщо з багатьох, хто злетів угору, деякі й упадуть (якщо дозволено сказати таке 675. із трудом вимовлене слово), ніж коли всі залишаться на землі через побоювання, що крила можуть розтанути і понести вниз. Тому що добрі — слава Христова, а порочні… нехай приймає гріх і сором на свою безрозсудну голову, хто кинув камінь на небо! 680. Денниця колись був ангелом, але після його падіння небожителі не втратили своєї слави. І Іуда своїм падінням не завдав докорів ученикам; навпаки, він викинутий із числа обраних, а одинадцять апостолів залишалися довершеними. 685. Одного забрало море, а інший, розпустивши білі вітрила, пливе, де бачить перед собою гріб загиблого мореходця, або від однієї гробниці відв’язує корабель, щоб до іншої прив’язати корму.

Чи накажеш мені, мати моя, залишити життя, яке прагне горі, чи покладемо кінець слову, тому що верх на боці дочки? Якщо чим можуть похвалитися ті, що народили мене, то це моя похвала. 690. Захоплюєшся тим, що ти мати дівства; яка ж моя слава? Хіба не знаєш, що всі досконалі, які тобою перераховані, хоча народилися від батьків, але праведніші і кращі за батьків? І Христос хоча Маріїн Син, але набагато вище за Марію, і не тільки за Марію, але за всіх, обкладених плоттю, 695. і навіть вище за тих умів, яких приховує в собі велике небо. І колосся з малого насіння проросло, а з піщин утворювався шматок цінного золота.

Але щоб покласти вінець слову, нехай слово для обох видів життя, і безшлюбного і подружнього, винайде яку-небудь подобу, 700. у якій би ти побачила кінець мого слова!

Сніг характерний для зими, а квіти — весняній порі, сивина — зморшкам, а сила — юнацьким літам. Однак і квіти бувають взимку, і сніг показується у весняні дні, 705. і юність робить сивину; а траплялося бачити і бадьору старість, і старця набагато з більшими силами, ніж ледь розквітаючого юнака. Так, хоча шлюб має земний початок, а безшлюбне життя уневіщує Всецарю Христу, однак буває, що й дівство скидає на тяжку землю, 710. і подружнє життя приводить до неба. А тому якби почали вишли один шлюб, а другий — дівство, то обидва сказали б неправду.

Але, друзі мої, і ви, батьки, і ви, безшлюбні юнаки й діви, чи довго вам, уподібнюючись мерзенній черепасі, або восьминогому раку, який ходить не прямо, 715. або довгій змії, яка плазує на череві, — чи довго вам проводити життя, обтяжене жахливим тягарем плоті? Послухаємо, нарешті, Христових порад відкинувши красу, славу, багатство, рід, щастя і всі звабливі породження згубного гріха, 720. зрушимось звідси, перейдемо до легкого життя, очистимося, будемо одностайні з небесними чистими Силами, щоб, вступивши в сонм предстоячих великому Богу, в радості оспівати святкову пісню Царю! Як викинуті зі світлого раю, ми одержали в долю шлюб, 725. і багатотрудну землю, і все, що супроводжує загиблих, — так через життя, що не знає життєвих уз, зійдемо знову в славу, до того доброго райського дерева, яке втратили через нерозсудливість».

Так говорило богоподібне дівство. Судді, хоча й були прив’язані більше до подружнього життя, однак вінчають голову 730. дівства. А Христос, Який віддає нагороду обом, поставить їх поруч із Собою, одних праворуч, других ліворуч. Але і те — велика слава!

2. Поради дівственникам

Твоя перемога! Навіть і той, хто великий друг плоті, виголосить такий же суд. Втім, славна діво, настільки розсудлива і благорозумна, прихили трохи слух до моїх повчань, 5. дозволь і моє слово вкласти тобі в серце! Найкраща порада, яку дає сивина.

Не вражайся думкою, несучись у своїх поривах за хмари. Часто падіння піднімало із землі на висоту, а піднесення скидало на землю. У Бога покладений такий закон: благоволіти плачучим і обсікати крила зарозумілим.

10. Не малими мірками вимірюй шлях свого життя. Коли ти випередив того, хто повертається назад або найбільш порочного, то не думай, що вже досяг межі чесноти. Перевершити в дечому — ще не верх досконалості. Для тебе мірою мають бути заповідь і Бог. А ти далеко ще від Бога, хоча йдеш і швидше за інших. 15. Май на увазі не те, наскільки за багатьох ти став вище, а те, наскільки за багатьох залишаєшся ще нижче, і бажай бути досконалішим за всіх. Вище за тебе широке небо, а ти високий між низькими.

Чув я, що рибам і місяць, і сонце, і зірки уявляються під водою, 20. не тому, що вони дійсно там, а тому, що риби, бачачи слабке відбиття дійсності, цими неясними зображеннями насолоджуються, як самими світилами; а справжніх небесних світил, ніколи не виходячи на поверхню сивого моря, риби і не бачили; а якщо ні, то й вони, можливо, відрізнили б, що таке світло і що таке гра світла у воді. 25. Так, деякі, оскільки не бачили істинної висоти Господа, тільки-но піднімуться трохи, уже думають, що стоять на самій висоті. Але ти, хоча дещо придбав, а дещо сподіваєшся придбати, однак безперестанно кидай погляд уперед, сходячи і до іншого багатьма сходинками. Найгірше зупинятися. Поспішай здобувати одне за одним, 30. поки Христос не підніме тебе на останню ступінь.

Остерігайся, щоб не вразили тебе ненавмисно осміяння і злий язик, який на твої досконалості вивергає зміїну отруту. Два шляхи в людини, і наруга буває двояка. Один шлях поганий; він приводить і до кінця поганого.35. Другий шлях добрий; і кінець його, звісна річ, жаданий. Але осміяння переслідує людину на обох шляхах. А якби язик нападав тільки на тих, які погані, що тоді було б прекрасніше за нього? Тепер же з однаковою люттю він нападає на всіх, на добрих і на злих. І ти будь обережним та обачним 40. в обох випадках. Бійся язика, який переслідує беззаконників, щоб уникнути і самого пороку, що вражається язиком; а язик, який у злого ворога озброєний на добрих, стільки ж бійся, скільки стрімчак, що видався в море, боїться вітру і хвилі, що розбивається об нього.

45. Ніколи не роби нічого ганебного, хоча воно подобається багатьом, і не залишай доброї справи, хоча вона і ненависна порочним. Намагайся чинити так, щоб заслужити славу. А якщо вона віддаляється від тебе, не засмучуйся неправильною поголоскою, але розсудливо йди своїм шляхом. Нехай інші гавкають даремно; 50. вони не зашкодять божественній любові, і заздрість тільки виплаче собі очі.

Утікши із Содому, врятувавшись від попелу цього життя і від страшних погроз Божого вогню, 55. не озирайся на Содом, інакше перетворишся раптом на камінь і залишишся пам’ятником гріха й жахливої смерті (Бут. 19, 26). Ноги твої вже не на содомській землі; не барися ж і на сусідніх рівнинах, близьких до вогню, але якомога швидше рятуйся на горі, щоб не наздогнав тебе вогняний дощ!

Не бійся занадто плоті, начебто вона за своєю природою неприборкана. Не від Бога той страх, який робить людину зв’язаною. 60. Не віддавайся занадто і плотській насолоді, щоб перенасичення понад твоє сподівання не скинуло тебе зі скелі!

Охоче йди нерівним шляхом. А якщо сходиш нагору, дивися, чи не слизький шлях, щоб, не падаючи, досягти тобі мети і пройти крізь вузькі ворота. 65. Там світло, і слава, і заспокоєння від усіх бід.

Якщо боїшся того, що і мала іскра запалює солому, то підбадьорся надією: велике полум’я прохолодиться дощем з небес. Молитви, зітхання, у сльозах проведені дні і без відпочинку ночі й віддана любов до Царя — 70. ось прекрасні лікування цнотливості! При них ніколи, прекрасний мій, ти не поставиш у серце своєму кумира гіршої любові, але матимеш непорочний розум, як храм великого Бога і променистосяйного Духа.

Діво, будь дівственною і слухом, і очима, 75. і язиком, тому що через все вривається гріх. Слух напружуй тільки для добрих віщань, а для розмов соромних і безсовісних закривай його дверми. Очі зберігай цнотливими в шлюбних чертогах, тобто у повіках твоїх, і не уражай серця похітливими рухами. 80. Вуста тримай закритими, подібно до квітки з нерозкритими чашечками, щоб твоє слово залишалось предметом бажань.

Ноги, що йдуть швидко, ненадійні свідки дівства; і в самій ході буває щось блудне.

Поважай старий хітон, а не обличчя, що сяє від задоволення, і не прекрасні шовкові тканини. Нехай інших прикрашають перли, нехай в інших 85. блищать золотом члени; надай це тим, у яких квітуче обличчя, цим творінням земних рук, далеким від небесного образу, цим мерзенним зображенням, вивіскам хтивості, безмовним викривачам, рухливим картинам, що виявляють таємниці благоприємної ночі, 90. цьому блискучому неподобству, цим гробам, що приховують у собі сморід! Але відходь від них далі ти, наречена Царя Христа, яка славишся внутрішньою красою.

Злий очі з очима і слово зі словом, але тільки чисті з чистими; ніколи ж не зливай сміху зі сміхом і зухвалості із зухвалістю, 95. бо це доводить людей до згубного наміру.

Уникай усякого чоловіка, особливо жодного не приймай у спільники домашнього життя. Повір мені, чиста діво, що хоча б він був чистіший за золото і твердіший за адамант, але все [одно] — гірка вода з Мерри. Тому що небезпека із двох боків. 100. Хоча ти покладаєшся на власну плоть; втім, хто поручиться за члени, які живуть під однією покрівлею? І в тебе не зовсім чисті й нескверні очі й розум, і думка іншого може приховувати в собі що-небудь земне і вигнати [з душі] дух. Злетівши від землі, ти вже переселилася від плотського до духовного; для чого ж, схвалюючи знову співжиття із плоттю, 105. безчестиш священного Нареченого, Який ревнує за твій образ? Дивися, щоб Він не позбавив тебе Своєї любові за двоєдушність, за те, що кульгаєш на обидва коліна. Твій улюблений — Христос, тому віддаляйся від усякого чоловіка. Для чого вважаєш потрібним мати помічником того, хто сам має потребу у помічниці?

110. Коню любий кінь, оленю — олень, шпакові — шпак, чистому ж дорогий чистий. Але, втім, ти тікай від зловмисного радника, щоб він при всій твоїй благорозсудливості не обдурив тебе. Він найбільше ворогує проти мудрих, часто і добре обертає на зле навіть добрим. 115. Нині він світло, а згодом виявиться темрявою. Всередині смерть, а зверху їжа. Приваблює насолодою і занапащає прихованою отрутою. Нерідко він зводить між собою людей близьких за духом, приходить до них у світлому образі, прикривається чесною назвою християнської любові, а потім 120. у тих, що зблизилися, змінює сердечну любов на плотську і запалює полум’я, або залишає мерзенні сліди полум’я. А якщо не залишиться в тобі й слідів полум’я, то найочевидніше завдаси удару тим, які дивляться збоку. Але і всі ми готові на гріх; потік сам ллється по схилу.

125. Але дім, одяг, стіл, немочі довели тебе до цієї ганьби, змусили обрати помічника старезної старості. Ти проміняла золото на мідь, якщо замість світлого життя придбала малу й непристойну втіху. Якщо даси мені купи золота й бурштину, 130. зелені поля, гладкі отари, чудовий дім і Алкиноєву трапезу, якщо замість теперішнього життя даси інше, що не старіє, і тоді не погоджуся жити мерзенно і через це втратити Христа.

Нехай буде у мене хлібом убогість і вода — рідким напоєм; 135. нехай мене, як древніх Адама і Єву, покривають смоковні листя (Бут. 3, 7) і домом служить розщелина в камені або дупло в буку; життя моє просте і не краще за звірів; або, обтяжуючи землю, як убогий і новий Лазар, кинутий біля воріт гордого (Лк. 16, 20), 140. тягну жалюгідне життя і хворобливе тіло; все це нині, а там — безодня і грізна відплата за всі тутешні насолоди. У тебе перенасичення, а в мене скорбота короткочасна, і потім все забуте. За гробом всі станемо одне, всі — один порох. Там одне місце рабам і царям, 145. нікому немає переваги в пеклі. Тому й теперішніми благами не зачаровуйся, і скорботами тутешнього життя не занадто займай думки. Разом з насолодами залишиш і всі скорботи, і притім незабаром. Бо що тривале в одноденному житті?

Ти тут мандрівник і прибулець (Пс. 38, 13), що плазує по чужій для тебе землі. 150. Звідси візьме тебе Бог на твою батьківщину. Подвиги твої не довгочасні, а нагорода вища за труди.

І ти, мудрий раднику Іонадаве, переконуючи улюблених дітей насолодитися найвищим для людей щастям, запропонував їм такий закон і таке слово: «Ось, діти мої, 155. отримаєте від батька багатство, якого і мені не дав улюблений батько, якого і кожному іншому синові не діставалося від батька; отримайте багатство, що завжди і постійно зберігається. Не будуйте для своїх [тілесних] членів обмеженого місцем будинку, не обробляйте землі. Що вам користі від винограду? Живіть у наметах; а п’яного й солодкого питва ніколи, діти, 160. ніколи не вливайте у свою гортань. Живіть для Бога і своє багатство вважайте в єдиному присноживучому Богу, Який завжди Сам Собі рівний і нічим не обурений». Так говорив батько, і діти виконали його заповідь (Єр. 35, 6-7).

165. А я знаю народ, що вводиться в землю обітуванну. Попереду йшов стовп вогненний і хмарний і тягнув його за собою по незнайомій пустелі. Море розступалося перед ним, небо давало йому їжу, камінь виточив із себе воду, широка ріка, відступила назад, сонце уповільнило біг своєї колісниці; 170. хтось, піднятими руками, назнаменуючи хрест, спорудив переможний пам’ятник, а віра зв’язала вістря мечів (Вих. 17, 9-13).

А Ілля годувався воронами, і стару сидонську вдовицю наситив кількома краплями життя, тому що в малій посудині не переводилося борошно 175. і глиняна посудина завжди виточувала вологий єлей у такій же кількості, в якій черпали руки страннолюбивої вдовиці (3 Цар. 17, 16).

Єврейські юнаки, бажаючи властивої їм їжі, щоб не осквернитися трапезою царя, з радістю зійшли в ассирійське полум’я і, 180. у ньому прохолодившись (Дан. 3, 50), повернулися у свої домівки.

Даниїл, кинутий на поживу розлюченим левам, коли підняв свої руки, не левів наситив, але сам від пророка прийняв у руки богопослану їжу (Дан. 14, 37).

Божественного Іону з нутрощів своїх виблював 185. морський звір (Іона. 2, 11), три дні (яке велике чудо!) тримав його в утробі, тому що пророка навіть і в китовій утробі супроводжувала віра.

Іоану були їжею акриди і дикий стільниковий мед, одягом — волосся високошийних верблюдів, дахом — широке небо і пустельним ложем — земля (Мф. 3, 4).

190. Хто врятував Феклу 5 серед вогню? Хто зв’язав неприборкану силу кровожерливих звірів? Яке велике чудо! Дівство приспало звірів, і вони не дерзнули своїми зубами осквернити чисте дівоче тіло.

Ні, не забуду згадати (це було б і несправедливо) про непорочну 195. Сусанну, котра, хоча носила на собі подружнє ярмо, однак мала стільки любові до цнотливості, що, коли уникла беззаконних рук, але через несправедливий вирок суддів була віддана на смерть, врятували її від загибелі мудрі міркування праведного судді, який, будучи юний духом, але сивий розумом, 200. зв’язав своїм словом розпусних і беззаконних вавилонських старійшин (Дан. 13, 48).

Сам вислухай Павла, з якою він боровся злобою, скільки зазнав трудів і мучительних занепокоєнь від друзів і від ворогів, на морі й на суші, 205. як сходив до третього неба і весь світ вловив у жадані сіті. Він своїми скорботами захоплювався більше, ніж інший благоденством.

Чеснота завжди оточена нещастями, як троянда ненависним й колючим терням. 210. Пам’ятаючи це, і ти із кращими надіями тримай своє життя для Христа Господа в досконалій непорочності й не дозволяй нестаткам вводити тебе в обман, який скоріше скоряє собі навіть мудрих мужів. Чому й підступний ворог Христа, що спокушав Господа, як тільки побачив Боголюдину голодною, надіявся, 215. що, того, хто відчуває потребу, уловить у свої сіті, і наказав перетворити каміння на їжу (Мф. 4, 3). Але він не вловив Бога, а тобі, людині смертній, лестить як богу. Ти ж прагни до Бога і далі проганяй від себе ворога, цілком перебуваючи в Бозі й вище від плоті.

220. Не добре, якщо, як у зімкнутому в колі хороводі, одні тримаються правою, а інші лівою рукою, так і ти, разом торкаючись Божества і віддаляючись від Нього, [однією] половиною належиш Христу, а [іншою] половиною — плоті. Не добре, якщо, пускаючись в море на швидкому і добре упорядженому кораблі, 225. як тільки здійметься вітер і збурить спокійні води, затримуєш швидке плавання якорем або задовольняєшся перебуванням на суші й звершуєш свій шлях по водах, уподібнюючись разом і мореплавцеві, і пішоходові. Не добре, якщо на твоє життя кидається плоть — ця риба-причепа, 230. що зупиняє корабель на всьому ходу. Але як потік, що проходить вузькою трубкою, як тільки всередині округленого свинцю накопичиться стільки вологи, скільки може вміститися, починає бити вгору, не втримуючись у закритому просторі, тому що він сильно нагнітається ззаду, 235. так раджу й тобі, запечатавши в свої груди любов, нестися в небеса назустріч Христу або зрошувати яку-небудь добру плодородну ниву. Якщо ж ти розливаєшся і тут і там, по глибоких пісках, або по камінню, або по лугу, або по борознах, 240. то добрий твій потік, нічим не утримуваний, загине без усякої користі.

Якщо живий твій улюблений батько, що народив тебе на світ, або якщо жива твоя мила мати, то недокірлива твоя любов. Якщо ти покладаєшся на прихильність до тебе братів і батьків, коли вони живі, допомагають тобі або потребують від тебе допомоги, то ніхто не дорікне тобі, 245. що живеш разом з ними; за це не зверне на тебе злого й невблаганного погляду осміяння, хоча воно помічає часто і скрип твого взуття. Втім, для мене корисно й те, що злий звертає на мене погляди. Нехай він дивиться, а моє серце буде твердим. 250. Але прошу тікати від любові до інших, навіть не тільки любові, але небезпечного перебування в одному домі, або самовпевненості оманливої і ненадійної в людях квітучих років, — тікати тією самою мірою, в якій маєш віддатися Христу, твердо приліпившись до Нього присноживою любов’ю.

255. Тобі, яка похваляєшся цнотливістю, маючи любов до жаданого дівства, не потрібно відкривати всього серця іншим пристрастям. Це найгірше, якщо через хитрування заздрісника зло народжується з добра. Не думаю, що обов’язково потрібно уникати шлюбу і подружніх обов’язків, 260. за допомогою шлюбу Бог постійно розмножує рід людський, але я обираю дівство, як лікування і засіб проти моїх пристрастей. І якщо побачу свобідний від них день, то мені є за що дякувати самотньому життю! Але коли, відгородивши дорогу ниву стіною, відчиню двері звірам або одну її частину обнесу щільною огорожею, 265. на іншій же залишу стежки для подорожніх, що проходять повз, тоді чи не те ж вийде, як якби була дана можливість ворогу звідусіль вриватися і нищити мою ниву? Але й тобі ворог у всьому влаштовує підступ, щоб явно і таємно нападати ззовні й ловити зсередини. Ніхто не уникне його злості, 270. якщо не має повсякчасним помічником Христа. Іноді маловажного не став у гріх, але й маловажному не протився слабко, щоб не зустрітися, як не є, з гіршим.

Добре і слухай, і говори. Але що говориш, то 275. ретельно оглядай. Зір має спонукати тебе і до справи, і все допомагати одне одному — мета і слово, зір і слух.

Уникай поганого насіння, щоб ти зібрав собі добре колосся. Не затаюй у собі перелюбної любові до світу; а затаює її той, хто дав у собі місце хоча б тонкому кореню пороку: 280. від цього кореня розростеться туди й сюди безліч гіллястих стебел. Від декількох крапель кривавої вологи згортається молоко у великій посудині. Один камінь, упавши на поверхню води, раптово каламутить прекрасне джерело; 285. безліч кіл, безперестанно утворюючись в одній точці, розсіюються по воді й зникають на поверхні. Від удару в одному місці все тіло навколо пухне й відчуває біль. Небагато було спожито, і став я мертвий, тому що за споживанням пішли гріхи, як за одним хоробрим 290. через ворожу стіну йде все воїнство. Невелика рана, що завдається гаспидом, але вона миттєво занурює в передсмертний сон, і сама загибель буває приємна для помираючих. Тому намагайся, щоб твоє серце не осквернялося навіть і малою мірою. Якщо черево в тебе на замку, то, можливо, ти спасешся від гріха. 295. А якщо двері в нього відчинені, то боюся, щоб земля не зробилася нахабною. Коли тіло втихомирене, тоді втихомирюється заразом і безсоромна похіть.

Вино — ця жовч для дівственників, приносить їм багато безславності, а гнівливість доводить до шаленства; все це — шлях до смерті.

Діво, не зачаровуйся своїм поношеним хітоном; 300. і малоцінністю радувати погляди — зле.

Не збуджуй ворога, надриваючи щоки сміхом; нехай вони бридко викривляються в тих, які розливаються від радості й тримають дім не на замку. А в тебе нехай промайне на обличчі тиха посмішка 305. і якомога швидше з’явиться рум’янець і закриє собою веселощі. А рум’янець вселяє повагу тим, хто дивиться.

Жінкам годиться небагато говорити про Бога, саме скільки можна їм знати про достославне єство Тройці, про троїчність у Божестві, єдину благодать, 310. тому що про слова благочестя недобре і мовчати. Вони мають більше слухати. Але те й інше, і говорити й слухати, зобов’язані із трепетним розумом і благоговійно, на все накладаючи покров сором’язливості. У словах же спірних нехай вправляються люди мудрі, що спростовують невірних.

Нехай не викрадають у тебе Бога ненависні турботи, які й досконалого скидали миттєво на землю. 315. Розум твій нехай прагне до мети, не носячись туди й сюди, подібно до шукача перемог, неприборканого коня, і не тікаючи далеко від великої слави Христової. Якщо ж захопив тебе злий веліар, і розум твій блукає, то якомога швидше переміни напрямок і йди до мети прямим шляхом.

320. Нехай займають тебе ткацький човник, пряжа, повчання в Божому слові, премудрість, божественні пісні, виразні, але не голосні звуки, що не терзають душі, які більше залишаються в грудях, ніж чутні на вустах. Ворог часто вривався через слух навіть у глухих.

325. Ти, найцнотливіша діво, яка, споживши божественного пиття, уникла подружніх уз і всякого тягаря, що носять жінки, не входь у чужі ложниці й у подружні справи, щоб тебе замість діви не стали називати яремною дружиною; не проводь часу в чужих домах за чужою трапезою, 330. не май спілкування зі слугами, не бери участі в домашніх смутах, не кидай улесливого слова за шматок хліба.

Люби міру в любові до подорожніх. Хто прикрашений чеснотами, тому радо відчиняй свій тісний дім. А хто не вище за інших, тому виявляй милість здаля. 335. Обитель твоя нехай буде обгороджена від чуток. Діві краще бути негостинною, ніж відчиняти дім для всіх мандрівників, бо на багатолюдності губиться сором. І чим може бути зганьблене світле дівство, на те не збирай доказів з усіх країв землі.

Поважай сивину й уподібнення чесним вдачам. 340. Благорозумна сивина принесе тобі більше користі, ніж юність.

І з благочестивим наміром не переходь з місця на місце. Нога твоя, поспішаючи у святі місця, хоч як би вони були віддалені, нехай не зійдеться, часто всупереч пристойності, з ногою легковажних чоловіків. 345. Цар Христос у кожного в домі, Він близький до люблячого — в серці у нього.

Перше місце дай Богові, а потім — ієреєві, земному Христу, керівникові твого життя. Поспішай за ним на крилах, підкоряйся йому безмовно, з ним радій, коли піднімаєшся вгору, і йому підкоряйся, коли падаєш, щоб, прийшовши в страх, знову піднестися високо.

350. Помри для всіх інших — це для діви краще, ніж вести життя відкрите і виставлене напоказ кожному. Хвалю тих жінок, яких навіть не знають чоловіки, які живуть далеко від світу, але тайно видимі Богові.

355. Будь дуже благочестива, але не дивися дуже гордовито. Погнавшись за людською славою, легко втратиш добру славу. Жіноча слава гине, як тільки робиться помітною для чоловіків.

Ревнуй побожному і відвертайся від порочного. 360. Однаково зле і заздрити добрим, і любити порочних. Не зупиняйся у своєму шляху, бачачи, що злі ведуть спокійне життя, і не терзайся серцем, бачачи, що добрі знемагають. Це одна гра життя, а ти дивися тільки на кінець.

Насолоджуючись благоприємною погодою, ти радієш, але ще не знаєш, що буде. Бійся, щоб з якогось боку не подув смертоносний вітер. 365. Тому все своє життя або страшись, або готуйся до страху.

Коли падає людина порочна, тоді тим більше утверджуй свою ногу. А коли падає благоуспішний, кріпися ще більше. Бо якщо досконалі падають, то дуже нелегко прожити життя, не посковзнувшись. Усе життя для тебе — вугілля під ногами, і вугілля гаряче. 370. Завжди ти ступаєш по прихованих сітях.

Боюся, щоб мені, поклавши основу свого життя на піску, не зруйнуватися від дощу, рік і вітрів (Мф. 7, 26-27); боюся, щоб, подібно до насіння, яке впало на суху і безплідну землю (Мф. 13, 5-6), і мені, швидко зійшовши, ще швидше не засохнути, 375. коли вдарять у мене сонячне проміння й легкі напасті; боюся, щоб під час мого сну сівач негідного кукілю і заздрий ворог не підмішав поганого насіння (Мф. 13, 24-30). Коли ж десять чистих дів (Мф. 25, 1-12), пильнуючи, з запаленими світильниками і з недрімаючими очима очікують 380. Жаданого нареченого — Царя Бога, щоб їм світлими вийти назустріч приходячому з радістю; тоді не постав мене серед бідних розумом і юродивих дів, щоб мені вже в саме пришестя Христове, обтяженими від сну очима, помітивши ледь мерехтливий блиск світильників, занадто пізно не побажати для себе 385. крапель єлею світлого життя й щоб замкнені двері не перешкодили мені входу на шлюб, де Слово, за великим законом любові, що з’єднує душі чисті, дарує їм сяйво й славу. Ось і шлюбний бенкет (Мф. 22, 2-14), який справляє добрий Отець, радіючи за найкращого Сина; 390. о, якби на цій вечері було місце й для мене, — і мені було місце, і кожному, хто зі мною однодумний! Але поза бенкетом залишиться той, хто не шлюбним веселощам віддає перевагу, а полю, або парі куплених волів, або дружині. Боюся й того, щоб серед бенкетуючих, які всі одягнені по-шлюбному, одного мене, 395. у котрого осквернений одяг, не зв’язали по руках і ногах і не викинули із шлюбного чертога далеко від друзів і від шлюбного бенкету. Коли же Цар мій, повертаючись зі шлюбу, прийде несподівано до тих, що очікують, і до тих, що не очікують, о якби мені тоді опинитися серед очікуючих і заслужити як доброму служителеві, що мав страх, поблажливому до підначальних і правдивого роздавателя хлібів істиною слова!

Це заповідаю дівству, як лагідно радячий і сердечно люблячий отець; а ви, діти, і дочки, і сини, послухайте улюбленого отця. І якщо, як сподіваюся, 405. маю яку-небудь благодать у Бога, то не знехтуйте заповіддю отця, як сини Іллі (1 Цар. 2, 12-34). Не робіть цього, діти, щоб і ви не зазнали однакового з ними покарання. А до інших [зверну я] наступне слово: і небезбоязно, тримаючи терези рівно (свідок тому Бог), вимовлю однаковий суд над тими й іншими — 410. над дівственницями і над тими, що живуть у шлюбі.

Скільки дівство важливіше за шлюб, стільки непорочний шлюб важливіший за сумнівне дівство. Тому і ти, ревнителю досконалості, або цілком полюби чисте дівство, якщо маєш до того і силу, і налаштування, або 415. обери шлюб, як кажуть, після першого друге також добре плавання. Але втікай від тих, які прагнуть поєднати те й інше життя, безшлюбне і шлюбне, тобто домішують до меду жовч, до вина бруд, до священного Салима 6 злочестиву Самарію. 420. Марна праця — після пройденого шляху йти раптом назад; не [перебуває] поза небезпекою стріл, якщо пущена ним стріла падає майже до його ніг, а не долітає куди треба, і не влучає у високу ціль. І тому, хто в дар Господу Христу приніс дівство — 425. цю словесну жертву, це безкровне заколення, вступити знову в шлюб не тільки є втрата, але й найбільше падіння, близьке до смерті, а крім того і нескінченний сором. Це значить, раптом посковзнувшись, зірватися вниз на землю зі стрімчастої гори, на яку сходив ти з великими зусиллями у намірі відкрити там золото або провести час 430. у приємному занятті, переслідуючи звіра. Хто ж, чуючи про злочестивих Ананію і Сапфіру (Діян. 5, 1-11), які за власний прибуток піддалися злій смерті, не побоїться зменшити у своїй обітниці навіть і малу частину? А хтось із прадавніх, коли таємно, без відома вождя, 435. привласнив собі золотий язик 7, одяг і кілька грошей, завдав тим шкоди цілому народу (Нав. 7, 10-21). В якій же мірі вище жереб одушевленої тварини, в такій або ще в більшій погано для діви повернення назад.

440. Нехай загине такий подружній союз, якого не скріпив шлюбний закон! Завжди остерігайся жала того, хто безперестано тягне назад душі, які прагнуть уперед, щоб йому царювати над більшим числом принижених, хто перший скинутий з небесної слави на землю і тягне тут ярмо ганьби, що накладається на гордих.

445. Тепер скажу добру пораду батькам, родичам і цнотливим попечителькам, у руках яких життя, ганьба і добра слава дів. Недозволено і непристойно вчиняти насильно 450. з творінням великого Бога. Усі ми рід Єдиного; і чи панує хто, чи причислений до підвладних, чи заможний хто, чи бідний, чи сидить хто на великому престолі, чи схилений до землі, чи покритий хто сивиною, чи квітне юністю — усе від Єдиного, в усіх одне дихання, всі прагнемо до одного кінця; 455. Бог для всіх народився людиною, і помер, і воскрес; Він усім дарував широке небо. І тому ніхто на догоду нерозумній плоті не має проти волі вести діву до шлюбного ложа, коли вона уневіщується Христу і живе кращою любов’ю, 460. як не треба поліпа стягувати з його кам’яного ложа або співочого птаха виганяти з влаштованого ним гнізда. Навпаки, якщо в тебе христолюбне серце, якщо Бог зв’язав тебе божественними узами і взяв із світу, то з усією готовністю представ Христу прекрасну наречену 465. або юного сина, як колись дітолюбива Анна представила Самуїла — священний плід свого чистого ложа (1 Цар. 1, 20), одушевлену жертву, яка священніша за всякого первородного, а також колосся або грона, зрізані добрим хліборобом як початок Богові. А якщо ти йдеш посередині між Христом і світом, 470. то на однакових вагах зваж і подружнє, і самотнє життя, добре й розумно зібравши в розумі всі вигоди і невигоди того й іншого, і, наперед помітивши двояку мету, обери шлях, на який тягне гаряча любов, і допомагай в одному випадку поневоленню, а в іншому — небесним прагненням. Коли діва досягла повноти років, щоб одружитися 475. або виконати цнотливий намір, хоча як дружині служить узами чоловік, так дочці — батьки, а тій та іншій — Божий страх; та ж, що не вступила у шлюб, — Христова любов, однак ти не віддаляй від заміжжя діву, що бажає мати чоловіка, і не вводь насильно в дім до чоловіка ту, що прагне до Бога. 480. Поки ж не впевнишся безсумнівно, не перешкоджай робити деякі випробування. Але якщо ти всю свою думку і руку віддаєш подружньому життю, з радістю влаштував уже і шлюбний чертог, і танці, і бенкет, у радості серця забув свою старість, а тим часом дівство, вигнане тобою, приступить до Христа 485. (як колись правосуддя піднімалось на небо зі скаргою за умертвіння вола землеробця), то боюся, щоб на твоє несправедливе рішення не прогнівався Бог, перед Яким усяка земна природа упокорюється так само, як віск перед вогнем; боюся, щоб страх Божий не зв’язав тебе по плоті. І тут буває служіння подібне до небесного, 490. і в смертному є розум, що наближається до Божества.

Згрішив той, хто безтілесне змішав із природами плотськими, від ангельського жадання робив сильних велетнів і гріхами небожителів думав очистити землю 8. Надамо це еллінам, бо вони на захист своїх пристрастей 495. помислили представляти богів непотрібними, злодіями, андрогінами, перелюбниками, розбещувачами людей, людиновбивцями, згубниками батьків або дітей своїх і, не задовольняючись цим, приносили жертви самим пристрастям. Подивися на найпершого з їхніх богів: чим не робила його хтивість? 500. Волом, лебедем, змією, золотом, чоловіком, птахом — усім, чим тільки наказував йому робитися жвавий Ерот — ця слабка дитина. Вони ж знищили любе дівство, що накладає узи на плоть. Для них неймовірна була світлосяйність плоті. 505. Вони всіх міряють своїм непотребством. Але чистому оку не властиво бачити зірки затьмареними. Земля [хоча] і твердо стоїть, але цьому не довіряє, у кого паморочиться у голові. А нам непристойно говорити про дівство докірливо.

Чому ж неймовірно, що любов до Христа-Царя, може присипляти людські жадання і плотську любов, 510. як і колись зупинила криваву течу у кровоточивої жінки? Бог дозволив викрасти в Нього благодать, і сухий потік зробився поточним джерелом, як тільки висох. 515. Хіба мужність у християнах не була вищою за вогонь, і мечі, і води, і лютих звірів, які немилосердними зубами терзали їхні члени? Коли мучив їх гонитель, піднімаючи боротьбу за віру в Бога, тоді що бачимо в них? Чи не життя, проведене без сну і без даху? Чи не молитви і безперестанні зітхання? Чи не заливаються вони слізьми? 520. Чи не підносяться від землі в нічних і денних піснях, залишивши світ і плоть? Чи не малими крихтами їжі підтримується в них дихання? Чи не служать їм житлом печери, а ложем — каміння або м’яка трава й сухе гілля? 525. Чи не живуть вони під одним дахом з лютими звірами, щоб тільки уникнути злих впливів і уз землі? Є переказ про птаха фенікса, що він, помираючи, молодіє, після закінчення багатьох років відроджуючись у вогні, і із застарілого пороху являється чудовий самородний плід. Так і вони, помираючи, робляться вічноживучими, 530. палаючими полум’яною любов’ю до Царя Христа. У самій немочі ховається сила благочестивих. Хто бачить усе це, той неохоче вступить у союз із юною плоттю, тому що запалений кращою любов’ю.

Спільна для усіх матір природа! Сповіщу не свої, але твої чудеса, 535. які ти поширила на суші й на морях. Чую, що перната горлиця після смерті свого милого горлика зі цнотливої любові до того, що розділяв її ложе, не приймає до себе в гніздо іншого самця. Мудрий птах! Але для людини наскільки ще краще чисте життя! 540. Балакуча сіропіра ворона, але й вона живе вірною юнацькій любові і, коли втратить любого самця, ненавидить кожного самця. І в морських риб є свій закон; деякі не знають жодних законів шлюбу, багато ж піклуються про цнотливість і шлюбного ложа, і своєї самки. 545. І тут мають силу права. Інші не домагаються мати більше одного плоду. Інші ж (і таких більше) віддаються насолодам любові тільки у весняний час. Сама природа поклала міру прагненням. А час ніжної любові визначено 550. для усіх живих тварин, і повітряних, і водних, і тих, які ходять по суші. Далі строку вони не мають жадань; у самому безумстві пристрасті зв’язані своєчасністю, коли збуджує їх до того весна. І одні збігаються купами для виконання подружніх діл, в інших же дотримується постійна прихильність до любих самців 555. і зберігається закон любові; а деяким досить раз у житті народити дітей, як свідчать про це ті, які описали народження тварин і все, що їх стосується.

А якщо й у нерозумних є деяка дбайливість про цнотливість, то невже ти, Боже творіння, не зв’яжеш усіх законів плоті, якщо захочеш? Людина так само поступлива розуму, як і мідь вогню. 560. Якщо розум не цар плоті, тоді як образ Божий обожнив мене, то в чому наша перевага, якщо і ми поступаємось таким же рухам? Хоча природа нестримна в більшості людей, однак знаємо й те, що заповідь часто перемагає і загальну природу. І в мене є подібне тіло, 565. але мене зв’язав воздвигший мене хрест, до якого прицвяхував я тяжку плоть. Бо бажаю із Христом померти, щоб з Ним і повстати, маючи все Христове: і розум, і тіло, і цвяхи, і воскресіння.

Інший самовільно зв’язав плоть не з любові Божественної. Таких уз не називають і цнотливістю. 570. Однак є і Божий дар на те, щоб жити нерозтлінно, мати незбурюваний і непохитний розум. Інший відвертається від приємного захвату, а інший — їжі, інший же не терпить запах, який любий деяким. Дехто має ненависне налаштування 575. до подібних собі, живуть у пустелях і охоче тікають подалі від людей. Але твій розум не вірить тим, які зреклися подружніх уз, навіть, думаю, він вірить, але ти тікаєш зі страху, тим часом як забуваєш про невигоди подружнього життя.

Невелика саламандра не біжить геть від винищувального вогню, а на своїх низьких ногах скаче по ньому, як по землі. 580. Є вогневидна риба; вдаючи, що горить, вона не вмирає від цього дивного вогню, але, палаючи, блищить серед води. Камінь магніт чи не притягує до себе залізної гирі? І адамант, чи не скрушимий? Є камінь, який від удару залізом не видає сяйва; 585. а інший сяє від крапель води, але, видаючи сяйво у воді, перестає сяяти від олії.

Але скільки є ще більше дивних чудес? Хто обчислить їх, хоча перекаже багато чого? Високий Розум, перемішуючи багаторізні образи речей, так і інакше 590. перебудовує цілий світ, як йому угодно. Але з багато чого згадаю про дещо, що бачив сам або в чому запевняють мене книги і чутки.

Чи не у всіх ріках один рух — униз? Чи не один закон для морів, щоб їх зв’язували береги? 595. Чи не один шлях у палаючого вогню — частими поривами підніматися догори? Однак є ріка, яка пересікає гірке море і залишається рікою; одна вода не змішується з іншою, і мореплавці, наближаючи корабель до потоку, що поспішає до суші, черпають з моря солодке питво. 600. Бачив я евбейську швидку протоку — цей вузький прохід і незамкнутий ключ моря, бачив, як він шаленіє у своїх поворотних течіях. Море прибуває й тече назад. 605. Океан то віддаляється від землі, то знову швидкими хвилями виривається на сушу; і на кіммерійських берегах то поле, то море. Але є й інший потік — полум’я вогненне, якщо справедливо, що зі стрімчаків Етни викидається ця неймовірна водотіч, — вогонь-ріка, і непоєднуване з’єднане з волі Христової.

Можу і в малому показати подібні чудеса. 610. Серед плодів є так званий волячий ріг. Він один найсухіший за все, що вирощує плодоносна нива, має тіло, що не розм’якшується вологою, не руйнується в землі, не повнішає від дощів, але зовсім зміцнів і назавжди залишається твердішим за роги; 615. цього рогу не роздрібнює і ріг вола, коли рука землероба розсипає плоди по ниві; тому від рогів одержав він і ім’я, і властивість. Але якщо мудреці знають на це іншу яку причину, то вона невідома мені.

Це робить природа; вислухай же, чого досягло мистецтво. 620. Шпаки говорять як людина, наслідуючи чужий голос, який вони перейняли, бачачи в дзеркалі зображення з дерева виточеного шпака й чуючи людський голос дресирувальника, який сховався за дзеркалом. І ворон також краде звуки в людини. А коли ошатний і кривоносий папуга 625. у своєму ґратчастому будинку заговорить по-людськи, тоді він обманює навіть слух самої людини; коням вішають канати, і поверх них ходять коні. Статечний ведмідь ходить на задніх ногах і, як розумний суддя, засідаючи на суддівськім місці, тримає в лапах (як можна подумати) 630. ваги правосуддя; і звір представляється обдарованим розумом. Людина навчила його того, чому не навчила природа. Бачив я також приборкувача звірів, який сидить на хребті у могутнього лева і рукою приборкує силу звіра. Він тримає віжки, а лев, що біжить, забувши свою лють, кориться господареві й лащиться до нього. 635. Бачив я також важкого й великорослого звіра з великими зубами; хлопчик індієць сидить на ньому і невеликим жезлом змушує його йти, як корабель, повертаючи туди й сюди тіло сильного слона. 640. Безстрашний був той, хто першим замислив приборкати звіра, наклав йому на шию ярмо і повіз величезну колісницю.

Але ти звірам приписуєш більше, ніж людині, якщо погоджуєшся, що примус переміг природу у звірах, а люди не можуть бути навчені добру, навіть маючи в себе помічником слово. 645. Як же ти, невігласе, настільки ображаєш творіння великого Бога? Хто був таким ненависником власного роду? Але не така думка в мене, який думає здраво. Навпаки, знаю чоловіків і дружин, які й помислами небесні, і тілом непорочні. Уся відмінність між ними в членах [тіла], 650. а чесноти в тих і в інших спільні, і спільний шлях до славного життя. Уся перевага в старанності, і то дає труд. Але твій розум не вірить тим, які зреклися подружніх уз; навіть, думаю, він вірить, але ти біжиш зі страху і тим часом забуваєш про стільки незручностей подружнього життя.

Це заповідаю тим, що близькі тільки до тих, які піднімаються на небо; а ти, дівство, турбуйся про те, щоб відгородитися тобі звідусіль і добре утвердитися в Бозі, 655. стати довершеною перлиною між самоцвітами, денницею між зірками, голубкою між пернатими, оливою між деревами, лілією в полях, тишею на морі. Ти, діво, знехтувавши увесь світ і всі приємності життя, стань поруч із світлосяйним Христом і, 660. взявшись за руки, введи Його у свій шлюбний чертог, сповнений утіх, віючий насолодами і добрими запахами; до небесного мира домішай твоє власне миро; до виливання тут невимовним бажанням любові приєднай і свою любов; до краси додай красу; до таємної — таємну, до світлосяйної — світлоносну, 665. щоб Христос став благим любителем славного твого образу, щоб Христос став твоїм нареченим, щоб Христос відкрив покривало, з радістю побачив достойну по красі наречену, яка прикрашена добрими перлинами, сидить на багато прибраному сідалищі, високо тримає голову, щоб настільки прекрасну Він зробив ще більш привабливою, 670. щоб Христос тебе, сповнену радості, увів у Свої обителі, запропонував тобі шлюбну вечерю серед великих нескверних ликів, під час небесних піснеспівів увінчав твою голову вічно квітучими приємностями, поставив перед тобою чашу запашного питва, 675. показав тобі таємниці премудрості, подобу якої бачимо тут у дзеркалі, і відкрив істинне світло твоєму непокровенному розуму, коли грубі тіла поступляться місцем духу, а тіла повітряні одержать нестаріюче життя.

680. Ми ж, любі юнаки й діви, які мають у собі непорочну любов до Царя, оспіваємо шлюб небесного Бога, запалюючи світильники — ці подоби Божественного світла, світильники невгасимі, духовні, які робляться безперестанно більш і більш світлими від чистих діл і помислів високих, навіть небесних.

685. Прийди ж до нас, Милосердна, і милосердною будь до нас, чиста Тройця з Єдиного, з’єднаного воєдине, Ти, Яка й нині осяюєш світлі очі, а згодом ще світліше опромінюватимеш просвітлених Тобою, Ти єдиний Бог — з Отця через Сина у великому Дусі досконале Божество, що спочиває в Досконалих.

3. Умовляння до дів 9

У цьому слові він уподібнюється Сиракузію, бо той — єдиний з поетів

користувався римами й колонами, нехтуючи поетичний розмір.

Діво, наречена Христова, прославляй свого Нареченого, безперестанно очищай себе словом і мудрістю, щоб ти, чиста, вічно могла жити разом із Чистим. Цей союз набагато вище за тлінне єднання. 5. Живучи в тілі, наслідуй духовні сили, провадь на землі ангельське життя. Тут складають і розривають союзи, тут тіла народжуються від тіл, а в горньому житті кожна сила живе самотньо і вона не руйнується. Перші сили приймають у себе промінь чистої Сутності, — 10. це духи й вогонь — служителі Божих велінь. А плотське єднання винайдене речовиною, — цією постійно текучою природою. Втім, Бог і цьому поклав міру, узаконивши шлюб. Але ти, яка втекла від діл речовини, здружися з горнім, як розум здружується з розумом, зливаючись у божественну гармонію, 15. і, ведучи боротьбу із плоттю, допомагай Божому образу. Тому що ти Божий подих, для того з’єднаний з гіршим, щоб після боротьби й перемоги одержати вінець, звівши в горнеє і порох, що прекрасно підкорюється.

Припустимо, що похвальний для тебе і шлюб, але вище шлюбу нерозтлінність. 20. Шлюб — поступка немочі, а чистота — світлість життя. Шлюб — корінь святих, а чистота — їх служіння. Його й у давнину поважали у встановлені часи, наприклад: Адам в раю, Мойсей на горі Синай, батько Предтечі Захарія, служачи в храмі. 25. Шлюб — корінь і богоугодного дівства, однак він закон плоті й раболіпство плотському жаданню. Коли мали силу закон, і тіні, і тимчасові служіння, тоді й шлюб, як щось дитяче, утримувало за собою першість;30. коли ж буква поступилася, і замінив її дух, коли Христос, народившись від Діви, постраждав плоттю, тоді засяяла чистота, і вона відсікає світ, з якого з вознесенним Христом треба нам переселитися в горнє.

Доблесно прямуй, діво, на гору, спасайся в горніх, не озирайся на Содом, щоб не затвердіти в соляний стовп.35. Єство плоті не має занадто тебе лякати, але не будь і відважна надміру, щоб ти не збилася з дороги. Іскра запалює солому, а вода гасить полум’я. У тебе багато ліків чистого дівства. Утверджуй себе Божим страхом, виснажуй постом, 40. бдінням, молитвою, слізьми, сном на голій землі й усецілою любов’ю до Бога, яка при істинному напрямку присипляє всяке бажання, чуже горнім. Впалого підніми, тому, хто пережив аварію корабля, вияви милість, а сама продовжуй благополучне плавання, розкривши вітрила надії. 45. Падають не ті, які плазують долу, а які прагнуть до небесного. У деяких знесилюються крила, політ же багатьох благоуспішний. Упав денниця, але небо населене ангелами; зрадником став Іуда, але одинадцять учеників зробилися світилами.

Тільки цілком зберігай себе чистою, діво; 50. не оскверняй пречистого Христового хітона. Нехай око твоє буде цнотливе, язик дівственний, ні розум, ні сміх не блудодіють, ноги не ходять безчинно. Невимитий свій одяг і незачесане волосся цінуй вище за перлові й шовкові убори. 55. Прекрасний колір — рум’янець соромливості; велика окраса — блідість; прекрасна тканина — увінчатися всіма чеснотами. Нехай інша спотворює образ Божий втираннями, робиться одушевленою картиною, безмовним звинувачем внутрішніх пороків; а ти умертви в собі, скільки можна, і ту благопристойність, яку маєш, 60. сяй же красою душі, яка знаходить для себе прикрасу в Бозі. Уникай погляду чоловіків, навіть коли тільки можна і цнотливих, щоб не вразити іншого і самій не бути ураженою глузливим веліаром. Не поневолюй очей очима, не залучай слова словом, і ланіти твої нехай не подають сміливості ланітам іншого. 65. Не споживай плодів засудженого дерева, щоб змій не віддалив тебе від дерева життя. Послухайся мене, діво: не живи разом зі своїм піклувальником, маючи нареченим Христа, Який ревнує про твою чистоту. Для чого тобі, що втекла від плоті, знову повертатися до плоті? 70. Не всякому чоловікові зрозуміла твоя простота. Як троянда оточена шипами, так ти оточуєш себе багатолюдністю і ходиш поверх лукавих сітей.

Хто готує шлюбне ложе, а хто віддає похованню нареченого; один став батьком, а інший раптово став бездітним. Які тяжкі муки народження, іноді нерозв’язні! 75. Які болісні ревнощі чоловіка, який боїться, щоб не викрав хто-небудь любов його подружжя! Чи легко виховувати, учити дітей і потім бачити неповагу до себе, одержати за труди гірку відплату! 80. Але в тебе одна турбота — дивитися безперестанно на Бога. Тобі потрібні невеликий шматок хліба й тісний дах. А спокусник і через це вводив у спокусу Христа, коли Христос зголоднів, а він просив обернути каміння на хліб. Не піддавайся ж заради цього чому-небудь ганебному. Не будь гіршою за птахів, які скрізь знаходять собі готову їжу. 85. Через віру твою не зміліє у тебе єлей у посудині й ворон годуватиме тебе, як Іллю в пустелі. Дивися, як Фекла спаслася від вогню й звірів, як великий Павло охоче терпів голод і холод, щоб ти, діво, навчилася дивитися на єдиного Бога. 90. Бог умів і тисячі людей нагодувати в пустелі. Краса в’яне, слава швидкоплинна, багатство — невірний потік, володарювати дається деяким. А ти уникла втіх оманливого світу, з радістю вступила у Святеє Святих 95. і вічно радітимеш з ангелами, зайнявши краще місце між синами й дочками.

Але бадьоро очікуйте, діви, Христа, з невгасимими світильниками зустрічайте Нареченого, щоб, ввійшовши з Ним у чертог, побачити Женихову красу 100. і долучитися до горніх таїнств.

4. До діви

Діво, усе тримай у чистоті, а найбільше очі! Не дозволяй жити з тобою в домі помічникові-чоловікові, навіть і наймудрішому. Ти непорочна, але я дуже боюся заздрості, боюся, щоб вона, 5. уразивши тебе лихослів’ям, не знищила в тобі чистої ревності до того життя, яке ти полюбила. Геть від мене той, хто хоча шанує непорочність, однак бере до себе в дім для проживання діву, співбесідницю безтілесних ангелів! Навіщо тобі вогонь? 10. Невже ти міцніша за вогонь? Як уникнеш диму, очорнюючи себе недугою суєтної балакучості? Діво, ти вознесена звідси і живеш у горньому. Турбота про вбогу їжу і про одяг для тебе тягар. Але заради них не піддавай себе ганьбі 15. й замість піклувальника не приймай до себе спільника в соромі й у житті, хоча ти й непорочна, щоб Христос не вигнав тебе геть, як дводушну.

5. До ченців у спільному житті 10

Якщо чоловіки або жінки стануть хвалити спільне для багатьох життя, щоб під узами однодумності опікуватися про ликостояння навколо милосердого Царя і після обітниці під одним дахом прагнути до однієї мети і одних шляхів, 5. то це дуже добре. Бо ніщо прекрасне не любить показуватися самотнім, і те ще недосконале, що не зростає навіть і перед добрим. І дружба, що призначає собі тісні межі, мало приносить приємності, так само як нерозбірлива дружба буває брудна. Але раджу й тут утвердити велику прірву, 10. щоб чоловіки або жінки, які присвятили себе благочестю, жили роздільно і мали тільки спільну славу. Заздрість переслідує не одних, що живуть спільно; їм більша передбачається боротьба. А якщо прагнеш жити один у спілкуванні з єдиним Христом, і це любо. Утім, усім [личить] той же страх, як і мені, 15. а саме: боротьба з тим, що неприємніше за згубне падіння.

6. На цнотливість

Добре зобов’язатися шлюбом, тільки цнотливо, приділяючи більшу частину Богові, а не плотському союзу. Краще залишитися вільним від уз, усе віддати Богові й горньому. 5. Бог безшлюбний, ангели безтілесні, а речовина сполучена і сповнена тління. Хто вступив у шлюб, піклується про дружину і про любих дітей, а в дівственників усе піклування про Христа. Якщо дружина може тобі дати те ж, що й Бог, то подружнє життя рівне безшлюбному. 10. А якщо не може, то й між цими видами життя немає рівності. Тому не докоряйте мене, батьки, що віддаєте перевагу шлюбу, а не чистоті: не принижую шлюб, але для себе обираю чистоту.

Але [говориш, що] інші впали… 15. Геть від мене ти, який береш за приклад немічних, а не досконалих! Немічні роблять сором самі собі, а довершені — наша слава. Невже, боячись граду, не обробляти землю, не насаджувати виноградної лози? Чи море вводить у пристань кожного, хто віддається йому? 20. Для чого мені брати приклади здалеку? Сонми ангелів не пішли за впалим денницею. Іуда став убивцею Владики, а інші апостоли — Його слава. Ти ж не дивишся на нещастя свого шлюбу, на зваби любодїїв, 25. які й предмет твоєї любові, і рід твій роблять для тебе чужими.

Іди вгору, а заздрість нехай залишається внизу. Дотримуй у всьому чистоту, діво, уневіщена єдиному Христу, зберігай красу запечатаною. Христос милостивий, але й ревнивий,30. не терпить нічого потворного, нічого неблагопристойного. В одязі краща прикраса — неприкрашання. Уникай зніженості, будь скромна у своїх рухах, не приваблюй до себе своїми поглядами моїх поглядів; дотримуйся цнотливості в ході; проводь час на самоті;35. замкни слух свій ключем; не дозволяй любодійствувати сміху; дуже багато, якщо дозволиш собі й ознаку сміху. Гнів, пияцтво і біс так само небезпечні для дів, а найгірше перенасичення черева. Краса нехай поступиться молитвам і бдінням.

40. І братові не дозволяй без крайньої потреби жити разом з тобою. Для чого мати перед очима те, що запалює хворобу? Ніщо так не мерзенне, як пам’ять тільки про земне. Надійні для тебе, юнко, тільки батько й Бог, а інші нехай біжать від тебе, як колись звірі 45. від Синая, коли на скрижалях накреслений був закон. Принесене в дар Богові й діва мають бути недоторкані не тільки для осквернених, але й для погляду всіх.

І тілесні потреби нехай не поневолюють тебе взагалі. Якщо буде потрібно для тебе що-небудь, 50. Бог виточить із глечика, і водонос замінить тобі оброблену ниву (3 Цар. 17, 12). Численний народ насичується п’ятьома хлібами: тим більше наситишся ти, що стоїш перед Богом.

Тому, [уже] маючи пречистого Нареченого, краса Якого безтілесна, не з’єднуйся з іншим. Він буде тобі не чоловік, 55. а перелюбник, що забирає улюблене у живого Чоловіка. Невже, присвятивши сосуд Богові, привласниш його собі? Невже, уникши содомського вогню, знову в нього повернешся? Не затвердівай у соляний камінь. 60. Ти більше, ніж вдова. Але й шлюб вдовиці не безвинний, якщо переступає межі чистоти. Що маловажніше за золотий злиток і одну дідрахму? Але вони, будучи викрадені, погубили воїнство (Нав. 7, 21). 65. Дивися на це, діво, і корися Богові.

7. Про чистоту 11

Усяка чеснота зводить праведника на один ступінь вище. Хто не знає шлюбного ложа, той рівний ангелам. Хто подвизається в стриманості, той намагається зрівнятися з дівами. Хто дотримує подружньої вірності, той зробиться рівним зі стриманим. Тільки подвизайтесь у цнотливості, щоб досягти вищих ступенів.

8. Порівняння життя духовного і життя мирського

Життя духовне. Життя мирське. Суддя

Ж. Д. і М. Чи не розсудиш нас, чужоземцю?

С. Про що річ?

Ж. Д. і М. Два життя сперечаються між собою.

С. Які ж це життя? І про що в них суперечка?

Ж. Д. і М. Життя мирське й життя духовне. А сперечаємося про те, яке з нас краще й має бути обране [і назване] мудрим.

5. С. Нелегко, щоправда, розсудити, однак вислухати потрібно.

Ж. М. Народившись від світу, я знаю й люблю мирське. А в тому й благочестя, щоб поважати батьківський закон.

Ж. Д. Народившись від Бога, я знаю й шаную Бога. А те й благочестиве, щоб знати досконале богошанування. 10. І якщо для тебе найдорожче гірше, то чи не справедливіше буде, щоб я шанувало дорогоцінне кращим?

Ж. М. Моя матір — плоть; я тісно поєднане з тілом і бажаю одного — поповнення відокремленої плоті.

Ж. Д. У мене батько — Бог; я єднаюся з Богом 15. і бажаю одного — уподібнення Образу, від Якого походжу.

Ж. М. Але скажи: як існував би людський рід, якби не прийшов на допомогу плотський шлюб, утримуваний у відповідних межах і Божим законом, і природою?

Ж. Д. Хоча закон і такий, однак мені потрібно тепер, 20. зрікшись, поспішати до іншого життя, яке краще за теперішнє і свобідне від уз і тління.

Ж. М. Чому ж життя дівственне з’явилося так недавно?

Ж. Д. Воно було й у давнину, але приховане; засяяло ж нині після того, як Божою Матір’ю з’явилася Діва. 25. Тому що нині й старий закон поступився місцем новому, буква втратила силу, панує ж Дух.

Ж. М. Але без подружнього життя чи міг бути який чернець або який праведник?

Ж. Д. Ти дуже кумедне, коли хочеш запевнити, що плоті вступають у союз для народження на світ добрих. 30. Добрими або поганими робить час. А хто сіє, той не що інше робить, як уступає тільки нахабним вимогам плоті. Але смішно думати про себе в пристрасті, що сприяєш Божій волі.

Ж. М. Що ж ти дарувало життю?

Ж. Д. Бажаєш знати? Віття.

35. Ж. М. Щоб вони засохли або щоб розвіяв їх вітер. Поступися мені коренем, а потім володій віттям.

Ж. Д. Достатньо народитися. Нехай інший трудиться для тління, виховує, навчає і потім раптом оплакує, і кого вже не стало на світі, того зображає на стінах і дивиться на цю 40. бездиханну красу, на цього нерухомого сина.

Ж. М. І я маю свою шляхетність.

Ж. Д. А якого ти роду? Хто твій родоначальник? Хіба не знаєш, що всі із тієї ж землі? Одна тільки шляхетність — уподібнюватися Богові. А ти володієш гробами і новими указами; 45. вони вписують тебе в число шляхетних, але не роблять шляхетним.

Ж. М. У мене для цього є багатство; воно скидає ворогів, сушить заздрістю злих, здобуває мені друзів, дає престоли і право величатися в суспільстві.

Ж. Д. А в мене є убогість; вона дає мені те, що не маю ворогів. 50. Безпечніше ж викликати співстраждання, ніж заздрість. І престоли хисткі, і друзі найчастіше бувають тільки до пори. Але якщо вони й постійні, то краще скоритися Богові, ніж мати першість у всьому видимому або стояти вище за все видиме. 55. Прославлюся ж я у мисленному граді.

Ж. М. Але чим убогому забезпечити життя? Де в нього стіни, двері, бойові знаряддя, зброєносці?

Ж. Д. Потрібні мені для того, щоб не украли тіла! Одне [лише тіло] і невелике руб’я становлять усе моє майно. 60. Розбійник або гнобитель нехай іде до інших. Злодій небезпечний для тих, що мають що-небудь. Моє єдине багатство — Бог. Якщо Він придбаний мною, ніхто Його не викраде, хоча візьме все інше. Та й кому тільки завгодно, нехай усяка рука розкрадає мої пожитки! 65. Ніхто не живе в такій безпеці, як людина бідна. Багатій приносить жертви «своїй сіті» (Авв. 1, 16), сам у себе цілує руку (Іов. 31, 27), як друга, а не славословить Бога — подателя благ. І нарешті, зібране ним перейде в руки чужому, 70. кому б він не хотів; що говорю: чужому? — навіть, можливо, і ворогу, а від ворога ще до іншого, куди повернеться колесо. Але в мене, якщо помру, зі мною піде все мною нажите, нічого не залишиться ні заздрості, ні мінливого щастя.

Ж. М. Як добре не дивитися в руки сусідам, 75. тоді як інші, можливо, і благочестиві, дивляться мені в руки!

Ж. Д. Як добре дивитися в руки одному Богові, чи дає Він, чи забирає по-батьківськи; не робити нічого ганебного з бажання придбати, не уподібнюватися кровожерливій п’явці, 80. щоб, одним володіючи, спрямовувати думку на інше, на інше ж дивитися недобрими очима, а інше, принаймні, уявляти в мрійливих надіях і завжди злидарювати, бажаючи більшого й більшого!

Ж. М. Як же перенести удари тяжкого часу тому, 85. хто не має ніякого підкріплення в біді?

Ж. Д. Запитай у мене: як людина може уникнути влучної стріли? Волосся і з близької відстані перетнути стрілою нелегко. Припустимо, що будеш у тяжких обставинах, але уникнеш прагнення лиха. Очерет витримує вітри, а дуби не витримують, 90. тому що перші уступають їм, а останні скрушуються власною вагою.

Ж. М. Мені можна дозволити собі й насолоди.

Ж. Д. А моя насолода — не шукати задоволення в перенасиченні й у задоволенні черева, не повніти і не страждати хворобою багатіїв, не випускати з гортані запаху приємного для смаку бруду 95. й не пригнічувати в собі думки через скупчення грубих нечистот.

Ж. М. У мене найсмачніша спожива.

Ж. Д. А мої ласощі — хліб, для мене найсмачніша приправа — сіль. Маючи їх, нехтую витівки заможних, як гіркоту.

Ж. М. Моя насолода — пахощі мазей, пісні, рукоплескання, 100. розмірені перегини ніг під лад струнких і благозвучних орга́нів.

Ж. Д. Невже ти схвалюєш це? А для мене, за це і є дурне багатство, як учитель пороків. Для нас краще за твої орга́ни псалмоспівання, 105. яке налаштовує душу для душевного миру. За будь-який мир духмяніший Христос, Який за нас виснажив Себе, щоб знищити злий сморід, яким наповнила мене мертвенність гріха. Я плещу руками, коли бачу падіння мого вбивці, що вселив у мене яке-небудь погане слово або діло. 110. У мене є й танець — це піднесення до Бога.

Ж. М. Ти, можливо, скажеш ще, що убогість допомагає у хворобах, служить кращим лікуванням для тіла?

Ж. Д. Цього не скажу, тому що неправда. 115. Краще нехай буде сказано те, що справедливо. Бідний набагато міцніший силами, ніж забезпечений. І Бог, урівнюючи Свої дари, бідним дав міцність сил, а багатим — ліки. Чи трудиться, чи проливає піт бідний? Цим він виводить із себе зайві речовини. Він терпить голод і холод, 120. опівдні обпалює його сонце, він стомлюється ходою, обтяжується ношами, мокне під дощем, часом приймає просту, а не різноманітну їжу, навіть і не знає тих дивовижних страв, які кухарі й служителі розкоші 125. добувають із землі й моря, щоб запропонувати чоловікам жіночу трапезу. Пухлини, застуди, біль у ногах і суглобах, обважнення, блідість, розслаблення — ось надбання багатих, ось плоди перенасичення! 130. Багаті не знаходять задоволення й у тому, що мають; часто шукають, кому б залишити свій тягар, заздрять здоровішим, які бідніші за них. Ці нещасливі щасливці нічим не користуються. Золото, дороге каміння, усякі прикраси, 135. різнобарвний одяг, блискучі пурпуром мальовничі зображення на стінах, на стелях і на каменях, якими вистелені підлоги; срібло, частково сховане в надрах землі (справедливо укладене в тих же гробах, звідки воно взяте), а частково виставлене напоказ і блищить на бенкетах; 140. коні, килими, колісниці, колісничники, пси, ловчі, шукачі звіриних слідів; усі насолоди для злого господаря — черева, усе бажане для гортані, яка з усього збирає данину; постільники, придверники, доповідачі, усипителі, 145. квітоносці, що окропляють пахощами, витиральники тарілок, куштувачі страв, утворювачі тіні, спостерігачі помахів; банщики, що пробують гарячу воду кінцями пальців, обстрижені по-жіночому — ця насолода очей, — ось начиння багатого гробу, писаного пороху! 150. А бідний стоїть твердо; він, якщо й впаде, не раптово; виснажений хворобою або роками, то не заподіє ніяких турбот своїм друзям. Він помре, як лев, рикаючи, і мертвий у більшості буває величніший за великих багатіїв. Що ще сказати 155. про зарозумілість, про гнів, про несамовитість, про зухвалість, про пияцтво, про неприборканий сміх, про сороміцькі слова, про зневагу до Бога, споріднення, дружбу? Все це не в такій мірі буває в бідних, як у багатих, тому що багатство приносить із собою зарозумілість, а за зарозумілістю іде загибель. 160. Але бідний, як найчастіше бачимо, не піднімає вгору голови, бо живе в гнобленні, особливо якщо приходить на допомогу страх Божий — цей сильний наставник усякого добра. Зроби ж тепер короткий огляд, порівняй одне з другим і признач тому й іншому життю правдиву ціну; 165. якщо не здасться тобі образою те, що нарівні з тобою стають бідні, дихають одним повітрям, носять одне ім’я, думають жити під одним дахом, плисти на одному кораблі. Ти заздриш доброчесним, а я шкодую за порочними, 170. тому що найжахливіше бути порочним, хоча й благоуспішний шлях тих, що прямують до згубного кінця. Ти нехтуєш убогими начебто в них інший Бог, але я знаю одне творіння, знаю, що всі ми явимося на один суд. А друге творіння — це добра моральність. 175. Ти звеличуєшся зручностями життя, а мене уцнотливлює страх. Тебе приводять у знемогу труднощі, а мене полегшує надія, бо нічого немає постійного, але все втікає з продовженням часу. Ніч вважається кінцем дня, а день — ночі. Радість змінюється скорботою, а нещастя закінчується чим-небудь приємним. 180. А тому й не потрібно зупиняти на цьому увагу як на чомусь неодмінному. Ніщо не здається тобі страшним, ти не боїшся і найбільших пороків, тому що розкішне життя перешкоджає тобі, бо гріх є відчуження від Бога. 185. Як же можу стерпіти, коли втрачаю Бога? У тебе спокійний сон, зручно лежить ребро з ребром; для тебе приємні сновидіння — повторення того ж, що робилося вдень; ти п’єш, граєш у кості, приймаєш дарунки, жартуєш, смієшся. А в мене більша частина життя проходить без сну, 190. бо того, хто заснув, будять труди. Якщо ж я й викраду небагато сну, то зі слізьми. Мене лякають видіння жорстокої ночі: суд, непідкупний Суддя, тремтяче стояння перед судилищем, з одного боку ріка, що клекоче невгасимим вогнем, 195. з іншого боку — хробак, що гризе вічно, а посередині совість — цей обвинувач, що не потребує письмових доказів. І Бог [тоді] тобі Бог, тільки коли подає у всьому успіх; а для мене Він достошанований, хоча посилає й інше. Оскільки боротьба з нещастями для мене спасительне лікування. 200. Чим сильніше мене гноблять, тим більше наближаюся до Бога; страждання тісніше з’єднують мене з Богом; це для мене переслідуюче воїнство ворогів, яке змушує укритися за стіни. У тебе утішителями — діти, дружина, друзі, і втратити їх — найбільше для тебе нещастя. 205. А мені й у голоді, і в холоді, і в скорботі опора й утіха — Бог. Кривдь мене, бий, докоряй у низькості роду й убогості, зневажай, пригноблюй — ти не довго завдаватимеш мені образи, а я все терплю для Бога і до Нього звертаю погляди, 210. лину думкою в життя наступне, там упокоююсь, але не знаю нічого земного і так зручно позбуваюся усякої скорботи. Що ж ще сказати? Для тебе, як мені здається, нестерпно буде не одержати тепер схвального голосу. Хто звик завжди брати верх, 215. той не терпить, щоб брали над ним верх інші. Але мені абсолютно однаково — і одержати, і не одержати схвалення. Для мене досить Бога, хоча б все інше привласнив собі інший. Така висота слави — моя найбільша перемога.

Ж. М. А що, якщо впадуть інші й високі?

220. Ж. Д. А що, якщо впадуть і з другого ступеня? Для тих і для інших можливо й процвітати, і падати. Одне дорівнює другому. Але я набагато гіршими вважаю тих, які падають у прекрасному житті. Настільки не терплю пороків. 225. У кому достойніша поваги перевага, коли він бере верх, для того жахливіше падіння, коли зазнає цього. Але прошу не ставити за провину самого життя, якщо хто дуже поганий, бо він уже ворог цього життя. Розглядай і досліджуй окремо вдачі, 230. з одного боку, добрих, а з другого — порочних, і ніскільки не нахиляй терез ні в той, ні в інший бік, що було б несправедливо, але нехай переважує те, що само по собі має більше ваги. Тоді тільки узнаєш, яка відмінність між одним і іншим життям. Але не порівнюй кращого осла з поганим конем 235. і прекраснішу людину в мирському житті з найгіршою з моїх. У такому випадку, не сперечаюся, твої виявляться досконалішими. Але якщо високого зрівняєш із високим і поганого з поганим, то узнаєш, яка велика моя перевага. 240. Поміть і те, що однаково у всякий час є в нас ті, що спотикаються, але є також у нас ті, що й здобувають перемогу. Говорять же, що одна ластівка не приносить прекрасної весни і один сивий волос — старості. Отже, що скажеш? Даєш голос на мою користь, чи мені попрощатися з тобою?

С. 245. Даю, і чому ж не дати? Тоді хіба подумаю віддати перевагу земному життю замість твого життя, коли, втративши розум, кого-небудь зі смертних зрівняю з Богом. Але поки не втрачу розуму, доти й цього не зроблю. Ідіть же. Втім, краще жити вам у мирі 250. й між собою, і з великим Богом. І ти, життя мирське, маєш поступатися першістю життю кращому; і ти, життя духовне, маєш приймати життя другорядне, як сестру. Якщо не маєш першості, ніщо не перешкоджає тобі стояти на другому місці, що також не безчесно. 255. А через це наше життя зробиться безпечним.

9. Про людську чесноту 12

Люблю я чесноту; однак це не навчило мене тому, що таке чеснота і звідки вона прийде до мене, який так дуже любить її. А незадоволене бажання мучить. Якщо чеснота є чистий потік, 5. не змішаний з водами, які стікають з будь-якого місця і від снігів, і від дощів, то запитую: хто знаходив її на землі? Тому що кожний або мав у собі сердечну нечистоту, або прийняв її в себе, тим часом як тягне важке тіло і ззовні збурюється ворогом нашого життя, який затьмарює й очорнює нас безоднею. Та й невластиво було б мені, який сам не що інше, як затверділий потік, 10. і безперестанно тягнуся потоком життя, щоб бути чимсь нетекучим. Якщо ж чеснота не зовсім сріблистий потік, але приймає у себе і гірше і є недосконала суміш, то скажи: яка ж вона чеснота? 15. Принаймні, у мене багато трудиться над цим швидкий розум. Сніг за природою холодний і білий, а вогонь — червонуватий і теплий. І вони непоєднувані між собою, а те, що з’єднується насильно, радше руйнується, ніж з’єднується. Як же до чесноти приліпилося мерзенне, що принижує в мені образ Божий; 20. як до образу великого Бога доторкнувся злорадний гріх, якщо я дійсно бог і недарма хвалюся тим, що становлю Твоє надбання, Боже? Чую про прекрасну ріку Алфеє, що вона протікає через гірке море, а солодкі води її (на диво!) не псуються упродовж цієї течії. Але як для повітря псування — туман 25. і для тілесних членів — хвороба, так для чесноти — наша гріховна ніч.

Часто піднімав я ногу, щоб прямувати до неба, але тяжкі й з’їдаючі серце турботи скидали мене на землю. Нерідко також опромінювало мене пречисте світло Божества, але раптом ставала переді мною хмара, закривала велике сяйво і скрушувала мій дух тим, 30. що світло тікало від того, хто наближався до нього. Що значить ця непоєднаність? Або смертному написаний такий закон, щоб я завжди нудився бажанням? Або це для моєї ж користі, щоб мені з труднощами здобувати і з труднощами зберігати? Бо те й міцне, над чим працював розум. 35. Як хитрий звір прикриває одні сліди іншими, так часто ворог затьмарював у мені здатність розрізняти добре й зле, щоб цією хитрістю ввести в оману ловця чесноти. Одне пропонує мені плоть, інше — заповідь; одне — Бог, інше — заздрісник; одне — час, інше — вічність. А я роблю, те, що ненавиджу (див.: Рим. 7, 15), насолоджуюсь злом 40. і внутрішньо гірким, злорадним сміхом сміюся жахливій долі: для мене й загибель приємна. То я низький, то знову звеличуюся. Сьогодні відвертаюсь від зарозумілості, а на ранок сам зарозумілий. Як міняються часи, так міняюся і я і, як поліп, приймаю на себе колір каменя. 45. Гарячі проливаю сльози, але не виплаканий з ними гріх. Хоча висохнув їхній потік, однак новими злочинами готую в собі інший, а засоби зцілення мною відкинуті. Плоттю я дівственник; але не знаю ясно, чи дівственник і в серці. Сором потуплює очі, а розум безсоромно піднімає їх угору. 50. Зіркий я на чужі гріхи і короткозорий для своїх. На словах я небесний, а серцем прилип до землі. Спокійний я і тихий; але ледь подує хоча б легкий вітер, здіймаюся бурхливими хвилями, і хвилювання не припиниться, поки не настане тиша; 55. а тоді не дуже дивно затихнути й гніву.

Нерідко і того, хто йшов добрим шляхом із благими надіями і вже піднімався вище посередньої чесноти, раптом скидав з висоти згубний ворог; 60. і начебто сходив він по піску, який під нетвердою ногою котиться назад. Знову піднімаюся вгору — і знову повертаюся назад з більшим від попереднього соромом. Завжди я в путі, завжди у великому страху; і тільки-но зроблю кілька кроків уперед, тут же слідує падіння. Довге моє життя, та не хотілося б розлучитися з життям. Бажаю зцілення, 65. але лікування від мене далеко, бо із продовженням днів збираю більше гріхів. Тому-то в нашому роді нехай буде незаперечно відомою така істина:

Перше, чисте єство — Тройця, а потім ангельська природа; по-третє ж — я, людина, поставлена 70. в рівновазі між життям і болісною смертю, я, якому призначена велична мета, але, яка досягається з труднощами, якщо тільки, хоча б трохи, відкриті мною двері гріховного життя, бо такий подвиг призначений Богом моєму розуму. І той з нас досконаліший, хто серед багатьох зол носить у собі небагато кумирів гріха, 75. хто за допомогою великого Бога, зберігаючи в серці полум’яну любов до чесноти, поспішає на висоту, а гріх проганяє від себе, подібно до того як течія ріки, що влилася в іншу швидшу, і мутну, і неприборкану ріку, хоча й змішується з нею, 80. однак перевагою своєї чистоти закриває її брудний потік. Така чеснота істоти складної; більша ж досконалість надана істотам небесним. А коли хто ще на землі побачив Бога або, вознісши звідси на небо тяжку плоть, піднявся до Царя, то це — Божий дар. Смертним же нехай буде покладена міра!

85. Але ось вкладу тобі в думку й слово про те, як зійти на верх великої чесноти, яка одна — Чистому чиста жертва. Не думаю, що це можливо тут. Бо тут на очах лежить багатошаровий туман. Жадане й те, якщо й разом з цим життям залишу багатоплачевні гріхи. 90. Чеснота не тільки дар великого Бога, Який вшанував Свій образ, бо потрібне і твоє прагнення. Вона не творіння тільки твого серця, оскільки потрібна благодатна сила. Хоча й дуже гострий мій зір, однак бачить зримі предмети не само собою і не без великого світла, 95. яке освітлює мої очі й найбільш очевидне для очей. І для мого успіху потрібні дві частки від великого Бога, саме: перша й остання, а також одна частка й від мене. Бог створив мене сприйнятливим до добра, Бог дає мені й силу, а всередині я — бігун на арені. Я не дуже легкий на ногу, 100. але не без надії на нагороду напружую свої м’язи в бігу, бо Христос — мій подих, моя сила, моє дивне багатство. Він зробить мене і зірким, і добрим бігуном. А без Нього всі ми — смертні ігрища суєти, живі мерці, що смердять гріхами. 105. Ти не бачив, щоб птах літав, де немає повітря, щоб дельфін плавав, де немає води; так і людина без Христа не піднімає вгору ноги.

Не думай про себе занадто високо і не покладайся на свій розум, хоча ти й дуже велемудрий. 110. Якщо й бачиш кого нижче від себе, не звеличуйся, як той, що усіх перевищив і близький до мети. Той же не досяг мети, хто не побачив межі свого шляху. Багато потрібно мати страху, але не треба бути надмірно боязким. Висота скидає на землю, надія підносить до неба, 115. а на велику гординю гнівається Бог. За одне можеш узятися руками, іншого торкайся тільки надією, а від дечого взагалі відмовся. І то ознака цнотливості — знати міру свого життя. Однакове для тебе зло і відкласти благу надію, і мати занадто сміливу думку, що неважко бути довершеним. 120. У тому й іншому випадку твій розум стоїть на поганій дорозі. Завжди намагайся, щоб стріла твоя потрапляла в саму ціль, дивися, щоб не залетіти тобі далі від заповіді великого Христа, остерігайся і не зовсім виконати заповідь: в обох випадках ціль не досягнута. І надмірність буває часто марною, коли, 125. бажаючи нової слави, напружуємо надміру стрілу.

Якщо будеш багато про себе думати, то нагадаю тобі, звідки прийшов ти в життя, чим був раніше, ніж — коли лежав у материнській утробі, і чим будеш згодом, а саме: порохом і поживою для черв’яків, бо принесеш із собою до мерців не більше, як і найнемічніший. 130. А якщо будеш низько про себе думати, то нагадаю тобі, що ти Христове творіння, Христовий подих, Христова чесна частина, а тому заразом небесне і земне, приснопам’ятне творіння — створений бог, через Христові страждання, що прямує в нетлінну славу. 135. Тому не догоджай плоті, щоб не полюбити до надмірності теперішнє життя. Але намагайся споруджувати найпрекрасніший храм, бо людина є храм великого Бога. І той споруджує себе в цей храм, хто відокремлюється від землі й постійно прямує до неба. І цей храм раджу тобі охороняти так, щоб він пахнув від усіх твоїх діл і слів, аби завжди перебував у ньому Бог, 140. щоб він завжди був досконалий, і притім посутньо, а не зовнішньо. Не розфарбований, різнобарвний і блискучий підробленою красою корабель веди морським хребтом, але міцно збитий цвяхами, зручний для плавання, по-мистецьки оздоблений руками художника, який до того ж швидко рухається по водах.

145. Нехай кожний рухається уперед, усі ж нехай тримаються Бога; хто мудрий, хто сильний, хто багатий або бідний — нехай усі тримаються за цю неоманну опору! Тут треба прив’язати свій човен кожному, особливо ж мені, який сиджу на високому престолі й за допомогою жертв зводжу людей до неба, — мені, якому, 150. якщо в затьмареному серці зганьблю Христа, в такій же мірі загрожує скорбота, в якій запропонує добра слава, якщо наближаюся до Божества. Бо як за Божою міркою відмірюється міра нашого життя, так мірами життя відмірюється і Божа міра.

155. Так міркуючи, і тут безбідно звершиш поприще життя, і після в той день, коли розв’яжеться це похмуре життя, у доброму супроводі Самого Бога переселишся звідси.

10. Про чесноту 13

Від багатьох чую, і бажав би сказати, що чую не випадково, але справа має служити виправданням слову, — чую, що й ті, які пильно стежать за кожним кроком молодих людей, вважають тебе юнаком боголюбивим, 5. що подає добрі ознаки благонравності, тому що, за прислів’ям, лева видно і по пазурах, — чую, що вони від задоволення передають це один одному як чудо. Добре, якщо Промисл, що все влаштовує на благо й бажає твого успіху, 10. такою поголоскою прокладає тобі ти лях до діл, аби попереджений доброю про себе думкою в цій славі ти мав для себе ніби деяку заставу покликання до благочестя! Але нехай, хто хоче, той і робить про це здогадки, 15. а я, що чую, з того й почну слово, саме ж, що ти стараєшся прозріти душею в горню висоту і, розірвавши імлу, яка покриває наше тутешнє земне життя, спрямувавши погляди вище, 20. залишивши за собою земне, скинувши із себе узи цього складного мучителя, що повстає на образ Божий, хочеш присвятити себе Богові.

Це й потрібно вважати предметом вивчення, першим і найбільшим благом для людей. 25. Бо чи знайдеш щось подібне в речах, що тягнуть додолу, і в інших іграшках, якими намагаються люди, у цих, як кажуть, дарах часу й щастя, хоча б зібралися разом усі і всім приналежні блага, які дійсно є або вважаються благами в скорботному житті? 30. Чи знайдеш стільки вигод, хоча видимо переступиш межі? Припустимо, що маєш в себе те, чим володів, обсипаний золотом Гігес і, безмовно пануючи, одним поворотом персня усім рухаєш. Припустимо, що рікою потече до тебе золото, що загордишся ти, як лідійський цар, і що сам перський Кір, 35, який величається могутністю престолів, сяде нижче від тебе. Припустимо, що горезвісними ополчення ми візьмеш ти Трою, що народи й міста виліплять твій образ із міді, що одним помахом будеш приводити в рух народні збори, що твої промови удостояться вінців, 40. що покажеш у судах Демосфенів дух, що Лікург і Солоній поступляться тобі в законодавстві. Нехай у твоїх грудях живе Гомерова муза; нехай у тебе Платонів язик, який у людей вважається медоточивим, та й дійсно такий! Припустимо, що ти обплутуєш усіх сильними запереченнями, 45. як неминучими й хитро закинутими сітями. Припустимо, що ти все поставиш догори дном, з Арістотелем або з якими-небудь новими Пірронами сплітаючи поняття в безвихідні лабіринти. Припустимо, що тебе окриленого понесуть нагору ці байкарські 50. (щоб вони не значили) Пегас або стріла скіфа Аваріса. Усе це, про що я сказав, а також блискучий шлюб, сибаритський стіл і все інше, чим звеличується наша думка, чи принесе тобі стільки вигоди, 55. скільки корисно поставити все це нижче за себе, а мати на увазі гідність душі, знати звідки вона походить, до кого й куди має повернутися і яке її прагнення відповідне розуму? Оскільки, як думаю сам 60. і як чую від мудрих, душа є якийсь Божественний струмінь і приходить до нас з небес або вся, або володар і правитель її — розум, то в неї одне єдине природне їй діло — літати вгорі, вступати в спілкування з Богом, 65. безперестанно спрямовувати погляд до спорідненого, як можна менше поневолюватися немочам тіла, тому що тіло і само прагне до землі, і душу тягне долу, вводить у це приємне блукання по предметах видимих, 70. у це затьмарення почуттів, у якому душа, некерована розумом, поступово поринаючи, падає нижче й нижче. Але якщо володіє нею розум і часто, як вуздою, стримує словом, то, піднесена ним, можливо, 75. незабаром вона досягне священного небесного граду, а нарешті одержить і бажане нею здавна, тобто, пройшовши всі завіси, всі нинішні тіні, всі тутешні гадання, все відображення краси в дзеркалах, 80. непокровенним розумом побачить непокровенне благо, яке воно саме в собі, і припинить своє блукання, насичена світлом, якого бажала сподобитися, і оволодіє там найвищою красою. Бо Той, Хто створив все премудрим Словом, Хто через зміщення протилежностей створив 85. невимовну гармонію всесвіту і привів цей світ із хаосу в порядок, ще більше чудо показав у природі живої істоти.

Але я полюбомудрствую з тобою, почавши слово трохи вище.

90. Бог є або розум, або інша досконаліша сутність, що пізнається напруженням одного розуму. Богу відомо, чи взагалі збагненний Він для горніх розумів; але не чітко пізнається нами, над якими розкрита хмара грубої плоті — цей неприємний покров. 95. Стільки ми знаємо про Бога, але більше узнаємо згодом.

Оскільки ж початки слова ми віддали Богові, то подивимося тепер, яке те, що від Бога.

Тут дві крайності й дві протилежні природи. Одна близька до Бога і досточесна: 100. її називають словесною і сповненою розуму; назва ж ця походить від Слова; і, наскільки відомо, такий чин істот, які стоять перед Богом, верховних і другорядних ангелів, який вищий за все чуттєве і тілесне 105. і перший осяюється Пресвятою Тройцею. Друга природа дуже далека від Бога й Слова; її називають безсловесною, тому що вона позбавлена слова і приховується у звуці, який виголошується. Але Бог-Слово, як довершений Художник, роз’єднавши ці природи і премудро з’єднавши творіння, створив і мене — живу істоту, складену з обох природ, з’єднав воєдино і слово, і безмовність, тобто невидиму душу, в якій я ношу образ всевишнього Бога, і нерозумне тіло 14. 115. Таке змішання цього досточесного творіння, яке можна назвати новим світом, у світі малому — світом великим! І як Сам Він сповнений світла й добра, то і мені дарував трохи добра; побажав же, щоб воно було моєю справою. А для цього показав мені тоді ж межі того й іншого життя 120. і визначив їх словом, дав на допомогу творінню закон, поставив мене самовизначеним творінням добра, щоб боротьбою й подвигом я придбав вінець, бо для мене це краще, ніж жити свобідним від обмежень.

125. Такий закон улаштування мого складу. Але він безперестанно збурюється численними переворотами тутешнього життя, що поривається туди й сюди, оточене предметами то злобливими, то доброчинними, якими він, бідний, розпалюється і спокушається, 130. як золото на очисному вугіллі. А плоди посіяного нами будуть зібрані згодом, на праведному суді Божому; там готові точила — прийняти в себе плодоносіння життя.

І тому, хто дотримується закону, 135. шанує частку Божества, яку має в собі, у всякій справі, слові й русі розуму наскільки можна більше чистий від усього, що зневажається, і не оскверняється нічим минаючим, а навпаки, саме земне тягне із собою до неба, той в нагороду за труди 140. (справді, найбільш велике й премудре таїнство!) стане богом, і хоча богом через всиновлення, однак сповненим вищого світла, начатки якого він пожинав у деякій мірі ще тут.

А хто, схилившись до гіршого у своєму союзі й поєднанні, 145. виявившись спільником земного, рабом плоті й другом швидкоплинного, ображає своїм життям Божественну шляхетність, для того, хоч скільки б він був благоуспішним у непостійному, пишаючись нікчемними сновидіннями і тінями, 150. збагачуючись, розкошуючи, звеличуючись чинами, на жаль! для такого тяжкі тамтешні бичі, де перше з нещасть — бути відкинутим від Бога.

І ти, чуючи це і упевнившись у сказаному, прямуй праведним шляхом, облиш же шлях недобрий, 155. якщо тільки послухаєшся щирого порадника (а я знаю, що краще тобі послухатися) і приймеш моє слово. Доброму порадникові, як казали давні, потрібно озброїтися трьома щитами: досвідом, дружбою і сміливістю; 160. а в мене, як побачиш, немає нестачі ні в чому цьому. Досвід я отримав такий, який пристойний людині, що довго трудилася, чимало часу розмовляв з писаннями мудрих і з письменами Богодухновенних вчень — 165. цим солодким джерелом, доступним тільки для цнотливих, в якому інше я вичерпав ледь не до глибини. А що стосується сказаного мною по-друге, тобто благоналаштування, в цьому є найсильніше свідчення, бо тобі, вельмишановний, бажаю того ж, що раніше порадив собі, коли зійшлися разом і роздуми, 170. і небезпеки бурхливого моря, що з’єднало мене з Богом, бо страх нерідко буває початком спасіння. Прикладів же сміливості краще не бачити тобі ні в мені, ні в людях, для тебе сторонніх. Та ти й не побачиш їх, 175. якщо послухаєшся моїх слів, бо будеш достойний похвали, а не докорів. А через усе це віддай себе мені, віддай, кажу, а я передам тебе Богові, Якому хто віддався сам, буде надбанням, тому що Сам Бог стає надбанням того, хто віддається Йому. 180. Досягнеш же істини, міркуючи так.

І в еллінів є мудреці, втім немудрі. Бо чи можна назвати мудрими тих, які не пізнали найвищого єства — Бога, першої причини всіх благ, 185. тоді як розумних приводять до Бога й природа, і порядок усього видимого й умоспоглядального?

Чи можна назвати мудрими тих, які або взагалі прогнали думки про Божество, або відкинули Промисл, або поклали Йому міру, щоб Бог, спасаючи, не перетрудився? 190. Одні з них, взявши за наставника зір, вручили державу зіркам, які нам співслужбові, і такими вождями всього самі були водимі дуже погано. Інші впали ще глибше, почали поклонятися мерзенним тваринам. 195. Деякі ж у тінях демонів і в байках знайшли захисників своїх пристрастей, спорудили пам’ятники, гідні свого божевілля, і капища — витвір речовини і рук людських. Хто ж буде настільки немудрим, щоб визнати їх мудрими?

200. Утім, якщо хочеш, вони були й мудрі. Побачиш, що вони були неоднодумні й далекі один від одного в деяких вченнях, а саме: у поняттях про умоспоглядальне і видиме, про Божий промисл, ідеї, долю, безкінечну матерію, влаштування тіл, 205. душу, розум, оманливість почуттів. Від цього походять стоїки — ці надуті обличчя, академії, хитросплетіння пірронистів, здивування й зупинки над словами порожніми й довільно складеними. Але не згодні в цьому, 210. всі вони однаково й однодушно хвалять добре й нічого не ставлять вище за чесноту, хоча здобувається вона безліччю зусиль, незліченними трудами і тривалим часом. Згадаю для прикладу про деяких, 215. щоб ти і звідси міг навчитися чесноти, і з терня, як кажуть, збираючи троянди, і в невірних навчаючись досконалості.

Хто не чув про синопського пса 15? Він (не говорю про інші його діла) 220. вів таке бідне і скромне життя (і в цьому сам собі був законодавцем, а не Божий зберігав закон і не якими-небудь водився надіями), що мав у себе одну власність — палицю, і домівкою служила йому бочка просто неба, що каталася серед міста, 225. котра ховала його від нападу вітрів, і їй він віддавав перевагу перед золотоверхими чертогами. Їжею для нього було те, що без труда можна було взяти і не готувати. І Кратес, подолавши в собі прихильність до грошей і всі свої володіння, 230. які сприяли пороку й плотодогоджанню, залишивши в запустінні, зійшов на сходинки жертовника і, оскільки служіння користолюбству визнавав рабством, ніби серед Олімпії, гучно промовив ці дивні й усіма повторювані слова: «Кратес дає свободу фів’янину Кратесу». 235. Про нього ж (втім, деякі приписують це іншому філософові 16 подібного напряму думок) розповідають, що під час плавання, коли здійнялася страшенна буря, а корабель був переповнений вантажем, 240. він охоче покидав у глибину своє майно, сказавши ці достопам’ятні слова: «Дякую тобі, випадку, наставнику мій у досконалості: як зручно біднішаю я до плаща!» Один поступився своїм маєтком рідним, 245. а інший, перевершивши й це, як щось людське, і в один шматок золота обернувши все, що в нього було, пускається в море і там віддає глибині цю звабу марнославства, думаючи, що іншим не треба позичати того, що недобре для себе. 250. Я хвалю і за це. Один зі стародавніх псів 17, прийшовши до царя, просив у нього їжі, чи справді маючи в ній потребу, чи бажаючи випробувати царя; і коли цар, чи на знак пошани, чи теж для випробування, охоче велів дати йому талант золота, він не відрікся взяти, але одержавши, 255. відразу на очах того, хто дав, на весь талант купив один хліб і сказав: «Ось чого мені не вистачало, а не гордості, якої не вкусиш!» Це майже подібне й до моїх законів, які окриляють мене наслідувати 260. Життя й природу птахів, задовольняючись одноденною і несіяною їжею, і разом з ліліями, пишно вбраними красою, обіцяють мені покров із нештучних тканин, якщо спрямовуватиму погляд до єдиного великого Бога.

265. Але якщо мені треба точніше випробувати діла цих мудреців, щоб мої розповіді не виявилися марними, то скажу, що ці шанувальники некористолюбства і свобідного життя, вільного від усіх уз, по-перше, неправильними шляхами прагнули до досконалості. 270. У них більше було хвастощів, ніж любові до добра, а інакше для чого були б потрібні вівтарі й проголошення? По-друге, вони відмовлялися від обжерливості, бо уникали не перенасичення багатством, а турбот і трудів здобувати його, 275. між іншим, іноді й убогість перетворювали на привід до сластолюбства. Це доводять ячмінні хліби, кинуті заради пирога з кунжутом, і вірші з трагедії, особливо один, сказаний при цьому досить доречно: «Чужоземцю, поступися місцем господарям». 18 280. Те ж доводить і цикорій — їжа бідних, рясний дар землі, що ховається серед насолод. Але в нас зроблено напоказ — навіть і не в числі чеснот; у нас перше правило, щоб ліва рука не знала ясно рухів правої (Мф. 6, 3).

285. Якщо стриманість свідчить про божественне життя, прекрасний Клеанфів колодязь, прекрасне Сократове вбоге життя. Але як і мерзенно багато чого! Наприклад, ці Харміди і покров із плащів, під яким цей доблесний муж (справді це божественно!) розмовляв з юнаками, 290. тому що тільки красиві обдаровані! Ніхто не уловлюй чесноти через плотську любов — нехай загинуть такі роздуми! Не сходяться межі мідян і ліддян. Чи похвалить хто вчинок Алкмеона? 295. Один з перших між знаменитими афінянами, знаний і родом, і могутністю, настільки він віддався жадібності до грошей, наскільки належало б йому бути вище цієї пристрасті. Крез багато разів приймав його в себе радо; 300. і якось, показуючи йому всі свої золоті скарби і, як володар їх, пишаючись своїм щастям, наказав узяти собі золотого пилу, скільки може захопити. Тоді Алкмеон (подивуйся його непомірності!) наповнив золотом пазуху й рот, навіть волосся покривши золотим пилом, 305. вийшов до ліддян гідним сміху багатієм. А що таке Платон, цей наймудріший з людей! Що таке Арістіпп, розумію цього пресолодкого Арістіппа. Що цей, як думаю, чарівний Спевсіпп? Один вів життя невдалого торгаша 310. і для прибутку переносив морські труди, возячи олію. Можливо, за це ще не назвеш його ненаситним, але припишеш інше й бідності. Але Платону плазувати біля царських столів — де тут ученість і чесні труди? 315. Не говоритиму про те, як продавали його з торгу, і не збули б з рук, якби не знайшовся один лівієць, який виявився кращим від Платонової Еллади і за малу ціну купив собі славу і ученість Платонову. А в цього кіринійця багато було відкритості, 320. однак до свободи він домішував сластолюбство і шкодив чесноті гірким своїм вченням. Намащений пахощами, задухмянював ними своїх співбенкетників, а люб’язністю вдачі й балакучістю користувався як засобом для одержання подарунків. 325. Так, мудрий Архелай, не знаю для чого й за що, подарував йому якось жіночий одяг. Платон не прийняв такого подарунка, сказавши на цей випадок вірш з Евріпіда: «Мені не одягти на себе жіночого одягу». 330. Але Арістіпп, як тільки подарунок був принесений до нього і потрапив у його руки, з охотою бере його, і сказаний Платоном вірш дотепно відбиває іншим віршем, промовивши: «Цнотлива і на вакханаліях не втратить своєї цнотливості». 335. Цей же Архелай, як розповідають, коли Софоклу хотілося отримати від нього якусь річ, віддав її наймудрішому Евріпіду і при цьому сказав: «Ти мені здаєшся гідним того, щоб у мене просити, а Евріпід гідний одержати», — чим і дав зрозуміти, 340. наскільки красива шляхетна вдача.

Але Лісімахів син, котрий дав еллінам закони про податки, і притім був першим як на народних зборах, так і у військових справах, до того виявився безкорисливим, 345. що місто, на свої гроші видавши заміж його дочок, вшанувало тим прекрасну вбогість і самого поховало також на громадські гроші, тому що в нього не знайшлося за що похоронити себе; не кажу вже про те, що за свої діла він мав і ім’я, один з усіх і був найменований правдивим. А щоб утверджуватися не тільки на прадавніх прикладах, 350. не промовчу і про чесноти римлян. Фабріцій, одержавши над Пірром перемогу в битві (а це був один з вождів вельми відомих) ще більше торжествував над ним в іншому. 355. Оскільки надія Пірра не здійснилася, то він намагався підкупити римського воєначальника кількома талантами золота. Фабріцій не прийняв золота, однак уклав перемир’я. Коли ж Пірр, як кажуть, під час дружньої з ним розмови 360. показав йому в усьому озброєнні одного величезного й великорослого слона, Фабріцій, який доти не бачив навіть слонів, не злякався слонового хобота, що з’явився ненавмисно, але спокійно сказав: «Мене не зачарувало золото, не візьме і звір». 365. Цього достатньо; і то перевершило б міру, що міг би ще сказати інший зневажувач користолюбства.

Тому не схвалюй недобрих правил у старих книгах, на яких ти, добрий мій, вихований. Наприклад: «Нехай називають мене поганим за те, що отримую прибуток; 370. це краще, ніж, шанувати закони богів, жити жебраком, домагаючись тим слави», «Не трудися відшукувати рід: моя шляхетність — шматок», «Гроші люди шанують найбільше. Ніхто настільки не жалюгідний, як жебрак», 375. «Без міді й Феб не провіщає», «Жодна людина не буває у всіх відношеннях щасливою; але або доброго роду, та їсти нічого; або низького роду, і обробляє багате поле». Але чи ти назвеш нещасним того, хто хоча й бідний, 380. однак добрими вдачами багатший за багатьох? Справді, нещасна людина, яка думає погано. Тому тікай від цих правил і тих, що промовили їх; а також тікай і від усього, що знайдеш подібного в книгах.

Але схвалюй такі мудрі вислови: 385. «Якщо від поганої справи дістаєш прибуток, вважай це запорукою нещастя», «Не у всьому шукай вигоди», «Не сором сам себе», «Несправедливими заходами домагатися успіху — справа не без страху», «Не говори мені про Плутона: не поважаю такого бога, 390. якого і найбільш порочний легко залучав на свій бік», «Ця людина бідна, але багата добрими вдачами», «Для мене краще мудрець-жебрак, ніж Мідас порочний». На мою думку, Феогнід говорить повну дурницю, коли перед стромовинами й прірвами віддає перевагу вбогому життю 395. і пропонує Кірну погані правила про придбання майна. Як і ти, Гомере, настільки приписуєш непостійній речі, що в одному місці своїх віршів кажеш: «Чеснота йде слідом за багатством»? Хіба скажеш: я не те висловив, що думаю сам, 400. а сказав це на сміх тим, що мають таку жалюгідну думку. Бо в цьому Одіссеї, який, випробувавши численні нещастя, урятувався на морі, нагим бурлакою став перед царицею і своїм словом уселив до себе повагу діви, 405. самим феакіянам здався вартим уваги, — у цьому, говорю, Одіссеї чи не бачимо явної похвали чесноті? Хвалю і фригійську вигадку; яка вона прекрасна! Мідасу, який просив, щоб усе в нього було повне золота, 410. Бог на покарання за непомірність дає сповнення бажаного. Але золота їсти не можна; і для кого все стало золотом, той помер з голоду.

Але що мені до чужих байок і моралі? Подивися тепер і на мої закони. 415. Від першого блага веду я свій рід. Від нього походжу і до нього направлю життя, намагаючись позбутися уз. А так звана в земних людей шляхетність, яка бере початок від тіла і тління, від блискучих і давно згнилих мерців, 420. нічим не шляхетніша за текучий бруд. І батьківщина тілесна не свобідна: вона обтяжена податками, хаотично пересічена морськими затоками, оточена лісами, безперестанно міняє своїх жалюгідних жителів, 425. поперемінно буває і матір’ю, і гробом своїх народжень, знищує тих, які роздирали її надра, — яке покарання, справжнє покарання за споживання і звабу праотця! Але в тій батьківщині, яку замість земної шукають собі мудрі, на яку дивлячись і тут уже не носимої, 430. подібно до соломинки, що носиться по водах, — у цій батьківщині широкі простори, величні обителі; вона становить вічне надбання своїх жителів, вона матір живих, вона свобідна від праці, — це лик постійно піснославячих великого Христа, 435. торжество первородних, написаних на небесах і у вічних книгах (див.: Евр. 12, 23). Звеличую також і славу, відкладену мені в горніх, ці праведні ваги, це найнеоманливіше благо! А тутешня слава — вітер, нікчемна милість нікчемних. 440. Якщо вона і справедлива, то нічого не додає. А якщо не істинна, обертається навіть на шкоду, бо те саме, що я став видимим, багато чого відняло в того, ніж я сам у себе. А багатство тутешнє швидкоплинне і захоплює; воно сліпе, переходить від одного до другого, 445. багатьох надимає і марно намагається черпати щастя; це те ж, що роздуття 19 черева від водянки: воно іншим передає хвороботворну отруту — часу й заздрості дорога омана 20. Але в мене є багатство, яке невичерпне й постійне, 450. тверде і непохитне, вище від усіх втрат; і це багатство — нічим не володіти, крім Бога й горнього. Ніхто не придбає і ще не здобував досі всього, хоча б і бажав, але можна всім раптом знехтувати 455. і стати над усім. Нехай інші будують полки військових і більше терплять, ніж заподіюють зла, то знищуючи інших, то оплакуючи невідомість вирішальних хвилин, то воюючи без втрат і успіху, 460. то кров’ю купуючи який-небудь тягар багатства або могутність самоволодарювання; нехай інші нещасні шукачі прибутку вимірюють надра землі й неприборканого моря, нехай інші за малі дари навмисно перекручують суд і дають обопільні закони! 465. А я обміняв усе на єдиного Христа і бідний хрест несу багато, відкинувши те, що є поживою молі й залежить від гри щастя.

Хоча першим законом Христовим для людини була первісна насолода, однак Едем і рай, квітнучий деревами, 470. і джерело, розділене на чотири начала (Бут. 2, 10) — не золото, не ілектр, не срібло, не приємність доброцвітного і прозорого каміння, які дає земля тим, що схилилися долу; навпаки Едем одними плодами годував рясно того 21, 475. хто був робітником Бога і божественної насолоди. І тут була покладена межа задоволенню, даному в міру. Закон віддаляв від дерева пізнання протилежностей і, не дотриманий, позбавив мене всього, віддав нещастям моїй матері землі. 480. Одне ж із цих нещасть — мати в себе більше необхідного, не знати ніякої міри в надбанні, лікуванням поганого обираючи гірше, і, розпалюючи себе питвом, щоб тим більше відчувати спрагу. А від цього, дивися, яка буває невідповідність! 485. Завжди вважаємо себе бідними, намагаючись придбати, чого ще бракує нам; а в придбаному не можемо знайти для себе втіхи, тому що серце мучиться через те, чого немає.

Тому перший закон — жити помірковано; але є і другий. 490. Авраама патріарха, боговидця, великого мужа, Домобудівник найвищих таїнств, відволікши від дому, від роду, від батьківщини, легко перевів у далеку землю мандрівником, пересельником, бездомним, блукачем; 495. його спонукала віра у сповненні великих надій. А Яків, коли йде в Месопотамію, просить собі, як свідчить Писання, тільки хліба й покрову (Бут. 28, 20), хоча згодом повертається із численними отарами, придбавши їх як справедливу нагороду за труди. 500. До сказаного мною добре буде додати й це. Мойсей, який наодинці розмовляв з Богом усередині хмари, прийняв на скрижалях двоякий закон і за ним керував великим народом, при розділі вже даної Богом землі іншим колінам відміряв ту або іншу ділянку в землі ще чужій, тільки синів Левія не наділяв, тому що їх спадщиною був Сам державний Бог (Чис. 18, 20). А Іонадав, який умів, 510. точно вмів любомудрувати, хоча вбогість тоді ще не вважалася чудом, одного разу викладаючи дітям урок некористолюбства і високого життя, промовив наступне слово, пристойне дуже доброму батькові: «Залишаю вам, діти, найбільшу спадщину, 515. яку ще не давав дітям жоден батько, навіть і найзаможнішим. Тікайте від усякої спадщини, ведіть свобідне життя, не зв’язуючи себе ніякими узами, живіть у кущах, тобто в рухливих домах. Нехай інший розсікає надра землі, 520. а інший, кого веселить вино, насаджує виноград; але ви не пийте вина, зберігайте стримане життя. Ведучи таке життя, житимете безпечно» (Єр. 35, 6-7). Такий був Іонадав! Де ж дамо місце Іллі, якого великий Кармил харчував 525. через ворона і з потоку в землі спраглій? Він був убогий та останній із убогих, але перед царями зупиняє дощі й глибини потоків, зводить з неба вогонь на ворогів і на жертви, краплі вбогої їжі обертає для вдовиць у невичерпний потік, будучи вбогим, 530. насичує голодних, воскрешає мерців у нагороду за гостинний покров і возноситься на небо на вогняній колісниці. А Єлисеєва спадщина — Ілліна благодать і милоть, що упала з висоти! 535. І освячений до черевоношення — яке чудо! Без сумніву, знаєш великого Самуїла. Материнська молитва привела його до Бога, і (якщо не занадто сміливо буде сказати про нього так) він мав уже Бога, будучи присвяченим Йому з дитинства. 540. Хто між Старим і Новим Божим завітом, як між тінню і істинним тілом, створив середовище, замикаючи собою один і відкриваючи вхід іншому? Хто цей великий предтеча, що попередив горнє Світло? Хто перший між народженими, чому свідок — Бог? 545. Хто жив у пустелі, мав надзвичайну їжу й одяг із верблюжого волосся, підперізувався шкіряним ременем? Моє слово зобразило Іоана, який не дозволяв собі мати і двох рубищ. 550. А що сказав би дехто про Павла, який ремеслом своїм здобував собі їжу, або про Петра, котрий харчувався тільки лушпинням? Що сказати про цих великих апостолів, які уловили весь світ у Божі сіті (див.: Мф. 4, 19; Мк. 4, 17), чиї руки давали бідним рясне багатство щедрих дарів? 555. А інші апостоли, коли [також] були покликані Богом до кращого лову, залишили своїм рідним рибальські човни, тому що покликало їх найдосконаліше вчення Христа, Який є Найвищий Розум і перше єство розуму, 560. але зубожів до грубої плоті і, поставляючи убогих провісниками слова, єдину віру дав у супутники, які не мають у себе ні одягу, ні міді, ні суми, ні взуття, але в усьому злиденним, довіряючи їм таємницю цілого нового всесвіту, 565. не дозволив мати навіть жезла в руках, щоб віра стала силою слова (Мк. 6, 8; Лк. 9, 3; 10, 4). Але вислухай найважливіше. Юнакові, який бажав знати, як можна досягти досконалості, Христос ставить саму довершеність не в чому іншому, але в тому, 570. щоб роздати все бідним, завжди нести на плечах великий хрест і, померши для земного, йти за Христом тому, хто хоче вознестися з Богом (Мф. 19, 21). Так Своїм пришестям Христос удосконалює і митарів, 575. які охоче приносять усе в дар Богові, в чому так переконає тебе Закхей (Лк. 19, 2-10), який, неправедно збагатившись, через милосердя до бідних і скривджених ним збагачується вбогістю й очищається від скверни. Досить цього про майно.

580. А прикладів стриманості в давніх мудреців і еллінських і варварських небагато, хоча й у варварів чеснота була в пошані. Які ж приклади є в них і скільки, чи потрібно про це писати, коли це всім відкрито й відомо? 585. Вислухай такі місця з мудрої трагедії: «Вчися тримати черево в міцній вузді: воно не подякує за надані йому благодіяння», «У перенасиченні Кіприда 22, а в голодних її нема», «Огрубіле черево не народить тонкої думки», 590. «Наповни мішок твій стільником або ячмінним борошном — це нічим не відрізнятиметься в нутрощах черева», «Що за приємність черпати дірявою бочкою?», «Ненаситне черево відкрило шляхи для кораблів, воно навчило людей із шаленством озброюватися один проти одного». 595. А про те, що вся дорога їжа у сластолюбців тоне, як у безодні, і робиться вже не стравами, а чимось приготовленим у дуже негідній помийній посудині, справедливо говорить в одному місці дивний Керкид, котрий, сам годуючись сіллю, 600. з презирством дивиться на кончину розкішних і на гіркоту самої розкоші. Хто ж не похвалить те, що сказав сластолюбному юнакові: «Припини накладати на себе нові ланцюги і не дратуй хижого звіра». Як і цей звичай поважних стоїків, 605. ніби до когось стороннього, звертатися до свого тіла з такими словами: «Чим я тобі винний, жалюгідний мішок? Чи дати тобі їсти? Багато для тебе, якщо дам і хліба трохи. Чи дати пити? Дамо тобі води й оцту. Але ти не цього в мене просиш, а солодких і ситних страв, 610. дорогих напоїв із кришталевого посуду? З усією охотою дамо тобі, але тільки зашморг». І чи це не краще за відому в давніх зніженість Сарданапала, Нінового сина, що, маючи велике багатство і розбестивши себе сластолюбством, 615. для тривалості насолоди бажав собі горло довше за журавлине?

О божественний Давиде! Коли тобі хотілося втамувати спрагу з колодязя в землі іноплемінників, і пиття було добуто, 620. бо деякі послужили твоєму бажанню, пожертвувавши кров’ю і через ратоборство, ти, взявши воду в руки, вилив її й не погодився наситити свого бажання злостражданнями інших (2 Цар. 23, 15-17). А якщо словесна їжа є хліб ангельський, бо не тіло годує безтілесну природу, то скільки в нас таких, 625. які живуть ангельським життям, тримаючи в собі (і то неохоче, тільки заради Божого веління) ледь малі іскри земного життя? Тому що потрібно залишатися в узах, поки не дозволить Бог. Не наводитиму прикладів із книг, і притім старозавітних, як інші, 630. через тілесні очищення обожнившись і ніби звільнившись від тіл, цілі дні, і навіть багато днів не споживали їжі, не боялися вогненної погрози і левових щелеп, тільки б у чужій далекій землі не доторкатися до їжі, 635. оскверненної за велінням варварів (Дан. 1, 8).

Але після того як ворог, приступивши до Христа, відступив від мужньої плоті, переможений сорокаденним неспоживанням їжі (Мф. 4, 2-4), для більшого посоромлення того, хто спотикнувся в цьому досвіді, був даний закон про жадане виснаження в подвигах. Яке мудре протиборство! Які безкровні й божественні жертви! Цілий світ священнодіє Владиці; не тельців і баранів заколюють, як пропонувалося Старим законом, 645. не яке-небудь зовнішнє роблять приношення недосконалого (бо все безсловесне недосконале), а кожний умертвляє сам себе утриманням від споживання їжі, насолоджуючись — справді новий спосіб насолоди! — насолоджуючись тим, що не знає насолод. Кожний намагається очистити самого себе для храму Богові 650. цілонічними пильнуваннями й псалмоспівами, переселенням розуму до великого Розуму. У тій тільки мірі живуть у тінях і примарах, в якій і у видимому можуть уловити таємне. Від цього одні, 655. наклавши залізні ланцюги на грубу плоть, смирили її зухвалість; інші, сховавшись у морок, у тісні житла або в розщелини диких стрімчаків, зупинили шкідливість блукаючих почуттів; інші, 660. щоб уникнути звірячого гріха, віддали себе пустелям і нетрям, житлам звірів, відмовились від спілкування з людьми і знали один той світ, який у них перед очами. А інший залучає до себе Боже милосердя веретищем, попелом, слізьми, лежанням на голій землі, 665. стоянням упродовж багатьох днів і ночей, навіть цілих місяців (сказав би) і років, але це здасться неймовірним; втім, досить ймовірно це для мене і для тих, які бували самовидцями чуда, тому що віра й страх Божий, 670. заздалегідь захопивши розум з тіла, робили їх непохитними стовпами. Ти почуєш і про незвичайну приправу їжі й пиття — про попіл, змішаний зі слізьми. А інших ревність привела до шляхів, які доти ще ніким не прокладені: 675. вони живуть зовсім без хліба й води, що, здається мені, перемагає і закони єства.

Як це? Невже ще дивуватимешся дівам, дочкам Лева, які з радістю віддали себе на загибель за Афіни? Або старанній пожертві Менекея, котрий помер задля спасіння міста Фів? Або славному стрибку з висоти 680. мудреця Клеомврота задля розлучення з тілом, тому що, переконавшись вченням Платона про душу, він перейнявся бажанням розлучитися з тілом? Або вкажеш на Епіктетову гомілку, яку радше могли в нього переломити, 685. ніж витягти насильством рабське слово? Тому що цей муж мав, точно мав, як кажуть, рабське тіло, але свобідну вдачу. Або уявиш, як Анаксарху товкли руки в ступі, а він, начебто не перебуваючи при цьому, 690. наказував сильніше вибивати його мішок, бо він сам, тобто невидимий Анаксарх, був незламний? Або згадаєш про Сократову чашу із цикутою — цим незвичайним напоєм, випитим з такою приємністю? Ти хвалиш усе це, хвалю також і я. Але якою мірою? 695. У неминучих нещастях вони були мужні, бо не бачу, як би врятувалися від них, хоча б і захотіли.

Перейшовши ж звідси до божественної боротьби моїх подвижників, і ти, почувши або пригадавши про них, жахнешся. 700. З якими незліченними небезпеками зростили ми достославне і нове таїнство Христове, що удостоїлися називатися Христовим ім’ям! Заздрість багаторазово запалювала проти нас багатьох ворогів і гонителів слова — 705. цих лютих звірів, що дихають люттю. Але ми ніколи не поступалися пануючій силі часу. Навпаки, якщо й виявлялася яка-небудь безтурботність під час миру, якщо й виявлявся хто поганим у чому іншому, то в цьому всі були укріплені Богом, 710. палаючи полум’яною ревністю, витримували зухвалість ворогів, яких перемагали зі славою. Ніхто не шукає спасіння з таким задоволенням, з яким ішли ми на ці прекрасні небезпеки. Дехто, як забаву, зустрічав вогонь, меч, земні прірви, голод, задушення, 715. кровожерливих звірів, розтягування і вивертання суглобів, осліплення, спалення на вогні, розірвання, роздирання членів, холод, занурення в глибину або в морок, скидання з висоти, тривале бачення різноманітних мук; 720. а останнє (кажу це знаючим) гірше за всі злостраждання, бо коли страждання доведене до крайнього ступеня, тоді припиняється вже страх, безперестанно ж очікувати — значить безперестанно страждати і замість однієї смерті помирати багатьма болісними смертями. 725. Не говоритиму про вигнання, про відібрання майна, про те, що потрібно терпіти це на очах чоловіків, дружин, товаришів, дітей, друзів, що наймужнішого робить легкодухим. І за що терпіти? Можливо, за один склад. Що кажу: за склад? За один помах, який, послуживши знаком зречення, 730. міг би врятувати, хоча для шкоди. Якщо коротко: ми стояли за Бога, а хто зрадив Бога, той вже не може знайти іншого. Але для чого розказувати? Поглянь довкола, оглянь увесь всесвіт, 735. який осягнуло тепер спасительне Слово, що прив’язало нас до Бога і з’єдналося з нами через страждання, — з’єднання дивне і вище за Божі закони! Цей всесвіт, майже весь осяюють, як зірки, відкритими вівтарями, величними престолами, вченнями, зборами, 740. зібраннями цілих сімейств, піснями, гідними подвигів, — осяюють ці славетні переможці Заколеного. І таке велике благоговіння до істини, що мала частина пороху, 745. який-небудь останок давніх кісток, невелика частина волосся, шматок одягу, одна ознака краплі крові іноді достатні для вшановування всього мученика; 750. навіть місцю мощів дається найменування «святі мощі», і воно одержує рівну силу, ніби перебував у ньому весь мученик. Дивна річ! Думаю, що тільки спогад спасає. Що ще сказати про неймовірне спасіння від хвороб і від демонів при гробницях, 755. які удостоїлися раніше вміщати в собі дорогоцінні мощі? І вони відбивають напади демонів. Такі чудеса моїх подвижників!

Хвали ж ти мені Пісу і дельфійський порох, Німію та істмійську сосну 23, 760. в яких нещасні юнаки знаходили свою славу, вважаючи малі нагороди і за малі подвиги, за кулачний бій, за боротьбу, за швидкість бігу і стрибки, в чому неважливо й перемогти, і залишитися переможеним, бо нагородою не Бог і не спасіння, 765. як за моїми законами і за мою боротьбу здобуваються небесна слава й небесні вінці.

Ти бачив приклади мужності, яким найкраще і спасительніше уподібнюватися в щоденній боротьбі з гонителем, який із глибини 770. і таємно скидає нас за допомогою спокушених почуттів; тепер подивися і на приклади цнотливості, яку ми особливо шануємо.

Є, дійсно, є і в еллінів 775. любителі цнотливості; вони бували в давнину, знайдуться й нині; не відмовляюся вірити тому, що розказують про них; у мене немає заздрості, що й чужі нам цнотливі. Про Ксенократа кажуть, що одного разу, спокушаючи його, 780. підсунули вночі до сонного блудницю; відчувши це, він не був вражений незвичайністю образи, але також не встав і не подумав втекти; те й інше було низьким для Ксенократа. Навпаки, він залишився нерухомим і невразливим, тож жінка, 785. кинувшись навтьоки, закричала: «Для чого треба було насміятися наді мною, поклавши поруч із мерцем?» Епікур хоча й намагався довести, що задоволення є нагорода за подвиги чесноти і що насолода є кінець усіх благ для людини, однак, аби не подати думки, 790. начебто для якогось задоволення хвалить задоволення, поводився благопристойно і цнотливо, щоб підкріпити своє вчення добрими вдачами. Не промовчу і про Полемона, тому що дуже багато говорять про це чудо. 795. Колись він був не із цнотливих, а навіть із мерзенних служителів сластолюбства; але коли став обійнятий любов’ю до чесноти, знайшовши доброго порадника (не знаю, хто це був: чи якийсь мудрець, чи він сам), 800. раптом виявився великим переможцем пристрастей. І я наводжу тільки один доказ його дивовижного життя. Один нестриманий юнак запрошував до себе свою приятельку. Вона, як розповідають, підійшла вже до дверей, але на дверях був зображений Полемон; і його образ мав такий поважний вигляд, що розпусниця, 805. побачивши його, негайно пішла назад, вражена побаченим і засоромившись написаного, начебто живого. І цю подію, скільки знаю, переказують багато хто. У Діона 810. (розумію того Діона, який був у великій славі), кажуть, не дуже приємно пахнуло з рота, і один із міських жителів посміявся над цим. Діон, як тільки побачився зі своєю дружиною, запитав її: «Чому ж ти не сказала мені про мою хворобу?» Але дружина із клятвою відповідала: «Я думала, що це недолік кожного чоловіка, 815. а не тільки твій». Так далеко тримала вона себе від усіх чоловіків і приятельок; тому що ця відповідь — ясний доказ чесних вдач. Хто не похвалить і Олександра [Македонського] за те, що, маючи в себе у владі дочок переможеного ним Дарія й чуючи, 820. що вони прекрасні 24, не захотів їх бачити через побоювання, бо соромно було б переможцеві чоловіків поступитися над собою перемогою дівам. Хоча це ще не близько до моїх зразків, однак хвалю. А чому? 825. Тому що дуже приємно бачити біле обличчя між ефіопами або солодкий струмінь серед моря, а також досить дивно при поганих і злобливих правилах знайти щось цнотливе.

Де самі божества віддані пристрастям, 830. там підкорятися пристрасті, без сумніву, вважається справою чесною. Бо хто ставить своїм богом пристрасть, користуючись поганим помічником у поганій справі? У кого, скажи мені, бачимо приклади неприродної любові? Потрібно ж було, щоб ваші боги мали яку-небудь перевагу. 835. У кого фригійські юнаки й беруть участь у бенкеті, і в розпусному вигляді подають солодкий нектар? Але соромлюся виявляти Дієві (Зевесові) таємниці. Чиї любодіяння, чиї порушення подружньої вірності є для запрошених соромним видовищем, що викликає сміх? 840. Як жінки роблять із Зевса все, і бика, і блискавку, і лебедя, і людину, і звіра, і золото, і змія? Такі любовні перетворення Зевса — цього спокусника і порадника всіх поганих справ! Хто царицю сластолюбства вважає богинею? 845. Хто споруджує жертовники і храми пристрастям? У кого ночі, справді гідні ночі, набожно вшановуються символами безчесних діл? У кого Іфіфали й Фали зі сміхом приєднують до кумирів нового бога, 850. про якого соромно й говорити? У кого Гермафродити, Пани — це соромне покоління, ці боги із цапиними ногами, а за вдачами козли? У них і діви на весіллях танцюють; 855. їм потрібно, щоб до шлюбу приєднувалося щось противне шлюбу. У них красиві видають заміж некрасивих, приносячи у придане за ними надбане блудно; і ці неблагопристойності звершуються на честь одного з демонів, аби людинолюбна справа не залишалася зовсім безсоромною справою. Тому ганебні справи користуються свободою; 860. блудилища, ціна блуду, наруга над честю у них законні. А їхні мудреці зображають Афродиту у вигляді своїх коханок, щоб такою вигадкою віддавати останнім божеську шану. І Фідій на персті богині діви на згадку про свою безсоромність пише: у прекрасного всього досить 25. 865. Від цього нарівні з мужніми й військовими подвигами у них удостоюється блискучих мальовничих зображень, рукоплескання і описів і ця студодійна краса. Дивися, скільки блудниць вшановані в них храмами і визнані богинями. Евфро, Фріна, Леєна 26 — 870. в образі звіра, тому що і її ім’я було пошановано серед храмів. А цю горезвісну володарку Еллади, що народилася в Іккарах, соромну розпусницю Лаїсу 27 і багатьох інших не удостою і слова.

Тому ти, добрий мій, 875. уміючи пізнавати доброту срібла, запозич у них, що добре, і відкидай, що не зробить тебе кращим, але дотримуйся усіх наших настанов, додержуйся прикладів чоловіків і жінок цнотливих, у яких учитель — сподівання і Бог, 880. які своїм життям пишуть кращі закони, ніж які пише рука. Коли інші називають перелюбство пороком і карають за законами, ми вимагаємо ще більшого, забороняючи і дивитися безсоромно й похітливо (див.: Мф. 5, 39), 885. вважаючи за одне і вчинений гріх, і причину гріха, як, наприклад, і вбивство, і гнів (Мф. 5, 28), від якого буває вбивство, клятвопорушення і готовність до клятви (Мф. 5, 36). Не дозволяючи всього того, без чого не може бути гріха, уникаємо й найгіршого.

890. Так у мене безпечна цнотливість. Тому в мене численний лик дів, які наслідують життя безтілесних ангелів і Самого Бога, Який один живе разом з ними. До чого ж це веде? До того, що кожний прагне до майбутнього життя, 895. бажає переселитися звідси, звільнившись від пут і подружніх законів. Відтоді як прийшов до мене Христос — Син Матері-Діви, Він творить мене дівственником за новими законами. Оскільки я вступив у життя і, 900. зв’язаний швидкоплинністю й тлінням, змушений знати швидкоплинне й схильне до тління, щоб з видимого і блукаючого навчитися кращому, то з радістю підношу образ до Бога за допомогою 905. свобідного і незв’язаного життя, не залишивши тут і сліду своєї шкіри, але знехтувавши її, як інші нехтують яке-небудь інше надуте хутро, цілком прагну до досконалого Бога, маючи щирими супутниками багатьох інших, які, дивлячись на єдине, жадане 910. життя, принесли в дар подателю всього Богові не волосся і не маєток, але перше з усього, що належало нам — чистоту й безтілесність. Це собори нових назореїв, що сповнені й сяють тією внутрішньою красою, 915. яку шанують дівственники до крові. Що міг би я сказати тобі про яку-небудь Феклу або про всіх тих, які, щоб тримати свою красу запечатану для Бога, сміливо йшли на небезпеку? Чи не те, що завжди й кожному було дуже відомо? 920. Бачиш невсипні псалмоспіви Богові чоловіків і жінок, які забули свою природу, настільки численних, настільки високих у житті, і які обожнилися? Бачиш два лики ангелів, то одностайно, то на два хори й вгорі й унизу, 925. що оспівують Божу велич і єство? Так ти маєш шанувати чистоту, маючи стільки спонукань і зразків; дивлячись на них, очисти себе самого, щоб ти прийняв закони від Бога.

Хоча все зображене в слові вимагає твоєї розсудливості 930. (оскільки без розсудливості чи можливе щось похвальне?), однак перше і найважливіше для тебе — пізнати Бога і щиро шанувати Його словом і ділом, тому що для всіх те саме джерело, одне спасіння. Бог умоспоглядальний для інших хоча трохи; однак ніхто не скаже 935. і ні від кого не можна почути, що Він таке, хоча інший і занадто був впевненим, що знає це. Бо до кожної думки про Бога завжди, як імла, домішується щось моє і видиме. Як же проникну в цю імлу і вступлю в спілкування з Богом, 940. щоб, вже не трудячись більше, мати і бути впевненим, що маю те, що давно бажав придбати? Найбільш згубна справа — не шанувати Бога і не знати, що Він — перша причина всього, від якої все сталося і утримується 945. невимовним чином і законом; але уявляти себе знавцем, що таке Бог, є пошкодженням розуму; це те ж, що, побачивши у воді сонячну тінь, думати, нібито бачиш саме сонце, або, задивувавшись красою передвір’я, уявляти, 950. нібито бачив самого владику внутрішніх чертогів. Хоча один і премудріший трохи за іншого, оскільки притягнув до себе більше променів світла, тому що більше вдивлявся, однак усі ми нижче Божої величі, оскільки Бога закриває світло і покров Його — темрява. 955. Хто розсіче морок, той осяюється другою перешкодою вищого світла. Але проникнути через подвійний покров досить нелегко. Того, Хто все наповнює, і Сам над усе, Хто умудряє розум і уникає поривів розуму, 960. піднімаючи мене на нову висоту тим, що безперестанно від мене вислизає, — цього Бога особливо тримай в розумі і вшановуй, доводячи свою любов ревністю до заповідей. Але не скрізь і не завжди треба дошукуватися, що Він таке, і не перед кожним зручно промовляти про це слово. 965. Дещо скажи про Бога, втім зі страхом; а дещо нехай залишається всередині і, безмовно шановане, вшановується потай одним розумом; для іншого ж відкривай тільки слух, якщо промовляється слово, бо краще наражати на небезпеку слух, ніж язик. 970. Про інше ж будемо молитися, щоб узнати це ясно, відокремившись від дебелості плоті; а тепер, скільки можна, очищатимемо себе й оновлюватимемося світлим життям. Так приймеш у себе умоспоглядального Бога, бо безсумнівно те, що Бог Сам приходить до чистого, 975. оскільки обителлю чистого буває тільки чистий. Висновки розуму мало ведуть до відання Бога, тому що у кожного поняття є інше протилежне, а моє вчення не терпить на все прихильної віри. Дуже важливо триматися сказаного: 980. хто полюбив, той буде улюблений; а хто улюблений, у тому живе Бог (Ін. 14, 21-23). А в кому Бог, тому неможливо не сподобитися світла; перша ж перевага світла — пізнавати саме світло. Так любов приносить відання. 985. Такий шлях до істини краще шанованого багатьма шляху розуму і його тонкощів.

А що може бути сказано, відкриємо це. Безначальний, Начало, Дух — достославна Тройця. Той, Хто не має причини, Народжений і Той, Хто сходить; 990. перший — Отець, другий — Син і Слово, третій не Син, а Дух єдиної сутності — Єдиний у Трьох Бог і загальне поклоніння. Ними визволяюся від смертного складу. І ти будь шанувальником Їх, зберігай Їх у собі, 995. відкинувши всяку нечистоту життя земного, чесним життям, істинним вченням і ненавистю до вимислів, і спрямовуйся в небесне. І я бажав би, щоб ти став багатшим за мене й сподобився більшої сміливості.

11. Розмова зі світом

Питання. Хочу судитися з тобою, світе. Відповідай мені насамперед: хто й звідки ти й куди прагнеш? Як же ти водиш мене колом, вертячи, як мураху?

Відповідь. Не знаю, звідки походжу я, але, без сумніву, від Бога. 5. Прагну ж до кращого. Не я тебе воджу, але сам ти хаотичний, сам ображаєш мене.

Питання. Отже, тому ти стоїш твердо, а я непостійний?

Відповідь. Я не від себе такий; і що ж у цьому за перевага? А ти обдарований волею; якщо хочеш, придбаєш ще більше.

Питання. 10. Добре! А що в мені ззовні, хто тим рухає?

Відповідь. Що ж у цьому поганого? Досконалим це доставляє випадок до спасіння.

Питання. Або краще звинувачувати себе самого?

Відповідь. Довершена правда!

12. Про тлінність єства людського

Світ дружелюбний, але дружелюбний не у всьому! Для чого ти як дзиґа вертишся, коли я бажав би йти протилежною дорогою, стрімко захоплюєш мене, як дрібну мураху, хоч скільки скаржуся на жорстоке насилля, — захоплюєш ти, настільки величний, мене — істоту немаловажну? 5. Знаю, що ти від Бога і Божа слава, але і я сам створений Христовою рукою і складений із того й іншого, із земного й небесного. Хоча тіло моє із землі, але душа є подих великого Розуму. Та якою безліччю нещасть тягнуся я туди й сюди, нещасть, 10. що походять то від мене самого, то від неприязного! Як звиклий до моря дельфін, на суші від повітря я вмираю. Моє життя минуло, о світе; веди непошкодженим народ!

13. Про те ж 28

Як птахи або як на морі кораблі, випереджаємо один одного — і я і час, нічого не маючи в собі постійного. Але в чому я згрішив, те не минає, а перебуває; і це найгірше в житті. 5. Не знаю, чого бажати собі, чи продовження життя чи смерті; в обох випадках охоплює мене страх. Подумай про це сам. Життя моє обтяжене гріхами; а якщо помру, о горе! о жаль! там вже немає лікування від попередніх немочей. Якщо ж це обіцяє життя, у якому стільки скорбот, 10. то виходить, що і смерть не спасає від бід. По обидва боки безодня; що ж будемо робити? Чи не краще звернути погляди до Тебе єдиного і до Твого милосердя?

14. Про людську природу 29

Учора, скрушений своїми скорботами, сидів я один, далеко від людей, у тінистому гаї й мучився серцем. У стражданнях я люблю таке лікування і охоче розмовляю наодинці зі своїм серцем. 5. Вітерці дзижчали і разом зі співаючими птахами з віття дерев посилали добрий сон навіть і дуже знеможеному духом. А на деревах, улюбленці сонця, солодкозвучні коники з музичних гортаней наповнювали весь ліс своїм щебетом. 10. Неподалік була прохолодна вода і, тихо струменіючи у зволоженому нею гаю, обмивала мої ноги. Але мене так само сильно, як і колись, охопила скорбота. Ніщо довколишнє не розважало мене, тому що думка, коли пригнічена прикрощами, ніде не хоче бачити втіхи. 15. І я, захоплений сплетінням ширяючого розуму, бачив у собі таку боротьбу протилежних помислів.

Хто я був? Хто я тепер? І чим буду? Ні я не знаю цього, ні той, хто досконаліший за мене мудрістю. Як покритий хмарою, 20. блукаю туди й сюди; навіть і уві сні не бачу, чого бажав би, тому що і нікчемний, і загруз в оманах кожний, на кому лежить темна хмара дебелої плоті. Хіба той премудріший за мене, хто більше за інших спокушений неправдивістю власного серця, готового дати відповідь на все?

25. Я існую. Скажи: що це значить? Одна частина мене самого вже минула, друга я тепер, а іншим буду, якщо тільки буду. Я не що-небудь доконечне, а потік мутної ріки, який безперестанно тече і ні хвилини не стоїть на місці. Чим же із цього 30 назвеш мене? Що найбільше, по-твоєму, становить моє я? Поясни мені це; і дивися, 30. щоб тепер цей самий я, який стоїть перед тобою, не пішов від тебе. Ніколи не пройдеш другий раз тим же потоком ріки, яким переходив колись. Ніколи не побачиш людину такою ж, якою бачив ти її колись.

Спочатку я був у тілі батька, потім прийняла мене матір, але як щось спільне для обох; 35. а потім став я якоюсь сумнівною плоттю, щось не схоже на людину, соромне, що не має вигляду, що не володіє ні словом, ні розумом; і материнська утроба слугувала мені гробом. І ось ми від гроба до гроба живемо для тління! Бо в цьому самому житті, яке проходжу, бачу тільки трату років, яке приносить мені згубну старість. А якщо там, як говорить Писання, 40. прийме мене вічне й нетлінне життя, то скажи: теперішнє життя, усупереч звичній твоїй думці, чи не є смерть, а смерть чи не буде для тебе життям?

Ще я не народився для життя. Чому ж скрушуюсь побачивши нещастя, як щось приведене до свого складу? Це одне і незаперечне для істот одноденних; 45. це одне для мене споріднене, непохитне, не старіє, після того як, вийшовши з надр матері, я пролив першу сльозу, раніше ніж торкнувся життя, оплакавши всі ті біди, з якими мав зустрітися. Кажуть, що є країна, подібна до прадавнього Криту, 50. в якій немає диких звірів, і також є країна, якій невідомі холодні сніги. Але зі смертних ніхто ще не хвалився тим, що він, не випробувавши тяжких бід життя, переселився звідси. Безсилля, убогість, народження, смерть, ворожнеча, злі люди — ці звірі моря й суші, усі скорботи — ось життя! 55. І як багато я бачив напастей, і напастей нічим не усолоджених, так не бачив жодного блага, яке б зовсім було позбавлене скорботи, відтоді як згубне споживання і заздрість супротивника затаврували мене гіркою опалою.

До тебе звертаюся, плоть, до тебе, стільки незцілимої, 60. до тебе — улесливого мого ворога і супротивника, що ніколи не припиняє нападів. Ти звір, що злобливо лащиться, ти (що найдивніше) прохолодний вогонь. І велике було б чудо, якби наостанку і ти зробилася коли-небудь до мене прихильною!

І ти, душе моя (нехай і тобі буде сказане пристойне слово), хто, звідки й що таке? 65. Хто створив тебе трупоносицею, хто твердими ланцюгами прив’язав до життя, хто змусив безперестанно тяжіти до землі? Як ти — дух — змішалася з дебелістю, ти — розум — сполучилася із плоттю, ти — легка — поєдналася з тягарем? Бо все це протилежне і протидіє одне одному. Якщо ти вступила в життя, будучи посіяна разом із плоттю, 70. то наскільки згубне для мене таке поєднання! Я образ Божий — і народився сином сорому, із соромом маю назвати матір’ю своєї гідності хотіння, тому що початком мого виникнення було витікше сім’я, і воно зотліло, потім стало людиною і незабаром буде не людиною, але порохом, — такі останні мої надії! 75. А якщо ти, душе моя, що-небудь небесне, то бажано знати, звідки береш початок? І якщо ти Божий подих і Божий жереб, як сама думаєш, то відклади неправду, і тоді повірю тобі, бо в чистому невластиво бути і малій скверні. Темрява — не частка сонця, і світлий дух ніколи не був породженням 80. духу лукавого. Як же ти настільки обурюєшся від прирощень згубного веліара, хоча й поєднана з небесним духом? Якщо і при такій допомозі хилишся до землі, то, жаль! жаль! який сильний твій згубний гріх! 85. А якщо ти в мені не від Бога, то яка твоя природа? Як страшно, чи не наділяєшся марною славою!

Боже створіння, рай, Едем, слава, надія, заповідь, дощ — винищувач світу, дощ — вогонь з неба, а потім закон — писане лікування, 90. а потім Христос, Який з’єднав Свій образ з нашим, щоб і моїм стражданням подав допомогу стражденний Бог, і зробив мене богом через Своє людство… Але моє серце нічим не приводиться до чуття. У самогубній несамовитості, подібно до вепрів, ми надіємося на меч. 95. Яке ж благо життя? Боже світло. Але і його перешкоджає для мене заздра і жахлива темрява. Ні в чому не маю переваги, якщо тільки не переважають мене злі. О, якби при великих трудах мати мені рівну з ними частку! Я повалений у неміч, 100. вражений Божим страхом, скрушений денними й нічними турботами. Цей гордовитий і спокусливий жене мене ззаду, наступив на мене п’ятою. Говори ти мені про всі страхіття, про похмурий тартар, про полум’я бичів, про демонів — мучителів наших душ: 105. для злих усе це байка! Для них найкраще те, що під ногами. Їх ніскільки не приводять у розум загрозливі муки. Краще було б беззаконникам залишитися згодом непокараними, ніж мені нині сумувати про біди гріха.

Але що говорити про людей? 110. Для чого так докладно описувати скорботи нашого роду? Усе має свої прикрощі. І земля не непохитна, і її приводить у здригання вітер. Пори року швидко поступаються місцем одна одній. Ніч гонить день, буря затьмарює повітря, сонце затьмарює красу зірок, 115. а хмара — красу сонця. Місяць відроджується знову. Зоряне небо видиме тільки наполовину. І ти, деннице, був колись в ангельських ликах, а тепер, ненависний, із соромом упав з неба! Умилосердься наді мною царствена, достославна Тройце! 120. І Ти не зовсім уникла язика безрозсудного одноденного творіння! Спочатку Отець, потім великий Син, а потім Дух великого Бога були предметом хули!

До чого ти приведеш мене, зломудрений язиче? Де припиняться мої турботи? Зупинися. Усе нижче Бога. Підкорюйся Слову. 125. Недарма (відновлю знову пісню) створив мене Бог. Через нашу малодушність така думка. Тепер морок, а потім дасться розум, і все зрозумієш, коли будеш або споглядати Бога, або горіти у вогні.

Як тільки заспівав мені це шанований розум, угамувалася моя скорбота. 130. Пізно прийшов я додому з тінистого гаю; і іноді глузую з тих, що міркують інакше, а іноді, якщо розум у боротьбі із самим собою, томлю скорботою серце.

15. Про малоцінність зовнішнього світу 31

Хто я був? Хто я тепер? І чим буду невдовзі? Куди приведеш і де поставиш, Безсмертний, велике творіння, яке є найбільше між творінням? А на мою думку, ми нічого не значущі одноденні тварини й дарма здіймаємо високо брови, 5. якщо в нас те одне і є, що бачать люди, і нічого ми не маємо, крім гинучого життя.

Теля, тільки-но залишило надра народжуючої [матері], уже й скаче, і міцно стискає солодкі соски, а на третьому році носить ярмо, тягне важку колісницю 10. і могутню шию вкладає у міцну упряж. Строкатовидний олень тільки-но з материнської утроби, і тут же твердо стає на ноги поруч зі своєю матір’ю, біжить від кровожерливих псів і від швидкого коня, ховається в хащах густого лісу. 15. Ведмеді, порода згубних вепрів, леви, рівний вітру у швидкості тигр і рисі лише перший раз побачать залізо, одразу в них наїжачується шерсть, і з люттю вони кидаються на сильних звіроловів. Недавно ще покрите пір’ям пташеня, тільки-но оперилося, 20. і високо над гніздом кружляє по просторах повітря. Золота бджола тільки залишила печеру, і ось будує собі напроти обитель і дім наповнює солодким медом; а все це — труд однієї весни. В усіх у них готова їжа, усім бенкет дає земля. 25. Вони не розсікають лютого моря, не орють землі; немає в них сховищ, немає виночерпіїв. І швидкокрилого птаха харчують крила, а звірів — нетрі. Якщо й трудяться, то в них незначна одноденна робота. А величезний лев, як чув я, розтерзавши звіра, ним умертвленого, 30. гребує залишками свого бенкету. Притім кажуть, що він поперемінно один день споживає їжу, а другого лише питтям прохолоджує жадібну гортань, щоб привчити до стриманості черево. Так їхнє життя не обтяжене працею. Під каменем або гілками завжди готовий у них дім. 35. Вони здорові, сильні, красиві. Коли ж надломить хвороба, безпечально випускають останній подих, не супроводжують один одного піснями-плачами, і друзі не рвуть на собі волосся. Скажу ще більше: вони безтрепетно втрачають життя; 40. і звір, помираючи, не боїться ніякого зла.

Подивися ж на жалюгідний людський рід; тоді й сам скажеш із віршотворцем 32: «Немає нічого немічніше за людину». 45. Я плід витікаючого сім’я; в болях народила мене мати, і вигадуваний з великими й тяжкими трудами. Спочатку мати носила мене в обіймах — солодка праця! а потім не без болісних криків зійшов на землю; потім почав ходити по землі як чотириногий, поки не піднявся на хиткі ступні, підтримуваний чужими руками. 50. Згодом у натяках німого голосу проблиснув мій розум. А вже потім під керівництвом інших я виплакав собі слово. У двадцять років я зібрався із силами, але раніше цього, ніби змагаючись на арені, зустрів багато поразок. Дещо залишається при мені, дещо для мене загинуло, а над іншим (нехай буде відомо тобі, душе моя!) ще будеш трудитися, проходячи життя 55. — це прагнення у всьому тобі противне, цей дикий потік, це неспокійне море, то тут, то там скипає від безперестанних поривів вітру. Часто обурююся своєю нерозсудливістю; а її навів на мене супротивник нашого життя — демон.

60. Якщо правильно встановиш ваги й зважиш усе, що є в житті приємного й сумного, то одна чаша, до верху навантажена злом, піде до землі, а друга, навпаки, із благами життя, підніметься вгору. Війна, море, обробляння землі, праця, розбійники, придбання майна, описи маєтків, збирачі податків, заступники в справах, 65. записи, судді, несправедливий начальник — уce це ще дитячі іграшки у великотрудному житті. Подивися і на приємність життя: перенасичення, обтяження, спів, сміх, гріб, завжди наповнений зотлілими мерцями; шлюбні дари, шлюб, шлюб другий, якщо розірвав попередній, 70. перелюбники, піймання перелюбників; діти — тривожна скорбота; краса — невірна принада; неподобство — безневинне зло; турботи про добрих дітей, печаль про дурних; багатство й убогість — подвійне зло, зарозумілість, гордість — усе це як куля, що літає з рук у руки в юнців.

75. Отже, дивлячись на це, мучуся серцем, якщо вважають кращим те, в чому більше зла, ніж добра. Чи не плачеш, чуючи, скільки було скорбот у тих, що жили до нас? Втім, не знаю, 80. чи ти при цьому плакатимеш або сміятимешся. Мудреці давнини знаходили для себе пристойним і те й інше; і в одного з них це викликало сльози, а в іншого — сміх, що троянці та ахейці, один на одного кидаючись, билися і взаємно себе знищували за перелюбну дружину; що війна була в куретів і у войовничих етолійців за свинячу голову і за щетину молодого кабана; 85. що Еакові сини, при всій великій славі, померли, один — серед ворогів від шаленої руки, а другий — від женолюбства; колись іменитий Амфітріонів син 33, але й цей всезнищуючий загинув від отрутоносного одягу. Не уникли злої долі 90. й Кіри, й Крези, а також і наші, начебто тільки вчорашні, царі. І тебе, що вважався сином змія, нестримна сила — Олександр, згубило вино, коли ти обійшов усю землю! Яка перевага між згнилими? Той же порох, ті ж кістки — і герой Атрид і жебрак Ір, 95. цар Костянтин і мій служитель; і хто злостраждав, і хто благоденствував, у всіх немає нічого, крім гробу.

Така тутешня доля; але що ж в іншому житті? Хто скаже, що приносить несправедливого останній день? Полум’я, що там клекоче, жахлива темрява для тих, що віддалилися від світла, 100. хробак, як постійне нагадування про наші гріхи. Краще б тобі, грішнику, не вступати у врата життя і, якщо вступив, усьому зруйнуватися нарівні зі звірами, ніж після того, як терпиш тут стільки скорбот, понести ще покарання, яке тяжче за все, що ти перетерпів у тутешньому житті! 105. Де велика слава мого праотця? Згублена споживанням [забороненого плода]. Де премудрий Соломон? Підкорений жінками. Де цей Іуда, зарахований до дванадцятьох? За малу користь обійнятий пітьмою.

Молю Тебе, Царю мій Христе: подай, Блаженний, 110. Твоєму служителеві негайне зцілення від зол, переселивши його звідси! Для людей одне тільки благо, і благо міцне, — це небесні надії. Ними я дихаю трохи, а до інших благ відчуваю велику відразу. І я готовий дати істотам одноденним усе те, що волочиться по землі, 115. батьківщину і чужу країну, престоли і поєднану з ними шану, близьких, чужих, благочестивих, порочних, відвертих, скритних, тих, що дивляться незаздрісним оком, тих, що внутрішньо мучаться самогубним гріхом. Іншим уступаю приємності життя, а сам охоче їх уникну.

120. О, яким тривалим зробили це життя нещастя! Чи довго мені сидіти біля гноїща? Начебто всі блага нашого життя укладені в одній утісі — щодня то приймати в себе, то викидати відмірене. Не багато чим користується гортань, а все інше переходить у стік нечистот. 125. Ще зима, ще літо; то весна, то осінь поперемінно; дні і ночі — подвійні примари життя; небо, повітря, море — в усьому цьому, і що нерухоме, і що обертається, нічого для мене немає нового, всім я перенасичений. Інше даруй мені життя і інший світ, для якого охоче знесу всі труднощі праць. 130. Краще б мені померти, коли Ти вклав мене в материнську утробу, тому що, як тільки почав я життя, моєю долею стали темрява і сльози.

Що це за життя? Уставши із гробу, іду до іншого гробу і, уставши з могили, буду похований у нещадному вогні. 135. Та й цей час, поки дихаю, є швидкий потік ріки, в якій безперестанно одне йде, інше приходить і немає нічого постійного. Тут усе один порох, який засипає мені очі, і я далі й далі відпадаю від Божого світла, навпомацки, по стіні, хапаючись за те й інше, 140. броджу поза великим життям. Відважусь на одне правдиве слово: людина є Божа гра, подібна до однієї з тих, які бачимо в містах. Зверху одягнуто личину, яку зробили руки; коли ж вона знята, кам’янію від сорому, явившись раптом іншим. 145. Таке все життя жалюгідних смертних. У них на серці лежить мрійлива надія, але тішаться нею недовго.

А я, котрий тримаюся за Христа, ніколи не зречусь Його, поки зв’язаний ланцюгами цього земного життя. У мені двояка природа. Тіло створене із землі, 150. тому й схильне до властивого йому земного. А душа є Божий подих і завжди бажає мати кращу долю небесних. Як потік тече із джерела рівними місцями, а полум’яніючий вогонь знає один незмінний шлях — підніматися вгору, 155. так і людина велика; вона навіть ангел, коли, подібно до змії, скинувши із себе строкату старість, підноситься звідси. Тріумфуйте, ієреї: я помер! І ви, злі сусіди, вже не тремтітимете через мене, як колись! Ви самі собі загороджуєте велике милосердя присноживого Царя. 160. А я, залишивши все, маю одне — хрест, світлий стовп мого життя. Коли ж буду захоплений звідси і доторкнуся до небесних жертв, до яких не наближається приховане зло — заздрість, тоді (якщо дозволено сказати) і за заздрих буду незаздрісно молитися.

16. Про шляхи життя

34 Хто я? Звідки прийшов у життя? І після того, як земля прийме мене у свої надра, яким з’явлюся з пороху? Де поставить мене великий Бог? І, вирвавши звідси, чи поведе в спокійну пристань? 5. Багато шляхів багатостраждального життя, і на кожному зустрічаються свої скорботи; немає добра для людей, до якого б не домішувалося зло; і добре ще, якби біди не складали більшої міри! Багатство невірне; престол — чванливість сновидця; 10. бути в підпорядкуванні обтяжливо; бідність — кайдани; краса — короткочасний блиск блискавки; молодість — тимчасове закіпання; сивина — скорботний захід життя; слова мимовільні; слава — повітря; шляхетність — стара кров; сила — надбання і дикого вепра; 15. перенасичення нахабне; шлюб — ярмо; багатодітність — необхідна турбота; бездітність — хвороба; народні збори — училище пороків; недіяльність розслаблює; мистецтва пристойні плазунам земним; чужий хліб гіркий; обробляти землю 20. тяжко; більшість мореплавців загинули; батьківщина — власна яма; чужа країна — докір. Смертним усе тяжко; все тутешнє — сміх, пух, тінь, примара, роса, подих, перо, пара, сон, хвиля, потік, слід корабля, вітер, порох, 25. вічнообертальне коло, відновлює все подібне до попереднього, і нерухомий, і той, що кружляє, і той, що руйнується, і незмінний — у порах року, днях, ночах, трудах, смертях, турботах, забавах, хворобах, падіннях, успіхах.

І це діло Твоєї премудрості, Отець і Слово, що все непостійне, 30. щоб ми зберігали в собі любов до постійного! Все облетів я на крилах розуму — і давнє, і нове; і нічого немає немічнішого за смертних. Одне тільки прекрасне і міцне для людини: взявши хрест, переселитися звідси. 35. Прекрасні сльози і зітхання, розум, що живиться божественними надіями, і осяяння пренебесної Тройці, Яка вступає в спілкування з очищеними. Прекрасні зречення від нерозумної землі, нерозтління образу, прийнятого нами від Бога. Прекрасно жити життям, чужим життю, і, 40. один світ промінявши на інший, терпляче переносити всі біди.

17. Блаженство і визначення духовного життя 35

Блаженний, хто веде пустельне життя, не має спілкування із прив’язаними до землі, але обожнив свій розум.

Блаженний, хто в спілкуванні з багатьма не розважається багато чим, а переселив до Бога повністю серце.

5. Блаженний, хто замість усього надбання придбав Христа, у кого одне надбання — хрест, який і несе він високо.

Блаженний, хто господар свого чистого від неправди надбання і подає нужденним божеську руку.

Блаженне життя щасливих дівственників, 10. які, скинувши плоть, близькі до чистого Божества.

Блаженний, хто, поступившись дещо законам шлюбу, приносить у дар Христу більшу частину любові.

Блаженний, хто, взявши на себе владу над народом, чистими й великими жертвами примиряє Христа із земнородними.

15. Блаженний, хто, належачи до стада, займає місце між пасомими, як досконала вівця Христова.

Блаженний, хто у високих ширяннях очищеного розуму бачить світлозарність небесних світил.

Блаженний, хто багатотрудними руками шанує царя 20. і для багатьох служить законом життя.

Усі вони наповнюють собою небесні точила — ці сховища для плода наших душ, хоча кожна чеснота веде в особливе місце, бо багато обителей (див.: Ін. 14, 2) для багатьох видів життя.

25. Блаженний, хто показав великий дух, хто зубожів пристрастями, хто проводить тутешнє життя в сльозах, хто завжди жадає небесної їжі, хто через лагідність робить себе спадкоємцем великих обітниць, хто своєю співстраждальністю залучає до себе велике Боже милосердя, 30. хто друг миру і чистий серцем, хто терпить великі скорботи заради Христа — великої слави, і сам іде назустріч великій славі.

Іди яким хочеш із цих шляхів. Якщо підеш усіма, це найкраще. Якщо підеш деякими — другий тобі вінець. А якщо підеш і одним, 35. але велично — і то приємно. Всім уготовані обителі за гідністю — і досконалим, і менш досконалим.

І Раав неблагопристойне вела життя, але й ту зробило славною через свою дивну любов до подорожніх (Нав. 6, 16). Митар за одне — за смиренномудрість одержав перевагу перед фарисеєм, 40. який дуже звеличувався (Лк. 18, 10-14). Краще дівственне життя, справді краще! — але якщо воно віддане світу і земному, то гірше за шлюб. Високе життя цнотливих некористолюбців, що перебувають (привітаючих) 36 у горах, але гордість і їх скидала неодноразово, тому що вони, 45. не вимірюючи своєї чесноти іншими досконалішими зразками, іноді в своєму серці називають висотою те, що не високе, а іноді, при гарячому розумі, ноги, як гарячі коні, несуть їх далі від мети. Тому або на легких крилах несися все вище й вище, 50. або, залишаючись унизу, звершуй безпечний рух, не боячись, що яка-небудь тяжкість схилить крила твої до землі і ти, піднявшись, упадеш жалюгідним падінням.

Малий корабель, часто скріплений цвяхами, піднімає більше вантажу, ніж великий корабель, погано зв’язаний. 55. Тісний шлях влаштований до Божих врат, але багато шляхів виводять на одну дорогу. Нехай одні йдуть тією, а інші — іншою дорогою, яку кому вказує природа, тільки б кожний вступив на тісну дорогу. Не всім однаково приємна одна їжа, 60. і християнам пристойний не один спосіб життя.

Для всіх похвальні сльози, бдіння і труди. Для всіх добре приборкувати лють неспокійних пристрастей, долати нестриманість, схилятися під державну руку Христову і тремтіти майбутнього дня 37. 65. Якщо ж ідеш зовсім небесним шляхом, ти вже не смертний, але, згідно зі словом Григорія, один із небожителів.

18. Про людське життя 38

Земля, суміш, порох, що кружляє! Земля знову з’єднується із землею, повивається земними пеленами і знову робиться землею, як порох, який сильним круговертом вітрів піднятий на висоту і потім кинутий униз. 5. Бо так і наше життя, що кружляє, бурі лукавих духів піднімуть на висоту — до оманливої слави, 10. але порох негайно падає вниз і залишається долу, поки Слово, що створило, знову не складе воєдино того, що було з’єднане і зруйнувалося через біду. А тепер цей порох, в який вкладений дух з Божим образом, ніби виринувши з якоїсь глибини, 15. виголошує земні сумні пісні й оплакує життя, що видимо всміхається.

19. Про те ж

Це коротке й різноманітне життя є якесь колесо, що крутиться на нерухомій осі: то йде вгору, то опускається вниз, і хоча уявляється чимсь нерухомим, однак не стоїть на місці; тікаючи, тримається на одному місці, і, тримаючись, тікає; стрімко скаче, і не може зрушитися з місця; силкується своїм рухом перемінити положення, і від того ж руху повертається у попереднє положення. Тому ні з чим краще не можна порівняти життя, як з димом, або зі сновидінням, або з польовою квіткою.

20. Пристрасть

Будь-яка пристрасть небезпечна. Пристрасть до улюбленого — подвійна небезпека. Пристрасть до молодої дівиці — потрійне жало. Якщо ж вона прекрасна, то це ще більше зло. І якщо трапляється можливість шлюбу, 5. то сама внутрішність серця стала їжею вогню.

21. Смерть улюблених

Усякий гріб викликає горе. Гріб сина — подвійне горе; сина з добрими якостями — таке горе, яке обпалює як вогонь. А якщо син тільки-но поєднався шлюбом, то серце батьків рветься на частини.

22. Недобрі друзі

Важко страждати, а ще важче страждати через друзів. Якщо ж друзі угризають таємно, то це нестерпно; і якщо вони віруючі — ще нестерпніше; а якщо Божі служителі, 5. то куди звернутися тоді? Як уникнути стремління зол?

23. Про те ж 39

Важко зносити прикрість. А якщо ображає друг — це низько. Якщо він угризає таємно — це звіряче. І якщо це балакуча дружина, то живеш в одному домі з бісом. І якщо це суддя, 5. то потрібні грім і блискавка. А коли священнослужитель, тоді Ти, о Христе, вислухай і «розсуди тяжбу мою» (Пс. 42, 1).

24. На тих, які часто клянуться

Розмова

Що гірше за клятву? Я думаю, що немає нічого гіршого. Скажи ж, чим ти це доведеш? Найбільш очевидними і ясними доказами. Скажи, якими?

5. Такими; відповідай мені, і побачимо.

Кажи, шановний, що тільки можеш сказати.

Чи знаєш, що вище за все тобі відоме?

Про який рід речей запитуєш?

Про все, що є видиме і мислиме.

10. Я нічого не уявляю собі вище за Бога.

Ти відповідаєш правильно, але я запитав неправильно.

Як же належало?

Бог не є що-небудь вище, тому що Він непорівнянний. Хіба не ясно це?

15. По-моєму, дуже ясно.

Тому належало, можливо, запитати так: що саме найвище?

Думаю, що так.

Але чи й це не буде сказано в сенсі порівняння?

Не вважаю.

Як же скажеш? Найвищим буває що-небудь не інакше, як щодо спорідненого з ним. 20. А з Богом що споріднене?

Ніщо.

Тож про Бога слід висловитися інакше.

Як ти скажеш, так я і готовий прийняти.

Що ж? Хіба не треба сказати, що Бог непорівнянний ні з чим з усього відомого?

25. Здається, що так.

А чи не шанованіший і чи не єдино шанованіший Він для кожного єства?

Єдино достошанований; це добре сказано.

А будучи достошанованим, чи може бути заразом і ображуваним?

Як з’єднати непоєднуване?

Розглянемо ж: чи для шани Божої служить клятва?

30. Але, принаймні, не для образи.

Так; якби не було небезпеки від неправильної клятви, тоді клятва була б ділом богошанування. 35. Але тепер дивися, в чому річ і до чого вона хилиться?

Майже розумію, однак прошу пояснити слово очевидним прикладом.

Яким це? Бачив ти великий камінь, що падає з гори?

40. Дуже часто.

І він котився вниз із великим шумом?

Навіть викликав великий страх.

А бачив також, що його зручно зупиняли?

Хіба хто інший бачив, а я ні, 45. бо камінь сам себе примушує до падіння і сильніший за будь-які руки.

Правда твоя. Те ж буває і зі мною: стрімкість захоплює мене до насильницького вчинку. Але спочатку і мені, так само як і каменю, дуже неважко було б стриматися в спокої?

50. Дуже неважко, і чому б не стриматися?

До цього каменю подібний і всякий порок, особливо ж, як думаю, погана звичка клястися.

А чому ж так?

Слухай: цей порок має чималу привабливість. 55. А якщо людина набуває до нього пристрасть, що тоді буває? Вона вже не втримується, поки не впаде в стромовинну безодню.

Що розумієш під стромовиною?

Найбільша із стромовин є неправильна клятва.

60. Приємно було б чути, чому це.

А багато і не знають, наскільки це зле.

Наскільки ж саме?

Чи не часто трапляється, що інший клянеться своїм спасінням?

Дуже не рідко.

65. Що ж це? Боїться, щоб, вчинивши погане, не зазнати за це зла, і сам кладе перед Богом своє спасіння, вирішуючи загинути, якщо яким-небудь чином збреше своєму слову.

70. Так мені здається.

Так само подумай, якщо коли клянешся і Богом.

Яке ж? Бажано побачити.

Ти покладаєш як заставу Бога своєї віри.

Так, не інакше.

75. І для того, хто клянеться правдиво, Бог збережений, а якщо клянемося неправильно, то щодо нас Він утрачений.

Справедливо кажеш.

Але скажи, що значить на твою думку не зберігати для себе Бога?

80. Думаю, що це значить відректися від Бога.

Отже, неправильна клятва, як це вже давно доведено, є зречення від Бога.

Як же уникнути клятви?

85. Придбаємо такі вдачі, які б вселяли довіру.

Велике діло сказав ти.

Ґречним менше потрібні клятви; що кажу: менше? Їм взагалі не потрібна клятва. За них порукою добрі вдачі.

90. Дійсно так.

Скажи ж, що здобувають ті, які багато клянуться?

Осміяння.

А до цього що ще додати? Хіба те, що їм не вірять, коли говорять і правду.

Погоджуюся з цим.

95. Отже, послухай мене і, скориставшись лікуваннями розуму, поклади в собі особливі перешкоди цій недузі. Багато ж із відомих мені брали верх над недугами і сильнішими за ці.

100. Які розумієш найсильніші недуги?

Гнів, заздрість, нестриманість і таке інше.

Чому ж вони сильніші?

Тому що бажання більше. А до чого бажання стрімке, до того й прихильність сильніша.

Безперечно. 105. Але якщо хвороба в тобі нестримна, що тоді робити?

Принаймні, остерігайся безперестанно при всякому випадку множити тяжкі клятви.

Коли ж, які й при яких випадках дозволиш клятви? Наприклад, чи дозволиш, коли настане потреба?

Нехай так.

110. Але додай, яка саме потреба. Чи не та, щоб інших позбавити небезпеки?

Тоді, принаймні, корисна клятва.

Або й себе позбавити від звинувачень у мерзенному злочині.

115. Так! Але клятва ніколи не має служити мені для придбання майна, бо це уявляється вкрай мерзенним і досить легко може втягнути в неправильну клятву. Та й що, крім користі, частіше приводить до неправильних клятв? Як тільки справа стосується грошей, 120. дуже багато виявляються зловісними.

Хто не погодиться із цим? І софісти стверджували те ж.

Чи важливо ж це для нас?

Ніскільки. Але якщо будемо наслідувати і виявимося гіршими, то це для нас буде ганебно.

125. І дуже. Яких же клятв особливо треба уникати?

Само собою очевидно.

Однак безпечніше почути від тебе.

Я стверджую, що треба уникати клятв найбільш жахливих.

Хіба боїшся про них висловитися?

130. Коротко кажучи, тих, в яких згадується Боже ім’я.

А в яких згадуються Писання, Христові страждання і приношення Богові?

І це однаково таємниче.

А в нас у звичаї найбільше так клястися.

Через те й проливаю сльози. 135. Бо те, що утверджене звичаєм, те стає законом. Однак чого не зможе подолати розум?

Яку ж дозволиш клятву?

Бажав би не дозволяти жодної, а якщо ні, то нехай буде яка-небудь інша клятва.

Невже не треба клястися дружиною, дітьми, спасінням, 140. життям і майбутнім безпечальним віком?

Це є прокляття, хоча вважаються також і клятвою.

Нехай вважаються; тільки б ми, вражені цією клятвою, не гинули. У такому випадку немає небезпеки для душі, 145. занапастити яку вже є кінечна смерть.

Справедливо кажеш. Але в тебе, як тільки закипіло серце, при всякому випадку готові на язиці: Бог, свята трапеза, що для тебе любіша за все, хрест, дружина, Божа Кров, власна кров, 150. земля і море — словом, усе що не представить тобі насамперед твоя негідна необачність при сприянні твого згубника, який робить навіть і те, що сама хвороба здасться тобі приємною; і ти (дивне нерозуміння!) 155. залишаєшся впевненим, що із твого гнилого язика ллється золото.

Точно так і буває, як кажеш ти.

Одна хвиля піднімає іншу, коли в тобі дихають, можливо, гнів, а можливо, і пристрасть до грошей. 160. Оскільки багато тенет, і людина не вважає страшною справою клятви, які вона дає.

Так, не вважає страшною.

Але її, бідну, душить клятва, якщо затримує її в собі.

Ти як живописець описуєш цю пристрасть.

165. Вона думає запевнити тим самим, через що робиться більш невартим довіри. Чи не зрозуміла ця справа? На що тобі багато слів, якщо має силу одне?

Звісно, марна праця.

На що ж тобі й багато клятв, якби мала силу одна? Думаю, що тоді не було б потреби в багатьох. 170. Тому безліч клятв є вже ознака, що немає до тебе довіри.

Не інакше; правду ти кажеш.

Тому або зовсім не клянися, або клянися якомога рідше.

Це найкраще.

175. Якщо одна клятва порушується, то й усі будуть порушені.

Прекрасний висновок.

Хіба інший скаже: великій кількості клятв краще повірять.

Так зазвичай думають.

Але хіба, склавши разом кілька порошин, зробиш із цього золото?

180. Хто ж це зробить? Чи в природі це речей?

А на якій же підставі з багато чого неймовірного складеться ймовірне?

Мені здається, що немає ніякої для того підстави.

Чи перестанеш, нарешті, віддавати перевагу найбільш негідному багатству, 185. тобто завжди і при всякій справі, чи їси, чи граєш у кості, чи пливеш, чи подорожуєш, чи ти щасливий чи нещасливий, продаєш чи купуєш, радієш чи засмучуєшся, перебуваєш у колі друзів і гостей, 190. вивергати клятви, подібно до того, хто переситився їжею або питвом?

Досить тяжка справа вчиняти так.

Чи не клянешся також заради всього, начебто ти вже сам не свій, як тільки інші взяли над тобою верх, 195. чи словом, чи ділом, чи приховано, чи насильно?

Здебільшого так буває на ділі.

Цим ображаєш ти всіх — і Бога, і творіння.

Яким же чином усіх?

Так, що все змішуєш воєдино, навіть і те, що не рівне між собою. 200. А це мотузка від вузди.

Що ж скажеш на це? Чи не вважаємо, що й Бог іноді клянеться?

Так говорить Писання.

Але що досконаліше за Бога?

Звичайно, не знайдеш нічого досконалішого.

205. А якщо нічого немає досконалішого, то виходить, що Бог і клястися не може. Як же Писання говорить, що Бог клянеться?

Як тільки Бог говорить що-небудь, це вже є клятва Божа.

Як же в Писанні мовиться, що Бог клянеться Самим Собою?

Як? Він перестав би взагалі бути Богом, якби сказав неправду.

210. Ти говориш щось страшне.

І це в єстві Божому, щоб не говорити неправди. Проти цього ніхто не сперечатиметься.

А що? Старий Завіт не забороняє клятви, але вимагає тільки істинної.

215. Але тоді й убивати було законно, нині ж не дозволено навіть ударити.

Чому так?

Тоді зазнавало осуду звершення поганого вчинку, нині ж засуджується найперший рух до гріха.

Так мені здається, бо ми прямуємо до більшої досконалості.

220. А тому цнотливий і не клянеться.

Що ж? Їм, як немовлятам, даємо одні початки їжі, щоб згодом могли приймати тверду їжу?

І справедливо, і доволі розумно.

225. Кажуть, що і Павло клянеться.

Хто це сказав тобі? Напевно, який-небудь пустослів?

Павло сам каже: «Свідок мені Бог» (Рим. 1, 9), і: бачить Бог.

Це не клятва.

А що ж?

Незаперечне підтвердження важливості сказаного.

230. Дозволь і мені те ж.

О, якби ти і в усьому, в міру сил, став Павлом! Це вірне для тебе мірило.

Чи не уступиш чого-небудь гніву?

Добре.

А в гніві, звісна річ, кожному трапляється клястися.

235. Невже, на твою думку, однакове зло гірше за зло подвійне?

Чи можливо це?

Як тобі здасться, якщо нічим не роздратований раптом починає клястися?

Це дуже погано.

240. А якщо я роздратований і вчиню ще нове зло?

І це також погано. Втім, менше зло, якщо вчинене через незнання.

Але я маю відповідати за кожний свій довільний рух.

Але якщо клянуся, хоча довільно, однак для того, щоб уникнути небезпеки?

Нехай дозволяє хто-небудь інший!

245. А якщо хто напише клятву, не виголошуючи її словом?

Що ж значить лист? Рукописання зв’язує міцніше за ланцюги.

Якщо ж через потребу?

Для чого б ти не помер тоді? Належало б раніше прийняти смерть.

250. А якщо дана клятва, коли не лежало перед тим, хто клянеться, Писання?

Що робить клятву священною: сторінка чи Бог?

Очевидно, що Бог.

Ти боїшся пергаменту, а я більше боюся Бога. 255. Багато схильні до цієї хвороби. З багатьма буває те ж, що і з людиною, яка б’є і ганьбить господаря, але дає свободу або навіть готова виказати шану його рабові.

Яка наруга!

Або яка береже царське зображення, 260. а самого царя скидає із престолу.

І це буває. Але якщо залишилося ще що сказати, додай і те.

Багато говорять: язик промовляв клятву, а розум не давав її. 265. Але легше у всьому іншому знайти собі вибачення, ніж у клятві. Ніхто і стільки нехай не обманює сам себе. У всякому разі, клятва дана, а двоєдушністю наскільки ще збільшується гріх!

Бачу й сам.

270. Що таке клятва? Рішуча думка.

Жахаюся, чуючи твої слова.

Так говориш; але поки не побачу на прикладі, не знаю, чи правильно це. Тому що вірні діла. І свиня тут же жахається, коли чує лемент іншої свині.

Так.

275. Але це ще не велика справа. Якщо ж слово торкнулося серця, то за це хвалю.

Але що ж? Хіба немає в мене очистительної купелі 40?

Є. Але подумай.

Про що ж треба подумати?

Вона очищає гріхопадіння, але не завжди очищає і вдачі.

280. Коли ж може очищати і вдачі?

У тому одному випадку, якщо [ти сам] наперед очистиш їх трохи.

Розумію.

Потрібний страх, щоб надалі не грішити, а те, що багато прощено, ще не достоїнство.

Чому ж це? Поясни мені.

285. Небезпечно, щоб не було потреби у другому очищенні.

Що ж це за очищення? Розтлумач.

Очищення за допомогою довгочасних сліз і виснаження плоті.

Не бажав би я його потребувати.

Так! Страшно втратити дар зручніший.

290. Це — Божі скрижалі.

Точно, Божі; але ти напиши на скрижалях свого серця: чи хочеш знати, що і в цьому помітна боротьба заздрісника, який заздрить твоїм успіхам?

295. Будеш люб’язним, якщо скажеш про це. Тому що багато борінь терплю від ворога.

Слухай.

Кажи.

Не без сліз вислухував я, коли ти говорив.

Що таке? Не відмовлюся, якщо казав.

300. Ти казав, якщо скажу яке-небудь слово, але не підтверджу його клятвою, то соромлюся своїх слів, як чогось неповного.

Ніякого немає сумніву, що казав так.

І чого бракує, сам ти доповниш до слова. 305. Це є клятва — погане доповнення. Справді, страшне полум’я!

Але Платон робить ось що. Щоб не клястися яким-небудь богом, із благоговіння…

Добре знаю, що скажеш. Був якийсь явір, ним одним він клявся, 310. але й тим не прямо. Хоча знав, чим клянеться, однак не додавав: клянуся таким-то явором. Що ж це таке? Якась тінь клятви, безіменна вказівка, клятва й заразом не клятва. 315. Так мудреці клялися ще чужим генієм. А це виходить не що інше, як чим-небудь та поклястися. Але ось чим закінчимо нашу розмову.

Так скоро погрожуєш залишити мене, не задовольнивши моєї спраги.

Якщо клятва здасться тобі ще чимось маловажним, 320. не хвалю цього. А якщо вважаєш її такою, яка вона дійсно, тобто річчю досить жахливою, то відважусь на гостре слово і буду заклинати тебе самою клятвою, уникати клятви.

Перемога на твоєму боці.

325. О, якщо це дійсно так, прославлю за це Тебе, Христе мій, чудодіючого й нині, як чудодіяв Ти раніше! Тоді всі ми одноголосно викликнемо: амінь, нехай буде!

25. На гнівливість

Гніваюся на домашнього біса, на гнівливість, і як здається мені, що один цей гнів слушний, якщо вже треба потерпіти що-небудь зі звичного людям. 5. І як, приносячи плід, гідний слова — мовчання 41, я вже поклав словом перешкоди клятві й певний, що з багатьох коренів, від яких проростає це зло — клятва, найбільш дикий і чорний є гнів, то за Божою допомогою постараюся знищити і його, 10. підрізавши, скільки можна, вістрям слова. Але насамперед прошу не гніватися на слово, тому що ця хвороба настільки нестримна, що часто лише тінь озлоблює нас проти найщиріших наших порадників. А мені, ймовірно, коли беруся говорити про таке сильне зло, 15. доведеться вжити не м’які слова. Коли клекоче, клубиться буйним полум’ям, вогонь перекидається з місця на місце і, після багаторазових підсилювань розпалюючись, піднімається вгору з живим прагненням і, що зустрічає на шляху, все з жадібністю собі привласнює, 20. тоді треба гасити його силою, кидаючи в нього воду й пил. Або коли потрібно знищити звіра — страховисько темних лісів, який реве, кидає вогонь із очей, обливається піною, любить битви, убивства, ураження, 25. тоді оточують його псарями, уражають списами й із пращ. Так, можливо, і я з Божою допомогою здолаю цю недугу або, принаймні, зроблю її менш жорстокою. А для мене немаловажно й це, тобто і мале ослаблення великого зла, як немаловажно це і для кожного, обтяженого тяжкою хворобою.

30. Вникнемо ж у цю недугу трохи глибше: що це таке, від чого походить і як від неї вберегтися. Заглянемо в роздуми давніх мужів, які заглиблювалися в природу речей.

35. Одні називають несамовитість закіпанням крові близько до серця. Це ті, які цю хворобу приписують тілу, як від тіла ж виробляють інші й більшість пристрастей. А другі називали гнівливість бажанням помсти, 40. приписуючи цей порок душі, а не тілу; і небажання, якщо спрямовується назовні, є гнів, а якщо залишається всередині й будує зло, є злопам’ятство. Ті, що визнавали цю хворобу чимось складним і, тому складаючи і саме поняття про неї говорили, 45. що гнів є закіпанням крові, але має причину в побажанні. Тепер не місце розмірковувати, чи справедливо це; втім, дуже відомо, що розум у всьому володар. Його й Господь дав нам поборником проти пристрастей. 50. Як дім захищає від граду, як у стінах знаходять притулок ті, що рятуються від битви, і чагарник служить опорою на крутих схилах і над прірвами, так розум рятує нас під час роздратування.

Як тільки з’явиться дим того, що розпалює твої думки, то раніше, 55. ніж розгориться вогонь і роздується полум’я, тільки-но відчуєш у собі рух [цього] духу, негайно упади перед Богом і, подумавши, що Він твій заступник і свідок твоїх рухів, 60. соромом і страхом стримуй стрімкість недуги, поки хвороба ще слухає умовляння. Негайно звернися словами учеників: «Наставнику, мене оточує страшне хвилювання; відкинь сон» (Лк. 8, 24)! І ти відіб’єш від себе дратівливість, поки володієш ще розумом і думками 65. (тому що їх насамперед придушить в тобі ця хвороба), поки вона як кінь, який не терпить вузди, не перегризла вудил і не помчалася швидко, залишаючи за собою дорогу, пагорби і яри і гнівливістю затьмаривши очі, які показують дорогу. 70. Розуму легше управляти тим, хто не вийшов з підпорядкування, ніж утримати насильно того, хто вже захопив над ним владу. Такий, розпалюючи сам себе, не зупиниться, поки не скине вершника з висоти розуму.

75. Після цього поміркуй, в який сором жорстоко приводить гнів того, кого він вражає. Хвороби іншого роду потаємні, такі плотська любов, заздрість, скорбота, зла ненависть. Деякі з цих недуг або зовсім не виявляються, або виявляються мало, і хвороба залишається схованою всередині. 80. Іноді сама скоріше знеможе в глибині серця, ніж стане помітною для сторонніх. А й те вже вигода, якщо зло приховане потай. Але гнівливість — явне і зовсім оголене зло, це вивіска, яка проти волі тіла сама себе показує. 85. Якщо ти бачив вловлених цієї пристрастю, то добре знаєш, що кажу і що хоче передати моє слово. Перед розгніваними належало б ставити дзеркало, щоб, дивлячись у нього і упокорюючись думкою 90. перед безмовним обвинувачем їх пристрасті, хоч трохи стримували через це свою нахабність. Або нехай буде для тебе цим дзеркалом сам образник твій. У ньому, якщо вистачить охоти подивитися, побачиш сам себе, тому що в страждаючих однією хворобою і припадки однакові. Очі налиті кров’ю і перекошені, 95. волосся наїжачилося, борода мокра, щоки в одного бліді, як у мертвого, в другого багряні, а в декого як свинцеві (і це, думаю, тому, що так буває угодно розписати людину цьому шаленому і злому живописцеві), 100. шия напружена, жили напружені, мова переривчата і заразом швидка, подих як у біснуватого, скрегіт зубів огидний, ніс розширений і виражає цілковиту зарозумілість, сплеск рук, тупіт ніг, 105. нахил голови, швидкі повороти тіла, сміх, піт, стомлення (і хто ж стомлює? ніхто, крім біса), кивання вгору і вниз не супроводжуються словом, щоки роздуті й видають якийсь звук, як тік, рука, стукаючи пальцями, погрожує. 110. І це тільки початок тривоги. Яке ж слово передасть, що буває після того? Образи, стусани, неблагопристойність, неправдиві клятви, надмірні виливання язика, що клекоче, як море, коли воно покриває піною стрімчаки. 115. Одне називає поганим, іншого бажає, іншим обтяжується і все це негайно забуває. Обурюється на присутніх, якщо вони спокійні; вимагає, щоб усі з ним хвилювались. Просить собі громів, кидає блискавки, незадоволений самим небом за те, що воно нерухоме. 120. Одну злу справу вже приводить до виконання, іншими насичує свої думки, бо уявляє все те зробленим, чого хочеться. Думкою вбиває, переслідує, спалює. Але що з цього зробить? Така сліпа і суєтна його запальність! 125. У нього безмовний, неспроможний погонич волів, хто в нас недавно був витією, Мілоном, царем. Сам ти безрідний і жебрак, а того, хто шляхетний і багатий, називаєш бідняком, що не має роду. Сам ти наруга людства, а тому 130. хто зразок краси, приписуєш рабський вигляд. Сам про себе не можеш сказати, хто ти і звідки, а людину прославлену називаєш безславною.

Не знаю, плакати чи глузувати з того, що робиться. Гнів усе; навіть і небувале, обертає собі в зброю. Це мавпа й робиться Тіфеєм, 135. махає рукою, ламає пальці, шукає пагорба або вершини Етни, щоб силою своєї руки здаля ввергнути у ворога разом і стрілу, і гріб. Який вогонь або який град зупинить зухвалість? 140. Якщо пращі слів виснажилися, то в дію ідуть руки, починається рукопашний бій, бійка, насильство. Той бере верх над супротивником, хто найбільш нещасний і переможений, тому що взяти гору в поганому називаю поразкою. 145. Чи не біс це? Навіть і більше біса, якщо відкинути одне падіння; але траплялося бачити і падіння здоланих гнівом, коли вони захоплюються поривом духу. Чи не явне це відчуження від Бога? Та й що ж інше? Тому що Бог лагідний і поблажливий, 150. недобре віддавати нарузі Божий образ, а на місце його ставити невідомого кумира!

Не так страшний для нас розлад розуму, не так страшні тілесні хвороби. 155. Ці недуги, хоча жорстокі й мучать мене, поки тривають, тому що всяка теперішня хвороба стражденному здасться тяжчою за всі інші хвороби, але роблять нас нещасними не через наше волевиявлення; вони більш мерзенні, ніж прокляття. Із зол явне зло менш небезпечне; шкідливіше ж те, якого не визнають злом. 160. Пияцтво є зло. І хто сперечатиметься, щоб воно не було злом? Навіть зло довільне. Ті, які віддаються пияцтву, знають, чому воно буває причиною, і, однак, віддаються йому, мабуть, самі роблячись винуватцями зла. Але тим найбільш тяжкий наслідок зла, 165. що зробишся смішним; і один сон невдовзі припинить це зло. Але скажи, яке інше зло гірше, ніж гнів, що перевершив міру? І чи є від цього яке-небудь лікування?

В інших хворобах прекрасне лікування — думка про Бога. А гнівливість, як тільки одного разу переступила міру, 170. насамперед закриває двері Богові. Сам спогад про Бога збільшує зло, бо розгніваний готовий образити й Бога. Бачив я іноді, і каміння, і порох, і докірливе слово (яке жахливе шаленство!) кидали і в Того, Якого ніде, ніхто й ніяк не може вловити; 175. закони відкладалися вбік; друг не впізнаний; і ворог, і батько, і дружина, і родичі — все зрівняно одним прагненням одного потоку. А якщо хто стане проти, то [сам] на себе викличе гнів, як звіра, якого виманюють шумом. 180. І захисник інших сам вже має потребу в захисниках.

Такими міркуваннями найбільше долай свій гнів; і якщо ти розсудливий, то для тебе не буде потрібно більшого. А якщо для пом’якшення твого серця потрібна довготриваліша пісня, то подивися на життя тих, які і в прадавні, і в останні часи 185. своїми добрими вдачами придбали відвагу перед Богом. У чому спочатку або переважно вправлялися ті, що найбільше догодили Богові? Ці Мойсей і Аарон, улюбленіші Богом, Давид, Самуїл, а набагато пізніше за них і Петро? Мойсей з Аароном, 190. хоча Єгипет, уражений багатьма стратами, не напоумлювався, щадили, однак, фараонову зухвалість, поки образники, які не вміли поважати довготерпіння, 195. для науки всім поважати його не були занурені у водах, тому що справедливіше було знехтувати зухвалого, а не лагідного. Хвалю Самуїла! Йому важко було одного разу перенести образу, коли Саул роздер його ризу, однак вблаганий простити, 200. він негайно простив провину (1 Цар. 15, 27-31). Що ж може бути поблажливіше за це? Згадай Давида і ті брязкання, якими він рятував Саула від лукавого духу. Коли ж цар виявився невдячним, 205. рятуючись втечею і поневіряючись заради збереження життя, він пощадив Саула, який був відданий у його руки, хоча (як ви знаєте це) ледь врятувався сам. А знаком того, що Саул був у його владі, служили відрізана частина ризи (1 Цар. 24, 5) і викрадений сосуд від шолома (1 Цар. 26, 12) 42. 210. Що сказати про те, як Давид терпів батьковбивцю сина, який незаконно домагався влади? Він оплакує його померлого і волає до нього зі слізьми й криком; 215. вісника ж про нещастя проганяє, прийнявши як ворога, а не доброго вісника, тому що природа волала голосніше за обвинувачення і намагалася захистити винного, так що Давид, ставши огидним через це війську, ледве не втратив державу (2 Цар. 19, 7). І що ще? 220. Чи не терпів він і образника Семея, що бажав йому зла замість славного повернення (2 Цар. 16, 5-13)? Але дивуюсь і мудрому Петру, коли великодушно і досить мужньо переніс прекрасну сміливість Павлову, 225. у такому місті й при такій безлічі шанувальників, учеників Слова, що викривається в тому, що не відкрито розділяв трапезу з язичниками (Гал. 2, 11-13), хоча Петро думав принести тим користь ученню, бо єдиним його спонуканням були 230. страх Божий і просвіщення словом проповіді. Не промовчу і про прекрасну чесноту Стефана, у якому бачу початок мучеників і жертв. Він був закиданий камінням, але й під час побиття (чи не чудно це?) чувся його голос, 235. що промовляв прощення вбивцям і як за благодійників, підносив за них молитву до Бога (Діян. 7, 60). Чи не явне це уподібнення Богові? Чи не відбиток у собі страждань і вчення Того, Хто, будучи Богом і Владикою блискавок, 240. як агнець безмовний був ведений на заколення (Іс. 53, 7), терпів стільки запльовування і побиття, коли Його милосердя випробував Малх навіть на своєму відсіченому вусі (Лк. 22, 51), і не заволав, щоб показати і вжити Свою владу, не перечив ні в чому, 245. не скрушив скрушеного гріхом, але хоча загрожує погасити легке полум’я думки, однак щадить, як милосердний, щоб лагідністю підкорити Собі споріднене? Стільки маєш високих прикладів у твоєму Владиці! 250. Порівняй же з Його стражданнями ті, що терпиш ти. Хоча б ти все переніс, і тоді не вистачить ще багато чого, якщо судитимеш про страждання, прийнявши до уваги достойність Стражденного.

Для нас достатньо і цих шляхетних уроків, тобто законів, написаних на скрижалях, і вдач, запропонованих на горі. 255. Чи потрібно до цього додавати що-небудь нечисте? Ніскільки не буде погано і з поганого зібрати що-небудь гарне й любе. Інших і багато випередити не дуже похвально; зате як погано, якщо вони випередять тебе багато чим 260. Тому згадаю й про язичників, утім коротко.

Стагирський філософ 43 хотів ударити одну людину, яку він застав за ганебною і поганою справою, але, як тільки відчув, що в нього самого вступив гнів, борючись із пристрастю як з ворогом, зупинився і, 265. помовчавши недовго, сказав (справді мудре слово!): «Незвичайне твоє щастя, що захищає тебе мій гнів. А якби не він, ти пішов би від мене битим. Тепер же соромно було б мені, поганому, ударити поганого і, коли сам я переможений пристрастю, взяти верх над рабом». 270. Так розсудив він. Про Олександра ж розповідають, що при облозі одного еллінського міста, коли неодноразово він роздумував, що робити з цим містом, Парменіон якось сказав йому: «Якби я був Олександром, то не пощадив би цього міста». 275. Але Олександр відповідав: «І я не пощадив би, якщо б я був Парменіоном. Тобі властива жорстокість, а мені лагідність». І місто уникло небезпеки. Чи не гідне похвали й це? Одна людина, не із числа поважних громадян, злословила великого Перікла і до самого вечора 280. переслідувала його багатьма і злими доріканнями. Але Перікл мовчав, тримаючи цю образу як пошану; коли ж злостивець втомився і пішов додому, наказав провести його зі світильником і тим погасив його гнів. 285. А інший, коли образник до безлічі образ додав таку погрозу: «Щоб самому мені нещасно загинути, якщо тебе, негідного, при першому зручному випадку не віддам злій смерті!» — змусив його перемінити своє налаштування такими дійсно людинолюбними словами: «Щоб і мені загинути, якщо не зроблю тебе своїм другом!»

Але щоб не тільки прадавнє ввійшло в наше слово і не залишилося без уваги те, чому самі ми свідки, 290. справедливо буде згадати про Констанція, який, як кажуть, вимовив одного разу достопам’ятне слово. Яке ж це? Один сановник хотів роздратувати його проти нас 44, 295. тому що не терпів багатьох переваг, які були дані нам. Тому що Констанцій, як відомо, був дуже благочестивий імператор. Сановник між іншим сказав і таке слово: «Яка тварина настільки мирна, як бджола? 300. Але й вона не щадить тих, які збирають її стільник». Цар вислухав це й відповів: «Невже ж не знаєш, шановний мій, що жало шкідливе і для самої бджоли? Вона жалить, але водночас і сама гине».

Стільки маєш у себе лікарських засобів від цієї недуги, 305. але важливіше за всі, як сказано, заповідь, яка не дозволяє тобі відповідати образою навіть і тому, хто вдарив тебе. Тому що старозавітним запропоновано: «не вбивай», а тобі повелівається і «не гніватися» (Мф. 5, 22), а не тільки не бити і не наважуватися на вбивство. 310. Хто забороняє перше, той не дозволяє й останнього. Хто знищив насіння, той завадив вирости йому в колосся. І не дивитися з поганим жаданням значить відсікти любодіяння. Не клястися — ось запобіжний засіб від неправильної клятви. Так і не гніватися значить поставити себе в безпеку від замаху на вбивство. 315. Бо поміркуй так: гнівливість доводить до слова, слово — до удару, від удару бувають рани, а за ранами, як знаємо, витікає і убивство, і так гнівливість робиться матір’ю жорстокого вбивства.

Хто одержав коли-небудь нагороду за те, що він не вбив? 320. Але не гніватися є одне з похвальних діл. Винагородою за перше є те, що уникаєш небезпеки, а винагородою за останнє — обіцяна тобі ділянка землі дорогоцінної. Послухай, чого бажає лагідним Христос, коли перераховує блаженства 325. і визначає міру майбутніх надій (Мф. 5, 5). На цей кінець Він дає тобі й згідні із цим закони. Тебе вдарили в щоку? Для чого ж допускаєш, щоб інша твоя щока залишалася без надбання? Якщо перша потерпіла це мимоволі, не велика її заслуга, і тобі, якщо хочеш, залишається зробити щось більше, 330. а саме добровільно підставити іншу щоку, щоб стати гідним нагороди. З тебе зняли хітон? Віддай і інший одяг, якщо він у тебе є; нехай знімуть навіть і третій: ти не залишишся без придбання, якщо віддаси цю справу Богові (Лк. 6, 29). Нас злословлять? Будемо благословляти злих (Лк. 6, 28). 335. Ми обпльовані? Поспішимо придбати пошану у Бога. Ми гнані? Але ніхто не розлучить нас із Богом (Рим. 8, 39), Він — єдиний невід’ємний наш скарб. Проклинає тебе хто-небудь? Молися за того, хто кляне (Мф. 5, 44). Погрожує зробити тобі зло? І ти погрожуй, що терпітимеш. Береться за виконання погроз? 340. Твій борг — робити добро. Так придбаєш дві важливі вигоди: сам будеш довершеним виконавцем закону і твого образника твоя лагідність наверне до лагідності і з ворога зробить учнем, подолавши тим самим те, що він узяв над тобою верх.

345. Отже, чи бачиш? Найбільше бажай, щоб ти взагалі не гнівався, бо це найбезпечніше. А якщо не так, намагайся, щоб твоя несамовитість припинялася раніше вечора, і не давай у твоєму гніві заходити сонцю (Еф. 4, 26), як тому, яке ззовні посилає твоїм очам своє проміння, 350. так і тому, яке сяє всередині мудрих; а останнє сонце заходить для тих, у кого розум вражений, опромінює ж довершених і добрих, і тим, що й бачать, дає більшу силу опромінювати.

Скажеш: що ж, чи не сама природа дала нам гнів? 355. Але вона дала також і силу володіти гнівом. Хто дав нам слово, зір, руки й ноги, здатні ходити? Все це дарували Бог і природа, але дарували на добро; і не похвалю тебе, якщо ти вживаєш їх на зло. Те ж потрібно сказати і про інші душевні рухи. 360. Це Божий дар — під керівництвом і управлінням розуму. Дратівливість, коли не переступає міри, є зброєю змагання. Без сильного бажання незбагненний Бог. Але знаю і наставника в добрі — це розум. 365. Якщо ж усе це буде обернене на гірше, то дратівливість зробить образи й злодіяння, побажання розпече нас до мерзенного сластолюбства, а розум не тільки не придушить цього, але ще допоможе своїми хитруваннями. Так добрі дарування віддаються у владу нашому розтлителю! 370. Але не добре Божий дар змішувати зі злом.

Якщо в Писанні чуєш, що Бог гнівається і уподібнюється або рисі, або ведмедиці, яка від любові приходить у лють, або запаленому від вина й упивання, або мечу, що блискає на злих, 375. то не приймай цього за пораду віддаватися пристрасті. Інакше це означатиме, що ти шукаєш для себе зло, а не шукаєш від нього звільнення. Слухай Писання з добрим, а не з поганим наміром. Бог не терпить нічого подібного до того, що терплю я. Ніхто не каже цього! 380. Він ніколи не виходить Сам із Себе; це властиво істотам складним і тим, які здебільшого в боротьбі самі із собою. Але Бог, як очевидно, є єство незмінне. Чому ж Він таким зображається? За законами метафори. Для чого? Щоб злякати розум людей простих, — 385. яку мету має й багато що із висловленого словом. Розумій, що мова тут не пряма, і тоді знайдеш сенс. Оскільки самі ми б’ємо, коли приходимо в гнів, то поразку злих уявили у вигляді гніву. В такий же спосіб маємо ми зір, слух, руки; 390. і оскільки потребуємо їх для приведення чого-небудь у виконання, то приписуємо їх і Богові, коли Він звершує за нашою уявою те ж. Притім чуєш, що від гніву Божого терплять злі, а не добрі, і терплять за законами правосуддя. Але твій гнів не має міри 395. і всіх робить рівними. Тому не кажи, що твоя пристрасть дана тобі від Бога і властива Самому Богу. Або якщо думаєш про себе, що й ти наслідувач Бога, то наслідуй; але раніше нехай вітри розвіють твою хворобу.

А якщо ти читав що-небудь про гнів мужів благочестивих, то збагнеш, що їхній гнів завжди був справедливий. 400. І я думаю навіть, що це був не гнів, а покарання, справедливо покладене на злих. І це покарання не було для них злом, навпаки, удари були досить корисні для тих, що вимагали очищення в житті, 405. тому що іглиста гілка сама закликає на себе вістря заліза, — корисні, кажу, були як до закону, так і під час закону, поки він не отримав належної сили, що як той, що не зовсім вкоренився в людях.

Так погасиш у собі цю хворобу, вгамовуючи її запропонованими тобі роздумами, подібно до того 410. як інші заговорюють змій. Але ось друга турбота: як утримуватися, щоб не запалювався в тобі гнів від чужого гніву, як вогонь від вогню? Бо однаково погано як самому спочатку віддаватися злу, так і прийти в однакове налаштування з тим, хто віддався поганому прагненню.

415. По-перше, негайно звернися до Бога й проси, щоб Він нещадно скрушив побиваючий тебе град, але заразом пощадив і нас, які не кривдили інших.

Водночас поклади на себе знамення хреста, якого все жахається й тремтить 420. і осіненням якого користуюся я при кожному випадку і проти всякого. Потім приготуйся до боротьби з тим, хто подав причину до цього гніву, а не хто піддався йому, щоб тобі, 425. добре озброївшись, зручніше було перемогти пристрасть. Бо неготовий не витримує нападу. А хто добре приготувався, той знайде й силу перемогти. І що значить перемогти? Байдуже перенести над собою перемогу.

По-третє, знаючи, із чого ти походиш і у що повернешся, не думай про себе дуже багато, щоб не бентежила тебе висока і не за достойністю складена про себе думка. 430. Тому що смиренний байдуже переносить над собою перемогу, а занадто гордовитий нікому не уступає. Але ті, які, щоб хоч трохи зупинити своє звеличання, самі себе називають землею і попелом, як від них же мені відомо, є Божі друзі. 435. А ти, начебто довершений, відмовляєшся терпіти образи. Дивися, щоб не понести тобі покарання за зарозумілість. Де ж тобі погодитися потерпіти що-небудь неприємне насправді, коли не можеш знести благодушно й слова?

По-четверте, знай, добрий мій, що й життя наше ніщо, 440. і ми всі не безгрішні судді про добрі і злі справи, але здебільшого і найчастіше ходимо туди й сюди і постійно блукаємо. Що мерзенне для нас, те ще не мерзенне для Слова; 445. а що не таке для мене, те, можливо, таким виявиться для Слова. Одне поза всяким сумнівом ганебне — це лиха вдача. А тутешня слава, земне багатство й шляхетність — лише дитячі іграшки. Тому про що скрушуюся тим, можливо, належало б мені радіти, 450. а при чому піднімаю вгору брови, від того — більше упокорюватися, ніж наскільки тепер звеличуюся, нерозсудливо надимаючись.

По-п’яте, будемо мати більше розважливості. Якщо немає і малої правди в тому, що говорить запалений та осліплений гнівом, 455. то слова його ніскільки нас не стосуються. А якщо він говорить правду, то виходить, що сам я завдав собі якоїсь образи. За що ж скаржуся на того, хто оголосив, що залишалося досі прихованим? Гнів не вміє зберігати вірності. 460. Бо якщо він часто вдається до неправди, то чи утримає в собі таємницю?

Після цього уцнотливиш себе в гніві, думаючи так: якщо цей спалах не є зло, то несправедливо і звинувачувати його. А якщо зло, що й дійсно, в чому і сам ти зізнаєшся, 465. то чи не соромно терпіти в собі те, що засуджуєш в інших, коли терпиш від них сам, і не напоумлюватися прикладом свого ворога? Притім якщо і раніше не користувалася добрим про себе відгуком та людина, яка гарячкує і дихає зухвалістю, то й тепер осуд впаде, мабуть, на неї, а не на тебе. 470. А якщо він людина чудова, то не вважатимуть тебе розсудливим, бо думка більшості завжди схиляється на користь кращого. Але ти робив йому добро? Тим більше його засудять. Але він скривдив тебе? Ти не роби йому зла. Але його потрібно зупинити? Що ж, якщо ще в більше прийде шаленство? 475. Він перший почав? Нехай напоумлений і словом, і твоєю доброзичливістю якомога швидше сокрушить свою лють, як хвилю, що швидко розсипається на суші, або як буря, що не зустрічає жодного опору. Це образливо! — Так, образливо, якщо і ти впадеш з ним разом. Невже і на докори хворих відповідатимемо докорами? 480. Чи не байдуже переносиш ти несамовитість біснуватих, розумію таких, які невільно зригають лихослів’я? Чому ж не перенести цього від божевільного і сильно розлютованого? Звичайно, потрібно перенести, якщо сам ти при здоровому глузді. 485. Що сказати про п’яних, у яких розум затьмарений вином? Що, якщо повз тебе пробіжить скажений собака? Що, якщо верблюд через природну свою нахабність закричить на усе горло і простягне до тебе шию? Чи кинешся з ними в бійку, чи через розсудливість утечеш? 490. Що, якщо негідна жінка соромитиме тебе своїми соромними ділами? А в негідних жінок це звична справа; їм здасться соромніше знати сором; і вони знають одне мистецтво — зовсім нічого не соромитися. Про [Діогена] Синопця розповідають, що, приходячи до тих, котрі живуть у непотрібних домах, 495. він намагався їх дратувати. Навіщо? Для того, щоб їх образами привчити себе без труда переносити образи. І ти, якщо подумаєш про це, нехтуватимеш образи.

Скажу тобі один добрий спосіб. Хоча він і не вартий уваги тих, які віддають перевагу лагідності; однак скажу, 500. бо може погашати неприємність. Дивився іноді на кулачних борців? Насамперед вони намагаються зайняти один у одного вигідне місце, того й домагаються, щоб одному стати вище за іншого, бо це чимало сприяє здобуттю перемоги. Так і ти намагайся зайняти вигідніше положення, 505. а це значить, розлютованого намагайся скинути жартами. Сміх — найсильніша зброя для перемоги гніву. Як у кулачних боях, хто в сильній стрімкості й люті марно кидає удари, той швидше стомлюється, ніж той, хто приймає на себе ці удари, 510. виснаження ж сил — невмілий у бою прийом; так і тому, хто ображає людину, що не гнівається на його напад, але глузує з нього, найбільше це буває прикро; навпаки, якщо він зустрічає опір, це приносить йому деяке задоволення, бо подається нова пожива гніву, 515. а гнів для нього дуже приємний і ненаситний.

Висновком моїх тобі порад нехай буде таке. Яка істота переважно лагідна? Бог. А в кого природа більш дратівлива? У людиновбивці, який (нехай буде тобі відомо!) 520. понад інші назви, що передають його лукавство, називається й гнівом. Яку ж частину маєш намір обрати? А обрати ту й іншу неможливо. Подумай і про те, хто буде осміяний і кого похвалять. Тому що й це важливе для розсудливого. 525. Що ще сказати? Заклинаю тебе, гнів — друг пороків, неприязний мій захисник і заступник, що надимає мене і віддає вратам пекла, підкорися нині Богові і слову. Підкорися, гнівливість — це закипання, це повнота людиновбивці, 530. це очевидне неподобство обличчя, це збурення думок, це упивання, це шпори, що примушують кидатися в тартар, це легіон бісів, це багатоскладове зло, що розриває кайдани і пута на ногах, — скорися, бо Христос, Якого не вміщає всесвіт і 535. Який Своїм кормилом безпомилково рухає всесвітом, подаючи життя і людям, і ангелам, і тим, що закликають Його, ретельно дарує визволення і від лукавих духів, і від пристрастей, Христос хоче, щоб ти негайно тікав звідси і, увійшовши у свиней (див.: Мф. 8, 32), 540. зник у безодні! Готове прийняти тебе це стадо, що падає в глибину. Але не торкайся нас, про яких має піклування Сам Бог!

Ось слово моєї безмовності! А ви, що дозволили слово, якщо скажете що-небудь гідне мовлення, мовте і мені. А якщо слово ваше гідне мовчання, то не виголошуйте і для мене. Тоді і слух зв’яжу для слова, як зв’язав слово.

26. Про людину шляхетну родом і поганої моралі

Дехто з людей украй поганий, а оскільки походить від добрих батьків, хвалився своїми предками перед іншим, який був незнатного роду, але дивував ділами. Цей, з великою приємністю посміхнувшись, дав таку чудову відповідь: «Мені докір — рід, 5. а ти — докір роду».

Тримай це в пам’яті, і нічому іншому не віддаватимеш переваги перед чеснотами. Якщо хто докоряє тобі за те, що ти поганий з лиця або що маєш неприємний запах, невже скажеш на це: 10. у мене батько був гарний або завжди намащувався пахощами? Якщо хто назве тебе боягузом, що не має мужності, невже заперечиш: у мене предки здобували багато переможних вінців в Олімпії? Подібним чином, якщо викривають тебе в тому, що ти порочний і нерозумний, не кажи мені про своїх батьків і не вказуй на мертвих. В іншого гуслі позолочені, а він грає на них погано; інший же бере перші-ліпші гуслі й грає на них милозвучну пісню. 15. Кого ж з них, дорогий мій, визнаєш гуслярем? Звичайно, того, хто майстерними своїми брязканнями дотримує гармонії? Але ти народився, як кажеш, від золотих батьків, а сам некрасивий. Невже ж тому думаєш про себе високо? І знаменитість роду поставляєш у цьому одному — у давніх 20. мерцях, у розповідях старих баб? Напевно, ти жартуєш! Я дивлюся на тебе одного: чи доброчесний, чи порочний ти? А що до походження, усі ми — той же порох, у всіх однакова шкіра, хоча надимаємося і звеличуємося багатством, славою, величчю батьківщини, 25. начебто батько і рід дають мені щось зайве. Мене не захоплюють ні казки, ні гробниці, але дивлюся на тебе одного, добрий мій. Усі ми один порох, усі походимо від одного Творця. Не природою, а насильством розділені смертні на два розряди. По-моєму, той і раб, хто непридатний, той і свобідний, хто довершений. 30. А якщо в тобі є гордість, яке тут відношення до роду? Чи по батькові славний віслюк і чи докорятимеш його за те, що походить від осла? Ніскільки. Але яка слава і ослам від віслюків? Орли народжують і кидають своїх пташенят. Для чого ж ти, промовчуючи про себе, говориш мені про своїх предків? 35. Краще бути доброчесним, походячи від поганого роду, ніж шляхетному бути людиною дуже порочною. І троянда виросла на грубій рослині, хоча вона й троянда. Якщо ж ти на ніжній землі виріс терням, то годишся тільки у вогонь. Як же, будучи порочним, так величаєшся предками? 40. Ти — осел, що ходить у колесі, а думаєш носити голову нарівні з конем.

27. Про те ж 45

Якби привів я до тебе мавпу, постаравшись нарядити її левом, чи злякався б ти, побачивши її? — Як це можливо? — А що? Чи не смішнішим був би для тебе ворон, цей некрасивий із птахів, 5. якби він, пофарбувавшись чим-небудь білим, почав удавати із себе лебедя? — Для мене він дуже смішний. А якщо людина низька вдачею величається шляхетністю, чи маю її поважати? Хоч який блискучий образ, написаний на картині, я віддам перевагу живій людині. 10. Нехай напишуть себе інші; для мене вдачі заміняють рід. Та й справді, що з вами сталося, смертні люди? Немає коня, який би не народився конем; немає птаха, який би не літав на крилах. Дивлячись на бика, хто скаже, що це дельфін? 15. Кожна річ за те й визнається, що вона в дійсності. Але ось два кумедні явища на тлі нашого життя — жива тварина, що плазує по землі, звеличується до зірок, і грамота робить поганого вдачею шляхетним! Якого купуєш собі коня, чи доброго і швидкого, 20. чи ні до чого не придатного, а тільки відомого породою? — Звичайно, доброго. Чи не швидких вибираєш і псів? — Так. — Що ж? Чи не те ж спостерігаєш і в усьому? — Звичайно, те ж. — А себе, коли ти найбільш порочний, називаєш шляхетним? Дарма так жартуєш. 25. Нехай висок (шнур) покаже твою прямизну, тоді повірю. Ти докоряєш мені низькістю роду, хоча я людина вільна. Я сміюся над твоєю недугою, якщо ти, будучи найпорочнішим, думаєш знатністю роду прикрити свою злу моральність. Тих, від кого походиш, визнали шляхетними, можливо, за багатство, а не за вдачі. 30. А ти додай і добру моральність. Що тобі за користь походити від знатного роду і бути людиною дуже порочною? Хто шляхетний по батькові, а низький вдачею, того вважаю для добрих діл смердячим мерцем. Лише шляхетність — мати добрі вдачі.

28. На багатолюбців

Жаль! Жаль! Яких зол сповнені злі! Але вони, бідні, і не знають навіть цього, не знають, щоб для свого спасіння скористатися чим-небудь, або словом яким, або порадником, або пам’яттю про Бога; 5. а все це — лікування для недужих. Але ось мерзенна хвороба! Вони вважають себе зовсім здоровими. Так, божевільні розумом і несамовиті сам розлад розуму визнають його міцністю і без крил літають, без волів орють землю, 10. і не маючи поблизу себе військової дружини, подають іншим допомогу, не пливучи, плавають, одні без супротивника вступають у боротьбу, збагачуються, царюють, виграють позови; і все це — справа хвороби. А порадь що-небудь, скоріше сам потерпиш зло, ніж переконаєш словом, 15. аби скористалися яким-небудь лікуванням від недуги. Бо хто буде лікуватися і шукати порятунку, коли певен, що він не хворий, а здоровий? Хворому властиво турбуватися про лікування, але хворому не до крайності. А хто праведника вважає хворим, 20. той чи прийме його порадником у стражданні?

Ти багатий і робиш усе, щоб ніхто не був тобі сусідом. Хочеться тобі заволодіти полем, але воно належить ближньому, а не тобі, — і це лихо! Потрібно, щоб на тебе одного всі дивилися. 25. Якщо тілу твоєму завданий удар, це жахливо. Що є у ближнього — усе цвях тобі в оці. І добре, якби це було так дійсно! Тоді, можливо, ти перестав би пожирати безперестанно все більше й більше, як полум’я, як гірський потік, як заразлива хвороба, що не зупиняється ніякою перешкодою. На мою думку, 30. тобі немає ніякої користі в тому, що ти вже маєш у себе, поки не буде придбано тобою що-небудь із бажаного. На допомогу рукам у тебе готовий і наклеп. Зазнав я втрат? Ти мій позикодавець, а невдовзі і мій мучитель. Загрожують катування, кайдани; 35. бідному жаль свого тіла; усе віддає, тільки б позбутися і, не бажаючи, щедрий на все, що є в нього. Що ж, хіба ти не зобов’язаний звітністю по службі в місті або на кораблі? Чи ти ще не друг морському розбійникові? І називають тебе на ім’я, якого не бувало на світі, тільки б, злякавши, покористуватися від тебе чим-небудь. 40. Та й віл твій колись образив моїх волів. Що ж це за образа? — скажи мені. Віл такого бідняка, а мукав голосніше і ще начебто викликав на бійку або вже й здолав. І тінь від твоїх дерев, падаючи на мої дерева, заподіює їм шкоду. 45. І хлопчик твій ходив по моєму полю. Терпи, або будуть представлені на це свідки; і тоді пропали в тебе і віл, і хлопчик, і сад. Це — відкрите насилля. А якщо зла людина випадково і розумна, то її вигадка ще правдоподібніша. 50. Прийнявши на себе вигляд заступника інших, не допускає вчинити яке-небудь зло, але захищає людину, щоб поневолити її, і потім пожирає, як лев, який, відігнавши звірів від бідної тварини, не виявляє до неї милості, але сам прибирає до себе, як легкий здобуток.

55. Для чого виснажувати себе? Проста річ — задовольнятися і тим, що маєш. А при непомірному надбанні великий і труд: сварки, позови, обмани, неправдиві клятви, крім усього іншого турботи, як імла, завжди приносять їм що-небудь чуже. 60. Якщо ти, сидячи за столом з людьми, які не нижче від тебе чином, не дотримуєшся міри і засмучуєш тим, що повними жменями хапаєш усе, то не похвалять тебе. Те ж потрібно сказати і про надбання, тому що жадібність скрізь огидна. 65. Але не так уявляється тобі, у якого розум пригнічений. Одним уже володієш, другого дуже бажаєш, третього сподіваєшся; а для іншого є в тебе звідники і підмовники на кшталт тих, які слугують розбещувачам плоті. Ти шануєш золото; їжа молі — 70. одяг захований у твоїх скринях; ти завжди оточений скупниками хліба, торгуєш самим лихоліттям. Одні плачуть, інші живуть надією, бо надія є легка мрія наяву. А ти на одні житниці кладеш печатку, а інші передбачливо відкриваєш, 75. пристосовуючись, як думаю, до плину обставин. Жаль! Жаль! Ти береш податки з нещастя бідних, збираєш плоди із чужої біди; скрутний стан інших для тебе свого роду жнива.

Хто ж ти, що наважуєшся на такі справи? Чому так поводишся? І на що сподіваєшся? 80. Можливо, сьогоднішня ніч застигне тебе вже мертвим, викравши із середовища всього тобою жаданого. Як це жахливо! Інші все, і тіло, і майно, приносять у дар Богові, від Якого все, а ти всього домагаєшся, усе тобі треба мати. 85. Що ж здобуваєш? Які страшні скарби? У тебе на столі купи частувань — це втіха вузької гортані, про яку всі твої турботи; у тебе роздуття черева, хвороба перенасичення, тому що такі плоди непомірності в їжі; 90. у тебе величезні будинки, з яких більша частина стоїть порожньою, із золотими стелями, і блищить картинами; у тебе слуги, одягнені на зразок жінок; у тебе тінисті й прохолодні притулки; у тебе пияцтво, хори співаків, дружні рукоплескання, 95. при яких розтлівається красота образу Божого. Ти гордишся своїм блиском, перед усіма в місті високо носиш свою голову, хвастаєшся висотою свого чину, а чини — це боротьба заздрості й самовладдя. 100. Тому що ніхто не дозволяє іншому думати про себе високо, але сам себе ставить вище за всіх і заноситься перед іншими більше, ніж у змії один ряд луски насунутий на інший. Але нехай так! Що ж ще в тебе дорогоцінного? Розкіш жінок в оздобленні дорогим камінням і золотом, які, то зібрані разом, то блищать окремо; 105. ланцюги на руках і ногах — це приємний тягар не для доброї мети, що допомагає красі, яка домагається того, щоб подобатися багатьом чоловікам.

Що ж ще? Можливо, хочеш залишити дітей багатими і володарями придбаного батьківською нахабністю. 110. Це значило б ще що-небудь, якби збулися твої надії. А тепер ніхто не знає, де зотліє твій порох і до чого дійде шкода надбання. Ти трудишся і довго, можливо, не спиш, і ночі нарівні з днями проходять у тебе в турботах; 115. тому більше маєш прикростей, ніж насолод; береш грабіжницький відсоток, з одного відсотка вирощуєш інший і, скільки із чого взяти, вирахуване в тебе по пальцях. Але це зберігається не для тебе і не для кого ти сподіваєшся, а дістанеться кому-небудь, можливо людині для тебе сторонній, 120. і то ще добре! Трапиться, що дістанеться і твоєму ворогу — одному з тих, які погано говорять про тебе і про твоє добро, яких ти не удостоював навіть своїм шматком. Можливо, один з тих, що зазнав від тебе зла, той, 125. хто тебе і дім твій зі слізьми й воланням зрошував як солоним питвом, буде жити чужими трудами, як жирний півень, що дивиться зверхньо, не схвалюючи багато з того, що ти тепер зображуєш на стінах дому, 130. а з твоїм спадкоємцем, якщо і зустрінеться, не розламає й хліба. Такі суєтні мрії людські! Для цього, якщо можеш що видумати, додавай до придбаного, муч себе, чини насилля, не залишай без випробування ніяких поганих заходів, обшукай глибини землі й моря, стрижи, як кажуть, і з мертвих волосся, 135. «принось жертви сіті» (Авв. 1, 16), поклоняйся руці своїй, яка стільки зібрала тобі золота, для прибутку ні в що постав усе — і ворогів, і друзів, і рідних, і благодійників.

Це нічим не відрізняється від морського відпливу 140. або від Харибди, що поглинає плавців. Ще недовго — і багатство буде виблюване, потече, як зайвий тягар з перенасиченого черева. Ще недовго чекати — і настане суд, або ще тут, що набагато краще, або якщо не тут, то в майбутньому житті. 145. Прекрасна убогість важливіша за несправедливо придбане багатство. Краще бути смиренним, ніж гордовитим і хворобу вважати здоров’ям.

Потрібно б, щоб усе в тебе, як розповідають про Мідаса, оберталося та золото, щоб і тебе спіткала однакова з Мідасом доля 150. і за погане бажання справедливо мучитися голодом. Між породами єхидн, які водяться в єгипетській пустелі, є так звана дипсада. Який її укус, свідчить сама назва 46. Вона дана гадові через ту невгамовну спрагу, якою, страждаючи, помирає загризений. 155. Кому передавалася ця отрута, той, зустрівши ріку, з відкритим ротом весь поринає в неї і п’є, поки не розірветься його внутрішність від прийнятого всередину тягаря, і тільки разом з життям припиняється спрага. Не знаю, чи чув ти, шанований, 160. що колись небо дощило хліб народу, коли він йшов по пустелі, в якій, як і природно, не було їжі? Цей дар, як Божий, подавався щедро й невичерпно. 165. Але непомірних осягло і покарання: всякий надлишок негайно робиться сморідним, а мірою служила потреба дару (Вих. 16, 20). Справедливо було б, щоб те ж саме траплялося завжди з кожною несправедливою людиною, тобто, щоб вона або розривалася від сильного свого бажання, або разом зі своїм несправедливим придбанням робилася смердючою. Це одне, можливо, зупинило б таких людей!

Що ж? Чому не пустиш у прибутковий оборот і своє тіло? 170. Чому не обереш життя отамана розбійників, не підламуєш стін, не тривожиш гробів, якщо в тебе одна турбота — розбагатіти, а як і звідки, про те зовсім немає слова? Є міра красі, є і зору, 175. і бігу, і силі, і співу, і танцю, і словам, — усе це справа праці, а не хижацтва. А надбанню немає ніякої міри. Але чужий оволодіває майном того, хто трудився і набував чесно або законно отримав батьківську спадщину, оволодіває той, 180. в кому небагато залишається дихання життя, хто, можливо, не встигне й узнати всього, що перейшло в його власність.

Чи не віддати тобі одному всю землю? Але якщо віддамо це; чи не залишиться ще чого? Що ти робитимеш? Чи не докладеш зусиль придбати й те? 185. Безперестанно будеш трудитися, бо ти жебрак, поки не отримав іншого? Але ти на чому-небудь зупинишся! Подумай же про це тепер. Можеш користуватися своєю власністю, а якщо не знаєш міри, то знай, що підливаєш отруту в усе, чого не маєш тепер. Усе, що приходить до тебе неправедно, — вогонь для тебе; 190. воно губить із собою і те, до чого додане. Як не вгамовує спрагу морська вода і любові — тривалий зір на улюблений предмет, навпаки, любов запалюється вдвічі; так для ненаситних, те, що здобувається ними, робиться отрутою, 195. яка безперестанно викликає в них бажання ще більшого.

Любителям спокійного життя або й бідним дав би я пораду пожертвувати чим-небудь людям злостивим, як звірам кидають їжу, або як бісам марновірні люди роблять виливання, 200. якби тільки таким засобом можна було придбати спокій, і стало нарешті можливим мати в себе щось навіть бідним, які постійно тремтять і від однієї тіні злих людей. Але тепер, крім злих, знаю лікування від усього, наприклад: від голоду — їжу, від непомірності — убогість, 205. від водянки — випуск води, від чужого ока — темряву, від сліз — розсудливість або друга, від скорботи — час; і плавцям у труднощах рятівні вогонь, що показався на березі, або пристань, і стомленим — помащення членів. 210. Але для порочних немає іншого лікування, крім Божого суду і ран. Але й того не відчувають злочестиві, в перенасиченні вони нехтують і суд. Спідручний їх [диявол] покриває інший розум мороком, а хребет — міддю, щоб [той] подібно до залізної накувальні не пом’якшувався і серед нещасть.

215. Вони негайно вдаються до прикладів. Що це значить, Христе мій? Для чого Ти людям порочним даєш бачити спотикання побожних, щоб у них вони знаходили притулок своїй лихій вдачі? На добре діло, хоча воно й велике, ніхто не звертає уваги; 220. а погане діло, хоч яке воно мале, для людей нерозумних і злостивих робиться якоюсь вивіскою. Для добрих діл вони — залізо, а для злих — віск, що легко відбиває на собі все зле. Я не цнотливий, каже порочний. 225. Що ж, хіба не знайдуться мені подібні? І на жаль! Він називає кого-небудь із мудрих. Я вбивця? Що ж, хіба і в цьому не знайдуться мені подібні і з давніх, і з нових? Я збагачуюся неправедно? А інший захоплював у свою владу цілі народи і міста. Хто ж не знає, 230. наскільки гірші клятви зречення? І тому виставляє на вид будь-чиє зречення, щоб прикрити тим свої менші рани. На це хочу розказати тобі одну байку (якщо тільки й серед нещасть можна жартувати), байку дуже пристойну твоїм лжемудруванням. 235. Сміявся хтось над совою. І сова від кожного глузування виверталася спритною відповіддю. Яка в тебе голова! — казали їй. А яка в Зевса? — відповідала вона. — Які світлі очі! — Точно як у світлоокої. — Голос неблагозвучний! — А в сороки ще немилозвучніший. — 240. І ноги тонкі! — А які тобі здаються у шпака? Але без зусиль відбивши все це, хоч якою розумною була сова, уступає в одному. Їй кажуть: ти така розумна, подумай же, що у кожного є що-небудь одне, а в тебе все разом і все надміру: і очі світлі, і голос грубий, і ноги тонкі, і голова велика. 245. І дорога сова, вислухавши це, пішла із соромом.

А від тебе не дочекаєшся і цього, навпаки, птах у байці набагато розумніший за тебе. Все є в одному — в тому і лихо твоє. 250. Раз або два захопитися і пастка, і притім в чому-небудь неважливому, — це ще пробачливо. Поступимося чимось і затьмаренню плоті. Ні в чому не спотикатися властиво одному Богові. Але падати навмисно, хвалитися поганою справою, 255. падати багаторазово, падати в пороки тяжкі і не соромитися цього, але глузувати з цього, не бажати уцнотливитися і покараннями, якими напоумлюються люди наймерзенніші, але з відкритою головою кидатися в небезпеку, — 260. це найжахливіша і злоякісна хвороба. Розглянь свої справи, розглянь і те, що тобі запропоновано робити і не робити. А в тих справах зверни увагу на час і на те, чому вони служать образом! Тоді віра ледь починалася; люди, як діти, 265. потребували підтримки і ніжної їжі, тому і ті, що падають, знаходили собі вибачення. Але тобі не пробачно падати, бо ти прийняв досконале слово, і Христос багато постраждав за твої гріхи. Навпаки, тебе за попередні гріхопадіння очікує страта. 270. Що кажу: за попередні? І за ті, в які впадаєш нині.

Не згадую ще про тамтешні надії; правосуддя знаходить багато чого, чим покарати й тут. У тебе є дім, дружина, діти, є ще що-небудь особливо дороге (тому що при всьому своєму самолюбстві ти прив’язаний до цього), 275. а також саме майно, розкіш, свобода і на закінчення всього твоє тіло. А тому, маючи в себе це, тобто такий тягар життя, пливи обережно.

«Але що ж? Хіба і у тебе немає хвороб і бід? Чи не бідне і чи не бездомне і твоє життя?» 280. Знову ти хапаєшся за чужі нещастя. Що тобі до цього? Це мої нещастя, тому що сам ти називаєш їх нещастями. Невже ти, страждаючи, менше відчуваєш хворобу, якщо страждає одночасно з тобою і ближній? Але послухай ще: у нас з тобою і страждання нерівні. 285. Із цього одне я сам обрав для себе, а не по неволі страждаю. Добровільно хочу бути убогим і блукати, щоб звільнитися від кайданів і не на землі мати своє постійне житло. Для тебе все це дороге, а для мене навпаки. 290. Не став же леву за зразок довгохвосту мавпу. Ти вважаєш це нещастям? Воно і дійсно для тебе нещастя, а для мене, хоча й болісно, тому що і я, як людина (не відмовлюся від цього), маю земний склад, ношу в собі сліди [райського] дерева і доставленого ним задоволення, 295. однак я переношу це і навіть терплю з любов’ю. Моє страждання краще твоєї кріпкості. Подивимося ще на це й так. Обидва ми терпимо зло. Але твоє страждання є покарання за твою лиху вдачу. Твій обвинувач — твоя моральність, 300. це гіркий, внутрішній і ясний доказ, а для мене біди — якесь очищення навіть і від випадкового очорнення. Не говорю ще про те, що прикре буває іноді випробуванням і боротьбою, в якій за перемогу можна одержати вінець.

305. Як вислухаєш це? Як скористаєшся моїми словами? Жодна людина, якщо вона при здоровому глузді, не обманює лікаря, інакше хвороба непомітно знищить її. І те й інше — недуга і знехтувати Бога, і пригнічену тягарем пороків втратити надію на милість. 310. Але прийми моє слово, і не зазнаєш жодної з цих недуг. І презирство, і розпач у надії — однаково погані. Бог — Суддя, але й Отець. Ти боїшся Його, як судді, 315. але сміло уповай на Нього, як на милосердного. Відкрий свою хворобу, проси спасіння, пролий сльози на свої рани. Подавай і убогим, прекрасним твоїм заступникам: вони багато обдаровують нас тим саме, чого ми потребуємо, тобто Божого милосердя і уповання на Бога. 320. Але якщо подаєш їм, то подавай зі свого, а чужим не накривай ні святої трапези, ні жебрака. Жебрак є творіння Божої руки, а тому не треба його нехтувати; і свята трапеза — достошанована. Не обманюй Бога, як недалекоглядного Суддю, 325. щоб Він ще більше на тебе не прогнівався. Ти вчиш красти викоренителя крадіжки.

Якщо це переконливо для тебе, тим краще. А якщо не переконливо, то перестань, принаймні, хоча вже й пізно, чинити насильство. У всьому, і в доброму і в злому, є своя ситість. 330. Я похвалю в тобі й це, тому що для порочного дуже важливо зупинитися в пороці.

Чи приймеш це чи не приймеш, але нагадаю тобі про гріб. Це межа всіх злих справ; і в тебе буде такий же кінець, як і у кожного, хоча пройдеш за Гераклові 335. стовпи або за каспійські ворота, привласнивши собі надбання і ближніх, і сусідів. І твою могилу, як думаю, розкопає хто-небудь подібний до тебе вдачею; той, хто із твоєї ходи перейняв ходити криво, ще гірший учень такого мудрого вчителя.

340. Пам’ятай також про невідворотний і грізний день, за яким і морок, і полум’я, і тартар — ці катування тутешніх злих справ для відшукання в нас образу Божого, який завалений тенетами змія і хитруна, 345. що зваблює нас шкідливим сластолюбством.

А я домагаюся, як мені уникнути біди, на яких спастися крилах, в яких глибинах землі й моря, або якими хитруваннями і в якому кінці всесвіту, 350. яким обкласти себе мороком або хмарою замість покрову, якими молитвами умилостивити Бога? Скрізь для мене три ці нещастя — і час, і місце, і зручний випадок до гріха. Поставлю перед собою Божий закон. Який же саме? 355. Переходьте із міста в місто, тому що змушені будуть деякі втікати, — говорив апостолам, коли був гнаний, Вседержитель Бог. Обійду всі міста до останнього вогнища, уникаючи жорстокого нападу лукавих. 360. А там і не охочих осягне страта. В горніх обителях вони не турбуватимуть і не викинуть звідти жебраків, як роблять нині, а хіба самі для прохолодження полум’я попросять декілька крапель співстраждання. 365. Нехай переконають тебе в цьому багатий і Лазар (Лк. 16, 19-31), з яких один покараний лише за те, що вів розкішне життя, коли інший страждав і від нестачі їжі, і від ран, тому що багатій, подібно до тебе, відганяв від себе Лазаря; а другий вшанований, бо перетерпів усе це.

370. Кінець слову, але вислухай його із тремтінням. Багато чого називається гріхом і дійсно гріх, але ідолослужителем (а це є найтяжчий гріх у світі) називається той, хто нічого не знає і нічого не ставить вище за гроші (Еф. 5, 5), тому що й ідолослужінню 375. через свою хворобу скоріше піддасться він, якщо настане час одержати через це прибуток, бо кланяється багатству — цій Хамосовій мерзенності. Отже, відкинемо, відкинемо ідольські кумири і шануватимемо єдиного Бога, Якого знаємо.

29. Проти жінок, які люблять убрання

Не будуйте, жінки, на головах у себе веж з накладного волосся, не виставляйте напоказ ніжної шиї, не покривайте Божого лику мерзенними фарбами і замість лиця не носіть личини. 5. Жінці непристойно показувати чоловікам відкриту голову, хоча б і золото було уплетене в кучері або незв’язане волосся, як у скачучої менади, розвіювалося туди й сюди нескромними вітерцями. Їй непристойно носити нагорі гребінь 10. на зразок шолома або помітну здаля чоловікам і блискучу вежу. Непристойно і те, щоб крізь тонкий льон просвічувалося твоє волосся, разом покрите і відкрите, і, сяюче як золото, де розкрилося покривало, виявлялась майстерність твоєї трудящої руки, коли, 15. поставивши перед собою сліпого наставника — бездушне зображення свого лиця, з його допомогою ти писала свою красу.

Якщо природа дала вам красу, не закривайте її притираннями, а чисту зберігайте для свого подружжя і не обертайте на сторонніх жадібні очі, 20. бо слідом за очима неблагопристойно ходить і серце. А якщо при народженні ви не одержали в дар краси, то уникайте другого неподобства, тобто не позичайте краси у рук — краси, яку доставляє земля, яку розпусні жінки купують, і купують за декілька оболів, 25. красу, яка стирається і стікає на землю, не може утриматися на тобі під час сміху, коли веселощі приводять у тремтіння щоки, краси, яку викривають у підробці струмки сліз, зволожуючий щоки страх і знищує крапля роси. Тепер блищать і повні принади твої щоки, але раптом 30. (для великого сміху) вони є двоколірні, де темні, а де біло-мармурові. Бо тобі, що підсурмилася і підрум’янилася, чи можливо утримати на собі красу, яка викривається в підробці? Вона була б пристойною на нерухливих статуях, але в тебе накладна личина руйнується від багатьох причин. 35. Одне тіло дане тобі Богом, а інше є здобуток твоєї руки; одне старе, інше нове. Це луг, на якому ростуть поперемінно квіти двох видів, і приємні, і неприємні. Це двоколірний одяг, по якому йдуть багато смуг. Тому або не розписуй свого тіла, або, розписавши, постарайся зберегти; 40. не вдавайся до ганебних засобів прикрашати свій вигляд. Не трудися над Пенелопиною тканиною, в якій потрібно вночі розпускати те, що виткане вдень: будучи всередині Гекубою, не будь зовні Оленою.

Якщо й вистачить у тебе хитрості приховати що-небудь від чоловіка, 45. хоча і незручно Божий образ закрити смертною личиною, то дивися, щоб прогніваний Бог не сказав тобі так: «Відповідай, чуже Мені творіння! Хто і звідки цей творець? Я не пса живописав, а створив власний Мій образ. Як же замість любого Мені образу бачу ідола?»

Але поступимося дещо твоїй хворобі. Втім, якщо явно, 50. що ти живописна картина, в якій один образ накладений на інший, то знай, що ти ставиш ганебний стовп, здаля видимий людям, коли пишеш одушевлений образ Алкіноя. Твої принади — безплідний Адонісів сад, колір поліпа, написи на піску. 55. Але походячи на галку, описану в байці, і знаючи, що цей птах, який гордиться чужим пір’ям, незабаром буде общипаний і відданий осміянню, як і ти не подумаєш про останню ганьбу, про згубну красу? Чи сподіваєшся, що твоя блискуча зовнішність не зміниться? Чи незабаром 60. побачиш, скільки приносить прикростей чужа краса.

Запитую, яка користь в накладній красі, коли старість покриє зморшками обличчя доти квітуче, коли старезних членів не можна закрити ніякими прикрасами і залишок плоті походить на щось обпалене вогнем і вийняте з попелу? 65. Тоді вже пізно оплакувати оманливу красу, що коли та, яка залишилася, після безлічі зморшок, не дає місця мавпі. Така принадність підфарбованих членів! Але постав тепер, прекрасна, зображення свого обличчя, яким воно було колись. Я не вважатиму його вірним, та й тобі насамперед потрібно побажати, 70. щоб не було очей у жодного з тих чоловіків, які прославляли тебе колись і не могли відвести від тебе очей, коли ти гордою ходою походжала перед ними.

Сміху гідне і те, що, намагаючись утаїтися від чоловіків, чоловіків же вводиш у таємниці своєї краси. 75. Бо ту суміш, якою ти захоплюєшся, готували чоловіки — грабіжники своїх домів, будівельники божевільної своєї пристрасті. Це винахід не цнотливості, а розпусти, і розпуста помітна в усьому тому, на що ти ухитряєшся для чоловіків. Розповідають про гордого павича, що коли, зігнувши шию у вигляді кола, 80. він піднімає своє золотисте і зірками осяяне пір’я, тоді починає привітно скликати своїх самок: дивно буде для мене, якщо й ти підмальовуєш своє обличчя не для похітливих очей.

Якщо ти до свого чоловіка маєш таку ж любов, яку й він до тебе відтоді як квітучою дівою ввів тебе в шлюбний чертог, 85. то це приємно йому. Але якщо намагаєшся сподобатися поглядам інших, то це ненависно твоєму чоловікові. Краще тобі всередині свого дому приховувати принадності, дані природою, ніж неблагопристойно виставляти напоказ принадності підроблені. Тому що чоловікові досить і природної твоєї краси. 90. А якщо краса виставлена для багатьох, як сіті для гурту пернатих, то спочатку станеш любуватися тим, хто тобою любується, і обмінюватися поглядами, потім почнуться усмішки й обмін словами, спочатку нишком, згодом же з більшою сміливістю. Але зупинися, балакучий язик, 95. і не виголошуй того, що піде за цим. Утім, скажу як безсумнівне, що всякий жарт жінки з молодим чоловіком вражає як гостре жало. Тут все йде нерозривно одне за одним подібно до того як залізо, притягнуте магнітом, саме притягує інше залізо.

100. О, як би добре натирати білилом і рум’янами (і ще з надлишком) не жінок, але тих безрозсудних чоловіків, які, кожного дня маючи перед собою цей сором, самі собі застелюють очі туманом і тішаться гріхом! Вони вражають лихослів’ям прекрасних жінок, самі ж своїми соромними ділами уподібнюються свиням; 105. а можливо, і дійсно потрапили б у темні свинячі хліви, якби Цирцея помазала їх тією сумішшю, якою вона перетворювала людей на звірів; тому що вони не гребують прикрасами і самі підкладають у вогонь сухі дрова, коли належало б їх зменшувати, а не додавати. І є чоловіки, які намагаються перевершити один одного в одязі дружин, 110. щоб одному перед одним мати перевагу в нерозумності. Часто і при недостатньому положенні вони прикладають усі зусилля, щоб розбудити нахабність своїх дружин. Але ти, вірно, ніколи не давав свого меча ворогу і гірському потоку не відкривав шляхів на свої ниви.

Кажуть, що після викрадення небесного вогню, 115. прийшла до людей Пандора покарати за один вогонь іншим, за благодійний — згубним. А щоб вона якомога більше запалила людей, демони прикрасили її різноманітними красотами, і кожний з них приклав що-небудь від себе; все ж це, з’єднавши воєдино, 120. пустили вони до людей цю багатоскладену звабу, цю люблячу бенкети, захоплюючу, безсоромну, солодкомовну насолоду, цю ніколи не вгасаючу головню. Не вірю я байкам, однак скажу із твого дозволу: не будь і ти багатоликою Пандорою; 125. Пандорин рід — безсоромні жінки. Але ти — Христовий образ, і сяй цнотливістю і розсудливістю.

Але ось уже не байка; послухай моїх порад, які скажу тобі із пребожественного слова. Чи не знаєш, як і удавнину твого праотця звабило своєю 130. доброквітністю людиновбивче дерево, і як хитрість ворога і переконання дружини і звабили, і негайно викинули його із зеленого раю? Із цього часу, дочко моя, такий батьківський закон — ніколи не покладатися на добрий вигляд. 135. Бо всяка краса для мене короткочасна принада: її приносить весна, і тут же губить холодна зима, або передчасно виснажлива хвороба, або знищує немилосердний час, ведучи за собою коло всепоглинаючих років.

Дуже смішно, 140. коли жінка, маючи некрасиву зовнішність, знає це і, пишаючись своїм неподобством, нехтує Данаю. Але ще огидніше (так кажуть знавці, я нездатний до такого лихослів’я), коли всі, маючи ваду, однак бажають приховувати її одна від одної. Що небезпечніше за таку хворобу? 145. Тесля розуміє роботу теслі, митецький співак узнає вправного в співі, і злодій бачить злодія. А жінки не хочуть, щоб інші розуміли в них те, що самі розуміють в інших. Так справедливо те, що порок засліплює очі.

Але смітині чоловіки, коли, 150. любуючись доброкольоровістю рухливих картин, виявляють повагу особам, над якими самі сміються. Думаю, що вони любуються не стільки картинами, скільки примхливістю чоловіків, чому доказом служать фарби.

Розповідають, що один поневірявся по стрімчаках, закохавшись у порожній, без вигляду відгомін, названий ехом. 155. А інший запалав любов’ю до свого зображення і кинувся в джерело, щоб обійняти подобу згубної своєї краси. І ще одна уязвилася любов’ю до прекрасних потоків ріки, в божевільній пристрасті не могла відійти від милих берегів, цілувала воду, черпала її руками і ловила піну, 160. але й водами не могла погасити в собі полум’яніючої любові. Така сліпа і непохитна любов!

Ніскільки не дивно, якщо і ти, квітуча, рожевощока, одягнена в розкішні тканини, носиш високо голову, зведеш із розуму юнака, і навіть не одного, але кожного, для кого розмальовуєш своє обличчя. 165. Вірю, що один мудрий муж своїм мистецтвом увів в оману тельця, зобразивши фарбами на дошці телицю. Надзвичайна така любов — 170. живі звірі прагнуть до бездушних зображень! Але і ти іноді ухитряєшся викликати те ж у молодих людях. Орфей захоплював за собою звірів, а ти тягнеш чоловіків, у яких звіроподібний розум і женонеістове життя.

Якщо ти і не підкорюєшся плотській похоті, а служиш тільки похоті очей, то і ця повітряна любов вже є хвороба. Але чи зовсім ти невразлива? Готовий я цьому вірити, але і те вже недобре, якщо поголоска приписує мені і не вчинений мною гріх. 175. У такому разі, хоча сама ти й розсудлива, але багатьом іншим даси урок неподобства. Порок тече швидко. Інші використовують мистецтво, щоб прикрити і скверне своє життя, а в тебе і на цнотливості лежить якась чорнота. Якщо і цнотливі любитимуть зовнішній блиск, то інших жінок 180. не переконаєш мати цнотливе серце.

Згідно з ученням нашого закону, не личить з похітливим бажанням дивитися очима на чужу дружину, бо безсоромний погляд — початок безсоромної любові, тільки той, хто уникає такого погляду, уникне і гріха. 185. Як же ти, відкриваючи перед чоловіками пояс любові, збережеш себе далеко від гріха перелюбства?

Але (старість балакуча) розповім тобі байку, яка дуже йде до вашої ганьби. За одним давнім переказом, в людському роді не різнилося колись, хто добрий 190. і хто поганий, але багато хто, хоча були побожні, вважалися беззаконниками, і, навпаки, багато хто, хоча були нерозумні, вважалися добрими; дуже безчесних людей супроводжувала слава, і досконалих переслідувала безславність, але ні для тих, ні для інших не було правосуддя. 195. Але не сховався від Царя Бога пануючий у світі гріх, і, перебуваючи в скорботі через це, Він сповістив, нарешті, таке слово: «Несправедливо, щоб Моя слава була і на добрі, і на злі: віл цього гріх ще більше підсилиться. Тому дам їм вірну відмітну ознаку, 200. за якою легко узнати, хто порочний». Сказавши це, щоки добрих він покрив рум’янцем, так що побачивши що-небудь ганебне негайно розливається під шкірою кров; особливо жінок наділив Він рум’янцем в більшій мірі, бо і шкіра в них прозоріша, і серце ніжніше. 205. Але у злих Бог згустив кров і зробив нерухливою усередині, так що й від сорому вона ніскільки не приходить у рух.

Куди ж зарахую тебе, що прикрашаєш свої щоки? Для мене не важливий твій рум’янець, хоча він і до надмірності покриває твою зовнішність, тому що це рум’янець безсоромності, 210. породження того рум’янцю, який у давнину був спалений содомським вогнем. Не розмальовуй своє обличчя, розпусна жінко, не підробляй свого кольору; я визнаю тільки ту красу, яку дала природа, бо багатство, залишене мені батьком, краще від того, яке зібрала моя рука беззаконно, 215. нехай воно мале, але більше за останнє. Так і законній дружині віддаю перевагу перед любодійницею. Рідні діти, хоча й некрасиві на обличчя, миліші за гарних, але всиновлених. Пам’ятаючи це, зберігай своє тіло таким, яке воно від природи, 220. і не бажай, щоб тебе вважали іншою, ніж яка ти насправді.

Кельти випробовують у струменях Рейну, чи законно народжені їхні діти 47. І часто золото випробовується на вугіллі. Так про цнотливість твого серця суджу за неприкрашеною красою твого обличчя. Нехай не кладе на тебе своєї печатки темний веліар! 225. Він або зовсім оберне тебе на попіл, або очорнить своїм димом і за коротку насолоду покриє ганьбою. Не для благонароджених дороге золото, перемішане з блиском самоцвітів, яким вражає погляди, 230. у вигляді ланцюга розташованого на серцях, обтяжуючи перловим тягарем і спотворюючи вуха, увінчуючи голову. Не для благонароджених дорогий цей золотий одяг, ці хитрі витвори з тонких ниток, то багряні, то золоті, то прозорі, то блискучі. Не згубні для щік складки, не підрум’янені вуста 235. прикрашають жінку. Її краса не в тому, щоб поверх розмальованих вій носити чорну брову, загортати всередину зволожені зіниці, зніженим голосом привертати до себе прихильний слух, руки й ноги 240. стягши золотими жаданими і приємними для тебе ланцюгами, вдавати із себе щось рабське, тіло і голову вимащувати розкішними пахощами (на трупи злітаються ворони) 48, жувати в роті що-небудь не вживане в їжу 49, тримати в безперестанному русі підборіддя 245. і, ніби із презирства до цнотливих, із зубів і зі зволожених вуст точити піну. Не захоплюйся блиском сідалищ, не намагайся показувати себе крізь мистецьки зроблені надрізи, виглядаючи тих, які на тебе дивляться. 250. Не пишайся ні безліччю слуг, ні служницями — цими подобами твого серця. Вісники весни — ластівки, плодів — квіти; по служницях можна судити про господиню. Подумай про все це. Хоча не важлива непристойність чого-небудь одного, однак усі разом і одне при іншому — безсумнівна згуба.

255. Один колір любий у жінках — це добрий рум’янець сором’язливості. Його живописує наш Живописець. Якщо хочеш, поступлюся тобі й іншим кольором: додай своїй красі блідість, умертвляючи себе подвигами для Христа, молитвами, зітханнями, бдінням удень і вночі. 260. Ось притирання придатні і незаміжнім, і заміжним! А красильні речі побережемо для стін і для таких жінок, у яких викликає шаленство і нестриманість молодих людей. Вони нехай і скачуть, і сміються безсоромно, а нам не дозволено навіть і дивитися на розпусних жінок.

265. Найкраща коштовність для жінок — добрі вдачі, тобто сидіти більше вдома, розмовляти про Боже слово, займатися ткацтвом і пряжею (це обов’язок жінок), розподіляти роботу служницям і уникати з ними розмов, на вустах, на очах і щоках носити ланцюги, 270. не часто переступати за поріг свого дому, шукати собі радості тільки в товаристві цнотливих жінок і в своєму чоловікові, для якого ти з Божого благословення розв’язала дівственний пояс. Та й вольностям чоловіка давай міру, щоб тим самим запевнити його, як далеко ти тримаєш себе від чужих чоловіків.

Нехай загине той, 275. хто перший почав розфарбовувати Боже творіння, бо він перший придумав до фарб безсоромність. Як іноді безсоромні блазні, неварті імені чоловіків, виставляють назовні зображення схованого всередині неподобства, і за цим, природним образом, випливають у них танці, 280. мерзенне кривляння благовидних членів, що подобається людям безрозсудним, так і ці жінки, одягнувши на себе зовні чужий образ — цей сміхотворний, а не священний покров сором’язливості, віддаються потім рухам, гідним свого розмальованого обличчя. 285. У них немає спокою ні дверям, ні ключам, ні дзеркалам, ні притиранням, ні прибиральникам; увесь будинок здригається. І все це від марнолюбного бажання розфарбувати своє обличчя. Але цнотлива краса, яка не знає прикрас, не вимагає і таких занепокоєнь. Якщо ж ти настільки пишаєшся накладною красою, 290. то не можеш мати і здорового поняття про непідроблену красу. Приваблива була зовнішність Есфирі (Есф. 2, 7), але що було плодом її надзвичайної краси? Спасіння всього народу. Розфарбувала собі колись очі звіронравна блудниця Ієзавель (4 Цар. 9, 29-37) і блудною кров’ю обмила свої сороміцькі діяння. 295. Але від тебе не вимагають угамовувати гнів царя, тобі немає частки і з блудницями: бережи ж свою цнотливість.

Як ти не тремтиш, коли схиляєш перед ієреями свою голову — це позорище, на якому з’являються різні личини? Як не здригнуться ці руки, якими ти розмальовувала свою гідну сліз красу 300. і які потім простягаєш, до таємничої Трапези? Навіть і до мучеників, на згадку яких старанний народ, шануючи дорогоцінну кров, складає хвалебні лики, являєшся ти з обличчям, що зваблює багатьох, як базарний блазень, який збирає за собою по місту юрбу, 305. або як приборкувач звірів, який з темних нір витягує змій? Послухайся моїх порад, жінко, і не піддавайся думці накладати руку на своє обличчя. З такими жінками, дочко моя, не плавай на одному кораблі, 310. не ходи на загальну раду, не живи під одним дахом. Іншим залиш надмірності, а ти бійся і похвалу вислухати з вуст чоловіків, — у цьому слава жінок.

Якщо життя твоє зовсім вільне від пут, живи для одного Христа, відмовившись від усього, будь світлою, мудрою, 315. розсудливою дівою і чистим нареченим свого серця май Слово. А якщо оволоділа тобою любов до того ребра, від якого ти відділена, то турбуйся про це одне любе ребро, маючи до нього добру, шляхетну, а не порочну любов; 320. з іншими ж пристрастями не будь знайома і уві сні. І ти стоїш перед великим Богом і не зникнеш, якщо що-небудь зніжене приєднаєш до низького. Багато свідків на те, що і при брудному одягу можлива неблагопорядна розкіш, а при пишному — благопристойність. 325. Знай, що для тебе важливіше один рубець, ніж найглибші рани для миролюбців. Поважай перли. Крапля не так помітна на заплямованому, як на чистому та одноколірному одязі.

Якщо переконав тебе цим, то приніс тобі користь. А якщо ти вирішила стояти на своєму, 330. то блищи ще вдвічі, коли хочеш, і золотом, і бурштином, і сріблом, і слонячою кісткою.

Дозволяю це новописаній красі. А в мене приготовлений стовп, і я зроблю на ньому напис: приходь сюди кожен, хто хоче, і любуйся цією красою.

30. Думки, написані одновіршем 50

Бога май початком і кінцем усякої справи.

Найкраща користь від життя — помирати щодня.

Намагайся пізнавати всі вчинки побожних.

Важко жити в бідності, але ще гірше розбагатіти неправедно.

5. Роблячи благодіяння, думай, що наслідуєш Бога.

Милості Божої шукай собі милостями до ближніх.

Володій плоттю й упокорюй її якнайкраще.

Приборкуй гнів, щоб не втратити розуму.

Утримуй око, і язик нехай знає міру.

10. Bуxa нехай будуть замкнені ключем, і нехай не любодіє

сміх.

Світильником усього свого життя визнай розум.

Дивися, щоб через мрійливість не вислизнула від тебе дійсність.

Усе розумій, але роби, що дозволено робити.

Знай, що сам ти мандрівник, і поважай мандрівників.

15. Під час благополучного плавання більше пам’ятай про

бурю.

Що дається від Бога, все те треба приймати із вдячністю.

Краще покарання від праведника, ніж шана від порочного.

Біля дверей у мудрих стій невідступно, а у багатих не стій

ніколи.

Маловажне не маловажне, коли робить велике.

20. Приборкуй нахабність, і будеш великий мудрець.

Бережи сам себе, а над падінням іншого не смійся.

Приємно викликати до себе заздрість, але дуже ганебно

самому заздрити.

У жертву Богові переважно перед усім іншим принось душу.

О якби хто дотримав цього! Він спасеться.

31. Думки, написані двовіршем 51

Усе із себе скинь і тоді пересікай життєве море, але не пускайся у плавання, як важкий корабель, який готовий негайно потонуть.

Пам’ятай безперестанно страшну смерть, начебто вона в тебе перед очима, і зустрінеш її менш грізною.

5. Безперестанно перетворюй розум свій на храм Богові, щоб всередині свого серця мати духовну опору — Царя.

Пізнай себе самого, з чого і яким створений ти, доблесний мій, — і через це зручно досягнеш краси Першообразу.

10. Тебе один день веде до іншого; і той постійно хвилюється, хто сам у собі легкий; але в серці людини благовлаштованої є нескінченний день.

Хто покладається на мінливе і непостійне, той довіряється потоку, який не стоїть на одному місці.

Для мене однаково погані і негідне життя, і негідне слово. Якщо маєш одне, матимеш те й інше.

15. Нечистому приступати до жертвопринесення — ображати Бога. Але ще більше ображає Його той, хто шанує різні рештки мертвих.

На шляху до досконалості ніколи не зупиняйся. Зле сходити безперестанно в глибину. І ти, який тільки виходиш із безодні гріха, ще стоїш.

20. Той зрячий сліпий, хто не бачить, наскільки згубний його гріх. Уміти відкривати сліди звіра — ознака гострого зору.

Якщо, потребуючи лікаря на свої немочі, приховуєш хворобу, то не спасешся від незцілимої гнилості.

Твоє слово — моя справа. Хто зробив недобру справу, тому сумнівний помічник — красномовство.

25. Перенасичення робить нахабним, а я тобі, шановний мій, бажаю подбати про те, що вічно живу душу втримує у відповідних межах.

Бажаю також, щоб ти багатів лише Богом, а весь світ вважав завжди нарівні з павутинням.

30. Блага теперішнього життя дуже далекі для людини; людська чеснота — ось що становить життя.

Приступіть, усім волає слово правдивого Світлодавця — Бога, приступіть негайно до пізнання пренебесної Тройці!

Ви, на кого в цьому житті наклав свої узи чесний шлюб, прикладіть розуму, як би вам більше плодів внести в небесні точила!

35. А ви, наречені діви, що прийняли в обійми свої Слово великого Бога, намагайтеся в дар Богові принести все!

Самотнє життя — всеосяюче світло, але потрібно відсторонити серце від світу і тримати себе далеко від плотського.

40. Образливо для віри не в серці мати її, а уявляти в якому-небудь кольорі. Фарбу не важко змити; а я люблю те, що проникнуло в глибину.

Непотрібно мати ні справедливості невблаганної, ні розсудливості, що обирає криві шляхи. Найкраще — в усьому міра.

Зменшуй свою сміливість, інакше буде вона зухвалістю, а не мужністю. До ознак цнотливості належить і деяка веселість.

45. Прекрасно мати розум, відкритий завжди для Божого слова; через це здобувається знання небесних законів.

Поспішай стати досконалим; не догоджай тим, кому найкраще не догоджати; тішити гріх — найбільш марна слава.

50. Побожному соромно бути захисником грішних; це майже те ж, що власною ногою стати на шлях пороку.

Золото випробовується в горні, а побожний — у скорботах. Часто скорбота буває легше стану непошкодженості.

Легко зречеться і великого Бога, хто зрікся батька. І наставника в благочесті поважай, як батька.

55. Міль усе поїдає; і на гріб не залишай свого надбання; найкраща похоронна почесть — добре ім’я.

Щади своїх близьких, особливо ж мертвих, які все залишили і не можуть нічого тобі зробити.

60. Залишивши весь світ і всякий тутешній тягар, направляй вітрило в небесне життя.

Безперестанно прямуй до справи більш і більш досконалої, умудрений Богом; найбільше ж предметом твоїх піклувань нехай буде Тройця.

32. Двовірші

За гарним початком слідує і прекрасний кінець; про справедливість цього свідчать самі наслідки справ.

Ось початок, який приносить людям гарний кінець, — свято трудися над очищенням життя!

5. Ти, що окриляєшся вченням, не літай без справжніх крил, бо без крил і птах не літає.

Людині в житті найбільша слава — знання, але й воно шкодить тому, хто використовує його на зло.

10. Дивися, щоб не вловила тебе в оману суєтна слава, — це пастка для людей недалеких розумом.

Роблячи добре, намагайся й стояти на цьому, бо до злого швидкий перехід.

Приборкуй сміх і гніву покладай межу, усіма ж способами жени від себе марне слово.

15. Насамперед бійся Бога, шануй батьків, про ієреїв говори з похвалою і поважай старців.

Синові ніколи не входити в суперечку з батьком велить закон, а раніше за закон — природа.

20. Чого зовсім не хочеш терпіти від іншого, того і сам не бажай робити іншому.

Для того, хто вчинив тяжку провину, гнів не тяжкий, бо суд віддає тільки рівним за рівне.

З мудрих вуст капають лише солодкі слова, а гірка гортань вивергає лайку.

25. Потоки насолоди виточуються з язика доброзичливого, а в нескромних вустах народяться гнилі слова.

Друзі люблять і любі друзям, а вороги нехтують і осоромлюють друзів.

30. Для бідних друзів зачинені двері багатих, багатим же завжди приязні блискучі чертоги.

Вода — прекрасний напій: вона не порушує ясності думок, а випита чаша вина каламутить розум.

Вино за своєю природою незнайоме зі цнотливістю; тим і породжує воно задоволення, що дратує.

35. Розум легкий і не терпить ситого черева, бо у протилежного з протилежним завжди боротьба.

Краще злегка прийняти їжу, ніж бути за багатою вечерею, але тільки уві сні.

40. Дурень уві сні робиться багатшим і за того, хто має в себе безліч грошей.

Краще бути бездітним, ніж мати дурних дітей: там один бездітний, а тут багато поганих.

Для кожної померлої людини вся земля є гріб, бо все, що із землі, на землі і в землю повертається.

45. Пастух, коли захоче, доїть і козлів, але замість молока вичавлює з них потоки крові.

Свиня, коли бачить, що готують їй корм, уміє стриматися і не хапає наперед.

І безчинних людей примушуй не порушувати пристойного й установленого законами порядку.

50. Дотримуючи закону, виженеш геть страх, бо кожний виконавець законів — поза страхом.

Досвідчений керманич уникне дев’ятого валу, а розум, збагачений мудрими думками, врятується від усякого лиха.

55. Не замишляй нічого противного побожному життю, бо заблудження пороку очевидне.

Велике ковадло не боїться стукоту, і мудрий розум відбиває від себе все шкідливе.

60. Зайця лякає шум листя, а людину боязку лякає і одна тінь.

Ненавиджу бідняка, що робить подарунки багатому, як людині, котра солодко говорить, але забуває нагодувати.

Зловмисний оратор псує закони, а ґречний оратор — довершена гармонія.

65. Багаті сміються над докорами сиріт, вони сміються навіть і над Божим покаранням.

На власну загибель похваляється законами той, хто незаконно вимагає дотримання законів.

70. Звична справа бідняка не думати про себе високо, бо тільки у багатих не буває турбот про засоби життя.

Учи дурних, скільки можна, відповідно до їхньої природи; тоді, можливо, понад сподівання, зробиш їх благорозумними.

Від ударів заліза запалюється й каміння; щільно звитий бич врозумить серце.

75. Чого бояться нечестиві — найбільше, за інших — Хреста й прилучення до Хрещення 52.

Дуже погано і давати клятву, і вимагати її; в обох випадках ображаєш правду.

80. Збирай скарб для нескінченного віку, а теперішній вік зубожіє навіть раніше свого кінця.

Не будь прив’язаний до щастя, яке руйнується часом; а те, що час будує, час же й руйнує.

Непристойно жінкам виявляти в собі чоловічу вдачу; будь-яке інше правило, крім сором’язливості, чуже ґречній жінці.

85. Задоволення для того, хто насолоджується ним короткочасно; ледь настане, так і летить, як камінь.

Для хворого ніяке багатство не важливіше за здоров’я; і природа вчиняє премудро в тому, що завжди бажає здоров’я.

90. Слова нерозумної людини — гучний плескіт моря, яке б’є в береги, але не напоює берегових рослин.

Подарунок змушує і мудреців бачачи не бачити; золото — така ж пастка для людей, як сільці для птахів.

Скорботи передчасно народжують сивину; чого позбавив нас образ життя, того не відновить час.

95. Багатство — вельми моторний поплічник у поганому, бо при могутності зручніше вчинити зло.

Ніяке надбання не краще за друга, але ніколи не бери собі в друзі поганої людини.

100. Поважай порядок і віддавай перевагу могутності, тому що саме він є могутність і повсякчасний охоронитель могутності.

Розум стурбований — це міль, яка точить кості; тіло квітне, коли уникає турбот.

Ніяке перенасичення не буває цнотливе, бо вогню властиво спалювати речовину.

105. Вино — це палаюче клоччя остиглої пристрасті; а будь-яка підкладена у вогонь речовина підсилює полум’я.

Хто боїться позовів, той уникне й гніву, оскільки позови часто запалюють серце гнівом.

110. Жахливо додавати трудів знемагаючому в трудах, однак труд нерідко припиняв труди.

Інший боїться тих трудів, які несуть інші; а подивишся: і сам він завалений трудами свого роду.

Турбуйся завжди про вічну славу, бо теперішня слава щодня обманює.

115. Гнів — небезпечний для будь-якого порадника; те, що почате в гніві, те ніколи не буває благорозумним.

Змія — зла, гаспид — хитрий; у цих тварин видна порізно злість, з’єднана в одній жінці.

120. Дивлячись на голі кості, переконуєшся, що все тутешнє не належить нам сповна.

Якщо молодий рак ходить не прямо, то бере для цього приклад з материнської ходи.

Роблячи примус природі, і від поганих учителів, без сумніву, зробиш гарних учнів.

125. Прикрашай себе добрими відмінностями життя і не нехтуй бідним сиротою.

Коли дасть Бог, нічого не зробить заздрість; а коли не дасть, не допоможе жодна праця.

130. Народжуєш, єхидна? Не уникай болю народження: коли ти зачала, то відчуєш, що відчувала твоя мати, народжуючи тебе 53.

За явну боязкість нікого не визнають хоробрим; лише перемоги здобувають похвалу.

135. Сонлива людина — винахідник мрій, бо сон знайомий тільки з примарами, а не з дійсними речами.

Примус переконує і проти волі; він нерідко зв’язує руки і велетням.

Коли народна юрба в омані, кожний починає кричати, і все обертається на безладдя.

140. Бездіяльну справу ніколи не називай справою, тому що все бездіяльне гідне презирства.

І в собак, які збіглися на падло, шанується порядок.

Коли говорить золото, тоді всі інші слова не дійсні. Воно вміє переконувати, хоча і не має язика.

145. Можуть і нині насолоджуватися миром віддані скороминущим благам цього життя.

33. Думки, написані чотиривіршами

Я — труд Григоріїв і в духовних висловах зберігаю чотиривіршовий пам’ятник мудрості.

(1) 54 Чому віддаси перевагу — діяльному чи споглядальному життю? У спогляданні можуть вправлятися довершені, а в діяльності багато. Правда, що те й інше і добре і жадане; але ти до чого здатний, до того і тягнися особливо.

5. (2) Хтось просив у мене відповідь на запитання про щось духовне. Готовий, відповідав я, якщо ти змив із себе скверну. Але ти вже маєш цнотливий розум. Якщо змив із себе колишню скверну, потрібне і тепер очищення. У сморідний сосуд не кладуть на збереження благовонної мазі.

(3) Не всякому слову протився, не всякому і слідуй, 10. але знай, якому й коли противитися або слідувати. Більше будь прив’язаний до Бога, ніж стій за вчення про Бога. Усяке слово можна заперечувати словом, але життя чим заперечиш?

(4) Або зовсім не вчи, або вчи добрим життям. Інакше будеш однією рукою притягати, а другою відштовхувати. 15. Менше буде потрібно слів, якщо робиш, що потрібно. Живописець більше вчить своїми картинами.

(5) Особливо вам, служителі вівтаря, раджу не бути оком, сповненим темряви, щоб не опинитися першими в порочному житті. 20. Бо якщо світло темне, чим буде сама пітьма (Мф. 6, 23)?

(6) Безмовне діло краще за нездійснене слово. Ніхто ніколи не став високим без добрих діл, а багато прославилися без красивого слова. Благодать дається не тому, хто говорить, але тому, хто добре живе.

25. (7) Найкращий дар Богові — добрі вдачі. Хоча б ти все приніс Йому, однак не принесеш нічого гідного. Принось те, що дає і бідний. Чистий не бере собі частки і з ціни блудниці.

(8) Нічого не обіцяй Богові (Еккл. 5, 4), навіть і трошки, 30. тому що все Боже раніше, ніж прийняте від тебе. І що ще скажу? Не віддавши обіцяного, ти крадеш це сам у себе. Який же незвичайний борг приймеш на себе? Нехай запевнять тебе в цьому Ананія і Сапфіра.

(9) Справжнє життя вважай торговищем. Якщо пустишся в торгівлю, то залишишся із прибутком, 35. тому що за мале одержиш в обмін велике і за скороминуще — вічне. А якщо упустиш випадок, іншого часу для такого обміну вже не буде.

(10) Тобі запропонує довгий шлях, але ще більша нагорода. Уявляючи собі раптом усю працю, не відмовся від усього. І море перепливеш не все раптом. 40. А і це нерідко буває спокусою неприязного.

(11) Не занадто себе обнадіюй і не зовсім втрачай надію. Одне послаблює, інше скидає. В чому-небудь процвітай, іншого тримайся, скільки не є, а до іншого не будь заздрим; незавершене не зробить безкорисним труд зробленої тобою путі. 45. (12) Не берися гаряче за все, але тримайся того, що обрав. Краще додавати доброго, ніж зменшувати в ньому що-небудь. Не тих називаємо поганими, які стоять низько, але тих, які, піднявшись високо, низько падають.

(13) І від малої іскри займається велике полум’я, 50. і сім’я єхидни бувало нерідко згубним. Бачачи це, ухиляйся і від того, що робить малу шкоду. Тепер шкода не велика, але згодом вона зробиться більшою.

(14) Обмірковуй більше сам себе, ніж справи ближніх: перше приносить користь тобі, друге — ближнім. 55. Краще вести лік ділам своїм, ніж грошам: останні течуть, а перші постійні.

(15) Нехай постійно трудиться твій розум, закарбовуючи в собі божественні думки і слова життя. А на язик будь скупий, бо він дуже здібний 60. робити шкоду і чим швидше рухається, тим менше приносить користі.

(16) Мене зваблював зір, однак я стримався, не поставив собі за кумира гріх. І кумир був поставлений, але ми уникли спокуси. Усе це ступені боріння з неприязним ворогом.

65. (17) Заліплюй воском вуха від гнилого слова і від неблагопристойного завивання солодкого співу. Але відкривай слух для всього доброго і прекрасного. Між словом, слуханням і ділом відстані невеликі.

(18) Не зваблюйся надміру приємностями запахів, 70. м’якістю дотику і смаком. Даси їм волю над собою, чи зробиш щось мужнє? Різні між собою насолоди, пристойні дружинам і чоловікам.

(19) Черево каже: дай. Охоче дам, якщо, отримавши, що просиш, збережеш цнотливість. А якщо жертвуєш цим дольньому, 75. то одержи від мене бруд, та й той не з надлишком. Коли ж зробишся стриманим, тоді дам і з надлишком.

(20) Для людей зі здоровим глуздом гідний сміху як взагалі всякий сміх, так ще більше сміх блудний. Непомірний сміх буває і до сліз. 80. Краще бути похмурим, ніж неуважним.

(21) Красою вважай благоліпність душі, — не те, що можуть написати руки, а час зруйнувати, а те, що вбачається поглядом цнотливого розуму. А подібно до нього і неподобством визнай душевну мерзенність.

85. (22) Тебе чекають скорботи, задоволення, надії, застереження, багатство, убогість, слава, безславність, престоли; нехай тече все це, як хоче. Людини, яка утвердилася на добрій основі, не стосується ніщо непостійне.

(23) Піднімайся більше життям, ніж думкою. 90. Життя може зробити тебе богоподібним, а думка доведе до великого падіння. І життя влаштовуй не за малою міркою. Хоч як би високо зійшов ти, все ще будеш стояти нижче від заповіді.

(24) Не за всякою славою женися, і женися не дуже; краще бути, ніж вважатися добрим. А якщо не можеш себе стримати; 95. лови славу, але не суєтну і не нову. Що користі мавпі, якщо приймуть її за лева?

(25) Хвали іншого, але не думай високо про себе, коли тебе хвалять, бо небезпечно, щоб не виявитися тобі нижче похвали.

І іншого хвали, не кваплячись, 100. але наперед узнавай досвідом, щоб ти не мав сорому, коли виявиться він поганим.

(26) Краще про себе чути погане, ніж говорити погане про іншого. Коли хто, бажаючи забавити тебе, виставляє ближнього його на посміховище, то уявляй собі, що предметом сміху служиш ти сам; у такому випадку слова його найбільше засмутять тебе.

105. (27) Не хвалися добрим плаванням, поки твій корабель не прив’язаний до берега. У багатьох човен, що щасливо плавав, розбивався біля пристані. Багатьох забирав дев’ятий вал. Одне безпечно — не покладати провини на щастя.

110. (28) Тому краще набути деяку відвагу перед Владикою, хто живе добре і потрудився, ніж тому викликати Його на суд, хто не має добрих діл, хоча і все в нього йде розсудливо.

(29) Відмовся від усього і придбай єдиного Бога, тому що ти роздавач чужого майна. 115. А якщо не хочеш залишити все, то віддай більшу частину. Якщо ж і того не хочеш, принаймні надлишки вживай благочесно.

(30) Добре вберегти що-небудь від молі й від заздрості. Краще мати боржником Христа, ніж усім володіти. 120. Христос за один шматок хліба дарує царство, а годуючи жебрака, ти годуєш і одягаєш Христа.

(31) Приходив жебрак і пішов, нічого не одержавши. Боюся, Христе, щоб і мені, що потребую Твоєї допомоги, за моїм же законом, не відійти від Тебе нічого не одержавши. Тому що хто не дав, той і одержати не сподівайся.

125. (32) Безпечніша за все людина незаможна. Вона звернена до Бога і на Нього одного дивиться. Укрий же його у своїх обіймах. І потужний орел, як кажуть, зігріває в своєму гнізді дрібного птаха.

(33) Убогість краща за несправедливе надбання, 130. так само як і хвороба краща за погане здоров’я. Людина не раптом помирає з голоду, але для порочних зле життя є смерть.

(34) Що значать слова «господар» і «слуга»? Який дурний розподіл! У всіх один Творець, для всіх один закон, один суд. 135. Приймаючи послугу, дивися на слугу як на товариша по службі, і сподобишся більшої честі, коли розлучишся з тілом.

(35) Що ж мають робити раби, особливо раби Божі? Нехай не відмовляються вони догоджати господарям. І в свобідні, і в раби вписує життя. 140. Христос прийшов в образі раба, але Він звільнив нас.

(36) Соромся назви порочний, а не низьким за походженням. Знатність роду є давня гнилість. Краще почати, ніж закінчити собою рід, так само як краще самому бути гарним, ніж народитися від гарних.

145. (37) У роздумах про єдиного Бога і про божественне не знай міри в насиченні. Бог ще в більшій мірі дарує Себе тим, які приймають Його. Він Сам жадає охочих Його, постійно і рясно поповнюючи Собою їх. А якщо хто багатший за тебе в іншому чому, терпи це байдуже.

(38) Не турбуйся про все і завжди брати верх. 150. Краще поступитися над собою перемогою з користю, ніж перемогти зі шкодою. І в борців вважається переможеним не завжди той, хто лежить унизу, але часто і той, хто залишається угорі.

(39) В одному зазнай і збитку: це часто буває вигідно; як і рослину підрізують, щоб більше принесла плодів. 155. А якщо до того, що маєш тепер, додаси що-небудь не добрим способом, буде значити, що підкладаєш вогонь під дрова або здоровому тілу передаєш хворобу.

(40) Якщо ти ні в чому не винний перед Богом і нічим не заслужив покарання, то не май співстраждання і до тих, які винні перед тобою. 160. А якщо усвідомлюєш себе винним перед Богом, то виявляй поблажливість і сам, тому що в Бога милість зважується милістю (Мф. 6, 14-15).

(41) Як тільки образа розпалює твоє серце, згадай про Христа і про Його рани, подумай, що те, що ти терпиш маловажне в порівнянні зі стражданнями Владики, і тоді, як водою, погасиш свою скорботу.

165. (42) Плотська любов, пияцтво, ревнощі і біс рівні між собою. До кого прийшли вони, у того втрачений розум. Умертвіння плоті, молитва, сльози — ось цілющі засоби! Це є лікування і для моїх недугів.

(43) Уникай усякої клятви. Але чим же запевнити інших? 170. Словом і життям, що засвідчене словом. Неправильна клятва є зречення від Бога. Для чого тобі закликати в посередники Бога? Зроби, щоб посередником твоїм були твої добрі вдачі.

(44) Що коротше за це повеління про милість: таким будь до друзів і близьких, 175. якими бажаєш мати їх до себе? Але є інше і коротше — це Христові страждання.

(45) Нічого не жалій для вірного друга, який показав себе не за чашею, але в бурхливий час, який нічого не робить тобі для догоджання, крім корисного. 180. Знай межі ворожнечі, а не благому налаштуванню.

(46) Око інше бачить, а себе не бачить; навіть і іншого не бачить, якщо дуже сліпе. Тому потрібно у всякій справі мати порадника: і руці потрібна рука, і нозі — нога.

185. (47) Коли додержуєшся порад доброчесних, то не соромся, коли осміюватимуть тебе порочні. А як тільки приходить тобі на думку що-небудь мерзенне, уяви, що багато на тебе дивляться, і засоромся сам себе.

(48) Доброму завжди віддавай перевагу перед недобрим. 190. Спілкуючись із порочними, і сам неодмінно зробишся порочним. Від поганого чоловіка ніколи не приймай милості, бо він намагається через це знайти в тебе вибачення своїм справам.

(49) Хочу, щоб покористувалися чим-небудь і від неприємного. Бо тому, хто уник його нападів, 195. раджу далі бути обережнішим. І гірких ліків боюся, і солодкого не схвалюю.

(50) Нагороджуй добрих, нехтуй злих. Але і останнім виявляй одну милість, ніскільки не ображайся через їхні вчинки, щоб великодушністю і їх згодом зробити добрими. 200. Прекрасний дар — милість.

(51) Будь милостивим до всіх, якщо це можливо, а ще милосердніше до ближніх. Для чого кажу це? Хто повірить, що ти добрий до чужих, якщо несправедливий до тих, кому позичений?

205. (52) Для чого звинувачуємо в усьому бідного ворога, коли самі своїм життям даємо йому над собою владу? Докоряй себе самого або в усьому, або в більшій частині провин. Вогонь запалюємо ми самі, а злий дух роздмухує полум’я.

(53) Не занадто піддавайся грайливим снам. 210. Вони не повинні як лякати всім твій розум, так і окриляти його приємними мріями. Все це буває часто сітями неприємного ворога.

(54) Усякому правому наміру нехай передує надія. Вона допомагає іноді і в поганому; 215. і тому чи не справедливо, щоб ще більше сприяла в добрі? Нестерпно для мене, що перемагаюся злим.

(55) Вір, що благорозумність надійніша за щастя. Одне є швидка течія обставин, а інше — кормило. 220. Нічому не віддавай переваги перед ученістю, вона одна є власністю того, хто придбав її.

(56) Якщо хочеш бути богом, показуй свою діяльність не в тому, щоб робити зло, але в тому, щоб творити добро. Останнє властиве людині, яка знає, що їй споріднене. А вбити без зусиль можуть і тригон 55, і скорпіон.

225. (57) Соромно юнакові бути немічнішим за старця, а старцеві — не розумнішим за юнака. Втім, будь мудрий хоча по літах, а досконаліші бувають цнотливі і не по літах.

(58) Постійно влаштовуй своє спасіння, 230. особливо ж коли наближається кінець життя. Настала старість — це провісниця, яка сповіщає про відхід. Кожен готуйся, тому що близький Суд.

(59) Кінець слова: зречення від Бога буває двояке: одне — словом, інше — ділом. 235. Дивися, щоб не вловив тебе ворог; він безперестанно загрожує тобі таємними падіннями. Бійся, щоб не стало для тебе потрібним кінечне очищення.

34. Визначення, трохи окреслені

Бог є сутність і перша доброта.

Мир — поєднання скороминучого і умоспоглядального. А те, що кожну річ робить такою або інакшою, є природа.

Природа нематеріальна — ангел, перше творіння.

5. Але що таке ангели, які ухилилися від доброго? Це демони. Перший з них, який був колись денницею, є винахідник і начальник потворної пітьми.

Речовина ж — основа для образів, друге творіння.

А краса в речовині — вид речовини, одягнена в образ.

10. Взаємна межа скороминучого та умоспоглядального є небо.

Природа зірок — колообертальний вогонь.

А світло є запалене осяяння і в душі розум. Темрява буває двояка, як відсутність двоякого осяяння.

15. Вік є протяжність, що безперестанно протікає не в часі.

А час — міра сонячного руху.

Земля є отвердіння речовини, оточена небом.

Вогонь є єство, що палає і прагне вверх.

Вода — єство, що тече і падає вниз.

Повітря — наповнення порожнечі і вдихуваний потік.

20. Я людина — Боже творіння і Божий образ.

Тіло — речовина і протяжна дебелість.

Стихія є первісна частина тіла.

Душа — природа оживляюча й рушійна; з моєю ж душею співрозчинені розум (λόγος) і ум (νους).

25. Життя є з’єднання душі й тіла, так само як смерть — розлучення душі з тілом.

Ум — цей внутрішній і безмежний зір, а діло ума — мислення і відображення в собі мислимого. Розум — розвідка відображення ума; 30. його ти вимовляєш за допомогою органів голосу.

Відчуття є якесь прийняття в себе зовнішнього.

Пам’ять є втримання в собі відображення ума, відкладання пам’яті — забуття, а відкладання забуття є знову якась пам’ять, яку називаю спогадом.

35. Під бажанням розумію нахилення ума і зустріч чогось такого, що в нашій владі; але іншого і хотіти не потрібно.

Рух, куди я прагну, це свобода.

Посиленим називаю такий рух ревністю, а мимовільність є насильство волі.

40. Під судженням розумію розрізнення предметів.

Жадання є побажання або прекрасного, або непрекрасного; а жадання збуджене і нестримне — це любов.

Роздратування є раптове закипання в серці; роздратування тривале — це гнів; 45. а роздратування, в якому людина пам’ятає зло і замишляє сама зробити зло, є злопам’ятність.

Терпінням називаю переварювання в собі скорботи; а спокійно зустрічати образу означає негнівливість; давні звичайно називали це лагідністю.

Навичку до доброго вважай чеснотою 50. і, навпаки, навичку до злого — хворобою, протилежною чесноті. І першу визнай даром Божим, а останню — своїм винаходом.

Краса є співрозмірність у всьому, а мерзенність, на мою думку, є наруга над красою.

Мужність є твердість у небезпеках; 55. зухвалість є сміливість, де не належало б наважуватися; а якийсь стиск серця, коли належало б на щось наважитися, є боязкість.

Не піддаватися задоволенням — це є цнотливість, а піддаватися задоволенням — це називаю розпустою.

Не домагатися того, щоб мати в себе більше за інших, це справедливість, 60. а виступати з меж рівності — це несправедливість.

Благорозумність є досвідченість у ділах.

Під мудрістю розумій споглядання сущого.

Простота є якась навичка бути недіяльною до зла. А дводушність є підступництво вдачі.

65. Задоволення є якась розніженість душі.

Скорбота є докори серця і смуток, а турбота — це кружляння, вища ж її міра — занепокоєння.

Міркування є протилежність суджень про те, що робити.

Рішення є встановлення визначень розуму в одному.

70. Відкидання ж визначень розуму вважаю безтурботністю.

Заздрість є скрушення про благоуспішність ближніх, а лихослів’я, поверх того, і шкодить із заздрості. Але дорікати людей порочних є похвальна пристрасть.

Сором є якийсь стиск серця від страху піддатися ганьбі, 75. а презирство до сорому є безсоромність.

Старанність є якась стійкість у припущеному; ослаблення цієї стійкості називаю недбальством. Лінощі ж є нерушійність до чого-небудь.

Ревність є то наслідування, 80. то якась скорбота про те, що ніжність таємно мають до стороннього улюбленого предмета; прадавні називають це ревнощами.

Хвалькуватістю називаю гордовитість серця, а зарозумілістю — запалення серця, вироблене легкодумством. Гордовитий, на мою думку, любить виявляти себе перед іншими. 85. А пихою називаю самонасолоду.

Мати смиренномудрість значить не думати про себе і того, чого б заслуговував; удавано виявляти свою смиренномудрість є глузування.

Щедрість — коли просто дає хтось іншому гроші, а марнотратністю називаю пожирання грошей. 90. Скупість (скнарість) же є ощадливість на гроші.

Пишність є блискучість у справах, а вишуканість — і про маловажне думати високо.

Великодушний, хто все переносить із благодушністю, а не переносити і незначного — знак малодушності (слабкодухості).

95. Любочестя є помірне бажання честі, а суєтність поширюється далі міри, бажання ж пустих відмінностей є марнославство.

Здаватися таким або іншим є слава (δόξα), а інша річ — думка (δόξα), тобто наші уявлення про речі.

100. Образа є неблагородний вчинок або неблагородне слово людини неприємної. Зломовний намагається осоромити. Осудження друга, що не підпадає покаранню, є докір. Обвинувачення ж у чому-небудь, що заслуговує покарання, є скарга.Якщо скарга несправедлива, то стала наклепом. 105. А якщо принесена ще таємно, то назву її ябедою. Який-небудь беззвітний докір є хула. А зломовний, хто проти всіх озброює свої вуста.

Увічливість є розв’язність у бесіді, а спритність у спілкуванні — розв’язність, крім слова, у рухах, 110. дурість же є невміння сказати до речі слово.

Сміх є судомний рух щік і трепет серця.

Непомірне вживання вина назву пияцтвом, непристойний стан того, хто упився є сп’яніння, а похмілля — неприємний наслідок учорашнього сп’яніння.

115. Убивство буває двояке — або тіла, або образу Божого, а в тому й іншому випадку руйнується жадана гармонія.

Блуд і перелюбство також бувають двоякого роду: це або якесь викрадення чужим тілом або й демоном, коли любов, яку зобов’язані ми мати до Бога, маємо до ворогів Божих. 120. Але хто і золото шанує, є також ідолопоклонник.

Якщо придбати що-небудь для душі є користь, то позбавити її чого-небудь є шкода.

Жалість є співстраждання до нещастя, а милосердя, коли виявляємо яке-небудь благодіяння стражденному.

125. Відповідна навичка в справах є вдача, а поведінка — такий спосіб дії, у якому виявляється вдача.

Навчання є просвіщення ділом і словом.

Досконале слово лікує злих, а недосконале занапащає і добрих.

130. Під спогляданням розумій міркування про умоуявлюваного, а діяльність є деяке діяння, стосовно того, що ми зобов’язані робити.

Навичка є якась постійна якість, а твір навички називаю діянням.

Мистецтво є заведений порядок діяння через досвід, 135. а така навичка, від якої і відступити неможливо, називається знанням.

Що саме не заради чого-небудь, тоді як інше заради цього, то називаю кінцем, а мета є те, чого домагаємося при кінці.

Під проханням розумій благання про необхідне, 140. під молитвою — благання кращого, під обітницею — обіцянку умилостивительної жертви, а умилостивительна жертва є дар, принесений на шану.

Похвала є добре слово про що-небудь моє. Хвала є побожна похвала Богові. Пісня, як думаю, є розмірно складена хвала. 145. Псалом у поєднанні зі співом стає псалмоспівом.

Говорити про що-небудь дійсне, як воно є, це не неправдивість, а говорити не так, як воно є, це неправда, говорити ж усупереч є сперечання, і що гірше за це в житті?

Клятва є запевнення при посереднику Богу. 150. І дотримання того, в чому клявся, є вірність клятві.

Під словом побожність розумію й шанування демонів. А благочестя є поклоніння Тройці. Зреченням від Бога буде, як принижувати Одного із Трьох Осіб, так і не шанувати співприродності в Бозі.

155. Віра буває двояка: одна через переконливість слова, а друга через якусь на все готову згоду. І перша є правильна, тому що начальником слова — Саме Слово.

Надія є спілкування з відсутнім предметом, а припинення такого спілкування називаю розпачем.

160. Любов, за моїм визначенням, є єдність, а любов до Бога — заразом і шлях до обожнення.

Ненависть є якась відраза, що породжує ворожнечу.

Лицемірство є прихована гіркота.

Любити людину значить ушановувати Творця; 165. служити убогим значить ушановувати Зубожілого заради нас.

Той любитель подорожніх, хто себе самого визнає подорожнім.

Безтурботність життя є жаданий мир, особливо ж мир душевний, тобто утихомирення пристрастей.

170. Ворожнеча, на мою думку, є різнодумство й розбрат. А ворожнеча й війна — винахідники зла.

Чистота є спілкування з Богом.

Скверним і скверною вважай гріх.

Очищення є обмивання нечистот, а нечистотою вважаю і відображення в собі поганого.

175. Одруження є законний, плотський союз.

Дівствоє відходження з тіла.

Той чернець, хто живе для Бога, і притім для Нього єдиного; а монастир, на мою думку, є установа, яка має на меті спасіння.

Гріх є відхилення від доброго, 180. що не допускається ні законом, ні природою.

Закон є судове визначення того, що мені робити, а заповідь є Владиче повеління.

Злочин є злий учинок при чинному законі. Під беззаконням розумію непокору законам.

185. Перший закон є юдейство, а другий — таїнство страждання. Один прихований і знищує служіння демонам, а інший ясний і руйнує ворожіння.

Втілення Христове є нове створення мене, людини; 190. тому що Бог у плоті постраждав моїм стражданням. Він цілком віддав себе за всі мої борги; через милість до Єви народився від жони, але від Діви; тому що і перше Його народження є від єдиного Отця; і Безподружній походить від безподружніх. 195. А перепис був на зразок поступового Божого вписання. Повиття пеленами — замість Адамової наготи. Побиття дітей — це скасування дитячих прообразувань. Зірка, що йде, — це поклоніння творіння. Волхви, котрі пришили — це вступ язичників у Церкву. 200. Хрещення Христове було очищенням вод для мене. Дух — це засвідчене споріднення. Піст — помащення на боротьбу з ворогом. Спокуса була виявленням хитрості Божої. Терновий вінець і одягання в порфіру — 205. це відібрання держави у ворога у відкритій боротьбі. Хрест — це переможне знамення, і дерев’яний — знамення древа. Цвяхи — це прицвяхування мого гріха. Простягнутими руками Христос усе обіймає. А споживання жовчі протилежне Адамовому споживанню. 210. Один з розбійників спасся — Адам, який увірував, а інший був злий, хоча і прицвяхований до хреста. Темрява від шостої години — це плач про Стражденного. А розпадання каміння поборює каміння. 215. Воскресіння мертвих і вхід у град — це представлення померлих у горнєє. Кров і вода, що разом витекли з ребра, це двояке хрещення купелі і страждання, коли принесе небезпеку час гонінь. Мертвість Ісусова є знищення мертвості в мені. 220. Воскресіння Христове з мертвих — моє звільнення з пекла. Вознесіння Христове на небеса і мене зводить в горнєє.

Розглянемо тепер і те, що за цим іде.

Народ — це зібрання богошанувальників.

Храм — це освячене місце очищення для народу.

225. Дар Богові — це очищувальні жертви.

Богоприємна трапеза — це чисте сховище дарів.

Священство — це освячення думок, що наближає людину до Бога і Бога до людини.

Таїнство є невимовне богошанування.

230. Під благодатним даруванням розумію Божественний дар Духа.

Пророцтвом називаю проповідь про таємне.

А Євангеліє — це проповідь про нове спасіння.

Апостольство ж є сприяння проповіді.

Оголошення, що викладалося юним, є відання слова.

235. Покаяння — навернення до кращого.

Заклинання — вигнання демонів.

Купіль — печатка другого життя.

Просфори — спілкування Божого втілення і Божих страждань.

240. Знамення є дивна подія, що виходить із ряду звичайних.

Вогненні язики — присутність Духа.

Людина душевна далеко не досконала, людина плотська вкрай віддана пристрастям, а людина духовна недалека від Духа.

245. Хто антихрист? Звір, сповнений отрути, людина могутня.

А що таке відступництво (2 Фес. 2, 3)? Це недавній, найлютіший за всіх відступник [Юліан] або пануюче нині вчення, що розсікає Бога.

250. Після нього Христос знову прийде в славі Отця і з тілом, щоб бачили Його боговбивці. Після нього воскресіння, або з’єднання складного. Після нього кінець — руйнування існуючого, а можливо, і якась зміна на краще. Після нього суд і страх.

Що ж таке суд? 255. Власна і внутрішня тяжкість або легкість совісті і прирівнювання життя до закону.

А бадьорість життя, на мою думку, є блаженство.

Що ж таке Царство? Споглядання Бога, Його славослів’я і пісня сукупно з ангелами.

260. Пітьма, уготована дуже злим, це відпадання від Бога. А хробак і вогонь — споживання матеріальної пристрасності. Якщо ж і інше щось краще, то і це не поза можливістю Божою.

А що таке випадок, Промисл, доля? Випадком було б щось, що відбулося само собою без усякої на те підстави. 265. Промисл є кормило, яким Бог приводить все в рух. Доля, як я сам собі уявляю, є ланцюг Божих накреслень наперед.

Такі мої визначення в першому їх нарисі!

35. Про любомудру убогість

Ти і в хворобі веселий, розкошуєш, якщо тільки багатий; почуваєшся, щоправда, зле, однак є в тебе і лікування від хвороби. А інший бідний, але стриманий. І він утричі блаженний, тому що немає в нього ні зла, ні лікування від зла. 5. І я багатому, але тому, хто раболіпствує пристрастям, тоді хіба віддам перевагу перед жебраком і мудрим, коли людині міцній силою, але божевільній розумом погоджуся віддати перевагу перед здоровою розумом, хоча й слабосильною.

36. Про те ж

Нехай один, маючи в себе багато лікування проти страждань, тяжко хворий; а інший, не маючи жодного лікування, досить здоровий: якому з них ти станеш догоджати? Очевидно, здоровішому; знаю, що те ж скаже й кожний. 5. Так і людині, яка має потребу в небагато чому, хоча вона і дуже бідна, віддай перевагу перед багатими і грішми і пристрастями.

37. На терпіння

Коли зустрічаєш людину, яка погана і благоденствує, знай, що вона дотримується для кінця. А коли бачиш доброго в нещасті, розумій, що скорбота служить очищенням. Якщо й небагато 5. він прийняв на себе нечистоти, то потрібні труди, щоб стерти її так, щоб не залишилося нічого придатного до спалення. Чи нещастя бувають також, за Божим попустом, спокусою і боротьбою з лукавим. У цьому нехай запевнить тебе переможний Іов.

38. Про те ж

Якщо, будучи нещасним породженням гріха, квітнеш, то знай, що зберігаєшся для кінцевих мук. А якщо, будучи доброчесним, одержиш у долю скорботне життя, то знай, що очищаєшся, як золото в горнилі. 5. Або якщо, як новий Іов, знемагаєш тілом у боротьбі із заздрісником, то для того, щоб після подвигу отримати тобі переможний вінець. Тому, і благоденствуючи, не насолоджуй цим думки, і в прикрощах не падай духом, усе приймаючи із христоносним серцем.

39. Щастя і благорозумність

Один золотолюбець десь сказав: «Бажаю тобі краще краплю щастя, ніж бочку розуму». Але мудрець заперечив йому: «Для мене краще крапля розуму, ніж море щастя».

40. Про суєтність людську 56

Ті, хто, як павук, сплітають павутину, і в цьому житті знущаються над слабкими, нехай знають, як носяться легко вітрами й розлітаються [у порох] усі приємності такого павучого життя. 5. Дивіться ви, хто має прикрашені трони і від непостійних переваг роздувається, на суд останній неминучий, від якого ніщо ніяк не зможе приховатися.

Вірші догматичні | Зміст | Частина II.
ВІРШІ ІСТОРИЧНІ. Розділ І. Про себе

Ілектр — особливого роду амальгама із золота й срібла, що використовували прадавні, і цінувалася дуже дорого. — Ред. [↩]
Ті, що посягають (ц.-сл.) — ті, що вступають у шлюб; ті, що непосягають — безшлюбні. — Ред. [↩]
Зерн — гра в кості, або в зерна. — Ред. [↩]
Рясни — вишивка, зроблена по краю одягу; див. наприклад: «Вся слава дочки царя в ній самій, одежа її шита золотом» (Пс. 44, 14). — Ред. [↩]
Св. мучениця Фекла. Пам’ять 24 вересня. — Ред. [↩]
Попередня назва Єрусалима. — Ред. [↩]
Тобто злиток. У слов’янському перекладі: посудина золота. [↩]
Тобто виправдати людей тим, що вони захоплюються в гріх за прикладом богів. [↩]
У перекладі ТСО: «До дів». — Ред. [↩]
У ТСО до циклу «До ченців» були повністю включені надписи «До люблячих», «Про дівственників», «До діви», «До ченців у спільному житті» (див.: с. 453-456 дан. вид.). — Ред. У цих віршах св. Григорій повстає проти звичаю, за яким ті, що присвятили себе споглядальному життю, чоловік або жінка, обирали для піклування про домашні справи особу іншої статі, під іменем синизакта і синизакти, або також агапіта (улюбленого) і агапіти (улюбленої). [↩]
У ТСО вірш № 7 публікувався в циклі «На цнотливість», без назви під № 2. — Ред. [↩]
У ТСО вірш № 9 публікувався в циклі «Піснеспіви про таємниче» (див. Ч. 4, стор. 206). — Ред. [↩]
У перекладі TCO: «Про смиренномудрість, цнотливість і стриманість» — Ред. [↩]
У грецькому тексті — складний вислів κἀνοήτου σώματος латинський перекладач переклав як ех согроге non intelligente — «з нерозумного тіла»; у дореволюційному перекладі TCO протиріччя — «видиме (νοητόν) тіло». Але тому що νοητόν — це «умопізнаване» і, отже, «невидиме», то ми обираємо варіант ἀνόητον — «нерозумне, божевільне». Крім того, до такого розуміння наштовхує і загальний контекст цієї фрази, що містить у собі низку протиставлень. — Ред. [↩]
Діоген. [↩]
Антисфену або Зенону. [↩]
Філософів-кініків. [↩]
Вірш із Евріпіда, який Діоген залучив до ячмінних хлібів і пирогів з кунжутом. [↩]
У перекладі ТСО: «надмірність черева». — Ред. [↩]
У перекладі ТСО фраза «часу й заздрості дорога омана» відсутня. — Ред. [↩]
Тобто Адама. — Ред. [↩]
Тут: чуттєвість. [↩]
Мова йде про піфійські і німійські спортивні змагання, присвячені язичницьким божествам Аполлону і Зевсу. — Ред. [↩]
У виданні Біллія бракує такого вірша εἰς ὄψιν οὐκ ἐδέξατο, εἶναι γὰρ κακόν. [↩]
Παντ´ ἀρκεῖ καλῷ, що можна читати і як ім’я: Прекрасному Пандарку. [↩]
Леєна (Лаєна) — афінська блудниця, подруга Гармодія, яку Афіней зобразив у храмі у вигляді Венери. — Ред. [↩]
Відома розпусниця із Сицилїі. — Ред. [↩]
У ТСО вірш № 13 публікувався в циклі «Про тлінність єства людського», без назви під № 2. — Ред. [↩]
У ТСО вірш № 14 було включено в цикл «Пісні таємничі» (див.: Ч. 4. С. 212). — Ред. [↩]
З того, чим я був, є і буду. [↩]
У ТСО вірш № 15 було включено в цикл «Пісні таємничі» під назвою «Слово 11, про малоцінність зовнішньої людини і про суєту теперішнього» (див.: Ч. 4. С. 217). — Ред. [↩]
Гомер. Одиссея XVIII, 130. [↩]
Геракл. [↩]
У ТСО вірш № 16 доданий як частина до «Слова 11, про малоцінність зовнішньої людини» у циклі «Пісні таємничі». — Ред. [↩]
У Біллія вірш 16-ий. У ТСО вірш № 17 включено в цикл «Пісні таємничі» (див.: Ч. 4. С. 224). — Ред. [↩]
Привітати (ц.-сл.) — мешкати (Пс. 103, 12). — Ред. [↩]
Суду після загального воскресіння. [↩]
У ТСО вірші № 18 і 19 об’єднані в цикл «Життя людське» під № 2 і 1 — відповідно. — Ред. [↩]
У ТСО вірш № 23 публікувався без назви в циклі «Недобрі друзі», під № 2. — Ред. [↩]
Хрещення. [↩]
Із цього і подібного до цього вислову, що зустрічається наприкінці вірша, варто зробити висновок, що вірш цей, так само як і інший: «На тих, що часто клянуться», написані, коли св. Григорій зберігав безмовність під час посту. [↩]
У Семидесяти читається φακὸς τοῦ ὓδατος (сосуд водяний), у св. Григорія φακὸς τοῦ κсάνους. [↩]
Арістотель. [↩]
Проти православних. [↩]
У ТСО вірш № 27 публікувався без назви в циклі «На людину, високу родом…», під № 2. — Ред. [↩]
Від грецьк. διφάω — жадати. — Ред. [↩]
Згідно з німецьким звичаєм, чоловік, що підозрював дружину в невірності, народжене нею немовля занурював у води Рейну для впевненості, що законнонароджена дитина не потоне, а незаконнонароджена негайно піде на дно. [↩]
Цим св. Григорій, ймовірно, натякає, що намащувати пахощами пристойно лише трупи. [↩]
Тут вказується на звичай жінок, які люблять хизуватися, жувати дерево або що-небудь інше тверде, щоб, безперестанно збуджуючи в роті слину, підтримувати свіжість вуст і не давати губам пересихати. [↩]
Грецькою кожна думка становить вірш, і перші букви віршів додержуються порядку грецького алфавіту. [↩]
Грецькою думки ці становлять акровірш, саме із перших букв кожного вірша виходять наступні два вірші:

Γνῶμαι Γсηνοсίου, δίστιχος εὐεπίη

Ἐσϑλον ἄϑυсμα νεοίς, καὶ χάсις ἐξοδίη

«Думки Григорія, красномовство у двовіршах,

Прекрасна забава юним, і останній дар». [↩]
У перекладі TCO цього вірша немає (див.: PG. T. 37. Соl. 922). — Ред. [↩]
Згідно з оповіданням давніх натуралістів, єхидна, народжуючись, прогризає утробу своєї матері. Зміст цієї притчі такий: хто робив зло іншим, той чекай собі зла від інших; хто досаждав батькам, той чекай і собі досади від дітей. [↩]
Нумерація в дужках вказує на порядок віршів цього твору у виданні TCO. — Ред. [↩]
Тригон — морська риба групи скатів з отруйною голкою на довгому тонкому хвості. [↩]
Мінь пише, що цей короткий вірш був у латинському перекладі Біллія як закінчення вірша Григорія, але грецькою мовою ніколи не видавався і відсутній у грецькому тексті, яким керувалися при перекладі, у кодексі Reg. 1277. Переклад зроблений для цього видання за PG. Т. 37. Соl. 968. — Ред. [↩]

Опубліковано: 07.10.2013; востаннє змінено: 01.03.2016.

Залишити відгук »

«Наша Парафія»