8. До Селевка
8. До Селевка 1
Прекрасному і доброму синові Селевку, паростку шляхетного кореня, наказуючи радіти, сам бажаю порадіти за твоє життя, похвалитися твоїми пізнаннями і вдачами.
5. По-перше, май страх Божий і любов до Бога, тому що Бог для кожного благомислячого є початок і кінець усього життя. А по-друге, сину мій, вироби свою вдачу, щоб вона була лагідна, смиренна, помірна, тверда, приємна, 10. незаздра, правдива, мужня, мудра, статечна, працьовита, постійна, цнотлива. Ось прикраса і для юних і для старих — збагачуватися не майном, а добрими вдачами! Добрі вдачі — це твоя власність, 15. а майно — річ оманлива: воно знущається з недуги користолюбства і любить насміхатися то над одним, то над іншим, наслідуючи звичай невірної блудниці, яка різними способами обманює багатьох любителів: з одним зближається, від іншого тікає, тому й іншому виказує свою прихильність 20. і до жодного не має щирого налаштування. Багатство за своєю природою не має в собі ніякої твердості; воно схоже на бурхливі хвилі моря, які в своєму постійному прагненні то здіймаються, то падають. Тому, сину мій, багатій постійно добрими вдачами, 25. і буде в тебе скарб, якого не розкрадуть злодії (Мф. 6, 19-20), на яке не спрямовуються навушники, якого не вичерпують своїми руками гнобителі, не знищує зброя варварів, але яке, залишаючись в обителях безтілесних, 30. безпечно зберігається в скарбницях душі, і його не поїдає стрімка сила вогню, не покриває хвиля глибокого моря.
Зберігаючи це багатство, у власному сенсі тобі належне й споріднене, не допускай його до іржі вправлянням у науках, 35. займайся віршованими книгами, історичними писаннями, красномовними творами витій, тонкими міркуваннями філософів. Але з усім цим поводься розсудливо, з мудрістю збирай звідусіль корисне, 40. помірковано уникай усього, що в кожному письменнику є шкідливого, наслідуй роботу мудрої бджоли, яка сідає на кожну квітку, але досить розумно бере з кожної тільки корисне. У неї наставницею є сама природа, 45. а в тебе є розум. Рясно пожинай, що може принести користь, а якщо щось приносить шкоду, помітивши погане, лети скоріше геть, бо розум людський швидкий. Тому те, що написане на похвалу чесноти, 50. у тих, що оспівують її, і навпаки засуджують порок, те вивчай ретельно, утверджуй думку і красу вислову. А що вони суєсловили про богів, які за натхненням демонів написали 55. нескромні байки, казки, гідні сміху й сліз, того бійся, як сілець і сітей. Коли ж читатимеш те й інше, і смішні сказання про богів, і прекрасні міркування, 60. тоді знехтуй богосластолюбців, ушануй же міркування і ніби з однієї рослини, обійшовши терня, зірви троянди. Ось найкраще для тебе правило, як читати язичницькі писання! На які ж писання варто тобі звернути всю свою увагу, про те скажу пізніше, 65. а спочатку маю намір запропонувати тобі таке.
Молодій людині всіма заходами треба тікати від бесід з людьми порочними і не шукати в них насолоди. Багато людей нагадують шолудивих або іншою якоюсь хворобою заражених тварин. 70. Вони вводять у спокусу простодушних юнаків: досвідчені в хитрих обманах, хочуть і їм передати всі свої пороки, як хворобу, щоб закрити свої гріхи участю в них багатьох. 75. Остерігайся їх, тому що, за словом Павла, «Не обманюйтесь: лихі товариства псують добрі звичаї» (1 Кор. 15, 33). Так, тобі суворо слід дотримувати наступного правила: май відразу до непристойних пісень, які співаються у театрах, у звіринцях, на кінських аренах; гребуй неприємним видовищем страждань, 80. життєвою суєтою, гідрою насолод, неблагопристойними наставляннями людей розпусних, для яких одне тільки огидне — цнотливість. Служителі їхньої ганьби мають мистецтво пишатися наругами — 85. це лицедії смішного, вони звикли до ляпасів; ще раніше волосся бритвою оббрили в себе сором; стали складовим місцем усякої розпусти й сорому; для них обернулося в рід мистецтва на очах усіх і терпіти і робити все недозволене. 90. А деякі з них (ще більш мерзенний народ) зганьбили в собі славу мужів, перекрученнями членів, зіпсувавши саму природу; це зніжені чоловіки, мужоподібні жінки, а якщо говорити правду, ні чоловіки, ні жінки, 95. бо одним бути перестали, а іншим не зробилися, і як вдачею уже не те, чим вони мають бути за природою, так за природою не можуть бути тим, чим бажали б стати через свою мінливу волю; це якась загадка розпусти, якесь невирішене завдання пристрастей — чоловіки в жіночому, а жінки в чоловічому образі. 100. Що ж сказав би інший про заразливість соромних пісень, про вірші, які розслабляють добру налаштованість серця, про сопілки, про танці блудних вакханалій, за які у цих нещасних людей призначаються навіть нагороди? Чого гідне все це? 105. Чи похвал, погляду і захоплення, чи сліз і ридань? У них володарює сміх, єство віддається нарузі, запалюється різний вогонь сластолюбства, споруджуються видовища для ганебних справ, не таємно бешкетують пороки, 110. а пропонуються нагороди за погані наставляння. Ти ж гребуй цим, не ганьби дів, тікай від усякого розтління очей, і діви нехай зберігаються в тебе безневинними.
Але ще більше уникай кривавих видовищ, 115. що представляються тими ненажерами, у яких бог — черево (Флп. 3, 19). Як раби черева, цього найганебнішого з недугів, вони служать його злим наказам. А черево, жорстокий володар інших членів, знаходячись усередині, 120. віддає їх диким звірам і з жадібністю пожирає добуту за них ціну. Так ненаситне черево болісно вкидає у гортані звірам свої рідні члени. А глядачі байдужі до цих страждань; і якщо людина рятується від звірів, видають крики, начебто більше самих звірів обманулись, чекаючи, і просиділи дарма. Але як тільки людину піймав 125. звір, випускає жалібні крики, запекло волає і лиже землю, — у погляді кожного із глядачів пропадає всяка жалість. І ледь побачать вони потоки крові, 130. із задоволенням піднімають гучний рукоплескіт, радіють, побачивши те, про що належало плакати, беруть живу участь у звірах і, який з них піймає людину, того заохочують на більшу жорстокість, 135. дратують його гнів, начебто самі насичуються разом зі звірами і заодно з ними пожирають людську плоть. І такий гіркий кінець життя знаходять для себе ці злі продавці власних членів, спочатку раби солодкого шматка і потім самі — їжа звірів, люди ненависні в житті, жалюгідні в смерті. 140. Члени ж їхні інші поховані у звірах, інші безжалісно роздерті зубами, а інші, напіврозірвані й розкидані, з різними здриганнями нібито підхоплюються, 145. шукають ще випадку втекти і уявляють, що біжать. Не оскверняй же свого ока мерзотами жорстоких видовищ, не дивися на оголені тіла помираючих людей, на звірів, що переситилися ними, на ці ходячі гроби, і на собратів твоїх, повалених на землю.
150. І видовище кінських арен, яке видасться для багатьох не стільки жорстоким, також є хвороба й виразка для душі. Воно ділить між собою міста, підштовхує народ до заколоту, навчає війнам, витончує язик для лихослів’я, 155. розсікає на частини громадські товариства, озброює одне сімейство проти іншого, ганьбить старців, викликає сказ у юнаків, розпалює ворожнечу між щирими друзями, зневажає закони, наважується на зло, яке ще гірше за перераховані, 160. тобто на допомогу ошаленілим закликати чарівників, щоб ті сприяли перемозі, і одну хворобу годувати новою хворобою. Тому що як тільки розпаляться і дійдуть до гарячої суперечки, негайно біжать до чарівників, а ті звертаються до лукавства демонів і з їхньою допомогою роблять падіння, скрушення, 165. убивства, бо полчище бісів радіє нашим нещастям. Із цього ясно видно, що видовище кінських ристалищ зовні мирне, згубне для душ, бо доводить до суперечок, до бійки, а крім того завдає явний збиток майну. І скільки домів воно розсварило миттєво! 170. Скількох багатих змусило просити милостиню! Скільки міст, раніше ошатних, зруйновано ним дощенту! Від нього буйний заколот обагряв руки народу кров’ю володарів, 175. силою зброї доводив міста до безлюдства, віддавав їх на здобуток вогню й мечу, караючи за вбивства вбивствами і за кровопролиття кровопролиттями. Тому яка поміркована людина зробить предметом видовища не швидкість коней, а змагання чарівників, 180. заколот, що породжує вбивства, виразку міст?
Але ти замість цього звеселяйся науками, за допомогою яких, що найважливіше, формуються вдачі. Коли ж твій розум, як на арені, достатньо відчує свої сиди в різних здобутках словесності, 185. тоді займи його богонатхненними Писаннями, збираючи велике багатство двох Завітів, одного Старого і другого завжди Нового; тому що Завіт, написаний після першого, є новий і не матиме після себе третього. 190. Охоче присвяти їм усю свою увагу; з них навчишся, як формувати в собі добрі вдачі, як вшановувати єдиного істинного Бога, Який є вічна Єдиниця і Тройця, Отець із Сином і з Пресвятим Духом, 195. Тройця роздільна в Особах, Єдина єством. Тому не зливай Іпостасей чисельно і, зворотньо, поклоняючись Богові, не розсікай єства. Одна Тройця, один Бог Вседержитель. Така найвитонченіша таємниця благочестя! 200. І шлях істини дійсно тісний — це шлях вузький та оточений стромовинами. Хто послизнувся в той або в інший бік, той падав у глибокі прірви омани. Так трапилося із Савеллієм, котрий наближається до юдеїв, 205. і з Арієм, що уподібнюється ідолослужителям: один зливає іпостась Осіб, другий злочестиво ділить сутність. Але ти неухильно тримайся середнього шляху: розділяй, скільки потрібно, і поєднуй, скільки дозволено, 210. тому що Тройця з’єднується незлито, а також Одиниця розділяється не розсічено, бо єство не розсікається, а Іпостасі вічно перебувають повністю незлитими, і ти будь охоронителем цих догматів 215. і як щирим виконавцем заповідей, так мудрим у всіх таємничих спогляданнях, безперестанно процвітаючи й ніколи не надимаючись. У такому разі процвіте в тобі велика благодать.
Дивися! Вірний Мойсей, 220. ця Божа людина, зразок доброчесного життя, спочатку навчився всій єгипетській мудрості, хоча був вихований у надрах багатства, однак добровільно втік, став бідним і єгипетську розкіш 225. проміняв на рабську трапезу пастирів у пустелі, знехтувавши славу мучителів, дав перевагу скорботному життю, поки не був визнаний гідним досконалих видінь, поки не побачив найбільшу таємницю ангела, що явився у вогні палаючої купини. А потім, відзначений тим, 230. щоб першому з тих, що жили тоді, почути голос Божий і, прийнявши владу, врятувати вже народ, що стогне від рабського ярма, і за Божим визначенням очолити все плем’я. Але, досягнувши і такої висоти, не звеличується, 235. а називає себе «некрасномовним і недорікуватим» (Вих. 4, 10), каже, що він немічний, щоб, думаючи про себе смиренно, бути сильним. Дотримуй у собі і ти зразок такого життя, формуй себе за подобою Мойсея. 240. І свої знання в еллінській словесності, як суддя, що виголошує вирок за законом, підкори (що й пристойно) служінню волі істинних догматів і премудрому умоспогляданню Писань. 245. Тому що сама справедливість вимагає, щоб духовна мудрість, як небесна і яка походить від Бога, панувала над вченістю земною, як над служителькою, яка повинна не надиматися марно, а навчатися скромному служінню. 250. Тому що земна мудрість нехай буде рабою мудрості Божественної!
Але, втім, особливо тобі слід знати й те, що не кожна книга, що має достоповажне ім’я Писання, безсумнівно така. Тому що є, точно є, і лжеіменні 255. книги; і деякі з них становлять щось середнє і, як сказав би інший, суміжні зі словом істини, а деякі підроблені і вкрай сумнівні, як монети підробленого карбування і складу, які хоча мають на собі царський напис, 260. але через домішку гіршої речовини не відповідають надписаній ціні. Тому назву тобі кожну з богодухновенних книг і, щоб роздільніше ти узнав це, перерахую спочатку книги Старого Завіту.
П’ятикнижжя містить у собі: Творіння, Вихід, 265. в середині Левитську книгу, за нею Числа, потім Второзаконня. До цих книг додай Ісуса і Суддів, потім Руф, чотири книги Царів, дві книги Паралипоменон. 270. За ними йде Ездри перша і потім Ездри друга. Після цього назву тобі п’ять книг віршованих: увінчаного за подвиги в різноманітних стражданнях Іова, книгу Псалмів — благопотрібне лікування для душі, три книги Соломона: Притчі [цього] мудреця, 275. Екклесіаст і Пісня Пісень. До цих книг додай дванадцять пророків: першого Осію, другого Амоса, потім Міхея, Іоїдя, Авдія й Іону — образ Його триденного страждання, 280. після них Наума, Аввакума, дев’ятого Софонію, потім Агея, Захарія і двохіменного ангела Малахію. Після них зверни увагу на чотирьох пророків, великого Ісайю, що свобідно мовить, 285. співстраждального Єремію, таємничого Єзекиїля і останнього Даниїла, наймудрішого і словом і ділами. До цих зараховують деякі Есфір.
Тепер уже мені час розповісти і про книги Нового Завіту. 290. Приймай тільки чотири Євангелія: Матфея, потім Марка, до нього додай третього Луку, Іоана ж уважай за часом четвертим, а за висотою догматів першим, бо справедливо назву його сином громовим (Мк. 3, 17) 295. — він голосніше за усіх прогримів за Боже Слово. Приймай і другу книгу Луки, книгу вселенських Діянь апостолів. Після цього додай сосуд обраний, проповідника мов, апостола 300. Павла, котрий премудро написав Церквам чотирнадцять послань: одне до римлян, до якого треба додати два послання до коринф’ян, одне до галатів, одне до ефесян, після цього одне до тих, що живуть у Філіппах, потім одне, написане 305. до колосян, два до фессалонікійців і два до Тимофія, ще до Тита і до Филимона, до кожного по одному посланню, і одне до євреїв. Інше послання до євреїв називають підробленим, але говорять несправедливо, бо в ньому справжня благодать. 310. Що ж ще залишається? Соборних послань приймати потрібно, за словами одних, сім, а за словами інших, тільки три: одне Якова, одне Петрове та одне Іоанове; деякі ж приймають три Іоанові послання, 315. два Петрові і крім того сьоме послання Іудине. Так само Апокаліпсис Іоанів одні зараховують, а багато називають підробленим.
Такий нехай буде правдивий канон богодухновенних Писань. 320. Якщо будеш коритися їм, то уникнеш тенет світу, а суєту надій повалиш на землю і щедрою рукою станеш розсівати убогим швидкоплинне багатство, чекаючи безсумнівних жнив, бо посіяне тут вноситься в небесну скарбницю. 325. Іди же за Христом, премудрим Божим Словом. І ти, преблаженний, сповнений усіх утіх, для багатьох, і старих і юних, з’явишся зіркою, тому що благочестиве життя сяє більше за зірок. Лик пророків, мучеників, апостолів 330. тебе, як члена їхнього сонму, оточить і увінчає з переможним рукоплесканням; і ти, придбавши нескінченну славу, зрадієш, як торжествуючий серед ангелів вінценосець.
Будь здоровий і пам’ятай написане. 335. Вітай від мене тітку свою Олімпіаду — цей одушевлений образ чесності, чистоти й подвижництва, цю печатку віри.
Якби ти, Селевку, побажав знати число ямбів, що посилаються до тебе, то нехай буде тобі відомо, що їх триста, стільки ж десятків і три одиниці. 340. Тому що бажаю, сину, щоб завжди була для тебе жадана Тройця.
- Це послання приписується св. Амфілохію, єпископові Іконійському, і в найдавніших списках є напис: «Від Амфілохія до Селевка». Але поміщено тут на тій підставі, що Біллій і Леунклавій подають його серед творів св. Григорія Богослова, вважаючи сам стиль послання досить близьким до Григорієвого й обгрунтовують записом, знайденим ними в прадавньому списку: καὶ ταῦτα δοκεῖ μοι Θεολόγου τυγχάνειν φρενός, ὡς παρ´ Ἀμφιλοχίου γραφέντα. — «І як мені здається, тут присутній дух Богослова, як написано Амфілохієм». [↩]
