41. Максиму
41. Максиму
Що це? І ти, Максиме, смієш писати? Писати смієш ти? Яка безсоромність! У цьому ти вже перевершив і псів.
Ось дух часу — кожен сміливий на все! 5. Як гриби, раптом вибігають із землі і мудреці, і воєначальники, і шляхетні, і єпископи, хоча і не потрудилися раніше на свою долю над чим-небудь добрим. Що ж виходить із цього? Чеснота принижується, не бере переваги перед неосвіченістю, 10. бо зухвалість користується безкарністю, тільки-но кине декілька яких не є слів. Кидайся вниз головою кожний і, не навчившись, стріляй з лука, піднімайся на крилах під самі хмари; достатньо захотіти, а знати справу зовсім непотрібно.
15. Видно, і ти в нас раптом одержав натхнення від муз, як говорять інші про прадавніх мудреців? Видно, і тебе привело в несамовитість якесь лаврове віття? Чи ненавмисно ти напився пророкуючих вод і потім почав виточувати вірші, не зберігаючи навіть і віршового розміру? 20. Які неймовірні і нечувані досі новини! Саул у пророках, Максим серед письменників! Хто ж після цього не пророк? Хто стримає свою руку? У кожного є папір і тростина; і баби можуть говорити, писати, збирати навколо себе народ. 25. А ти не побоявся викликати і рукоплескання. Серед слухачів небагато буває мудрих, але багато Максимів і недоумкуватих. Потрібно сподобатися останнім, а мудрецям можна побажати доброї путі, після того як обстрижуть 30. і потіснять їх насмішники. А якщо потрібно помститись (мудрому на все потрібно бути відважним), будь сміливим! Нехай знають Максима за зухвалістю. І ми маємо право посміятися! Що нині найлегше за це, як сміятися, і сміятися багато? 35. Будь витією, а для образників — псом. У такому випадку ніхто не візьме над тобою гору.
Знову викликну, і викликну не раз: о промови! Цим виснажу свою скорботу, але виснажу не цілком. Писати смієш ти? Скажи ж: де й у кого 40. навчився? Справа чиєї руки цей дар — писати? Але вчора було не те; ти радий був і тому, що вузький плащ і постійно гавкаюче життя, і вдачі приносили тобі убогий шматок. А промови для тебе тоді були те ж, що для осла ліра, 45. для вола — морська хвиля, для морської тварини — ярмо. Тепер же ти у нас Орфей, своїми пальцями все приводиш у рух, або Амфіон, який своїм брязканням будує стіни. Такі-то нині пси, якщо захочуть побавитися! Правильно, сміливість цю вдихнули в тебе старі няньки, 50. твої помічниці, які заодно з тобою складають промови; для них ти лебідь, для них музичні звуки, які ти видаєш, коли, подібно зефіру, течуть із крил лагідні віяння, що приємно поширюються.
Але що і проти кого пишеш ти, пес? 55. Пишеш проти людини, якій так само природно писати, як воді текти і вогню гріти. Не говоритиму, що пишеш проти того, хто, скільки можливо людині, нічим тебе не кривдив, хоча і дуже був ображений. Яке божевілля! Яка неосвічена зухвалість! 60. Коня викликаєш, дорогий мій, помірятися з тобою в бігу на рівнині, безсильною рукою завдаєш рани леву. Хіба допустити, що в тебе одне було на думці: ти сподівався, що і ображаючи не будеш відзначений гідним словом. Це одне і здається мені в тобі розумним. 65. Тому що хто при здоровому глузді захоче зв’язуватися із псом?
