34. На безмовність під час посту
34. На безмовність під час посту
Замовкни, шановний язику; і ти, перо моє, пиши слова безмовності, розповідай очам віщання серця!
Коли, приносячи таємну жертву людським стражданням Бога, щоб і самому мені померти для життя, 5. зв’язав я плоть на сорок днів, за законами Христа Господа, тому що зцілення дається тілам очищеним, тоді, по-перше, привівши в непохитність розум, живучи один далеко від усіх, обклавшись хмарою нарікання, зібравшись увесь в собі, і не розважаючись думками, і потім, 10. дотримуючись правил святих мужів, зачинив двері вуст. Причина цьому та, щоб, уникаючи всяке слово, навчитися знати міру в словах.
Хто проти багатьох підніме разючий спис, той зручно втихомирює деяких. 15. Хто здаля влучно кидає в ціль крилаті стріли, у того на близькій відстані ніколи не пролетить стріла повз ціль. І корабель морехідний, який перепливав великі моря, сміливо можна посилати в недалеке від пристані плавання. Хто отримує верх у малому, про того ще сумнівно, чи матиме він успіх у великому, 20. хоча й сильно бажає. Але хто робить велике, про того немає сумніву, що, якщо захоче, легко перевершить інших і в малому. Тому-то і я зовсім зв’язав у собі силу слова, бо сподівався, що згодом з моїх вуст уже не виллється зайвого слова.
25. Язик згубніший за все для людей. Це кінь, що завжди біжить уперед, це сама приготовлена зброя. Інший все бачить, але руки в нього дістають дуже невелике, саме те, що під ногами, ноги ж його не обходили всієї землі. 30. І вбивці потрібно боротися з труднощами; перелюбник тремтить від своєї скаженої пристрасті; для злодіїв найстрашніший день. І багатство обтяжливе; одним володію, а інше вже втратив; стільки тримаю в себе в руках, скільки можна удержати жменею рідину. Корабель, далекий шлях, розбійники, ненаситна людина, що кидає жадібні погляди на чуже добро, — 35. ось скільки супротивників у кожного золотолюбця! І поганим не без труда, не без труда і добрим. Але ніщо не стримувало язик швидкого на слово, — ні людина, ні сніг, ні потік, ні кам’яний стрімчак. Стрілець уже близько; немилосердна стріла вкладена вже в лук, 40. і на роздвоєному її кінці в дугу зігнута тятива; думка пустила стрілу; вона полетіла і все знищує — небесних і земних, живих і ще ненароджених, сторожких і необережних, добрих і злих, ворогів і друзів, 45. далеких і близьких. Для цієї стріли всюди ціль; і хто пускає її, тому перше місце між мудрецями.
Багато соромного вивергає язик похітливих. Гідний сміху, щоб йому викликати в людей нестримний сміх, дозволяє в себе кидати і сам кидає словами, безчестить образ Божий, 50. і багато таємного виливає у вуха інших, і часто в усіх напрямках розсипає, здіймаючу піну бурхливого гніву; нерідко ж із внутрішньо злонавмисного серця виносить вітання і одне має в душі, а інше на вустах, 55. а саме: неправду, ласкаві слова й убивства. Хто обчислить усі ті прикрості, які заподіює язик? Якщо захоче, без зусиль за одну хвилину він примусить ворогувати дім з домом, місто з містом, народ із володарем, царя з підданими, 60. як іскра, що миттєво запалює солому. Мандрівників на одному кораблі, сина, батька, брата, друга, дружину, чоловіка — усіх він зручно озброює один проти одного. Злого зробить добрим, а доброго, навпаки, занапастить і все це знову переінакшує. Хто переможе слово? 65. Язик малий, але ніщо не має такої сили. О якби він негайно омертвів у людей злих!
У всякого нерозумного язик є зло, але особливо може бути злом у таїнників небесної жертви. Я орга́н Божий і в благозвучних піснях 70. приношу славослів’я Цареві, перед Яким усе тремтить. 75. Оспівую ж не Трою, не щасливе плавання якого-небудь корабля Арго, не свинячу голову, не могутнього Геракла, не велике коло землі, як вона описана морями, не блиск каміння, не путі небесних світил. Оспівую не шаленство пристрастей, не красу юнаків, на честь яких бряжчала зніжена ліра прадавніх. Ні, я оспівую царюючого в горніх великого Бога або ж сяйво пресвітлої моєї воєдино поєднаної Тройці. Оспівую високі гучні пісні ангельських ликів, 80. які вони, стоячи перед Богом, виголошують поперемінно. Оспівую гармонію світу, ще більш досконалу, ніж теперішня, — гармонія, яку я очікую, бо все поспішає до єдиного. Оспівую нетлінну славу Христових страждань, якими Христос обожнив мене, співрозчинив людський образ із небесним. 85. Оспівую змішання, що вбачається в мені, бо я не яке-небудь легко пояснене творіння: я — творіння, в якому смертний поєднаний з небесними. Оспівую закон Божий, даний людям, і всі діла світу; також намір і кінець того й іншого, щоб ти одне тримав у своєму серці, 90. а від іншого тікав і боявся прийдешнього дня. Для всього цього мій язик має бути як гуслі.
Але остерігайтеся, ієреї, щоб він не оголосив чого-небудь недоладного. Буду зберігати язик чистим і для чистих жертв, за допомогою яких великого Царя приводжу в спілкування із земнородними 95. І не чужим язиком, не оскверненим розумом буду возсилати Чистому животворчу жертву. Одне джерело не дає солодкого й гіркого потоку (Як. 3, 11-12). Пурпуровому одягу непристойніше всього бруд. Надзвичайний вогонь знищив колись 100. синів жерця, які торкалися до жертви нечисто (Лев. 10, 1-2). Про священний же кивот великого Бога чую, що він колись і нахилений до падіння вбив того, хто доторкнувся (2 Цар. 6, 7). Тому я сильно тремчу і боюся, щоб не зазнати мені чого-небудь, нечисто доторкнувшись до чистої Тройці.
105. О, якби непотрібний і непостійний розум, який кидається туди й сюди в багатьох суєтних поривах, міг я, хоча б вуздою, привести ближче до мети й утримати в серці зовсім вільним від зваби! 110. Краще ж сказати, якщо він буде ближче до великославного Христа, то освітиться променями великого Світла. Та й тепер, будучи схованим усередину, менше робить зла, хоча б став трохи блукати, вдалині від Бога. Коли полум’я або потік загороджений твердим камінням, хоча клекоче всередині, 115. але не знищує частого чагарнику або ниви і, ховаючись у камінні, живе напівмертвий. Але слово, як тільки зірветься з велезвучного язика, нестримно шаленіє і не повертається назад. Втім, якщо криву гілку, потроху розгинаючи руками, 120. зігнеш у протилежний бік, то вона, звільнившись від сили руки, робиться прямою і не повертається до колишньої кривизни. Так і я, примітивши, що стрімкість швидкого слова не знає ні ваги, ні міри 125. (тоді тільки було для мене й життя, коли було у мене слово), винайшов найкраще лікування — зовсім тримав слово у високорозумному серці, щоб мій язик навчився спостерігати, що йому можна говорити і чого не можна. Засвоївши собі довершене мовчання, він засвоїть добромовство. Я позбавив його всього, і він не нехтуватиме міри. 130. Нехай обернеться це в повсякчасний закон для непомірних!
І то велике надбання, якщо стримуєш слово, готове вибухнути, коли ззовні вдаряють у твоє серце. Приборкуючи слово, ти приборкуєш і хвилі гніву; і хоча не без зусиль, однак приборкаєш його. Якщо не даєш волі язику, 135. коли він хизується й дико лютує, але коли тримаєш його у вузді, то відвернеш образу. З підкоренням вождя скориться цар пристрастей, і ти відпочинеш від болісного хвилювання.
Для всього цього потрібно керівництво великого Царя Христа, 140. але потім потрібне й кормило нашого розуму. Якщо не Христос у тебе правитель, то ні для чого не корисне і твоє мовчання, і навіть ще більше терпіння. Якщо вузьке джерело озера затиснувши руками, відкриємо знову, воно одразу потече. 145. Навпаки, пресвітле Слово велить тобі, добрий мій, почавши із цього, утримувати плин усіх зол.
Такі, шановний, повчання моєї безмовності; так говорить тобі моя рука, що висловлює думки. Це моє плавання, а ти поспішай до іншого плавання. 150. Кожен носиться своїм напрямком вітру.
Але якщо комусь, або з ворогів моїх, або з доброзичливців, завгодно чути іншу причину мого мовчання, ось вона.
Були часи, коли я мав дуже багато твердості у вдачах. Христос Цар вів мене на супротивника, 155. а в серці в мене була віра твердіша за адамант; звідусіль я захищався міцними стінами, не осквернений свій розум напоумлював Божим словом, беручи дух зі священної букви, а заразом викидав із себе солону гіркоту книг, прочитаних раніше, 160. цю красу, що блистить накладними прикрасами, кипучу ж свою плоть, поки цвіла юністю, умертвляв багатьма й частими трудами. Відняв у черева нахабність перенасичення і нерозривне з ним шаленство, утвердив око у повіках цнотливістю, 165. пересилив гнів, зв’язав члени, загородив сміх. Усе тоді підкорилося Слову, усе в мені померло. Гола земля була для мене ложем; біль у боках, твердий одяг були керівництвом для пильнування і виточували в мене сльози; вдень я згинав свій хребет і в цілонічних піснях 170. стояв прямо, не знаючи властивої людям прихильності до зручностей життя. Так було тоді, бо ще кипіла в мені плоть, яка зазвичай намагається зупинити велике світло в небесному його сходженні! Скинув я із себе й важкий тягар земного багатства, щоб, скинувши всяку вагу, легким підноситися до Бога.
175. А тепер, коли настигла мене жорстока хвороба і розморила старість, я упав у нове злостраждання. У мене неприборканий добромовний язик; він завжди приносив мені безліч бід руками заздрісника. Я не нападав ні на чиї престоли, 180. нікого не виганяв з отцівської країни, не будував підступу; не вражав лихослів’ям, нічого не робив противного закону наших жертв (це відомо Слову), не ображав ні єпископа, ні нікого; або іншого, бо обурююся на кожного народного вождя, про якого іде подібна поголоска (а таких вождів, для скрушення мого серця, 185. повні нині море й широкі межі землі). Мені зашкодило недобре слово. Я не думав про це раніше, однак воно зашкодило, бо викликало до мене заздрість усіх друзів.
А для того, щоб скористатися чим-небудь від мене і тобі, 190. заздросте, замовкни, шановний язику, замовкни ненадовго. Я не зв’яжу тебе назавжди, цього не отримає від мене ненависник слова.
Кажуть про одного самоського царя 1, що у всьому мав успіх, що він на догоду заздрості сам собі завдав смутку 195. і улюблений батьківський перстень кинув у море. Але риба, що проковтнула його, попалася в сіті; рибалка приніс рибу до царя, цар віддав служителеві з перетнем, який був в її нутрощах; і рибу прийняло в себе черево, а перстень отримала рука. 200. Дивовижна справа! Цар хотів прикрості, але не знайшов її.
Так і зі мною. Заздрість завжди дивиться на моє слово дикими очима, тому я обрав для себе глибину мовчання і досі наслідую самосця. Але не знаю ясно, що буде завтра, поганий чи добрий зустріне мене кінець.
Ти, Лікування людей, 205. зупини заздрість і, звільнивши мене від жорстоких язиків, введи у світлість Свою, де б я, величаючи Тебе із присноживучими світлами, міг виголошувати вустами приємну пісню.
Прийми ж ці безмовні настанови моєї руки, 210. щоб був зразок моєї безмовності.
- Полікрат. [↩]
