33. До Христа
33. До Христа
Жаль мені! знеміг я, Христе мій, Дихання людей! Яка в мені боротьба із жінкою-плоттю! Скільки від неї бур! Яке довге життя, яке довгочасне це тимчасове перебування! Скільки борінь і всередині, і ззовні, 5. у яких може пошкодитися краса Божого образу! Який дуб витримує такий шквал вітрів? Який корабель бореться зі стількома хвилями? Мене скрушують труд і зібрання справ. Не зі свого бажання я прийняв на себе піклування про рідний дім. 10. Але коли вступив у нього, побачив розкраденим. Мене привели до знемоги друзі, розморила хвороба. Інших зустрічають із квітами, а мене зустріли камінням. У мене відібрали народ, над яким поставив мене Дух. Одних дітей я залишив, з іншими розлучений, 15. а деякі не вшановували мене честю. Справді, нікчемний я батько! Ті, хто зі мною приносили жертви, стали для мене непрємнішими за самих ворогів: вони не шанували таємничої Трапези, не поважали (не кажу, про що інше) понесених мною доти трудів (а їх звикли нерідко поважати й порочні); 20. вони ніскільки не думають заглушити поголоски про завдані мені образи, але домагаються одного — моєї безславності.
