30. До себе
30. До себе
Багато, дуже багато трапляється пережити людині впродовж часу. Але хоч що посилає правлячий нашим життям Бог, все це стерпно. 5. Скільки лих перетерпів я в чужому місті, приносячи в дар своє слово, щоб підтримати занепале вчення! Похвалю, якщо скажуть про них інше. 10. Але і говорять уже багато, як чужі, так і любителі достошанованої мною віри. Тому що досі ніщо не приводило в таке збурення всю землю, 15. як відвага, з якою Духа проголошуємо Богом. Це, як відомо, і мені додало неприхильності друзів. Але найбільша подяка Тобі, Блаженний, за це прекрасне безчестя! 20. Бо що для людини може бути достославнішим за таке безчестя?
Але що понад очікування зустрів я тут, про те сам скажу друзям, 25. щоб вони навчилися байдуже переносити напади заздрості. Прекрасне й справді Божественне слово сказав колись Бог, що кожний пророк 30. здасться гідним честі тільки в чужій стороні, а відоме найчастіше не визнається гідним і шани (Мк. 6, 4). Те ж саме, і ще більше, очевидно трапилося тепер і зі мною. 35. Коли, залишивши чужий край, я повернувся на батьківщину і із задоволенням побачив рідну землю і любий мені народ, 40. одразу прийшов мені на думку ковчег, який один уник потопу в справедливо загиблому світі; тому що і моя батьківщина, коли в ній вже жевріло майже праве вчення, 45. спас деревом великий мій батько, зробивши його всецільним шанувальником всецілої Тройці. Цей народ, що страждав від безвладдя, 50. як корабель, який серед глибин позбавлений керманича здіймається хвилями, я хотів врятувати від найбільших лих! Нехай кожний кидає в мене камінням, 55. тому що здавна я привчений до каміння! Так, я хотів витягти його з глибини рукою керманича, про якого знав, що він сильно протистоїть подиху бурі, 60. хоча й недавно прийняв на себе правління справами. Цього хотілося мені; але заздрість, ворожа добрим, 65. усіма заходами противилася прекрасним настановам. По-перше (хто міг би чекати цього?), були до мене не добрі ті, що займали другі сходинки престолу, старійшини, правителі народу — 70. це прекрасне зборище. Інші, кого ще стримував невеликий залишок сорому, люди, подібно до інших хітонів, 75. лукаві й двоцвітні, зовнішньо стояли за мене, а внутрішньо були до мене зле налаштовані. Утім я вдячний їм і за те, 80. що приховували нерозумні свої бажання. Тому що явне раболіпство гірше за безчестя. Інші ж не таємно, але дуже явно були до мене неприязні; 85. вони засоромилися б здатися незначними у своїй злості.
О ви, що поклоняєтеся плоті 1, очевидно нехтуєте Самого Бога, шанувальники Веєльфегора, 90. а не істинного Владики! Де ж таємнича трапеза? Розсудіть справедливо. Де хліб, де руки, які на голови ваші закликали Духа? 95. Зневажайте у своїй злості і саму благодать! А народу не докоряю. Бо що дивного, якщо 100. згрішають у подібних справах, маючи таких предстоятелів? І при мудрих вождях з трудом можна бути довершеним.
Одначе не цьому, діти, учив я вас раніше, 105. хоча й недовго правив чужими нивами. Не тому вчив я, щоб ви нехтували закони і слова вчителя. У мене вистачало ще сил. 110. і це переносити терпляче, тому що страждання найкраще вчить терпінню. Але найбільше нило моє серце від того, 115. що мене обманювали мудрі, єпископи народні, на словах були моїми друзями і схвалювали думки, як тверде і їм більше, ніж будь-що, 120. угодне, а до чого хилилися насправді, не мені про те говорити. Скажу тільки, що мене обманули. О проповідувана мною Тройце! 125. О вівтарі, о кидання камінням і всі труди, які звершив я доти з першого подвижництва! Загинула віра в Бога, 130. загинула в людей! Куди кому звернутися, чиїм стати ближнім? Якщо світильники зробилися такими, якщо світло таке, то подумай, яка темрява?
135. Двічі впадаю я в обман; і, піддаючись цьому, знаю це, якщо тільки й мені дано від Бога розуміти щось. Але, замучений 140. (кому відомо це, крім Бога?), я переносив це, наслідуючи (якщо смію сказати) Боже людинолюбство. Очевидно, я один зовсім не чую і не бачу того, 145. що всім відкрите і явне, що бачить цілий світ; не бачу і не чую, тільки б залишався колір колишнього тіла, що тепер вже знемогло 150. і приведене в страшний занепад! Чи угодно це Слову, навчіть мене ви, мудрі, а мені здається це не тільки неприємним, але й вкрай злим.
155. Від цього, як у пробиту стіну або як у прорвану греблю вриваються всі сівачі нових злих учень. У них з’явилися навіть і нові, 160. злочестиво написані скрижалі. Вони незаконним перетином розсікають мого великого Бога, єдине, 165. все перевершуюче, ділячи на вище, середнє й нижче. А як розсікають мого Бога, так розсікають і велику Боголюдину, визнаючи Її, що Вона не має розуму, начебто не мав розуму 170. впалий Адам або начебто бояться вони, щоб я стражданнями не був спасенний повністю. Очевидно, потрібно одній моїй шкірі одержати спасіння, 175. а все інше в мені, як безчесне, залишене Богом! У них є й це, не знаю звідки взяте, якесь нове юдейство — марення про тисячоріччя, 180. породження язичницького захвату і заблудження. Вони, як «злі вовки» (Діян. 22, 29), увірвавшись у добре стадо, 185. яке не має пастуха, немилосердно шматують і розкрадають його для скорботи мого серця. А я, хоча прийняв жезл іншого стада, 190. однак уболіваю, бачачи знищення батьківських трудів. Та й чому ж не уболівати кому-небудь, хто навіть роздумує холоднокровно?! 195. Не мене ж одного виховав який-небудь дуб або камінь!
Нехай назвуть мене неправдомовцем і злим, однак скажу свою думку. І сам ти, шановний, який тепер з гордовитістю дивишся на мої страждання, як знаю, 200. не свобідний від хвороби, хоч і думаєш про себе, що стоїш безпечно й вигідно. Хитаються башти; 205. як же не хитатися будинку, що поруч стоїть? Здригаються кедри; як же залишатися в безпеці сосні? Намагайся віддалити боротьбу, 210. якщо не хочеш бути до неї близьким. Про ці мої слова згадає інший згодом, коли не буде чого більше робити, як тільки марно терзатися.
215. Що гіршого пошлеш ще мені, Христе мій? Чи будеш ще перепалювати мене вогнем? Усе прийму охоче, тільки будь до мене милосердним. Небагато ще, і негладкий шлях життя я пройду. А яке там?.. Як би не було зле — усе для мене добре, тому що там немає дводушності, 220. але одна простота.
- Св. Григорій має на увазі аполлінаристів, які вчили, що Син Божий при втіленні прийняв на Себе тільки плоть людську, без розумної душі. [↩]
