«Наша Парафія»

3. До Віталіана від синів

О батьку мій, котрого Бог дарував мені тут бога, Бог нестворений бога створеного і нетлінний — тлінного, щоб і земні мали честь і славу! 5. Тому що як Цар Христос, Котрий великою радою Своєю править світом, є спільний для всіх Отець і найкращий Пастир, так і батько для своїх дітей є бог. Вислухай же з божеським милосердям моє чудове слово, бо милосердно вислуховувати властиво великому Богові. Бог не нехтує людиною, за яку Він помер, яку співвоскресив із Собою і до якої прийде знову, 10. прийде викрити всіх в останній день.

За що наклав ти гострі зуби на своїх дітей? Для чого вдерлася у твій дім зловтішна помста? Яка злісна Еринія вигнала з нього щастя? Без сумніву, ти походиш від добрих батьків і сам не останній 15. серед людей; і про тебе, звичайно, дбає Бог, Який любить люблячих Його, ненавидить же злих; тому що такий закон був досі у Бога. Але не можу зрозуміти, чому ти терпиш нещастя, що трапляються з людьми богоненависними, і, так би мовити, сам собі завдаєш ударів? 20. Для інших природа винайшла непередбачені скорботи життя, і тим і іншим тривожачи рід людський. Ніхто не знає, як припиниться велике хвилювання багатоподорожнього життя, яка пристань прийме мій чорний корабель. Безмежне море знищило іншого 25. або й живого кинуло на сушу, але бідняком і блукачем, що не має ні даху, ні одягу, зробило того, хто колись благоденствував; а що віз із собою, все те поглинула солона вода. Інший боровся і впав на війні або полоненим потрапив у вбивчі руки ворогів. Інший все, що мав, утратив через володаря, 30. який за день може зробити людину і приниженою, і щасливою. У того немилосердні розбійники відняли все серед дня, а в цього хитрі злодії викрали все в темряві. В інших же згубна хвороба пожерла члени. Але твого спокою Бог благоволив не потривожити нічим, 35. переліченим мною, і так продовжить Він дивитися на тебе доброзичливим оком, огороджуючи і внутрішнє і зовнішнє твоє благоденство! Але тобі, який не знаєш ніякого нещастя, давши сили, Бог не благоволив дарувати одного, саме щоб ти допомагав своїм дітям, зберігаючи їх як зіницю під благооточеними повіками. 40. Не благоволив для того, щоб ніхто з тих, що звершують плавання життям не міг сказати: «Я один уник усіх нещасть і скорбот життя». Що задумав колись ти, самоський царю Полікрате? Убоявшись того, що щастя тече до тебе нестримно, ти кинув у море улюблений свій перстень, бажаючи задовольнити тим заздрість. 45. Однак же перстень ти отримав назад, а смерті не уник. Але з нас ще не брала ніякої данини заздрість, тому взагалі не дивно, якщо вона навела якийсь морок на наш дім. Тому що, дійсно, якийсь морок або якась імла стоїть у нас між дітьми і поважним батьком. 50. І який співак, майстерний у складанні пісень, оплаче це?

Подумаєш, що ми своїми стражданнями дали прадавнім привід до байки. Дехто 1, закохавшись у власний образ, кинувся в джерело; його занапастило дзеркало, в якому побачив свою прекрасну зовнішність. Не бувало людини, яка б зненавиділа власну плоть; однак я чув і те, 55. що одна матір у припадку божевілля умертвила свого улюбленого сина. Вона вбила його як дикого звіра, бо звіром видався їй син; але коли прийшла до тями, оплакувала вже не звіра, але убитого своїми руками сина. А інша матір встромила меч у своїх дітей, тому що була роздратована любов’ю їхнього батька до наложниць. 60. І одного звіролова розірвали в горах замість швидконогого оленя швидкі пси, яких він любив. Не допусти ж, батьку, щоб і тебе зарахував до цих нещасних який-небудь співак, котрий здогадується про злодіяння батьків, котрий і оспівує нещастя міжусобної сварки і ворожнечі між кревними.

65. Цього боюся я. Хоча є й моя провина, однак винний і батько. Навіть батько більше винний, що мене з братом перевершує і сивиною, і чесністю вдач. А якщо й немає його вини, то все-таки на нього впаде страшенна безславність, яка нерідко і добру людину скидає на землю. 70. Тому що хоча багатьом відома істина, однак чимало й таких, які зважають на людську думку. Про це прошу тебе подумати, батьку.

Хоч як стривожений я, однак, дотримуючись вимоги природи, бажаю, щоб мій батько в усьому і перед усіма мав перевагу й, маючи у людей добру славу, піднімався вище й вище. Але як же інший пошанує тебе, 75. батьку, людину поблажливу до чужих, коли стільки гніваєшся на дітей, яких сам народив і колись просив у Царя Бога, бажаючи тримати їх на своїх колінах, а коли з’явилися ми на світ, ушанував горезвісними іменами? Я — Петро, а брат мій — Фока 2, ми носимо імена учнів Христових. 80. Але потім гнів, і все забуто. Який батько, подібно до тебе, високоповажний, бував таким милостивим до своїх дітей-немовлят і таким жорстоким до дітей, що прийшли у вік? Якби дозволено було вступати в змагання людині з Богом або дітям з батьками, то, можливо, 85. знайшов би я яке-небудь слово для полегшення своїх страждань. А тепер дозволю своїми вустам промовити тільки таке: чи погані ми, чи хороші в тебе, батьку, — від насіння колосся. Хороший я або поганий — твоя слава і твоя ж ганьба. А кожному відомо те, 90. що потрібно доброго любити, поганому ж служити опорою, тому що лікарі дають ліки не здоровим, а виснаженим хворобою. Не про того птаха жаліють, який сидить на гілці або летить повітрям, але про того, який випав з високого гнізда, 95. або простромлений кривими пазурами м’ясоїдної шуліки, і від сильного болю б’є ногами в повітрі. І ушанувати негіднішого сина свого надра — це милість. А якщо вшануєш доброго, то бачу в цьому закон для батька, бо побожні і серед чужих мають прихильність. І Божеська милість не в тому полягає, 100. щоб наближати до себе добрих, а в тому, щоб спуститися до поганого і, піднявши його із землі, піднести високо.

І Христос, коли приходив на землю і вмістив у Божестві Своєму людину, не за незанепалих помер, а за тих, які упали на землю і померли в Адамі. 105. Чи не чуєш про молодшого сина, як він, залишивши батька і живучи блудно, витратив усе батьківське майно; а коли голод виснажив блукача, повернувся в дім до батька і схилив перед ним коліна; і батько одразу зглянувся над негідним сином (Лк. 15, 21-24), 110. обняв руками його шию, пролив сльози і вшанував сина розкішною вечерею? І добрий пастир овець, коли одна з них відстала від отари, залишив усіх інших, а пішов слідами заблуклої і, як тільки знайшов її в горах або в лісах, 115. узяв на свої плечі і з радістю причислив до улюблених десятків (Мф. 18, 12-13). Такий великий закон мого Христа, Котрий, відкидаючи зарозумілих, благоволить до всіх принижених.

Одне сповідання гріха часто спасало людину, гіркими слізьми обмивало провини 120. і очищувало душу, очорнену пороками. Нерідко сім по сім разів умилостивлюється Цар до беззаконників, як чую в Божому слові (Мф. 18, 22) і як навчив мене Дух. Хто з людей гірший за царя Манассії? Яке місто гірше за велике Нінове місто 3? 125. Що гірше за ненаситну руку митаря? Але Цар Христос змилосердився і над ними, коли оплакали свої гріхи.

Але що говорити про Христа? Для чого згадувати і про людську любов, яку природа заклала в батьках до дітей? І звірі люблять своє породження, 130. якщо чув ти про рисів, про кабанів, про отару круглооких волів, як вони тремтять за своїх дітей і виходять на боротьбу зі звірами і з неприязною для них людиною. Невже ж у тобі такий згубний гнів, якого немає ні в людях, ні у звірах? Приборкай своє розгніване серце; чи тебе, любий батьку, 135. вигодували неприступні стрімчаки і море, і тому гнів зробився в твоєму серці твердішим за адамант.

Інші, і чужоземці, і співвітчизники, і люди богобоязливі, і безумці, одержують свою втіху від твого майна. 140. Твій дім служить загальним пристановищем для всіх нужденних; твоя трапеза приємніша за Алкинієвий гай; багато за нею друзів, багато на ній і їжі, багато всього, що живе в повітрі і на землі і що плаває у водах. А ми, не обмиті, не одягнені, заклякли від холоду, 145. день у день поневіряємось тут і там біля чужих дверей; і немає ніякого полегшення нашому нещастю. З того самого часу, як ти прогнівався на нас, батьку, хоч скільки бажаємо, не бачимо лиця твого; і що особливо засмучує, у цьому ти не відмовляєш часто своїм рабам, хоча й буваєш на них прогніваний. Ми, злощасні, сидимо за вбогою трапезою і навіть, 150. подібно до Лазаря, не крадемо малих крихт із розкішного стола, не користуємося і тим, чим харчуються пси (Лк. 16, 21). З твоєї милості багато нами гребують, деякі ж поважають. Дивна справа! Батько похваляється безславністю синів, яких одна невелика жменя утішила б в нещасті. 155. Помічники для нас обох гірші за саму скорботу; а інші й не знають, хто ми і чиї діти, бо соромлюся й згадати про батька. Двоє, щоправда, прихильні до нас; чи хочуть вони через це самі уникнути нещастя або знайти полегшення в своїх нещастях, які наведе на них злісний 160. демон, і чужими напастями сподіваються спокутати власне лихо.

Скажу ще сильніше слово; тільки будь милосердним, батьку, дай нам принаймні цю утіху в стражданнях — не відкинь нашого слова. До інших своїх дітей, батьку, ти стільки прихильний, скільки властиво людині, яка Бога сповідувала своїм Отцем. 165. Це не заздрість; єдиноутробним і не природно заздрити. Дома в теремах ти виховав ніжних дочок, навчив рукоділлю перед заміжжям, за допомогою однієї шляхетної жінки — цього Хірона серед жінок — виховав у них добрі вдачі, дав їм добрих чоловіків — людей іменитих у громадському колі, 170. багатою рукою відокремив їм частину свого майна. А нас, яких породила на світ та ж і найкраща матір — ця благочестива жінка, гідна подиву всіх земнородних, за якою, уявляю собі, і досі ти, любий батьку, часто проливаєш сльози, — нас, своїх первородних (що досить важливо для батьків), 175. женеш зі свого дому і стільки ж ненавидиш, скільки дочкам показав своє прихильне серце.

Скажу, і не бажав би, щоправда, однак виведу слово назовні, щоб не розривало воно мене, затаївшись у серці. Був шлюб і шлюбна вечеря; всі веселилися; там були шлюбні дари, 180. вітальні промови, приємні забави. Багато було рідних, чимало сусідів, люди високих чинів при царському дворі прикрашали собою шлюбну трапезу, були й досточесні ієреї, які з’єднували пару своїми молитвами і вінцями. 185. Навколо прекрасного юнака юрбилися товариші і величали нареченого, уподібнюючи його красивій літорослі; а жінки наряджали чорнооку діву до священного шлюбу; батько захоплювався дітьми. А нас, начебто ми схожі на диких звірів, 190. або на вепрів, або дією жорстокого демона погубили людський вид, нас замкнули в домі подалі від сестри, і там ми оплакували свій вступ у скорботні води життя.

Краще б мені не зачинатися в материнській утробі або померти недоношеним у муках тієї породілі! 195. А якщо я вже вступив у ворота життя й привернув до себе фатальний дух, то краще було б, якби перший мій плач став сльозою смерті і не зустрів я таких нещасть! Найбільше ж засмутило мене одне. Я, митецький співак, бажав оспівати шлюб і шлюбне ложе рідної сестри і своїми шлюбними піснями пригасити гнів батька, 200. але, всезгубний демон, і це не було мені дозволено, як людині ні для чого не гідній. Інший оспівував мою вроду, цю чорну ніч, з-під золотистих кучерів, що підноситься на срібних щоках; 205. інший славив мою вечірню зірку, інший величав мою блискавицю; і ще якийсь недобрий співак. А я лежав безмовний, знехтуваний, покритий хмарою нарікання, не міг бути і ехом, яке останні звуки розносить високими стрімчаками, коли Пан співає на горах пастушачі пісні. 210. Оплачу кончину моїх первородних піснеспівів і не буду більше співати. Прощайте, багатозвучні книги! Прощайте, музи! Що за радість, якщо пісня моя не торкається батьківського вуха, якщо і Орфеєва яка-небудь пісня не привертає до себе здаля ні каміння, ні звірів, ні птахів на одризьких стрімчаках? 215. Скористайся від мене й цим, злісна заздросте; нехай припиняться мої пісні! А тобі, чудовий батьку, нехай не віддасть за це ні Бог, ні хто-небудь із друзів!

Але ось ще який тривожить мене страх. Якщо не любиш нас, найдобріший, то не любиш і дочок, хоча і носиш їх тепер на руках і намагаєшся підняти. 220. Нас ти позбавив свого дому і любого споглядання, а їх зробив для всіх ненависними. Тому що Царю батьків — Христу не угодно, щоб батько до одного був прихильним, а до іншого зле налаштованим; і Син Безначального нерідко змінює ваги, 225. Свій гнів з батьків переносить на дітей і обтяжує нещастями улюблених. Але нехай кане це в глибину моря, нехай не торкнеться нашого дому, за теперішніми скорботами нехай не піде нова скорбота! Досить і того, що старших твоїх дітей жене Еринія.

Але проти тебе, батьку, налаштовані всі, і батьки 230. і діти за те, що маєш невблаганне серце. Бо вбиває життя обурення батька, якого з’єднали з дітьми і природний союз і любов, розділила ж зла ворожнеча. Звичайно, великий до нас жаль мають у серці всі ті, які зробили або потерпіли що-небудь гідне Бога; 235. особливо ж уболівають ієреї, котрих ти ущедрюєш дарами і вшановуєш у своєму домі, але ганьбиш заочно, а іноді і в лице, як тільки вони звертаються до тебе не з одними ласкавими порадами і не тільки з прихильним поглядом, але й із жорстокими словами. 240. Такі, по-перше, Григорій, котрий життям відповідає своєму імені 4 і проповідує вустами єдине Божество, а потім Воспорій та Амфілохій, обдаровані великою душею. У них і болісне відчуття хвороб поступається молитвам, ушановуванню Тройці й жертвам; 245. а в тебе ні благання, ні жертви не прихиляють серця. Ти не приносиш цього в дар і добропобідним мученикам. Хоча щороку ущедрюєш їх багатою рукою, що і не знає рахунку, ставиш на їх честь вівтарі, приносиш дарунки, влаштовуєш бенкети, хори, 250. пропонуєш багато чаш солодкого питва і м’які ложа, однак у цьому порушуєш Божий закон. Тому що краще, приносячи незначне, присвячувати Богові серце, ніж ушановувати Його всіма жертвами, але мати осквернений розум. Немає дару, який би був гідний Бога, хоча збереш усе, що приносять людям земля, небо й море, 255. бо все це Боже. А що ж смертний знайде крім цього? Одна душа є чиста жертва; а в цьому і бідний часто йде поряд і навіть випереджає багатого всім.

Поважаю, батьку, і цей великодушний намір, яким ти з Божого натхнення поставив себе вище за багатьох. 260. Для жалюгідних смертних не те одне народження, яке бере початок від плоті й крові і через яке люди з’являються на землі і зникають незабаром. Правда, що воно найперше, але потім є ще народження чистого Духа, коли сходить осяяння на обмитих водою 5. 265. Але є і третє народження, яке слізьми і скорботами очищає в нас образ Божий 6, очорнений гріхом. Перше із цих народжень маєш ти від батьків, друге — від Бога, а в третьому ти сам собі батько і служиш для світу прекрасним світилом, бо розірвав мирські узи, поза плоттю 270. поставив свою ногу, уник вогню, що загрожує Содому, з низьких рівнин сховався в улюбленому Сигорі (Бут. 19, 22-23), не озираєшся на спопелілі міста, на всі свої надбання придбав одну добру перлину, поселившись у пустелі, з’єднавши воєдино Христа і чистий свій розум, 275. розпростер хмару над земним світом, від якого сам зрікся, спорудив стіну між ним і собою, припинив нахабність черева — цієї ненаповнюваної прірви, знехтував високі престоли, що надимають людину, повалив додолу чванливу гордість і марнославство зарозумілості. 280. Одна для тебе слава — великий Бог і благочестиві, які для тебе дорожчі за кревних по плоті. Усе поступилося хресту, до якого прицвяхував ти розбійника, тобто світ. Цілонічними гімнами і денними піснями ти славиш Трисяюче осяяння небесного Духа. 285. Все це прекрасно, батьку, і близько вже до досконалішої межі; межа ж ця, на мою думку, умоспоглядальний, а не в дзеркалі видимий Бог.

Залишився в тобі тільки один гнів — ця приємна для тебе отрута, і сушить душу твою, як непримітна іржа тверде залізо. Таке нещастя спіткало тебе через злість віроломного змія; 290. він і прабатьків через незначне споживання викинув з раю і віддалив від Бога, від Якого сам відпав. Але приборкай страшний свій гнів, батьку! І в нас є Цар Христос, благовоління Якого сам потребуєш. Будь своїм нерозумним дітям таким же батьком, 295. яким бажаєш мати до себе Бога під час скорбот, якби коли-небудь зустрілася з тобою нелегка печаль.

Не ти один, батьку, породив на світ подібних до себе, не тебе одного засмучують непокірні діти. Траплялося нерідко бачити, що батько буває поблажливим і до грубих пороків 300. непутящого сина. Інший, не знаючи міри у грі, а інший, піддавшись згубному пияцтву і ганебній любові, розікрали дім; інший дійшов і до того, що звертається до батька з докірливим словом, і навіть руки на нього піднімає Еринія. Однак добрий батько полишив гнів і на таких дітей, 305. тому що володарка-біда не вчилася писаним законам. І вона без зусиль лікує в батьках гнів на синів. Багато чого бачачи, не бачать, тому що не бажають бачити; багато чого потрапляє їм у вуха, але вони не чують; щоб викриттям не викликати дітей на страшну зухвалість 310. і не заглушити в них сорому — цього доброго помічника батькам. Тому що від образи народжується зухвалість, а від прихильності — обачність, особливо ж у дітях, які мають на увазі близьку славу, скоряються не насильству руки, а узам переконання.

Як вогонь у соломі, так і досада батька на дітей тримається недовго. 315. Гнів запалить язик, а жалість ще раніше його погасить. Язик промовив докірливе слово, а розум уже каже втішне, подає руку, щоб підтримувати тягар, і сам оплакує завдану скорботу. Давид, один із найзнаменитіших царів в Авраамовому потомстві, до всіх був милостивим, а до своїх дітей настільки поблажливим, 320. що пригнічував у собі гнів і досаду навіть на батьковбивцю. Ось доказ! Коли той, хто обурився проти царя, в тінистому лісі загинув від сучка й ослюка, Давид не тільки слізно оплакав його, як доброго сина (2 Цар. 18, 33), але покарав, як убивцю, того, хто сповістив про смерть.

325. А ти, захопившись недоброю порадою, що бачив або що зазнав від нас поганого, і маєш в серці своєму неприборканий гнів? Ми не віднімали в тебе, пане, батьківської влади, не викрадали ні колосся із твого поля, ні волів, або овець, або коней із твоїх отар; 330. ми не доходили до такого божевілля, щоб осквернити твоє ложе (це нечувано!) або вступити в підступні задуми з людьми, тобі неприязними. Якщо батько гнівається за що-небудь подібне до цього, нема чого й сказати проти; але твої сини мають один порок: ми виявилися гіршими за тебе — досконалішого батька, а ти нікому не поступаєшся першістю 335. ні в зовнішньому вигляді, ні у величі. У нас не свобідно тече слово і на язику лежать узи. Чи ми згрішили в цьому, чи ти, найкращий, не захотів дати дітям досконалішої природи.

Тут покладемо кінець слову. Царю Отче і Всевишній Сину, подай руку і благоволи зробити милостивим до мене батька! 340. Ось торкаємося бороди твоєї, батьку, обіймаємо твої коліна, як у Бога; нехай побачимо ж і обличчя твоє, як Боже. Не шлюбу, не пристойного багатства, не високого дому просимо в тебе: дай тільки руку і подивися прихильно.

І ти, матір моя, яку, як бачив я уві сні, 345. і батькові моєму, являючись у сонних видіннях, угамовуєш гнів його своїми молитвами, нагадуєш йому про свою любов і мирний шлюб! Ублагай свого чоловіка стати милостивим до твоїх дітей. Є міра в насолоді співом, є міра і в жорстокій сварці.

І якщо я переконав тебе, батьку, то годі для нас зазнаних бід. А якщо не чуєш мене, 350. то і у дітей є Бог. Будемо поневірятися, як і раніше. Твоя постраждає слава, якщо залишимося непризренними, якщо помремо. О, якби хоча після нашої смерті були пролиті за нас сльози прихильного батька!

1. Нарцис. — Ред. [↩]
2. Фока — ім’я двох святих синодських мучеників: один — садівник, другий — єпископ Синопа. Пам’ять 22 липня й 22 вересня. — Ред. [↩]
3. Ніневія. — Ред. [↩]
4. Григорій (грец.) — «бадьорий». — Ред. [↩]
5. Св. Хрещення. — Ред. [↩]
6. Покаяння. — Ред. [↩]

Опубліковано: 14.10.2013.