16. Сон
16. Сон
*Про храм Анастасії, який св. Григорій облаштував у Константинополі
Солодким спочивав я сном, і нічне видіння представило мені Анастасію, до якої протягом дня прагнули мої думки. Вона перша високе слово, що до того залишалося біля підніжжя гори, звела на саму її вершину. 5. Тому й найменування Анастасії одержав цей храм, твір моєї неліниво струдженої руки.
Мені уявлялося, що сиджу на високому престолі, однак не з піднятими високо бровами — ні, і уві сні я не служив ніколи гордості. По обидва боки нижче від мене сиділи старці 1 10. вожді стада, поважні віком. У пресвітлому одязі стояли служителі 2, як образи ангельської світлосяйності. З народу ж одні, як бджоли, тиснулися до ґрат, і кожний намагався підійти ближче; 15. інші тіснилися у священних переддвер’ях, однаково поспішаючи і слухом, і ногами; а інших направляли до слухання моїх слів строкаті торговища і гучні під ногами вулиці. 20. Чисті діви разом із шанованими дружинами з високих дахів схиляли благоговійний слух.
І те ще приєдналося до приємності ночі. Народ, що бажає чути моє слово, стояв, розділившись на частини. Одні вимагали слова простого й доступного розумінню, бо не хотіли і не звикли 25. підніматися думкою вгору. Інші бажали мови піднесеної і вітіюватої; і такі були, які намагалися глибоко досліджувати ту й іншу мудрість — і нашу, і чужу нам. По обидва боки чутні були вигуки, якими висловлювалися протилежні бажання слухачів. Але з моїх вуст виливалася єдиношанована Тройця, 30. сяюча трьома явленими нам Красотами. Я покривав супротивників гучним голосом, потоками полум’яніючого духу, поривами промови. Одні приходили в захват і хвалили, другі стояли у безмовному здивуванні, інші видавали ще якісь голоси, а деякі заперечували тільки подумки, тому що заперечення раніше, ніж виявлялося словом, 35. завмирало в самому болю народження, а інші, як хвилі, що піднімаються вітрами, вступали у відкриту боротьбу. Але красномовство тішило всіх: і красномовних, і знавців священного слова благочестя, і наших, і сторонніх, навіть тих, які досить далекі від нашого двору, 40. будучи мерзенними шанувальниками безсилих ідолів. Як теплими променями очорнена виноградина не зовсім уже незріла, але починає потроху пом’якшуватися, і не зовсім зріла, але частково чорна, частково рум’яна, місцями уже почервоніла, а місцями наповнена кислим соком, 45. так і вони вирізнялися зрілістю пошкодження, і я захоплювався вже необхідністю об’ємних точил.
Таке було моє видіння, але голос півнів викрав з моїх повік сон, а з ним і Анастасію. Деякий час носилася ще переді мною примара примари, 50. але й та, поступово старіючи, ховалася в серці; залишалися ж при мені одна скорбота і бездіяльна старість. Про Тебе вболіваю, моя Тройце! Через вас сумую, мої діти! Що ти зробила зі мною, заздросте? Багато чого ти відняла в мене. Не придуши ще чим-небудь гіршим моє безвісне життя.
55. Багато витончених творів зодчества в царському місті, якими пишається воно, але переважно перед іншими може похвалитися небесними храмами, храмами колись моїми, а тепер для мене далекими, поміж них і чудовий храм Апостолів, 60. який хрестоподібними стінами розділяється на чотири частини. Втім, всі ці храми не викликають у мене стільки жалю й уболівань, скільки Анастасія — новий Віфлеєм.
Багато, щоправда, я зазнав прикрощів на морі і на суші, від ворогів і від друзів, від пастирів і від вовків, 65. від болісної хвороби і від старості, яка робить мене зігнутим, але ніколи раніше не охоплювала мене така скорбота. Не плакав так через великий храм поневолений ассирійцями народ, коли був відведений далеко від батьківщини; 70. не плакали так ізраїльтяни про кивот, узятий іноплемінниками; не ридав так і раніше через них Яків за викрадення улюбленого сина; не сумував так і кошлатий лев за вбитими ловцями дітьми, і пастух за загубленою отарою, і птах за невільно покинуте гніздо на гостинному дереві, і поліп через залишене ним ліжко, 75. як я донині сумую через нововлаштований храм, через цей плід моїх трудів, яким користується інший.
Якщо коли-небудь моє серце забуде про тебе, Анастасіє, або язик мій промовить що-небудь раніше від твого імені, то нехай забуде мене Христос! Як часто, і без великих жертв і без трапези, очищав я людей, 80. зібраних у Анастасії, сам перебуваючи вдалині, всередині серця створивши нематеріальний храм і проливаючи сльози на божественні видіння! Ніколи не забуду, якби й захотів, не можу забути вашої любові, діви, піснеспівці, лики своїх і сторонніх, що захоплюють поперемінним співом, 85. вдовиці, сироти, ті, що не мають пристановища, немічні, що дивляться на мої руки, як на руки Божі, і солодкі обителі, які доглядають в собі старість!
А якщо і у вас збереглася ще 90. пам’ять про мене, багатостраждального, то подяка Тройці! Тому що в багатьох серце захоплюється потоком обставин, і в легковажних сором тільки на очах. Одного тільки бажаю, достославна Тройце, щоб Божество Твоє назавжди перебувало незабутнім у душах новонасаджених.
95. Прийміть мій прощальний привіт, царі, що допомагали мені в моїх стражданнях! Прийміть, Сходе і Заходе, що борються між собою! Прийміть, ієреї, що повстають один проти одного! Прийми і ти, пануюча гордине! Прийми і ти, велике місто! А я вище земних престолів, і якщо бажаю слави, то єдине слави безсмертної.
100. Але спасай, спасай мене, улюблена Тройце! Наостанок і я побачу, де престол чистої Анастасії.
Такий плач Григорія, котрий зітхає за Анастасію, з якою розлучила мене колись безсила заздрість.
