Книга сьома. Про християнські спосіб життя, подяку і посвячення
1. Законодавець Мойсей сказав ізраїльтянам: «Ось я запропонував вам шлях життя і шлях смерті», і додав: «Оберіть життя, щоб вам жити» (Втор. 30: 15, 19). І пророк Ілля сказав до народу: «Доки ви вагаєтеся на обидві сторони? Якщо Єгова Бог, то йдіть вслід за Ним» (3 Цар. 18: 21). Справедливо також сказав і Господь Ісус: «Ніхто не може служити двом господарям, бо або одного буде він ненавидіти, а іншого буде любити, або буде триматись одного, а іншого занедбає» (Мф. 6: 24). Тому і ми, слідуючи Учителю Христу, «Який є Спаситель всіх» людей, «найбільше ж вірних» (1 Тим. 4: 10), з необхідністю говоримо, що є два шляхи: один — життя, а інший — смерті. Але шляхи ці не мають ніякої схожості між собою. Навпаки, вони досить різні, а, краще сказати — існують абсолютно окремо. Шлях природний є шлях життя, а шлях привнесений є шлях смерті, — не тієї, яка існує за задумом Божим, але тієї, яка від омани ворога (пор. Прем. 1: 13; 2: 24).
2. Отже, перший шлях — шлях життя. Це той шлях, про який і закон постановляє: «Люби Господа Бога всіма помислами і всією душею, одного і єдиного, крім Якого немає іншого, і ближнього, як самого себе» (Втор. 6: 5; Лев. 19: 18) та: «Все, чого не бажаєш, щоб тобі було, того і ти іншому не роби». Благословляйте тих, хто проклинає вас, моліться за тих, хто ображає вас, любіть ворогів ваших. Якщо ви любите тих, які вас люблять, то яка вам благодать? Бо й язичники роблять те ж. Ви ж любіть тих, які ненавидять вас. І ворога не майте, бо [Писання] говорить: «Не ненавидь жодної людини, ні єгиптянина, ні ідумеянина» (Втор. 23: 7), бо всі є творіння Божі, а ви тікайте не від природ, а від злих воль. Утримуйся від плотських і мирських похотей. Якщо хто завдасть тобі удар в праву щоку — підстав йому й другу, не тому, що помста погана, але тому, що незлобивість дорогоцінніша, бо Давид говорить: «Чим воздам тим, які відплачують мені злом» (Пс. 7: 5). Якщо змісить тебе йти з ним одну версту — йди з ним дві, і хто хоче судитися з тобою й забрати сорочку — віддай йому і верхній одяг, і у того, хто взяв твоє, не вимагай назад. Тому, хто просить у тебе, дай, а від того, хто хоче позичити в тебе, не відвертайся, не стискай руки для нього, бо «праведний муж милує та позичає» (Пс. 111: 5). Всім бажає давати Отець, Який повеліває сонцю Своєму сходити над злими і добрими і посилає дощ Свій на праведних і неправедних. Тому справедливо, щоб і ми давали всім від своїх трудів, як говорить [Писання]: «Шануй Господа від праведних твоїх трудів» (Притч. 3: 9); втім, святим потрібно віддавати перевагу (Гал. 6: 10). Не вбивай, тобто не руйнуй подібну до себе людину, бо руйнуєш прекрасно сотворене, не тому, ніби всяке вбивство погане, але тому, що погане вбивство тільки невинного, законне ж вбивство надане тільки начальникам. Не чини перелюбу, бо розділяєш одну плоть на дві, бо [Писання] говорить: «Будуть двоє однією плоттю» (Бут. 2: 24), тому що чоловік і дружина — єдине за єством, за згодою, за єднанням, за складом, за життям, за вподобанням, а роздільні вони за статтю і за числом. Не розтлівай юнаків, бо зло, яке народилося з Содому, стало їжею посланого Богом вогню, противне природі, а той, хто чинить його, проклятий, «і весь народ скаже: «Амінь» (Втор. 27: 26). Не чини перелюбу, бо [Писання] говорить: «Нехай не буде блудник із синів Ізраїлевих» (Втор. 23: 17). Не кради, бо Ахар, який вкрав в Ізраїлі, в Єрихоні, пішов з життя, будучи побитий камінням (Нав. 7: 25), і Гієзій, який вкрав і збрехав, успадковував проказу Неємана, й Іуда, злодій того, що належить убогим, продав юдеям Господа слави і, покаявшись, повісився, і розпалася утроба його та випали всі нутрощі його, й Ананія і дружина його Сапфіра, які вкрали власність і спокусили Духа Господнього, відразу, за вироком співапостола нашого Петра, померли.
3. Не займайся чародійством, не волхвуй; бо «волхвів, — говорить [Писання], — не залишайте в живих» (Вих. 22: 18). Не вбивай дитини своєї в утробі і народжене не умертвляй, бо за все сотворене, яке одержало від Бога душу, якщо буде вбите, відплачено буде як за вбите незаконно (Вих. 21: 23). Не жадай того, що належить ближньому твоєму, як-ось: дружини або раба, або вола, або осла. Не порушуй клятви, бо сказано: «Не клянися зовсім» (Мф. 5: 34), а якщо не так, то клянися в правді, бо «похвалиться кожен, хто клянеться Ним» (Пс. 62: 12). Не лжесвідчи, бо той, хто обмовляє убогого, дратує Того, Хто сотворив його (Притч. 14: 31).
4. Не лихослов, бо «не люби, — говорить [Писання], — лихословити, щоб не зубожіти» (Притч. 20: 13). Не будь злопам’ятливим, бо «шляхи злопам’ятливих — до смерті» (Притч. 12: 28). Не будь дводумним, ні двослівним, бо «сіть міцна чоловікові — уста його» (Притч. 6: 2), та: «Людина злоязична не утвердиться на землі» (Пс. 139: 12). Слово твоє нехай не буде порожнє, бо за кожне марне слово дасте відповідь. Не говори неправди, бо [Писання] говорить: «Ти погубиш всіх, хто говорить неправду» (Пс. 5: 7). Не будь користолюбцем, ні крадієм, бо, «горе тим, — говорить [Писання], — які дають ближньому хабар злий»1 (Авв. 2: 9). Не будь лицеміром, щоб не піддатися тобі одній участі з такими.
5. Не будь норовливим (впертим), ні гордим, бо «гордим Бог противиться» (Притч. 3: 34). Коли будеш судити, не дивися на особу, «тому що суд — Господній» (Втор. 1: 17). Жодної людини не ненавидь. «Викриттям викрий брата твого, і не приймеш через нього гріха» (Лев. 19: 17), та: «Докоряй премудрого, і полюбить тебе» (Притч. 9: 8). Тікай від усякого зла і всього подібного йому: «Віддалися, — говорить [Писання], — від неправедного… і трепет не наблизиться до тебе» (Іс. 54: 14). Не будь гнівливим, ні заздрісним, ні ревнивим, ні несамовитим, ні зухвалим, щоб не зазнати тобі того, що сталося з Каїном, Саулом та Іоавом, бо перший убив брата свого Авеля за те, що він виявився у Бога кращим за нього, і жертві його дано перевагу, другий гнав праведного Давида, який переміг Голіафа филистимлянина, позаздрив похвалі тріумфуючих, а останній убив двох воєначальників: Авеніра ізраїльського та Амессая юдейського.
6. Не займайся чародійством, бо воно веде до ідолослужіння. «Чародійство, — говорить Самуїл, — є гріх» (1 Цар. 15: 23), і нехай не буде «ворожби в Якові, ні волхвування в Ізраїлі» (Числ. 23: 23). Не нашіптуй, не проводь сина свого через вогонь, не гадай, не ворожи, не пророкуй за польотом птахів, не вивчай поганих наук, бо все це і закон заборонив (Втор. 18: 10, 11; Лев. 19: 26, 31). Не бажай зла, бо дійдеш до безмірності гріхів. Не сквернослов, не будь жадібним, не впивайся, бо від цього походять розпуста і перелюбства. Не будь сріблолюбцем, щоб замість Бога не стати тобі рабом мамони. Не будь марнославним, не підносся, не будь пихатим, бо від всього цього походить гординя. Пам’ятай того, який сказав: «Господи, не величалося серце моє, ні вихвалялися очі мої: не входив я в велике, ні в дивне, що більше за мене. Якщо не смиренномудрствував» (Пс. 130: 1, 2).
7. Не нарікай, пам’ятаючи покарання, яке настигло тих, що нарікали на Мойсея. Не будь норовливий, ні лукавим, ні жорстокосердим, ні запальним, ні малодушним, бо все це веде до хули, але будь лагідним, як Мойсей і Давид, бо лагідні успадкують землю.
8. Будь довготерпеливим, бо такий «багатий в розумі, малодушний же сильно безумний» (Притч. 14: 29). Будь милостивим, бо «блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5: 7). Будь незлобивим, тихим, добрим, тремти перед словами Божими. Не підносся, як фарисей, тому що «кожен, хто підноситься, буде понижений», та: «Що високе в людей, те мерзота перед Богом» (Лк. 16: 15; 18: 14). Не давай душі своїй зухвалості, тому що «зухвала людина впаде в зло» (Притч. 13: 18). Не спілкуйся з безумними, але з мудрими і праведними, бо «хто спілкується з мудрими, той буде мудрий, а хто спілкується з безумними, той сокрушиться» (Притч. 13: 21). Скорботи, які трапляються з тобою, приймай благодушно, а біди — без печалі, знаючи, що тобі дається нагорода від Бога, як Іову і Лазарю.
9. Того, хто говорить тобі слово Боже, прославляй і пам’ятай про нього вдень і вночі, а шануй не як винуватця буття, але як того, хто сприяє твоєму благому буттю, бо де вчення про Бога, там присутній Бог. Намагайся бачитися зі святими щодня, щоб втішатися їхніми словами.
10. Не чини розколів проти святих, пам’ятаючи про кореян. Тих, які сперечаються, примиряй, як Мойсей, поєднуючи в дружбу. Суди справедливо, бо суд — Господній. Коли викриваєш у гріхопадіння, не дивись на особу, як Ілля і Михей викрили Ахава, Авімелех ефіоплянин — Седекію, Нафан — Давида, Іоан — Ірода.
11. У своїй молитві не сумнівайся, сповниться вона чи ні, бо Господь сказав мені, Петру, при морі: «Маловірний! Навіщо ти засумнівався?» (Мф. 14: 31).
12. Не простягай руку до прийняття, а до подавання не згинай. Якщо маєш, давай своїми руками, щоб потрудитися у викуплення гріхів своїх, бо «милостинями і вірами очищаються гріхи» (Притч. 15: 27). Давати бідним не вагайся, а коли даєш, не нарікай, бо знай, хто Податель нагороди. «Хто милує убогого, — говорить [Писання], — той позичає Богу, за подаянням же його, воздається йому» (Притч. 19: 17). Від того, що терпить нужду, не відвертайся, бо «хто затикає вуха свої, — говорить [Писання], — щоб не чути нужденного, і коли він призве, то не буде того, хто послухає його» (Притч. 21: 13). У всьому май спілкування з братом своїм, і нічого не називай власним; бо всім людям уготоване Богом спільне причастя2.
Руки своєї не віднімай від свого сина чи від своєї дочки, але від юності навчай їх страху Божого, бо «карай, — говорить [Писання], — твого сина, бо так буде тобі благонадійно» (Притч. 19: 18).
13. Рабом своїм або рабинею, які надіються на того ж Бога, не повелівай у гіркоті душі, щоб не воззвали на тебе і щоб не було тобі гніву від Бога, і ви, раби, коріться господарям своїм, як образам Божим, з увагою і страхом, як Господу, а не людям.
14. Ненавидь всяке лицемірство, і все, що тільки угодно Господу, роби. Заповідей Господніх не залишай, але що прийняв від Нього, те зберігай, не додаючи до нього і не віднімаючи від того, бо «не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився не-правдомовцем» (Притч. 30: 6). Сповідай Господу Богу своєму гріхи свої, і не додавай ще до них, щоб благо тобі було від Господа Бога твого, Який не хоче смерті грішника, але покаяння.
15. Батька свого і матір шануй як винуватців буття твого, щоб бути тобі довголітнім на землі, яку дасть тобі Господь Бог твій (Вих. 20: 12). Братів своїх і родичів своїх не зневажай, бо «єдинокровних племені твого не зневажай» (Іс. 58: 7).
16. Царя бійся, знаючи, що [Він] — обрання Господнє. Начальників його шануй як служителів Божих, бо вони — месники всякої неправди. Оброк, мито і всякий внесок сплачуйте їм благорозумно.
17. У день злоби своєї не приступай до молитви своєї, поки не звільнишся від гіркоти своєї. Ось шлях життя! О, якби ви на ньому виявилися через Ісуса Христа, Господа нашого!
18. А шлях смерті вбачається в діях злих. На ньому невідання Бога і відання багатьох зол і тривог, і збентежень, а звідси — вбивства, перелюби, розпуста, клятвопорушення, беззаконні побажання, крадіжки, ідолослужіння, чародійства, волхвування, розкрадання, лжесвідчення, лицемірство, двоєдушність, підступність, пихатість, злоба, норовливість, зажерливість, сквернослів’я, ревнивість, зухвалість, зарозумілість, гордість, небогобоязливість, гоніння добрих, ворожнеча до істини, любов до неправди, невідання справедливості. Бо ті, які чинять це, не приліплюються ні до добра, ні до правдивого суду, пильні не на добро, але на зло, далекі від лагідності і терпіння, люблять суєту, ганяються за винагородами, немилосердні до бідного, не трудяться за струдженого, не знають свого Творця, вбивці дітей, розтлівачі Божого творіння, які відвертаються від нужденного, які утискають гнобленого, захисники багатих, які зневажають убогих, з усього — грішники. Будьте вільні, діти, від усього цього!
19. Дивися, щоб хто не відвернув тебе від благочестя. «Не відступи, — говорить [Писання], — ні праворуч, ні ліворуч» (Втор. 5: 32), щоб розуміти у всьому, що робиш, бо якщо не ухилишся від прямого шляху, не будеш нечестивим.
20. А про їжу говорить тобі Господь: «Добро землі їжте (Іс. 1: 19), всяке м’ясо їжте, як зелень трав’яну, а кров виливай на землю, як воду» (Бут. 9: 3; Втор. 15: 23), бо не те, що входить до уст, оскверняє людину, але те, що виходить з уст, розумію — хули, обмови і все інше таке. А лій землі їж ти в правді (Бут. 45: 18), бо «якщо щось благе — Його, і якщо щось добре — Його, пшениця — юнакам, і вино запашне — дівам» (Зах. 9: 17). «Бо хто їсть або хто п’є, крім Нього?» (Еккл. 2: 25). Переконує ж тебе і мудрий Ездра, кажучи: «Ідіть і їжте сите, і пийте солодке, і не сумуйте» (Неєм. 8: 10).
21. Від ідоложертовного тікайте, щоб не стати вам спільниками бісів, бо його приносять на честь бісів, тобто на образу єдиного Бога.
22. Про хрещення (занурення) ж, єпископе чи пресвітеру, хоча ми і раніше постановили вже, однак і тепер говоримо, щоб ти хрестив так, як постановив нам Господь, кажучи: «Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я вам заповів» (Мф. 28: 19, 20), — Отця, Який послав, Христа, Який прийшов, Утішителя, Який свідчив. Але спочатку помажеш святим єлеєм, потім занур у воду і наостанок запечатай миром, щоб помазання було причастям Святого Духа, вода — знаком смерті, а миро — печаттю завітів. Якщо ж немає ні єлею, ні мира, то достатньо води і для помазання, і для печаті, і для сповідання померлого або співпомираючого. А до хрещення (занурення) нехай той, хто схрещуватиметься, постить, бо й Господь, Який раніше хрестився від Іоана, а потім оселився в пустелі, постив сорок днів і сорок ночей. А хрестився Він і постив не тому, що Сам, за єством чистий і святий, мав потребу в обмиванні скверн або у пості чи в очищенні, але для того, щоб і перед Іоаном засвідчити істину, і нам дати зразок. Господь хрестився не в страждання Своє або смерть, або воскресіння, бо нічого цього ще не було, але для іншого установлення, тому і постить Він після хрещення по владі, як Господь Іоанів; а хто освячується у смерть Його, той повинен спочатку постити, і тоді хреститися, бо несправедливо, щоб той, хто співпогребається і співвоскресає сумував при самому воскресінні, бо не людина є господарем Спасителевої постанови, оскільки Цей є Владика, а вона — підлеглий.
23. Пости ж ваші нехай не бувають разом з лицемірами, які постять у другий і п’ятий день після суботи. Ви постіть або п’ять днів, або в середу і в п’ятницю, тому що в середу було засудження Господа, коли Іуда обіцяв продати Його за гроші, а в п’ятницю Господь зазнав страждання на хресті при Понтійському Пилаті. Але суботу і день Господній ви святкуйте, бо та є спомин творіння, а цей — воскресіння. Одну тільки в усьому році суботу повинні зберігати ви, саме ту, в яку Господь похований. У цю суботу належить постити, а не святкувати, бо поки Творець знаходився під землею, пристойніший плач за Ним, ніж радість про творіння, тому що Творець і за єством, і за достоїнством вищий від Його творінь.
24. Коли ж молитеся, не будьте, як лицеміри, але моліться так, як постановив нам Господь у Євангелії: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі; хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство на віки. Амінь» (Мф. 6: 9-13; Лк. 11: 2-4). Моліться так тричі на день, наперед готуючи себе до того, щоб бути достойними усиновлення Отця, щоб, називаючи Його своїм Отцем недостойно, не заслужити вам від Нього осудження, як Ізраїль, первородний колись син, почув: «Якщо Я Отець, то де ж слава Моя? А якщо Я Господь, то де страх до Мене?» (Мал. 1: 6). Бо слава батьків — праведність дітей, і честь господарів — страх слуг, як і супротивне до цього — безславність і безвладдя. «Бо через вас, — говорить [Бог], — ім’я Моє зневажається у народах» (Іс. 52: 5).
25. Будьте завжди вдячні, як вірні та благомислячі раби. І на євхаристії говоріть так: «Дякуємо Тобі, Отче наш, за життя, яке Ти відкрив нам Ісусом, Отроком Твоїм, Яким і все Ти створив і [над] усім промишляєш, Якого і послав Ти на спасіння наше бути Людиною, Якому і благоволив Ти постраждати і померти, Його ж воскресивши, Ти благоволив прославити і посадити праворуч Тебе, Яким і обітував Ти нам воскресіння мертвих. Ти, Владико Вседержителю, Боже Вічний: як це було розсіяне і, будучи зібраним, стало, стало одним хлібом, так збери Церкву Твою від кінців землі в Царство Твоє. Ще дякуємо, Отче наш, за чесну кров Ісуса Христа, пролиту за нас, і за чесне тіло, якого і вмістообраз цей звершуємо, Який чиноположив нам сповіщати смерть Його. Бо Ним Тобі і слава на віки. Амінь». А з неосвячених ніхто нехай не споживає від них [таїн Тіла і Крові Христових], але одні хрещені у смерть Господню. Якщо ж причаститься хтось неосвячений, приховавши себе, то споживе вічне осудження, тому що, не належачи до віри в Христа, прийняв недозволене в покарання собі. А якщо хто причаститься через невідання, того, скоро наставивши, освячуйте, щоб не вийшов він зневажником.
26. Після причастя ж дякуйте так: «Дякуємо Тобі, Боже і Отче Ісуса, Спаса нашого, за Святе [Причастя], яким Ти вселився в нас, і в розумі і вірі, та любові, і безсмерті, що Ти дав нам Ісусом, Отроком Твоїм. Ти, Владико Вседержителю, Боже всього, Який створив Ним світ і те, що в ньому, і закон насадив у душах наших, і до причастя наперед приготував людей, Боже святих і непорочних наших отців Авраама й Ісаака, та Якова, вірних рабів Твоїх, Боже сильний, вірний та істинний, і правдивий в обітуваннях, Який послав на землю Ісуса, Христа Твого, з людьми пожити як людину, Бога суще Слово і Людину, і оману з кореня знищити. Сам і нині пом’яни Ним святу Церкву цю, яку Ти стяжав чесною кров’ю Христа Твого, і звільни її від усякого зла і доверши її в любові Твоїй та в істині Твоїй, і збери всіх нас у Царство Твоє, яке Ти приготував. Маранафа; Осанна Синові Давидовому; Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Бог Господь, Який явився нам у плоті». Хто святий, той нехай підходить [до причастя], а хто не святий, той нехай стане святим через покаяння. Надавайте звершувати подяку і пресвітерам вашим.
27. А про миро дякуйте так: «Дякуємо Тобі, Боже, Творче всього, і за пахощі мира, і за безсмертний вік, який Ти відкрив нам Ісусом, Отроком Твоїм. Бо Твоя є слава і сила на віки. Амінь».
28. Хто з тих, які приходять, дякує так, того приймайте як ученика Христового, а хто ж сповіщає інше вчення, а не те, яке передав вам через нас Христос, тому не дозволяйте звершувати подяку, бо він швидше ображає Бога, ніж прославляє Його. А приймайте тих, що приходять до вас, не інакше, як після випробування, бо ви маєте розум і можете пізнавати праву руку чи ліву (Іон. 4: 11), і відрізняти лжевчителів від учителів. Коли приходить учитель, то від душі забезпечуйте його потрібним, а лжевчителеві, хоча дайте, що потрібно, але заблудження його не приймайте і разом з ним не моліться, щоб не осквернитися з ним. Кожен пророк чи вчитель істинний, що приходить до вас, достойний їжі як той, що творить слово правди.
29. Всякий початок плодів чавила, току, також волів і овець давай священикам, щоб благословлялося відкладене в коморах твоїх і урожай твоєї землі, щоб ти утвердився пшеницею, вином і єлеєм (Бут. 27: 37) і щоб примножилися стада волів твоїх і стада овець твоїх. Всяку десятину давай сироті та вдові, убогому та для приходька. Всякий початок хлібів теплих, вина з сосуду чи єлею, чи меду, або плодів винограду чи інших плодів початок давай священикам, а від срібла і одягу, і всякого стяжання — сироті і вдові.
30. У день воскресіння Господнього, тобто в день Господній, збирайтеся постійно, дякуючи Богові і сповідуючи, чим облагодіяв вас Бог через Христа, звільнивши від невідання, омани, пут, щоб жертва була ваша безпорочна і приємна Богові, який сказав про Свою Вселенську Церкву: «У всякому місці буде приноситися Мені фіміам і чиста жертва, бо Я великий Цар, — говорить Господь Вседержитель, — і ім’я Моє дивне у народів» (Мал. 1: 11, 14).
31. А в єпископів, пресвітерів і дияконів обирайте достойних Господа, мужів благоговійних, справедливих, лагідних, несріблолюбних, які люблять істину, які заслуговують схвалення, преподобних, нелицемірних, здатних навчати слову благочестя, які вірно подають вчення Господні. А шануйте їх ви, як батьків, як господарів, як благодійників, як винуватців вашого благого буття. Викривайте ж один одного не в гніві, але в довготерпінні, з благістю і миром. Все, що звелів вам Господь, зберігайте. Про життя своє пильнуйте. Стегна ваші нехай будуть підперезані і світильники засвіченими, і будьте подібними до людей, що очікують, коли прийде їхній господар: ввечері чи вранці, чи як півні співатимуть, чи опівночі, бо Господь прийде в той час, в який не очікують, і, якщо відчинять Йому, «блаженні ті раби, тому що виявилися пильнуючими. Він підпережеться і посадить їх, і, підходячи, стане служити їм» (Лк. 12: 36, 37). Будьте тверезі і моліться, щоб не заснути вам на смерть, бо не допоможуть вам попередні чесноти, якщо при кончині своїй заблукаєте від істинної віри.
32. В останні дні примножаться лжепророки і розтлівачі слова, і вівці перетворяться на вовків, а любов — на ненависть, бо з примноженням беззаконня охолоне любов багатьох, люди зненавидять і будуть гнати і зраджувати один одного. І тоді з’явиться облесник світу, ворог істини, поборник брехні, якого вб’є духом уст Своїх Господь Ісус, Який устами вбиває нечестивого. І багато хто спокуситься ним, а ті, що перетерплять до кінця, спасуться. І тоді з’явиться на небі знамення Сина Людського, потім буде глас труби через архангела і між тим оживлення спочилих, і тоді прийде Господь і всі святі з Ним при землетрусі на хмарах з ангелами сили Своєї на престолі царському осудити облесника світу, диявола, і відплатити кожному за ділами його. Тоді злі відійдуть у вічне покарання, а праведні підуть у вічне життя, наслідуючи те, чого не бачило око, не чуло вухо і що не приходило на серце людині, що приготував Бог тим, що люблять Його (1 Кор. 1: 8), і будуть радіти в Царстві Божому, яке у Христі Ісусі.
33. Сподобившись від Нього стількох благ, будемо благати Його, безперестанно призиваючи Його в молитві і промовляючи: «Вічний Спасителю наш, Царю богів, сущий єдиний Вседержителю і Господи, Боже всього сущого і Боже святих і непорочних наших отців, які перед нами, Боже Авраама й Ісаака, та Якова, милостивий і щедрий, довготерпеливий і многомилостивий, Якому кожне серце відкритим бачиться і всякий таємний помисел відкривається: до Тебе взивають душі праведних, на Тебе покладені були надії преподобних. Отче непорочних, Ти слухаєшся тих, що в правді призивають Тебе, Ти і невисловлені прохання знаєш, бо до людських утроб сягає промисел Твій і совістю випробовуєш волевиявлення кожного, і по всій землі вселенної через молитву й слова возсилається Тобі фіміам. Ти, Який сущий вік видовищем (1 Кор. 9: 24) правди поставив, всім же відкрив двері милостині, показав же кожному з людей розумом насадженим і судом природним і від закону спонуканням, бо здобування багатства не вічне, благоліпності краса не вічнотекуча, сили добре підвладна руйнуванню кріпость, і пара, і суєта всяка, єдина ж совість віри нелукаво переходить, через середину небес з правдою сходячи, майбутньої їжі правицю приймає, разом і колись, щоб постати перед обітницею нового життя, сама душа, надією радіючи, радіє. Бо від початку праотцю нашому Авраамові, який оволодів шляхом істини, віданням його Ти провадив, навчаючи його, що є вік цей, і вірі його передував розум, за розумом же слідувала віра, а за вірою слідував завіт, бо Ти сказав: «Вчиню твоє сім’я, як зорі на небі і як пісок на краю моря» (Бут. 13: 16; 22: 17). Але й Ісаака йому дарував і подібно до нього знав його вдачу, і Богом його Ти назвався, кажучи: «Буду тобі Богом і сімені твоєму після тебе» (Бут. 17: 7). І до нашого отця Якова, який ішов до Месопотамії, явивши Христа, Ним промовив Ти, кажучи: «Ось Я з тобою, і зрощу тебе, і розмножу тебе багато» (Бут. 28: 15; 48: 4). І так Ти сказав Мойсею, вірному та святому Своєму рабу, у видінні купини: «Я є Сущий: це ім’я Моє вічне і пам’ять з роду в рід» (Вих. 3: 14, 15). Захиснику роду Авраамового, благословенний Ти на віки.
34. Благословенний Ти, Господи, Царю віків, Який Христом сотворив усе і Ним на початку прикрасив невлаштоване, розділив води від вод твердю і дух живий їм вверг, землю заснував і небо розпростер і кожне зі створінь правдивим влаштуванням прикрасив. Бо Твоєю думкою, Владико, світ прикрасився, небо ж як звід простяглося, засяяло зірками ради втіхи в темряві, світло ж і сонце для днів і для народження плодів стали, місяць же для обертання часів, зростаючи і зменшуючись, і ніч найменовано, і день названо, твердь же посеред безодень явилася. І Ти сказав зібратися водам і з’явитися суші. Це ж море — ніби хтось промовив? Коли йде від безодні бушуючи, знову ж тече від піску, Твоїм велінням забороняється, бо Ти сказав в ньому зруйнуватися його хвилям (Іов. 38: 11), тваринам малим і великим і кораблям придатним для плавання Ти створив його. Потім виростила земля, всякими квітами прикрасившись і прикрасою дерев різних, всесвітлі ж світила — їхній живильник, непорушний зберігаючи рух і ні в чому не переступаючи Твого повеління, але де наказав, там сходять і заходять на ознаку часів і років, здійснюючи людям служіння. Потім різних тварин влаштувалися роди, земних, водних, повітряних, земноводних, і Твого промислу художня премудрість кожному свій промисел дарує, бо як різні роди можеш створити, так і різне піклування кожному твориш. І в кінці творіння словесну тварину, громадянина світу, Твоїй премудрості заповідаючи, Ти влаштував, кажучи: «Створімо людину за образом і за подобою Нашою» (Бут. 1: 26), світу світ його показав, з чотирьох стихій утворив йому тіло, влаштував йому душу з несущого, чуття ж йому п’ятичесельне дарував і розум, душі візника, чуттям приставив. І над усім цим, Владико Господи, хто достойно визнає носіння хмар, що виточують дощ, блискавки сяйво, громів шум, в їжі кожному своє постачання і розчинення повітря всезгідне? Людину, яка не послухалася, Ти позбавив життя з винагородою, не до кінця знищив, але тимчасово на трохи приспавши, клятвою до нового життя Ти закликав, межу смерті зруйнував Ісусом Христом, Який оживляє мертвих, упованням нашим.
35. Великий Ти, Господи Вседержителю, і велика сила Твоя, і розуму Твоєму немає числа, Творче, Спасителю, багатий в благодатях, довготерпеливий і милості Подателю, Ти не позбавив Твоїх створінь спасіння, бо Ти єством благий і милуєш тих, що згрішають, до покаяння закликаєш, бо щедроти — покарання Твоє. Бо як ми станемо скоро з необхідністю на суд, коли, відчуваючи довготерпіння, тільки зітхаємо від немочі? Твою владу звіщають небеса і земля хитається, на нічому повішена. Море хвилюється і багаточисельне стадо, що живить тварин, перегороджується піском, Твоєї волі страхаючись, і всіх змушує взивати: «Як звеличилися діла Твої, Господи: все премудрістю сотворив Ти: наповнилася земля творіння Твого» (Пс. 103: 26). І воїнство ангелів полум’яне і духи розумні кажуть: єдиний святий іншому якомусь (Дан. 8: 13), і серафим святі разом з херувими шестикрилими Тобі переможну пісню співають, безперестанними голосами взивають: свят, свят, свят Господь Саваоф, повне небо і земля слави Твоєї; та інших чинів безліч, ангели, архангели, престоли, господства, начала, влади, сили, взиваючи, промовляють: Благословенна слава Господня від місця Його (Єз. 3: 12). Ізраїль же, земна Твоя Церква, що з народів, сущим на небі силам наслідуючи у ревності, вночі та вдень у серці повному і душі бажаючій співає: «Колісниць Божих тьма і тисячі тисяч тріумфуючих; Господь в них на Синаї у святині» (Пс. 67: 18). Пізнав небо, яке на нічому, як звід, розпростер, як камінь на чотири кути (Іов. 38: 38), і землю і воду з’єднав, і повітря, яке живить, розлив, і в нього вогонь вмістив для тепла і втіхи у темряві. Дивується лик зір, які, визначивши, назнаменував, і, найменувавши, явив (Пс. 146: 4), тварин одушевив, дерева виростив. Вони всі, Твоїм Словом створені, являють Твоєї сили владу. Ради цього і повинна всяка людина від своїх грудей за все через Христа пісню возсилати Тобі, Який Собою все тримає. Бо Ти благий у благодіяння і любодаровитий у щедротах, Ти, Єдиний Вседержителю, коли хочеш, належить Тобі, що може, бо Твоя вічна влада і полум’я остуджує, і уста левам загороджує, і китів втихомирює, і хворих підводить, і сили подає, й воїнство ворогів і народи пораховані, коли ж стають гордитися, уражає. Ти є і на небі, і на землі, і на морі, і серед тих, що мають кінець, нічим не закінчуєшся, бо величі Твоїй немає кінця. Бо не наше є, Владико, раба Твого є слово, який говорить: пізнай серцем твоїм, і зрозумієш, що Господь Бог твій, на небі вгорі й на землі внизу, і немає крім Нього (Втор. 4: 39). Бо немає Бога, крім Тебе єдиного, нема святого, крім Тебе, Господи, Боже розумів, Боже святих, Святий над усіма святими, бо освячені є під руками Твоїми (Втор. 3: 33). Славний і хвальний, єством невидимий, в судах недосліджений, Якого життя без потреби, перебування незмінне і вседосконале, дія неутруджена, величність неописанна, краса вічнотекуча, оселя неприступна, перебування постійне, розум безначальний, істина незмінна, діло безпосереднє, влада без наклепу, єдиноначальність безперестанна, царство безкінечне, сила нездоланна, воїнство численне. Бо Ти єси Отець премудрості, творіння Ходатаєм Творець, як винуватець, промислу податель, законодавець, потреби виконавець, нечестивих караєш і праведних винагороджуєш, Христа Бог і Отець і тих, що Його шанують, Господь, Якого обітниця правдива, суд без прийняття дарів3, визначення незмінне, благочестя невпинне, подяка вічна. Яким Тобі і достойне поклоніння належить від всякого розумного і святого єства.
36. Господи Вседержителю, Який світ створив Христом і суботу в пам’ять про це визначив, бо в цей день Ти спочив від діл для навчання Твоїх законів, і свята встановив на веселість душ наших, щоб ми прийшли в пам’ять Премудрості, Тобою створеної (Притч. 8: 22), як ради нас народження прийняв від жони, явився в житті, показуючи Себе в хрещенні, бо Той, Хто явився, є Бог і людина, постраждав ради нас за Твоїм волевивленням, і помер, і встав Твоєю владою; тому й Воскресіння свято звершуючи в день Господній, радіємо за Того, Хто переміг смерть, засяяв життя і нетління, бо ним привів народи до Себе в людей обраних, істинного Ізраїля, боголюб’язного, що бачить Бога. Бо Ти, Господи, і отців наших вивів із землі Єгипетської й визволив з печі залізної і від смоли і виготовлення плінфи, Ти звільнив від руки фараона і тих, що під ним, і морем, як суходолом, Ти провів їх, і годував Ти їх в пустелі всякими благами: Закон їм Ти дарував або десятислів’я, Твоїм голосом промовлене та рукою написане, святкувати суботу Ти наказав не для неробства давши підстави, але для благочестя, до осягнення Твоєї сили, і, як у святій огорожі ув’язнивши, до заборони зла, ради вчення, в радість седмиці; тому седмиця одна і седмиць сім і місяць сьомий, і рік сьомий і цього взаємне обертання-ювілей, тобто рік п’ятдесятий, на відпущення (Лев. 23: 3, 15, 24; 25: 4, 10); щоб люди не мали жодних причин ставити невідання, тому кожну суботу наказав святкувати, щоб ніхто слово у гніві від уст своїх не захотів промовити в день суботній. Бо субота є заспокоєння від творіння, світу закінчення, законів пошук, хвала Богу подячна за те, що дарував людям. Над усім цим має перевагу день Господній, Самого Ходатая, Промислителя, Законодавця, воскресіння винуватця, первонародженого перед усім творінням, Бога Слова і Людину, від Марії народженого єдиного без чоловіка, Який пожив праведно, розп’ятого при Понтійському Пилаті і померлого, і воскреслого з мертвих, Який показує, що день Господній запрошує приносити Тобі, Владико, подяку за всіх. Бо така Тобою дана благодать, величчю якої покрив Ти всяке благодіяння.
37. Ти, що обітниці через пророків сповнив і помилував Сион, і змилосердився над Єрусалимом, щоб піднести престол Давида, отрока Твого, посеред нього, народженням Христа, Який від сімені його по плоті народився від єдиної Діви. Сам і нині, Владико Боже, прийми моління від уст народу Твого, який від язичників, що призиває Тебе в істині, як прийняв Ти дари праведних в родах їхніх. На жертву Авеля найперше Ти зглянувся і прийняв Ноя, що вийшов з ковчегу, Авраама після виходу із землі халдейської, Ісаака при криниці клятви, Якова в Вефілі, Мойсея в пустелі, Аарона між живими і мертвими, Ісуса Навина в Гілгалі, Гедеона на камені і руні раніше гріха, Маноя та дружини його в полі, Самсона у жадобі раніше гріха, Ієффая у війні раніше безрозсудної обітниці, Барака і Девори на Сісеру, Самуїла в Массифафі, Давида на полі євусеянина Орни, Соломона в Гаваоні і в Єрусалимі, Іллі на горі Кармелі, Єлисея на неплідному джерелі, Йосафата у війні, Єзекії у немочі і на Синнахерима, Манасїї в землі халдейській після вчинення гріха, Іосії при звершенні пасхи, Ездри у поверненні, Даниїла в рові левів, Іони в утробі кита, трьох отроків у печі вогненній, Анни в скинїї перед ковчегом, Неемії та Зоровавеля в будові стін, Маттафії і синів його в ревності Твоїй, Яїли в благословеннях. Так і нині прийми від людей Твоїх моління, з розумом Тобі через Христа принесені в Дусі.
38. Дякуємо Тобі за все, Владико Вседержителю, що не віддалив Ти милостей Твоїх і щедрот Твоїх від нас, але по кожному роду і роду спасаєш, визволяєш, заступаєш, покриваєш. Бо Ти заступився у дні Еноса і Єноха, у дні Мойсея та Ісуса, у дні суддів, у дні Самуїла й Іллі, та пророків, у дні Давида і царів, у дні Есфіри і Мардохея, у дні Юдифи, у дні Іуди Маккавея і братів його. І у дні наші Ти заступився за нас великим Архієреєм Твоїм Ісусом Христом, Отроком Твоїм. Бо і від меча визволив, і від голоду позбавив, наситивши, від хвороби зцілив, від язика лукавого покрив. За все дякуємо Тобі Христом, Який і голос членороздільний для сповідання дарував, і мову благозвучну, за образом смичка як орган підклав, і смак належний, і дотик властивий, і бачення видовища, і слухання голосу, і нюх парів, і руки для діла, і ноги для подорожі. І це все від малої краплини утворюєш в утробі, і душу безсмертну після утворення даєш, і виводиш на світ. Словесну тварину, людину, законами Ти наставив, заповідями осяяв; на трохи наводячи руйнування, безсмертя обітував. Тому наскільки достатнє життя і наскільки достатня довгота віків людям для подяки? Однак те, що переважно неможливе, те за силою святе. Бо Ти визволив від нечестя багатобожних, і від єресі христовбивць Ти визволив, від омани невідання Ти звільнив; Христа Ти послав до людей як людину, Бога сущого єдинородного; Утішителя Ти вселив у нас, ангелів Ти приставив, диявола Ти осоромив, не суще Ти створив, створене охороняєш, життя відмірюєш, їжу подаєш, покаяння Ти обітував. Про все Тобі слава і шанування Ісусом Христом нині і повсякчас і на віки. Амінь».
У цьому вправляйтеся, браття, і нехай Господь буде з вами на землі і в Царстві Отця, Який і Його послав і нас через Нього звільнив від рабства тлінню у свободу слави, і життя обітував тим, що увірували через Нього в Бога всього.
39. Як повинні жити освячені у Христі і які возсилати Богу подяки через Христа, сказано раніше. Але справедливо не залишити безпомічними і неосвячених. Отже, має оголоситися словом благочестя перед хрещенням нехай буде наставлений у віданні про Ненародженого, в пізнанні про Сина Єдинородного, в переконанні про Святого Духа. Нехай вивчить він порядок різного творіння, шляхи промислу, суди різного законоположення. Нехай дізнається, чому створений світ і чому людина поставлена громадянином4 світу. Нехай вивчить природу свою, яка вона. Нехай дізнається, як Бог покарав злих водою і вогнем, а святих у всі часи прославив, розумію Сифа, Еноса, Єноха, Ноя, Авраама і його нащадків, Мелхиседека та Іова, і Мойсея, також Ісуса та Халева, і Фінеєса священика, і преподобних всіх часів. Нехай дізнається також, як Бог, Який промишляє, не відвернувся від роду людського, але в різні часи закликав його від омани і суєтності до пізнання істини, приводячи його від рабства й нещастя до свободи й благочестя, від неправедності до праведності, від вічної смерті до вічного життя. Це і згідне з цим нехай вивчає під час оголошення той, хто приходить. Той, хто покладає на нього руку, нехай молиться Богу, Владиці всього, дякуючи за творіння, за послання Сина Свого, Єдинородного Христа, щоб спас людину, знищивши беззаконня, простив нечестя і гріхи, очистив від усякої скверни плоті і духу, і щоб освятив людину благоволінням благості Своєї, відкрив і дав розуміти волю Свою, просвітив очі серця його до пізнання дивних діл Його і відкрив йому суди правди, щоб зненавидів він всякий шлях неправди і ходив шляхом істини, щоб сподобитися йому бані нового буття, в усиновлення у Христі, щоб, з’єднавшись з Христом подобою смерті Його (Рим. 6: 5), в надії славного спілкування, помер він для гріха і жив для Бога за розумом, словом і діяльністю, і включений був у книгу живих. Після подяки цього нехай подає він йому вчення про втілення Господа і Його страждання, воскресіння з мертвих і вознесіння.
40. Коли ж наблизиться час хрестити оголошеного, нехай навчать його того, що стосується відречення від диявола і єднання з Христом. Бо він повинен спочатку утримуватися від супротивного, а до таїнств приступати тоді, коли наперед очистить своє серце від всякого злого звичаю, нечистоти і пороку: тоді тільки він повинен приступати до святині. Як відмінний землероб спершу очищає ріллю від вирослих на ній тернів, а потім сіє пшеницю, так і ви повинні спочатку усунути від них всяке нечестя, і тоді сіяти в них благочестя, і сподобляти їх хрещення (занурення). Так повелів нам і Господь наш, кажучи: «Навчіть всі народи», і потім додав: «І хрестіть їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа».
41. Тому під час відречення той, хто охрещується, нехай говорить вголос: «Відрікаюся сатани і діл його, і гордині його, і служіння його, і ангелів його, і вигадок його, і всього, що під ним». А після відречення, під час єднання, нехай говорить він: «І єднаюся з Христом, і вірую, і хрещуся (занурююся) в єдиного Ненародженого, єдиного істинного Бога Вседержителя, Отця Христа, Творця і Сотворителя всього, від Якого все, і в Господа Ісуса Христа, Єдинородного Сина Його, первородного всьому творінню, перед віками за благоволінням Отця народженого, Яким все сталося, що на небі й на землі, видиме і невидиме, Який в останні дні зійшов з небес і плоть прийняв, і від Святої Діви Марії народився, і пожив праведно за законами Бога й Отця Свого, і розп’ятий був при Понтійському Пилатові, і помер за нас, і воскрес із мертвих після страждання у третій день, і зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця, і знову прийде в кінці віку зі славою судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця; охрещуюся і в Духа Святого, тобто Утішителя, Який діяв у всіх від віку святих, потім посланого і апостолам від Отця за обітницею Спасителя нашого і Господа Ісуса Христа, і після апостолів — всім віруючим у святій і апостольській Церкві; у воскресіння плоті, на відпущення гріхів, в Царство Небесне і в життя майбутнього віку».
42. Після цієї обітниці, за порядком, приходить він до помазання єлеєм. А благословляється єлей первосвящеником на відпущення гріхів і на приготування хрещення (занурення). Бо так призиває він ненародженого Бога, Отця Христового, Царя всякого чуттєвого і розумного єства, щоб освятив єлей іменем Господа Ісуса і дав благодать духовну і силу дієву, також прощення гріхів і приготування сповідання хрещення, щоб той, хто помазується, звільнившись від всякого зла, став достойним освячення за заповіддю Єдинородного.
43. Потім приходить він до води. Священик благословляє і прославляє Владику Бога Вседержителя, Отця Єдинородного Бога, дякуючи, що послав Сина Свого втілитися для нас, щоб спасти нас, що перетерпів, щоб Він у втіленні був послушний у всьому, проповідував Царство Небесне, прощення гріхів, воскресіння мертвих. Понад це молиться він Самому Єдинородному Бога після Нього і через Нього дякує Йому, що прийняв за всіх смерть на хресті, на образ якої дав хрещення нового буття; прославляє також, що в ім’я Христа Бог, Господь всього, у Святому Дусі не відкинув роду людського, але в різні часи являв про нього різний промисел, як от: про самого Адама в раю, спочатку дав йому в оселю для насолоди рай, потім промислительно дав заповідь, коли ж він згрішив, то з правосуддя вигнавши його звідти, а з благості не відкинув його повністю, але і нащадків його переємственно наставивши різним чином, ради нього наприкінці віку послав Сина Свого стати ради людей людиною і сприйняти всі немочі людські, крім гріха. Його і тепер нехай призиває священик при хрещенні і промовляє: «Споглянь з небес і освяти воду цю; дай же благодать і силу, щоб той, хто охрещується, за заповіддю Христа Твого, Йому співрозіп’явся і співпомер, і співпоховався, і співустав в усиновлення в Ньому, умер для гріха, ожив же для правди».
44. Після цього, зануривши його в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, нехай помазує його миром і говорить при цьому: «Господи Боже, Який ненароджений і владики не має, Який Господь усього, Який пахощі благоуханні пізнання Євангелія у всіх народах дарував, Ти і нині дай миро це бути дієвим в тому, хто охрещується, щоб твердо і непохитно перебували в ньому пахощі Христа Твого, і щоб йому співпомерти, співвоскреснути і співжити з Ним. Це і згідне з цим нехай говорить, тому що така сила покладання рук на кожного. Бо якщо б будь-яке таке виголошення бувало від благочестивого священика не над кожним, то той, хто охрещується, тільки сходив би у воду, як юдеї, і відкладав би тільки нечистоту тіла, а не нечистоту душі.
45. Після цього нехай молиться він, стоячи, молитвою, якої навчив нас Господь (Мф. 6: 9-13; Лк. 11: 2-4). Необхідно ж воскреслому молитися стоячи тому, що той, хто встав, — прямий. Так і він як той, хто співпомер і співвоскрес Христу, нехай стоїть. А молиться він нехай на схід, бо в Другій книзі Параліпоменон написано і те, що коли добудований був храм Господній царем Соломоном, під час освячення його священики й левити, та співці з цимбалами і псалтирями стали на схід, хвалячи, сповідуючи і кажучи: «Хваліть Господа, бо Він благий, бо на віки милість Його» (2 Пар. 5: 12, 13). А молиться він нехай, після першої молитви, так: «Боже Вседержителю, Отче Христа Твого, Єдинородного Сина Твого. Дай мені тіло нескверне, серце чисте, ум бадьорий, розум неоманливий, Духа Святого зішестя для стяжання і достатку істини, Христом Твоїм, Яким Тобі слава у Святому Дусі на віки. Амінь». Ось що визнали ми справедливим постановити про оголошених!
46. Про єпископів же, рукопокладених нами за нашого життя, повідомляємо вам, що вони є такі: Єрусалимський — Яків, брат Господній, після його смерті другий — Симеон, син Клеопи, після цього третій — Іуда Яковів; в Кесарії Палестинській — спочатку Закхей, колишній митар, після нього — Корнилій, і третій — Феофіл; в Антиохії — Еводій, рукопокладений мною, Петром, й Ігнатій, рукопокладений Павлом; в Олександрії — перший, рукопокладений євангелистом Марком, Аннан, а другий Авлій — Лукою, також євангелистом; в Церкві Римській — перший Лін, син Клавдія, рукопокладений Павлом, а після смерті Ліна — другий Климент рукопокладений мною, Петром; в Ефесі — Тимофій, рукопокладений Павлом, й Іоан — мною, Іоаном; в Смирні — перший Аристон, після нього Стратій, син Лоіда, і третій Аристон; в Пергамі — Гай; і в Філадельфії — Димитрій, рукопокладений мною [Іоаном], а Павлом — Лукій в Кенхреї і у Криті — Тит, а в Афінах — Діонісій; в Тріполі Фінікійському — Марфон; в Лаодикії Фригійській — Архип; в Колосах — Филимон; в Верії Примакедонській — Онисим, син Филимонів; в Церквах Галатійських — Крискент; в областях Асїї — Акила і Никита; а в Церкві Егінській — Крисп. Ось ті, кому ввірили ми у Господі області! Пам’ятаючи їхнє навчання, завжди зберігайте слова наші, і нехай Господь буде з вами нині, і в нескінченні часи, як Він Сам сказав нам, маючи намір вознестися до Бога і Отця Свого. «Ось Я з вами, — говорить Він, — по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28: 20).
47. «Слава в вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління. Хвалимо Тебе, оспівуємо Тебе, благословимо Тебе, славословимо Тебе, поклоняємося, через Великого Архієрея, Тобі, Істинному Богу, єдиному ненародженому, єдиному неприступному, великої ради слави Твоєї. Господи, Царю Небесний, Боже Отче Вседержителю. Господи Боже, Отче Христа, Агнця непорочного, що взяв гріх світу. Прийми моління наше, що сидиш на херувимах. Бо Ти єдиний святий, Ти єдиний Господь Ісус, Христос Бога всякого створеного творіння, Царя нашого: Яким Тобі слава, честь і шанування».
48. Хваліть, отроки, Господа, хваліть ім’я Господнє. Хвалимо Тебе, оспівуємо Тебе, благословимо Тебе великої ради слави Твоєї, Господи Царю, Отче Христа, Агнця непорочного, що взяв гріх світу. Тобі належить хвала, Тобі належить оспівування, Тобі слава належить, Богу й Отцю через Сина у Всесвятому Дусі на віки віків. Амінь. Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей, світло для одкровення народам, і слави народу Твого, Ізраїля» (Лк. 2: 29-32).
49. «Благословенний Ти, Господи, що живиш мене від юності моєї, що даєш їжу всякій плоті: наповни радістю і веселістю серця наші, щоб завжди, всякий достаток маючи, вдовольнялися у всякому ділі благому у Христі Ісусі, Господі нашому, Яким Тобі слава, честь і держава на віки. Амінь».
- В оригіналі: «горе лихоимствующым ближнему лихоимство злое». [↩]
- Тут слово «причастя» вжито у значенні «єднання». Від грец. κοινόν — спільнота, громада, держава. [↩]
- Тобто непідкупний. [↩]
- В іншому пер. — володарем. [↩]
Стосовно першої примітки: це просто відкриття якесь – невже оригінал написано російською? :)
оригінал нАписано мОвою Божою
Дорогий брате у Христі Ігоре,
я ж іронізував. Адже оригінал написано давньогрецькою, а не церковнослов’янською, тож прим. 1 необхідно виправити таким чином: замість слів «В оригіналі» написати «Церковнослов’янською». Звісно, в такому разі вже транслітерувати таки нашим ізводом, а не московським.
Якщо ж залишати слова «В оригіналі», то далі треба давати грекою: «Οὐαὶ γὰρ, φησίν, ὁ πλεονεκτῶν τὸν πλησίον πλεονεξίαν κακήν».
Дякую Вам і Вашим колегам за вашу працю на Божій ниві! Це дуже добре, що ви подали цей текст у себе на сайті! Недоліки в деталях не применшують вашого ґрунтовного внеску!
З повагою,
Олег Конкевич
Це ж просто скан конкретної книжки, «А-76 Апостольські постанови / Київська православна богословська академія УПЦ Київського Патріархату; пер. укр. мовою єп. Епіфанія (Думенка). — К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2011. — 282, [2] с.»
Ми ж нічого не перекладали, не забирали й не додавали від себе.
У п. 33 кн. 7 необхідно ґрунтовно перевірити переклад!! Текст нечитабельний!!
Перевірте також переклад п. 35 книги 7.