«Наша Парафія»

1. Щодо єпископів ми так чули від Господа нашого: хто поставляється в пастиря-єпископа в Церкві будь-якої області, той повинен бути без ганьби, бездоганний, чужий до всякої людської несправедливості, не молодший за п’ятдесят років, коли він звільниться певним чином від юнацьких непристойностей і наклепів зовні, а понад це і хулінь, які висловлюються на багатьох деякими лжебратами, які не знають слова Божого, що знаходиться в Євангелії: «Хто б не сказав слово пусте, віддасть за нього слово в день судний» (Мф. 12: 36), і знову: «Від слів своїх виправдаєшся, і від слів своїх будеш осуджений» (Мф. 12: 37). Нехай буде він, якщо можливо, освічений, а якщо він буде невченим, то нехай буде, принаймні, вправний у слові [у християнському вченні], як належить тому віку. Якщо ж в якій-небудь малій області не виявляється літньої людини, співжителі якого схвалювали б його як достойного єпископства, але є там людина молода, настільки мудра, що може бути поставлена на єпископа, як той, що показав у молодості старечі лагідність і добру вдачу, то після випробування, чи всі так відгукуються про нього, нехай буде поставлений він у мирі. І Соломон дванадцятирічний (3 Цар. 2: 12) царював в Ізраїлі, й Іосія восьмирічний (4 Цар. 22: 1) царював з правдою, подібно й Іоас семирічний (4 Цар. 11: 21) начальствував над народом. Тому і єпископом може бути молодий, тільки б був він лагідний, скромний і мовчазний, бо Господь Бог говорить через Ісаю: «На кого погляну? Тільки на лагідного й мовчазного, і на того, хто завжди тремтить від слів Моїх» (Іс. 66: 2). Подібно і в Євангелії [говорить Він] так: «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мф. 5: 5). Нехай буде він і милостивим, бо знову сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5: 7). Нехай буде він і миротворцем, тому що знову говорить [Господь]: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5: 9). Нехай буде він і добросовісний, чистий від всякої злоби, лукавства і несправедливості, тому що знову сказано: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5: 8).

2. Нехай буде він також тверезий, цнотливий, благочинний, постійний, незворушний, не п’яниця, не забіяка, але тихий, несварливий, несріблолюбивий, не з новонавернених, щоб він не загордився і не впав в осудження і в сіть диявольську (1 Тим. 3: 2 — 3, 6, 7; Тит. 1: 7 — 8), тому що «кожен, хто підносить себе сам, буде принижений» (Лк. 14: 11). І такий повинен бути єпископ: чоловік однієї дружини одношлюбної, який добре керує своїм домом. Так нехай випробовують, коли той, хто приймає рукоположення, поставляється на єпископському місці: чи чесний він, чи віруючий і чи він благочинний, чи має або мав він дружину чесну і віруючу, чи в богочесті він вигодував і чи у вченні Господньому виховав дітей, чи всі домашні його бояться, соромляться і слухаються його, бо якщо вони розлючені на нього, і не коряться йому його ж родичі по плоті, то як будуть покорятися йому не домашні його, коли стануть для нього своїми?

3. Нехай також випробовують, чи він безпорочний щодо життєвих потреб, бо написано: «Розглядайте, чи немає якогось пороку в тому, хто має бути обраний у священство» (Лев. 21: 17 — 23). Нехай буде він і не гнівливий, тому що премудрість каже: «Гнів і розумних губить» (Притч. 15: 1). Нехай буде також він милосердний, благородний, схильний до любові, тому що Господь говорить: «З цього всі зрозуміють, що ви ученики Мої, якщо любите один одного» (Ін. 13: 35, 34).

4. Нехай буде він і щедрий, [нехай] любить вдів, подорожніх, слугувати, благодогоджати, невтомний, неосоромний, який знає, хто більш достойний допомоги. Бо якщо буде якась вдовиця, що може здобути собі потрібне для життя, а інша буде не вдовиця, але буде в нужді або через хворобу, або через прожиток дітей, або через слабкість рук, то краще нехай простягає руку до цієї; а хто терпить недостаток в життєвому від марнотратства або від пияцтва, або від неробства, той не достойний не тільки допомоги, але й Церкви Божої; бо Писання говорить про таких, стверджуючи, що лінивий, який сховав свою руку «в чашу», не зможе донести її «до уст своїх» (Притч. 19: 24), і знову: «Лінивий склав руки свої, і поїдає плоть свою» (Еккл. 4: 5), «бо кожен п’яниця і блудник зубожіють і зодягнуться в роздертий [одяг], і в лахміття всякий сонливий» (Притч. 23: 21); і в іншому місці: «Якщо ж на склянки і на чаші звернеш очі твої, то згодом будеш ходити нижче білильного дерева» (Притч. 23: 31), бо лінивство воістину є матір голоду.

5. Нехай буде також єпископ нелицемірним, небоязким або улесливим перед багачем більше належного, а убогого він нехай не зневажає або утискає, бо Господь говорить Мойсею: «Не приймай лиця багатія» (Лев. 19: 15), та: «Убогого не милуй на суді» (Вих. 23: 3), «бо суд — Господній» (Втор. 1: 17), і знову: «праведний, чини праведне» (Втор. 16: 20). Їжу і пиття нехай вживає єпископ прості і помірно, щоб міг бути тверезий до напоумлення невігласів. Нехай буде також він не марнотратний, не розкішний, не любострасний, не ласун. Нехай буде він також незлобивий, довготерпеливий в настановах, багатовчительний, який повчається і старанно вправляється в книгах Господніх, відданий читанню їх, щоб з ретельністю тлумачити Писання, пояснювати Євангеліє згідно з пророками і законом, так само і пояснення їм закону та пророків нехай буде згідне з Євангелієм, бо Господь Ісус говорить: «Досліджуйте Писання, бо вони свідчать про Мене» (Ін. 5: 39), і знову: «Бо про Мене Мойсей писав» (Ін. 5: 46). Але передусім нехай буде він добрим діастолевсом1, який вміє розрізняти закон і второзаконня і вказувати, що таке закон вірних і що таке пута невірних, щоб не підкорився хтось цим путам. Отже, подбай, єпископе, про слово, щоб можна було тобі тлумачити все буквально і з достатком годувати народ свій багатим вченням і освітлювати його світлом закону; бо «просвітіть себе, — говорить Господь, — світлом пізнання, аж поки [є] час» (Ос. 10: 12).

6. Нехай буде також єпископ не корисливим, особливо щодо язичників, краще [нехай] терпить, ніж заподіює збитки, не користолюбним, не хижаком, не обманщиком, не люблячим багатство, [нехай] не ненавидить бідних, не обмовляє, [нехай] не [буде] лжесвідком, не запальним, не сварливим, не заплутується у мирські заняття, [нехай] не [буде] поручителем за кого-небудь, не повіреним у позовах грошових, не владолюбцем, не двоїстим в думці, не двоїстим в слові, [нехай] не любить слухати наклепи або обмови, не лицеміром, [нехай] не бажає свят язичницьких, [нехай] не займається суєтними насолодами, не похітливим, не сріблолюбивим. Все це Богу мерзенне, а бісам любе. Все ж це, утверджуючи своїм прикладом, нехай сповіщає єпископ і мирянам, доводячи їх до того, щоб наслідували його поведінку, бо Писання говорить: «Благоговійними створіть синів Ізраїлевих» (Лев. 15: 31). Нехай буде також він мудрий, смиренномудрий, [нехай] наставляє у повчаннях Господніх, добродумний, який відрікся від всіх лукавих життєвих турбот і від усіх побажань язичницьких. Нехай буде він обережний, проникливий, щоб пізнавати поганих людей і оберігати себе від них, сповнений любові до всіх, справедливий, здатний судити. Взагалі все, що тільки є або перебуває хорошого в людях, все це нехай поєднує в собі єпископ, бо пастир, бездоганний у всьому, самим способом свого життя спонукає або навіть примушує власних своїх учеників бути достойними наслідувачами діл його, як говорить в одному місці пророк : «І буде як священик, так і люди» (пор.: Ос. 4: 9). Так і Господь наш і Учитель Ісус, Христос Божий, почав спочатку робити, а потім навчати, як говорить в одному місці Лука: «Що Ісус творив і чого вчив від початку» (Діян. 1: 1), чому і говорить Він: «А хто виконає і навчить, той великим назветься у Царстві Божому» (Мф. 5: 19).

Потрібно також, щоб ви, єпископи, були стражами для народу, тому що самі маєте стражем Христа. Будьте ж ви стражами для народу Божого добрими, бо до кожного з вас говорить Господь через Єзекиїля так: «Сину людський! Стражем Я дав тебе Ізраїлевому дому, і почуєш з уст Моїх слово, і збережеш, і проповідаєш його від Мене. Коли кажу Я беззаконнику: смертю помреш, і не будеш говорити, щоб віддалився беззаконник від свого беззаконня, беззаконник той у беззаконні своєму помре, а кров його з твоєї руки стягну. Якщо ж ти відвернеш беззаконника від путі його, щоб він на вернутися від нього, але він від путі свого не навернеться, він в беззаконні своєму помре, а ти душу твою визволив» (Єз. 33: 7 — 9). Так само, якщо прийде меч війни і поставить народ стража для безпеки, а він, бачачи, що йде меч, не попередить народу, і меч візьме душу, то хоча б душа забралася за гріх свій, але кров стягнута буде з руки стража, тому що він не подав знака сурмою; якщо ж він подасть знак сурмою, а той, хто почув його, не остережеться, то якщо прийде меч і візьме його, кров його на ньому буде, тому що, почувши звук сурми, він не остерігся, а хто остерігся, той визволив свою душу, — і страж, тому що подав знак, життям поживе (Єз. 33: 2 — 7). А меч є суд, сурма — священне Євангеліє, страж — поставлений у Церкві єпископ, зобов’язаний проповідувати, свідчити і засвідчувати про суд. Якщо ви не сповістите і не засвідчите народу, то гріх тих, що не відають, буде на вас. Тому тих, які навертаються у невігластві, напоумлюйте і викривайте зі сміливістю, тих, які не відають, навчайте, навчених утверджуйте, заблудлих навертайте. А що про одне й те ж говоримо одне й те ж, цього не ставте нам, браття, у порок; бо може статися, що інші, засоромившись того, що часто чують одне і те ж, хоча одного разу зроблять щось добре і відвернуться від поганого. Бо Бог говорить через пророка: «Засвідчи їм це» (Вих. 18: 20), «можливо послухають голосу твого» (Єр. 26: 3), і знову: «Чи послухають, чи підкоряться» (Єз. 3: 11) І Мойсей говорить народу: «Якщо слухом почуєш Господа Бога, і створите благе й угодне в очах Його» (Вих. 15: 26); і знову: «Слухай, Ізраїлю: Господь Бог твій — Господь єдиний» (Втор. 6: 4). І Господь часто нагадує в Євангелії, кажучи: «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Мф. 11: 15; 13: 9, 43). І мудрий Соломон говорить: «Слухай, сину, повчання батька твого, і не відкинь заповітів матері твоєї» (Притч. 1: 8). Але вони [ізраїльтяни] донині не почули; навіть, думаючи, що почули, не послухалися, бо залишили одного і єдиного істинного Бога і вдалися до згубних і жахливих єресей, про які скажемо нижче.

7. Нехай буде відомо вам, улюблені, що ті, які хрестилися в смерть Господа Ісуса, не повинні вже грішити. Як мертві не здатні творити гріха, так і співпомерлі Христу не повинні звершувати гріха. Так, ми не віримо, браття, щоб хто-небудь, омившись в купелі життя [у хрещенні], продовжував чинити неподобства беззаконних; а хто згрішить після хрещення, той, якщо не покається і не перестане грішити, осуджений буде в геєну.

8. Якщо ж когось будуть обмовляти невіруючі, тому що не бере участь вже з ними в непристойностях, той нехай знає, що він блаженний у Бога, як і Господь говорить в Євангелії: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас або виженуть, або говоритимуть проти вас усяке неправдиве слово, ради Мене: радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах» (Мф. 5: 11, 12). Блаженний, говоримо, той, на кого говорять хули неправдиво, бо Писання говорить: «Муж невипробуваний (αδόκιμος) не спокушається від Бога»2. Але хто помічений у вчиненні чогось беззаконного, той не тільки самому собі пошкодив, а й накликав хулу на спільне тіло Церкви і на святе вчення, ніби ми не робимо того, що видаємо за добре, і ніби і ми заслуговуємо від Господа цей докір: «Говорять, і не роблять» (Мф. 23: 3). Тому від таких, насправді викритих, якщо не змінять вони поведінки, нехай відвернеться єпископ зі сміливістю.

9. Бо єпископ повинен бути не тільки бездоганним, але і нелицемірним і з благістю напоумлювати тих, які грішать. Якщо ж він, будучи недобросовісним, бажає ще комусь догодити, то заради користолюбного прийняття подарунків пощадить того, хто беззаконно згрішив, попустить йому залишатися в Церкві і ослухається Божественного і Господнього голосу, який говорить: «Праведний, шукай праведне» (Втор. 16: 20); «не зважай на особу в суді» (Втор. 1: 17), «не виправдовуй нечестивого, не бери дарів за душі, бо дари осліплюють очі мудрих і гублять слова праведних» (Вих. 23: 7-8; Втор. 16: 19), і в іншому місці говорить: «Заберіть зле від вас самих» (Втор. 17: 7), і Соломон говорить у Притчах: «Вижени губителя із зібрання, і вийде з ним суперечка» (Притч. 22: 11).

10. Хто не зважатиме на це, той безрозсудно милуватиме того, кого потрібно карати, як Саул помилував Агага (1 Цар. 15: 9), а Ілій — дітей своїх, які не знали Господа (1 Цар. 2: 12, 22, 25). Такий оскверняє і власну гідність і Божу Церкву, яка є в його області: тому неправедний він і перед Богом, і перед людьми праведними як винуватець спокуси для багатьох новопросвічених і оголошених, а понад те і юних віком обох статей; його чекає горе (τὸ ὸυαὶ) і жорно млинове на шию, і безодня, якій він підлягає (Мф. 18: 6 — 7). Бо ті, які бачать начальника свого настільки беззаконно легковажним, самі стануть хитатися і, заразившись тією ж хворобою, змушені будуть загинути разом з ним, як загинув народ з Ієровоамом, а спільники Корея з Кореєм (Числ. 16: 32). Але якщо грішник побачить, що єпископ і диякони невинні в закиді, а стадо чисте, то спочатку, уражуваний своєю совістю, нехай не насмілюється входити в церкву Божу, а якщо, не піклуючись ні про що, увійде до неї, то або нехай буде негайно викритий і відразу ж покараний, як Оза, що доторкнувся до кивота, щоб підтримати його (2 Цар. 6: 6 — 7), і як Ахар, який украв від заклятого (Нав. 7: 1, 25), і як Гієзій, який взяв пожитки Неємана, або ж після напоумлення від пастиря нехай буде підданий покаянню: Оглянувши всіх поодинці і не знайшовши ні в кого пороку — ні в єпископа, ні в підпорядкованому йому народі — нехай вийде він, присоромлений і засмучений, мирно зі соромливістю та багатьма слізьми; і стадо залишиться очищеним, а він нехай плаче перед Богом і кається у своєму гріхові. Таким чином і сам він буде мати благу надію, і все стадо, бачачи його сльози, буде мати напоумлення, що грішник не губиться ради покаяння.

11. Тому намагайся, єпископе, бути чистим у ділах, знаючи своє місце і достоїнство як той, хто має серед людей образ Бога, щоб начальствувати над усіма людьми, над священиками, царями, начальниками, батьками, синами, учителями, над всіма взагалі підлеглими тобі. Таким чином, коли пропонуєш слово, сиди в церкві як той, хто має владу судити тих, хто згрішив, бо вам, єпископам, сказано: «Що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі» (Мф. 16: 19; 18: 18).

12. Отже, суди, єпископе, з владою, як судить Бог; але тих, що каються, приймай, адже Бог є Бог милості. Тих, які грішать, докоряй, тих, які не навертаються, напоумлюй, тих, які стоять твердо, переконуй перебувати в добрі, тих, що каються, приймай, бо Господь Бог клятвою обіцяв дати тим, що каються, відпущення їхніх гріхів. Так, через Єзекиїля Він говорить: «Скажи до них: Живу Я, — каже Господь Бог. — Не хочу смерті грішника, але щоб грішник навернувся від безбожної путі своєї злої, і був живим. Наверніться від шляхів ваших злих, і навіщо вмираєте, доме Ізраїлів?» (Єз. 33: 11). Тут слово Боже подало надію тим, що згрішили, що коли вони покаються, то матимуть надію на спасіння, щоб, зневірившись, не віддалися беззаконню, але, маючи надію на спасіння, навернулися і оплакували свої гріхи перед Богом, і каялися від серця, умилостивлюючи Його, і отримали від Нього як від благого Отця прощення.

13. Хто ж невинні, ті нехай і залишаються такими, і не чинять гріхів, щоб потім не піддаватися скорботі, печалі і риданням, які вимагаються покаянням. Та й навіщо тобі, людино, знати, що, згрішивши, поживеш ще трохи в теперішньому житті, щоб і покаятися? Вихід твій з цього життя невідомий, а хто помре в гріху, для того немає покаяння, як говорить [Писання] через Давида: «І хто у пеклі буде славити Тебе?» (Пс. 6: 6). Тому потрібно бути приготованим у добрі, щоб звершити нам цей шлях без печалі. Саме тому й переконує божественне слово: «Готуй на вихід діла твої, і готуйся на поле» (Притч. 24: 27), щоб не було у нас недостатку ні в чому доброму, як і у п’яти дів в Євангелії через їхню нерозумність не вистачило їм єлею благочестя, і вони як ті, що погасили світильники боговідання, були відкинуті від весільного чертогу (Мф. 25: 1 — 12). Тому, хто щадить життя своє і перебуває невинним, той живе без усякого побоювання щодо збереження для себе раніше звершених ним чеснот. Тому ти суди так, як би судив перед Богом, бо «суд Господній», — говорить Він (Втор. 1: 17). Тому спочатку осуджуй винного з владою, потім залучайте його до себе милістю, щедрістю і помилуванням, обіцяючи йому спасіння, якщо змінить поведінку і навернеться до покаяння, і якщо він розкаюється, то, суворо покаравши, прийми його, пам’ятаючи, що Господь сказав: «Радість буває на небі за одного грішника, що кається» (Лк. 15: 7).

14. А якщо ти не приймеш того, хто кається, то віддаси його зловмисникам, забувши, що Давид говорить: «Не віддавай звірам душі, яка прославляє Тебе» (Пс. 73: 19). Тому Єремія, спонукаючи до покаяння, говорить: «Хіба не встає той, що падає, або не навертається той, хто відвертається? Навіщо відвернувся народ Мій відверненням безсоромним, і укріпився у волевиявленні своєму? Верніться, сини, які повертаються, і Я зцілю відпадання ваше» (Єр. 8: 4; 5: 3, 22). Тому приймай того, хто кається, нітрохи не вагаючись і не соромлячись тих, які немилосердно кажуть, що в такими не потрібно мати навернення, навіть мати спілкування в слові. Такі слова належать тим, які не відають Бога і Його промислу, суддям нерозумним і звірам жорстоким, бо вони не знають, що треба остерігатися спілкування з тими, які грішать, не в слові, але у ділі. Бо «правда праведного на ньому буде, і беззаконня беззаконника на ньому буде» (Єз. 18: 20), і знову: «Якби земля згрішила переді Мною, щоб говорити неправду, і простягну Свою руку на неї, і зітру з неї утвердження хлібне, і пущу на неї голод, і знищу з неї людину і тварин: і якщо будуть ці троє мужів серед неї, Ной і Іов, і Даниїл, вони у своїй праведності спасуть душі свої, говорить Адонаї Господь» (Єз. 14: 13 — 14). Тут дуже ясно показало Писання, що праведний, який спілкується з неправедним, не гине разом з ним. Бо в цьому світі і праведні, і неправедні з’єднуються один з одним тільки спілкуванням життя, а не в праведності; але в цьому ті, що люблять Бога, не грішать, а, навпаки, ще наслідують Отця свого небесного, Який наказує сходити сонцю Своєму над праведними і неправедними і дощ Свій посилає на злих і добрих. І від цього немає жодної небезпеки для праведного, бо на перегонах знаходяться і переможці, і переможені, а на увінчанні — одні ті, які мужньо змагалися, і ніхто «не увінчується, якщо незаконно буде подвизатися» (2 Тим. 2: 5). Бо кожен відповідатиме за самого себе, і Бог аж ніяк не погубить праведного разом з неправедним, тому що того, хто не згрішив, Він не карає. Так, Він і Ноя не потопив, і Лота не спалив, і Раав не знищив зі співвітчизниками її. А якщо угодно, то пізнай і те, що було між нами: Іуда, товариш наш, отримав однаковий з нами жереб служіння, а Симон волхв печать у Господі3; але кожен з них виявився поганим, бо той удавився, а цей, літаючи всупереч природі, розбився. І в ковчезі були Ной і сини його, але покарання прийняв тільки один із синів його, який виявився злим, — Хам. Якщо ж ні батьки не караються за дітей, ні сини — за батьків, то явно, що ні дружини не караються за чоловіків, ні слуги за господарів, ні родичі за родичів, ні друзі за друзів, ні праведники за неправедників, але кожен сам віддасть звіт за своє діло. Бо ні Ной не поніс покарання за світ, ні Лот не згорів за Содом, ні Раав не [була] зарізана за єрихонян, ні ізраїльтяни не потоплені за єгиптян. Не співжиття піддає праведних осуду з неправедними, але згода в думці. Тому не потрібно слухати тих людей, які завжди готові вбити, які ненавидять людей, які люблять звинувачувати і благовидно заподіюють смерть. Один за іншого не помирає, але «полоном своїх гріхів кожен затягується» (Притч. 5: 22), і: «Ось людина, і діло його перед лицем його» (Іс. 62: 11). Але ми повинні допомагати хворим, які перебувають в небезпеці і обманюються, і, по можливості, переконанням слова виліковувати їх і позбавляти від смерті; бо «не здорові потребують лікаря, але хворі» (Мф. 9: 12); оскільки немає волі Отця, щоб загинув один з малих (Мф. 18: 14). Не на те потрібно дивитися, яка воля людей жорстокосердних, але на те, яка воля Бога й Отця всього через Ісуса Христа, Господа нашого, Якому слава на віки. Амінь. Несправедливо також, щоб ти, єпископе, будучи головою, слухав хвоста (Втор. 28: 13), тобто мирянина, людину бунтівну, на погибель іншого, але єдиного Бога. Бо тобі належить начальствувати над підлеглими, а не бути в них під начальством, бо ні син не начальствує над батьком за законом походження, ні раб — над господарем своїм за законом влади, ні ученик — над учителем, ні воїн — над царем, ні мирянин, отже, — над єпископом. А щоб не думали, ніби ті, які наближаються до неправедних спілкуванням з ними в слові, оскверняються або стають спільниками їхніх гріхів, Єзекиїль, присікаючи це припущення лихословів, говорить: «Навіщо ви говорите собі цю притчу на Ізраїлевій землі: Батьки їли терпке, а на зубах дітей були оскоми? Живу Я, говорить Адонаї Господь, не буде серед вас говоритися притча ця в Ізраїлі, бо всі душі — Мої, як душа батькова, так душа сина — Мої: Душа, що грішить, вона помре. Людина ж, яка буде праведна, творить суд і правду» (Єз. 18: 2 — 5); і ще, приєднуючи про інші чесноти, запечатує, кажучи: «Цей праведний є, життям жити має, говорить Адонаї Господь. І якщо народить сина губителя, який проливає кров, дорогою батька свого праведного не ходив» (Єз. 18: 9 — 11), і, приєднуючи наступне, додає нарешті: «Життям не поживе: хто всі ці беззаконня створив, смертю помре, кров його на ньому буде. І скажете, що не взяв син неправди батька чи правди його, що правду і милість створив» (Єз. 18: 13, 19). І скажеш їм: «Душа, що грішить, вона помре: син не візьме неправди батька, і батько не візьме неправди сина; правда праведного на ньому буде, і беззаконня беззаконника на ньому буде» (Єз. 18: 20), і трохи згодом каже: «Якщо відвернувся праведник від своєї правди і вчинить неправду, всі правди його по всіх беззаконнях його, які він учинив, не будуть згадані; у неправді своєї, яку чинив, і у своєму гріхові, яким згрішив, в ньому помре» (Єз. 18: 24), і трохи згодом приєднує: «Коли навернеться беззаконник від свого беззаконня, яке створив, і вчинить суд і правду, той душу свою зберіг і, навернувшись від усіх своїх гріхів, які Він учинив, життям поживе, і не помре» (Єз. 18: 27), і ще: «Кожному за путями вашим суджу вам, доме Ізраїлів, говорить Адонаї Господь» (Єз. 18: 30).

15. Бачите, діти наші улюблені, як Господь Бог наш і правосудний, і разом милосердний, благий і людинолюбний, і винного не залишає без покарання, і того, хто навертається, приймає і животворить, не залишаючи місця для припущення тим, які хочуть судити нелюдсько і повністю відвертатися від тих, хто грішить, і не мати з ними спілкування в бесідах утішительних, що можуть привести до покаяння. Всупереч їм говорить Бог єпископам через Ісаю: «Втішайте, втішайте народ Мій, священики, говоріть у серці Єрусалиму» (Іс. 40: 1, 2). Саме його слухаючись, ви повинні втішати тих, що згрішили, і спонукати до покаяння, і приводити до благої надії, а не припускати, що за любов до них станете спільниками їхніх гріхів. Навпаки, приймайте тих, що каються, з охотою, радіючи за них, судячи тих, хто грішить, з милістю і щедротами. Так, якщо б ти того, що йде біля річки і готовий впасти в неї, штовхнув клюкою та скинув в річку, замість того, щоб простягти краще до нього руку, то вбив би брата свого. Тим більше потрібно подавати правицю тому, хто падає у гріх, щоб не загинув остаточно, щоб і народ мудрим, і той, хто згрішив не загинув зовсім. Не потрібно також тобі, єпископе, ні дивитися на гріхи народу з байдужістю, ні відвертатися від тих, що каються, щоб ти, як недосвідчений, і стада Господнього не зіпсував, і нового імені Його, накладеного на народ Його, не зневажив, і не піддався за це докору, як ті древні пастирі, про яких говорив Бог Єремії: «Багато пастирів розбестили виноградник Мій, осквернили спадщину Мою» (Єр. 12: 10), і в іншому місці: «На пастирів розгнівалася лють Моя, і на овець Я розгнівався» (Зах. 10: 3); і в іншому місці: «Би священики, які зневажають ім’я Моє» (Мал. 1: 6).

16. А коли побачиш ти когось таким, що згрішив, то, засмутившись, накажи викинути його геть; а коли він стане виходити, нехай засмутяться диякони і тримають його поза церквою, докладно допитуючи його, а потім, увійшовши, нехай просять тебе за нього, бо і Спаситель благав Отця за тих, що згрішили, як написано в Євангелії: «Отче, відпусти їм, бо не відають, що творять» (Лк. 23: 34). Тоді ти накажи йому увійти і, дізнавшись, чи він кається і чи достойний бути повністю прийнятим в Церкву, і, призначивши йому піст, зважаючи на [міру] гріха, на два або на три, або п’ять, або на сім тижнів, так відпусти його, сказавши йому, що належить сказати тому, хто карає, для навчання і переконання того, хто згрішив, щоб перебував вдома, смиренномудрствуючи і просячи Бога виявити йому милість, і кажучи: «Якщо на беззаконня будеш зважати, Господи, Господи, хто встоїть? Бо в Тебе очищення є» (Пс. 129: 3). На щось таке натякає і сказане в Бутті Каїнові: «Згрішив ти? Замовкни» (Бут. 4: 7), тобто не продовжуй грішити. Бо те, що той, хто згрішив, повинен соромитися свого гріха, це достатньо доводить божественний вислів, сказаний Мойсею щодо Маріам, коли він молився про прощення її. Бог говорить йому: «Чи не посоромилася б, якби її батько, плюючи, заплював в обличчя її? Сім днів нехай відлучиться [і перебуває] поза табором, і після цього нехай увійде» (Числ. 12: 14). Так і ми повинні чинити: тих, що говорять, що вони каються в гріхах, відлучати на час, визначений пропорційно до гріха, потім, якщо вони каються, приймати їх, як батьки синів.

17. А якщо єпископ сам знаходиться в суперечці, то як наважиться він досліджувати чийсь злочин або піддавати когось єпитимії, коли совість буде докоряти або йому, або дияконам у лицемірстві або прийнятті подарунків? Коли начальник просить і суддя бере, то суд не досягає мети; а спільники злодіїв і ті, що не зважають на суд вдів (Іс. 1: 23), підлеглі єпископу не можуть допомогти йому в боротьбі з пороками, бо скажуть йому написане в Євангелії: «Чого бачиш сучок, який в оці брата твого, колоди ж, яка в оці твоєму, не відчуваєш?» (Лк. 6: 41). Нехай остережеться єпископ з дияконами своїми, щоб не подав приводу для того, щоб почути якесь таке слово. Як тільки той, хто грішить, побачить кого-небудь, який робить те ж, що він робить, то підбадьориться до здійснення цього. Після цього злий, отримавши привід через одного, діє на інших — чого нехай не буде, і таким чином розбеститься стадо. Бо чим більше тих, хто грішить, тим більше буде і зла, вчиненого ними. Бо невикритий гріх посилюється і заражає собою інших. Так і мала закваска всю повноту замішаного псує (пор. Гал. 5: 9), і один злодій наводить безславність на весь народ, і «мертві мухи зганяють солодкість єлею» (Еккл. 10: 1), і «у царя, який вислуховував слова неправедні, всі слуги, хто під ним, законопорушні» (Притч. 29: 12). Так і вівця шолудива, якщо не відлучена від здорових овець, передає свою хворобу іншим; і людина, заражена моровицею, страшна для багатьох, і собака скажена небезпечна для всякого, до кого б не доторкнулася. Тому якщо і ми не відлучимо беззаконної людини від Церкви Божої, то зробимо дім Господній вертепом розбійників. Бо тих, що грішать, не мовчанням потрібно обходити, але викривати, напоумлювати, виснажувати, знеможувати постами, щоб і в інших вселити благоговіння. «Благоговійні, — говорить [Писання], — створіть, сини Ізраїлеві» (Лев. 15: 31). Бо потрібно, щоб єпископ через напоумлення був і прогонителем гріхів та стражем праведності й провісником приготованих Богом благ і передвісником гніву, що має бути на суді, щоб, у разі недбальства про садівництво Божому, не почути йому за недбальство сказаного в Осїї: «Навіщо замовчуєте нечестя, і плід його поїдаєте?» (Ос. 10: 13).

18. Тому нехай турбується єпископ про всіх: і про тих, що не згрішили, щоб перебували в безгрішності, і про тих, хто згрішив, щоб покаялися, бо до вас говорить Господь: «Дивіться, не зневажайте жодного з цих малих» (Мф. 18: 10). А тим, що каються, належить давати прощення, бо як тільки хтось з тих, хто згрішив, скаже від щирого налаштування: «Згрішив я перед Господом», Дух Святий відповідає: «І Господь відпустив тобі гріх: дерзай, ти не помреш» (2 Цар. 12: 13). Тому пізнай, єпископе, своє достоїнство: ти успадкував владу як зв’язувати, так і розв’язувати. Тому, маючи владу розв’язувати, усвідомлюй самого себе і живи в теперішньому житті достойно свого місця, знаючи, що від тебе вимагатиметься більший звіт. «Кому, — говорить [Писання], — дано багато, з того багато вимагатиметься» (Лк. 12: 48). Бо ніхто з людей не безгрішний, за винятком Того, Хто ради нас став людиною, як написано: «Ніхто не чистий від скверни, якщо і один день життя його» (Іов. 14: 4 — 5). Саме тому й описі життя і діяння попередніх праведників і патріархів, — не для того, щоб, читаючи їх, ми докоряли їм, але для того, щоб ми каялися і обнадіювалися, що отримаємо прощення. Бо їхні гріховні плями служать для нас пересторогою і переконанням, що якщо і ми, згрішивши, покаємося, то будемо мати прощення, коли написано: «Хто похвалиться чистим серцем або хто насмілиться називати себе чистим від гріха?» (Притч. 20: 9). Ніхто, говоримо, не безгрішний. Але ти намагайся, в міру сил, бути бездоганним і піклуйся про всіх, щоб хтось, спокусившись через тебе, не загинув. Мирянин дбає тільки про себе, а ти дбай про всіх як той, хто має більшу важкість і несе більший тягар, бо написано: «Сказав Господь до Мойсея: ти й Аарон візьміть гріхи священства» (Числ. 18: 1). Тому як той, хто має дати звіт у більшому, турбуйся про всіх. Здорових ти зберігай, тих, що згрішили, напоумлюй, виснажених постом полегшуй на свободу, того, хто оплакує свій гріх, на прохання за нього всієї Церкви, приймай і, поклавши на нього руку, дозволяй йому, нарешті, бути в стаді; навпаки, сонливих і недбайливих навертай, підтримуй, переконуй, лікуй, знаючи, яку маєш нагороду, якщо зробиш це, і яка, навпаки, небезпека для тебе, якщо не дбатимеш про це. Бо до єпископів, що не дбають за народ, каже Єзекиїль: «Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе. Не овець пасуть пастирі, але самих себе. Молоко їсте та вовною одягаєтеся, сильне заколюєте, овець не пасете. Слабкого не піднімали і немічного не лікували, і сокрушенного не обв’язали, і вигнаного не повернули, і загиблого не відшукали, і владою покарали їх та ганьбою. І розсіялися, тому що не мають пастиря, і були в їжу всім звірам лісовим» (Єз. 34: 3-5, 8), і знову: «І не шукали пастирі овець Моїх, але пасли пастирі самих себе, а отари Моєї не пасли» (Єз. 34: 8), і, трохи згодом: «Ось Я на тих пастирів, і зажадаю Я овець Моїх від їхньої руки, і відсторонив їх від пастви овець Моїх, і не будуть більше пасти пастирі самих себе, і визволю Свою отару з руки їх, і не будуть їм в їжу» (Єз. 34: 10), і, звертаючись до народу, говорить: «Ось Я розсуджу між вівцею і вівцею, і між бараном і бараном. Хіба мало вам того, що пасетеся ви на доброму пасовищі, і залишок паші ногами вашими зневажаєте, і вівці зневажене вашими ногами їдять?» (Єз. 34: 20, 22, 18, 19), і трохи згодом приєднує:»І дізнаєтеся, що Я — Господь, ви ж — вівці пастви Моїй, ви — люди Мої, Я ж — Бог ваш, говорить Адонаї Господь» (Єз. 34: 30, 31).

19. Вислухайте, єпископи, вислухайте і ви, миряни, як каже Бог: «Розсуджу між вівцею і вівцею, і між бараном і бараном», і як говорить Він до пастирів: вас будуть судити за недосвідченість вашу і за погибель овець», тобто: «Я розсуджу єпископа з єпископом і мирянина з мирянином, і начальника з начальником». Бо і вівці, і барани ці розумні, а не безсловесні, щоб мирянин не сказав колись: «Я — вівця, а не пастир, я не звертав на себе ніякої уваги, тому пастир побачить, він один понесе за мене покарання». Бо як вівця, що не йде за добрим пастирем, залишається вовкам на вигублення, так і та, що йде за поганим пастирем, неодмінно помре, тому що він з’їсть її. Тому треба тікати від пастирів-губителів.

20. Навпаки, доброго пастиря мирянин повинен шанувати, любити, боятися як господаря, як владику, як первосвященика Божого, як учителя благочестя, бо хто його слухає, той слухає Христа, а хто його відкидає, той відкидає Христа, а хто Христа не приймає, той не приймає Бога й Отця Його. «Хто слухає вас, — говорить Він, — той Мене слухає, а хто ж відкидає вас, той Мене відкидає, а хто відкидає Мене, той відкидає Того, Хто послав Мене» (Лк. 10: 16). Подібним чином і єпископ повинен любити мирян як дітей, зігріваючи і люблячи їх пристрасно, як яйця на виведення курчат, або тримаючи їх у надрах, як пташенят на виведення курей, всіх повчаючи, всіх, кого тільки потрібно покарати, б’ючи, але не уражаючи; виснажуючи, щоб навернути, а не відвернути; напоумлюючи, щоб повернути; караючи, щоб виправити і на путь правий поставити; міцне зберігаючи, тобто твердих у вірі зберігаючи непохитними; народ пасучи мирно; слабке підтримуючи, тобто спокушуваних утверджуючи напоумленням; немічне лікуючи, тобто хворих від хитання у вірі лікуючи настановою; сокрушенне зв’язуючи, тобто заблуканих або пригнічених, або так розбитих гріхами, що кульгають на шляху, зв’язуючи утішительним напоумленням. Обтяженого гріхопадіннями ти, єпископе, полегшуй і, обнадіюючи, поставляй таким чином в Церкві сильним, повертаючи в стадо. Вигнане ти повертай, тобто тому, хто був в гріхах та підданий покаранню, не дозволяй залишатися поза, але, прийнявши і навернувши його, поставляй в стаді, тобто в народі непорочної Церкви. Загублене ти відшуковуй, тобто того, хто від безлічі гріхопадінь своїх втратив надію на спасіння, тому не допусти загинути остаточно. Хто від великої безчуттєвості і заціпеніння поринув у глибокий сон і через обтяжливість сну забув уже про своє життя і так далеко пішов від власного стада, що може бути пожертий вовками, того відшуковуй і, напоумлюючи, навертай і переконуй бути тверезим, і вселяй в нього надію, не допускаючи, щоб він говорив сказане деякими: «Нечестя наші в нас, і ми в них танемо, і як нам бути живим?» (Єз. 33: 10). А якщо є можливість, то нехай єпископ засвоїть собі гріх іншого і скаже тому, хто згрішив: «Ти тільки навернися, а смерть за тебе візьму я, як Господь взяв смерть за мене і за всіх». Бо «пастир добрий покладає своє життя за овець, а наймит і не сущий пастир, якому вівці не свої, бачить вовка, що приходить (тобто диявола), і залишає овець, і втікає, і вовк розкрадає їх» (Ін. 10: 11, 12). Треба знати, що Бог, будучи милосердним, з клятвою обіцяв тим, що згрішили, покаяння (Єз. 33: 11). А хто згрішив і не знає цієї Божої обітниці про покаяння, і не пізнав Його довготерпіння і незлобивості, а понад те не відає і Священних Писань, які проповідують про це, бо не навчений тобою, той гине. Але ти як пастир велелюбний і пастух усердний розшукуй, рахуючи стадо: чого не вистачає, те шукай. Господь Бог, благий Отець наш, пославши Сина Свого, Пастиря Доброго й Спасителя, Учителя нашого Ісуса, повелів Йому залишити дев’яносто дев’ять овець на горах і йти шукати заблукану, а після віднайдення взяти її на свої плечі і нести в стадо, радіючи, що знайшлася загублена (Мф. 18: 11 — 13). Так і ти, єпископе, будь слухняний, відшукуючи загублене, поставляючи на шлях правий заблудле, повертаючи відстале, бо ти маєш владу повертати і відпускати пригноблених на свободу (Лк. 4: 18). Через тебе говорить Спаситель тому, хто перебуває у гріхах: «Прощаються гріхи твої; віра твоя спасла тебе: йди в мирі» (Мф. 9: 2; Мк. 5: 34). А мир і тиха пристань є Церква Христова: саме у ній і поставляй тих, що згрішили, розрішаючи їх, здоровими й непорочними, що мають благу надію, усердними, що подвизаються у благих ділах. Як лікар досвідчений і співчутливий ти лікуй усіх, що заблукали в гріху, бо не здорові потребують лікаря, але хворі, бо Син Людський прийшов спасти і віднайти заблукане (Лк. 19: 10). Тому як лікар Церкви Господньої ти застосовуй лікування, належне кожному хворому, лікуй всіляко, виліковуй, повертай Церкві здоровими. Паси стадо не з жорстокістю і люттю як той, що володарює (Єз. 34: 4), але як пастир добрий, що збирає ягнят біля грудей своїх і вагітних веде тихо (Іс. 40: 11).

21. Будь благим, добрим, привітним, непідступним, не неправдомовним, нежорстоким, несамолюбним, несуворим, негордим, не нелюдським, непихатим, догоджай людям, небоязким, недвояким в думці, неглузливим над підлеглими тобі народами, не приховуй від нього законів Божих і вчень про покаяння, нешвидким до вигнання і виверження, але обережний, неприхильним до осуду, не нерозважливим, не приймай свідчення проти когось без трьох віруючих свідків і до того ж таких, поведінка яких здавна відома і які не водяться ворожнечею або заздрістю. Адже багато є недоброзичливих, балакучих, які мають третю мову, братоненависних, що піклуються про розігнання овець Христових. Якщо хочеш приймати слова таких безрозсудно, то розсієш стадо своє і віддаси його на поживу вовкам, тобто бісам і злим людям, краще ж сказати — не людям, але звірам в образі людському — язичникам, юдействуючим і безбожним єретикам, бо до виверженого з Церкви відразу наближаються люті вовки і жадають пожерти його, як ягня, вважаючи його погибель своїм надбанням, тому що і їхній отець — диявол — людиновбивця. А якщо хтось, будучи через твою безрозсудність відлученим несправедливо, розтерзавшись відчаєм і віддавшись легкодухості, або в язичництво відступить, або в єресях заплутається, і повністю відчужиться від Церкви і від надії на Бога і сплутається насильством, то ти станеш винним в його загибелі. Бо несправедливо до виверження того, хто згрішив, бути готовим, а до прийняття того, хто навертається, — повільним, і до відсікання — швидким, а до зцілення стражденного — жорстоким. Про таких божественне Писання говорить: «Ноги їхні на зло поспішають, швидкі пролити кров» (Притч. 1: 16), «сокрушення й озлоблення на шляхах їхніх, і шляху мирного не пізнали. Нема страху Божого перед їхніми очима» (Рим. 3: 16 — 18). А шлях мирний є Спаситель наш Ісус Христос, Який і навчив нас, кажучи: «Прощайте і прощені будете, давайте і буде дано вам» (Лк. 6: 37 — 38); давайте, тобто відпущення гріхів, і вам відпустяться гріхопадіння, як і через молитву навчив Він нас говорити до Бога: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6: 12). Тому якщо ви не відпускаєте винуватцям, то як самі отримаєте відпущення гріхів ваших? Чи не зв’язуєте ви, навпаки, самі себе, коли говорите, що залишаєте, і не залишаєте? Чи не суперечите ви власним устам, коли говорите «залишаємо», і не залишаєте? Знайте, що той, хто вивергає того, що не вчинив жодного злочину, або не приймає того, що навертається, вбиває брата свого і проливає кров його, як Каїн пролив кров брата свого Авеля, і що кров його, яка взиває до Бога, стягнеться. Бо як праведний, кимось несправедливо вбитий, у спокої буде у Бога на віки, так і марно відлучений — єпископом. Але хто вивергає невинного, як губителя, той гірший за вбивцю, не дивиться на милість Божу, не пам’ятає про Його благості до тих, що каються, і не звертає при цьому уваги на тих, які через покаяння отримали відпущення безлічі гріхопадінь. Саме тому той, хто відлучає невинного, жорстокіший за тілесного вбивцю. Так само і той, хто не приймає тих, що каються, марнує те, що належить Христу, і стає супротивником Його. Бо в якій мірі правосудний Бог, коли судить грішників, в такій же і милостивий Він, коли приймає тих, що навертаються; бо милість і суд Його оспівав боголюб’язний Давид (Пс. 100: 1).

22. Належить же тобі, єпископе, мати перед очима і минуле, і майстерно користуватися ним, щоб наставляти тих, для кого потрібні слова жорсткі або утішительні. Справедливо також, щоб у суді ти слідував волі Божій і судив, як судить тих, що грішать або навертаються, Бог. Так, коли впалий Давид, будучи викритий Нафаном, сказав, що кається, то не відразу Він визволив його від смерті, кажучи: «Будь бадьорий, ти не помреш» (2 Цар. 12: 13)? Коли Іона, який не захотів проповідувати ніневитянам, після того, як, будучи поглинений морем і китом, помолився в утробі риби, — чи не вивів Він від погибелі душу його (Іона. 2: 1, 2, 11)? Коли Єзекія, трохи загордившись, зі сльозами потім помолився, то чи не розрішив Він його злочини (4 Цар. 20: 2 — 5)? Вислухайте ж, єпископи, і корисний для цього приклад. У четвертій книзі Царств і в другій книзі Параліпоменон написано так: «І помер Єзекія, і зацарював його син Манасія, дванадцятирічним був, коли почав царювати, і п’ятдесят п’ять років царював в Єрусалимі, і ім’я його матері — Епсива. І вчинив лукаве перед Господом, не втримався від мерзоти народів, яких вигубив Господь від лиця синів Ізраїлевих. І відвернувся Манасія, і побудував пагорби, які порозбивав був його батько Єзекія, і спорудив кумири Ваалові, і спорудив жертовник Ваалові, і зробив діброви, які робив Ахав, цар Ізраїльський. І побудував він жертовники в домі Господньому, про який сказав Господь до Давида і до Соломона, сина його, кажучи: «В ньому покладу ім’я Моє». І спорудив Манасія вівтарі і в них служив Ваалові, і говорив: буде ім’я моє на віки. І побудував він жертовники в обох дворах дому Господнього небесним світилам. Він же провів дітей своїх через вогонь в долині Веенномовій, і ворожив (з жеребами), і волхвуванням служив, і мав черевовіщувальників і ворожбитів, і чарівників, і терафимів, і примножив робити лукаве перед очима Господніми, щоб прогнівити Його. І поставив статую Астарти, образ, який зробив, у домі Господньому, в якому Господь обітував покласти ім’я Своє там у Єрусалимі, місті святому, на віки і сказав: «Не дам надалі виступити нозі Моїй від землі Ізраїлевої, яку Я дав їхнім батькам, тільки якщо дотримаються всього, що Я наказав їм, згідно зі всією заповіддю, як наказав раб Мій Мойсей». І не послухали, і ввів їх в оману Манасія, щоб учинити лукаве перед Господом більше за народи, яких знищив Господь від лиця Ізраїлевого. І сказав Господь до Манасїї та до людей його рукою рабів Своїх пророків, кажучи: «За те, що створив Манасія, цар Іуди, мерзоти ці лукаві більше за всі ті, які створили амореяни перед ним, і ввів у гріх Іуду ідолами своїми, так говорить Господь Бог Ізраїлів: «Ось Я наведу зло на Єрусалим і на Іуду, що у кожного, хто почує про це, зашумить в обох вухах його. І простягну на Єрусалим міру Самарії, і терези дому Ахава, і зітру Єрусалим, як витирають алавастр витертий, і перекину на лице його. І викину залишки надбання Мого, і дам їх у руки їхніх ворогів, і вони будуть на пограбування та полон всім ворогам своїм, бо вчинили лукаве перед очима Моїми і гнівили Мене з того дня, коли Я вивів їхніх батьків з єгипетського краю, і до цього дня». Ще ж кров невинну Манасія пролив дуже багато, аж поки не наповнив Єрусалиму уста до уст, крім гріхів його, яким увів у гріх Іуду, щоб учинити лукаве перед очима Господніми. І навів Господь на нього начальників військ царя асирійського, і взяли Манасію в кайданах, і зв’язали ноги його кайданами мідними, і відвели його до Вавилону» (4 Цар. 20: 21; 21: 1 — 17; 2 Пар. 32: 33; 33: 1 — 11). І був він, зв’язаний і оббитий залізом весь, в домі в’язниці, і давали йому хліб з висівок малою вагою і воду з оцтом мірою малою, щоб був живий, і був він у великій тісноті і скорботі. «І коли він був сильно пригнічений, знайшов лице Господа Бога свого і дуже смирився перед лицем Господа Бога отців своїх, і помолився до Господа (2 Пар. 33: 12, 13), кажучи: «Господи Вседержителю, Боже отців наших, Авраама й Ісаака, і Якова, та їхнього сімені праведного, що створив небо й землю з усією красою їх, зв’язав море словом повеління Твого, що поклав безодню і запечатав її страшним і славним іменем Твоїм, якого всі бояться, і тремтять від лиця сили Твоєї, бо не встояти перед величчю слави Твоєї і не стерпіти гніву, який на грішників, погрози Твоєї. Безмірна ж і недослідима милість обітниці Твоєї, бо Ти — Господь благоутробний, довготерпеливий, многомилостивий та каєшся про злоби людські, бо Ти, Боже, з благості Твоєї обіцяв в покаянні відпущення тим, що згрішили, і безліччю щедрот Твоїх Ти визначив покаяння грішникам на спасіння. Тому Ти, Господи Боже праведних, не призначив покаяння праведним Авраамові, Ісаакові та Якову, що не згрішили перед Тобою, але визначив покаяння мені грішному: тому що я згрішив більше числа піску морського. Намножилися беззаконня мої, Господи, намножилися беззаконня мої, і недостойний вже поглянути і бачити висоту небесну через безліч провин моїх. Зігнутий я безліччю кайданів залізних, тому що я розгнівив лють Твою і лукаве перед Тобою вчинив, я поставив мерзоти, і примножив спокуси. І нині схиляю коліна серця мого, вимагаючи від Тебе благості. Згрішив я, Господи, згрішив, і беззаконня я знаю, але прошу, молячись Тобі: полегши мені, Господи, полегши мені, і не погуби мене з беззаконнями моїми, і не будеш ворогувати вічно, зберігаючи зло моє, не осуди мене до пекла, бо Ти, Боже, Бог тих, що каються, і яви на мені благість Твою, як недостойному, спаси з великої Твоєї милості, і буду хвалити Тебе завжди по всі дні життя мого. Бо Тебе оспівує вся сила небесна, і Твоя є слава на віки. Амінь» (2 Пар. у кінці). І почув Господь голос його, і змилосердився над ним, і з’явилося біля нього полум’я вогняне, і розтопилися всі кайдани залізні, в яких він був, і зцілив Господь Манасію від скорботи його, і вернув його до Єрусалиму на царство його. І пізнав Манасія, що Господь — Він є Бог єдиний, і послужив єдиному Господу Богу від усього серця свого і від усієї душі своєї в усі дні свого життя, і визнаний праведним. І вилучив богів чужоземних та ідолів з дому Господнього, і всі вівтарі, що він побудував в домі Господньому, і всі вівтарі в Єрусалимі, і повикидав геть із міста, і знову спорудив вівтар Господу, і приніс на ньому жертву спасіння і хваління. І заповів Манасія Іуді, щоб служили Господу Богу Ізраїлевому. І спочив він у мирі з отцями своїми. І замість нього зацарював син його Амон, і вчинив лукаве перед Господом у всьому, що вчинив його батько Манасія на початку, і розгнівив Господа Бога свого» (2 Пар. 33: 13, 15, 16, 20, 22; 4 Цар. 21: 18, 20).

23. Вислухали ви, діти наші жадані, як Господь Бог, легко покаравши того, хто пристав до ідолів і вбив багатьох невинних, прийняв його, коли він розкаявся, і, простивши йому гріхи, повернув його на царство, бо Він не тільки прощає тих, що каються, але й зводить їх в попереднє достоїнство. Більшого за ідолопоклонство немає гріха, бо воно є зло проти Бога, однак і воно прощене ради щирого покаяння. Але якщо хтось грішить, ніби приготувавшись до боротьби, спокушаючи Бога, ніби Він не переслідує злих, той не буде мати прощення, хоча б і сказав сам собі: «Добре мені, буду жити, як звикло зле серце моє, і тоді покаюся». Такий був хтось Амон, син Манасії. Бо Писання говорить: «Задумав Амон лукавий помисел злочину і сказав: батько мій наробив від юності багато беззаконня, але в старості розкаявся; тепер я буду ходити, як бажає душа моя, а згодом навернуся до Господа». «І вчинив він лукаве перед Господом» (2 Пар. 33: 22) більше за всіх, хто був перед ним. І незабаром знищив його Господь Бог від благої землі його. «І напали на нього його раби, і умертвили його в його домі (2 Пар. 33: 24; 4 Цар. 21: 23), і царював він тільки два роки» (4 Цар. 21: 19).

24. Зауважте, миряни, щоб хтось з вас не утвердив на своєму серці Амонового помислу і не загинув швидко. Подібним чином і єпископ нехай спостерігає, за можливістю, щоб ті, що не згрішили, залишалися такими ж, а тих, що навернулися від гріхів, нехай приймає він, лікуючи. Якщо ж він, будучи жорстоким, не прийме того, хто розкаявся, то згрішить проти Господа Бога свого, виправдовуючи себе більше Його правди і не приймаючи того, кого Він прийняв через Христа, ради кого послав Сина Свого на землю до людей як людину, ради кого благоволив, щоб Він, Творець чоловіка і жінки, народився від жони, ради кого попустив постраждати безстрастному за єством улюбленому Сину, Богу Слову, Ангелу великої ради Своєї (Іс. 9: 6), довівши Його до хреста, смерті та погребіння, щоб підлеглих смерті Він звільнив від смерті. Ось Кого гнівлять ті, які не приймають тих, що каються! Бо Він не посоромився мене, Матфея, який колись був митарем; і Петра, який тричі відрікся Його зі страху, але того, хто умилостивив Його покаянням і плакав гірко, Він прийняв і знову поставив пастирем овець Своїх; так само і Павла, співапостола нашого, який заподіяв нам раніше багато зла і який промовив хулу проти імені святого, з гонителя обрав в апостола і показав його сосудом обраним; і до однієї якоїсь жінці-грішниці говорить Він: «Прощається багато твоїх гріхів за те, що ти полюбила» (Лк. 7: 47), а коли старці поставили перед Ним іншу якусь, що згрішила, і, доручивши суд Йому, вийшли, Він, серцезнавець Господь, після того, як запитав її, чи осудили її старці, а вона сказала: «Ні», — сказав їй: «Тепер іди, і Я не осуджую тебе» (Ін. 8: 3 — 11). Саме Його, Спасителя, Царя і Бога нашого Ісуса, повинні ви, єпископи, мати зразком; саме Йому повинні ви бути наслідувачами, лагідними, мовчазними, благоутробними, милостивими, мирними, незлими, здатними і готовими навчати, навертати, приймати, утішати, не забіяками, негнівливими, необразливими, негордими, непрезирливими, не винопивцями, не упиватися, не розкошувати, неласолюбними, немарнотратними, які користуються дарами Божими не як чужими, але як своїми, як поставлені в добрих домобудівників, які мають віддати звіт Богу.

25. Їжу єпископ повинен мати помірну, а одяг — відповідний до потреби і поважності. Благами Господніми нехай він не зловживає, ніби чужими, але нехай користується ними з поміркованістю, «бо той, хто трудиться, достойний нагороди за труди свої» (Лк. 10: 17). Нехай не буде він ні розкішний, ні хвалькуватий, але нехай бажає тільки необхідного. Десятини і начатки, що подаються за заповіддю Божою, нехай витрачає він, як Божий чоловік. Принесення добровільні на убогих нехай розділяє правильно сиротам, вдовам, стражденним і убогим мандрівникам як той, хто має віддати звіт в цьому Богу, Який вручив йому таке домобудівництво. Розділяючи ж усім нужденним за справедливістю і самі користуючись від благ Господніх, тільки не зловживаючи ними, споживаючи від них, але не поїдаючи всього одні, а ділячись з нужденними, будьте ви непорочними перед Богом. Бо якщо ви одні витратите їх, то приймете докір від Бога, Який говорив до ненаситних і тих, що їдять в усамітненому місці: «Молоко їсте і шерстю одягаєтеся» (Єз. 34: 3); і в іншому місці: «Хіба поселені ви одні на землі?» (Іс. 5: 8). Тому і в Законі наказано вам: «Люби ближнього свого, як самого себе» (Лев. 19: 18). Це ж говоримо не для того, щоб ви не користувалися трудами своїми, бо написано: «Не зав’язуй рота волові, що молотить» (Втор. 25: 4), але для того, щоб ви користувалися ними з помірністю і зі справедливістю. Як віл, що працює на току без намордника, хоча їсть, однак не все поїдає, так і ви, які працюєте на цьому току, тобто у Церкві Божій, їжте від Церкви, як їли Левити, що служили скинїї свідчення, яка у всьому була образом Церкви, а крім того самою назвою «свідчення» позначала скинію Церкви. Тут і самі Левити, що приступили до скинїї, і їхні дружини, і сини, і їхні дочки безперешкодно користувалися від дарів, частин, начатків, десятин, жертв і приношень, які подавав весь народ на приношення Богу; оскільки їхнім ділом було служити скинїї, то й не отримали вони уділ землі серед синів Ізраїлевих, але уділом Левитів і спадщиною їхнього племені були приношення народу. Нині ж Левити народу вашому — ви, єпископи, які служать священній скинїї, святій кафоличній Церкви, і які предстоять вівтарю Господа Бога нашого, і які приносять Йому словесні і безкровні жертви через великого Первосвященика Ісуса. Ви для своїх мирян — пророки, начальники, вожді, царі; ви — посередники між Богом і віруючими в Нього, приємники і провісники слова Божого, знавці Писань і голосів Божих та свідків Його волі; ви ті, які носять гріхи всіх і за всіх повинні віддати звіт, яким, як ви чули, страшно погрожує слово Боже, якщо приховаєте від людей ключ розуміння (Лк. 11: 52), яким загрожує небезпека загибелі, якщо не звістите Його волю підлеглому вам народу, яким, навпаки, — правдива нагорода і невимовна честь у славі в Бога, якщо добре будете служити святій скинїї. Бо як вам належить тягар, так ви ж збираєте і ті харчі, що подаються, та інше необхідне. Ви — наслідувачі Христа Господа. Як Він возніс на древо гріхи всіх нас, розіп’явшись, непорочний, за достойних покарання, так і ви повинні засвоювати собі гріхи народу, коли про Спасителя сказано в Ісаї: «Він гріхи наші носить, і за нас страждає» (Іс. 53: 4), і знову: «Той гріхи багатьох возніс, і за їхнє беззаконня був відданий» (Іс. 53: 12). Ви — зразки, і самі маєте зразком Христа. Він зразок всім вам, а ви — зразки підлеглим вам мирянам, бо не думайте, що єпископство — тягар зручний і легкий. Тому оскільки ви несете тягар, то й потрібно, щоб ви перші користувалися плодами і роздавали їх нужденним, маючи віддати звіт Тому, Кого ніяк не можна обманути, коли Він стане вимагати його від вас. Тому тим, хто завжди належить Церкві, від Церкви ж потрібно годуватися, бо вони священики, левити, голови4, служителі Божі, як у книзі Чисел написано про священиків: «І сказав Господь до Аарона: Ти й сини твої, та дім вітчизни твоєї, візьміть гріхи святих, священства вашого. Ось Я дав вам надбання початків, від всіх освячених Мені від синів Ізраїлевих; тобі Я дав їх на честь, і синам твоїм після тебе законно вічно. І це нехай буде вам від освячених, від приношень і від дарів, і від усіх жертв, і від усякого злочину, і за гріхи, і скільки віддають Мені, від усіх святинь, тобі нехай будуть і синам твоїм: у святилищі їжте їх» (Числ. 18: 1, 8 — 10), і трохи згодом: «Всякий початок єлею і вина, і пшениці, скільки віддадуть Господу, тобі Я дав їх, і всяке первородне людини і тварини чистої й нечистої, також жертви, і груди, і праве плече належить священикам та іншим, що знаходяться при них, левитам» (Числ. 18: 12 — 18).

26. Слухайте це і ви, миряни, обрана Церкво Божа, — бо народ і раніше називався народом Божим і «народом святим» (Вих. 19: 5, 6), тому і ви — свята священна Церква Божа, написана на небі, «царське священство, народ святий, люди взяті в уділ» (1 Пет. 2: 9), невіста, прибрана для Господа Бога. Слухай тепер, Церкво велика, Церкво віруюча, що сказано раніше: частини, десятини і начатки — Первосвященику Христу і служителям Його, десятини спасіння, початок імені Ісусового. Слухай, священна кафолична Церкво, яка уникнула десяти кар і отримала десять заповідей, і закон пізнала, і віру прийняла, і в Ісуса увірувала, і десятину пізнала, і в йоту, якою починається ім’я Ісуса, увірувала, і Його ім’ям називається, і на досконалості Його слави утверджується, і сяє. Що тоді були жертви, то нині — молитви, прохання і подяки; що тоді — начатки, десятини, частини і дари, то нині — приношення, що приносяться Господу Богу праведними єпископами через Ісуса Христа, Який помер за них. Бо вони первосвященики ваші, а пресвітери ваші — священики, левити ж — нинішні диякони ваші, читці ваші, співці, привратники, диякониси ваші, вдови, діви і сироти ваші. Вищий за всіх них є первосвященик — єпископ. Єпископ — служитель слова, страж відання, посередник між Богом і вами в службах Його. Це — вчитель благочестя; це — після Бога отець ваш, який водою і духом відродив вас в усиновлення; це — начальник і вождь ваш; це — цар і правитель ваш; це — після Бога земний бог ваш, якому ви зобов’язані віддавати честь, бо про нього і про подібних Сам Бог сказав: «Я сказав: ви — боги, і сини Вишнього всі» (Пс. 81: 6), та: «Богів не будеш лихословити» (Вих. 22: 28). Тому єпископ нехай головує у вас як вшанований достоїнством Бога, за яким він володарює над кліром і начальствує над усім народом. А диякон нехай предстоїть єпископу, як Христос Отцю, і служить йому в усьому безпорочно, як Христос, нічого не роблячи Сам від Себе, завжди робить угодне Отцю (Ін. 8: 28-29). А дияконису шануйте ви в образ Духа Святого: вона без диякона нічого нехай не робить і не говорить, але, славлячи Христа, очікує Його волі, і, як не можна увірувати в Христа без Духа вчення, так ніяка жінка нехай не приходить до диякона або єпископа без дияконис. А пресвітерів вважайте ви представниками нас, апостолів, вчителями боговідання, бо Господь сказав, посилаючи нас: «Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам повелів» (Мф. 28: 19 — 20). А вдів і сиріт вважайте ви образами жертовника, а дів шануйте в образ кадильниці та фіміаму.

27. Як тому, хто належить до іншого роду, не від коліна Левія, не дозволялося приносити що-небудь або приступати до вівтаря без священика, так і ви нічого не робіть без єпископа. Якщо ж хтось зробить щось без єпископа, то зробить це марно, бо це не зарахується йому як діло. Як Саул, що приніс жертву без Самуїла, почув: «Безумство буде тобі» (1 Цар. 13: 13), так і кожен мирянин, що звершує щось без священика, марно трудиться. І як Озія цар, який учинив священиче, не будучи священиком, уражений був за беззаконня проказою (2 Пар. 26: 16, 19), так не залишиться непокараним і кожен мирянин, який зневажив Бога, збунтувався проти священиків Його, сам викрав собі честь, не наслідував Христа, Який не Сам присвоїв Собі славу бути первосвящеником (Євр. 5: 5), але чекав почути Отця: «Клявся Господь, і не розкається; Ти священик повіки за чином Мелхиседековим» (Пс. 109: 4). Якщо Христос не славить Сам Себе без Отця, то як можна, щоб людина сама робила замах на священство, не прийнявши цієї честі від вищого, і робила те, що дозволено одним священикам? Хіба Кореяни, незважаючи на те, що були від коліна Левія, не були спалені вогнем, коли повстали на Мойсея й Аарона і стали змагатися про те, що не належить їм? І хіба Дафан та Авірон не зійшли в преісподню живими, а розквітлий жезл не зупинив безумство багатьох і не вказав первосвященика, обраного Богом? Тому і ви, браття, повинні приносити жертви свої, тобто приношення, єпископу, як первосвященику, або особисто, або через дияконів. Втім не одні жертви, але і начатки, і десятини, і добровільні дари йому ж приносьте, бо він знає бідних та кожному дає як належить, щоб один не отримав в один і той же день або на одній і тій же седмиці два рази і більше, а інший тим часом жодного разу, бо справедливість вимагає краще допомагати істинно бідним, ніж тим, які здаються бідними.

28. Хто на агапу або на бенкет, як Господь назвав (Лк. 14: 13), зважився кликати стариць, ті нехай посилають до тієї, про яку знають диякони як про таку, що бідує часто. А на бенкеті звичне пастирю, розумію, — начатки, хоча б і не був присутній він на бенкеті, нехай відділяють як священик на честь Бога, який вручив йому священство. А дияконам нехай дають на честь Христа вдвічі проти того, скільки дається кожній стариці. А пресвітерам, які постійно трудяться біля слова вчення, нехай відділяють подвійну частину в благодать апостолів Господніх, яких і місце посідають вони як радники єпископа і вінець Церкви, бо вони — собор і рада церковна. А якщо й читець є, то і він нехай отримує одну частину на честь пророків. Стільки ж нехай отримує і співець, і привратник.

Кожному достоїнству нехай виявляють миряни належну честь у дарах і пожертвуваннях життєвих. А начальника не легко нехай турбують, але що бажають дати, те нехай дають через служителів, тобто дияконів, до яких нехай і мають більшу відвагу. І до Вседержителя Бога приходять не інакше, як через Христа. Так і миряни все, що тільки хочуть, нехай роблять відомим єпископу через диякона і таким чином виконують його думку. І в попередні часи ніщо освячене не приносилися або не бувало в храмі без священика, бо «уста священика, — говорить в одному місці пророк, — збережуть розум, і закон стягнуть із уст його, бо він — ангел Господа Вседержителя» (Мал. 2: 7). Якщо навіть служителі бісів у своїх скверних, мерзенних і нечистих гидотах досі наслідують священне, то хоча їхнього мерзенного зовсім не можна порівнювати зі священним, однак якщо вони у своїх посміховиськах нічого не приносять і не звершують без несвященика (μηερεῶς), навпаки, вважають свого несвященика устами каменів і чекають, що він накаже їм зробити, і все, що б він не наказав їм, звершують, а без нього нічого не роблять, і шанують його, несвященика, і поважають ім’я його з честі до бездушних ідолів і обожнення злих духів; якщо, говоримо, вони, які славлять суєтне й неправдиве і ні на чому твердому не мають надії своєї, намагаються наслідувати святині, то наскільки справедливіше шанувати через предстоятелів Господа Бога і вважати єпископів устами Божими вам, що маєте віру найвідомішу і надію правдиву й очікуєте славного і вічного, і непохитного обітування?

29. Якщо Аарон названий пророком, тому що сповіщав слова фараона від Мойсея, а Мойсей — богом фараона, як цар і разом первосвященик, як говорить до нього Бог: «Я поставив тебе богом фараона, а Аарон, брат твій, буде твоїм пророком» (Вих. 7: 1), то чому і вам не вважати посередників слова вашого пророками і не шанувати єпископів богами?

30. Нині місце Аарона займає у вас диякон, а місце Мойсея — єпископ. Тому якщо Мойсея назвав Господь богом, а Аарона пророком, то і ви шануйте єпископа як бога, а диякона — як пророка його. Як Христос нічого не робить без Отця, так і диякон — без єпископа; і як немає Сина без Отця, так немає й диякона без єпископа; і як Син зобов’язаний виконувати обов’язок Свій у ставленні до Отця, так і кожен диякон — у ставленні до єпископа; і як Син є Ангел і Пророк Отця (Іс. 9: 6; Втор. 18: 15), так і диякон є ангел і пророк єпископа. Тому і все, що тільки він звершує щодо когось, нехай буває відоме єпископу і через нього нехай звершується.

31. Без єпископа ж нехай не робить він зовсім нічого і без його волі нічого нехай не дає нікому. Якщо він дасть щось комусь таємно від єпископа як тому, що бідує, то дасть на зневагу єпископа і виставить його недбайливим про тих, що бідують. А хто лихословить єпископа чи словом, чи ділом, той дратує Бога, не слухаючи слів Його: «Богів не будеш лихословити» (Вих. 22: 28), бо Він давав закони не про дерев’яні або кам’яні мерзоти, які мерзенні тому, що неправдиво носять божественне ім’я, але про священиків та суддів, яким і сказав: «Ви — боги і сини Вишнього» (Пс. 81: 6).

32. Тому якщо ти, дияконе, знаєш когось як того, що бідує, то нагадай єпископу і таким чином дай; але таємно на його зневагу нічого не роби, щоб не спричинити проти нього нарікань, бо нарікання буде не проти нього, але проти Господа Бога, і диякон, та інші почують те ж, що почули Аарон та Маріам, коли дорікали Мойсею: «Як ви не убоялися дорікати рабу Моєму Мойсею?» (Числ. 12: 8). І знову, сам Мойсей говорить тим, що зібралися проти нього: «Не на нас ремствування ваші, але на Господа Бога нашого» (Вих. 16: 8). Якщо мирянин, який сказав «рака» або «безумний», не безкарний як той, хто образив ім’я Христове (Мф. 5: 22), то що буде, якщо хтось скаже щось проти єпископа, через якого Господь дав вам Духа Святого при рукопокладанні, щоб через нього дізналися ви священні догмати, пізнали Бога й увірували в Христа, через якого ви Богом покликані, через якого ви запечатані єлеєм радості і миром розуміння, через якого ви стали синами світла, через якого під час просвічення вашого Господь, засвідчуючи про рукопокладання єпископа, над кожним і вас видав священний голос, кажучи: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе» (Пс. 2: 7)?

33. Через єпископа твого, людино, Бог усиновлює тебе. Знай, сину, десницю, матір свою, і люби того, хто після Бога став отцем твоїм, і шануй [його]. Якщо про батьків по плоті каже божественне вислів: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було» (Вих. 20: 12), і: «Хто проклинає батька або матір, нехай смертю помре» (Вих. 21: 16), то наскільки більше щодо батьків духовних переконує вас слово Боже, щоб шанували і любили їх як благодійників і предстоятелів перед Богом, які відродили вас водою, наповнили вас Духом Святим, молокогодували вас словом, вигодували вас вченням, утвердили вас напоумленням, сподобили вас спасительного тіла і дорогоцінної крові, розрішили вас від гріхів, зробили причасниками святій і священній євхаристії і вчинили вас спільниками і співспадкоємцями обітування Божого? Благоговійте перед ними і шануйте їх усякою честю, бо вони отримали від Бога владу життя і смерті, владу судити й засуджувати тих, хто згрішив, на смерть вогню вічного, і розрішати, й оживотворювати тих, що навертаються від гріхів.

34. Шануйте їх начальниками і царями своїми, приносьте їм і данини, як царям, бо від благ ваших належить годуватися і їм, і їхнім співмешканцям. Як Самуїл видав постанову народу про царя в першій книзі Царств, а Мойсей — про священиків у книзі Левит, так і ми постановляємо вам про єпископів. Якщо там народ давав податі згідно з достоїнством цар, то чи більше тепер повинен отримувати від вас єпископ призначене йому Богом для утримання свого і кліриків, що живуть з ним? А якщо потрібно додати щось до слова, то цей нехай отримує більше, ніж скільки в древності отримував той, бо останній займався тільки військовими справами, піклуючись про війну і мир, щоб охороняти тіла, а перший проходить священство Боже, відхиляючи від небезпек тіло і душу. Тому наскільки душа краща від тіла, настільки священство краще від царства, бо воно зв’язує і розрішає достойних покарання або прощення. Тому єпископа ви повинні любити, як батька, боятися, як царя, шанувати, як господаря, приносячи йому, на благословення вас, плоди ваші і діла рук ваших, даючи йому, як священикові Божому, начатки ваші, десятини ваші, частини ваші і дари ваші, начаток хліба, вина, єлею, яблук, вовни і всього, чим забезпечує вас Господь Бог, тоді приношення твоє буде прийняте як запашні пахощі Господу Богу твоєму, і Господь благословить діла рук твоїх і примножить блага твоєї землі, оскільки «благословення на главі того, хто подає» (Притч. 11: 26).

35. Належить же вам знати, що хоча і звільнив вас Господь від рабства введених пут і вивів вас на розраду, не дозволивши вам надалі приносити безсловесних тварин в жертву за гріхи, і звільнив від очищення, відпущень (Лев. 16: 10), безперестанних обмивань та окроплень, проте не звільнив вас від внесків, які ви повинні [давати] священикам, і від благодійності нужденним. Вам говорить Господь у Євангелії: «Якщо правда ваша не перевершить правди книжників і фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 5: 20). Нехай примножиться ж правда ваша так, щоб більше промишляти вам про священиків, сиріт та вдів, як написано: «Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває на віки» (Пс. 111: 9), і знову: «Милостинями і вірами очищаються гріхи» (Притч. 15: 27), і знову: «Всяка проста душа благословенна» (Притч. 11: 25). Ти так і зробиш, як Господь постановив, і даси священику належне йому, — начаток току і чавила, і приношення за гріхи як посереднику між Богом і тими, що потребують очищення і заступництва, бо тобі пристойно давати, а йому — роздавати, тому що він — домобудівничий і правитель церковних діл. Тільки не вимагай у свого єпископа звіту і не спостерігай за домобудівництвом його: як або коли, або кому, або де, або добре, або погано, або так, як належить, звершує він його. У нього є свій вимагач звіту, Господь Бог, Який вручив йому таке домобудівництво і сподобив його такого місця у священстві.

36. Май перед очима страх Божий, завжди пам’ятаючи про десять слів Божих. Люби одного і єдиного Господа Бога всією силою. На ідолів або на щось інше, на богів, тобто бездушних, або безсловесних, або бісів не звертай уваги. Пізнавай різне будівництво Боже, що отримало початок через Христа, і суботствуй ради Того, Хто припинив творити, але не перестав промишляти; але суботствуй, вправляючись у законах божественних, а не вдаючись до лінивства. Всяке незаконне побажання, всяку шкоду на погибель людей і всякий гнів віддаляй від себе. Батьків шануй як винуватців буття. Ближнього свого люби, як самого себе. У потрібному для життя май спілкування з нужденними. Клятвопорушення і частої клятви даремно уникай, бо не залишишся невинним. Перед священиками не з’являйся з порожніми руками, але невпинно принось добровільні дари свої. Церкви Христової не залишай, але ходи в неї вранці перед будь-яким ділом і знову ввечері ходи до неї, дякуючи Богу, що дарував тобі життя. Працюй, будь старанний, трудися, принось для Господа добровільні дари свої, бо [Писання] говорить: «Шануй Господа від праведних трудів твоїх» (Притч. 3: 9). Якщо не можеш покласти до скарбниці церковної, то хоча б мандрівникам дай одну або дві, або п’ять лепт. Збирай собі небесне багатство, якого не ушкоджують ні міль, ні злодії. А роблячи так, не суди єпископа свого або співмирянина. Якщо ти осудиш брата, то станеш суддею, тоді як ніхто не обрав тебе у судді, бо судити надано одним священикам, бо їм сказано: «Звершуйте праведний суд» (Зах. 7: 9), і знову: «Будьте майстерними торговцями», а вам цього не надано, а, навпаки, тим, що не мають суддівського або учительського достоїнства, сказано: «Не судіть, щоб вас не судили» (Мф. 7: 1).

37. А судити єпископ повинен правильно, як написано: «Праведним судом судіть» (Ін. 7: 24), і в іншому місці: «Що ж і про себе не судите праведне?» (Лк. 12: 57) Тому будьте подібні до досвідчених майстрів срібних справ. Як вони погані монети відкидають, а добрі засвоюють, так само і єпископ безпорочне повинен утримувати, а порочне або лікувати, або, якщо воно невиліковне, відкидати, проте не відразу ж відсікати і не всякому вірити, бо трапляється, що деякі з ревнощів або заздрості зводять на якого-небудь брата неправдиве звинувачення, як вчинили у Вавилоні два старці проти Сусанни (Дан. 13: 36 — 40), а єгиптянка проти Йосифа (Бут. 39: 17, 18). Тому те, що говориться тобі про інших, ти як Божий чоловік не приймай безрозсудно, щоб не погубити невинного і не вбити праведного. Хто з охотою приймає таке, той є отець більше гніву, ніж миру; а де гнів, там немає Господа, бо гнів, як друг сатани, розумію — гнів, що спричиняється лжебратами всупереч справедливості, ніколи не попускає бути в Церкві однодумності. Тому, пізнавши таких безумців, сперечальників, ревнивців, злобажальників, не вірте їм, навіть остерігайтеся їх, коли чуєте від них щось на брата, бо вбити когось нічого не означає в їхніх очах, і вони скидають людину там, де ніхто не підозрює.

38. Тому ти звертай увагу на того, що звинувачує, і з мудрістю спостерігай, яке життя його, і якщо знайдеш, що він говорить істину, то вчини за настановою Господа. Прийнявши одного звинуваченого, викрий його наодинці з тобою (Мф. 18: 15), щоб розкаявся. Якщо він не переконається, то вкажи йому гріх його в присутності двох або трьох (Мф. 18: 16), наставляючи його з лагідністю і вченням, бо «в серці благому спочине премудрість, в серці ж безумних не пізнається» (Притч. 14: 33). Якщо він устами вас трьох переконається, то благо йому; а якщо хтось озлобиться — скажи Церкві; а якщо і Церкви не послухає — «нехай буде він тобі як язичник і митар» (Мф. 18: 17), — не приймай вже його в церкву як християнина, але видаляй від неї як язичника. Але якщо він побажає каятися, то прийми його, бо язичника або митаря Церква приймає у спілкування тільки тоді, коли кожен з них покається в попередніх нечестях. Бо тим, які змінюють свою поведінку, Господь наш Ісус, Христос Божий, визначив покаяння.

39. Бо я, Матфей, один з дванадцяти, які говорять вам у цьому вченні, — апостол. Раніше я був митарем, але тепер за те, що, покаявшись у попередніх ділах, увірував, — помилуваний і сподобився бути апостолом і проповідником слова Божого. І Закхей, якого Господь прийняв, що каявся і молив Його, раніше був також митарем. А ось і воїни, і натовп митарів, прийшовши до вчення Господа про покаяння, чують від пророка Іоана після хрещення: «Нічого не вимагайте більше, ніж належить вам» (Лк. 3: 13). Подібно ж і життя язичників не буде відкинуте, якщо вони, покаявшись, відкинуть невір’я. Тому митарем або язичником вважай того, хто, будучи викритим в поганому ділі, не розкаюється. Але якщо він потім покається і навернеться від заблудження, то, як язичників, які бажають каятися, допускаємо до Церкви, щоб слухали слово Боже, але спілкування з ними не маємо, поки не стануть вони досконалими, прийнявши печать [хрещення]: так і цим, аж поки не покажуть вони плоду покаяння, дозволяємо входити до церкви, щоб слухали слово Боже і не загинули раптом зовсім, а в молитві нехай не мають вони спілкування, але після читання закону, пророків і Євангелія нехай виходять, щоб через вихід покращити спосіб свого життя, намагаючись щодня приходити в зібрання [віруючих на богослужіння] і бути всеїдними в молитві, щоб і самі могли бути прийняті, і ті, що бачать їх, сокрушилися і ставали побожнішими, остерігаючись наразитися на подібне.

40. Того, що впав у зловчинок одного разу або в інший раз, ти, єпископе, не цурайся, і слова Господнього не забороняй йому, і зі спільного проживання не виганяй його, бо й Господь не відмовлявся їсти з митарями й грішниками, а, коли фарисеї осуджували Його за це, сказав: «Не здорові потребують лікаря, але хворі» (Мф. 9: 12). Тому з відлученими вами за гріх спілкуйтесь і живіть разом, піклуючись про них, втішаючи їх, підтримуючи їх, кажучи їм: «Зміцнюйте знесилені руки й утвердіть коліна, що гнуться» (Іс. 35: 3), бо тих, що плачуть, потрібно втішати, а слабкодухих — підбадьорювати, щоб безмірна печаль не довела їх до безумства, оскільки «малодушний сильно безумний» (Притч. 14: 29).

41. Коли ж хтось, навернувшись, покаже плід покаяння, тоді допускайте його і до молитви. Цього сина зниклого, блудного, що розтратив батьківське майно з блудницями, пас вже свиней і бажав насититися ріжками, але не одержував їх, коли він, розкаявшись, повернувся до батька і сказав: «Я згрішив проти неба та проти тебе і недостойний вже зватися сином твоїм», дітолюбивий батько прийняв з торжеством і дав йому попередній одяг, перстень і чоботи, заколов теля відгодоване і веселився з друзями (Лк. 15: 11 — 24). Так і ти чини, єпископе, і як язичника приймаєш, омивши [охрестивши] після навчання, так і цього, як очищеного покаянням, при молінні за нього всіх, повертай на попереднє пасовище через рукопокладання, і рукопокладання буде йому замість обмивання, бо Дух Святий давався віруючим і через покладання рук наших. При цьому, якщо б хтось із братів, який ніколи не осквернявся, осудив тебе за те, що ти примирився з тим, скажи йому: «Ти завжди зі мною, і все моє — твоє, а про те потрібно було радіти та веселитися, що брат твій цей був мертвий, і ожив, був пропав, і знайшовся» (Лк. 15: 31, 32). Бо, що Бог не тільки приймає тих, що каються, але й відновлює їх в попереднє достоїнство, про це достатньо свідчить святий Давид, який після свого гріха проти Урії молився Богу, кажучи: «Дай мені радість спасіння Твого, і духом владичним утверди мене» (Пс. 50: 14), і знову: «Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти; серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму, не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відніми від мене» (Пс. 50: 11 — 13). Так і ти, як співчутливий лікар, лікуй всіх тих, хто згрішив, користуючись спасительними і придатними засобами, використовуючи не тільки відсікання або припікання, або ліки їдкі, але і перев’язки, і бинти, і ліки заспокійливі, які загоюють і окроплюють словами утішення. Якщо ж рана застаріла, то розм’якши її пом’якшувальним пластирем, щоб, наповнившись м’ясними сосочками, стала здатною до загоєння; а якщо вона нечиста, то очисти її припалюючим порошком, тобто словом покарання, а якщо вона опухає, то стисни її гострою перев’язкою — погрозою суду, а якщо вона поширюється, то застосуй припікання і витягни нечистоти, тобто виснажи постами. Коли ж зробиш це і переконаєшся, що від ніг до голови ніде прикласти ні пластиря, ані оливи, ані перев’язки, але рана поширюється і противиться всякому лікуванню, подібно до антонового вогню уражаючи кожен член, тоді з великою обережністю, порадившись з іншими досвідченими лікарями, відріж гнилий член, щоб не зіпсувалось все тіло Церкви. Не будь прихильним і швидким до відсікання, не скоро берися за пилку з багатьма зубцями, але спочатку застосуй ніж і відкрий нарив, щоб, усунувши причину хвороби, що знаходиться всередині, зберегти тіло таким, що не відчуває болю. А якщо побачиш когось, що не розкаюється, і запеклого, то з печаллю і плачем відсічи його, невиліковного, від Церкви. Бо [Писання говорить]: «Вилучіть зле від вас самих» (Втор. 17: 7), і: «Благоговійними вчиніть синів Ізраїлевих» (Лев. 15: 31), і знову: «Не приймай особи багача в суді, та убогого не милуй на суді» (Лев. 19: 15; Вих. 23: 3), «бо суд — Господній» (Втор. 1: 17).

42. Якщо ж звинувачення в обмові буде неправдиве, а ви, пастирі з дияконами, або через лицемірство, або через обумовлені подарунки, бажаючи догодити обмовнику, приймете неправду за істину і виженете обвинуваченого з Церкви, хоча він далекий від злочину, то дасте відповідь в день Господній, тому що написано: «Невинного і праведного не вбивай, не візьмеш дарів (Вих. 23: 7, 8), щоб уразити душу (Втор. 27: 25), бо дари осліплюють очі мудрих і гублять слова праведних» (Вих. 23: 8; Втор. 16: 19), і знову: «Горе тим, що виправдовують нечестивого через дари і праведне у праведного відбирають» (Іс. 5: 23). Стережіться осуджувати кого-небудь несправедливо і сприяти злим; «бо горе тому, хто називає погане добрим і добре поганим, гірке солодким і солодке гірким, хто робить світло темрявою і темряву світлом» (Іс. 5: 20, 21). Зауважте, щоб, ставши лицемірними, не підпасти цьому голосу Господньому, бо якщо ви осудите інших несправедливо, то самі проти себе винесете вирок, тому що Господь говорить: «Яким судом судите, таким будуть судити вас» (Мф. 7: 2) і «Яким судом осуджуєте, таким і будете осуджені». Тому якщо ви судите нелицемірно, то розпізнавайте обвинувача, що свідчив проти ближнього свого неправдиво, і покажіть, що він наклепник, ябедник, вбивця, що він каламутить все злими спорами, непостійний у словах, сам суперечить собі у свідченнях, уловлюється словами власних уст, бо він сам ставить собі міцну сіть — власні уста. Коли такий буде викритий в лжесвідченні, ти суди його суворо, віддай його мечу вогненному і зроби йому те, що він задумував зробити ближньому (Втор. 19: 19), бо, як тільки міг, він убив брата, наговоривши судді, а написано: « Хто проливає кров людську, замість неї його проллється» (Бут. 9: 6), і: «Забери від себе кров невинну» (Втор. 19: 13), пролиту марно.

43. Такого ти відлучи від Церкви як вбивцю брата. Потім, через деякий час, якщо він скаже, що кається, призначте йому пости, а після цього прийміть його через рукопокладання, застерігши його, проте, щоб знову не обурив кого-небудь. Якщо ж після вступу до Церкви він знову бунтуватиме подібним чином, не перестаючи обурювати і ганьбити брата, через суперечки вигадуючи злочини, то вилучіть його, як заразу, щоб не спустошував Церкви Божої, бо такий спричиняє обурення в містах і, хоча б він знаходився всередині Церкви, неблагообразний, зайвий в ній і не потрібний їй, який оскверняє, наскільки може, тіло Христове. Якщо деякі з людей, які від народження мають зайві члени, що приросли до тіла, як ось: пальці або нарости — відсікають їх від себе через неблагообразність, і від цього не відбувається жодної неблагообразності, коли за допомогою художника людина отримує природну красу, то набагато більше повинні чинити так ви, пастирі Церкви, тіла цілого, що складається з членів здорових, що вірують у Бога зі страхом Господнім і любов’ю, коли знайдеться один член зайвий, що помишляє зле, заподіює неподобство решті тіла і хвилює його заколотом, війною і ганьбою, який причиняє йому страхи, справи, злочини, оббріхування, обмови, негаразди і подібні дії диявола звершує, ніби обраний дияволом для осквернення Церкви хуліннями, багатьма негараздами, суперечкою і розділенням. Тому цей, вдруге вивержений з Церкви, достойно відсічений від Господнього зібрання; а Церква Господня явилася нині красивішою, ніж колись, коли мала член зайвий і їй невластивий, тому віднині вона не вже зневажається й не ганьбиться, звільнившись від людей злих, підступних, лихослівних, жорстоких, зрадників, ненависників добра, ласолюбців, марнославних, облесників, які вважають себе мудрими, ставлять собі за мету розсіювати, а краще — розганяти агнців Господніх.

44. Тому ти, єпископе, намагайся разом з підлеглим тобі кліром правдиво правити слово істини, бо Господь говорить: «Якщо стороною підете до Мене, і Я до вас піду стороною» (Лев. 26: 23, 24), і в іншому місці: «З преподобним преподобним будеш і з … невинним невинним будеш, непокірним розбестишся» (Пс. 17: 26, 27). Ходіть преподобно, щоб сподобитися краще хвали від Господа, ніж, навпаки, осуду. Будучи єдиномудрими між собою, будьте, єпископи, мирними між собою, милосердними, братолюбними, пасіть народ зі старанністю, єдиномудро навчаючи підлеглих вам бути однодумними і одне і те ж думати про одне й те ж, «щоб не було між вами розділень» (1 Кор. 1: 10), але щоб були ви «одне тіло й один дух» (Еф. 4: 4), з’єднані одним духом і однією думкою, згідно з постановою Господньою. А диякон, хоча все нехай возносить до єпископа, як Христос до Отця, але що може, те нехай виправляє сам собою, отримавши владу від єпископа, як Господь отримав від Отця владу створювати і промишляти; а єпископ нехай судить про найважливіше. Крім того, диякон нехай буде вухом і оком, і устами, також серцем і душею єпископа, щоб єпископ не піклувався про багато що, але тільки про найважливіше, як і Іофор постановив Мойсею, і слово його було прийняте (Вих. 18: 21, 22).

45. Прекрасна похвала християнину — ні з ким не мати справ, а якщо б за чиїмось спонуканням або спокусою трапилося ж діло, то нехай постарається припинити його, хоча б і належало понести від цього якийсь збиток, і нехай не йде він на судилище язичницьке. І ви не терпіть, щоб про ваші справи судили начальники мирські, бо через них диявол заподіює рабам Божим клопоти і спричиняє докір, ніби ми не маємо ні одного мудрого, який міг би розсудити ворогуючих або розрішити позови.

46. Язичники не повинні знати суперечок, що відбуваються між вами, і ви не приймайте до свідчення проти себе невіруючих, і не судіться у них, і нічим не будьте повинні їм щодо податі чи страху, але «віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мф. 22: 21), як ось: подать або кінсон, або дидрахму, як і Господь наш, давши статира, позбувся докору. Тому обери краще зазнати збитків і піклуватися про те, що хилиться до світу не лише з братами, але і з невіруючими, бо, зазнавши якоїсь шкоди в життєвому, ти як богочестивий і той, хто живе за заповіддю Христовою, не потерпиш ніякої шкоди в божественному. Якщо ж якусь тяжбу мають між собою — чого нехай не буде! — браття, то ви, предстоятелі, повинні зрозуміти із цього, що такі звершують діло не братів у Господі, але, краще, неприязних ворогів. І якщо один з них виявиться м’яким, тихим чадом світла, а інший — жорстоким, зухвалим, користолюбним, то цей, після дізнання, що він такий, нехай буде підданий єпітимії і відлучений, і понесе покарання за братоненависництво; потім, якщо переміниться, нехай буде прийнятий, і таким чином, будучи уціломудрені, полегшать вони судилища ваші. Належить також, щоб образи, завдані одне одному, прощали і не судді, але самі ті, які мають їх у себе, як відкрив Господь, коли запитав Його я, Петро: «Коли згрішить проти мене брат мій, скільки разів прощати йому? Чи до семи разів?» — Сказав: «Не кажу тобі до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18: 21, 22). Воістину хоче Господь, щоб так поводилися Його ученики і щоб ніколи нічого не мали ні проти кого, як ось: ні непомірного гніву, ні надмірної запальності, ні несправедливого побажання, ні непримиренної ненависті. Тому тих, хто гнівається, з’єднуйте в дружбу; хто ворогує, тих приводьте в однодумність, бо Господь говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5: 9).

47. Судилища ваші нехай бувають в другий день після суботи, щоб, якщо виявиться протиріччя вашій думці, ви, маючи вільний час до суботи, змогли виправити протиріччя і в день Господній примирити незгодних між собою. На судилищі ж нехай будуть присутні з вами і диякони, і пресвітери, судячи, як люди Божі, зі справедливістю і нелицемірно. Коли ж прийде, як і Закон говорить (Втор. 19: 17), то й інша особа, у яких є позов, то кожен нехай стане посеред судового місця, і ви, вислухавши їх, праведно витягніть жереби, намагаючись зробити їх обох друзями, раніше думки єпископа, щоб суд проти того, хто згрішив, не став гласним, тому що єпископ і на судилищі має схвалювачем і свідком суду Христа Божого. І тоді, коли хтось неправдиво викривається кимось у неправедному ходінні в Господі, подібним же чином вислуховуйте ту й іншу особу, як того, хто звинувачує, так і того, кого звинувачують, тільки не з упередженням, ні з потуранням одній стороні, але зі справедливістю як ті, що подають думку про вічні життя або смерть. «Праведний, — говорить Бог, — праведного дотримуйся» (Втор. 16: 20), бо кого ви покарали і відлучили справедливо, той відкинутий від вічного життя і слави, і в праведних людей безчесний, і в Бога осуджений.

48. А рішення виголошуйте не про всякий гріх однакове, але кожному відповідне, з великою розсудливістю обговорюючи кожен гріх, як малий, так і великий» і інакше осуджуйте гріх ділом, і, знову, інакше — гріх словом, інакше — гріх наміром, інакше — гріх лихослів’я, інакше — гріх підозри; і одних піддавай тільки погрозам, інших — милостинею убогим, тим признач суворі пости, а інших, у зв’язку з їхнім великим злочином, відлучи. І Закон призначив не одне і те ж покарання за всякий гріх, але інше за гріхи проти Бога, проти священика, проти храму, проти святилища, інше за гріхи проти царя, проти начальника, проти воїна, проти підлеглого, проти рівного або слуги, або проти майна, або проти безсловесного, і, знову, — різне за гріхи проти батьків і родичів, інше також за гріхи вільні й інше за гріхи невільні, і одних піддав смерті або на хресті, або через побиття камінням, а інших — пені або побоям, або відплаті. Так і ви за різні гріхи покладайте і покарання різні, щоб не закралася якась несправедливість і не спонукала Бога до обурення, бо, на якому несправедливому суді будете ви посередниками, того й відплату отримаєте від Бога, бо «яким судом судите, таким судитимуть вас» (Мф. 7: 2).

49. Тому, сидячи на судовому місці, у присутності тієї або іншої особи ми не назвемо їх братами, поки не примиряться між собою. Ретельно досліджуйте про тих, що сперечаються, і спочатку про того, хто звинувачує, чи цього першого звинувачує він, чи й на інших зводив він злочини, і чи не від їх невдоволення або суперечливості є злочин, і який спосіб його життя. Але одному йому, хоча б він був сумлінний, не вірте, бо це протизаконно, а нехай будуть в нього й інші свідки, подібні йому за поведінкою, як говорить закон: «При устах двох і трьох свідків стане всяке слово» (Втор. 19: 15). Тому, сказали ми, потрібно досліджувати, яка їхня поведінка? Тому, що часто трапляється, що і двоє, і більше число свідчать про зло і згідно стверджують неправду, як вчинили в Вавилоні два старці проти Сусанни (Дан. 13: 36 — 40), в Самарії — сини беззаконних проти Навуфея (3 Цар. 21: 13), в Єрусалимі — безліч юдеїв проти Господа (Мк. 14: 56) і проти першомученика Його Стефана (Діян. 6: 11). Тому свідки нехай будуть лагідні, негнівливі, справедливі, люблячі, цнотливі, стримані, не злі, віруючі, благочестиві, бо свідчення таких за самою їхньою поведінкою тверде і за способом їхнього життя істинне. А хто не такий, тих свідчення не приймайте, хоча б і здавалися вони згідними у звинуваченні, бо закон повеліває: «Не йди з більшістю на зло, не приймай слуху суєтного, не приєднуйся до більшості, щоб перекрутити правду» (Вих. 23: 1, 2).

50. З іншого боку, ви повинні знати і обвинуваченого, який він за способом життя і поведінки, чи схвалюють його життя, чи він неосоромний, чи ревнивий про праведність, чи любить вдів, подорожніх, убогих, чи братолюбний, чи не користолюбний, чи не жадібний, чи не схильний до хижацтва, чи цнотливий, чи не розпусний, чи не п’яниця, чи не дармоїд, чи співчутливий і чи щедрий. Бо якщо є за ним попередні погані справи, то і тепер звинувачення, які виносяться на нього, здаються почасти істинними, якщо тільки не допомагає йому правосуддя, бо може статися, що колись він дійсно згрішив, але в тому злочині, в якому його тепер звинувачують, він не винний. Тому, вникаючи в це ретельно, виносьте вироки проти викритого обачні й тверді, а якщо після відлучення він попросить прощення, припаде до єпископа і визнає, що згрішив, то приймайте його. А наклепника не залишайте без покарання, щоб він не зганьбив і когось іншого, що добре живе, або щоб когось іншого не схилив зробити подібне до нього; так само і викритого не залишайте неосоромленим, щоб інший не зробив того самого злочину; бо ні «свідок злих без покарання не залишиться» (Притч. 19: 5, 9), ні грішник не уникне покарання.

51. Ми сказали, що несправедливо судити однобічно. Справді, якщо ви вислухаєте одну особу, а іншої не буде при тому, і вона не буде захищатися проти приписуваного їй злочину, а ви витягнете жереб осудження необачно, то у Бога, Праведного Судді, виявитеся винними у вбивстві і тими, що міряють однією мірою з наклепником. Бо «який той, хто тримає за хвіст пса, такий і той, хто головує на чужому суді» (Притч. 26: 17). Якщо ж Ви станете наслідувачами старців вавилонських, які, лжесвідчивши проти Сусанни, несправедливо засудили її на смерть, то будете винні їхньому суду й осудженню, тому що хоча Господь і визволив Сусанну з рук беззаконних через Даниїла, але винних у її крові старців осудив на спалення, а вам через Даниїла докорив, кажучи: «Чи так ви безумні, сини Ізраїлеві, що, не випробувавши, ні істини не зрозумівши, осудили дочку Ізраїлеву? Верніться на суд, бо ці неправду свідчили проти неї» (Дан. 13: 48, 49).

52. Подивіться і на мирські судилища, владою яких на наших очах приводяться вбивці, перелюбники, чаклуни, гробокопачі, розбійники. Там начальники, зробивши дізнання про злочин обвинувачених від тих, що привели їх, запитують злочинця, чи саме таке його діло, і хоча б він зізнався, не відразу відсилають його на покарання, але впродовж багатьох днів здійснюють дослідження про нього з великою ретельністю і за зачиненою завісою. Нарешті той, хто має намір виголосити вирок про нього і витягнути смертний жереб проти нього, піднявши руки до сонця, засвідчує, що він не винен у крові людини. Так чинять ці начальники, незважаючи на те, що вони язичники і не знають ні божества, ні божественної помсти проти них, якщо осудять когось невинно. Як же можете виносити про когось обвинувальний вирок ви, які знаєте, хто Бог наш і які суди Його, коли про ваш суд відразу знає Бог, і якщо винесете ви суд справедливий, то сподобитеся справедливих відплат і тепер, і згодом, а якщо несправедливий, то знову отримаєте відповідне з ділом своїм? Радимо вам, браття, сподоблятися краще похвал від Бога, ніж осуджень, бо похвала Божа — вічне життя для людей, а осудження — вічна смерть.

53. Тому будьте суддями справедливими, миротворчими, негнівливими, бо той, хто «даремно гнівається на брата свого, підлягає суду» (Мф. 5: 22). А якщо б і трапилося вам розізлитися на когось за чиїмось спонуканням, то «сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Еф. 4: 26). «Гнівайтеся, — говорить Давид, — і не грішіть» (Пс. 4: 5), тобто скоро миріться, щоб утриманий в серці гнів не став злопам’ятством і не вчинив гріха, бо «душі злопам’ятних, — говорить Соломон, — у смерть» (Притч. 12: 28). Господь наш і Спаситель Ісус Христос говорить у Євангеліях: «Якщо принесеш дар твій до вівтаря, і там згадаєш, що брат твій має щось на тебе, залиш там дар твій перед вівтарем і, пішовши, спочатку примирись з братом своїм, і тоді, прийшовши, принеси дар твій» (Мф. 5: 23, 24). А дар є молитва і подяка кожного Богу. Тому якщо ти маєш щось проти брата свого, або він має щось проти тебе, то ні молитви твої не будуть почуті, ні подяки твої не будуть прийняті, тому що ви в гніві. А молитися ви, браття, повинні постійно. Оскільки ж тих, що несправедливо ворогують у гніві на братів, Бог не слухає, хоча б вони і тричі на годину молилися, то потрібно прощати всяку ворожнечу і малодушність, щоб могли ми молитися серцем чистим і незаплямованим. Тому Господь наказав любити навіть ворогів, а не ненавидіти друзів. І законодавець говорить: «Не зненавидиш ніякої людини, не зненавидиш брата твого в розумі твоєму, викриттям викриєш брата твого, і не приймеш ради нього гріха» (Лев. 19: 17). Не ненавидь єгиптянина, тому що ти був приходьком у нього, не ненавидь ідумеянина, бо він брат твій (Втор. 27: 3). І Давид говорить: «Чим воздам я тим, що відплачують мені злом» (Пс. 7: 5). Тому якщо хочеш бути християнином, то йди законом Господнім: «Розв’язуй усякий союз неправди» (Іс. 58: 6). На тебе поклав Господь владу прощати гріхи братові, зроблені ним проти тебе, «до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18: 22), тобто до чотирьохсот дев’яноста разів. Скільки ж разів простив вже ти братові своєму, що не бажаєш пробачити йому ще тепер? Послухай, що говорить Єремія: «Кожен не помишляйте злоби на ближнього свого в серцях ваших» (Зах. 8: 17). А ти злопам’ятний і ворожнечу живиш, і до суду йдеш, і злобу обдумуєш, і молитва твоя зустрічає перешкоду! Але хоча б ти і чотириста дев’яносто разів простив братові своєму, то ще більш помнож негнівливість на благо для самого себе; хоча він не прощає, але ти старайся простити ближнього ради Бога, щоб бути сином Отця свого небесного (Мф. 5: 44 — 45), а коли станеш молитися, будеш почутий, як друг Божий.

54. Тому, єпископи, коли маєте намір ви приступити до молитви, то після читання і псалмоспіву, і повчання на Писанні диякон, що стоїть біля вас, нехай говорить високим голосом: «Щоб ніхто на когось, щоб ніхто в лицемірстві», щоб ті, у кого виявиться незгода, молилися Богу, терзаючись совістю, і примирилися з братами. Якщо ті, що входять у чийсь дім, насамперед повинні говорити: «Мир дому цьому» (Лк. 10: 5) і як сини миру давати мир достойним, як написано: «Прийшов благовістити мир вам, ближнім і дальнім» (Еф. 2: 17), яких Господь пізнав Своїми (2 Тим. 2: 19), то тим більше ті, що входять до церкви Божої, повинні насамперед просити миру Божого. А якщо просять його іншим, то тим більше кожен повинен мати його в собі самому як син світла, бо хто не має його в собі самому, тому не можна довірити, щоб міг дарувати його іншим. Тому передусім потрібно бути в мирі з самим собою, бо хто не в розбраті з самим собою, той не буде ворогувати і проти іншого, але буде мирним, доброзичливим, що збирає Господнє і співдіє Господу в примноженні для Нього тих, що спасаються в однодумності. Бо ті, що вигадують ворожнечі і чвари, незгоди і суди, злі і чужі Богу.

55. Бог, будучи Богом милості, від початку кожне покоління кличе до покаяння через праведників і пророків. Так, тих, що жили до потопу, Він уцнотливив через Авеля, Сима, Сифа, також через Еноса і переселених на небо Еноха, а сучасників потопу — через Ноя, содомлян — через гостиннолюбного Лота, тих, що жили після потопу, — через Мелхиседека, патріархів і боголюбивого Іова, єгиптян — через Мойсея, ізраїльтян — через нього ж і через Ісуса Навина, Халева, Фінеєса та інших, підзаконних — через ангелів і пророків, їх же — через власне втілення від Діви, тих, що жили незадовго до явлення Його в плоті, — через Іоана Предтечу, їх же — через Самого Себе і через слова Свої після народження Свого: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 4: 17), тих, що жили після страждання Його, — через нас, дванадцятьох, і через сосуд обраний — Павла. Саме ми, які сподобилися бути свідками Його пришестя, разом з Яковом, братом Господнім, та іншими сімдесятьма двома учениками та сімома дияконами Його, почули з уст Господа нашого Ісуса Христа і з повним переконанням говоримо, що блага, угодна та досконала воля Божа (Рим. 12: 2), пізнана нами через Ісуса, — та, щоб ніхто не загинув, але щоб усі люди, які згідно вірують Йому і возсилають Йому згідну хвалу, жили вічно.

56. Ось що навчив нас Господь говорити Отцю Його під час молитви нашої: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Мф. 6: 10), щоб як небесні єства безплотних сил всі славлять Бога згідно, так і на землі всі люди єдиними устами і єдиним серцем славили тільки єдиного істинного Бога через Єдинородного Христа. Саме така воля Його, щоб ми хвалили Його єдиномудро і поклонялися Йому згідно. Саме така воля Його про Христа, щоб багато хто спаслися в Ньому, а не та, щоб завдавав Йому хтось збиток, або щоб ви зменшували Церкву або скорочували число [віруючих] через вбивство навіть однієї душі людської, яка могла б спастися через покаяння, але загинула не тільки від власного гніву, але й від вашої підступності, і ви виконали написане: «Хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Мф. 12: 30). Такий є марнотрат, противник овець, ворог Бога, губитель овець, пастирем яких став Господь. Агнців цих ми зібрали з різних народів і племен з багатьма труднощами і небезпекою, з безперестанним виснаженням, бдіннями, голодуваннями, лежаннями на землі, переслідуваннями, ранами, побоями, темницями, щоб, на виконання волі Божої, наповнити бенкет, тобто Священну кафоличну Церкву тими, хто возлежать, радіють, покликаними і тими, що веселяться, співають і славлять Бога, Який покликав їх через нас до життя Божого, а ви, як тільки могли, розсіяли їх. І ви, миряни, майте мир між собою, намагаючись, як благорозумні, примножувати Церкву, а тих, що звуться дикими, навертати в неї і робити ручними, і відновлювати в попередній стан. Бо ось найбільша, за обітницею, нагорода від Бога: «Якщо відділиш дорогоцінне й достойне від недостойного, то будеш устами Моїми» (Єр. 15: 19).

57. А ти, єпископе, будь святим, непорочним, не забіякою, негнівливим, не жорстоким, але домобудівником, ввічливим, учительним, незлобивим, тихим, лагідним, довготерпеливим, напоумлюючим, втішаючим, як Божий чоловік. Коли ж збереш Церкву Божу, то, ніби керманич великого корабля, з усім знанням наказуй складати зібрання [для богослужіння], повеліваючи дияконам, ніби матросам, щоб призначали місця братам, ніби плавцям, зі всією ретельністю і статечністю. Насамперед дім нехай буде продовгуватий, звернений на схід, з притворами по обидва боки на схід, подібно до корабля. Посередині нехай буде поставлений престол єпископа, а по обидва боки його нехай сидить пресвітерство і стоять меткі і легко одягнені диякони, бо вони уподібнюються до матросів і наглядачів над веслярами з боків корабля; а після їхнього розпорядженням в іншій частині дому нехай сядуть миряни зі всією безмовністю і благочинністю, а жінки — окремо, і вони нехай сядуть, дотримуючись мовчання. Посередині ж читець, ставши на деякому підвищенні [амвоні], нехай читає книги Мойсея й Ісуса Навина, книги Суддів і Царств, книги Параліпоменон і книги про повернення; понад це — книги Іова і Соломона та книги шістнадцятьох пророків. Коли звершаться два читання, хтось інший нехай співає пісні Давидові, а народ нехай підспівує останні слова стихів. Після цього нехай читають Діяння наші і послання Павла, співпрацівника нашого, послані ним Церквам під керівництвом Святого Духа, а після цього диякон чи пресвітер нехай читає Євангеліє, яке передали вам я, Матфей, та Іоан і які через переємство залишили вам співпрацівники Павла — Лука і Марк. Під час же читання Євангелія всі пресвітери і диякони і весь народ нехай стоять в глибокому мовчанні, бо написано: «Мовчи і слухай, Ізраїлю» (Втор. 27: 9), і знову: «Ти ж тут стань і слухай» (пор. Втор. 5: 31). Потім пресвітери поодинці, а не всі разом, нехай наставляють народ, а після всіх їх — єпископ, який подібний до керманича. А привратники нехай стоять при входах чоловіків, охороняючи їх, диякониси ж при входах жінок, — на зразок тих, які беруть плавців на корабель, бо і в скинїї свідчення, і в храмі Божому зберігався той же чин і порядок. Якщо ж хто виявиться таким, що сидить не на своєму місці, то нехай отримає докір диякона, ніби штурмана, і відведений на належне йому місце. Бо церква подібна не тільки корабля, а й до кошари. Як пастухи кожне безсловесне, розумію — козлів і овець, розміщують за родом і віком, і як з них кожне подібне біжить до подібного, так і в церкві молоді нехай сидять окремо, якщо є місце, а якщо ні, то нехай стоять прямо; ті ж, які досягли віку, нехай сидять в порядку, а немовлят, які стоять, нехай візьмуть їхні батьки і матері, а молоді знову нехай перебувають окремо, якщо є місце, а якщо немає, то нехай стоять позаду жінок; а заміжні і ті, що вже і мають дітей, нехай будуть поставлені окремо, а дівственниці і вдовиці, і стариці нехай стоять або сидять попереду всіх. Піклувальником же про місця нехай буде диякон, щоб кожен з тих, що входять, займав своє місце і щоб ніхто не сидів біля входу. Подібним чином диякон нехай наглядає за народом, щоб ніхто не шумів, не дрімав, не сміявся і не розмахував5, бо в церкві потрібно стояти з увагою, тверезо і бадьоро, маючи слух спрямованим до слова Господнього. Після цього, всі разом вставши і дивлячись на схід, після виходу оголошених і тих, що каються, нехай моляться Богу, Який зійшов на небеса небес на схід (Пс. 67: 34), згадуючи про древнє успадкування раю, що знаходився на сході, звідки вигнана перша людина після того, як порушила заповідь, піддавшись омані змія. Після молитви одні з дияконів нехай займаються євхаристичним приношенням, служачи тілу Господньому зі страхом, а інші нехай наглядають за народом, щоб він зберігав мовчання. Диякон же, що стоїть біля первосвященика, нехай говорить народу: «Щоб ніхто на когось, щоб ніхто в лицемірстві». Потім нехай цілують один одного, чоловіки — чоловіків, а жінки — жінок цілуванням у Господі, але ніхто нехай не цілує іншого підступно, як Іуда зрадив Господа поцілунком. Після цього диякон нехай молиться за всю Церкву і за весь світ та країни його, за плоди земні, за священиків та начальників, за первосвященика і царя, за мир у всьому світі. Потім первосвященик, просячи народові мир, нехай благословить його, як і Мойсей заповідав священикам благословляти народ цими словами: «Нехай благословить тебе Господь і збереже тебе; нехай спогляне на тебе Господь світлим лицем Своїм і помилує тебе; нехай зверне Господь лице Своє на тебе і дасть тобі мир» (Числ. 6: 24 — 26). Тому нехай єпископ молиться і промовляє: «Спаси людей Твоїх, Господи, і благослови насліддя Твоє (Пс. 27: 9), яке Ти здобув і придбав чесною кров’ю Христа Твого (Діян. 20: 28) і назвав царським священством і народом святим» (1 Пет. 2: 9). Після цього нехай буває жертва при стоянні і безмовному молінні всього народу, а коли принесуть її, кожен чин окремо нехай причащається тіла Господнього і дорогоцінної крові за порядком, з шаною і благоговінням як ті, що приходять до тіла царського, і жінки нехай приходять з покритими головами, як належить жіночій статі, а двері нехай стережуть, щоб не зайшов хтось невіруючий чи непросвічений [нехрещений].

58. А якщо хтось, брат чи сестра, прийде з іншої області зі схвальним листом, то диякон нехай обстежить те, що стосується їх, розвідуючи, чи віруючі вони, чи вони діти Церкви, чи не осквернені вони єрессю і чи заміжня або вдовиця, і таким чином дізнавшись щодо їх, що вони істинно віруючі й однодумні в Господньому, нехай відводить кожного на належне йому місце. А якщо прийде з області пресвітер, то нехай у спілкуванні приймуть його пресвітери, а якщо диякон — то диякони, а якщо єпископ — то нехай сяде з єпископом, удостоївшись від нього рівної честі. І ти, єпископе, попроси його промовити до народу повчальне слово, бо повчання і напоумлення чужих приймається прихильно і дуже корисно, тому що «жоден пророк, говорить [Господь], — не приймається у своїй вітчизні» (Лк. 4: 24). Дозволь також йому і звершити Євхаристію. Якщо ж він як мудрий з поваги та шани до тебе не схоче звершувати Євхаристії, то спонукай його принаймні благословити народ. А якщо під час сидіння увійде якийсь інший благопристойний і славний муж, чужинець або тубілець, то ти, єпископе, якщо говориш тоді народу слово про Бога або слухаєш того, хто співає або читає, не залишай служіння слова через догоджання [тому, хто прийшов], щоб надати йому перше місце, але залишайся спокійним, не перериваючи свого слова або слухання. Його нехай приймуть через дияконів брати, і якщо немає місця, то диякон з благорозумністю, але не з гнівом, звівши молодшого з місця, нехай посадить на ньому того, хто увійшов, — справедливо також, щоб братолюбець і сам зробив це; а якщо той відмовиться, то зведи його проти волі і постав позаду всіх, щоб й інші навчилися поступатися місцем для поважніших. Коли ж увійде бідний чи незнатний, або подорожній, старий чи молодий віком, а місця немає, то і їм нехай влаштовує місце диякон від усього серця, маючи на увазі не те, щоб догодити людям, але те, щоб своє служіння зробити угодним Богу. Те ж саме нехай робить і диякониса, коли приходять жінки, бідні чи багаті.

59. А коли ти, єпископе, повчаєш, то наказуй і переконливо повелівай народу, щоб старанно ходив до церкви щодня вранці й увечері і аж ніяк не залишав зібрання [на богослужіння], але ходив в нього постійно, і щоб ніхто своїм віддаленням від неї не ушкодив Церкви і не робив тіла Христового без члена, бо не тільки про священиків сказано, а й кожен мирянин про себе повинен розуміти сказане Господом: «Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Мф. 12: 30). Не розкидайте ж себе ви, члени Христові, неходінням в зібрання [для богослужіння]. Маючи главою Христа, Який за Своєю обітницею присутній в нас і з’єднався з нами, не будьте недбайливими, не забирайте в Спасителя Його членів, не розділяйте Його тіла, не розкидайте Його членів, не віддавайте переваги життєвим потребам перед божественним словом, але щодня збирайтеся вранці і ввечері на спів та молитву в домах Господніх: вранці, промовляючи псалом шістдесят другий, а ввечері — сто сороковий. Особливо ж сходьтеся туди з великим старанням в день суботній і в день воскресіння Господа, тобто в день Господній, возсилати хвалу Богу, Який усе створив через Ісуса і послав Його до нас, попустив Йому постраждати і воскресив Його з мертвих. Бо чим виправдається перед Богом той, хто не ходить слухати спасительне слово про воскресіння в такий день, коли і три моління звершуємо стоячи в пам’ять Воскреслого на третій день, і коли бувають читання пророків і проповідь Євангелія, і приношення жертви, і Дари священної їжі?

60. Як же не ворог Божий той, хто про тимчасове дбає і вдень, і вночі, а про вічне не дбає, хто про обмивання і тимчасову їжу турбується кожен день, а про те, що завжди перебуває, не дбає? Як і нині не скаже такому Господь: «Виправдалися язичники більше за вас», подібно до того, як і, осуджуючи Єрусалим, говорив Він: «Виправдався Содом від тебе» (Єз. 16: 48, 51, 52)? Якщо язичники щодня, вставши від сну свого, біжать до ідолів служити їм, і моляться їм перед будь-яким ділом і перед будь-яким заняттям, і в свята, і в торжества свої не бездіяльні, але дуже турбуються про це не тільки місцеві жителі, але і ті, що далеко живуть, і всі сходяться на видовища свої, ніби в сонмище, так само, якщо марно іменовані юдеї, працюючи шість днів, в сьомий день збираються в сонмище своє, ніколи не пропускаючи або не залишаючи ні свят своїх, ні сонмища свого, тоді як через своє невір’я відступили від сили Слова, а понад це й імені Іуди, яким називають себе, бо Іуда означає «сповідання», а вони, які беззаконно вчинили вбивство Христа, не сповідаються Богу, щоб, розкаявшись, спастися; якщо, говоримо, і ті, що не спасаються, часто ходять туди, де не отримують ніякої користі, то чим виправдаєшся перед Господом Богом ти, який залишає Церкву Його і не наслідуєш навіть язичникам, але залишенням її є недбайливим або відступником, або нечестивцем? До таких говорить Господь через Єремію6: «Заповітів Моїх не зберегли, а й за постановами тих народів не ходили, принаймні трохи і перевершили їх» (Єз. 5: 7; 16: 47); і знову: «Виправдав душу свою Ізраїль більше злочинниці Юдеї» (Єр. 3: 11), і ще: «Хіба змінили народи богів своїх? і ті не є боги. Тому пройдіть острови Хеттим, і подивіться, і до Кедару пошліть, і розглянемо старанно, хіба було таке? Вони не змінили законоположень своїх, а народ Мій проміняв, — говорить, — свою славу на те, від чого не отримає користі» (Єр. 2: 11, 10). Тому як виправдається той, хто не дбає про Божу Церкву або тікає від неї? Якщо ж хто не дбає про Церкву, придумуючи виправдання у гріхах (Пс. 140: 4), виставляючи в привід свою справу, такий нехай знає, що майстерності віруючих — заняття, а їхня справа — благочестя. Тому ремеслами своїми займайтеся ви ніби мимохідь, щоб харчуватися вам, а в благочесті подвизайтеся як у справі, як і Господь говорив: «Піклуйтеся не про їжу тлінну, але про їжу, що залишається на вічне життя» (Ін. 6: 27), і знову: «Ось діло Боже, щоб ви вірували в Того, Кого Він послав» (Ін. 6: 29).

61. Тому намагайтеся ніколи не залишати Церкви Божої. А хто зневажить її та ввійде у язичницьку скверність або в сонмище юдейьке або єретичне, то чим він виправдається перед Богом в день суду, залишивши живі і животворчі, і ті, що можуть звільнити від вічного покарання, слова Живого Бога і пішовши у дім бісівський або в сонмище христовбивць, або в церкву лукавих, не послухавши Того, Хто говорить: «Я зненавидів церкву лукавих, і з беззакониками не ввійду; не сів я з сонмом суєтним, і з нечестивими не сяду» (Пс. 35: 5, 4), і знову: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і не стає на путі грішних, і на сідалищі губителів не сидить. Але воля його в законі Господа і в законі Його повчається день і ніч» (Пс. 1: 1, 2)? А ти, залишивши зібрання віруючих, Церкву Божу і закони Його, спрямовуєш погляди на вертепи розбійників, шануючи святим те, що Він назвав скверним, та єднаючи те, що Він розділив, і не це тільки робиш, але бігаєш вже і на церемонії еллінські і поспішаєш на видовища, побажавши числитися одним з тих, хто ходить туди, і брати участь у непристойних, щоб не сказати — мерзенних, видовищах, не слухаючи Єремїї, який говорить: «Господи! Не сидів я в сонмі тих, що грають, але я боявся від лиця руки Твоєї» (Єр. 15: 17); ні Іова, який говорить подібне: «Якщо і з лукавими я ходив колись, то я стану на мірилі правди» (Іов. 31: 5, 6)! Навіщо ж ти хочеш брати участь в еллінських навчаннях, навчаннях людей мертвих, які за повелінням диявола викладають смертоносне і яке змінює віру і тих, що зважають на це, приводить до багатобожжя? Тому ви, займаючись законами Божими, вважайте їх дорогоціннішими за життєві потреби, і, віддаючи їм велику честь, збирайтеся в Церкву, яку здобув Він кров’ю улюбленого Христа, народженого раніше всякого творіння (Діян. 20: 28; Кол. 1: 15). Бо вона — дочка Вишнього, що народила нас словом благодаті і оселила в нас Христа, ставши причасниками Якого ви вже члени священні й обрані, які не мають плями чи вади, чи чогось подібного, але як святі і непорочні у вірі, довершені в Ньому за образом Бога, Який створив вас.

62. Остерігайтеся святкувати із загиблими, які становлять сонмище язичницьке на оману і погибель, бо в Бога немає жодного спілкування з дияволом, а хто збирається з тими, що помишяють диявольське, то буде зарахований до них і успадковує горе (τὸ οὐαί). Тікайте також від непристойних видовищ, тобто театрів, і церемоній еллінських, нашіптувань, чародійств, волхвувань, очищень, ворожби, гадань за [польотами] птахів, викликання мертвих, закликань, бо написано: «Немає ворожби в Якові, ні волхвування в Ізраїлі» (Числ. 23: 23); і знову: «Чародійство є гріх» (1 Цар. 15: 23); і в іншому місці:»Не ворожіть» (Лев. 19: 26), і: «Чародійству і волхвуванням і утробним байкам не наслідуйте, чарівників не заводьте» (Втор. 18: 10; Лев. 19: 31), тому і Єремія переконує, кажучи: «Шляхами язичників не ходіть, і небесних знамень не бійтеся» (Єр. 10: 2). Тому віруючий повинен уникати зібрань нечестивих еллінів і юдеїв, та інших єретиків, щоб святкуванням з ними не заплутати нам душ своїх у сітях, щоб відправленням з ними їхніх свят, що звершуються на честь бісів, не стати нам спільниками і їхнього нечестя. Потрібно також тікати і від їхніх торжищ, і звершуваних на них ігрищ, бо віруючий повинен ходити на торжище лише для викупу тіл7 і придбання душі, і для купівлі чогось іншого, потрібного для життя. Тому утримуйтеся від усякої ідольської церемонії, пишності, святкування, бенкетів, поєдинків і всякого бісівського видовища.

63. А ви, юнаки Церкви, намагайтеся служити у всіх потребах не ліниво, займайтеся ділами своїми з усією чесністю, щоб у все своє життя вдовольняти і самих себе, і бідних, щоб не обтяжувати собою Церкви Божої. Так і ми, хоча займаємося словом Євангелія, однак дбаємо і про заняття, бо одні з нас — рибалки, інші — творці скиній, інші — землероби, щоб ніколи не бути нам бездіяльними. І Соломон говорить в одному місці: «Йди до мурахи, о лінивцю, і наслідуй, бачачи шляхи її, і будь мудрішим за неї; бо вона, не будучи хліборобом, не маючи того, хто примушує, не перебуваючи під володарем, готує в жнива їжу, і велике за рік творить приготування; Або йди до бджоли, і дізнайся, наскільки вона працелюбна, роботу ж як почесно творить: від її праць царі і прості для здоров’я вживають, люблять же її всі, і вона славна; хоча силою і немічна, але премудрістю вшанована» (Притч. 6: 6 — 8). І ще: «Доки, о лінивий, лежатимеш? Коли ж від сну встанеш? Трохи поспиш, трохи ж посидиш, трохи ж подрімаєш, ще трохи ж обіймеш груди руками; потім прийде до тебе, як злий подорожній, бідність, потреба ж — як благий втікач. Якщо ж не будеш лінивий, прийдуть, як джерело, жнива твої, потреба ж, як злий чоловік, від тебе втече» (Притч. 6: 9 — 11). І знову: «Той, хто обробляє свою землю, наповниться хлібів» (Притч. 12: 11). І в іншому місці він каже: «Бездіяльний склав руки свої, і поїдає плоть свою» (Еккл. 4: 5). І ще: «Лінивий, який сховав свою руку, не зможе піднести її до уст своїх» (Притч. 19: 24). І знову: «В бездіяльності рук тече дах» (Еккл. 10: 18). Тому трудіться невпинно, бо порок бездіяльного невиліковний. Якщо ж хто не працює, той у вас нехай не їсть (2 Сол. 3: 10), бо бездіяльних ненавидить і Господь, Бог наш, а з тих, що шанують Бога, ніхто не повинен бути бездіяльним.

1. Так називався хірургічний інструмент, який застосовувався для розведення зімкнутих частин. [↩]
2. Такого тексту немає у Біблії; він складений за Як. 1: 12 — 13. [↩]
3. Тобто Хрещення. [↩]
4. В рос. пер. — «председатели». [↩]
5. Тобто не жестикулював. [↩]
6. Наведені слова містяться у пророків Єзекиїля та Єремії. [↩]
7. Так називалися у еллінів раби. [↩]

Опубліковано: 02.09.2013.

1. Олег Конкевич :

   18 Липня, 2019 о 14:30

   кн. 2, п. 34, третє речення — без глузду

   Відповіcти

   ---

2. Олег Конкевич :

   26 Липня, 2019 о 12:04

   п. 47 кн. 2-ї, реч.: «Коли ж прийде, як і Закон говорить (Втор. 19: 17), то й інша особа, у яких є позов, то кожен нехай стане посеред судового місця, і ви, вислухавши їх, праведно витягніть жереби, намагаючись зробити їх обох друзями, раніше думки єпископа, щоб суд проти того, хто згрішив, не став гласним, тому що єпископ і на судилищі має схвалювачем і свідком суду Христа Божого.»,
   очевидно, має виглядати так: «Коли ж прийде, як і Закон говорить (Втор. 19: 17), й інша особа, у яких є позов, то кожен нехай стане посеред судового місця, і ви, вислухавши їх, праведно витягніть жереби, намагаючись зробити їх обох друзями, раніше думки єпископа, щоб суд проти того, хто згрішив, не став гласним, тому що єпископ і на судилищі має бути схвалювачем і свідком суду Христа Божого.»

   Відповіcти

   ---