Книга четверта. Про сиріт
1. А коли який християнин, отрок або дівчина, осиротіє, то буде прекрасно, якщо хто з братів, що не має дітей, візьме отрока і матиме його замість сина, а дівчину, якщо є у нього син-одноліток їй і зрілий до шлюбу, [нехай] поєднує з ним шлюбом; бо ті, що чинять так, звершують велике діло, стаючи батьками сиріт, і отримують за таке служіння нагороду від Господа Бога.
Якщо ж якийсь багач, що живе догоджанням людям, посоромиться членів сирітства, то про сироту попіклується Отець сиріт і Суддя вдів (Пс. 67: 6), а на багача нападе такий, який виснажить все, що він жалів, і збудеться над ним сказане: «Чого не з’їли святі, те з’їдять асирійці», як і Ісая говорить: «Країну вашу перед вами чужі поїдають» (Іс. 1: 7).
2. Отже, ви, єпископи, піклуйтеся про потрібне для їхнього прожитку, зовсім не залишаючи їх, але про сиріт піклуйтеся, як батьки, а про вдів, як чоловіки, дорослих поєднуйте шлюбом, майстрові давайте заняття, немічному виявіть співчуття, подорожнім давайте дах [над головою], голодним — їжу, спраглим — пиття, нагим — одяг, хворим — відвідування, ув’язненим — допомогу. Понад це, ще більш піклуйтеся ви про сиріт, щоб ні в чому не було у них недостатку: дівчину, як скоро досягне вона шлюбного віку, віддайте в шлюб за брата, а юнака забезпечите засобами, щоб і майстерність вивчав, і від надлишку їх ситився, а коли благоуспішно опанує ремеслом, то міг би купити собі тоді й інструменти майстерні, щоб не обтяжувати вже нелицемірної любові до себе братів, але самому забезпечувати себе.
3. Бо воістину блаженний той, хто, будучи в змозі допомогти самому собі, не ускладнює місця сироти, подорожнього і вдови. І Господь сказав, що «блаженніший той, що дає, ніж той, що приймає» (Діян. 20: 35); і знову Він же сказав: «Горе тим, що мають і в лицемірстві приймають, або тим, що можуть допомагати собі і хочуть приймати від інших» (пор.: Мф. 23: 14); бо кожен дасть звіт Господу Богу в день суду. Але хто приймає або через сирітство, або через старечу неміч, або через хвороби, або для прожитку дітей, той не тільки не матиме докору, але й отримає похвалу, бо, будучи визнаним від Бога жертводавцем, ушанований буде Богом, без лінощів і постійно молячись за тих, що подають йому, не бездіяльно приймаючи, але по силі віддаючи за подаяння нагороду молитвою.
4. Такий буде ублаженний Богом у вічному житті. А хто має і приймає в лицемірстві або в бездіяльності, замість того, щоб, працюючи, і іншим допомагати, той понесе від Бога покарання, тому що викрав частку бідних. Бо хто має срібники і не вділяє їх іншим, навіть сам не користується ними, той успадковував місце змія, про якого говорять, що він лежить на скарбах, і стосовно до нього істинне Писання, яке говорить: «Зібрав багатство, від якого не споживе» (Іов. 20: 18), і йому немає від того користі, тому що він загине від покарання: «Не використають маєтки, — говорить [Писання], — у день гніву» (Притч. 11: 4). Такий не Богу повірив, але своєму золоту, його шануючи богом і на нього покладаючись. Він облудник, лицемір, невірний, хитрий, боязкий, легковажний, вітрогон, незадоволений своєю часткою, самовипробовувач, ворог самому собі і нікому не друг. Його надбання загинуть, їх з’їсть чужа людина (Екл. 6: 2), або забираючи їх за життя його, або скориставшись ними після смерті його; бо багатство, що неправедно збирається, виблюється (Іов. 20: 15).
5. Переконуємо вдів і сиріт приймайте, що дається їм, зі всім страхом і зі всім благоговінням і дякувати Господу, що «дає поживу голодним» (Пс. 145: 7), і до Нього спрямовувати свої очі. Бо «хто з вас, — говорить [Писання], — їсть або хто п’є без Нього?» (Екл. 2: 25). Він «відкриває руку Свою, і наповнює всяку тварину благоволінням» (Пс. 144: 16), дає пшеницю юнакам, і вино дівам (Зах. 9: 17), і єлей для веселості тих, що живуть (Пс. 103: 15), «траву худобі і злак на службу людям» (Пс. 103: 14), м’ясо звірам, насіння птахам, і всім належну їжу. Чому і Господь говорить: «Зверніть увагу на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці, і Отець ваш годує їх. Хіба ви не набагато кращі за них? Отже, не піклуйтеся і не говоріть: що нам їсти або що пити? Тому що Отець ваш знає, що ви маєте потребу у всьому цьому» (Мф. 6: 26, 31, 32). Користуючись таким Його промислом і отримуючи від Нього блага, ви зобов’язані возсилати хвалу Вседержителю Богу, Який приймає сироту і вдову (Пс. 145: 9), через улюбленого Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого слава Богу в дусі й істині на віки. Амінь.
6. Належить же єпископу знати, чиї плодоприношення він повинен приймати і чиї не повинен. Так, він не повинен допускати до подаяння корчмарів, тому що «не виправдається корчмар від гріха» (Сир. 26: 27), бо про них Ісая сказав в одному місці, осуджуючи Ізраїль: «Корчмарі твої змішують вино з водою» (Іс. 1: 22). Належить йому уникати і блудників, бо «не принось Господу платні блудниці» (Втор. 23: 18), і злодіїв, і тих, що бажають чужого, і перелюбників, бо їхні жертви мерзотні перед Богом. Але і тих, які утискають вдову і пригноблюють сироту, і темниці наповнюють безневинними, або погано поводяться зі слугами своїми, тобто б’ють їх, не годують і виснажують важкою роботою, або спустошують цілі міста, повинен уникати ти, єпископе: і їхні приношення мерзенні. Відвертайся також і від шахраїв, і тих, що покровительствують неправді риторів, що роблять ідолів і злодіїв, і несправедливих збирачів податків, і тих, що обважують і обмірюють, і воїна-наклепника, що незадоволений платнею і кривдить бідних, також людиновбивці, і ката, і судді законопорушного, що перекручує справи і замишляє зло проти людей, того, хто чинить мерзоти, п’яниці, хулителя, розпусника, лихваря і всякого взагалі нечестивця і противника волі Божій, бо Писання говорить, що всі такі мерзотні перед Богом. Ті, що приймають від таких і тим годують вдів і сиріт стають винними судилищу Божому, як і пророк Адонія, про якого згадується в книгах Царств і який не послухав Бога і їв хліб та пив воду на місці, на якому заборонив йому Господь через нечестя Ієровоама, був умертвлений левом. Бо законний хліб, що дається вдовам і сиротам від праці, хоч би він був у помірній і малій кількості, достойніший за той, який дається від неправди і наклепу, хоч би його було багато і він був придбаний із зусиллям, бо Писання говорить: «Краще мале праведника, аніж багатства багатьох грішних» (Пс. 36: 16). А якщо вдова, яка споживає і насичується від нечестивих, помолиться за них, то не буде почута, тому що серцезнавець Бог з судом прорік про нечестивих ось що: «Якщо стануть Мойсей і Самуїл перед лицем Моїм за них, не почую їх, і ти не молися за людей цих і не проси, щоб бути їм помилуваними, ні приступай до Мене за них, бо не почую тебе» (Єр. 15: 1; 7: 16). Також і ті, що перебувають в гріхах і не розкаюються, не тільки не будуть почуті, коли моляться, але і прогнівають Бога, нагадуючи Йому про своє нечестя.
7. Уникайте таких служінь, як ціни пса і нагороди блудниці, тому що те й інше забороняється законами (Втор. 23: 18), бо ні Єлисей не прийняв дарів Азаїлових, ні Ахія — Ієровоамових. Якщо ж пророки Божі не приймали дарів від людей нечестивих, то справедливо, щоб не приймали їх і ви, єпископи. Але і коли Симон волхв, принісши мені, Петру, й Іоану гроші, прагнув купівлею отримати безцінну благодать, ми не прийняли їх, а його зв’язали вічними прокляттями за те, що надумав здобути дар Божий не догоджанням Богу, але ціною грошей (Діян. 8: 18 — 21). Отже, уникайте приношень до жертовника Божого від людей з поганою совістю. «Віддалися, — говорить [Писання], — від неправедного, і не убоїшся, і трепет не наблизиться до тебе» (Іс. 54: 14).
8. Ви скажете: «Вони подають милостині» і «Якщо ми не приймемо від них, то чим утримуватимемо вдів і чим харчуватимуться ті, що мають потребу, з народу»? Вислухайте від нас: ви отримали дар левитів, приношення народу вашого для того, щоб забезпечувати і самих себе, і тих, що мають потребу, а не для того, щоб, коли утискаєтесь бідністю, приймати від злих. А якщо Церкви справді знаходяться в такій потребі, як ви говорите, то краще загинути, ніж прийняти щось від ворогів Божих, на образу і осміяння друзів Його, бо про таких і пророк говорить: «Єлей грішного нехай не намастить голови моєї» (Пс. 140: 5). Ви пізнавайте таких, і від тих, які живуть праведно, приймайте і давайте тим, що бідують; а від відлучених не приймайте, доки не сподобляться вони бути членами Церкви. А якщо не буде вже подаяння, то сповісти браттям і, зробивши з них збір, розділи сиротам і вдовам справедливо.
9. Підлеглому ж тобі народу говори те ж, що говорить мудрий Соломон: «Шануй Господа від праведних твоїх трудів, і начатки давай Йому від твоїх плодів правди, нехай наповняться житниці твої безліччю пшениці, вино ж точила твої нехай виточують» (Притч. 3: 9, 10). Отже, тих, що не мають їжі та одягу, годуйте і одягайте від праведної праці віруючих, і зібрані від них, як раніше сказали ми, гроші витрачайте на викуп святих, на звільнення рабів, полонених, в’язнів, тих, що терплять кривду, йдуть, за вироком тиранів, за ім’я Христове на єдиноборство і смерть, бо Писання говорить: «Визволи тих, кого ведуть на смерть, і викупи тих, кого вбивають, не жалій [грошей]» (Притч. 24: 11).
10. А якщо коли необхідність змусить проти волі узяти срібло від кого-небудь неправедного, то використовуйте його на дрова й вугілля, щоб вдова або сирота, отримавши з нього що-небудь, не змушена була купити їжу або пиття всупереч обов’язку, бо справедливо, щоб отримане від нечестивих було здобиччю вогню, а не їжею благочестивих. Це і Закон постановляє, називаючи пізню жертву такою, що не споживається, і повеліває винищувати її вогнем (Лев. 19: 6). Бо приношення ті погані не за природою, але за душею тих, що приносять. Це ж заповідаємо, щоб не відвернути тих, що зближуються з нами; бо знаємо, що і зустріч з благочестивими часто бувала корисна нечестивим, а шкідливе одне спілкування в марновірстві. Все це, возлюблені, сказано вам у застереження ваше.
11. А ви, батьки, навчайте дітей своїх у Господі, виховуючи їх в ученні і настановах Господніх, і навчайте їх потрібним і згідним зі словом Божим майстерностям, щоб при слушній нагоді не вдалися вони до веселощів розкоші і, залишившись непокараними від батьків і передчасно отримавши свободу, не віддалилися від добра. Тому не бійтеся ганити їх і карати строго. Бо, караючи, ви не уб’єте (Притч. 23: 13), навпаки — збережете їх, як і Соломон говорить в одному місці в Премудрості: «Карай сина свого, і він дасть тобі спокій» (Притч. 29: 17), «бо так буде тобі благонадійний» (Притч. 19: 18): «бо ти поб’єш його жезлом, душу ж його визволиш від смерті» (Притч. 23: 14). І знову говорить він так: «Хто шкодує жезл свій, той ненавидить свого сина» (Притч. 13: 25), і ще [говорить Сирах]: «Сокруши ребра його, доки він молодий, бо коли стане твердим, не буде покорятися тобі» (Сир. 30: 12). Тому, хто перестає переконувати і напоумляти свого сина, той ненавидить власне дитя. Отже, навчайте дітей своїх слову Господньому, приборкуйте також їх і різками і робіть їх покірними. Від юності навчайте їх Священним Писанням, як своїм, так і божественним, і передавайте їм всяке божественне Писання. Не давайте їм волю, щоб, всупереч бажанню вашому, не узяли над вами влади. Не попускайте їм сходитися з однолітками для бенкетування, бо через це вони відхиляться в безчинство і впадуть в блуд, і якщо піддадуться цьому через бездіяльність батьків, то провина за душі їхні буде лежати на батьках. Бо якщо вони зійдуться з неприборкуваними через безпечність батьків, то не одні діти, що згрішили, покарані будуть, але і їхні батьки будуть осуджені за них. Тому, коли досягнуть вони подружнього віку, старайтеся поєднати їх шлюбом, щоб вони в квітучому палкому своєму віці не перейняли вдачі блудників, а ви не віддали звіту Господу Богу в день Суду.
12. А про слуг що скажемо ми більше, крім того, що раб повинен виявляти прихильність господареві зі страхом Божим, хоч би він був нечестивий або злий (1 Пет. 2: 18; Еф. 6: 5), — але зовсім не згоду в служінні? І господар нехай любить слугу і, хоча він відрізняється від нього, нехай вважає його рівним собі, оскільки він — людина. А хто має господаря віруючого, той, зберігаючи йому вірність, нехай любить його і як господаря, і як отця, не як той, що служить тільки в очах, але як той, що любить господаря, знаючи, що за служіння Бог дасть йому винагороду. Так само і господар, що має слугою віруючого, зберігаючи йому служіння, нехай любить його, як сина або як брата, за спілкуванням у вірі.
13. Всякому царству і начальству покоряйтеся в тому, що угодно Богу, як служителям Божим і карателям нечестивих (1 Пет. 2: 13-14; Рим. 13: 1, 4; Тит. 3: 1). Віддавайте їм всякий належний страх, всякий внесок, всякий оброк, всяку честь, збір, податки. Саме така постанова Божа: нікому не залишатися винним ні в чому, окрім виявлення дружби, яке постановив Бог через Христа (Рим. 13: 8).
14. Що ж до дівства, то про нього ми не отримали заповіді, але даємо його на волю бажаючих як обітницю. Тільки переконуємо їх, щоб нічого не обіцяли необачно, оскільки Соломон говорить: «Добре не обіцяти, ніж обіцяти і не віддати» (Екл. 5: 4). А діва нехай буде свята тілом і душею, як храм Божий, як дім Христовий, як обитель Святого Духа. Бо потрібно, щоб та, що дала обітницю, звершенням діл, достойних обітниці, показала, що обітниця її істинна і зроблена з ревності до благочестя, а не в ганьбу шлюбу. Нехай не буде вона ні гулящою, ні подвійною в думці, але чесна, стримана, цнотлива, непорочна, що уникає зустрічей з багатьма, а найбільш з безчесними.
У кн. 4, п. 5, першому реченні замість «приймайте» має бути «приймати»!