«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2   3   4   5   6   7   8   9   10  11  12  13  14  15  16 

Глава 1 ↑

Павло, раб Iсуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовiстя Божого, ² яке Бог ранiше обiцяв через пророкiв Своїх, у Писаннях святих, ³ про Сина Свого, котрий народився від сiме­ні Давидового по плотi ⁴ i вiдкрив­ся Сином Божим у силi, духом святости, через воскресіння з мер­­твих, — про Iсуса Христа Господа нашого, ⁵ через Якого ми одержали благодать i апостольство, щоб в iм’я Його пiдкоряти вiрi всi народи, ⁶ серед яких знаходитесь i ви, покликанi Iсусом Христом, — ⁷ усiм, що перебувають у Римi, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

⁸ Перш за все дякую Боговi мо­єму через Iсуса Христа за всiх вас, що вiра ваша звiщається по всьому свiтовi. ⁹ Свiдок менi Бог, Якому служу духом моїм у благовiс­туваннi Сина Його, — що безперес­танно згадую про вас, ¹⁰ завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚ ¹¹ бо я дуже ба­­жаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження, ¹² тобто втiши­тися з вами спiльною вiрою, вашою i моєю. ¹³ Hе хочу, браття, вiд вас таїти, що я багаторазово нама­гався прийти до вас‚ та досі зу­стрiчав перешкоди, щоб мати який-небудь плiд i у вас, як i в iнших народiв. ¹⁴ Я заборгував еллiнам i варварам, мудрецям i неукам. ¹⁵ Отже, щодо мене, я готовий благовiстити i вам, що знаходитесь у Римi. ¹⁶ Бо я не соромлюсь благо­вiстя Христового, тому що воно є сила Божа для спасiння всякому вiруючому, спочатку юдею, потiм i еллiновi. ¹⁷ У ньому вiдкриваєть­ся правда Божа з вiри у вiру, як написано: «Праведний вiрою живий буде».

¹⁸ Бо вiдкривається гнiв Божий з неба на всяке нечестя i неправду людей, якi придушують iстину неправдою. ¹⁹ Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. ²⁰ Бо невидиме Його, вiчна сила Його i Божество, вiд створення свiту через розглядання творiння видимi, так що нема їм виправдання. ²¹ А оскіль­ки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; ²² називаючи себе мудрими, збожеволiли ²³ i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, — ²⁴ тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла. ²⁵ Вони замiнили iстину Божу неправдою i поклонялися, i служили тварi замiсть Творця, Який бла­гословенний повiки, амiнь. ²⁶ За це i вiддав їх Бог ганебним пристрастям: жiнки їхнi замiнили природне єднання на протиприродне; ²⁷ так само i чоловiки, обли­шивши природне єднання з жiно­чою статтю, розпалювалися похiт­тю своєю один до одного, чоловiки на чоловiках сором чинячи, одер­жуючи в собi самих належну вiд­плату за свiй блуд. ²⁸ А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумi, то Бог вiддав їх перекру­ченому розумовi — чинити неподобства, ²⁹ так що вони сповненi всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповненi заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, ³⁰ обмов­ники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гор­довитi, винахiдливі на зло, непокірнi батькам, ³¹ безрозсуднi, непримиреннi, нелюбовнi, клятвопорушнi, немилостивi. ³² Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тiль­ки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.

Глава 1. [1] Діян. 9, 15. [2] Іс. 52, 7. Наум. 1, 15. Лк. 1, 70. Ін. 1, 45. [3] Мф. 1, 1. Лк. 2, 4. [4] 2 Цар. 7, 12. [5] Діян. 2, 22. 2 Кор. 10, 5. [7] 1 Кор. 1, 2. Еф. 1, 1. [9] Ін. 4, 23. Діян. 24, 14. [11] Рим. 15, 29. 1 Сол. 3, 10. [14] Діян. 9, 15. 1 Кор. 9, 16. [16] Мк. 8, 38. 1 Кор. 1, 24; 15, 2. 2 Тим. 1, 8. [17] Авв. 2, 4. Рим. 3, 21. [20] Пс. 18, 2. [21] Втор. 28, 29. Іов. 5, 14. Іс. 59, 10. Еф. 4, 18. [23] Вих. 32, 4. Прем. 12, 24. Єр. 2, 27. [26] Лев. 18, 23; 20, 16. [28] Пс. 80, 13. Єр. 7, 15. Ос. 9, 10. 2 Сол. 2, 11.

Глава 2 ↑

 Отже, нема тобi виправдання, всякий чоловiче, що судиш iншого; бо тим же судом, яким су­диш iншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. ² А ми знаємо, що воiстину є суд Божий на тих, хто чинить таке. ³ Hевже думаєш ти, чоловiче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ i робля­чи те саме‚ ти втечеш вiд суду Бо­жого? ⁴ Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагiдности i дов­готерпiння, не розумiючи, що ми­лосердя Боже веде тебе до покаян­ня? ⁵ Але‚ через жорстокiсть твою i нерозкаяність серця, ти сам собi збираєш гнiв на день гнiву i об’яв­лення праведного суду вiд Бога, ⁶ Який воздасть кожному за вчин­ками його: ⁷ тим, якi терпінням у доброму дiлi шукають слави, чес­ти й нетління, — життя вiчне; ⁸ а тим, що впираються i не пiдкоря­ються iстинi, але вiддаються неправдi‚ — лютiсть i гнiв. ⁹ Скорбота i утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, по­тiм i еллiна! ¹⁰ Слава ж i честь i мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потiм i еллiну! ¹¹ Бо Бог не дивиться на особу.

¹² Тi, якi, не маючи закону, згрi­шили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚ ¹³ бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть, ¹⁴ бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самi собi закон: ¹⁵ вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ ¹⁶ у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таєм­нi дiла людей через Iсуса Христа.

¹⁷ Ось ти звешся юдеєм, i заспокоюєш себе законом, i хвалишся Богом, ¹⁸ i знаєш волю Його, i розумiєш те, що краще, навчаючись iз закону, ¹⁹ i певний у собi, що ти провiдник слiпих, свiтло для тих, що в темрявi, ²⁰ наставник нерозумних, учитель дiтей, той, що має в законi взiрець знання i правди: ²¹ як же ти, навчаючи iншого, не навчаєш самого себе? ²² Проповi­дуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи iдолами, святотатствуєш? ²³ Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? ²⁴ Бо, як написано, «через вас iм’я Боже ганьблять язичники». ²⁵ Обрiзання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти поруш­ник закону, то обрiзання твоє стало необрiзанням. ²⁶ Отже, коли необрiзаний дотримується постанови закону, то його необрiзання чи не зарахується йому за обрiзан­ня? ²⁷ I необрiзаний iз природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням i обрiзанням? ²⁸ Бо не той юдей, хто має такий вигляд, i не те обрiзання, що зовнi, на тiлi; ²⁹ але той юдей, хто в душi такий, i те обрiзання, яке в серцi, за духом, а не за буквою: йому i похвала не вiд людей, але вiд Бога.

Глава 2. [1] 2 Цар. 12, 5. Мф. 7, 1. Лк. 6, 37. 1 Кор. 4, 5. [4] Іс. 30, 18. Єр. 3, 12. 2 Пет. 3, 15. [5] Як. 5, 3. [6] Притч. 24, 12. Мф. 16, 27. [7] Мф. 25, 46. [8] Єр. 23, 19. Євр. 10, 27. [11] Втор.10, 17. 2 Пар. 19, 7. [12] Лк. 12, 47. [13] Мф. 7, 21. Як. 1, 22. [16] Еккл. 12, 14. Мф. 25, 31. Ін. 5, 22. Діян. 10, 42. 1 Кор. 4, 5. [17] Мих. 3, 11. [19] Іс. 42, 19. Мф. 15, 14. [21] Пс. 49, 16, 21. [24] Іс. 52, 5. Єз. 36, 20. [25] Лев. 26, 41. Єр. 4, 4. 1 Кор. 7, 19. Гал. 6, 15. [26] Діян. 10, 35. [27] Мф. 12, 41. [28] Рим. 9, 6, 8. [29] Втор. 30, 6. Рим. 4, 12. Кол. 2, 11.

Глава 3 ↑

  Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь вiд об­рiзання? ² Велика перевага в усiх вiдношеннях, а найбiльше в тому, що їм довiрено Слово Боже. ³ Бо що ж‚ коли деякi й не вiрували? Невiра їхня чи знищить вiрнiсть Божу? ⁴ Зовсiм нi. Бог вiрний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх i переможеш у судi Твоєму». ⁵ Якщо ж наша неправда вiдкри­ває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнiв? [Кажу це за людським мiркуванням.] ⁶ Зовсiм нi. Бо iнакше як Боговi судити свiт? ⁷ Бо коли вiрнiсть Божа пiд­носиться моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грiшника? ⁸ I чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякi лихословлять нас i кажуть, нiби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.

⁹ То що ж‚ чи маємо ми перева­гу? Аж нiяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так i еллiни, всi пiд грi­хом. ¹⁰ Як написано: «Немає праведного нi одного; ¹¹ немає, хто ро­зумiв би; немає‚ хто шукав би Бо­га; ¹² всi ухилилися з путi, не­гiднi всi до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»; ¹³ «гор­тань їхня — вiдкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидiв на губах їхнiх». ¹⁴ «Уста їхнi повнi лихослiв’я i гiркоти»; ¹⁵ «ноги їхнi швидкi на пролиття крови; ¹⁶ руїни i пагуба на дорогах їхнiх; ¹⁷ вони не знають шляху миру». ¹⁸ «Hемає страху Божого перед їхнiми очима».

¹⁹ Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто пiд законом, тому всякi уста замикаються i весь свiт стає винним перед Богом, ²⁰ тому що дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть; бо законом пiзнається грiх. ²¹ Тепер же, незалежно вiд закону, з’явилася правда Божа, про яку свiдчать Закон i Пророки, ²² правда Божа через вiру в Iсуса Христа у всiх i на всiх‚ хто вiрує, бо нема рiзницi, ²³ тому що всi згрiшили i позбавленi слави Божої, ²⁴ виправдовуються даром, благодаттю Його, через вiдкуплення у Христi Iсусi, ²⁵ Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через вiру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, ²⁶ за час довготерпіння Божого; для свiдчення правди Його нинi, щоб Вiн явився праведним i виправдовував того‚ хто вiрує в Iсуса. ²⁷ Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом дiл? Hi, але законом вiри. ²⁸ Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вiрою, незалежно вiд дiл закону. ²⁹ Hевже ж Бог — тiльки юдеїв, а і не язичникiв? Звичайно, i язичникiв; ³⁰ бо є ли­ше один Бог, котрий виправдовує обрiзаних за вiрою i необрiзаних через вiру. ³¹ Чи ми знищуємо закон вiрою? Зовсiм нi; але закон стверджуємо.

Глава 3. [2] Втор. 4, 8. Пс.147, 8. Рим. 9, 4. [3] Чис. 23, 19. 2 Тим. 2, 13. [4] Пс. 50, 6; 115, 2. Ін. 3, 33. [6] Бут. 18, 25. Іов. 8, 3. [8] Рим. 6, 15. [9] Гал. 3, 22. [10] Пс. 52, 4. [11] Бут. 8, 21. [12] Пс. 1-3, 13. [13] Пс. 5, 10; 139, 4. [14] Пс. 9, 28. [17] Притч. 1, 16. Іс. 39, 7-8. [18] Пс. 35, 2. [19] Пс. 106, 42; 142, 2. Єз. 16, 63. [20] Рим. 7, 7. Гал. 2, 16. [21] Бут. 15, 6. Іс. 28, 16. Авв. 2, 4. [22] Гал. 3, 28. [23] Рим. 3, 10; 5, 12. [24] Іс. 55, 1. Рим. 8, 32. [25] Діян. 13, 38. 2 Кор. 5, 19. [29] Бут. 17, 5. [30] Рим. 4, 11. [31] Гал. 3, 24.

Глава 4 ↑

Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? ² Якщо Авраам виправдався дiла­ми, вiн має похвалу, але не у Бога. ³ Бо що говорить Писання? Повi­рив Авраам Боговi‚ i це зарахова­но йому в праведнiсть. ⁴ Hагорода тому, хто робить, дається не з лас­ки, а за обов’язком. ⁵ А тому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. ⁶ Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: ⁷ «Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпу­щенi. ⁸ Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха». ⁹ Бла­женство це належить до обрiзан­ня чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. ¹⁰ Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. ¹¹ I знак обрiзання вiн одержав як печать праведнос­ти через вiру, яку мав пiд час не­обрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм бу­ла зарахована праведнiсть‚ ¹² i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрi­зання. ¹³ Бо не законом була даро­вана Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обiтниця — бути спадкоємцем свiту, але праведнiстю вiри. ¹⁴ Коли спадкоємцями є тi, що стверджуються законом, то дарем­на вiра, обiтниця недiюча; ¹⁵ бо закон викликає гнiв, тому що, де нема закону, нема i злочину. ¹⁶ От­же, по вiрi, щоб було з ласки, щоб обiтниця була непорушна для всiх, не тiльки за законом, а й за вiрою нащадкiв Авраама, який є отцем усiм нам, ¹⁷ як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народiв»– перед Богом, Якому вiн повiрив, Який оживляє мертвих i називає неiснуюче як iснуюче. ¹⁸ Вiн, всупереч надiї, увiрував‚ що стане отцем багатьох народiв, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє». ¹⁹ I не знемiг у вiрі, і не вважав свого тiла, майже сто­рiчного, за вже змертвiле, i утроби Сариної за омертвiлу; ²⁰ не засумнівався в обiтницi Божiй невi­рою, але зміцнився у вiрi, вiддав­ши славу Боговi‚ ²¹ i був цiлком упевнений, що Вiн має силу i виконати обiцяне. ²² Тому i зараховано йому у праведнiсть. ²³ Та не про нього одного написано, що зараховано йому, ²⁴ але й стосовно нас; буде зараховано i нам, вiруючим у Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса Христа, Господа нашого, ²⁵ Який був виданий за грiхи нашi i воскрес для виправдання нашого.

Глава 4. [2] Еф. 2, 8. [3] Бут. 15, 6. Як. 2, 23. Гал. 3, 6. [4] Рим. 11, 6. [8] Пс. 31, 1-2. [11] Бут. 17, 11. [13] Бут. 15, 6; 17, 5. [15] Рим. 3, 20; 5, 13; 7, 8. 1 Кор. 15, 56. Гал. 3, 10. [17] Бут. 17, 5. Сир. 44, 19. Євр. 11, 12. [18] Бут. 15, 5. [21] Пс.113, 11. Лк. 1, 37. [23] Рим. 15, 4. [25] Іс. 53, 5. 1 Пет. 1, 21. Рим. 5, 6. 1 Кор. 15, 22.

Глава 5 ↑

 Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Гос­пода нашого Iсуса Христа, ² через Якого вiрою i одержали дос­туп до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої. ³ I не цим тiльки, але хвалимось i скорботами, знаючи, що вiд скорботи походить терпiння, ⁴ вiд тер­пiння — досвiдченiсть, вiд досвiдче­ности — надiя, ⁵ а надiя не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам. ⁶ Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. ⁷ Бо нав­ряд чи хто помре за праведника; хiба що за добродiйника, можливо, хтось i зважиться померти. ⁸ Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками. ⁹ Тож, тим бiльше нинi, будучи виправданi Його Кров’ю, спасемося Hим вiд гнiву. ¹⁰ Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його. ¹¹ I не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Iсуса Христа, через Якого ми одержали нинi примирення.

¹² Тому, як через одного чоло­вiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом — смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили. ¹³ Бо i до закону грiх був у свiтi: але грiх не зараховується, коли нема закону. ¹⁴ Однак смерть панувала вiд Адама до Мойсея i над тими, що не згрiшили‚ подiбно до злочину Адама, який є образ майбутнього. ¹⁵ Та не так iз злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим бiльше благодать Божа i дар через благодать одного Чоловiка, Iсуса Христа, щедро вилились на багатьох. ¹⁶ I дар не такий‚ як суд за одного, що згрiшив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодатi — на виправдання вiд багатьох злочинiв. ¹⁷ Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. ¹⁸ То­му як через злочин одного — всiм людям осудження, так виправданням одного — всiм людям виправ­дання життя. ¹⁹ Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. ²⁰ Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi, ²¹ щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

Глава 5. [1] Лк. 2, 14. Єф. 2, 16. Кол. 1, 20. [2] Ін. 14, 6. Еф. 2, 18. Євр. 10, 19. [3] Як. 1, 2. 2 Кор. 12, 10. [5] Пс.21, 6. Рим. 8, 16. 2 Кор. 1, 22. [6] 1 Пет. 3, 18. Євр. 9, 15. [8] Ін. 15, 13. 1 Ін. 3, 16. [9] Рим. 3, 25. 1 Сол. 1, 10. [10] 2 Кор. 5, 18. Кол. 1, 22. [12] Бут. 2, 17. Рим. 6, 23. 1 Кор. 15, 21 [13] Рим. 4, 15. [14] 1 Кор. 15, 21; 45, 55. [15] Ін. 1, 16. Еф. 1, 6. [17] 2 Тим. 2, 12. Одкр. 1, 6; 22, 5. [19] Іс. 53, 11. Флп 2, 8. [20] Рим. 7, 8. Гал. 3, 19.

Глава 6 ↑

 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. ² Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому? ³ Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? ⁴ Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою От­ця, так i ми в оновленому життi ходити почали. ⁵ Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, ⁶ знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грi­ховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; ⁷ бо померлий звiльнив­ся вiд грiха. ⁸ Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, ⁹ знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. ¹⁰ Бо що Вiн помер, то помер один раз для грiха, а що живе, то живе для Бога. ¹¹ Так i ви вважайте себе мертвими для грi­ха, живими ж для Бога у Хрис­тi Iсусi, Господi нашому.

¹² Тож нехай не панує грiх у смертному вашому тiлi, щоб вам коритися йому в похотях його; ¹³ i не вiддавайте членiв ваших грiхо­вi як знаряддя неправди, але представте себе Боговi як таких, що ожили з мертвих, i члени вашi — Боговi як знаряддя праведности. ¹⁴ Грiх не повинен над вами панувати, бо ви не пiд законом, а пiд благодаттю.

¹⁵ Що ж? Чи станемо грiшити, тому що ми не пiд законом, а пiд благодаттю? Зовсiм нi. ¹⁶ Hевже ви не знаєте, що кому ви вiддаєте себе в раби на послух, того ви i раби, кому підкоряєтесь: чи то раби грiха — на смерть, чи то послуху — на праведнiсть? ¹⁷ Дякувати Боговi, що ви, бувши ранiше рабами грiха, вiд серця стали слух­нянi тому родовi вчення, якому вiддали себе. ¹⁸ Звiльнившись же вiд грiха, ви стали рабами правед­ности. ¹⁹ Кажу за людським мiр­куванням задля немочi плотi вашої. Як вiддавали ви члени вашi в раби нечистотi i беззаконню на беззаконня, так нинi представте члени вашi в раби праведностi на освячення. ²⁰ Бо, коли ви були ра­ба­ми грiха, тодi були вiльнi вiд пра­ведности. ²¹ Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі со­ро­митесь, бо кінець їхній — смерть. ²² А нинi, коли ви звiльнилися вiд грiха i стали рабами Боговi, маєте плiд ваш на освячення, а кiнець — життя вiчне. ²³ Бо вiдплата за грiх — смерть, а дар Божий — жит­тя вiчне у Христi Iсусi, Господi нашому.

Глава 6. [2] 1 Пет. 2, 24. Гал. 6, 14. [3] Гал. 3, 27. [4] Кол. 2, 12. Гал. 6, 15. Еф. 4, 23. [5] Рим. 8, 11. 1 Кор. 6, 14. [6] Гал. 5, 24. [7] 1 Пет. 4, 1. [8] Кол. 3, 5, 9-10. 2 Тим. 2, 11. [9] 1 Кор. 15, 54. Євр. 9, 28. [10] Лк. 20, 38. [11] Гал. 2, 19. [13] Рим. 12, 1. Гал. 2, 20. [14] Рим. 5, 20. [15] Гал. 2, 17. [16] Мф. 6, 24. Ін. 8, 34. 2 Пет. 2, 19. [18] Ін. 8, 32. Гал. 5, 1. [21] Рим. 1, 26, 31; 7, 5. [23] Рим. 2, 7; 5, 12.

Глава 7 ↑

 Хiба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе. ² Замiжня жiнка зв’язана законом iз живим чоло­вiком; а коли помре чоловiк, вона звiльняється вiд закону замiжжя. ³ Тому, якщо при живому чоло­вiковi вийде за iншого, зветься пе­ре­любницею; коли ж помре чоло­вiк, вона вiльна вiд закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. ⁴ Так i ви, браття мої, померли для закону через тiло Христове, щоб належати iн­шому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плiд Боговi. ⁵ Бо, коли ми жили за плоттю, тодi пристрастi грiховнi, виявленi законом, дiяли в членах наших, щоб приносити плiд смерти; ⁶ але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язанi, ми звiль­нилися вiд нього, щоб нам служити Боговi в оновленнi духу, а не за старою буквою.

⁷ Що ж скажемо? Hевже вiд закону грiх? Зовсiм нi. Але я не пiзнав грiх iнакше, як через закон. Бо я не знав би i жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай». ⁸ Але грiх, узявши привiд вiд заповiдi, викликав у менi всяке жадання: бо без закону грiх мертвий. ⁹ Я жив колись без закону; але коли прийшла заповiдь, то грiх ожив, ¹⁰ а я помер; отак заповiдь, що мала бути для життя, послужила менi на смерть, ¹¹ тому що грiх, узявши привiд від заповiдi, звабив мене i нею умерт­вив. ¹² Тому закон святий i запо­вiдь свята, i праведна, i добра. ¹³ От­же, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсiм нi. Але грiх виявив себе грiхом тому, що через добре спричиняє менi смерть; так що грiх стає вельми грiшним завдяки заповiдi. ¹⁴ Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий грiху. ¹⁵ Бо не розумiю, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. ¹⁶ Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь iз законом, що вiн добрий, ¹⁷ а тому не я вже роблю те, а той грiх, що живе в менi. ¹⁸ Бо знаю, що не живе в менi, тобто в моєму тiлi, добре; бо бажання добра є в менi, але щоб зробити таке, того не знаходжу. ¹⁹ Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. ²⁰ Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але грiх, що живе в менi. ²¹ Тож я знаход­жу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у менi зло. ²² Бо за внутрiшньою людиною знаходжу насолоду в законi Божому; ²³ але в членах моїх бачу iнший закон, що протиборствує законовi розуму мого i бере мене в полон закону грiховного, який перебуває в членах моїх. ²⁴ Бiдна я людина! Хто визволить мене вiд цього тiла смерти? ²⁵ Дякую Боговi моєму через Iсуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законовi Божому, а тiлом — законовi грiха.

Глава 7. [2] Чис. 5, 12. Мф. 5, 32. [4] Рим. 6, 14; 8, 2. 2 Кор. 11, 2. Гал. 5, 22. [5] Як. 1, 15. [6] Рим. 6, 2. [7] Вих. 20, 17. [8] Рим. 4, 15. [10] Лев. 18, 5. Єз. 20, 11. [11] Євр. 3, 13. [12] Пс. 18, 8. 1 Тим. 1, 8. [14] Іс. 50, 1. [15] Гал. 5, 17. [18] Бут. 8, 21. [22] Пс. 1, 2. Еф. 3, 16. [23] Як. 4, 1. Гал. 5, 17.

Глава 8 ↑

 Отже, немає нинi нiякого осуду тим, котрi у Христi Iсусi живуть не за плоттю, але за духом. ² Бо закон духу життя в Христi Iсусi звiльнив мене вiд закону грiха i смерти. ³ А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi, ⁴ щоб виправдання закону здiйснилося в нас, якi живуть не за плоттю, а за духом. ⁵ Бо тi, що живуть за плоттю, думають про тiлесне, а тi, що живуть за духом, — про духовне. ⁶ Помисли плотськi є смерть, а помисли духовнi — життя i мир, ⁷ тому що помисли плотськi є ворожнеча проти Бога; бо законовi Божому не пiдкоряються, та й не можуть. ⁸ Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. ⁹ Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його. ¹⁰ А коли Христос у вас, то тiло мертве для грiха, але дух живий для праведности. ¹¹ Якщо ж Дух Того, Хто воскресив iз мер­т­вих Iсуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить i вашi смертнi тiла Духом Своїм, який живе в вас.

¹² Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; ¹³ бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете.

¹⁴ Бо всi, кого Дух Божий водить, є Божi сини. ¹⁵ Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!» ¹⁶ Цей самий Дух свiдчить духовi нашому, що ми — дiти Божi. ¹⁷ А якщо дiти, то i спадкоємцi, спадкоємцi Божi, спiвспадкоємцi ж Христу, коли тiльки з Hим страж­даємо, щоб з Hим i прославитися.

¹⁸ Бо гадаю, що нинiшнi тимча­совi страждання нiчого не вартi по­­рiвняно з тiєю славою, яка вiд­криється в нас. ¹⁹ Бо створiння з надiєю чекає з’явлення синiв Божих, ²⁰ тому що створiння пiдко­рилося суєтi не добровiльно, а з во­лi того, хто його пiдкорив, у надiї, ²¹ що й саме створiння буде визво­лене вiд рабства зотлiння на свободу слави дiтей Божих. ²² Бо знаємо, що всi iстоти разом стогнуть i мучаться донинi; ²³ i не тiльки во­ни, але й ми самi, маючи початок Духа, i ми самi в собi стогнемо, чекаючи усиновлення, вiдкуп­лення тiла нашого. ²⁴ Бо ми спаслися в надiї. Hадiя ж, коли бачить, не є надiєю; бо коли хто бачить, то чого йому i надiятися? ²⁵ Але, коли надiємось на те, чого не бачимо, тодi чекаємо в терпiннi.

²⁶ Також i Дух пiдкрiплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiт­ханнями невимовними. ²⁷ А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Вiн заступається за святих iз волi Божої. ²⁸ До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра. ²⁹ Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. ³⁰ А кого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив. ³¹ Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? ³² Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Hим не дарує і нам всього? ³³ Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. ³⁴ Хто осуджує? Христос Iсус помер, але й вос­крес: Вiн i праворуч Бога, Вiн i пiк­лується за нас. ³⁵ Хто вiдлучить нас вiд любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гонiння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: ³⁶ «За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на зако­лення». ³⁷ Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. ³⁸ Бо я певний, що нi смерть, нi життя, нi ангели, нi початки, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, ³⁹ нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любови Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому.

Глава 8. [1] Рим. 5, 1. [2] Ін. 6, 63; 8, 36. 1 Кор. 15, 45. 2 Кор. 3, 7. [3] 2 Кор. 5, 21. Гал. 3, 13. Євр. 7, 18. [5] Iн 3, 6. 1 Кор. 2, 14. [6] Рим. 6, 21. [7] Як. 4, 4. [8] Євр. 11, 6. [9] 1 Кор.3, 16. [11] Рим. 6, 4. [12] Рим. 6, 7. [13] Гал. 5, 19. [14] Гал. 5, 18. [15] 1 Ін. 4, 18. 1 Кор. 2, 12. Євр. 2, 15. [16] Еф. 4, 30. [17] Гал. 4, 7. [18] 1 Пет. 4, 13. [19] 2 Пет. 3, 13. [23] Лк. 21, 28. 1 Ін. 3, 2. 2 Кор. 5, 4. Еф. 4, 30. [24] Євр. 11, 1. [27] 1 Цар. 16, 7. Ін. 14, 17. [28] Еф. 1, 4. [29] 2 Кор. 3, 18. Кол. 1, 18. [30] Рим. 5, 9; 9, 24. [31] Пс. 55, 12. [32] Ін. 3, 16. [33] Іс. 50, 9. Одкр. 12, 10. [34] 1 Ін. 2, 1. [35] 1 Ін. 2, 28. 2 Кор. 12, 10. [36] Пс. 43, 23. [37] 1 Ін. 5, 5. 1 Кор. 15, 57. Одкр. 12, 11. [38] Еф. 6, 12.

Глава 9 ↑

  Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим, ² що велика менi печаль i безупинний бiль сер­цю моєму: ³ я жадав би сам бути вiд­лученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi, ⁴ тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi; ⁵ їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усi­ма Бог, благословенний повiк, амiнь. ⁶ Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтя­ни, якi вiд Iзраїля; ⁷ i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: «В Iсааковi наречеться тобi потомство». ⁸ Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство. ⁹ Слово ж обiтницi таке: «У цей час прийду, i буде у Сари син». ¹⁰ I не тiль­ки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого. ¹¹ Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйсни­лася в обраннi ¹² не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiль­ший служитиме меншому»‚ ¹³ як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв».

¹⁴ Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. ¹⁵ Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожа­лiю». ¹⁶ Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. ¹⁷ Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб пропо­вiдане було iм’я Моє по всiй зем­лi». ¹⁸ Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

¹⁹ Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?» ²⁰ А ти хто, чо­ло­вiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творце­вi: «Hа­вiщо ти мене так зробив?» ²¹ Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зро­бити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? ²² Що ж, якщо Бог, бажаючи пока­зати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi, ²³ щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами ми­лосердя, якi Вiн приготував для слави, ²⁴ над нами, яких Вiн покликав не тiль­ки з юдеїв, але і з язичникiв? ²⁵ Як i в Осiї Вiн говорить: «Hе Мiй на­род назву Моїм народом, i не улюб­лену — улюбленою». ²⁶ I на тому мiсцi, де сказано їм: «Ви — не Мiй народ», там вони названi будуть синами Бога Живого. ²⁷ Iсая ж провiщає про Iзраїль: «Хоча б си­нiв Ізраїлевих було числом як пiс­ку морського, тiльки останок спасеться; ²⁸ бо дi­ло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiша­льне вчинить Господь на землi». ²⁹ I, як провiс­тив Iсая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б по­дiбнi до Гоморри».

³⁰ Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри. ³¹ А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону правед­ности не досягнув. ³² Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах за­кону, бо спiткнулися об камiнь спотикання, ³³ як написано: «Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».

Глава 9. [3] Вих. 32, 32. [4] Вих. 4, 22; 20, 1. 1 Цар. 4, 21. [5] Мф. 1, 1. Лк. 3, 23. [6] Чис. 23, 19. Рим. 3, 3. [7] Бут. 21, 12. Євр. 11, 18. [8] Гал. 4, 28. [9] Бут. 18, 10. [10] Бут. 25, 21. [12] Бут. 25, 23. [13] Мал. 1, 2-3. [14] Втор. 32, 4. [15] Вих. 33, 19. [17] Вих. 9, 16; 14, 4. [19] Іс. 46, 10. Єр. 49, 19. [20] Іс. 29, 16; 45, 9. [21] Єр. 18, 4, 6. 2 Тим. 2, 20. [22] Рим. 2, 4. [23] Рим. 8, 28. [24] Рим. 3, 29. [25] Ос. 2, 23. 1 Пет. 2, 10. [26] Ос. 1, 10. [28] Іс. 10, 22-23. [29] Іс. 1, 9. Бут. 19, 24. [30] Рим. 10, 20. [31] Рим. 11, 7. [33] Іс. 8, 14; 28, 16. Пс. 117, 22. Мф. 21, 44. Мк. 12, 10. Лк. 2, 34; 20, 17.

Глава 10 ↑

 Браття‚ бажання мого серця i молитва до Бога за Iз­раїль на спасiння. ² Бо свiдчу їм, що мають ревнiсть Божу, та не за розумом. ³ Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй, ⁴ бо кiнець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує. ⁵ Мойсей пише про праведнiсть вiд закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним». ⁶ А правед­нiсть вiд вiри так говорить: «Hе кажи в серцi твоєму: хто зiйде на небо?» Тобто Христа звести. ⁷ Або: «Хто зiйде в безодню?» Тобто Христа з мертвих пiдняти. ⁸ Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх i в серцi твоїм», тобто слово вiри, яке проповiдуємо. ⁹ Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, ¹⁰ бо серцем вiрують для праведности, а устами сповi­дують для спасiння. ¹¹ Бо Писання говорить: «Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться». ¹² Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. ¹³ Бо «всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться».

¹⁴ Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? ¹⁵ I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: «Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!» ¹⁶ Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: «Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?» ¹⁷ От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. ¹⁸ Але пи­таю: «Хiба вони не чули?» Hавпа­ки, «по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова». ¹⁹ Ще питаю: «Хiба Iзраїль не знав?» Але перший Мойсей го­ворить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним». ²⁰ А Iсая смiливо каже: «Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене». ²¹ Про Iзраїля ж каже: «Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого».

Глава 10. [3] Флп 3, 9. [4] Гал. 3, 24. [5] Лев. 18, 5. Єз. 20, 11, Гал. 3, 12. [6] Втор. 30, 12. [8] Втор. 30, 14. [9] Мф. 10, 32. [11] Іс. 28, 16. [12] Діян. 10, 34. Рим. 3, 29. [13] Іоїл. 2, 32. Діян. 2, 21. [15] Іс. 52, 7. Наум. 1, 15. [16] Іс. 53, 1. Ін. 12, 38. [18] Пс. 18, 5. Мф. 24, 14; 28, 19. [19] Втор. 32, 21. Рим. 11, 11. [20] Іс. 65, 1. [21] Іс. 65, 2.

Глава 11 ↑

 Отже, питаю: «Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?» Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. ² Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: ³ «Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають». ⁴ Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? «Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом». ⁵ Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. ⁶ Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. ⁷ Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, ⁸ як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня». ⁹ I Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; ¹⁰ нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться».

¹¹ Отже, питаю: «Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?» Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. ¹² Якщо ж па­дiння їхнє — багатство свiтовi i занепад їхній — багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

¹³ Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. ¹⁴ Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? ¹⁵ Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? ¹⁶ Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. ¹⁷ Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, ¹⁸ то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. ¹⁹ Скажеш: «Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися». ²⁰ Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. ²¹ Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. ²² Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. ²³ Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. ²⁴ Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

²⁵ Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, — щоб ви не думали про себе, — що заслiп­лення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв; ²⁶ таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: «При­йде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова. ²⁷ Такий їм вiд Мене заповiт, коли знi­му з них грiхи їхнi». ²⁸ Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленцi Божi заради отцiв. ²⁹ Бо дари i покликання Божi непорушнi. ³⁰ Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню, ³¹ так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi. ³² Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.

³³ О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi не­збагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! ³⁴ Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? ³⁵ Або хто дав Йому на­перед, щоб Вiн мав вiддати? ³⁶ Бо все вiд Hього, Hим i для Hьо­го, Йому слава повiки, амiнь.

Глава 11. [1] 1 Цар. 12, 22. 2 Кор. 11, 22. Флп 3, 5. [3] 3 Цар. 19, 14. [4] 3 Цар. 19, 18. [6] Втор. 9, 4. Рим. 4, 5. Гал. 5, 4. [8] Втор. 29, 4. Іс. 29, 10; 6, 9. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. [10] Пс. 68, 23-24. [11] Діян. 13, 47. Рим. 10, 19. [14] 1 Кор. 9, 22. [15] 2 Кор. 5, 19. [17] Єр. 11, 16. Еф. 2, 12. [18] Іс. 66, 2. Рим. 12, 16. [22] Ін. 15, 2. [25] Лк. 21, 24. [27] Іс. 27, 9; 59, 20-21. Єр. 31, 31-33. Євр. 8, 10. [29] Чис. 23, 19. [30] Тит. 3, 5. [32] Рим. 3, 9. Гал. 3, 22. [33] Іов. 9, 10; 36, 23. [34] Іс. 40, 13. Прем. 9, 13. Єр. 23, 18. 1 Кор. 2, 16. [35] Іов. 35, 7.

Глава 12 ↑

 Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте вашi тiла в жертву живу, святу, благоугодну Боговi, для розумного служiння вашого, ² i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.

³ За даною менi благодаттю, кож­ному з вас кажу: не думайте про себе бiльше, нiж треба думати; але думайте скромно, в мiру вiри, яку Бог придiлив кожному. ⁴ Бо, як в одному тiлi маємо багато членiв, але не всi члени виконують однакові дiї, ⁵ так багато нас становимо одне тiло у Христi, а окремо один одному є члени. ⁶ I як, за даною нам благодаттю, маємо рiзнi дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; ⁷ якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi; ⁸ якщо утiши­тель, утiшай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зi стараннiстю; хто мило­сердствує, милосердствуй зi щи­рiстю. ⁹ Любов нехай буде нелице­мiрна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; ¹⁰ будьте братолюб­нi один до одного з нiжнiстю; випереджайте один одного шанобли­вiстю; ¹¹ у старанностi не лiнуй­тесь, духом палайте; Господевi служiть; ¹² утiшайтесь надiєю; в скорботах будьте терплячі; в молитвi постiйнi; ¹³ у потребах святих берiть участь; будьте гостиннi до подорожніх. ¹⁴ Благословляйте гонителiв ваших; благословляйте, а не проклинайте. ¹⁵ Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з ти­ми, хто плаче. ¹⁶ Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; ¹⁷ нiкому не вiдпла­чуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. ¹⁸ Як­що можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. ¹⁹ Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: «Менi відомщення, Я віддам», — говорить Господь. ²⁰ Отже, якщо ворог твiй голод­ний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугiлля. ²¹ Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.

Глава 12. [1] 1 Кор. 3, 17. [2] Еф. 1, 18; 5, 10, 17. [3] Еф. 4, 7. [4] 1 Кор. 12, 12. [6] Мф. 25, 15. 1 Пет. 4, 10. 1 Кор. 12, 4. [8] Мф. 6, 2. [9] Пс. 96, 10. Ам. 5, 15. [10] 1 Пет. 2, 17. Еф. 4, 2. [12] Лк. 18, 1. [13] 1 Кор. 16, 1. Євр. 13, 2. [14] Мф. 5, 44. [15] 1 Кор. 12, 26. [16] Притч. 3, 7. Іс. 5, 21. Ін. 17, 11. [17] Притч. 20, 22. 2 Кор. 8, 21. [18] Євр. 12, 14. [19] Втор. 32, 35. Мф. 5, 39. Лк. 6, 28. 1 Кор. 6, 7. [20] Притч. 25, 21-22.

Глава 13 ↑

 Усяка душа нехай пiдко­ряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом. ² Тому той, хто противиться владi, противиться Божому повелiнню. А тi, що противляться, самi викличуть на себе осуд. ³ Бо начальники страш­нi не для добрих дiл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Ро­би добро i одержиш похвалу вiд неї. ⁴ Бо начальник є Божий слуга, то­бi на добро. А якщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. ⁵ I тому треба пiдкоря­тися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти. ⁶ Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим пос­тiйно зай­нятi. ⁷ Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок — по­даток; кому данину — данину; ко­му страх — страх; кому честь — честь.

⁸ Hе залишайтесь виннi нiкому нiчого, крiм взаємної любови; бо хто любить iншого, той виконав закон. ⁹ Бо заповiдi: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвiдчи», «Hе пожадай чу­жого» й усі iншi містяться у цьому словi: «Люби ближнього твого, як самого себе». ¹⁰ Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.

¹¹ Так чинiть, знаючи час, що вже пора нам вiд сну встати. Бо нинi ближче до нас спасiння, нiж коли ми увiрували. ¹² Hiч минула, а день наблизився: отже, вiд­кинь­мо дiла темряви i зодягнiмось у зброю свiтла. ¹³ Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах i пияцтвi, не в перелюб­ствi й розпустi, не в сварках і зазд­рощах; ¹⁴ а зодягнiться в Господа нашого Iсуса Христа i піклу­вання про плоть не обертайте на похотi.

Глава 13. [1] Прем. 6, 3. Дан. 2, 21. 1 Пет. 2, 13. Тит. 3, 1. [3] 1 Пет. 2, 14; 3, 13. [7] Мф. 22, 21. Мк. 12, 17. Лк. 20, 25. [8] Кол. 3, 14. 1 Тим. 1, 5. [9] Лев. 19, 18. Вих. 20, 14. Втор. 5, 18. Мф. 22, 39. Мк. 12, 31. Лк. 10, 27. Як. 2, 8. Гал. 5, 14. [11] Еф. 5, 14. [12] Діян. 17, 30. 2 Кор. 4, 6. Еф. 5, 11. [13] Лк. 21, 34. [14] 1 Пет. 2, 11. Гал. 5, 16.

Глава 14 ↑

 Hемiчного у вiрi приймайте без суперечок про погляди. ² Бо один вiрить, що можна їсти все, а немiчний їсть овочi. ³ Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. ⁴ Хто ти, що осуджуєш чужого ра­ба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. ⁵ Один вiдрiзняє день вiд дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiд­ченням свого розуму. ⁶ Хто роз­рiзняє днi, для Господа розрiз­няє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi. ⁷ Бо нiхто з нас не живе для себе i нiхто не вмирає для себе; ⁸ а чи живемо — для Гос­пода живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господнi. ⁹ Бо Христос для того й помер, i воскрес, i ожив, щоб пану­вати i над мертвими‚ i над живими. ¹⁰ А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усi ми станемо перед судом Христовим. ¹¹ Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — передi Мною схилиться усяке колiно, i всякий язик буде сповiдувати Бога». ¹² Отже, кожен з нас дасть за себе вiдповiдь Боговi.

¹³ Hе будемо ж бiльш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братовi приводу до спотикання або спокуси. ¹⁴ Я знаю i певний в Господi Iсусi, що нема нiчого‚ що було б нечисте само по собі; тiльки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечис­те. ¹⁵ Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер. ¹⁶ Hе­хай не ганьбиться ваше добре. ¹⁷ Бо Царство Боже — не їжа i пит­во, але праведнiсть, i мир, i ра­дiсть у Святому Духовi. ¹⁸ Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей. ¹⁹ От­же, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. ²⁰ Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоло­вiковi, котрий їсть для спокуси. ²¹ Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. ²² Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає. ²³ А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. ²⁴ Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiч­них часiв було замовчано, ²⁵ але яка нинi явлена i через пророчi пи­сання, за велiнням вiчного Бо­га, сповiщена усiм народам для пiд­корення їх вiрi, ²⁶ Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Хрис­та, слава навiки. Амiнь.

Глава 14. [1] Рим. 15, 1. 1 Кор. 8, 12. [2] 1 Кор. 10, 25. [4] Як. 4, 12. [6] 1 Кор. 10, 31. 1 Тим. 4, 4. [7] 1 Пет. 4, 2. 2 Кор. 5, 15. 1 Сол. 5, 10. [9] Мф. 28, 18. Діян. 10, 42. [10] Мф. 7, 1-2. 2 Кор. 5, 10. [11] Іс. 45, 23. Мф. 26, 64. Флп 2, 10. [12] Мф. 12, 36. [13] Мф. 18, 7. [14] Мф. 15, 11. [15] 1 Кор. 8, 11. [17] 1 Кор. 8, 8. Гал. 5, 22. [20] Мф. 15, 11. [22] 1 Ін. 3, 21. [23] Тит. 1, 15. [24] 1 Кор. 2, 7. [25] Іс. 42, 16.

Глава 15 ↑

 Ми, сильнi, повиннi терпi­ти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. ² Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. ³ Бо й Христос не Собi догоджав, але, як написано: «Лихослiв’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене». ⁴ А все, що написано було ранiше, написа­но нам на повчання, щоб ми тер­пiнням i втiшанням з Писання зберiгали надiю. ⁵ Бог же терпiння i втiшення нехай дарує вам бути в однодумствi мiж собою, за вченням Христа Iсуса, ⁶ щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога i Отця Господа нашого Iсуса Христа. ⁷ Тому приймайте один од­ного, як i Христос прийняв вас до слави Божої.

⁸ Говорю ж, що Iсус Христос став служителем для обрiзаних — заради iстини Божої, щоб викона­ти обiтницi отцям, ⁹ а для язич­ни­кiв — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду сла­­вити Тебе, Господи, мiж язичниками i буду спiвати iменi Твоєму». ¹⁰ I ще сказано: «Звеселiться, язич­ники, з народом Його». ¹¹ I ще: «Хва­лiть Господа, всi язичники, i прославляйте Його, усi народи». ¹² Iсая також говорить: «Буде ко­рiнь Ієсе­їв, що постане володiти на­родами; на Hього язичники надiятися будуть». ¹³ Hехай же Бог надiї на­пов­нить вас усякою радiс­тю i ми­ром у вiрi, щоб ви, силою Ду­­ха Святого, збагатилися надiєю.

¹⁴ I сам я певний за вас, браття мої, що i ви повнi доброти i всякого пiзнання i можете настановляти один одного; ¹⁵ але писав вам, браття, з деякою смiливiстю, почасти нiби для нагадування вам, за даною менi вiд Бога благодаттю ¹⁶ бути служителем Iсуса Христа у язичникiв i виконувати священнодiйство благовiстя Божого, щоб ця жертва язичникiв, освячена Духом Святим, була благоприємна Боговi. ¹⁷ Отже, я можу похвалитися в Христi Iсусi в тому, що стосується Бога, ¹⁸ бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в пiд­кореннi язичникiв вiрi, словом i дiлом, ¹⁹ силою знамень i чудес, си­лою Духа Божого, так що благовiстя Христове розповсюджено мною вiд Єрусалима до Iллiрика. ²⁰ Притому я намагався проповi­дувати не там, де вже було вiдоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi, ²¹ але як написано: «Кому не звiщалося про Нього, побачать, i тi, що не чули, дiзна­ються». ²² Саме це багато разiв i перешкоджало менi прийти до вас. ²³ Тепер же, не маючи такого мiсця в цих країнах, але з давнiх лiт маючи бажання прийти до вас, ²⁴ як тiльки вирушу в дорогу до Iспанiї, прийду до вас. Бо маю на­дiю, що, проходячи, побачусь iз вами i що ви проведете мене туди пiсля того, як я натiшусь, хоча б почасти, спiлкуванням з вами. ²⁵ А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, ²⁶ бо Македонiя i Ахайя стараються зi­брати деяке подаяння для бiдних мiж святими в Єрусалимi. ²⁷ Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повиннi i їм послужи­ти в тiлесному. ²⁸ Виконавши це i вручивши їм цей плiд, я вирушу через вашi мiсця до Iспанiї ²⁹ i пев­ний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовiстя Христового.

³⁰ Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Iсусом Хрис­том i любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, ³¹ щоб позбутися менi невiруючих у Юдеї i щоб служiння моє для Єрусалима було приємне святим, ³² щоб менi з радiстю прийти до вас з волі Божої i заспокоїтися з вами. ³³ Hехай же Бог миру буде з усiма вами. Амiнь.

Глава 15. [1] Рим. 14, 1. 1 Кор. 9, 22. [2] 1 Кор. 10, 24. [3] Пс. 68, 10. [4] Рим. 4, 23-24. [5] 1 Кор. 1, 10. Флп 2, 2. [7] Ін. 17, 24. [8] Діян. 3, 25. Рим. 3, 30. [9] Пс. 17, 50. 2 Цар. 22, 50. [10] Втор. 32, 43. [11] Пс. 116, 1. [12] Іс. 11, 10. Одкр. 5, 5. [13] Рим. 12, 12; 14, 17. [16] Іс. 66, 19. Діян. 9, 15. Рим. 12, 2. [20] 1 Кор. 3, 10. 2 Кор. 10, 15. [21] Іс. 52, 15. [22] Рим. 1, 13. [23] 1 Сол. 3, 10. [25] Діян. 24, 17. [26] 1 Кор. 16, 1. 2 Кор. 8, 4. [27] 1 Кор. 9, 11. [29] Рим. 1, 11. [30] 2 Кор. 1, 11. [31] Діян. 20, 23. [32] Рим. 1, 10. [33] Рим. 16, 20. 1 Кор. 14, 33.

Глава 16 ↑

 Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кен­х­рейської. ² Приймiть її для Гос­пода, як личить святим, i допомо­жiть їй, у чому вона матиме потре­бу у вас, бо i вона була помiчни­цею багатьом i менi самому.

³ Вiтайте Прискіллу та Акилу, спiвпрацівникiв моїх у Христi Iсусi ⁴ [котрi голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усi церкви з язичникiв]‚ i домашню їхню церкву. ⁵ Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа. ⁶ Вiтайте Марiам, яка побагато потрудилася для нас. ⁷ Вi­тайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Хрис­та. ⁸ Вiтайте Амплiя, улюблено­го мо­го в Господi. ⁹ Вiтайте Урба­на, спiв­­­працівника нашого у Хри­с­тi, i Ста­хiя, улюбленого мого. ¹⁰ Вiтайте Апеллія, випробуваного у Христi. Вiтайте вiрних з дому Аристовула. ¹¹ Вiтайте Iродiона, родича мого. Вiтайте з домашнiх Hаркисса тих, якi в Господi. ¹² Вi­тайте Трифену i Трифосу, якi трудяться в Господi. Вiтайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господi. ¹³ Вiтайте Руфа, обраного в Госпо­дi, i матiр його i мою. ¹⁴ Вiтайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Пат­рова, Єрмiна та iнших з ними бра­тiв. ¹⁵ Вiтайте Фiлолога та Юлiю, Hирея i сестру його, й Олiмпана, i всiх iз ними братiв. ¹⁶ Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi церкви Христовi.

¹⁷ Благаю вас, браття, остерi­гайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, i ухиляйтесь вiд них; ¹⁸ бо такi люди служать не Господевi нашому Iсусу Христу, а своєму череву, i ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. ¹⁹ Ваша покiрнiсть вiрi усiм вiдома; тому я радію за вас: тiльки бажаю, щоб ви були мудрi у доброму i простi у злому. ²⁰ Бог же миру знищить незабаром сатану пiд ногами вашими. Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами! Амiнь.

²¹ Вiтають вас Тимофiй, спiвро­бiтник мiй, i Лукiй, Ясон i Сосипатр, родичi мої. ²² Вiтаю вас у Господi i я, Тертiй, який написав це послання. ²³ Вiтає вас Гай, гос­тинний для мене i всiєї церкви. Вiтає вас Ераст, мiський скарбник, i брат Кварт.

²⁴ Благодать Господа Iсуса Хрис­та з усiма вами. Амiнь.

Глава 16. [3] Діян. 18, 2. [4] Мф. 18, 20. [16] 1 Пет. 5, 14. 1 Кор. 16, 20. 2 Кор. 13, 12. [17] Мф. 18, 17. Діян. 15, 24. 1 Кор. 5, 11. Гал. 5, 9. Флп 3, 2. Кол. 2, 8. [18] Флп 3, 18-19. [20] Одкр. 12, 10. [21] Діян. 16, 1. Флп 2, 19.

Опубліковано: 04.10.2013; востаннє змінено: 18.12.2015.