«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2   3   4   5   6   7   8   9   10  11  12  13 

Глава 1 ↑

 Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, ² в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усьо­­­го, що Ним i вiки створив. ³ Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚ ⁴ ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. ⁵ Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: «Ти — Син Мiй, Я нинi породив Тебе?» I ще: «Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином»? ⁶ Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: «I нехай поклоняться Йому всi Ангели Божi». ⁷ Про Ангелiв сказано: «Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я». ⁸ А про Сина: «Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого — жезл правоти. ⁹ Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх». ¹⁰ Та: «Hа початку Ти, Гос­поди, заснував землю, i небеса — дiло рук Твоїх; ¹¹ вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза, ¹² i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться». ¹³ Кому коли з ангелiв сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогiв Твоїх до пiднiжжя нiг Тво­їх»? ¹⁴ Чи не всi вони духи слу­жін­ня, що їх посилають служити тим, якi мають успадкувати спа­сiння?

Глава 1. [1] Чис. 12, 6. 1 Пет. 1, 10. [2] Пс. 2, 8. Іс. 9, 6. Ін. 1, 3; 8, 26; 15, 15. Гал. 4, 4. Еф. 1, 10. [3] Пс. 109, 1. Прем. 7, 26. 2 Кор. 4, 4. Еф. 1, 7. Кол. 1, 15. [4] Флп. 2, 9. [5] Пс. 2, 7. 2 Цар. 7, 14. 1 Пар. 17, 13. Євр. 5, 5. [6] Пс. 96, 7. [7] Пс. 103, 4. [8] Лк. 1, 32. [9] Пс.44, 7-8. Іс. 61, 1. Ін. 3, 34. Діян. 4, 27. [11] Іс. 34, 4; 51, 6. Мф. 24, 35. [12] Пс. 101, 26-28. [13] Пс. 109, 1. Мк. 12, 36; 16, 19. Еф. 1, 20. [14] Бут. 19, 16. Пс. 33, 8; 90, 11; 102, 21. Дан. 7, 10. Діян. 5, 19.

Глава 2 ↑

 Тому ми повинні бути особ­ливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти. ² Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було твер­де і всякий злочин і непослух одер­жували справедливу кару, ³ то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочат­ку проповідане Господом, стверди­лось у нас тими, хто чув від Нього, ⁴ при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними сила­ми і даруванням Духа Святого з Його волі?

⁵ Бо не ангелам Бог підкорив майбутнiй всесвiт, про який говоримо; ⁶ навпаки, хтось десь засвiд­чив, кажучи: «Що є чоловiк, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти вiдвi­дуєш його? ⁷ Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою i честю вiнчав його i поставив його над дiлами рук Твоїх, ⁸ усе підкорив пiд ноги його». Коли ж пiдко­рив йому все, то не лишив нiчого непiдкореним йому. Hинi ж ще не бачимо, щоб усе було йому пiдко­рене; ⁹ але бачимо, що за перетер­п­­лення смерти увiн­чаний славою i честю Iсус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всiх. ¹⁰ Бо нале­жало, щоб Той, для Якого все i вiд Якого все, Той, Хто приводить ба­гатьох синiв у славу, вождя спа­сiння їх зробив довершеним через страждання. ¹¹ Адже Хто ос­вячує i хто освячується, всi — вiд Єдиного; тому Вiн не соромиться називати їх браттями, кажучи: ¹² «Оповiщу iм’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспiваю Тебе». ¹³ I ще: «Я буду надiятися на Hього». I ще: «Ось Я i дiти, яких дав Менi Бог». ¹⁴ А оскільки дiти причетнi плотi i крови, то i Вiн також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола, ¹⁵ i визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабствi. ¹⁶ Бо не ангелiв приймає Вiн, але прий­має сíм’я Авраамове. ¹⁷ Тому Вiн повинен був у всьому уподiбни­тися браттям, щоб бути милостивим i вiрним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за грiхи народу. ¹⁸ Бо оскільки Сам Вiн перетерпiв, був­ши спокушеним, то може й споку­шува­ним допомогти.

Глава 2. [2] Вих. 20, 1. Діян. 7, 38, 53. Гал. 3, 19. Євр. 10, 28. [3] Мф. 4, 17. Лк. 1, 2. [4] Мк. 16, 20. [5] Мф. 28, 18. [6] Пс. 143, 3. [7] Мф. 27, 46. [8] Пс. 8, 5-7. Мф. 28, 18. 1 Кор. 15, 27. [9] Ін. 3, 16. Флп 2, 7, 11. Одкр. 5, 9. [10] Притч. 16, 4. Лк. 24, 26. Ін. 1, 3. [11] Мф. 28, 10. Ін. 20, 17. [12] Пс. 21, 23. [13] Іс. 8, 17-18. 2 Цар. 22, 3. [14] Ін. 1, 14. Рим. 8, 3. 1 Кор. 15, 54. 2 Тим. 1, 10. [15] Лк. 1, 74. Рим. 8, 15. [17] Флп 2, 7. Євр. 5, 2. [18] Євр. 4, 15.

Глава 3 ↑

 Отже, браття святi, учасники в небесному покликаннi, зрозумiйте Посланця i Первосвященика сповiдання нашого, Iсуса Христа, ² вiрного Тому, Хто поставив Його, як i Мойсей, у всьому домi Його. ³ Бо Вiн достойний тим бiльшої слави перед Мойсеєм, чим бiльшу честь має в порiв­няннi з домом той, хто збудував його, ⁴ бо всякий дiм будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог. ⁵ I Мойсей вiрний у всьому домi Його, як слуга, для засвiдчення того, що належало сповiстити; ⁶ а Христос, — як Син у домi Його; а дiм Його — ми, якщо тiльки смiливiсть i надiю, якою хвалимося, твердо збережемо до кiнця. ⁷ Тому, як говорить Дух Святий: «Нинi, коли почуєте голос Його, ⁸ не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час на­рiкань, у день спокуси в пустелi, ⁹ де спокушали Мене батьки вашi, випробовували Мене i бачили дiла Мої сорок рокiв. ¹⁰ Тому Я розгнi­вався на той рiд i сказав: «Пос­тiйно вони блудять серцем, не пi­з­нали вони шляхiв Моїх; ¹¹ тому Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого».

¹² Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого. ¹³ Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити «нинi», щоб хто з вас не розлютився, звабившись грiхом. ¹⁴ Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця, ¹⁵ доки говориться: «Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань!» ¹⁶ Бо деякi з тих, якi чули, почали на­рiкати, але не всi, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм. ¹⁷ Hа кого ж гнівався Вiн сорок рокiв? Чи не на тих, якi згрiшили, чиї кістки лягли в пустелi? ¹⁸ Кому ж клявся, що не ввiйдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися? ¹⁹ Отже, бачимо, що вони не могли ввiйти через невiру.

Глава 3. [1] Євр. 2, 11. [2] Чис. 12, 7. Євр. 2, 17. [3] Агг. 2, 9. Зах. 6, 13. [6] Пс. 2, 7. 1 Кор. 3, 16. Еф. 5, 23. Кол. 1, 23. 1 Тим. 3, 15. [8] Вих. 17, 2. Пс. 77, 19. [11] Пс. 94, 7-11. Чис. 14, 23. Євр. 4, 11. [13] 1 Сол. 5, 11. [14] 2 Пет. 1, 4. Рим. 8, 17. Еф. 5, 30. [15] Євр. 4, 7. [16] Чис. 14, 4, 22.

Глава 4 ↑

 Тому біймося, щоб, коли ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його, хтось iз вас не запiз­нився. ² Бо i нам воно сповiщено, як i тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вiрою тих, що слухали. ³ А вхо­димо до спокою ми, що увiрували, бо Вiн сказав: «Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого», хоч дiла Його були за­вершенi ще на початку свiту. ⁴ Бо десь сказано про сьомий день так: «I спочив Бог у день сьомий вiд усiх дiл Своїх». ⁵ I ще тут: «Hе ввi­йдуть до спокою Мого». ⁶ Отже, як деяким залишається ввiйти до нього, а тi, яким ранiше благозвiщено, не ввiйшли до нього за не­покiрнiсть, ⁷ то Вiн призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що пiсля такого довгого часу, як раніше сказано: «Нинi, коли почуєте голос Його, не зро­бiть жорстокими сердець ваших». ⁸ Бо коли б Iсус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано пiсля того про iнший день. ⁹ Тому для народу Божого залишена ще субота. ¹⁰ Бо, хто ввiйшов до спокою Його, той i сам заспокоївся вiд дiл своїх, як i Бог вiд Своїх.

¹¹ Отже, постараймось увiйти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокiр­нiсть. ¹² Бо слово Боже живе i дi­йове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роз­дiлення душi й духу, суглобiв i міз­кiв, i судить помисли й намiри сердечнi. ¹³ I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його: Йому дамо звiт.

¹⁴ Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. ¹⁵ Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха. ¹⁶ Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодатi, щоб одержати милiсть i зна­йти благодать для своєчасної допомоги.

Глава 4. [2] 1 Пет. 1, 12. [3] Євр. 3, 11. [4] Бут. 2, 2. Вих. 20, 11. [5] Пс. 94, 11. [7] Євр. 3, 7-8. [9] Одкр. 7, 14; 14, 13. [12] Іс. 49, 2. 1 Пет. 1, 23. 2 Кор. 10, 4. Еф. 6, 17. Одкр. 1, 16. [13] Пс. 32, 15. Єр. 23, 24. [14] Євр. 6, 20. [15] Іс. 53, 3, 9. Євр. 2, 17. [16] Рим. 3, 25. Еф. 3, 2.

Глава 5 ↑

 Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на слу­жiння Боговi, щоб приносити дари й жертви за грiхи, ² який може бути поблажливий до неукiв та заблудливих, тому що й сам обкладений немiччю, ³ i тому вiн повинен як за народ, так i за себе приносити жертви за грiхи. ⁴ I нi­хто сам собою не приймає цiєї чес­ти, але покликаний Богом, як i Аарон. ⁵ Так i Христос не Сам Собi присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мiй, Я нинi породив Тебе»; ⁶ як i в iншому мiсцi говорить: «Ти — Священик повiк за чином Мелхиседековим». ⁷ Вiн, у днi плотi Своєї, з великим голосiн­ням та сльозами принiс молитви i благання Тому, Хто мiг спасти Його вiд смерти; i був почутим за Своє благоговiння; ⁸ хоч Вiн i Син, однак стражданнями звик до послуху, ⁹ i, вдосконалившись, став для всiх слухняних Йому причиною спасiння вiчного, ¹⁰ бувши на­званим вiд Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

¹¹ Про це слiд було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати. ¹² Бо, зважаючи на вiк, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, i для вас пот­рiбне молоко, а не тверда страва. ¹³ Кожен, хто годується молоком, несвiдомий у словi правди, бо вiн немовля; ¹⁴ а тверда страва властива дорослим, у яких довгим на­в­чанням почуття привченi розрiз­няти добро i зло.

Глава 5. [4] Чис. 16, 5, 40. [5] Пс. 2, 7. Ін. 8, 54. Євр. 1, 5. [6] Пс. 109, 4. Євр. 7, 17. [7] Мф. 26, 39. Мк. 14, 35-36. Лк. 22, 44. Ін. 12, 27. [8] Флп 2, 7-8. Євр. 1, 5. [11] Мф. 13, 15. Ін. 16, 12. [12] Ін. 3, 10. 1 Пет. 2, 2. 1 Кор. 3, 1. [13] 1 Кор. 13, 11; 14, 20. [14] Еф. 4, 11-13. Флп 3, 15.

Глава 6 ↑

 Тому, залишивши початки вчення Христового, поспiшай­мо до довершеностi; i не будемо знову класти основу поверненню вiд мертвих дiл i вiри в Бога, ² вчен­ню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих i про суд вiчний. ³ I це зробимо, якщо Бог дозволить. ⁴ Бо неможливо — тих‚ що один раз просвiтилися‚ i прийняли дар небесний‚ i стали причасниками Духа Святого, ⁵ i скуштували доброго слова Божого, i сили майбутнього вiку, ⁶ i вiдпали, знову обновля­ти покаянням, коли вони знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його. ⁷ Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дiстає благословення вiд Бога; ⁸ а та, на якiй ростуть терня й будяки, негiдна i близька до прокляття, кiнець якого — спалення.

⁹ Втiм, щодо вас, улюбленi, ми сподiваємося, що ви у кращому станi i дотримуєтеся спасiння, хо­ча й говоримо так. ¹⁰ Бо Бог не є неправедний, щоб забув дiло ваше i труд любови, яку ви виявили в iм’я Його, послуживши i служачи святим. ¹¹ Бажаємо ж, щоб кожен iз вас, для повної впевнености в надiї, виявляв таку саму стараннiсть до кiнця, ¹² щоб ви не розлiнились, а наслiдували тих, якi вiрою та довготерпiнням успадковують обiтницi. ¹³ Бог, даючи обiтницю Авраамовi, оскільки не мiг нiким вищим клястися, клявся Самим Собою, ¹⁴ кажучи: «Iстинно благословляючи, благословлю тебе i, розмножуючи, розмножу тебе». ¹⁵ I так Авраам, зав­дяки довготерпiнню, одержав обi­цяне. ¹⁶ Люди клянуться вищим, i клятва на запевнення закiнчує всяку суперечку їхню. ¹⁷ Тому i Бог, бажаючи iстотнiше показати спадкоємцям обiтницi незмiн­нiсть Своєї волi, вжив клятву, ¹⁸ щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не мiг говорити неправ­ду, тверде утiшення мали ми, що прийшли взятися за подану на­дiю, ¹⁹ яка для душi є неначе якiр безпечний i мiцний i входить аж до середини за завiсу, ²⁰ куди предтечею за нас увiйшов Iсус, зробив­шись Первосвящеником навiк за чином Мелхиседековим.

Глава 6. [4] Мф. 12, 45. [6] 2 Пет. 2, 20. 1 Ін. 5, 16. Євр. 10, 29. [8] Єр. 26, 6; 44, 22. Мк. 11, 21. [10] Мф. 10, 42; 25, 40. [13] Бут. 22, 16. Пс. 104, 9. Лк. 1, 73. [14] Бут. 22, 17. [15] Рим. 4, 17. [16] Вих. 22, 11. [17] Пс. 32, 11. Притч. 19, 21. [19] Лев. 16, 15. [20] Ін. 14, 2. Євр. 4, 14.

Глава 7 ↑

 Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрiв Авраама i благословив його, коли той повертав­ся пiсля поразки царiв, ² якому i десятину Авраам вiддiлив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потiм i тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру», ³ без батька, без матерi, без родоводу, який не має нi початку днiв, нi кiнця життя, уподiбнюючись Синовi Божому, пе­ребуває священиком назавжди.

⁴ Бачите, який великий той, яко­му i Авраам патрiарх дав десятину з кращої здобичi своєї. ⁵ Тi з синiв Левiєвих, що одержують священс­тво‚ мають заповiдь — брати за законом десятину з народу, тобто зi своїх братiв, хоча й цi вийшли вiд стегон Авраамових. ⁶ Але цей, що не походив з роду їхнього, одер­жав десятину вiд Авраама i благословив того, хто мав обiтницю. ⁷ Без усякого ж заперечення менший благословляється бiльшим. ⁸ I тут десятини беруть люди смер­т­нi, а там — той, хто має про себе свiдчення, що вiн живе. ⁹ I, так би мовити, сам Левiй, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину; ¹⁰ бо вiн був iще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрiв його.

¹¹ Отже, якби досконалiсть осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б iще була потреба поставати iншому священиковi за чином Мелхиседековим, а не iменуватися за чином Аароновим? ¹² Адже iз змiною священства необхiдно бути змiнi i закону, ¹³ бо Той, про Кого говориться це, належав до iншого колiна, з якого нiхто не приступав до жертовника. ¹⁴ Бо вiдомо, що Господь наш засяяв iз колiна Іуди, про яке Мойсей нiчого не сказав стосовно священства. ¹⁵ I це ще яснiше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик iнший, ¹⁶ Який є таким не за законом заповiдi плотської, а за силою життя нескiнченного. ¹⁷ Бо засвiдчено: «Ти Священик повiк за чином Мел­хиседековим». ¹⁸ Скасування ж попередньої заповiдi буває через її неміч та марність, ¹⁹ бо закон нiчого не довiв до досконалос­ти; але вводиться краща надiя, через яку ми наближаємося до Бога. ²⁰ I що це було не без клятви, — ²¹ бо тi були священиками без клятви, а Цей iз клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь i не розкається: Ти Священик повiк за чином Мелхиседековим», — ²² то поручителем кращого завiту став Iсус. ²³ До того ж тих священикiв було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; ²⁴ а Цей, оскільки перебувати Йому вiчно, має i священство нескiнченне, ²⁵ тому й може завжди спасати тих, якi приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.

²⁶ Таким i повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, вiддiлений вiд грiшникiв i пiднесений вище небес, ²⁷ Який не має потреби щоденно, як тi первосвященики, приносити жертву спочатку за свої грiхи, потiм за грiхи народу, бо Вiн зробив це один раз, принiсши в жертву Себе Самого. ²⁸ Бо закон настановляє первосвящениками людей, якi мають немочi, а слово клятвене, пiсля закону, поставило Сина, навiки довершеного.

Глава 7. [1] Бут. 14, 18. [5] Чис. 18, 21. Втор. 18, 1. Нав. 14, 4. [6] Бут. 12, 2; 14, 20. [11] Гал. 2, 21. Євр. 8, 7. [14] Бут. 49, 8 Мф. 2, 6. Одкр. 5, 5. [17] Пс. 109, 4. Євр. 5, 6. [18] Іс. 1, 11. Рим. 8, 3. Гал. 4, 9. [19] Ін. 1, 17. Діян. 13, 39. Рим. 5, 2. [21] Пс. 109, 4. [22] 1 Тим. 2, 5. [26] Вих. 28, 38. Лк. 1, 35. 1 Пет. 2, 22. [27] Лев. 16, 11. [28] Євр. 7, 20. Євр. 8, 6. [25] 1 Ін. 1, 2. Рим. 8, 34.

Глава 8 ↑

 Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сiв праворуч престолу величi на небесах ² i є Священнослужителем святилища та скинiї правдивої, яку збудував Господь, а не чоло­вiк. ³ Кожен первосвященик настановляється для принесення дарiв i жертви; а тому треба було, щоб i Цей також мав що принести. ⁴ Якби Вiн перебував на землi, то не був би i священиком; бо тут такi священики, якi за законом приносять дари ⁵ i служать образу та тiнi небесного, як сказано було Мойсеєвi, коли вiн приступав до будування скинiї: «Гляди, сказано, зроби все за зразком, по­казаним тобi на горi». ⁶ Але Цей Первосвященик дiстав служiння тим прекраснiше, чим кращого Вiн Посередник завiту, утвердженого на кращих обiтницях. ⁷ Бо, якби перший завiт був без недо­лiку, то не було б потреби шукати мiсця iншому. ⁸ Але пророк, доко­ряючи їм, каже: «Ось настають днi, говорить Господь‚ коли Я ук­ладу з домом Iзраїля i з домом Іуди Новий Завiт, ⁹ не такий завiт, який Я уклав з батьками їхнiми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської, бо вони не перебували в тому завiтi Моєму, i Я зневажив їх, го­ворить Господь. ¹⁰ Ось Завiт, який заповiдаю дому Iзраїля пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу за­кони Мої в думки їхнi, i напишу їх на серцях їхнiх; i буду їхнiм Богом, а вони будуть Моїм народом. ¹¹ I не буде вчити кожен ближ­нього свого i кожен брата свого, ка­жучи: «Пiзнай Господа»; тому що всi вiд малого до великого будуть знати Мене, ¹² бо Я буду милостивий до неправд їхнiх, i грiхiв їхнiх, i безза­конь їхнiх не згадаю бiльше». ¹³ Ка­жучи «новий», показав застарi­лiсть першого; а що за­непадає i старiє‚ близьке до зотління.

Глава 8. [1] Євр. 1, 3; 3, 1; 4, 14; 7, 26. [2] Євр. 10, 21. [3] Еф. 5, 2 [5] Вих. 25, 40. Діян. 7, 44. Кол. 2, 17. Євр. 10, 1. [6] Євр. 7, 16; 9, 13. [8] Єр. 31, 31-34; 32, 37. Рим. 11, 27. Євр. 10, 16. [10] Єр. 24, 7; 32, 38. Єз. 11, 20. Зах. 8, 8. 2 Кор. 6, 16. [11] Іс. 54, 13. 1 Ін. 2, 27. [12] Єр. 31, 31-34. Євр. 10, 17.

Глава 9 ↑

 Перший завiт мав постанову про Богослужiння i святилище земне; ² бо побудована була ски­нiя перша, в якiй був свiтильник i трапеза та жертовнi хлiби i яка називається «святе». ³ За другою ж завiсою була скинiя, названа «Святе святих», ⁴ яка мала золоту кадильницю i обкутий з усiх боків золотом ковчег завiту, де бу­ли золотий сосуд з манною, жезл Ааронiв розквiтлий та скрижалi завiту, ⁵ а над ним херувими слави, що осiняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно. ⁶ При такому влаштуваннi, до першої скинiї завжди входять священики вiдправляти Богослужiння; ⁷ а до другої — раз на рiк один тiльки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе i за грi­хи народу. ⁸ Цим Дух Святий показує, що ще не вiдкрита путь у святилище, доки стоїть перша ски­­нiя. ⁹ Вона є образ теперiш­нього часу, за якого приносяться дари i жертви, якi не можуть зробити досконалим у совiстi того, хто служить. ¹⁰ I вони зi стравами i напоями та рiзноманiтними обмиваннями й обрядами, що стосуються плотi, були встановленi тiльки до часу їх виправлення.

¹¹ Але Христос, Первосвященик майбутнiх благ, прийшовши з бi­льшою та досконалiшою скинiєю, нерукотворною, тобто не такого спорудження, ¹² i не з кров’ю коз­лiв i телят, але зi Своєю Кров’ю, один раз увiйшов у святилище i здобув вiчне вiдкуплення. ¹³ Бо якщо кров телят i козлiв та попiл телицi через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тiло, ¹⁴ то тим бiльше Кров Христа, Який Духом Святим принiс Себе непорочного Боговi, очистить со­вiсть нашу вiд мертвих дiл для служiння Богу Живому i істинному! ¹⁵ I тому Вiн є Посередник Но­вого Завiту, щоб внаслiдок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіця­не. ¹⁶ Бо де заповіт, там необхід­но, щоб настала смерть заповітни­ка, ¹⁷ бо заповіт дійсний після по­мер­лих: він не має сили, коли запові­дач живий. ¹⁸ Чому і перший завіт був утверджений не без крови. ¹⁹ Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та iссопом i окропив як саму книгу, так i весь народ, ²⁰ кажучи: це кров завiту, який заповiдав вам Бог. ²¹ Також окропив кров’ю i скинiю та всi богослужбовi сосуди. ²² Та майже все за законом очищається кров’ю, i без проливання крови не буває прощення.

²³ Отже, образи небесного повин­нi були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами, кращими вiд цих. ²⁴ Бо Христос увiйшов не в рукотворне святилище, створене за зразком iстинного, але в са­ме небо, щоб постати нинi за нас перед лице Боже, ²⁵ i не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю; ²⁶ iнакше треба було б Йому багаторазово страждати вiд початку свiту; Вiн же один раз, на кiнцi вiкiв, з’явився, щоб знищити грiх жертвою Своєю. ²⁷ I як людям ви­з­начено один раз умерти, а потiм суд, ²⁸ так i Христос, один раз принiсши Себе в жертву, щоб взяти грiхи багатьох, вдруге явиться не для очищення грiха, а для тих, що чекають Його на спасiння.

Глава 9. [2] Вих. 40, 1-4. [4] Вих. 16, 33. Чис. 17, 10. Втор. 10, 1, 3. Цар. 8, 9. 2 Пар. 5, 10. [5] Вих. 25, 18. [7] Вих. 30, 10. Лев. 16, 2. [9] Євр. 7, 19; 10, 1. [10] Лев. 11, 2. Чис. 19, 7. Рим. 14, 17. [11] Євр. 10, 1. [12] Євр. 10, 12. [13] Лев. 16, 14. Чис. 19, 4. [14] Лк. 1, 74. Ін. 17, 19 1 Ін. 1, 7. Тит. 2, 14. Одкр. 1, 5. [15] 1 Пет. 3, 18. Рим. 5, 6. [17] Гал. 3, 15. [19] Вих. 12, 22. Лев. 16, 14. [20] Вих. 24, 8. [27] 3 Езд. 14, 35. [28] 1 Пет. 3, 18. Рим. 5, 6.

Глава 10 ↑

 Закон, маючи лише тiнь майбутнiх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жерт­вами, якi щороку постiйно прино­сяться, нiколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними. ² Iнакше їх перестали б приносити, бо тi, що приносять жер­тву, один раз очистившись, не мали б уже нiякої свiдомости грi­хiв. ³ Але жертвами щороку нага­дується про грiхи, ⁴ бо неможливо, щоб кров телят i козлiв знищувала грiхи. ⁵ Тому Христос, входячи у свiт, говорить: «Жертви i принесення Ти не захотiв, але тiло приготував Менi. ⁶ Всеспалення i жер­тви за грiх неугоднi Тобi. ⁷ Тодi Я сказав: ось, iду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже». ⁸ Сказав­ши перше, що нi жертви, анi принесення, нi всеспалення, нi жертви за грiх, — якi приносяться за законом, — Ти не захотiв i не благозволив, ⁹ потім додав: «Ось iду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити дру­ге. ¹⁰ За цiєю-то волею ми освяченi одноразовим принесенням тiла Iсуса Христа. ¹¹ I всякий священик щодня стоїть у служiннi та багаторазово приносить однi i тi самi жертви, якi нiколи не можуть знищити грiхiв. ¹² Вiн же, принiс­ши одну жертву за грiхи, назавжди сiв праворуч Бога, ¹³ чекаючи далi, доки вороги Його будуть по­кладенi до пiднiжжя нiг Його. ¹⁴ Бо Вiн одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячую­ться. ¹⁵ Про це свiдчить нам i Дух Святий, бо сказано: ¹⁶ «Ось Завiт, який заповiдаю їм пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхнi, i в думках їхнiх напишу їх, ¹⁷ i грiхiв їхнiх та беззаконь їхнiх не згадаю бiльше». ¹⁸ А де відпущення їх, там не потрiбне принесення за гріхи.

¹⁹ Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Iсуса Христа, дорогою новою i живою, ²⁰ яку Вiн знову вiдкрив нам через завiсу, тобто плоть Свою, ²¹ i маючи великого Священика над домом Божим, ²² приступаймо з щирим серцем, з повною вiрою, кропленням очис­тивши серце вiд порочної совiсти та обмивши тiло водою чистою, ²³ будемо триматися сповiдання надiї неухильно, бо вiрний Той, Хто обiцяв; ²⁴ будемо уважними один до одного, заохочуючи до лю­бови й добрих дiл, ²⁵ не будемо за­лишати зiбрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, i тим бiльше, чим бiльше бачите наближення того дня.

²⁶ Бо коли ми, одержавши пi­знання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи, ²⁷ але якесь страшне очiку­вання суду й лютости вогню, гото­вого пожерти противникiв. ²⁸ Як­що той, хто зрiкся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свiдках, без милосердя карається смертю, ²⁹ то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає? ³⁰ Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я вiдплачу, — говорить Господь». I ще: «Господь буде судити народ Свiй». ³¹ Страшно впасти в руки Бога Живого!

³² Згадайте попереднi днi вашi, коли ви, бувши просвiченi, витримали великий подвиг страждань, ³³ то самi серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для iнших, то подiляючи участь iнших, якi були в такому ж станi; ³⁴ бо ви й моїм кайданам спiвстраждали‚ i розграбування майна вашого прийня­ли з радiстю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще i неминуще. ³⁵ Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. ³⁶ Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне. ³⁷ Бо ще «неба­гато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться». ³⁸ «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя». ³⁹ Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вiрi на спасiння душi.

Глава 10. [1] Кол. 2, 17. [2] Лев. 16, 34. [4] Мих. 6, 7. Євр. 9, 12. [6] 1 Цар. 15, 22. [7] Пс. 39, 7-9. Ін. 5, 46. [10] Євр. 9, 28. [11] Євр. 9, 9. [12] Євр. 1, 3. [13] Пс. 109, 1; 2, 8. 1 Кор. 15, 25. Євр. 1, 13. [16] Рим. 11, 27. Євр. 8, 8. [17] Єр. 31, 33-34. [19] Ін. 10, 9; 14, 6. [20] Мф. 27, 51. [21] 1 Тим. 3, 15. [22] Лев. 16, 4. Єз. 36, 25. 2 Кор. 7, 1. Еф. 5, 26. [25] 2 Пет. 3, 8. [26] Євр. 6, 4. [27] Соф. 1, 18. [28] Втор. 17, 6; 19, 15. Мф. 18, 16. Ін. 8, 17. 2 Кор. 13, 1. [30] Втор. 32, 35-36. Рим. 12, 19. [31] Лк. 12, 5. [34] Діян. 21, 11. [35] Мф. 5, 12. [38] Авв. 2, 3-4. Рим. 1, 17. Гал. 3, 11.

Глава 11 ↑

 Вiра ж є здiйснення очiку­ваного i впевненiсть у невидимому. ² Через неї були засвiд­ченi древнi. ³ Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ ⁴ вiрою Авель принiс Боговi жерт­ву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його; нею вiн i після смерти ще говорить. ⁵ Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерти; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. ⁶ А без вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. ⁷ Вiрою Hой, дiстав­ши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробив­ся спадкоємцем праведности через вiру. ⁸ Вiрою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, i пiшов, не знаючи, куди йде. ⁹ Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; ¹⁰ бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог. ¹¹ Вiрою i сама Сарра‚ неплiдна‚ одержала силу прийняти сiм’я i, незважаючи на вiк, народила, бо знала, що вiрний Той, Хто обiцяв. ¹² I тому вiд одного, i до того ж омертвiлого, народилось так багато, як багато зiрок на небi i як незлiченний пiсок на морському березi.

¹³ Усi цi померли у вiрi, не одер­жавши обiтниць, а тiльки здалеку бачили їх i радiли та говорили про себе, що вони подорожні й пришельцi на землi; ¹⁴ бо тi, якi говорять так, показують, що вони шукають батьківщини. ¹⁵ I коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися; ¹⁶ але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому i Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнiм Богом; бо Вiн приготував їм мiсто.

¹⁷ Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, ¹⁸ про якого було сказано: «В Iсааковi назветься тобi сíм’я». ¹⁹ Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. ²⁰ Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. ²¹ Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. ²² Вi­рою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. ²³ Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiн­ня. ²⁴ Вiрою Мойсей, досягнувши вiку, вiдмовився називатися сином дочки фараонової ²⁵ i захотiв краще страждати з народом Божим, нiж мати тимчасову грiхов­ну насолоду, ²⁶ i ганьбу Христову вважав бiльшим для себе багатством, нiж єгипетськi скарби; бо вiн дивився на нагороду. ²⁷ Вiрою залишив вiн Єгипет, не побоявшись царського гнiву, бо вiн, мовби бачачи Hевидимого, був твердий. ²⁸ Вiрою вiн справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первiсткiв не торкнувся їх. ²⁹ Вiрою перейшли вони Червоне море, як по сушi, на що спокусив­шись, єгиптяни потопилися. ³⁰ Вi­рою впали єрихонськi стiни пiсля семиденного обходження. ³¹ Вiрою Раав‚ блудниця, з миром прийняв­ши пiдглядячiв (та повiвши їх iн­шою дорогою), не загинула з не­вiрними. ³² I що ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розпо­вiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, ³³ якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, ³⁴ гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; ³⁵ жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресiння; ³⁶ iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, ³⁷ були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ³⁸ тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. ³⁹ I всi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, ⁴⁰ тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досяг­ли досконалости.

Глава 11. [1] Рим. 8, 24. [3] Бут. 1, 1. Пс. 32, 6. [4] Бут. 4, 4. Мф. 23, 35. [5] Бут. 5, 24. Cиp. 44, 15; 49, 16. [7] Бут. 6, 22. Cиp. 44, 17. Єз. 14, 14. [8] Бут. 12, 4. [10] Євр. 12, 22. [11] Бут. 17, 19; 21, 2. Рим. 4, 19. [12] Бут. 15, 5; 22, 17. [13] Бут. 23, 4; 47, 9. [16] Вих. 3, 15. Мф. 22, 32. [17] Бут. 22, 9. [18] Бут. 21, 12. Рим. 9, 7. [20] Бут. 27, 27. [21] Бут. 47, 31; 48, 14. [22] Бут. 50, 24. [23] Вих. 2, 2. Діян. 7, 20. [24] Вих. 2, 11. [27] Вих. 10, 29; 13, 17. [28] Вих. 12, 3, 7. [29] Вих. 14, 21. [30] Нав. 6, 19. [31] Нав. 2, 1; 6, 24. [32] Суд. 4, 6; 7, 15; 11, 11; 13, 24. 1 Цар. 7, 10; 17, 45. [33] Дан. 6, 22. [34] 1 Цар. 14, 6. 3 Цар. 19, 3. Іс. 38, 9. Дан. 3, 25. [35] 3 Цар. 17, 22-23. 4 Цар. 4, 36. [36] Бут. 39, 20. Суд. 16, 25. Єр. 20, 2. [37] 3 Цар. 21, 13. 2 Пар. 24, 21. Єр. 26, 23. [38] 1 Цар. 22, 1. 3 Цар. 17, 3. [39] Лк. 10, 24.

Глава 12 ↑

 Тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свiдкiв, скиньмо з себе всякий тягар i грiх, який нас обплутує‚ i з терпiнням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, ² дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який за­мiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого. ³ Подумайте про Того, Хто перетерпiв таку над Со­бою наругу вiд грiшникiв, щоб вам не знемогтися i не ослабнути душами вашими. ⁴ Ви ще не до крови стояли, проти грiха змагаючись, ⁵ i забули втiшення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мiй, не нехтуй покаранням Господнiм i не сумуй, коли вiн викриває тебе, ⁶ бо Господь, кого любить, того ка­рає; б’є кожного сина, якого приймає». ⁷ Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько? ⁸ Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини. ⁹ До того ж коли ми, будучи каранi плотськими батька­ми нашими, боялися їх, то чи не значно бiльше повиннi покоритись Отцевi духiв, щоб жити? ¹⁰ Тi карали нас, як знали, на небагато днiв; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святостi Його. ¹¹ Кожна кара здається спочатку не радiстю, а смутком, але потiм навченим через неї дає мирний плiд праведности. ¹² Отже, змiц­нiть опущенi руки та ослабленi ко­лiна ¹³ i ходiть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося. ¹⁴ Нама­гай­теся мати мир з усiма i свя­тiсть, без якої нiхто не побачить Господа. ¹⁵ Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гiр­кий корiнь, що вирiс, не завдав шкоди i щоб ним багато хто не осквернився; ¹⁶ щоб не було мiж вами якого блудника або нечестив­ця, який би, як Iсав, за одну лише їжу вiдмовився вiд свого первородства. ¹⁷ Бо ви знаєте, що пiсля того вiн, бажаючи успадкувати благословення, був вiдки­нутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.

¹⁸ Ви приступили не до гори, вiд­­чутної на дотик‚ i не до палючого вогню, не до темряви i мороку та бурi, ¹⁹ не до звуку сурми й голосу слiв, що тi, якi чули його‚ просили‚ щоб бiльше не мовилося слово до них, ²⁰ бо вони не мог­ли стерпiти того, що було заповi­дано: «Якщо i звiр доторкнеться до гори, буде побитий камiнням або уражений стрiлою»; ²¹ i таке жахливе було це видiння, що i Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу». ²² Але ви приступили до гори Сиону i до мiста Бога Жи­вого, до Єрусалима небес­ного i до безлiчi ангелiв, ²³ до тор­жества собору й Церкви первород­них, на небесах написаних, i до Суддi всiх — Бога, i до ду­хiв правед­никiв досконалих; ²⁴ i до Посередни­ка Завiту Нового Iсуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, нiж Авелева. ²⁵ Глядіть‚ отже‚ не зре­чіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари во­ни‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим бiльше не уникнемо ми, якщо вiд­вернемось вiд Того, Хто говорить з небес, ²⁶ голос Якого тодi похитнув землю, нинi ж обiцяє‚ го­ворячи: «Ще раз потрясу не тiльки землю, але й небо». ²⁷ Оте «ще раз» означає за­­мiну похитну­того, як створеного, щоб перебувало непохитне. ²⁸ От­же, ми, приймаючи царство непо­хит­не, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Бого­вi з побожнiстю i страхом, ²⁹ тому що Бог наш — вогонь‚ що поїдає.

Глава 12. [1] 1 Пет. 2, 1. Рим. 6, 12 Еф. 4, 22. Кол. 3, 8. [2] Лк. 23, 46. Флп 2, 8. [3] Лк. 2, 34. Діян. 28, 22. Гал. 6, 9. [4] 1 Кор. 10, 13. [5] Одкр. 3, 19. [6] Притч. 3, 11-12. Іов. 5, 17. Пс. 93, 12. [9] Чис. 16, 22. Іов. 12, 10. Еккл. 12, 7. Зах. 12, 1. [10] Мф. 7, 11. Тит. 2, 12. [12] Іс. 35, 3. [14] Рим. 12, 18. 2 Кор. 7, 1. 1 Сол. 4, 3. [15] Втор. 29, 18. Гал. 5, 9. 2 Тим. 2, 17. [16] Бут. 25, 33. 1 Кор. 6, 15. [17] Бут. 27, 34. [18] Вих. 19, 12. [19] Вих. 20, 19. [20] Вих. 19, 13. [21] Втор. 33, 2. Пс. 67, 18. [22] Гал. 4, 26. Одкр. 3, 12. [23] Єр. 31, 9. Лк. 10, 20. Одкр. 13, 8. [24] Бут. 4, 10. 1 Тим. 2, 5. [25] Євр. 1, 2; 2, 1; 3, 17. [26] Агг. 2, 6-7. Вих. 19, 18. [27] Пс. 101, 27. Мф. 24, 35. [28] Лк. 1, 33. [29] Втор. 4, 24. Чис. 11, 1. Пс. 49, 3. Дан. 7, 9.

Глава 13 ↑

 Братолюбнiсть нехай перебуває мiж вами. ² Гостинности не забувайте, бо через неї деякi, не знаючи, гостинно при­йняли ангелiв. ³ Пам’ятайте в’яз­нiв, нiби i ви з ними були в кайда­нах, i тих‚ хто страждає, бо й самi знаходитесь у тiлi.

⁴ Шлюб у всiх нехай буде чесний i ложе непорочне; блудникiв i перелюбникiв судить Бог. ⁵ Майте вдачу не срiблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: «Hе залишу тебе i не покину тебе», ⁶ тож ми смiливо говоримо: «Господь менi помiчник, i не злякаюся: що зробить менi людина?»

⁷ Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню. ⁸ Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же. ⁹ Ученнями рiзними й чужими не захоплю­йтесь; бо добре благодаттю змiц­нювати серця, а не їжею, вiд якої не одержали користи тi, що зай­малися нею. ¹⁰ Ми маємо жертовник, вiд якого не мають права споживати тi, що служать скинiї. ¹¹ Тому що тiла тварин, кров яких для очищення грiха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, — ¹² то і Iсус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.

¹³ Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу; ¹⁴ бо не маємо тут постiйного мiста, але шукаємо майбутнього. ¹⁵ Отже, бу­демо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плiд уст, що прославляють iм’я Його. ¹⁶ Hе забувайте також добродiйности i спiлкування, бо такi жертви благоугоднi Богу.

¹⁷ Слухайте наставникiв ваших i будьте покiрнi, бо вони постiйно дбають про душi вашi, як ті‚ що зобов’язанi дати звiт; щоб вони ро­били це з радiстю, а не зiтхаю­чи, бо це для вас не корисно.

¹⁸ Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чес­но. ¹⁹ Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. ²⁰ Бог же миру, Який пiдняв iз мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завiту вiчного, Господа нашого Iсуса Христа, ²¹ нехай вдосконалить вас у всякому доброму дiлi, на виконання волi Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Iсуса Христа: Йому слава на вiки вiків! Амiнь.

²² Прошу ж вас, браття, при­ймiть це слово повчання; я ж неба­гато i написав вам. ²³ Знайте, що брат наш Тимофiй визволений, i я разом iз ним (якщо вiн скоро прийде) побачу вас.

²⁴ Вiтайте всiх наставникiв ваших i всiх святих. Вiтають вас ті‚ що в Італiї.

²⁵ Благодать з усiма вами. Амiнь.

Глава 13. [2] Бут. 18, 3; 19, 2. Мф. 25, 35. Рим. 12, 13. [4] 1 Кор. 6, 15. [5] Нав. 1, 5. Бут. 28, 15. Мф. 6, 34. [6] Пс. 117, 6. [7] 1 Сол. 5, 12. [8] 1 Кор. 3, 11. Одкр. 1, 4. [9] Ін. 6, 27. Еф. 4, 14. [10] 1 Кор. 9, 13. [11] Лев. 16, 27. [12] Мф. 21, 39; 27, 33. Одкр. 1, 5. [13] 1 Пет. 4, 14. Євр. 11, 26; 12, 2. [14] Флп 3, 20. Євр. 12, 22. [15] Пс. 49, 14; 50, 19. Ос. 14, 3. [16] 2 Кор. 9, 12. Флп 4, 18. [17] Єз. 33, 7. Мф. 25, 13. Діян. 20, 31. 1 Кор. 4, 1. [18] Діян. 23, 1. Рим. 15, 30. [20] Іс. 40, 11. Зах. 9, 16. Ін. 10, 11. Діян. 2, 24. 1 Сол. 1, 10. [21] 1 Пет. 5, 10. 2 Кор. 3, 5. 1 Сол. 5, 23.

Опубліковано: 04.10.2013; востаннє змінено: 18.11.2015.