«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2   3   4   5   6   7   8   9   10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 29  30  31 

ПЕРША КНИГА ЦАРСТВ*

Глава 1↑

Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, — ефрафянин; ² у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей. ³ І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Гос­поду Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.

⁴ У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини; ⁵ Анні ж давав частину особ­ливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її. ⁶ Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її. ⁷ Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла. ⁸ І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Во­на відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів? ⁹ І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній. ¹⁰ І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала, ¹¹ і дала обітницю, говорячи: Гос­поди [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Гос­поду [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його. ¹² Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її; ¹³ і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною. ¹⁴ І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього]. ¹⁵ І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я — дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом; ¹⁶ не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі. ¹⁷ І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього. ¹⁸ Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись. ¹⁹ І встали вони вран­ці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь. ²⁰ Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його. ²¹ І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї]. ²² Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди. ²³ І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.

²⁴ Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя. ²⁵ [І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія ²⁶ і сказала: о, господарю мій! нехай живе ду­ша твоя, господарю мій! я — та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу; ²⁷ про це дитя мо­ли­лася я, і виконав мені Господь про­хання моє, чого я просила в Нього; ²⁸ і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

*У євреїв: «Перша Самуїла»

Глава 1. [1] Мф. 27, 57. 1 Цар. 9, 5. [2] Бут. 29, 31. Лк. 1, 7. [3] Вих. 23, 17. Нав. 18, 1. 1 Цар. 4, 17. [5] Бут. 20, 18; 29, 30. [9] 1 Цар. 3, 3. [11] Чис. 6, 5; 30, 7. Лк. 1, 25. [15] Пс. 41, 5. [17] 4 Цар. 5, 19. [18] Руф. 2, 13. [19] Бут. 30, 22. [20] Євр. 11, 32. [25] 1 Цар. 1, 7.

Глава 2↑

І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму. ² Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш. ³ Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання,­ і діла в Нього зважені. ⁴ Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою; ⁵ ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає. ⁶ Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить; ⁷ Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає. ⁸ З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну. ⁹ Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина. ¹⁰ Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий ба­гатст­вом своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.

¹¹ [І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити­ Господу при Ілії священику. ¹² Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа ¹³ і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй ¹⁴ і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом. ¹⁵ Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире. ¹⁶ І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму. ¹⁷ І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу. ¹⁸ Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод. ¹⁹ Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли при­ходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви. ²⁰ І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє. ²¹ І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.

²² Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання. ²³ І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього]. ²⁴ Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недоб­рий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній; ²⁵ якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.

²⁶ Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей. ²⁷ І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрив­ся Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона? ²⁸ І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих? ²⁹ Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого — Ізраїля? ³⁰ Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені. ³¹ Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи]; ³² і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Гос­подь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні, ³³ Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах. ³⁴ І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Фи­неєсом: обоє вони помруть в один день. ³⁵ І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні; ³⁶ і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».

Глава 2. [1] Лк. 1, 47, 69. Пс. 91, 11. [2] Мф. 19, 17. Вих. 15, 11. [4] Лк. 1, 52. [5] Лк. 1, 53. [6] Втор. 32, 39. Тов. 13, 2. Прем. 16, 13. [7] Сир. 11, 21. [8] Пс. 112, 7. [9] Пс. 146, 6. [10] Іс. 45, 9. [12] Втор. 13, 13. [13] Вих. 29, 27. Лев. 7, 31. Єз. 46, 24. [14] Лев. 7, 34. [15] Лев. 3, 3. [17] Рим. 2, 24. 2 Кор. 6, 3. [21] Лк. 1, 80; 2, 40, 52. [25] Чис. 15, 30. 3 Цар. 12, 16. [27] Вих. 4, 27. Діян. 7, 25. [28] Лев. 7, 34; 10, 14. [30] Вих. 28, 1, 43; 29, 9. Мал. 2, 9. [31] 3 Цар. 2, 27. [32] 3 Цар. 2, 26–27, 35. [33] Пс. 101, 24; 111, 10. [34] 1 Цар. 4, 11. [35] Чис. 25, 13. 2 Цар. 8, 17. 1 Пар. 29, 22. [36] 3 Цар. 2, 27. Єз. 44, 14.

Глава 3↑

Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рід­кісним у ті дні, видіння були не час­то. ² І було в той час, коли Ілій лежав­ на своєму місці, — очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, — З і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий; ⁴ воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я! ⁵ І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг. ⁶ Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай. ⁷ Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє. ⁸ І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока. ⁹ І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму. ¹⁰ І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Саму­їле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори,­ [Господи,] бо чує раб Твій. ¹¹ І ска­зав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах; ¹² у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу; ¹³ Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту про­ви­ну,­ що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх; ¹⁴ і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік. ¹⁵ І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію. ¹⁶ Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я! ¹⁷ І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі. ¹⁸ І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він — Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.

¹⁹ І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим. ²⁰ І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім. ²¹ І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

Глава 3. [1] Ам. 8, 11. Пс. 73, 9. Притч. 29, 18. [3] Вих. 27, 21. Лев. 24, 3. [7] Чис. 12, 6. 13. 2 Цар. 8, 17. 1 Пар. 29, 22. [36] 3 Цар. 2, 27. Єз. 44, 14. [11] 4 Цар. 21, 12. [12] 1 Цар. 2, 31. [13] 1 Цар. 2, 23. [14] Іс. 22, 14. Лев. 4, 3. [19] 3 Цар. 8, 24.

Глава 4↑

[І зібралися филистимляни во­­ювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І ви­­ступили ізраїльтяни проти фили­стим­­лян на війну і розташувалися станом­ при Авен-Езері, а филистим­ляни розташувалися при Афеку. ² І ви­­ши­кувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистим­ля­нами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік. ³ І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших. ⁴ І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс. ⁵ І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала. ⁶ І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І дові­далися, що ковчег Господній прибув у стан. ⁷ І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня; ⁸ горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це — той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі; ⁹ зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними. ¹⁰ І воювали филистим­ляни, і вражені були із­раїль­тяни,­ і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших. ¹¹ І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли. ¹² І по­­біг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його. ¹³ Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі бі­ля воріт і дивився, тому що серце йо­го тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто. ¹⁴ І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію. ¹⁵ Ілій був тоді дев’я­но­ста восьми років; і очі його по­меркли, і він не міг бачити. ¹⁶ І сказав той чо­ловік Ілію: я прийшов зі стану, сьо­годні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій? ¹⁷ І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято. ¹⁸ Ко­ли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років. ¹⁹ Невіст­ка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її. ²⁰ І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бій­­ся,­ ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги. ²¹ І назвала немовля: Іхавод*, сказавши: «відійшла слава від Ізраї­ля» — з узят­­тям ковчега Божого і [зі смер­­­тю]­ свекра її і чоловіка її. ²² Во­на ска­зала: відійшла слава від Ізраї­ля, бо взято ковчег Божий.

* Безславність.

Глава 4. [1] 1 Цар. 7, 12. Нав. 15, 53. [3] Чис. 14, 44. 1 Цар. 14, 18. [7] Вих. 14, 25. [8] Іс. 43, 13. Вих. 7, 8. [9] Суд. 13, 1. [11] Пс. 77, 60, 64. [21] Пс. 77, 61. Плач. 1, 6. Євр. 9, 5.

Глава 5↑

Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот. ² І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном. ³ І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце. ⁴ І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона. ⁵ Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього]. ⁶ І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач]. ⁷ І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого. ⁸ І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф. ⁹ Після того, як відправили його, була рука Господа на місті — жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від ма­лого до великого, і з’явилися на них нарости. ¹⁰ І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заво­лали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш. ¹¹ І по­слали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого]. ¹² І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

Глава 5. [1] Нав. 11, 22. [2] Суд. 16, 23. [6] 1 Цар. 6, 5. Пс. 77, 66. [10] Суд. 1, 18. Ам. 1, 8. Соф. 2, 4.

Глава 6↑

І пробув ковчег Господній в об­­ласті Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами]. ² І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце. ³ Ті сказали: якщо ви хочете повернути ков­чег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його. ⁴ І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших; ⁵ отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою; ⁶ і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ни­ми, тоді вони відпустили їх, і ті пішли; ⁷ отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому; ⁸ і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде; ⁹ і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково. ¹⁰ І зробили вони так: і взяли двох пе́рвісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома; ¹¹ і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів. ¹² І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса. ¹³ Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його. ¹⁴ Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу. ¹⁵ Левити зняли­ ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені;­ жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу. ¹⁶ І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон. ¹⁷ Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, бу­ли: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон; ¹⁸ а золоті миші були за числом усіх міст филистимських — п’яти­ володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина. ¹⁹ [Не зраділи сини Ієхонії серед мужів веф­самиських, що бачили ковчег Гос­по­да]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ков­­чег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою. ²⁰ І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас? ²¹ І послали­ послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повер­нули ковчег Господа; при­йдіть, візьміть його до себе.

Глава 6. [2] 1 Цар. 5, 8. [5] 1 Цар. 5, 6. [6] Вих. 8, 15; 12, 31. [7] 2 Цар. 6, 3. [9] Нав. 15, 10. [14] 3 Цар. 19, 21. [15] Нав. 21, 16. [19] Чис. 4, 5, 20. Наум. 1, 6.

Глава 7↑

І прийшли жителі Кириаф-­Іа­рима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа. ² З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа. ³ І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян. ⁴ І вилучили си­ни Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу. ⁵ І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Госпо­ду. ⁶ І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі. ⁷ Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян. ⁸ І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!] ⁹ І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь. ¹⁰ І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем. ¹¹ І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором. ¹² І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь. ¹³ Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла. ¹⁴ І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.

¹⁵ І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого: ¹⁶ щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях; ¹⁷ потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

* Камінь допомоги.

Глава 7. [1] 2 Цар. 6, 3. [3] Втор. 6, 13; 10, 20. Мф. 4, 10. [5] Суд. 11, 11. 1 Цар. 10, 17. [6] Іона 3, 7. Чис. 14, 40. [8] 1 Цар. 12, 23. Єр. 15, 1. [9] Сир. 46, 19. [10] Сир. 46, 20. [12] 1 Цар. 14, 4. [15] Діян. 13, 20. [16] 1 Цар. 10, 3. [17] 1 Цар. 1, 1, 19; 9, 11. Втор. 27, 6.

Глава 8↑

Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем. ² Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії. ³ Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво. ⁴ І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму, ⁵ і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів. ⁶ І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.

⁷ І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними; ⁸ як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою; ⁹ отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними. ¹⁰ І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя, ¹¹ і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візь­ме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його; ¹² і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його; ¹³ і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби; ¹⁴ і поля ваші і вино­градники й оливкові сади ваші кра­щі­ візьме, і віддасть слугам своїм; ¹⁵ і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм; ¹⁶ і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи; ¹⁷ від дрібної худоби ва­шої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами; ¹⁸ і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді. ¹⁹ Але народ не погодив­ся послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами, ²⁰ і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити пе­ред нами, і вести війни наші. ²¹ І ви­слухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу. ²² І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.­

Глава 8. [2] 1 Пар. 6, 28, 33. 1 Цар. 3, 20. [3] Вих. 18, 21; 23, 8. Втор. 16, 19. [5] Ос. 13, 10. Діян. 13, 21. [6] 1 Цар. 12, 12. [7] 1 Цар. 10, 19. [9] Втор. 17, 15. [11] 1 Цар. 10, 25. [20] Чис. 27, 17.

Глава 9↑

Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, си­на Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний. ² У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красиві­шого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ. ³ І пропали­ ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: ві­зь­­ми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць. ⁴ І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов. ⁵ Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас. ⁶ Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; схо­ди­мо­ тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти. ⁷ І ска­­зав Саул слузі своєму: ось ми піде­мо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас? ⁸ І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу. ⁹ Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем. ¹⁰ І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий. ¹¹ Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець? ¹² Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті; ¹³ коли прийдете в місто,­ застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не поч­не їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його. ¹⁴ І пі­шли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту. ¹⁵ А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав: ¹⁶ завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму — Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистим­лян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене. ¹⁷ Ко­ли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм. ¹⁸ І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця? ¹⁹ І від­повів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі; ²⁰ а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони зна­йшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого? ²¹ І відпо­вів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це? ²² І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік. ²³ І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе». ²⁴ І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день. ²⁵ І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав]. ²⁶ Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл. ²⁷ Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, — і він пішов уперед; — а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.

Глава 9. [2] 1 Цар. 10, 23. [4] Ін. 3, 23. [6] Суд. 13, 6. [12] Бут. 31, 54. [13] Втор. 8, 10. Мф. 14, 19. Лк. 24, 30. [15] 1 Цар. 20, 12. [16] Діян. 13, 21. [21] Суд. 6, 15; 20, 46.

Глава 10↑

І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь по­мазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]: ² коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: «знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?» ³ І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином; ⁴ і будуть вони вітати тебе і дадуть тобі дві хлібини, і ти візьмеш з рук їхніх. ⁵ Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують; ⁶ і зійде на тебе Дух Гос­подній, і ти будеш пророкувати з ними і станеш іншою людиною. ⁷ Ко­ли ці знамення збудуться над тобою, тоді роби, що може рука твоя, тому що з тобою Бог. ⁸ І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити. ⁹ Як тільки Саул обернувся, щоб іти від Самуїла, Бог дав йому інше серце, і збули­ся всі ті знамення в той самий день. ¹⁰ Коли прийшли вони до пагорба, ось зустрічається їм зібрання пророків, і зійшов на нього Дух Божий, і він пророкував серед них. ¹¹ Усі, хто знав його вчора і третього­ дня, побачивши, що він з пророками­ пророкує, говорили в народі одне од­но­му: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках? ¹² І від­повів один з тих, що були там, і сказав: а у тих хто батько? Тому ввійшло в прислів’я: «нев­же і Саул у пророках?» ¹³ І перестав він пророкувати, і пішов на висоту. ¹⁴ І сказав дядько Саулів йому і слузі його: куди ви ходили? Він сказав: шукати ослиць, але, бачачи, що їх нема, зайшли до Самуїла. ¹⁵ І сказав дядько Саулів: розкажи мені, що сказав вам Самуїл. ¹⁶ І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.

¹⁷ І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу ¹⁸ і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас. ¹⁹ А ви тепер відкинули Бога вашого,­ Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: «ца­­­ря­ постав над нами». Отже, станьте­ тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими. ²⁰ І по­велів Самуїл підходити всім колінам Ізраїлевим, і вказане коліно­ Веніамінове. ²¹ І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і при­водять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили. ²² І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі. ²³ І побігли і взяли його звідти, і він став серед народу і був від плечей своїх вищий за весь народ. ²⁴ І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар! ²⁵ І виклав Самуїл народу права царства, і написав у книзі, і поклав перед Господом. І відпустив весь народ, кожного в дім свій. ²⁶ Також і Саул пішов у дім свій, у Гиву; і пішли­ з ним хоробрі, сердець яких торкнув­ся Бог. ²⁷ А негідні люди говорили: чи йому спасати нас? І знехтували його і не піднесли йому дарів; але він ніби не помічав того.

Глава 10. [1] Діян. 13, 21. Ос. 13, 11. [2] Бут. 35, 19. 1 Цар. 9, 5. [3] Нав. 19, 12. 1 Пар. 6, 77. [5] 1 Цар. 13, 3; 19, 20. Чис. 11, 25. [8] 1 Цар. 11, 14; 13, 8. [10] 1 Цар. 19, 20. [11] 1 Цар. 19, 24. [17] 1 Цар. 7, 6. [19] 1 Цар. 8, 7. [21] Діян. 1, 26. [23] 1 Цар. 9, 2. [24] Втор. 17, 15. 3 Цар. 1, 25. [25] 1 Цар. 8, 11. Втор. 17, 15–16. [26] 1 Цар. 11, 7. [27] 1 Цар. 11, 12.

Глава 11↑

І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі. ² І сказав їм Наас аммонитянин: я укладу з вами союз, але для того, щоб виколоти в кожного з вас праве око і тим покласти безчес­тя на весь Ізраїль. ³ І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе. ⁴ І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав. ⁵ І ось, прийшов Саул позаду волів з поля і сказав: що сталося з народом, чого він плаче? І переказали йому слова жителів Іависа. ⁶ І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його; ⁷ узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.­ ⁸ Саул оглянув їх у Везеку, і зібралося синів Ізраїлевих триста тисяч і мужів Іудиних тридцять тисяч. ⁹ І ска­зали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи. ¹⁰ І сказали жителі Іависа [Наасу]: завтра вийдемо до вас, і чи­ніть з нами, як вам завгодно. ¹¹ Нас­тупного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом. ¹² Тоді сказав народ Самуїлу: хто говорив: «чи Саулу царювати над нами»? дайте цих людей, і ми умерт­вимо їх. ¹³ Але Саул сказав: у цей день нікого не слід умертвляти, тому що сьогодні Господь звершив спасіння в Ізраїлі. ¹⁴ І сказав Самуїл народу: ходімо в Галгал, і оновимо там царство. ¹⁵ І пі­шов весь народ у Галгал, і поставили­ там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жерт­ви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.

Глава 11. [1] 1 Цар. 12, 12. Суд. 21, 8. Ам. 1, 13. [2] Єр. 39, 7. [6] Суд. 14, 6; 15, 14. 1 Цар. 16, 13. [7] 1 Цар. 10, 26. [8] Суд. 1, 4. [11] Суд. 7, 16. [12] 1 Цар. 10, 27. [13] 2 Цар. 19, 22. [14] 1 Цар. 10, 8. [15] 1 Цар. 12, 1.

Глава 12↑

І сказав Самуїл усьому Ізра­їлю: ось, я послухався голосу вашого в усьому, що ви говорили мені, і поставив над вами царя, ² і ось, цар ходить перед вами; а я постарів і посивів; і сини мої з вами; я ж ходив перед вами від юности моєї і до цього дня; ³ ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, — і я поверну вам. ⁴ І відповіли: ти не кривдив нас і не утискував нас і ні в кого нічого не взяв. ⁵ І сказав він їм: свідок на вас Господь, і свідок помазаник Його в цей день, що ви не зна­йшли нічого за мною. І сказали: свідок. ⁶ Тоді Самуїл сказав народу: [свідок] Господь, Який поставив Мойсея й Аарона і Який вивів батьків ваших із землі Єгипетської. ⁷ Тепер же станьте, і я буду судитися з вами перед Господом за всі благодіяння, що зробив Він вам і батькам вашим. ⁸ Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім. ⁹ Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них. ¹⁰ Але коли вони воззвали до Господа і сказали: «згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі», ¹¹ тоді Господь послав Ієроваала, і Варака, й Ієффая, і Самуїла, і визволив вас від руки ворогів ваших, які оточували вас, і ви жили безпечно. ¹² Але, побачивши, що Наас, цар Аммонитський, іде про­ти вас, ви сказали мені: «ні, нехай цар царює над нами», тоді як Господь Бог ваш — Цар ваш. ¹³ Отже, ось цар, якого ви обрали, якого ви вимагали: ось, Господь поставив над вами царя. ¹⁴ Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас]; ¹⁵ а якщо не будете слухати голосу Господа і будете противитися повелінням Господа, то рука Господа буде проти вас, як була проти батьків ваших. ¹⁶ Тепер станьте і подивіться на діло велике, яке Господь вчинить перед очима вашими: ¹⁷ чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя. ¹⁸ І воззвав Самуїл до Господа, і Господь послав грім і дощ у той день; і прийшов весь народ у великий страх від Господа і Самуїла. ¹⁹ І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя. ²⁰ І відповів Самуїл народу: не бійтеся, гріх цей вами вчинений, але ви тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим ²¹ і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони — ніщо; ²² Господь же не залишить народу Свого заради великого імені Свого, бо Господу вгодно було обрати вас народом Своїм; ²³ і я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас, і буду наставляти вас на путь добру і пряму; ²⁴ тільки бійтеся Господа і служіть Йому істинно, від усього серця вашого, бо ви бачили, які великі діла Він зробив з вами; ²⁵ якщо ж ви будете робити зло, то і ви і цар ваш загинете.

Глава 12. [1] 1 Цар. 8, 7; 11, 15. [2] Чис. 27, 17. [3] Сир. 46, 22. Діян. 20, 33. [8] Бут. 46, 6. [9] Суд. 4, 2. [11] Суд. 4, 6; 6, 14; 11, 11. 1 Цар. 7, 10. [12] 1 Цар. 8, 5. [14] Втор. 7, 12. [15] Втор. 1, 26; 2, 15. [17] Притч. 26, 1. 1 Цар. 8, 7. [19] Вих. 20, 19. [20] Євр. 11, 32. Втор. 6, 5, 13; 17, 11. [21] Лев. 19, 4. Єр. 3, 23. 1 Кор. 8, 4. [23] 1 Цар. 7, 8. 3 Цар. 8, 36. [24] 4 Цар. 17, 39. [25] Іс. 24, 2.

Глава 13↑

Минув рік царювання Саула, і другий рік царював він над Ізраїлем, коли вибрав собі Саул три тисячі з ізраїльтян: ² дві тисячі були із Саулом у Михмасі і на горі Вефильській, тисяча ж була з Іонафаном у Гиві Веніаміновій; а інший народ він відпустив по домах своїх. ³ І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Са­ул просурмив трубою по всій краї­ні,­ виголошуючи: нехай почують єв­реї! ⁴ Коли весь Ізраїль почув, що роз­бив Са­ул охоронний загін фи­ли­с­­­­тим­сь­кий і що Ізраїль зробився ненавис­ним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі. ⁵ І зібралися филис­тимляни на війну проти Ізраїля: трид­цять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена. ⁶ Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в пе­черах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах; ⁷ а деякі з єв­реїв­ переправилися за Йордан у країну Гадову і Галаадську; Саул же перебував ще в Галгалі, і весь народ, який був з ним, був у страху. ⁸ І че­кав він сім днів, до терміну, призначеного Самуїлом, а Самуїл не прихо­див у Галгал; і став народ розбігатися від нього. ⁹ І сказав Саул: приведіть до мене, що призначено для жертви всепалення і для жертв мирних. І приніс усепалення. ¹⁰ Але ледь скінчив він приношення всепалення, ось, приходить Самуїл; і вийшов Саул до нього назустріч, щоб вітати його. ¹¹ Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистим­ляни ж зібралися в Михмасі; ¹² тоді подумав я: «тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа», і тому зважився принести всепалення. ¹³ І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди; ¹⁴ але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом. ¹⁵ І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік. ¹⁶ Саул із сином­ своїм Іонафаном і людьми, які були з ними, засіли у Гиві Веніаміновій [і плакали]; филистимляни ж стояли станом біля Михмаси. ¹⁷ І вийшли зі стану филистимського три загони для спустошення землі: один вирушив по дорозі до Офре, в округ Суаль, ¹⁸ другий загін попрямував по дорозі Вефоронській, а третій пішов по дорозі до кордону долини Цевоїм,­ до пустелі. ¹⁹ Ковалів не було по всій землі Ізраїльській; бо фили­стимляни побоювалися, щоб євреї не зробили меча або списа. ²⁰ І повинні були ходити всі ізраїльтяни до филистим­лян гострити свої леміші, і свої заступи, і свої сокири, і свої серпи, ²¹ коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити. ²² То­му під час війни [Михмаської] не бу­ло ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його. ²³ І вийшов пе­редовий загін филистимський до переправи Михмаської.

Глава 13. [2] Іс. 10, 28. Суд. 19, 12. [3] 1 Цар. 10, 5. [4] Бут. 34, 30. Вих. 5, 21. [6] 1 Цар. 14, 22. 2 Цар. 17, 9. [8] 1 Цар. 10, 8. [14] Діян. 13, 22. [15] 1 Цар. 14, 2. [17] Нав. 18, 23. [18] Нав. 16, 3. [19] Суд. 5, 8. 4 Цар. 24, 14. Єр. 29, 2. [22] Суд. 5, 8.

Глава 14↑

Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це. ² Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу ³ і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов. ⁴ Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного бо­ку і гостра скеля з другого: ім’я од­нієї Боцец, а ім’я другій Сене; ⁵ одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви. ⁶ І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Гос­подь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох. ⁷ І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно. ⁸ І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них; ⁹ якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них; ¹⁰ а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас. ¹¹ Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони. ¹² І закри­чали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи:­ підніміться до нас, і ми вам скаже­­мо­­ щось. Тоді Іонафан сказав збро­є­нос­це­ві своєму: йди за мною, тому що Гос­подь віддав їх у руки Ізраїля. ¹³ І по­­чав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистим­ляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним. ¹⁴ І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двад­цяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день. ¹⁵ І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа. ¹⁶ І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди. ¹⁷ І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його. ¹⁸ І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими. ¹⁹ Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані­ филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. То­ді сказав Саул священикові: склади ру­ки твої. ²⁰ І вигукнув Саул і весь на­род, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике. ²¹ Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном; ²² і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві. ²³ І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

²⁴ Люди Ізраїльські були стомлені­ в той день; а Саул [дуже нерозваж­ли­во] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі. ²⁵ І пі­­шов весь народ у ліс, і був там на галявині мед. ²⁶ І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття. ²⁷ Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвіт­ліли очі його. ²⁸ І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає. ²⁹ І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, ко­ли я спожив трохи цього меду; ³⁰ як­би поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка фили­стим­лян? ³¹ І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився. ³² І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю. ³³ І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь. ³⁴ Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там. ³⁵ І спорудив Саул жер­товник Господу: то був перший жер­товник, поставлений ним Господу. ³⁶ І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога. ³⁷ І за­питав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день. ³⁸ Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині? ³⁹ тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому. ⁴⁰ І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх. ⁴¹ І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іона­фан і Саул, а народ вийшов правим. ⁴² Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана. ⁴³ І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти. ⁴⁴ І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмер­ти! ⁴⁵ Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волоси­на не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звіль­нив народ Іонафана, і не вмер він. ⁴⁶ І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

⁴⁷ І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх. ⁴⁸ І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його. ⁴⁹ Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола. ⁵⁰ Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка­ Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового. ⁵¹ Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла. ⁵² І була запекла війна проти­ филистимлян у всі часи Саула. І ко­ли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.

* У грецькому перекладі: ефод.

Глава 14. [3] 1 Цар. 4, 21; 22, 9. [6] 2 Пар. 14, 11. [15] Вих. 14, 25; 23, 27. [18] 1 Цар. 4, 3. [20] Суд. 7, 22. Зах. 14, 13. [22] 1 Цар. 13, 6. [26] Втор. 32, 13. [33] Втор. 12, 16, 23. [35] Нав. 22, 10. Суд. 6, 24. [37] Нав. 7, 1. 1 Цар. 28, 6. [41] Нав. 7, 16. [43] Нав. 7, 19. [44] 3 Цар. 2, 23. [45] 1 Цар. 11, 13. [48] 1 Цар. 15, 2–3. [49] 1 Пар. 8, 33. [50] 1 Цар. 17, 55; 26, 5. [51] 1 Цар. 9, 1.

Глава 15↑

І сказав Самуїл Саулу: Господь послав мене помазати тебе царем над народом Його, над Ізраїлем; тепер послухай голос Господа. ² Так говорить Господь Саваоф: згадав Я про те, що зробив Амалик Ізраїлю, як він протипостав йому на шляху, коли він ішов з Єгип­ту; ³ тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла. ⁴ І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного. ⁵ І ді­йшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині. ⁶ І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика. ⁷ І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом; ⁸ і Агага, царя Амаликового, захопив живим, а народ весь знищив мечем [і Ієрима умертвив]. ⁹ Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.

¹⁰ І було слово Господа до Самуїла таке: ¹¹ шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене і слова Мого не виконав. І засмутився Самуїл і благав Господа цілу ніч. ¹² І встав Самуїл рано-вран­ці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал. ¹³ Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа. ¹⁴ І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую? ¹⁵ І сказав Саул: привели їх від Амалика, тому що народ пощадив кращих овець і волів для жертвоприношення Господу Богу твоєму; інше ж ми знищили. ¹⁶ І сказав Самуїл Саулу: почекай, я скажу тобі, що сказав мені Господь уночі. І сказав йому Саул: говори. ¹⁷ І сказав Самуїл: чи не малим ти був в очах твоїх, коли став главою колін Ізраїлевих, і Господь помазав тебе царем над Ізраїлем? ¹⁸ І послав тебе Господь у путь, сказавши: «йди і віддай закляттю нечестивих амаликитян і воюй проти них, доки не знищиш їх». ¹⁹ Навіщо ж ти не послухав голосу Господа і кинувся на здобич, і зробив зло перед очима Господа? ²⁰ І сказав Саул Самуїлу: я послухав голос Господа і пішов у путь, куди послав мене Господь, і привів Агага, царя Амаликитського, а Амалика знищив; ²¹ народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі. ²² І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів; ²³ тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем]. ²⁴ І сказав Саул Самуїлу: згрішив я, бо переступив повеління ­Гос­пода і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх; ²⁵ тепер же зніми з мене гріх мій і повернися зі мною, щоб я поклонився Господу [Богу твоєму]. ²⁶ І відповів Самуїл Саулу: не повернуся я з тобою, тому що ти відкинув слово Господа, і Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем. ²⁷ І повернувся Самуїл, щоб іти. Але [Саул] схопився за край одягу його і роздер його. ²⁸ Тоді сказав Самуїл: нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе і віддав його ближньому твоєму, кращому за тебе; ²⁹ і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому. ³⁰ І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму. ³¹ І повернувся Са­муїл за Саулом, і поклонився Саул Господу. ³² Потім сказав Самуїл: приведіть до мене Агага, царя Амаликитського. І підійшов до нього Агаг тремтячий, і сказав Агаг: звичайно, гіркота смер­ти минула? ³³ Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі. ³⁴ І відійшов Самуїл у Раму, а Саул пі­шов у дім свій, у Гиву Саулову. ³⁵ І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.

Глава 15. [1] 1 Цар. 10, 1. [2] Вих. 17, 8. [5] Нав. 8, 4. [6] Чис. 10, 29. Суд. 1, 16. [7] Чис. 24, 20. [11] Бут. 6, 6–7. [12] Нав. 15, 55. 2 Цар. 18, 18. [13] 1 Цар. 23, 21. [17] 1 Цар. 9, 21. [18] Бут. 13, 13. Пс. 25, 9. [22] Сир. 4, 15. Ос. 6, 6. Мф. 9, 13; 12, 7. [23] 1 Пар. 10, 13. [24] Вих. 32, 22. [26] 1 Цар. 16, 1. [28] 1 Цар. 28, 17. [29] Чис. 23, 19. Ос. 11, 9. [30] Мк. 12, 17. Ін. 5, 44. [33] Єр. 31, 15. 3 Цар. 18, 40. [35] 1 Цар. 16, 1. Рим. 9, 2.

Глава 16↑

І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя. ² І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: «я прийшов для жертвоприношення Господу»; ³ і запроси Ієссея [і синів його] до жертви; Я вкажу­ тобі, що робити тобі, і ти помажеш Мені того, про кого Я скажу тобі. ⁴ І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифле­єм, то старійшини міста з тремтінням­ вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій? ⁵ І відповів він: мирний, для жертвоприношення Гос­поду прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І ос­вятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви. ⁶ І коли вони прийшли, він, побачивши Елиава, сказав: мабуть, цей перед Господом помазаник Його! ⁷ Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце. ⁸ І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. ⁹ І підвів Ієссей Самму, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. ¹⁰ Так підводив Ієссей до Самуїла сім синів своїх, але Самуїл сказав Ієссею: ніко­го з цих не обрав Господь. ¹¹ І сказав­ Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди. ¹² І послав Ієссей і привели його. Він був білявий, із красивими очима і приємним лицем. І сказав Господь: встань, помаж його, бо це він.

¹³ І взяв Самуїл ріг з єлеєм і помазав його серед братів його, і спочив Дух Господній на Давиді з того дня і після; Самуїл же встав і відійшов у Раму. ¹⁴ А від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух від Господа. ¹⁵ І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе; ¹⁶ нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе. ¹⁷ І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені. ¹⁸ Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним. ¹⁹ І послав Саул вісників до Ієссея і сказав: пошли до мене Давида, сина твого, який при отарі. ²⁰ І взяв Ієссей осла з хлібом і міх з вином і одне козеня, і послав з Давидом, сином своїм, до Саула. ²¹ І прийшов Давид до Саула і служив перед ним, і дуже сподобався йому і зробився його зброєносцем. ²² І послав Саул сказати Ієссею: нехай Давид служить при мені, бо він здобув благовоління в очах моїх. ²³ І ко­ли дух від Бога бував на Саулі, то Давид, узявши гуслі, грав, — і втіш­ніше і краще ставало Саулу, і дух злий відступав від нього.

Глава 16. [1] 1 Цар. 17, 12. 4 Цар. 9, 1. 3 Езд. 3, 23. [3] 1 Цар. 9, 16. [4] Лк. 2, 4. [5] Вих. 19, 10. [6] 1 Цар. 17, 13. [7] Втор. 10, 17. Діян. 10, 34. 1 Пар. 28, 9. Пс. 7, 10. Єр. 11, 20. Одкр. 2, 23. [9] 2 Цар. 13, 3. [11] 2 Цар. 7, 8. Пс. 77, 71. [12] Пс. 88, 21. [13] Діян. 7, 46; 13, 22. [14] Суд. 16, 20. Лк. 19, 24. [19] 1 Цар. 8, 11. [20] 1 Цар. 25, 18. [21] 1 Цар. 18, 3.

Глава 17↑

Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі. ² А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян. ³ І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була доли­на. ⁴ І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді. ⁵ Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді; ⁶ мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його; ⁷ і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець. ⁸ І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе люди­ну, і нехай зійде до мене; ⁹ якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам. ¹⁰ І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох. ¹¹ І почули Са­ул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

¹² Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієс­сей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами. ¹³ Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма; ¹⁴ Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом, ¹⁵ а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі. ¹⁶ І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів. ¹⁷ І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів; ¹⁸ а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні. ¹⁹ Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами. ²⁰ І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, ко­ли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви. ²¹ І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю. ²² Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я. ²³ І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филис­тимлянин з Гефа, виступає з ря­дів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх. ²⁴ І всі ізра­їльтяни, побачивши цього чолові­­ка,­ тікали від нього і дуже боялися. ²⁵ І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі. ²⁶ І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филис­тимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого? ²⁷ І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його. ²⁸ І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пус­телі? Я знаю зарозумілість твою і дур­не серце твоє, ти прийшов поди­ви­тися на битву. ²⁹ І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це? ³⁰ І від­вернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше. ³¹ І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його. ³² І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином. ³³ І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї. ³⁴ І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари, ³⁵ то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його; ³⁶ і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так гань­бить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?] ³⁷ І сказав Давид: Гос­подь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою. ³⁸ І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню. ³⁹ І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе. ⁴⁰ І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина. ⁴¹ Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброє­носець ішов попереду нього. ⁴² І гля­нув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем. ⁴³ І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филис­тимлянин Давида своїми богами. ⁴⁴ І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим. ⁴⁵ А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив; ⁴⁶ нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі; ⁴⁷ і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші. ⁴⁸ Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину. ⁴⁹ І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю. ⁵⁰ Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида. ⁵¹ Тоді Давид підбіг, наступивши на филис­тимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли. ⁵² І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона. ⁵³ І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх. ⁵⁴ І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму. ⁵⁵ Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю. ⁵⁶ І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак? ⁵⁷ Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його. ⁵⁸ І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

Глава 17. [1] Нав. 15, 35. [4] Нав. 11, 22. [5] 2 Цар. 21, 16, 19. [10] 4 Цар. 19, 4. [12] 1 Цар. 16, 1. Мф. 1, 6. [13] 1 Цар. 16, 6. [14] 1 Цар. 16, 11. [15] 1 Цар. 16, 21. [23] 2 Цар. 1, 20. [26] Нав. 3, 10. 4 Цар. 19, 4. Єр. 10, 10. [28] 1 Цар. 16, 7. [34] Сир. 47, 3. [37] Євр. 11, 32–33. [42] 1 Кор. 1, 27. 1 Цар. 16, 12. [44] Єз. 29, 5; 39, 4. [45] Пс. 19, 8; 117, 11. Притч. 18, 11. [46] Іс. 45, 5. [47] Пс. 43, 34, 10; 6–7. [49] Сир. 47, 5. [50] 1 Мак. 4, 30. [55] 1 Цар. 14, 50; 26, 5. [58] 1 Цар. 16, 1, 21.

Глава 18↑

Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив­ його Іонафан, як свою душу. ² І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його. ³ Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу. ⁴ І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.

⁵ І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим. ⁶ Коли вони йшли, повертаючись піс­ля­ перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами. ⁷ І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч! ⁸ І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства. ⁹ І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида. ¹⁰ І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид­ грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис. ¹¹ І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього. ¹² І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив. ¹³ І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом. ¹⁴ І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним. ¹⁵ І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його. ¹⁶ А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними. ¹⁷ І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому. ¹⁸ Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя? ¹⁹ А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли. ²⁰ Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому. ²¹ Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною. ²² І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя. ²³ І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я — людина бідна і незначна. ²⁴ І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид. ²⁵ І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста крає­обрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян. ²⁶ І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем ца­ря. ²⁷ Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кіль­кості ца­рю, щоб стати зятем ца­ря. І видав Саул за нього Мелхолу, доч­ку свою, заміж. ²⁸ І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, доч­ка Саула, любила Давида. ²⁹ І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя. ³⁰ І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

Глава 18. [1] 1 Цар. 19, 1; 20, 17. [3] 1 Цар. 19, 1–3. [6] Пс. 67, 26. [7] 1 Цар. 29, 5. Сир. 47, 7. [10] 1 Цар. 16, 14; 19, 9, 23. [11] Євр. 11, 34. [14] 4 Цар. 18, 7. [16] 1 Цар. 8, 20. 2 Цар. 5, 2. [17] Нав. 1, 18. 1 Цар. 25, 28. [18] 2 Цар. 7, 18. [25] 2 Цар. 3, 14. [27] 2 Цар. 3, 14.

Глава 19↑

І говорив Саул Іонафану, си­нові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іона­фан, син Саула, дуже любив Давида. ² І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися зав­т­ра; сховайся і будь у потайному міс­ці; ³ а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі. ⁴ І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе; ⁵ він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини? ⁶ І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре. ⁷ І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня. ⁸ Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього. ⁹ І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах. ¹⁰ І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч. ¹¹ І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завт­ра будеш убитий. ¹² І спустила Мел­хола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався. ¹³ Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом. ¹⁴ І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий. ¹⁵ І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його. ¹⁶ І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура. ¹⁷ Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе. ¹⁸ І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами]. ¹⁹ І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами. ²⁰ І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула,­ і вони стали пророкувати. ²¹ Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці ста­­ли пророкувати. ²² [Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами. ²³ І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Бо­жий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами. ²⁴ І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: «невже і Саул у пророках?»

Глава 19. [1] 1 Цар. 18, 1; 20, 17. [5] Суд. 5, 18. [6] 1 Цар. 14, 45. [9] 1 Цар. 16, 14. [10] 1 Цар. 18, 11; 20, 33. [11] Пс. 58, 1. Євр. 11, 34. [22] 1 Цар. 17, 1. [23] Притч. 21, 1. 1 Цар. 18, 10. [24] 1 Цар. 10, 11.

Глава 20↑

Давид утік з Навафа біля Ра­­ми і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї? ² І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде. ³ Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю. ⁴ І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе. ⁵ І сказав Давид Іо­на­фану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом;­ але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня. ⁶ Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його». ⁷ Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним. ⁸ Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти при­йняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого? ⁹ І сказав Іона­фан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу те­бе про це? ¹⁰ І сказав Давид Іо­на­фану: хто сповістить мене, якщо бать­ко твій відповість тобі суворо? ¹¹ І сказав Іо­нафан Давиду: йди, ви­йдемо в поле. І вийшли обидва в по­ле. ¹² І сказав Іонафан Давиду: живий Гос­­подь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми, ¹³ нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше­ зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм! ¹⁴ Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню. ¹⁵ А якщо я пом­ру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида. ¹⁶ Так уклав Іона­фан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Дави­да! ¹⁷ І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, то­му що любив його, як свою душу. ¹⁸ І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте; ¹⁹ тому на третій день ти спустись і поспіши­ на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель; ²⁰ а я в той бік пущу три стріли, начебто стріля­ючи в ціль; ²¹ потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде; ²² якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь; ²³ а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

²⁴ І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати. ²⁵ Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним. ²⁶ І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився. ²⁷ Настав і другий­ день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні? ²⁸ І відповів Іона­фан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм; ²⁹ він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя. ³⁰ Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй? ³¹ бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш­ ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть. ³² І від­повів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив? ³³ Тоді Саул ки­нув спис у нього, щоб уразити йо­го. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида. ³⁴ І встав Іона­фан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його. ³⁵ На другой день уранці вийшов Іона­фан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним. ³⁶ І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока. ³⁷ І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою. ³⁸ І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря. ³⁹ Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа. ⁴⁰ І віддав ­Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто. ⁴¹ Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше. ⁴² І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік. ⁴³ І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

Глава 20. [1] 1 Цар. 17, 29. [2] 1 Цар. 22, 15. [3] 1 Цар. 25, 26. [6] Ін. 7, 42. 1 Цар. 9, 12. [8] 1 Цар. 18, 3. [15] 2 Цар. 9, 1. [16] 1 Цар. 18, 3. [17] 1 Цар. 18, 1; 19, 1. [24] Чис. 10, 10. [26] Лев. 7, 19; 11, 24; 15, 2, 16. [33] 1 Цар. 18, 11; 19, 10. [42] 2 Цар. 21, 7.

Глава 21↑

І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою? ² І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці; ³ отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться. ⁴ І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять]. ⁵ І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах. ⁶ І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби. ⁷ Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, началь­ник пастухів Саулових. ⁸ І сказав Да­вид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне. ⁹ І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.] ¹⁰ І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського. ¹¹ І сказали Анхусу слуги­ його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»? ¹² Давид поклав слова ці в серці своєму і силь­но боявся Анхуса, царя Гефського. ¹³ І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй. ¹⁴ І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене? ¹⁵ хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

Глава 21. [1] 1 Цар. 16, 4. [6] Вих. 25, 30. Мф. 12, 4. Мк. 2, 26. Лк. 6, 4. [7] Пс. 51, 2. [9] 1 Цар. 17, 50. [10] 1 Цар. 27, 2. Пс. 55, 1. [11] 1 Цар. 18, 7. [13] Пс. 33, 1; 55, 1. Притч. 17, 24.

Глава 22↑

І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди. ² І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік. ³ Звідти пішов Давид у Мас­сифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог. ⁴ І при­­­вів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці. ⁵ Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет. ⁶ І почув Саул, що Давид­ з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його. ⁷ І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячона­чальниками і сотниками, ⁸ що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти ме­не підступи, як це нині видно? ⁹ І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву­ до Ахимелеха, сина Ахитува, ¹⁰ і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филис­тимлянина віддав йому. ¹¹ І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім бать­ка його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя. ¹² І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій. ¹³ І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно? ¹⁴ І відповів Ахимелех царю і сказав:­ хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму. ¹⁵ Чи тепер я став за­питувати­ про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого. ¹⁶ І сказав цар: ти по­винен померти, Ахимелеху, ти і весь дім бать­ка твого. ¹⁷ І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господ­ніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх. ¹⁸ І сказав цар Дої­ку: йди ти й умерт­ви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умерт­вив у той день вісімдесят п’ять* чоловіків, які носили лляний ефод; ¹⁹ і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем. ²⁰ Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида. ²¹ І розпо­вів Авиафар Давиду, що Саул умерт­вив священиків Господніх. ²² І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого; ²³ залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

* У грецькому перекладі: триста п’ять.

Глава 22. [1] 2 Цар. 23, 13. Пс. 141, 1. [2] Суд. 11, 3. [3] Суд. 10, 17. [4] 2 Цар. 23, 14. [5] Пс. 62, 1. [9] 1 Цар. 21, 1. Пс. 51, 2. [10] 1 Цар. 21, 6, 9. [11] Пс. 56, 1. [16] 1 Цар. 2, 31. [20] 2 Цар. 15, 29. 3 Цар. 2, 26. [21] Мф. 14, 12.

Глава 23↑

І сповістили Давида, говоря­чи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи. ² І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль. ³ Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.] ⁴ Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої. ⁵ І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филис­тимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля. ⁶ Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод. ⁷ І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами. ⁸ І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і лю­дей його.

⁹ Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній]. ¹⁰ І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене. ¹¹ Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Гос­подь: прийде. ¹² І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Гос­подь: видадуть. ¹³ Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід. ¹⁴ Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його. ¹⁵ І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі. ¹⁶ І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога, ¹⁷ і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, бать­ко мій, знає це. ¹⁸ І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій. ¹⁹ І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона; ²⁰ от­же, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя. ²¹ І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене; ²² йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий; ²³ і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних. ²⁴ І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона. ²⁵ І пішов Саул з людь­ми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон. ²⁶ І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І ко­ли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх; ²⁷ тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю. ²⁸ І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов на­зуст­річ филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф*.

* Скеля розділення.

Глава 23.[1] Нав. 15, 44. [2] 2 Цар. 2, 1; 5, 19. [6] Вих. 28, 6. [9] 1 Цар. 30, 7. [14] 1 Цар. 22, 4. [17] 1 Цар. 15, 28. [19] 1 Цар. 26, 1. Пс. 53, 2. [24] 2 Цар. 22, 19. [25] Нав. 15, 55.

Глава 24↑

І вийшов Давид звідти і жив у безпечних місцях Ен-Гадди. ² Коли Саул повернувся від фили­с­тимлян, його сповістили, говорячи: ось, Давид у пустелі Ен-Гадди. ³ І взяв Саул три тисячі добірних чоловіків з усього Ізраїля і пішов шукати Давида і людей його по горах, де живуть сарни. ⁴ І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери. ⁵ І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: «ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно». Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула. ⁶ Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула. ⁷ І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Гос­подньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній. ⁸ І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу. ⁹ Потім встав і Да­вид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому]. ¹⁰ І сказав Давид Саулу: навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: «ось, Давид за­мишляє зло на тебе»? ¹¹ Ось, сьогод­ні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: «не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа». ¹² Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її. ¹³ Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі, ¹⁴ як говорить давня притча: «від беззаконних виходить беззаконня». А моя рука не буде на тобі. ¹⁵ Проти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти ганяєш­ся? За мертвим псом, за однією блохою. ¹⁶ Господь нехай буде суддею і розсудить між мною і тобою. Він розгляне, розбере справу мою, і спасе мене від руки твоєї. ¹⁷ Коли скінчив Давид говорити слова ці до Саула, Саул сказав: чи твій це голос, сину мій, Давиде? І підніс Саул голос свій, і плакав, ¹⁸ і сказав Давиду: ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом; ¹⁹ ти показав це сьогодні, вчинивши зі мною милість, коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене. ²⁰ Хто, знайшовши ворога свого, відпустив би його в добру путь? Господь віддасть тобі добром за те, що зробив ти мені сьогодні. ²¹ І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде твердим у руці твоїй. ²² Отже, поклянися мені Господом, що ти не викоріниш потомства мого після мене і не знищиш імені мого в домі батька мого. ²³ І поклявся Давид Саулу. І пішов Саул у дім свій, Давид же і люди його зійшли в місце укріплене.

Глава 24. [5] 1 Цар. 26, 8. [7] Пс. 7, 5. Рим. 12, 20; 13, 5. [15] 2 Цар. 16, 9. [18] 1 Цар. 25, 21. [19] 2 Цар. 18, 28. [20] Притч. 25, 21–22. Рим. 12, 20.

Глава 25↑

І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.

² Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тися­ча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі. ³ Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Ави­гея; ця жінка була дуже розум­на і красива лицем, а він — людина жорс­тока і зла норовом; він був з роду Ха­лева. ⁴ І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх. ⁵ І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала,­ і вітайте його від мого імені, ⁶ і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму; ⁷ нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі; ⁸ запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя». ⁹ І пішли лю­ди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли. ¹⁰ І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Іє­ссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх; ¹¹ нев­же­ мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони? ¹² І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці. ¹³ Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі. ¹⁴ Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо; ¹⁵ а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі; ¹⁶ вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них; ¹⁷ отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він — людина зла, не можна говорити з ним. ¹⁸ Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів, ¹⁹ і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала. ²⁰ Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними. ²¹ І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро; ²² нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни. ²³ Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі; ²⁴ й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї. ²⁵ Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав. ²⁶ І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого. ²⁷ Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму. ²⁸ Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє. ²⁹ Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею. ³⁰ І ко­ли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доб­рого, і поставить тебе вождем над Ізраїлем, ³¹ то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господа­ря мого, і згадаєш рабу твою [і зро­биш милість їй]. ³² І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який по­слав тебе нині назустріч мені, ³³ і бла­­­гословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе. ³⁴ Але, — живий Господь Бог Із­раїлів, Який ут­римав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспіши­ла і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Нава­лу того, хто мочиться до стіни. ³⁵ І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє. ³⁶ І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку. ³⁷ Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь. ³⁸ Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер. ³⁹ І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Гос­подь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину. ⁴⁰ І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину. ⁴¹ Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб оми­ва­­ти ноги слуг господаря мого. ⁴² І зі­­­б­ралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною. ⁴³ І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами. ⁴⁴ Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

* «Навал» — безумний.

Глава 25. [1] 1 Цар. 28, 3. [2] Нав. 12, 22; 15, 55. 2 Цар. 19, 32. [13] Пс. 44, 4. [18] 1 Цар. 30, 12. [21] 1 Цар. 24, 18. [26] 1 Цар. 20, 3. [28] 1 Цар. 18, 17. [29] Пс. 6, 11; 30, 21; 72, 19. [30] 2 Цар. 5, 2. [35] Притч. 15, 1. [36] 2 Цар. 13, 27. [39] Пс. 57, 11. 1 Цар. 27, 3. [43] Нав. 15, 56.

Глава 26↑

Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахи­ла, що праворуч від Ієсимона. ² І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф. ³ І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю; ⁴ і послав Давид спостерігачів і довідався, що Са­ул дійсно прийшов [з Кеїля]. ⁵ І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ­ розташувався довкола нього. ⁶ І звер­нувся Давид і сказав Ахимелеху хет­теянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою. ⁷ І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.­ ⁸ Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару. ⁹ Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? ¹⁰ І сказав Да­вид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього; ¹¹ а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе. ¹² І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, то­му що сон від Господа напав на них. ¹³ І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними. ¹⁴ І звер­нувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя? ¹⁵ І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого. ¹⁶ Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смер­ті за те, що не бережете господаря ва­шого, помазаника Господнього. По­дивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його? ¹⁷ І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю. ¹⁸ І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй? ¹⁹ І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж — сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати­ мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим». ²⁰ Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах. ²¹ І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато­ згрішив. ²² І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його; ²³ і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього; ²⁴ і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха! ²⁵ І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.

Глава 26. [1] 1 Цар. 23, 19. Пс. 53, 2. [5] 2 Цар. 1, 14. Пс. 7, 5. [10] Еккл. 9, 12. [11] 1 Цар. 26, 23. 1 Цар. 14, 50; 17, 55. [7] 2 Цар. 23, 18. [9] 2 Цар. 1, 14. Пс. 7, 5. [10] Еккл. 9, 12. [11] 1 Цар. 26, 23. [15] 2 Цар. 3, 38. [16] 2 Цар. 12, 5. [17] 1 Цар. 24, 17. [18] 1 Цар. 17, 29; 20, 1; 24, 12. [19] Сир. 28, 15, 21. [20] 1 Цар. 24, 15. [21] 1 Цар. 24, 18. Пс. 71, 14. [23] Пс. 17, 25. Притч. 24, 12. Ос. 4, 9.

Глава 27↑

І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Фили­с­тимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від ру­ки його. ² І встав Давид, і вирушив сам і шістсот чоловік, які були з ним, до Анхуса, сина Маоха, царя Гефсь­кого. ³ І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його — Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. ⁴ І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його. ⁵ І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою? ⁶ Тоді дав йому Анхус Секелаг, тому Секелаг і залишився за царями­ юдейськими донині. ⁷ Усього часу, який прожив Давид у країні Филис­тимській, було рік і чотири місяці. ⁸ І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської. ⁹ І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса. ¹⁰ І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї. ¹¹ І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: «так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській». ¹² І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огид­ним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.

Глава 27. [2] 1 Цар. 21, 10. [3] 1 Цар. 25, 39–40; 30, 5. [6] Нав. 15, 31. 1 Цар. 29, 4. [7] 1 Цар. 29, 3. [8] Нав. 12, 5; 13, 17. [9] Втор. 25, 19.

Глава 28↑

У той час филистимляни зі­­­­б­рали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої. ² І сказав Давид Анхусу: нині ти дізнаєшся, що зробить раб твій. І сказав Анхус Давиду: за те я зроблю тебе охоронителем голови моєї на весь час.

³ І помер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни і поховали його в Рамі, у місті його. Саул же вигнав чаклунів і ворожбитів із країни.

⁴ І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї. ⁵ І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його. ⁶ І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків. ⁷ Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка. ⁸ І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі. ⁹ Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою? ¹⁰ І поклявся їй Саул Господом, говорячи: живий Господь! не буде тобі лиха за цю справу. ¹¹ Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені. ¹² І побачила жін­ка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти — Саул. ¹³ І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі. ¹⁴ Який він на вигляд? — запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився. ¹⁵ І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у ви­дінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити. ¹⁶ І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм? ¹⁷ Гос­подь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду. ¹⁸ Оскільки ти не послу­хав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині. ¹⁹ І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян. ²⁰ Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч. ²¹ І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені; ²² тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу. ²³ Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку. ²⁴ У жінки ж було у домі відгодоване теля, і вона поспішила заколоти його і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноки, ²⁵ і запропонувала Саулу і слугам його, і вони поїли, і встали, і пішли в ту саму ніч.

Глава 28. [1] 1 Цар. 29, 1. [3] 1 Цар. 25, 1. Лев. 20, 27. Втор. 18, 11. [4] Нав. 19, 18. 1 Цар. 31, 1. [6] 1 Цар. 28, 15. Єз. 14, 3. [7] Лев. 20, 27. Втор. 18, 11. [8] 1 Пар. 10, 13. [11] Іс. 8, 19. [15] 1 Пар. 10, 13. [17] 1 Цар. 15, 28. [18] 1 Цар. 13, 13; 15, 19. [19] Сир. 46, 23.

Глава 29↑

І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізра­їльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі. ² Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом. ³ І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Са­ула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні. ⁴ І обурилися на нього князі филистимські, і ска­зали­ йому князі филистимські: від­пус­ти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не го­ловами цих людей? ⁵ чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: «Саул уразив тисячі, а Да­вид — десятки тисяч»? ⁶ І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм при­ємно було б, щоб ти виходив і входив­ зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий. ⁷ Отже, по­вер­ни­ся тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських. ⁸ Але Да­вид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя? ⁹ І відповідав Анхус Давиду: будь упев­нений, що в моїх очах ти доб­­рий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: «нехай він не йде з нами на війну». ¹⁰ Отже, встань ран­ком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на міс­це, яке я призначив вам, і не май недоб­рої думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть. ¹¹ І встав Давид, сам і люди його, щоб іти вранці і повернутися в землю Филистимську. А филистимляни пішли [на війну] у Ізреель.

Глава 29.[1] 1 Цар. 28, 1. [3] 1 Цар. 27, 7. [4] 1 Пар. 12, 19. [5] 1 Цар. 18, 7. Сир. 47, 7. [8] 1 Цар. 20, 1. [9] 2 Цар. 14, 17. [11] 1 Цар. 27, 7.

Глава 30↑

На третій день після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, амаликитяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем, ² а жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не умертвили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом. ³ І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні і сини їхні і дочки їхні узяті в полон. ⁴ І підняв Давид і народ, що був з ним, крик, і плакали, доки не стало в них сили плакати. ⁵ Взяті були в полон і обидві дружини Давида: Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. ⁶ Давид сильно був збентежений, тому що народ хотів побити його камінням; бо весь народ душею уболівав, кожен за синів своїх і дочок своїх. ⁷ Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого,­ і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида. ⁸ І запитав Давид Господа, говорячи: чи переслідувати мені це полчище, і чи наздожену їх? І сказано йому: переслідуй, наздоженеш і віднімеш. ⁹ І пішов Давид сам і шістсот чоловік, які були з ним; і прийшли до потоку Восор і втомлені зупинилися там. ¹⁰ І переслідував Давид сам і чотириста чоловік; двіс­ті ж чоловік зупинилися, тому що були не в силах перейти потік Восорський. ¹¹ І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і да­ли йому хліба, і він їв, і напоїли його водою; ¹² і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі. ¹³ І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я — отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав; ¹⁴ ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вог­нем. ¹⁵ І сказав йому Давид: чи дове­деш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища. ¹⁶ [Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській. ¹⁷ [І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли. ¹⁸ І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид. ¹⁹ І не пропало в них нічого, ні малого, ні великого, ні з синів, ні з дочок, ні зі здобичі, ні з усього, що амаликитяни взяли у них; все повернув Давид, ²⁰ і взяв Давид всю дрібну і велику худобу, і гнали її перед своєю худобою і говорили: це — здобич Давида. ²¹ І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх. ²² Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде. ²³ Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас. ²⁴ І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити. ²⁵ Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.

²⁶ І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іуди­них, друзям своїм, говорячи: «ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх», — ²⁷ тим, що у Вефилі, і в Рамофі південному, і в Іаттирі, [і в Гефорі,] ²⁸ і в Ароері, [і в Аммаді,] і в Шифмофі, і в Естемоа, [і в Гефі,] ²⁹ [у Кинані, у Сафені, у Фимафі,] і в Рахалі, і в містах ієрахмеельських, і в містах кеней­сь­ких, ³⁰ і в Хормі, і в Хорашані, і в Ата­ху, ³¹ і в Хевроні, й у всіх місцях, де ходив Давид сам і люди його.

Глава 30. [5] 1 Цар. 25, 42–43. [6] Вих. 17, 4. [7] Бут. 49, 24. 1 Цар. 23, 9. [12] Суд. 15, 19. [24] Чис. 31, 27. Нав. 22, 8. 2 Мак. 8, 28. [26] 2 Цар. 1, 1. [27] Нав. 15, 58. [28] Втор. 3, 12.

Глава 31↑

Филистимляни ж воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян і упали­ уражені на горі Гелвуї. ² І наздогнали филистимляни Саула і синів його, й убили филистимляни Іонафана, й Аминадава, і Малхисуа, синів Саула.­ ³ І битва проти Саула зробилася жор­с­­токою, і стрільці з луків уража­ли його, і він був дуже зранений стріль­цями. ⁴ І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього. ⁵ Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним. ⁶ Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом. ⁷ Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і си­ни його, залишили міста свої і біг­ли, а филистимляни прийшли і засіли в них. ⁸ На другий день фили­стим­ляни прийшли грабувати убитих, і знайшли Саула і трьох синів його, які упали на горі Гелвуйській. ⁹ І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ; ¹⁰ і поклали зброю його в капищі Астарти, а тіло його повісили на стіні Беф-Сана. ¹¹ І почули жителі Іа­ви­­са Галаадського про те, що зроби­ли филистимляни із Саулом, ¹² і під­нялися всі люди сильні, і йшли всю ніч, і взяли тіло Саула і тіла синів його зі стіни Беф-Сана, і прийшли в Іавис, і спалили їх там; ¹³ і взяли кістки їхні, і поховали під дубом в Іависі, і постили сім днів.

Глава 31. [1] 1 Пар. 10, 1. [2] 1 Цар. 14, 49. [6] 1 Цар. 28, 19. 1 Пар. 10, 6. [7] 1 Пар. 10, 7. [10] 2 Цар. 21, 12. [11] 2 Цар. 2, 4. [12] 2 Цар. 2, 4. [13] 2 Цар. 21, 12. 1 Пар. 10, 12.

Опубліковано: 05.09.2013; востаннє змінено: 11.02.2014.