Книга Плач Єремії
Глава 1↑
Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником. 2 Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його, зробилися ворогами його. 3 Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях. 4 Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому. 5 Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога. 6 І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича. 7 Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот. 8 Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад. 9 На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!» 10 Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє. 11 Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!» 12 Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого? 13 З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня. 14 Ярмо беззаконь моїх зв’язано у руці Його; вони сплетені і піднялися на шию мою; Він послабив сили мої. Господь віддав мене до рук, з яких не можу піднятися. 15 Усіх сильних моїх Господь повалив серед мене, скликав проти мене зібрання, щоб знищити юнаків моїх; як у точилі, потоптав Господь діву, дочку Іуди. 16 Про це плачу я; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішитель, який оживив би душу мою; діти мої розорені, тому що ворог переміг. 17 Сион простягає руки свої, але утішителя нема йому. Господь дав повеління про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим зробився мерзотою серед них. 18 Праведний Господь, бо я непокірливим був слову Його. Послухайте, усі народи, і подивіться на хворість мою: діви мої та юнаки мої пішли у полон. 19 Кличу друзів моїх, але вони обманули мене; священики мої і старці мої гинуть у місті, шукаючи їжі собі, щоб підкріпити душу свою. 20 Зглянься, Господи, бо мені прикро, хвилюються у мені нутрощі, серце моє перевернулося у мені за те, що я вперто противився Тобі; ззовні зробив бездітним мене меч, а доми — як смерть. 21 Почули, що я стогну, а утішителя у мене немає; почули всі вороги мої про біду мою і зраділи, що Ти зробив це: о, якби Ти повелів настати дню, прореченому Тобою, і вони стали б подібними до мене! 22 Нехай постане перед лице Твоє вся злоба їх; і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.
Глава 1. [1] Плач. 5, 8. [2] Єр. 13, 17. [3] Єр. 13, 19; 14, 2. [4] Єр. 14, 2. Плач. 5, 11. [5] Втор. 28, 44. [6] Єр. 13, 20. [8] Єр. 13, 22; 30, 14. [9] Втор. 32, 29. Лк. 19, 42. [10] Втор. 23, 3. [11] Пс. 36, 25. [12] Іов. 19, 21. Дан. 9, 12. Лк. 22, 44. Іс. 1, 6. [13] Єз. 12, 13. Ос. 7, 12. [14] Пс. 37, 5. [15] Іс. 3, 1. [16] Плач. 1, 2; 2, 18. [17] Єр. 4, 31. Плач. 1, 8. [18] Дан. 9, 7. [19] Єр. 14, 3; 30, 14. Плач. 2, 10. [20] Пс. 24, 17. Лк. 21, 26. Втор. 32, 25. [21] Плач. 1, 16. Єр. 49, 12.
Глава 2↑
Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого. 2 Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих: 3 у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо; 4 натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь. 5 Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач. 6 І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика. 7 Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день. 8 Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані. 9 Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа. 10 Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські. 11 Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць. 12 Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх. 13 Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе? 14 Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання. 15 Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?» 16 Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!» 17 Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх. 18 Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх. 19 Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць. 20 «Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка? 21 Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя. 22 Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив».
Глава 2. [1] Єз. 7, 8. Плач. 4, 1. Авд. 1, 4. [2] Єр. 5, 17. Іс. 47, 6. [3] Єр. 48, 25. [4] Пс. 7, 13. Плач. 3, 12. [6] Пс. 79, 13. Іс. 5, 5. [7] Єр. 2, 15; 7, 14. [8] 4 Цар. 21, 13. Іс. 34, 11. [9] Пс. 73, 9. [10] Плач. 1, 19. [11] Плач. 1, 16. Втор. 32, 25. Єр. 44, 7. [12] Єз. 4, 17. [13] Єр. 15, 18. [14] Єр. 2, 8. [15] Єз. 5, 14. Мк. 15, 29. [16] Плач. 1, 5; 3, 46. [17] Лев. 26, 17. Втор. 28, 15. [18] Єр. 9, 1; 14, 17. Плач. 1, 16. [19] Іов. 30, 16. [20] Втор. 28, 53. Єр. 19, 9. [21] Плач. 3, 42. [22] Плач. 1, 15.
Глава 3↑
Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його. 2 Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло. 3 Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою; 4 виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої; 5 огородив мене і обклав гіркотою і тяготою; 6 посадив мене у темне місце, як давно померлих; 7 оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої, 8 і коли я волав і взивав, затримував молитву мою; 9 камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої. 10 Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці; 11 викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо; 12 натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл; 13 послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого. 14 Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх. 15 Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином. 16 Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом. 17 І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство, 18 і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа. 19 Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч. 20 Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені. 21 Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю: 22 з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося. 23 Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя! 24 Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього. 25 Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його. 26 Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа. 27 Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй; 28 сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї; 29 вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»; 30 підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою, 31 бо не навік залишає Господь. 32 Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї. 33 Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських. 34 Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі, 35 коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього, 36 коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь? 37 Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»? 38 Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя? 39 Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої. 40 Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа. 41 Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах: 42 ми відпали й були вперті; Ти не пощадив. 43 Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив; 44 Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша; 45 сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів. 46 Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші. 47 Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша. 48 Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого. 49 Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення, 50 доки не зглянеться і не побачить Господь з небес. 51 Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста. 52 Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини; 53 скинули життя моє в яму і закидали мене камінням. 54 Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я». 55 Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої. 56 Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого. 57 Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся». 58 Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє. 59 Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє. 60 Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене. 61 Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене, 62 слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня. 63 Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня. 64 Воздай їм, Господи, за ділами рук їх; 65 пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них; 66 переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної.
Глава 3. [1] Єз. 7, 10. [2] Єр. 13, 16. [3] Іов. 19, 21. [5] Єр. 9, 15. [6] Пс. 142, 3. [7] Іов. 19, 8. [9] Ос. 2, 6. [10] Ос. 5, 14; 13, 7–8. [12] Іов. 16, 12. [14] Іов. 30, 9. [15] Іов. 9, 18. [16] Притч. 20, 17. [18] Єр. 17, 13. [20] Мк. 15, 23. [22] Неєм. 9, 31. Пс. 85, 13. Ін. 3, 16. [23] Пс. 137, 8. [24] Пс. 15, 5. Єр. 10, 16. [25] Пс. 33, 9. Авв. 2, 3. [27] Пс. 118, 71. [28] Пс. 38, 10; 76, 11. [30] Мф. 5, 39. [31] Пс. 76, 8. [32] Пс. 29, 6. Іс. 54, 7–8. Мих. 7, 18. [38] Ін. 1, 3. [39] Єр. 30, 15. Мф. 7, 3. [40] Єр. 3, 23. 1 Кор. 11, 28. [42] Дан. 9, 5. [45] 1 Кор. 4, 13. [47] Іс. 24, 17. [48] Єр. 14, 17. [50] Пс. 79, 15. [51] Плач. 1, 16. [52] Єр. 12, 9. [53] Єр. 37, 15. [55] Пс. 129, 1. [64] Пс. 27, 4. [66] Пс. 78, 6.
Глава 4↑
Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях. 2 Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря! 3 І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі. 4 Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм. 5 Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною. 6 Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його. 7 Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір; 8 а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево. 9 Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових. 10 Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого. 11 Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його. 12 Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима. 13 Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників; 14 бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх. 15 «Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде! 16 лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують. 17 Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас. 18 А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш. 19 Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі. 20 Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів». 21 Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся. 22 Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої.
Глава 4. [1] Іс. 1, 22. [2] Єр. 18, 4. [4] Плач. 2, 11. [5] Одкр. 6, 5–6. [6] Бут. 18, 20; 19, 4. [8] Лев. 26, 16. Єз. 37, 11. Плач. 3, 4. [10] 4 Цар. 6, 29. Єр. 19, 9. [11] Єр. 7, 20. [13] Єр. 5, 31. [16] Плач. 5, 12. [18] Єз. 7, 2. [19] Єр. 4, 13. [20] Дан. 9, 24. [21] Пс. 136, 7. [22] Іс. 40, 2.
Глава 5↑
Згадай, Господи, що над нами звершилося; споглянь і подивися на наругу нашу. 2 Спадщина наша перейшла до чужих, доми наші — до іноплемінників; Зми зробилися сиротами, без батька; матері наші — як удови. 4 Воду свою п’ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші. 5 Нас гонять у шию, ми працюємо, і не маємо відпочинку. 6 Простягаємо руку до єгиптян, до ассиріян, щоб насититися хлібом. 7 Батьки наші грішили: їх уже немає, а ми несемо покарання за беззаконня їхні. 8 Раби господарюють над нами, і нема кому визволити від рук їхніх. 9 З небезпекою для життя від меча, у пустелі дістаємо хліб собі. 10 Шкіра наша почорніла, як піч, від пекучого голоду. 11 Дружин безчестять на Сионі, дівиць — у містах юдейських. 12 Князі повішені руками їхніми, лиця старців не поважаються. 13 Юнаків беруть до жорнів, і діти падають під ношами дров. 14 Старці вже не сидять біля воріт; юнаки не співають. 15 Припинилася радість серця нашого; хороводи наші перетворилися на нарікання. 16 Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили! 17 Від цього й ниє серце наше; від цього затьмарилися очі наші. 18 Від того, що запустіла гора Сион, лисиці ходять по ній. 19 Ти, Господи, перебуваєш повіки; престіл Твій — у рід і рід. 20 Для чого зовсім забуваєш нас, залишаєш нас на тривалий час? 21 Наверни нас до Тебе, Господи, і ми навернемося; онови дні наші, як у давнину. 22 Невже Ти зовсім відкинув нас, прогнівався на нас безмірно?
Глава 5. [1] Єз. 5, 14. [2] Єр. 6, 12. [4] Єз. 4, 16. [7] Вих. 20, 5. Єр. 31, 29. Єз. 8, 2. [8] Втор. 28, 48. [10] Єз. 22, 22. [11] Втор. 28, 30. [12] Плач. 4, 16. [15] Ос. 2, 11. [16] Єр. 13, 18. [17] Єр. 13, 16. [19] Пс. 9, 8. [20] Пс. 12, 2. [21] Єр. 31, 18.
