Книга Екклезiаста, або Проповідника
Глава 1↑
Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі. 2 Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта! 3 Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? 4 Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. 5 Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. 6 Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. 7 Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. 8 Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. 9 Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. 10 Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас. 11 Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.
12 Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі; 13 і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому. 14 Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе — суєта і томління духу! 15 Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати. 16 Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання. 17 І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це — томління духу; 18 тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.
Глава 1. [1] 3 Цар. 2, 12. Притч. 1, 1. [2] Еккл. 12, 8. 2 Кор. 4, 18. [3] Еккл. 2, 22. [7] Сир. 40, 11. [8] Притч. 27, 20. [16] 3 Цар. 3, 12. [17] Еккл. 7, 25.
Глава 2↑
Сказав я у серці моєму: «дай, випробую я тебе веселощами, і насолодися добром»; але і це — суєта! 2 Про сміх сказав я: «дурість!», а про веселощі: «що вони роблять?» 3 Надумав я у серці моєму насолоджувати вином тіло моє і, тим часом, як серце моє керувалося мудрістю, дотримуватися і глупоти, доки не побачу, що добре для синів людських, що повинні вони були б робити під небом у недовгі дні життя свого.
4 Я почав великі справи: побудував собі доми, посадив собі виноградники, 5 влаштував собі сади і гаї і насадив у них усякі плодючі дерева; 6 зробив собі водойми для зрошення з них гаїв, що вирощують дерева; 7 придбав собі слуг і служниць, і домочадці були у мене; також великої і дрібної худоби було у мене більше, ніж у всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; 8 зібрав собі срібла і золота і коштовностей від царів і областей; завів у себе співців і співачок і насолоду синів людських — різні музичні інструменти. 9 І зробився я великим і багатим більше за всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; і мудрість моя була зі мною. 10 Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх. 11 І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем!
12 І звернувся я, щоб глянути на мудрість і безумство і глупоту: бо що може зробити людина після царя понад те, що вже зроблено? 13 І побачив я, що перевага мудрости над глупотою така сама, як перевага світла над темрявою: 14 у мудрого очі його — в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх. 15 І сказав я у серці моєму: «і мене осягне та сама доля, як і нерозумного: для чого ж я зробився дуже мудрим?» І сказав я у серці моєму, що і це — суєта; 16 тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з нерозумним. 17 І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все — суєта і томління духу! 18 І зненавидів я весь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене. 19 І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем. І це — суєта! 20 І звернувся я, щоб навіяти серцю моєму зректися усіх трудів, якими я трудився під сонцем, 21 тому що одна людина трудиться мудро, зі знанням і успіхом, і повинна віддати все людині, яка не трудилася в тому, що є ніби частиною її. І це — суєта і зло велике! 22 Бо що буде мати людина від усіх трудів своїх і турботи серця свого, що трудиться вона під сонцем? 23 Тому що всі дні її — скорботи, і труди її — неспокій; навіть і вночі серце її не знає спокою. І це — суєта!
24 Не підвладне людині і те благо, щоб їсти і пити й насолоджувати душу свою від труда свого. Я побачив, що і це — від руки Божої; 25 тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього? 26 Бо людині, яка є доброю перед лицем Його, Він дає мудрість і знання і радість; а грішнику дає турботу збирати і накопичувати, щоб потім віддати тому, хто добрий перед лицем Божим. І це — суєта і томління духу!
Глава 2. [1] Еккл. 8, 15. [3] Ос. 4, 11. [4] 3 Цар. 7, 1. [8] 3 Цар. 9, 28; 10, 14, 21–22, 27. [9] 3 Цар. 10, 23. [11] Еккл. 1, 14. [14] Притч. 17, 24. [24] Еккл. 3, 12–13. [26] Іов. 27, 16–17; 32, 8. Прем. 1, 4.
Глава 3↑
Усьому свій час, і час усякій речі під небом: 2 час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; 3 час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; 4 час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; 5 час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; 6 час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; 7 час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; 8 час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.
9 Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться? 10 Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому. 11 Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця. 12 Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму. 13 І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий. 14 Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його. 15 Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле.
16 Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня. 17 І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там».
18 Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини; 19 тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта! 20 Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох. 21 Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю?
22 Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?
Глава 3. [1] Лк. 9, 21. 1 Кор. 6, 12. [4] Єр. 31, 4. [7] Сир. 20, 6. Лк. 9, 21. [11] Прем. 9, 16. [12] Еккл. 2, 24; 8, 15. [13] Еккл. 5, 18. [14] Дан. 4, 32. Сир. 39, 21. [15] Еккл. 1, 9. [17] Еккл. 12, 14. [19] Пс. 48, 13. 1 Пет. 3, 12. [20] Бут. 3, 19. Пс. 145, 4. Еккл. 12, 7. [22] Еккл. 3, 12; 5, 18.
Глава 4↑
І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя у них немає; і в руках гнобителів їхніх — сила, а утішителя у них немає. 2 І ублажив я мертвих, які давно померли, більше за живих, які живуть досі; 3 а блаженніший за них обох той, хто ще не існував, хто не бачив злих діл, які чиняться під сонцем.
4 Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це — суєта і томління духу! 5 Нерозумний сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою. 6 Краще жменя зі спокоєм, ніж пригорщі з трудом і томління духу.
7 І обернувся я і побачив ще суєту під сонцем; 8 чоловік самотній, і іншого немає; ні сина, ні брата немає у нього; а всім трудам його немає кінця, і око його не насичується багатством. «Для кого ж я працюю і позбавляю душу мою блага?» І це — суєта і недобра справа!
9 Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: 10 тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. 11 Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? 12 І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься.
13 Краще бідний, але розумний юнак, ніж старий, але нерозумний цар, який не вміє приймати поради; 14 бо той з в’язниці вийде на царство, хоча народився у царстві своєму бідним. 15 Бачив я всіх, хто живе, які ходять під сонцем, з цим іншим юнаком, який займе місце того. 16 Не було числа всьому народу, що був перед ним, хоч пізніші не радітимуть ним. І це — суєта і томління духу!
17 Спостерігай за ногою твоєю, коли йдеш у дім Божий, і будь готовий більше до слухання, ніж до жертвоприношення; бо вони не думають, що зле чинять.
Глава 4. [1] Еккл. 3, 16. Сир. 35, 18. [4] Діян. 7, 9, 28. [5] Притч. 6, 10; 24, 33. [6] Притч. 17, 1. [8] Пс. 38, 7. 1 Ін. 2, 16. [9] Бут. 2, 18. Суд. 7, 10. [13] Еккл. 2, 13. [14] Бут. 41, 40. [16] Еккл. 1, 14. [17] Діян. 7, 33. 1 Цар. 15, 22. Ос. 6, 6.
Глава 5↑
Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі. 2 Бо, як сновидіння бувають при великій кількості турбот, так голос нерозумного пізнається при великій кількості слів.
3 Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її, тому що Він не благоволить до нерозумних: що обіцяв, виконай. 4 Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати. 5 Не дозволяй вустам твоїм вводити у гріх плоть твою, і не говори перед ангелом [Божим]: «це — помилка!» Для чого тобі робити, щоб Бог прогнівався на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх? 6 Бо у безлічі сновидінь, як і в безлічі слів, — багато суєти; але ти бійся Бога.
7 Якщо ти побачиш у якійсь області пригнічення бідного і порушення суду і правди, то не дивуйся цьому: тому що над високим наглядає вищий, а над ними ще вищий; 8 зверхність же над країною в цілому має цар, який піклується про країну. 9 Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того. І це — суєта! 10 Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима? 11 Солодкий сон у того, хто працює, чи мало, чи багато він з’їсть; але пересичення багатого не дає йому заснути. 12 Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому. 13 І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього. 14 Як вийшов він нагим з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести у руці своїй. 15 І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер? 16 А він у всі дні свої їв у потемках, у великому роздратуванні, у прикрості і досаді.
17 Ось ще, що я знайшов доброго і приємного: їсти і пити і насолоджуватися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудиться під сонцем у всі дні життя свого, які дав йому Бог; тому що це його доля. 18 І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий. 19 Недовго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його.
Глава 5. [1] Як. 1, 19. Притч. 10, 19. Мф. 6, 7. Сир. 7, 14. [3] Втор. 23, 21. [4] Діян. 5, 4. [6] Сир. 34, 2. [7] Прем. 6, 5. Еф. 6, 9. [10] 1 Ін. 2, 16. [12] Іов. 20, 20. [13] Мк. 8, 36. [14] Іов. 1, 21. 1 Тим. 6, 7. [17] Еккл. 2, 24. [19] Флп. 4, 6.
Глава 6↑
Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: 2 Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга! 3 Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього, 4 тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком. 5 Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому. 6 А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце? 7 Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується. 8 Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими? 9 Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу! 10 Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї. 11 Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще? 12 Бо хто знає, що добре для людини в житті, у всі дні суєтного життя її, які вона проводить, як тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?
Глава 6. [2] Пс. 48, 11. Сир. 14, 4. [7] Іов. 5, 7. [10] Іов. 9, 2–3. [12] Пс. 143, 4. Еккл. 8, 7.
Глава 7↑
Добре ім’я краще за дорогу масть, і день смерти — за день народження. 2 Краще ходити у дім плачу за мертвим, ніж ходити у дім бенкету; бо такий кінець усякої людини, і живий прикладе це до свого серця. 3 Сумування краще за сміх; тому що при печалі лиця серце стає кращим. 4 Серце мудрих — у домі плачу, а серце нерозумних — у домі веселощів. 5 Краще слухати викривання від мудрого, ніж слухати пісні дурних; 6 тому що сміх нерозумних те саме, що тріскотіння тернового хмизу під казаном. І це — суєта!
7 Утискуючи інших, мудрий стає дурним, і подарунки псують серце. 8 Кінець справи краще за початок її; терплячий краще зарозумілого. 9 Не будь духом твоїм поспішним на гнів, тому що гнів гніздиться у серці нерозумних. 10 Не говори: «чому це минулі дні були кращими за нинішні?», тому що не від мудрости ти запитуєш про це. 11 Гарна мудрість зі спадщиною, і особливо для тих, які бачать сонце: 12 тому що під сінню її те саме, що під сінню срібла; але перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто володіє нею. 13 Дивися на дію Божу: бо хто може випрямити те, що Він зробив кривим? 14 У дні благополуччя користуйся благом, а у дні нещастя розмірковуй: те й інше створив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати проти Нього.
15 Усього надивився я у суєтні дні мої: праведник гине в праведності своїй; нечестивий живе довго у нечесті своєму. 16 Не будь занадто суворим, і не виставляй себе занадто мудрим; навіщо тобі губити себе? 17 Не віддавайся гріху, і не будь безумним: навіщо тобі помирати не у свій час? 18 Добре, якщо ти будеш триматися одного і не віднімати руки від іншого; тому що хто боїться Бога, той уникне всього того. 19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, які у місті.
20 Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б; 21 тому не на всяке слово, яке говорять, звертай увагу, щоб не почути тобі раба твого, коли він лихословить на тебе; 22 бо серце твоє знає багато випадків, коли і сам ти лихословив на інших.
23 Усе це випробував я мудрістю; я сказав: «буду я мудрим»; але мудрість далека від мене. 24 Далеко те, що було, і глибоке — глибоко: хто осягне його? 25 Звернувся я серцем моїм до того, щоб пізнати, дослідити і знайти мудрість і розум, і пізнати нечестя глупоти, неуцтва і безумства, 26 і знайшов я, що гіркіша за смерть жінка, тому що вона — сіть, і серце її — тенета, руки її — окови; добрий перед Богом спасеться від неї, а грішник буде впійманий нею. 27 Ось це знайшов я, сказав Екклезіаст, випробовуючи одне за іншим. 28 Чого ще шукала душа моя, і я не знайшов? — Чоловіка одного з тисячі я знайшов, а жінки між усіма ними не знайшов. 29 Тільки це я знайшов, що Бог створив людину правою, а люди пустилися у безліч помислів.
Глава 7. [11] Притч. 22, 1. [2] Як. 4, 9. [3] 2 Кор. 7, 10. [5] Притч. 15, 31. [9] Притч. 14, 17. [12] Сир. 41, 29. [13] Еккл. 1, 15. [14] Іов. 2, 10. [16] Сир. 7, 5. Іс. 5, 21. Рим. 11, 20. [17] Іов. 15, 32. [19] Еккл. 9, 16. [20] 3 Цар. 8, 46. 2 Пар. 6, 36. Притч. 20, 9. Як. 3, 2. 1 Ін. 1, 8. Рим. 7, 14. [24] Рим. 11, 33. [25] Еккл. 1, 17. Ін. 10, 8. [26] Притч. 5, 4; 22, 4–5. [28] Рим. 5, 15; 7, 4. [29] Бут. 1, 27; 3, 2.
Глава 8↑
Хто — як мудрий, і хто розуміє значення речей? Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється. 2 Я говорю: слово царське бережи, і це заради клятви перед Богом. 3 Не поспішай відходити від лиця його, і не наполягай у злій справі; тому що він, що захоче, все може зробити. 4 Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: «що ти робиш?»
5 Хто додержується заповіді, той не зазнає ніякого зла: серце мудрого знає і час і устав; 6 тому що для всякої речі є свій час і устав; а людині велике зло від того, 7 що вона не знає, що буде; і як це буде — хто скаже їй?
8 Людина не владна над духом, щоб утримати дух, і немає влади у неї над днем смерти, і немає визволення у цій боротьбі, і не врятує нечестя нечестивого. 9 Усе це я бачив, і звертав серце моє на всяку справу, яка чиниться під сонцем. Буває час, коли людина панує над людиною на шкоду їй. 10 Бачив я тоді, що ховали нечестивих, і приходили і відходили від святого місця, і їх забували у місті, де вони так чинили. І це — суєта! 11 Не швидко звершується суд над злими вчинками; тому і не страшиться серце синів людських чинити зло. 12 Хоч грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його; 13 а нечестивому не буде добра, і, подібно до тіні, недовго протримається той, хто не благоговіє перед Богом. 14 Є і така суєта на землі: праведників осягає те, чого заслуговували б діла нечестивих, а з нечестивими буває те, чого заслуговували б діла праведників. І сказав я: і це — суєта! 15 І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися: це супроводжує її у трудах у дні життя її, які дав їй Бог під сонцем.
16 Коли я звернув серце моє на те, щоб осягнути мудрість і розглянути діла, які чиняться на землі, і серед яких людина ні вдень, ні вночі не знає сну, — 17 тоді я побачив усі діла Божі і знайшов, що людина не може осягнути діла, які чиняться під сонцем. Скільки б людина не трудилася у дослідженні, вона усе-таки не осягне цього; і якби якийсь мудрець сказав, що він знає, він не може осягнути цього.
Глава 8. [1] Притч. 17, 24. [2] Притч. 24, 21. [4] Дан. 4, 32. [5] Рим. 13, 3. [6] Еккл. 3, 1. [7] Еккл. 6, 12. [8] Іов. 14, 5. Пс. 38, 6. [10] Лев. 21, 4. Пс. 48, 18. [11] Пс. 70, 5–6. [13] Пс. 143, 4. [14] 1 Кор. 4, 13. 2 Кор. 6, 8. [15] Еккл. 2, 24; 3, 12. Діян. 14, 17. 1 Кор. 10, 31. Флп. 4, 11–12. [16] Еккл. 1, 17.
Глава 9↑
На все це я звернув серце моє для дослідження, що праведні й мудрі і діяння їхні — у руці Божій, і що людина ні любови, ні ненависти не знає у всьому тому, що перед нею. 2 Усьому й усім — одне: одна доля праведнику і нечестивому, доброму і [злому], чистому і нечистому, тому, хто приносить жертву і хто не приносить жертви; як доброчесному, так і грішнику; як тому, хто клянеться, так і тому, хто боїться клятви. 3 Це ж бо і погано в усьому, що чиниться під сонцем, що одна доля всім, і серце синів людських сповнене зла, і безумство в серці їх, у житті їх; а після того вони відходять до померлих. 4 Хто знаходиться між живими, тому є ще надія, оскільки і псу живому краще, ніж мертвому леву. 5 Живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають, і вже нема їм відплати, тому що і пам’ять про них піддана забуттю, 6 і любов їх і ненависть їх і ревнощі їх уже зникли, і нема їм більше частки повіки ні в чому, що відбувається під сонцем. 7 Отже, йди, їж з веселощами хліб твій, і пий у радості серця вино твоє, коли Бог благоволить до справ твоїх. 8 Нехай буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не зменшується єлей на голові твоїй. 9 Насолоджуйся життям із дружиною, яку любиш, у всі дні суєтного життя твого, і яку дав тобі Бог під сонцем на всі суєтні дні твої; тому що це — доля твоя у житті й у трудах твоїх, якими ти трудишся під сонцем. 10 Усе, що може рука твоя робити, за силами роби; тому що у могилі, куди ти підеш, немає ні праці, ні роздумів, ні знання, ні мудрости.
11 І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не розумним — багатство, і не майстерним — прихильність, але час і випадок для всіх них. 12 Бо людина не знає свого часу. Як риби попадаються у пагубну сіть, і як птахи заплутуються у тенетах, так сини людські уловлюються в час біди, коли вона несподівано находить на них.
13 Ось ще яку мудрість бачив я під сонцем, і вона здалася мені важливою: 14 місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього підступив великий цар і обложив його і зробив проти нього великі облогові роботи; 15 але в ньому знайшовся мудрий бідняк, і він урятував своєю мудрістю це місто; й однак же ніхто не згадував про цю бідну людину. 16 І сказав я: мудрість краща за силу, й однак же, мудрість бідняка зневажається, і слів його не слухають. 17 Слова мудрих, вимовлені спокійно, вислуховуються краще, ніж крик володаря між нерозумними. 18 Мудрість краща за військову зброю; але один, що згрішив, погубить багато доброго.
Глава 9. [2] Діян. 7, 11; 27, 1, 20. [3] Еккл. 8, 11. [5] Іов. 14, 21. [8] Мф. 6, 17; 25, 4. [9] Притч. 5, 18. 1 Пет. 3, 7. [11] Лк. 12, 25. Еккл. 3, 1. [12] Лк. 12, 39; 21, 35. Еф. 6, 13. [15] Притч. 29, 8. [16] Притч. 21, 22; 24, 5. [18] Нав. 7, 25.
Глава 10↑
Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю. 2 Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву. 3 Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний. 4 Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини.
5 Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря: 6 невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. 7 Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки. 8 Хто копає яму, той упаде у неї, і хто руйнує огорожу, того вжалить змій. 9 Хто пересуває камені, той може надсадити себе, і хто коле дрова, той може піддати себе небезпеці від них. 10 Якщо затупиться сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то потрібно буде напружувати сили; мудрість уміє це виправити. 11 Якщо змій ужалить без заговорювання, то не кращий за нього і злоязичний. 12 Слова з уст мудрого — благодать, а вуста нерозумного гублять його ж: 13 початок слів з уст його — глупота, а кінець промови з уст його — безумство. 14 Нерозумний наговорює багато, хоч людина не знає, що буде, і хто скаже йому, що буде після нього? 15 Труд нерозумного стомлює його, тому що не знає навіть дороги у місто. 16 Горе тобі, земле, коли цар твій отрок, і коли князі твої їдять рано! 17 Благо тобі, земле, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять вчасно, для підкріплення, а не для пересичення! 18 Від лінощів обвисне стеля, і коли опустяться руки, то протече дім. 19 Бенкети влаштовуються для задоволення, і вино веселить життя; а за усе відповідає срібло. 20 Навіть і в думках твоїх не лихослов царя, і у спальній кімнаті твоїй не лихослов багатого; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилатий — переказати промову твою.
Глава 10. [1] 1 Кор. 3, 18. [4] Пс. 37, 2. [8] Пс. 7, 16; 56, 7. Притч. 26, 27. Сир. 27, 28. [14] Еккл. 8, 7. [16] Іс. 3, 4. [20] Вих. 22, 28.
Глава 11↑
Відпускай хліб твій за водою, тому що після багатьох днів знову знайдеш його. 2 Давай частку семи і навіть восьми, тому що не знаєш, яке лихо буде на землі. 3 Коли хмари будуть повні, то вони проллють на землю дощ; і якщо впаде дерево на південь або на північ, то воно там і залишиться, куди впаде. 4 Хто спостерігає вітер, тому не сіяти; і хто дивиться на хмари, тому не жати. 5 Як ти не знаєш шляхів вітру і того, як утворюються кістки в утробі вагітної, так не можеш знати діло Бога, Який творить усе. 6 Ранком сій насіння твоє, і ввечері не давай відпочинку рукам твоїм, тому що ти не знаєш, те або інше буде вдаліше, або те й інше однаково добре буде. 7 Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. 8 Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам’ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта! 9 Веселись, юначе, у юності твоїй, і нехай споживає серце твоє радість у дні юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд. 10 І віддаляй печаль від серця твого, і відводь зле від тіла твого, тому що дитинство і юність — суєта.
Глава 11. [1] Лк. 6, 38; 12, 17, 33. [2] Лк. 16, 9. [5] Ін. 3, 8. [6] Рим. 12, 11. [8] Іов. 10, 21. [9] 2 Тим. 2, 22.
Глава 12↑
І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них!» 2 доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем. 3 У той день, коли затремтять ті, що охороняють дім, і зігнуться мужі сильні; і перестануть молоти ті, що мелють, тому що їх мало залишилося; і затьмаряться ті, що дивляться у вікно; 4 і будуть зачинятися двері на вулицю; коли замовкне звук жорна, і буде вставати людина за криком півня і замовкнуть дочки співу; 5 і висоти будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль, і обважніє коник, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; — 6 доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем. 7 І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його. 8 Суєта суєт, сказав Екклезіаст, усе — суєта!
9 Крім того, що Екклезіаст був мудрий, він учив ще народ знання. Він усе випробовував, досліджував, і склав багато притч. 10 Намагався Екклезіаст знаходити витончені висловлювання, і слова істини написані ним правильно. 11 Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного пастиря. 12 А що понад усе це, сину мій, того бережися: складати багато книг — кінця не буде, і багато читати — втомлює тіло.
13 Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; 14 бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.
Глава 12. [2] Бут. 48, 10. [4] 2 Цар. 19, 35. [5] Іов. 1, 21. [7] Пс. 145, 4. [8] Еккл. 1, 2. [9] 3 Цар. 4, 32. [13] 1 Тим. 1, 5. Втор. 6, 2. [14] 2 Кор. 5, 10. [а] 3 Цар. 4, 32.
