«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50 

Глава 1↑

На початку створив Бог небо і землю. ² Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.

³ І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. ⁴ І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. ⁵ І назвав Бог світло днем, темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.

⁶ І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води. [І стало так.] ⁷ І створив Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю. І стало так. ⁸ І назвав Бог твердь небом. [І побачив Бог, що це добре.] І був вечір, і був ранок: день другий.

⁹ І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.] ¹⁰ І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре. ¹¹ І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так. ¹² І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре. ¹³ І був вечір, і був ранок: день третій.

¹⁴ І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років; ¹⁵ і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так. ¹⁶ І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі; ¹⁷ і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю, ¹⁸ і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре. ¹⁹ І був вечір, і був ранок: день четвертий.

²⁰ І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.] ²¹ І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре. ²² І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. ²³ І був вечір, і був ранок: день п’ятий.

²⁴ І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так. ²⁵ І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.

²⁶ І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. ²⁷ І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх. ²⁸ І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі. ²⁹ І сказав Бог: ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; — вам це буде в їжу; ³⁰ а всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому [плазуну,] на землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так. ³¹ І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий.

Глава 1. [1] Пс. 88, 12–13; 135, 5; 145, 6. Сир. 18, 1. Ін. 1, 3. Діян. 14, 15. Євр. 11, 3. Одкр. 14, 7. [3] Пс. 32, 9. [6] Пс. 32, 6; 135, 5; 148, 4. Єр. 10, 12; 51, 15. [9] Пс. 32, 7; 135, 6. [14] Пс. 135, 7–9. [16] Втор. 4, 19. Єр. 31, 35. [18] Пс. 103, 19–20. [21] Іов. 40, 20. Пс. 103, 25. [22] Бут. 8, 17. [24] Іов. 12, 7. Сир. 16, 31. [26] Бут. 5, 1. Прем. 2, 23. Сир. 17, 3. [27] Бут. 5, 1–2. Мф. 19, 4. Мк. 10, 6. 1 Кор. 11, 7. Кол. 3, 10. [28] Бут. 8, 17; 9, 1, 7. [29] Бут. 9, 3. [31] Пс. 110, 3. Сир. 39, 21.

Глава 2 ↑

Так були створені небо і земля і все воїнство їх. ² І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив. ³ І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював.

⁴ Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо, ⁵ і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі, ⁶ але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі. ⁷ І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою. ⁸ І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив. ⁹ І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла. ¹⁰ З Едему витікала ріка для зрошення раю; і потім розділялася на чотири ріки. ¹¹ Ім’я однієї Фисон: вона обтікає всю землю Хавила, ту, де золото; ¹² і золото тієї землі добре; там бдолах і камень онікс. ¹³ Ім’я другої ріки Гихон [Геон]: вона обтікає всю землю Куш. ¹⁴ Ім’я третьої ріки Хиддекель [Тигр]: вона протікає перед Ассирією. Четверта ріка Євфрат. ¹⁵ І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його. ¹⁶ І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, ¹⁷ а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш. ¹⁸ І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою. ¹⁹ Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй. ²⁰ І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього. ²¹ І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. ²² І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка. ²³ І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого]. ²⁴ Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю. ²⁵ І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися.

Глава 2. [1] Іс. 45, 12. [2] Вих. 20, 11; 31, 17. Євр. 4, 4. [7] 1 Кор. 15, 45. [8] Бут. 4, 16. [9] Одкр. 2, 7; 22, 2. [11] Сир. 24, 27. [14] Дан. 10, 4. [17] Рим. 5, 12; 6, 23. [18] Еккл. 4, 8–9. [22] 1 Тим. 2, 13. [23] 1 Кор. 11, 8. [24] Мф. 19, 5. Мк. 10, 7–8. 1 Кор. 6, 16. Еф. 5, 31.

Глава 3 ↑

Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? ² І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти, ³ тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти. ⁴ І сказав змій жінці: ні, не вмрете, ⁵ але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло. ⁶ І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв. ⁷ І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.

⁸ І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. ⁹ І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти? ¹⁰ Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався. ¹¹ І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? ¹² Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. ¹³ І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла.

¹⁴ І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого; ¹⁵ і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту*.

¹⁶ Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою. ¹⁷ Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; ¹⁸ терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; ¹⁹ у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся. ²⁰ І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва**, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе.

²¹ І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.

²² І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно. ²³ І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий. ²⁴ І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя.

* За іншим читанням: і між Сіменем її; Він буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити Його в п’яту.

** Життя.

Глава 3. [1] Прем. 2, 24. [4] Ін. 8, 44. 2 Кор. 11, 3. [6] Сир. 25, 27. 1 Тим. 2, 14. [7] Бут. 2, 25. Одкр. 3, 17. [8] Пс. 137, 6. Ам. 9, 2. [11] Бут. 2, 17. [13] 2 Кор. 11, 3. [14] Пс. 71, 9. [15] Бут. 14, 18. Пс. 111, 1, 2, 4. Зах. 6, 13. Бут. 22, 9. Пс. 22. Пс. 70. Зах. 12, 10. Ін. 3, 14. [16] 1 Кор. 14, 34. [17] Бут. 4, 12; 5, 29. [19] Пс. 127, 2. Еккл. 12, 7. [22] Бут. 1, 27. 1 Ін. 5, 7. Бут. 2, 9.

Глава 4 ↑

Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа. ² І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом.

³ Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу, ⁴ і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його, ⁵ а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його. ⁶ І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє? ⁷ якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним. ⁸ І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його. ⁹ І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму? ¹⁰ І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі; ¹¹ і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї; ¹² коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі. ¹³ І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести; ¹⁴ ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене. ¹⁵ І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його. ¹⁶ І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема. ¹⁷ І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох. ¹⁸ В Єноха народився Ірад [Гаїдад]; Ірад народив Мехіаеля [Малелеїла]; Мехіаель народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха. ¹⁹ І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї: Ада, й ім’я другої: Цилла [Селла]. ²⁰ Ада народила Іавала: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами. ²¹ Ім’я брата його Іувал: він був батьком всіх, хто грає на гуслях і сопілках. ²² Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема. ²³ І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі; ²⁴ якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.

²⁵ І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн. ²⁶ У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога].

Глава 4. [4] Євр. 11, 4. [5] Притч. 15, 8. Іс. 1, 13. [6] Мф. 20, 15. [7] Рим. 6, 16. [8] Гал. 5, 17. Прем. 10, 3. Мф. 23, 35. 1 Ін. 3, 12. Іуд. 1, 11. [9] Пс. 9, 13; 115, 6. [10] Євр. 12, 24. Одкр. 6, 10. [14] Бут. 9, 6. [19] Бут. 2, 24. [25] Бут. 5, 3.

Глава 5 ↑

Ось родовід Адама: коли Бог створив людину, за подобою Божою створив її, ² чоловіка і жінку створив їх, і благословив їх, і нарік їм ім’я: людина, в день створення їх. ³ Адам жив сто тридцять [230] років і породив [сина] за подобою своєю [і] за образом своїм, і нарік йому ім’я: Сиф. ⁴ Днів Адама після народження ним Сифа було вісімсот [700] років, і породив він синів і дочок. ⁵ Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер.

⁶ Сиф жив сто п’ять [205] років і породив Єноса. ⁷ Після народження Єноса Сиф жив вісімсот сім [707] років і породив синів і дочок. ⁸ Усіх же днів Сифових було дев’ятсот дванадцять років; і він помер.

⁹ Єнос жив дев’яносто [190] років і породив Каїнана. ¹⁰ Після народження Каїнана Єнос жив вісімсот п’ятнадцять [715] років і породив синів і дочок. ¹¹ Усіх же днів Єноса було дев’ятсот п’ять років; і він помер.

¹² Каїнан жив сімдесят [170] років і породив Малелеїла. ¹³ Після народження Малелеїла Каїнан жив вісімсот сорок [740] років і породив синів і дочок. ¹⁴ Усіх же днів Каїнана було дев’ятсот десять років; і він помер.

¹⁵ Малелеїл жив шістдесят п’ять [165] років і родив Яреда. ¹⁶ Після народження Яреда Малелеїл жив вісімсот тридцять [730] років і породив синів і дочок. ¹⁷ Усіх же днів Малелеїла було вісімсот дев’яносто п’ять років; і він помер.

¹⁸ Яред жив сто шістдесят два роки і породив Єноха. ¹⁹ Після народження Єноха Яред жив вісімсот років і породив синів і дочок. ²⁰ Усіх же днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки; і він помер.

²¹ Єнох жив шістдесят п’ять [165] років і породив Мафусала. ²² І ходив Єнох перед Богом, після народження Мафусала, триста [200] років і породив синів і дочок. ²³ Усіх же днів Єноха було триста шістдесят п’ять років. ²⁴ І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його.

²⁵ Мафусал жив сто вісімдесят сім років і породив Ламеха. ²⁶ Після народження Ламеха Мафусал жив сімсот вісімдесят два роки і породив синів і дочок. ²⁷ Усіх же днів Мафусала було дев’ятсот шістдесят дев’ять років; і він помер.

²⁸ Ламех жив сто вісімдесят два [188] роки і породив сина, ²⁹ і дав йому йому ім’я: Ной, сказавши: він утішить нас у ділах наших й у праці рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь [Бог]. ³⁰ І жив Ламех після народження Ноя п’ятсот дев’яносто п’ять [565] років і породив синів і дочок. ³¹ Усіх же днів Ламеха було сімсот сімдесят сім [753] років; і він помер.

³² Ною було п’ятсот років і породив Ной [трьох синів]: Сима, Хама і Яфета.

Глава 5. [1] 1 Пар. 1, 1. Бут. 1, 26–27; 9, 6. Прем. 2, 23. Сир. 17, 3. [3] Лк. 3, 38. 1 Кор. 15, 48–49. [24] Сир. 44, 15; 49, 16. Євр. 11, 5. [29] 1 Пет. 3, 20. Євр. 11, 7. Бут. 3, 17. [32] 1 Пар. 1, 4.

Глава 6 ↑

Коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки, ² тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав. ³ І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років. ⁴ У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.

⁵ І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно; ⁶ і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму. ⁷ І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.

⁸ Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].

⁹ Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом. ¹⁰ Ной породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета. ¹¹ Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями. ¹² І споглянув [Господь] Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі. ¹³ І сказав [Господь] Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось, Я знищу їх з землі. ¹⁴ Зроби собі ковчег з дерева гофер; відділення зроби в ковчезі й обсмоли його смолою усередині і ззовні. ¹⁵ І зроби його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина його п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів. ¹⁶ І зроби отвір у ковчезі, і в лікоть зведи його вгорі, і двері в ковчег зроби з боку його; влаштуй у ньому нижнє, друге і третє [житло]. ¹⁷ І ось, Я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя, під небесами; усе, що є на землі, позбудеться життя. ¹⁸ Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою. ¹⁹ Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть. ²⁰ З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої]. ²¹ Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою. ²² І зробив Ной усе: як повелів йому [Господь] Бог, так він і зробив.

Глава 6. [2] Втор. 14, 1. 1 Ін 3, 1. Мф. 24, 38. [3] Діян. 7, 51. Гал. 5, 16. 1 Пет. 3, 20. [5] Бут. 8, 21. Мф. 15, 19. Мк. 7, 21. [6] Чис. 23, 19. 1 Цар. 15, 11 [9] Сир. 44, 16. [13] 2 Пет. 2, 5. [14] Євр. 11, 7. [17] Пс. 28, 10. [19] Бут. 7, 9. [22] Бут. 7, 5.

Глава 7 ↑

І сказав Господь [Бог] Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег, тому що тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому; ² і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої; ³ також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі, ⁴ тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі. ⁵ Ной зробив усе, що Господь [Бог] повелів йому.

⁶ Ной же був шестисот років, коли потоп водний прийшов на землю. ⁷ І ввійшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним в ковчег від вод потопу. ⁸ І [з птахів чистих і з птахів нечистих, і] з худоби чистої і з худоби нечистої, [і зі звірів] і з усіх плазунів, що на землі ⁹ по парі, чоловічої статі і жіночої, ввійшли до Ноя в ковчег, як [Господь] Бог повелів Ною.

¹⁰ Через сім днів води потопу ринули на землю. ¹¹ В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились; ¹² і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей. ¹³ У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними. ¹⁴ Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті, ¹⁵ і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя; ¹⁶ і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег]. ¹⁷ І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею; ¹⁸ вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод. ¹⁹ І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом; ²⁰ на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори. ²¹ І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди; ²² усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло. ²³ Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі. ²⁴ Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.

Глава 7. [1] 1 Пет. 3, 20. [5] Бут. 6, 22. [7] Мф. 24, 38. Лк. 17, 27. 1 Пет. 3, 20. [9] Бут. 6, 19. [11] Іов. 38, 8. Притч. 8, 29. 4 Цар. 7, 2. [16] Бут. 6, 19–20. [23] Прем. 10, 4. Мф. 24, 39.

Глава 8 ↑

І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися. ² І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба. ³ Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів. ⁴ І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських. ⁵ Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір.

⁶ Після сорока днів Ной відчинив зроблене ним вікно ковчега ⁷ і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води. ⁸ Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі, ⁹ але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег. ¹⁰ І почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба з ковчега. ¹¹ Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі. ¹² Він почекав ще сім днів інших і [знову] випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.

¹³ Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі. ¹⁴ Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.

¹⁵ І сказав [Господь] Бог Ною: ¹⁶ вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою; ¹⁷ виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі. ¹⁸ І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним; ¹⁹ усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.

²⁰ І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику. ²¹ І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив: ²² надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.

Глава 8. [1] Пс. 111, 6. [2] Бут. 7, 11. [4] Єр. 51, 27. [17] Бут. 1, 28; 9, 1, 7. [21] Бут. 6, 5. Мф. 15, 19. Мк. 7, 21.

Глава 9 ↑

І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею]; ² нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони; ^З все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе; ⁴ тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте; ⁵ Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її; ⁶ хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим; ⁷ ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній.

⁸ І сказав Бог Ною і синам його з ним: ⁹ ось, Я укладу завіт Мій з вами і з нащадками вашими після вас, ¹⁰ і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними; ¹¹ укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі. ¹² І сказав [Господь] Бог: ось знамення завіту, який Я укладаю між Мною і між вами і між усякою душею живою, що з вами, в роди назавжди: ¹³ Я покладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була знаменням [вічного] завіту між Мною і між землею. ¹⁴ І буде, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка [Моя] у хмарі; ¹⁵ і Я згадаю завіт Мій, що між Мною і між вами і між усякою душею живою в усякій плоті; і не буде більше вода потопом на знищення всякої плоті. ¹⁶ І буде веселка [Моя] у хмарі, і Я побачу її, і згадаю завіт вічний між Богом [і між землею] і між усякою душею живою в усякій плоті, що на землі. ¹⁷ І сказав Бог Ною: ось знамення завіту, який Я уклав між Мною і між усякою плоттю, що на землі.

¹⁸ Сини Ноєві, що вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам же був батьком Ханаана. ¹⁹ Ці троє були синами Ноєвими, і від них заселилась уся земля.

²⁰ Ной почав обробляти землю і насадив виноградник; ²¹ і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму. ²² І побачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого, і, вийшовши, розповів двом братам своїм. ²³ Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого. ²⁴ Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його, ²⁵ і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх. ²⁶ Потім сказав: благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому; ²⁷ нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому.

²⁸ І жив Ной після потопу триста п’ятдесят років. ²⁹ Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер.

Глава 9. [1] Бут. 1, 28; 8, 17. [2] Бут. 1, 28. [4] Лев. 3, 17; 7, 26; 17, 14. [6] Мф. 26, 52. Одкр. 13, 10. Бут. 1, 27. [7] Бут. 1, 28; 8, 17; 9, 1. [11] Іс. 54, 9. [13] Сир. 43, 12. [26] Нав. 16, 10. Суд. 1, 9.

Глава 10 ↑

Ось родовід синів Ноєвих: Си­­ма, Хама і Яфета. Після потопу народилися в них діти. ² Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Іаван, [Єлиса,] Фувал, Мешех і Фирас. ³ Сини Гомера: Аскеназ, Рифат і Фогарма. ⁴ Сини Іавана: Єлиса, Фарсис, Киттим і Доданим. ⁵ Від цих населилися острови народів у землях їх, кожен за мовою своєю, за племенем своїм, у народах своїх. ⁶ Сини Хама: Хуш, Мицраїм, Фут і Ханаан. ⁷ Сини Хуша: Сева, Хавила, Савта, Раама і Савтеха. Сини Раами: Шева і Дедан. ⁸ Хуш породив також Нимрода; цей став сильним на землі; ⁹ він був сильним звіроловом перед Господом [Богом], тому і говориться: сильний звіролов, як Нимрод, перед Господом [Богом]. ¹⁰ Царство його спочатку складали: Вавилон, Ерех, Аккад і Халне в зем­лі Сеннаар. ¹¹ З цієї землі вийшов Ассур і побудував Ниневію, Реховофир, Калах ¹² і Ресен між Ниневією і між Калахом; це місто велике. ¹³ Від Мицраїма пішли Лудим, Анамим, Легавим, Нафтухим, ¹⁴ Пат­русим, Каслухим, звідки вийшли фи­листимляни, і Кафторим. ¹⁵ Від Ханаана народилися: Сидон, первісток його, Хет, ¹⁶ Ієвусей, Аморрей, Гергесей, ¹⁷ Евей, Аркей, Синей, ¹⁸ Арва­дей, Цемарей і Химафей. Згодом племена ханаанські розсіялися, ¹⁹ і були межі хананеїв від Сидона до Герара до Гази, звідси до Содома, Гоморри, Адми і Цевоїма до Лаши. ²⁰ Це сини Хамові, за племенами їх, за мовою їх, у землях їх, у народах їх.

²¹ Були діти й у Сима, батька всіх синів Єверових, старшого брата Яфе­тового. ²² Сини Сима: Єлам, Ассур, Арфаксад, Луд, Арам [і Каїнан]. ²³ Сини Арама: Уц, Хул, Гефер і Маш. ²⁴ Арфаксад породив [Каїнана, Каїнан породив] Салу, Сала породив Євера. ²⁵ У Євера народилося два сини; ім’я одному: Фалек, тому що в дні його земля була розділена; ім’я брата його: Іоктан. ²⁶ Іоктан породив Алмодада, Шалефа, Хацар­мавефа, Ієраха, ²⁷ Гадорама, Узала, Диклу, ²⁸ Овалу, Авимаїла, Шеву, ²⁹ Офира, Хавилу та Іовава. Усі ці сини Іоктана. ³⁰ Поселення їх були від Меши до Сефара, гори східної. ³¹ Це сини Симові за племенами їх, за мовами їх, у землях їх, у народах їх. ³² Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.

Глава 10. [1] Бут. 5, 32. [2] 1 Пар. 1, 5. [4] Чис. 24, 24. Іс. 23, 1. [8] 1 Пар. 1, 10. Єр. 16, 16. [10] Ам. 6, 2. [14] Втор. 2, 23. [22] 1 Пар. 1, 17. [25] 1 Пар. 1, 19. Бут. 11, 8. [30] Чис. 23, 7.

Глава 11 ↑

На всій землі була одна мова й один говір. ² Рухаючись зі сходу, вони знайшли в землі Сеннаар рівнину й оселилися там. ³ І сказали одне одному: наробимо цегли і випалимо вогнем. І стала у них цегла замість каменю, а земляна смола замість вапна. ⁴ І сказали вони: збудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по лицю всієї землі.

⁵ І зійшов Господь подивитися місто і вежу, що будували сини людські. ⁶ І сказав Господь: ось, один народ, і одна у всіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити; ⁷ зійдемо ж і змішаємо там мову їхню, так щоб один не розумів мови іншого. ⁸ І розсіяв їх Господь звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто [і вежу]. ⁹ Тому дано йому ім’я: Вавилон, бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі.

¹⁰ Ось родовід Сима: Сим був ста років і породив Арфаксада, через два роки після потопу; ¹¹ після народження Арфаксада Сим жив п’ятсот років і породив синів і дочок [і помер]. ¹² Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана.­ Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу. ¹³ Після нарождення Сали Арфаксад [Каїнан] жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер]. ¹⁴ Сала жив тридцять [130] років і породив Євера. ¹⁵ Після народження Євера Сала жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер]. ¹⁶ Євер жив тридцять чотири [134] роки і породив Фалека. ¹⁷ Після народження Фалека Євер жив чотириста тридцять [370] років і породив синів і дочок [і помер]. ¹⁸ Фалек жив трид­цять [130] років і породив Рагава. ¹⁹ Після народження Рагава Фалек жив двісті дев’ять років і породив синів і дочок [і помер]. ²⁰ Рагав жив тридцять два [132] роки і породив Серуха. ²¹ Після народження Серуха­ Рагав жив двісті сім років і породив синів і дочок [і помер]. ²² Серух жив тридцять [130] років і породив Нахора. ²³ Після народження Нахора Серух жив двісті років і породив синів і дочок [і помер]. ²⁴ Нахор жив двадцять дев’ять [79] років і породив Фарру. ²⁵ Після народження Фарри Нахор жив сто дев’ятнад­цять [129] років і породив синів і дочок [і помер]. ²⁶ Фарра жив сімдесят років і породив Аврама, Нахора й Арана.

²⁷ Ось родовід Фарри: Фарра породив Аврама, Нахора й Арана. Аран породив Лота. ²⁸ І вмер Аран за Фарри, батька свого, у землі народження свого, в Урі халдейському. ²⁹ Аврам і Нахор взяли собі дружин; ім’я дружини Аврамової: Сара; ім’я дружини Нахорової: Милка, доч­ка Арана, батька Милки і батька­ Іски. ³⁰ І Сара була неплідна і бездіт­на. ³¹ І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши­ до Харрана, вони зупинилися там. ³² І було днів життя Фарри [у Харранській землі] двісті п’ять років, і вмер Фарра в Харрані.

Глава 11. [4] Втор. 1, 28. [8] Втор. 32, 8. [10] 1 Пар. 1, 17. [16] 1 Пар. 1, 19. [26] Нав. 24, 2. 1 Пар. 1, 26–27. [31] Нав. 24, 3.

Глава 12 ↑

І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі; ² і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; ³ Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні.

⁴ І пішов Аврам, як сказав йому Господь; і з ним пішов Лот. Аврам був сімдесяти п’яти років, коли вийшов з Харрана. ⁵ І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську. ⁶ І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї. ⁷ І явився Господь Авраму і сказав [йому]: нащадкам твоїм віддам Я землю цю. І зробив там [Аврам] жертовник Гос­поду, Який явився йому. ⁸ Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому]. ⁹ І піднявся Аврам і продовжував йти на південь.

¹⁰ І був голод у тій землі. І прийшов Аврам у Єгипет, щоб пожити там, тому що посилився голод у зем­лі тій. ¹¹ Коли ж він наближався до Єгипту, то сказав Сарі, дружині своїй: ось, я знаю, що ти жінка, прекрасна на вигляд; ¹² і коли єгиптяни побачать тебе, то скажуть: це дружина його; і вб’ють мене, а тебе залишать живою; ¹³ скажи ж, що ти моя сестра, щоб мені добре було заради тебе, і щоб жива була душа моя через тебе. ¹⁴ І було, коли прийшов Аврам у Єгипет, єгиптяни побачили, що вона жінка дуже красива; ¹⁵ побачили її і вельможі фараонові і похвалили її перед фараоном; і взята вона була до дому фараонового. ¹⁶ І Авраму добре було заради неї; і була у нього дрібна і велика худоба й осли, і раби і рабині, і мули і верблюди. ¹⁷ Але Господь уразив тяжкими ударами фараона і дім його за Сару, дружину Аврамову. ¹⁸ І покликав фараон Аврама і сказав: що це ти зробив зі мною? чому не сказав мені, що вона дружина твоя? ¹⁹ чому ти сказав: вона сестра моя? і я взяв було її собі за дружину. І те­пер ось дружина твоя; візьми [її] і йди. ²⁰ І дав фараон повеління про нього людям, і провели його, і дружину його, й усе, що в нього було, [і Лота з ним].

Глава 12. [1] Діян. 7, 3. [3] Бут. 18, 18; 22, 18; 26, 4. Гал. 3, 8, 16. [6] Бут. 18, 1; 33, 18; 37, 12. [7] Бут. 13, 15; 15, 7, 18; 26, 3–4. Втор. 34, 4. [8] Бут. 13, 3; 28, 19. [13] Бут. 20, 2. [16] Бут. 13, 2. [17] Пс. 104, 14.

Глава 13 ↑

І піднявся Аврам з Єгипту, сам і дружина його, й усе, що в нього­ було, і Лот з ним, на південь. ² І був Аврам дуже багатий на худобу, і срібло, і золото. ³ І продовжував він переходи свої від півдня до Вефиля, до місця, де колись був намет його між Вефилем і між Гаєм, ⁴ до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа.

⁵ І у Лота, який ходив з Аврамом, також була дрібна і велика худоба і намети. ⁶ І не вміщала їх та земля, щоб жити разом, бо майно їхнє було таке велике, що вони не могли жити разом. ⁷ І була суперечка між пасту­ха­ми худоби Аврамової і між пастухами худоби Лотової; і хананеї і ферезеї жили тоді в тій землі. ⁸ І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі; ⁹ чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч. ¹⁰ Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йор­данську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гомор­ру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Гос­подній, як земля Єгипетська;­ ¹¹ і об­рав­ собі Лот усю околицю Йор­­дан­ську; і рушив Лот на схід. І відок­ремилися вони один від одного. ¹² Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома. ¹³ Жителі ж содомські були злі і гріш­ні перед Господом.

¹⁴ І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід; ¹⁵ бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки, ¹⁶ і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок зем­ний, то і нащадки твої полічені будуть; ¹⁷ встань, пройди по землі цій у довжину й у ширину її, бо Я дам її тобі [і нащадкам твоїм назавжди]. ¹⁸ І зняв Аврам намет, і пішов, і оселився біля діброви Мамре, що в Хевроні; і зробив там жертовник Господу.

Глава 13. [1] Пс. 104, 13. [2] Бут. 24, 35. Притч. 10, 22. [3] Бут. 12, 8; 35, 6. [4] Бут. 12, 7–8. [6] Бут. 36, 7. [7] Бут. 21, 25. [8] Пс. 33, 15. Бут. 11, 27; 14, 12. [10] Бут. 2, 8. Іс. 51, 3. 28, 13. [13] Бут. 18, 20; 19, 13. Єз. 16, 49. [15] Бут. 12, 7; 15, 18; 26, 4. Втор. 34, 4. [16] Бут. 32, 12. Втор. 10, 22. [18] Чис. 13, 23.

Глава 14 ↑

І було у дні Амрафела, царя Сеннаарського, Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера, царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського, ² пішли вони війною проти Бе­ри, царя Содомського, проти Бир­ши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор. ³ Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне. ⁴ Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися. ⁵ В чотирнадцятому році прийшли Кедорлаомер і царі, що з ним, й уразили рефаїмів в Аштероф-Карнаїмі, зузимів у Гамі, емимів у Шаве-Кириафаїмі, ⁶ і хорреїв у горі їх Сеї­рі, до Ел-Фарана, що біля пустелі. ⁷ І повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Мишпат, що є Кадес, і завоювали всю країну амаликитян, і також аморреїв, що живуть у Хацацон-Фамарі. ⁸ І вийшли цар Содомський, цар Гоморрський, цар Адми, цар Севоїмський і цар Бели, яка є Сигор; і вступили в битву­ з ними в долині Сиддим, ⁹ з Кедор­ла­омером, царем Єламським, Фидалом, царем Гоїмським, Амрафелом, царем Сеннаарським, Аріохом, царем Єлласарським, — чотири царі проти­ п’яти. ¹⁰ В долині ж Сиддим було ­ба­гато смоляних ям. І царі Содом­ський і Гоморрський, утікаючи, упали в них, а останні втекли в гори. ¹¹ Пере­можці взяли все майно Содо­ма і Гоморри і весь запас їх і піш­ли. ¹² І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли. ¹³ І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими. ¹⁴ Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана; ¹⁵ і, розділив­шись, напав на них уночі, сам і раби його, і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска; ¹⁶ і повернув усе майно і Лота, родича свого, і майно його повернув, також і жінок і народ.

¹⁷ Коли він повертався після поразки Кедорлаомера і царів, що були з ним, цар Содомський вийшов йому назустріч у долину Шаве, що нині долина царська; ¹⁸ і Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, — ¹⁹ і благословив його, і сказав: благо­словенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі; ²⁰ і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. [Аврам] дав йому десяту частину з усього. ²¹ І сказав цар Содомський Авраму: віддай мені людей, а майно візьми собі. ²² Але Аврам сказав цареві Содомському: піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі, ²³ що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама; ²⁴ крім того, що з’їли слуги, і, крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол і Мамрій нехай візьмуть свою частку.

Глава 14. [1] Бут. 10, 10; 11, 2. [2] Бут. 19, 22. [13] Бут. 17, 8. Євр. 11, 9, 13. [14] Нав. 19, 47. [17] 2 Цар. 18, 18. [18] Євр. 7, 1. [20] Євр. 7, 4. [24] Бут. 14, 13.

Глава 15 ↑

Після цих подій було слово Гос­­поднє до Аврама у видінні [вночі], і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя [буде] дуже велика. ² Аврам сказав: Владико Гос­поди! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска. ³ І сказав Аврам: ось, Ти не дав мені нащадка, і ось, управитель мій спадкоємець мій. ⁴ І було слово Гос­пода до нього, і сказано: не буде він твоїм спадкоємцем, але той, хто народиться з лона твого, буде твоїм спадкоємцем. ⁵ І ви­вів його геть і сказав [йому]: подивися на небо і порахуй зірки, якщо ти можеш порахувати їх. І сказав йому: стільки буде в тебе нащадків. ⁶ Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність.

⁷ І сказав йому: Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб дати тобі землю цю у володіння. ⁸ Він сказав: Владико Господи! З чо­го я довідаюсь, що я буду володіти нею? ⁹ Господь сказав йому: візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба. ¹⁰ Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл і поклав одну частину навпроти другої; тільки птахів не розсік. ¹¹ І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх.

¹² Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий. ¹³ І сказав Господь Авраму: знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років, ¹⁴ але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі; після цього вони вийдуть [сюди] з великим майном, ¹⁵ а ти відійдеш до бать­ків твоїх у мирі і будеш похований у старості добрій; ¹⁶ у четвертому ро­ді по­вернуться вони сюди: тому що мі­ра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася. ¹⁷ Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами. ¹⁸ В цей день уклав Господь завіт з Аврамом, сказавши: нащадкам твоїм даю Я землю цю, від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату: ¹⁹ кенеїв, кенезеїв, кедмонеїв, ²⁰ хеттеїв, ферезеїв, рефаїмів, ²¹ аморреїв, хананеїв, [евеїв,] гергесеїв і євусеїв.

Глава 15. [1] Іс. 40, 10; 41, 10; 43, 1. [2] Бут. 24, 2. [5] Бут. 22, 17. [6] Рим. 4, 3. Гал. 3, 6. Як. 2, 23. [10] Єр. 34, 18. [13] Діян. 7, 6. Вих. 12, 40. [10] Вих. 12, 41. [17] Єр. 34, 18. [18] Бут. 12, 7; 13, 15; 26, 4. Втор. 34, 4.

Глава 16 ↑

Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар. ² І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари. ³ І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину. ⁴ Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою. ⁵ І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суд­дею між мною і між тобою. ⁶ Аврам сказав Сарі: ось, служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі зав­годно. І Сара почала пригноблювати­ її, і вона втекла від неї. ⁷ І зна­йшов її ангел Господній біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура. ⁸ І сказав [їй ангел Господній]: Агар, служнице Сарина! звідки ти при­йшла і куди йдеш? Вона сказала: я втікаю від лиця Сари, господині моєї. ⁹ Ангел Господній сказав їй: повернися до господині своєї і підкорися їй. ¹⁰ І сказав їй ангел Господній: примножуючи, примножу нащадків твоїх, так що не можна буде й перерахувати їх від безлічі. ¹¹ І ще сказав їй ангел Господній: ось, ти вагітна, і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл, тому що почув Господь страждання твоє; ¹² він буде між людьми, як дикий осел; руки його на всіх, і руки усіх на нього; жити буде він перед лицем усіх братів своїх. ¹³ І нарекла [Агар] Господа, Який говорив до неї, цим ім’ям: Ти Бог, що бачиш мене. Бо сказала вона: дійсно я бачила тут у слід Того, Хто бачить мене. ¹⁴ Тому джерело те називається: Беер-лахай-рої*. Воно знаходиться між Кадесом і між Баредом.

¹⁵ Агар народила Авраму сина; і дав [Аврам] ім’я синові своєму, що народився від Агарі: Ізмаїл. ¹⁶ Аврам був вісімдесяти шести років, коли Агар народила Авраму Ізмаїла.

* Джерело Живого, що бачить мене.

Глава 16. [14] Бут. 24, 62. [15] Гал. 4, 22.

Глава 17 ↑

Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Ав­рамові і сказав йому: Я Бог всемогут­ній; ходи переді Мною і будь непороч­ним; ² і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе. ³ І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав: ⁴ Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів, ⁵ і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів; ⁶ і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе; ⁷ і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе; ⁸ і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом. ⁹ І сказав Бог Авра­амові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх. ¹⁰ Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; ¹¹ обрізуйте крайню плоть ва­шу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами. ¹² Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куп­ле­не за срібло в якого-небудь інопле­мінника, який не від твого сімені. ¹³ Обов’язково нехай буде обрізаний народ­жений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним. ¹⁴ Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у вось­мий день], знищиться душа його з на­­роду­ свого, тому що він порушив завіт Мій. ¹⁵ І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра; ¹⁶ Я благословлю її і дам тобі від неї сина; благословлю її, і народяться від неї народи, і царі народів народяться від неї. ¹⁷ І упав Авраам на лице своє, і розсміявся, і сказав сам у собі: невже від столітнього буде син? і Сар­ра, дев’яностолітня, невже народить? ¹⁸ І сказав Авраам Богові:­ о, хоч би Ізмаїл був живим перед ли­цем Твоїм! ¹⁹ Бог же сказав [Авра­аму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього. ²⁰ І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ. ²¹ Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік. ²² І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.

²³ І взяв Авраам Ізмаїла, сина сво­го, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог. ²⁴ Авраам був дев’яноста дев’яти років, коли була обрізана крайня плоть його. ²⁵ А Ізмаїл, син його, був тринадцяти років, коли була обрізана крайня плоть його. ²⁶ У тот же самий день обрізані були Авраам і Ізмаїл, син його, ²⁷ і з ним обрізані були всі чоловічої статі дому його, народжені в домі і куплені за срібло в іноплемінників.

Глава 17. [1] Бут. 12, 7; 24, 40; 48, 15. [2] Бут. 12, 2. [4] Сир. 44, 19–20. Рим. 4, 17. [5] Іс. 51, 2. [6] Мф. 1, 6. [7] Бут. 15, 18. 4 Цар. 13, 23. Лев. 26, 12. [9] Діян. 7, 8. [10] Лев. 12, 3. Лк. 2, 21. Ін. 7, 22. [16] Гал. 4, 23. Іс. 51, 2. Мф. 1, 6. [17] Бут. 18, 12. Лк. 1, 18. [19] Бут. 18, 10; 21, 1–2. Лк. 1, 55. [20] Бут. 25, 13–16. [21] Рим. 9, 9.

Глава 18 ↑

І явився йому Господь біля діб­­­­­­­рови Мамре, коли він сидів при вході в намет [свій], під час спеки денної. ² Він звів очі свої і глянув, і ось, три мужі стоять навпроти нього. Побачивши, він побіг назустріч їм від входу в намет [свій] і поклонився до землі, ³ і сказав: Владико! якщо я знайшов благовоління­ перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого; ⁴ і принесуть трохи води, й омиють ноги ваші; і відпочинете під цим деревом, ⁵ а я принесу хліба,­ і ви підкріпите серця ваші; потім підіть [у путь свою]; тому що ви йдете мимо раба вашого. Вони сказали: зроби так, як говориш. ⁶ І по­спішив Авраам в намет до Сарри і сказав [їй]: скоріше заміси три сати кращого­ борошна і зроби прісні хліби. ⁷ І побіг Авраам до стада, і взяв теля ніж­не і гарне, і дав слузі, і той поспішив приготувати його. ⁸ І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли. ⁹ І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі. ¹⁰ І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду­ його. ¹¹ Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри при­пинилося.­ ¹² Сарра­ внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий. ¹³ І ска­зав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася­ Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»? ¹⁴ Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і [буде] у Сарри син. ¹⁵ Сарра ж не зізналася, а сказала: я не сміялася. Тому що вона злякалася. Але Він ска­зав [їй]: ні, ти розсміялася. ¹⁶ І встали ті мужі і звідти вирушили до Содома [і Гоморри]; Авраам же пішов з ними, провести їх.

¹⁷ І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама [раба Мого], що хочу вчинити! ¹⁸ Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,­ ¹⁹ тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Гос­под­ньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього. ²⁰ І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяж­кий він; ²¹ зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся. ²² І повернули мужі звідти­ і пішли до Содома; Авраам же ще стояв перед лицем Господа. ²³ І пі­­дійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]? ²⁴ може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому? ²⁵ не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно? ²⁶ Господь сказав: якщо Я знайду­ в місті Содомі п’ятдесят пра­ведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це. ²⁷ Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл: ²⁸ можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять. ²⁹ Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока. ³⁰ І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять. ³¹ Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, зна­йдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти. ³² Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: мож­ливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти. ³³ І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.

Глава 18. [1] Бут. 13, 18; 17, 1. [2] Євр. 13, 2. [4] 1 Тим. 5, 10. [5] Пс. 103, 15. [6] 1 Цар. 28, 24. 3 Цар. 17, 13. [10] Бут. 17, 19; 21, 1–2. Рим. 9, 9. [11] Рим. 4, 19. Євр. 11, 11. [12] 1 Пет. 3, 6. [14] Єр. 32, 27. Зах. 8, 6. Мф. 19, 26. [18] Бут. 12, 3; 22, 18. [19] Втор. 4, 9; 6, 7. [20] Бут. 19, 13. Єз. 16, 48. [21] Бут. 11, 5. [25] Пс. 7, 9. Ін. 5, 27. Діян. 17, 31. [27] Бут. 2, 7. Іов. 30, 19. Еккл. 12, 7. [32] Як. 5, 16.

Глава 19 ↑

І прийшли ті два ангели в Со­­дом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі ² і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці. ³ Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли. ⁴ Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок ⁵ і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх. ⁶ Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері, ⁷ і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла; ⁸ ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічо­го, тому що вони прийшли під дах дому мого. ⁹ Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері. ¹⁰ Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули; ¹¹ а людей, що були при вході в дім, уразили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучилися, шукаючи входу. ¹² Ска­за­ли­­ мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх ви­веди із цього місця, ¹³ тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його. ¹⁴ І ви­йшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, ви­йдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.

¹⁵ Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста. ¹⁶ І ос­кільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом. ¹⁷ Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути. ¹⁸ Але Лот сказав їм: ні, Владико! ¹⁹ ось, раб Твій зна­йшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер; ²⁰ ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе]. ²¹ І сказав йому: ось, в угоду тобі Я зроблю і це: не знищу місто, про яке ти говориш; ²² поспішай, спасайся там, тому що Я не можу зробити справи, доки ти не прийдеш туди. Тому і назване місто це: Сигор. ²³ Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов у Сигор.

²⁴ І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба, ²⁵ і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі. ²⁶ Дружина ж Лотова оглянулася позаду нього, і стала соляним стовпом.

²⁷ І встав Авраам рано-вранці [і пі­шов] на місце, де стояв перед лицем Господа, ²⁸ і подивився на Содом і Гоморру і на весь простір околиці і побачив: ось, дим піднімається з зем­лі, як дим із печі. ²⁹ І було, коли Бог винищував [усі] міста околиці цієї, згадав Бог про Авраама і вислав Лота із середовища знищення, коли нищив міста, в яких жив Лот.

³⁰ І вийшов Лот із Сигора і став жити в горí, і з ним дві дочки його, тому що він боявся жити в Сигорі. І жив у печері, і з ним дві дочки його. ³¹ І сказала старша молодшій: батько наш старий, і немає людини на землі, яка ввійшла б до нас за звича­єм усієї землі; ³² отже, напоїмо бать­ка­ нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо від батька нашого плем’я. ³³ І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала. ³⁴ На другий день стар­ша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я. ³⁵ І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала. ³⁶ І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого, ³⁷ і на­родила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині. ³⁸ І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині.

Глава 19. [1] Бут. 18, 2. [2] Євр. 13, 2. Бут. 18, 4. [5] Суд. 19, 22. Рим. 1, 27. [7] Єз. 16, 48. [9] 2 Пет. 2, 7–8. [11] Прем. 19, 16. [14] 2 Пар. 30, 10. Мф. 24, 38. Лк. 17, 27–28. [17] Прем. 10, 6. [22] Вих. 32, 10. Прем. 10, 6. Бут. 13, 10. [24] Втор. 29, 23. Іс. 13, 19. Єр. 50, 40. Єз. 16, 49. Ам. 4, 11. Лк. 17, 29. Іуд. 1, 7. 2 Пет. 2, 6. [26] Прем. 10, 7. Лк. 17, 32. [27] Бут. 18, 22. [32] Лев. 18, 7. [37] Втор. 2, 9.

Глава 20 ↑

Авраам піднявся звідти на пів­день і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі. ² І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру. ³ І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка. ⁴ Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ? ⁵ Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті сер­ця мого й у чистоті рук моїх. ⁶ І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї; ⁷ тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої. ⁸ І встав Авимелех рано-вранці і по­кликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися. ⁹ І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять. ¹⁰ І сказав Авимелех Аврааму: що ти мав на увазі, коли чинив цю справу? ¹¹ Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою; ¹² та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною; ¹³ коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій. ¹⁴ І взяв Авимелех [срібла тисячу сиклів і] дрібної та великої худоби, і рабів і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його. ¹⁵ І сказав Авимелех [Аврааму]: ось, земля моя перед тобою; живи, де тобі завгодно. ¹⁶ І Саррі ска­зав: ось, я дав братові твоєму тисячу­ сиклів срібла; ось, це тобі покривало­ для очей перед усіма, хто з тобою, і перед усіма ти виправдана. ¹⁷ І по­мо­лився Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха, і дружину його, і рабинь його, і вони стали народжувати; ¹⁸ бо закрив Гос­подь усяку утробу в домі Авимелеха за Сарру, дружину Авраамову.

Глава 20. [1] Бут. 12, 9; 13, 18. Євр. 11, 9. [2] Бут. 12, 13; 26, 1, 9. [3] Пс. 104, 14. [4] Бут. 18, 25. [5] Пс. 25, 6. [7] Пс. 104, 15. Бут. 23, 6. Іов. 42, 8. [9] Бут. 26, 10. [12] Бут. 12, 13.

Глава 21 ↑

І споглянув Господь на Сарру, як сказав; і зробив Господь Саррі, як говорив. ² Сарра зачала і на­­родила Аврааму сина у старості його в час, про який говорив йому Бог; ³ і нарік Авраам ім’я сину своєму, який народився від нього, якого на­ро­дила йому Сарра, Ісаак; ⁴ і обрізав­ Авраам Ісаака, сина свого, у восьмий день, як заповідав Бог. ⁵ Авраам був ста років, коли народився в нього Ісаак, син його. ⁶ І сказала Сарра: сміх зробив мені Бог; хто не почує про мене, розсміється. ⁷ І сказала: хто сказав би Аврааму: Сарра буде годувати дітей грудьми? бо в старос­ті його я народила сина. ⁸ Дитя виросло й було відлучене від грудей; і Авраам зробив велику вечерю у той день, коли Ісаак [син його] був відлучений від грудей.

⁹ І побачила Сарра, що син Агарі єгиптянки, якого вона народила Аврааму, насміхається [над її сином, Ісааком], ¹⁰ і сказала Аврааму: вижени цю рабиню і сина її, тому що не успадкує син рабині цієї із сином моїм Ісааком. ¹¹ І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла]. ¹² Але Бог сказав Ав­рааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;

¹³ і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє. ¹⁴ Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклав­ши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії; ¹⁵ і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем ¹⁶ і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала; ¹⁷ і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться; ¹⁸ встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ. ¹⁹ І Бог відкрив очі її, і вона побачила колодязь с водою [живою], і пішла, наповнила міх водою і напоїла отрока. ²⁰ І Бог був з отроком; і він виріс, і став жити в пустелі, і став стрільцем з лука. ²¹ Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.

²² І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би; ²³ і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скрив­диш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш. ²⁴ І сказав Авраам: я клянуся. ²⁵ І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові. ²⁶ Авимелех же сказав [йому]: не знаю, хто це зробив, і ти не сказав мені; я навіть і не чув про те донині. ²⁷ І взяв Авраам дрібної і великої худоби і дав Авимелеху, і вони обидва уклали союз. ²⁸ І поставив Авраам сім агниць з отари дрібної худоби окремо. ²⁹ Авимелех же сказав Аврааму: для чого тут ці сім агниць [з отари овець], яких ти поставив окремо? ³⁰ [Авраам] сказав: сім агниць оцих візьми від руки моєї, щоб вони були мені свідченням, що я викопав цей колодязь. ³¹ Тому і назвав він це місце: Вирсавія, тому що тут вони обоє клялися ³² й уклали союз у Вирсавії. І встав Авимелех, і [Ахузаф, нареченопровідник його, і] Фихол, воєначальник його, і повернули­ся­ в землю Филистимську. ³³ І насадив [Авраам] біля Вирсавії гай і призвав там ім’я Господа, Бога вічного. ³⁴ І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.

Глава 21. [1] Бут. 17, 19; 18, 10. Євр. 11, 11. [2] Гал. 4, 22. [3] Мф. 1, 2. [4] Діян. 7, 8. Бут. 17, 10–12. [10] Гал. 4, 30. [11] Бут. 17, 18. [12] Рим. 9, 7. Євр. 11, 18. [13] Бут. 16, 10; 17, 20; 25, 16. [18] Бут. 17, 20. [21] Бут. 14, 6. [22] Бут. 20, 2. [23] Бут. 26, 11. [25] Бут. 26, 15, 18. [31] Бут. 26, 33. Нав. 15, 28; 19, 2. [33] Бут. 13, 4. Іс. 57, 15.

Глава 22 ↑

І було, після цих подій Бог спо­­­кушав Авраама і сказав йо­му: Аврааме! Він сказав: ось я. ² Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі. ³ Авраам устав рано-вран­ці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог. ⁴ На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку. ⁵ І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас. ⁶ І взяв Авраам­ дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом. ⁷ І по­чав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення? ⁸ Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.

⁹ І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров. ¹⁰ І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого. ¹¹ Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я. ¹² Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене. ¹³ І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого. ¹⁴ І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться. ¹⁵ І вдруге воззвав до Авраама ангел Господній з неба ¹⁶ і сказав: Собою клянуся, говорить Господь, що, оскільки ти зробив це діло, і не пожалів сина твого, єдиного твого, [для Мене,] ¹⁷ то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небес­ні і як пісок на березі моря; й оволо­діє сíм’я твоє містами ворогів своїх; ¹⁸ і благословляться у сіме­ні твоєму всі народи землі за те, що ти послухався голосу Мого. ¹⁹ І повер­нувся Авраам до слуг своїх, і вста­ли і пішли разом у Вирсавію; і жив Авраам у Вирсавії.

²⁰ Після цих подій Авраама сповіс­тили, сказавши: ось, і Милка народила Нахору, братові твоєму, синів: ²¹ Уца, первістка його, Вуза, брата його, Кемуїла, батька Арамового, ²² Кеседа, Хазо, Пилдаша, Ідлафа і Вафуїла; ²³ від Вафуїла народилася Ревекка. Вісьмох цих [синів] народила Милка Нахору, брату Авраамо­вому; ²⁴ і наложниця його, на ім’я Реума, також народила Теваха, Гахама, Тахаша і Мааху.

* Господь угледить.

Глава 22. [1] Євр. 11, 17. [16] Пс. 104, 9. Сир. 44, 21. 1 Мак. 2, 52. Лк. 1, 73. Євр. 6, 13. [18] Бут. 12, 3; 18, 18; 26, 4. Сир. 44, 22. Діян. 3, 25. Гал. 3, 8, 16. Пс. 71, 17.

Глава 23 ↑

Життя Сарриного було сто двад­­­­­цять сім років: ось роки життя Сарриного; ² і померла Сарра у Кириаф-Арбі, [який у долині,] що нині Хеврон, у землі Ханаанській. І прийшов Авраам ридати за Саррою й оплакувати її. ³ І відійшов Авраам від померлої своєї, і говорив до синів Хетових, і сказав: ⁴ я у вас по­дорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх. ⁵ Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому: ⁶ послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї. ⁷ Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим; ⁸ і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового, ⁹ щоб він віддав мені печеру Махпелу, що у нього на кінці поля його, щоб за задовільну ціну віддав її мені посеред вас, у власність для поховання. ¹⁰ Ефрон же сидів серед ­синів Хетових; і відповів Ефрон хеттеянин Аврааму, щоб чули сини Хета, і всі, що входили у ворота міста його, і сказав: ¹¹ ні, господарю мій, послухай мене: я даю тобі поле і печеру, що на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого дарую тобі її, поховай померлу твою. ¹² Авраам поклонився народу землі тієї ¹³ і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою. ¹⁴ Ефрон відповів Аврааму і сказав йому: ¹⁵ господарю­ мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою. ¹⁶ Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців. ¹⁷ І стало поле Ефронове, що при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, що на ньому, і всі дерева, що на полі, в усіх межах його, ¹⁸ володінням Авраамовим перед очима синів Хета, усіх, що входять у ворота міста його.

¹⁹ Після цього Авраам поховав Сарру, дружину свою, у печері поля в Махпелі, навпроти Мамре, що нині Хеврон, у землі Ханаанській. ²⁰ Так дістались Аврааму від синів Хетових поле і печера, що на ньому, у власність для поховання.

Глава 23. [16] Бут. 25, 10; 50, 13. Нав. 24, 3. Діян. 7, 16.

Глава 24 ↑

Авраам був уже старий і в лі­­­­­­­тах похилих. Господь благословив Авраама усім. ² І сказав Авраам рабові своєму, старшому в домі його, який управляв усім, що у нього було: поклади руку твою під стег­но моє ³ і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу, ⁴ але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину си­нові моєму Ісааку. ⁵ Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов? ⁶ Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди; ⁷ Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти; ⁸ якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш віль­ний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди. ⁹ І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому. ¹⁰ І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора, ¹¹ і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду], ¹² і сказав: Господи, Боже гос­подаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом; ¹³ ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду; ¹⁴ і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом]. ¹⁵ Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авра­амового, і глечик її на плечі її; ¹⁶ дів­чина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору. ¹⁷ І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого. ¹⁸ Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його. ¹⁹ І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі]. ²⁰ І негайно вилила воду із глечика свого в поїлку і побігла знову до ко­ло­дязя почерпнути [води], і набрала­ для усіх верблюдів його. ²¹ Чоловік той дивився на неї зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Господь путь його, чи ні. ²² Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту сергу, вагою півсикля, і два зап’ястя на руки їй, вагою в десять сиклів золота; ²³ [і запитав її] і сказав: чия ти дочка? скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати? ²⁴ Вона сказала йому: я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору. ²⁵ І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі. ²⁶ І схилився чоловік той і поклонився Господу, ²⁷ і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до до­му брата господаря мого. ²⁸ Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй. ²⁹ У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела. ³⁰ І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела; ³¹ і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззов­ні? я приготував дім і місце для вер­блюдів. ³² І ввійшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним; ³³ і запропонована була йому їжа; але він сказав: не буду їсти, поки не скажу про діло своє. І сказали: говори. ³⁴ Він сказав: я раб Авраамів; ³⁵ Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим: Він дав йому овець і волів, сріб­ло і золото, рабів і рабинь, верблюдів і ­ос­лів; ³⁶ Сарра, дружина господаря ­мо­го, вже будучи старою, народила господарю моєму [одного] сина, якому він віддав усе, що в нього; ³⁷ і взяв з мене клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму з дочок хананеїв, у землі яких я жи­ву, ³⁸ а піди в дім батька мого і до родичів моїх, і візьмеш [звідти] дружину синові моєму. ³⁹ Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною. ⁴⁰ Він сказав мені: Гос­подь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого; ⁴¹ тоді будеш ти вільним­ від клятви моєї, коли сходиш до родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільним від клят­ви моєї. ⁴² І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господи, Боже гос­подаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштуєш путь, яку я звершую, ⁴³ то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого, ⁴⁴ і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму]. ⁴⁵ Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене. ⁴⁶ Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла. ⁴⁷ Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового,­ якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її. ⁴⁸ І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.

⁴⁹ І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч. ⁵⁰ І від­повіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго; ⁵¹ ось Ревекка перед тобою; візьми [її] і піди; нехай буде вона дружиною синові господаря твого, як сказав Господь. ⁵² Коли раб Авраамів почув слова їхні, то поклонився Господу до землі. ⁵³ І вийняв раб срібні і золоті речі й одяг і дав Ревецці; також і братові її і матері її дав багаті подарунки. ⁵⁴ І їли і пили він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж встали вранці, то він сказав: відпустіть мене [і я піду] до господаря мого. ⁵⁵ Але брат її і мати її сказали: нехай побуде з нами дівчина днів хоч десять, потім підеш. ⁵⁶ Він сказав їм: не затримуйте мене, тому що Господь благовлаштував путь мою; відпустіть мене, і я піду до господаря мого. ⁵⁷ Вони сказали: покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже. ⁵⁸ І покликали Ревекку і сказали їй: чи підеш з цим чоловіком? Вона сказала: піду. ⁵⁹ І відпустили Ревекку, сестру свою, і годівницю її, і раба Авраамового, і людей його. ⁶⁰ І благословили Ревекку і сказали їй: сестро наша! нехай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володіють нащадки твої оселями ворогів твоїх! ⁶¹ І встала Ревекка і служниці її, і сіли на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І раб узяв Ревекку і пішов. ⁶² А Ісаак прийшов з Беер-лахай-рої, бо жив він у землі полуденній. ⁶³ Коли настав вечір, Ісаак вийшов у поле пороздумувати, і звів очі свої, і побачив: ось, йдуть верблюди. ⁶⁴ Ревекка глянула, і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда. ⁶⁵ І сказала рабові: хто ця лю­дина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася. ⁶⁶ Раб же розповів Ісааку усе, що зробив. ⁶⁷ І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.

Глава 24. [1] Бут. 21, 5. [2] Бут. 47, 29. [3] Бут. 27, 46. [7] Бут. 12, 7; 13, 15; 15, 18; 26, 3–4. [15] Бут. 22, 23. [17] Ін. 4, 7. [36] Бут. 21, 2; 25, 5. [40] Бут. 17, 1. [42] Бут. 24, 12. [62] Бут. 16, 14. [65] 1 Петр. 3, 6. [67] Бут. 23, 2.

Глава 25 ↑

І взяв Авраам ще дружину, на ім’я Хеттура. ² Вона народила йому Зимрана, Іокшана, Медана, Мадіана, Ішбака і Шуаха. ³ Іок­шан породив Шеву, [Фемана] і Дедана. Сини Дедана були: [Рагуїл, Нав­деїл,] Ашурим, Летушим і Леюмим. ⁴ Сини Мадіана: Ефа, Ефер, Ханох, Авида й Елдага. Усі ці — сини Хеттури. ⁵ І віддав Авраам усе, що було в нього, Ісааку [синові своєму], ⁶ а си­нам наложниць, які були у Авраама,­ дав Авраам подарунки і відіслав їх від Ісаака, сина свого, ще за життя свого, на схід, у землю східну. ⁷ Днів життя Авраамового, які він прожив, було сто сімдесят п’ять років; ⁸ і упокоївся Авраам, і помер у старості добрій, старий і насичений [життям], і приєднався до народу свого. ⁹ І поховали його Ісаак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпеле, на полі Ефрона, сина Цохара, хеттеянина, що напроти Мамре, ¹⁰ на полі [і в печері], які Авраам придбав від синів Хетових. Там поховані Авраам і Сар­ра, дружина його. ¹¹ Після смерти Авраама Бог благословив Ісаака, си­на його. Ісаак жив при Беер-лахай-рої. ¹² Ось родовід Ізмаїла, сина Авраамового, якого народила Аврааму Агар єгиптянка, служниця Саррина; ¹³ і ось імена синів Ізмаїлових, імена їх за родоводом їх: первісток Ізмаїлів Наваїоф, за ним Кедар, Адбеєл, Мивсам, ¹⁴ Мишма, Дума, Масса, ¹⁵ Хадад, Фема, Ієтур, Нафиш і Кедма. ¹⁶ Ці є сини Ізмаїлові, і це імена їхні, у селищах їхніх, у кочовищах їхніх. Це дванадцять князів племен їхніх. ¹⁷ Років же життя Ізмаїлового було сто тридцять сім років; і упокоївся він, і помер, і приєднався до народу свого. ¹⁸ Вони жили від Хавили до Сура, що перед Єгиптом, як ідеш до Ассирії. Вони оселилися перед лицем усіх братів своїх.

¹⁹ Ось родовід Ісаака, сина Авраамового. Авраам породив Ісаака. ²⁰ Ісаак був сорока років, коли він узяв собі за дружину Ревекку, дочку­ Ва­фуїла арамеянина з Месопотамії, сестру Лавана арамеянина. ²¹ І молився Ісаак Господу за [Ревек­ку] дру­жину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. ²² Си­ни в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то для чого мені це? І пішла запитати Господа. ²³ Господь сказав їй: два племе­ні в утробі твоїй, і два різних народи­ вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому. ²⁴ І настав час народити їй: і ось близнюки­ в утробі її. ²⁵ Першим вийшов червоний, весь, як шкіра, кошлатий; і нарекли йому ім’я Ісав. ²⁶ Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].

²⁷ Діти виросли, і став Ісав людиною вправною у звіроловстві, людиною полів; а Яків людиною лагідною, що живе у наметах. ²⁸ Ісаак любив Ісава, тому що здобич його була за сма­ком його, а Ревекка любила Якова. ²⁹ І зварив Яків страву; а Ісав прийшов з поля втомленим. ³⁰ І сказав Ісав Якову: дай мені поїсти черво­ного, червоного цього, тому що я втомився. Від цього дано йому прізвисько: Єдом. ³¹ Але Яків сказав [Ісаву]: продай мені зараз же своє первородство. ³² Ісав сказав: ось, я вмираю, що мені з цього первородства? ³³ Яків сказав [йому]: поклянися мені зараз же. Він поклявся йому, і продав [Ісав] первородство своє Якову. ³⁴ І дав Яків Ісаву хліби і страви із сочевиці; і він їв і пив, і встав і пішов; і зневажив Ісав первородство.

Глава 25. [2] 1 Пар. 1, 32–33. [5] Бут. 15, 4; 21, 10; 24, 36. [8] Бут. 35, 29. Євр. 12, 23. [9] Бут. 49, 30–31. [10] Бут. 23, 16. [11] Бут. 16, 14; 24, 62. [12] Бут. 16, 15. [13] 1 Пар. 1, 29. [15] Іов. 6, 19. [19] Бут. 21, 2. 1 Пар. 1, 34. Мф. 1, 2. [23] Рим. 9, 10–12. Мал. 1, 2. [25] Бут. 27, 11. [26] Ос. 12, 3. Діян. 7, 8. [30] Бут. 36, 1, 19. [33] Євр. 12, 16. Бут. 27, 36.

Глава 26 ↑

Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар. ² Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі, ³ подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму; ⁴ примножу на­щадків твоїх, як зірки небесні, і дам нащадкам твоїм усі землі ці; благословляться в сімені твоєму всі народи земні, ⁵ за те, що Авраам [бать­­ко твій] послухався голосу Мого і виконував, що Мною заповідано було виконувати: повеління Мої, по­ста­нови Мої і закони Мої. ⁶ Ісаак оселився в Герарі. ⁷ Жителі місця того за­питали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд. ⁸ Але ко­ли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю. ⁹ І покликав Авимелех Іса­ака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї. ¹⁰ Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з на­ро­ду [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх. ¹¹ І дав Авимелех повеління всьому народові, сказавши: хто доторкнеться до цього чоловіка і до дружини його, той відданий буде на смерть. ¹² І посіяв Ісаак на землі тій і одержав у той рік ячменю у стократ: так благословив його Господь. ¹³ І став великим чоловік цей і звеличувався більше і більше до того, що став дуже великим. ¹⁴ У нього були стада дрібної і отари великої худоби і безліч орних земель, і филистимляни почали заздрити йому. ¹⁵ І всі колодязі, що їх викопали раби батька його за життя батька його Авраама,­ филистимляни завалили і засипали землею. ¹⁶ І Авимелех сказав Іса­аку: відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас. ¹⁷ І Ісаак відійшов звідти, і розташувався наметами в долині Герарській, і оселився там. ¹⁸ І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його. ¹⁹ І копали раби Ісаакові в долині [Герарській] і знайшли там колодязь води живої. ²⁰ І сперечалися пастухи герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода. І він нарік колодязю ім’я: Есек, тому що сперечалися з ним. ²¹ [Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Сит­на. ²² І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.

²³ Звідти перейшов він у Вирсавію. ²⁴ І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащад­ків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого. ²⁵ І він влашту­вав там жертовник і закликав ім’я Господнє. І розкинув там намет свій, і викопали там раби Ісаакові колодязь, [у долині Герарській]. ²⁶ Прийшов до нього з Герара Авимелех і Ахузаф, друг його, і Фихол, воєначальник його. ²⁷ Ісаак сказав їм: для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе? ²⁸ Вони сказали: ми ясно побачили, що Господь з тобою, і тому ми сказали: поставимо між нами і тобою клятву й укладемо з тобою союз, ²⁹ щоб ти не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе, а робили тобі тільки добре і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Гос­подом. ³⁰ Він зробив їм вечерю, і вони їли і пили. ³¹ І, вставши рано-вранці, поклялись один одному; і відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром. ³² У той самий день прийшли раби Ісаакові і сповістили його про колодязь, який копали вони, і сказали йому: ми знайшли воду. ³³ І він назвав його: Шива. Тому ім’я місту тому Беершива [Вир­савія] до цього дня. ³⁴ І був Ісав сорока років, і взяв собі за дружин Ієгудифу, дочку­ Бе­ера хеттеянина, і Васемафу, доч­ку Елона хеттеянина; ³⁵ і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки.

Глава 26. [3] Бут. 12, 7; 13, 15; 15, 7, 18. [4] Бут. 12, 3; 18, 18; 22, 18; 28, 13–14. Пс. 71, 17. [10] Бут. 20, 9. [23] Бут. 46, 1. [24] Бут. 17, 7. Іс. 41, 10; 43, 1. [26] Бут. 21, 22, 32.

Глава 27 ↑

Коли Ісаак постарів і при­ту­­пився зір очей його, він покликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: сину мій! Той сказав йому: ось я. ² [Ісаак] сказав: ось, я постарів; не знаю дня смерти моєї; ³ візьми тепер знаряддя твої, сагайдак твій і лук твій, піди в поле, і налови мені дичини, ⁴ і приготуй мені страву, яку я люблю, і принеси мені її, щоб благословила тебе душа моя, раніше ніж я помру. ⁵ Ревекка чула, коли Ісаак говорив синові своєму Ісаву. І пішов Ісав у поле дістати і принести дичини; ⁶ а Ревекка сказала [молодшому] синові своєму Якову: ось, я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісаву: ⁷ принеси мені дичини і приготуй мені страву; я поїм і благословлю тебе перед лицем Господнім, перед смертю моєю. ⁸ Тепер, сину мій, послухайся слів моїх у тому, що я накажу тобі: ⁹ піди в стадо і візьми мені звідти двох козенят [молодих] гарних, і я приготую з них батьку твоє­му страву, яку він любить, ¹⁰ а ти принесеш батькові твоєму, і він поїсть, щоб благословити тебе перед смертю своєю. ¹¹ Яків сказав Ревецці, матері своїй: Ісав, брат мій, люди­на кошлата, а я людина гладенька; ¹² може статися, обмацає мене батько мій, і я буду в очах його обманщи­ком і на­веду на себе прокляття, а не благословення. ¹³ Мати його сказала йому: на мені нехай буде прокляття твоє, сину мій, тільки послухайся слів моїх і піди, принеси мені. ¹⁴ Він пішов, і взяв, і приніс матері своїй; і мати його приготувала страву, яку любив батько його. ¹⁵ І взяла­ Ревекка багатий одяг старшого сина свого Ісава,­ що був у неї в домі, й одягла [в нього] молодшого сина свого Якова; ¹⁶ а руки його і гладеньку шию його обклала шкурою козеняти; ¹⁷ і дала страву і хліб, які вона приготувала, у руки Якову, синові своєму. ¹⁸ Він увійшов до бать­ка свого і сказав: бать­ку мій! Той сказав: ось я; хто ти, си­ну мій? ¹⁹ Яків сказав батькові своєму: я Ісав, первісток твій; я зробив, як ти сказав мені; встань, сядь і поїж дичини моєї, щоб благословила мене душа твоя. ²⁰ І сказав Ісаак синові своєму: як це ти так швидко знайшов, сину мій? Він сказав: тому що Господь Бог твій послав мені на­зустріч. ²¹ І сказав Ісаак Якову: піді­йди [до мене], я обмацаю тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні? ²² Яків підійшов до Ісаака, батька свого, і він обмацав його і сказав: голос, голос Якова; а руки, руки Ісавові. ²³ І не впізнав його, тому що руки його були, як руки Ісава, брата його, волохаті; і благословив його ²⁴ і сказав: чи ти син мій Ісав? Він відповів: я. ²⁵ Ісаак сказав: подай мені, я поїм дичини сина мого, щоб благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому і вино, і він пив. ²⁶ Ісаак,­ батько його, сказав йому: підійди [до мене], поцілуй мене, сину мій. ²⁷ Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [пов­ного], яке благословив Господь; ²⁸ нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина; ²⁹ нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!

³⁰ Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого. ³¹ Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, бать­ку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя. ³² Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав. ³³ І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.

³⁴ Ісав, вислухавши слова батька сво­го [Ісаака], підняв голосне і дуже гірке волання і сказав батькові своєму: батьку мій! благослови і мене. ³⁵ Але він сказав [йому]: брат твій прийшов з хитрістю і взяв благословення твоє. ³⁶ І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв пер­вородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення? ³⁷ Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій? ³⁸ Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскіль­ки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав. ³⁹ І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище; ⁴⁰ і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї. ⁴¹ І зне­навидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого. ⁴² І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покли­кала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе; ⁴³ і тепер, сину мій, послухайся слів моїх, встань, біжи [у Месопотамію] до Лавана, брата мого, у Харран, ⁴⁴ і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого, ⁴⁵ доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас? ⁴⁶ І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї зем­лі, то для чого мені і життя?

Глава 27. [1] Бут. 48, 10. [27] Євр. 11, 20. [29] Чис. 22, 6; 24, 9. [34] Євр. 12, 17. [36] Бут. 25, 33. [38] Євр. 12, 17. [39] Євр. 11, 20. [40] 4 Цар. 8, 20. 2 Пар. 21, 8. [41] Авд. 1, 10. [46] Бут. 26, 34–35.

Глава 28 ↑

І покликав Ісаак Якова і бла­гословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських; ² встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї; ³ Бог же Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів, ⁴ і не­хай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм­ з тобою, щоб тобі успадкувати землю­ подорожування твого, яку Бог дав Аврааму! ⁵ І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана,­ сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.

⁶ Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських; ⁷ і що Яків послухав батька свого і матері своєї і пішов у Месопо­тамію. ⁸ І побачив Ісав, що дочки ха­наанські неугодні Ісааку, батькові його; ⁹ і пішов Ісав до Ізмаїла і взяв собі дружину Махалафу, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Наваїофову, зверх інших дружин своїх.

¹⁰ Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан, ¹¹ і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці. ¹² І по­бачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. ¹³ І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству; ¹⁴ і бу­де потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні; ¹⁵ і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю зем­лю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі. ¹⁶ Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав! ¹⁷ І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні. ¹⁸ І встав Яків рано-вранці, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його. ¹⁹ І нарік [Яків] ім’я місцю тому: Вефиль*, а раніше ім’я того міста було: Луз. ²⁰ І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися, ²¹ і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, — ²² то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину.

* Дім Божий.

Глава 28. [1] Бут. 24, 3. [2] Бут. 22, 23. [5] Ос. 12, 12. [6] Бут. 26, 34. [9] Бут. 25, 13. [10] Бут. 26, 23; 27, 43. [11] Бут. 35, 1; 48, 3. [12] Ін. 1, 51. [13] Бут. 35, 1, 7; 48, 3. Сир. 44, 25. [14] Втор. 12, 20; 19, 8. Бут. 26, 4. [15] Іс. 43, 2. [17] Вих. 3, 5. Нав. 5, 15. [18] Бут. 31, 13. [19] Бут. 35, 6. [20] 1 Тим. 6, 8. [22] Бут. 35, 7.

Глава 29 ↑

І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава]. ² І по­бачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь. ³ Коли збиралися туди всі отари, відвалюва­ли камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя. ⁴ Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана. ⁵ Він сказав їм: чи зна­єте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо. ⁶ Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, доч­ка його, йде з вівцями. ⁷ І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть. ⁸ Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець. ⁹ Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого]. ¹⁰ Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору коло­дязя і напоїв овець Лавана, брата матері­ своєї. ¹¹ І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав. ¹² І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала бать­ку своєму [все це]. ¹³ Лаван, почувши­ про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розпо­вів Лавану про все це. ¹⁴ Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.

¹⁵ І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі? ¹⁶ У Лавана ж було дві доч­ки; ім’я старшої: Лія; ім’я молод­шої: Рахиль. ¹⁷ Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і кра­сива лицем. ¹⁸ Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою. ¹⁹ Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене. ²⁰ І слу­жив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її. ²¹ І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї. ²² Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю. ²³ Увече­рі ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків]. ²⁴ І дав Лаван служницю свою Зелфу­ у служниці дочці своїй Лії. ²⁵ Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене? ²⁶ Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу; ²⁷ закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших. ²⁸ Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину. ²⁹ І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі. ³⁰ [Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.

³¹ Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна. ³² Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій. ³³ І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І на­рекла йому ім’я: Симеон. ³⁴ І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій. ³⁵ І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа.­ Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати.

Глава 29. [13] Бут. 33, 4; 45, 14. [14] Суд. 9, 2. 2 Цар. 5, 1; 19, 12. [20] Ос. 12, 12. [32] Бут. 35, 23. [35] Мф. 1, 2.

Глава 30 ↑

І побачила Рахиль, що вона не народжує дітей Якову, і позаздрила Рахиль сестрі своїй, і сказала Якову: дай мені дітей, а якщо не так, я вмираю. ² Яків розгнівався­ на Рахиль і сказав [їй]: хіба я Бог, Який не дав тобі плоду утроби? ³ Во­на сказала: ось служниця моя Валла; увійди до неї; нехай вона народить на коліна мої, щоб і я мала дітей від неї. ⁴ І дала вона Валлу, служницю свою, за дружину йому; і ввійшов до неї Яків. ⁵ Валла [служниця Рахилина] зачала і народила Якову сина. ⁶ І сказала Рахиль: розсудив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина. Тому нарекла йому ім’я: Дан. ⁷ І ще зачала і народила Валла, служниця Рахилина, другого сина Якову. ⁸ І сказала Рахиль: боротьбою сильною боролась я із сест­рою моєю і перемогла. І нарекла йому ім’я: Неффалим. ⁹ Лія побачила, що перестала народжувати, і взяла служницю свою Зелфу, і дала її Якову за дружину, [і він увійшов до неї]. ¹⁰ І Зелфа, служниця Ліїна, [зачала і] народила Якову сина. ¹¹ І сказала Лія: додалося. І нарекла йому ім’я: Гад. ¹² І [ще зачала] Зелфа,­ служ­ниця Лії, [і] народила іншого сина Якову. ¹³ І сказала Лія: до блага мого, тому що блаженною бу­­дуть називати мене жінки. І нарек­ла­ йому ім’я: Асир. ¹⁴ Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов манд­­рагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого. ¹⁵ Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого. ¹⁶ Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч. ¹⁷ І по­чув Бог Лію, і вона зачала і народила Якову п’ятого сина. ¹⁸ І сказала Лія: Бог дав відплату мені за те, що я віддала­ служницю мою чоловікові моєму. І на­рекла йому ім’я: Іссахар [що значить відплата]. ¹⁹ І ще зачала Лія і народила Якову шостого сина. ²⁰ І сказала Лія: Бог дав мені прекрасний дарунок; тепер буде жити в мене чоловік мій, тому що я народила йому шість синів. І нарекла йому ім’я: Завулон. ²¹ Потім народила доч­ку і нарекла їй ім’я: Діна. ²² І згадав Бог про Рахиль, і почув її Бог, і відкрив утробу її. ²³ Вона зачала і народила [Якову] сина, і сказала [Рахиль]: зняв Бог ганьбу мою. ²⁴ І на­рекла йому ім’я: Йосиф, сказавши: Господь дасть мені і другого сина.

²⁵ Після того, як Рахиль народила Йосифа, Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я у своє місце, й у свою землю; ²⁶ віддай [мені] дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив тобі. ²⁷ І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! я помічаю, що за тебе Господь благословив мене. ²⁸ І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі]. ²⁹ І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені; ³⁰ бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому? ³¹ І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх. ³² Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю]. ³³ І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене. ³⁴ Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом. ³⁵ І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм; ³⁶ і призначив відстань між собою і між Яковом на три дні путі. Яків же пас іншу дрібну худобу Лаванову.­ ³⁷ І взяв Яків свіже пруття із тополі, мигдалю та явора, і повирізував на ньому [Яків] білі смуги, знявши до білизни кору, що на прутті, ³⁸ і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям. ³⁹ І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами. ⁴⁰ І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана. ⁴¹ Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям. ⁴² А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову. ⁴³ І стала ця людина дуже, дуже багатою, і було в нього безліч дрібної худоби [і великої худоби], і рабинь, і рабів, і верблюдів, і ослів.

Глава 30. [22] Бут. 25, 21. [43] Бут. 24, 35.

Глава 31 ↑

І почув [Яків] слова синів Ла­­­­ванових, які говорили: Яків за­володів усім, що було у батька нашого, і з маєтку батька нашого склав усе багатство це. ² І побачив Яків обличчя Лавана, і ось, воно не таке до нього, як було вчора і третього дня. ³ І сказав Господь Якову: повернися в землю батьків твоїх і на бать­ків­щину твою; і Я буду з тобою. ⁴ І послав Яків, і покликав Рахиль і Лію в поле, до отари дрібної своєї худоби, ⁵ і сказав їм: я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня; але Бог батька мого був зі мною; ⁶ ви самі знаєте, що я всіма силами служив батьку вашому, ⁷ а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло. ⁸ Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народ­жувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих. ⁹ І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені. ¹⁰ Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами. ¹¹ Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я. ¹² Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою; ¹³ Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ят­ник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою]. ¹⁴ Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам част­ка і спадщина в домі батька нашого? ¹⁵ чи не за чужих він нас вважає? бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше; ¹⁶ тому все [маєток і] багатство, що Бог відібрав у батька нашого, є наше і дітей наших; отже, роби все, що Бог сказав тобі.

¹⁷ І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів, ¹⁸ і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську. ¹⁹ І коли Лаван пішов стриг­ти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були у батька її. ²⁰ Яків же украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить. ²¹ І пішов з усім, що у нього було; і, вставши, перейшов ріку і попрямував до гори Галаад. ²² На третій день сказали Лавану [арамеянину], що Яків пішов. ²³ Тоді він взяв із собою [синів і] родичів своїх, і гнався за ним сім днів, і наздогнав його на горі Галаад. ²⁴ І прийшов Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні і сказав йому: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого. ²⁵ І наздогнав Лаван Якова; Яків же поставив намет свій на горі, і Лаван з родичами своїми поставив на горі Галаад. ²⁶ І сказав Лаван Якову: що ти зробив? для чого ти обманув мене, і повів дочок моїх, як полонених зброєю? ²⁷ навіщо ти втік таємно, і сховався від мене, і не сказав мені? я відпустив би тебе з веселощами і з піснями, з тимпаном і з гуслами; ²⁸ ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти зробив. ²⁹ Є в руці моїй сила вчинити вам зло; але Бог батька вашого вчора говорив до мене і сказав: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого. ³⁰ Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх? ³¹ Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє]. ³² [І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього­ не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль­ [дружина його] украла їх. ³³ І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі. ³⁴ Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов. ³⁵ Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не зна­йшов ідолів. ³⁶ Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І по­чав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене? ³⁷ ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.

³⁸ Ось, двад­цять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв; ³⁹ роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропа­дало; ⁴⁰ я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх. ⁴¹ Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою. ⁴² Якби не був зі мною Бог бать­ка мого, Бог Авраама і страх Ісаака,­ ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора. ⁴³ І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними? ⁴⁴ Те­пер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]

⁴⁵ І взяв Яків камінь і поставив його пам’ятником. ⁴⁶ І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьо­годні між мною і тобою.] ⁴⁷ І назвав його Лаван: Ієгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Галаадом. ⁴⁸ І сказав Лаван [Якову]: сьогодні цей пагорб [і пам’ятник, що я поставив,] між мною і тобою свідок. Тому і наречено йому ім’я: Галаад, ⁴⁹ також: Миц­па, від того, що Лаван сказав: нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного; ⁵⁰ якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візь­меш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою. ⁵¹ І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою; ⁵² цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла; ⁵³ Бог Авраамів і Бог Нахорів не­хай судить між нами, Бог батька їхнь­ого. Яків поклявся страхом батька свого Іса­ака.­ ⁵⁴ І заколов Яків жертву­ на горі і покликав родичів своїх їсти хліб; і вони їли хліб [і пили] і ночували на горі. ⁵⁵ І встав Лаван рано-вранці і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх. І пішов і повернувся Лаван у своє місце.

Глава 31. [13] Бут. 28, 18. [19] 1 Цар. 19, 13. [29] Бут. 48, 16. [39] Вих. 22, 12. [42] Бут. 28, 13. Іс. 8, 13. [48] Нав. 22, 27; 24, 27. [53] Бут. 28, 13. Нав. 24, 2. Бут. 26, 3. Іс. 8, 13. [55] Бут. 29, 11.

Глава 32 ↑

А Яків пішов шляхом своїм. [І, глянувши, побачив ополчення Боже, що ополчилося]. І зустріли його ангели Божі. ² Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому: Маханаїм. ³ І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в область Едом, ⁴ і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині; ⁵ і є в мене воли й осли і дрі­бна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми. ⁶ І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік. ⁷ Яків дуже злякався і схвилювався; і розділив людей, що були з ним, і худобу дріб­ну й велику і верблюдів на два стани. ⁸ І сказав [Яків]: якщо Ісав напа­де на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися. ⁹ І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Бо­же отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі! ¹⁰ Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму,­ тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани. ¹¹ Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми. ¹² Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащад­ків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.­ ¹³ І ночував там Яків у ту ніч. І взяв з того, що у нього було, [і послав] у подарунок Ісаву, братові своєму: ¹⁴ двісті кіз, двадцять козлів, двісті овець, двадцять баранів, ¹⁵ тридцять верблюдиць дійних з верблюжатами їх, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, десять ослів. ¹⁶ І дав у руки рабам своїм кожне стадо окремо і сказав рабам своїм: підіть переді мною і залишайте відстань від стада до стада. ¹⁷ І наказав першому, сказавши: коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає тебе, говорячи: чий ти? і куди йдеш? і чиє це стадо [йде] перед тобою? ¹⁸ то скажи: раба твого Якова; це подарунок, посланий господарю моєму Ісаву; ось, і сам він за нами [йде]. ¹⁹ Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Іса­ву, коли зустрінете його; ²⁰ і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене. ²¹ І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у ста­ні. ²² І встав у ту ніч, і, взявши двох дружин своїх і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Іавок убрід; ²³ і, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.

²⁴ І залишився Яків один. І боров­ся Хтось з ним до появи зорі; ²⁵ і, по­бачивши, що не подолає його, торкнувся суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна у Якова, коли він боровся з Ним. ²⁶ І сказав [йому]: відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: не відпущу Тебе, доки не благословиш мене. ²⁷ І сказав: як ім’я твоє? Він сказав: Яків. ²⁸ І сказав [йому]: відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш. ²⁹ Запитав і Яків, говорячи: ска­жи [мені] ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо­ ти запитуєш про ім’я Моє? [воно див­не.] І благословив його там. ³⁰ І нарік Яків ім’я місцю тому: Пенуел; тому бо, говорив він, я бачив Бога лицем до лиця, і збереглася душа моя. ³¹ І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел; і кульгав він на стегно­ своє. ³² Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова.

Глава 32. [1] Пс. 33, 8. [2] 2 Цар. 2, 8. [3] Бут. 14, 6; 36, 8. Втор. 2, 5, 22. [4] Бут. 31, 38. [9] Бут. 28, 13; 31, 3, 13. [10] 2 Цар. 7, 18. [12] Бут. 28, 14. Пс. 138, 18. [17] Бут. 33, 8. [20] Притч. 18, 17; 21, 14. [22] Чис. 21, 24. Втор. 2, 37. [24] Ос. 12, 3–4. [28] Бут. 35, 10. [29] Суд. 13, 18. [30] Суд. 8, 8. 3 Цар. 12, 25.

Глава 33 ↑

Глянув Яків і побачив, і ось, іде Ісав, [брат його,] і з ним чотириста чоловік. І розділив [Яків] дітей Лії, Рахилі і двох служниць. ² І поставив [двох] служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ни­ми,­ а Рахиль і Йосифа позаду. ³ А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого. ⁴ І побіг Ісав до нього назустріч і обійняв його, й упав на шию його і цілував його, і плакали [обидва]. ⁵ І глянув [Ісав] і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму. ⁶ І підійшли служниці і діти їхні й поклонилися; ⁷ підій­шли і Лія та діти її і поклонилися; в кінці підійшли Йосиф і Рахиль і покло­нились. ⁸ І сказав Ісав: для чого у те­бе­ така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб [рабу твоєму] придбати благовоління в очах господаря мого. ⁹ Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе. ¹⁰ Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене; ¹¹ прийми благословення моє, яке я приніс тобі, тому що Бог дарував мені, і є у мене все. І уб­лагав його, і той узяв ¹² і сказав: піднімемося і підемо; і я піду перед тобою. ¹³ Яків сказав йому: господар мій знає, що діти ніжні, а дрібна і велика худоба у мене дійна: якщо погнати її один день, то помре вся худоба; ¹⁴ нехай господар мій піде попереду раба свого, а я піду повіль­но, як піде худоба, що переді мною, і як підуть діти, і прийду до господаря мого у Сеїр. ¹⁵ Ісав сказав: залишу я з тобою кілька людей, які при мені. Яків сказав: до чого це? тільки б мені придбати бла­говоління в очах господаря мого! ¹⁶ І повернувся Ісав того ж дня шляхом своїм у Сеїр. ¹⁷ А Яків рушив у Сокхоф, і побудував собі дім, і для худоби своєї зробив курені. Тому він нарік ім’я місцю: Сокхоф. ¹⁸ Яків, повернувшись з Месопотамії, благополучно прийшов до міста Сихема, що в зем­лі Ханаанській, і розташувався перед містом. ¹⁹ І купив частину поля, на якому розкинув намет свій, у синів Еммора, батька Сихемового, за сто монет. ²⁰ І поставив там жертовник, і призвав ім’я Господа Бога Ізраїлевого.

Глава 33. [8] Бут. 32, 17. [17] Нав. 13, 27. Суд. 8, 5. [19] Діян. 7, 16.

Глава 34 ↑

Діна, дочка Лії, яку вона на­­­­­ро­дила Якову, вийшла подивитися на дочок землі тієї. ² І побачив її Сихем, син Еммора евеянина, князя землі тієї, і взяв її, і спав з нею, і вчинив над нею насильство. ³ І приліпилася душа його до Діни, дочки Якова, і він полюбив дівчину і говорив до серця дівочого. ⁴ І сказав Си­хем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину. ⁵ Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони. ⁶ І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговори­ти­ з ним. ⁷ Сини ж Якова прийшли з по­ля, і коли почули, то засмутили­ся му­жі ті й запалали гнівом, тому що без­честя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити. ⁸ Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому; ⁹ порідніться з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі [за синів ваших]; ¹⁰ і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобу­вайте її у володіння. ¹¹ Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені; ¹² призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину. ¹³ І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лу­ка­вством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню; ¹⁴ і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас; ¹⁵ тільки за тієї умови ми погодимося з вами [й оселимося у вас], якщо ви будете як ми, щоб і у вас уся чоловіча стать була обрізана; ¹⁶ і бу­демо віддавати за вас дочок наших і брати за себе ваших дочок, і будемо жити з вами, і складемо один народ; ¹⁷ а якщо не послухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо дочку нашу і відійдемо. ¹⁸ І сподобалися слова ці Еммору і Сихему, сину Еммора. ¹⁹ Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його. ²⁰ І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали­ говорити жителям міста свого і сказали: ²¹ ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них. ²² Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані. ²³ Чи не для нас отари їх, і маєтки їх, і вся худоба­ їх? Тільки [у тому] погодимося з ни­ми, і будуть жити з нами. ²⁴ І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його. ²⁵ На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо­ напали на місто, й умертвили всю чо­­ловічу стать; ²⁶ і самого Еммора і Си­хема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли. ²⁷ Сини Якова прийшли до убитих і розграбували місто за те, що збезчестили [Діну] сестру їхню. ²⁸ Во­ни взяли дрібну і велику худобу їх, і ослів їх, і все, що було в місті, і що бу­­­ло в полі; ²⁹ і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах. ³⁰ І сказав Яків Симео­ну і Левію: ви обурили мене, зробив­ши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій. ³¹ Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сест­рою нашою, як з блудницею!

Глава 34. [1] Бут. 30, 21. [7] Втор. 23, 17. [12] Вих. 22, 16. [14] Нав. 5, 9. [20] Бут. 23, 10. [24] Бут. 23, 10. [25] Бут. 49, 6. [30] Бут. 49, 5. Вих. 5, 21. 1 Цар. 13, 4.

Глава 35 ↑

Бог сказав Якову: встань, пі­ди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава,­ брата твого. ² І сказав Яків дому сво­єму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очис­тіться, і перемініть одяг ваш; ³ встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив. ⁴ І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до ни­нішнього дня.] ⁵ І вирушили вони [від Сихема]. І був жах Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яковових. ⁶ І прийшов Яків у Луз, що в землі Ханаанській, тобто у Вефиль, сам і всі люди, що були з ним, ⁷ і влаштував там жертовник, і назвав це місце: Ел-Вефиль, бо тут явився йому Бог, коли він тікав від лиця [Ісава] брата свого. ⁸ І померла Девора, годувальниця Ревеккина, і поховали її нижче Вефиля під дубом, який і назвав Яків дубом плачу.

⁹ І явився Бог Якову [в Лузі] після повернення його з Месопотамії, і благословив його, ¹⁰ і сказав йому Бог: ім’я твоє Яків; відтепер ти не будеш називатися Яковом, але буде ім’я твоє: Ізраїль. І нарік йому ім’я: Ізраїль. ¹¹ І сказав йому Бог: Я Бог Всемогутній; плодись й розмножуйся; народ і безліч народів буде від тебе, і царі народяться із лона твого;­ ¹² землю, яку Я дав Аврааму й Ісааку, Я дам тобі, і нащадкам твоїм­ піс­ля тебе дам землю цю. ¹³ І відійшов від нього Бог з місця, на якому говорив йому. ¹⁴ І поставив Яків пам’ятник на місці, на якому говорив йому [Бог], пам’ятник кам’яний, і злив на нього узливання, і злив на нього єлей; ¹⁵ і нарік Яків ім’я місцю, на якому Бог говорив йому: Вефиль.

¹⁶ І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими. ¹⁷ Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син. ¹⁸ І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарек­ла­ йому ім’я: Бено­ні. Але батько його назвав його Вені­аміном. ¹⁹ І вмерла Рахиль, і похова­на­ була по дорозі у Ефрафу, тобто Вифлеєм. ²⁰ Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня. ²¹ І ви­ру­шив [звід­ти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер. ²² Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв­ це зі смутком].

Синів же в Якова було дванадцять.

²³ Сини Лії: первісток Якова Рувим, після нього Симеон, Левій, Іуда, Іссахар і Завулон. ²⁴ Сини Рахилі: Йосиф і Веніамін. ²⁵ Сини Валли, служниці Рахилиної: Дан і Неффалим. ²⁶ Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.

²⁷ І прийшов Яків до Ісаака, бать­ка свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак. ²⁸ І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років. ²⁹ І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його.

Глава 35. [1] Бут. 28, 13. [2] Бут. 31, 19. Еф. 4, 22. Кол. 3, 9. [4] Нав. 24, 26. Суд. 9, 6. [5] Вих. 23, 27. 1 Цар. 14, 15. [6] Бут. 12, 8; 28, 19. [7] Бут. 28, 13. [8] 1 Пар. 10, 12. [10] Бут. 32, 28. [11] Бут. 1, 28; 17, 1, 6. [12] Бут. 12, 7. [13] Бут. 17, 22. [14] Бут. 28, 18. [15] Бут. 28, 19. [17] 1 Цар. 4, 20. [19] Бут. 48, 7. [20] 1 Мак. 13, 27. 1 Цар. 10, 2. [21] Мих. 4, 8. [22] Бут. 49, 4. [23] Бут. 46, 8. Вих. 1, 2. [24] Бут. 30, 23. [25] Бут. 30, 5. [26] Бут. 30, 9. [27] Бут. 23, 2; 14, 13. [29] Бут. 25, 9.

Глава 36 ↑

Ось родовід Ісава, він же Едом. ² Ісав узяв собі дружин з дочок ханаанських: Аду, дочку Елона хеттеянина, й Оливему, дочку Ани, сина Цивеона евеянина, ³ і Васемафу, дочку Ізмаїла, сестру Наваїофа. ⁴ Ада народила Ісаву Елифаза, Васемафа народила Рагуїла, ⁵ Оливема народила Ієуса, Ієглома і Корея. Це сини Ісава, що народилися йому в землі Ханаанській. ⁶ І взяв Ісав дру­жин своїх і синів своїх, і дочок своїх,­ і всіх людей дому свого, й [усі] отари­ свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого, ⁷ тому що майно їх було таке велике,­ що во­ни не могли жити разом, і зем­ля по­дорожування їх не вміщала їх, че­рез безлічі отар їхніх. ⁸ І оселився­ Ісав на горі Сеїр, Ісав, він же Едом.

⁹ І ось родовід Ісава, батька ідумеїв, на горі Сеїр. ¹⁰ Ось імена синів Ісава: Елифаз, син Ади, дружини Ісавової, і Рагуїл, син Васемафи, дружини Ісавової. ¹¹ У Елифаза були сини: Феман, Омар, Цефо, Гафам і Кеназ. ¹² Фамна ж була наложницею Елифаза, сина Ісавового, і народила Елифазу Амалика. Ось сини Ади, дружини Ісавової. ¹³ І ось сини Рагуїла: Нахаф і Зерах, Шамма і Миза. Це сини Васемафи, дружини Ісавової. ¹⁴ І ці були сини Оливеми, дочки Ани, сина Цивеонового, дружини Ісавової: вона народила Ісаву Ієуса, Ієглома і Корея. ¹⁵ Ось старійшини синів Ісавових. Сини Елифаза, первістка Ісавового: старійшина Феман, старійшина Омар, старійшина Цефо, старійшина Кеназ, ¹⁶ старійшина Корей, старійшина Гафам, старійшина Амалик. Ці старійшини Елифазові в землі Едома; ці сини Ади. ¹⁷ Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової. ¹⁸ Ці сини Оливеми, дружини Ісавової: старійшина Ієус, старійшина Ієглом, старійшина Корей. Ці старійшини Оливеми, дочки Ани, дружини Ісавової. ¹⁹ Ось сини Ісава, і ось старійшини їх. Це Едом. ²⁰ Ці сини Сеїра хорреянина, що жили в землі тій: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, ²¹ Дишон, Ецер і Дишан. Ці старійшини хорреїв, синів Сеїра, у землі Едома. ²² Сини Лотана були: Хори і Геман; а сестра у Лотана: Фамна. ²³ Ці сини Шовала: Ал­ван, Манахаф, Евал, Шефо й Онам. ²⁴ Ці сини Цивеона: Аїа й Ана. Це той Ана, що знайшов теплі води в пустелі, коли пас ослів Цивеона, батька свого. ²⁵ Ці діти Ани: Дишон і Оливема, дочка Ани. ²⁶ Ці сини Дишона: Хемдан, Ешбан, Іфран і Хе­ран. ²⁷ Ці сини Ецера: Билган, Зааван, [Укам] і Акан. ²⁸ Ці сини Дишана: Уц і Аран. ²⁹ Ці старійшини хорреїв: старійшина Лотан, старійшина Шовал, старійшина Цивеон, старійшина Ана, ³⁰ старійшина Дишон, старійшина Ецер, старійшина Дишан. Ось старійшини хорреїв, за старшинством їх у землі Сеїр.

³¹ Ось царі, що царювали в землі Едома, раніше царювання царів у синів Ізраїлевих: ³² царював у Едомі­ Бела, син Веорів, а ім’я міста його Дингава. ³³ І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори. ³⁴ Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі фемани­тян. ³⁵ І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф. ³⁶ І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки. ³⁷ І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки. ³⁸ І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора. ³⁹ І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього­ Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
⁴⁰ Ці імена старійшин Ісавових, за племенами їх, за місцями їх, за іменами їх, [за народами їх]: старійшина Фимна, старійшина Алва, старійшина Ієтеф, ⁴¹ старійшина Оливема, старійшина Ела, старійшина Пинон, ⁴² старійшина Кеназ, старійшина Феман, старійшина Мивцар, ⁴³ старійшина Магдиїл, старійшина Ірам. Ось старійшини ідумейські, за їхніми селищами, у землі володіння їх. Ось Ісав, батько ідумеїв.

Глава 36. [1] Бут. 25, 30. [2] Бут. 26, 34. [3] Бут. 28, 9. [4] 1 Пар. 1, 35. [6] Нав. 24, 4. Бут. 32, 3. [7] Бут. 13, 6; 26, 14. [8] Нав. 24, 4. [10] 1 Пар. 1, 35. [20] Втор. 2, 11–12. 1 Пар. 1, 38. [23] 1 Пар. 1, 40. [33] Іс. 34, 6; 63, 1. [37] Бут. 10, 11. [38] 1 Пар. 1, 49. [40] 1 Пар. 1, 51.

Глава 37 ↑

Яків жив у землі подорожування батька свого [Ісаака], у землі Ханаанській. ² Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин бать­­ка свого. І доносив Йосиф недоб­рі про них чутки до [Ізраїля] батька їх. ³ Ізраїль любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старости його, — і зробив йому різнобарвний одяг. ⁴ І побачили брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх братів його; і зненавиділи його і не могли говорити з ним дружньо. ⁵ І бачив Йосиф сон, і розповів [його] братам своїм: і вони зненавиділи його ще більше. ⁶ Він сказав їм: вислухайте сон, який я бачив: ⁷ ось, ми в’яжемо снопи посередині поля; і ось, мій сніп встав і став прямо; і ось, ваші снопи стали навкруги і поклонилися моєму снопові. ⁸ І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його. ⁹ І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені. ¹⁰ І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі? ¹¹ Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.

¹² Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем. ¹³ І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я. ¹⁴ [Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І по­слав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем. ¹⁵ І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш? ¹⁶ Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть? ¹⁷ І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, як вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми і знайшов їх у Дофані. ¹⁸ І побачили вони його здаля, і раніше ніж він наблизився до них, стали замишляти проти нього, щоб убити його. ¹⁹ І сказали один одному: ось, іде сновидець; ²⁰ підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів. ²¹ І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його. ²² І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його. ²³ Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарв­ну, яка була на ньому, ²⁴ і взяли його і кинули його у рів; рів же той був по­рожнім; води в ньому не було. ²⁵ І сі­­ли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет. ²⁶ І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його? ²⁷ Підемо, продамо його ізма­їльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися­ ²⁸ і, коли проходили купці мадіам­ські, витягли Йосифа з рову і прода­ли Йосифа ізмаїльтянам за двад­цять срібників; а вони відвели Йосифа в Єгипет. ²⁹ Рувим же прийшов знову до рову; і ось, немає Йосифа в рові. І роздер він одяг свій, ³⁰ і повернувся до братів своїх, і сказав: отрока нема, а я, куди я дінуся? ³¹ І взяли одяг Йосифа, і закололи козла, і ви­мазали одяг кров’ю; ³² і послали різ­нобарвний одяг, і принесли до батька свого, і сказали: ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні. ³³ Він упізнав його і сказав: це одяг сина мого; хижий звір з’їв його; очевидно, розтерзаний Йосиф. ³⁴ І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів. ³⁵ І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печал­­лю зійду до сина мого в пекло. Так оплаку­вав його батько його. ³⁶ Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.

Глава 37. [1] Бут. 35, 27; 36, 6. Євр. 11, 13. [4] Діян. 7, 9. [11] Дан. 7, 28. Лк. 2, 19, 51. [14] 1 Цар. 17, 18. Бут. 23, 2. [17] 4 Цар. 6, 13. [20] Мф. 21, 38. Пс. 40, 8. [21] Бут. 42, 22. [22] Бут. 42, 22. [24] Зах. 9, 11. [25] Бут. 31, 21. Єр. 8, 22; 22, 6. [26] Іов. 16, 18. [28] Суд. 8, 26. Прем. 10, 13. Пс. 104, 17. [29] Бут. 44, 13. Лев. 10, 6. Чис. 14, 6. [33] Бут. 44, 28. [34] 1 Цар. 4, 12. 2 Цар. 3, 31. 3 Цар. 20, 32. [35] Тов. 10, 7. Бут. 42, 38. [36] Бут. 39, 1. Пс. 104, 17.

Глава 38 ↑

У той час Іуда відійшов від бра­­тів своїх і оселився поблизу­ одного одолламитянина, якому ім’я: Хира. ² І побачив там Іуда дочку од­ного хананеянина, якому ім’я: Шуа; і взяв її і ввійшов до неї. ³ Вона зачала і народила сина; і він нарік йому ім’я: Ір. ⁴ І зачала знову, і народила сина, і нарекла йому ім’я: Онан. ⁵ І ще народила сина [третього] і нарекла йому ім’я: Шела. Іуда був у Хезиві, коли вона народила його. ⁶ І взяв Іуда дружину Ірові, первісткові своєму; ім’я їй Фамар. ⁷ Ір, первісток Іудин, був неугодний перед очима Господа, й умертвив його Господь. ⁸ І сказав Іуда Онану: увійди до дружини брата твого, одружися з нею, як дівер, і віднови сíм’я братові твоєму. ⁹ Онан знав, що сíм’я буде не йому, і тому, коли входив до дружини брата свого, виливав [сíм’я] на землю, щоб не дати сімені братові своєму. ¹⁰ Злом було перед очима Господа те, що він робив; і Він умерт­вив його. ¹¹ І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підрос­те Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого. ¹² Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин. ¹³ І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою. ¹⁴ І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину. ¹⁵ І побачив її Іуда і при­йняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.] ¹⁶ Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене? ¹⁷ Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш? ¹⁸ Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і трости­ну твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього. ¹⁹ І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого. ²⁰ Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не зна­йшов її. ²¹ І запитав жителів того міс­ця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці. ²² І повернув­ся він до Іуди і сказав: я не зна­йшов її; та й жителі місця­ того сказали: тут не було блуд­ниці. ²³ Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не зна­йшов її. ²⁴ Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена. ²⁵ Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала:­ впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина. ²⁶ Іуда впізнав і ска­зав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше. ²⁷ Під час пологів­ її виявилося, що в утробі у неї близнюки. ²⁸ І під час пологів її з’яви­лася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим. ²⁹ Але він повернув руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я: Фарес. ³⁰ Потім вийшов брат його з червоною ниткою на руці. І наречено йому ім’я: Зара.

Глава 38. [3] Бут. 46, 12. Чис. 26, 19. 1 Пар. 2, 3. [5] Чис. 26, 20. [7] Чис. 26, 19. [8] Втор. 25, 5. Мф. 22, 24. Мк. 12, 19. [11] Тов. 7, 11. [12] 1 Цар. 25, 2. [14] Притч. 9, 14. Єр. 3, 2. [15] Притч. 7, 12. [16] Лев. 18, 15; 20, 12. [24] Бут. 20, 3. Лев. 21, 9. Втор. 22, 22. [27] 1 Пар. 2, 4. Мф. 1, 3. [29] Бут. 46, 12. 1 Пар. 4, 1.

Глава 39 ↑

Йосиф же відведений був до Єгипту, і купив його з рук ізмаїльтян, які привели його туди, єгиптянин Потифар, царедворець фараонів, начальник охоронців. ² І був Господь з Йосифом: він був успішним у справах і жив у домі господаря свого, єгиптянина. ³ І побачив господар його, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь у руках його дає успіх. ⁴ І здобув Йосиф благовоління в очах його і служив йому. І він поставив його над домом своїм, і все, що мав, віддав до рук його. ⁵ І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його]. ⁶ І залишив він усе, що мав, у руках Йосифа і не знав він при ньому нічого, крім хліба, який він їв.

Йосиф же був красивий станом і красивий лицем. ⁷ І звернула погляди на Йосифа дружина господаря його і сказала: спи зі мною. ⁸ Але він відмовився і сказав дружині господаря свого: ось, господар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки; ⁹ немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом? ¹⁰ Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її, щоб спати з нею і бути з нею, ¹¹ трапилося в один день, що він увійшов у дім робити справу свою, а нікого із домашніх тут у домі не було; ¹² вона схопила його за одяг його і сказала: лягай зі мною. Але він, залишивши одежу свою в руках її, побіг і вибіг геть.

¹³ Вона ж, побачивши, що він залишив одяг свій у руках її і побіг геть, ¹⁴ покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом, ¹⁵ і він, почувши, що я здійняла крик і закричала, залишив у мене одяг свій, і побіг, і вибіг геть. ¹⁶ І залишила одежу його у себе до приходу господаря його в дім свій. ¹⁷ І переказала йому ті самі слова, говорячи: раб єврей, якого ти привів до нас, приходив до мене насміятися наді мною [і говорив мені: ляжу я з тобою], ¹⁸ але, коли [почув, що] я підняла крик і закричала, він залишив у мене одяг свій і втік геть. ¹⁹ Коли господар його почув слова дружини своєї, які вона сказала йому, говорячи: так вчинив зі мною раб твій, то спалахнув гнівом; ²⁰ і взяв Йосифа господар його і віддав його у в’яз­ницю, де утримувалися в’язні царя. І був він там у в’язниці.

²¹ І Господь був з Йосифом, і простягнув до нього милість, і дарував йому благовоління в очах начальника в’язниці. ²² І віддав начальник в’язниці в руки Йосифові усіх в’язнів, що перебували у в’язниці, і в усьому, що вони там не робили б, він був розпорядником. ²³ Начальник в’язниці і не дивився ні за чим, що було у нього в руках, тому що Господь був з Йосифом, і в усьому, що він робив, Господь давав успіх.

Глава 39. [1] Пс. 104, 17. Діян. 7, 9. [2] Діян. 7, 9. [3] Бут. 21, 22. Пс. 1, 3. [5] Бут. 30, 27. Іс. 45, 4. [7] Іов. 31, 1. Притч. 7, 5. 2 Пет. 2, 14. [9] Іов. 24, 15. Сир. 23, 27. Іс. 29, 15. [12] 2 Цар. 13, 11. [14] Сир. 25, 19. [20] Пс. 104, 18. [21] Прем. 10, 14. Діян. 7, 10. [23] Бут. 39, 3. Пс. 1, 3.

Глава 40 ↑

Після цього виночерпій царя Єгипетського і хлібодар провинилися перед господарем своїм, царем Єгипетським. ² І прогнівався фа­раон на двох царедворців своїх, на головного виночерпія і на голов­ного хлібодара, ³ і віддав їх під варту­ в дім начальника охоронців, у в’яз­ницю, у місце, де ув’язнений був Йосиф. ⁴ Начальник охоронців приставив до них Йосифа, і він служив їм. І пробули вони під вартою деякий час.

⁵ Одного разу виночерпію і хлібо­дару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення. ⁶ І прийшов до них Йосиф вранці, побачив їх, і ось, вони засмучені. ⁷ І запитав він царедворців фараонових, що перебували з ним у домі господаря його під вартою, говорячи: чому у вас сьогодні сумні обличчя? ⁸ Вони сказали йому: ми бачили сни; а витлумачити їх нема кому. Йосиф сказав їм: чи не від Бога тлумачення? розкажіть мені. ⁹ І розповів головний виночерпій Йосифу сон свій і сказав йому: мені снилося, ось виноградна лоза переді мною; ¹⁰ на лозі три гілки; вона розвинулася, показався на ній цвіт, виросли й дозріли на ній ягоди; ¹¹ і чаша фараонова у руці моїй; я взяв ягід, вичавив їх у чашу фараонову і подав чашу в руку фараонові. ¹² І сказав йому Йосиф: ось тлумачення його: три гілки — це три дні; ¹³ через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм; ¹⁴ згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння, і скажи про мене фараонові, й виведи мене з цього дому, ¹⁵ бо я украдений із землі євреїв; а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю. ¹⁶ Головний хлібодар побачив, що витлумачив він добре, і сказав Йосифові: мені також снилося: ось на голові в мене три кошики решітчастих; ¹⁷ у верхньому кошику всяка їжа фараонова, вироби пекаря, і птахи [небесні] клювали її з кошика на голові моїй. ¹⁸ І відповів Йосиф і сказав [йому]: ось тлумачення його: три кошики — це три дні; ¹⁹ через три дні фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи [небесні] будуть клювати плоть твою з тебе. ²⁰ На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх; ²¹ і повернув головного виночерпія на попереднє місце, і він подав чашу в руку фараонову, ²² а головного хлібодара повісив [на дереві], як витлумачив їм Йосиф. ²³ І не згадав головний виночерпій про Йосифа, але забув його.

Глава 40. [3] Бут. 39, 20. [5] Дан. 2, 1, 29. Мф. 27, 19. [6] Бут. 41, 8. [8] Бут. 41, 16. Дан. 2, 27–28. [12] Бут. 41, 25. [14] Неєм. 5, 19; 13, 31. Лк. 23, 42. [15] Бут. 37, 28. [19] Бут. 41, 13. [20] Мк. 6, 21. [22] Бут. 40, 19. [23] Ам. 6, 6.

Глава 41 ↑

Коли минуло два роки, фараону снилося: ось, він стоїть біля ріки; ² і ось, вийшли з ріки сім корів, гарних на вигляд і повних тілом, і паслися в очереті; ³ але ось, після них вийшли з ріки сім корів інших, худих на вигляд і охлялих тілом, і стали поряд з тими коровами, на березі ріки; ⁴ і з’їли корови худі на вигляд і охлялі тілом сім корів гарних на вигляд і повних. І про­кинувся фараон, ⁵ і заснув знову, і снилося йому іншого разу: ось, на одному стеблі піднялося сім колосків­ гладеньких і гарних; ⁶ але ось, після них виросло сім колосків виснажених і висушених східним вітром; ⁷ і пожерли худі колоски сім колосків гладеньких і повних. І проки­нув­ся фараон і зрозумів, що це сон. ⁸ Уран­ці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону. ⁹ І став говорити головний виночерпій фараонові і сказав: гріхи мої згадую я нині; ¹⁰ фараон прогнівався на рабів своїх і віддав мене і головного хлібодара під варту в дім начальника охоронців; ¹¹ і снився нам сон в одну ніч, мені і йому, кож­ному снився сон особливого значення; ¹² там саме був з нами молодий єврей, раб начальника охоронців; ми розповіли йому сни наші, і він витлумачив нам кожному відповідно до його сновидіння; ¹³ і як він витлумачив нам, так і збулося: я повер­нений на місце моє, а той повішений. ¹⁴ І послав фараон і покликав Йосифа. І поспішно вивели його з в’язниці. Він постригся і перемінив одяг свій і прийшов до фараона. ¹⁵ Фа­­раон сказав Йосифові: мені снив­ся сон, і нема нікого, хто витлумачив би його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни. ¹⁶ І відповів Йосиф фарао­ну, говорячи: це не моє; Бог дасть відповідь на благо фараонові. ¹⁷ І сказав фараон Йосифові: мені снилося: ось, стою я на березі ріки; ¹⁸ і ось, вийшли з ріки сім корів повних тілом і гарних на вигляд і паслися в очереті; ¹⁹ але ось, після них ішли сім корів інших, худих, дуже поганих на вигляд і охлялих тілом: я не бачив по всій землі Єгипетській таких худих, як вони; ²⁰ бо з’їли охлялі й худі корови поперед­ніх сім корів повних; ²¹ і ввійшли повні в утробу їх, але не помітно було, що вони ввійшли в утробу їх: вони були так само худими на вигляд, як і спочатку. І я прокинувся. ²² Потім снилося мені: ось, на одному стеблі піднялися сім колосків повних і гарних; ²³ але ось, після них виросло сім колосків тонких, виснажених і висушених східним вітром; ²⁴ і пожерли худі колоски сім колосків гарних. Я розповів це волхвам, але ніхто не пояснив мені. ²⁵ І сказав Йосиф фараонові: сон фараонів один: що́ Бог зробить, те́ Він звістив фараонові. ²⁶ Сім корів гарних, це сім років; і сім колосків добрих, це сім років: сон один; ²⁷ і сім корів охлялих і худих, що вийшли після тих, це сім років, також і сім колосків виснажених і висушених східним вітром, це сім років голоду. ²⁸ Ось чому сказав я фараонові: що́ Бог зробить, те́ Він показав фараонові. ²⁹ Ось, настає сім років великого достатку в усій землі Єгипетській; ³⁰ після них настануть сім років голоду, і забудеться весь той достаток у землі Єгипетській, і виснажить голод землю, ³¹ і непримітним буде колишній достаток на землі, через голод, що прийде, тому що він буде дуже тяжким. ³² А що сон повторився фараону двічі, це значить, що це істинне слово Боже, і що незабаром Бог виконає це. ³³ І нині нехай знайде фараон чоловіка розумного і мудрого і нехай поставить його над землею Єгипетською. ³⁴ Нехай накаже фараон поставити над землею наглядачів збирати за сім років достатку п’яту частину [усього врожаю] землі Єгипетської; ³⁵ нехай вони беруть усякий хліб цих гарних років, що настають, і зберуть у містах хліб під відання фараона для їжі, і нехай бережуть; ³⁶ і буде ця їжа в запас для землі на сім років голоду, які будуть у землі Єгипетській, щоб земля не загинула від голоду.

³⁷ Це сподобалося фараонові й усім слугам його. ³⁸ І сказав фараон слугам своїм: чи знайдемо ми таку, як він, людину, у якій був би Дух Божий? ³⁹ І сказав фараон Йосифу: оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає настільки розумного і мудрого, як ти; ⁴⁰ ти будеш над домом моїм, і твого слова буде дотримуватися весь народ мій; тільки престолом я буду більшим за тебе. ⁴¹ І сказав фараон Йосифові: ось, я поставляю тебе над усією землею Єгипетською. ⁴² І зняв фараон перстень свій з руки своєї і надів його на руку Йосифа; вдяг його у висонний одяг, поклав золотий лан­цюг на шию його; ⁴³ повелів везти його на другій із своїх колісниць і проголошувати перед ним: схиляйте­ся! І поставив його над усією землею Єгипетською. ⁴⁴ І сказав фараон Йосифу: я фараон; без тебе ніхто не во­рухне ні рукою своєю, ні ногою своєю­ по всій землі Єгипетській. ⁴⁵ І нарік фараон Йосифові ім’я: Цафнаф-панеах, і дав йому за дружину Асенефу,­ дочку По­тифера, жерця Іліопольського. І пішов Йосиф по землі Єгипетській. ⁴⁶ Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед ли­це фараона, царя Єгипетського. І вий­­шов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетсь­кій. ⁴⁷ Земля ж у сім років достатку при­­­­­­нес­­ла з одного зерна по жмені. ⁴⁸ І зіб­рав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у міс­тах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують­ його. ⁴⁹ І зібрав Йосиф хліба дуже багато, як піску морського, так що перестав і рахувати, тому що не стало рахунку.

⁵⁰ До настання років голоду, у Йо­сифа народилися два сини, яких на­родила йому Асенефа, дочка Потифера, жерця Іліопольського. ⁵¹ І на­рік Йосиф ім’я первісткові: Манассія, тому що [говорив він] Бог дав мені забути усі нещастя мої і весь дім батька мого. ⁵² А другому нарік ім’я: Єфрем, тому що [говорив він] Бог зробив мене плідним у землі страждання мого.

⁵³ І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській, ⁵⁴ і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб. ⁵⁵ Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.

⁵⁶ І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській. ⁵⁷ І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.

Глава 41. [1] Дан. 2, 1. [6] Єз. 17, 10. [8] Бут. 40, 7. Дан. 2, 3. Вих. 7, 11. [10] Бут. 40, 3. [11] Бут. 40, 8. [13] Бут. 40, 19. [14] Пс. 104, 20. [16] Дан. 2, 30. Мф. 10, 20. 1 Кор. 15, 10. [21] Бут. 41, 4. [26] Бут. 40, 12. [30] 4 Цар. 8, 1. [40] Пс. 104, 21. 1 Мак. 2, 53. Діян. 7, 10. [41] Прем. 10, 14. [42] Есф. 3, 10. Єз. 16, 11. Дан. 5, 29. [46] Бут. 37, 2. [50] Бут. 46, 20; 48, 5, 20. [54] Пс. 104, 16. [55] Ін. 2, 5. [56] Бут. 42, 6. [57] Бут. 12, 10.

Глава 42 ↑

І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся? ² І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти. ³ Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті, ⁴ а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха. ⁵ І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод. ⁶ Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі. ⁷ І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу. ⁸ Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його. ⁹ І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї. ¹⁰ Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі; ¹¹ ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами. ¹² Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї. ¹³ Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало. ¹⁴ І сказав­ їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі; ¹⁵ ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш; ¹⁶ пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі. ¹⁷ І віддав їх під варту на три дні. ¹⁸ І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога: ¹⁹ якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших; ²⁰ брата ж вашого мен­шого приведіть до мене, щоб виправ­далися слова ваші і щоб не по­мерти вам. Так вони і зробили. ²¹ І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це. ²² Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується. ²³ А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач. ²⁴ І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симео­на, зв’язав його перед очима їхніми.­ ²⁵ І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу.­ Так і зроблено з ними. ²⁶ Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти. ²⁷ І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його, ²⁸ і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в міш­ку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами? ²⁹ І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи: ³⁰ на­чальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв­ нас за підглядачів землі тієї. ³¹ І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами; ³² нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській. ³³ І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть, ³⁴ і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі. ³⁵ Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися. ³⁶ І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене! ³⁷ І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, як­що я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі. ³⁸ Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.

* Слабкі місця.

Глава 42. [1] Діян. 7, 12. [4] Бут. 43, 5. [6] Бут. 37, 7, 9; 41, 40, 56. [7] Бут. 43, 7; 44, 19. [9] Бут. 37, 5, 9. [13] Бут. 37, 33; 44, 20. [15] Бут. 43, 5; 44, 23. [20] Бут. 43, 8. [21] Бут. 37, 25. [22] Бут. 37, 21–22. [35] Бут. 43, 18, 21; 44, 1. [36] Бут. 37, 33. [37] Бут. 46, 9. [38] Бут. 37, 35; 44, 29–31.

Глава 43 ↑

Голод посилився на землі. ² І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі. ³ І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами. ⁴ Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі, ⁵ а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами. ⁶ Ізраїль сказав: для чого ви зро­били мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат? ⁷ Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими роз­питами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого? ⁸ Іуда ж сказав Ізраїлю, бать­кові сво­є­му: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші; ⁹ я від­повідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя; ¹⁰ якби ми не барилися, то вже сходили б двічі. ¹¹ Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів; ¹² візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд; ¹³ і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того; ¹⁴ Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним. ¹⁵ І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа. ¹⁶ Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні. ¹⁷ І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів. ¹⁸ І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших. ¹⁹ І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому, ²⁰ і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу, ²¹ і трапилося,­ що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками; ²² а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші. ²³ Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; сріб­ло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона. ²⁴ І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім. ²⁵ І вони приготували дарунки до приходу Йосифа опівдні, тому що чули, що там будуть їсти хліб. ²⁶ І прийшов Йосиф додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і поклонилися йому до землі. ²⁷ Він запитав їх про здоров’я і сказав: чи здоровий батько ваш старий, про якого ви говорили? чи живий ще він? ²⁸ Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благосло­венна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися. ²⁹ І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна,­ брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!

³⁰ І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там. ³¹ І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву. ³² І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян. ³³ І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і мо­лодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним. ³⁴ І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро біль­шою за частки кожного з них. І пи­ли, і доволі пили вони з ним.

Глава 43. [2] Бут. 44, 25. [3] Бут. 42, 20. [5] Бут. 42, 4, 15. [7] Бут. 42, 7; 44, 19. [9] Бут. 44, 32. [14] Бут. 42, 24. Руф. 1, 8. 2 Цар. 2, 6. [21] Бут. 42, 27. [23] Бут. 42, 25. [24] Бут. 18, 4; 19, 2. Лк. 7, 44. [26] Бут. 37, 7, 9. [29] Бут. 42, 13. [30] Бут. 45, 2. [32] Вих. 8, 26. Тов. 1, 11. Дан. 1, 8. [34] Пс. 103, 15. Пісн. 5, 1. Агг. 1, 6.

Глава 44 ↑

І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скіль­ки­ вони зможуть нести, і срібло кож­но­го поклади в отвір мішка його, ² а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він. ³ Уранці, коли розвиднилося,­ ці люди були відпущені, вони й осли їхні. ⁴ Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене сріб­ну чашу?] ⁵ Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили. ⁶ Він наздогнав їх і сказав їм ці слова. ⁷ Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи. ⁸ Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украс­ти з дому господаря твого срібло або золото? ⁹ У кого з рабів твоїх зна­йдеться [чаша], тому смерть, і ми бу­демо рабами господаря нашого. ¹⁰ Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [ча­ша], той буде мені рабом, а ви будете не винні. ¹¹ Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок. ¹² Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і зна­йшлася чаша в мішку Веніаміно­во­му. ¹³ І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста. ¹⁴ І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю. ¹⁵ Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає? ¹⁶ Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби гос­подарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках зна­йшлася чаша. ¹⁷ Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого. ¹⁸ І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха гос­подаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон. ¹⁹ Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат? ²⁰ Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старос­ти, брат якого помер, а він залишив­ся один від матері своєї, і батько любить його. ²¹ Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього. ²² Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре. ²³ Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем. ²⁴ Ко­ли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова гос­подаря мого. ²⁵ І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі. ²⁶ Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого. ²⁷ І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів; ²⁸ один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині; ²⁹ якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу. ³⁰ Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його, ³¹ то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу. ³² При цьому я, раб твій, взявся­ відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя. ³³ Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми: ³⁴ бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я поба­чив би біду, що осягла б бать­ка мого.

Глава 44. [4] Пс. 37, 21. [9] Бут. 31, 32. [13] Бут. 37, 29. [19] Бут. 43, 7. [20] Бут. 42, 13. [23] Бут. 43, 5. [25] Бут. 43, 2. [28] Бут. 37, 33. [29] Бут. 42, 38. [31] Бут. 37, 35. [32] Бут. 43, 9.

Глава 45 ↑

Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм. ² І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів. ³ І сказав Йосиф братам своїм: я — Йосиф, чи живий ще батько мій? Але брати його не могли відповідати йому, тому що вони зніяковіли перед ним. ⁴ І сказав Йосиф братам своїм: підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: я — Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет; ⁵ але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали ме­не сюди, тому що Бог послав мене пе­ред вами для збереження вашого життя; ⁶ тому що тепер два роки голоду на землі: [залишається] ще п’ять років, в які ні орати, ні жати не будуть; ⁷ Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя великим визво­ленням. ⁸ Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській. ⁹ Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом; прийди до мене, не барися; ¹⁰ ти будеш жити в землі Гесем; і будеш біля мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, й усе твоє; ¹¹ і прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зубожів ти і дім твій і все твоє. ¹² І ось, очі ваші й очі брата мого Веніаміна бачать, що це мої уста говорять з вами; ¹³ скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і приведіть швидше батька мого сюди. ¹⁴ Й упав він на шию Ве­ніаміну, брату своєму, і плакав; і Веніамін плакав на шиї його. ¹⁵ І цілував усіх братів своїх і плакав, обій­маючи їх. Потім говорили з ним бра­ти його.

¹⁶ Дійшла до дому фараона чутка, що прийшли брати Йосифа; і при­ємно було фараонові і рабам його. ¹⁷ І сказав фараон Йосифові: скажи братам твоїм: ось що зробіть: нав’юч­те худобу вашу [хлібом] і йдіть у зем­лю Ханаанську; ¹⁸ і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єги­петській, і ви буде­те їсти плоди землі. ¹⁹ Тобі ж повелі­ваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть бать­ка вашого і прийдіть; ²⁰ і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.

²¹ Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу, ²² кож­ному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібни­ків і п’ять перемін одягу; ²³ також і батькові своєму послав десять ос­лів, ­нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу. ²⁴ І відпус­тив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі. ²⁵ І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого, ²⁶ і сповістили його, сказав­ши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм. ²⁷ Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх, ²⁸ і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.

Глава 45. [1] Діян. 7, 13. Бут. 42, 7. [4] Діян. 7, 13. [5] Бут. 50, 20. [8] Прем. 10, 14. Бут. 50, 20. [9] Діян. 7, 14. [10] Бут. 46, 28. [14] Бут. 33, 4; 46, 29. [15] Вих. 4, 27. [18] Бут. 47, 6, 11. Пс. 144, 14; 147, 3. [21] Діян. 7, 14. [28] Бут. 46, 30.

Глава 46 ↑

І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вир­савію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака. ² І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я. ³ Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий; ⁴ Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.

⁵ Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його. ⁶ І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним. ⁷ Синів своїх і онуків своїх із собою, дочок своїх і онучок своїх і весь рід свій привів він із собою в Єгипет.

⁸ Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова Рувим. ⁹ Сини Рувима: Ханох і Фаллу, Хецрон і Хар­мі. ¹⁰ Сини Симеона: Іємуїл та Іамин, і Огад, і Іахин, і Цохар, і Саул, син ха­нанеянки. ¹¹ Сини Левія: Гирсон, Кааф і Мерарі. ¹² Сини Іуди: Ір і Онан, і Шела, і Фарес, і Зара; але Ір і Онан померли в землі Ханаанській. Сини Фареса були: Есром і Хамул. ¹³ Сини Іссахара: Фола і Фува, Іов і Шимрон. ¹⁴ Сини Завулона: Серед і Елон, і Іахлеїл. ¹⁵ Це сини Лії, яких вона народила Якову в Месопотамії, і Діну, дочку його. Всіх душ синів його і дочок його — тридцять три. ¹⁶ Сини Гада: Цифіон і Хаггі, Шуні й Ецбон, Ері й Ароді й Арелі. ¹⁷ Сини Асира: Імна та Ішва, й Ішви, і Бриа, і Серах, сестра їхня. Сини Бриї: Хевер і Малхиїл. ¹⁸ Це сини Зелфи, яку Лаван дав Лії, дочці своїй; вона народила їх Якову шістнадцять душ. ¹⁹ Сини Рахилі, дружини Якова: Йосиф і Веніамін. ²⁰ І народилися у Йосифа в землі Єгипетській Манассія та Єфрем, яких народила ему Асенефа, дочка Потифера, жреця Іліопольського. ²¹ Сини Веніаміна: Бела і Бехер і Аш­бел; [сини Бели були:] Гера і Нааман, Ехі і Рош, Муппим і Хуппим і Ард. ²² Це сини Рахилі, що народилися в Якова, усього чотирнадцять душ. ²³ Син Дана: Хушим. ²⁴ Сини Неффалима: Іахцеїл і Гуні, й Ієцер, і Шиллем. ²⁵ Це сини Валли, яку дав Лаван дочці своїй Рахилі; вона народила їх Якову всього сім душ. ²⁶ Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ. ²⁷ Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять]. ²⁸ Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем. ²⁹ Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його. ³⁰ І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий. ³¹ І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене; ³² ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони. ³³ Як­що фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше? ³⁴ то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.

Глава 46. [1] Вих. 1, 1. Чис. 20, 15. Втор. 10, 22. [4] Бут. 50, 1. [5] Діян. 7, 15. [6] Нав. 24, 4. Пс. 104, 23. Іс. 52, 4. [8] Вих. 1, 1–2; 6, 14. Чис. 26, 5. 1 Пар. 5, 1, 3. [10] 1 Пар. 4, 24. [11] 1 Пар. 6, 1. Вих. 6, 16. Чис. 3, 17. [12] Бут. 38, 2–3. 1 Пар. 2, 3; 4, 1. [13] 1 Пар. 7, 1. [14] Чис. 26, 26. [16] Чис. 26, 15. [17] 1 Пар. 7, 30. [20] Бут. 41, 50–52. [21] 1 Пар. 7, 6; 8, 1. [23] Чис. 26, 42. [24] Чис. 26, 48. 1 Пар. 7, 13. [27] Вих. 1, 5. Втор. 10, 22. Діян. 7, 14. [29] Бут. 33, 4; 45, 14. [30] Бут. 45, 28. Лк. 2, 29–30. [31] Бут. 47, 1. [34] Бут. 47, 6, 27; 43, 32.

Глава 47 ↑

І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худо­бою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, во­ни в землі Гесем. ² І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону. ³ І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець ра­би твої, і ми і батьки наші. ⁴ І сказали­ вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в зем­лі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у зем­лі Гесем. ⁵ І сказав фараон Йосифові:­ батько твій і брати твої прийшли до тебе; ⁶ земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів тво­їх; нехай живуть вони в землі Гесем;­ і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою. ⁷ І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона. ⁸ Фараон сказав Якову: скіль­­ки ро­ків життя твого? ⁹ Яків ска­зав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх. ¹⁰ І благословив фараона­ Яків і вийшов від фараона. ¹¹ І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон. ¹² І забезпечував Йосиф батька свого і братів своїх і весь дім батька свого хлібом, за потребою кож­ної родини.

¹³ І не було хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля Єгипетська і земля Ханаанська. ¹⁴ Йосиф зібрав усе срібло, яке було в зем­лі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів. ¹⁵ І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що сріб­ло закінчилося у нас? ¹⁶ Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас. ¹⁷ І приганяли вони до Йосифа худо­бу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню. ¹⁸ І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у госпо­даря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших; ¹⁹ для чого нам гинути­ на очах твоїх,­ і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння,­ щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля. ²⁰ І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона,­ тому що продали єгип­тяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону. ²¹ І зробив він народ рабами від одного кінця Єгип­ту до іншого. ²² Тільки землі жер­ців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділян­ка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали зем­лі своєї. ²³ І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте­ землю; ²⁴ коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чо­тири частини залишаться­ вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу ді­тям вашим. ²⁵ Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо ми­лість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона. ²⁶ І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.

²⁷ І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились. ²⁸ І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Яко­ва, років життя його, сто сорок сім років. ²⁹ І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я зна­йшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,­ ³⁰ щоб мені лягти з батьками мої­ми; винесеш мене з Єгипту і похо­ваєш мене в їхній гробниці. Йосиф ска­зав: зроблю за словом твоїм. ³¹ І ска­­зав: клянися мені. І клявся йому. І поклонився Ізраїль до узголів’я постелі*.

* За перекладом 70-ти: на верх жезла його.

Глава 47. [1] Бут. 46, 31. Діян. 7, 14–15. [3] Бут. 46, 33–34. [6] Бут. 34, 10. [9] Пс. 118, 19. Євр. 11, 13; 13, 14. [11] Вих. 1, 11. [12] Сир. 49, 17. [27] Вих. 5, 5. Пс. 104, 24. [29] Бут. 24, 2; 50, 5. [30] Бут. 23, 19; 50, 13. [31] Бут. 50, 5. Євр. 11, 21.

Глава 48 ↑

Після того Йосифові сказали: ось, батько твій хворий. І він узяв з собою двох синів своїх, Манас­сію і Єфрема [і пішов до Якова]. ² Якова сповістили і сказали: ось, син твій Йосиф іде до тебе. Ізраїль зібрав сили свої і сів на постелі. ³ І ска­зав Яків Йосифові: Бог Всемогутній явив­ся мені в Лузі, в землі Ханаанській,­ і благословив мене, ⁴ і сказав мені: ось, Я розплоджу тебе, і розмножу тебе, і породжу від тебе безліч­ народів, і дам землю цю нащадкам твоїм­ після тебе, у вічне володіння. ⁵ І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої; ⁶ діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді. ⁷ Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не ді­йшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм. ⁸ І побачив Ізраїль­ синів Йосифа і сказав: хто це? ⁹ І ска­зав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх. ¹⁰ Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх. ¹¹ І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх. ¹² І від­вів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі. ¹³ І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього. ¹⁴ Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема,­ хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був пер­вістком. ¹⁵ І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили бать­ки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня, ¹⁶ ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі. ¹⁷ І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Ма­нассії, ¹⁸ і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — пер­вісток; поклади на його голову праву руку твою. ¹⁹ Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сіме­ні його народиться численний народ. ²⁰ І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізра­їль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію. ²¹ І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших; ²² я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв з рук аморреїв мечем моїм і луком моїм.

Глава 48. [3] Бут. 28, 13. [4] Бут. 13, 16; 35, 11–12; 41, 52. [5] Бут. 41, 50–52.   Бут. 35, 19. [9] Бут. 33, 5; 27, 4.   Бут. 27, 1. 1 Цар. 3, 2; 4, 15. [14] Мф. 19, 15. Євр. 11, 21. [16] Бут. 31, 29. [19] Втор. 33, 16. [20] Руф. 4, 11. Втор. 33, 17. Єр. 31, 20. [22] Нав. 24, 32. Ін. 4, 5.

Глава 49 ↑

І покликав Яків синів своїх і сказав: зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні; ² зійдіться і послухайте, сини Якова,­ послухайте Ізраїля, батька вашого.

³ Рувиме, первістку мій! ти — кріп­кість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутности; ⁴ але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.

⁵ Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні; ⁶ в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця; ⁷ проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.

⁸ Іудо! тебе хвалитимуть брати твої. Рука твоя на хребті ворогів тво­їх; поклоняться тобі сини батька тво­го. ⁹ Молодий лев Іуда, піднімається зі здобичі, син мій. Схилився він, ліг, як лев і як левиця: хто підніме його? ¹⁰ Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йо­му покірність народів. ¹¹ Він прив’язує до виноградної лози осля своє і до лози кращого винограду сина ослиці своєї;­ миє у вині одяг свій і у крові грон убрання своє; ¹² блис­кучі очі [його] від вина, і білі зуби [його] від молока.

¹³ Завулон біля берега морського буде жити і біля пристані корабельної, і межа його до Сидона.

¹⁴ Іссахар осел міцний, що лежить між протоками вод; ¹⁵ і побачив він, що спокій добрий, і що земля приємна: і схилив плечі свої для носіння тягаря і став працювати на виплату данини.

¹⁶ Дан буде судити народ свій, як одне з колін Ізраїля; ¹⁷ Дан буде змієм на дорозі, аспидом на путі, що вражає ногу коня, так що вершник його впаде назад. ¹⁸ На допомогу твою сподіваюся, Господи!

¹⁹ Гад, — натовп буде тіснити його, але він відтіснить його по п’ятах.

²⁰ Для Асира — занадто ситний хліб його, і він буде постачати царські страви.

²¹ Неффалим — теревинф рослий, що розпускає прекрасні гілки*.

²² Йосиф — віття плодоносного дерева, віття плодоносного дерева над джерелом; гілки його простягаються над стіною; ²³ засмучували його, і стріляли і ворогували проти нього стрільці, ²⁴ але твердим залишився лук його, і міцні м’язи рук його, від рук могутнього Бога Якового. Звідти Пастир і твердиня Ізраїлева, ²⁵ від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небес­ними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби, ²⁶ благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів віч­них; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.

²⁷ Веніамін, хижий вовк, вранці буде їсти ловитву і ввечері буде ділити здобич.

²⁸ Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих; і ось що сказав їм батько їх; і благословив їх, і дав їм благословення, кожному своє. ²⁹ І заповідав він їм і сказав їм: я прилучаюся до народу мого; поховайте мене з батьками моїми в печері, яка на полі Ефрона хеттеянина, ³⁰ у печері, яка на полі Махпела, що перед Мамре, у землі Ханаанській, яку [печеру] купив Авраам з полем у Ефрона хеттеянина у власність для поховання; ³¹ там поховали Авраама і Сарру, дру­жину його; там поховали Ісаака і Ре­векку, дружину його; і там поховав я Лію; ³² це поле і печера, яка на ньому, куплена у синів Хеттеєвих. ³³ І закінчив Яків заповіт синам своїм, і поклав ноги свої на постіль, і помер, і приєднався до народу свого.

* За іншим прочитанням: Неффалим — сар­на струнка; він говорить прекрасні вислови.

Глава 49. [1] Втор. 33, 1. [3] Бут. 29, 32. Втор. 21, 17. [4] Бут. 35, 22. 1 Пар. 5, 1. [5] Бут. 34, 25. Юдиф. 9, 2. [6] Бут. 34, 26. [7] Нав. 19, 1; 21, 3. [8] 1 Пар. 4, 27, 38, 41. [9] Чис. 24, 9. [10] 1 Пар. 5, 2. Ін. 1, 45; 5, 46. Мф. 2, 6. [11] Іс. 63, 1–2. [12] Одкр. 1, 14. [13] Нав. 19, 10. [14] Суд. 5, 15. [15] Втор. 33, 18. [16] Суд. 13, 25. [17] Суд. 18, 1. [18] Пс. 118, 166. Лк. 2, 30. [19] Чис. 32, 17. [20] Втор. 33, 24. [21] Суд. 4, 6. [22] Бут. 48, 16. [24] Втор. 33, 17. [26] Втор. 33, 16. [27] Суд. 20, 21, 25, 31. [28] Сир. 44, 26. [29] Бут. 25, 8; 47, 30. [30] Бут. 23, 16–17; 50, 13. Діян. 7, 16. [31] Бут. 25, 9; 35, 29. [33] Діян. 7, 15.

Глава 50 ↑

Йосиф упав на лице батька свого, і плакав над ним, і цілував його. ² І повелів Йосиф слугам своїм — лікарям, бальзамувати батька його; і лікарі набальзамували­ Ізраїля. ³ І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів. ⁴ Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так: ⁵ батько мій закляв ме­не, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.] ⁶ І сказав фараон: піди і по­ховай батька твого, як він закляв тебе. ⁷ І пішов Йосиф ховати батька свого. І пішли з ним усі слуги фараона, старійшини дому його й усі старійшини землі Єгипетської, ⁸ і весь дім Йосифа, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику худобу свою залишили в землі Гесем. ⁹ З ним вирушили також колісниці і вершники, так що зібрання було дуже великим. ¹⁰ І ді­йшли вони до Горен-гаатада при Йордані і плакали там плачем великим і дуже сильним; і зробив Йосиф плач по батькові своєму сім днів. ¹¹ І бачи­ли жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані. ¹² І зро­били сини Яковові з ним, як він заповів їм; ¹³ і віднесли його сини його в землю Хана­анську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.

¹⁴ І повернувся Йосиф у Єгипет, сам і брати його і всі, що ходили з ним ховати батька його, після погребіння ним батька свого. ¹⁵ І побачили брати Йосифові, що помер батько їх, і сказали: що, коли Йосиф зненавидить нас і захоче помститися нам за все зло, яке ми йому зробили? ¹⁶ І послали вони сказати Йосифові: батько твій перед смертю своєю заповів, говорячи: ¹⁷ так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це. ¹⁸ Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі. ¹⁹ І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога; ²⁰ ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей; ²¹ отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.

²² І жив Йосиф у Єгипті сам і дім батька його; жив же Йосиф усього сто десять років. ²³ І бачив Йосиф ді­­тей у Єфрема до третього роду, також­ і сини Махира, сина Манассіїного, народилися на коліна Йосифа. ²⁴ І сказав Йосиф братам своїм: я вмираю, але Бог відвідає вас і виведе вас із землі цієї у землю, про яку клявся Аврааму, Ісааку і Якову. ²⁵ І закляв Йосиф синів Ізраїлевих, говорячи: Бог відвідає вас, і ви винесіть кості мої звідси. ²⁶ І помер Йосиф­ ста десяти років. І набальзамували його і поклали в ковчег у Єгипті.

Глава 50. [1] Бут. 46, 4. [5] Бут. 47, 29. [10] Сир. 22, 11. [13] Діян. 7, 16. Бут. 23, 17. [17] Бут. 26, 24; 31, 42. [20] Бут. 45, 5. [22] Бут. 41, 46. [23] Чис. 32, 39. [24] Євр. 11, 22. [25] Вих. 13, 19. Нав. 24, 32.

Опубліковано: 15.03.2013; востаннє змінено: 11.02.2014.

Коментарі закриті.