«Наша Парафія»

1. Роль духовенства. Духовне суперництво. Ідентичність мов церковної та літературної

1

Друга половина XVI віку була переломним часом в історії українського духовного життя. Реформаційні рухи, що потрясли Європу, сильно захопили Польщу, а через неї й український народ, особливо на його західних землях. Реформація принесла українському народові багато нових ідей, здійснення яких відразу підвищувало нашу духовну культуру; не всі ці ідеї були зовсім новими, але їх широке становлення й швидке поширення до самих народних низів були зовсім нові і принесли нам загальне зацікавлення тими питаннями, про які давніше тільки марили окремі одиниці.

Духовна культура українського народу в XV віці не стояла високо. Головне джерело цієї культури — церква й у першій половині XVI віку була в ненормальному стані: вища ієрархія, цебто провід церковний, хворіла на всі гріхи смертельні; в житті духовенства частенько траплялися випадки, що зовсім не личили духовному станові. На очах вірних явно робилися такі вчинки, які голосною луною котилися серед усього народу. Правда, не був це стан самої тільки православної церкви, бо ще гіршим був стан церкви католицької — православна ієрархія лише наслідувала звичаї католицьких ієрархів.

І в такий час ударила на Польщу Реформація. Грунт був тут надзвичайно підготовлений, а тому реформаційні ідеї відразу поширилися по всій Польщі й Литві, захоплюючи найширші кола громадянства, а в першу чергу — інтелігенцію. Те саме сталося, звичайно, і з українським народом. Усі верстви найперше кинулися до критики недобрих звичаїв духовенства, а показна частина інтелігенції відпала від своєї церкви. Це був болючий удар для Української Церкви, і його грізне значення відразу відчуло й зрозуміло духовенство. Оздоровлення церковного життя пішло такою швидкою ходою, що скоро довело не тільки до оздоровлення церковних відносин, але й високо піднесло українську духовну культуру.

У цей час католицька церква, видужавши від своїх недомагань, повела плановий наступ на Українську Церкву (східну, чи «руську»). Українське духовенство й увесь народ скоро переконалися, що здержати цього наступу без доброї освіти вони не будуть в силі, бо противник побивав їх найперше вищістю своїх духовних сил. І з того часу зачинається великий всенародний рух, щоб підняти культуру народу. Скрізь засновуються так звані церковні братства, що багато зробили в справі оборони своєї церкви. Не тільки по великих містах, але й по малих закутках братства засновують свої школи, які дуже багато допомогли для піднесення рідної культури. Засновано декілька друкарень, що стали могутнім оборонцем своєї церкви й джерелом культури.

Цього ж часу під впливом Реформації впала колишня така міцна ідея про ідентичність мов церкви й літератури, наслідком чого постала нова українська літературна мова, яка вже сміло спиралася на живу народну мову. З’являється ціла низка перекладів Св. Письма на живу мову, в церкві вводять проповідь народною мовою, і цією ж мовою видаються окремі книжки.

Коротко кажучи: український культурно-національний рух у другій половині XVI віку досяг такої сили й розмірів, яких не знає наша попередня історія.

Соціальний тогочасний лад провадив до того, що культурні українські центри поставали головним чином навколо великих тодішніх магнатів. У другій половині XVI віку дуже важливим культурним центром для цілого українського народу було місто Острог, столиця могутнього князя Костянтина Острозького. Князь Костянтин (1526-13.II. 1608) був українським патріотом, мав величезні маєтки і був одним з найбільш впливових осіб у Речі Посполитій.

І ото «в се время люто й плача достойно», коли пішов сильний наступ на Українську Церкву, виступає князь Костянтин в обороні прав свого народу, а передовсім — в обороні його батьківської віри. В Острозі закладається найкраща на той час вища українська школа з друкарнею, які полишили в історії української культури XVI віку найсвітліші сторінки.

Найбільшою прогалиною в українськім церковнім житті була відсутність повної Біблії з добрих текстів.

На церкву нападали римо-католики, нападали й різні реформісти, доказуючи свою науку прикладами з Біблії. Перевірити їх правдивість чи неправдивість українці частенько не могли з тієї причини, що повної Біблії не мали; правда, такої Біблії не мав тоді ані один з інших православних народів.

2. Повний текст Біблії. Заходи князя Острозького. Передмова до Біблії. Різні списки

Думка видати повну Біблію постала давно в князя Костянтина Острозького, бо потреба в ній була пекуча, і на неї вказували князеві з усіх сторін. Не треба забувати, що стара наша культура базувалася найбільше на Біблії, без неї не було взагалі духовного життя, тому брак повного Св. Письма відчувався тоді на кожнім кроці, особливо ж у нас, коли почалася релігійна боротьба й полеміка.

Згідно з грецьким звичаєм православні слов’яни тоді ще не мали повної Біблії в одній книзі; перекладеною була-таки ціла Біблія, але звичайно вживали тільки окремі її книжки. Рукописні книжки були не однакової вартості, а часто з великими помилками, на що в’їдливо вказували противники в релігійній полеміці. Отож треба було подбати не тільки про повну Біблію, але й про те, щоб сам текст цієї Біблії був авторитетний.

Думаю, що справою видання повної Біблії найбільше боліла тоді Острозька школа, і під її впливом працював і князь Костянтин. Найперше треба було роздобути добрий текст Біблії, а це на той час була справа нелегка. Ходили чутки — їх підтримували й московські емігранти на Волині, наприклад князь Андрій Курбський, — ніби повну Біблію в добрих давніх списках має Москва. Князь Острозький вживає найрізніших способів добути з Москви бажану книгу. І тільки по довгих трудах цар Іван Грозний прислав до Острога давно бажаного рукописа, списаного з так званої Геннадієвої Біблії 1499 p.

Дуже мальовнично розповідає про ці свої заходи сам князь Костянтин у передмові до Біблії 1581 р. (уривки з неї подаю в українськім перекладі). «Бачив я, — скаржиться князь, — як вороги та вовки з усіх боків напирають на церкву Христову та без милосердя жеруть її, — і жалість пройняла мене. Бо кого ж з благовірних та богорозумних не пройме жаль, коли він бачить убогість церкви Христової, що ось хилиться впасти? І ніхто не може стати проти запеклості ворога через таку обмаль духовної зброї, якою є Слово Боже. І чиє серце не зм’якне, хто не заплаче, бачачи розрух церкви Христової, бачачи переможену хвалу її, бачачи, як дикі вовки немилосердно розкрадають і розганяють стадо Христове? Різні вороги й найрізніше лукавство оточили нас…

Початок цієї справи був такий. З волі Божої задумав був я діло оце. Але довго не міг я почати його, бо не знайшов потрібних на це робітників; також і книги, що зветься Біблія, не мав я повного списку; більше того — навіть по всіх сторонах роду нашого, де чути мову слов’янську, не знайдено ані одного доброго (повного) списку серед усіх книг Старого Завіту. І тільки в благочестивого й православного государя й великого князя Івана Васильовича Московського ласкавим проханням я випросив собі й одержав через боговибраного мужа Михайла Гарабурду, писаря Великого князівства Литовського, повну Біблію… Крім цього здобув я також багато й інших Біблій, різного письма та різними мовами».

Це був перший, підготовчий, час — збирання добрих списків біблійних книг. Збирали не тільки рукописи церковнослов’янські, але й польські, чеські й інші. Велику надію покладали на московський список з Біблії 1499 р., бо з Москви переказали, ніби це переклад з грецької ще з часів Володимира Великого, зроблений більше 500 літ тому.

Таким чином, були вже добрі рукописи й потрібні вчені люди, навіть найшли й друкаря, відомого диякона Івана Федоровича, що втік з Москви до Литви. І острозькі вчені з запалом узялися за роботу. На жаль, скоро зустріло їх велике розчарування: виявилося, що зібрані книжки не мають одного тексту, що в них повно відмінностей, багато помилок… Таким самим був і тяжко роздобутий з Москви список з Біблії 1499 р.

І князь упав у розпуку. «Виявилося, — пише він у передмові, — що списки ці незгідні, — вони не тільки мали відміни, але часом і спокуси, через що впав я був у великий смуток. До того з намови диявольської знайшлося багато ворогів, що руйнували мені задумане, а помічників та робітників мав я дуже мало. І впав був я у сумнів. І міркував я в серці своїм, чи починати, чи перестати, але таки з Божої волі кращі думки перемогли гірші, бо я знав, що неможливе людині — можливе Богові».

Зачалася друга доба в підготовленні до видання Біблії. Виявилося ясно, що то ще не все — зібрати які-небудь рукописи для повної Біблії, а головне — зібрати добрі рукописи. Тепер князь Острозький вдається в протилежний бік за потрібними рукописами — шле своїх посланців до південних слов’ян, болгар та сербів, до греків, а також не минає «далеких земель вселенної — як землі Римської, так і Кандійські острови». Своїми посланцями та листами, пише князь Острозький, «дійшов я навіть до самого вселенського патріарха Єремії, скрізь ласкаво просячи собі людей, що добре знають Св. Письмо грецьке й слов’янське, та списків, добре виправлених і не зіпсутих. І ласкавий Бог допоміг мені: книжок та вчених людей для своєї справи здобув я подосталь».

3. Вибір тексту. Переклад. Який список був основний?

І Острозька академія засіла за тяжку працю виготовлення біблійних текстів для їх видання. Це була перша, широко поставлена комісія для виправлення церковнослов’янської Біблії. Комісія працювала кілька років, працювала науковими методами, які тоді усталила західна богословська наука. На початку вирішено головне питання: який саме текст узяти за джерело — чи жидівський, чи грецький 72 толковників. І ось із запрошеними людьми, розповідає князь Острозький, «а також із багатьма іншими, що добре знають Св. Письмо, довго я радився, і загальною радою та одноголосним бажанням вибрали ми давній грецький список 72 перекладачів — і я наказав незмінно в усім наслідувати цей список».

Грецьку Біблію від найдавнішого часу вважали в православній церкві за основне джерело Св. Письма; з цієї ж мови робили всі наші церковнослов’янські переклади. Тому й Острозька академія не могла відірватися від такого традиційного погляду і канонізувала власне грецький текст. Як показала пізніша історія, це був основний недолік праці острозьких коректорів — гебрейському текстові вони не надавали великого значення і цей свій погляд переказали дальшим поколінням.

Наукові досліди окремих біблійних книг дають нам можливість говорити про методи праці острозької комісії в справі виготовлення біблійних текстів. За основу взяли грецький текст 72 перекладачів — мали друковані видання й деякі рукописи його; звичайно, з теперішнього наукового погляду це замалий апарат, а до того в XVI віці не знали ще тих власне текстів, з яких роблено найдавніші церковнослов’янські тексти (так звана Лукіанівська редакція). Через це порівняння яких-небудь слов’янських текстів з випадковими текстами грецькими не могло дати добрих результатів; правда, в XVI віці цієї тези ще зовсім не знали. Отож усі книги Св. Письма рівняли з їх грецьким текстом.

Які саме церковнослов’янські тексти зібрав князь Костянтин, докладно сказати не можемо. Але ціну давнім пергаментовим рукописам тоді вже знали і тому, певне, їх шукали для Острозького видання; як знаємо, в XVI віці протестанти, що працювали на українських землях, високо ставили старі церковнослов’янські тексти. Аналіз тексту Біблії 1581 р. показує, що, наприклад, для книг Буття, Ісуса Навіна та Есфірі острозькі правщики сильно використали найдавніший кирило-мефодіївський текст. Але, на жаль, острозька комісія давніх церковнослов’янських текстів мала дуже небагато, і тому вся Біблія щодо слов’янського тексту не вийшла давньою.

Аналіз мови Острозької Біблії показує, що мова ця в різних біблійних книжках не однакова, а це свідчить, що Біблію складено зі списків різного віку й різних земель; навіть правопис та наголос не однакові в різних книгах цієї Біблії. Слід добре знати, що острозькі редактори Біблії не шкодували своїх сил, щоб вибрати найкращі списки, але з того, що мали. Вони їх сильно виправляли, але надати всій Біблії одноцільного характеру ніяк не змогли. Багато списків було південнослов’янських, що й видно з мови та з правопису, які часто лишалися невиправлені.

Безумовно, не всі біблійні книги розшукано для острозького видання, тому довелося використати й з того списка Геннадієвої Біблії 1499 р., що його прислали з Москви. Як відомо, чимало книг з наказу архієпископа Новгородського Геннадія перекладено з латинської вульгати; цікаво, що книги ці (Товіт, Юдіт, 1 і 2 Параліпоменон та Єздри й Неємії, Плач) острозькі редактори або перекладали з грецького, або сильно виправляли згідно з ним; і тільки книгу Єздри, що її не було в грецькім тексті, переклали (погано) з вульгати. З вульгати ж виправили й деякі інші книги.

У нашій науці дуже поширена думка про те, ніби в основі Острозької Біблії 1581 р. лежить московська Геннадієва Біблія 1499 р. Думку цю подав ще сам князь Костянтин, бо в передмові згадує про цю Біблію. Але аналіз передмови нічого не говорить про те, що власне московський список покладено в основу Острозького видання. Навпаки, порівняння Геннадієвої Біблії 1499 р. з Біблією Острозькою крізь показує, що московський список не став основою для Біблії 1581 р. — його використовували (де більше, де менше), як і інші церковнослов’янські, особливо південнослов’янські, джерела. Найкращий дослідник біблійних текстів, професор Петроградської духовної академії Ів. Євсєєв пише про це так: «Значение Геннадиевской Библии как основы Острожской Библии приходится значительно ослабить. Острожскими исправителями проявлены были значительные самостоятельные поиски текстов и самостоятельные их сверки».

Усе це, очевидно, тільки підносить наукову вартість Острозької Біблії і підносить на ціні також ту працю, яку поклали коло неї острозькі коректори.

4. Поява Біблії. Її становище в церкві та історії. Коштовність видання

По довгій і тяжкій праці нарешті 12 серпня 1581 р. Острозька Біблія вийшла друком у світ 2. Це була величезна подія не тільки в історії української культури, але і в культурі загальнослов’янській, бо це ж була найперша кирилівська друкована Біблія. Нову книжку з захопленням вітав цілий слов’янський світ, і вона швидко поширилася не тільки серед українського народу, але далеко й поза ним. На довгі часи, на 170 літ, Острозька Біблія на цілім слов’янськім світі стала найбільше шанованою книжкою, скрізь користувалась великою повагою й ніде не мала конкурента. У чому ж саме значення Острозької Біблії?

Острозька Біблія появилася саме тоді, коли вона найбільш була потрібна. З усіх сторін піднялися були тоді грізні хмари на нашу Українську Церкву, і це Острозька Біблія дала в руки оборонців її найміцнішу духовну зброю. Знаємо, що текст цієї Біблії шанували католики й протестанти, а це доказ, що для свого часу її редагували згідно з останніми вимогами богословської науки. Кожен вірний знайшов у цім виданні найповніший текст, до того ще звірений з грецьким оригіналом. Цієї послуги Острозької Біблії ніколи не забував не тільки український народ, але й усе слов’янство.

Острозьку Біблію видрукували церковнослов’янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острозька академія зрозуміла загрозливий стан не тільки своєї церкви, але й церкви усіх слов’ян і тому вирішила дати книжку загальнослов’янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застережень усі слов’яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою метою живою місцевою мовою. Можливо, що до церковнослов’янської мови заохочували князя Костянтина й московські емігранти, що тоді перебували на Волині, але тільки заохочували, бо ж, як знаємо, Костянтин рано, ще на початку 60-х років XVI віку, почав уже шукати добрі церковнослов’янські тексти, очевидно ж, не для того, щоб з них перекладати на живу мову, бо для цього досить було б перекладати просто з мови грецької. У передмові князь Костянтин просить прийняти Біблію всіх слов’ян, прийняти «не яко річ земну, але як дар небесний». І він не помилився: значення Острозької Біблії скоро вийшло за межі свого власного народу — вона стала душею церковного життя усього православного (й уніатського) слов’янства.

Отож через це в історії церковнослов’янської мови Острозька Біблія займає поважне місце. Острозькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов’янської мови, а тому часто замінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми — на нові. Через це Острозька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої. Правда, друкар-московитин поставив скрізь у Біблії 1581 р. московські наголоси; але є там і наголоси українські — може, рештки невиправленого або їх внесли українці-складачі, помічники друкаря Івана Федоровича.

Умови тодішнього друку й стан православних церков не давали змоги надрукувати повну Біблію. Болгарія й Сербія ледве животіли під турецьким ярмом, і навіть матеріально не могли вони видрукувати такої коштовної книги, як Біблія. Неслов’янська Молдавія, хоч і вживала церковнослов’янську мову в церкві, була мало зацікавлена цією справою. Культурний розвиток в Москві був тоді такий низький, що там наукове, добре видання Біблії постати не могло. Отож сама історія вибрала український народ, як найкультурніший на той час серед усіх православних слов’ян, на цю велику працю — видання повної друкованої Біблії.

Костянтин Острозький не пошкодував видатків на видання цариці книжок. Друкар Іван Федорович зі своїми українськими помічниками доклав усіх заходів, щоб видрукувати Біблію з технічної сторони якнайкраще. Виготовлено окремі черенки — дрібненькі, але дуже чіткі, і ними складено книгу, поділивши її на 5 частин — разом 628 листків великого розміру. Прикрас у книзі мало, певне, через її величний зміст. Подібних видань убоге кирилівське друкарство тоді ще не знало. Але, очевидно, без порівняння більше видатків пішло на виготовлення потрібних текстів та на їх відшукування. У тодішнім слов’янськім православнім світі такі кошти міг дати тільки такий магнат, як князь Костянтин Острозький.

5. Несподівана доля Біблії. Її виправлення. Теперішній погляд. Недоліки Острозької Біблії

Острозькій Біблії випала доля, якої ніколи не сподівався ані князь Костянтин, ані всі острозькі коректори. Згодом текст її став як би канонічним церковним текстом. Спричинилася до цього Російська Церква. Острозьку Біблію з заслуженою пошаною прийняли всі слов’янські церкви, так що скоро цієї книжки й дістати не було де. Значно пізніше, десь по 1660 р., задумали видрукувати повну Біблію й у Москві, «скудости ради велия сих божественных книг зде, в велицей России» (передмова до Біблії 1663 р.); цар Олексій Михайлович і духовний собор, бачачи брак Біблій, задумали видати Біблію, добре перевірену за грецьким текстом. Але задум цей виконати в Москві тоді не було змоги, бо «переводов добрых не изобретено, подобне и преводником греческим не мнозем сущем обретатися».

Через усе це вирішили в кінці передрукувати Біблію «вскоре с готового перевода князя Константина Острожского печати неизменно, кроме орфографии и неких вмале имен и речений нужнейших, явственных погрешений» (там же). Таким чином, передрукували без змін увесь текст Біблії 1581 р., виправили тільки правопис та рештки українського наголосу змінили на російський. Навіть передмову до нової Біблії склали на зразок передмови острозької, змінивши тільки вираз «народ русский» на «народ великороссийский». Так вийшла в світ московська Біблія 1663 р., що звичайно зветься «первопечатной» (але назва не відповідає історії, бо першодрукованою слід звати тільки Біблію Острозьку).

З бігом часу в Москві виробився погляд на текст Біблії 1663 р. як на текст постійний і незмінний. Правда, освічене духовенство знало історію цієї Біблії й бачило її недоліки, але тексту її не виправляли. І аж Петро І в 1712 р. наказав виправити цю Біблію на основі грецького тексту (тут Петро І наслідував князя Костянтина Острозького); виправлення доручено українцеві з Волині Феофілактові Лопатинському, що сім літ пильно працював над Біблією й дуже добре її виправив. На жаль, Петро І помер, і Біблії не видрукували. З різних причин пізніше виправлень Лопатинського не приймали і без кінця їх перевіряли. Довгі роки тяглася ця справа — виправлень Лопатинського не приймали, а своїх дати не могли, і аж цариця Єлизавета покінчила з нею. Єлизавета наказала двом українцям — ієромонахам, професорам Київської академії Варлаамові Лащевському та Гедеонові Слонимському негайно приїхати до Петербурга й закінчити працю виправлення Біблії.

Довго відмовлялися професори, не бажаючи їхати на північ, аж поки нарешті не прийшов рішучий наказ: «Выслать их в С.-Петербург без всяких отмен и отлагательств в самой скорости и неотменно». Нові правщики прибули до північної столиці і 14 серпня 1747 р. приступили до праці. Чотири роки пильно виправляли вони Біблію 1663 р. (цебто Острозьку 1581 р.) і багато зробили; їхні поправки переглядав Синод і дуже часто не приймав. Між іншим, коректори мали завдання деякі незрозумілі вирази й старі форми змінити на сучасні російські. Так постала так звана Єлизаветинська Біблія, що вийшла з друку 18 грудня 1751 р. У своїй основі — це наша Острозька Біблія 1581 р., не дуже тут підправлена.

Текст Єлизаветинської Біблії 1751 р. 3 став у нас усталеним, як би канонічним текстом — його передруковують незмінно аж до сьогоднішнього дня.

Таким чином, як бачимо, Острозьку Біблію 1581 р., зроблену приватним способом і людьми приватними, зустріла надзвичайно щаслива й цікава доля, бо текст її набув вищого церковного визнання. Цей самий текст — через Біблії 1581, 1663 і 1751 р. — поширився по всіх слов’янських церквах, і сьогодні він загальновизнаний і усталений; його ж уживає й церква греко-уніатська.

В другій половині XIX й на початку XX віку багато писали про необхідність нового виправлення церковнослов’янської Біблії. Зазначимо, що з сьогоднішнього наукового погляду не можна визнати задовільною праці ані острозьких коректорів, ані єлизаветинських. За цей час богословська наука пішла так далеко вперед, що нове виправлення дуже наблизило б нас до правдивого тексту Св. Письма.

Острозька Біблія має один великий недолік: її складено з книжок не одного перекладу, а різних — різного часу й різної землі. Що розшукали для князя Костянтина, те й ужили. Давніх текстів ужили зовсім мало. А проте наука сьогодні довела, що найдавніші біблійні тексти, так звані кирило-мефодіївські, без порівняння ліпші від пізніших, бо зроблені на кращих засадах: давні перекладачі пильнували дати ясний зміст, тоді як пізніші перекладали дослівно, не журячись про зрозумілість тексту. Костянтин Острозький не вжив цих давніших перекладів тільки тому, що не мав їх у себе. Тепер же найдавніший текст деяких біблійних книг уже реставрований, а головне — маємо методи й змогу взагалі відновити ці найдавніші тексти. Костянтин Острозький видрукував тільки випадкові тексти, які зміг розшукати, і сам не вважав їх ані за найліпші, ані за навіки усталені. Таким чином, він проти своєї волі своїм виданням Біблії 1581 р. заступив нам наші найдавніші тексти, що були зроблені з повним додержанням правил слов’янської мови, а тому ясні й зрозумілі.

Другий недолік Острозької Біблії 1581 р. (також і Біблій 1663 та 1751 рр.) — це її грецьке джерело. Сьогодні ми маємо дуже багато різних грецьких текстів, до певної міри знаємо, з якої редакції роблено кирило-мефодіївські, взагалі найстаріші переклади. Нічого цього не мали коректори ані острозькі, ані єлизаветинські: вони не могли вибрати найпотрібнішого грецького тексту.

По-третє, наука тепер твердо встановила, що без користування гебрейським оригіналом не зрозуміємо правдивого значення біблійного тексту. Користатися тільки грецьким текстом — це не догма. Князь Костянтин Острозький наказав своїм перекладачам триматися тільки грецького тексту; цей самий наказ пізніше мимоволі повторили Петро І та цариця Єлизавета; але ж усі вони не були церковними авторитетами в справах біблійних, до того ж усі були тільки людьми світськими… Грецький текст — це тільки переклад, а правдивий оригінал — то жидівський, чи гебрейський. Великий авторитет у богослов’ї — Московський митрополит Філарет уважав гебрейський текст Біблії за такий, що мав догматичне значення. І правдиво писав він ще 1858 р.: «Вселенская церковь ни на каком соборе, ни через кого из св. отцов не изрекла такого правила, чтобы в изъяснении Священного Писания держаться исключительно текста семидесяти толковников, с устранением текста еврейского».

Нарешті, в багатьох наукових статтях у богословських журналах вказували вже на величезне число найрізніших неточностей, а то й просто помилок у нашім загальноприйнятім церковнослов’янськім тексті Біблії. Та це й зрозуміло: в основі його лежить головним чином текст Острозької Біблії 1581 р., а він, як ми бачили, був випадковим і складався далеко не так, як би треба було. Не забуваймо, що за 350 літ, які минули з часу видання цієї Біблії, порядного наукового виправлення її ще не було.

В 1915 р. при Петроградській духовній академії вже заснована була відповідна комісія, щоб перевірити всю Біблію, тільки революція розбила її й припинила її працю.

ЛІТЕРАТУРА:

Сольский С. Обозрение трудов по изучению Библии в России с XV века до настоящего времени // Прав обозр. 1869. Кн. II. С. 190 — 291 (див. С. 212 — 221); Васютинский М. О печатных изданиях славянской Библии до императр. Елизаветы // Черниг. губ. вед. 1870. № 23. С. 466 — 479; Засадкевич Н. Мелетий Смотрицкий. Спб., 1883. С. 114-116, 120-123; Сельский С. Острожская Библия в связи с целями и видами ее издателя//Труды К. д. ак. 1884. Кн. VII. С. 293 — 320; Владимиров Н. Доктор Фр. Скорина. 1888. С. 211 — 218; Астафьев Н. А. Опыт истории Библии в России // Ж. М. Н. Пр. 1888. Ч. 258, 259, 260; 1889. Ч. 261; Елеонский Ф. Библия // Богосл. энц. 1901. Т. II. С. 498 — 503; Франко І. Причинок до студій над Острозькою Біблією // Зап. НТШ. 1907. Т. 80; Есеев И. Е. Очерки по истории славянского перевода Библии. XV — XVIII вв. // Христ. чтение. 1913. Т. 1. С. 192 — 213 (на с. 212 література), 350 — 373; Есеев И. Е. Речь при открытии Комиссии по научному изданию славянской Библии. // Церк. вести. 1915. Витязевский С. Острожская Библия // Воскр. чтение. Варшава. 1930. № 23 за 8 червня. Митр. Филарет. О догматическом достоинстве и охранительном употреблении греческого седмидесяти толковников и славянского переводов Священного Писания // Прибавления к Твор. св. отцов. 1858. Ч. XVII. Кн. 3. С. 452 і далі.

VIII. Українські церковні братства, їх діяльність та значення | Зміст | X. На світанку боротьби проти нового стилю

1. Стаття ця вперше видрукувана була в «Ділі» (1931. Ч. 25 — 29 за 4 — 8 лютого). [↩]
2. Біблію закінчено першим друком ще 12 липня 1580 р., але в світ не випущено, бо треба було виправити й передрукувати деякі сторінки, Таким чином, постало ніби два видання цієї Біблії. [↩]
3. Друге видання Єлизаветинської Біблії вийшло в 1756 р., його востаннє трохи виправили ті самі українські коректори. [↩]

Опубліковано: 05.07.2015; востаннє змінено: 08.07.2015.