«Наша Парафія»

• Слово на день пам’яті Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана преп. Іова та Феодосія Манявських
• Слово на день пам’яті святих апостолів Петра і Павла
• Слово на день пам’яті святого рівноапостольного Володимира Великого
• Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці
• Слово на день пам’яті святої великомучениці Катерини
• Слово на день пам’яті святої великомучениці Варвари
• Слово на день пам’яті святителя Миколая Чудотворця
• Слово на день пам’яті святих Богоотців: праведного Йосифа Обручника, Давида царя, і Якова брата Господнього по плоті
• Слово на вечірні з чином прощення
• Слово на день пам’яті 40 мучеників Севастійських
• Слово на день Святого Духа
• Слово на день пам’яті Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, преп. Іова та Феодосія Манявських
• Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці
• Слово на день пам’яті святого апостола Андрія Первозваного
• Слово на день пам’яті святої великомучениці Варвари
• Слово на свято Собору Пресвятої Богородиці
• Про прокажених та подяку Богові
• Слово на вечірні з чином прощення
• Слово на день пам’яті святого великомученика Юрія Переможця
• Не судіть, щоб вас не судили

| Зміст | Послання

Слово на день пам’яті Пророка,
Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана,
прп. Іова та Феодосія Манявських

Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю всіх вас зі святом на честь Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана і на честь преподобних Іова та Феодосія Манявських. Із Євангелія ви знаєте, що Господь наш Ісус Христос назвав Іоана Предтечу найбільшим серед народжених жінками. І це дійсно так, тому що так сказав Господь, а Він є Істина.

Виходить, що він більший за Мойсея. Мойсей дав закон — десять заповідей, вивів народ із єгипетського рабства, а Іоан більший за нього. Чому? А тому, що він не згрішив так, як згрішив Мойсей. А як згрішив Мойсей? Мойсей засумнівався в пустелі, чи може Бог із каменя виточить воду. І хоч він і виточив, але ж сумнів був, у Іоана Предтечі сумніву ніякого не було. І за те, що Мойсей не повірив, він не ввійшов у обітовану землю.

Іоан Предтеча більший за пророка Давида, хоч Ісус Христос і називається Сином Давида, і цим показує, яке велике значення мав пророк і цар Давид для спасіння людського роду від гріха і смерті. Тоді чому Іоан Предтеча більший за пророка Давида? А тому, що він згрішив, і хоч покаявся, але згрішив і написав псалом: «Помилуй мене Боже з великої милості Твоєї». Давид був царем, а Іоан Предтеча був у пустелі царем над усіма звірами. І Мойсей, і Давид харчувалися з царського столу, а Іоан Предтеча їв акриди (це вид саранчі), дикий мед і трави, які росли в пустелі. То хто більший перед Богом? Ті, що харчувалися з царського столу, чи той, який жив у пустелі? Господь через Іоана Предтечу підтвердив, що людина не повинна турбуватися про свою їжу, бо Господь пошле їжу і в пустелі.

Іоан Предтеча більший за Авраама. Авраам називається батьком усіх народів, усіх віруючих людей. Він настільки великий, що про тих, хто потрапляє після смерті в Царство Небесне, говориться, що вони перебувають на лоні Авраамовому. А Іоан Предтеча більший за нього. Авраам мав таку віру, яку ніхто не мав до нього і після нього, тому що він повірив у неможливе. А Іоан був більший, бо навернув до Господа нашого Ісуса Христа юдейський народ, який приходив каятися на Йордан у своїх гріхах. Іоан Предтеча більший тому, що дійсно не народилась на землі людина, яка провела своє життя так, як Іоан

Предтеча. Коли народився Ісус Христос, то цар Ірод знищив, як ви знаєте, чотирнадцять тисяч немовлят. Він також шукав можливості знищити Іоана, тому і вбив біля жертовника його батька — первосвященика Захарію. Після цього його мати Єлизавета взяла немовля і втекла в пустелю, і там жила, але невдовзі померла. І ця дитина залишилася в пустелі одна. В Євангелії сказано, що Іоан харчувався акридами і диким медом.

Ніхто зі святих, які жили в пустелях, не може порівнятися з Іоаном Хрестителем. Чому не може порівнятися? Вони стояли і на стовпах, і перебували в печерах, і жили в пустелях, але не можуть бути рівними Іоану Предтечі. Чому не можуть бути? А тому, що багато хто з них до поселення в пустелі були грішниками. Іоан Предтеча був праведним від самого свого народження, і тому ніякий подвижник не може порівнятися з Іоаном Предтечею.

Ніхто зі святих не удостоївся хрестити Господа нашого Ісуса Христа, а Іоан удостоївся. Але він не хотів хрестити, не хотів тому, що вважав себе недостойним підняти руку над головою Христа Спасителя, але Ісус Христос, Син Божий, зупинив його і сказав: «Так нам належить виконати всяку правду» — нам — Йому, Господу Ісусу, та Іоану Предтечі. Ось на який рівень Господь Ісус Христос підіймає Іоана Предтечу. Ви постійно бачите на іконах Іоана Предтечу ліворуч від Господа Ісуса Христа, Який сидить на престолі, а праворуч Божу Матір, бо Вона є чеснішого від Херувимів і більшого від Іоана Предтечі. Тому Вона стоїть праворуч. Вона народила Сина Божого. Ніхто інший не удостоєний стати ні ліворуч, ні праворуч Царя Слави — Господа нашого Ісуса Христа. І тому Іоан Предтеча є для нас взірцем для уподібнення. І не випадково, що преподобні отці обирали Іоана Предтечу як взірець для свого пустельного життя.

Іов і Феодосій Манявські та інші подвижники цього святого місця уподібнювались Іоану Предтечі. І ми, дорогі браття і сестри, покликані до того, щоб уподібнюватися святості життя Іоана Предтечі. Живучи в різних умовах і за різних обставин, ми повинні жити праведно в будь-яких умовах, які створює Господь для кожної людини. Не обставини роблять людину святою, а життя людини робить її праведною.

Тому ми приходимо на ці святі місця, нас притягує Божественна благодать. Чому вона нас притягує? А тому, що ми хочемо надихатися подвигами цих святих, які жили праведно. І в наш час можна стати праведною людиною. Можна, якщо ми будемо виконувати заповіді Божі. Якщо ми будемо мати віру Авраама, будемо лагідними, як пророк Мойсей, бо Господь про Мойсея сказав, що немає більш лагідної людини ніж Мойсей. Ми покликані уподібнюватися пророку Іллі за його ревність у Бозі, ми повинні уподібнюватись пророкові Давиду в його покаянні перед Богом. Він хоч і згрішив, але щиро покаявся.

Тому і ми, дорогі браття і сестри, повинні надихатися цими великими праведниками і святими на боротьбу з гріхом, кожний сам у собі. Бо ми покликані не для земного життя, ми не народилися для того, щоб прожити сімдесят, вісімдесят чи навіть сто років, а народилися, щоб бути у вічному житті, причому не просто у вічному житті, а Господь кличе нас, щоб ми були у вічному блаженному житті. Бо яка нам користь, якщо ми увійдемо у вічне життя для вічного страждання? Як Господь сказав про грішника, який спокушає інших, що йому краще було б не народитися. Так усі ті, які опиняться у вічному страждальному житті, бажали б краще не народжуватися в цьому світі. Про це ми повинні пам’ятати завжди. Смерть прийде до кожного з нас, і ми не знаємо коли хто помре, але одне знаємо точно, що ми помремо.

І ще одне знаємо, що є вічне життя і вічні страждання. То куди ми потрапимо після смерті: у вічне блаженне життя чи у страждання? Ніхто не хоче потрапити у вічні страждання, тому ми приходимо на ці святі місця для того, щоб очищати свої душі від гріха. Господь, бачачи наше покаяння, бачачи наші зітхання, слухаючи наші молитви, хіба не простить нам гріхи наші? Хіба не простить? Він же для цього, будучи Сином Божим, став людиною, заради того, щоб нас привести до Царства Небесного, був розп’ятий, перетерпів ганьбу, зневагу, помер, воскрес для того, щоб ввести нас у вічне життя. То чи не соромно нам після цього відмовлятись від Царства Небесного? А кожна людина, коли грішить, відмовляється від Царства Небесного.

Ми маємо Святу Соборну і Апостольську Церкву — Київський Патріархат, і ніхто не повинен мати сумніву, що наша Церква зникне в Україні. Київський Патріархат виник з волі Божої, тому ніколи не зникне. І ми повинні вірити в це твердо. Влада змінюється, а Київський Патріархат залишається, бо це Церква українського народу. Бог дав нам незалежну державу, з Його волі постала Українська держава. Невже ви думаєте, що Бог не має сили захистити Українську державу? Якщо хтось не вірить у це — то він належить до людей або невіруючих, або тих, які мають сумнів. Але Господь не слухає молитви тих, хто має сумнів.

Тому, дорогі браття і сестри, ми повинні берегти нашу правдиву Українську Церкву — Київський Патріархат. І я дуже радий, коли ми збираємося на це свято в Манявському скиту. Ми бачимо, як це святе місце кожного року прикрашається. І я дуже вдячний владиці Іосафу за те, що він вкладає і душу, і всю свою силу в розбудову цього монастиря. Я також дякую тим благодійникам, які допомагають відроджувати це святе місце.

↑Слово на день пам’яті святих апостолів Петра і Павла

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!

Сьогодні Православна Церква святкує пам’ять святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Чому Церква називає цих двох апостолів первоверховними, тобто вищими, першими, ніж інші апостоли? Тому, що вони виділялися своєю вірою і своєю діяльністю серед інших дванадцяти апостолів. Ось тільки що ви чули Євангеліє, в якому Ісус Христос запитав дванадцятьох апостолів: «За кого ви Мене вважаєте?» І ніхто інший, а апостол Петро, сказав: «Ти Син Бога Живого». На це Господь Ісус Христос відповів йому: «Не плоть, і не кров», тобто не ти сам дійшов до цієї думки, що Я Син Бога Живого, а тобі відкрив це Отець Небесний. Але цей же апостол, який знав, що Ісус Христос є Сином Божим, тобто Богом, — той апостол, коли Христос сказав: «Скоро ви, апостоли, розбіжетеся І залишите Мене одного», — просив: «Господи, якщо і всі, то не я. Я готовий за Тебе душу свою віддати». І Ісус Христос на це йому відповів: «Півень двічі не проспіває, як ти тричі зречешся Мене». І дійсно, коли Ісуса Христа повели на суд до первосвящеників Анни і Каяфи, і апостол Петро пішов за Ісусом Христом, і коли служниця побачила його, то він перед служницею зрікся. Але потім пішов і гірко плакав. Ось така людська природа: коли Господь відкриває, то людина сповідує Ісуса Христа Сином Божим, а коли треба виявити людську природу, то вона виявляється слабкою і перед служницею зрікається Самого Бога.

Такі і ми, дорогі браття і сестри. Апостол Петро — це людина, і ми теж люди. І тому ніхто з нас не повинен хвалитися. Не хвалися, людино! Якщо Господь не допоможе, тоді ми ніщо. Ми слабкі — і від Самого Бога, свого Спасителя, можемо відректися. Але подивіться на цього апостола, який зрікся перед служницею і якого потім Ісус Христос відновив у апостольстві, коли воскрес із мертвих і спитав Петра: «Чи любиш ти Мене більше всіх? Тобто ти казав, що Мене любиш більше за всіх, то чи дійсно це так. Апостол Петро сказав: «Ти знаєш, Господи, що я люблю Тебе» — тричі так повторив, і тим самим Господь простив гріх-зречення апостола Петра. Але подивіться на цього апостола, на якого зійшла благодать Святого Духа в день П’ятидесятниці. Він уже не тільки служниці не боїться, він не побоявся трьох тисячного натовпу народу і сміливо проповідував перед ними про воскресіння Господа Icyca Христа. I страх перед людьми вже покинув апостола Петра. Первосвященики просили його, не погрожували йому, а просили: «Не проповідуй про воскресіння Ісуса Христа», але він проповідував і навернув до Воскреслого Спасителя три тисячі людей. Вони питали його, що нам робити? Він сказав їм: «Покайтеся і віруйте в Ісуса Христа». Ось дія благодаті Святого Духа! Крім цього, у книзі Діянь святих апостолів говориться про те, що навіть тінь апостола Петра зцілювала хворих. Тінь! Але хіба тінь зцілювала? Тінь, ні апостола Петра, ні наша тінь, ні будь-яка тінь, не зцілить від хвороби. А це Бог через тінь апостола Петра зцілював хворих.

Для чого Господь звершував чудеса? Для того, щоб проповідь апостола супроводжувалася знаменнями, силою і чудесами. Христос, коли посилав на проповідь апостолів, після свого воскресіння, сказав: «Я з вами до кінця віку». Він також сказав: «Ідіть хрестіть в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» — та обіцяв їм їхню проповідь супроводжувати знаменнями і чудесами. Тому тінь і була виявленням Божественної сили і Божественної обітниці. Так усі апостоли чинили. Апостол Петро був посланим до юдеїв, він проповідував переважно серед юдейського народу. Але що іще характерне в житті апостола Петра? Це те, що, чуючи спів півня, він завжди плакав. Чому апостол Петро плакав? Йому ж Господь простив зречення. Він звершував чудеса. А чому він плакав? Тому, що завжди згадував свій гріх. Хоч Господь і простив, та апостол Петро пам’ятав, що колись відрікся від Того, Кого він проповідує. Для нас це урок. Бо багато хто запитує: «Чи треба пам’ятати свої гріхи, в яких я покаявся і вже їх не звершую, чи треба про них згадувати»? Треба згадувати, як згадував апостол Петро. Для чого треба згадувати свої колишні гріхи? Для того, щоб не впасти у гріх гордості та марнославства. Пам’ятай, що ти грішник, слабкий, і хоч ти зараз не грішиш, але ж грішив. До того ж ти грішив після хрещення. Ти ж у таїнстві Хрещення помер і обіцяв не грішити, бути мертвим для гріха, а після цього згрішив. Так само, як апостол Петро обіцяв, що він готовий і на смерть за Христа, а відрікся перед служницею. Коли прийшов кінець життя апостола Петра, він побажав, щоб його розіп’яли не так, як його Вчителя, Господа Ісуса Христа, а — вниз головою. І так закінчив своє життя первоверховний апостол Петро.

Апостол Павло, другий первоверховний апостол, не належав до числа дванадцяти, а, навпаки, був гонителем християн. Був людиною освіченою, фарисеєм, виконував закон Мойсея, але не вірив у Господа Ісуса Христа. І під впливом первосвящеників та інших фарисеїв переслідував християн, зокрема архідиякона першомученика Стефана. Він охороняв одяг тих, які побивали камінням першомученика Стефана. Але потім, коли він ішов у Дамаск, для того, щоб там гнати християн, йому явився Ісус Христос дорогою і сказав: «Савле, для чого ти Мене гониш?» А Савл запитав: «Господи, хто Ти?» — і почув: «Я Той, Кого ти гониш. Тяжко тобі іти проти рожна». З того моменту Савл осліп. Чому він осліп? Бо Господь хотів показати йому, хоч Він і освічений, хоч і книжник, законник, фарисей, але — сліпий, бо не бачить правди, не бачить Бога. Тому, щоб він переконався, що дійсно сліпий духовно, позбавив можливості бачити і очима своїми. І дійсно так, коли його привели в Дамаск, — привели, бо він не міг сам іти, адже був сліпим, — там він прийняв Хрещення від апостола Ананії, то одразу прозрів. А після цього став таким ревним апостолом, як ніхто інший.

Він в одному з послань писав: «Я благодаттю Божою став таким, яким я є. І це не я, а це благодать, яка в мені. Але я потрудився більше за інших». Тобто потрудився він більше за інших апостолів. І цього апостола, колишнього гонителя. Господь підніс до третього неба, щоб він побачив там славу Божу. Тому він потім і говорив: «У тілі я був, чи не в тілі, не знаю, але бачив те, що не можна передати словом, і око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило». Нікому з апостолів Ісус Христос не показав цю славу, а колишньому гонителю показав Свою славу на небесах. І в той же час цей апостол, який звершував чудеса і був піднесений до третього неба, страждав. Страждав і просив Бога, щоб Господь звільнив його від цієї недуги. Але Господь йому сказав: «Сила Моя в немочі виявляється, хіба недостатньо тобі Моєї благодаті, яку ти маєш». Тобто, бачите, навіть апостол просив Бога звільнити його від страждань, але Господь не звільнив, сказавши: «Достатньо тобі благодаті, яку ти маєш».

Так і ми, дорогі браття і сестри, іноді просимо Бога звільнити нас чи від якоїсь хвороби, чи від якихось тяжких обставин, а Господь ніби не чує наших прохань. Він чує, але не виконує наші прохання, тому що краще для нас спастися у стражданнях. Тому і апостол Павло страждав. Він стільки перетерпів гонінь, як жоден з апостолів: він декілька разів тонув у морі, його кидали неодноразово до в’язниці, його били палицями, його ганьбили, але він, маючи Божественну благодать, усе перемагав.

І ми, дорогі браття і сестри, коли переможемо всі страждання терпінням, то Господь пошле нам Божественну благодать. І завдяки цій Божественній благодаті ми стоїмо у вірі. А якщо згадати радянські часи, то тоді були гоніння, переслідування, але ми встояли. Встояли в часи цієї державної атеїстичної пропаганди. Чому встояли? Тому, що Божественна благодать допомагала нам, укріпляла нас у вірі, а були й такі, які життя своє віддали за Христа. Це не перші віки християнства, а — двадцяте століття. І в двадцятому столітті і архієреї, і духовенство, і миряни, і монахи стояли твердо й загинули, але від Бога, від Христа не відреклися. І апостол Павло, незважаючи на всі свої труди, на чудеса, які звершував, на похвалу від християн, у душі вважав себе першим грішником. Причащаючись, ми читаємо молитву, в якій є такі слова: «між якими я перший» таким себе вважав апостол Павло. Великим був, а вважав себе першим грішником. Як і апостол Петро, плакав за свій гріх.

Тому і ми, дорогі браття і сестри, бачачи перед собою приклад святих апостолів, повинні уподібнюватися їм і слухати їхні настанови. А які їхні настанови? Апостол Петро написав, що хто страждає несправедливо, той повинен радуватися. Тяжко під час страждання радуватися, але ж ми страждаємо за правду, за Христа. Працювати треба, виконуючи свої обов’язки так, як виконували свої обов’язки апостоли. Апостоли не зважали, що умови тяжкі для проповіді, але проповідували. Умови життя нашого тяжкі, але в цих умовах треба жити і виконувати свої обов’язки, кожен на своєму місці. І тоді ми будемо уподібнюватися апостолам, і не тільки апостолам, а, як говорить апостол Петро, уподібнюватися Самому Господу нашому Ісусу Христу Він страждав несправедливо, і ми часто страждаємо несправедливо. Але Господь переміг страждання, переміг смерть — і ми переможемо. І страждання переможемо, і смерть переможемо. Насамперед подолаємо духовну смерть. Бо є дві смерті: духовна і вічна смерть. Духовна смерть тоді настає, коли людина помирає живою. Бо Христос, пам’ятаєте, сказав одному ученику, який хотів іти за Ним: «Залиште мертвим ховати своїх мерців». «Мертвим ховати», тобто вони були живі, але насправді були духовно мертвими. Тому ми повинні бути живими, а не духовними мерцями. Якщо страждаємо і не гніваємося на Бога, не запитуємо: «Чому?» — а терпеливо переносимо, — то ми живі, не мертві духовно. А коли фізично помремо — воскреснемо. Бо так сказав Бог. Воскреснемо!

І нехай первоверховні апостоли Петро і Павло, пам’ять яких ми шануємо сьогодні, допомагають нам своїми молитвами перед престолом Божим. Щоб ми зберегли у своїх серцях віру, надію на вічне життя і, головне, любов. Бо апостол Петро каже: «Любов покриває багато гріхів». Ось коли ми бачимо в собі багато гріхів, то треба більше любити. Тоді ця любов і є вищим щастям людини. Богові нашому слава навіки віків.

Амінь.

↑Слово на день пам’яті святого рівноапостольного Володимира Великого

Ваші преосвященства, всечесні отці,
Дорогі браття і сестри!

Насамперед поздоровляю всіх вас із нашим великим святом рівноапостольного великого князя Володимира, просвітителя Київської Руси. Вітаю вас також із нашим, державним святом Днем Хрещення Київської Руси. Ми завжди відзначали пам’ять великого князя Володимира, бо він привів наших предків, а через них і нас, до істинної Православної віри. Минулого року ми святкували також День Хрещення Київської Руси як державне свято. Чому ми святкуємо Хрещення Руси як державне свято? Тому що Хрещення, яке відбулося 1022 роки тому, зміцнило нашу Київську державу, і Київська Русь стала частиною європейської християнської цивілізації. І зараз ми хочемо бути теж у європейському суспільстві, в Європейському Союзі, але не це головне, а головне — те, що святкування Дня Хрещення Київської Руси повинне нагадувати нам, що принесло хрещення нашим предкам. По-перше, згадати, що вони поклонялися ложним богам, поклонялися дереву, з якого самі вирізали ідола, і стали шанувати його, як бога, — ви самі розумієте, що це — безумство. Князь Володимир навернув нас до віри в істинного Бога, Який дійсно є Творцем, Спасителем, і Про-мислителем усього людського роду, в тому числі й нашого Українського. В результаті прийняття істинної віри змінилося духовне життя наших предків, а через них і нас, зміцнилася сім’я. А хіба нам зараз не треба зміцнювати християнську сім’ю? Треба! І тому треба дивитися, вивчати, як жили наші предки, як вони зміцнювали свої сім’ї і були щасливі від того, що сім’я була міцною опорою в їхньому житті. А сьогодні сім’я вже не є міцною опорою в земному житті.

Князь Володимир і його син Ярослав Мудрий, а пізніше Володимир Мономах прийняли закони, які були побудовані на правді, на Божественній правді, а не пристосовані до того чи іншого прошарку народу Це були дійсно справедливі закони. Згадуючи Хрещення Київської Руси, треба нашій Верховній Раді приймати справедливі закони, щоб вони відповідали Божественній правді, а не задовольняли інтереси окремих людей. Князь Володимир із прийняттям хрещення сам змінився внутрішньо. Він із блудника, який мав сімсот наложниць, будучи язичником, прийняв християнство, став цнотливою людиною. Був дуже жорстоким, але, будучи християнином, став милосердним. Деякі історики стверджують, що головною причиною прийняття християнства була зміна устрою і входження в європейське християнське суспільство. Входження Руси в сім’ю європейських народів було наслідком прийняття християнства, а не причиною.

Святкуючи день Хрещення Київської Русі, ми насамперед повинні пам’ятати, що як князь Володимир пішов шляхом правди, відвернувшись від ідолів і навернувшись до істинного Бога, від жорстокості до любові, так і ми повинні йти дорогою правди. Якби ми всі ходили дорогою правди, то менше було б у нашому суспільстві й загалом у світі зла. А оскільки ми часто ходимо кривими дорогами, дорогами неправди, — маємо в житті дуже багато проблем, через безліч гріхів. Наведу один приклад неправди. Нас закликають повернутися до єдиної, зверніть увагу, до Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви. Що це означає? Хіба ми не в цій Єдиній Святій Соборній Апостольській Церкві? Ми в цій Церкві! Чому ж нам кажуть навернутися до Святої Соборної Апостольської Церкви? Для того, щоб ввести людей в оману, в ту саму оману, в яку ввів диявол Єву, коли сказав: «Чи правда, що Бог заборонив вам їсти з усіх дерев? Єва повірила дияволу — змію, впала у гріх. Якщо ми повіримо в цю неправду, то скоїмо гріх. Якби вони сказали: «Повертайтесь до Московського Патріархату», — це була б правда, але ж вони мають на увазі повернення до Московського Патріархату, а говорять про повернення до Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви. Це та ж сама омана, як у раю.

Тому, дорогі браття і сестри, святкуючи пам’ять святого рівноапостольного Володимира і День Хрещення Київської Руси, будемо ходити дорогою правди, якою гіркою вона не була: треба говорити правду, треба жити правдою; і якщо в тобі перебуває неправда, то викоріни її зі свого серця і своєї душі. Тоді Господь допоможе тобі отримати спасіння. Бо спасає Бог, а не архієрей, не патріарх, не священик. Спасає Бог, Який, будучи Творцем, став творінням, прийняв людську природу заради нашого спасіння. Він спасає, і ніхто інший, а ми повинні прийняти це спасіння. Тому нехай рівноапостольний князь Володимир, який просвітив світлом Євангельського вчення свій народ, допоможе нам відродити духовність нашої держави і нашого народу.

Слава Ісусу Христу і слава Україні!

↑Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці

(Це повчальне слово присвячене роз’ясненню
вчення Православної Церкви про Пресвяту Богородицю
та вшанування Її чудотворних ікон)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!

Кожного разу, коли святкуємо Благовіщення, Введення у храм або Успіння Пресвятої Богородиці, Свята Церква нагадує нам значення Пресвятої Діви для нашого спасіння. Не всі християни належно осмислюють, шанують Божу Матір і розуміють Її роль у спасінні людства. Адже якби Пресвята Діва Марія не дала тіла Синові Божому то не звершилось би і саме спасіння. Не було б хреста, страждань, воскресіння, а отже, і нашого спасіння, і ми, люди, перебували б під владою гріха без жодної надії на воскресіння та блаженне вічне життя.

Були часи, коли деякі християни називали Пресвяту Діву Христородицею, тобто такою, що народила не Божого Сина, а людину Христа. Церква відкинула це вчення і назвала єрессю. А ми вшановуємо Діву Марію саме як Богородицю, бо Вона народила Сина Божого. Тому Вона не є ні «Христородицею», ні «Чоловікородицею».

Але природа людини, хоч і добра, створена Богом, після гріхопадіння Адама стала носієм гріха. Для спасіння людства Бог не міг втілитися у грішну природу, треба було підготувати таку плоть, яка була б святою, не мала б особистого гріха. Пресвята Діва Марія від Свого народження була під особливою опікою Бога. Для чого вона вводиться у Святеє Святих на постійне перебування, в місце, куди первосвященик міг входити лише один раз на рік, і то після очищення? Яка відмінність між входженням первосвященика і Пресвятої Діви Марії? Первосвященик залишався у гріху, а Пресвята Діва готувала плоть для з’єднання зі Святим Духом. Тому під час Благовіщення Святий Дух з’єднався вже з очищеною від особистих гріхів плоттю Діви Марії. Церква, святкуючи Введення Діви Марії у храм, нагадує про значення Богородиці для нашого спасіння. Не було б Богородиці — не було б і спасіння.

Протягом двох тисяч років Церква найбільше зверталася і звертається у молитвах до Божої Матері, і не просто словами: «Пресвята Богородице, моли Бога за нас», а — «Пресвята Богородице, спаси нас!». Бо від Неї у відповідному значенні залежало наше спасіння. Адже Бог, хоч і Всемогутній, не може порушити свободу людини, і спасіння будь-кого залежить від того, хочемо ми цього чи не хочемо самі. Втілення Сина Божого залежало не тільки від Сина Божого, але й від людини. Пресвята Діва Марія, Яка сказала архангелу Гавриїлу: «Я раба Господня, нехай буде за словом твоїм», — від імені людської природи дала згоду на народження від Неї людської природи Сина Божого.

Деякі християни заперечують потребу молитов до Пресвятої Богородиці, до святих, бо, мовляв, можна до Бога звертатися особисто. Дійсно, можна і треба, але й вони самі звертаються один до одного: «Помолись за мене, брате (чи сестро)».

І моляться: бо й апостоли вчили молитись один за одного. Але наші молитви слабкі, бо ми грішні, тому й звертаємося до сильних заступників. Ми віримо, що вони живі, як і наші померлі, тому можуть молитися за нас, бо перебувають ближче до Бога. Про те, наскільки молитва Божої Матері сильна, могутня, обіймає весь світ, свідчать Її чудотворні ікони, яких у світі — сотні. Християни звертаються до Божої Матері з молитвами — і Вона допомагає їм. Але робить це не Сама — це звершує Бог за молитвами Своєї Матері. Саме таку віру і ми повинні сповідувати.

За молитвами Пресвятої Богородиці люди отримують прощення гріхів, зцілення, звершуються чудеса в різних народів (наприклад; Покров Божої Матері свідчить про Її заступництво в Константинополі, а Почаївська ікона — говорить про чудо, яке створив Бог через заступництво Божої Матері в монастирі). Тому і ця ікона — Львівська Одигітрія — є образом, який свідчить, що перед ним молилися наші предки — і Божа Матір допомагала кожній людині, яка зверталася до Неї з усердною молитвою.

Нагадуючи вірним завжди пам’ятати про молитовне заступництво Пресвятої Богородиці, закликаю не впадати у відчай. Адже Бог діє в історії народів, у житті кожної людини. Чи міг Бог залишити людей, заради яких був розіп’ятий? Адже тривалий час українці боролися, страждали, помирали, але не мали своєї держави, однак прийшов час і Бог дав державу як дар за віру, надію. А тепер Господь випробовує: чи ви, українці, гідні мати державу, чи хочете бути в неволі? Це залежить від вас самих. Тому ми, українці, повинні пам’ятати про наш козацький свободолюбний дух і діяти, захищаючи своє право на державність. Треба відкидати все те, що спокушає нас в особистому і суспільному житті, і, якщо буде сильною віра, позбавимося страху і песимізму, оскільки Бог з нами.

Будемо молитовно шанувати Пресвяту Богородицю, Яка в усі часи допомагає вірним і веде нас до прощення гріхів і до вічного життя. Амінь.

↑Слово на день пам’яті святої великомучениці Катерини

Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із храмовим святом на честь святої великомучениці Катерини. Сьогодні ви чули слова Господа Ісуса Христа в Євангелії, де було сказано, що Господь не обіцяє ні Своїм апостолам, ні нам, Його послідовникам, безбідного і безтурботного життя на землі. Але Він обіцяє бути з нами до кінця віку і обіцяє Свою божественну допомогу. Він сказав, що вас поведуть до царів, до правителів, будуть бити вас, будуть гнати, але Я з вами до кінця віку І ще сказав, щоб ми не турбувалися про те, що говорити і що відповідати, бо Святий Дух напоумить нас. І коли ми подивимося на тисячолітню історію Церкви, то не такого періоду, коли Церква не терпіла тих чи інших гонінь, або страждань, або труднощів — не було такого. Коли подивимося на святих, то побачимо, що немає жодного святого, який би не страждав.

Візьміть для прикладу апостолів. Із дванадцяти апостолів усі закінчили своє життя мученицькою смертю — стражданнями. Один Іоан Богослов помер власною смертю, але теж сидів у в’язниці на острові Патмосі. А мученики за Христа не тільки страждали, але й віддали своє життя. Коли ви читаєте житіє когось із мучеників, то бачите, що майже кожному з них являвся Христос. Мучениці Катерині, пам’ять якої ми сьогодні святкуємо, теж явився Христос і укріпив її, явився їй до страждань та під час страждання. Скажіть: чи не будуть страждати за Нього Катерина, чи Варвара, чи Фекла, чи Параскева, чи інші святі мучениці, та й святі мученики, як Юрій Переможець, якому являвся Господь? Вони все віддали: і своє майно, і своє суспільне становище, і своє життя — за Христа. Чи треба говорити про давні часи? Згадаємо наш час — 20-ті й 30-ті роки — коли теж було гоніння на Церкву і багато єпископів, і священиків, і монахів, і мирян не відмовилися від Христа, а пішли в Сибір, і багатьох розстріляли. Ви думаєте, що їм не являвся Христос? Я впевнений, що кожному з них, тією чи іншою мірою допомагав Господь. Бо людина не може витримати тих страждань, тих тортур, які придумували мучителі. Уявіть собі Катерину, яку на колесі крутили і роздирали її тіло. Уявіть себе на колесі: чи витримали б ви такі муки? Я думаю, що ніхто з нас не витримав би таких страждань, але з допомогою Божою вони витримували. Коли святу Катерину після тяжких мук привели на суд до правителя, вона була цілком здоровою. Чи можете уявити, щоб людина після таких мук залишилася здоровою і життєрадісною? Це свідчить про те, що Божественна сила допомагала, і тому істинні слова Ісуса Христа: «Я з вами до кінця віку».

І ми, дорогі браття і сестри, будучи послідовниками Христа, віруємо в Нього, й тому повинні бути готові до будь-яких труднощів і страждань. Якщо страждаємо, значить ми Христові, ми його раби, ми дійсно християни, і недаремно носимо Його ім’я. Господь допомагає і нам, і ми бачимо Його допомогу. Апостол Петро, навчаючи християн, говорив про те, що ми повинні співстраждати Христу. Що це означає? Це означає страждати несправедливо, подібно до Нього. Але в той же час апостол попереджує, щоб ніхто з нас не постраждав як злодій. Цього треба уникати, а за Христа страждати почесно і радісно; страждати ж як злодію ганебно, особливо якщо носиш на собі ім’я Христа. А постраждати за добро, за правду почесно, бо це означає, що Христос готує такому блаженне вічне життя. Тому не будемо цуратися труднощів і страждань, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, приймаймо все ніби від руки Божої. Так вчиняли і апостоли, І святителі, і мучениці Катерина і Варвара та інші.

Для чого Церква встановила пам’ять святих мучеників? Для того, щоб їхнім подвигом надихати нас перемагати всякі труднощі, які зустрічаються в нашому житті. Вони порівнювали себе із Христом, Який страждав на хресті, був проколотий у ребра, над Ним глузували і говорили: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста і ми Тобі повіримо». Страждало не тільки тіло Христове, але й душа від ганебних вигукувань. Мученики під час своїх страждань дивилися на Христа, Його образ давав їм силу. І не тільки цей образ, який вони уявляли, допомагав їм, а й Божественна благодать укріпляла їх.

У наш час ви нерідко можете почути такі слова: «У храмі відчувається якась аура, діють якісь енергії». Які там енергії? Яка аура? Це Божественна благодать, яка торкається душі цієї людини. Якщо нецерковна людина відчуває дію Божественної благодаті, то хіба ми не відчуваємо? Ми теж відчуваємо. І ця Божественна благодать допомагає нам боротися з гріхами, а боротися з гріхами повинна кожна людина, кожний християнин. Якщо хтось не бореться, а живе як усі, то це означає, що цю людину диявол уже вловив і вона є рабом диявола. Така людина вже не бореться з гріхом, вона вже переможена і лежить, ніби мертва, а та, яка стоїть і бореться, якщо і впадає у гріх, то встає через покаяння. Людина до того часу не переможена, доки вона бореться.

Тому, дорогі браття і сестри, подивіться на себе: якщо ви боретесь, то ще не переможені дияволом, — ви перемагаєте, коли боретесь, а той, хто не бореться, уже переможений. Треба подумати, коли і як диявол переміг тебе. Багато хто в наш час впадає у відчай, коли спостерігає навколишнє життя. У відчай не треба впадати, не треба падати духом. Бог дав нам Українську державу, бо не революція і не боротьба принесла нам незалежність. Народ довго боровся, страждав, перетерпів голодомор, Сибір, і Воркуту, і Біломорський канал, і Соловки, і жахливу війну, а держави не здобув. А потім, зглянувшись на страждання нашого народу, Господь дав нам, ніби манну з неба, незалежну державу. Ми вже майже двадцять років живемо в незалежній державі. Зараз український народ проходить через випробування, чи достойні ми мати свою незалежну державу. Чи хочемо бути свобідними? Чи знову хочемо бути в неволі? Згадайте ізраїльтян, яких Мойсей вивів з Єгипетської пустелі. Скільки вони виступали проти Мойсея: «Ти вивів нас із Єгипту, а ми там їли м’ясо і часник, а ти нас привів у пустелю, де нічого немає». Чи не говорить так дехто з українців, згадуючи Радянський Союз: «Тоді ковбаса була дешева, та й комунальні послуги не дорогі». Як євреї говорили, що їм у Єгипті було краще, і деяким українцям нібито було краще в обіймах «старшого брата», а коли Господь дав свободу, демократію, незалежну державу дехто не задоволений і хоче повернутися туди, на північ. Господь поставив нас у такі умови, щоб ми вирішили, чи хочемо мати свободу, чи хочемо мати свою державу Якщо вам потрібна свобода і своя держава, то захищайте її, моліться, благайте Бога, щоб Господь зберіг, — не тільки зберіг державу, а й зміцнив її.

Подивіться навколо і ви побачите, якщо маєте очі, що український народ не віддасть свою незалежність, свою державу і свою свободу. А цього і хоче Господь, щоб ми показали своє ставлення до Його дару: чи приймаємо його, чи нам байдуже все. І народ каже: ми приймаємо і хочемо мати свою незалежну державу. Тому треба бути переконаним, твердо вірити, що Україна є державою і в цій незалежній державі є і буде своя Помісна Церква — Київський Патріархат. Він є і буде, і ніякі ворожі сили нас не подолають.

Даремно приїжджає патріарх Кирил, намагаючись повернути Українську Церкву до Москви. Нічого з цього не вийде, він тільки розкриває очі українцям: до якої Церкви вони належать. Вони думають, що належать до Української Церкви, бо в них написано так у статуті, а він їм каже, що вони належать до Російської Церкви. Багато віруючих Московського Патріархату після частих візитів до України патріарха Кирила так і говорять: «Ми думали, що належали до Української Церкви, а виходить, що до Російської». То чи корисні його візити до України? Корисні, він розкриває очі українцям, до якої Церкви вони належать.

Але ми, дорогі браття і сестри, повинні пам’ятати слова Господа Ісуса Христа; «По тому будуть пізнавати, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою». Нам треба і стосовно них виявляти цю любов; якщо хочемо бути Христовими і якщо хочемо перемогти, то треба мати любов. Що вона нам дає? Вона дає нам Христа, вона дає нам Бога, адже Бог перебуває там, де любов, — а там, де ненависть, не шукайте ні благодаті, ні Бога; Його там немає. Хоч вони будуть називати себе «канонічними», але Бога в таких серцях немає, тому що там ненависть, а там, де ненависть у серці, — ні благодаті Святого Духа немає, ні Христа немає. Тому ви і розрізняйте, хто Христовий, а хто не належить до Христа. Якщо бачите ненависть, знайте, немає там Бога. А хочете, щоб з вами був Бог, любіть і таких, як вони, моліться за них, щоб Господь напоумив їх і навернув до істини.

Ми повинні знати, що прийде час, коли всі ми будемо разом, і вони будуть з нами, але через любов, яка всіх єднає. Гріх же роз’єднує, ненависть роз’єднує, а любов єднає. Тому треба любити, любити Бога, і якщо треба буде, то й постраждати за Нього, як великомучениця Катерина. А боятися цього не варто, бо Господь покладе кінець усьому, прийде смерть, закінчаться всі страждання, всі труднощі, всі неприємності.

Тому будемо, дорогі браття і сестри, покладати надію на Бога, на Господа Ісуса Христа, і вірити, що Його слова: «Я з вами до кінця віку» — правдиві, будемо молитися до Божої Матері, Яка через Свої ікони багато звершила чудес Своїм заступництвом, будемо молитися і до святих, і до великомучениці Катерини, щоб вони своїми молитвами перед престолом Божим допомагали нам. І тоді в цьому житті нічого не треба боятися, а йти твердо не кривою, а прямою дорогою, служити Богові, служити ближнім, любити Бога і любити ближнього — і тоді Господь буде з нами.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь!

↑Слово на день пам’яті святої великомучениці Варвари

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

У сьогоднішньому Євангельському читанні ви чули розповідь про віру жінки, яка страждала на кровотечу. Ця жінка таємно, але з великою вірою, доторкнулась до одежі Христа Спасителя і отримала зцілення, тому що мала тверду віру що Христос може зцілити її від хвороби. Таку саму віру мала і свята великомучениця Варвара, бо вона була переконана, що існує вічне життя, і Той, у Кого вона вірує, здатний дати їй вічне життя. Тому коли її повели на страждання, вона мала віру, що придбає незрівнянно більше. Вона втратила батька, але отримала Отця Небесного, втратила земне життя, а отримала замість тимчасового — вічне.

Страждала: її били, відрізали груди, водили оголеною по місту для сорому, але вона замість цього отримала вічне блаженне життя. Її ім’я за цю віру і за ці страждання прославляється не тільки в Царстві Небесному а й на землі. Ось уже більше 1700 років існують мощі святої великомучениці Варвари. Століттями вони перебувають у Києві й виточують чудеса. Кожний, хто приходить поклонитися святій великомучениці Варварі, повинен порівнювати своє життя з її життям. Яким чином і для чого порівнювати свою віру з вірою святої великомучениці Варвари? Ті, хто мають подібну віру як вмц. Варвара, від її мощей отримують зцілення і вигнання бісів. І це було не колись, не тільки в давнину а й тепер, у наш час, і ми є свідками цього.

Коли в 2006 році возили мощі святої вмч. Варвари по Україні, по всіх обласних і деяких районних центрах, то немало звершилося чудес. Не всі про це знають, а чудеса звершувалися і в Тернополі, і в Дніпропетровську, і в Донецькій області, і в Черкаській області та в інших місцях. Які це чудеса? По-перше, люди зцілювалися від невиліковних, тобто онкологічних, хвороб, а по-друге, біснуваті визволялися від бісів. Недавно в цьому храмі теж звершилося чудо. Прийшла жінка з Луганська; в її трьохмісячної дитини хворе серце. Лікарі направили її до Києва в Інститут Амосова. Відправили для того, щоб зробити цій дитині операцію на серці. Мати перед тим, як понести дитину на операцію, прийшла в собор і звернулася до о. Михаїла, щоб він помолився. А він сказав їй: «Принесіть сорочку цієї дитини». Вона принесла, і він поклав цю сорочку на мощі святої Варвари. Сорочка пролежала там ніч, а потім він віддав цю сорочку матері, і вона наділа на дитину. Поїхала на операцію. А перед операцією зробила обстеження, як завжди це роблять. І лікарі сказали: «Не треба робити операцію, бо в неї серце нормальне». А вони ж говорили, що операція необхідна. Скажіть, хіба це не чудо? Це — чудо! І таких чудес за молитвами святої Варвари звершується багато. Тільки треба мати таку віру, яку мала та кровоточива жінка і вмц. Варвара і яку мають деякі віруючі й сьогодні. Наш час розбещений, гріховний, розтлінний, але в цьому гріховному світі ще існує багато людей, які правдиво вірять, які моляться Богу і звертаються під час хвороб до Бога. Вони мають надію, що Він допоможе.

І допомагає. Це тільки один такий випадок, який я наводжу як доказ, що чудеса Господь звершує і в наш час, але тільки над тими, хто має віру. Хочете отримати те, що просите, — майте таку віру, як та кровоточива, і великомучениця Варвара, і всі святі, — і будете мати те, що хочете.

Але що треба хотіти? Треба хотіти добра, треба бажати собі спасіння, треба просити здоров’я, треба просити те, що потрібно для життя. А головне — потрібно просити вічного життя. Не просити багатства, бо багатому, як сказав Христос, «тяжко увійти в Царство Боже». Тому не просіть ніколи нічого некорисного для вашого земного життя і особливо для життя вічного. Не просіть, бо не отримаєте. Господь не дасть. І друге, чому ми повинні завжди повчатися із життя святої вмц. Варвари — це її ставлення до страждань. Не треба думати, що тільки тоді, в ті далекі часи, або в 20-му столітті страждали за віру.

Страждаємо ми і в цей час. Не ріжуть наше тіло, і не б’ють по голові, і не відрізають грудей, і не водять із соромом по місту, але ми страждаємо дуже багато. І всі наші страждання різні. Чи то від хвороби, чи то від якихось неприємностей, але душа наша болить так само, як боліла душа вмц. Варвари, коли терпіла гоніння від свого батька. Ми терпимо болісті такі самі, як і вона терпіла. Святий Іоан Золотоустий каже: «Немає різниці від тих болей, які терпіли мученики і від наших болей, які ми терпимо в житті». Різниці немає: і тоді тіло боліло, і тепер тіло болить; і тоді душа страждала, і тепер страждає. Тому не нарікайте на Бога, що Він посилає нам страждання, бо ці страждання корисні нам. Корисні, як вони були корисні святій Варварі. Бо хіба ми не хочемо йти туди, де знаходиться свята Варвара тепер? Хочемо! Звичайно хочемо! Але як туди потрапити? Через такі страждання.

Не цурайтесь страждань, терпіть, як терпіла свята вмц. Варвара. Але не треба думати, що поруч з нами немає Бога, що Він десь, а не поруч із нами. Коли Варвара страждала, Він являвся їй у в’язниці? — Являвся! Підтримував її страждання? — Підтримував! А в нас час хіба Господь не допомагає нам? — Допомагає! І не треба думати, що все наше життя тільки страждання і терпіння. Якби були одні тільки страждання і не було радості, і не було допомоги Божої, то жодна людина не витерпіла б цього. А в тому то й справа, що Господь посилає нам і скорботи, і радість. І під час цієї радості ми ніби відпочиваємо, набираємося сили для того, щоб потім боротися.

Але не всі страждання однакові. Апостол Петро каже: «Коли ви страждаєте несправедливо, то радуйтесь. Тому що ви своїми стражданнями уподібнюєтесь Господу Ісусу Христу». І тому радійте, що ви подібні до Христа своїми стражданнями: чи то через хворобу чи то через якусь іншу біду. Але в той же час апостол застерігає, щоб ніхто з вас не постраждав як злодій. Бо злодії — теж страждають, але їхні страждання заслужені, по ділам. За свої гріхи, за свої беззаконня, за злочини. Але навіть і такі страждання, якими карає Бог людину в земному житті, краще перетерпіти тут, на землі, тимчасово, ніж терпіти їх вічно в потойбічному житті. Ось, зважте, ті, що страждають по заслугах, за свої гріхи. Вибирайте, де ви хочете постраждати за гріхи — тут, на землі, чи хочете тут блаженствувати, а там вічно страждати? І багато хто з таких злочинців, грішників, беззаконників обирають страждання там, у вічному житті. «Бо там буде колись, а я хочу насолоджуватися життям тепер», — так вони думають. А розуму не вистачає: що краще — тимчасове чи вічне? Тимчасові страждання, чи вічні страждання? А це ж правда. Якщо ми віруємо, що є Бог, мусимо вірити, що є вічне життя. А якщо ти знаєш, що є вічне життя, то чого ти обираєш тимчасову насолоду? А за гріхи хочеш вічно страждати? Чи є у тебе розум? Що ти робиш, нерозумна людино? Не обирай ні вічних страждань, ні тимчасових. А для цього треба не грішити, жити по правді, виконувати заповіді Божі, любити один одного і терпіти. Тоді будемо вічно блаженствувати. Подвиг, який звершила свята вмц. Варвара, повинен нас надихати. Надихати на боротьбу з гріхом, вчити нас, що треба обирати вічне, а не тимчасове. Вибирати життя, а не смерть. Класти руку на воду, а не на вогонь, як говориться у Святому Письмі. І тоді наші молитви, якими ми звертаємось до вмц. Варвари, будуть плідними. Ми отримаємо і зцілення від хвороб, а головне — вічне життя. Це набагато важливіше, ніж навіть визволення від хвороби.

Тож помолимося сьогодні особливо до святої великомучениці Варвари, щоб вона, маючи сміливість перед Богом, помолилася за нас, грішних, аби Господь посилав нам і здоров’я, і терпіння, і благополуччя; і якщо угодно Йому, щоб ми постраждали, то нехай Він дасть нам сили, як Він давав і святій Варварі, і всім святим. Нехай і нам подасть цю Божественну допомогу.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь!

↑Слово на день пам’яті святителя Миколая Чудотворця

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі брати і сестри!

Поздоровляю вас з великим християнським святом — святителя і чудотворця Миколая! Парафіян поздоровляю також із храмовим святом. У тяжких обставинах життя люди часто думають: «Де є Бог?»; «Чому Він допускає беззаконня, неправду, страждання»; «Чи знає Він про це і чи знав, коли творив світ?» Бог усе знає. Коли Він ще не створив людину, і не було світу, і не було ангелів, Бог уже тоді у Святій Трійці визначив, що Син Божий повинен спасти людину, яка згрішить. Із цього нам потрібно знати, що ті події, які звершилися у світі і звершуються в житті кожної людини, — все це Бог знав і знає. Без Його волі і без Його хотіння у світі нічого не звершується. І невипадково Господь Ісус Христос сказав, що й волосина з голови людини не падає без волі Божої.

Якщо Бог усе знає, і без Його волі нічого не звершується, то ми повинні бути впевнені і твердо вірити, що все, що відбувається з нами, — з волі Божої або з його попущення. Ми не знаємо, які будуть покоління після нас, а Бог знає, хто народиться і якою буде ця людина, і не тільки знає, якою вона буде, а якою вона увійде у вічність. Усе це відомо Богові Святому і для Бога немає нічого неможливого. Ви запитаєте: якщо для Бога немає нічого неможливого, то чому відбувається зло? Чому Бог не знищив зло, якщо Він всемогутній? Бог усе може, але не може порушити свободи, якою Він обдарував і ангелів, і кожну людину. А чому не може порушити свободи? Тому, що ця свобода є добро. А раз це добро, то Бог не може знищити його. Чому Бог не може знищити диявола, чому не може знищити злих духів? А тому що вони мають добро. Ви запитаєте: яке добро в диявола і яке добро у злих духів? Яке добро у грішників? Саме буття є добром. Бог із небуття привів до буття і ангелів, і людей, і вселенну, весь космос, і тварин, у тому числі й людину. І це буття є добром. А раз це добро, то Бог добро, яке Він створив, знищити не може. Як же бути? Коли ми маємо свободу, ми повинні цю свободу, яку дарував нам Бог, використовувати тільки на добро. Тільки на добро! Тоді ми будемо виконувати волю Божу а коли ми дану нам свободу використовуватимемо всупереч волі Божій, тобто робитимемо не те, що повеліває нам Бог, зловживатимемо цією свободою, — тоді ми чинимо такий гріх, який вчинив найперший ангел, що став через це дияволом.

Бог сказав Адаму: «Не їжте з цього дерева», а Адам і Єва порушили волю Божу але порушили свобідно. Ви скажете: як свобідно, їх же диявол спокусив? Так, диявол спокусив, але ж Адам і Єва могли і не послухати його. Чи обов’язково їм було диявола слухати? Не обов’язково! А тепер ви подумайте про себе. Вчиняючи той чи інший гріх, ми робимо це з примусу чи свобідно? Немає жодного гріха, який би людина не чинила свобідно. Навіть коли мучеників із перших християн примушували кланятися ідолам, у них був вибір: послухати Христа Спасителя, Який сказав: «Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним», чи послухати імператора і мучителя.

І мученики вибирали, їхній вибір був свобідний, вони вибирали Христа, а разом з Христом і муки. А їм пропонували кланятися ідолам і мати земне благополуччя.

Вибирали і наші батьки та матері, коли в часи безбожжя їм пропонували теж або віру в Бога, або відсутність благополуччя: «Не матимеш посад і будеш страждати. А якщо наполягатимеш на своєму, то підеш у Сибір або тебе розстріляють». Вибирали? Вибирали! Одні — Церкву, а другі — партквиток. Але ті, які отримали перше, обравши Бога, здобули вічне життя, а ті, які віддали перевагу партквитку, обрали тимчасове благополуччя, посади, але, разом з тим, обрали диявола і вічні страждання — вони обрали це з власної волі.

Подумайте, де зараз ті, які обрали безбожжя? Існують вони, чи ні? Ми віримо і впевнені, що вони існують. Але де вони існують? У Царстві Небесному, де Царем є Бог? Вони не можуть там бути, тому що від цього відмовилися. І Бог їхню свободу, яка є добром, не порушив. Не порушив тому, що свобода є добром. Бог не тільки всезнаючий і всемогутній, а Він — безмежна Любов. Ми не можемо навіть уявити собі всю безодню любові, не можемо просто уявити, наскільки вона велика. Ви запитаєте: «То в чому ж ця велич, і глибина, і безодня любові, в чому вона полягає?» А в тому — що Бог, знаючи, що людина згрішить, і тяжко згрішить, усе ж таки посилає Сина Свого на смерть. Хіба це не велика любов? Заради того, хто тебе не послухав, зробив усупереч Твоїй волі, вчинив зло — заради спасіння цієї істоти, людини, Бог стає людиною. І не просто людиною, а для очищення людини від гріха терпить страшні страждання.

Христос не згрішив, у Ньому не було гріха, бо коли на суді перед первосвящениками і книжниками Христос сказав: «Хто з вас викриє Мене у гріху?» — ніхто не міг викрити. І тому безумні віддали Безгрішного на такі страшні муки, розп’яття на хресті; а на хресті розпинали тільки найбільших злочинців. I до таких злочинців приєднали Бога. Тому Христос, коли висів на хресті, звертався до Бога з молитвою: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що вони чинять». Дійсно, вони не знали, що розпинають Бога, глузують над Тим, Який прийшов спасти нас від гріха. Це і є безмежна любов. А якщо говорити про всіх, то хіба це не любов, коли розбійника, який усе життя чинив тільки зло: вбивав, крав, говорив неправду, — і цього розбійника Господь простив за одне тільки слово: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». І забув ради цього всі його беззаконня. Хіба це не любов? А коли блудниці, яка чинила гріхи не один раз, простив її гріхи? Так само Господь поступає і з нами, з кожним із нас. Ми приходимо, каємося у своїх гріхах. Господь прощає, а ми повертаємось і знову чинимо безззаконня. Ми знову каємось і знову приходимо, і знову Бог прощає. Апостол Петро питав: «Скільки ж разів можна прощати, чи сім раз?» — а Ісус Христос відповів: «Не кажу тобі сім раз, а сімдесят разів по сім», тобто безмежно. Тому це і є любов, у цьому її велич, і в цьому її глибина й безодня. І якщо ми маємо такого Бога: всемогутнього, всезнаючого і люблячого своє творіння, як же з цим усім поєднати вічні муки, вічні страждання? Якщо Бог любить нас, то чому Він допускає і вічні страждання, і диявола, і злих духів, і грішників? Як можна поєднати цю безмежну любов з вічними стражданнями? Просто. Ті, хто страждають, не хочуть ні Бога знати, ні волю Його виконувати, і відкидають Його і Царство Боже. Бог невинний у тому, що людина не хоче Його бачити. Є в цьому правда чи немає? Є правда! Якщо ти не хочеш, то Бог не силує тебе, — тому і віра наша має велике значення, оскільки виявляє наш свобідний вибір. Ми не бачимо Бога, а віримо, і в цьому наш свобідний вибір добра, свобідний вибір Бога. І таку істоту, таку людину Бог любить, бо вона обирає Його, і обирає добро.

Ми, дорогі браття і сестри, маємо велику надію, що Бог спасе нас. А це тому, що ми хочемо, ми віримо в Бога, ми віримо і хочемо виховуватися в Його заповідях, але ми немічні, тому що затьмарені гріхом Адама. І Бог знає нашу неміч, і тому сказав: «Для людини це неможливо, а для Бога можливо». Що ж для Бога можливо? Для Бога можливо таку грішну людину, як блудниця, як розбійник, як гонитель Савл, — простити і з чорного зробити білим. Для людини це неможливо: чорне перетворити в біле, грішне у праведне, а для Бога можливо. Перетворив розбійника, чорного своїми гріхами, у світлого? Перетворив! А нас не може перетворити? З нами поступити так само; чи тільки розбійник, чи тільки для тих окремих, а не все своє творіння? Всіх може спасти, тільки потрібно наше бажання. Тільки треба вірити. І якщо ми, дорогі браття і сестри, віримо в Бога, визнаємо себе грішниками, хочемо Царство Небесне, але по своїй немочі не можемо виконати всю волю Божу, то Бог спасе так, як їх. А для чого Господь посилає нам страждання і труднощі в житті? Мають вони якийсь сенс чи ні? Мають, і великий сенс. І ми не повинні відмовлятися від тих страждань, від труднощів. Не повинні, бо через них Бог спасає нас. Яким чином спасає? Він сказав: «Терпінням вашим спасайтесь». Ось якщо ми терпимо, причому терпимо несправедливо і незаконно, а все ж терпимо, то це — наше спасіння. Хочете вічного блаженства? Терпіть! Кінець цьому терпінню буде, прийде смерть і припинить усе. Але після цього будете блаженними, тому що ви перетерпіли. Не хотіли виконувати добровільно заповіді Божі, то Господь поставив кожного з нас у такі умови життя, що ми змушені або терпіти, щоб спастись, або ремствувати, не погоджуватися, звинувачувати Бога. Тоді ми через таке терпіння підемо на вічні муки. Будьте впевнені, що Господь посилає нам усе необхідне для спасіння.

Чому ми молимося святителю Миколаю, святій великомучениці Варварі, преподобним Печерським? Для чого? Хіба Бог не знає, що нам потрібно? Для чого нам треба молитися святим, коли Він усе знає, ніби не вистачає Йому Його любові? Вистачає. Але через цю любов святих до нас, вони зміцнюються в любові й досконалості. Вони і ми, тому що коли ми отримуємо ту чи іншу допомогу чи від святителя Миколая, чи від великомучениці Варвари, чи від преподобних Печерських, чи від інших святих, а насамперед від Пресвятої Богородиці, то ми зміцнюємося в любові, любові до інших.,Якщо ви отримали допомогу від святителя Миколая, будете ви його любити чи ні? Якщо ви отримали допомогу за молитвами великомучениці Варвари, будете ви її любити? Будете! А якщо від інших святих, якщо від Матері Божої? То ця любов буде утверджуватися в наших серцях. Бог знає, що нам потрібно. Але Він хоче, щоб ми жили тією любов’ю, якою Він живе. Він же сказав: «Бог є любов». І блаженство полягає в любові, бо вона вічна, тому що вічний Бог А для того, щоб ми були блаженними, треба мати цю любов і виявляти її не тільки до святих, а й один до одного. Тоді в нас, якщо ми любимо, вже Царство Боже є всередині. А довершена любов — це любов до Бога. Якщо ви не можете полюбити Бога, значить у вас любові недостатньо. Є, але недостатньо. А Бог полюбив нас Своєю любов’ю, як говорить святий апостол Павло.

Тому, дорогі браття і сестри, ми невипадково святкуємо пам’ять святих, пам’ять Божої Матері, звертаємося до Неї з молитвами. І ця любов є запорукою нашого вічного блаженства. Тому не будемо втрачати цієї надії і любити за будь-який обставин сприятливих і не сприятливих. Бо всякий час є сприятливий для нас. Одні спасалися під час війни у стражданнях, інші спасалися під час революції, коли відстоювали віру, а ми спасаємося в наш час. Тому не падаймо духом, — Бог є! І правда буде завжди перемагати, а ці кривдники зникнуть. Зникнуть тому що вони кривдники, неправдомовці, не виконують волю Божу, а виконують свою гріховну волю. Нехай Господь наш Ісус Христос за молитвами Божої Матері, святителя Миколая і всіх святих завжди допомагає нам і приведе нас до вічного блаженного життя.

Амінь.

↑Слово на день пам’яті святих Богоотців:
праведного Йосифа Обручника, Давида царя,
і Якова брата Господнього по плоті

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!
Христос народився!

Сьогодні свята Церква згадує святих Богоотців і насамперед пророка Давида, який жив за тисячу років до Різдва Христового. Йому було обіцяно, що від нього народиться Спаситель світу — Христос. Це пророцтво здійснилось, і Церква включає його до святих Богоотців. Юдеї були переконані в тому, що Месія Христос повинен прийти з роду Давида. Тому євангеліст Матфей говорить у своєму родоводі, що Ісус народився від Давида.

Другого Богоотця Церква називає Йосифом. Він був тільки зарученим чоловіком Діви Марії, який охороняв Її дівоцтво. Він уже був людиною похилого віку, мав своїх дітей. Серед тих дітей був і Яків, якого сьогодні Церква згадує як брата Господнього по плоті, брата Господнього не рідного, бо у Пресвятої Діви Марії був єдиний син Господь наш Ісус Христос. Якщо в Євангелії Яків називається братом Господнім, то це тому, що він був сином Йосифа; а Йосиф був заручений з Марією. Юда, син Йосифа, теж був — братом Господнім по плоті.

Земним життям Спаситель хотів показати, що кожна людина, якою б вона не була великою і яку б владу не мала, повинна завжди бути смиренною. Бог народився незвичайним чином від Святого Духа і Пресвятої Діви, але смирив Себе до того, що народився у вертепі. Його життя почалося з гоніння, бо Ірод, дізнавшись, що волхви не повернулись до нього, а пішли в інші країни, наказав усіх немовлят навколишніх поселень знищити. Він знищив 14 тис. немовлят. Заради чого? А заради того, щоб серед тих 14 тис. був знищений і Грядущий Цар. Тому Йосиф, отримавши уві сні одкровення, щоб убезпечити немовля Ісуса, за наказом ангела, взяв немовля. Матір Його, тобто Пресвяту Діву, і втік у Єгипет. І перебував там до того часу, поки жив Ірод. Ірода Господь невдовзі страшно покарав за його владолюбство і за великі гріхи, тому що він захотів знищити Спасителя світу. Ірод же знав, що це Цар, про Якого говорили пророки. А пророки говорили про Царя Месію. Ірод знав про це. Він покликав первосвящеників і спитав, де повинен народитися Месія. А Месія хто? Христос! А Христос хто? Спаситель світу. Тобто він свідомо знав, кого хоче знищити.

Йосиф перебував у Єгипті до того часу, доки помер Ірод, і тоді знову явився йому ангел і сказав, що померли ті, що шукали душу немовляти; тому повелів йому вертатися в землю Ізраїлеву. Але коли Йосиф дізнався, що замість Ірода править його син Архелай, то побоявся йти. Побоявся — значить теж мав страх, і якщо ми боїмося чогось, то нічого в цьому нема надприродного, бо праведний Йосиф теж боявся. Але ангел знову явився йому вже в втретє і наказав іти в Галілею до міста Назарет. Галілея вважалась язичницькою країною. Йосиф був теслею, і тому Ісус Христос, коли зростав, теж отримав професію тесляра.

Про Йосифа згадується в Євангелії ще один раз. Коли святе сімейство пішло в Єрусалим на свято Пасхи, тоді Христос відстав від своїх батьків і залишився у храмі, і там учив. Якщо вчив, значить — умів і читати і писати. Він залишився у храмі, а Марія і Йосиф уже відійшли від Єрусалима далеко і побачили, що немає серед них Ісуса. Спочатку вони думали, що він серед родичів, але виявилось, що там Його немає; і тоді вони повернулися в Єрусалим і знайшли Його у храмі. Діва Марія сказала: «Ось я і батько твій», назвала Йосифа батьком, хоча він не був ним, бо Діва Марія знала, від Кого народився Ісус, — що від Духа Святого, а не від Йосифа, але назвала його батьком.

Більше в Євангелії про Йосифа не згадується, бо в той час Йосиф уже помер. Євангелісти розповідають, що люди, які оточували Христа, казали: ось мати твоя, і брати твої, і сестри чекають Тебе, а Йосиф уже не згадується, тільки мати, брати і сестри. Значить, коли Христос проповідував, а Йому було 30 років, Йосиф уже помер. Христос жив у Назареті як звичайна людина, Він ріс, здобув професію тесляра, і брати Його не вірили, що він — Христос, що Він — Син Божий. Не вірили, значить — Діва Марія не розкривала їм тайну народження Христа Спасителя, а може, й говорила, але вони не вірили, що Він є Христос Син Божий. Причому в Євангелії сказано, що не вірили вже тоді, коли Він проповідував, а Христос не проповідував у Назареті, на своїй батьківщині. В Ісуса Христа не вірили ті, які бачили його кожного дня. Яків, коли Христос воскрес, тоді увірував і був першим єпископом у Єрусалимі. Його юдеї вбили.

Ще Церква згадує першомученика Стефана. Він відомий нам як перший мученик за Господа Ісуса Христа, тому що коли Христос вознісся на небо і апостоли прийняли благодать Святого Духа, тоді благодать зійшла не тільки на апостолів, а й на послідовників Христа, тобто і на Стефана. Коли він отримав благодать Святого Духа, вона виявилась у любові до Бога. Коли його камінням побивали, він молився за своїх ворогів так, як Христос молився на хресті. Що це були за слова? Отче прости їм, бо вони не знають, що роблять. Так само і Стефан молився. Це і є дія благодаті Святого Духа. Благодать Святого Духа невидима, адже Бог є Дух і благодать теж Дух, вона невидима, але виявляється в діях. Виявом цієї дії була молитва — молитва від серця і душі, а душа була вже не ворожою, а наповненою любов’ю до людини і до Бога. Це — видиме виявлення благодаті Святого Духа. Ви чули, що люди, які приходять до храму, кажуть, що у храмі якась незвичайна аура або енергії. Ніяка це не аура і не енергії, а це дія благодаті Святого Духа, яку невіруючі люди відчувають, переступаючи поріг храму. Згадаймо радянський час, коли у храми не можна було ходити, але віра зберігалась. У школі вчили, що Бога немає, але діти виростали і ставали віруючими. Чому? А тому, що невидима благодать Святого Духа, яка діє, де хоче, утверджувала віру нашу, і тому атеїсти нічого не могли зробити з віруючими і благодаттю Пресвятого Духа.

Ми, дорогі браття і сестри, повинні завжди триматися істини, триматися Бога, триматися благодаті Святого Духа. Благодать Святого Духа непереможна. Її не змогли перемогти безбожники. Зараз на нашу Церкву нападають супротивники, але вони не знають, що роблять, проти якої Церкви застосовують свою владу; вони будуть посоромлені, як посоромлені безбожники. Всі, хто виступає проти нашої Церкви, будуть посоромленими. І ви побачите це. Нам же потрібно триматися Бога, триматися Церкви, мати тверду віру і непохитний дух. Для того, щоб ми єднались у вірі, Господь і посилає нам скорботи, які служать нам на благо, а не на шкоду. Як і в ті давні часи було тяжко, але перемогла Церква і внаслідок цього Церква стала міцнішою і чистішою порівняно з християнами Європи. Бо вони не знали цих гонінь, і віра їхня ослабла. У нас руйнувалися храми, а зараз відбудовуються, а європейці свої храми продають. Є різниця? У нас зруйнували, а в них продали під якесь кафе чи світську установу. Вони вірять, що Бог є, а храми продають. Через те, що ми бачили страждання, наша віра зміцнилась, а їхня віра ослабла. Якщо ви порівняєте віру нашого українського суспільства з вірою деяких народів європейських держав, то побачите, що в нас віра міцніша. Бо ми випробувані в нашій вірі. На страждання, хвороби і на всі інші біди потрібно дивитись як на випробування, які передують пришестю Царства Божого і вічного життя. Для чого ці випробування? А для того, щоб ми вже ніколи не відійшли від Бога, бо ми вже випробувані. А хто не випробуваний, той сьогодні вірить, а завтра ні. Тільки ті, що випробувані у вірі через страждання, скорботи і гоніння, міцні у вірі.

І тому нехай Господь наш Ісус Христос, Який прийшов спасти нас, допомагає нам спасатись. Христос народився!

Славімо Його!

↑Слово на вечірні з чином прощення

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Ми вступаємо у дні Великого посту, що є підготовчими до святкування найбільшого християнського свята — Воскресіння Христового. Для сприйняття цього свята Церква встановила Великий піст. Останні роки ми спостерігаємо, що люди стали постити. Постять навіть ті, які раніше і в Бога не вірили. Погано це чи добре? Мабуть, добре, що колишні безбожники стали дотримуватися посту. Але з великої кількості християн, які постять, далеко не всі знають, що означає піст і як треба постити. Чи піст полягає тільки в тому, щоб не вживати скоромну їжу? Чи піст полягає зовсім в іншому? Піст — це час посиленої боротьби з гріхом. Боротися з гріхом треба все життя. А Великий піст — це час посиленої боротьби з гріхом. Той, хто дотримується посту, а з гріхом не бореться, не матиме ніякої духовної користі від посту. Може, тільки те, що для здоров’я піст приносить якусь користь, а для спасіння душі такий піст безплідний. Бо людина не бореться із гріхом.

З якими ж гріхами потрібно боротися? Треба боротися з тими гріхами, про які нагадують нам святі апостоли та Ісус Христос. Вони кажуть, що спокуси йдуть від плоті, від світу і від диявола. Якщо ви розглянете свої гріхи, то переконаєтесь, що одні гріхи походять від гріховної плоті, другі гріхи породжуються навколишнім світом, людьми, з якими ми спілкуємось, роботою, де ми працюємо, телебаченням, яке дивимося, музикою, яку слухаємо, рекламою, яку бачимо на кожній вулиці, і в кожній книзі, і в кожній газеті. Це — спокуси. А є ще спокуси від диявола: вони приходять через розум та серце. І з цими спокусами треба боротися. Зверніть увагу дорогі браття і сестри, що Господь наш Ісус Христос безгрішний, але теж боровся зі спокусами. Ви спитаєте, коли і як боровся Господь з цими спокусами. Насамперед, у пустелі, коли диявол явився Йому, а явився після того, як Господь, постячись сорок днів, зголоднів. І диявол Йому, як ви знаєте, запропонував перетворити каміння на хліб, якщо Ти Син Божий. Господь відкинув цю спокусу, сказавши: «Не одним хлібом буде жити людина, а всяким словом Божим». Але ж відкинув, не спокусився, хоч і голодним був, а диявола не послухав. А ми, дорогі браття і сестри, часто спокушуємось земними насолодами. Не тільки тоді, коли нам треба їсти, — їсти треба, бо плоть вимагає, а коли ми їмо не заради того, щоб підтримати життя в тілі, а для насолоди, причому їмо більше, ніж треба, і в результаті отримуємо хвороби, тому що переїдання веде до хвороб. Спитайте лікарів, які вам скажуть, що багато хвороб від переїдання. Але не тільки переїдання, а й їжа з насолодою є гріхом. Тому всі кухарі придумують спокуси. Готують так, що людина не може відмовитися, бо дуже смачне. З одного боку, нібито добре, що гарно готують їжу, а з другого боку, погано, бо це — спокуса їсти більше, ніж необхідно.

Ісуса Христа диявол спокушав ще іншим. Миттєво показав Йому царства світу і сказав: «Якщо поклонишся мені, то все це тобі віддам». Це спокуса владою, славою. А ви подивіться навколо, скільки гріха породжується боротьбою за владу. Скільки від цієї боротьби страждає людей. І все це через те, щоб отримати владу. А Господь Ісус Христос сказав: «Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому одному служи». А кому служать наші правителі, можновладці? Богові? Не думаю, що служать Богові. Народові? Теж проблематично. А скоріше служать собі. І ви бачите, що всі ці негаразди, які ми переживаємо, є наслідком цього гріха — боротьби за владу і земне багатство. Так, влада потрібна, бо без влади людство не може жити. Але влада потрібна для того, щоб служити людям. І той, хто бере на себе такий великий тягар служіння людям, — блаженний, бо цей тягар — дуже важкий. Але служити треба людям, а не заставляти людей служити собі. Це теж гріх. А серед таких людей багато тих, що постять. То хіба піст принесе їм користь, якщо вони, з одного боку, постять, а з іншого, — пригнічують людей? Ті чиновники, які діють не за законом, несправедливо, а постять, користі від посту не матимуть. Бо їхній піст не приводить до очищення від гріха. Краще б ти не постив, але діяв справедливо, ніж ти постиш, а людей пригнічуєш.

Є ще одна спокуса, і вона зараз досить широко розповсюджується. Це пошуки чудес. Бо і диявол спокушав Ісуса Христа чудом, як він сказав: «Якщо Ти Син Божий, то кинься з цієї покрівлі храму вниз, і ангели понесуть Тебе». Диявол хотів, щоб Христос чудо створив. А Господь, Який багато чудес творить, промовив: «Не спокушай Господа Бога твого». А в нас як? Знаходяться різні прозорливці, гадателі, яким нібито являється Христос, Божа Мати, і вони нібито отримують від Бога якісь одкровення. Багато можна на цю тему говорити. І на велику біду чимало християн шукають таких чудес. Ось якщо якась знахарка зробить щось ніби незвичайне, то, що б вона не сказала, їй будуть вірити. Написаному в Євангелії не повірять, а цій знахарці повірять. Тому що вона щось передбачила і це збулося. Таким чином диявол уловлює недосвідчених. Тобі мало чудес, які записані в Євангелії, більше хочеш? Господь може створити чудо і сьогодні, але для цього, май таку віру, яку мала хананеянка, або сотник, або інші сучасники Ісуса Христа. Будеш мати таку віру — Господь зробить. Але просити треба корисного, а не того, що тобі заманеться. Ми знаємо, що й тепер Господь звершує чудеса тим, які вірять. А якщо ти хочеш спокушати Бога: чи може Він створити чудо в наш безбожний вік, чи не може, — такому спокуснику Господь чуда не створить, бо Христос сказав: «Не спокушай Господа Бога твого», а ти спокушаєш. Тобі мало бачити цей досконалий світ. Це величне чудо. І тобі цього чуда мало. Тому, дорогі браття і сестри, не спокушайтеся.

Зверніть увагу, всі ці спокуси від диявола. Але ж були спокуси і від людей. Навіть апостоли спокушали Його. Як Христос на ці спокуси відповідав? Коли Петро сказав своєму Вчителю: «Господи, нехай не буде з Тобою цього», а Христос ішов на страждання, — то Господь мовив йому: «Відійди від Мене, сатано, ти для Мене спокуса». А хіба ті, які звинувачували Христа, що Він діє силою князя бісівського, не спокушали. Але Господь не ображався, а відкинув це. А невіра, що оточувала Христа, хіба не була спокусою. Він звершує чудеса, а Йому не вірять, кажуть, що Він богохульствує, називаючи себе Сином Божим, будучи людиною. Господь терпів це, не згрішив, не прогнівався, не образився. А ми як? Тільки якесь неприємне слово почуємо про себе, вже ображаємося. А Христос не ображався, навіть коли говорили, що Він біса має, або коли Його розпинали на хресті за наше спасіння і казали: «Якщо ти Син Божий, то зійди з хреста і тоді ми повіримо». Як на це реагував Христос? — «Отче, прости їм, бо вони не знають, що говорять». А подумаймо, як ми відповідаємо. Христос цим поборов гріх, а ми замість того, щоб побороти гріх, допускаємо, що нас гріх долає.

Тому у дні Великого посту Церква закликає особливо зосередитися на своєму власному спасінні. Не будемо забувати, що ми створені для вічного життя, а не тимчасового. Подумайте, якщо нічого скверного і нечистого не може бути в Царстві Небесному то як ми, будучи грішниками, увійдемо до нього? Ви міркували про це коли-небудь? Як ми, здійснюючи ті чи інші гріхи, хочемо увійти в Царство Святе? Ви ніколи не думали, що ніхто зі святих не вважав себе святим, а визнавав — себе за грішника? Чому так? Хіба вони наговорювали на себе, не говорили про себе правду? Ні, говорили це щиро, бо бачили себе недосконалими. Чому апостол Петро, якому Бог простив зречення, кожного разу, коли півень співав, плакав? Плакав тому що не міг уявити, як він зміг відректися перед служницею — від Бога. Почитайте житія святих: жоден із них не вважав себе святим. А ми не бачимо своїх гріхів, і в цьому наша біда. Подумайте, чи бачите ви свої гріхи? Якщо деякі й бачать, то не всі гріхи. А переважна більшість думає: живу як усі. А що це означає? Це значить, усі грішать і ти грішиш. І вони не спасуться і ти не спасешся. А якщо так, то хто спасеться? Це питання не випадкове. Подумайте, чи можете ви увійти в Царство Небесне через свої діяння, слова, думки, почуття. Якщо совість є, то вона скаже: «Ні, не можемо». А хочеться? Хочу, але не можу. Тому ми приходимо до того самого запитання, що й апостоли: «Господи, а хто ж може спастися?» Ніхто не може спастися без милості Божої, а милість Божа настільки велика, що вона таких грішників, як ми, очищає від гріхів, покриває все це, чим ми забруднили свою душу і тіло. Не прикриває, а очищає, чорне робить білим. Але не кожну людину, а тільки ту, яка кається. Тому умовою для очищення від гріхів є покаяння. І апостол Петро покаявся, і апостол Павло покаявся, який гнав Христа і став великим апостолом, і блудниці, і митарі, і розбійники отримали прощення, хоч і були грішниками — все тому, що вони каялися. Ви скажете, це було тоді, а зараз таке можливо? Бог і тоді і тепер той же. І різниці в часі немає, адже Бог є Богом і тих людей, і нашого часу. Тому Він і тепер прощає і очищає гріхи. І все це приводить нас до одного. Наступає піст — треба боротися з гріхом. А також пам’ятати, що диявол буде спокушати сильніше, — але треба боротися. Для того, щоб боротися, необхідно насамперед мати мир у душі. Бо якщо немає миру, а душу наповнює злоба, образи, то не думайте, що така людина спроможна боротися з гріхом. Чому? Бо вона вже переможена, вже перебуває під тягарем злоби, образ та заздрощів.

Чому Церква напередодні Великого посту нагадує про прощення образ? Саме з тієї причини, що коли ви не пробачите, то не зможете боротися. Ваші старання будуть даремними, не приведуть до очищення від гріха. Тому постарайтеся викинути із серця всякі образи. Це не легко, дуже тяжко. Через те Христос і похвалив митаря, що він себе переміг І нам спочатку треба перемогти себе, викинути із себе злобу. Тоді в душі наступить мир і спокій. У стані спокою і треба починати боротьбу з усякими гріхами. Насамперед із плоттю, яка спокушає до гріха, з черевом, яке хоче багато їсти, з осудженням, заздрістю, гордістю. І тоді Господь прийде на допомогу. Не думайте, якщо ви почнете боротися з гріхами не підготовленими, то переможете. Ні, не здобудете перемогу Гріх сильніший. А Господь, бачачи, що ви трудитесь, прийде на допомогу Своєю Божественною благодаттю. Тому і виходить, що, перемагаючи, кому ми повинні подякувати? Богові, бо Він дав силу перемогти, але не без нашої участі. Як і апостол Павло говорить про себе: «Я благодаттю Божою є таким, яким є, але потрудився я більше всіх». Тому і ми повинні потрудитися разом із благодаттю Божою, а благодать Божа все переможе.

Дорогі браття і сестри, всечесні отці, я теж людина, і теж грішу, і не знаю, перед ким згрішив, кого чим образив. Тому прошу мене, грішного, простити перед початком Великого посту щоб Господь і мої гріхи простив раніше упокоєння.

Амінь.

↑Слово на день пам’яті 40 мучеників Севастійських

Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із храмовим святом на честь сорока Севастійських мучеників. Господь наш, Ісус Христос, коли йшов на голгофські страждання, не обіцяв Своїм ученикам і послідовникам щасливого життя на землі, а, навпаки, сказав, що Його послідовників чекають гоніння і страждання, і додав такі слова: «Дерзайте, Я переміг світ». Тому коли ми подивимося на історію духовними очима, то побачимо, що християни, всі без винятку, не прожили життя без страждань. Ви не знайдете жодного святого, який би в цьому житті не страждав.

Сьогодні ми святкуємо пам’ять сорока святих мучеників. У чому суть їхнього подвигу? Вони були воїнами. Мали в Римській імперії пошану мали багатство, звання. Здавалося б, їм нічого більше не потрібно було? Але вони увірували в Господа Ісуса Христа. А увірували чому? Тому що їх короткочасне земне життя, навіть і благополучне, не задовольняло, оскільки воно припинялося з приходом смерті. Вони, будучи язичниками, увірували в Ісуса Христа, Який обіцяє Царство Небесне, блаженне і вічне життя, Вони повірили, що Ісус Христос дійсно є Бог, дійсно є Творець цього світу, дійсно прийшов і став людиною, щоб спасти людину від гріха і смерті. Але ця віра вимагала багато чого. Вона вимагала від них віддати життя. Коли правителі дізналися, що вони християни, то стали їх переконувати відмовитися від Христа, обіцяли їм ще більші земні блага, — але вони не погодилися. Не погодилися проміняти вічне на тимчасове. Тоді правителі вирішили їх налякати, не просто погрозами, а загнали їх у холодне Севастійське озеро (це у Вірменії). Вони стояли у холодній воді, а сторожа, яка перебувала в теплому приміщенні, спостерігала за ними, чи витримають вони таку муку. І один із них не витримав, вийшов з холодної води і погодився на ті умови, які їм пропонували. А один з охоронців побачив, як на тих 39 мучеників-воїнів із неба сходили вінці, і вирішив приєднатися до них і став сороковим. їх замучили, але пам’ять про мучителів загинула, ніхто не знає їхні імена. А ось про мучеників пам’ять зберігається в історії, а головне — те, що вони отримали Царство Небесне. Церква нам нагадує і про подвиги сорока Севастійських мучеників, і про подвиги інших мучеників, а також подвижників, які жили в пустелях, і про святителів для того, щоб укріпляти в наших серцях віру. Яку віру? Віру, що існує Бог? Це не великий подвиг — вірити, що існує Бог. Апостол Яків говорить, що і біси вірять у те, що існує Бог, але тремтять. А тому нам потрібна не просто віра в існування Бога, а віра, яка б керувала нашим земним життям.

Зверніть увагу на сорок святих мучеників. Чому вони пішли на страждання в холодній зимовій воді? Що їх спонукало? Не тільки віра в існування Бога, а віра в те, що Бог обіцяє Царство Небесне. Вони ж не отримали на землі це Царство Небесне, а вірили, що Бог не обманить: якщо Він сказав, що дасть їм Царство Небесне, значить так і буде. Наша віра повинна спонукати. Насамперед до побожного життя, щоб ми жили по правді, щоб ми не обманювали один одного, не засуджували, не зраджували, не були лінивими, молилися Богу, тобто вели побожне життя. До цього спонукає нас наша православна віра, і не тільки до цього. Віра нас спонукає переносити страждання. Якщо ж ми не будемо переносити страждання, то не уподібнимося Ісусові Христу. А несправедливо страждаючи — ми уподібнюємося Ісусові Христу, бо і Він страждав несправедливо.

Понтійський Пилат, коли судив Ісуса Христа, визнав Його безвинність, але засудив на розп’яття. Хіба Христос як Бог не міг звільнитися від цих страждань? Міг! Згадайте, як апостол Петро хотів захистити Ісуса Христа в Гефсиманському саду, витяг меч і вдарив раба архієрейського, і відсік йому вухо. Тоді Христос сказав йому: «Ти думаєш, що Я не можу вблагати Отця? І Він пошле більше 12-ти легіонів ангелів захистити Мене. Але знай, що хто візьме меч — від меча й загине». Тобто Христос йшов на страждання добровільно, тому і ми, уподібнюючись Ісусові Христу, повинні переносити ті страждання, які посилає нам Господь у нашому житті, але переносити так, як це робив Ісус Христос.

Такими думками жили всі святі. Вони не йшли самі на страждання, їх приводили, але вони не відмовлялися від цих страждань в ім’я Ісуса Христа. Тому і ми, коли Господь посилає в житті ті чи інші випробування або страждання, повинні розуміти, що вони послані за наші гріхи. Грішили ж ми? І подумайте, що краще: перетерпіти покарання тут, тимчасово, чи вічно каратися після смерті? Що б ви обрали? Думаю, що вибрали б перетерпіти покарання за гріхи тут, а не терпіти їх вічно після смерті. Але не завжди Господь карає за гріхи. Не завжди! Іова Багатостраждального не за гріхи покарав, а випробовував його віру і відданість Богові.

Тому, коли ви страждаєте на землі, не думайте, що завжди страждаєте за гріхи: просто Господь випробовує, наскільки ми вірні Богові. Якщо ми перетерпимо ці випробування, ці страждання, то нагорода буде велика. І Господь праведний, те, що обіцяє, — дасть, бо смерть все одно прийде, і після смерті ми не припинимо своє існування, а будемо жити. Причому вічно будемо жити, але по-різному. Після смерті жодна людина не може собі допомогти, не може покаятися, не може помолитися за себе, єдине спасіння — це ті, хто залишився на землі, — це Церква, яка буде молитися. А ви впевнені, що за вас молитимуться? Думаю, що не всі впевнені, що після смерті за них хтось буде молитися, крім Церкви. Тому, живучи на землі, необхідно думати, що тут треба каятися, тут треба молитися і просити прощення за наші гріхи. Уявіть собі: помираєте, відбувається Суд Божий, проходить душа митарства, висуваються звинувачення — різні гріхи, але душа нічого не може вдіяти, нічим не може собі допомогти. Вона змушена прийняти всі вироки, які їй виносять ті ж злі духи.

І в цей момент душа може подумати: «Ось якби я могла, то покаялася б тепер». Але покаяння там вже немає. Тому треба цінувати час, який відводить нам Бог для покаяння. Тут ти можеш помолитися — і Господь простить тебе, а там ти вже не зможеш ні помолитись, ні покаятись. Одна надія — на молитви Церкви і на молитви близьких людей, які залишаються тут, на землі. Висновок із цього робимо такий: шануючи пам’ять сорока мучеників та інших святих, будемо уподібнюватися їм у вірі. Жити вірою, жити побожно, коли грішимо — каятися, і просити в Бога прощення. І Господь простить, бо Він чекає, Він стукає в наше серце.

Не будемо глухими, почуймо цей стук у двері нашого серця і відчинімо двері нашого серця для Господа Ісуса Христа, щоб Він увійшов у нашу душу і освятив її, і очистив її від усякої скверни.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь!

↑Слово на день Святого Духа

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із храмовим святом на честь Пресвятої Трійці. Сьогодні Свята Церква згадує зішестя Святого Духа на апостолів. Як ви добре знаєте, Дух Святий зійшов у вигляді вогненних язиків, але не вогненні язики були святими, а Дух Святий у вигляді вогненних язиків зійшов на святих апостолів. Так само, як Дух Святий на Йордані зійшов у вигляді голуба, сам Дух, бо як Дух він невидимий і неосяжний, а для нашого видимого уявлення Він сходить у вигляді голуба й у вигляді вогненних язиків; Його невидима Божественна сила виявляється видимо.

Згадайте, якими були апостоли до зішестя Святого Духа. Ісус Христос багато і різноманітно говорив про Свої страждання і про Своє воскресіння. Він говорив юдеям, у тому числі й апостолам: зруйнуйте цей храм, маючи на увазі своє тіло, і Я за три дні його відновлю. Те, що апостоли не один раз чули про воскресіння Ісуса Христа, а значить про страждання і про смерть, свідчать і юдеї та первосвященики. Згадайте, як первосвященики прийшли до Пилата і казали, що ось Цей обманщик говорив: «Через три дні воскресну». Значить, знали всі, що Христос повинен воскреснути. А хто вірив? Ніхто не вірив. У тому числі й апостоли не вірили, і жони-мироносиці, які дуже любили свого Вчителя, Господа Ісуса Христа. Перебороли страх і пішли до гробу. Для чого? Щоб побачити воскреслого? Ні, йшли помазати і купили для цього пахощі. Більше того, Фома, коли Христос уже явився Своїм ученикам, сказав: «Не повірю, якщо не побачу і не вкладу пальця свого в рани, і не вкладу руки моєї в ребра Його». Ось який стан був у апостолів, а вони ж бачили чудеса Ісуса Христа, бачили воскресіння Лазаря, який уже смердів. Чому ж вони не вірили у Воскресіння Ісуса Христа? А тому, що не мали ще благодаті Святого Духа. Гріховність, що затьмарює і розум, і всю нашу людську природу не дає нам можливості побачити істину такою, якою вона є. Згадайте апостола Петра, який дуже любив Господа Ісуса Христа, і коли Христос сказав, що один із вас видасть Мене, то Петро відповів, що готовий і на смерть іти за свого Вчителя, а коли служниця запитала: «І ти був з Ним?» — то він заперечив: «Не знаю Цього Чоловіка». Він сказав, що готовий іти на смерть, а злякався служниці. Або чому апостоли сиділи в горниці із зачиненими дверима? Бо боялися юдеїв, страх їх охопив. Таким є стан людини без благодаті Святого Духа: така наша природа, така наша неміч, такий наш затьмарений розум. А коли зійшов Святий Дух на них, то апостоли стали зовсім іншими, тіла залишилися тими самими, і розум той же, і воля, і почуття, — але сила і світлість розуму та любов були набагато сильнішими, ніж до зішестя Святого Духа.

Петро, який злякався служниці, після зішестя Святого Духа, не злякався трьохтисячного натовпу і перед цим натовпом безстрашно проповідував про Воскресіння Ісуса Христа. Чому ж він тоді боявся служниці, а тепер не боїться трьохтисячного натовпу, тих самих юдеїв? Що сталося? Зійшла благодать Святого Духа, яка проганяє страх, підсилює любов і очищає розум, — це дія благодаті Святого Духа. Подивіться на всю історію Церкви. Святі мученики не боялися ні царів, ні різних мук, — нічого.

І коли перед ними поставало питання, що обирати: земне життя чи вічне — вічне, якого вони не бачили, і земне, яке тут, і всі блага земні поруч, і тіло тягне до земного, — але ж вони обирали те, що не бачать, — вічне, а залишали тимчасове і йшли на страждання. І не думайте, що це було тільки в ті далекі часи, часи гонінь на Христа і на Церкву Христову Згадаймо наші часи, наші гоніння: архієреїв, монахів, священиків, мирян, мучили, і жорстоко мучили, засилали і в Сибір, і на Біломорський канал, і на Соловки, мучили у в’язницях, але вони Христа не зрікались, a їм теж пропонували світле майбутнє, посади і благополучне земне життя. А багато хто і зрікався Христа. То чому одні зрікалися, а другі не зрікалися? Це тому, що ті, які зрікалися, втратили благодать Святого Духа І вже не могли встояти проти цієї навали безбожників, а ті, які мали благодать Святого Духа, не злякалися ні різних тортур, ні заслання, ні розстрілів, ні втрати свого життя, бо благодать Святого Духа була сильнішою.

Благодать Святого Духа діяла і діє донині, І буде діяти до Другого пришестя. Тільки діяла вона в різних умовах, а веде до однієї мети. До якої мети? До Бога, до вічного життя, до істини. А хто грішить, від того благодать Святого Духа відступає, незважаючи на те, що ці люди прийняли хрещення і благодать Святого Духа. Чому ж не діє в них благодать Святого Духа? Тому що вона відступила. А чому вона відступила? Тому що люди грішать. Подумайте, чи є благодать Святого Духа, коли людина впадає у блуд? Хіба в блуді може бути благодать Святого Духа? Не може. Або коли людина говорить неправду, хіба з неправдою може бути благодать Святого Духа? Не може! Вона відступає від людини. Коли людина дбає тільки про гроші, а не про любов до ближнього, то чи буде там благодать Святого Духа? Не може бути! І тому, коли ми здійснюємо безліч гріхів, через це благодать Святого Духа відступає. Вона діє там, де людина твердо вірить у те, що говорив Христос Спаситель, що проповідували святі апостоли, що проповідували святі отці, що передали наші батьки. Коли ми віримо в це, і віримо непохитно, і не просто віримо, а живемо за цією вірою, тоді благодать Святого Духа з нами. І тепер ви можете бачити багато людей, непохитних у вірі, твердих у побожному житті, — заради них існує цей світ. Бо Господь на запитання Авраама, чи знищить Він Содом і Гоморру, якщо там виявиться п’ятдесят праведників, що сказав, не знищить. І якщо тридцять, не знищить. І якщо десять. А якщо менше, то тоді знищить. Ви бачите, який гріховний світ, яке нечестя, різні гріхи — видимі і невидимі — і по телебаченню, і на вулиці, і в домах; де тільки бачить людське око — скрізь один гріх, а світ ще існує. Чому він існує? А тому, що є ще праведники, які зберігають цей світ не знищеним. Подивіться: у космос літаємо, інтернет маємо, телебачення, по телефону можемо розмовляти з будь-якої частини світу, і не тільки розмовляти, а й бачити, — наука досягла таких висот. А скажіть, чи спеку людина може припинити? Не може! А дощ і повені може зупинити? Не може! А землетруси? Атомну енергію здобули, а тепер багато хто вже й не радий, що вона існує. Тому що з цією атомною електроенергією пов’язані страшні катастрофи, — не тільки в Чорнобилі, а й у Японії. Усе це свідчить про те, що людина безсила над такими явищами. Все це залежить від Бога. Тому біди, від яких ми потерпаємо, від яких потерпає людство, нагадують нам про те, щоб ми не забували про Бога, не забували про свого Творця, бо Він не тільки існує, а й керує цим світом, керує кожною людиною, — пам’ятайте про це.

Слухайте Бога, живіть за Його заповідями, бо якщо ми будемо з Богом, нам у цьому світі нічого не страшне. Як для апостолів нічого не було страшним, — вони не лише не боялись натовпу юдеїв, вони не боялися царів, імператорів та можновладців і сміливо проповідували про Христа. Подвижники, які зачиняли себе в печерах, лісах, монастирях, заради чого робили це? Задля того, щоб виконувати заповіді Божі, боротися зі своїми внутрішніми гріхами. Ми осуджуємо чужі гріхи, а своїх не бачимо, а подвижники бачили свої гріхи, а чужих не помічали, тому й боролися і нам показують цей приклад.

Дорогі браття і сестри, не треба боятися нічого в цьому світі, треба тільки вірити в Господа нашого Ісуса Христа, бо Він сказав: «Я з вами до кінця віку». Хіба Боже слово неправдиве? Правдиве. Тому якщо ми хочемо, щоб з нами був Господь наш Ісус Христос, треба виконувати Його волю, служити Церкві, служити Богові, служити ближнім своїм, любити свою сім’ю, любити своїх батьків, любити своїх ближніх, — у цьому і полягає служіння. І якщо ми йдемо цим шляхом, то з нами Бог і ми непереможні. Ось чому Київський Патріархат непереможний сьогодні. Це визнають не тільки наші можновладці, а вже й Росія та Російська Церква бачать, що Київський Патріархат вже нездоланний. І як вони не намагалися знищити його, нічого не вийшло. А чому Київський Патріархат такий? Тому, що він правдивий, іде вірним шляхом. А в чому вірний шлях нашої Церкви? У тому, що ми служимо своєму народові, — не чужому, а своєму — і своїй державі, і це відповідає заповіді Божій любити ближнього свого. Бо якщо ти свого ближнього, свою Батьківщину, свій народ не любиш, то як ти можеш виконувати заповідь Божу про любов до ближнього? А ми намагаємося любити свій народ, свою державу — і тому Господь допомагає нам. У цьому і виявляється дія благодаті Святого Духа, бо як за часів апостолів вона була нездоланною, так і зараз вона нездоланна. Тому ми впевнені, що єдина в Україні Церква буде, оскільки ми цього хочемо, і в цьому є правда, і оскільки нам допомагає Бог А всі супротивники, які будуть проти цього боротися, будуть боротися з Богом. Чи подолають вони Бога?

Побачимо, наскільки вони зухвалі, що хочуть боротися з Богом. Патріарх Яків боровся з Богом, але Бога не міг перемогти; і безбожники теж боролися з Богом, але не подолали Бога. Говорили, що у вісімдесятих роках настане в країні комунізм, а вже 2011 рік: комунізму й духу немає, і самих тих, хто казав це, немає, знаходяться в могилах, а душі в пеклі. Сміялись над нами: де наш Бог, як ті юдеї, що на Голгофі кричали Христу: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста і ми тоді повіримо, що Ти Син Божий». Так і нам казали, якщо є Бог, то чому Він вам не допомагає. Допомагає і допоміг, ви зруйнували храми, а Господь зробив так, що зруйноване тепер усе повстало, а ті, які руйнували, загинули, — в цьому і є дія благодаті Святого Духа.

Тому, дорогі браття і сестри, святкуючи день зішестя Святого Духа, будемо не тільки святкувати, а будемо намагатися просити Бога, щоб Господь не залишив нас своєю Божественною благодаттю. І тоді ми в земному житті нездоланні, і вічне блаженне життя успадкуємо, благодаттю і милістю Господа нашого Ісуса Христа і дією Святого Духа.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь!

↑Слово на день пам’яті Пророка,
Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана,
прп. Іова та Феодосія Манявських

Ваші високопреосвященства, всечесні отці.
Дорогі браття і сестри!

Насамперед я хочу всіх вас сьогодні привітати з особливим святом Манявської обителі, — 400-річчям її існування, коли свята Церква святкує пам’ять засновників Манявського скита преподобних Іова та Феодосія. Сьогодні свята Церква невипадково святкує і пам’ять Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.

Сьогодні в євангельському читанні ви чули, за яких обставин народився Іоан Предтеча. Людина, про яку Господь Ісус Христос сказав, що рівних йому немає, народилася від безплідної Єлизавети, яка терпіла ганьбу, тому що не мала дітей. Хоч вона була праведною, незважаючи на її праведність, Господь не посилав їй дітей. Тому коли ви бачите людей, які не мають дітей, і думаєте, що це за гріхи Бог їх покарав, то це не зовсім так. Адже приклад праведної Єлизавети свідчить про інше. Згадаймо і Авраама та Сарру, які теж не мали дітей, але були праведні. Але в той же час і ці праведники не завжди поступали за заповіддю Божою.

Первосвященик Захарія, батько Іоана Предтечі, не повірив архангелу Гавриїлу, що в нього народиться син. Порівняйте його з Авраамом, який теж не мав дітей. Коли Господь сказав Аврааму, що від нього народиться великий народ — він не вчинив, як Захарія, а повірив Богові, що і від безплідної старої Сарри може народитися син. Тому, дорогі браття і сестри, вірити треба Богові завжди, за будь-яких обставин, що б від Нього не сходило. Коли Бог говорить безпосередньо, як Аврааму, чи через ангела, як первосвященику Захарію, чи через сновидіння і видіння, — Йому треба вірити. Бо якщо ми не віримо або маємо сумнів, то вчиняємо так само, як Адам і Єва. Богові не повірили, а повірили дияволу. І ми у своєму житті дуже часто Божественному одкровенню не довіряємо, тому що там написано неможливе. А часто грішним людям, якщо вони говорять від імені науки, ми віримо, а Богові — ні. То скажіть, чи не поступаємо ми так само, як Адам із Свою? Але первосвященик Захарія виправив свою провину. І чим виправив? Повірив, що сину треба дати ім’я Іоан. Коли родичі та знайомі після народження Предтечі роздумували між собою, як назвати дитину, то хотіли зупинитися на імені Захарії, а Єлизавета, зверніть увагу, сказала, що Іоан повинно бути ім’я його. Чому вона це ім’я обрала? Тому що була натхнена Духом Святим. І підтвердженням цього є вчинок первосвященика Захарії: коли його запитали, як назвати сина, а він же був німим, то взяв дощечку і написав «Іоан». Він так написав, тому що повірив архангелу Гавриїлу, який сказав, що ім’я його Іоан. Так дощечка з написом імені Іоан свідчила про віру первосвященика Захарії. Зверніть увагу, Єлизавета і Захарія, перебуваючи в різних місцях, назвали свого сина одним і тим же ім’ям — Іоаном. Це свідчить про дію Святого Духа і на Захарія, і на Єлизавету Тому і ми повинні завжди мати тверду віру і пам’ятати про подвиг Іоана Предтечі.

Подвиг Іоана Предтечі полягав у тому що він був насельником пустелі з самого дитинства. А чому він став сином пустелі? Тому, що цар Ірод, який шукав Христа Спасителя, народженого у Вифлеємі, і вбив 14 тисяч немовлят, коли не знайшов Його, тоді викликав первосвященика Захарію і хотів убити і його сина. Але Єлизавета разом із немовлям Іоаном відправилась у пустелю, де й жила з ним. Однак невдовзі померла, і дитина залишилась одна в пустелі. Жила там і годувалась, як сказано в Євангелії, акридами та диким медом, тобто тим, що давала пустеля. Тому і Христос назвав його більшим серед народжених жінками. Ця дитина призначалася для великої місії — бути Предтечею Спасителя світу втіленого Сина Божого.

В чому ж полягала його місія? Його місія була в тому щоб підготувати путь грядущому Спасителю. Ця була підготовка в заклику до покаяння. Іоан Предтеча взивав: «Покайтесь, бо наблизилося Царство Боже».

Ми недооцінюємо значення покаяння. Нам потрібне покаяння, воно — єдине спасіння в цьому житті. Воно потрібне для того, щоб успадкувати вічне блаженне життя, і не тільки вічне блаженне життя, а й щасливе життя на землі. Ніхто не повинен думати, що він не потребує покаяння, що він виконує заповіді Божі, — таких людей на землі немає. Немає жодної безгрішної людини. І тому праведники завжди каялися. Каявся і Антоній Великий, який досяг досконалості у духовному житті. І коли вже помер, і проходив митарства, і біси кричали йому на митарствах: «Ти вже нас переміг», Антоній відповів: «Ні, поки що не переміг, ось коли пройду все, всі митарства, тоді скажу, що переміг, а поки що перебуваю у стані боротьби». І це свідчить про те, що кожний із нас повинен каятися у своїх гріхах. А для того, щоб каятися, треба знати свої гріхи. Наша велика біда полягає в тому, що ми не знаємо своїх гріхів.

Ми грішимо кожного дня, на кожному місці і забуваємо, що грішимо. Ми думаємо, що живемо, як усі люди. Так грішимо, як усі. Але ж це життя не є праведним, бо якби ми сказали, що живемо як святі, от тоді було б добре. Якби ми жили як святі, а то живемо — як грішники. І хоч ми прийняли таїнство Хрещення, і померли в таїнстві Хрещення для гріха, і воскресли для праведного життя, але і після цього ми не виконуємо заповіді Божі й не живемо по правді, а керуємося власним егоїзмом, земними інтересами і всякими гріховними пристрастями.

І тому, святкуючи пам’ять Іоана Предтечі, преподобних Іова та Феодосія і будь-яких святих, ми повинні насамперед дивитися на те, як вони жили, як вони боролися з гріхом. Їм треба уподібнюватися не в їхньому зовнішньому способі життя, тобто не обов’язково жити в пустелі, не обов’язково жити в монастирі, але й в миру треба виконувати заповіді Божі. В цьому уподібнюватися преподобним, у тому числі Іову та Феодосію. І не треба думати, що в миру немає святих.

Коли преподобний Макарій досягнув великої святості і подумав, що вже у світі немає більш праведного ніж він, то Господь відкрив йому, що в Олександрії живуть дві невістки, які перевершили його у святості. І Макарій був здивований, як це так: він у пустелі, постійно молиться, постійно бореться зі своїми пристрастями, а якісь дві невістки в Олександрії, у великому єгипетському місті, перевершили його. І він пішов до Олександрії, знайшов їх і став допитуватися, як вони живуть. Вони сказали, що мають чоловіків, двох братів. А в чому їхній подвиг? За все життя вони жодного разу не посварились. Ні разу не посварились! А ви порівняйте себе, чи можете ви сказати, що ніколи в житті, ні з ким не посварились. Ніхто не може сказати такого. А ці дві невістки жодного разу не посварились. І тому преподобний Макарій зрозумів, що для того, аби не посваритися ні разу в житті, треба бути святим. І тоді він смирився перед цими двома жінками. Це — приклад того, що і в миру можна жити праведно.

Ви, дорогі браття і сестри, приходите сюди на це святе місце в Манявський скит, і не тільки в Манявський скит, а і в Почаївську лавру, і в Києво-Печерську лавру — для чого? Для того, щоб надихнутись тими подвигами, яким жили преподобні отці. Нам треба провадити благочестивий спосіб життя. Для чого? Не тільки для того, щоб після смерті отримати вічне блаженне життя, а й щоб і на землі було нам добре. А добре нам на землі буде жити тоді, коли ми любитимемо один одного, коли ми не сваритимемось, як не сварилися ті дві невістки, і якщо б ми в Україні жили духовно, то були б міцною духовною основою нашої Української незалежної держави. Суспільство розділене різними партіями, і це розділення не на користь Українській державі. А духовна єдність об’єднує і захід, і схід, і північ, і південь, і тому Церква намагається об’єднати весь український народ в одну українську сім’ю.

Сьогодні Православна Церква розділена, але не назавжди. Прийде час, і невдовзі, коли і українське православ’я об’єднається в одну Українську Православну Церкву, правдиво українську, а не по назві, буде єдність між заходом і сходом, північчю і півднем. Треба вірити, як вірив Авраам, як повірив потім первосвященик Захарія Богові. Так і ми повинні вірити Богові, що Українська держава постала з волі Божої, а не внаслідок революції чи війни. Державність впала нам, як манна з неба. А якщо це від Бога, то не треба поступати, як первосвященик Захарія — не вірити; і той, хто не вірить, може, і не буде німим, але страждатиме. Чому страждатиме? А тому, що не вірить у те, що робить Бог: ми думаємо, чи втримається Україна незалежною державою. Втримається! Тільки треба вірити в те, що вона втримається. А вірити треба тому, що це від Бога, а все, що від Бога, є правда. І рано чи пізно, а вона відбудеться.

Тому, дорогі браття і сестри, шануючи пам’ять Іоана Предтечі, шануючи пам’ять Іова і Феодосія, і відзначаючи 400-річчя Манявського скита, будемо утверджуватись у вірі в Господа нашого Ісуса Христа, у вірі православній, тому що православна віра непошкоджена. Будемо утверджуватися в добрих ділах, у любові один до одного, будемо жити по правді, а не будемо кривдниками, і вірити, що Українська держава є і буде.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

↑Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!

Поспішаючи сьогодні до храму, щоб піднести свої молитви перед цим списком чудотворної ікони Богородиці «Скоропослушниці», ми поклоняємося перед іконою, але вшановуємо саму Божу Матір, бо це лише зображення Пречистої Діви, а прославляємо ми Пресвяту Богородицю. Чому ми Її шануємо, чому поклоняємося Її іконам? А тому, що Вона стала Матір’ю Сина Божого, тобто стала Матір’ю Бога. Саме за це ми Її і шануємо.

Якби Пресвята Діва не промовила слова; «Я раба Господня, нехай буде Мені за твоїм словом», — спасіння людського роду не відбулося б. Чому в такому разі це спасіння не відбулося б? Тому, що втілення в людську природу Бога-Слова могло бути тільки зі свобідної волі самої людини. Церква вчить, що ніхто не спасеться примусово, а тільки добровільно. І наша віра може бути тільки свобідною. Ця свобода була виявлена з боку людського роду через Пресвяту Діву Марію. В той же час Син Божий не міг втілитися у гріховну нечисту природу. Адже, як сказав Господь Ісус Христос, немає нічого спільного між світлом і темрявою, тобто між добром і злом, між Богом і Веліаром. Для Божественного втілення потрібен був чистий сосуд, святий храм, і цей чистий сосуд, це святилище благодаті готувалося тривалий час. І при тому де? У храмі, і не просто в храмі, а у Святому Святих, тобто в тій частині єрусалимського храму, куди і первосвященик входив лише один раз на рік, а Діва Марія жила там. Сьогодні ми святкуємо входження Пресвятої Діви у храм, у Святеє Святих, щоб підготувати сосуд благодаті, святий храм для втілення Сина Божого. Тому ми шануємо Пречисту Діву Марію, і шануємо Її як вищу за херувимів та серафимів. Херувими, серафими, архангели і ангели, — усе безтілесне воїнство — найближчі до Бога, але Богородиця, яка носила плоть, тіло людське, стала вищою, як Матір Бога. А оскільки Вона найближча до Бога, то Її молитви також сильніші за молитви небесного воїнства, усіх святих. Як і завжди, молитва матері за дітей дуже сильна, бо сила молитва виявляється силою любові; чим сильніша любов — тим сильніша молитва.

Однак любов Божої Матері, насамперед до Бога, найбільша серед усіх земнородних поєднана зі смиренням. Пам’ятаємо Її слова: «Господь споглянув на смирення раби Своєї». Стає зрозумілим, чому Бог обрав саме Її за Матір Собі. Тому що Вона була не лише чистою, а й смиренною. Апостол говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Якщо ми хочемо наближатись до Бога, то це неможливо без любові до Нього і також без смирення. Хочеш, щоб тебе Бог послухав, послухав твою молитву — полюби Бога. І ця молитва повинна виявлятись не лише у вірі, а й у виконанні Його волі, тобто заповідей Божих.

Ми переживаємо складний час: бідність, негаразди тощо, і в багатьох християн виникає питання: чому Господь нас карає? За що? Давайте чесно подумаємо про те, які ж причини всього цього. Чи можемо ми сказати перед Богом: «Господи, ми не винні перед Тобою, ми виконували Твої заповіді, ми були смиренними, ми Тебе любили. Ми основою свого життя поклали духовні цінності». Можемо? Не можемо! А якщо ми не можемо сказати, що не винні перед Творцем, то чому запитуємо: за що таке покарання? Перша відповідь: за гріхи. Справедливо це чи ні? Справедливо! Бо ніхто з нас не може сказати: «Господи, я не грішив». І частіше запитують «Чому?» ті християни, які в основу всього свого буття ставлять не вічні духовні цінності, а земні насолоди, багатство.

Ви чули сьогоднішню притчу про багатія, який зібрав такий великий врожай, що його не вміщали житниці. Але він не сказав: «Поділюся з бідними і тими, хто має потребу», а промовив: «Зруйную старі клуні і збудую нові, більші за попередні, і скажу душі моїй: їж, пий і веселись». А серед нас, християн, немає таких? Чи все ж переважна більшість із нас кладе в основу своєї діяльності матеріальні блага, багатство, владу, забуваючи про те, що ми люди смертні; прийде час коли все це залишимо, і після смерті за це ж таки багатство нас і ганьбитимуть. Тому Христос цього багатія і називає безумним. Чому безумним? А тому, що той зібрав багатство, яке для вічності не має ніякого значення. Є врожай, а душа грішна, душа зла; вона не любила людей, не допомагала їм, думала, що це її багатство.

Скажіть, хіба надра землі належать людині чи Творцеві? Або врожай залежить лише від трудів людини? Ні! Людина може трудитися в поті чола, але врожаю не буде, якщо тільки Господь не дасть своєчасно тепла і дощу. То від кого залежить врожай? Від Бога! Чи може наука послати дощ чи тепло, за бажанням? Не може! Ми повинні усвідомлювати: все, що ми маємо, не наше, а Господь милостиво дає це людині, щоб вона, у свою чергу, розумно розподіляла між тими, хто потребує. Багатство дано не для насолоди, а людина, причому християнин, вживає це багатство для насолоди, для слави, для влади.

Згадайте притчу про багатія і Лазаря. Багатий чоловік ходив поруч із Лазарем, якому собаки зализували рани, а він навіть не дивився на нього, байдуже проходячи повз. А хіба зараз немає таких?

І ми питаємо: «Чого ти, Господи, нас караєш?» І, зверніть увагу, роблять це не атеїсти, а християни, які й до храму ходять, і свічки ставлять, але думають про себе, а не про людей.

Тому з цього потрібно робити такий висновок: за основу життя слід мати духовні цінності, вічні цінності. Що ж це за цінності? По-перше, це визнання Бога, віра в Нього і любов до Нього. Але пам’ятаймо, що віра без діл, без любові мертва, це віра бісівська. По-друге, потрібно любити людину. Тому що спочатку треба полюбити те, що бачиш, а тоді вже зможеш полюбити те, чого не бачиш. Насамперед треба полюбити батька і матір, а батькам — своїх дітей. Якщо людина виховується в атмосфері любові, то потім і сама вона любитиме своїх близьких та загалом усіх людей, чинитиме добро людям, і не тому, що є заповідь, а тому, що до цього спонукатиме її серце. Любов належить до вічних цінностей.

Людина повинна думати про вічне життя. Вічне життя це також духовна цінність, бо, незалежно від того вірить людина чи не вірить, вічне життя існує. Атеїсти думають, що його немає, а після смерті переконуються, що існує вічне життя і Бог є, але пізно, бо вже не можуть покаятись. Тому у своєму житті й діяльності насамперед треба думати про вічність, а ми натомість думаємо про тимчасове, збираємо тільки для землі, а треба, як навчав Господь, збирати скарби на небі. Як їх збирати? Потрібно мати добре серце і чистий розум. Це — скарб душі, який піде з нею у вічність. Придбаєш на землі добре серце, яке любить Бога і людей, — це твій скарб. І скільки ти любиш, настільки ти й багатий. Про це ми повинні думати. Важливою є і любов у сім’ї, яка потім поширюється на суспільство і на Батьківщину Ось подивіться: ті люди, які сьогодні є багатими, кого люблять? Україну? Ні, вони не люблять Україну, а себе люблять в Україні. А Батьківщину свою треба любити, як це робили наші діди-прадіди. Адже в гімні ми співаємо: «Душу й тіло ми положим», а треба не лише співати, але любити ділом.

Тому, приносячи сьогодні особливі молитовні прохання до Пресвятої Богородиці, просімо перш за все, аби Вона виблагала в Бога, як найближча до Престолу Творця, для нас щедре вічне багатство, яке би приносило нам велику користь у житті будучого віку Богові нашому слава навіки віків.

Амінь.

↑Слово на день пам’яті святого апостола Андрія Первозваного

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із нашим київським святом на честь апостола Андрія Первозваного. Це він приніс на наші землі благовістя Євангелія Христового. Як ви знаєте, слова апостола Андрія, які зберіг наш літописець Нестор, говорять: «На цих горах засяє благодать». І, дійсно, вона засяяла, але засяяла не відразу а майже через 1000 років. Апостол будучи натхненний Святим Духом передбачив, що буде на цьому місці. І, дійсно благодать сяє храмами, монастирями, чернечим життям. Сяє благодать і збирає тисячі й десятки тисяч людей, які приходять до Христа. Але в той же час ми повинні пам’ятати й про інше: про збереження апостольського вчення. Бо не всі християни зберігають апостольське вчення. Апостоли проповідували одне, а вони проповідують інше, апостоли говорили одне, а вони — інше. Ісус Христос, коли ще ходив по землі Своїми пречистими ногами, сказав: «Прийде час, коли будуть говорити: ось тут Христос або ось там Христос». Коли в наш час кажуть, що всі дороги ведуть до Бога, тобто всі релігії і всі віросповідання ведуть до Христа, до Бога — це неправда. Чому неправда? А тому, що Христос сказав, щоб ми вірили не всякому проповіднику. Ми повинні триматися апостольського вчення, а не людської вигадки. Скільки зараз з’являється різних християнських течій — усе це не від Христа, а від людини, яка це проповідує.

Тому дорогі браття і сестри, потрібно триматися апостольського вчення, як це робить Православна Церква. Тільки Православна Церква зберігає до цього часу і збереже до Другого пришестя апостольське і святоотецьке вчення. Ще апостоли вчать нас терпіння у стражданнях. Апостоли звершували чудеса, як наприклад тінь апостола Петра зціляла хворих. І в той же час самі чудотворці страждали. Ви чули, що пише про себе апостол Павло, скільки він страждав. Коли ми страждаємо, в цьому немає нічого неприродного. Ми повинні страждати, тому що живемо у гріховному світі. Навколо нас зло; і ви хочете, щоб зло випромінювало радість чи щастя? Зло випромінює скорботи, негаразди, неправду і багато інших гріхів. Тому живучи в цих умовах, християни страждають, як і апостоли. І Христос не обіцяв раю на землі, як хотіли зробити безбожники: побудувати рай на землі. Раю на землі не буде ніколи. Чому не буде? А тому що в цьому світі існує зло, а там, де зло і гріх, — раю не може бути. Бо через те Господь і вигнав з раю людей — через їхній гріх. А як ви з гріхом хочете побудувати на землі рай? Не може цього бути! Ісус Христос, не обіцяючи без скорботного життя на землі, обіцяв Свою допомогу. Яку допомогу? Благодатну допомогу і вона дозволяє нам переборювати всіляку неправду всілякі скорботи, всілякі негаразди.

І цей монастир хіба не є доказом існування Божественної сили? Він був знищений і місце, на якому ми зараз стоїмо, теж було знищене. Ви пам’ятаєте це місце без собору та дзвіниці і цю територію без Михайлівського монастиря. Зло знищило все. Але Христос сказав: «Мужайтесь. Я переміг світ». І Він показав, що Він таки переміг Ті, хто руйнували храми, зараз у пеклі, якщо не покаялись, а монастир повстав і дзвіниця повстала. Хіба це не є Божественна перемога, хіба на цьому не справджується слова Христа: «Мужайтесь. Я переміг»? Тому в наш складний і тяжкий час слід пам’ятати ці слова Христа Спасителя. А це значить, що і те нечестя, яке ми бачимо, Господь переможе, але треба мати віру — віру, яку мали святі апостоли після зішестя на них Святого Духа. На кому спочиває Святий Дух, той не боїться ніяких перешкод, ніяких супостатів, а йде прямою дорогою, дорогою правди. Тому треба насамперед любити Бога, а любити — означає жити так, як Він заповідав. Друге — любити свою сім’ю, своїх батьків, своїх дітей, любити своїх ближніх і любити Батьківщину. Не так любити Україну, як деякі люблять не Україну, а себе. І на плакатах читаємо: «Любіть Україну», а на ділі любові до України немає. Треба любити свій народ, любити свою землю, любити свою мову, любити свою культуру, і тоді, коли будемо любити своє, навчимося любити й чуже. А коли своє не можемо полюбити, то як людина полюбить чуже? Коли вона свого батька і матері не шанує, як вона може любити? Вона взагалі не знає, що таке любов. Апостольське вчення про любов не є вченням, а життям. Ми повинні зберігати його у своєму житті — і Господь не залишить нас. Не думайте, якщо ви хочете благочестиво жити, то не зможете; якщо захочете, то зможете. Господь, Який сказав, що Він «тростини надломленої не переломить і льону, який курить, не погасить», тобто навіть невелике бажання йти до Бога не погасить, дасть силу і приведе до Себе.

Молитвами архістратига Божого Михаїла і апостола Андрія Первозваного, преподобних Печерських та інших святих Господь допоможе нам і приведе нас до вічного блаженного життя. Нехай Господь допомагає нам, а ми будемо своїми серцями тягнутися до Господа нашого Ісуса Христа, до Його Пречистої Матері.

Богові нашому слава навіки віків. Амінь.

↑Слово на день пам’яті святої великомучениці Варвари

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас з нашим великим святом на честь святої великомучениці Варвари. Більше 1700 років Православна Церква шанує пам’ять цієї святої, яка звершила подвиг мучеництва, будучи юною дівою 12-ти чи 14-ти років. Подвиг святої Варвари полягав у тому, що вона за тяжких обставин не відмовилася від Христа. Великомучениця могла обрати щасливе земне життя, бо її батько був багатою людиною, і переконував її стати язичницею, поклонятися неіснуючим богам, а вона, хоча і юна, але була мудрою. В чому полягала її мудрість? Коли вона спостерігала небесні світила з башти, в якій її батько закрив, то говорила сама собі: «Як можуть темні ідоли створити світила небесні? Якщо ви темні, то як можете створити світле?» І багато іншого навчилася великомучениця Варвара своїм природним розумом. І цим самим вона засвідчила, що кожна людина, якщо має чистий розум, може пізнавати Бога. А якщо розум затьмарений, то така людина сама не може пізнати Бога.

Подвиг святої Варвари полягав ще й у тому, що вона вибрала не тимчасове, а — вічне; не щасливе життя на землі, а вічне блаженство на небесах. І страждала, як ніхто інший. Що тільки не робили з нею, і ви це добре знаєте з її житія. Але Господь прославляє Своїх святих не тільки на небесах, у вічному житті, а й на землі. Тому святу Варвару шанують не лише в нас, адже тут перебувають мощі, а шанують її у всіх Православних Церквах. Шанує і Католицька Церква; тільки протестанти не шанують, бо вони взагалі не вшановують святих. Багато є святих, але так, як Варвару, рідко кого вшановують. Шанують, бо відчувають і отримують від святої Варвари допомогу Божу. Бог дав їй такий дар, що по її молитвах Господь визволяє від несподіваної смерті. Вона і донині визволяє людей від усяких хвороб, від бісів, від смерті. Не тільки тоді, а й тепер, у наш час.

Ось коли ми, святкуючи 1700-ліття мученицького подвигу святої Варвари, возили святі мощі по всій Україні, щоб кожна людина, яка хоче поклонитися святій Варварі, мала таку можливість, — тоді багато чудес звершилося від її святих мощей: і в Тернопільській області, і в Дніпропетровській, і в Донецькій. І ось недавно, в минулому році, тут, біля її мощей, звершилося чудо. Прийшла одна жінка з Луганська, вона приїхала в Київ для того, щоб зробити операцію своїй маленькій дитині, бо в неї було хворе серце. І те, що загрожувала цій дитині смерть, казали лікарі і в Луганську, і в Києві підтвердили, що обов’язково потрібно робити операцію, інакше дитина помре. Вона прийшла перед операцією помолитися біля святих мощей великомучениці Варвари і взяти благословення. Отець Михаїл, наш соборний священик, сказав їй принести дитячу сорочечку, щоб покласти її на мощі святої Варвари. А на другий день, перед тим, як нести дитину на операцію, він одягнув на неї цю сорочечку. І коли мати принесла дитину, лікарі зробили знову обстеження і сказали: немає потреби в операції, серце дитини здорове. А вони ж казали, що обов’язково треба оперувати, бо дитина помре. Скажіть, чудо це чи ні? Чудо! Але чому воно звершилось? Тому що мати вірила, що свята Варвара може допомогти своїми молитвами. Так само, як і ті хворі або біснуваті, бо були й біснуваті, які прикладалися до мощей святої Варвари. Чому вони зцілялися? Тому що мали віру. І в дні земного життя Господа Ісуса Христа зцілялися, і Господь воскрешав із мертвих тільки тих, які вірили. Ви ж читаєте в Євангелії слова Христа Спасителя: «Віра твоя спасла тебе». І тепер віра спасає, а якщо віри немає, тоді нічого й не буде, і ніякого чуда не звершиться, адже віри немає. Сьогодні на свято великомучениці Варвари прийшла така велика кількість народу. Чому ви прийшли? Тому що вас тягне віра, віра насамперед у Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя. Віра в те, що Господь по молитвах Своїх святих допомагає кожній людині. Люди приходять не лише для зцілень, а для утвердження віри; для настанов, як жити в цьому гріховному світі. Ми ж теж хочемо спастися і бути там, де ці святі. Як нам туди потрапити? Багато з нас думають про вічне життя. Як говорить святитель Іоан Золотоустий, той, хто страждає на землі за різних обставин, з різних причин, але терпить лихі земні обставини життя і хвороби, теж є мученик. І Христос сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші».

Тому Господь кожній людині створює такі обставини, що вона, якщо хоче, може спастися. І Господь допоможе безпосередньо, чи по молитвах Своєї Мaтepi, чи по молитвах святих; допоможе, але треба хотіти і треба мати тверду віру — і тоді ми пройдемо цей земний шлях і досягнемо життя вічного. І нехай Господь наш Ісус Христос по молитвах усіх святих, а насамперед святої великомучениці Варвари допомагає нам у цьому земному житті і приведе нас до життя вічного.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь.

↑Слово на свято Собору Пресвятої Богородиці

Дорогі браття і сестри.
Христос народився!

Після гріхопадіння людина відпала від Бога. Це відпадіння нагадує нам про те, що Син Божий народився, аби воскреснути і подолати смерть. Бо якби Він не народився і не став такою людиною, як ми, то Він би не помер. А якби не помер, то і не воскрес би. А якби не воскрес, то і не подолав би смерть. Шлях від народження до воскресіння був протягом тридцяти трьох років. І за ці роки Син Божий переніс багато страждань.

По-перше, як тільки Він народився, уже був змушений терпіти гоніння й тікати від царя Ірода. Повернувся на свою батьківщину, у Назарет — знову спокуси. Вчителі не вірили, що Ісус є Сином Божим. Мало того, що юдеї не вірили, брати, тобто діти Йосифа, не вірили, що Він — Син Божий. А потім, коли став проповідувати, одні вірили, а другі — ні. І тому праведний Симеон сказав, що Оцей лежить на падіння і на піднесення багатьох народів. І якщо за часів Ісуса Христа, коли Він творив чудеса, Йому не вірили, то про що говорити сьогодні?

Ми ж не бачили юдеїв, але віримо, що вони були. А вони, мало того, що не вірили, а ще й говорили, що Він має біса і виганяє бісів силою князя бісівського. Дивіться, як ображали нашого Господа. Він прийшов, щоб спасти людей від гріха і смерті, а вони казали, що він має біса. Але Господь це терпів.

Пригадайте книжників і фарисеїв, як вони до Нього вороже ставилися. Привели Його на суд і судили… Ми говоримо, що наші суди несправедливі. А суд над Христом — справедливий? Несправедливий! Але Господь це терпів. Коли Пилат судив, то прийшов до висновку, що Він не винний. А якщо Він не винний, а ти сказав, що маєш владу відпустити чи розіп’яти, то чому так судиш? Прихилився не до добра, а до зла. Тому не потрібно дивуватися в наш час, що суд часто несправедливий. Христа розіп’яли, а коли розпинали, то насміхались. Казали: «Коли Ти Син Божий, то зійди з хреста, тоді ми повіримо, що Ти Син Божий». Ось такі наруги. Помер і воскрес Христос і переміг гріх та смерть.

Ми теж, дорогі браття і сестри, народжені, щоб воскреснути. Христос же воскрес не одразу після народження, і ми воскреснемо, але не зараз. Христос поклав початок нашого воскресіння. Тому апостол Павло і сказав: «Уподібнюйтесь мені, як я Христу». А як апостол уподібнювався Христу? Терпів гоніння: його били, у в’язницю кидали, він тонув у морі. І це людина, яка творила чудеса через доторкання до його одягу. Чому апостол Павло, маючи таку силу, страждав? Тому що потрібно було страждати, щоб уподібнюватися Христу. І коли ми задаємо собі питання: «Чому мене Господь карає, навіть при тому, що я виконую заповіді?» — подумайте, чому Він Сам терпів страждання. А апостол Павло? А скільки було мучеників? А подвижників, які умертвляли свою плоть у пустелях і монастирях? Ми можемо сказати, що це було в перші віки. А візьмімо наш час, двадцяте століття. Скільки розстріляли монахів, духовенства, єпископів. Що вони робили? Вони вірили. А тепер ми їх прославляємо як мучеників. Ще й преподобних, які жили і в наш час. Скільки преподобних? У Чернігові — Меркурій; у Почаєві — Амфілохій. Це ж наші сучасники, ми їх бачили. І ті, кого ми прославляємо, вірили, що вони воскреснуть. І ми воскреснемо. Але треба пройти таку дорогу, яку проходили подвижники, апостоли. Не потрібно ставити питання: Господи, чому? Чому така неправда, де ми живемо? А Христос не в такій неправді жив? Це — шлях до спасіння. Хочеш, щоб Господь тобі допоміг, — терпи. Бо Господь пошле тобі і страждання, але й радість дасть. Бо мученики не тільки страждали, але й уже тут раділи. Раділи від Божественної допомоги. Раділи, як апостоли, коли їх ув’язнювали. Раділи, тому що мали Божественну благодать. Праведники у стражданнях раділи. Ось якщо ви у стражданнях радієте, то ви — праведники. Христос переміг страждання, бо як Христос воскрес, так і ми воскреснемо. Тільки Він воскрес через три дні, а ми не знаємо, коли воскреснемо. Нехай світло Христового народження зігріває нас у наших стражданнях.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь.

↑Про прокажених та подяку Богові

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Проказа — це майже невиліковна хвороба, від якої, люди тяжко страждають, як страждав праведний Іов Багатостраждальний; таких людей не тримають у суспільстві, вони живуть окремо, як Іов жив на гноїщі, на смітнику.

І цих десятьох прокажених мужів Ісус Христос як Бог зцілив одним словом, але коли вони зцілились, то тільки один Із них повернувся для того, щоб подякувати своєму благодійнику — Господу нашому Ісусу Христу.

Xристоc питає того самарянина, а де ж дев’ять? Хіба вони не очистилися? Чому вони не повернулися, щоб віддати хвалу Богові, цим питанням: чому вони не повернулися, щоб подякувати Богові? — Господь вимагає від кожного з нас дякувати Богові. За що ж ми повинні дякувати Богові? Насамперед треба дякувати, що ми є, за наше буття, за те, що ми живі, існуємо в цьому прекрасному світі. За це треба дякувати Богові — насамперед, бо якби Бог не привів нас до буття, ми б не народилися, — a ми народилися не тільки від батька і матері, тому, що Бог створив нас, — і за це треба дякувати.

Якби ми не існували, то не бачили б цього прекрасного світу, не бачили б цього життя, не знали б, що таке радість, що таке блаженство, що таке мир, що таке любов. Але не тільки за це треба дякувати Богові, а насамперед і більше всього — за те, що, коли ми згрішили, згрішили перші люди — Адам і Єва, Бог не залишив нас у такому стані. Людина сама визволитися від гріха не може, а тим більше не може визволитися від смерті. Ви ж бачите, як панує смерть над людським родом. Скажіть: хтось із вас може зробити так, щоб не померти, або, якщо хтось помер, воскресити його? Можете? Не можете! Але Христос воскрешав мертвих, і Лазаря чотириденного воскресив, і сина Наїнської вдови, і багатьох інших померлих Христос як Бог воскрешав. То треба за це дякувати чи ні? Треба! Він для того, щоб визволити нас від смерті, Сам помер. Апостол Павло запитує: хто з вас здатний померти за іншого? За благодійника може, ще й помре, але щоб за грішника, за ворога померти — ніхто цього не зробить, а Христос Син Божий помер на хресті за грішників, а не за благодійників. За це треба дякувати Богові, що Він, будучи безгрішним, висів на хресті, страждав, як людина, але, страждаючи і терплячи насмішки та ганьбу від тих, за кого Він помирав. Зверніть увагу, сміються, ганьблять Того, Хто за них помирає і визволяє їх від гріха і смерті. Треба дякувати? Треба!

А тепер уявіть собі, якби Син Божий не став людиною, не перетерпів усі страждання, не переміг гріх у людській природі, не переміг смерть, — ми вічно страждали б, перебували у темряві. Для того, щоб збагнути, що таке темрява, що таке пекло, уявіть собі ніч, але ніч, у яку ви не бачите ні місяця, ні зірок, а перебуваєте в повній темряві, і причому вічно будете в такій темряві; крім того, уявіть собі, що ви один чи одна, не маєте спілкування ні з ким — о це пекло, о це темрява. І в такому стані були б усі люди, якби Син Божий не став людиною, і не визволив нас від гріха та від смерті. Треба за це дякувати чи ні? Чи це міф? Лазаря чотириденного воскресив, — це ж не міф. Або Сам воскрес, — і це не міф, а тому треба дякувати Богові.

Чому мученики не боялися смерті, йшли на смерть сміливо? А тому, що вони мали віру і мали надію, що вони опиняться у кращому стані, у Царстві Небесному, у вічному житті, і не лише душею — а й тілом воскреснуть, тіло перетвориться в нетлінне, і Господь дав нам докази нетлінного тіла. Не тільки те, що Він воскрес і тлінне в собі перетворив на нетлінне. Ось лежать нетлінні мощі великомучениці Варвари, і святого священномученика Макарія, і мощі в Києво-Печерській лаврі — нетлінні, — це запорука того, що й наші тіла воскреснуть і будуть нетлінними. Треба за це дякувати чи не треба?

Не будемо говорити, про вічне життя, про подолання смерті. Звернемося до нашого земного життя. Коли ви захворіли, а потім одужали, ви радієте? Дякуєте лікарю, який вас вилікував? Дякуєте. І вважаєте неблагородним не подякувати лікарю за те, що він вас вилікував. А уявіть собі, що ви втратили зір, і нічого не бачите: ні дороги, ні людей, не бачите цей світ, і сонця не бачите. То чи цінуєте ви зір тоді, чи ні? Треба за це дякувати, що ми бачимо?

Ми кожний день споживаємо їжу! Не треба думати, що їжа сама по собі існує. Уявіть собі: безперервно йдуть дощі або страшенна спека і ніякого врожаю немає, — що ми будемо їсти? Ми працюємо своїми руками, але в засуху як не працюй, а якщо Бог не пошле дощу, то твоя праця нічого не дасть, — тому треба дякувати Богові. Але щоб дякувати, необхідно знати, за що дякувати, і своїм розумом розмірковувати, і налаштовувати свою душу на подяку.

Зверніть увагу, що зробив Господь Ісус Христос на таємній вечері спочатку? Він подякував Богові-Отцю. Подякував як Син Божий? Ні! Бо Він рівний Богові-Отцю. Дякував Ісус Христос Своєю людською природою: Він дякував як людина, а потім звершив таїнство Тіла і Крові. То якщо Господь дякував Богові-Отцю, то як не дякувати нам, людям грішним, які, незважаючи на свою гріховність, злочинність, користуються Божими дарами.

А хіба не треба дякувати за Божественну благодать, яка посилається нам? Ось ми зібралися в соборі й усі віримо, всі ми маємо любов до Бога, маємо любов до ближніх, маємо надію на вічне блаженне життя. Ми самі отримали цю віру? Не думайте так, що ви самі прийшли до визнання Бога, до визнання Його благодіянь, — ми всі прийшли до віри дією благодаті Святого Духа. І за це також потрібно підносити подяку Богові, Якому слава навіки віків.

Амінь.

↑Слово на вечірні з чином прощення

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні неділя Прощення. Чому Церква встановила напередодні Великого посту звершувати чин Прощення? Тому, що Христос сьогодні в Євангелії сказав: «Якщо будете прощати людям провини їхні, то і Отець ваш Небесний простить вам провини ваші, а якщо не будете прощати людям провин їхніх, то і Господь не відпустить вам провин ваших». А ми вступаємо у Великий піст і хочемо, щоб у ці дні Господь очистив наші душі від усякої скверни, від усяких гріхів. То як же Господь простить нам під час сповіді наші гріхи, коли Він ясно сказав, що «якщо будете відпускати, то і вам ваш Отець Небесний простить». І тому сьогодні дуже важливий день — простити образи тим, хто їх нам завдав.

І ще є одне місце в Євангелії, де сказано: «Коли ти хочеш принести дар Богові і згадаєш, що хтось має щось проти тебе, зупинись і не принось цього дару а спочатку піди примирись з братом, а потім принесеш дар». Чому Господь так сказав? Тому що такий дар неугодний Богові, бо він приноситься людиною, яка має у своєму серці образу. Уявіть собі Царство Боже. Ми ж усі хочемо потрапити у Царство Боже. А там немає ні образ, ні ворожнечі, ні сварок, ні гріхів. То як же ми насмілюємося увійти в те Царство, маючи в душі ворожнечу й образи. Ми уподібнюємося тому чоловікові, який прийшов на весілля не у весільній одежі, і господар сказав: «Як ти потрапив сюди не у весільній одежі?» Що це значить? Як ти, грішник неочищений, увійшов у Царство Боже? І господар наказав: «Зв’яжіть його і викиньте у пітьму вічну». Це слова не звичайного проповідника, — це слова Самого Господа Бога, Ісуса Христа, Який сказав: «Я є Істина». Значить, ці слова правдиві чи ні?! Чи ми думаємо, що Господь Своїх слів не виконає? Виконає! Ми, дорогі браття і сестри, оскільки віримо в Бога, віримо у Христа Спасителя, віримо у правдивість Його слів, повинні виконувати те, що Він повелів. А це значить — треба простити. Тяжко простити, а особливо коли ворожнеча глибоко проникла в серце, викинути її тяжко, але потрібно. Якщо не викинеш, то Господь викине тебе із Царства Небесного. І це правда!

Що потрібно для цього зробити? Коли супротивник твій не хоче, тоді ти сам викинь зі свого серця ворожнечу. Нехай він ворогує з тобою, але ти не ворогуй з ним. Ти йому прости. А як простити? Помолися за нього. Коли ти будеш молитися за нього, то ця ворожнеча зникне як дим. І твоє серце стане мирним, чистим і без образ. А той, хто образив, нехай потурбується про своє спасіння.

Але погляньмо на Господа нашого Ісуса Христа. Як Він чинив? Його вороги — книжники, фарисеї, первосвященики. Христос просив у них прощення? Ні, не просив. У Євангелії ніде не сказано, щоб Господь просив прощення у своїх ворогів. Він їх викривав. А це значить, що не може бути компромісу між правдою і неправдою, між Богом і дияволом. І на компроміс зі злом йти не треба. Бо Христос не йшов на компроміс зі злом, і Бог не йде на компроміс зі злом і гріхом. Від гріхів Він очищає, а диявола, який є родоначальником усякого зла і гріха, ніколи не простить, бо він є носієм зла.

А подивіться, як Господь поступив зі Своїми ворогами на Голгофі. Вони сміялися: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, і ми тоді увіруємо в Тебе»; або: «Інших спасав, а себе не можеш спасти?» Як відповідав Господь на ці глузування над Ним? Господь звернувся до Бога-Отця: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять».

Дійсно, що вони робили? Розпинали Бога, Того, Хто прийшов спасти їх же від гріха і смерті. Тому Господь сказав, що вони не знають, що роблять. Зі злом і гріхом ніколи не потрібно миритися, а людині, яка чинить зло, треба допомагати, якщо ви любите цю людину. Допоможіть їй визволитися від гріха. Це насамперед стосується батьків і дітей. Діти часто не слухають батьків і ображаються на батька і матір, якщо вони вчать їх. Але чому батьки карають дітей? Треба карати, чи ні? Треба допомогти їм визволитися від гріха. Якщо не слухають слів, застосовують інші методи впливу. Чому батьки роблять це? Тому що люблять. Бо якби не любили, то сказали б: «Гинеш, то й гинь, обрав собі такий шлях і гинь на ньому». Але ж любов не дає батькові та матері бачити, як діти гинуть. Тому в такому випадку миритися зі злом не треба. Дітей треба любити, краще нехай вони не люблять тимчасово, а коли подорослішають, тоді зрозуміють, чому батьки робили так.

Дорогі браття і сестри, легко простити образи незначні, а є образи, як я вже сказав, які глибоко проникають у душу. Так ось, у дні Великого посту треба перемогти себе, і це буде найбільша твоя перемога, якщо ти подолав у своїй душі такого ворога. І Господь, якщо ти тільки захочеш, допоможе, бо Він стоїть біля тебе і чекає, коли ти зробиш це.

Тому кожен із нас повинен подумати: є в душі образа чи немає. Ти блаженна людина, якщо не маєш у своєму серці образи. Приступай до Господа і принось у дар молитву. А якщо відчуваєш, що є образа, помолися за кривдника, і тоді Господь пошле у твоє серце благодать, тому що ти молишся за свого супротивника. А якщо образа зайшла далеко, то це буде твій великопісний подвиг — до Пасхи подолати цього звіра, який сидить у душі.

І нехай Господь наш Ісус Христос кожному з нас допомагає у дні Великого посту звершити цей подвиг для спасіння душі.

А я, дорогі браття і сестри, не знаю, кого і чим образив. Але думаю, що когось образив, хоч мені це й невідомо. Тому прошу простити мене в ім’я Господа нашого Ісуса Христа.

↑Слово на день пам’яті святого великомученика Юрія Переможця

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Христос Воскрес!

Церква, тобто ми, продовжує святкувати перемогу Господа Ісуса Христа над смертю і визволення людського роду від гріха. І цю перемогу Церква проповідує протягом усієї своєї історії.

Сьогодні ми чули читання з книги Діянь святих апостолів. Чим перемагали святі апостоли світ? Знаменнями і чудесами, які звершував Ісус Христос. Пам’ятаєте слова Господа: «Я з вами до кінця віку»? (Мф. 28, 20). Що це значить: «Я з вами до кінця віку»? Господь каже: «Я, Бог, Син Божий, і силу Свою Божественну буду показувати протягом усієї історії людського роду». І Господь показував. Апостол Петро сказав розслабленому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї!» — і той відразу встав (Діян. 9, 34). Філософ, безбожник, всілякі красномовці — будь-хто з них чи може сказати хворому, розслабленому: «Вставай і йди здоровим»? Філософствують багато, а зробити нічого не можуть. А апостол Петро померлу Тавифу, яку оплакували люди, воскресив із мертвих (Діян. 9, 36 — 41). Але воскресив не своєю силою, бо він людина.

Це той самий апостол, який зрікся Ісуса Христа перед служаницею, той самий. Але покаявся, плакав гірко і потім звершував такі дивні діла. Ось і коли його ув’язнили він не боявся, що над ним вчинили таке. Чому не боявся? А тому, що Христос ще раніше сказав: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого» (Ін. 15, 20). І тому апостол у в’язниці сидів спокійно, не турбувався і не хвилювався, але Господь послав йому ангела, і той вивів його із в’язниці. Яким чином дванадцять апостолів, серед яких майже всі були неосвіченими, як ці неграмотні рибалки перемогли культурний римський та еллінський світ? Силою свого слова, свого красномовства? Ні! Перемогли Божественною силою, бо Христос сказав: «Я з вами». І правдивість цих слів Христос показав через чудеса, які звершували апостоли.

Ми сьогодні святкуємо пам’ять святого великомученика Юрія Переможця. Це був хоробрий римський воїн, який займав високе суспільне становище, але став християнином. І перед ним постало питання вибору, кого обрати: Христа, і йти на муки та смерть, чи тимчасове спокійне життя.

Багато наших сучасників обирають друге — благополучне земне життя. Хоч і вірять у Бога, Христа Спасителя, охрещені, носять ім’я Христа, але обирають не Христа, а земне багатство, бо воно ближче і до тіла, і до часу. Бо те буде колись, після смерті, а це тепер. Багато спокушуються цим, обирають те, що ближче до тіла, а не до душі. А святий Юрій Переможець думав не так. Він увірував у Христа і обрав Його, бо вірував щиро в те, що Він — Бог і що є вічне життя.

І вчинив розумно. В чому була його розумність? У тому, що він вибирав між вічним та тимчасовим і зробив правильний вибір. Що краще: вічне чи тимчасове? Розумна людина вибере вічне, а нерозумна — тимчасове, і в цьому виявляється затьмареність її розуму. Святий Юрій був мудрим і обрав вічне. Йому пропонували високі посади, щасливе земне життя, а Христос пропонує йому блаженне вічне життя, нескінченне блаженство.

Сучасна людина вибирає також блаженне життя, але земне і швидкоплинне. Як говорили безбожники: «Навіщо нам рай на небі, давайте ми краще побудуємо рай на землі. Це буде краще». А святий Юрій обрав рай на небі, бо він вічний і дасть реальне блаженне життя. А ті, які будували рай на землі, де вони? Побудували рай? Хіба то був рай, коли мільйонами українців нищили під час голодомору? Або коли засилали в Сибір тисячі людей, може, це рай? Отакий рай будували безбожники. А Господь дарує нам Царство Небесне реальне. Не мрійливе, уявне, а — реальне.

Тому Юрій Переможець не сумнівався, не вагався, що йому обрати. Він обрав Христа назавжди, обрав вічне життя, а не тимчасове земне, і постраждав. Постраждав не так, як всяка людина може страждати. Його кидали й у яму з вапном — і він вийшов звідти непошкодженим, і що тільки не робили з Юрієм, щоб його перемогти, але Господь показав силу Своїх слів: «Я з вами», і був з Юрієм. І те, що Господь був із Юрієм Переможцем, ми бачимо, наприклад, з того, що він лежав у вапні, а вийшов живим. Хіба може людина при цьому зостатися живою? Не може! А він був живим, і багато інших чудес звершив Юрій Переможець. А все тому, що обрав Христа.

Дорогі браття і сестри! Ми говоримо про далеке минуле, адже ці події відбувалися у третьому столітті. Ми у XXI столітті живемо. Але хіба в наш час не було нічого подібного? Що відбувалось тоді, те саме ми бачимо у XX столітті. Той самий вибір, що був перед Юрієм, стояв і перед нашими батьками: вибирай або безбожну радянську владу, або йди в Сибір. Одні вибирали владу, ставали комуністами, безбожниками, відрікалися від Христа, а були й такі — єпископи, і духовенство, і ченці, і прості миряни, — які вибирали Христа і Церкву і не зрікалися Бога, а йшли в Сибір і на смерть.

Святими ставали не тільки тоді, у ті далекі часи, а й у наш час. Візьмемо для прикладу преподобного Амфілохія Почаївського. З нами жив? З нами! Гнали його? Гнали! Святий? Святий! У XX столітті Господь прославив його. Візьмемо Матрону Московську: також у безбожні часи жила, була сліпа, але Господь дав їй дар прозорливості. У наш час на Чернігівщині жив преподобний Меркурій, насельник Києво-Печерської лаври, і багато ще є таких, які пам’ятають його, і він святий, і звершується через його мощі в Чернігові багато чудес. Діє Бог, правдиві слова Ісуса Христа: «Я з вами в усі дні, до кінця віку!» Правдиві вони!

Тому, дорогі браття і сестри, з нами також Бог. Чому Він з нами? А тому, що ми віруємо в Нього, ми покладаємо надію не на себе, а на Нього. А якщо ми покладаємо надію на Господа, то хіба Він відкине нас? Хіба може Бог відкинути людину, яка до Нього тягнеться? Не може, тому що Він заради нашого спасіння Сам став людиною, перетерпів земне життя, ганьбу, розп’яття, смерть на Голгофі. То невже Бог, Який так принизив Себе заради нашого спасіння, може нас відкинути? Не може відкинути! Тому ми покладаємо надію на Нього.

Ми віримо Йому, і нічого не боїмося, і нікого не боїмося. А чого треба боятися? Боятися треба гріха. Бо той, хто грішить, Христа зрікається і зрікається благодаті Святого Духа. Чому ми говоримо, що зрікається? А тому, що Бог і гріх несумісні. Немає Бога там, де гріх. І хто б не грішив: чи патріарх, чи архієрей, чи священик, чи монах, чи мирянин, — якщо ти грішиш, то відрікаєшся від Христа. І єдиний засіб у цьому разі, який дав нам милосердний Бог, — це покаяння. Якби не покаяння, то жодна людина не спаслася б, бо ніхто не є без гріха. Тому треба дякувати Богові, Господеві нашому Ісусу Христу, що Він дав нам ще одне велике таїнство — Покаяння.

У чому сутність покаяння? Воно полягає в тому, що коли людина згрішила і тут же усвідомлює свою неправоту, то вона повинна в душі покаятися, що зробила не угодне Господу Ісусу Христу. Якщо це почуття є, то це блаженна людина, хоч і грішна, бо покаяння очищує душу від усякого гріха. І немає такого гріха, який би Бог не простив. Згадайте розбійника. Що він зробив доброго? Нічого! Нічого доброго не зробив, а в рай увійшов першим. Не Адам, не Авраам, не Ной, не Давид, не хтось із пророків, а розбійник першим входить у рай! Цим Господь хотів показати, що Його милість безмірна. Він і чорне може зробити білим. Він і розбійника, чорного душею, зробив білим, блискучим, як сніг. І в чому полягало покаяння розбійника? Він побачив Бога в розп’ятому. Юдеї відкинули Христа Воскреслого, а розбійник прийняв Богом Розіп’ятого. Бачите, яка велика відстань! Ті були сліпі, коли не вірили у Воскреслого Христа як Сина Божого, а розбійник побачив Сина Бога у розіп’ятому, зганьбленому Чоловікові. Тому Господь сказав йому, що «сьогодні ж будеш зі Мною в раю». Все це, дорогі браття і сестри, про що ми говоримо, повинно утверджувати у нас віру, бо вона потребує цього утвердження. Чому потребує утвердження? А тому, що спокус дуже багато.

Все навколо говорить: «Бога немає; краще земне життя, ніж майбутнє; краще грішити, бо це приємно». І в таких умовах треба мати міцну віру, аби протистояти цим спокусам. Тому нехай Господь наш Ісус Христос, Який обіцяв бути з нами до кінця віку, утверджує в нас віру і любов.

І тоді, якщо будемо мати в серцях віру й любов, Царство Боже Господь дарує нам.

A земне все відкиньте, воно тимчасове. Тяжко жити? Тяжко! Але кінець буде: в одних раніше — у других — пізніше, але буде, а далі — вічне життя.

Богові нашому слава навіки віків! Амінь. Христос Воскрес!

↑Не судіть, щоб вас не судили

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри
Слава Ісусу Христу!

Ми сьогодні чули з Євангельського читання слова Господа нашого Ісуса Христа: «Не судіть, щоб вас не судили. Яким судом судите — таким судом будуть судити і вас». І ще Він сказав: «Чого ти дивишся на галузку в оці брата свого, а в своєму оці колоди не бачиш?» Цими повеліннями Господь Ісус Христос заборонив нам засуджувати людей. Але що це означає? Чи значить це, що ми повинні бути байдужими до гріхів, до зла? В Російській Церкві була секта «толстовців», яка не противилася злу, тобто не засуджувала нікого і зі злом не боролася. Церква засудила таке ставлення до гріхів і до зла. А як же апостоли чинили, знаючи повеління Ісуса Христа не засуджувати брата свого? Як апостол Павло вчинив із кровозмісником? Засудив він його чи ні? Засудив, бо відлучив від Церкви за його гріх.

Чи був Ісус Христос байдужим до гріхів, коли жив на землі? Не був байдужим, бо він книжникам і фарисеям казав: «Горе вам, бо ви подібні до гробів пофарбованих, які гарні ззовні, а всередині повні мертвих кісток та всякої нечистоти». І як же нам, дорогі браття і сестри, поєднати, з одного боку, заповідь не засуджувати, а з другого боку — боротися з гріхом? Де та межа, за яку не можна переступати, де вона і в чому?

Коли апостол Павло засудив кровозмісника — то він зробив це не для того, щоб його принизити в Церкві перед людьми, а щоб виправити його, аби він не був грішником. Це і є межа. Якщо ми вказуємо нашим ближнім на їхні провини для того, щоб їх виправити, — то так треба чинити. А якщо ми засуджуємо для того, щоб їх принизити, — то ми грішимо. Гріх полягає у приниженні брата твого, у засудженні його. А коли ми хочемо виправити — то в цьому не тільки немає гріха, а ми повинні це робити, і особливо Церква. І це означає, що кожен християнин, особливо духовенство та єпископи, не повинен бути байдужим до гріха і зла.

Ми покликані для того, щоб боротися проти всякого зла. А зла в сучасному християнському світі я не кажу про весь світ, а про християнський світ — багато, причому таке зло, якого не було в попередні тисячоліття й століття. я маю на увазі насамперед одностатеві шлюби. Християни дозволяють це, Церкви благословляють. Коли таке було раніше, щоб Церква благословляла так званий шлюб чоловіка з чоловіком, а жінки з жінкою? А це ж роблять християни, так звані християни. Вони охрещені, але далекі від християнства. Хіба ми повинні бути байдужими до цього? Поки це зло до нас, до України, не дійшло. Але вже і в Україні говорять про те, що треба приймати закони, які дозволяли б одностатеві шлюби.

Та хіба тільки один такий гріх? Це гріх разючий. А як ставитися до тих християн, які не вірять у тілесне воскресіння Ісуса Христа? Викривати треба цей гріх, цю неправду. І якщо візьмемо сучасне життя в Україні — нам теж не треба бути байдужими до того, що відбувається в нашому суспільстві. Є загроза нашій державності чи немає? Є! Від кого залежить відстояти нашу державу? Тільки від влади чи від нас? Від нас залежить! А наступ іде, і ви бачите, як Верховна Рада приймає закон про російську мову. Ми не проти російської мови і не проти будь-якої мови, але в Україні повинна бути єдина державна мова. Це — наступ на нашу свободу, на нашу державність, духовність і культуру. То повинні ми засуджувати це чи не повинні? Чи нам будуть казати, що Христос говорив: «Не судіть!»? Тому ми не засуджуємо, а боремося проти неправди. А проти неправди треба боротися все життя, до смерті. Тоді Господь буде нам допомагати. І Церкву треба захищати, бо Київський Патріархат — це єдина Помісна Православна Церква Українська. Тому завдяки Київському Патріархату існує і буде існувати Українська держава, адже ця Церква стала найбільшою в Україні за кількістю віруючих. Більша від Московського Патріархату, хоч у нього парафій удвічі більше ніж у Київського Патріархату, але віруючих українців у Київському Патріархаті набагато більше. У нас — 14,5 мільйонів, а там — 9,5. А в Москві вже кажуть, що не 14,5 мільйонів, а більше 15-ти. Бачите, як слідкують за ростом Київського Патріархату. Тому той, хто виступає проти Київського Патріархату, бореться проти Української держави. Усвідомлює це чи не усвідомлює, а він бореться проти нашої незалежності, незалежності нашої держави.

Тому ми і виступаємо за утворення в Україні єдиної Православної Церкви, однієї, але якої? Москва теж бореться за подолання розколу. Але яка відмінність між нами і ними? Між нашою єдністю і їхньою єдністю? Відмінність така: вони хочуть об’єднати все українське православ’я і підпорядкувати Москві, а ми хочемо об’єднати, щоб ця Церква була Помісною Українською, а не Російською. Тому той, хто проти нашої єдності бореться, бореться не тільки проти Української Церкви, а проти незалежності Української держави. І це дійсно так, це правда. Москва і обрала Церкву як знаряддя боротьби проти Української держави. Але з нами Бог! Чому з нами Бог, а не з ними? А тому, що правда на нашому боці, а Бог завжди там, де правда, а де неправда, де гріх — там Бога немає. Ви спитаєте: а в чому ж наша правда? Вона полягає в тому, що нашу державу ми отримали від Бога. Не революцією ми завоювали державність і не зброєю — а Бог нам послав державність і незалежність як манну з неба. В цьому є правда. А якщо Бог дарував нам державу — то в цій державі повинна бути і незалежна [Церква, Помісна [Церква, Автокефальна.

Чому в незалежній державі повинна бути Помісна [Церква? Тому, що таким є Апостольське вчення. 34-те Апостольське правило свідчить: «Кожен народ повинен мати свого першого єпископа — чи то патріарха, чи митрополита, чи архієпископа, але свого незалежного». Ми отримали від Бога державу Ми народ чи ні? Народ! Хоч нам і кажуть, що ми не народ, що ми придаток до російського народу. Це — неправда. Оскільки ми народ, апостольське правило свідчить: народ повинен мати свого першого єпископа — і в цьому полягає правда. Тому ми і говоримо, що Бог на нашому боці, на боці правди, а не на боці неправди. І це дає нам упевненість, що ми переможемо. А що означає переможемо? [Це означає, що ми об’єднаємося в одну Помісну Православну Церкву. I для цього нам треба працювати, і багато працювати. Але в той же час пам’ятати, що без Бога, без Його допомоги ми цього не досягнемо. Тільки з Божою допомогою ми досягнемо цієї мети. А допоможе нам Бог чи ні? Допоможе, тому що ми стоїмо на засадах правди. Не може Бог не допомогти тим, хто виконує Його волю. Не може не допомогти! І тому, як Господь приведе нас до єдності, ми не знаємо, але твердо віримо, що приведе. Так само і ворогів Українська держава подолає — зовнішніх, і внутрішніх. Бо і внутрішніх ворогів України багато. Ми їх подолаємо — тому, що хочемо мати свою державу, мати свою Церкву, мати свою мову, мати свою культуру і мати свою історію — але історію правдиву, а не ту, яку нам нав’язують. І ми молимося і будемо молитися, щоб Господь допоміг нам у той час, який Він визначив, досягти Єдиної Помісної Української Церкви, що буде міцним фундаментом для незалежної Української держави.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

| Зміст | Послання

Опубліковано: 19.06.2015.