«Наша Парафія»

Православне тлумачення
Євангелія від Матфея (3, 1-17),
Євангелія від Марка (1, 2-11), та
Євангелія від Луки (3, 1-22)

Час явлення Іоана Хрестителя

Час виходу Іоана Хрестителя на проповідь ясно визначає тільки євангеліст Лука: У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладни­ком в Авілинеї, за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі (Лк. 3, 1-2).

Сталося це у п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря. Він був сином і наступником на римському престолі Октавія Августа, за правління якого народився Ісус Христос. Август помер у 767 р. від заснування Рима. Тиверія було проголошено співправителем Августа за три роки до смерті останнього, тож п’ятнадцятий рік правління Тиверія припадає на 779 рік, коли Іоану Хрестителю та Ісусу Христу було за 30 або близько 30 років.

Говорячи про Пилата, євангеліст називає його ігемоном (грецьк. «ігемоневтос»). В дійсності ж титул Пилата був — прокуратор (грецьк. «епітропос»), а титул ігемона належав наміснику або правителю Сирії. Але, оскільки в Юдеї прокуратор зосереджував у своїй особі і найвищу цивільну владу, титул ігемона міг прикладатися і до Пилата.

Після того, як було скинуто Архелая, сина Ірода Великого, в 6-му році по Різдві Христовому, Юдея була остаточно приєднана до Римської імперії і разом з Самарією та Ідумеєю становила частину провінції Сирії. Пилат був п’ятим прокуратором Юдеї. Він дістав цю посаду в 26-му році після Різдва Христового і залишався на ній протягом десяти років.

Інші правителі Юдеї називаються тетрархами, або четвертовладниками, бо кожен правив четвертою частиною Юдейського царства. Цар Ірод у своєму заповіті поділив свої володіння між своїми синами. Одну частину віддав він Архелаєві з титулом етнарха, що означало владу меншу за царську, але більшу від влади чертвертовладника. Коли Архелая було скинуто, його частина перейшла в руки римлян. Другу частину — Галилею й Перею — Ірод віддав другому синові — Іроду Антипі. Третю частину — Ітурею й Трахонітську землю він заповів третьому синові — Филипу. Ітурея (древній Галаад) — земля на схід від Йордану. Свою назву вона одержала від Ієтура, одного з синів Ізмаїла (Див.: Бут. 25, 15; 1 Пар. 1, 31). Його нащадки за часів Ісуса Навина були підкорені колінами Рувима, Гада й половиною коліна Манасії при завоюванні Палестини. Трахонітська земля також була на східному боці Йордану, на північний схід від Ітуреї.

Беручи до уваги значення титулу «четвертовладник», який мали сини Ірода Великого, слід гадати, що, крім перерахованих трьох частин, Ірод Великий створив ще четверту частину. Євангеліст Лука називає її Авілинеєю, а її правителем Лисанія. Авілинея була розташована на північний захід від Дамаска біля підніжжя Антилівану. Більш як за 30 років до Різдва Христового правителем цієї області був Лисаній, син і наступник халкидонського царя Птоломея, якого в 36 р. до нової ери позбавив життя один з римських тріумвірів Антоній і частину його країни віддав відомій Клеопатрі. Згадуваний тут Лисаній був другим правителем з цим ім’ям. Йосиф Флавій та інші історики про нього не згадують. Перший Лисаній мав царський титул, наданий йому Антонієм, а згадуваний євангелістом Лисаній просто називається четвертовладником. Наприкінці ХІХ ст. була знайдена медаль, на якій є напис з ім’ям Лисанія, названого тетрархом (четвертовладником) і первосвящеником, титулами, яких перший Лисаній не мав.

Первосвящениками святий Лука називає Анну і Каяфу. Згідно з юдейським законом мав бути один перво­священик. Але відтоді, як Юдея підпала під римське пану­вання, римські прокуратори часто на свій розсуд зміняли­ первосвящеників. Тому водночас могло бути декілька ти­тулярних первосвящеників, а правлячим був один. Як свідчить Йосиф Флавій, Анна, або Анан, став первосвя­ще­ником за прокуратора Канонія в 760 р. від заснування­ Рима і правив до часу прокуратора Валерія Грата, який відібрав у Анни владу первосвященика і передав її Ізмаїлові. Через деякий час цей прокуратор усунув і нового пер­восвященика та призначив Еліазара, сина Анни, а через рік — Симона, а ще через рік передав перво­священицьку владу Йосифу, прозваному Каяфою. За часів цього Каяфи вийшов на служіння Іоан Хреститель, при ньому ж був розіп’ятий Ісус Христос. Коли святий Лу­ка згадує серед первосвящеників Анну, якого було усунуто, і не говорить про інших подібних до нього первосвя­щеників, то, мабуть, тому, що Анна був тестем Каяфи, користувався великою повагою в народі і мав п’ятеро синів, які по черзі також були первосвящениками. У цей час було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі, Іоан Хреститель одержав особливе, надзвичайне одкровення Боже, що покликало його на пророче служіння (пор. Єр. 1, 1; Іс. 38, 4).

Місце проповіді Іоана Хрестителя

Місцем покликання Іоана Хрестителя святий Лука називає «пустелю», а святий Матфей (3, 1; пор. Мк. 1, 4) точніше називає її «пустелею Юдейською». Так називали простір на південний схід від Хеврона, за кілька кілометрів на захід від Мертвого моря, де височіли гори й протікало кілька невеличких річок. Слово «пустеля» не означає місцевості, зовсім позбавленої жителів. Це була місцевість, мало заселена внаслідок своєї відносної суворості, гориста, висохла, вкрита скелями та урвищами, лісиста і мало оброблювана. В Юдейській пустелі були невеликі поселення (Див.: Нав. 15, 61-62; 1 Цар. 25, 1-2). За кілька кілометрів від Вифлеєма прочанам показують печеру, де, згідно з переказом, жив Іоан Хреститель, і джерело, з якого він пив воду.

Іоан Хреститель обрав місцем свого служіння пус­те­лю, тому що вона створювала сприятливіші умови для впливу його проповіді. Позбувшись житейських турбот, лю­ди в пустелі могли легше й глибше подумати самі про себе.

І він проходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів (Лк. 3, 3). Почавши свою проповідь у пустелі, де він одержав одкровення (пор. Мф. 3, 1; Мк. 1, 4), Іоан Хреститель проходив з цією проповіддю по всій околиці Йорданської землі, тобто обабіч ріки Йордан.

Значення Іоана Хрестителя

Кажучи про значення Іоана Хрестителя, перші три євангелісти вбачають здійснення на ньому старозавітних пророкувань про ангела Божого, про приготування дороги Господеві.

Євангеліст Матфей говорить про це так: Він є той, про якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому (Мф. 3, 3).

Євангеліст Марк: Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому (Мк. 1, 2-3).

Євангеліст Лука: Як написано в книзі слів Ісаї пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому, кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже (Лк. 3, 4-6).

Усі три євангелісти наводять тут пророцтво Ісаї (Див.: Іс. 40, 3). Святий Лука подає його повніше (Див.: Іс. 40, 3-5), а святий Марко поєднує пророцтво Ісаї з пророцтвом Малахії (Див.: Мал. 3, 1). На останнє пророцтво посилається і Господь Ісус Христос, коли свідчить про Іоана Хрестителя (Див.: Мф. 11, 10; Лк. 7, 27).

Пророцтво Ісаї безпосередньо стосується майбутнього повернення юдеїв з полону вавилонського під благодатним проводом Самого Бога. Господь Бог зображається царем, який виводить свій народ з неволі на батьківщину. Східні народи мали звичай посилати перед царем вісників, які повинні були оголошувати про наближення царя з військом, наказувати, усувати можливі перешкоди, лагодити дороги, зарівнювати вибоїни, зрізати пагорби, засипати низини.

Провіщаючи майбутнє повернення юдеїв з вавилонської неволі, Ісая використовує образи, запозичені із східного звичаю. Він говорить про вісника, який підносить свій голос у пустелях, що відокремлюють Вавилон від Юдеї. Вісник наказує готувати дорогу Господеві, що простує на чолі Свого народу при його поверненні з вавилонського полону.

Євангелісти і сам Іоан Хреститель (Див.: Ін. 1, 23) пояснюють це пророцтво в прообразувальному значенні. Під Господом, що виступає на чолі Свого народу, вони розуміють Месію, під Його вісником — Предтечу Іоана, під пустелею — духовний стан юдейського народу, а під різноманітними нерівностями і кривизнами — людські гріхи. Образні вирази про Іоана Хрестителя означають взагалі готування ним юдейського народу до прийняття Месії-Христа і усування наявних перешкод до цього.

Пророцтво Малахії — «Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм» — прикладає до Іоана Хрестителя Сам Ісус Христос (Див.: Мф. 11, 10). Блаженний Феофілакт, пояснюючи це місце, говорить: «Називає Предтечу ангелом за його ангельське й майже безтілесне життя і за те, що він сповіщав і вказував на Христа, Який ішов за ним. Іоан готував дорогу Господеві, через хрещення підготовлюючи душі юдеїв до прийняття Христа».

Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волосу і ремінь шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди та мед дикий (Мф. 3, 4; пор. Мк. 1, 6). Одяг з вер­блюжого волосу — це груба тканина з довгого, грубого­ й колючого волосу, яку носили на Сході бідні люди. Замість коштовного пояса, яким підперезувалися жителі Схо­ду, Іоан мав простий шкіряний ремінь, наслідуючи в цьо­му пророка Іллю, що був його прообразом (4 Цар. 1, 8).

Харчувався Іоан акридами й диким медом. Акриди — це вид саранових, якими харчувалися зазвичай бідняки. Закон Мойсеїв дозволяв юдеям їсти акриди (Див.: Лев. 11, 22). Про використання акрид для харчування свідчать і римський письменник Пліній та блаженний Ієронім, який довго жив на Сході. Бедуїни і тепер збирають акриди у великій кількості та готують з них різні страви: їх смажать, варять, коптять, сушать, солять. Деякі вчені, знаючи про використання цього виду сарани для харчування і знаючи, що вона була поживою бідних, не наважувались у даному випадку розуміти під акридами сарану, вважаючи її непристойною стравою для Іоана Хрестителя. Проте Іоан таки харчувався акридами, тобто сараною, і це свідчить про його бідність і суворе життя. «Дехто гадає, що акриди — це вершки трави, яка ще називається мелагра, а інші розуміють під цією назвою дикі яблука» (Феофілакт).

Дикий мед — це, мабуть, мед диких бджіл, яких багато водилося по скелях і дуплах. Був також ще один вид меду, який називався диким, або лісовим, медом (Див.: 1 Цар. 14, 27). Його давали невеликі комахи, відкладаючи свій мед на листі. «Дикий мед — дуже гіркий і противний на смак» (Афанасій Великий).

Діяльність Іоана Хрестителя

Діяльність Іоана Хрестителя виявлялася насамперед у проповіді покаяння та наближення Царства Небесного. Євангеліст Матфей оповідає про це так: І каже (Іоан): покайтеся, наблизилось-бо Царство Небесне (3, 2). Каяття — це щиросердне усвідомлення та визнання гріхів. Покаяння постає від жалю й скорботи (Див.: 2 Кор. 7, 10) і має передумовою неодмінне рішення покинути гріховну путь і провадити далі життя праведне. Іоан Хреститель, проповідуючи покаяння, закликав юдеїв залишити своє порочне життя і почати життя чисте, бо вже наблизилося Царство Небесне.

Вирази — Царство Небесне, Царство Боже, Царство Христове — часто зустрічаються в новозавітних книгах і означають, по суті, одне і те саме, тобто Царство благодаті на землі, в Церкві Христовій, і Царство слави на небесах; перше — як початок, друге — як повне завершення й закінчення. Пророки в Старому Завіті провіщали це Царство — Царство Месії (наприклад, Іс. 11, 1-10; Єр. 31, 31; Дан. 7, 13-14 та ін.). Однак перед пришестям Христа юдеї, занадто грубо й чуттєво розуміючи образні зображення пророками Царства Месії, спотворили поняття про це духовне Царство і внесли в нього облудні сподівання. Вони гадали, що Месія прийде як політичний завойовник, визволить юдеїв з римської неволі та зробить їх великим і головним народом, якому коритимуться всі інші народи. Ісус Христос у притчах часто докоряв їм за помилковість такого розуміння. Іоан Хреститель, без сумніву, розуміючи під Царством Месії духовне царство, почав свою проповідь закликом до покаяння. Покайтесь! Перемініть своє життя, ви­­­­­прав­ляйтесь, щоб бути достойними ввійти в Царство Христове!

Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська; і хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої (Мф. 3, 5-6; пор. Мк. 1, 4-5). Як видно зі слів євангелістів Матфея і Марка, до Іоана приходили хреститися багато жителів Єрусалима, Юдеї та околиць ріки Йордана.

«Хреститись» — від грецького слова «ваптізо» — озна­чає занурювати у воду, обмивати водою (пор. Мк. 7, 4). Обмивання — це очищення. Тому в юдеїв та інших східних народів обмивання тіла було в деяких випадках релігійним обрядом і символічно означало, крім ­чистоти тіла, очищення душі, тобто відмову від гріхів, оновлення життя. В юдеїв хрещення іноді приймали прозеліти, тобто язичники, які визнавали юдейську релігію. В цьому випадку воно було знаком зречення охрещуваного від його попередньої релігії та вступу в нову.

Однак хрещення Іоанове походить не від цього звичаю, бо його почали застосовувати після зруйнування єрусалимського храму, тобто після Іоана Хрестителя. Поки стояв храм, приєднання прозелітів відбувалося через обрізання та принесення жертви, а жінок хрестили. Іоанове хрещення було дією особливою, відмінною від звичайних очищень. Його попереджало сповідання гріхів, отже, це було очищення духовне, яке зовні виражалося занурюванням у воду. В юдеїв того часу було переконання, що право хрестити матимуть тільки Месія, коли Він прийде, та його Предтеча — Ілля або якийсь інший пророк (Див.: Ін. 1, 25).

Перед хрещенням люди визнавали свої гріхи. Визнавання гріхів у деяких випадках було передбачене Мойсеєвим Законом (Див.: Лев. 16, 29; Чис. 5, 7), отже, не було чимось новим і незвичайним для юдеїв. Воно було новим тільки для тієї обстановки, в якій ця сповідь відбувалася. Блаженний Феофілакт говорить про зна­чен­­ня Іоанового хрещення: «Хоч і хрестилися, але Іоа­нове­ хрещення не мало сили відпускати гріхи. Іоан проповідував тільки покаяння й підготовлював до від­пущення гріхів, тобто вів до хрещення Христового, в якому подається відпущення гріхів».

Викривальна промова Іоана проти фарисеїв та саддукеїв

До Іоана приходили не тільки простолюдини, але й поважні люди, як-от фарисеї та саддукеї. Фарисеї та саддукеї — це були дві найвпливовіші секти, що виникли незадовго до Різдва Христового. Фарисеї (від євр. «фараш» — відокремив) називалися так тому, що вони відокремлювали себе від інших людей суворим дотримуванням зовнішніх приписів Мойсеєвого закону. Крім писаного закону, вони пильно дотримувалися безлічі дріб’язкових передань і звичаїв. Виконуючи дріб’язкові вимоги передань, фарисеї часто нехтували істотними правилами закону і правди (Див.: Мф. 23 гл.). Тому вони зовні здава­ли­ся дуже побожними, а в дійсності були лицемірами, святенниками, гордовитими й шанолюбними. Певна річ, і серед них були люди по-справжньому благочестиві, як-от Никодим (Див.: Ін. 3, 1), Савл, Гамалиїл (Див.: Діян. 5, 34). Взагалі ж члени секти фарисеїв були людьми зіпсованої моральності, проте вони користувалися великою повагою серед юдеїв і намагалися керувати моральним життям народу.

Саддукеї дістали свою назву від імені рабина Саддока, учня Антигона Соха — голови юдейського синедріону (260 р. до н. е.). Антигон проповідував, що людина повинна служити Богу безкорисливо, не сподіваючись нагороди і не боячись кари по смерті. Саддок, однобічно зрозумівши настанови свого вчителя, почав проповідувати, що загробного життя взагалі нема, а отже, нема і нагороди праведним та покари грішним. На цьому вченні він заснував секту, названу його ім’ям — саддукейською. Основні пункти вчення саддукеїв такі: нема ні воскресіння мертвих, ні ангелів, ні духів (Див.: Мф. 22, 23; Діян. 23, 8); душа людська зникає разом із смертю тіла; нема Божественного Промислу, бо все залежить від волі людини. Саддукеї відкидали всі передання і визнавали лише писаний закон. Їх було не так багато, як фарисеїв, але вони були заможніші і користувалися впливом, особливо у вищих верствах суспільства.

Дуже ймовірно, що фарисеї та саддукеї, пишаючись своєю показною святістю й повагою народу, прихо­ди­ли до Іоана з нечистими намірами. Тому Іоан зустрів їх викри­вальною промовою: А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від гряду­щого гніву? Створіть же плід, достойний покаяння. І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу-бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, ру­бають і кидають в огонь (Мф. 3, 7-10; пор. Лк. 3, 7-9).

Єхидна — за Біблією, вид невеликих дуже отруйних змій. Змія та єхидна мовою Біблії служать образами хитрощів, злоби й лукавства (Див.: Мф. 12, 34; 23, 33; Іс. 14, 29; 59, 5; Пс. 57, 5). Іноді змія є образом мудрості (Див.: Мф. 10, 16). У мові Іоана Хрестителя єхидна править за образ лукавства і злоби. «Поріддя (тобто діти) єхиднове» означає — лукаві й злі люди, зіпсовані в самому своєму корені, ще в утробі матері. «Тікати від грядущого гніву» — тобто від Божого гніву на нечестивих. Юдеї вірили, що Месія, з’явившись, учинить суд: добрих Він зробить блаженними, а нечестивих покарає. Юдеї гадали, що Месія покарає язичників, а юдеїв, особливо фарисеїв, ощасливить. Іоан же говорить, що гніву, отже і осудження, зазнають усі, хто не покаявся, в тому числі й фарисеї. Іоан Хреститель дивується, як фарисеї і саддукеї можуть сподіватися уникнути осуду, коли вони морально зіпсовані. Вони не могли вже змінити своїх переконань і способу життя, хоча і йшли до Предтечі хреститися. Згодом це сказав і Христос: «Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи?» (Мф. 12, 34).

Іоан закликає їх «створити плід, достойний покаяння». У Святому Письмі дерево часто є образом людини. Дерево плодюче, з добрими плодами, означає людину доброчесну; дерево безплідне — людину, позбавлену чеснот; дерево з поганими плодами — людину, що коїть лихо (Див.: Мф. 7, 17; 12, 33; 21, 43; Ін. 15, 8). Створити плід, достойний покаяння, — означає жити так, як належить поводитися людині, що покаялась у своїх гріхах і дала обіцянку чинити добро.

Юдеї, а надто фарисеї, думали, що вони стануть учасниками Царства Месії тільки тому, що вони — нащадки Авраамові. Так само, як зі свого походження від вільної Сари, а не від рабині Агарі, вони робили висновок, що юдеї — народ вільний, а всі інші народи повинні бути раба­ми. Іоан говорить, що походження від Авраама без доброчесного життя не має значення для Царства Божого. Предтеча каже: «І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама… Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові». Тут під камінням маються на увазі рим­ські воїни, які теж приходили до Іоана (Див.: Лк. 3, 14), або язичники, що їх Бог визначив покликати до Царства Божого замість невірних юдеїв (Золотоустий, Феофілакт).

Далі Іоан вказує на сокиру, що лежить біля коріння дерева. Цей символічний образ означає намір зрубати­ дерево, — не очистити сухе листя чи зайві сучки, а саме зрубати під корінь (Золотоустий). Святий Іоан Золотоустий говорить: «Цим самим знищує будь-яку надію на пра­ведність предків. Будь ти нащадком самого Авраама, май своїми родичами незліченних патріархів, та коли сам ти не даси плоду, то подвійного зазнаєш покарання».

Цих слів Іоана Хрестителя немає в євангеліста Марка. Євангеліст Лука подає ці слова однаково із святим­ Матфеєм, але зазначає, що вони були звернені до людей: Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! (Лк. 3, 7). Тут нема суперечності між євангелістами Матфеєм і Лукою. Іоан Хреститель виголосив промову, звичайно, перед народом, але мав на увазі головним чином фарисеїв і саддукеїв, що були серед народу, а також і взагалі тих людей, що за своїм духовним станом були подібні до фарисеїв.

Євангеліст Лука додає, що багато людей були зворушені словами Іоана Хрестителя і запитували, що їм робити. Щоб нагадати людям про їхні обов’язки, від яких вони ухилились, Іоан Хреститель викриває пороки кожного стану і дає відповідне повчання.

І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити? Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, нехай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само. Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити? Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам. Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою (Лк. 3, 10-14).

В усіх своїх відповідях Іоан вимагає вчинків любові й милосердя, бо і Царство, яке він проповідує, є Царство любові та милосердя. Людей користолюбних він навчає, щоб вони від свого достатку, коли він перевищує їхні потреби, частину виділяли людям убогим. Митарям, які стягали мита більше, ніж належало, і тим збагачувались, Іоан нагадує про їхній обов’язок не брати з людей більше, ніж вимагав закон.

Приходили до Предтечі і воїни. Немає достатніх підстав, за яких можна було б визначити, що це були за воїни — природжені юдеї чи прозеліти з язичників. Однак ясно, що вони були з тих, хто чекав нового Царства. Перебуваючи на службі в римського уряду, ненависного юдеям, воїни легко могли підпадати таким порокам, як скривдження ближнього, наклеп, хабарництво. Іоан вимагає від воїнів утримуватися від насильства, не зводити­ наклепів ні на кого як на порушників та непокірних і задовольнятися своєю платнею. Іоан не осуджує те чи інше служіння, а тільки вимагає, щоб люди виконували свої обов’язки чесно, виявляючи до ближніх любов і співчуття.­

Свідчення Іоана Хрестителя про Божественну достойність Ісуса Христа та благодатне діяння його хрещення

Іоан розглядав своє хрещення як підготовче. Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після ме­не, Сильніший за мене; я недостойний взуття Його по­нести; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем; Його лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збе­ре пшеницю Свою в житницю, а полову спалить ог­нем невгасимим (Мф. 3, 11-12; пор. Мк. 1, 7-8; Лк. 3, 16-17).

Іоанове хрещення було хрещенням покаяння. Воно означало таке занурення у воду, яким ті, що каялися, посвідчували щирість свого каяття і відкрито сповідали свої гріхи. Цією дією вони показували, що зобов’язуються очищати свою душу від гріховної нечистоти, подібно до обмивання тіла. Цей обряд був простим і зрозумілим для простого народу, бо він звик уявляти внутрішнє очищення під обмиванням тіла.

Про силу та значення Іоанового хрещення святі отці міркують так. «Іоанове хрещення, — пише святий Іоан Золотоустий, — тільки підготовляло інше (хрещення християнське); воно тільки в зародку й обіцянні містило те, що наступне хрещення завершило в дійсності». Блаженний Августин навчає: «Я вірю, що Іоан хрестив водою на відпущення гріхів, але на ділі здійснюється це тільки в хрещенні християнському… Іоан подавав таке хрещення, яке спонукало охрещуваного визнати необхідність хрещення Господа. Охрещувані Іоановим хрещенням не відроджуються; люди ним лише підготовлялися для Господа і тільки в ньому могли одержати відродження». «Хрещення Іоанове, — пояснює блаженний Ієронім, — не стільки відпускало гріхи, скільки було хрещенням покаяння на відпущення гріхів, тобто на майбутнє відпущення, яке мало статися через освячення Христове».

Приводом для Іоанового свідчення про Христа була народна думка: — чи не є Іоан Месією? Це показує, яке враження і хвилювання викликали в народі особа і діяльність Іоана Хрестителя. Відповідь Іоанова на цю гадку свідчить про його смирення. Порівнюючи себе з Христом, Іоан говорить, що Той, Хто йде за ним, настільки сильніший і вищий від нього, що Іоан негідний бути в Нього останнім рабом, який повинен був носити й підв’язувати сандалії свого господаря. На Сході люди прив’язували до ніг дощечки або сандалії, щоб прикрити підошви від каміння та всього гострого, від гарячого піску і взагалі від усього, що може завдати болю. Замість дерев’яних пластинок використовували також кору і шкіру. Сандалії були різної форми, іноді їх оздоблювали. Заходячи до будинку, їх зазвичай знімали, а виходячи, знову вдягали. Знімати і вдягати сандалії, а також носити їх за господарем було обов’язком найнижчих слуг. Маючи себе за негідного бути останнім слугою в Господа, Предтеча показував тим самим незрівнянну велич Ісуса Христа.

Порівнюючи своє хрещення з хрещенням Спасителя, Іоан говорить: «Він хреститиме… Духом Святим і вогнем». Тлумачі Святого Письма під словами «хреститиме Духом Святим» розуміють усі дії Святого Духа як наслідок заслуг Ісуса Христа, як-от: навчання через Божественне Одкровення, яке у Святому Письмі приписується Святому Духові (Див.: 2 Пет. 1, 21); чудеса, вчинені Духом Святим, щоб переконати людей в божественності вчення Ісуса Христа (Див.: Мф. 12, 28). Правильність такого пояснення підтверджується тим, що хрестити Духом Святим означає взагалі подавати дари Святого Духа (Див.: Діян. 1, 15). Святий Іоан Золотоустий говорить: «Під словами «хреститиме вас Духом Святим» Іоан розумів і відпущення гріхів, і врятування від кари, і оправдання, і освячення, і визволення, і всиновлення, і братерство, і участь у спадщині, і щедре виливання Святого Духа».

Під словами «хреститиме… і вогнем» більша частина тлумачів, згідно з Іоаном Золотоустим, розуміють діяння Святого Духа, яке очищає й запалює душу людини. Як під образом живої води Ісус Христос (Див.: Ін. 4, 14; 7, 37-38) розумів благодать Святого Духа, так під образом вогню Предтеча зображав силу Святого Духа, що наче вогонь перетворює кам’яне серце людини на плотське, нищить його гріховну нечистоту, запалює її душу Божественною любов’ю (Золотоустий, Феофілакт).

Таке пояснення підтверджується тим, що євангелісти Марк та Іоан, передаючи ті самі слова Іоана Хрести­теля, згадують лише про хрещення Духом Святим і не говорять про вогонь. Цього не могло б статися, якби в цьо­му реченні Дух і вогонь мали відмінне значення. Не можна погодитися з тими тлумачами, які під вогнем розуміють зішестя Святого Духа на апостолів у день П’ятде­сятниці (Див.: Діян. 2, 1-7). Хоч Дух Святий зійшов тоді у вигляді вогненних язиків, але тільки на самих апостолів, а хрещення вогнем, про яке говорив Предтеча, стосува­ло­ся всіх. Можна припустити як окрему думку таке тлума­чення, що під хрещенням вогнем маються на увазі допиту­вання на суді (Див.: 1 Кор. 3, 13), або біди й пе­ре­слідування (Див.: Лк. 12, 49), або гнів Божий (Див.: Іс. 5, 24; 1 Сол. 1, 8).

Показавши юдеям, які блага принесе їм Христос, Іоан Хреститель далі зазначає, що грядущий Месія не мо­же байдуже дивитися на пороки людей, що Йому нале­жить право судити їх. Для вираження своїх думок Предтеча бере образи з близького для народу побуту. «Лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить огнем невгасимим».

У східних народів, де не доводилося сушити збіжжя, на току не було ніякої будівлі. Для току вибирали підвищені місця, щоб на них зручніше було віяти зерно, від­діляючи з допомогою нічим не затримуваного вітру чисте зерно від полови. Пшеницю зсипали в засіки, а солому­ й полову палили «огнем невгасимим», що не згасав, поки не знищував усього, що було призначено спопелити. Тік тут означає насамперед юдейський народ; пшени­ця — краща його частина, люди доброчесні й достойні участі в Царстві Христовому; полова й солома — гірша частина народу, люди нечестиві, які в Святому Письмі час­то подаються під образом пороху, що його здіймає ві­тер (Див.: Пс. 1, 4; Іс. 17, 13; Іов. 21, 18), і під образом бур’яну, куко­лю, полови, спалюваних вогнем (Див.: Іс. 5, 24).

Спершу цей вислів відносили до юдейського народу перед відкриттям Царства Христового. Коли ж настало Царство Христове, святі отці пояснюють ці слова в ширшому значенні: суд і відокремлення праведників від грішників, нагорода перших і покарання других — це стосується і членів Царства Христового в усі часи.

Крім вищенаведених промов, «і багато іншого, втішаючи, благовістив він людям. Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого, додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язницю» (Лк. 3, 18-20).

Це вступна оповідь про ставлення Ірода до Іоана Хрестителя. Докладніше про це говориться в Євангеліях від Матфея (14, 1-12) і Марка (6, 14-29). Ірод зам­кнув Іоана у в’язниці, а потім умертвив його. Це сталося не тоді, коли Іоан проповідував і хрестив, а значно пізніше. Євангеліст Лука згадує про це тут, бо не має наміру розповідати про подальше життя Іоана (крім одного випадку — 7, 19-22) і мимохідь коротко повідомляє, що сталося з Іоаном потім. «Оповідає мовби з глибоким смутком і великим жалем про те, що Ірод так несправедливо вчинив з Іоаном, тоді як народ мав про нього дуже високу думку» (Феофілакт).

Хрещення Господа нашого Ісуса Христа (Мф. 3, 13-17; Мк. 1, 9-11; Лк. 3, 21-22)

Відомості про хрещення Господа знаходимо тільки в євангелістів-синоптиків. Що ж до євангеліста Іоана, то він оминає факт хрещення мовчанням, сподіваючись, що його читачі вже достатньо обізнані з цим з перших трьох Євангелій.

Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього (Мф. 3, 13). Коли ж було це «тоді»? Із зв’язку з попереднім видно, що Ісус Христос прийшов до Іоана на Йордан саме тоді, коли Іоан хрестив народ, коли вже достатньо вияснив, хто є він сам і хто — Той, про Якого проповідував Предтеча.

Євангелісти Матфей і Марк оповідають про це од­на­ково, за винятком однієї особливості. Євангеліст Мат­фей­ називає місце, звідки прийшов Ісус Христос хрести­ти­ся, Галилеєю, а євангеліст Марк уточнює, що це був Назарет Галилейський. Після повернення з Єгипту Ісус Хри­стос оселився в Назареті Галилейському (Див.: Мф. 2, 23) і звідтіля прийшов до Іоана; і було Йому тоді близько 30 років (Див.: Лк. 3, 23).

Ісус Христос прийшов «хреститися», але не з тих причин, з яких люди хрестилися від Іоана. Він, як безгріш­ний, не мав потреби сповідати Свої гріхи та хреститися на покаяння. Він прийняв хрещення для того, щоб, по-перше, освятити Своїм прикладом хрещення, яке згодом­ мало стати таїнством для вступу до Церкви Христової; по-друге, для того, щоб явитися Ізраїлю (Див.: Ін. 1, 31) і світові в постаті Месії-Христа через свідчення Бога Отця, зішестя Святого Духа у вигляді голуба та вказівку Іоана Хрестителя (Ін. 1, 31-34). Євангеліст Марк говорить, що Ісус Христос хрестився «в Йордані», і тим підкреслює, що хрещення сталося через занурення у воду.

Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене? Але Ісус сказав йому у відповідь: Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його (Мф. 3, 14-15). Початкова відмова Іоана Предтечі хрестити Ісуса Христа дає підставу гадати, що Іоан уже знав Ісуса Христа до хрещення. За свідченням же євангеліста Іоана, Предтеча прямо й виразно говорить: «Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві… Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим» (Ін. 1, 31-33).

Це свідчення Іоана Хрестителя дало декому з учених богословів привід думати, що між євангелістами Матфеєм та Іоаном є суперечність. Насправді ж тут суперечності нема. Тлумачі Святого Письма вважають, що Іоан Хреститель знав Ісуса Христа ще до хрещення, знав Його святість, якою Він перевищував Предтечу. Правда, місця проживання в них були різні, тож за тогочасних не дуже зручних засобів сполучення взаємні відвідини родичів не могли бути частими. Правда і те, що Пресвята Діва, повернувшись з Єгипту, оселилася з Ісусом у Назареті. Але й при всьому цьому дуже вірогідними були зустрічі їх в Єрусалимі під час великих свят, коли до храму в Єрусалимі щороку повинен був приходити кожен ізраїльтянин. Знаючи Ісуса як сина Марії та свого родича, що відзначався найвищою святістю і не був подібним до інших людей, Іоан Хреститель не знав його Божественного достоїнства, як він сам висловився: «Я не знав Його» (Ін. 1, 33). І тільки при хрещенні Він пізнав у Ісусі Сина Божого. Святий Дух, керуючи Іоаном у всьому його служінні, звичайно, напоумлював його щодо незвичайності Особи Того, Хто прийшов до Іоана хреститися.

Інші тлумачі припускають, що життя Ісуса Христа до Його хрещення проходило цілком окремо від життя Іоана Хрестителя. У такому разі описувана євангелістом Матфеєм обставина пояснюється тим, що святий Іоан, який багато спілкувався з людьми і через те навчився прозирати внутрішній стан людини, відразу побачив у Христі чистого й безгрішного, а Дух Святий пройняв його душу глибоким передчуттям, як це було під час зустрічі Пресвятої Діви з Єлизаветою (Див.: Лк. 1, 42-43), і вказав йому, що це і є очікуваний ним Месія.

Тому Іоан Хреститель при першому погляді на Ісуса Христа побачив у ньому незвичайну Людину і, усвідомлюючи свою недостойність, говорить: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» Але Ісус Христос з величчю Сина Божого і смиренням Сина Людського, знаючи, що Він робить і для чого Він робить, кому необхідне хрещення і навіщо воно потрібне, сказав у відповідь Іоану: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду».

«Облиш нині», — говорить Ісус Христос Іоанну. Тобто­ об­лиш поки що свої людські міркування і роби те, що то­бі звелено, а Я чинитиму те, що Мені належить. Дуже доб­ре­ пояснює цей вираз святий Іоан Золотоустий: «Ісус Хри­стос не просто сказав «облиш», а додав «нині». Бо не зав­ж­ди буде це, каже Він; навпаки, ти побачиш Мене і в то­му ста­ні, в якому бажаєш бачити, а зараз поки що очікуй його».

«Бо так належить нам виконати всяку правду». Тут займенник «нам» (грецьк. «імін») стосується як Ісуса Христа, так і Іоана Хрестителя. Вираз «всяку правду» (грецьк. «дікеосіні») на протилежність від грецьк. «аноміа» означає тут «те, чого вимагає від нас закон». Звідси «виконати всяку правду», виконати всі вимоги закону, або весь закон. Ісус Христос указує Іоану Хрестителю на те, що Йому треба прийняти хрещення, а Іоанові — хрестити Його. Правда, хрещення Іоанове не було однією із заповідей Синайського законодавства, але воно було все ж повелінням Божим (Див.: Ін. 1, 31). Тому Ісус Христос, визнаючи хрещення Іоанове божественним повелінням, повинен був прийняти його, як Він прийняв обрізання і очищення. «Тоді Іоан допускає Його».

І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Духа Божого,­ який сходив, мов голуб, і спускався на Нього (Мф. 3, 16).

І коли виходив із води, зараз же побачив небеса, що розкривалися, і Духа, який, мов голуб, сходив на Нього (Мк. 1, 10).

Коли хрестився весь народ, і Ісус, хрестившись, молився, розкрилося небо і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб (Лк. 3, 21-22).

І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, який схо­див­ з неба, мов голуб, і перебував на Ньому (Ін. 1, 32).

У цих реченнях чотири євангелісти розповідають про те надзвичайне явище, яке сталося під час хрещення Господа. У тексті зустрічаються, з одного боку, такі вирази, які неправильно розуміють деякі тлумачі, а з іншого — такі, які нібито дають підставу вбачати суперечність між євангелістами.

За Матфеєм і Марком можна думати, що Духа Божого бачив Ісус. Євангеліст Лука не говорить, хто ба­чив,­ а згадує тільки, що розкрилося небо і зійшов Святий Дух. Євангеліст Іоан чітко й виразно говорить, що Ду­ха Божого бачив Іоан Хреститель. А коли так, то постає питання, чи нема тут суперечності між євангелістами?

Річ у тому, що євангелісти Матфей і Марк у цьому місці ведуть мову про Ісуса Христа, тому вони говорять, що Духа Божого бачив Ісус, а євангеліст Іоан повістує про Хрестителя, тому він свідчить про те, що бачив Іоан Хреститель, а саме, що він під час хрещення Господа бачив Духа Божого. Тут нема ніякого протиріччя. Духа Божого однаково бачили Ісус Христос та Іоан Хреститель, отже, одне не виключає іншого.

Далі, тлумачі-раціоналісти вважають, що розкриття небес було чисто зовнішнім явищем, яке сприймалося тілесним оком. Вони пояснюють його так, що це був спалах блискавки, який проникає крізь хмари, і тоді здається, що небо розтинається. Дехто твердить, що це просто посвітліло небо, коли порозходилися хмари.

Інші вважають, що під розкриттям небес розуміється явище, яке сприймається тільки духовним зором. Ось підстава для такого розуміння. Євангеліст Матфей говорить не в загальному розумінні, що небо відкрилось, а зазначає, що «розкрилися Йому небеса» (Мф. 3, 16). Це явище могли бачити не всі присутні. Тому євангеліст і висловився так (Пор. Ієзек. 1, 1; Діян. 7, 56).

Православне розуміння цього місця подає єпископ Михаїл, пояснюючи Євангеліє від Матфея. Він пише: «Розкрилися небеса: не духовне тільки, але й чуттєве, незбагненне розкриття небес, або небесного склепіння, звідки зійшов у вигляді голуба Дух і чути було голос».

При цьому на Ісуса Христа зійшов Святий Дух у вигляді голуба. Дух Божий, або Святий Дух, — третя Особа Пресвятої Тройці. «Мов голуб» — у юдеїв голуб вважався символом чистоти, невинності (Див.: Мф. 10, 16) і лагідності або ніжності (Див.: Пс. 54, 7). «Зійшов у вигляді голуба, через незлобність і лагідність голуба. До того ж голуб є найчистіший птах, так що він і не сідає там, де є нечистота; так і Дух Святий. З іншого боку, як за часу Ноя голубка сповістила про припинення потопу, принісши маслинову гілку, так і тепер Дух Святий у вигляді голуба сповіщає прощення гріхів. Там — гілочка маслинова, тут — милість Бога нашого» (Феофілакт).

І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій улюблений, в Ньому Моє благовоління (Мф. 3, 17).

І голос був з небес: Ти Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління (Мк. 1, 11).

І був голос з небес, який говорив: Ти є Син Мій улюблений, у Тобі Моє благовоління! (Лк. 3, 22).

Це голос Бога Отця. Він повторювався під час Преображення Господа (Див.: Мф. 17, 5); був також голос з неба, звернений до Ісуса Христа незадовго до Його смерті, і тоді багато хто сприйняв його як грім (Див.: Ін. 12, 28, 30). Це було урочисте проголошення Ісуса Месією — Сином Божим. «Оскільки багатьом могло здаватися, що той голос: «Це є Син Мій улюблений», стосувався Іоана, бо не було додано — «цей охрещуваний», а сказано просто «цей», та й за самою гідністю Хрестителя кожен, хто чув ці слова, легше міг прикласти їх до того, хто хрестив, то Дух Святий зійшов у вигляді голуба, щоб звести голос на Ісуса і показати всім, що слово «цей» сказано не про Іоана, який хрестив, а про Ісуса, що хрестився» (Золотоустий).

Святий Єпифаній так говорить про значення хрещення Ісуса Христа: «Господь прийшов на Йордан і хрестився від Іоана не тому, що мав потребу в цьому обмиванні, але для того, щоб виконати до кінця все, що властиве сприйнятому Ним людському єству, і показати, що Він носив істинну плоть і є істинною людиною».

«Ніколи води хрещення, — говорить святий Ам­в­росій, — не спроможні були б очищати гріхи людські, якби вони не були освячені доторканням до Тіла Спасителя».

За словами святого Іоана Золотоустого, Спаситель, прийнявши хрещення Іоанове, установив істинне хрещення, яке мало бути проповідуване згодом: «Приймаючи хрещення Іоанове, Ісус Христос переконував усіх людей в необхідності приймати встановлене Ним хрещення».

Блаженний Ієронім говорить: «Господь наш Ісус Христос установив нове суспільство, вступати до якого можна, тільки одержавши хрещення».

Опубліковано: 11.11.2014; востаннє змінено: 17.11.2014.