Волевиявленням Святого Духа — проти московської анафеми
Його Євангеліє в руках моїх — посох, на який я
спираюсь. Ось де моє пристановище, ось мир
на пристань душі моєї. Бурі, на мене зведені,
море, на мене обрушене, несамовитість воло
дарів і сильних світу… все це для мене не більше
за павутиння».
Іоан Золотоустий
«Аксіос, аксіос, аксіос!» — прозвучало під склепінням величного Свято-Володимирського собору. Всеукраїнський Помісний Собор 20-21 жовтня 1995 року обрав нового достойного наступника київських святителів Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра, Патріархів Мстислава і Володимира — Патріарха Київського і всієї Руси-України, третього Патріарха Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета. «Ви народилися в селі Благодатному і благодать Божа спочила над Вами», — з такими вітальними словами звернувся до новообраного Патріарха постійний член Синоду, митрополит Львівський і Сокальський Андрій.
Інтронізація Патріарха відбулася 22 жовтня 1995 року у Свято-Володимирському кафедральному соборі. Хвилююче проходив сам чин патріаршої інтронізації. В багатьох священнослужителів і віруючих виступали сльози на очах від великої духовної радості, яку переживала паства Київського Патріархату. Згідно з чином, новообраного Патріарха садовили на Горньому місці найстарші постійні члени Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату — митрополит Львівський і Сокальський Андрій та митрополит Луцький і Волинський Яків. У своїй інтронізаційній промові Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України окреслив головні напрямки церковної діяльності і праці щодо створення єдиної Помісної Української Православної Церкви. З амвона промовляв Патріарх і святитель Української Церкви з великим досвідом церковного політика і дипломата.
Після обрання Патріархом митрополита Філарета ставлення влади до Київського Патріархату дещо потеплішало, але не настільки, щоб вважатися ідеальним.
На День Києва 1996 року Святійший владика Філарет освятив пам’ятник рівноапостольній княгині Ользі на Михайлівській площі. В день річниці смерті Патріарха Володимира на кошти Київської міськдержадміністрації встановлюється мармуровий надгробок на могилі. Ухвалюється рішення поки що не перепоховувати останків Патріарха Володимира.
Найвеличнішою акцією першого року діяльності Патріарха Філарета стала канонізація Київського митрополита Петра Могили. Архиєрейський Собор, що відбувся у Свято-Володимирському соборі, 12 грудня 1996 року причислив до сонму святих найвидатнішого проводиря у тисячолітній історії Українського Православ’я, світильника віри православної Церкви Петра Могилу. До дня урочистої канонізації з’явилися друком «Требник» Петра Могили та його «Катехизис». В засіданні сесії ЮНЕСКО у Парижі, присвяченому 400-літньому ювілею митрополита Петра Могили, брав участь і Святійший Патріарх Філарет, виступивши з промовою про святительський шлях славетного українського митрополита та його внесок у розбудову Українського Православ’я.
Тим часом у Москві не переставали думати, як дошкульніше зневажити Патріарха Філарета. Ще на Архиєрейському Соборі в білокам’яній ухвалили рішення, що, коли Філарет не розкається, «да будет ему анафема». Це набуло широкого розголосу в Україні. Філарет, тоді ще митрополит, відповів на це брошурою «До питання про церковні анафеми», в якій не тільки роз’яснив суть анафем у Древній Церкві, а й викрив їх безглуздя в Московській Церкві. Через два роки, на лютневому Архиєрейському Соборі РПЦ, таки проголосили анафему Патріарху Філарету. Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату відреагував на черговий «московський налигач» дуже короткою і зрозумілою заявою, у якій відзначив, що рішення Архиєрейського Собору РПЦ не має жодної канонічної сили над Предстоятелем незалежної УПЦ. Анафема була останнім «церковним прєщєнієм» московських «благочестивців» і «святош». Більшого вигадати вони вже не могли. Ось так Московська Патріархія віддячила одному з найвидатніших її ієрархів, невтомному трудівникові і багатолітньому Екзарху України. Прецедент в історії дуже цікавий. Колишнього кандидата на Московський патріарший престіл звели просто до «анафеми перед усім народом». Якщо знову повернутися до патріарших виборів в Москві 1990 року, то слід згадати простісіньку правду — Московську патріаршу кафедру Олексій ІІ посів шляхом інтриг і втручання спецслужб у суто церковний процес. Це не означає, що її неодмінно мусив би посісти митрополит Філарет, який, до речі, про це ніколи не шкодував.
Анафема не мала ніякого впливу і значення в Україні. Навіть ієрарх Російської Церкви митрополит Кирил серед своїх заявив: «С анафемой получилось как всегда, она ничего не дала и безрезультатна».
…Другий рік патріаршества для Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату ознаменувався багатьма подіями церковного життя. 1997 року виповнилося рівно 500 років з дня мученицької кончини святителя Макарія, митрополита Київського і всієї Руси, мощі якого спочивають у Свято-Володимирському соборі. Перед ними кожного четверга митрополит, а нині Патріарх Філарет звершує службу з акафістом. Вірить в його небесне заступництво і молитву перед Богом за свою розділену паству. Святійший Патріарх Філарет 14 травня 1997 року у співслужінні багатьох ієрархів та духовенства очолив головні урочистості. Життя святителя Макарія — це приклад ревного служіння Богові, Церкві, своєму народові. Українська Церква завжди мала дійсно достойних ієрархів. Як день всенародного покаяння і очищення увійшло в історію Українського Православ’я 24 травня 1997 року. З ініціативи Патріарха Філарета згідно з Указом Президента України Л. Кучми почалося відновлення собору Золотоверхого Михайлівського монастиря. Закладення храму звершив Святійший Патріарх Філарет у присутності Президента України та високих посадових осіб. Нова сторінка історії Київського Патріархату розпочинається із відродження національної святині, зруйнованої 1935 року. У той сонячний день серед присутніх панував оптимізм, підкріплений ще й відкриттям пам’ятника Ярославу Мудрому, який зображений з макетом Софійського собору на долоні. Символічно, що ці дві події освячував Святійший Патріарх Філарет. Минуло трохи більше року, і Михайлівський собор із дзвіницею, стараннями мера столиці Олександра Омельченка, постав в усій своїй величі. Значна сума коштів для відродження пам’ятки ХІІ століття надійшла від української діаспори.
Архипастирська праця Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату триває. Наша Церква поповнюється новими єпископами, зростає кількість парафій. До 2000-ліття Різдва Христового з ініціативи Святійшого Патріарха Філарета створено церковно-громадський комітет для проведення заходів, присвячених знаменному ювілею в історії християнства. Першим таким заходом на шляху до ювілею стала Всеукраїнська Міжнародна Християнська Асамблея, проведена за участю Київського Патріархату в лютому 1998 року. З просторою програмною доповіддю «Різдво Христове та його онтологічне значення для людства» виступає на цій Асамблеї Святійший Патріарх Філарет. В роботі Асамблеї, її круглих столів взяла участь велика кількість науковців, церковних та громадських діячів. Київський Патріархат налагодив постійний діалог з інтелігенцією і знаходить в ній широку підтримку у своїй діяльності в духовній сфері.
Останні два роки можна назвати найбільш плідними у трудах Святійшого Патріарха. Він об’їхав з архипастирськими патріаршими візитами майже всю Україну, зустрічався з єпископатом, духовенством, віруючими Черкаської, Вінницької, Івано-Франківської, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської, Полтавської, Донецької Житомирської, Кіровоградської єпархій. Історичним стає день, коли Святійший Патріарх Філарет освятив дзвіницю Михайлівського Золотоверхого монастиря. Постали з руїн церква Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогоща) у Києві, храм у селищі Зозів на Вінниччині, де у 20-ті роки діяла одна з перших парафій Української Автокефальної Церкви, очолювана Василем Липківським, багато інших храмів по всій Україні, які також урочисто освятив Святійший Патріарх.
Українська Православна Церква Київського Патріархату є Помісною національною Церквою, Церквою всього українського народу, що в Батьківщині і поза її межами живе. Тому зрозуміле піклування її Предстоятеля про паству, розсіяну по всьому світові. Святійший Патріарх Філарет двічі — у жовтні-листопаді 1998 року та у жовтні-листопаді 1999 року відвідав США з архипастирськими візитами, зустрічався з українцями, звершив богослужіння в багатьох зарубіжних парафіях Київського Патріархату.
— Якщо людство не поставить у своєму житті все на належне місце, якщо в центрі історії буде стояти людина, а не Бог, і якщо Бога не будуть люди сприймати як особистість, а тільки як безлике божество, розлите у всесвіті, то у третьому тисячолітті наша цивілізація піде шляхом самознищення. Кожна людина стоїть перед вибором життя або смерті, добра і зла. І від людства залежить, який шлях обрати у ІІІ тисячолітті. А це означає, що треба шукати насамперед «Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6, 33).
Ось настановчі слова Святійшого Патріарха Філарета на порозі третього тисячоліття.