Навчальні відомості
III. ПРО ЧАС СЛУЖІННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ
IV. ПРО РЕЧІ, ЯКІ ІЄРЕЙ ПОВИНЕН МАТИ ТА ДОСТОЙНО ЗБЕРІГАТИ ПЕРЕД ВІДПРАВОЮ І ПІД ЧАС НЕЇ
V. ПОСУД СВЯЩЕННИЙ, ПОТРІБНИЙ ДЛЯ СЛУЖІННЯ, МАЄ БУТИ ТАКИЙ
VI. ПРО РЕЧОВИНУ САМОГО ТІЛА ХРИСТОВОГО
VII. ПРО РЕЧОВИНУ КРОВИ ХРИСТОВОЇ
VIII. ПРО ВИПАДКИ, ЯКІ МОЖУТЬ СТАТИСЯ ПРИ СЛУЖІННІ ЛІТУРГІЇ В РЕЧОВИНАХ, У ВІДПРАВІ ІЗ СЛУЖИТЕЛЯМИ
X. ПО ВІДПРАВІ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ ІЄРЕЙ ПОВИНЕН РОБИТИ ТАК:
XI. ЯК ЗБЕРІГАТИ БОЖЕСТВЕННІ ТАЙНИ ДЛЯ ХВОРИХ
XII. ПРО ПОДАВАННЯ, ПРИЙМАННЯ, ПЕРЕХОВУВАННЯ ТА ПОШАНУВАННЯ БОЖЕСТВЕННИХ ТАЇН
ЩО ПОВИНЕН СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЬ ЗНАТИ, ПРИСТУПАЮЧИ ДО БОГОСЛУЖІННЯ
священикові та дияконові в святій церкві,
як готуватися до священнодійства,
а особливо до Божественної Літургії,
які бувають нещасливі та нагальні випадки
і що в тих випадках чинити.
↑1. СВЯТІ ТАЇНСТВА, СВЯТИЙ ХРАМ, СВЯЩЕНИК, ЧИННИКИ Й РЕЧІ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ СВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ
1. У благодатному законі Спасителя нашого, Бога Ісуса Христа, Свята Церква має сім Таїнств:
Хрещення, Миропомазання, Євхаристію, тобто Причастя, Покаяння, Священство, Шлюб і Маслособорування. Всі вони здійснюються у святому храмі, освяченому архиєреєм, і служать для істинного спасіння всіх людей; деякі з цих Таїнств можуть при потребі чинитися і в інших будинках або деінде.
2. Таїнство ж Священства і Євхаристія, тобто приношення Безкровної Жертви Тіла й Крови Господа нашого Ісуса Христа, чиниться тільки в освяченому храмі.
3. Для здійснення цих Таїнств потрібні: храм святий, або церква, що служить для Богослужбових зібрань вірних, вдячних Богові Всетворцеві, в Тройці Єдиному, для молитви, просвітлення й очищення від гріхів. Храм повинен бути освячений належним чином, і до нього має бути присланий освячений антимінс.
4. На священика хай буде обрана людина чесна, що знає Святе Письмо і правильно рукопокладена архиєреєм.
5. Одяг священний ієрей хай має за встановленим, Богом переданим чином: стихар, єпитрахиль, поручі, пояс, фелонь. А диякон: стихар, поручі та орар, що накладається на ліве плече.
Відправляти Божественну Літургію без цього священикові і дияконові заборонено. Коли ієрей насмілиться звершити Таїнство без священного одягу, то сам смертельно згрішить і за це позбавляється сану.
6. Інші святі Таїнства, моління і співи в церкві священнослужителі мають чинити в священних облаченнях згідно з Уставом, як призначено для кожного чину.
7. Чинники для Святої Євхаристії, на якій приносяться Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, такі: а) хіротонізований архиєреєм ієрей та б) достатньо твердий намір і воля священика для відправи Таїнства Тіла і Крови Господньої, яке, належним чином здійснене, перетворить хліб і вино в істинне Тіло й Кров Ісуса Христа.
8. Для цього Таїнства потрібні п’ять просфор із чистого пшеничного борошна, виготовлених на дріжджах, і виноградне вино. В жодному разі не можуть бути просфори з іншого, крім пшениці, зерна або черстві чи зацвілі, а також вино з іншої рослини чи ягідних соків або вже сквасніле на оцет.
9. Здійснення Таїнства супроводиться молитвою і словами з благословенням рукою ієрея: «І вчини хліб цей Чесним Тілом Христа Твого», «А те, що в чаші цій, — Чесною Кров’ю Христа Твого», «Перетворивши Духом Твоїм Святим», — як навчає і виконує Свята Апостольська Східна Церква.
10. Хай ієреї добре знають, що без освяченого храму, або без священної трапези — антимінса, без священного одягу, а також і без потрібних речей, за відсутності наміру до звершення Таїнства, або коли просфори не чисті, чи не з чистої пшениці, або коли ієрей не знає слів, що їх належить виголосити при відправі, або коли при затьмареній свідомості від сп’яніння ієрей насмілиться служити, то не тільки святотатственим гріхом смертельно згрішить, але й спричинить те, що саме Таїнство Тіла й Крови Христа Бога нашого не здійсниться.
↑II. ЯК НАЛЕЖИТЬ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЕВІ ГОТУВАТИ СЕБЕ ДЛЯ ДОСТОЙНОЇ ВІДПРАВИ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ ПРИЧАСТЯ БОЖЕСТВЕННИХ ХРИСТОВИХ ТАЇН
11. Таїнство Святої Євхаристії ніколи не освятить мирянин, непосвячений простий чоловік, як також клірик, диякон чи іподиякон, а тільки справжній ієрей, бо ніхто непосвячений того священнодійства не звершить, а хто наважиться зробити це — впаде в тяжкий осуд та гріх святотатства.
12. Правильно ж посвячений ієрей з дияконом повинні готуватися до Богослужіння так: насамперед хай збережуть себе й належно охоронять від усього, що перешкоджає достойному відправленню Божественної Літургії й Причастю Пречистих Таїн.
Більші з цих перешкод такі: коли священик перебуває під прокляттям, або відлучений чи заборонений архиєреєм, або має на собі гріх смертельний.
Якщо він перебуває під прокляттям, у відлученні або в забороні, то хай не насмілюється служити Літургію, доки не одержить прощення і належного розрішення від того, хто мав владу зв’язати його. Той же, хто без дозволу насмілиться до священнодійства, поповнить гріх святотатства і від Божественної Служби повернеться з новим, ще тяжчим гріхом, із виною проти Тіла й Крови Господніх; буде боговбивцею разом із тими, що Христа вбили, і на суд та засудження собі причаститься Пречистих Таїн.
13. Коли хто з мирян перебуває під забороною від архиєрея або ієрея, отця свого духовного, за провину якоїсь пристрасти і знехтує це, а піде до іншого духівника без зняття заборони та насмілиться причаститися Пречистих Таїн Тіла і Крови Христа, — також постраждає і осудиться як боговбивця.
14. Коли смертельний гріх мучить сумління священика, то хай не насмілюється служити Літургію, доки не очистить себе від того гріха жалем та болем сердечним і сповіддю усною перед духовним отцем та міцною обіцянкою, що далі так не грішитиме. Коли ж хто насмілиться, перебуваючи в смертельному гріху, не сповідавшись і каяттям не очистивши себе, служити Літургію, то до гріха смертельного, що є в ньому, другий ще тяжчий гріх смертельний додасть і Божественні Тайни в суд собі та осудження недостойно прийме.
15. Коли під час самої відправи Божественної Літургії ієрей, опам’ятавшись, згадає свій гріх смертельний, то хай, скільки може, з великим жалем і болем сумує і розчулить серце своє, поклавши твердий намір у найближчому часі висповідатись та щирим каяттям очистити гріх свій.
16. Достойному служінню та Причастю Пречистих Таїн перешкоджає також і те, коли ієрей або диякон зневажив, чи скривдив, чи обмовив когось і знає, що той гнівається і має жаль до нього; або ж коли ієрей чи диякон сам ображений чи скривджений кимсь, а тому гнівається і має жаль до того, то хай не насмілюється служити Літургію, але йде раніш, за повелінням Господнім, і примириться з братом своїм і аж тоді хай служить Літургію.
Коли ж покривджений перебуває десь далеко, а є потреба в служінні, то хай візьме добрий намір при першій зустрічі з ним обов’язково помиритись, а в серці своїм хай має глибокий жаль і тільки за цих умов при потребі хай служить Літургію.
17. Достойному служінню та Причастю Святих Таїн перешкоджає також надмірне споживання їжі й пиття ввечері; тому належить бути стриманим в їжі й питті звечора, або дуже мало їсти; починаючи ж від півночі доконче не їсти нічого; коли ж хоч трохи з’їсть або вип’є щось по півночі, то хай не насмілюється служити Літургію, бо ж від півночі починається новий день.
18. Нарешті ж кожний ієрей чи диякон, що має жінку, хай утримається від сходження з нею кілька днів перед відправою Літургії, як також і того дня по служінні, бо хто не стримається і служить, той тяжко грішить.
Усіх цих перешкод не тільки ієрей, але й усякий християнин, що хоче достойно причаститися Божественних Христових Таїн, повинен остерігатися, крім тяжко хворих, яким загрожує смерть.
19. Окрім цих, є й інші перешкоди для достойного служіння і Причастя Святих Таїн, що хоч і менші від попередніх, але ієрей повинен їх стерегтися і старанно викорінювати, як і кожний християнин повинен оберігати себе від них, наскільки можливо.
Це насамперед — зайве розсіяння думок, які треба зосереджувати і стримувати теплою молитвою та щирим роздумуванням про Страждання Христові.
Друге — смуток душевний або занепад духу; відганяти його треба від себе надією прийняття Благодаті Божої, що її сподобитись має через причастя Святих Таїн.
Третє — безнадійність чи лінощі, які можна від себе відігнати бадьорістю, тверезістю, пильністю та обмеженням свого сну.
Крім усього цього, четвертою перешкодою буває осквернення у сні; якщо це станеться навіть без усякої вини з його боку, то хай не насмілюється служити Літургію, за винятком великої потреби.
Коли ж сам був причиною цього — бесідою, думками скверними звечора, їжею, питтям або сном надмірним, то ніяк нехай не насмілюється служити Літургію, доки не висповідається перед отцем своїм духовним і не прийме від нього єпитимії і розрішення.
20. Отже всякі хиби і перешкоди можуть бути викоренені теплою молитвою, сльозами, уболіванням і жалем сердечним, як перед відправою, так і під час неї.
21. Насамперед ієрей, готуючись до Божественного служіння, повинен остерігатися всіх цих перешкод, про які раніш сказано.
22. По-друге, належить йому мати сердечне уболівання за гріхи, хоч би й легкі, щоденні, малі. І коли хоч і в малому мучить його сумління, то хай висповідається перед духовним отцем і від нього прийме розрішення.
Коротко кажучи: все, що треба для чистого від гріхів сумління, хай намагається мати. Серце своє хай очистить від усякої любови чуттєвої і від хотінь та насолод тілесних, противних любові Божій, а почуття свої, хоч би вони були скеровані і в незабороненому напрямі, хай стримає розсудливими вправами.
23. По-третє, хай має добрий і невимушений намір послужити Господеві в преподобії й правді в усі дні життя свого і цей невимушений намір доведе у свій час добрими ділами.
24. По-четверте, хай міцно збуджує голод і спрагу до Божественної Поживи і Пиття цього в душі й серці подвійним роздумуванням.
Спочатку про велич цієї Пребожественної Тайни, бо в ній речовинно Цар і Творець усього видимого й невидимого творіння, Христос Бог і Людина, невидимо, у видимому вигляді хліба й вина, в поживу вірним лежить і воістину дається. І (хай збуджує) користю та придбанням, що від неї походять, бо хто достойно служить та причащається Божественних Таїн, той не тільки одержує відпущення гріхів, але й сподобляється Освячення та особливої Благодаті, бо з’єднується з Христом, що є Джерелом невичерпним Освячення і Благодаті.
Потім (хай збуджує) недостатністю та потребою своєї духовної убогости, бо всякий, хто до цього Скарбу вдається, той дійсно одержує велике багатство Божественних Дарів і поповнює недостатність свого духовного вбозтва.
Далі хай з безсумнівною вірою приступить до причастя Пречистих і Животворчих Таїн Тіла і Крови Христових, щоб ними годувати душу. Такий невимушений намір і віру повинен мати не тільки ієрей чи диякон, але й усякий, хто хоче достойно причаститися.
Ієрей чи диякон, що хоче служити Літургію, повинен до цього мати, зокрема, добрий намір служити на славу Бога, що в Тройці Святій прославляється, та в честь усіх святих, що в небесному раю веселяться; також на добро й відпущення гріхів собі і всім вірним Божим, що є на землі чи в православній вірі побожно спочили; також за всіх зокрема живих і померлих, що доручили йому молитись за них, і за добрий стан Святої Соборної Апостольської Церкви. Божественну Літургію він повинен відправляти за Уставом Господнім і звичаєм Святої Східної Церкви як Тайну, що освячує, і як Жертву, що Бога вмилостивлює і від гріхів очищає, бо тоді Дух Святий його устами, при виголошенні Божественних слів: «І вчини хліб цей Чесним Тілом Христа Твого», «А те, що в чаші цій, Чесною Кров’ю Христа Твого», «Перетворивши Духом Твоїм Святим», покладені на престолі хліб і вино (трохи розведене водою) перетворить.
25. По-п’яте, хай старається з великою честю і глибоким смиренням приступити до цієї Божественної Тайни, роздумуючи про величність, милосердя та безмірну чистоту Господа Бога, а водночас — про свою недостойність, скверність і неміч, бо при такому роздумуванні людина знайде велику Благодать і радість.
26. По-шосте, хай ретельно старається набути благоговіння в собі, роздумуючи про Страждання Господні, бо при щирій уважній молитві одержує людина духовну надію та любов до цієї Христової Тайни.
↑БОГОСЛУЖІННЯ ПЕРЕД БОЖЕСТВЕННОЮ ЛІТУРГІЄЮ
27. Ієрей, готуючи себе до достойного служіння або бажаючи причаститись Божественного Тіла й Крови, хай з вечора відправить або вислухає Вечірню, під час якої хай повчається і в душі своїй із розчуленим серцем роздумує, як Господь і Спас наш Ісус Христос, після Спасенних Своїх Страждань у п’ятницю ввечері, за наші гріхи висячи на Хресті, вмер для нашого спасіння, як один із воїнів списом проколов Йому бік, що з нього витекли кров і вода; як по цьому Йосиф з Никодимом, знявши Тіло Христове, обгорнули Його плащаницею і поклали до гробу; як Марія Магдалина з Пречистою Матір’ю Господньою дивилися на це в сердечному горі, з плачем і великими риданнями.
28. На Повечір’ї ж та читаючи «Молитви перед відходом до сну», визначені собі канони та акафисти Боговладичиці, або Господу Ісусу, чи святим, що мають свій день тижня, чи Ангелу своєму охоронителеві, — хай побожно роздумує, як Пресвята Душа Спасителева, з’єднана з Божеством, до пекла зійшовши, всевладно зв’язала князя темряви, полонила його царство і визволила від мук його душі всіх праведних, що від віків там перебували, вивела їх з Собою і оселила в Раю ще до Свого славного Вознесення. Тому, дякуючи Йому за всі добродійства, що Він подав людському родові Своїми Спасенними Стражданнями і Животворчою Своєю Смертю, хай щиро молить, щоб через них очистив і його провини, визволив від вічної муки і сподобив Свого Царства.
Пресвяту ж Богородицю, що була свідком страждань і смерти Сина Свого і, все це бачивши, співуболівала, хай щиро молить, щоб була в житті цьому Заступницею і в усіх чеснотах Помічницею, а в день розлучення з тілом визволила душу від усяких диявольських примар міцним Своїм заступництвом й оселила в Царстві Сина Свого; бо, як Мати Сина Свого, Вона усього може випросити для тих, що з вірою вдаються до неї.
29. У ранішній же час, ще до ранньої зорі відправляючи Опівнічну службу, хай побожно роздумує, як Господь наш, йдучи на вільні муки, опівночі був у саду Гефсиманському у такому молитовному усердному подвигові, що піт Його був як краплини крови, що капали на землю; як воїни взяли Його там і, зв’язавши, немов злочинця, повели найперше до Анни; які Він там добровільно перетерпів образливі приниження, обплювання, биття й інші незчисленні зневаги, щоб нас визволити від гріховних кайданів, мук і диявольського насильства.
30. Відправляючи ж Ранню, хай уважно і з розчуленням роздумує, як Господь з великим приниженням був ведений від Анни до Кайяфи і які там допити, люті насильства, удари по щоках, обплювання, глум і немилосердне биття від півночі аж до ранку добровільно витерпів за гріхи наші.
31. Після Ранньої, на Першому Часі нехай побожно роздумує, як Спаситель о першій годині був ведений від Кайяфи в Преторію до Пілата зв’язаний, мов злочинець; як там Суддя всього світу беззаконними архиєреями і старцями єрусалимськими був обмовлений і неправедним суддею засуджений.
32. Своєчасно ж побожно і з розчуленням відправляючи Третій Час, хай побожно роздумує, як Спасителя нашого о годині третій судив Пілат і які Він там незліченні наруги й удари по щоках дістав, а потім, немилосердно прив’язаний до мармурового стовпа, болючі рани від вінця з колючого терну та інші нестерпні муки витерпів, щоб нас звільнити від мук диявола.
При цьому відповідним є роздумування також і про те, як у третю годину Дух Святий у вигляді вогненних язиків зійшов на апостолів, що тоді перебували у молитві, та їх просвітив. Згадуючи це, хай щиро молить Господа, щоб, як святим апостолам, подав і йому Духа Святого для духовної просвіти розуму та достойної відправи призначеної Божественної Служби.
33. Відправляючи ж побожно Шостий Час, хай роздумує, як о шостій годині дня Спаситель наш, несучи Хрест Свій, був ведений на розп’яття та як немилосердно чотирма цвяхами до Хреста люто був прибитий на Голгофі і висів розп’ятий посеред двох розбійників; як воїни розділили між собою Його одяг; як ті, що проходили мимо, насміхалися над Ним, а розбійник, що висів ліворуч від Нього, ганьбив Його та як темрява була по всій землі.
34. Дев’ятий Час (коли визначено Уставом і цей Час читати) також відправляючи з усією побожністю, хай уважно роздумує, як Спаситель наш, бажаючи спасіння людського роду, на Хресті висячи, вигукнув: «Прагну!»; як був напоєний оцтом, змішаним із жовчю; як Пресвяту Душу Свою передав у руки Бога Отця; як затряслися основи землі, розпалося каміння, встали мертві з гробів; як один із воїнів проколов списом бік Йому і зараз же вийшла з нього кров і вода.
Про ці коротко згадані тут та інші Спасенні Страждання Господні побожно роздумуючи, з розчуленням і щиро, а коли можливо, то і з сльозами, хай відправляє молитви Часів.
35. А на Зображальних (Обідниці), якщо Літургії не буде, хай щиро дякує Спасителеві за ці страшні страждання, які Він добровільно витерпів за нас, щоб визволити нас від мук диявольських, і за пролиття Пречистої Крови Його, що Нею викупив нас від прокляття закону, бо страждання і смерть Його подають життя людському родові, через гріхи мертвому. І щиро, з покорою сердечною хай молиться, щоб через ці всі добродійства Свої, що ними рід людський обдарував, подав і йому Благодать відпущення гріхів, щоб належно принести Йому Безкровну Жертву та неосудно причаститися Святих Його Таїн.
36. Коли ж ієрей, чи диякон, або хтось інший, що до причастя готується, самовільно, через лінивство або недбальство, вказане церковне правило, належне до Божественного Причастя, не виконає а чи пропустить якусь його частину, то смертельно згрішить.
Коли ж ієрей буває зайнятий іншими спасенними для людей справами, як-от сповідь хворих або здорових чи причастя або хрещення хворих, а час Божественної Літургії настав, і він не може виконати правила, то не згрішить; тільки по Божественній Літургії хай відправить все невиконане; молитви ж до причастя хай невідкладно прочитає перед Літургією.
37. Також і ті, що хочуть причаститися Святих Таїн, повинні всією душею виконати церковні відправи і правило перед Святим Причастям та старатись роздумувати про Страждання Господні. Якщо хтось із причасників не вміє читати, то ієрей, чи диякон, чи причетник мають цього їх навчити, щоб люди навернулись до більшого бажання любови Господньої. А коли ж читати вміють, а про Правила Церковні не дбають і без сердечного жалю, заклопотані думками про себе, насмілюються приступити до Страшного цього Таїнства, хоч би то були й знатні особи, чоловіки чи жінки, хай стримаються від того, а ієрей, як отець духовний, хай відлучить їх від Святині, поки не виправляться і не виконають належних правил, бо страшно впасти в руки Бога Живого, коли хтось буде приймати Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа в суд і засудження.
38. Для відправи Божественної Літургії ієрей і диякон повинні бути чисті як душею, так і тілом, себто повинні мати тіло чисте і на собі чисту та в доброму стані одежу. Коли ж одяг буде дуже брудний чи подертий і ієрей насмілиться в ньому служити, то смертельно згрішить, бо зневажить Христа Бога, укритого в Пречистих Своїх Тайнах. Тому насамперед священно служителям треба мати хоч і вбогий, але на вигляд добрий і чистий священний одяг; крім того належить мати голову зачесану, лице і уста вмиті, а нігті обрізані — все це для пошани Божественних Таїн. Також і люди, що на нього дивляться і цілують його руку, щоб не були нічим прикро вражені.
Також кожний добре зробить, коли, маючи намір причаститися, ще з вечора прочистить і прополоще свої зуби, щоб рано, коли він знову митиме уста, до горла нічого не потрапило, бо це буде перешкодою до відправи або причастя. Коли ж уранці обережно вимиє уста, щоб ні краплі води не проковтнути, то хай без вагання служить.
↑III. ПРО ЧАС СЛУЖІННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ
39. Час відправи, за старим церковним зчисленням, є третя година дня (за сучасним обчисленням дев’ята година ранку), але Божественну Літургію можна почати відправляти і раніше, і пізніше, якщо в цьому буде потреба, але все ж таки не раніше денного світання і не пополудні, бо хто так правитиме, той згрішить. Але є дні, в Церкві окремо виділені, в які належить правити Літургію пополудні, особливо коли Літургія правиться разом з Вечірнею (тобто Ранішосвячених Дарів у Чотиридесятницю і в день П’ятидесятниці).
↑IV. ПРО РЕЧІ, ЯКІ ІЄРЕЙ ПОВИНЕН МАТИ ТА ДОСТОЙНО ЗБЕРІГАТИ ПЕРЕД ВІДПРАВОЮ І ПІД ЧАС НЕЇ
40. На антимінсі розірваному, дірявому або почорнілому, на якому літери нерозбірливі, також із паперу зробленому, служити не можна. Хто насмілиться на такому антимінсі служити, той смертельно згрішить як зневажник Божественних Таїн і підлягатиме єпископській карі, себто забороні або відлученню.
41. На престолі має бути сорочка та індитія, що ними престіл одягається до землі, а зверху — ілітон з тонкого і густого полотна або шовковий; на ньому розстелюється антимінс, а тому він і розміром такий, як антимінс.
Сорочка, індитія та ілітон повинні бути чисті, не подерті, не діряві, а коли вони зістаріються, то належить їх перемінити за встановленим чином, з молитвами. В церкві ж і у вівтарі та на святій Трапезі Божій хай буде все чисте, ціле, благообразне, витерте і шановане; хай не зневажаються Божественні Тайни недбальством, і за цим треба уважно дивитись.
42. Коли церква й престіл освячені, але пролиттям людської крови стануть осквернені, а також від тілесної якоїсь нечистоти на підлозі, то хай ієрей ні в якім разі не насмілюється служити, аж доки не відбудеться (після архиєрейського благословення) звичайне очищення. Хто знехтує це, той смертельно згрішить і підлягатиме архиєрейській карі.
Якщо ці випадки стануться під час розпочатої вже Літургії, перед Великим входом, то хай ієрей припинить відправу і, споживши хліб та вино як благословенні, але не як Тіло і Кров Христові, бо ж вони ще не були освячені, хай скине з себе священний одяг і відійде, не правивши Служби.
Якщо ж це станеться по Великому вході, то хай не зупиняється, а відправляє розпочату Службу Божу. Потім хай не насмілюється служити знову, аж поки місце те, по єпископськім благословенні, через звичайні на цей випадок молитви, очиститься і церква освятиться.
43. Коли церква буде осквернена від нападу поганського, чи насильства єретицького або відступницького, або коли явного єретика там буде поховано, то ієрей хай не насмілюється правити в ній Літургію, доки особливим єпископським благословенням не очиститься і не освятиться церква; хто ж насмілиться служити без благословення, той смертельно згрішить і підлягати буде єпископській карі.
↑V. ПОСУД СВЯЩЕННИЙ, ПОТРІБНИЙ ДЛЯ СЛУЖІННЯ, МАЄ БУТИ ТАКИЙ:
44. Потир, або чаша, дискос, звіздиця і ложечка. До цих посудин треба ще три покрівці — один для покриття потира, другий — дискоса, а третій — воздух, для покриття обох разом. Ці покрівці повинні бути пошиті з вартісної матерії, чисті та цілі.
Чотири ж названі вище предмети можуть бути золоті, або срібні, або олов’яні, але не з дерева і не з міді або заліза, бо хто служив би в таких, то згрішив би і підлягав би єпископській карі.
45. Книга «Служебник» завжди конче потрібна для служіння, і з пам’яти ієрей хай молитов не говорить. Якщо він служитиме з пам’яти, без книжки, то смертельно згрішить, бо тоді бувають такі перешкоди, як забуття і зупинки, коли він не знатиме, що робити чи що говорити, а тим і людей введе у сумнів та спричинить шкоду своїми помилками.
46. До цього при Божественній Літургії хай буде запалено три або чотири свічки на престолі і на жертовнику, дві перед іконами і для входів дві, а при великій нестачі — одна; коли ж ієрей насмілиться правити Літургію без свічок, то смертельно згрішить.
47. У вівтарі завжди має бути прислужник чоловічої статі, якщо ж священик буде помагати сам собі у вівтарі, а особливо на Божественній Літургії, то зневажить Божественні Тайни і самого Христа, Який у них перебуває; зневажить і Невісту Його — Церкву, образом якої в цей час священик є, і тим смертельно згрішить.
48. Під час служіння Божественної Літургії ієрей повинен бути лагідним, тихим, зо всіма замиреним та побожним, духовними очима дивлячись на Владику свого, перед Яким стоїть, Йому служить і образ Якого на собі носить. Молитви хай читає із найбільшим благоговінням, побожно та з великою увагою, старанно і нічого не пропускаючи, твердо пам’ятаючи, що Бог приймає їх із його вуст як дорогоцінні перлини.
Служити ж ієрей повинен із страхом і духовним трепетом, виявляти свою віру покірним поглядом очей, побожним здійманням рук, стояти з пошаною, всією зовнішньою поставою і кожним рухом показуючи, що престіл є Троном Царя Небесного, Судді живих і мертвих, на якому Він істинно сидить і довкола Нього невидимо зі страхом предстоїть безліч ангелів.
↑VI. ПРО РЕЧОВИНУ САМОГО ТІЛА ХРИСТОВОГО
49. Речовина Тайни Тіла Господа нашого Ісуса Христа є хліб чистого пшеничного борошна, замішаний на простій, природній воді і добре спечений, квасний, несолений, свіжий і чистий, що має властивий смак і до споживання приємний та придатний, не черствий. Бо хліб, що хоч буде і пшеничний, але не матиме перелічених тут прикмет, ніяк не може бути матерією або речовиною Тіла Христового в Святій Східній Православно-Кафоличній Церкві; тому ніхто на такому хлібі хай не служить.
Усякий інший хліб, крім пшеничного (квасний із зерен інших рослин), речовиною Тіла Христового бути не може. Ієрей, що насмілиться над хлібом із інших зерен служити, або коли той хліб буде хоч і з пшеничного борошна, квасний і на природній воді приготовлений, але з додатком молока, масла чи яєць, або ж ними помазаний, чи, нарешті, цвілий, запліснявілий, згірклий або черствий чи гнилий, — такий ієрей тяжко згрішить і за це великій карі підлягає, а саме Таїнство, на такім хлібі звершене, не відбудеться.
↑VII. ПРО РЕЧОВИНУ КРОВИ ХРИСТОВОЇ
50. Речовина Крови Христової є вино від плоду лозового, тобто з грона виноградної лози виточене. Це вино повинне мати властивий смак і запах, бути приємним до пиття і чистим, не змішаним з будь-яким іншим питвом, а тільки з грон виноградних. На Проскомидії належить улити до вина трохи води, а по освяченні Таїн — води теплої, як то велить чин.
Вином не є і бути не можуть усі без винятку соки, витиснені з різних овочів та ягід, як-от, наприклад: яблучний, грушевий, вишневий, терновий, малиновий та інші, подібні їм.
Коли ж хто насмілиться, крім самого вина виноградного, інших вин вживати або ж послуговуватись виноградним вином уже скислим, що перетворилося на оцет, або ж таким, що має якісь домішки, то ніяк Таїнства не звершить, а лише тяжко згрішить. Такий ієрей підлягатиме позбавленню священства.
51. Коли ж і на Проскомидії ієрей, промовляючи слова ці; «І зараз витекла кров і вода», води трохи не увіллє, як також по освяченні Святих Таїн у свій час, коли вкладає в святу чашу частину Святого Агнця, не увіллє теплої води або замість теплої увіллє холодну воду, згрішить смертельно як порушник Церковного Передання.
Вливати ж воду в чашу на Проскомидії або по освяченні треба з великою обережністю, щоб не змінити властивого смаку вина на водяний, бо в такому вині, що придбає водяний смак, не звершиться Тайна, і тому ієрей смертельно при цьому згрішить.
↑VIII. ПРО ВИПАДКИ, ЯКІ МОЖУТЬ СТАТИСЯ ПРИ СЛУЖІННІ ЛІТУРГІЇ В РЕЧОВИНАХ, У ВІДПРАВІ ІЗ СЛУЖИТЕЛЯМИ
В речовині Тіла Христового
52. У речовині Тіла Христового, тобто хлібі, може статись ось що. Коли ієрей, служачи, довідається перед освяченням, що хліб на престолі, приготовлений на дискосі для освячення, є гнилий, або з житнього чи якогось іншого борошна, або трошки цвілий, чи прісний, то зараз же хай відкладе і візьме інший, свіжий та чистий пшеничний і скаже над ним тихо: «На спомин Господа Бога…» та все інше Проскомидійне, що над Агнцем; хай виймає Агнця, як звичайно, і, поклавши його на святім дискосі, хай приносить у жертву і проколює. Після того хай почне та освятить від того місця перед освяченням, від якого припинив правити, і так звичайно Службу відправить.
Якщо про це довідається перед виголошенням самих Божественних слів, то, сказавши все Проскомидійне, хай править Службу далі, починаючи словами молитви: «З цими блаженними Силами і ми…» і далі все за порядком хай відправить.
Так само хай робить і тоді, коли після Проскомидії перед Великим входом або по вході виявиться, що з дискоса якимось чином зник Агнець і священик не зможе знайти його.
53. Коли ж таке станеться після освячення, то хай ієрей робить так, як сказано, і, взявши іншу свіжу просфору, хай все Проскомидійне над нею промовить, хай вийме Агнця і, почавши від молитви: «З цими блаженними Силами і ми…» хай освятить, як звичайно, і Службу відправить.
Перший же Агнець, після причастя Божественного Тіла й Крови, нехай споживе на жертовнику з рештками Божественних Таїн.
54. Коли ж довідається, що просфора не відповідна, під час самого причастя, споживши часточку, то хай зробить так: взявши свіжу пшеничну просфору та, прочитавши над нею все Проскомидійне, хай вийме Агнця, принесе в жертву і проколе та від цього місця: «Він, прийшовши і діло нашого спасіння виконавши, в ніч, як зраджено Його…» говорить (над чашею ж нічого нехай не говорить, бо вже все було сказано). Читаючи ж молитву: «Тому і ми, споминаючи цю спасенну заповідь…» та «Твоє від Твоїх…», нехай піднесе тільки дискос із Божественним Агнцем. Також читаючи молитву: «Ще приносимо Тобі…» та «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа…» із стихами над Агнцем, хай говорить для завершення освячення: «І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого, перетворивши Духом Твоїм Святим». Хай читає молитву: «Щоб стали ми причасниками…» Усе це таємно нехай проказує, нічого не виголошуючи другий раз, і так хай причаститься Божественного Тіла й Крови Христової і за порядком нехай скінчить Божественну Службу.
55. А коли перед освяченням побачить, як було сказано, що хліб не є придатним до відправи на ньому Тайни Тіла Христового, а іншого хліба не можна знайти, то зараз же хай припинить служити.
А коли про це довідається аж по освяченні, то хай не перестає служити, але хай Таїнство звершить.
56. Бажаючи уникнути всіх цих випадків, а найбільше — смертельного гріха, хай ієрей наглядає над тими, що печуть просфори, — щоб пекли їх з чистого і доброго пшеничного борошна, а не із затхлого та смердючого чи іншого непридатного, а при тім хай завжди має зайву запасну просфору.
Також на просфорі черствій, давній ніколи нехай не насмілюється правити; ще не починаючи Проскомидії, ієрей хай візьме в руки просфори та спробує їх якість, а для кращого пересвідчення одну хай розломить. Побачивши, що хліб придатний, — без усякого сумніву й тривоги, з чистим і спокійним сумлінням може служити Літургію.
57. Коли ієрей по освяченні Тіла, але ще перед освяченням Крови побачить, що нема в чаші вина, а тільки вода, то хай виллє цю воду в чисту та придатну посудину й зараз же ввіллє вино й трошки води, промовляючи: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра…» Далі нехай починає від цих слів: «Так само й чашу після Вечері…» та інше.
58. Коли ж по виголошенні слів побачить, що нема вина в святій чаші, а тільки вода, то хай робить так само й говорить, як було зазначено. Коли ж про це довідається під час самого причастя, то хай виллє воду до іншої посудини, а в чашу увіллє вино й трошки води, проказуючи: «Один із воїнів списом…» та інше. І від слів починає: «Так само і чашу після Вечері, промовляючи: Пийте з неї всі…» (Це все проказує тихо). Також молитву: «Тому і ми, споминаючи…» І, підносячи чашу, говорить: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо…» і молитву: «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа…» Минувши те, що треба промовляти над Святим Хлібом, говорить: «А те, що в чаші цій…» і, благословляючи тільки чашу, хай говорить: «Перетворивши Духом Твоїм Святим» і решту всіх молитов до причастя; так причастившись, відправить звичайно Божественну Службу.
Воду ж цю по закінченні Божественної Служби та по спожитті решти Божественних Таїн, хай увіллє у святу чашу й споживе.
59. Коли на Проскомидії ієрей забуде влити воду до вина у святу чашу й про це згадає перед освяченням св. чаші, то хай увіллє одразу трохи води, промовляючи: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве». Коли ж не увіллє, згадавши, що не влив, то смертельно згрішить.
Коли ж це згадає по освяченні, то хай воду не вливає, а увіллє звичайну теплоту в свій час.
60. Тому треба ієреєві чи дияконові, коли вливає вино, пильно остерігатися всіх цих випадків, щоб через своє недбальство не згрішити смертельно; тож він має пильнувати, щоб вино було не оцтове, не запліснявіле, не загниле і чим-небудь не осквернене. Бо, коли побачить його непридатність, то служити на такому вині хай не насмілюється. Хай пам’ятає, що всім християнам належить думати про те, як найкраще догодити Богові. Зі страхом, сказав Господь, спасіння своє чиніть. Тому ієреї які легковажать цим страшним своїм служінням, виконуючи його невправно та неблагочинно, мають великий гріх і тяжко постраждають.
↑Про випадки під час освячення й звершення Святих Дарів
61. Коли служить багато ієреїв, то слова Господні: «Прийміть, споживайте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх…», а далі «І вчини хліб цей…», «А те, що в чаші цій…» і «Перетворивши Духом Твоїм Святим» – слова ці належить усім ієреям говорити разом, а не поспішати кожному говорити окремо. (Тихо говорять всі священики, а виголошує старший).
62. Коли ієрей забув, чи сказав він Господні слова над хлібом і вином, як також молитви. «Господи, що Пресвятого Твого Духа…», або слова Перетворення: «І сотвори хліб цей… А те, що в чаші цій… Перетворивши Духом Твоїм Святим», і був би в сумніві та тривозі про освячення Тайни, – то хай даремно не тривожиться, але тихо в умі своєму таку хай думку має, що коли не є ще освяченими ці предкладені дари — хліб і вино, то нині освячуються; і хай скаже над ними Господні слова, починаючи з цього: «В ніч, як зраджено Його, або правдивіше…» і решту, а слова, відносно яких він не певний, що їх сказав, хай промовить ще раз і молитви до кінця відправить.
↑IX. ПРО ВИПАДКИ, ЯКІ МОЖУТЬ ТРАПИТИСЬ З САМИМ СВЯЩЕНИКОМ, ЩО ВІДПРАВЛЯЄ
БОЖЕСТВЕННУ ЛІТУРГІЮ, А ТАКОЖ ПРО ІНШІ ВИПАДКИ
63. Коли ієрей, що служить Літургію, раніше освячення Тіла й Крови Господньої тяжко занедужає, що не зможе далі служити, або раптово помре, то Служба припиняється і не закінчується.
Коли ж це станеться після освячення і перетворення, то інший священик, якщо він буде присутній на Богослужінні, хай відправить Божественну Літургію, почавши з того місця, на якому перший священик зупинився.
Якщо ієрей, що занедужав, залишився живим і може прийняти Божественні Тайни, то ієрей, який служить замість нього, хай відломить малу частку Святого Агнця і, взявши ложечкою Божественної Крови, хай запричастить його, а сам хай причаститься за чином і відправить Службу.
64. Коли ж іншого ієрея не буде, щоб відправити Службу та спожити Святощі, то хтось із благоговійних і чистих мужів хай візьме покрівець і, не торкаючись голою рукою, добре покриє Святощі, щоб ніщо не могло потрапити на дискос чи до святої чаші, доки не прийде інший священик; коли ж інший прийде, то хай відправить всю Божественну Службу в інший день або на іншому престолі, починаючи з Проскомидії, вийме нового Агнця і в служінні хай освятить, бо ж не був він присутнім і не слухав Літургію. Після спожиття нового освяченого Агнця хай споживе і попереднього Агнця та Божественну Кров хай вип’є або, всипавши у святу чашу все разом, хай споживе на жертовникові.
А коли станеться, що священик буде змушений облишити служіння Літургії перед освяченням Святих Дарів, то інший або той же священик, відправивши наново всю Божественну Літургію, віднісши Святі Тайни на жертовник і споживши їх, хай споживе і хліб та вино, що залишилися, але не як Тіло і Кров Христові, а як благословенні хліб і вино.
65. Коли ієрей почне служити Літургію і на Проскомидії або далі на Літургії до Великого входу буде його покликано хрестити чи сповідати через якусь смертельну небезпеку і буде це близько, то хай припинить на цьому місці служіння і швидке йде туди та, зробивши смертельно хворому надійне спасіння, повертається і завершує Божественну Службу; в церкві ж на час своєї відсутности хай накаже читати щось відповідне та корисне для спасіння присутніх людей, як-от: Апостол, псалми або канони чи повчання.
Коли ієрей там, куди пішов, затримається через необхідні обставини на довший час і тому спізниться, а буде відправлена тільки Проскомидія, то хай залишить правити Літургію і наступного дня рано хай відправить знову все, а по спожитті Святих Дарів споживе окремо й те, що було заготовлено минулого дня. Після ж Великого входу і по освяченні Дарів хай не залишає відправи Літургії, покладаючись на волю Божу у своїх турботах за хворого.
66. Коли по довгому часі від цього випадку Святі Дари, освячені чи неосвячені, за відсутністю священика зіпсуються, тобто хліб запліснявіє, а вино скисне і обернеться в оцет, так що ці Дари стануть непридатними до спожиття, то хай священик візьме їх і висипле в ріку.
67. Коли, окрім такого випадку, священик, який править Літургію, не причаститься Божественних Таїн, то тяжко, смертельно згрішить і підпаде під загрозу відлучення.
68. Коли перед освяченням Святих Дарів у святу чашу впаде муха, то треба її вийняти і, загорнувши в папір, спалити.
Коли ж це буде павук чи інше щось отруйне, то треба вино вилити із святої чаші до іншої придатної посудини, а в святу чашу влити інше вино та трохи води, говорячи оці слова: «Один із воїнів списом проколов Йому ребра…» І так хай відправить Літургію як звичайно, а по закінченні Служби хай вино те виллє у плинну ріку.
Коли ж це станеться по освяченні і ієреєві буде страшно і бридко проковтнути з Божественною Кров’ю те, що впало, то хай тоді обережно, з повною увагою вийме те, що впало, щоб ніде не капнути Божественною Кров’ю, і хай тричі добре змиє вином вийняте, а вино хай збереже. Вийняте хай загорне у папір або в чисте полотно і по закінченні Літургії створіння це з папером чи полотном нехай спалить на цеглі чи на чистому камені, а попіл висипле там, де священик умиває руки; вино ж те, що ним була змита комаха, хай виллє в ріку; коли ріка буде далеко, то, викопавши ямку при церкві у відповідному місці, щоб не було топтане ногами, хай виллє і зариє.
69. Коли взимку Кров Божественна в чаші замерзне, то ієрей або диякон, нагріваючи покрівці над вогнем, нехай обгортає ними святу чашу, аж поки вино не розтане; або ж, опустивши святу чашу в посудину з гарячою водою, хай обережно тримає, пильнуючи, щоб не влилося до неї води.
70. Коли капне Божественна Кров через недбальство ієрея під час Служби, то він смертельно згрішить. Якщо капне на дошку (і йому можна буде нахилитись та дістати), то хай язиком злиже; якщо ж це буде неможливо, то треба губкою добре витерти, потім дошку вистругати і стружки на чистому камені або цеглі спалити, а попіл закопати при церкві у відповідному місці.
А коли на голу землю капне, то землю в цьому місці належить зішкребти і спалити та закопати при церкві у відповідному місці.
Коли ж капнуто на камінь, то так само по змозі належить злизати, а як ні, то добре вимити губкою і воду, губкою зібрану, треба вилити у ріку.
Коли ж Божественна Кров капне на індитії престольні або на антимінс, то перше хай ієрей це місце устами обсмокче і потім антимінс хай губкою добре витре; по закінченні ж Літургії, знявши індитії із святої трапези, сам ієрей нехай змиє тричі чистою водою тільки те місце, на яке капнула Владична Кров, підставивши святу чашу або антидорну тарілку, воду ж у плинну ріку або в ямку при церкві у відповідному місці хай виллє. Індитії ж, висушивши, нехай одягає на святу трапезу.
Коли на покрівець або на святу одежу Кров Свята капне, то перше хай ієрей устами добре обсмокче і губкою витре, по закінченні ж Служби хай тричі добре змиє водою над антидорною тарілкою, а воду у плинну ріку або в ямку при церкві у відповідному місці хай виллє.
Коли на розстелене підножне сукно чи килим Божественна Кров капне, то насамперед губкою, що нею витирається свята чаша, мокре треба витерти і губку добре вимити над антидорною тарілкою, а мокрий шматок той вирізати і на камені спалити, попіл же і воду, що нею мито, закопати у відповідному місці при церкві.
71. Коли б стався випадок, що вся Божественна Кров по освяченні вилилась, так що мала частина залишилася у святій чаші, то нею ієрей хай причаститься і відправить Службу; що ж до пролитої Божественної Крови, то збирання, витирання і миття вчинити так, як про це говорилося раніш.
Коли ж у святій чаші нічого не залишиться, то хай ієрей знову увіллє до неї вина і трохи води, говорячи Проскомидійні слова: «І зараз витекла кров і вода…» І хай освятить, почавши від цього місця: «Так само і чашу після Вечері, промовляючи: Пийте з неї всі…», і інше, і молитви: «Тому і ми, споминаючи…» і «Твоє від Твоїх…», говорячи, одну чашу підносить і «Ще приносимо Тобі…» та «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа…» із стихами, і тільки на одну чашу говорить, благословляючи: «А те, що в чаші цій…» та «Перетворивши Духом Твоїм Святим» і молитву «Щоб стали ці Святі Дари…» і все це до кінця і хай причаститься.
Усі ці молитви та виголошення хай тих говорить; у церкві ж хай співають у той час відповідні стихи, поки ієрей не виконає всього в таких надзвичайних випадках, щоб люди, щ0 перебувають у той час у церкві, не стояли нудячись через затримання тими чинностями.
Вельми уважно належить дивитись і стежити за собою, коли таке страшне діло станеться при певному недбальстві, і щиро журитися за таким випадком.
72. Коли зараз по причасті Святих Таїн ієрей виблює їх, то блювотини треба зібрати у льняне полотно і в чисту посудину вкласти та зберегти їх аж доки добре висохнуть і тоді на цеглі або на чистому камені спалити і в плинну ріку вкинути; також і землю, на яку впали, треба зішкребти, спалити і закопати при церкві у відповідному місці або в ріку вкинути.
73. Коли якась часточка Божественного Тіла впаде на землю, то треба побожно її взяти і покласти на дискосі; землю ж, на яку впаде, зішкребти і в плинну ріку вкинути або спалити і закопати при церкві у відповідному місці.
74. Коли священик, маючи кошлаті вуса, через недбальство обмочить їх Божественною Кров’ю, то згрішить; але хай устами своїми добре обсмокче їх, а потім покрівцем витре, на майбутнє ж хай їх акуратно підстриже і цього гріха уникне.
75. Коли ієрей, служачи, кладе на долоню своєї правиці Божественне Тіло або коли при соборному служінні прийме від архиєрея, то хай ніколи не закриває правої руки лівою і хай тримає не над головою, а над престолом, схиливши голову і дивлячись побожно на долоню, зо страхом і вірою, нехай звичайні молитви говорить і причаститься. По причасті ж хай добре огляне долоню своєї правиці і, коли лишилась яка маленька часточка, то хай язиком її візьме до вуст і оближе долоню, щоб нічого на ній не лишилось, а після цього, взявши антимінсну губку, нехай добре витре долоню над дискосом, а також і об ілітон.
Причастившись Божественної Крови із св. чаші, хай ієрей уста свої добре обсмокче і язиком оближе, а потім витре антимінсною губкою. П’ючи ж, нехай добре обсмокче край св. чаші, щоб не осталась на ньому Божественна Кров, а потім губкою хай витре.
Якщо взимку Св. Агнець на дискосі так змерзнеться, що ієреєві неможливо буде в свій час розломити його, то хай тримає св. дискос з Божественним Агнцем над вугіллям у горнятку на престолі, покривши звіздицею і покрівцем, поки він не розмерзнеться.
77. Коли на ієрея, що служить, нападуть вороги або чужинці, погани чи розбійники і Служба ніяк відправитись не може, то хай споживе Святощі, щоб не лишились на зневагу мерзотним убивцям, сам же хай уникне смерти, якщо зможе; коїш ж не відступить, то краще зробить, бо коли вбитий буде, то прийме мученицький вінець.
Якщо хтось, переслідуючи святу віру православну, захоче ієрея, що служить, убити, то ієрей ніяк не повинен від служіння відступити, але відправляти далі, хоч би й смерть довелося йому прийняти, бо якщо буде вбитий, то до мучеників зарахується.
78. Якщо під час служіння ієреєм Божественної Служби загориться церква або від бурі чи з іншої причини покрівля почне падати, тоді хай обережно візьме Святощі з антимінсом разом, вийде з церкви та на іншому порядному місці на тому антимінсі хай відправить Божественну Службу, почавши від місця, на якому зупинився.
79. Коли по освяченні хліба чи вина покажеться чудо, тобто хліб у вигляді м’яса або дитяти, вино ж у вигляді крови, і коли в короткому часі цей вигляд не переміниться, тобто коли знову не явиться вид хліба й вина, але так без зміни перебуватиме, то ієрей нехай не причащається, бо не є то Тіло і Кров Христова, а тільки чудо від Бога, явлене за недовірство або за іншу провину. Нехай ієрей візьме іншу просфору (якщо тільки вигляд хліба перемінився) і як належить нехай творить Проскомидію над Агнцем і нехай вийме Св. Агнець і, відклавши чудом перетворений та чесно зберігши його, нехай почне від молитви: «З цими блаженними Силами і ми…» і все за порядком звершить; над чашею ж нічого не повторює. А коли ж і в чаші вино набуде вигляду крови, то, в іншу чесну чашу чи посудину виллявши його, нехай увіллє знову вино, говорячи над ним Проскомидійне, як звичайно, за порядком, і це нехай освятить і під час причастя нехай звичайно причаститься і Службу відправить.
Коли ж те, що позначилося м’ясом або дитям, знову прийме вигляд хліба, або в чаші, що в ній була кров, знову вино стане, то хай не заколює іншого Агнця та іншого вина до чаші не вливає, але цими причаститься і Службу відправить як істинним Тілом і Кров’ю.
80. Нарешті хай парафіяльний ієрей знає, що в кожне велике свято й неділю та в кожну призначену Уставом суботу він повинен служити Літургію під страхом смертельного гріха; бо коли не буде служити, то позбавить багатьох слухання Божественної Служби, яку за Божим і Церковним наказом кожен християнин у кожний святий день повинен слухати.
81. При цьому хай ієрей знає й те, що він тільки одну Літургію на день і на одному престолі відправляти може, бо ця єдність Святої Жертви знаменує єдину смерть Христову, що Він її один раз прийняв, і єдине страждання Його, яке один раз за нас перетерпів.
↑X. ПО ВІДПРАВІ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ ІЄРЕЙ ПОВИНЕН РОБИТИ ТАК:
82. Відразу по причасті Божественних Таїн ієрей або диякон повинен решту Божественного Тіла з дискоса у св. чашу висипати з усякою увагою, щоб жодна з маленьких крихіток не впала або не залишилась на дискосі. Для того хай дискос добре витре над св. чашею антимінсною губкою, пильнуючи якнайбільше, щоб нічого не лишилося на ньому.
Також і коли що залишилось на антимінсі й ілітоні, то, зібравши на дискосі, хай усипле до святої чаші та хай добре дивиться, щоб нічого не лишилося на ньому.
Так ієрей повинен робити на кожній Літургії і, під смертельним гріхом та загрозою позбавлення сану, ніколи не струшувати антимінс або ілітон над вогнем або над водою, бо на ньому можуть залишатися крихітки Божественного Тіла через ієрейський недогляд. Тому, як сказано, хай вони будуть старанно зібрані на дискосі і всипані у святу чашу та спожиті ієреєм або дияконом на жертовникові.
83. По відправі Божественної Літургії, при споживанні залишків Святих Таїн на жертовникові, ієрей повинен уважно стежити, щоб нічого навіть із найменших крихіток або краплинок не лишилося у святій чаші. Для цього треба виполоскати чашу не один лише раз, але другий і третій, тоді випити і губкою або хустинкою, на це призначеною, чашу витерти, а губку або хустину лишити в святій чаші.
На жертовникові має стояти запалена свічка весь час, доки стоять там Божественні Тайни, аж до того, коли Святі Дари споживуться.
84. Ієрей має повчити паламаря і всіх, хто у вівтарі служить, щоб проходили коло жертовника і святої трапези, коли на них є Божественні Тайни, із страхом і благоговінням, а проходячи або наближаючись, творили низький поклін.
85. Губку для антимінса й для чаші та хустину, коли почорніють чи запорошаться, сам ієрей або диякон хай добре вимиє своїми руками над умивальницею вівтарною; це миття повинне відбуватися щоразу по необхідності.
Посуд священний — чашу, дискос, звіздицю, копіє та ложечку необхідно часто витирати від пороху та вогкости, щоб вони не окислилися.
86. Наприкінці, по відправі Божественної Літургії і по спожитті Божественних Таїн, священик перед зніманням священного одягу або й після нього, не виходячи з вівтаря, повинен читати із всякою щирістю і вдячним серцем молитви подяки після святого причастя.
87. Вийшовши ж із церкви, хай одразу не береться за якесь інше діло, але деякий час перебуде в молитвах і роздумуванні, сподобившись такого дару у Святій Літургії, та дякує Богові і просить, щоб сподобив його у всі дні життя прийняти такий дар.
В цей день хай стримається від надмірної їжі і пиття та сну, а особливо ж, коли має дружину, від тілесних стосунків і всякої тілесної любови ради любови й чести Небесного Царя, що прийняв Його в храм і оселю душі своєї.
↑XI. ЯК ЗБЕРІГАТИ БОЖЕСТВЕННІ ТАЙНИ ДЛЯ ХВОРИХ
88. Насамперед парафіяльний ієрей (або і в монастирі) повинен старатися, щоб посуд, в якому звершується Страшне Таїнство і наочно перебуває Сам Господь Ісус, тобто потир, дискос, звіздиця, ложечка, кивот, або гробниця, були золоті або срібні, а по бідності олов’яні, гарно зроблені для служіння та переховування Божественного і Животворчого Тіла Ісуса Христа.
Усі інші церковні речі, як-от: священний одяг, святі хрести та дорого прикрашені Євангелія, хай будуть зроблені гарно, але придбані будуть по цих речах. Коли ж неможливо через убогість, щоб ці посудини були золоті або срібні, то хай будуть хоч олов’яні, під загрозою кари і архиєрейської заборони.
Кивот, у якому мають переховуватися Святі Тайни, Тіло Господнє, хай буде критий і з хрестом зверху та завжди хай стоїть з Божественними Тайнами на престолі, а не в іншому місці.
Несвященна рука хай ніколи його не доторкається, під смертельним гріхом і великою епітимією, окрім якоїсь найбільшої потреби.
89. Божественні Тайни можуть бути освячені, сушені і переховувані не тільки у Великий Четвер, але для великих потреб і в інші дні, за чином, написаним для Великого Четверга.
Коли кивот буде золотий або срібний і всередині позолочений, то сушені Святі Тайни можуть переховуватись і без підкладання паперу. А коли срібний кивот не є позолочений всередині або є олов’яний, то обов’язково треба підкладати в ньому чистий папір і вже на нього класти Божественні Тайни.
Божественні Тайни, що зберігаються в кивоті, щоденно відвідуй з належною пошаною, з непокритою головою, чинячи поклоніння і маючи чисті руки. Якщо це неможливо кожного дня, то через день чи два, відкривши посудину, наглядай, щоб через твою неувагу і недбальство Божественні Тайни не запліснявіли і не загнили від вогкости, бо тоді тяжко і смертельно згрішиш і, як зневажник Божественних Таїн, підлягатимеш карі позбавлення сану. Коли ж побачиш, що вони набираються вогкости, то розгорни антимінс на св. престолі, поклади з усякою обережністю з кивота на святий дискос і, відкривши вікна, просуши, сам наглядай, доки не просохнуть, пильнуй, щоб муха або щось інше подібне не торкнулось до них та щоб при цьому смертельно не згрішити.
Коли, висушуючи Божі Тайни, через недбальство їх припалиш або через недбальство допустиш їх від вогкости загнисти, то смертельно згрішиш і підлягати будеш карі позбавлення сану.
А коли б такий випадок (якого краще хай не буде) стався, то такими Тайнами не насмілюйся нікого причастити, але, не відкладаючи, приготуй себе до служіння і наступного дня відправ Божественну Літургію, вийми інший Агнець, освяти і, висушивши, збережи і причасти хворих та інших, що потребують причастя. Запліснявілі ж або перепалені Тайни на тій же Літургії споживи на жертовникові, всипавши в чашу із залишками Божественних Таїн.
90. Коли, ієрею, маєш готувати Святі Тайни для надзвичайних потреб у Великий Четвер або в інший час, то вийми другий Агнець і зроби за чином, як у Великий Піст для Літургії Ранішосвячених Дарів; напоюй Св. Агнець Животворчою Кров’ю над святою чашею потрошку, з великою обережністю і дбайливістю, щоб не перемочити його та необачно не впустити.
Сушити ж напоєний Святий Агнець на престолі належить так: спочатку розгорни антимінс і, вийнявши з кивота, положи на дискос і покади наоколо, а потім, вчинивши належне поклоніння, роздроби святим копієм на дрібні частинки з усяким благоговінням.
По роздробленні ж поклади плаский камінь або цеглу при краї антимінса з правого від себе боку, а на камінь постав нове горнятко або чистий залізний або мідяний глечик з гарячим вугіллям і, належно поклонившись, візьми святий дискос з Божественними Тайнами, роздробленими з великою увагою, постав його поверх горнятка й уважливо слідкуй, щоб Божественні Тайни потроху сохли, помішуючи їх св. копієм, щоб не пригоріли. Коли ж добре нагріється св. дискос, здійми його і постав на святім антимінсі або на покрівці, щоб, надто нагрівшись, не спалив він Святих Таїн. Коли ж трохи остигле, знову поклади його зверху горнятка або іншої посуди, призначеної для цього. Це роби багато разів, поки не висохнуть. Сухі ж з усякою увагою вклади у святий кивот і, покривши, постав на своє місце та, віддавши належне поклоніння, згорни знову антимінс.
А де Божественна Служба відправляється повсякденно, як то буває в великих містах або в монастирях, то і без осушування Божественні Тайни можуть бути переховувані таким способом: не два Агнці приноситься, але того одного частину взявши і напоївши Божественною Кров’ю, як було сказано, бережи до ранку для всякого випадку смертельного. І так на кожний день роблячи, не потребуватимемо провадити осушення і уникнемо всяких нещасних випадків.
↑XII. ПРО ПОДАВАННЯ, ПРИЙМАННЯ, ПЕРЕХОВУВАННЯ ТА ПОШАНУВАННЯ БОЖЕСТВЕННИХ ТАЇН
91. Всі священнослужителі повинні з належною пошаною відправляти в храмі Господнім служіння своє і віддавати Божественним Тайнам свято-величну пошану та старатися бути гідними прийняття такого дару. Парафіяльні ж ієреї хай навчають і парафіян своїх, щоб з чистим сумлінням кожна людина — якщо можливо, то в свята, а якщо ні, то в усякім разі в пости, — чотири рази на рік приготовлялась до того. Отже, повинні приступити до цих Таїн Божественних після смиренного й чистого упорядкування тіла.
92. Коли, окрім постів чотирьох звичайних, вони захочуть приступити до святого причастя, то сім днів перед цим хай постяться, перебуваючи в молитвах церковних і домашніх (це коли не в небезпеці, а при небезпеці — то лише три, а навіть і один день хай постяться), приготовляючи себе до чинного визнання своїх гріхів. Пошлюблені хай у ті дні стримаються від подружніх стосунків.
Перед восьмим днем хай висповідаються перед ієреєм у гріхах своїх, звечора нічого не їдять, а ті, що не можуть через дитячий або перестарілий вік стриматись звечора нічого не їсти, хай трошки підкріпляться, але від півночі усі хай стримаються, вправляючись у молитвах, поклонах і Духовних роздумуваннях, готуючись так до причастя. Тим, що не вміють читати і мешкають далеко від церкви та не можуть там вислухати належних молитов, священик хай задасть додому певне правило замість молитов.
По ранніх звичайних церковних молитвах всі, що мають причащатися і не вміють читати, хай залишаться в церкві, щоб вислухати читане ієреєм правило до святого причастя та години; хто ж вміє читати, той зможе це перечитати і сам у себе вдома.
На початку Святої Літургії хай всі зберуться до церкви. Під час відправи святої Служби нехай, слухаючи її, стоять і моляться із страхом і благоговінням. Кожний, хто приступає до причастя, поклонившись один раз до землі Христові, що істинно являється в Тайнах під виглядом Хліба і Вина, хай приступає добропристойно, в глибокій покорі, склавши руки навхрест на грудях, і причащається з вірою і любов’ю до Христа Розп’ятого. Прийнявши Святі Тайни, нехай поважно споживе і, коли священик витре покрівцем уста, хай цілує край святої чаші, як саме ребро Христове, що з нього вийшли кров і вода. Потім причасники, трохи відступивши, вклоняються, але не до землі, для збереження прийнятих Таїн, і стоять на своїх місцях, не говорячи один з одним, як теж не плюють, поки подасться їм антидор і вино з водою; вони хай не виходять із церкви до закінчення Святої Літургії та хай вислухають молитви вдячні по святім причасті.
93. Хай буде відомо тобі, ієрею, що у випадку, коли буде багато причасників, ніколи не смій (із причини недостачі у святій чаші Божественної Крови чи Тіла) доливати вина або досипати звичайної просфори, бо тим смертельно згрішиш і підлягатимеш карі позбавлення сану. У такім випадку накажи іншим почекати до ранку і, служивши, причасти їх; або всип у святу чашу переховувані в кивоті Божественні Тайни, залишені для хворих, і як звичайно причасти тих людей.
94. Входячи до святого храму Божого і дивлячись на святий вівтар, священнослужителі та всі люди хай чинять із острахом належне поклоніння, бо ті, що стоять у храмі, мають уявляти, що вони стоять на небі перед самим Богом і Йому, за Його заповітом тут Присутньому, приносять молитви.
Вступаючи у вівтар, завжди май перед тим голову непокритою і, вклонившись, увійди, а приступивши до Божественного престолу, низько вклонися. У вівтарі все роби з великим смиренням та благоговінням, як перед лицем Бога, що тут є. Виходячи ж із вівтаря, також раніше поклонись Божественним Тайнам і аж тоді виходь.
Коли виголошуєш єктенію перед Райськими вратами, то завжди раніше вклонись і аж тоді починай, а також скінчивши вклонись і відійди. Так само, коли доводиться проходити перед Райськими вратами, то ніколи не забудь вклонитися.
Нарешті, відправивши все нічне, ранішнє, денне та вечірнє служіння, всякий священнослужитель та причетник Церкви у своєму чині хай віддасть Господу Богові побожне поклоніння, яке Йому належить. Бо за це кожен одержить особливо багату ласку від Христа Бога.
95. Тих, хто біля вівтаря служить, тобто паламарів, ієрей повинен твердо вчити, щоб вони з великим страхом і трепетом та всякою побожністю входили до святого Божого вівтаря і, роблячи там належне їм діло, завжди пам’ятали, що на престолі перебуває Христос Бог наш. Тому, входячи до вівтаря і виходячи з нього, хай низько вклоняються. Божественного ж престолу, а тим більше самих Божественних Таїн, що є на ньому, як рівно ж і служебного посуду та інших святих речей, ніколи хай не насмілюються торкатись, щоб у гріх великий не впасти. Брати до рук вони можуть тільки свічники, свічки, кадильниці та інші менші із священних речей.
96. З пошани до Божественних Таїн хай до вівтаря не входить ніхто з неосвячених, а жінки — ніколи.
Паламарі, що часто сповідаються і Божественних Таїн причащаються та тверезо і побожно в чеснотах перебувають, повинні вносити до вівтаря просфори, воду, фіміам і запалювати та гасити свічки, підготовувати та ієрею подавати кадильницю і теплоту, дбайливо і часто вимітати й вичищати весь вівтар і підлогу від усякого бруду, а стіни та стелю від пороху і павутиння.
Що ж до престолу і жертовника, то їх очищати й витирати може тільки ієрей, диякон чи іподиякон, яким і належить дбати, щоб не було там пилу чи якої нечистоти. А взагалі хай не торкається священних речей несвячена рука.
У церкві ж і на паперті паламарі повинні ретельно чистити образи, стіни, стелю, покрівлю — від пороху й павутиння, а підлогу — від сміття. Сміття із вівтаря та церкви не належить викидати на непотрібне місце, але або в ріку, або в таке місце, де люди не ходять і не топчуть.
Не тільки ієрей і вівтарні священнослужителі, але й усі побожні християни, побачивши, що Божественні Тайни несуть у церкві чи поза нею (до хворих), хай вшанують їх благоговійними поклонами.
97. Також коли приходять до святого храму, щоб поклонятися Господу Богу молитвами і співами, як це призначено чином чи Уставом Церковним (що, коли і як чинити), всі хай роблять це старанно, приносячи прохання, моління й подяки як ретельну свою працю. Також хай із свідомістю слухають спів й читання церковне, щоб за Апостолом урозумлятися в псалмах, і співі, й піснях духовних, і в читанні Святого Письма та святих церковних учителів, безперестанно оспівуючи Господа в серцях своїх. Ієреєві належить завжди навчати цього парафіян і своїх дітей духовних, щоб вони знали про те, як про волю Божу і повеління своєї Матері-Церкви.
98. Ієреям належить знати також і те, що всі християни однієї віри, однієї Церкви нашої, які не мають відлучення та клятви на собі, які в сповіді незаплямлено приносять каяття, а живуть побожно і від духівника не мають тимчасової заборони, повинні з належною честю причащатися Тіла Христового і Крови Його. Також і підлітків, що можуть уже сповідатися, та малих дітей, що їх з вірою приносять, належить сподобляти Святих Таїн на освячення душ і тіла їх та на прийняття Благодаті Господньої.
Хай будуть відлучені від цього Таїнства недостойні, які мають на собі заборону від єпископа або заборону отця духовного і відлучення, явні грішники, блудники і блудниці, ті, що наложниць мають, як і самі ті наложниці, перелюбники, лихварі, чаклуни і всякі ворожбити, святотатці, картярі й інші азартні гравці, хулителі, соромословці, ті, що творять усяке безчинство та спокусу, й усі інші, до них подібні. Всім їм, доки вони щиро не покаються і не принесуть достойних плодів покаяння та не знищать відвертим своїм покаянням тих спокус, що їх явно вчинили, Святих Таїн не можна подавати.
Потайних грішників, коли також сповідаються, направляй розсудливо, щоб не постала якась спокуса іншим людям від такого зневажання, а саме, щоб та особа не була в підозрінні та щоб не стало наругою її причастя чи відлучення.
99. Тим, що втратили притомність і зомліли, Божественних Таїн подавати ніяк не належить, тільки тоді, коли вони цілковито опритомніють та до свідомости повернуться і з розкаянням сердечним на сповіді визнають свої гріхи, також коли приходять до церкви, Богу моляться, слухають церковних молитов, а особливо коли не мають ніякого недостоїнства в собі, тоді нехай причащаються.
100. За істинно благочинне та правильне пильнування, щоб догодити Господу Богу з повним старанням і зберігати церковні приписи для чистоти тілесної й душевної, Господь дасть усім людям своїм мир, милість і добрі дні, поки вони побожно живуть на землі, а після цього хай християнські православні душі сподобить доступити і наслідувати в небі всерадісних вічних красот Благодаттю Ісуса Христа і заступництвом Всеславної Пречистої Діви Богородиці Марії та молитвами всіх святих. Амінь.
↑Правило для тих, що готуються служити й хочуть причаститися Святих Божественних Таїн Тіла й Крови Господа Ісуса Христа
Після Богослужіння вечірнього в церкві належить читати вдома: канон Ісусу Христу, акафист Богородиці, канон Ангелу-охоронителю, канон дня й молитви Вечірні. Тоді далі: «Достойно є», «Трисвяте», а по «Отче наш» — тропарі: «Помилуй нас, Господи» і т. д., кондак свята (якщо є свято) і молитву: «Нескверна, Чиста, Нетлінна…» Потім відпуст із молитвою: «Тих, що ненавидять і кривдять нас…»
Рано ж той, хто має служити Літургію, проказує Часи Третій і Шостий, а після молитви читає канон і молитви до святого причастя і тоді — відпуст Часів.
Миряни, що хочуть причаститись Животворчих Святих Таїн, слухають Часи в церкві перед Літургією.
↑Правило щоденного читання для ченців у монастирях святих, а по змозі також для священиків, дияконів і причетників церковних та грамотних людей усякого чину й статі, незалежно від приготовлення до причастя
По молитвах вечірніх:
В неділю: канон Ісусу Христу, параклісис Богородиці (ірмоси: «Воду пройшов…», тропарі: «Многими опанований напастями…»), канон архангелам і, коли хто хоче, Ангелу-охоронителю.
В понеділок: канон Ісусу Христу, параклісис Богородиці, канон Іоану Предтечі і канон Ангелу-охоронителю.
У вівторок: канон Ісусу Христу, параклісис Богородиці, канони — Ангелу-охоронителю, святим апостолам і, коли хто зволить, святителю Миколаю.
У середу: канон Ісусу Христу, параклісис Богородиці і канони: Ангелу-охоронителю, святим апостолам і, коли хто зволить, святителю Миколаю.
У четвер: канон Животворчому Хресту, параклісис Богородиці і канон Ангелу-охоронителю.
У п’ятницю: канон Ісусу Христу, акафист Богородиці обов’язково, канони — Ангелу-охоронителю і всім святим.
У суботу: канон Ісусу Христу, параклісис Богородиці і канон Ангелу-охоронителю.
Вранці обов’язково проказуються молитви ранішні, а додатково й інші. Богобоязні ж люди, що не віддаються марним помислам і розум свій стримують, вправляються в читанні Псалтиря з призначеними до того молитвами, а також читають книги Закону Господнього та святих учителів Церкви.
Читання канонів на самоті ввечері або вранці треба починати так: — «Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас», «Царю Небесний…», «Прийдіть поклонімось…», псалом 50, «Символ Віри», а далі читаються канони. Після прочитання канонів читати: «Достойно є», «Слава і нині», відпуст: «Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері й усіх святих, помилує і спасе нас, бо Він Милосердний і Чоловіколюбець». І молитва: «Тих, що ненавидять і кривдять нас…» і три поклони. Деякі Ж, як правило, читають собі 12 псалмів із визначеним чином.
Кожний же починає правило вклоняючись і чинить призначені поклони з такими молитвами:
— Боже, будь милостивий до мене грішного (грішної).
— Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене.
— Безліч нагрішив(-ла) я, Господи, прости мені.
— Владичице Богородице Діво, спаси мене.
— Святий Ангеле-охоронителю мій, від всякого зла обережи мене.
— Святий (ім’я святого), моли Бога за мене.
По заповіді апостольській, щоб завжди молитися, дякуючи за все в ім’я Господа Ісуса Христа Богові, хай ніхто не лишається без молитов і під час церковного співу і де б кому не довелося бути, чи вдома, чи в дорозі. Тому кожний хай має, хоч би й коротке, своє молитовне правило, бо й мале правило, коли постійно й своєчасно виконується, то за велике зарахується в Господа Бога для того, хто уповає на Нього й не забуває Його.
Якщо хто не може бути присутній у церкві з якоїсь поважної причини, а також коли хтось інший і грамоти не знає, чоловік чи жінка, то хай повільно чинить Молитву Ісусову: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (грішну)» призначену кількість разів.
І призначеною кількістю поклонів, а саме:
За Вечірню молитов Ісусових 100 і поклонів 25.
За Повечір’я молитов 50 і поклонів 12.
За Опівнічну молитов 1000 і поклонів 25.
За Ранню молитов 300 і поклонів 50.
За Часи 1-й, 3-й, 6-й і 9-й по 50 молитов і 7 поклонів за кожний Час.
За Обідницю (Зображальні) молитов 100 і поклонів 25.
За канон Богородиці з акафистом молитов 200 і поклонів 29.
За параклісис Богородиці молитов 70 і поклонів 12.
За канон Ангелу-охоронителю молитов 50 і поклонів 7.
За канон седмичний молитов 30 і поклонів 5.
Хто завжди виконує правило своє, хоч би й був неграмотний, той має радість духовну відповідно до сказаного: «Пом’янув Бога і звеселився». Він радітиме і звеселиться, бо хто чинить добро, тому велика нагорода на небесах. Амінь.
↑ЩО ПОВИНЕН СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЬ ЗНАТИ, ПРИСТУПАЮЧИ ДО БОГОСЛУЖІННЯ
БОГОСЛУЖІННЯ Православної Християнської Церкви складаються з читання Святого Письма, молитов, церковних співів і священнодій, виконуваних особами, поставленими на це єпископом у святім Таїнстві Священства (див. «Навчальні відомості», п. 11). Богослужіння мають завдання: а) провадити вірних до таємного єднання з Господом, 6) виховувати їх у законах православної віри і в) належно виявляти прохання, подяки і славлення Господа. Богослужіння правляться за певними правилами, які всі разом складають Церковний Устав. Приступаючи до Богослужіння, священнослужитель повинен перш за все ознайомитись із правилами Ц. Уставу про частини Богослужіння, які змінюються в залежності від дня і свята, як-от: чи має бути Вечірня велика, чи повсякденна, чи яка інша? Рання з полієлеєм, великим славослів’ям чи інша? Які читання і співи з Октоїха, Тріоді, Мінеї і т. ін., а особливо — які читання Євангелія, паремій, Апостола? Які особливості священнодій?
Найголовніше християнське Богослужіння Нового Завіту, Божественна Літургія, звершене було Сином Божим, Христом Спасителем, на Тайній Вечері і, ставши центром для інших
Богослужінь, започаткувало собою круг церковних відправ. Уже в часи апостольські з’являються інші відправи, які супроводжують Літургію; призначення їх на певні години доби виявляє бажання Церкви тримати увагу вірних у стані постійного духовного настрою і самоконтролю.
КРУГИ ЦЕРКОВНИХ СЛУЖБ. Церковний Устав призначає відправу Богослужінь у трьох кругах: круг доби на певні години дня і ночі, круг тижневий на кожний день тижня і круг річний для спогадів подій із життя Христа Спасителя на землі та спогадів святих і різних подій протягом року. До кругу Служб доби належать: Вечірня, Повечір’я і Опівнічна відправа, Рання, Перший Час, Третій Час, Шостий Час, Літургія і Дев’ятий Час. Про події, пов’язані з кожною з цих відправ, читай «Навч. відомості», п. 27-35. Служби тижневого і річного кругів входять у Службу кругу доби як змінні частини Богослужіння.
У давнину кожну з дев’яти Служб доби правили окремо. Тепер же Церква править їх увечері, вранці і перед полуднем. Вечірнє Богослужіння — це Дев’ятий Час, Вечірня і Повечір’я; ранішнє — Північна відправа, Рання і Перший Час, а обіднє — Третій Час, Шостий Час і Літургія. Монастирські устави суворо вимагають точного додержання цього порядку, а для церковних громад (парафій) існує звичай, який набрав силу закону, щоб перед відправою Літургії було обов’язково відслужено Вечірню, Ранню і Часи («Навч. відомості», пп. 27-35).
СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЬ, як виконавець Богослужінь, для того мусить мати почуття живої віри і молитовний настрій, свідомість небесної висоти і святости Богослужбового діла та непослабну уважність до Богослужбових слів і священнодій (див. «Навч. від.», п. 48). Це — внутрішній стан священнослужителя, але він також повинен зважати і на зовнішній бік, — на чітке і правильне виголошення кожного слова молитов, пам’ятаючи, що кожний його рух при відправі впливає позитивно чи негативно на піднесення духовного настрою вірних.
Священик, маючи намір служити завтра Святу Літургію, повинен після вечірніх відправ у церкві прочитати вдома Церковне Правило («Н. в.», п. 36). Це зобов’язує також і диякона, який бере участь у відправі Св. Літургії, а вірні, що мають намір прийняти за Літургією святе причастя, повинні вислухати перед тим або самі прочитати молитви перед причастям.
СЛУЖІННЯ СВ. ЛІТУРГІЇ СОБОРОМ СВЯЩЕНИКІВ вимагає участі в священнодії всіх священиків і дияконів, що стають коло св. престолу («Н. в.», п. 61); Церковні закони суворо забороняють священнослужителям брати участь у відправі Св. Літургії і не причащатися (Ап. прав. 8). Участь священнослужителя у цій великій Тайнодії виявляється не в самій присутності, а саме в споживанні Жертви.
ОДЯГ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЯ. Священнослужитель має бути в підряснику, на який одягається священний одяг; забороняється одягати священний одяг на цивільний. Кожний одяг священнослужителя має своє символічне значення, на яке вказує молитва при одяганні, а саме: підризник, а в диякона стихар, — це символ чистоти душі і духовної радости; дияконський орар — символ ангельських крил для служіння Богові; єпитрахиль — благодать священства, і тому без єпитрахиля не буває жодної Служби священика; поручі символізують Божу силу для служіння Церкві; пояс — готовність священнослужителя до служіння; фелонь — символ багряниці, в яку одягнули Христа воїни, а в духовному розумінні означає «ризу правди», себто білий одяг новоохрещеного, символ оправдання від усякого гріха; набедреник — меч духовний, зброя слова Божого; палиця — це вища форма меча духовного; митра — це кідар старозаконних первосвящеників, що нагадує терновий вінець на голові Ісуса Христа та означає духовну владу; саккос має таке саме значення ризи священика; омофор — символ заблудлої вівці, яку Добрий Пастир бере на свої плечі і приєднує до свого стада; жезл або посох — знак влади єпископа, архимандрита чи ігумена.
Усі буденні відправи, як: Вечірню, Ранню, Опівнічну, Часи, Повечір’я та молитовне правило священик править в однім єпитрахилі. Не одягнувши єпитрахиля священик не сміє проходити через Райські врата та через місце поміж св. престолом і Райськими вратами.
В єпитрахилі й фелоні священик править Всенічну, святкову Вечірню та Ранню свят, крім окремих випадків, коли Церковний Устав приписує одягати повне облачення.
У повному облаченні священик править Святу Літургію і ті відправи, для яких Ц. Устав вимагає повного облачення, як-от: винесення Св. Хреста, плащаниці і інш. В облаченні священик не може ходити по церкві для провадження справ, які не стосуються до відправи.
Митри, які одягають і знімають архимандрити і митрофорні протоієреї, не завжди однаково одягаються з архиєреєм, а саме: а) без митр на Вечірні читають Світильничні молитви, чинять вхід із кадилом і виголошують прокимен; на Ранній без митр читають ранішні молитви і Євангеліє; на Літургії знімають митру на Малий вхід, на час читання Євангелія, на Херувимську пісню і Великий вхід аж до єктенії за Святі Дари, на час Святої Євхаристії від слів «Подякуймо Господеві» і до виголосу: «Найперше пом’яни, Господи…», на «Отче наш», на час причастя священнослужителів аж до єктенії подяки після причастя вірних, а також на споживання Святих Дарів.
КОЛІР РИЗ. Церковні правила вимагають, щоб ризи були чисті, не подерті, з матеріалу доброї якости (парча, оксамит, шовк, полотно і інш.), темних кольорів на час постів і світлих на час свят. Де є можливо, то ризи бувають на Великдень срібно-білі, а на свята Господні й на неділі — золотого, жовтого або рожевого кольору з візерунками хрестів, винограду чи виноградного листя; в Богородичні свята — сині або білі; в свята Святих Сил Небесних — білі; в дні святителів — блакитні; в дні преподобних, на Квітну Неділю й на Зелені Свята — зелені, а в свята мучеників і в недільні дні Великого Посту — червоні або темно-фіалкові; чорні ризи — на час відправ Великого Посту, крім днів суботніх і недільних, і на Страсний Тиждень, крім Великого Четверга і Великої Суботи на Літургіях. Коли священик одягає чорні ризи, то диякон також — чорний орар або темно-фіалковий.
ІКОНОСТАС має бути в кожній православній церкві як безумовно необхідна річ для виконання Богослужінь відповідно до Церковного Уставу.
ВІВТАР У ньому святий престіл і жертовник повинні бути відповідні, як про це кажеться в «Навчальних відомостях», пп. 40, 41, 44-47, 88 і інш. На престолі не повинно бути жодних непосвячених речей, а для Служебника й інших книг треба мати при престолі окремий аналой. Антимінс потрібно зберігати в освяченому покривалі, що зветься ілітон. В антимінсі лежить губка для збирання часточок із дискоса. На тому самому антимінсі того самого дня забороняється правити другу Літургію («Н. в.», п. 81). Також на тому самому престолі того самого дня не можуть правити кількох Літургій різні священики. Жертовник завжди має бути у вівтарі, ліворуч від престолу. Вступ у вівтар під час відправ дозволяється тільки священно- і церковнослужителям.
МІСЦЕ ЧИТАННЯ СВ. ЄВАНГЕЛІЯ. Українська Церква перейняла грецький звичай читати Святе Євангеліє обличчям до народу. Коли ж читається Євангеліє серед церкви (на Страстях Христових і т. інш.), то обличчям до вівтаря, бо тоді народ оточує священика. На недільній Ранній, без виходу на полієлей, Євангеліє належить читати перед Райськими вратами на солеї, обличчям до народу. На Ранній під час цілування народом Євангелія священик стоїть праворуч при тетраподі, а після цілування відносить Євангеліє у вівтар і зачиняє Райські врата.
РАЙСЬКІ ВРАТА Входи й виходи через Райські врата дозволяються тільки архиєреям, священикам і дияконам. Райські врата відчиняються на Богослужіннях для входів із кадилом, із Св. Євангелієм, із Святими Дарами і інш. Ц Райські врата зачинені на малій Вечірні, на Повечір’ї і на Опівнічній відправі. На Вечірні великій і на повсякденній, якщо на ній є вхід із кадилом, Райські врата відчиняються при співі Богородичного (догматика) і зачиняються після прокимена; далі відчиняються в кінці Вечірні (звичайно перед «Нині відпускаєш») і зачиняються після «Благословення Господнє на вас» або відпусту. На Всенічній відчиняються перед початком і зачиняються після кадіння.
На Ранній Райські врата відчиняються з початком співу полієлея і зачиняються після цілування Євангелія та внесення його до вівтаря. Далі відчиняються під час співу Богородичного перед великим славослів’ям і зачиняються після відпусту Ранньої. Перший Час по Ранній читається при зачинених Райських вратах і заслоненій завісі.
На Літургії священицькій і архиєрейській Райські врата відчиняються після Проскомидії і кадіння; початковий виголос — при відчинених Райських вратах, які залишаються відчиненими до виголосу: «Будьмо уважні. Святеє Святим».
Далі Райські врата відчиняються перед виголосом: «Зі страхом Божим» і залишаються відчиненими до кінця Літургії.
Інший уставний порядок відчинення Райських врат на Літургії буває такий: 1) Р. вр. відчиняються після Проскомидії й кадіння і зачиняються перед Великою єктенією; 2) відчиняються перед третім антифоном і зачиняються після прочитання Євангелія; 3) якщо буває єктенія за померлих, то на час п Р. вр. відкриті; 4) Р. вр. відчиняються для Великого входу після виголошення: «Щоб під Твоєю владою» і зачиняються після перенесення Святих Дарів на престіл, перед єктенією: «Сповнімо молитву нашу». Далі перед виголосом: «Двері, двері» відкривається тільки завіса (катапетасма) і закривається перед виголосом: «Будьмо уважні. Святеє Святим»; 5) відчиняються Р. вр. перед виголосом: «Зі страхом Божим» і залишаються відчинені до кінця Літургії.
На Літургії Ранішосвячених Дарів Райські врата відчиняються: 1) для малого входу (з кадилом, чи в свята — з Євангелієм); 2) для благословення з виголосом: «Світло Христове просвіщає всіх» після першої паремії; 3) при співі «Нині Сили Небесні» для Великого входу і 4) перед виголосом: «Зі страхом Божим» і тоді зачиняються після відпусту.
На Пасху Райські врата зостаються відчинені від початку Світлої Ранньої і весь Світлий тиждень, кінчаючи відпустом на Літургії в Світлу Суботу.
ЗАВІСА (КАТАПЕТАСМА). Відслонення завіси під час Богослужіння символізує відкриття світові тайни спасіння через пришестя на землю Сина Божого, а заслонена завіса нагадує нашу недостойність і гнів Божий за наші гріхи.
Катапетасма не відкривається на Повечір’ї (за винятком, коли Повечір’ям починається Всенічна), не відкривається на Опівнічній відправі, на Часах без читання Євангелія і на малій Вечірні. На Часах з читанням Євангелія завіса відкривається перед читанням Апостола і так залишається до відпусту. Завіса відкрита на ввесь час відправи Вечірні повсякденної, великої і Ранньої; так само і на молебні, бо тоді читається Євангеліє. На Літургії Ранішосвячених Дарів завіса по Великім вході закривається до половини і вся закривається на слова; «Ранішосвячене Святеє Святим».
КАДІННЯ. Кадіння чиниться перед священними речами на знак побожної пошани, а до людей – як зображення благодаті Святого Духа, що поширюється на всіх і всюди. Молитву кадила священик промовляє не тільки на Проскомидії, де вона й міститься в Служебнику, але тайно щоразу, коли благословляється кадило перед кадінням. Кадити належить виключно фіміамом, як: ладан, смирна і інше. Під час кадіння промовляється псалом 50-й або 25-й. Для кадіння при зачинених Райських вратах священик або диякон виходить із вівтаря дверима за іконою Богородиці і повертається дверима за іконою Спасителя.
На Богослужіннях буває кадіння вівтаря й іконостаса, а саме: спочатку надиться престіл навкруги, далі — Горнє місце, жертовник, ікони у вівтарі, а перед іконостасом — Райські врата, образ Тайної Вечері, намісні ікони, правий бік іконостаса за іконою Христа Спасителя і лівий за іконою Богородиці, після чого кадиться народ із солеї і знову у вівтарі перед престолом. Коли буває кадіння храму, то спочатку чиниться так, як і кадіння вівтаря й іконостаса, а далі кадиться весь храм навколо, спочатку наліво від вівтаря, а тоді навкруги храму, закінчуючи кадіння так само, як було сказано — людей і перед престолом. Коли кадіння починається від середини храму, то спочатку кадиться тетрапод, на якому буває Святе Євангеліє, або ікона свята, або Чесний Хрест і т. інш., а тоді кадиться у вівтарі престіл і далі звичайним порядком все інше (Тип. гл. 2, 12, 23).
Кадіння на Вечірні. На всякій Вечірні при співі «Господи, я закликав…» буває кадіння вівтаря й іконостаса в порядку, як уже вище сказано. Коли буває Вхід із кадилом, то у вівтарі кадиться тільки престіл і тоді на амвоні — Райські врата й намісні ікони; священик благословляє вхід, виголошує «Премудрість. Встаньте»; обернувшись, благословляє людей і, поцілувавши образки на Райських вратах, входить у вівтар, кадить тричі перед престолом і віддає кадило. На початку Всенічної буває кадіння вівтаря, іконостаса і храму в порядку, як вище сказано, причім Райські врата кадяться аж після виголосу «Слава Святій…», коли священик уже виходить на амвон. Коли буває літія, священик на початку співу стихири відкриває Райські врата, кадить вівтар, іконостас і людей, виходить із свічконосцями, маючи в руках кадило, до притвору, там кадить спочатку до вівтаря, а далі праворуч та ліворуч і тоді віддає кадило. Перед благословенням хлібів, коли співається тропар, священик тричі кадить тетрапод навколо.
Кадіння на Ранній. На початку Ранньої буває кадіння вівтаря і храму тільки тоді, коли Рання правиться окремо від Вечірні. Коли буває Рання з полієлеєм, то при співі полієлея і «Непорочних» кадиться вівтар, іконостас і храм. Після виголосу «Богородицю і Матір Світу в піснях звеличаймо» кадиться тільки іконостас, тетрапод і люди.
Кадіння на Літургії: 1) На Проскомидії обкаджують звіздицю, далі обидва покрівці, воздух і вже покриті Дари на жертовнику. 2) Під час читання Шостого Часу, при зачинених Райських вратах, кадиться вівтар, іконостас і весь храм. 3) Перед читанням Св. Євангелія, при співі «Алилуя», кадиться вівтар і іконостас. 4) Таке ж кадіння буває під час співу Херувимської пісні. 5) Перед Великим входом священик тричі кадить Святі Дари на жертовнику, а тоді передає кадило; поставивши Святі Дари на престолі і знявши покрівці, священик держить воздух над кадилом і тоді покриває Дари воздухом і тричі кадить Святощі. 6) Одночасно з виголошенням «Особливо за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну…» священик кадить Святі Дари тричі по тричі (по числу дев’яти чинів ангельських); коли є диякон, то після того він кадить св. престіл навкруги. 7) Священик тричі кадить Святі Дари після виголосу «Спаси, Боже, людей Твоїх».
Кадіння на Літургії Ранішосвячених Дарів; 1) На другому антифоні, коли читається друга Слава 18-ї кафизми, священик тричі обкаджує навкруги престіл, на якому стоїть освячений Агнець. 2) На третьому антифоні, перенісши Святі Дари з престолу на жертовник, священик обкаджує звіздицю, покрівці, воздух і покриті Святі Дари, як на Проскомидії, але не проказує літургійних слів, а тільки «Господеві помолімся» при кожній дії. 3) При співі «Господи, я закликав» – кадіння, як і на Вечірні. 4) Перед Входом із кадилом, коли співаються стихири, священик обкаджує вівтар, іконостас і храм, як на Літургії після Проскомидії. На вході кадиться так, як і на Вечірні. 5) По першій паремії й прокимні священик із кадилом і свічником із двома свічками, які тримає у навхрест складених руках, чинить перед престолом знак хреста і виголошує; «Премудрість. Встаньте». Виходить на амвон і, так само тримаючи, свічника й кадило, благословляє ними народ, виголошуючи: «Світло Христове просвіщає всіх», і, повернувшись у вівтар, зачиняє Райські врата. 6) По другій паремії священик відчиняє Райські врата, стає перед престолом і весь час кадить при співі «Хай стане молитва моя…», «Господи, я закликав Тебе…» і «Встанови, Господи, сторожу…». Далі, коли співається «Не нахили серця мого…», священик переходить до жертовника, там кадить Святощі і віддає кадило. 7) Коли співці співають «Нині Сили Небесні», священик чинить кадіння таке, як при співі Херувимської пісні на Літургії. По вході, поставивши чашу й дискос на престолі, чинить все, як і на Літургії, але нічого не проказує. 8) По «Спаси, Боже, людей Твоїх…» священик кадить Святощі перед перенесенням до жертовника.
ТЕПЛОТА — тепла вода, яку священик вливає до святої чаші (див. «Навч. від.», п. 51) перед причастям, не може бути холодною водою; це спомин, що кров і вода з проколотих ребер Спасителя були теплі, як кров щойно заколеної жертви. Теплота є також симолом гарячої віри святих.
АНТИДОР (грец. «замість дару») — це часточка просфори, з якої було вийнято Святого Агнця. Священик роздає їх вірним по відпусті. Якщо цієї просфори не вистачить, то беруться інші просфори з Проскомидії.
ХРЕСНІ ХОДИ — процесії навколо церкви з плащаницею, для свячення пасок на Великдень і інш. чиняться тим самим порядком, як і на Богослужінні хід навколо престолу з Св. Євангелієм, а саме: процесія середніми дверима виходить із церкви, повертає ліворуч і так обходить навколо церкви.
СВІЧІ Й ОСВІТЛЕННЯ ЦЕРКВИ. Освітлення в церкві символізує ступінь урочистости Богослужіння, а тому на малій Вечірні, Повечір’ї, Опівнічній і на Часах свічники й лампади світяться тільки перед намісними іконами. На Вечірні, Ранній і Літургії світяться всі свічники перед образами іконостаса. Панікадило і взагалі повне освітлення церкви буває на полієлей Ранньої, а на Літургії – перед читанням Святого Євангелія.
Всі свічки й лампади гасять після Заамвонної молитви, але на жертовнику свічки повинні горіти від початку Проскомидії до молитов після спожиття Святих Дарів. При читанні Св. Євангелія на Літургії братчики й сестриці стають перед солеєю із запаленими свічками; на Вечірні, коли буває літія, вони з запаленими свічками супроводять вихід священика до притвору, а пізніше стають коло тетраподу. На Ранній, коли буває полієлей, так само стоять із свічками, як на літії.
ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ. Головними видами церковного дзвоніння є такі:
1) «Благовіст», коли дзвонять повільно в один великий дзвін перед Богослужінням (Вечірня, Рання, Всенічна і Літургія; на Ранній під час співу полієлея і на Літургії перед Святою Євхаристією, на «Вірую» або «Тебе в піснях славимо»).
2) «Всі дзвони» дзвонять трьома заходами з перервами, коли спочатку дзвонять коротко з перебором у кожний дзвін, починаючи з найменшого, а тоді довший час в усі дзвони. Так дзвонять після Благовісту на початок Вечірні, Ранньої і Літургії, при хресних процесіях, при молебнах на урочистості та цілий день Великодня.
3) «Передзвін» має сумовитий характер, коли дзвонять під час виносу Хреста на Воздвиження, на похоронах архиєреїв і священиків: дзвоняті перебором на кожний дзвін, починаючи з більшого і до меншого, ударяючи тільки один раз, а тоді всі дзвони разом, але також тільки один раз.
СИДІТИ В ЦЕРКВІ дозволено немічним і старим, але тільки під час читання кафизм, паремій, на єктеніях до виголосів і під час виголошення проповідей та в інших подібних випадках.
СВЯЩЕНИК ПОВИНЕН ЗНАТИ НАПАМ ЯТЬ ті молитви, що йому доводиться читати без книги Служебника (псалом 50, при перенесенні Святих Дарів, молитва «Вірую, Господи» перед св. причастям, молитви входів на Вечірні й Літургії, молитви при одяганні риз і т. інш.), але все інше він повинен правити тільки маючи перед собою Служебник (див. «Навч. від.», п. 45). Також священик і диякон повинні добре ознайомитись з церковними правилами, що містяться в «Навчальних Відомостях».
Прокимни, алилуя причасні та величання | Зміст |
