Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа
Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)
Київська область, Фастівський р-н, с. Дорогинка

Храм св. Архистратига Михаїла (київська група)
1528 (1600) рік
Нині в Київському музеї просто неба (сел. Пирогів)

Храм св. Архистратига Михаїла із села Дорогинка на Фастівшині — справжній «Ноїв ковчег» православних українців. Адже він із честю перетнув найбуремніші віки української історії, витримавши всі шторми і потопи…

Донедавна відносно віку храму св. Архистратига Михаїла існувало кілька версій. Відомий краєзнавець ХІХ ст. Лаврентій Похилевич у своїх записах датував дорогинську церкву 1600 роком. Значно пізніше в літературі з’явилися цифри 1700 та 1751, які спиралися на відверто упереджені чи недостовірні російські та польські архівні джерела. Аби розібратися в цьому питанні, було залучено Інститут геохімії Національної Академії наук України. Його фахівці провели радіовуглецевий аналіз деревини колод, із яких споруджено храм. Результат приголомшив усіх: 1528 рік! Так Творець і сучасна наука посоромили поборників «омолодження» цієї дивовижної святині…

Тож недарма у зовнішньому вигляді Свято-Михайлівського храму збереглися надзвичайно древні, архаїчні особливості. Очевидно, подібні дерев’яні церкви першими поставали на українській землі ще за святого Володимира Великого чи навіть напівлегендарних князів Аскольда та Діра (ІХ ст.)… Принаймні, на старовинних українських гравюрах і малюнках найчастіше зображено саме такі споруди — тридільні, з чотиригранними наметовими перекриттями та низьким опасанням. Хай там як, але безперечне одне: храм св. Архистратига Михаїла в Пирогові — найдавніший з усіх збережених донині дерев’яних церков Центральної, Східної та Південної України.

Тому пам’ятає храм багато — і Литовське князівство, і утворення Речі Посполитої, і вільні козацькі часи, і Руїну, і біскупщину (коли разом із селом був у власності католицького єпископа), й імперський синодальний період, і червону чуму СРСР… Відповідно й мусив переходити від православних до уніатів, а то й геть стояти пусткою. Але попри все знову й знову повертався на рідне православ’я.

Достеменно відомо, що 1751 року, за поляків, храм капітально відремонтували. Те саме було зроблено й у 1852 р., цього разу коштом державних служб Російської імперії. На жаль, водночас з «імперським» ремонтом первісні чисті лінії церкви було порушено добудовою дияконника, ризниці та незугарного тамбура. Натомість чудову барокову дзвіничку безжально розібрали (її зображення збереглося на малюнку українського етнографа французького походження Домініка П’єра Де ля Фліза). Якимось дивом нову дзвіницю не прибудували на російський штиб до бабинця, а спорудили за українською традицією — окремо від церкви.

Наприкінці ХІХ ст. храм належав до «бідного» 5-го розряду (тобто до нього було приписано десь із півтисячі парафіян). Прикро, але факт: як випливає з архівних документів, прекрасний іконостас церкви не становив для імперських чиновників ніякої цінності, вважався старим та вартим заміни. Диво, що його не розібрали або не перемалювали за новою академічною модою. Ще більшим дивом є те, що іконостас та й самий храм уникнули цілковитого знищення під час військових змагань і комуністичного богоборства.

А втім, у 1930-тих церкву було остаточно закрито й приречено на поступове руйнування. Як красномовно свідчать світлини 60-х років ХХ ст., так би й сталося, якби не створення в селі Пирогові на околиці Києва Музею народної архітектури та побуту України. Колектив найбільшого у світі скансена фактично врятував храм. На нове місце його перевезли 1971 року, досить швидко зібрали й відреставрували, надавши первісного (до 1852 р.) вигляду. (До речі, для дерев’яних церков такі переміщення – нерідкісне явище й у попередні віки. Можливо, і для храму св. Арх. Михаїла це була не перша «подорож»).

Відреставрували й славетний іконостас. Виконаний у стилі українського бароко невідомими майстрами київської школи протягом 1690-х — 1750-х років, різьблений з липи, посріблений та позолочений, він є справжнім шедевром сницарства та ікономалярства. Особливо вирізняються в іконостасі вишукані царські врата і чотири намісні образи, рівних яким не віднайти і в знаменитих іконописних збірках Києва, Львова та Луцька.

10 березня 1990 р. священик Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) отець Мефодій Андрущенко відправив у відновленому храмі св. Архистратига Михаїла першу службу — панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку. Відтоді й відновилися в ньому регулярні богослужіння. Храм став першою в Києві діючою церквою втретє відродженої УАПЦ (після Об’єднавчого Собору 1992 року — УПЦ Київського Патріархату), а парафія св. Архистратига Михаїла — тою духовною віссю, навколо якої зануртував релігійно-культурницький рух не лише столиці, а й усієї України…

Усі фото

Храм перед заміною покрівлі (2005 рік). Так було стильніше, але ж як протікав дах!..
На березу вилізти непросто. Але з благословенням все вийшло пречудово
Літо Господнє благоприємне: хмаринка, схожа на голуба-Духа
Той же Дух зігріває храм узимку. Іншого обігріву практично немає
І все ж найфотогенічніша Михайлівська церква восени. Мабуть, тому, що обидва храмові свята припадають на осінь (19 вересня і 21 листопада)
І в Києві є Полісся (храм на тлі Голосіївського лісу)
Склепіння нави
У храмі на Світлому Тижні
Царські врата, поч. ХVІІІ ст.
Св. Миколай. Ікона намісного ряду іконостасу, поч. ХVІІІ ст.
Воскресіння Христове. Ікона святкового ряду іконостасу, сер. ХVІІІ ст.
Христос і самарянка. Фрагмент ікони цокольного ряду іконостасу, сер. ХVІІІ ст.
Кований хрест над вівтарем храму
Великодній світанок
Останній клаптик золотого українського віку... Поспішайте побачити!
Храм св. Архистратига Михаїла (київська група), с. Дорогинка (нині в Київському музеї просто неба, с. Пирогів)