Бесіда на псалом 41
так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2).
1. Недавно, коли я говорив про Мелхиседека 1, ви дивувалися тривалості мого слова, а я дивувався вашій ретельності щодо слухання і розсудливості, завдяки якій ви, незважаючи на тривалість слова, до кінця були зі мною, хоч слово моє було не тільки довгим, але й містило в собі чимало важкозрозумілого. Однак ані тривалість, ані його складність не послабили вашої уваги. Тепер же я постараюся винагородити вас за той труд, запропонувавши вам бесіду більш зрозумілу. Не потрібно постійно тримати в напрузі душі слухачів, бо так вони швидко знемагають; однак не потрібно часто давати їм і послаблення та спокій, бо від цього вони стають лінивими. Потрібно урізноманітнювати повчання і торкатися речей то більш загальнозрозумілих, то більш важких. Тоді я говорив, що пастухи під час нападу вовків на отару залишають сопілку і беруться за пращу; а тепер, коли вже минули свята юдеїв, які є гіршими за всяких вовків, ми залишимо пращу знову і візьмемося за сопілку, — перестанемо говорити про речі важкі і звернемося до інших, більш легких, — візьмемо псалтир Давида і займемося тим приспівом, який усі ми сьогодні співали. Який же цей приспів? «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2).
Але спочатку потрібно сказати, для чого введене в наше життя співання псалмів і чому пророцтва переважно виголошуються зі співом. Для чого використовується спів? Послухай. Бог, коли бачить, що багато хто з людей є недбайливими, відчувають тягар від читання духовних писань і неохоче беруться за ці труди, то Він, бажаючи зробити ці труди жаданими і знищити відчуття втоми, поєднав із пророцтвами мелодію, щоби всі, втішаючись злагодженістю наспіву, з великим старанням підносили Йому священні піснеспіви. Справді, ніщо так не підносить і не окриляє душу, не відділяє її від землі, не звільняє від пут тіла, не налаштовує на роздуми нехтувати всім земним, як злагоджений спів і добре складена Божественна пісня.
Наша природа так тішиться піснями і злагодженими наспівами, маючи потяг до них, що навіть немовлята, коли плачуть і бувають неспокійні, то ними присипляються. Годувальниці, носячи їх на руках і ходячи вперед і назад, наспівують їм які-небудь дитячі пісні і цим присипляють їхні очі. Часто і мандрівники у спекотний полудень, підганяючи в’ючних тварин, продовжують шлях зі співом і цими піснями полегшують тягар подорожі. І не тільки мандрівники, але й хлібороби, вичавлюючи виноградний сік чи збираючи, очищаючи виноград, чи роблячи дещо інше, так само часто співають. І мореплавці, працюючи веслами, роблять те ж саме. Навіть і жінки, коли прядуть і розправляють гребенем пряжу, що сплуталася, іноді кожна про себе, а іноді всі разом співають яку-небудь пісню. Усі вони: і жінки, і мандрівники, і хлібороби, і мореплавці роблять це для того, щоби співом полегшити тягар трудів, бо душа під звуки злагодженої пісні може легше переносити нудьгу і труд.
Тому, оскільки наша душа має схильність до цього роду насолоди, то щоб злі духи введенням розпусних пісень не зіпсували все, Бог, щоби захистити від них, установив псалми, від яких буває і задоволення, і водночас користь. Від світських пісень може бути шкода, загибель і багато інших лих, бо все те, що є в них поганого й аморального, проникаючи в душу, розслабляє її і розбещує. Духовні пісні, навпаки, подають велику користь, велике повчання, велике освячення і служать керівництвом до всякої мудрості, бо і слова їхні очищають душу, і Дух Святий тут же сходить у душу, яка співає ці пісні. А те, що ті, які співають їх з розумінням, справді закликають на себе благодать Духа, то послухай, як про це говорить Павло: «Не впивайтеся вином, від якого буває розпуста, а наповнюйтеся Духом». А далі вказує на спосіб наповнення Духом: «Співаючи, — говорить, — і прославляючи в серцях ваших Господа» (Еф. 5, 18-19). Що означає «в серцях ваших»? Означає — з розумінням, не так, щоб уста вимовляли слова, а душа блукала десь по зовнішніх предметах, а щоб душа слухала те, що вимовляють уста.
2. Як туди, де бруд, біжать свині, а там, де квіти й пахощі, перебувають бджоли, так і туди, де розпусні пісні, збираються біси, а де пісні духовні, туди сходить благодать Духа й освячує вуста і душу. Кажу це не для того, щоб ви тільки хвалили мене, але щоб ви і дітей, і дружин учили співати такі пісні не тільки під час занять пряжею та під час інших робіт, але й за трапезою. Оскільки диявол влаштовує підступи здебільшого під час бенкетів за допомогою пиятики, пересичення, непристойного сміху і душевного розслаблення, то саме тоді, і перед трапезою, і після трапези, потрібно захищати себе від нього огорожею псалмів і, вставши з-за столу, разом з дружиною і дітьми співати Богові священні пісні. Якщо Павло, маючи на тілі нестерпні рани, носячи на ногах колоду і знаходячись у в’язниці, опівночі, коли всі відпочивають особливо солодким сном, разом із Силою співав славослів’я Богу, й ані місце, ані час, ані турботи, ані схильність до сну, ані втома від таких трудів, ані будь-що інше не примусило його припинити спів, то тим більше ми, насолоджуючись благоденством і дарами Божими, повинні підносити Богу подячні пісні, щоб коли через пиття і пересичення ввійде в нашу душу що-небудь нечисте, співом псалмів прогнати всі нечисті і гріховні бажання.
І як багато хто із багатих, намочивши губку бальзамом, витирає нею столи, щоб коли залишиться від їжі яка-небудь пляма, її стерти і зробити стіл чистим, так само будемо чинити і ми, наповняючи вуста замість бальзаму духовною мелодією, щоб коли від пересичення в душі появиться яка-небудь нечистота, змити її цією мелодією і, вставши всі разом, будемо виголошувати: «Ти звеселив мене, Господи, і я радію від діл рук Твоїх» (Пс. 91, 5). До співу псалмів нехай приєднається і молитва, щоб разом з душею ми освятили і сам дім. Подібно, як ті, котрі приводять на бенкети блазнів, танцюристів і негідних жінок, цим закликають туди бісів і диявола і наповняють свої доми безліччю бешкетувань, — бо від цього бувають сварки, блуд, перелюб та безліч лих, — так ті, котрі закликають до себе Давида з псалтирем, через нього закликають до себе Христа. А де Христос, туди жоден біс ніколи не насмілиться не тільки ввійти, але й заглянути. Навпаки, туди поллються, мов із джерела, мир, любов і всі блага. Ті перетворюють свій дім на видовище, а ти зроби своє житло церквою.
Так, де псалом, молитва, радість пророків і побожний настрій духу співаючих, там зібрання можна безпомилково назвати церквою. Навіть, хоч би ти не розумів сили слів, привчай принаймні вуста їх вимовляти. Коли вони вимовляються зі щирістю, тоді й уста освячуються цими словами. Якщо ми осягнемо для себе такі навики, тоді вже ані з волі, ані через лінощі ніколи не залишимо це прекрасне заняття, оскільки навик буде спонукати нас навіть мимоволі щодня звершувати це прекрасне служіння. При такому співі чи буде хтось старий, чи молодий, чи з грубим голосом, чи зовсім необізнаний зі злагодженістю співу — все це не має ніякого значення. Тут потрібна чиста душа, пильний розум, смиренне серце, тверда свідомість, чиста совість. Якщо з цими якостями ти вступиш у святий Божий хор, то зможеш стати поруч із самим Давидом.
Тут не потрібні ані псалтир, ані натягнуті струни, ані смичок, ані талант, ані будь-які знаряддя. Якщо захочеш, то можеш сам зробити себе псалтирем, умертвивши плотські члени і настроївши своє тіло згідно з душею. Коли плоть не буде бажати «противного духові» (Гал. 5, 17), не буде коритися його велінням і звершувати їх на цьому прекрасному і дивному шляху, тоді ти складеш духовну мелодію. Тут не потрібен талант, який осягається через тривалі вправи, а потрібна тільки тверда рішучість, і ми отримаємо досвід за досить короткий час. Для цього не потрібне ані особливе місце, ані особливий час, а на всякому місці і повсякчас можна співати думкою. Чи ходиш на торговище, чи знаходишся в подорожі, чи сидиш у спільноті друзів, — скрізь можна зворушити душу, можна волати мовчки. Так волав Мойсей, і Бог почув його. Може, ти ремісник? Сидячи в майстерні і займаючись роботою, ти можеш співати. Може, ти воїн, може, засідаєш у суді? Можеш робити те ж саме.
3. Коли душа всередині видає звуки, то можна співати і без голосу, — адже ми співаємо не для людей, а для Бога, Який може чути серця і проникати в таємну глибину нашої душі. Про це свідчить і Павло, коли говорить: «Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо, про що молитися, як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними. А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих з волі Божої» (Рим. 8, 26-27). Так він говорить не в тому розумінні, начебто Дух зітхає, а в тому, що духовні мужі, які володіють дарами Духа, молячись за ближніх і підносячи прохання, роблять це з упокореним серцем та із зітханням. Так будемо робити і ми і щодня будемо звертатися до Бога із псалмоспіванням та молитвами.
Однак, щоб ми не тільки вимовляли слова, але й розуміли саму силу слів, тому пояснимо початок псалма. Який же цей початок? «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2). Такою є властивість люблячих — не приховувати любов у мовчанні, а виявляти її перед ближніми і говорити, що вони люблять. Любов за своєю властивістю є полум’яною, тому душа не може терпіти, щоб зберігати її в мовчанні. Ось тому і Павло, будучи натхненим любов’ю, говорив до коринфян: «Уста наші відкрилися до вас, коринф’яни» (2 Кор. 6, 11), тобто я не можу приховувати і замовчувати любов, але ношу вас завжди і скрізь, і в душі, і в устах. Так і блаженний пророк, маючи любов до Бога і полум’яніючи цією любов’ю, не міг мовчати, але іноді говорив: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже»; а іноді: «До Тебе зранку лину я, жадає Тебе душа моя в землі пустельній, непрохідній і безводній» (Пс. 62, 2). Не маючи змоги зобразити любов словом, він скрізь шукає порівняння, щоби бодай таким чином показати нам свою любов і зробити нас учасниками любові. Тож послухаймо його і навчімося любити так само.
Нехай ніхто не говорить мені: як я можу любити Бога, Якого не бачу? Ми багатьох любимо, хоч їх не бачимо, як наприклад: відсутніх друзів, дітей, батьків, родичів і домашніх, однак те, що ми їх не бачимо, ніскільки не стає на заваді, а саме це і запалює особливу любов, підсилює прихильність. Тому і Павло, коли говорить про Мойсея, що він, залишивши скарби, багатство, царську славу та всі інші єгипетські почесті, зважився краще страждати з юдеями, далі вказує нам причину, що все це він робив для Бога, і додає: «…мовби бачачи Невидимого» (Євр. 11, 27).
Ти не бачиш Бога, але бачиш Його творіння, бачиш Його діла: небо, землю, море. А хто любить, той, побачивши витвір улюбленого, чи взуття, чи одяг, чи будь-що інше, запалюється любов’ю. Ти не бачиш Бога, але бачиш Його служителів і друзів, тобто святих мужів і тих, які мають перед Ним відвагу. Тож послужи тепер їм і будеш мати чималу втіху для своєї любові. І між людьми ми зазвичай любимо не тільки своїх друзів, але й тих, кого вони люблять. Якщо хтось із наших улюбленців скаже: я люблю такого-то і всяке благодіяння, зроблене йому, вважаю зробленим мені, то ми робимо все і намагаємося всіляко догодити цій людині, начебто бачимо в ній самого улюбленого. Те ж саме можна робити тепер і щодо Христа. Він сказав: Я люблю бідних, і якщо вони одержать яке-небудь благодіяння, то Я віддам за те так, ніби Сам його отримав. Тому будемо робити все для полегшення їхньої участі чи, краще сказати, витратимо на них усе своє майно, віруючи, що в їхній особі ми годуємо Бога. А що справді, годуючи їх, ми годуємо Самого Бога, то послухай, що говорить про це Христос: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене…; був нагим, і ви одягнули Мене» (Мф. 25, 35-36). І Він подає нам багато нагод для задоволення нашої любові.
Любов зазвичай збуджують у нас такі три речі: або тілесна врода, або великі благодіяння, або любов до нас іншого. Кожна із цих речей сама собою може запалити в нас любов. Хоч би ми від якої-небудь людини не отримували жодного благодіяння, та коли чуємо, що вона постійно любить нас, хвалить нас і дивується нам, тоді й самі тут же прив’язуємося до неї душею і любимо її, як благодійника. У Бога ж є не тільки це, у Ньому можна бачити всі три досконалості в такій високій мірі, що це неможливо висловити словами. По-перше, краса Цієї блаженної і нетлінної Істоти неосяжна, ні з чим незрівнянна, перевершує всяке слово і вища за всяке розуміння. Однак, улюблений, коли ти чуєш про красу, то не допускай тут нічого тілесного, а май на увазі деяку безтілесну славу і невимовну пишноту.
4. Змальовуючи цю славу, пророк говорить: «Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. І взивали вони один до одного, і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф» (Іс. 6, 2-3), — від зачарування, від подиву цій красі, цій славі. І Давид, уявляючи цю красу і захоплюючись славою цієї блаженної Особи, говорить: «Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, Сильний, славою Твоєю і красою Твоєю» (Пс. 44, 4). Тому і Мойсей часто виражав бажання бачити Його, оскільки був уражений любов’ю до Нього і любив цю славу. Тому і Филип говорив: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить» (Ін. 14, 8). Однак скільки б не говорили, ми не зможемо уявити бодай найменшої, бодай мізерної частки подоби Божественної краси.
Але ти хочеш, щоб ми перерахували Його благодіяння? І їх неможливо висловити словом. Тому Павло і говорив: «Дяка Богові за невимовний дар Його» (2 Кор. 9, 15); і ще: «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9); і знову: «О глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11, 33). Та й яке слово може висловити ту любов, яку Він виявив до нас? Дивуючись їй, Іоан говорив: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3, 16). А коли ти хочеш почути Його слова і пізнати Його любов, то послухай, що говорив Він через пророка: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49, 15). І як Псалмоспівець говорить: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2), — так і Христос говорив: «Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не захотіли!» (Мф. 23, 37). І ще говорить пророк: «Як отець милує дітей, так милує Господь тих, що бояться Його»; і ще: «Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його» (Пс. 102, 13. 11).
І як пророк шукає, до чого б уподібнити свою любов, так і Бог використовує деякі образи, щоб висловити нам ту любов, яку Він виявляє в улаштуванні нашого спасіння. Пророк за приклад ставить спраглого оленя і висохлу землю, а Бог — любов птахів до своїх пташенят, піклування батьків, віддаль неба від землі і жалісливість матерів. Але не тому, що Він любить нас тільки так, як мати дитя, а тому, що, крім цих зразків, образів та прикладів, у нас немає інших сильніших виражень любові. А що Він любить нас не тільки так, як ніжна мати дітей, а набагато більше, то вислухай Його слова: «Чи забуде жінка грудне дитя своє…? Але якби і вона забула, то Я не забуду тебе». Цими словами Він висловив те, що Його любов до нас полум’яніша за будь-яку іншу любов. Тож уяви собі все це разом і ти відчуєш у собі гарячу любов, запалиш світле полум’я. Адже і любов до людей зазвичай нічим у нас так не запалюється, як спогадом про благодіяння, які ми отримали від них. Так будемо чинити й у ставленні до Бога.
Уявімо собі, скільки Він зробив для нас: небо, землю, море, повітря, земні рослини, різні квіти, тварини, плазуни, все, що живе в морі, у повітрі, небесні зірки, сонце, місяць і взагалі все видиме, блискавки, порядок часів, зміни дня і ночі, зміни пір року. Він удихнув у нас душу, обдарував нас розумом, наділив найбільшою владою, посилав ангелів, посилав пророків, нарешті — Єдинородного Сина Свого. І далі Він продовжує закликати тебе до спасіння і Сам, і через Єдинородного Сина. І Павло не перестає переконувати і говорити: «Від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2 Кор. 5, 20). І цим не обмежився Бог, але, взявши початок від твого єства, посадив Його «вище від усякого начальства, і влади, і сили, і панування, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, але і в майбутньому» (Еф. 1, 21). Воістину, саме тепер час сказати: «Хто висловить могутність Господа, сповістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). І ще: «Що віддам Господу за усе, що Він дарував мені?» (Пс. 115, 3).
Справді, що може зрівнятися з такою честю, коли початок нашого роду, який стільки ображав Бога і стільки був принижений, сидить на такій висоті і володіє такою честю? І перераховуй у своїй свідомості не тільки загальні благодіяння, але й ті, котрі стосуються власне тебе. Наприклад, як ти колись зазнав наклепу й уникнув обвинувачення; як колись вітряної і темної ночі ти потрапив до рук розбійників й уник їхніх намірів; як ти колись після того, як зазнав збитків, отримав нагороду; як тяжко захворів й отримав зцілення.
5. Перераховуй усі Божі благодіяння, що були вчинені тобі упродовж усього життя, і ти, звичайно, побачиш, що їх багато не тільки в цілому житті, але й в одному дні. І якби Бог захотів представити нам усі благодіяння, які ми, не усвідомлюючи і не розуміючи, отримуємо від Нього щодня, то ми не могли б їх навіть перелічити. Скільки бісів носиться в цьому повітрі! Скільки противних нам сил! Якби тільки Бог дозволив їм показати нам свої страшні й огидні обличчя, то чи не опанував би нами жах, чи не загинули б ми, чи не були б знищені? Роздумуючи про все це, а водночас і про свої гріхи, які ми звершуємо свідомо чи несвідомо, — адже і те є чималим благодіянням, що Бог не щодня карає нас за наші гріхи, — ми можемо плекати в собі любов до Бога. Справді, коли ти подумаєш, скільки щодня грішиш, скільки щодня отримуєш благодіянь, яким довготерпінням користуєшся, якою поблажливістю, коли подумаєш, що коли б Бог щодня карав, то ти не прожив би і короткого часу, за словами пророка: «Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?» (Пс. 129, 3), — то віддаси Йому дяку і ні на що не будеш нарікати, що б з тобою не трапилося. Навпаки, побачиш, що якби ти зазнав безлічі лих, то й тоді ще не зазнав би гідного покарання.
При такому настрої ти запалиш у собі велику любов і зможеш говорити разом із пророком: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже». Тут доречно звернути увагу на те, чому пророк ставить за приклад саме цю тварину? Олень відчуває сильну спрагу і тому часто біжить до джерел води. А це відчуття спраги буває в нього і від природи, і від того, що він пожирає змій і годується їхнім м’ясом. Так само роби і ти: поглинай духовного змія, убивай гріх і ти відчуєш спрагу любові до Бога. Як гріховна совість робить нас нечистими і доводить до розпачу, так тоді, коли ми умертвимо свої гріхи, очистимо себе від вад, ми зможемо прозріти для духовної спраги, з великою ревністю закликати Бога, запалити в собі неабияку любов і не тільки словами, але й самими справами оспівувати цей приспів.
Не для того заспівав нам псалми блаженний муж чи, краще сказати, благодать Духа, щоб ми вимовляли тільки слова, а щоб звершували їх і ділами. Тому не думай, начебто ти входиш сюди для того, щоб тільки вимовляти слова. Ні, коли ти співаєш цей приспів, то вважай його угодою між Богом і тобою. Коли ти вимовив: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже», — ти уклав з Богом договір, написав зобов’язання без паперу й чорнила, гучно сповідував, що любиш Його більше за все, що ти ставиш Його вище за все і гориш до Нього любов’ю. Отже, якщо ти, вийшовши звідси, побачиш яку-небудь красиву і безсоромну жінку, яка стане спокушати тебе і залучати до своєї любові, то скажи їй: я не можу йти за тобою, я уклав договір з Богом у присутності братів, священиків, учителів; я сповідував й обіцяв цією піснею любити Його так, «як прагне олень до потоку води»; боюся порушити договір і тільки до Нього маю любов. Якщо на торговищі ти побачиш срібло чи золотий одяг, чи людей, які гордо виступають у супроводі слуг на конях у золотій збруї, то не зваблюйся цим блиском, а знову приспівуй у собі і скажи своїй душі: недавно ми співали: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже»; я приклав ці слова до себе і зробив їх своїми.
Тож заради того, щоби любов до Бога залишалася в нас чистою і не слабшала від розділення, не будемо любити ці життєві блага. Це багатство може принести нам будь-яке інше багатство, будь-який скарб, будь-яку почесть, будь-яку славу, будь-яку знаменитість. Будемо берегти його і тоді не будемо відчувати потреби у будь-чому іншому. Якщо інші, віддавшись ганебній любові і запалившись пристрастю до якоїсь красивої дівиці, часто, незважаючи на погрози батьків, на докори друзів і глузування сторонніх людей, не залишають її, але через прихильність до неї нехтують і своїм домом, і батьківською спадщиною, і славою, і добрим ім’ям, і вмовлянням друзів, вважаючи великою винагородою за все це для себе те, що бувають бажані для своєї улюблениці, хоч би вона була незнатною, безчесною і взагалі ніякою, то чи можуть будь-коли піддаватися людським радощам чи прикрощам ті, які щиро люблять Бога? Ні, віддані цій любові не стануть навіть дивитися на принади цього життя, але, прив’язавшись любов’ю до Бога, будуть глузувати з будь-якого благоденства, нехтувати будь-яким нещастям, не бачачи нічого, крім Нього, відчуваючи Його скрізь і вважаючи себе щасливішим за всіх. Хоч би вони були в бідності, хоч би в безчесті, хоч би в кайданах, хоч би в скорботі, хоч би у крайніх прикрощах, — вони будуть вважати себе щасливішими навіть за царів, знаходячи для себе неабияку дивну втіху серед усіх своїх страждань у тому, що терплять усе заради свого Улюбленого.
6. Ось тому і Павло, знаходячись серед щоденних смертельних небезпек, у темницях, в аваріях корабля, у пустелях, зазнаючи бичувань та інших незліченних тортур, радів і веселився, втішався і хвалився, і говорив: «Хвалимося надією слави Божої. І не тільки цим, але хвалимось і скорботами» (Рим. 5, 3). І знову: «Нині я радію в стражданнях моїх за вас і поповнюю нестачу у плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його» (Кол. 1, 24). І водночас називав це благодатним даром, сповідуючись і висловлюючись так: «Вам дано ради Христа не тільки вірувати в Нього, але й страждати за Нього» (Флп. 1, 29).
Постараємося і ми мати такий же настрій і будемо з радістю переносити всі прикрощі, які осягають нас. А ми зможемо переносити їх, якщо полюбимо Бога так, як любив пророк. Його любов можна бачити не тільки в цьому приспіві, але й у його наступних словах. Сказавши: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже», він продовжує: «Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41, 3). Не сказав: полюбила душа моя Бога живого чи: любить душа моя Бога живого, але, щоб висловити свою відданість, назвав любов прагненням, показуючи нам дві якості своєї любові: і її полум’яність, і сталість. Як спраглі відчувають спрагу не день, і не два, і не три дні, а впродовж усього свого життя, оскільки до цього спонукує їх природа, так і цей блаженний муж, і всі святі відчували упокорення не тільки один день, як багато хто з людей, і не два чи три дні, — таке упокорення ніскільки не дивне, — а постійно і щодня продовжували благоговійно любити і підсилювати свою любов.
Виражаючи це, він і говорить: «Прагне душа моя до Бога сильного й живого». Тут він хоче і пояснити причину своєї любові, і показати тобі, як треба любити Бога. Це він показав наступними словами: «Прагне душа моя до Бога», додавши: «Живого». Він мовби волає і переконує всіх тих, які прив’язані до матеріальних речей: для чого ви безумно зваблюєтеся тілами? Для чого жадаєте слави? Для чого ганяєтеся за задоволеннями? Ніщо зі всього цього не залишається назавжди і не живе постійно, а все йде і минає, все це мізерніше за тінь, оманливіше за сновидіння, в’яне скоріше за весняні квіти, одне залишає нас разом із цим життям, а інше гине ще раніше. Володіння цими речами ненадійне, насолода неміцна, переміни швидкі. А в Бога нічого такого нема. Він живе і перебуває вічно, не піддаючись будь-якій зміні чи перетворенню. Тому, залишивши тимчасове і швидкоплинне, полюбімо Вічного і Безконечного.
Хто любить Його, той ніколи не посоромиться і не втратить улюбленого. Хто любить багатство, той з приходом смерті чи ще раніше смерті позбавляється своєї любові. Так буває і з тим, хто любить тимчасову славу. Тілесна краса часто минає набагато скоріше, ніж названі нами речі. І взагалі все земне є короткочасним і швидкоплинним, і як тільки почнеться і появиться, тут же зникає. А любов до духовних речей зовсім не така. Вона живе і цвіте постійно, не має віку, не доступна старінню, не підвладна будь-якій зміні й перетворенню, і не боїться невідомості майбутнього. Хто здобував її, тому вона і тут приносить користь і захищає його зі всіх боків, і після відходу звідси не залишає його, а переходить разом з ними туди і супроводжує його, і того майбутнього дня покаже його світлішим від самих зірок.
Це знав блаженний Давид і тому любив Бога безперестанно, і не міг ховати свою любов у собі, а намагався всіляко показати перед слухачами той вогонь, який палав у ньому. Сказавши: «Прагне душа моя до Бога сильного й живого», він додає: «Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» Поглянь, як він полум’яніє. Поглянь, як горить. Знаючи, що після відходу звідси побачить Бога, він тяготиться тривалістю часу, не терпить відстрочки, а відкриває тут перед нами апостольський настрій. Так і Апостол зітхав через уповільнення відходу звідси (2 Кор. 5, 2). Те ж саме відчував і Псалмоспівець, а тому говорив: «Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» Якби він був людиною простою і незнатною, яка жила в приниженні й убогості, нехтувала цим життям, то це було б хоча великою справою, однак не настільки великою, як тепер, коли цар, який насолоджується всіма задоволеннями, який досяг такої великої слави, який здобув тисячі перемог, який подолав безліч ворогів, який користується славою і знаменитістю всюди, — глузує зі всіх цих благ, багатства, слави і всіх задоволень і палко прагне до благ майбутніх. Це властиве духу піднесеному, це є ознакою душі мудрої й окриленої небесною любов’ю.
7. Тож будемо і ми наслідувати його і не будемо дивуватися благам земним, щоб дивуватися майбутнім чи, краще сказати, будемо дивуватися майбутнім, щоб не дивуватися теперішнім. Якщо ми будемо постійно пам’ятати про ті блага й уявляти собі Царство Небесне, безсмертя, безконечне життя, радість з ангелами, перебування з Христом, неминущу славу, життя позбавлене будь-якої скорботи, якщо будемо пам’ятати, що і сльози, і ганьба, і лихослів’я, і смерть, і печаль, і труди, і старість, і хвороби, і немочі, і бідність, і наклепи, і вдівство, і гріх, і осуд, і покарання, і муки, і взагалі все, що тільки є в цьому житті печальне і неприємне, не має місця в тому житті, а замість того там є мир, лагідність, доброта, любов, радість, слава, честь, світло та інші блага, яких і описати словом неможливо, тоді ніщо теперішнє не спокусить нас і ми будемо в змозі говорити подібно до пророка: «Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41, 3). А з таким настроєм ми не впадемо ані в гордість від земного щастя, ані в зневіру від нещастя, ані в заздрість, ані в марнославство, ані будь-що інше подібне не опанує нами.
Отже, будемо приходити сюди не просто так і співати приспіви не без уваги, а будемо брати їх собі замість жезлів і так виходити звідси. Кожен із цих віршів може подати нам велику мудрість, навчити правої віри і принести неабияку користь для життя. Якщо ми будемо старанно досліджувати в них кожне слово, то придбаємо великі блага. Тому не слід тут посилатися ані на бідність, ані на брак часу, ані на неспішність. Хоч би ти був бідним і через бідність не мав Біблії чи, навіть маючи Біблію, не мав вільного часу, то запам’ятай тільки приспіви із псалмів, які тут не раз, не двічі чи тричі співалися, а багаторазово, і ти, вийшовши звідси, отримаєш велику втіху. Справді, поглянь, який скарб відкрив нам цей приспів. Нехай ніхто не говорить мені і того, що до тлумачення він не знав його сили. І до тлумачення цей приспів може легко зрозуміти кожен слухач, якщо тільки бажає скільки-небудь зрозуміти. Якщо тільки ти привчиш себе говорити: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41, 2-3), — то і без тлумачення зможеш наповнитися всякою мудрістю.
І не тільки цей, але й кожен приспів може подавати нам таке ж багатство. Якщо, наприклад, ти скажеш: «Блажен муж, що боїться Господа» (Пс. 111, 1), і постараєшся зрозуміти те, що говориш, то будеш наслідувати не багатого, не начальника, не красивого, не сильного, не того, хто має прекрасні будинки, не того, хто наділений владою, не того, хто споживає їжу в царських палатах, і не будь-кого іншого, а того, хто живе в побожності, в любові до мудрості, у страху Божому. І будеш наслідувати його не тільки задля майбутнього стану, але й заради сьогодення.
Справді, така людина і тут є могутнішою за тих людей. Коли трапляється хвороба, то й одягнений у багряницю не отримує жодного полегшення хвороби ані від охоронців, ані від усієї пишноти, і тоді, як стоять біля нього і домашні, і рідні, і на ньому, і під ним лежать золоті шати, сам він лежить і горить, ніби в полум’ї. А той, хто живе благочестиво і боїться Бога, то хоч би не було біля нього ні батька, ні слуги, ані будь-кого іншого, але як тільки зверне свій погляд до неба, і не багаторазово, а двічі чи тричі, то загасить будь-яке полум’я. Те ж саме можна бачити і під час прикрощів та всяких несподіваних обставин. Люди багаті й знатні бентежаться, а ті, які живуть у благочесті і смиренні, переносять усе безстрашно. Але ще й до того, хоч би й не трапилося ніякого нещастя, совість людини богобоязливої насолоджується вищим і чистішим задоволенням, ніж душа багатого. Цей, пригадуючи собі свої беззаконня і проводячи життя з нечистою совістю, і серед зовнішніх насолод почуває себе гірше за всіх тих, які томляться голодом; а той, не маючи навіть необхідної їжі, живучи благими надіями і щодня очікуючи для себе нагороди за свої добрі справи, буває щасливішим за тих, які розкошують серед усяких задоволень.
Однак, щоби тривалістю бесіди вас не втомити, я надаю можливість більш старанним розбирати кожен приспів і досліджувати зміст, який міститься в ньому, і на цьому завершую свою бесіду, пропонуючи вам, улюблені, таку пораду: приходьте сюди не просто так, а беріть і зберігайте ці приспіви, як коштовності, постійно роздумуйте про них вдома і переказуйте все це друзям і своїм дружинам. Чи спіткає вас будь-яка прикрість, чи охопить похіть, чи гнів, чи будь-яка інша божевільна пристрасть, — співайте їх безперестанно, щоб нам і в цьому житті насолоджуватися великим спокоєм, і в майбутньому житті сподобитися вічних благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцю зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 12 | Зміст | Бесіда на псалом 43
- Мається на увазі 7 бесіда «Проти юдеїв», яка була виголошена в Антіохії у вересні 387 року. [↩]
