Бесіда на псалом 114
голос благання мого (Пс. 114, 1)
1. Хто, скажеш, не любить, щоб його слухали? Багато хто з людей світських. Вони не хочуть бути почутими в тому, що для них корисне, але просять того, що для них є марним; а потім, коли їхнє прохання звершується, печаляться і нарікають. Для нас корисним є те, що визнає і вважає корисним Бог, — чи назвеш голод, чи хворобу, чи дещо інше подібне. Те, що Бог визнає корисним і подає нам, справді є корисним. Так послухай, що сказав Він Павлові: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Для нього були корисними гоніння, скорботи, утиски. Почувши, що це є корисним для нього, Апостол сказав: «Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12, 10). Отже, не всякий може радіти, коли Бог зглянеться на нього і подає йому корисне. Багато хто бажає марного й утішається цим, а пророк не так. А як? Для нього було приємним те, що Бог слухав його, подаючи йому корисне.
«Прихилив до мене вухо Своє; буду закликати Його в усі дні мої» (Пс. 114, 2). Знову він визначає Божу дію людськими словами. Водночас цими словами виражає і дещо інше, а саме говорить: я не гідний того, щоби бути вислуханим, але Він сам прихилився до мене. «Буду закликати Його в усі дні мої». Що означає «в усі дні мої»? Будучи почутим, каже, я не відступлю, не зроблюся байдужим, але в усі дні мої буду виконувати цю справу.
«Обійняли мене болі смертельні, і муки пекельні найшли на мене: я зустрів скорботу й утиски. Тоді я закликав ім’я Господнє» (Пс. 114, 3_4). Чи бачиш сильну зброю? Чи бачиш втіху, яка руйнує всяку скорботу? Чи бачиш душу, яка полум’яніє любов’ю до Господа? Зміст слів його такий: для спасіння від тих лих, які оточили мене, для мене достатньо закликати Бога. Чому ж ми часто закликаємо і не звільняємося від нещасть? Тому, що не закликаємо так, як необхідно закликати. А що Бог завжди готовий подавати те, чого просимо, то про це послухай, як Він Сам говорить у Євангелії: «Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього» (Мф. 7, 9-11). Чи бачиш, яка Його доброта, коли наша в порівнянні з нею виявляється лукавством?
Якщо ж таким є наш Господь, то будемо завжди прибігати до Нього і тільки Його закликати на поміч, і завжди знайдемо Його готовим допомагати нам. Якщо ті, що зазнали аварії корабля і несуться на дошках, закликаючи людей, які знаходяться вдалині, тут же схиляють їх до людинолюбства, хоч не мають з ними нічого спільного, але стали відомими для них тільки через нещастя, яке трапилося з ними, то тим більше Бог, людинолюбний і благий за Своєю сутністю, спасе тих, які знаходяться в прикрощах, якщо тільки вони захочуть звернутися до Нього і щиро закликати Його, відкинувши людські надії. Тому ти, коли зазнаєш будь-якого несподіваного лиха, не падай духом, а негайно встань і звернися до тихої пристані, нездоланного захисту — до допомоги Божої. Він для того й допустив тобі зазнати нещастя, щоб ти закликав Його.
Однак багато хто падає і втрачає те благочестя, яке було в ньому, тоді як варто було б чинити навпаки. Він дуже любить нас; тому і допускає нам піддаватися скорботам, щоб ми щиро прихилялися до Нього. Як матері, лякаючи неслухняних дітей різними страховиськами, змушують їх прибігати до своїх надр, і роблять це не для того, щоби засмучувати їх, а щоби прив’язати їх до себе, так і Бог, завжди бажаючи прив’язати нас до Себе, як сильно люблячий чи навіть більше всякого люблячого, допускає, щоб ти впадав у такі прикрощі, щоб ти постійно вправлявся в молитві, постійно закликав Його і, залишивши все інше, думав про Нього.
«Господи, спаси душу мою! Милостивий і праведний Господь; Бог наш милує нас» (Пс. 114, 4-5). Чи бачиш мудру душу? Чи бачиш, як він, залишивши все земне, просить тільки одного, — щоб душа його залишилася неушкодженою, не зазнала будь-чого згубного для себе? Справді, коли душа в гарному стані, тоді все інше прийде саме собою; а коли вона не в гарному стані, тоді всяке благоденство не принесе нам жодної користі. Тому нам необхідно і робити, і говорити так, щоб вона спаслася. На це вказує і Христос, коли говорить: «Будьте мудрі, як змії» (Мф. 10, 16). Як змій виставляє все своє тіло, щоб тільки врятувати голову, так і тобі потрібно залишити все інше для спасіння душі. Ані бідність, ані хвороба, ані найбільше зі всіх нещасть — смерть, не можуть зашкодити тому, хто зазнав їх, коли буде врятована душа. Так само як і від самого життя не одержиш нічого доброго, коли душа розтлилася і загинула. Ось тому пророк, залишивши все, говорить тільки про душу і просить, щоб вона не зазнала суворого суду й була звільнена від нестерпних покарань. «Милостивий і праведний Господь; Бог наш милує нас». Чи бачиш, як він повчає слухача не впадати у відчай і не віддаватися безтурботності? Він ніби говорить: не впадай у відчай, бо Господь милостивий, але й не будь безтурботним, бо Він праведний. Так він і від безтурботності застерігає, і розпач викорінює, влаштовуючи наше спасіння і з того, й з іншого боку.
2. Далі, вказуючи на готовність Бога милувати, пророк додає: «Бог наш милує нас». Добре сказав він: «Бог наш», на противагу богам, про яких він згадував раніше. Для тих властиво заколювати, вбивати, непримиренно ворогувати, а для Нього — милувати, прощати і завжди спасати від небезпек. Саме це, між іншим, і доводить, що ті є бісами і згубниками, а Він — Промислитель, Захисник й істинний Бог.
«Господь охороняє немовлят; я знесилився, і Він допоміг мені» (Пс. 114, 6). Тут пророк указує на найвищий вид Його піклування. Сказавши: «Милостивий і праведний Господь; Бог наш милує нас», він показує дію Його найбільшого людинолюбства. Яку? У відношенні до немовлят. Ми маємо розум, який повчає нас остерігатися одного й обирати інше, запобігати загрозі нещастя і полегшувати те, що нас спіткало, — ми вже отримали силу, знаємо способи. А немовлята позбавлені цього і є беззахисними, однак над ними завжди пильнує Боже провидіння, бо коли б вони не були постійно під Його заступництвом, то всі загинули б. Немовля умертвив би ще в пелюшках і змій, і домашній птах, і плазуючі, які живуть у домах. Ані годувальниця, ані мати, ані будь-хто інший не зміг би виявляти достатнього догляду за ним, якби воно залишилося без вищого піклування. Однак деякі думають, що тут йдеться про зародки, які ще не вийшли з утроби матері.
«Я знесилився, і Він допоміг мені». Не сказав: Він не допустив опинитися в небезпеці, але врятував після того, як вона спіткала. Сказавши про Провидіння Боже взагалі, пророк говорить про нього й щодо себе особисто, як зазвичай він доводить це і загальними прикладами, й окремими. Отже, і ти не шукай цілком безпечного життя — воно не корисне для тебе. Якщо воно не було корисним для пророків, то тим більше для тебе. А що воно справді не було корисним, то послухай, як він говорить про це: «Благо мені, що Ти смирив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх» (Пс. 118, 71). Тут висловлюється двояка подяка: за те, що Бог допустив зазнати небезпеки, і за те, що не залишив його у небезпеці. Те й інше є видом благодіяння. І перший не менший, ніж другий, але, якщо сказати дещо дивне, навіть більший, бо останній рятує від небезпеки, а перший робить душу більш мудрою.
«Повернися, душе моя, у спокій твій, бо Господь облагодіяв тебе. Ти, Господи, спас душу мою від смерті, очі мої — від сліз, ноги мої — від спотикання. Буду ходити перед Господом у країні живих» (Пс. 114, 7-8). В історичному плані ці слова означають деяке дивне спасіння, заспокоєння і звільнення; а коли сприймати їх у переносному значенні, то спасіння тут може означати відхід із цього життя і вказівку на це заспокоєння. Справді, смерть — це звільнення від усіх несподіваних нещасть, і хто помер з доброю надією, той уже не підвладний невідомості, але знаходиться в безпеці. Хоча смерть спричинилася гріхом, однак Бог перемінив її на наше благо. Та Він не обмежився тільки нею, але й саме життя зробив важким, щоб ти знав, що Він не допустив би й смерті, якби Своєю премудрістю не міг обернути її для нас найбільшою користю. Сказавши: «У той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 17), Він не обмежився цим покаранням, яке полягало в словах: «Бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3, 19), але сповіщає й інше: «У поті лиця твого будеш їсти хліб… У скорботі будеш їсти від неї у всі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі»… Жінці сказав: «Примножуючи, примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3, 16-18).
Першого було недостатньо для того, щоб їх напоумити, а так, як ми бачимо, багато хто виправляється. Смерть, осягаючи людей, робить їх байдужими, а ці нещастя роблять живих кращими. Якщо ж смерть виявляється страшною, то причиною цього є немічність людей. А що страх дійсно походить від немічності, то про це послухай Павла, який просив собі смерті і радів від неї: «Маю бажання, — говорив він, — розв’язатися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще»; і ще: «Я й тому радію і радітиму» (Флп. 1, 23. 18). А протилежним тяготився: «Ми самі в собі стогнемо, — говорив він, — чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого» (Рим. 8, 23). І ще: «Знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем» (2 Кор. 5, 4).
3. Чи бачиш, яким благом є мудрість? Що іншим здається гідним сліз, то для нього — жаданим; а що іншим здається гідним радості і веселощів, то від цього він зітхає. Справді, хіба не заслуговує зітхань бути в чужій країні, вдалині від своєї батьківщини? І хіба не вартує радості незабаром повернутися до тихої пристані, досягти небесної оселі, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання? Але, скажеш, хіба це є можливим для мене, грішника? Ось бачиш, що не смерть спричиняє скорботу, а нечиста совість? Тому перестань грішити і смерть буде для тебе жаданою. «Очі мої — від сліз». Це справедливо сказано. Там немає ні печалі, ні зневіри, ні плачу. «І ноги мої — від спотикання» (Пс. 114, 7). Це важливіше, ніж перше. Що? Те, що ми звільняємося не тільки від скорботи, але й від підступів і спокус. Хто спочив із добрими ділами, той стоїть на камені, досяг пристані, уник усіх перешкод, вільний від будь-якого страху і сум’яття, — хто так відійшов, той перебуває в постійному спокої.
«Буду ходити перед Господом у країні живих» (Пс. 114, 8). Те ж саме виражає і Павло, коли говорить: «Будемо піднесені на хмарах назустріч Господеві у повітря, і так завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4, 17). Добре сказав пророк: «У країні живих». Те життя є істинним життям, вільним від смерті, наповненим чистими благами. «Коли, — говорить Апостол, — скасує всяке начальство і всяку владу і силу… Останній же ворог знищиться — смерть» (1 Кор. 15, 24. 26). Коли все це знищиться, тоді не залишиться нічого печального: ані турбот, ані трудів, — усі буде радістю, усе — миром, усе — любов’ю, все — спокоєм, усе — веселістю, все — істинним, щирим і непохитним. Тоді не буде будь-яких недоліків, ані гніву, ані печалі, ані пожадливості, ані пристрасті, ані бідності, ані багатства, ані безчестя, ані будь-чого іншого подібного.
Тож будемо і ми прагнути цього життя і робити задля нього все. Тому й у молитві нам заповідано говорити: «Нехай прийде Царство Твоє» (Мф. 6, 10), щоб ми завжди уявляли собі той день. Хто охоплений цією любов’ю і живе надією щодо цих благ, той не переймається жодними земними прикрощами, не печалиться будь-якими земними скорботами. Як ті, що йдуть до столичного міста, нічим не затримуються в дорозі: ані лугами, ані садами, ані прірвами, ані пустелями, але, не звертаючи уваги на все це, мають на увазі тільки одне — свою батьківщину, яка очікує; так і той, хто щодня уявляє собі небесний град і живе любов’ю до нього, ніщо важке не буде вважати важким, і ніщо приємне і славне — приємним і славним. Але що я кажу: не буде вважати? Він навіть не побачить цього, маючи інший зір, такий, про який говорив Павло, сказавши: «Коли ми дивимося не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне» (2 Кор. 4, 18). Чи бачиш, як він показав той же шлях іншими словами?
Отже, будемо прагнути тих благ, щоб досягти їх і насолодитися вічним життям, якого щоб сподобилися всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 113 | Зміст | Бесіда на псалом 115
