Слово 3
звірами, коли Бог сказав, щоб ми володарювали над ними,
і про те, що це є справою великого піклування Божого
1. Як ті, які сіють, не отримують ніякої користі, коли сіють насіння біля дороги, так і проповідник нічого не здобуває, якщо слово його не проникає в душі слухачів, але, розійшовшись тільки в повітрі, звук (його) голосу залишається даремним для слухача. Це я сказав вам не без причини, а для того, щоб ви відкривали свою душу не тільки для більш простих предметів, але й наважувалися б і на більш глибокі. Якщо ми і тепер не зійдемо в глибину Писання, коли наші органи легкі для плавання, погляд світлий, оскільки не затьмарюється напливом шкідливих задоволень, подих більш сильний, так що немає (небезпеки) задихнутися, то коли ж ще ми зійдемо? Чи тоді, коли будуть веселощі і бенкети, пияцтво і пересичення? Але тоді, коли душу придушує важкий тягар задоволень, рухатися нелегко. Хіба не бачите, що ті, які добувають дороге каміння, знаходять те, що шукають, не сидячи на березі і рахуючи хвилі, а опускаються в саму глибину, хоч ці пошуки завдають чимало трудів, а знахідка — неабияку небезпеку, (то невже) після всього ніякої користі? 1. Справді, яке велике (благо) приносить у наше життя знайдене дороге каміння? О, якби тільки не принесло це великого зла.
Справді, не що інше псує наше життя й ставить усе вверх дном, як божевільна пристрасть до багатства. І однак люди заради насущного хліба наражають на небезпеку і душу, і тіло і сміливо кидаються у хвилі. А тут немає небезпеки, немає настільки напруженої праці, а є (тільки) праця невелика й легка, спрямована на те, щоби зберегти знайдене, бо для багатьох те, що легко знаходиться, здається маловажним. У морі Писання немає боротьби хвиль; навпаки, це море спокійніше за всяку пристань. Тут немає потреби опускатися в похмурі надра безодні, ані довіряти свою безпеку плину нерозумних хвиль. Навпаки, тут велике світло, яскравіше навіть за сонячне проміння, цілковита тиша, жодної тривоги, а користь від знайденого така, що це неможливо виразити словом. Тож не полінуймося, а візьмімося за пошуки.
Ви чули, що Бог створив людину за образом Божим. Про те, що означає «за образом Нашим і за подобою Нашою», ми вже сказали, що цим вказується не на подібність особи, а подібність владарювання. А щодо подоби, то це означає бути покірним, тихим і, по можливості, уподібнюватися Богові в доброчинності, як говорить Христос: «Будьте подібними до Отця Мого Небесного» 2. Як на цій великій і просторій землі одні тварини більш нерозумні, а інші більш люті, так і в області нашої душі: одні помисли більш нерозумні і тваринні, а інші більш звіроподібні й дикі. Тому потрібно стримуватися й перемагати, надаючи владу над ними розуму.
Але як, скажуть, перемогти звірячі помисли? Що ти говориш, людино? Ми долаємо левів і приборкуємо їхню вдачу, а ти сумніваєшся в тому, чи зможеш звірячі помисли перемінити на смиренні? Тоді як леву властива дикість від природи, а смиренність протиприродна, то для тебе, навпаки, від природи властиві смиренність, а не природна дикість. То чи ти, який виганяєш із душі звіра природне і вкладаєш у неї неприродне, невже не зможеш зберегти у власній душі те, що їй властиве? Яка ж це безтурботність? Щодо душі лева то, крім того, є ще й інші труднощі: душа звіра не має розуму. І однак ви часто бачили, як по площі водять левів більш смирних, ніж вівці, і багато господарів крамниць дають вожатому гроші, як нагороду за мистецтво й уміння, з яким він приборкав звіра. А твоя душа має і розум, і страх Божий, і безліч засобів зі всіх боків. Тож не виставляй переді мною причин і вибачень. Ти, якщо захочеш, можеш бути смиренним і тихим. «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володарює над (звірами)» (Бут. 1, 26).
2. Тут заперечують нам елліни і кажуть, що ці слова невірні, бо не ми володарюємо над звірами, а вони над нами, заподіюючи нам чимало неспокою. Це зовсім неправда. Достатньо появитися людині, щоби звір пішов, — такий у них страх перед нами! А коли де-небудь і нападають, будучи вимушеними для цього голодом, або тому, що ми самі нерідко тіснимо їх і доводимо до крайності, то це не може бути ознакою їхнього панування. Бо ж, коли хтось із нас, побачивши розбійників, які наближаються, візьме зброю і виступить на захист, то це буде проявом не влади, а неабиякого піклування про своє життя. Однак я не тільки цим захищаю 3, але й іншим, про що корисно і вам послухати.
Я не заперечую і сам визнаю, що ми лякаємося й боїмося звірів, що ми втратили владу над ними. Але це не робить Божественний закон несправедливим. Спочатку було не так: боялися (звірі) і тремтіли, і схилялися перед людиною, як перед господарем. Але коли ми втратили відвагу і честь, тоді самі стали боятися їх. Звідкіля це видно? «Привів (Бог звірів) до Адама, щоб бачити, як він назве їх» (Бут. 2, 19), і Адам не втік з переляку, а дав їм усім імена, як своїм підлеглим рабам. Це є ознака володарювання. Тому Бог і доручив Адамові дати імена, що цим хотів показати достоїнство його влади; і які імена вій дав, ті відтоді й залишив за ними. «І як назве Адам всяку душу живу, так було ім’я їй», — сказано. Це один доказ того, що спочатку звірі не були страшними для людини. Другим же доказом і більш яскравим, ніж перший, служить розмова змія з жінкою. Якби звірі були страшними для людей, то жінка, побачивши змія, не залишилася б на місці, а втекла б; не прийняла б пораду, спокійно не розмовляла б з ним, а негайно, як тільки побачила, злякалася б і втекла. Однак вона розмовляє, а не лякається, бо ще не було цього страху. А коли ввійшов гріх, тоді віднята і честь. І як між слугами: старанні є страшними для товаришів, а негідні бояться навіть друзів по службі, так сталося і з людиною. Поки вона мала доступ до Бога, доти була страшною для звірів, а коли впала, тоді вже стала боятися й останніх зі своїх рабів.
Якщо це не так, то доведи мені, що звірі були страшними для людей ще до гріха. Але ти не маєш (такого доказу). А що згодом увійшов страх, то й це справа піклування Господа. Якби дана Богом людині честь вповні залишилася при ній і після злочину і порушення даної Богом заповіді, тоді їй нелегко було би встати. Коли непокірливі люди користаються такою ж честю, як і покірні, тоді вони ще більше віддаються злу і нескоро відходять від гріха. Якщо люди не хочуть напоумитися й тепер, коли їм загрожує страх, муки і покарання, то якими були б вони, якби не терпіли за свої злочини жодних покарань? Звідси видно, що Бог позбавив нас влади, жаліючи нас і піклуючись про нас. І в цьому вбачай Його невимовне людинолюбство.
Адам порушив заповідь і переступив закон, а Бог не зовсім відняв у нього честь і не позбавив його усієї влади. Він відняв владу тільки над тими тваринами, які не особливо йому потрібні для влаштування життя. А тварини, які є необхідними, корисними, які надають багато послуг для нашого життя, Він залишив у нашому підпорядкуванні. Він залишив нам стада волів, щоб ми могли орати й обробляти землю, сіяти насіння. Залишив породи робочої худоби, щоб вони допомагали нам у трудах під час перевезення вантажів. Залишив отари овець, щоб ми мали достатньо матеріалу для виготовлення одягу. Залишив ще й інші породи тварин, які приносять нам велику користь у дечому іншому. Коли Бог для покарання людини сказав: «У поті лиця твого будеш їсти хліб» (Бут. 3, 19), то для того, щоби цей піт, зусилля і праця не були нестерпними, Він полегшив труднощі й обтяжливість праці безліччю безсловесних, які беруть участь з нами в цій праці і труднощах. Як людинолюбний і добрий господар, ударивши палицею свого слугу, подає для його рани ліки, так і Бог, визначивши покарання, прагне всіма засобами полегшити це покарання, — засудивши нас на постійний піт і працю, водночас велів багатьом породам безсловесних з нами брати участь у трудах.
За все це дякуймо Йому: і за те, що Він дав нам честь, і за те, що відняв цю честь і відняв її не всю, і за те, що вклав у нас страх до звірів. І все, що би ми не розглядали, сповнене великою мудрістю, великим піклуванням і великим людинолюбством, яким щоб насолоджуватися постійно всім нам на славу Бога, Який звершує це. Йому слава навіки-віків. Амінь.
Слово 2 | Зміст | Слово 4
- Тобто справжньої користі для людини із її богоподібною душею, для християнина як члена Царства Божого. [↩]
- Святитель передає своїми словами слова Спасителя: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5, 48). [↩]
- Мається на увазі істинність того, що сказано в Писанні про надану Богом людині владу над нерозумними створіннями. [↩]
