Волинська школа
Георгіївська церква, 1743, с. Сіянці, Рівненщина
Волинська школа налічує близько чотирьохсот церков і відтак посідає друге місце після галицької. Скажете, багато? На жаль, ні. Навіть побожним і стримано-героїчним волинянам не вдалося врятувати сотні шедеврів, які зникли і у воєнному полум’ї Першої та Другої світової, і у пекельному вирі червоного тоталітаризму, і у пластиково-ондуліновому невігластві останніх років.
Та менш від того. На широких просторах Волині радують око сині, як Свитязь, храми, переважно доглянуті і ремонтовані. Доїжджати до багатьох із них неблизько і важко, але страшенно цікаво і потрібно. Бо як інакше можна скласти уяву про біографію цього огрому? Попри спільну рису, а саме «ненав’язливу» монументальність, цей огром доволі розмаїтий. Адже у школі сусідують і статечні храми із насунутими на самі брови масивними банями, і тендітні церковці із бароковими, майже «лівобережними» верхами. (Кілька таких «лівобережних» церков настільки відмінні від решти храмів школи, що після довгих сумнівів ми виділили їх в окрему «зарічнянську групу»).
Знавці-архітектори пояснюють таке явище історичним розвитком стилів, а також впливом майстрів-приходьків. І, очевидно, мають рацію: волинська школа лише в нинішній Україні накриває аж п’ять областей — крім власне Волинської також Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку та Львівську. А ще ж є Польща та Білорусь! Це абсолютний рекорд навіть поруч із етнографічно невичерпним Карпатським регіоном. А якщо взяти до уваги, що в багатьох волинських храмах збереглися первісні інтер’єри, стає ясною значимість цієї школи для вивчення і охорони традиційного українського зодчества.
