Марамороська школа
Церква свв. Архангелів, поч. ХVІІ ст., с. Онцешти, Марамуреш, Румунія (нині в етнографічному музеї м. Сігет-Мармаціей)
Складати каталоги двох найбільш «неукраїнських» шкіл українського дерев’яного зодчества — марамороської та берестейської — справа невдячна, принаймні, з двох причин. По-перше, в жодному підручнику архітектури вони не значаться, тож ми знову покладаємо на свої плечі важкий хрест першовідкривачів. По-друге ж, ці храми направду зазнали потужного впливу західної культури і відтак мають багато спільних рис із церквами сусідів — румун, угорців та західних слов’ян. Останній факт може привнести в нашу мирну класифікацію трохи войовничої експансії… Та з ласки Божої ми таки відкриємо очі українській і світовій громадськості на корінну приналежність марамороських і берестейських церков — задля духовної перемоги над усіма крадіями, паліями та фальсифікаторами нашої дивовижної зодчеської спадщини.
А тепер власне про марамороську школу. Чому ми не назвали її «закарпатською» чи, скажімо, «хустською» або «притисайською»? Такі прикметники трапляються у відповідній літературі. Звісно, це було б патріотичніше, але не точно. «Закарпаття» відпадає одразу — як надто широке і розпливчасте поняття. Інші назви, навпаки, штучно звужують ареал школи. Натомість етнографічна Мараморощина (або Мармарощина), хоч і розділена кордонами трьох держав, дотепер зберегла ясне українське обличчя.
Ні, вони зовсім не маргінальні, ці невеликі церковці і величні храми. А за двома показниками їх взагалі можна вважати основоположними для української архітектури. Маємо на увазі вік і висоту пам’яток. Найдавніша українська дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці збереглася на теренах сучасної Румунії, в селі Ієуд. Вона споруджена в середині ХIV століття! Хто не вірить в українське походження пам’ятки, зверніться до історії. Сімсот років тому Мараморощина була заселена русинами і верховинськими гуцулами, які розпочали своє життя за Тисою із побудови храмів. Нема нічого дивного і в тому, що ті храми всотали характерні риси так званої трансильванської готики. Втім, лагідна українська вдача за якихось два-три століття їх скруглила і приземлила. Тому найгостріші і найвищі церковні вежі зараз можна побачити переважно в селах Потисся — на історичній батьківщині школи. У селі Сурдешти, також у нинішній Румунії, красується церква свв. архангелів Гавриїла та Михаїла (1721 р.) — найвища серед традиційних українських дерев’яних храмів. Її вежа сягає 54 метрів! До марамороської школи належить і найдавніший дерев’яний храм незалежної України — Миколаївська церква (горішня) із села Середнє Водяне на закарпатській Рахівщині (1428 р.)
Якщо іззовні деякі марамороські церкви легко сплутати із перебудованими лемківськими храмами, то всередині сумніви розвіюються. Нава і вівтар у них мають циліндричне (коробове) або трапецієве в перерізі перекриття, що зазвичай спирається на своєрідну виносну конструкцію (певна річ, ідеться про первісне, «доперебудовне» перекриття). Бабинець «принижено» плескатою стелею, над якою стоїть каркасна вежа — зазвичай тим нижча, чим вище у гори «здійнялася» конкретна церква. Стилістично вежі оформлені під готику або бароко. Всередині храми школи зберігають унікальні розписи — найчастіше у вигляді народного наїву, щиро-зворушливого і високодуховного… Ну а в різбленні, що прикрашає двері і елементи декору марамороських церков, тісно переплелися гуцуло-русинські та румунські мотиви.
Хай живе дружба народів! Особливо коли форма — трохи їхня, але суть — таки наша.
