Галицька школа
З галицькою школою важко.
По-перше, на маленькій Галичині збереглося понад 800 традиційних дерев’яних церков (абсолютний світовий рекорд!). Можливо, така щільність на підсвідомому рівні применшує пильність парафіян та пам’яткоохоронців, через що регіон (даруйте на антиукраїнському слові) за кількістю катастрофічних церковних пожеж веде перед також в цілому світі.
Архаїчна група. Святодухівська церква, 1598, м. Рогатин, Івано-Франківщина
По-друге, розмаїття типів церков не дає змоги однозначно окреслити «морфологію» школи. Адже традиційне храмобудівництво тут велося безперервно від Київської Русі і аж до Другої світової війни.
По-третє, запроваджені вже в незалежній Україні масові «пластичні операції» на прекрасних ликах галицьких храмів нищать їх життя і самий дух навіть швидше за червоних окупантів і червоного півня. Тож перед галицькою школою цілком реально постала страшна примара уніфікації.
Певна річ, три названі фактори тягнуть врізнобіч не гірше за героїв відомої байки дєдушкі Крилова. Що ж лишається? А дуже просто: а) пам’яткоохоронцям — переконувати і словом, і ділом парафіян і церковноначаліє в безмежній цінності унікальних галицьких храмів; б) церковним громадам — відкривати в непотрібних «застарілих» церквах (які стають такими після побудови поруч нових гігантів) місцеві музеї, не сподіваючись жодної допомоги з боку держави; в) і тим, і другим — підтримувати діяльність нашого сайту хоча б морально.
Дрогобицька група. Храм св. Юра, кін. ХV — поч. ХVІ ст. (перебудована у ХVІІ ст.), м. Дрогобич, Львівщина
А тепер власне про архітектуру галицької школи. Сама кількість церков — древніх і відносно молодих — волає про необхідність широкої класифікації. Тому виділення принаймні трьох груп — це той мінімум, нижче якого опускатися просто несерйозно і ненауково. І не потрібно винуватити нас у формальному підході: все буде чітко.
Архаїчна група галицьких церков чудово уособлена славетним Святодухівським храмом із села Потелич (1502 р.). Щоправда, у нього немає емпори — оборонної галереї над бабинцем, також яскравої деталі древніх галицьких церков. Але спільна для всіх подібних святинь міцна приземкуватість свідчить як про часті татарські набіги, так і про мужність православних християн епохи Червоної Русі і Великого князівства Литовського… До архаїки відносять і безверхі галицькі храми так званого «хатнього» типу.
Центральна група. Церква св. Параскеви, 1822, с. Стоянів, Львівщина
В особливу групу (ми назвали її «дрогобицькою») фахівці записують лише «жменьку» церков ХVІІ століття, але ж яких! Це беззаперечна вершина традиційної галицької архітектури. В неповторному і незабутньому образі цих храмів злилися пластичність форм і багатющий декор, гармонія ліній і непорушність традицій… Найхарактерніший представник — храм св. Юра у Дрогобичі.
Найчисельніша група галицької школи — «центральна» — втратила емпору, проте значно розширила «специфікацію». Тут є триверхі і одноверхі храми, монументальні і компактні споруди, а також перехідні до бойківської чи західноподільської архітектури. Все це дещо ускладнює систематизацію, проте дарує невимовну духовно-естетичну насолоду під час мандрів жахливими дорогами прекрасної Галичини…
