Дорогі друзі!
Дякувати Богові, в Україні нарешті скінчилася епоха історичного матеріалізму та войовничого атеїзму. Відтак по всіх усюдах країни розгорнулося і триває широкомасштабне церковне будівництво. Пробудився інтерес і до збережених святинь. На жаль, часто-густо і будівничі, і пам’яткоохоронці (як доморощені, так і фахові), та й навіть частина духовенства зі своїми вірянами ставляться до українського православного храму як до суто утилітарного об’єкту (зазначимо одразу, що діяльність свідомих українофобів ми залишаємо на їхній совісті — звісно, в разі наявності останньої). Такий підхід є хибним. Але й проблема — вельми складною.
«Національне» невігластво будівничих — у питаннях тисячолітнього розвитку і питомих ознак української церковної архітектури — призводить до появи на рідних теренах чужорідних споруд (нехай вряди-годи і високопрофесійних), які об’єктивно спотворюють обличчя нашої Батьківщини.
«Релігійне» невігластво пам’яткоохоронців — у питаннях християнського віровчення — призводить до намагань секуляризувати «пам’ятки церковної культури», котрі насправді створювалися аж ніяк не на догоду майбутнім науковцям та музейникам.
«Архітектурне» невігластво кліриків та жертводавців — у питаннях реставрації та відтворення храмів — призводить до перетворення шедеврів українського християнського зодчества на бездуховний спрофанований «новодєл»…
Та все ж, на нашу думку, виправити ситуацію можливо. Для цього і започатковуємо цей розділ сайту. А на практичні заняття та диспути запрошуємо до наших храмів у Київському музеї просто неба.
